ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Кафедра соціальної роботи та соціальної педагогіки

КУРСОВА РОБОТА

Місце соціальної психології в системі наукового знання і суспільної практики

Спеціальність: 6.010100 – соціальна педагогіка

Черняк Марія Сергіївна

Науковий керівник:

старший викладач

Пархоменко Тетяна Василівна

Cевастополь– 2008

Вступ

Само поєднання слів "соціальна психологія" вказує на специфічне місце, яке займає ця дисципліна в системі наукового знання. Виникнувши на стику наук - психології і соціології, соціальна психологія до нашого часу зберігає свій особливий статус. Це приводить до того, що кожна з "батьківських" дисциплін досить охоче включає її як складова частина. Така неоднозначність положення наукової дисципліни має багато різних причин. Головним із них з'являється об'єктивне існування такого класу фактів суспільного життя, які самі по собі можуть бути досліджені лише за допомогою об'єднаних зусиль двох наук: психології і соціології. З одного боку, будь-яке суспільне явище має свій "психологічний" аспект, оскільки суспільні закономірності виявляються не інакше як через діяльність людей, а люди діють, будучи наділеною свідомістю і волею. З іншого боку, в ситуаціях спільної діяльності людей виникають цілком особливі типи зв'язків між ними, зв'язків спілкування і взаємодії, і аналіз їх неможливий поза системою психологічного знання.

Іншою причиною подвійного положеня соціальної психології є сама історія становлення цієї дисципліни, яка визрівала в надрах одночасно і психологічного, і соціологічного знання і в повному розумінні слова народилася "на перехресті" цих двох наук. Все це створює чималі труднощі як у визначенні предмету соціальної психології, так і у виявленні кола її проблем.

Разом з тим потреби практики суспільного розвитку диктують необхідність дослідження таких пограничних проблем, і навряд чи можна "чекати" остаточного рішення питання про предмет соціальної психології для їх вирішення. Запити на соціально-психологічні дослідження в умовах сучасного етапу розвитку суспільства поступають буквально зі всіх сфер суспільного життя, особливо у зв'язку з тим, що в кожній з них сьогодні відбуваються радикальні зміни. Такі запити слідують з області промислового виробництва, різних сфер виховання, системи масової інформації, сфери демографічної політики, боротьби з антигромадською поведінкою, спорту, сфери обслуговування і так далі Можна стверджувати, що практичні запити випереджають розвиток теоретичного знання в соціальній психології.

Все це, поза сумнівом, стимулює інтенсивний розвиток соціальної психології на сучасному етапі. Необхідність цього посилюється ще двома обставинами. По-перше, тим, що в історії існування радянської соціальної психології як самостійної науки була досить тривала перерва і новий етап бурхливого оживлення соціально-психологічних досліджень почався лише наприкінці 50-х - початку 60-х років. По-друге, тим, що соціальна психологія по своїй істоті є наукою, що стоїть дуже поблизу до гострих соціальних і політичних проблем, а тому принципово можливе використання її результатів різними суспільними силами. Соціальна психологія на Заході має дуже солідну історію, яка також переконливо підтверджує цю істину.

Таким чином, для соціальної психології, як, можливо, ні для якої іншої науки, актуальне одночасне вирішення двох задач: і вироблення практичних рекомендацій, отриманих в ході прикладних досліджень, настільки необхідних практиці, і "добудовування" своєї власної будівлі як цілісної системи наукового знання з уточненням свого предмету, розробкою спеціальних теорій і спеціальної методології досліджень.

Мета роботи: вивчити місце соціальної психології в системі наук і суспільній практиці.

Предметом нашого дослідження стала соціальна психологія.

Об'єкт дослідження: місце соціальної психології в системі наук.

Мета роботи визначила і поставила наступні задачі:

- вивчити основні підходи до визначення предмету соціальної психології;

- провести аналіз думок учених про місце соціальної психології в системі наук;

- з'ясувати педагогічне значення соціальної психології;

- розглядати сучасні уявлення про предмет соціальної психології;

- з'ясувати межі соціальної психології;

- розглядати завдання соціальної психології на сучасному етапі.

У роботі була використана література по педагогіці, психології, соціології, філософії і ін.

Розділ 1. Огляд проблем соціальної психології

1.1 Предмет соціальної психології

Існує 4 точки зір, лежачий в основі розгляду предмету соціальна психологія різними авторами:

1) Характеристика індивіда як учасника соціальних стосунків (що змінюється в людині, коли вона вклинює в різні соціальні групи).

2) Соціальна психологія вивчає механізми соціальних впливів на людину (індивіда) як учасника соціального процесу (соціальному життю). Акцент робиться на вплив навколишнього середовища на індивіда. Центром вважаються механізми впливу (Цієї точки зору дотримуються соціологи і психологи, що прийшли із соціології, – головна проблема - соціологізування, олюднення народженого індивіда).

3) Предметом соціальної психології є спілкування між людьми, їх взаємодія (цієї точки зору дотримується ряд С. Петербургських і Московських авторів вітчизняної психології).[1;69]

4) Предметом соціальної психології є характеристика групи або общностей, як цілісних утворень.

Необхідно обкреслити коло проблем соціальної психології, щоб строгіше визначити завдання, які можуть бути вирішені засобами цієї дисципліни. Ми виходимо при цьому з прийняття тієї точки зору, що, незважаючи на пограничний характер, соціальна психологія є частиною психології (хоча існують і інші точки зору, наприклад, віднесення соціальної психології до соціології). Отже, визначення кола її проблем означатиме виділення з психологічної проблематики тих питань, які відносяться до компетенції саме соціальної психології. Оскільки психологічна наука в нашій країні у визначенні свого предмету виходить з принципу діяльності, можна умовно позначити специфіку соціальної психології як вивчення закономірностей поведінки і діяльності людей, обумовлених приєднанням їх в соціальні групи, а також психологічних характеристик самих цих груп.

