Міністерство культури і туризму України

Хаківська державна академія культури

Кафедра інформаційно-документних систем

Курсова робота з навчальної дисципліни:

«Патентна та ліцензійна діяльність»

Нормативно-правове забезпечення патентної діяльності в Україні

Харків - 2010

Зміст

Вступ

1 РОЗВИТОК НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПАТЕНТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Охорона прав на винаходи від давнини до радянських часів

1.2 Охорона прав на винаходи від Радянських часів до незалежної України

2 НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПАТЕНТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

2.1 Закон України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»

2.2 Закон України «Про інноваційну діяльність»

2.3 Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»

2.4 Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»

3 Проблеми нормативно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні

3.1 Проблеми охорони інтелектуальної власності в Україні

3.2 Розв'язання існуючих проблем нормативно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні

Висновки

СПИСОК використаних джерел

Вступ

Кожна країна розробляє та застосовує систему національних законів та підзаконних актів у сфері охорони промислової власності, здійснює свою діяльність згідно з їх основними положеннями, а також з урахуванням міжнародних норм у цій сфері. Гарантована цією системою надійна охорона прав на об'єкти промислової власності є необхідною умовою стимулювання інноваційної діяльності, розвитку ринкової економіки, її торгівельно-економічного та науково-технічного співробітництва з іншими країнами.

Для переходу економіки України на інноваційний шлях розвитку необхідне відповідне законодавче та нормативно-правове забезпечення. Розробка та впровадження цього забезпечення особливо актуальні для розвитку пріоритетних галузей промисловості

Законодавство в галузі інформаційної діяльності та промислової власності можна охарактеризувати як сукупність пов'язаних між собою у визначеній залежності нормативних актів, регулюючих суспільні відносини в сфері інформації, створення та використання науково-технічних досягнень, пов'язаних з їх правовою охороною, використанням об'єктів промислової власності та захистом прав власників питаннями організації управління інформаційної та патентно-ліцензійною діяльністю.

Створення в Україні сучасної міжнародно-визнаної системи охорони промислової власності та її розвиток і удосконалення неможливі без гармонізації національного законодавств з міжнародними правовими нормами та гармонізації національної патентної документації відповідно до рекомендацій і досвіду патентних відомств провідних країн світу, а також міжнародних організацій. Ці питання дослідив Ю. Капіца у статті «Стан та напрями адаптації законодавства України у сфері охорони інтелектуальної власності до законодавства ЄС» [6]. О. Пічкур у статті «Історичні аспекти правової охорони результатів творчої діяльності» [13] вважає необхідною уніфікацію національного законодавства щодо захисту прав суб'єктів інтелектуальної власності. Це повинно позитивно відбитися на міжнародних відносинах і співпраці України у сфері інтелектуальної власності.

Методи та способи патентно-інформаційної діяльності знайшли відображення в міжнародних угодах, міжнародних та національних стандартах в галузі промислової власності Зокрема проведення патентних досліджень регулюється Державними стандартами України ДСТУ 3575-97 «Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення» [12] та ДСТУ 3574-97 «Патентний формуляр. Основні положення. Порядок складання та оформлення» [11], що установлює основні положення, порядок складання та оформлення патентного формуляра — офіційного інформаційного документа, який засвідчує стан об’єкта господарської діяльності як товару щодо порушення прав власників чинних охоронних документів та заявників на об’єкти промислової власності.

Держава безумовно бере участь у патентних відносинах у процесі виконання своєї економічної функції, а саме: під час втілення державної патентної політики. Прахов Б. у статті «Питання державного регулювання і участі держави в патентно-правових відносинах» [14] пояснює необхідність безпосередньої участі держави у патентно-правових відносинах на прикладі таких розвинених країн як Японія, США, Франція Канада.

Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топогарфію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію є однією з найважливіших проблем патентної діяльності в Україні. Законодавством України передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність за даний вид правопорушення згідно із статтею 177 Кримінального Кодексу України [9], ст. 51 п. 2, ст. 164 п. 3 Адміністративного кодексу України [7], ст. 41 і 54 Конституції України [8].

