Курсовая Механізм та види рефінансування банків центральними банками держав
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ
НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»
Кафедра банківської справи
Курсова робота
З дисципліни «Гроші та кредит»
На тему: «Механізм та види рефінансування банків центральними банками держав»
Виконав: студент групи БС-52
Мельничук Дмитро Олексійович
Перевірив: асистент Черкашина
Катерина Федорівна
Суми 2007
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ КРАЇН
1.1.Сутність політики рефінансування
1.2.Основні види рефінансування та їх механізми
1.3.Політика рефінансування в Україні
РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИКА РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
2.1. Європейській досвід політики рефінансування
2.2. Політика рефінансування в країнах з перехідною економікою на прикладі Російської Федерації
ВИСНОВКИ
СПИСОК ПОСИЛАНЬ
ВСТУП
Ефективність трансформаційних процесів, що відбуваються в суспільстві та економіці України значною мірою залежить від ефективності функціонування банківського сектора. Як найважливіший елемент відтворювальної структури суспільства, він перерозподіляє та прискорює рух фінансових ресурсів в країні, тим самим забезпечує стабільність розвитку та ефективність функціонування національної економіки, сприяє розв’язанню соціальних проблем у суспільстві. Серед проблем, які стоять перед вітчизняною банківською системою, найбільш гострою і актуальною є проблема підвищення ефективності банківського бізнесу. Її вирішення насамперед залежить від ефективності мікропроцесів, що відбуваються на рівні окремо взятої банківської установи.
Для здійснення ефективної діяльності по залученню та розміщенню грошових коштів банк завжди повинен мати достатньо високий рівень ліквідності активів. Постійно підтримувати її на такому рівні банку досить важко. Тому вирішення цієї задачі покладено на Національний банк
Національний банк як кредитор останньої інстанції з метою підтримки ліквідності комерційних банків на необхідному рівні надає кредити цим банкам, шляхом рефінансування їхніх активних операції. При цьому мова йдеться не просто про «порятунок» певного банку, а про запобігання банківської паніки, яка може призвести до кризи всієї банківської системи в цілому. рефінансування комерційний національний банк
Актуальність зазначених питань, їх важливе практичне значення визначили вибір теми та обумовили постановку мети і завдань дослідження. Метою курсової роботи є аналіз основних видів та механізмів рефінансування комерційних банків Центральними банками країн та Національним банком України, а також визначення шляхів та напрямків удосконалення політики рефінансування в нашій країні.
В даній роботі були поставлені та вирішені наступні завдання:
а) розкрита сутність політики рефінансування;
б) визначені та проаналізовані основні види й механізми рефінансування комерційних банків центральними банками країн, а також Національним банком України;
в) проаналізований досвід країн СНД, а також європейський та американський досвід політики рефінансування;
г) визначені основні напрямки вдосконалення видів та механізмів кредитування комерційних банків Національним банком України.
Об’єктом дослідження в даній роботі є політика рефінансування, предметом дослідження – інструменти реалізації політики рефінансування.
У процесі роботи використовувалися такі методи дослідження: системної оцінки (при визначенні грошового ринку як однієї з складових економічної системи); вибірки, узагальнення, порівняння та групування (при дослідженні функцій та структури грошового ринку); методи графічного зображення даних (при оцінці показників розвитку ринку); методи математичного моделювання (при дослідженні моделей та інструментаріїв грошового ринку); методи прогнозування (при визначенні проблем та перспектив розвитку грошового ринку України).
Теоретико – інформаційну базу дослідження становлять монографічні роботи і статті вітчизняних і зарубіжних економістів у фахових економічних виданнях, матеріали науково – практичних конференцій та семінарів з питань функціонування грошового ринку, фінансова та статистична звітність грошового ринку тощо.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ КРАЇН
1.1 Сутність політики рефінансування
Основою розвитку й стабільного функціонування економіки є наявність гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів, яке здійснюється центральним банком з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили [12].
Грошово-кредитна політика реалізується за допомогою певного інструментарію, який охоплює [6,7,8]:
а) визначення норм обов'язкових резервів;
б) облікову політику;
в) політику рефінансування комерційних банків;
г) операції центрального банку на відкритому ринку;
д) операції центрального банку на валютному ринку.
Одним з ключових елементів грошово-кредитної політики є рефінансування комерційних банків. Сутність цього інструменту полягає в тому, що кредитно-банківські інститути, які відчувають тимчасові фінансові труднощі, мають можливість звернутися до центрального банку за одержанням позичок. Кредити рефінансування дають їм змогу зменшити запаси власних ліквідних коштів у результаті використання запозичень у центрального банку. У цьому значенні кредити рефінансування є складовою механізму захисних заходів, джерелом тимчасових ресурсів, необхідних для поповнення резервів. Однак доступ до цих кредитів не вільний, а розглядається як привілей. Можливість отримання кредитів рефінансування залежить від ряду факторів, і насамперед, від стану грошово-кредитної сфери країни, фінансового стану позичальника [20].
Ставки рефінансування залежать від прогнозованого рівня інфляції та міжбанківського ринку кредитів і встановлюються центральним банком. Збільшення ставки за кредитами рефінансування призводить до зменшення обсягів кредитів, взятих комерційними банками у центрального банку. Така ситуація на міжбанківському ринку характерна для періодів високої інфляції і є відбиттям рестрикційної грошово-кредитної політики. Зменьшення такої ставки, як інструмент експансивної політики центрального банку, має зворотну дію – отримання кредитів стає для банків вигіднішим [7].