До такого розуміння свого предмету соціальна психологія прийшла не відразу, і тому для з'ясування питання корисно проаналізувати вміст|зміст| тих дискусій, які мали місце в її історії.

1.2 Дискусія про предмет соціальної психології

У історії радянської соціальної психології можна виділити два етапи цієї дискусії: 20-і рр. і кінець 50-х - початок 60-х рр. Обидва ці етапу мають не лише історичний інтерес, але і допомагають більш глибоко зрозуміти місце соціальної психології в системі наукового знання і сприяють виробленню точнішого визначення її предмету.

У 20-і р.р., тобто в перші роки Радянської влади, дискусія про предмет соціальної психології стимулювала двома обставинами. З одного боку, саме життя в умовах післяреволюційного суспільства висунуло завдання розробки соціально-психологічній проблематики. З іншого боку, ідейна боротьба тих років неминуче захопила і область соціально-психологічного знання. Як відомо, ця ідейна боротьба розвернулася в ті роки між матеріалістичною і ідеалістичною психологією, коли вся психологія як наука переживала період гострої ломки своїх філософських, методологічних підстав. Для долі соціальної психології особливе значення мала точка зору Г.І. Челпанова, який, захищаючи позиції ідеалістичної психології, запропонував розділити психологію на дві частини: соціальну і власне психологію. Соціальна психологія, на його думку, повинна розроблятися в рамках марксизму, а власне психологія повинна залишитися емпіричною наукою, не залежною від світогляду взагалі і від марксизму зокрема (Челпанов, 1924). Така точка зору формально була за визнання права соціальної психології на існування, протее ціною відлучення від марксистських філософських основ іншої частини психології (Буділова, 1971).

Позіция Г.І. Челпанова виявилася неприйнятною для тих психологів, які приймали ідею перебудови філософських підстав всієї психології, приєднання її в систему марксистського знання (Виготський, 1982. С. 379). Заперечення Челпанову прийняли різні форми.

Перш за все була висловлена ідея про те, що, оскільки, будучи інтерпретована з погляду марксистської філософії, вся психологія стає соціальною, немає необхідності виділяти ще якусь спеціальну соціальну психологію: просто єдина психологія має бути підрозділена на психологію індивіда і психологію колективу. Ця точка зору отримала своє віддзеркалення в роботах В.А. Артемова (Артемов, 1927). Інший підхід був запропонований з точки зору тієї, що отримала в ті роки популярність реактології. Тут, також всупереч Челпанову, пропонувалося збереження єдності психології, але в даному випадку шляхом поширення на поведінку людини в колективі методу реактології. Конкретно це означало, що колектив розумівся лише як єдина реакція його членів на єдиний подразник, а завданням соціальної психології був вимір швидкості, сили і динамізму цих колективних реакцій. Методологія реактології була розвинена К.Н. Корніловим, відповідно ньому ж належить і реактологічний підхід до соціальної психології (Корнілов, 1921).

Своєрідне спростування точки зору Челпанова було запропоноване і видним психологом П.П. Блонським, який одним з перших поставило питання про необхідність аналізу ролі соціального середовища при характеристиці психіки людини. Для нього "соціальність" розглядувалася як особлива діяльність людей, пов'язана з іншими людьми. Під таке розуміння соціальності личила і "діяльність" тварин. Тому пропозиція Блонського полягала в тому, щоб включити психологію як біологічну науку в коло соціальних проблем. Протиріччя між соціальною і який-небудь іншою психологією тут також знімалося (Блонський, 1921). [5]

Ще одне заперечення Челпанову виходило від видатного радянського фізіолога В.М. Бехтерева. Як відомо, Бехтерев виступав із пропозицією створити особливу науку - рефлексологію. Певну галузь її він запропонував використовувати для вирішення соціально-психологічних проблем. Цю галузь Бехтерев назвав "колективною рефлексологією" і вважав, що її предмет - це поведінка колективів, поведінка особистості в колективі, умови виникнення соціальних об'єднань, особливості їх діяльності, взаємовідношення їх членів. Для Бехтерева таке розуміння колективної рефлексології представлялося подоланням суб'єктивістської соціальної психології. Це подолання він бачив в тому, що всі проблеми колективів тлумачилися як співвідношення зовнішніх впливів з руховими і мимико-соматичними реакціями їх членів. Соціально-психологічний підхід мав бути забезпечений з'єднанням принципів рефлексології (механізми об'єднання людей в колективи) і соціології (особливості колективів і їх відношення із умовами життя і класової боротьби в суспільстві). Зрештою предмет колективної рефлексології визначався таким чином: "вивчення виникнення, розвитку і діяльності зібрань і зборищ..., що проявляють свою соборну співвідносну діяльність як ціле, завдяки взаємному спілкуванню один із одним вхідних в них індивідів" (Бехтерев, 1994. С. 40). [5]

Хоча в такому підході і містилася корисна ідея, що стверджує, що колектив є щось ціле, в якому виникають нові якості і властивості, можливі лише при взаємодії людей, спільна методологічна платформа виявлялася вельми уразливою. Всупереч задуму, ці особливі якості і властивості інтерпретувалися як що розвиваються за тими ж законами, що і якості індивідів. Це було данню механіцизму, який пронизував всю систему рефлексології: хоча особистість і оголошувалася продуктом суспільства, але при конкретному її розгляді в основу були покладені її біологічні особливості і, передусім соціальні інстинкти. Більш того, при аналізі соціальних зв'язків особистості для їх пояснення по суті допускалися закони неорганічного світу (закон тяжіння, закон зберігання енергії), хоча сама ідея такої редукції і піддалася критиці. Тому, незважаючи на окремих, таких, що мають велике значення для розвитку соціальної психології знахідки, загалом рефлексологічна концепція Бехтерева не стала основою достовірно наукової соціальної психології. [5]

