Зміст

Вступ

1. Пенсійна реформа в Україні та її проблеми

2. Державне регулювання та нагляд у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні

2.1 Органи державного регулювання та нагляду у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування

2.2 Звітність та порядок сплати пенсійних внесків

2.3 Відповідальність за порушення пенсійного законодавства

3. Порівняння пенсійного страхування в Україні із пенсійним страхуванням іншої країни та власні пропозиції щодо внесення змін до законодавчої бази про пенсійне страхування

Висновки

Використана література

Вступ

Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування – це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом[2].

Пенсійне забезпечення – це державне мінімальне забезпечення трудовими (за віком, у зв'язку з інвалідністю, в разі втрати годувальника, за вислугу років) та соціальними пенсіями усіх непрацездатних громадян (за виключенням короткотермінової втрати працездатності у випадку хвороби чи тимчасової непрацездатності, пов'язаної з безробіттям) за рахунок коштів соціальних фондів та державних асигнувань[19, с.26].

Складність даної теми полягає в безлічі законних та підзаконних нормативно-правових актів, якими регулюються відносини з приводу порядку стягнення, нарахування та виплати пенсії, а також підстав призначення, перегляду та сплати пенсії.

Найважливішими чинниками розвитку пенсійного забезпечення є рівень розвитку економіки, демографічні та інші соціальні проблеми. Всі ці фактори діють у взаємній обумовленості, і розгляд їх дозволить визначити тенденції розвитку пенсійного забезпечення і передумови формування нової системи, яка відповідає цьому етапові розвитку нашої країни.

Об'єктом дослідження виступає пенсійна система України.

Предметом дослідження є державне регулювання та нагляд у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Ступінь наукової розробки теми дослідження можна охарактеризувати як достатній. Основні документи, які регламентують засади існування та функціонування пенсійної системи України є: Закони України: "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про державну службу", "Про статус суддів", "Про прокуратуру", "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб начальницького рядового складу органів внутрішніх справ", "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в результаті Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Постанови Кабінету Міністрів України, Укази Президента України.

Серед вчених економістів, котрі досліджували ці питання в своїх наукових працях, зазначимо наступних: І. Сирота, О. Василик, Б. Зайчук, М. Захарко, О. Коваленко, З. Коровіна, Л. Ларіонова, О. Мельник, О. Огій, К. Окольніков, Д. Остапенко, В. Шумський, В. Діхтєрьова та багато інших.

Метою даної роботи є аналіз державного регулювання та нагляду у сфері загальнообов’язкового державного страхування.

Враховуючи цілі, що стоять перед автором, сформулюємо наступні основні завдання, що необхідно вирішити в курсовій роботі:

• провести детальне дослідження законодавчої бази, що стосується питання пенсійного забезпечення громадян;

• проаналізувати механізми надходження фінансових ресурсів до Пенсійного фонду;

• провести оцінку ситуації, яка склалась у сфері пенсійного забезпечення;

• проаналізувати основні риси впровадження пенсійної реформи в Україні;

• узагальнити результати дослідження у вигляді висновків.

1. Пенсійна реформа в Україні та її проблеми

В жовтні 2009-го року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження від 14.10.2009 № 1224-р "Про схвалення Концепції подальшого проведення пенсійної реформи", яким визначено шляхи удосконалення пенсійної системи, а також строки реалізації Концепції[26].

На відміну від попередніх років протягом кризового 2009-го не було жодного зриву у процесі виплати пенсій. Попри те знаємо, що Пенсійний фонд незбалансований, держбюджет постійно його дотує. Отож, всі фахівці сходяться на тому, що вкрай потрібна реформа пенсійної системи. Більшість апелює до необхідності збільшення пенсійного віку. На цьому роблять ставку й міжнародні фінансові інституції – МВФ та Світовий банк, які надають Україні позики. Вони відкрито наполягають на тому, аби наша держава підвищила вік виходу громадян на пенсію. Нам радять поступово наближатися до європейських стандартів, де здебільшого пенсійний вік не лише вищий, а й рівний – як для чоловіків, так і для жінок. Чи дійсно без такого кроку нам не обійтися?

Вік виходу на заслужений відпочинок, вважає чимало експертів, підвищувати, звичайно, треба. Але це одразу не створить бездефіцитного бюджету Пенсійного фонду. Аби процес пройшов безболісно, пенсійну межу варто змінювати поступово, невеликими кроками. Наприклад, на кілька місяців на рік. Водночас існує інша загроза: до максимального рівня ми доведемо аж через десяток, а то й два десятка років. До цього часу у нас вкрай зменшиться кількість працездатного населення.

Інша група фахівців вважає, що нарощування пенсійного порогу – це останній, а не початковий етап пенсійної реформи. Спочатку слід створити людям нормальні умови життя і праці, дати гідну заробітну плату. Лише тоді можна буде запропонувати їм працювати довше, так, як в цивілізованому світі. І це вже буде в інтересах самих людей, котрим вдасться заробити більшу пенсію. Сьогодні ж статистика гірка й невтішна: у країні щороку помирає понад чверть працездатного населення, яке ще могло б жити і працювати. Люди ж навіть до пенсії не дотягують. Причому смертність вища серед чоловіків. Очікувана тривалість їхнього життя в середньому на 12 років менша, ніж у жінок.