Об'єктом рефінансування є банківські інститути. Кредити рефінансування надаються тільки стійким банкам, які зазнають тимчасових фінансових труднощів. У випадках, коли діяльність потенційного позичальника викликає сумнів у центрального банку, кредити надаються тільки після одержання висновку аудиторської фірми про фінансовий стан даного банку. Таким чином, критеріями, що обмежують право банківських установ на звернення до центрального банку за кредитами рефінансування, як правило, є не тільки форма їхньої організації, а й рівень платоспроможності [20].
Кредити рефінансування розрізняються залежно від:
1.Форми забезпечення:
а) облікові кредити;
б) ломбардні кредити.
2.Термінів використання:
а) короткострокові, що надаються на 1 або кілька днів (кредит ”овернайт”);
б) середньострокові - до 1 року (ломбардне кредитування);
в) довгострокові - терміном погашення більше одного року (стабілізаційні кредити).
3.Методів надання:
а) прямі кредити;
б) кредити, реалізовані центральними банками через аукціони.
4. Цільового характеру:
а) корегуючі кредити;
б) сезонні кредити.
5.В залежності від спрямування на сектори фінансового ринку:
а) рефінансування через операції на відкритому ринку цінних па перів (операції РЕПО, іпотечне рефінансування);
б) рефінансування через операції на міжбанківському ринку (наприклад, ломбардне рефінансування).
Таким чином, регулюючи процес кредитування комерційних банків, центральний банк впливає на рівень їх ліквідності, а отже, і на загальну масу грошей в обігу.
1.2 Види та механізми рефінансування
У попередньому розділі були зазначені основні види рефінансування та їх механізми. Тепер ми розглянемо їх більш детально.
Облікові (дисконтні) кредити — це позички, що надають центральні банки кредитно-банківським інститутам під облік векселів. Інакше кажучи, облікові кредити видаються центральним банком на основі купівлі у кредитно-банківських установ векселів до закінчення їхнього строку [20].
У більшості країн світу центральні банки переобліковують векселі, надані комерційними банками й іншими кредитними інститутами, без посередників. Однак у Великобританії, Канаді, ПАР і Сінгапурі посередниками між центральним банком і банківськими інститутами виступають дисконтні фірми, що мають монопольне право на облік комерційних векселів у центральному банку [5].
До векселів, що обліковуються, центральні банки пред'являють певні вимоги стосовно їхніх видів, термінів дії, наявності і характеру поручительства тощо. У законі про центральний банк кожної країни дається детальний перелік цих вимог. В Італії, наприклад, до переобліку в центральному банку приймаються тільки комерційні векселі, строк дії яких не перевищує 4 місяці. У Німеччині Бундесбанк уповноважений купувати в банків і продавати їм поряд з комерційними векселями також казначейські векселі зі строком дії до 3 місяців, а також векселі федерацій, земель, особливих фондів федерацій, наприклад компенсаційного фонду та ін. Відповідно до діючого в США Федерального резервного акта банкам — членам ФРС поряд з обліком комерційних і казначейських векселів надане право одержання позичок для поповнення своєї резервної бази під власні векселі.
У центральних банках допускають до переобліку тільки векселі, що мають поручительство гарантів, фінансовий стан яких відповідає висунутим вимогам. Так, векселі, що обліковуються Банком Італії, мають мати поручительство двох, а векселі, що враховуються Бундесбанком, — трьох платоспроможних гарантів. При цьому гарантом можуть бути лише юридичні особи, оцінка фінансового стану яких зроблена на основі їхнього річного балансу [1, 14].
Сума позичок центральних банків, наданих під облік векселів, лімітується на конкретну суму. В Німеччині рамки облікового ліміту встановлює Рада федерального банку. Для кожного окремого кредитного інституту федеральний банк визначає нормативний ліміт, основою для розрахунку якого є власні кошти кредитної установи. При встановленні кредитного ліміту до уваги береться частка коротко- і середньострокових кредитних операцій з небанківськими установами в загальному обсязі кредитних операцій вищевказаних інститутів, а потім враховується кількість векселів, що підлягають обліку. При розрахунку кредитного ліміту використовується єдиний для всіх кредитних інститутів мультиплікатор, величина якого залежить від загальної суми ліміту. Виходячи з перелічених вище факторів для кожного кредитного інституту визначається індивідуальний кредитний ліміт, строк дії якого обмежується одним роком. Залежно від завдань у центрального банку в галузі грошово-кредитної політики рівень облікових лімітів змінюється. При підвищенні рівня ліміту розширюється обсяг облікових кредитів. В умовах обмеженої ліквідності банки прагнуть розширити використання облікових кредитів як менш дорогих порівняно з ломбардними кредитами.
Центральні банки, підвищуючи рівень ліміту, прагнуть вирівняти фінансові втрати, що виникають у результаті зміни ринкових умов, або збільшити кредитні ресурси банків у межах передбаченого приросту грошової маси. Тому підвищення рівня кредитного ліміту не означає проведення центральним банком експансіоністської грошово-кредитної політики, а інтерпретується як "технічне" регулювання банківської ліквідності [25]. На всі види векселів, що обліковуються в центральному банку, поширюються єдині дисконтні ставки. Однак у деяких країнах допускаються відхилення від такої практики. Так, у Німеччині в окремі періоди діяли пільгові дисконтні ставки на визначені види векселів.