Об'єкт дослідження — регулювання патентної діяльності в Україні

Предмет дослідження — нормативно-правове забезпечення патентної діяльності в Україні.

Мета дослідження — вивчити сучасний стан нормативно-правового забезпечення патентної діяльності та зробити відповідні висновки

Задачі дослідження:

1. Дослідити еволюцію охорони інтелектуальної власності.

2. Проаналізувати основні нормативно-правові акти, що стосуються патентної діяльності.

3. Дослідити основні проблеми нормативно-правового регулювання патентної діяльності в Україні, та визначити які заходи щодо їх подолання вже здійснені або плануються.

4. Зробити висновки.

Методи дослідження — при написанні курсової роботи були використані методи аналізу і синтезу літературних джерел, законів, підзаконних актів та державних стандартів України.

Курсова робота складається з трьох розділів. У першому розділі освітлені історичні аспекти розвитку нормативного забезпечення патентної діяльності в Україні з давніх часів і до її незалежності.

У другому розділі більш детально розглядаються найважливіші нормативно-правові акти що регулюють патентну діяльність і на даний момент є чинними.

Проблеми законодавчого регулювання патентної діяльності та шляхи їх подолання описуються у третьому розділі.

1 РОЗВИТОК НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПАТЕНТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Охорона прав на винаходи від давнини до радянських часів

Патентна система в Україні і за кордоном пройшла довгий шлях становлення і розвитку від охоронних грамот і привілей до створення сучасної системи охорони винаходів.

Історія привілей бере свій початок ще з Давньої Греції, де існував звичай, за яким повар, який виготовив нове оригінальне блюдо, оцінене співгромадянами, отримував виняткове право на його приготування протягом року.

В епоху середньовіччя формою такої охорони була феодальна привілея, яка давала право на використання винаходу на території даної держави. Відомо, що в 1236 році один із жителів Бордо отримав у Франції привілею на спосіб виготовлення шерстяного одягу за фламандським зразком на 15 років, підтверджену внаслідок в Англії і Саксонії. В середині століття в державах Західної Європи патентом називали документ по присвоєнні чину, звання, вченої степені.

В нашій державі привілея була запозичена із феодальних дарованих грамот — це привілея, яка представлялась в більшості випадків монастирям и рідше — окремим особам. До XVI століття більшість грамот видавалось на право займатись промисловістю і торгівлею. Дарована грамота Великого князя Київського Мстислава Володимировича і його сина Новгородського князя Всеволода Новгородському Юрієвому монастирю в село Буйці (1130 рік) є першим в нашій державі документом, в якому зафіксовано монопольні права.

З розвитком капіталізму питання про охорону винаходів різко піднялось в багатьох державах світу. Батьківщиною патенту вважається Англія. Саме тут був прийнятий перший спеціальний патентний закон – статус про монополії (1623 р.) і перше законодавство про промислові зразки, які слугували основою сучасного авторського права.

В 1787 році в США прийнятий закон про патенти і в 1790 році вперше виданий патент. У Франції патентний закон прийнятий в 1791 році, в Німеччині — в 1877 році. Перший опис винаходів був опублікований в 1617 році у Великобританії, в 1791 році – у Франції; в 1792 році – В Німеччині. Історично в кожній державі склались свої національні системи класифікації винаходів, отримавши розповсюдження в XIX столітті в США, Великобританії, Німеччини, Японії та ін. Зараз всі держави світу поряд з національними використовують Міжнародну класифікацію винаходів (МКВ). Існують Міжнародна класифікація промислових зразків (МКПЗ) і Міжнародна класифікація товарних знаків та послуг (МКТП).

В нашій державі закон про привілеї на винаходи прийнятий в 1812 році. Привілеї на винаходи в першій половині ХІХ століття видавалися у формі царських указів, які розсилалися по губерніях для виконання на місцях. Тільки з кінця ХІХ століття в імперії з’явилася форма документа з художнім оформленням та заголовком «Патент на привілей». З 1814 року стали опубліковуватися описи винаходів під назвою «привілеї». В 1896 році був прийнятий новий закон про привілеї на винаходи, а також затверджено «Положення про привілеї на виготовлення і вдосконалення», яке діяло до 1917 року. В тому ж році була введена перша класифікація винаходів. В 1913 році була прийнята нова класифікація, в основу якої була закладена спрощена німецька класифікація.