Пенсійна реформа, вважає більшість компетентних людей, слід розпочинати серед жінок. Вони живуть після виходу на пенсію в середньому 23 роки („сильна" ж половина – 13). Тому й варто зрівняти пенсійний вік обох статей. Тоді і пенсії в жінок зростуть. Адже сьогодні, підрахували економісти, жінки, йдучи на 5 років раніше на пенсію й маючи нижчі заробітки, у середньому отримують лише трішки більше половини чоловічої пенсії. У 40 років вони – „неперспективні", а в 50 взагалі зігноровані роботодавцем. Аналіз свідчить, що низький пенсійний поріг – аж ніяк не прерогатива. І підвищення його могло б стати популярним, адже продовжило б працездатний вік, у якому людина здоровіша і сильніша, бо живе повноцінно.

Реформування пенсійної системи має бути підкріплене адекватними змінами в оподаткуванні, які заохочували б роботодавців і найманих працівників до накопичення та інвестування пенсійних заощаджень. 3 цією метою необхідно:

• знизити ставки оподаткування доходів фізичних осіб, що сприятиме підвищенню доходів населення та їх легалізації збільшенню пенсійних внесків;

• звільнити від оподаткування частину доходів фізичних та юридичних осіб, яка спрямовуватиметься в накопичувальну пенсійну систему;

• звільнити від податку на прибуток інвестиційні доходи, одержані від вкладення пенсійних коштів;

• включити до системи оподаткування доходів фізичних осіб виплати з накопичувальної пенсійної системи;

• звільнити суб'єктів господарювання, які управляють пенсійними коштами, від податку на додану вартість послуг з обслуговування пенсійних активів, оскільки це призводить до адекватного зменшення пенсійних виплат;

• розробити правовий та економічний механізми залучення доходів, одержаних від легалізації та податкової амністії, до пенсійних фондів[25].

Практичні аспекти здійснення пенсійної реформи потребують вирішення таких питань (рис. 1.1).

рис. 1.1

Необхідною умовою пенсійного реформування є підготовка суспільства, його свідомості до сприйняття нової пенсійної системи. Реформа може бути успішною лише за умови усвідомлення всіма верствами населення її необхідності і необоротності, а головне, позитивного впливу на умови життя і добробут людей[21, C.-69].

Інформаційне забезпечення реформи передбачає:

• надання громадянам вільного доступу до інформацій про принципи, засади та цілі реформування пенсійної системи;

• широку роз'яснювальну роботу щодо необхідності пенсійної реформи і переваг нової пенсійної системи;

• конструктивний діалог та консультації з соціальними партнерами;

• регулярні дослідження громадської думки;

• щорічне інформування застрахованих осіб про стан їхніх персональних пенсійних рахунків та забезпечення безперешкодного доступу до такої інформацій;

• створення при обласних і районних державних адміністраціях інформаційно-консультативних центрів, а в населених пунктах, на підприємствах, в установах та організаціях - інформаційно-консультативних пунктів з питань пенсійної реформи[26].

Проте досі не створено належних умов ефективного функціонування нової пенсійної системи через фінансову незбалансованість Пенсійного фонду, відсутність зв'язку між розміром пенсії та страховими внесками впродовж трудової діяльності, неналежний розвиток накопичувального пенсійного забезпечення тощо.

Основні причини фінансової незбалансованості Пенсійного фонду такі:

• тіньова заробітна плата та зайнятість;

• поширення пільг щодо сплати пенсійних внесків, дострокового виходу на пенсію та переваг для деяких категорій щодо обчислення розмірів пенсій;

• заборгованість із внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування підприємств, установ і організацій;

• високий рівень демографічного навантаження на працездатне населення з боку осіб пенсійного віку (397 пенсіонерів на тисячу працюючих). Частка пенсіонерів у загальній чисельності населення дорівнює нині 28,6%, а в 2015 році досягне 31%;

• постійне збільшення розмірів пенсійних виплат незалежно від фактичної сплати страхових внесків;

• підвищення мінімального розміру пенсії за віком до рівня прожиткового мінімуму, що не узгоджено із зростанням заробітної плати та реальними фінансовими можливостями Пенсійного фонду.

За прогнозними розрахунками в найближчі кілька років чисельність пенсіонерів буде стабільною і навіть трохи зменшиться, оскільки пенсійного віку в цей період досягне покоління, яке народилося у воєнні та перші післявоєнні роки, коли рівень народжуваності був досить низький. Але починаючи приблизно з 2015 р., чисельність пенсіонерів почне стійко зростати за рахунок людей, які народились у період так званого "демографічного буму" 50—60-х років. Водночас унаслідок зниження народжуваності, яке спостерігається з початку 90-х років, буде зменшуватись і кількість працездатного населення, і, таким чином, уже після 2030 р. чисельність пенсіонерів може перевищити кількість зайнятого населення, що своєю чергою зробить проблематичним забезпечення достатнього рівня пенсій у солідарній системі[21, C-104].

Радою з вивчення продуктивних сил України, НАН України розроблено комплексний прогноз демографічного розвитку України з урахуванням даних Всеукраїнського перепису населення та параметрів прогнозу демографічного розвитку України до 2026 року, поданого у Посланні Президента України до Верховної Ради України 2003 року "Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році"[26], та прогнозу демографічного розвитку України до 2050 року, здійсненого фахівцями ООН (табл. 1). За цим прогнозом очікується зростання чисельності населення пенсійного віку на фоні скорочення загальної чисельності мешканців країни та чисельності населення працездатного віку[20, C.-87].