В Данії й Німеччині комерційні банки на додаток до кредитів під облік векселів, наданих у межах встановленого ліміту за офіційною дисконтною обліковою ставкою, використовують нелімітовані кредити за ринковими ставками [20].
Поширення облікових кредитів як методу рефінансування банківських інститутів на різних етапах економічного розвитку окремих країн було неоднаковим. В Італії, наприклад, до 60-х років XX ст. цей метод рефінансування був домінуючим. Потім внаслідок помітного скорочення обсягу кредитів, наданих за допомогою переказного векселя, цей метод рефінансування став застосовуватися вкрай рідко, власне кажучи, лише в аграрному секторі економіки.
Одним із різновидів кредитів центрального банку є ломбардні кредити — позики під заставу депонованих у банку цінних паперів [1]. У вузькому розумінні термін "ломбардні кредити" означає короткострокові кредити, надані центральним банком комерційним під заставу цінних паперів для задоволення їхніх тимчасових потреб у позичкових коштах. Як і облікові кредити, вони використовуються центральним банком з метою регулювання банківської ліквідності [15].
При наданні ломбардного кредиту як заставу використовують комерційні і казначейські векселі, державні облігації та інші зобов'язання, тобто практично ті види цінних паперів, що допускаються до обліку в центральному банку [1]. Як правило, у кожному центральному банку розробляється власний перелік цінних паперів, що приймаються під заставу. При цьому вартість заставного забезпечення має перевищувати суму ломбардних кредитів. Позичальник зберігає право власності на депоновані в центральному банку цінні папери, однак якщо кредити не погашаються в строк, право власності переходить до центрального банку. Після реалізації цінних паперів з виручки утримується сума основного боргу разом з нарахованими відсотками.
Суми ломбардних кредитів залежать від виду та вартості застави. Наприклад, у Німеччині під ті види цінних паперів, що включені в Перелік цінних паперів, які приймаються під заставу федеральним банком (Ломбардний перелік), Бундесбанк надає ломбардні кредити в розмірі до 9/10 номінальної вартості зазначених цінних паперів, а під всі інші — до 3/4 їхньої курсової або номінальної вартості [14].
Ломбардні кредити надаються на платній основі на строк від 1 дня до 4 місяців. Стягнута за них відсоткова ставка, як правило, на 1 % перевищує офіційну дисконтну ставку центрального банку і змінюється одночасно з нею. Разом з тим у Німеччині різниця між обліковою і ломбардною ставками в окремі періоди досягала 4 % і більше, а в США становила лише 0,5 %. В Україні ця різниця становила 5 % [19].
Виходячи з критерію терміновості кредити рефінансування центрального банку поділяють на короткострокові (строком на 1 або кілька днів) і середньострокові (на 3—4 місяці) [20]. Найбільшу частку в сукупних кредитах рефінансування становлять короткострокові кредити, найчастіше одноденні, які центральні банки надають лише в тому випадку, коли комерційні банки не можуть знайти кредити на міжбанківському ринку, тим самим змушуючи їх пристосовуватися до економічних і фінансових обставин, не вдаючись постійно до регулярних кредитів центрального банку. Такого роду короткострокові кредити одержали назву коригуючих. Вони є найбільш розповсюдженими і масовими в періоди нестачі кредитних ресурсів і надаються з метою коригування фінансового стану банку, погіршення якого було зумовлено непередбаченим зменшенням депозитів, або виникненням тимчасових труднощів при одержанні кредитів зі звичайних джерел. Коригуючі кредити не можуть бути використані в спекулятивних цілях, тобто для здійснення спекулятивних операцій або фінансування сумнівних інвестицій. Наприклад, у США їх заборонено направляти на фінансування позик на федеральному фондовому ринку, придбання цінних паперів і погашення заборгованості приватним кредиторам.
Короткострокові коригуючі кредити надаються під гарантію цінних паперів (переважно державних). В Італії, де вони одержали назву "кредити на обумовлений строк", коригуючі кредити надаються на період від 1 до 22 днів при максимальному терміні 32 дні. Погашення даного виду кредитів може здійснюватися частково або повністю після закінчення строку їхньої дії. В Італії цей вид кредитів є найбільш розповсюдженим і використовується тільки для покриття непередбачених потреб комерційних банків у ліквідних коштах.
Особлива роль у практиці центральних банків належить надкороткостроковим одноденним кредитам, які надаються для щоденного коригування банківських балансів. Цей вид кредитів належить до дорогих, оскільки одноденні кредити надаються за більш високими відсотковими ставками.
Кредити більш тривалого строку використання видаються центральними банками кредитним установам, які не мають прямого виходу на національний грошовий ринок, відчувають сезонні потреби в коштах або ж гострий дефіцит кредитних ресурсів внаслідок довгострокового характеру своїх активів. У випадку використання сезонних кредитів центрального банку потенційний позичальник зобов'язаний надати доказ сезонного характеру потреби в кредитах. При цьому частину своїх сезонних потреб він повинен покрити за рахунок власних ресурсів. До установ, які широко вживають сезонні кредити центрального банку, належать банки, що спеціалізуються на кредитуванні підприємств сільського господарства [2].