Особливо радикальними виявилися ті пропозиції, які були висловлені відносно перебудови соціальної психології у зв'язку з дискусією, що розвернулася в ті роки з приводу розуміння ідеології. М.А. Рейснер, наприклад, пропонував побудувати марксистську соціальну психологію шляхом прямого співвідношення з історичним матеріалізмом ряду психологічних і фізіологічних теорій. Але, оскільки сама психологія повинна будуватися на вченні про умовні рефлекси, в соціально-психологічній сфері допускалося пряме ототожнення умовних рефлексів, наприклад, з надбудовою, а безумовних - з системою виробничих стосунків. Зрештою соціальна психологія оголошувалася наукою про соціальні подразники різних видів і типів (Рейснер, 1925).

Таким чином, незважаючи на суб'єктивне бажання багатьох психологів створити марксистську соціальну психологію, таке завдання в 20-і р.р. не було виконане. Хоча відсіч точці зору Челпанова і був зроблений достатньо рішучий, ключові методологічні проблеми психології не були вирішені. Прагнучи протистояти ідеалістичному підходу, дослідники часто-густо опинялися в полоні позитивістської філософії, конкретним і специфічним проявом якої з'явився механіцизм. Крім того, не було чіткості і щодо предмету соціальної психології: по суті бувальщини змішано дві проблеми, або два різне розуміння предмету соціальної психології. З одного боку, соціальна психологія ототожнювалася із вченням про соціальну детерміацію психічних процесів; з іншого боку, передбачалося дослідження особливого класу явищ, що породжуються спільною діяльністю людей і перш за все явищ, пов'язаних з колективом. Ті, які приймали перше трактування (і лише її), справедливо стверджували, що результатом перебудови всієї психології на марксистській матеріалістичній основі має бути перетворення всієї психології на соціальну. Тоді жодна особлива соціальна психологія не потрібна. Це вирішення добре узгоджувалося і з критикою позиції Челпанова. Ті ж, хто бачили друге завдання соціальної психології - дослідження поведінки особистості в колективі і самих колективів, - не змогли запропонувати адекватне вирішення проблем, використовуючи як методологічні основи марксистську філософію.

Результатом цієї боротьби думок з'явився той факт, що лише перша із позначених трактувань предмету соціальної психології отримала права громадянства - як вчення про соціальну детерміацію психіки. Оскільки в цьому розумінні жодного самостійного статусу для соціальної психології не передбачався, спроби побудови її як особливої дисципліни (або хоч би як особливій частині психологічної науки) припинилися на досить тривалий термін. Соціологія ж в ці роки взагалі опинилася під ударом, тому про існування соціальної психології в її рамках питання взагалі не піднімалося. Більш того, той факт, що соціальна психологія в той же час продовжувала розвиватися на Заході, притому в рамках немарксистської традиції, привів деяких психологів до ототожнення соціальної психології взагалі лише з її "буржуазним" варіантом, виключивши саму можливість існування соціальної психології в нашій країні. Само поняття "Соціальна психологія" почало інтерпретуватися як синонім реакційної дисципліни, як атрибут лише буржуазного світогляду.

Саме у цьому змісті і говорять про "перерву", що настала на тривалий період, в розвитку соціальної психології. Протее термін цей може бути використаний лише у відносному значенні. Дійсно, мала місце перерва в самостійному існуванні соціальної психології в нашій країні, що не виключало реального існування окремих досліджень, що є по своєму предмету суворо соціально-психологічними. Ці дослідження були продиктовані потребами суспільної практики, передусім педагогічної.

1.3 Педагогічне значення соціальної психології

Так само ряд проблем соціальної психології продовжували розроблятися в рамках філософії, зокрема проблеми суспільної психології класів і груп. Тут становлення марксистської традиції в соціально-психологічному знанні здійснювалося з меншими труднощами, оскільки філософія в цілому розглядала як складова частина марксизму. Особливо слід сказати і про те, як розвивалася соціально-психологічна думка в рамках психологічної науки. Найважливішу роль тут зіграли дослідження Л.С. Виготського. Можна виділити два кола питань в роботах Виготського, які мають безпосереднє відношення до розвитку соціальної психології. [8;175]

З одного боку, це вчення Виготського про вищі психічні функції, яке значною мірою вирішувало задачу виявлення соціальної детерміації психіки (тобто, виражаючись мовою дискусії 20-х р.р., "чинило всю психологію соціальної"). Довівши, що вищі психічні функції (довільне запам'ятовування, активна увага, відвернуте мислення, вольова дія) не можна зрозуміти як безпосередні функції мозку, Л.С. Виготський прийшов до виводу, що для розуміння суті цих функцій необхідно вийти за межі організму і шукати коріння їх в суспільних умовах життя. Засвоєння суспільного досвіду змінює не лише зміст психічного життя, але і створює нові форми психічних процесів, які набирають вигляду вищих психічних функцій, що відрізняють людину від тварин. Таким чином, конкретні форми суспільно-історичної діяльності стають вирішальними для наукового розуміння формування психічних процесів, природних законів роботи мозку набувають нові властивості, включаючись в систему суспільно-історичних стосунків. Почавши з ідеї про історичне походження вищих психічних функцій, Виготський розвинув далі думку про культурно-історичну детерміацію самого процесу розвитку всіх психічних процесів. Дві відомі гіпотези Виготського (про опосередкований характер психічних функцій людини і про походження внутрішніх психічних процесів їх діяльності, спочатку "интерпсихічної") (Виготський, 1983. С. 145) дозволяли зробити вивід, що головний механізм розвитку психіки - це механізм засвоєння соціально-історичних форм діяльності. Таке трактування проблем загальної психології давало солідну основу для вирішення власне соціально-психологічних проблем. [8;145]