Відповідно передбачається помітне зростання демоекономічного навантаження на систему державного пенсійного забезпечення (як за співвідношенням чисельності населення пенсійного та працездатного віку, так і чисельності пенсіонерів та платників внесків до Пенсійного Фонду України) практично протягом усього 40-річного періоду

Табл. 1. Прогноз чисельності населення України (тисяч осіб у середньому за рік)

Роки	Усього	Усього
		працездатного віку	пенсійного віку
2001	48 415,5	27 984,7	11 492,8
2005	47 448,8	28 706,1	11 204,9
2010	46 008,5	28 091,9	11 377,5
2015	44 616,5	26 570,7	11 840,1
2020	43 150,8	24 905,7	12 273,8
2025	41 741,2	23 716,9	12 534,4
2030	40 536,2	22 566,3	12 950,5
2035	39 280,5	21 066,1	13 475,8
2040	36 526,3	19 533,0	14 328,0

Такий демографічний прогноз є однією з основних причин для запровадження в процесі пенсійної реформи другого рівня — обов'язкової накопичувальної пенсійної системи, яка практично не піддана демографічним ризикам[22, c.54]

Висновок. Пенсійне забезпечення є основною складовою частиною системи соціального захисту населення. Пенсійна реформа, що розпочалася в 2004 році запровадженням Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"[2], передбачає суттєве збільшення рівня доходів осіб пенсійного віку, забезпечення максимальної залежності пенсійних виплат від персоніфікованих страхових внесків застрахованих осіб, посилення стимулів до праці та детінізації заробітної плати і зайнятості, а також заохочення застрахованих осіб до заощаджень на старість, диверсифікацію джерел фінансування пенсій шляхом поєднання внесків на соціальне страхування та обов'язкових і добровільних накопичень[25].

2. Державне регулювання та нагляд у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в Україні

2.1 Органи державного регулювання та нагляду у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування

Метою державного регулювання та нагляду у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є: проведення єдиної та ефективної державної політики у цій сфері; забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; створення умов для ефективного функціонування та розвитку системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; забезпечення дотримання cуб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; адаптація системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування до міжнародних стандартів[2].

Державне регулювання та нагляд у порядку, передбаченому законодавством, здійснюють: за дотриманням норм цього Закону щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі та щодо взаємодії Пенсійного фонду з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування - центральний орган Виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики і його територіальні органи; щодо цільового використання коштів Пенсійного фонду – Центральний орган виконавчої влади у сфері фінансів і його територіальні органи та Рахункова палата; щодо дотримання норм цього Закону суб'єктами накопичувальної системи пенсійного страхування – Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України; за діяльністю компаній з управління активами в частині управління пенсійними активами, радника з інвестиційних питань – Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; за діяльністю зберігача та уповноваженого банку –Національний банк України і Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Центральний орган виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики надає разом з Пенсійним фондом роз'яснення з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій відповідно до цього Закону[2].

Якщо суб'єктом солідарної системи або накопичувальної системи пенсійного страхування прийнято рішення з порушенням законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або такий суб'єкт не виконує вимог законодавства, органи державного регулювання та нагляду вказують на допущені порушення і встановлюють строк для їх усунення. Якщо протягом цього строку суб'єкт не усуне порушення, незаконне рішення скасовується органами державного регулювання та нагляду з подальшим відшкодуванням збитків за рахунок цього суб'єкта[20, C.-68].

Органи державного регулювання та нагляду можуть вимагати скликання правління Пенсійного фонду або Ради Накопичувального фонду. Якщо цю вимогу не буде виконано, органи державного регулювання та нагляду можуть самі скликати та провести засідання правління Пенсійного фонду або Ради Накопичувального фонду.

Суб'єкти солідарної системи та накопичувальної системи пенсійного страхування зобов'язані надавати посадовим особам органів державного регулювання та нагляду всі документи та інформацію, необхідні для здійснення ними функцій державного регулювання та нагляду[2].

З ініціативи органів державного регулювання та нагляду може призначатися додаткова аудиторська перевірка діяльності суб'єктів солідарної системи та накопичувальної системи пенсійного страхування, оплата якої здійснюється за рахунок коштів органу, що призначив перевірку.

З метою здійснення державного регулювання та нагляду в накопичувальній системі пенсійного страхування, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України:

1. забезпечує розроблення та координацію єдиної державної політики щодо функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;

2. здійснює систематичний контроль за дотриманням законодавства в накопичувальній системі пенсійного страхування, за достовірністю інформації, що надається та оприлюднюється суб'єктами цієї системи;

3. забезпечує захист прав застрахованих осіб, які сплачують страхові внески до Накопичувального фонду, шляхом застосування в межах своїх повноважень заходів впливу, з метою запобігання і припинення порушень законодавства в накопичувальній системі пенсійного страхування;

4. узагальнює практику застосування законодавства в накопичувальній системі пенсійного страхування, розробляє та вносить пропозиції щодо його вдосконалення;

5. розробляє і затверджує нормативно-правові акти, обов'язкові до виконання, з питань, що належать до її компетенції, та контролює їх виконання;

6. встановлює порядок розкриття інформації та складання звітності учасниками ринків фінансових послуг - суб'єктами накопичувальної системи пенсійного страхування;

7. щомісяця надає Пенсійному фонду інформацію щодо показників діяльності страхових організацій, у тому числі даних, що використовуються при розрахунку довічних пенсій;

8. визначає форму та обсяг інформації про діяльність суб'єктів накопичувальної системи пенсійного страхування, що підлягає офіційному оприлюдненню, та визначає періодичність такого оприлюднення;

9. виконує інші функції, передбачені цим Законом та законодавством про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг[2].