Більш тривалі строки кредитів можуть встановлюватися в разі виникнення форс-мажорних обставин. Задоволення попиту на кредит у цьому випадку буде залежати від можливості виправити дане положення, реальності повернення позички у встановлений строк, розміру можливого збитку внаслідок банкрутства певної установи тощо. Такими кредитами користуються банки, які відчувають проблеми з ліквідністю тривалого характеру, що виникають внаслідок погіршення стану грошового ринку. До них належать кредитні інститути, у структурі активів яких переважають довгострокові вимоги і які зазнають труднощів з ліквідністю в періоди підвищення відсоткових ставок на ринках короткострокових кредитів.
Однією із форм кредитування комерційних банків є аукціонний розподіл кредитів, який проводиться центральними банками з метою створення рівних умов для всіх банків. Порядок проведення центральними банками кредитних аукціонів передбачає, що потенційні позичальники направляють заявки в центральний банк із вказівкою обсягу кредитів, який вони хотіли б одержати, і рівня відсоткової ставки. На основі отриманих заявок центральний банк установлює загальну суму аукціонних кредитів, строки їхнього надання, мінімальну суму необхідного кредиту [10, 17].
Для визначення вихідної відсоткової ставки за наданими кредитами використовують два способи — голландський і американський. В обох випадках спочатку відбувається процес відбору заявок, допущених до участі в аукціоні. Для цього заявки розподіляють з урахуванням рівня зазначених у них відсоткових ставок у міру зменшення. Право на участь в аукціоні одержують ті претенденти, у заявках яких передбачені максимальні відсоткові ставки. При цьому загальна сума заявлених кредитів має відповідати обсягу позик, що виділяються центральним банком для проведення аукціону.
У разі використання американського способу проведення аукціону вихідною ставкою для кожного потенційного позичальника є ставка, запропонована в заявці, що виграла. Голландський спосіб проведення кредитних аукціонів припускає встановлення вихідної відсоткової ставки на рівні найменшої відсоткової ставки, що ввійшла до числа заявок, які виграли. В такому випадку практично всі заявки задовольняються в повному обсязі. У разі збільшення загальної суми необхідних кредитів і перевищення вартісної величини заявок обсягу кредитів, запропонованих на аукціоні, заявки задовольняються лише частково. Ступінь задоволення заявок відповідає відношенню обсягу аукціонного кредиту до загальної вартісної величини заявок.
Операції РЕПО — це операції із цінними паперами, які складаються з двох частин. Для їх здійснення укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (центральним і комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотної купівлі-продажу у визначений термін або на вимогу однієї зі сторін за заздалегідь обумовленою ціною [10].
Використання центральним банком державних цінних паперів для операції РЕПО здійснюється через «пряме РЕПО» — купівлю у комерційного банку державних цінних паперів та «зворотне РЕПО» — обов'язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів існує потреба підвищення ліквідності комерційних банків, центральний банк здійснює операції "прямого РЕПО» і на підставі генеральної угоди купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період з обов'язковою умовою зворотного їх викупу цим комерційним банком у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами, ніж передбачалося, центральний банк може продати комерційним банкам через механізм «зворотного РЕПО» державні цінні папери, які є в його портфелі, на певний період, за умови викупу їх у комерційного банку в установлений строк.
Центральний банк може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як через безпосередню домовленість із комерційними банками, так і проведенням тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У разі проведення тендера на участь в операціях РЕПО центральний банк через свої регіональні управління не пізніш як за тиждень надсилає повідомлення про проведення тендера із зазначенням терміну операцій РЕПО та умов його проведення. Комерційні банки як учасники у заявках пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу та зворотної
Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржевому ринку використовуються такі види операцій [4]:
а) нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка фіксуєтьється на весь термін проведення операції);
б) відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна зі сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про завершення цієї угоди, процентна ставка не є фіксованою і визначається кожного разу);
в) строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процентна ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО).
Між учасниками операції РЕПО укладається угода, в якій передбачаються:
а) термін, сума, ціна державних цінних паперів «прямого РЕПО» та «зворотного РЕПО»;
б) перелік цінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО;
в) зобов'язання продати державні цінні папери зі зворотним викупом, яке має кореспондуватися із зобов'язанням викупити ці державні цінні папери зі зворотним продажем;
г) порядок установлення маржі або процентного доходу.
Обов'язковою умовою укладення угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операцій РЕПО, мають переказуватися через депозитарій на рахунок покупця зі зміною права власності [24].
Після підписання угоди на здійснення операції РЕПО банк — продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі ДЕПО повідомлення до депозитарію центрального банку про зміну права власності на державні цінні папери. Для забезпечення зобов'язань про зворотний викуп державних цінних паперів центральний банк — у першій частині операції РЕПО покупець — отримує гарантійний внесок, на підставі ринкової оцінки державних цінних паперів, які є об'єктом операції РЕПО. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разі різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, що є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.
З метою залучення додаткової ліквідності комерційних банків у світовій практиці використовують іпотечні фінансові інструменти – довгострокові цінні папери [заставна на нерухомість, іпотечний сертифікат та облігація], які випускаються під забезпечення застави нерухомості та які приносять твердий процент її власнику [17]. Механізм іпотечного рефінансування полягає в наступному:
а) комерційний банк кредитує власника будівництва (або власник майданчика під будівництво) під заставу нерухомості (іпотеку);
б) згідно з умовами іпотечного договору банк випускає заставну, забезпечену іпотекою;
в) банк продає заставну центральному банку (регіональному управлінню ЦБ), або інший фінансовій установі, підвищуючи таким чином власну ліквідність;
г) ЦБ або інша фінансова установа випускає іпотечні сертифікати, забезпечені іпотекою, та продає їх інвесторам;
д) по закінченню терміну будівництва інвестори пред'являють іпотечні сертифікати до сплати ЦБ або іншій фінансовій установі, яка сплачує їх за рахунок повернених кредитних ресурсів.