З іншого боку, в роботах Л.С. Виготського розв'язувалися і в більш безпосередній формі соціально-психологічні питання, зокрема висловлювалося специфічне розуміння предмету соціальної психології. Воно виходило з критики того розуміння, яке було властиве В. Вундту, що розвивало концепцію "психології народів". Соціальна психологія, або "психологія народів", як її розумів Вундт, розглядала як свій предмет мову, міфи, звичаї, мистецтво, релігію, які Виготський назвав "згустками ідеології", "кристалами" (Виготський, 1987. С. 16). На його думку, завдання психолога полягає не в тому, щоб вивчати ці "кристали", а в тому, щоб вивчити сам "розчин". Але "розчин" не можна вивчити так, як пропонує Бехтерев, тобто вивести колективну психіку із індивідуальної. Виготський не погоджується із тією точкою зору, що справа соціальної психології - вивчення психіки збиральної особистості. Психіка окремої особи також соціальна, тому вона і складає предмет соціальної психології. У цьому змісті соціальна психологія відрізняється від колективної психології: "предмет соціальної психології - психіка окремої людини, а колективною - особиста психологія в умовах колективного прояву (наприклад, війська, церкви)" (Виготський, 1987. С. 20).

На перший погляд здається, що ця позиція сильно відрізняється від сучасного погляду на соціальну психологію, як вона була нами умовно визначена. Але насправді відзнака тут чисто термінологічне: Виготський порівнює не "загальну" і "соціальну" психологію (як це зазвичай робиться тепер), а "соціальну" і "колективну". Але легко бачити, що "соціальна" психологія для нього - це та сама загальна психологія, яка засвоїла ідею культурно-історичної детерміації психіки (у термінології 20-х р.р. - це така загальна психологія, яка "вся стала соціальною"). Терміном же "колективна психологія" Виготський позначає той самий другий аспект розуміння соціальної психології, який не зуміли побачити багато інших психологів 20-х р.р. або відносно якої вони не зуміли знайти достовірно наукової методології дослідження.

Тому можна по праву стверджувати, що ідеї Виготського, висловлені їм в 20-і р.р. і пізніше, в 30-і р.р. з'явилися необхідною передумовою, що сформувалася усередині психологічної науки, для того, щоб згодом найточніше визначити предмет соціальної психології.

1.4 Висновки розділу

Соціальна психологія-це важливий компонент підсистеми наук про духовне життя суспільства. Духовна сфера суспільного життя, пов'язана з виробництвом суспільної свідомості, його поширенням, засвоєнням духовних цінностей, обусловлює потреба в пізнанні такого компоненту свідомості суспільства, як суспільна психологія, у виявленні суспільних механізмів всієї духовної сфери, а отже, і в розробці соціальної психології як науки.

Тенденцією розвитку соціальної психології обумовлено всезростаючою роллю духовної сфери в житті суспільства. У міру розвитку всіх сфер духовного життя розвиватиметься і відповідна система суспільствознавства, у тому числі і соціальна психологія.

Б.Ф. Поршнев був прав, відстоюючи ідею про те, що соціальна психологія не є психологією «другого порядку», що соціальній психології належить велике майбутнє!

Розділ 2. Сучасні уявлення про предмет соціальної психології

2.1 Підходи до визначення предмету соціальної психології

Наприкінці 50-х - початку 60-х р.р. розвернувся другий етап дискусії про предмет соціальної психології. Дві обставини сприяли новому обговоренню цієї проблеми.

По-перше, запити практики, що все розширюються. Вирішення основних економічних, соціальних і політичних проблем дозволило пильніше аналізувати психологічну сторону різних проявів суспільного життя. Активна зворотна дія на хід об'єктивних процесів має бути особливе детально досліджено в сучасних умовах, коли психологічний, "людський" фактор набуває настільки значної ролі. Механізми конкретної взаємодії суспільства і особистості в цих умовах мають бути досліджені не лише на соціологічному, але і на соціально-психологічному рівні.

По-друге, до моменту, коли всі ці проблеми з особливою гостротою були поставлені життям, сталися серйозні зміни і в області самої психологічної науки. Радянська психологія, здійснюючи свою радикальну перебудову на базі марксистської філософії, перетворилася до цього часу в розвинену дисципліну, що має в своєму розпорядженні і солідні теоретичні роботи, і широко розгалужену практику експериментальних досліджень. Значно зросла кваліфікація дослідників як в професійному, так і в методологічному плані. До цього ж часу сталися зміни в загальному духовному житті суспільства, що було пов'язане з деяким пом'якшенням ідеологічного преса і "відлигою", що почалася, і дозволило обговорювати долю соціальної психології не як "буржуазну науку". Таким чином, були створені і необхідні суб'єктивні передумови для нового обговорення питання про долі соціальної психології, про її предмет, завдання|задачі|, методи, а також про її місце в системі наук. Обговорення цих питань на новому рівні ставало не лише необхідним, але і можливим. [19;95]

Дискусія почалася в 1959 р. статтею А.Г. Ковальова, опублікованою в журналі "Вісник ЛГУ" (Ковальов, 1959), після чого була продовжена на Другому Всесоюзному з'їзді психологів в 1963 р., а також на сторінках журналу "Питання філософії" (1962 № 2, 5). Основна полеміка стосувалася двох питань:

1) розуміння предмету соціальної психології і відповідно кола її завдань;

2) співвідношення соціальної психології із психологією, з одного боку, і з соціологією - з іншого.