Висновки. Рішення органів державного регулювання та нагляду є обов'язковими для виконання Пенсійним фондом, компаніями з управління активами, уповноваженим банком, зберігачем, страховими організаціями, якщо такі рішення прийняті в межах повноважень цих органів, визначених законодавством.

2.2 Звітність та порядок сплати пенсійних внесків

Пенсійний фонд України з 1 січня 2010 року запровадив Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України, який затверджено постановою правління Пенсійного фонду України від 05.11.2009 № 26-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24.11.2009 № 1136/17152[26].

Звіт надається за новою формою і має суттєві зміни. Основні з них такі:

1. Передбачено три форми подання звіту: електронна з використанням ЕЦП без паперового носія; паперовий з електронною формою; на паперових носіях, якщо у страхувальника кількість застрахованих осіб не більше десяти. Електронна форма звіту до органів Пенсійного фонду формується страхувальником з використанням спеціального програмного забезпечення, актуальні версії якого безкоштовно надаються страхувальникам в органі Пенсійного фонду за місцем взяття на облік.

2. Страхувальник зобов’язаний повідомляти органи Пенсійного фонду про зміну відомостей, що вносяться до системи персоніфікованого обліку, про застраховану особу, за яку або на користь якої ним сплачуються страхові внески, в десятиденний строк з дня одержання цих відомостей.

3. Звіт подається до 20 числа місяця наступного за звітним. ФОП на спрощеній системі оподаткування подають звіт один раз на рік до 1 квітня року, наступного за звітним періодом.

4. Звіт має 8 додатків та 10 таблиць. Для різних страхувальників та різних випадків застосовуються відновідні додатки. Відсутність необхідного додатка є підставою для не прийняття звіту в цілому.

5. Паперовий звіт заповнюється українською мовою друкованими літерами кульковою ручкою синьою або чорною пастою. Помарки та виправлення не допускаються. У разі незаповнення того чи іншого рядка в звіті через відсутність операції цей рядок прокреслюється. При заповненні полів, що складаються з клітинок, кожен із необхідних символів каліграфічно вписується до відповідної окремої клітинки. Символи не повинні виходити за межі клітинок, а також накладатись на сусідні клітинки. Символи: крапка, апостроф, кома, дефіс тощо – проставляються в окремих клітинках. При заповненні поля без клітинок записи в цих полях не повинні накладатися на сусідні поля і перекривати службові написи бланка[26].

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15)[2], відповідно до якого роботодавці визначені страхувальниками для застрахованих осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, і є платниками страхових внесків до Пенсійного фонду[13].

Об'єктом для нарахування страхових внесків до солідарної системи для роботодавців є суми фактичних витрат на оплату праці працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці" (108/95-ВР)[26] та виплати винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця та допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю[2].

Нормативним документом, який визначає складові фонду оплати праці при нарахуванні страхових внесків до Пенсійного фонду, є Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена наказом Держкомстату України від 13.01.2004 р. №5 (z0114-04)[26] та зареєстрована у Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. За №114/8713[25].

Згідно з частиною другою статті 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15)[2], для застрахованих осіб страхові внески нараховуються на всі суми сукупного оподатковуваного доходу (прибутку).

На виконання Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15)[2] Пенсійним Фондом України розроблено Інструкцію про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, яка затверджена постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. №21-1 (z0064-04)[25] та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 р. За №64/8663. Інструкцію розроблено з урахуванням вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15)[26], а саме пункту 4.4, яким визначено, що базою для нарахування збору до Пенсійного фонду України громадян є заробітна плата платника податку з доходів фізичних осіб.

Висновки. Отже, при визначенні бази для нарахування страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування необхідно враховувати наведені положення вищезазначених нормативно-правових актів.

Страховики з дотриманням вимог законодавства розробляють нормативно-правові акти щодо порядку складання і виконання бюджету, здійснення платежів, проведення бухгалтерського обліку і звітності та інші документи, що стосуються їх діяльності.

Страховики складають звіти про результати своєї діяльності і подають їх Кабінету Міністрів України або уповноваженому ним органові та доводять до відома застрахованих осіб через засоби масової інформації.

З ініціативи органу державного нагляду за діяльністю страховиків може призначатися проведення аудиторської перевірки діяльності фондів із загальнообов'язкового державного пенсійного страхування[26].

2.3 Відповідальність за порушення пенсійного законодавства

Відповідно до п.1 ст.14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15)[2] (далі - Закон) страхувальниками є підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або за договорами цивільно-правового характеру[2].

Відповідно до п. 4 частини другої ст. 17, частини шостої ст. 21 Закону (1058-15) страхувальник зобов'язаний подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, які встановлені Пенсійним фондом.

Згідно з пп. 1п. 1.3 Порядку формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 10.06.2004 р. №7-6 (z1000-04)[26], зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.08.2004 р. За № 1000/9599 (далі - Порядок), страхувальник один раз на рік до 1 квітня поточного року згідно із затвердженим графіком подає до територіального органу Пенсійного фонду за місцем реєстрації комплект документів первинної звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб за попередній рік.