1.2 Охорона прав на винаходи від Радянських часів до незалежної України

Радянський період розвитку патентної діяльності відкриває «Положення про винаходи», підписане головою Раднаркому РРСФР В. Леніним 30 червня 1918 року. Положення відміняло всі царські привілеї і запроваджувало єдину форму охорони винаходів та вдосконалень – авторське свідоцтво, а винаходи оголошувалися власністю держави, за винахідником залишалося право на авторство.

30 червня 1919 року Декретом «Положення про винаходи» в СРСР була встановлена охорона винаходів на нових принципах організації праці: передача і закріплення за державою права використання винаходу в середині держави, патентування його за кордоном, передача іншим державам і підприємствам. Винахідливою справою в державі починає займатись створений в 1918 році Комітет по справах винаходів та вдосконалення. В радянські часи свідчення про винаходи почали опубліковуватись з 1924 року у «Вестнике комитета по делам изобретений» і «Сводах патентов на изобретения, выданые в СССР». В зміненому виді «Вестник...» існує до наших днів під назвою «Изобретения. Заявки и патенты» [1].

Та 1924 року у відповідності до нової економічної політики радянська влада змушена була змінити правила та ввести патент, що наочно підтверджується Постановою ЦВК та РНК СРСР від 12.09.24. «Про введення в дію постанови «Про патенти на винаходи».

1931 року виходить Закон СРСР «Про винаходи та технічні удосконалення», яким знову вводяться авторські свідоцтва.

Правова охорона відкриттів за їх пріоритетом вперше в світі була введена в колишньому СРСР з 1947 р.

В 1955 році організований Комітет по справам винаходів і відкритий, здійснюючий загальне керівництво розвитком винахідництва, раціоналізації і патентної справи в СРСР. Зараз його спадкоємцем являється патентне відомство Росії (Роспатент), яке продовжує репертуар Всесоюзного патентного відомства. Роспатент видає з 1994 року офіційний бюлетень «Изобретения. Заявки и патенты», а також бюлетені «Полезные модели. Промышленные образцы» і «Товарные знаки. Знаки обслуживания. Найменование мест происхождение товаров».

Історичними вже стали такі документи як постанова Президії Верховної Ради України від 02 грудня 1991 року щодо створення в Україні державних структур з питань охорони промислової власності та постанови Кабінету Міністрів України про створення Державного патентного відомства України (ДПВУ) та Державного агентства України з авторських та суміжних прав (ДАУАСП). 25 грудня 1992 року в урочистій обстановці винахідникам вручено перші десять патентів України.

У 1992 році створено державне патентне відомство — Держпатент України. З 1993 року виходить офіційне видання цього національного відомства — бюлетень «Промислова власність. Винаходи. Промислові зразки. Знаки обслуговування. Сорти рослин». Він містить офіційне повідомлення і нормативні акти, свідчення про видачу патентів і свідоцтв виноходів, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування.

Міжнародне співробітництво в цій області базується на основних положеннях Паризької конвенції про охорону промислової власності, здійснюється в рамках Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), Міжнародного центру патентної документації та інших аналогічних організацій. Існує також ряд регіональних угод в області охорони промислової власності (Європейське патентне відомство та ін.). Основним джерелом інформації про винаходи в закордонних являється реферативний збірник «Изобретения стран мира», який містить інформацію про винаходи, включених в мінімум патентної документації згідно Договору про патентну кооперацію. Україна є членом ВОІВ з 1970 року.

2 НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПАТЕНТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

2.1 Закон України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»

Закон України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» (далі — Закон) є одним з найважливіших нормативно-правових актів у сфері охорони промислової власності.

Законодавство України про охорону прав на винаходи (корисні моделі) базується на Конституції України і складається із цього Закону, законів України «Про власність», «Про державну таємницю» та інших нормативно-правових актів.