Незважаючи на велику кількість нюансів різних точок зору, всі вони можуть бути згруповані в декілька основних підходів.

Так, з питання про предмет соціальної психології склалися три підходи. Перший з них, такий, що набув переважного поширення серед соціологів, розумів соціальну психологію як науку про "массовидні явища психіки". В рамках цього підходу різні дослідники виділяли різні явища, відповідні під це визначення; інколи більший акцент робився на вивчення психології класів, інших великих соціальних спільностей і у зв'язку з цим на таких окремих елементах, сторонах суспільної психології груп, як традиції, вдачі, звичаї і ін. У інших випадках більша увага приділялася формуванню громадської думки, таким специфічним масовим явищам, як мода і ін. Нарешті, всередині цього ж підходу майже всі одностайно говорили про необхідність вивчення колективів. Більшість соціологів ясно трактували предмет соціальної психології як дослідження громадської психології (відповідно були розведені терміни: "суспільна психологія" - рівень суспільної свідомості, характерний для окремих соціальних груп, перш за все класів, і "соціальна психологія" - наука про цю суспільну психологію).

Другий підхід, навпаки, бачить головним предметом дослідження соціальної психології особистість. Відтінки тут виявлялися лише в тому, в якому контексті передбачалося дослідження особистості. З одного боку, більший акцент робився на психологічні риси, особливості особи, типологію особи. З іншого боку, виділялися положення особистості в групі, міжособові стосунки, вся система спілкування. Пізніше з точки зору цього підходу дискусійним виявилося питання про місце "психології особистості" в системі психологічного знання (чи є це розділ загальної психології, еквівалент соціальної психології або взагалі самостійна область досліджень). Часто в захист описаного підходу приводився такий аргумент, що він набагато більш "психологічний", що лише на цьому шляху можна уявити собі соціальну психологію як органічну частину психології, як різновид саме психологічного знання. Логічно, що подібний підхід більшою мірою виявився популярним серед психологів. [15;104]

Нарешті в ході дискусії позначився і третій підхід до питання. У якомусь змісті з його допомогою намагалися синтезувати два попередніх. Соціальна психологія розглядалася тут як наука, що вивчає і масові психічні процеси, і положення особистості в групі. В цьому випадку, природно, проблематика соціальної психології представлялася достатньо широкою, практично весь круг питань, що розглядають в різних школах соціальної психології, включався тим самим в її предмет. Були зроблені спроби дати цілковиту схему проблем, що вивчалися, в рамках цього підходу. Найбільш широкий перелік містила схема, запропонована Б.Д. Паригіним, на думку якого соціальна психологія вивчає:

1) соціальну психологію особистості;

2) соціальну психологію спільностей і спілкування;

3) соціальні стосунки;

4) форми духовної діяльності (Паригін, 1971).

Згідно В.Н. Мясищеву, соціальна психологія досліджує:

1) зміни психічної діяльності людей в групі під впливом взаємодії;

2) особливості груп;

3) психічну сторону процесів суспільства (Мясищев, 1949).

Поважно, що при всіх приватних розбіжностях запропонованих схем основна ідея була спільною - предмет соціальної психології досить широкий, і можна з двох сторін рухатися до його визначення - як з боку особистості, так і з боку масових психічних явищ. Мабуть, таке розуміння більш за увесь відповідало практиці досліджень, що реально складається, а значить, і практичним запитам суспільства; саме тому воно і опинилося якщо не одноголосно прийнятим, то, в усякому разі, найбільш укоріненим. Можна переконатися, що запропоноване на початку розділу робоче визначення дане в рамках даного підходу.

2.2 Межі соціальної психології

Але згода в розумінні круга завдань, що вирішуються соціальною психологією, ще не означає згоди в розумінні її співвідношення із психологією і соціологією. Тому відносно самостійно дискутується питання про "межі" соціальної психології. Тут можна виділити чотири позиції:

1) соціальна психологія є частина соціології;

2) соціальна психологія є частина психології;

3) соціальна психологія є наука "на стику" психології і соціології, причому сам "стик" розуміється двояко: а) соціальна психологія відторгає певну частину психології і певну частину соціології; б) вона захоплює "нічию землю" - область, що не належить ні до соціології, ні до психології.

Якщо скористатися пропозицією американських соціальних психологів Макдевіда і Харрарі (а питання про місце соціальної психології в системі наук обговорюється не менше активний і в американській літературі), то всі вказані позиції можна звести до двох підходів: інтрадисциплінарному і інтердисциплінарному. Іншими словами, місце соціальної психології можна прагнути відшукати всередині однієї з "батьківських" дисциплін або на межах між ними.