Відповідно до п.5 частини дев'ятої ст. 106 Закону ( 1058-15)[2] за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До підприємств, установ, організацій та інших платників, які у звітному періоді не мали порушень строків та порядку подання звітності до органів Пенсійного фонду України, своєчасно і в повному обсязі сплачували страхові внески, сумлінно виконували інші обов'язки страхувальника, передбачені ст.17 Закону (1058-15)[2], фінансову санкцію відповідно до п.5 ч.9 ст.106 згаданого Закону може бути застосовано в розмірі 170 грн. (десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).

У випадках, якщо у звітному році передували інші порушення обов'язків страхувальника, фінансова санкція для таких платників визначається у розмірі 10% суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за звітний період.

Провадження у справах про згадані вище адміністративні правопорушення здійснюється в порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення[2].

Право накладати адміністративні стягнення за згадані порушення мають голова правління Пенсійного фонду України, його заступники, начальники головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та їх заступники, начальники управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а в разі їх відсутності — заступники начальників цих управлінь[26].

Висновки. Застраховані особи зобов'язані у повному обсязі та у встановлені законодавством України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування строки сплачувати внески у Пенсійний фонд та своєчасно подавати звіти, аби не порушувати Закон України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"[2]

3. Порівняння пенсійного страхування в Україні із пенсійним страхуванням країн Східної Європи та власні пропозиції щодо внесення змін до законодавчої бази про пенсійне страхування

На початку перехідного періоду всi країни Східної Європи та Середньої Азії мали відреагувати на тиск, спричинений скороченням пенсійних внесків та зростанням чисельності пенсіонерів. У багатьох країнах проблема несплати пенсійних внесків (внаслідок переходу економіки в тіньовий сектор) ще більше загострила фінансовi та політичні проблеми. Ці економічні потрясіння були настільки глибокими, що всім країнам довелося вносити зміни до нормативно-правової бази, на яку спиралася солідарна пенсійна система. Причому тягар деяких змін покладався переважно на плечі пенсіонерів і літніх працівників[25].

Загалом, чим кращим був економічний стан країни на початку перехідного періоду, тим більше захищені від змін виявилися пенсіонери. Однак усі країни мусили модифікувати правила розрахунку та підвищення пенсій для стримування зростання витрат, іншою важливою зміною стало підвищення пенсійного віку. Більшість країн зуміла розпочати поступове підвищення фактичного віку виходу на пенсію. Так, наприклад, Молдова поступово піднімає пенсійний вік до 65 років для чоловіків і 60 – для жінок, Литва – до 62 і 60 років, Латвія – до 60 і 60 років, Естонія – до 63 і 63 років, Вірменія – до 65 і 63 років, Казахстан – до 63 і 58 років, Угорщина – 62 і 62 років, Словенія – 65 і 60 років, Чехія – 62 і 61 років. В одному випадку – в Грузії – обставини вимагали дуже різкого підвищення пенсійного віку, тому Грузія підняла пенсійний вік для чоловіків до 65 і жінок до 60 років (тобто відразу на п'ять років) протягом однієї доби[25].

Деякі країни змогли вирішити проблему існування та фінансового забезпечення дострокових (пільгових) пенсій. До проведення реформ такі пенсії майже в усіх країнах виплачувалися пільговим категоріям громадян за рахунок інших громадян. При проведенні багаторівневої пенсійної системи, фінансування стало здійснюватися за рахунок роботодавців через приватні пенсійні фонди третього рівня пенсійного забезпечення або за рахунок держави (окремо від фінансування звичайних пенсій, що виплачуються в солідарній системі). Деяким країнам вдалося використати початковий період проведення пенсійної реформи для внесення змін у формули нарахування пенсійних виплат. Інші почали руйнувати державну монополію солідарної системи, впроваджуючи добровільне приватне пенсійне забезпечення, яке заохочувало громадян до відкладання коштів.

Чому більшість країн обрала багаторівневу пенсійну систему? Бо персональні пенсійні рахунки другого рівня стимулювали трудову діяльність та сплату внесків на пенсійне забезпечення. Брався до уваги й той факт, що розмір трудових доходів, котрий впливає на розмір солідарної пенсії, та інвестиційний доход, який суттєво змінює розмір виплат другого рівня, є мінливими впродовж трудової діяльності конкретної особи. Тому багаторівневі пенсійні системи дозволяють зменшити ризик.

Кошти, заощаджені в нагромаджувальній пенсійній системі та розумно інвестовані у виробництво, можуть створити кращі умови для економічного розвитку країни.

В Угорщині відповідне законодавство набуло чинності 1998 року. Частина пенсійних внесків (шість відсотків фонду заробітної плати) від 2,1 мільйона працівників, котрі здебільшого мають вік до 40 років і складають половину чисельності робочої сили, направляється в недержавні пенсійні фонди та інвестується далі приватними компаніями з управління пенсійними фондами. А от охоплення нагромаджувальною пенсійною системою працівників, котрі тільки починають працювати, є обов'язковим.

Деякі країни, наприклад, Угорщина, Хорватія та Литва, також намагалися вдосконалити формули розрахунку розміру пенсій у солідарній системі. Інший, фундаментальний підхід, полягав у запровадженні так званих умовно-нагромаджувальних пенсійних рахунків. Застосування таких рахунків виявилося ефективними у країнах, де реформування солідарної системи не знаходило підтримки. А саме, не сприймалися пропозиції про врахування при обчислені розміру пенсії заробітної плати за весь період трудової діяльності, врахування зростання тривалості життя та (можливо) зменшення народжуваності.