Згідно цього закону правова охорона надається винаходу (корисній моделі), що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності.Об'єктами винаходу (корисної моделі) можуть бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культури клітин, рослин і тварин тощо), процес (спосіб), а також нове застосування відомого продукту чи процесу

Закон встановлює повноваження, права та обов'язки Державного департаменту інтелектуальної власності (далі — Департамент) у сфері охорони прав на винаходи (корисні моделі). Регулює права іноземних громадян, та осіб без громадянства.

Закон розглядає умови надання правової охорони об'єктів промислової власності. Строк дії патенту України на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Департаменту. Строк дії деклараційного патенту на винахід становить 6 років від дати подання заявки до Установи. Строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років. За подання клопотання сплачується збір.

Детально описує правила та порядок оформлення документації, необхідної для отримання охоронного документу. Заявка на видачу патенту має обов'язково бути складена українською мовою, і повинна містити: заяву про видачу патента, опис винаходу, формулу винаходу, креснлення, реферат, документ про сплату мита.

Закон захищає права суб'єктів патентної діяльності, тобто винахідників, роботодавців, правонаступників і перших заявників. Описує порядок проведення експертиз заявок на винаходи. Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи, складається з попередньої експертизи, формальної експертизи та, за заявкою стосовно патенту на винахід (секретний винахід), кваліфікаційної експертизи і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі Департаментом.

Закон передбачає захист прав на винаходи і вирішення спорів щодо авторства на винахід, порушення прав власника патенту, право попереднього користування, компенсації у судовому порядку[2].

2.2 Закон України «Про інноваційну діяльність»

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із законів України «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків», цього Закону та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Закон України «Про інноваційну діяльність» [1] (із наступними змінами та доповненнями) — створює сприятливе законодавче поле для реалізації зростання виробництва та конкурентоспроможності товарів вітчизняного виробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей закон визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в країні інноваційні проекти, і підприємства всіх форм власності, які мають статус інноваційних. Причому суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні і юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять тут інноваційну діяльність або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію інноваційних проектів у нашій країні.

Закон установлює, що основною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку та використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції[3].

Законом визначаються основні принципи державної інноваційної політики.

• Орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

• Визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

• Формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

• Створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

• Ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

• Сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури; інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності; підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

2.3 Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні.

Згідно цього закону правова охорона надається промисловому зразку, що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності. Об'єктами промислового зразка є форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх раніше одержаних Установою заявок, за винятком тих, що на зазначену дату вважаються відкликаними, відкликані або за ними Установою прийняті рішення про відмову у видачі патентів і вичерпані можливості оскарження таких рішень[4].

Охоронним документом, що засвідчує право власності на промисловий зразок є патент. Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років від дати подання заявки до Установою і продовжується Установою за клопотанням власника патенту, але не більш як на п'ять років.

Дія патенту припиняється достроково за бажанням власника на підставі заяви або у разі несплати річного збору за підтримання чинності патента.

Обсяг правової охорони, що надається, визначається сукупністю суттєвих ознак промислового зразка, представлених на зображенні (зображеннях) виробу, внесеному до Реєстру, і засвідчується патентом з наведеною у ньому копією внесеного до Реєстру зображення виробу.

Тлумачення ознак промислового зразка повинно здійснюватися в межах його опису.

Закон встановлює, що Захист прав на промисловий зразок здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку.Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону.

Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про авторство на промисловий зразок; встановлення факту використання промислового зразка; встановлення власника патенту; порушення прав власника патенту; право попереднього користування; компенсації.

Держава стимулює створення і використання промислових зразків, встановлює авторам і особам, які використовують їх, пільгові умови оподаткування та кредитування, надає їм інші пільги відповідно до чинного законодавства України.

2.4 Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг (далі - знак) в Україні. Знак — позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Згідно цього Закону Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень[5].

Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Укрпаетнту і продовжується установою за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 18 цього Закону. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється Департаментом.

Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Право на одержання свідоцтва у порядку, встановленому цим Законом, має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники. Право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за нею Установою не прийнято рішення про відмову в реєстрації знака, можливості оскарження якого вичерпані.