Це можна зображати за допомогою наступної схеми (мал.2.1).[2;86]

Мал. 2.1. Варіанти визначення місця соціальної психології («межі» із соціологією і психологією)

Незважаючи на досить суттєві відмінності, що здаються, всі запропоновані підходи по суті зупиняються перед однією і тією ж проблемою: який же "межа" відокремлює соціальну психологію від психології, з одного боку, і від соціології - з іншою. Адже де ні "поміщати" соціальну психологію, вона все одно за всіх умов граничить з цими двома дисциплінами. Якщо вона частина психології, то де межа саме соціально-психологічних досліджень всередині психології? Соціологія, якщо вона навіть при такому розгляді опинилася за межами соціальної психології, все одно теж граничить з нею через специфіку предмету тієї і іншої дисципліни. Таке ж міркування можна привести і щодо положення соціальної психології всередині соціології. Але і при інтердисциплінарному підході ми не підемо від питання про "межі": що означає "на стику", якою частиною стикуються психологія і соціологія? Або що означає "самостійна дисципліна": чи "відсікає" вона якісь частини в психології і соціології або взагалі має якісь абсолютно самостійні області, що не захвачують жодним чином ні психологією, ні соціологією.

Спробуємо розгледіти ці "межі" з двох сторін окремо. Що стосується соціології, то її сучасна структура зазвичай характеризується за допомогою виділення трьох рівнів: загальної соціологічної теорії, спеціальних соціологічних теорій, конкретних соціологічних досліджень. Отже, в системі теоретичного знання є два рівні, кожен з яких стикається безпосередньо з проблемами соціальної психології. На рівні загальної теорії досліджуються, наприклад, проблеми співвідношення суспільства і особистості, суспільної свідомості і соціальних інститутів, влади і справедливості тощо. Але саме ці ж проблеми представляють інтерес і для соціальної психології. Отже, тут проходить одна із меж. В області спеціальних соціологічних теорій можна знайти декілька таких, де очевидні і соціально-психологічні підходи, наприклад соціологія масових комунікацій, громадської думки, соціологія особистості. Мабуть, саме в цій сфері особливо важкі розмежування, і само поняття "межі" дуже умовно. Можна сказати, що по предмету відмінностей часто виявити не удається, вони просліджуються лише за допомогою виділення специфічних аспектів дослідження, специфічної точки зору на ту ж саму проблему.

Щодо "межі" між загальною психологією і соціальною психологією питання ще складніше. Якщо залишити осторонь першу інтерпретацію соціальної психології як вчення про соціальну детерміацію психіки людини, бо в цьому змісті вся психологія, що орієнтується на культурно-історичну традицію, соціальна, то специфічна проблематика соціальної психології, природно, щонайближче до тій частині загальної психології, яка позначається як психологія особистості. Спрощено було б вважати, що в загальній психології досліджується особистість поза її соціальною детерміацією, а лише соціальна психологія вивчає цю детерміацію. Весь сенс постановки проблеми особистості, зокрема у вітчизняній школі психології, в тому і полягає, що особистість із самого початку розглядується як "задана" суспільством. А.Н. Леонтьев відзначає, що діяльність конкретних індивідів може протікати в двох формах: в умовах відкритої колективності або віч-на-віч із навколишнім наочним світом. Але "в яких би, проте, умовах і формах не протікала діяльність людини, якої б структури вона не набувала, її не можна розглядати як вилучену із суспільних стосунків, із життя суспільства" (Леонтьев, 1975. С. 82). З цієї точки зору в загальній психології досліджується структура потреб, мотивів особистості і так далі. І проте залишається клас специфічних завдань для соціальної психології. Не говорячи вже про ті завдання, які просто не вирішуються загальною психологією (динаміка розвитку міжособових стосунків в групах, сама природа спільної діяльності людей в групах і форми спілкування, що складається, і взаємодії), навіть відносно особистості у соціальнії психології є своя власна точка зору: як конкретно діє особистість в різних реальних соціальних групах - ось проблема соціальної психології. Вона повинна не просто відповісти на питання про те, як формуються мотиви, потреби, установки собистості, та чому саме такий, а не інші мотиви, потреби, установки сформувалися в даної особистості, якою мірою все це залежить від групи, в умовах якої ця особистість діє і так далі.

Таким чином, сфера власних інтересів соціальної психології є видимою досить чітко, що і дозволяє відмежувати її як від проблем соціології, так і від проблем загальної психології. Це, проте|однак|, не додає аргументації на користь точнішого виявлення статусу соціальної психології між двома вказаними дисциплінами, хоча і дає підстави|заснування| для визначення областей дослідження. Що ж до статусу, то спори про нього йдуть до цих пір і в західній соціальній психології. Французькі дослідники Пенто і Гравітц так тлумачать основну лінію цієї полеміки... До виникнення соціальної психології були дві лінії розвитку проблематики особистості і суспільства: психологія аналізувала природу людини, соціологія аналізувала природу суспільства. Потім виникла самостійна наука - соціальна психологія, яка аналізує відношення людини до суспільства (Пенто, Гравітц, 1972. С. 163). Ця схема можлива лише щодо такої психології, яка аналізує природу людини у відриві від природи суспільства. Але тепер уже важко відшукати такого роду психологічні теорії, хоча багато хто з них, визнаючи факт "впливу" суспільства на людину, не знаходить коректного вирішення проблеми про способи цього впливу. Розуміння предмету соціальної психології і її статусу в системі наук залежить від розуміння предметів як психології, так і соціології (Соціальна психологія: саморефлексія маргінальності, 1995).