Використання умовно-нагромаджувальних рахунків заохочує до продовження трудової діяльності після досягнення пенсійного віку й відкладення початку отримання пенсії з метою її пізніше в більшому розмірі. Наприклад, відкладення виходу на пенсію після досягнення 62 чи 63 років і робота впродовж ще одного року дають підвищення розміру пенсії на вісім-дев’ять відсотків, тоді як у більшості традиційних формул розрахунку пенсії, підвищення у подібному випадку становить, зазвичай, лише два-три відсотки. Найпоширеніші системи пенсійного забезпечення складаються з трьох рівнів: перший – обов'язковий солідарний; другий – обов'язковий нагромаджувальний; третій – добровільний нагромаджувальний.

Вибір багаторівневої системи відповідає також економічним цілям. Створення обов'язкової системи, пенсійні кошти якої інвестуються у виробництво, потенційно прискорює економічний розвиток країни завдяки ефективнішому розподілу коштів і, що менш очевидно, зростання в країні заощаджень та інвестицій. Запровадження нагромаджувального рівня також створює можливості для міжнародної диверсифікації ризиків втрати накопичень. Враховуючи, що певну країну чи навіть регіон може уразити системна економічна криза, іноземні інвестиції можуть забезпечити такий самий або більший інвестиційний прибуток з меншим ризиком.

Наслідки пенсійної реформи особливо важливі для молодих працівників, адже вони можуть дозволити їм отримати постійні пенсії в майбутньому, незважаючи на демографічні проблеми країни.

Звісно, Україна може обрати власний шлях пенсійної реформи, але варто оцінити й врахувати досвід інших країн.

Угорщина першою серед східноєвропейських держав розпочала реформування системи соціального захисту. Вже в 1998 році тут почалися радикальні зміни, які мали відчутні наслідки. Угорський досвід переходу від солідарної до накопичувальної системи надзвичайно цікавий для нашої країни, де нині не лише широко обговорюються шляхи проведення пенсійної реформи, а й у деяких регіонах розпочато експеримент. Важливо за цих умов використати все позитивне і не повторити помилок наших сусідів. А проблеми, які доводиться вирішувати нашим країнам, багато в чому схожі.

Привнесення в Угорщину наприкінці 40-х років минулого століття елементів економіки радянського типу вже само собою дисбалансувало соціальну систему загалом. Упродовж післявоєнного періоду угорська система солідарних виплат мала чимало проблем, спричинених погіршенням демографічної ситуації, деякими соціально-економічними явищами.

По-перше, постійно зростала чисельність пенсіонерів щодо працюючих громадян. Якщо в 1950 р. на одного пенсіонера припадало до восьми працюючих, то в 1995 р. загальна чисельність угорських пенсіонерів досягла 75% загальної чисельності працюючих. Лише цей факт засвідчує, що пенсійна система мала зазнати фінансового краху.

По-друге, швидко зростала чисельність пенсіонерів щодо чисельності людей пенсійного віку (чоловіки, старші за 60, та жінки, старші за 55 років) Якщо в 1950р. лише 40% осіб похилого віку були пенсіонерами, в 1995р. – вже 130%. Тобто пенсіонерів в Угорщині стало набагато більше за тих, хто досяг пенсійного віку. Найбільше зростала частка пенсіонерів у 90-х роках.

Це пояснюється тим, що в 90-х роках в Угорщині було зафіксовано значне зростання безробіття. Різко зросла чисельність порівняно молодих людей, які прагнули одержати пенсію по інвалідності. Оскільки добре знайоме явище "популізм влади" мало місце і в цій державі, це бажання було реалізовано. Як наслідок, у 1994р. в Угорщині було зафіксовано один з найвищих показників інвалідності. Зрозуміло, що в цій ситуації чисельність пенсіонерів зростала значно швидше. ніж чисельність людей похилого віку.

По-третє, на початку 90-х років в Угорщині скорочувались надходження від податків, а водночас і надходження до Пенсійного фонду. Як наслідок, у 1993р. з'явився дефіцит, солідарної пенсійної системи. Видатки перевищували надходження. В Угорщині вчасно зрозуміли, що пенсійну систему потрібно негайно реформувати. Всі ці про6леми з'явилися в першій половині 90-х років на тлі відставання Угорщини від своїх сусідів, що вже стояли на шляху реформ (Польща, Чехія, Словаччина й Словенія). Темпи зростання економіки були в них значно вищі, ніж в Угорщині. Тому пенсійна реформа, у разі успішного впровадження, мала стимулювати піднесення економіки.

Урядову концепцію пенсійної реформи в Угорщині було ухвалено 15 липня 1997р., а з 1 січня 1998 р. вона запрацювала. Вона передбачала надання права вибору: залишитися в рамках модернізованої солідарної системи чи взяти участь у новій системі, побудованій за накопичувальним принципом. Молоді люди, які лише починали працювати, мали автоматично включитися до нової системи. В цьому розумінні угорський варіант є радикальним, ближчим до чилійського варіанта пенсійної реформи.

Модернізована солідарна система виглядає так. Вік виходу на пенсію було підвищено до 62 років для чоловіків і жінок. За працівників, які залишаються в солідарній системі, їхні роботодавці мали перераховувати пенсійні внески (до 22% фонду заробітної плати) до цієї системи. Також у розподільчу, солідарну систему частина (1% зарплати) внесків сплачується самими працівниками. Отже, дві третини своєї пенсії ці працівники в майбутньому одержуватимуть через розподільчий механізм солідарної системи.