Захист прав на знак здійснюється у судовому та іншому встановленому законом порядку.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у зв'язку з застосуванням цього Закону. Суди відповідно до їх компетенції розв'язують, зокрема, спори про: встановлення власника свідоцтва; укладання та виконання ліцензійних договорів; порушення прав власника свідоцтва.

3 Проблеми нормативно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні

3.1 Проблеми охорони інтелектуальної власності в Україні

Проблеми охорони інтелектуальної власності сьогодні вийшли в світі на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов’язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їх вирішення.

Реальні тенденції в сфері реєстрації та використання прав інтелектуальної власності в Україні залишаються суперечливими й не свідчать про ефективне функціонування системи її охорони. Нестабільність умов для винахідницької та раціоналізаторської діяльності через, головним чином, погіршення матеріально-технічних і фінансових умов в інноваційній сфері, обумовила зменшення, порівняно з 1995 р., кількості винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторів майже на третину, а кількість підприємств, що беруть участь у створенні й використанні об’єктів промислової власності, — удвічі. Вкрай незначними є операції з укладання договорів на передачу прав щодо об’єктів промислової власності.

У структурі системи охорони інтелектуальної власності недорозвиненими є елементи, що забезпечують комерціалізацію запатентованих досягнень. При несприятливому кліматі для іноземного інвестування це обумовлює низький показник високотехнологічного експорту на душу населення, за яким Україна майже вдесятеро відстає від його середньосвітового значення. А на роялті й ліцензійні послуги 2000 р. припадало лише 0,04% українського експорту послуг й 1,27% їх імпорту[15].

Нарешті, слід відзначити, що серед головних причин недостатнього рівня ефективності охорони інтелектуальної власності українських фізичних і юридичних осіб за кордоном фахівці найчастіше називають «відсутність у держави коштів на патентування та здійснення реєстраційних процедур за кордоном» (54,8% відповідей експертів), «низький рівень правової культури в країні» (46,6%), «відсутність належних знань й інформації про порядок захисту інтелектуальної власності за межами України» (45,2%). На «законодавчу неврегульованість в Україні питань трансферу технологій, зокрема при виїзді українських фахівців на роботу за кордон», указують 43,8% опитаних експертів [15].

Аналіз, показав, що в структурі законодавчого регулювання питань охорони інтелектуальної власності не розв’язано такі важливі проблеми:

• володіння й управління правами на об’єкти інтелектуальної власності, створені за рахунок коштів державного бюджету й загальнодержавних централізованих фондів;

• колективне управління авторським і суміжними правами;

• регулювання ринку інтелектуальної власності, передача на комерційних засадах прав на об’єкти інтелектуальної власності;

• нормативно-правове забезпечення розвитку франчайзингу — продажу або тимчасового надання в користування товарного знака під контролем його власника;

• трансфер технологій за кордон, що приводить до цілеспрямованого відбору, часто за безцінь, українських технологій із боку іноземних фірм; правові механізми, які запобігали б подачі заявок на винаходи в інші країни в обхід патентного відомства України, що призводить до неконтрольованого відпливу нових технологій за кордон;

• захист комерційної інформації підприємств, а також ноу-хау;

• захист відомих товарних знаків, які не потребують реєстрації: у законах України загалом немає визначення цього терміна, немає списку таких знаків;

• захист фірмових найменувань;

• оцінка вартості нематеріальних активів;

• облік об’єктів інтелектуальної власності;

• впровадження ефективнішого захисту наукової інтелектуальної власності проти порушень у цій сфері (привласнення результатів наукової праці в формі фіктивного «співавторства»; публікування працівниками державних структур від свого імені результатів, які містяться в науково-аналітичних матеріалах, поданих підпорядкованими їм організаціями; відтворення результатів наукових робіт без посилання на авторів або їх несанкціонована публікація тощо);

• охорона раціоналізаторських пропозицій;

• охорона порід тварин;

• охорона фольклору, народних художніх промислів і традиційних знань;

• прогалини в антимонопольному законодавстві, які вможливлюють використання процедур патентування як способу монополізації ринків.