З метою вирівнювання тимчасових коливань ліквідності банківської системи, центральний банк використовує постійно діючу лінію рефінансування, надаючи комерційним банкам кредит «овернайт» - кредит на один робочий день. Кредит "овернайт" надається під заставу державних цінних паперів. Його розмір становить до 100% від балансової вартості наданих під забезпечення кредиту державних цінних паперів [23,27].
У разі виникнення потреби миттєвої підтримки ліквідності комерційний банк може в будь-який робочий день тижня до 17 години подати до Департаменту монетарної політики центрального банку заявку на отримання кредиту "овернайт". Відповідне територіальне управління центрального банку оперативно розглядає можливість надання банку кредиту "овернайт", вивчає його кредитоспроможність, імовірність повернення кредиту та за допомогою електронної пошти протягом дня до 17 години 30 хвилин у день звернення банку повідомляє про своє рішення Департамент монетарної політики центрального банку. Департамент монетарної політики надсилає банку повідомлення і на підставі генерального кредитного договору та задоволеної заявки до 18 години забезпечує перерахування банку коштів за наданим кредитом "овернайт" з одночасним блокуванням державних цінних паперів у Депозитарії центрального банку. Кошти кредиту повертаються банком до 13 години наступного робочого дня. Повернення банком кредиту "овернайт" здійснюється одночасно з процентною платою [23,27].
Процентна ставка, за якою надається кредит, надсилається електронною поштою банкам щоденно (у робочі дні) до 10 години; її розмір повинен перевищувати облікову ставку центрального банку принаймні на один процентний пункт. Якщо банк отримує кредит "овернайт" три дні підряд, то, починаючи з четвертого, кожний наступний кредит "овернайт" підряд надається за подвійною обліковою ставкою центрального банку. У разі невиконання банком умов генерального кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості за наданим кредитом "овернайт" і процентів за його користування територіальне управління центрального банку виписує платіжну вимогу, на підставі якої здійснює списання з кореспондентського рахунку банку заборгованості за кредитом і процентів за його користування [23,27].
Комерційний банк, який переведений у режим фінансового оздоровлення або який узяв на себе борг банку, що перебуває в режимі фінансового оздоровлення має право на отримання від центрального банку стабілізаційного кредиту.
Стабілізаційний кредит може надаватися банку лише за умови забезпечення його заставою ліквідними активами банку-позичальника (після здійснення експертної оцінки їх вартості, які перебувають у власності банку і не обтяжені іншими зобов'язаннями) або гарантією чи порукою іншого фінансово стабільного банку або фінансової установи. Крім того, банк має надавати звіт про оцінку (акт оцінки) майна, що надається під забезпечення стабілізаційного кредиту [23]. Банку не дозволяється здійснювати операції з надання кредитів за рахунок коштів стабілізаційного кредиту.
Для отримання стабілізаційного кредиту банк подає до територіального управління центрального банку клопотання і затверджену радою банку програму фінансового оздоровлення. Після здійснення аналізу фінансового стану банку і його програми фінансового оздоровлення територіальне управління центрального банку надсилає пропозиції Генеральному департаменту банківського нагляду центрального банку, який готує пропозиції на розгляд Правління центрального банку щодо можливості надання банку стабілізаційного кредиту. У разі прийняття позитивного рішення відповідне територіальне управління центрального банку проводить організаційні заходи щодо укладення з банком договору про надання кредиту [27].
Стабілізаційний кредит надається за процентом, не нижчим за офіційну облікову ставку строком до трьох років, а якщо програма фінансового оздоровлення забезпечує достатні грошові потоки, то банку може надаватися середньостроковий кредит строком до 1 року. У разі зміни офіційної облікової ставки підлягає коригуванню відповідно і процентна ставка за користування стабілізаційним кредитом [23].
Після отримання стабілізаційного кредиту комерційний банк має розробити графік погашення позики і дотримуватися його строків.
1.3 Політика рефінансування в Україні
У країнах із розвинутою ринковою економікою політика рефінансування реалізується шляхом переобліку комерційних векселів та надання ломбардного кредиту. Національний банк України також використовує зазначені вище види кредитування, але на початку своєї діяльності у ролі центрального банку НБУ застосовував як адміністративні, так і ринкові методи кредитування, причому суб'єктами кредитування були як банки так і господарюючі суб'єкти, і Міністерство фінансів України. НБУ кредитував безпосередньо дефіцит державного бюджету і надавав так звані централізовані кредити певним секторам економіки, опосередковано покриваючи нестачу ресурсів для фінансування державного сектора економіки.
Взагалі НБУ застосовував такі методи кредитування [12]:
а) адміністративний розподіл емісійних ресурсів між комерційними банками;
б) безпосереднє централізоване кредитування міністерств для
покриття нестачі фінансових ресурсів у певній галузі економіки;
в) безпосереднє надання кредиту Мінфіну на покриття дефіциту
державного бюджету;
г) проведення закритих і цільових кредитних аукціонів;
надання комерційним банкам облікового й ломбардного
кредиту;
д) проведення операцій РЕПО.