За попередніми планами уряду, внески працівника, котрий обрав нову пенсійну систему, мали бути розміщені в пенсійних фондах (приватних пенсійних касах), що управляються самими їхніми членами. Але згодом право утворювати приватні пенсійні каси було надано широкому загалу структур.

Зокрема, засновниками таких кас можуть бути роботодавці або їхні представники, галузеві палати, сама Національна адміністрація пенсійного страхування, органи місцевого самоврядування. Нині в Угорщині середня пенсія еквівалентна 140 дол., що становить близько 55% середньої заробітної плати. На запитання, чому, приміром, на підприємстві ВАТ "Гедеон Ріхтер" вирішили створити пенсійну касу, заступник генерального директора Ласло Ковач сказав, що стара пенсійна система не гарантує забезпеченої старості.

Як засвідчують регіональні координатори мережі з нагляду та регулювання пенсійних систем країн Організації Європейського співробітництва та розвитку (ОЄСР), початок був успішним. Протягом трьох років, починаючи з 1993 р., чверть працюючого населення Угорщини стала членами добровільних пенсійних кас. У такий спосі6 люди дізналися про управління пенсійними фондами і про те, як заощаджувати кошти на забезпечення власної старості. Це стало доброю базою для впровадження другого рівня – загальнообов'язкової системи соціального захисту.

В Угорщині пенсіонери мають кілька варіантів для одержання пенсій з накопичувального рівня. Перше, вони можуть укладати угоди про надання довічних, виплат без права, успадкування будь-якої суми. Друге, можна отримувати ренту протягом раніше визначеного терміну. Якщо пенсіонер не доживає до зазначеного терміну, пенсію в повному обсязі одержують його спадкоємці. Трете, пенсіонер може одержувати пенсію і одночасно визначить термін, протягом якого пенсію можуть одержувати спадкоємці в разі його смерті. Четверте, можна укласти угоду, за якою пенсія сплачуватиметься не лише довічно самому пенсіонерові, а й останньому з осіб, що перебуває на його утриманні. Пенсії можуть виплачуватись безпосередньо через приватні пенсійні каси і страхові компанії[25].

На відміну від українських приватних фондів, які називають себе пенсійними, угорські збирали кошти на законодавчо визначеній базі й підлягали суворому державному контролю. Компанії, що не мають достатніх капіталів для утримання адміністративного штату власних пенсійних кас або просто вирішують доручити цю справу професіоналам, співпрацюють зі страховими компаніями, котрі започаткували приватні пенсійні фонди. Такий шлях обрало, приміром, відоме підприємство "Ікарус". Воно перераховує кошти на персональні рахунки своїх працівників до одного з 30 приватних пенсійних фондів Угорщини. Чимало з цих фондів є філіями мультинаціональних банків, що працюють в Угорщині. На їх рахунках є чималі капітали, які забезпечують майже абсолютні гарантії надійності накопичення й інвестування коштів людей. Про довіру до приватних пенсійних фондів в Угорщині свідчить і той факт, що вони акумулювали понад 3 млрд. дол. Це перевищує 5% ВВП країни[25].

Висновки. Висновок може бути тільки один: що рішучіші та швидші реформи, то швидшими й ефективнішими будуть їх результати.

Я вважаю, що альтернативи реформуванню пенсійної системи України немає. Внаслідок невідворотніх тенденцій щодо постаріння населення в Україні, як і в деяких країнах Європи, триватиме подальше зростання чисельності пенсіонерів по відношенню до працюючих. У зв'язку з цим, рано чи пізно постане питання щодо фінансової спроможності пенсійної системи. Щоб збалансувати надходження і видатки Пенсійного фонду, доведеться приймати непопулярні рішення: або підвищувати тарифи внесків, або зменшувати розмір пенсій. Очевидно, що і перше, і друге рішення неприйнятним, бо вони не дадуть позитивних наслідків. У разі підвищення розмірів тарифів внесків, зросте кількість осіб, які ухиляються від їх сплати, посилиться тіньовий сектор економіки. У разі зменшення розміру пенсій країну очікує поширення бідності серед людей літнього віку, подальше зубожіння населення та зростання соціальної напруги в суспільстві через негативну перспективу щодо впевненості людей у завтрашньому майбутньому.

Висновки

В курсовій роботі були вирішені наступні питання: ми дослідили пенсійну систему України, яка потребує реформування, розглянули діяльність органів державного регулювання та нагляду у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провели порівняння пенсійної системи України з іншими країнами Східної Європи.

Реформування пенсійного забезпечення в Україні необхідне. Воно має створити належні умови для підвищення рівня пенсій, раціонального перерозподілу функцій між державою, роботодавцями і працюючими щодо соціального захисту громадян похилого віку, а також залучати накопичувані пенсійні кошти для реалізації політики економічного зростання.

Україна може обрати власний шлях пенсійної реформи, але варто оцінити й врахувати досвід інших країн.

Рішення органів державного регулювання та нагляду є обов'язковими для виконання Пенсійним фондом, компаніями з управління активами, уповноваженим банком, зберігачем, страховими організаціями, якщо такі рішення прийняті в межах повноважень цих органів, визначених законодавством.