3.2 Розв'язання існуючих проблем нормативно-правового забезпечення патентної діяльності в Україні

Необхідно доповнити діючу Програму інтеграції України в Європейський Союз у частині уточнення інституційних і фінансових ресурсів, необхідних для реалізації заходів, спрямованих на охорону інтелектуальної власності.

Потрібно вивчити питання про доцільність приєднання України до низки міжнародних конвенцій і договорів, зокрема до Мадридської угоди 1891 р. про припинення використання неправдивих або таких, що вводять в оману, указань походження товарів (у редакції Стокгольмського акту 1967 р.); Лісабонської угоди про захист назв місць походження та їх міжнародну реєстрацію 1958 р.; Важливо також вивчити питання про доцільність розробки довгострокової (на п’ять років) програми співробітництва з Європейським патентним відомством і Відомством з гармонізації на внутрішньому ринку (товарні знаки ЄС). Треба розробити комплекс довгострокових заходів щодо адаптації національної патентної системи до параметрів європейської патентної системи та європейської системи товарних знаків[15].

Практично перезрілим є питання ухвалення закону про створення Патентного суду України як органу спеціальної компетенції, уповноваженого розглядати спірні питання в сфері інтелектуальної власності в порядку адміністративного судочинства, зокрема питання захисту від недобросовісної конкуренції, пов’язані з правами інтелектуальної власності.

Фахівці підтримують ідею внесення змін у Закон України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі», Кримінальний кодекс України стосовно кримінальної відповідальності за подачу заявок на винаходи в інші держави до подачі їх у національне патентне відомство.

Необхідні заходи щодо розширення мережі регіональних організацій у сфері надання широкого комплексу послуг у сфері охорони інтелектуальної власності за участю Всеукраїнської асоціації патентних повірених, Товариства винахідників і раціоналізаторів України, із співробітництвом, у разі потреби, — з регіональними відділеннями Торговельно-промислової палати України. Необхідно також розробити заходи для приведення національної статистики щодо інтелектуальної власності у відповідність із міжнародними стандартами в цій сфері.

Тим часом зарубіжний досвід свідчить, що створити ефективну систему охорони інтелектуальної власності, спираючись винятково на державні структури, неможливо. Тож власникам інтелектуального продукту (юридичним і фізичним особам), а також творчим спілкам України важливо активізувати процес створення недержавних організацій із питань охорони інтелектуальної власності, а найпотужнішим із них — вивчити питання про вступ у відповідні міжнародні недержавні організації. Нарешті, у цій сфері необхідно вжити заходів щодо врегулювання питань «інтелектуальної спадщини» колишнього СРСР.

Слід надати Державному комітету стандартизації, метрології та сертифікації України відповідні повноваження для ефективного захисту споживачів від недобросовісної конкуренції, пов’язаної з неправомірним використанням товарних знаків й інших об’єктів інтелектуальної власності. Необхідно також ужити заходів для посилення координації діяльності органів виконавчої влади, зокрема правоохоронних органів, із метою створення цілісної системи забезпечення (інформаційного) дотримання законодавства про охорону інтелектуальної власності.

Треба розробити систему економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) комерціалізації запатентованих науково-технічних досягнень. Зокрема, назріли питання про створення Фонду сприяння патентуванню українських винаходів за кордоном, із його частковим фінансуванням із Державного бюджету в рамках окремої статті бюджетних видатків на охорону інтелектуальної власності.

У Державному бюджеті слід передбачити й належне фінансування видатків на розвиток інфраструктури охорони інтелектуальної власності, модернізацію технічної бази державних установ цієї сфери та озброєння їх новітніми інформаційними технологіями.

Актуальним питанням стало проведення в українських ЗМІ широкомасштабної освітньої кампанії, спрямованої на формування в населення України правової культури, поваги до інтелектуальної власності й надання йому базових знань про права власників інтелектуального продукту й механізми його охорони, зокрема за кордоном.