З розвитком ринкових відносин в нашій країні відбувалася трансформація кредитних відносин між Національним та комерційними банками України. Зокрема, обсяг кредитів, наданих НБУ комерційним банкам постійно зростав, з'явилялись нові інструменти проведення політики рефінансування. В наш час рефінансування комерційних банків НБУ відбувається згідно з Положенням НБУ «Про механізм рефінансування банків України» від 28.02.2002, Положенням НБУ «Про регулювання НБУ ліквідності банків України шляхом рефінансування, депозитних та інших операцій» та іншими нормативно-правовими актами. Згідно з ними НБУ надає кредити комерційним банкам на такі цілі:
а) для задоволення тимчасових потреб банків (для забезпечення ліквідності, і тимчасових потреб);
б) для кредитування цільових програм пов’язаних з реорганізацією, модернізацією виробництва.
До 1997 р. НБУ проводилися цільові кредитні аукціони. До участі в аукціоні допускалися комерційні банки, які обслуговували підприємства, що здійснювали структурну перебудову та санацію виробництва. Перелік цих підприємств визначався Кабінетом Міністрів України за домовленістю з НБУ. Комерційні банки отримували від таких підприємств бізнес-плани, плани структурної перебудови, а також інші документи, що давали можливість оцінити ефективність використання кредиту. За допомогою статистичних звітів підприємств за рік комерційні банки здійснювали аналіз їхньої діяльності, готували експертні оцінки доцільності кредитування та визначали реальність повернення кредиту. Якщо після проведення такої роботи комерційний банк приймав рішення про кредитування підприємства, він надсилав заявку на свою участь в Аукціонний комітет НБУ. Цільові кредитні аукціони проводилися у такому самому порядку, що й закриті кредитні аукціони [20].
Нині НБУ не проводить аукціонів із продажу кредитів комерційним банкам для подальшого кредитування ними підприємств згідно з прийнятими урядом програмами. Він здійснює лише рефінансування комерційних банків з метою підтримання їхньої ліквідності та для регулювання кредитно-грошового ринку України. НБУ застосовує такі механізми рефінансування банків [23,26]:
а) рефінансування банків через операції на відкритому ринку;
б) надання стабілізаційного кредиту.
Національний банк здійснює операції на відкритому ринку через:
а) рефінансування банків на строк до 14 днів;
б) рефінансування банків на строк до 270 днів;
в) використання постійно діючої лінії рефінансування для надання банкам кредитів "овернайт";
г) операцій з купівлі/продажу державних цінних паперів та казначейських зобов'язань на відкритому ринку;
д) операції РЕПО.
Національний банк здійснює рефінансування банків через операції на відкритому ринку тільки під забезпечення державних цінних паперів, векселів суб'єктів господарської діяльності - резидентів України і векселів Державного казначейства України, що враховані банком за дисконтною ставкою, не нижчою, ніж облікова ставка Національного банку. В окремих випадках рефінансування банків може здійснюватися під забезпечення векселів нерезидентів України, авальованих іноземними банками з рейтингом, не нижчим, ніж "інвестиційний клас" [23,26].
У разі потреби в підтримуванні ліквідності банки звертаються до Департаменту монетарної політики Національного банку (ДМП НБУ) та відповідних територіальних управлінь Національного банку за схемою залежно від різних механізмів рефінансування, які будуть розглянуті нижче. НБУ може прийняти рішення про підтримування ліквідності банку, якщо банк дотримується таких основних вимог:
а) має ліцензію НБУ на здійснення відповідних банківських операцій;
б) термін діяльності - не менше ніж один рік;
в) має у своїй власності активи (державні цінні папери та враховані векселі), які можуть бути прийняті в заставу;
г) виконує зобов'язання щодо таких економічних нормативів: мінімального розміру регулятивного капіталу, адекватності основного капіталу, поточної ліквідності з урахуванням установленого нормативно-правовими актами Національного банку перехідного періоду для нарощування капіталу згідно з розробленими банками програмами капіталізації;
д) сформував резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями відповідно до встановлених обсягів;
е) здійснює своєчасне погашення одержаних від НБУ кредитів.
Водночас НБУ може приймати рішення щодо рефінансування банку, який не забезпечує виконання умов, викладених вище, після детального аналізу платоспроможності банку та якщо:
а) прострочені та сумнівні кредити в портфелі банку становлять до 10% від суми кредитного портфеля;
б) у кредитному портфелі банку кредити, що надані іншим банкам на міжбанківському ринку, не перевищують 5%.
Національний банк надає кредити рефінансування за процентною ставкою, не нижчою, ніж облікова ставка Національного банку. Національний банк здійснює рефінансування банків через операції на відкритому ринку на строк до 14 днів та на строк до 270 днів через кількісний або процентний тендер. Під забезпечення наданого кредиту приймаються державні цінні папери, строк погашення яких настає не раніше ніж через 10 днів після строку погашення кредиту і які перебувають у власності банків, та враховані банком векселі, строк пред'явлення яких до платежу настає не раніше ніж через 30 днів після строку погашення кредиту [23]. Державні цінні папери приймаються під забезпечення кредиту за умови, що вони перебувають у власності банку,який є клієнтом Депозитарію Національного банку (або депонентом клієнта Депозитарію) і не обтяжені будь-якими іншими зобов'язаннями. Під забезпечення кредиту приймаються також векселі, які видані лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги та враховані банком з відображенням їх на відповідних рахунках бухгалтерського обліку. При цьому рефінансування банків здійснюється у розмірі до 100% від балансової вартості державних цінних паперів та до 70% від балансової вартості врахованих векселів.