2.3 Завдання соціальної психології і проблеми суспільства

Настільки величезна дискусія з приводу предмету соціальної психології - доля більшості наук, що виникають на стику різних дисциплін. Так само і підсумки дискусій у всіх цих випадках не обов'язково приводять до вироблення точної дефініції. Протее вони все одно надто необхідні тому, що, по-перше, допомагають обкреслити коло завдань, що вирішуються цією наукою, і, по-друге, ставлять невирішені проблеми чіткіше, заставляючи попутно усвідомлювати свої власні можливості і засоби. Так, дискусія про предмет соціальної психології не може вважатися цілком закінченою, хоча база досягнутої згоди цілком достатня, щоб проводити дослідження. Разом з тим залишається безперечним, що не всі крапки над "i" поставлені. Як відомий компроміс склалося таке положення, що практично в нашій країні зараз існують дві соціальні психології: одна, пов'язана переважно з більш "соціологічною", інша - переважно із "психологічною" проблематикою. У цьому сенсі ситуація виявилася схожою із тією, яка склалася і у ряді інших країн. Так, наприклад, в США соціальна психологія офіційно існує "двічі": її секція є всередині Американської соціологічної асоціації і всередині Американської психологічної асоціації; у передмовах до підручників зазвичай вказується, чи є автор соціологом або психологом за освітою. У 1954 р. в США за пропозицією відомого соціального психолога Т. Ньюкома в одному з університетів був поставлений цікавий експеримент: курс соціальної психології читався половині студентів одного курсу в першому семестрі лектором-соціологом, другій половині в другому семестрі - лектором-психологом. Після закінчення курсів студентам було запропоновано провести дискусію по проблемах соціальної психології, але вона не вийшла, оскільки студенти були в повній упевненості, що прослухали цілком різні курси по абсолютно різних дисциплінах (Беккер Р., Боськов А., 1961). Виданий в США в 1985 р. підручник К. Стефан и В. Стефан так і називається "Дві соціальні психології". Звичайно, така подвійність викликає ряд незручностей. Вона може бути допустима лише на якомусь етапі розвитку науки, користь від дискусій про її предмет повинна полягати, між іншим, і в тому, щоб сприяти однозначному рішенню питання.

Гострота проблем соціальної психології диктується, однак, не лише деякою невизначеністю її положення в системі наук і навіть не переважно цією її особливістю. Дуже важливою і суттєвою межею соціально-психологічного знання є його включеність (більшою мірою, чим інших областей психології) в соціальну і політичну проблематику суспільства. Звичайно, це стосується в особливому ступені таких проблем соціальної психології, як психологічні характеристики великих соціальних груп, масових рухів і так далі Але і традиційні для соціальної психології дослідження малих груп, соціалізації або соціальних установок особистості пов'язані з тими конкретними завданнями, які вирішуються суспільством певного типу. У теоретичній частині соціально-психологічного знання безпосередньо вплив конкретних соціальних умов, традицій культури. У певному значенні слова можна сказати, що соціальна психологія сама є частиною культури. Звідси виникають принаймні два завдання для дослідників. [2;86]

По-перше, завдання коректного ставлення до зарубіжної соціальної психології, перш за все до змісту її теоретичних концепцій, а також методів і результатів досліджень. Як про це свідчать багаточисельні західні роботи, більшість практично орієнтованих досліджень в соціальній психології були викликані до життя абсолютно конкретними потребами практики. Отже, сама орієнтація цих досліджень має бути уважно вивчена під кутом зору завдань, свого часу поставлених практикою. Сучасні наукові дослідження не можуть здійснюватися без певної системи їх фінансування, а система ця сама по собі диктує і мету, і певне "забарвлення" основного напряму роботи. Тому питання про ставлення до традиції соціальної психології будь-якої іншої країни не має однозначного вирішення: нігілістичне заперечення чужого досвіду тут настільки ж недоречно, наскільки і просте копіювання ідей і досліджень. Не випадково в сучасній соціальній психології запроваджувати поняття "Соціального контексту", тобто прихильності дослідження до певної соціальної практики.

По-друге, завдання ретельного відробітку проблеми прикладного дослідження в соціальній психології. Дослідження, що проводяться безпосередньо в різних ланках суспільного організму, вимагають не лише високої професійної майстерності, але і громадянської відповідальності дослідника. Спрямованість практичних рекомендацій і є та сфера, де соціальна психологія безпосередньо "вторгається" в суспільне життя. Отже, для соціального психолога дуже гостро коштує не лише питання про професійну етику, але і про формулювання своєї соціальної позиції. Французький соціальний психолог С. Моськовієй справедливо відмітив, що завдання для соціальної психології задає саме суспільство, воно диктує їй проблеми (Московієй, 1984). Але це означає, що соціальний психолог повинен розуміти ці проблеми суспільства, уміти чуйно уловлювати їх, усвідомлювати, якою мірою і в якому напрямі він може сприяти вирішенню цих проблем. "Академізм" і "професіоналізм" в соціальній психології повинні органічно включати і відому соціальну чуйність, розуміння суті соціальної "ангажованої" цієї наукової дисципліни.

У сучасному суспільстві розкриваються багаточисельні сфери застосування соціально-психологічних знань.

Специфіка соціальної психології, що склалася в нашій країні в конкретних історичних умовах, а саме в період існування соціалістичних буд, природно, породила і нову проблематику. Звичайно, багато хто із відкритих в традиційній соціальній психології явищ має місце в будь-якому типі суспільства: міжособові стосунки, комунікативні процеси, лідерство, згуртованість - все це явища, властиві будь-якому типу громадської організації. Проте, констатуючи цей факт, потрібно мати на увазі дві обставини. По-перше, навіть і ці, описані в традиційній соціальній психології, явища набувають в різних соціальних умовах деколи абсолютно іншого змісту. Формально процеси залишаються тими ж: люди спілкуються один із одним, у них формуються певні соціальні установки і так далі, але яке зміст різних форм їх взаємодії, якого роду установки виникають по відношенню до певних суспільних явищ - все це визначається змістом конкретних суспільних стосунків. Значить, аналіз всіх традиційних проблем набуває нових граней. Методологічний принцип приєднання саме змістовного розгляду соціально-психологічних проблем продиктований у тому числі і суспільними потребами.