Нарешті, ефективним рішенням може стати запровадження розгалуженої системи дистанційного навчання фахівців у галузі інтелектуальної власності за допомогою Інтернет із використанням досвіду Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). Важливо також опрацювати питання щодо більш широкого використання можливостей Світової академії СОІВ для підготовки фахівців вищого рівня кваліфікації.

На думку експертів, реалізація цих пропозицій сприятиме подальшому розвитку та якісному вдосконаленню системи охорони інтелектуальної власності в Україні, прискоренню економічного розвитку й підвищенню міжнародного іміджу нашої держави.

Висновки

Право на одержання патенту на винахід стимулює вкладення грошей і зосередження людських ресурсів у галузі досліджень і розробок. Видача патенту стимулює інвестиції в промислове використання винаходу. Публікація патенту робить доступною інформацію про нього широкому колу людей і стимулює, тим самим, створення нових винаходів і, отже, сприяє науково-технічному прогресу.

Україна безумовно робить кроки на шляху до вдосконалення патентної системи, та максимального захисту прав суб'єктів промислової власності. На даний момент вже існує певна нормативно-правова база, що певною мірою є гарантом безпеки суб'єктів промислової власності. Такі Закони України як Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про інноваційну діяльність», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки товарів та послуг» вже є чинні, та успішно діють. Але це тільки початок, велика кількість аспектів ще залишаються без контролю та захисту держави. Ці закони торкаються загальних питань у галузях їх специфікації, і тому вимагають конкретизації.

На сьогодні в Україні вкрай необхідно створити і впровадити такі норми права і такий механізм регулювання патентно-правових відносин, які б дали змогу активізувати якомога більше економічних процесів, захистити права певної групи підприємств, зупинити безповоротні втрати вітчизняних винаходів. Необхідно встановити жорсткий державний контроль над процесами передачі прав, а подеколи і заборонити таку передачу. Становлення в Україні цивілізованих стосунків у сфері промислової власності може і повинно спиратися як на власний, так і на зарубіжний досвід формування правовідносин у цій царині.

СПИСОК використаних джерел

1. До історіїстановлення державної системи охоронипромислової власності України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrpatent.org/ua/Lalo.html, вільний. — Загол. з екрана

2. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №7.

3. Закон України «Про інноваційну діяльність» // Відомості верховної Ради України. — 2002. — №36

4. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» // Відомості Верховної Ради України. —1994. — №7.

5. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №7.

6. Капіца, Ю. Стан та напрями адаптації законодавства України у сфері охорони інтелектуальної власності до законодавства ЄС [Електронний ресурс] / Ю. Капіца // Юр.Газета — 2006. — №8. — Режим доступу: http://www.yur-gazeta.com/oarticle/2153/, вільний. — Загол. з екрана.

7. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №51.

8. Конституція України // Вісник Верховної Ради України. — 1996. — №30.

9. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. — 2001. — №25-26

10. Паладій, М. Тенденції розвитку законодавства у сфері інтелектуальної власності / М. Паладій // Право України. — 2002. — № 2. — С. 98-106

11. Патентний формуляр. Основні положення. Порядок складання та оформлення [Текст] : ДСТУ 3574-97 : Чинний від 01.01.1998. — К. :Держстандарт України, 1998. — 7 с.

12. Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення [Текст] : ДСТУ 3575-97 : Чинний від 01.01.1998. — К. : Держстандарт України, 1998. — 14 с.

13. Пічкур, О. Історичні аспекти правової охорони результатів творчої діяльності / О. Пічкур // Інтелектуальна власність. — 2003. — № 9. — С. 3-7

14. Прахов, Б. Питання державного регулювання і участі держави в патентно-правових відносинах [Текст] / Б. Прахов // Інтелектуальний капітал . — 2004. — №2. — С. 22-30

15. Сиденко, В. Охрана интеллектуальной собственности в Украине: проблемы и решения [Электронный ресурс] / В. Сиденко // Зеркало недели. — 2001. — №43. — Режим доступа: http://www.zn.ua/3000/3050/32785/, вільний. — Загол. з екрана.

Ссылки (links):

http://www.yur-gazeta.com/oarticle/2153/