Національний банк проводить тендери з рефінансування банків через операції на відкритому ринку щосереди з такою періодичністю:
а) три середи підряд - рефінансування на строк до 14 днів;
б) одна середа - рефінансування на строк до 270 днів.
Повідомлення про проведення НБУ тендера надсилає ДМП НБУ електронною поштою по банківській системі кожного понеділка до 11 години. У повідомленні зазначаються такі умови проведення тендера: тип тендера; строк користування кредитом; загальна сума кредиту, що пропонується НБУ (або без оголошення такої); мінімальна сума заявки для одного банку; вид забезпечення кредиту тощо. Умови проведення тендера визначаються залежно від стану грошово-кредитного ринку та ліквідності банківської системи.
Наступного дня банк, який потребує підтримки своєї ліквідності, подає до ДМП НБУ заявку на участь у тендері, яка містить перелік державних цінних паперів (ДЦП) або врахованих банками векселів. Після перевірки наявності в банку на рахунку в цінних паперах вільних від зобов'язань ДЦП та строків їх погашення ДМП НБУ передає копію заявки до відповідного територіального управління НБУ для подальшої перевірки фінансової надійності та юридичної дійсності забезпечення. Відповідне територіальне управління Національного банку повідомляє ДМП НБУ про можливу участь банку в тендері та надійність запропонованого банком забезпечення [23].
Банк може подати на участь у тендері тільки одну заявку і не надсилати ніяких змін до неї. Під забезпечення кредиту банк може запропонувати тільки однорідну заставу (або державні цінні папери, або векселі). Один банк не може одержати більше ніж 50% запропонованого на тендері обсягу кредитів.
Розподіл кредитів під час проведення кількісного тендера здійснюється відповідно до поданих заявок до закінчення суми, яка запропонована на цей тендер. Якщо запропонованої на кількісний тендер суми недостатньо для задоволення всіх заявок банків, то кредитні кошти за оголошеною ціною розподіляються між усіма банками пропорційно до поданих заявок. У разі проведення Національним банком процентного тендера банки самостійно пропонують процентну ставку з точністю до 0,1 процентного пункту за якою вони погоджуються одержати кошти [26].
Результати проведеного тендера повідомляються банкам, які брали участь у проведенні тендера, та територіальним управлінням НБУ наступного дня. Банки, заявки яких задоволені, мають укласти кредитний договір та договір застави з відповідним територіальним управлінням НБУ, яке має повідомити про це ДМП НБУ для забезпечення перерахування коштів банкам, що надали під забезпечення враховані векселі, та блокування цих цінних паперів у Депозитарії Національного банку згідно з чинним законодавством.
Надані кредити банк повертає у строки відповідно до укладеного договору. Одержані через тендер кредити Національного банку не можуть бути пролонговані й підлягають обов'язковому поверненню. У разі невиконання банком умов кредитного договору щодо своєчасного погашення заборгованості за наданим кредитом і процентів за його користування територіальне управління НБУ виписує платіжну вимогу на списання з кореспондентського рахунку банку заборгованості за кредитом і процентів за його користування. Такий банк-порушник не допускається до участі в наступних 5 тендерах.
Національний банк як кредитор останньої інстанції через лінію рефінансування може надавати кредити «овернайт», надання кредитів відбувається тільки під забезпечення державних цінних паперів, що перебувають у власності банку та не обтяжені зобов'язаннями в обігу. Механізм надання кредиту «овернайт» в Укрїні полягає в наступному: комерційний банк для отримання кредиту подає заявку до ДМП НБУ, ДМП НБУ передає копію заявки до відповідного територіального управлінні НБУ, територіальне управління, вивчаючи платоспроможність та кредитоспроможність банка повідомляє про своє рішення ДМП НБУ, ДМП НБУ надсилає банку повідомлення і на підставі генерального кредитного договору та задоволеної заявки до 18 години забезпечує перерахування банку коштів з одночасним блокуванням державних цінних паперів у Депозитарії Національного банку.
У разі неповернення банком кредиту "овернайт" і процентів за його користування до 13 години наступного після отримання кредиту робочого дня до банку застосовується безспірне списання заборгованості з кореспондентського рахунку банку відповідно до статті 73 Закону України "Про Національний банк України". У разі неможливості погашення заборгованості Національний банк відносить її на рахунок простроченої заборгованості за кредитами і нараховує пеню в розмірі 0,5 процента від заборгованості до часу надходження на кореспондентський рахунок банку відповідної для списання суми коштів, але не більше ніж на 10 днів. За факт порушення банком строку повернення кредиту «овернайт» банк не має право отримувати такий кредит протягом 3 місяців.
У зв'язку за розбудовою фондового ринку державних цінних паперів виникла можливість застосовувати при рефінансуванні операціі РЕПО. З 1997 р. рефінансування комерційних банків активно здійснюється за допомогою операцій «прямого» РЕПО. У разі накопичення надлишкової ліквідності в банківській системі, НБУ застосовує операції «зворотного» РЕПО. Облік, переміщення та збереження ДЦП, які є предметом договору операції РЕПО, здійснюється Депозитарієм ДЦП НБУ. Механізм проведення таких операцій затверджений положенням НБУ «Про порядок здійснення НБУ з банками операцій РЕПО» від 29.05.2001 [30]. Згідно з цим положенням, при «прямом» РЕПО ціною купівлі цінних паперів є їх ринкова вартість; ціна ж зворотного продажу залежить від суми отриманих банком коштів, строку дії операції РЕПО, ставки рефінансування НБУ та інших факторів. Операції РЕПО можуть здійснюватися як шляхом безпосередньої домовленості, так і шляхом проведення тендера заявок на участь в цих операціях. У разі згоди на проведення операції РЕПО між ії учасниками укладається спеціальний договір. Залежно від строку НБУ може здійснювати операції нічного, відкритого та строкового РЕПО [30].