По-друге, нова соціальна реальність народжує деколи і необхідність нових акцентів при дослідженні традиційних для даного суспільства проблем. Так, період радикальних економічних і політичних перетворень, що відбуваються сьогодні, вимагає особливої уваги, наприклад, до проблем етнічної психології (особливо у зв'язку із загостренням міжнаціональних конфліктів), психології підприємництва (у зв'язку із становленням нових форм власності) і ін. Ідея про те, що суспільство диктує проблеми соціальної психології, має бути доповнена ідеєю про те, що обов'язок соціального психолога - уміти виявити ці проблеми.

Окрім завдань загальнотеоретичного плану суспільство ставить перед соціальною психологією і конкретні прикладні завдання. Прикладні дослідження не можуть чекати вирішення теоретичних питань, вони висуваються буквально зі всіх сфер суспільного життя. Ряд найважливіших напрямів прикладних досліджень визначається сьогодні завданнями, пов'язаними з тими змінами в масовій свідомості, які обумовлені саме радикалізмом соціальних перетворень. Тут же кореняться і нові можливості для діяльності соціального психолога-практика.

2.4 Висновки розділу

Суспільство ставить перед соціальною психологією конкретні прикладні задачі. Прикладні дослідження не можуть чекати вирішення теоретичних питань, вони висуваються буквально зі всіх сфер суспільного життя. Ряд найважливіших напрямів прикладних досліджень визначається сьогодні задачами, пов'язаними з тими змінами в масовій свідомості, які обумовлені саме радикалізмом соціальних перетворень. Тут же кореняться і нові можливості для діяльності соціального психолога-практика. Тенденція розвитку соціальної психології пов'язана з розширенням і поглибленням властивих нею функцій, особливо ідеологічною.

Соціальна психологія, вставши на шлях самостійного розвитку, інтенсивно розробляє прикладні галузі: політичну психологію, економічну, психологію управління, психологію пропаганди і ін. Розробка прикладних галузей є в сучасних умовах однієї з тенденцій розвитку соціальної психології і важливим засобом її твердження як соціально-психологічній науки, одній і фундаментальних наук в системі сучасного суспільствознавства.

Висновок

Соціальна психологія - це важливий компонент підсистеми наук про духовне життя суспільства. Духовна сфера суспільного життя, пов'язана з виробництвом суспільної свідомості, його поширенням, засвоєнням духовних цінностей, обумовлює потреба в пізнанні такого компоненту свідомості суспільства, як суспільна психологія, у виявленні суспільних механізмів всієї духовної сфери, а отже, і в розробці соціальної психології як науки.

Тенденцією розвитку соціальної психології обумовлено всезростаючою роллю духовної сфери в житті суспільства. У міру розвитку всіх сфер духовного життя розвиватиметься і відповідна система обществознания, у тому числі і соціальна психологія.

Б.Ф. Поршнев був прав, відстоюючи ідею про те, що соціальна психологія не є психологією «другого порядку», що соціальній психології належить велике майбутнє!

Тенденція розвитку соціальної психології пов'язана з розширенням і поглибленням властивих нею функцій, особливо ідеологічною.

Соціальна психологія, вставши на шлях самостійного розвитку, інтенсивно розробляє прикладні галузі: політичну психологію, економічну, психологію управління, психологію пропаганди і ін. Розробка прикладних галузей є в сучасних умовах однієї з тенденцій розвитку соціальної психології і важливим засобом її твердження як соціально-психологічній науки, одній і фундаментальних наук в системі сучасного суспільствознавства.

Список використаних джерел

1. Андреева Г. М. Социальная психология. М.: Аспект Пресс. 2000.

2. Андреева Г.М.. Богомолов Н.Н. Петровская Л.А. Зарубежная социальная психология в XX столетии. М.. 2001.

3. Артемов В.А. Введение в социальную психологию. М., 1927.

4. Беккер Г., Босков А. Современная социологическая теория в ее преемственности и развитии. Пер. с англ. М., 1961.

5. Бехтерев В.М. Коллективная рефлексология // Избранные работы по социальной психологии. М, 1994.

6. Блонский П.П. Очерк научной психологии. М., 1924.

7. Будилова Е.Л. Философские проблемы в советской психологии. М., 1971.

8. Выготский Л.С. Исторический смысл психологического кризиса. Собр. соч. М., 1982, т. 1.

9. Выготский Л.С. История развития высших психических функций. Собр. соч. М., 1983, т. 3.

10. Ковалев А.Г. О предмете социальной психологии. "Вестник ЛГУ", 1959, № 11.

11. Mайерс Д. Социальная психология. СПб., 1997.

12. Московией С. Общество и теория в социальной психологии // Современная зарубежная социальная психология. Тексты. М., 1984.

13. Основы социально-психологической теории. М., 1995.

14. Парыгин Б.Д. Основы социально-психологической теории. М., 1971.

15. Парыгин Б.Д. Социальная психология. Проблемы методологии и теории. СПб., 1999.

16. Петровский А. В., М. Г. Ярошевский. "психология". Словарь. - м. : политиздат, 1990.

17. Пэнто Р., Гравитц М. Методы социальных наук. Пер. с франц. М., 1972.

18. Рейснер М.А. Проблемы социальной психологии. Ростов-на-Дону, 1925.

19. Социальная психология в трудах отечественных психологов. СПб.: Изд-во «Питер», 2000.

20. Социальная психология. / Под ред. Е.С. Кузьмина, В Е. Семенова. Л.: ЛГУ, 1975.

21. Социальная психология: саморефлексия маргинальности. Хрестоматия. М., 1995.