Застраховані особи зобов'язані у повному обсязі та у встановлені законодавством України строки сплачувати внески, , а також своєчасно подавати звіти щодо сум нарахованих внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України .

Пенсійне забезпечення є основною складовою частиною системи соціального захисту населення. Пенсійна реформа передбачає суттєве збільшення рівня доходів осіб пенсійного віку, забезпечення максимальної залежності пенсійних виплат від персоніфікованих страхових внесків застрахованих осіб, посилення стимулів до праці та детінізації заробітної плати і зайнятості, а також заохочення застрахованих осіб до заощаджень на старість, диверсифікацію джерел фінансування пенсій шляхом поєднання внесків на соціальне страхування та обов'язкових і добровільних накопичень.

Важливою проблемою є недостатня поінформованість суспільства про характер намічуваних змін у пенсійній системі України, через що у населення спостерігається певна недовіра до перетворень у цій сфері.

Внаслідок невідворотніх тенденцій щодо постаріння населення в Україні, як і в деяких країнах Європи, триватиме подальше зростання чисельності пенсіонерів по відношенню до працюючих. У зв'язку з цим рано чи пізно постане питання щодо фінансової спроможності пенсійної системи.

Всі, хто серйозно замислюється про майбутнє України, не можуть ігнорувати наявні нині можливості щодо реформування пенсійної системи, так само, як і небезпеку, пов'язану з відсутністю реформ. Проведення реформи відповідає не лише велінням часу, а й інтересам всього українського народу.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Офіційний сайт Верховної Ради України - http://zakon.rada.gov.ua/

2. Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV (Документ 1058-15, остання редакція від 7 жовтня 2009 р.) // Офіційний сайт Верховної Ради України - http://zakon.rada.gov.ua/

3. Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року: Указ президента України від 24 травня 2000 р. № 717/2000// Офіційний вісник України, 2000. - № 21. – С.858.

4. Про основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні: Указ Президента України від 13 квітня 1998 р. № 291/98 // Офіційний вісник України, 1998. - № 15. – С.569.

5. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: від 14 січня 1998 р. № 16/98 ВР // Відомості Верховної Ради України, 1998. - № 23. – С.121.

6. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІV// Відомості Верховної Ради України, 1999. - № 46-47. – С.403.

7. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття: Закон України від 2 березня 2000 р. № 1533-ІІІ// Відомості Верховної Ради України, 2000. - № 22. – С.171.

8. Про пенсійне забезпечення: Закон України від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХІІ (зі змінами і доповненнями)// Відомості Верховної Ради України, 1992. - № 3.

9. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ // Відомості Верховної Ради України, 1991. - № 14

10. Положення про Пенсійний фондУкраїни: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1994 р. № 345// ЗП України, 1994. - № 9. – С.229; 1998. - № 3. – С.69.

11. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. № 16/98-ВР// Все про бухгалтерський облік № 21 (567) 7.03.2001. – С.3-8.

12. Закон України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового соціального страхування" від 11.01.2001 № 2213-ІІІ// Все про бухгалтерський облік № 21 (567) 7.03.2001. – С.37-38.

13. Постанова Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 року № 1423 "Порядок визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (зі змінами та доповненнями)".

14. Вісник Пенсійного Фонду України, березень 2007, С. 32-35.

15. Вісник Пенсійного Фонду України, липень 2007, С. 26-27.

16. Вісник Пенсійного Фонду України, червень 2007, С. 26-29.

17. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. – К.: Знання, 2002

18. Бабич А.М., Егоров Е.Н., Жильцов Е.Н. Экономика социального страхования: Курс лекций. – М.: ТЕИС, 1998, С. – 189.

19. Грушко В.Н., Н.В. Грушко, О.В. Бевзенко, О.В. Красота, С.М. Лаптєв, О.С. Любунь, І.І. Рулік, К.В. Павлюк, К.В. Рясна, Т.І. Шпильова, Пенсійна система України, за редакцією доктора економічних наук, професора Грушка В.І., навчальний посібник, Київ, "Кондор", 2006 рік, С.-26.

20. Законодавство України про соціальне забезпечення. – Львів, 2001 – С.366.

21. Залетов А.Н. Страхование в Украине. – К.: Логос, 2002.

22. Надточій Борис, Демчук Лариса, Пенсія в Україні, коментар до ЗаконуУкраїни "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування", Київ, Юрінком Інтер, 2007, С. 18-25.

23. Роик В.Д. Социальное страхование: история, проблемы, пути совершенствования. – М., 1994.

24. Сирота І.М. Право соціального забезпечення в Україні: Підручник. – Харків: "Одіссей", 2001 – 384 с.

25. Сирота И.М. Всё о пенсиях, пособиях, социальной защите граждан Украины. (Научно-практический комментарий и сборник нормативных актов). – Харьков: Одиссей, 1999. – 592 с.

26. Социальный менеджмент: Учебник/Под ред. В.Валового. - М.: ЗАО, "Бизнес школа "Интел-синтез", Академия труда и социальных отношений, 1999 – 384 с.

27. Харитонова Л.І., Пенсійна реформа в України, навчально-методичний посібник, "Юридична література", Одеса, 2006, с. 12-19

28. Офіційний сайт Пенсійного Фонду України - http://www.pfu.gov.ua

29. Офіційний сайт Верховної Ради України - http://zakon.rada.gov.ua

Ссылки (links):

http://www.pfu.gov.ua/