Одним із важливих інструментів політики рефінансування в Україні є облікове рефінансування. НБУ здійснює переоблік тільки тих векселів, які видано в оплату за товари, роботи, послуги і строк платежу за якими не перевищує три місяців. До переобліку приймаються лише авальовані комерційним банком строкові векселі в оригіналі, номінальною вартістю не менше 100000 грн., платниками за якими є резиденти України, в разі, якщо вексель є переказним, він повинен бути акцептованим.
Для здійснення операції переобліку векселів банк подає до територіального управління НБУ заявку разом з оригіналом векселів та з ішими документами, що характеризують фінансовий стан і кредитоспроможність банку, угодами обліку векселів. На підставі висновків щодо можливості прийняття векселів до переобліку територіальне управління НБУ подають до ДМП НБУ інформацію про обсяги кредитних коштів, необхідних для здійснення рефінансування. У разі позитивного рішення щодо переобліку НБУ укладає з комерційним банком угоду про переоблік авальованих комерційним банком векселів та перераховує кошти за переобліченими векселями на рахунок комерційного банку.
З метою підтримання ліквідності банків і регулювання грошово-кредитного ринку Національний банк може здійснювати позабіржові операції з купівлі/продажу державних цінних паперів, казначейських зобов'язань та боргових зобов'язань, визначених Правлінням Національного банку, на відкритому ринку. Ініціатором такої операції, як правило, є сторона, яка зацікавлена в терміновому проведенні операції з купівлі/продажу таких цінних паперів. При необхідності підвищення ліквідності НБУ скуповує ДЦП, а при необхідності зменшення грошової маси в обороті – навпаки продає ДЦП комерційним банкам.
Пасивною формою рефінансування комерційних банків в Україні можна вважати надання їм стабілізаційного кредиту. Національний банк може надавати стабілізаційний кредит за плату, що не нижча, ніж облікова ставка Національного банку таким банкам:
а) фінансово стабільному банку, який узяв на себе борг банку, що перебуває в режимі фінансового оздоровлення;
б) банку, який перебуває в режимі фінансового оздоровлення і звернувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту під заставу державних цінних паперів;
в) банку, який перебуває в режимі фінансового оздоровлення і звернувся з клопотанням про надання стабілізаційного кредиту, під гарантію чи поруку фінансово стабільного банку.
Рішення про надання стабілізаційного кредиту банку приймається Правлінням Національного банку на підставі аналізу й оцінки програми фінансового оздоровлення, що здійснені територіальним управлінням Національного банку, та пропозицій Генерального департаменту банківського нагляду Національного банку. У цьому рішенні визначаються строк користування кредитом, порядок його погашення і сплати процентів за користування стабілізаційним кредитом. Стабілізаційний кредит може надаватись банкам строком від 1 до 3 років [23].
На нашу думку, у період становлення фондового ринку в Україні, коли ще не існує інших механізмів підкріплення ліквідності, розглянутий вище порядок рефінансування комерційних банків, задекларований положеннями Національного банку, сприяє розв'язаннню проблем забезпечення ефективного та оперативного рефінансування комерційних банків.
РОЗДІЛ 2
ПОЛІТИКА РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
2.1 Європейській досвід політики рефінансування
Процес інтеграції економік країн Західної Європи, уніфікація розрахунків між економічними суб’єктами в межах єдиної економічної системи призвели до появи можливості використання спільних методів проведення грошово-кредитної політики. Загальними правилами ЄС по інструментам і процедурам проведення грошово-кредитної політики передбачені три основні механізми регулювання банківської ліквідності [21]:
а) операції на відкритому ринку;
б) постійні послуги;
в) мінімальні резерви.
При необхідності банки мають змогу отримати ліквідні кошти від центрального банку в основному через операції на відкритому ринку, але для регулювання розрахункових операцій по постійним послугам передбачено маргінальне (граничне) кредитування. Таким чином, стара система рефінансування, згідно з якою банкам ресурси надаються як через операції РЕПО, так і шляхом переобліку векселів, надання ломбардних кредитів, поступово змінюється.
Операції на відкритому ринку включають основні операції рефінансування, що являють собою операції регулювання ліквідності при повторному викупі цінних паперів, що його щотижнево проводить центральний банк на основі постійних тендерів. Вони відіграють вирішальну роль в операціях на відкритому ринку ЄС і забезпечують основну частину кредитів рефінансування фінансовому сектору. Операції по довгостроковому рефінансуванню також проводяться на основі постійних тендерів, але щомісяця надають ліквідність строком на три місяці. Мета цих операцій – забезпечення країн-учасників додатковим довгостроковим рефінансуванням [31]. Новими європейськими нормами рефінансування зазначено, що операції довгострокового рефінансування проводяться як правило у формі стандартних тендерів на регулярній основі. Тільки у виключних випадках Європейський центральний банк виконує довгострокові операції рефінансування через тендери за фіксованою ставкою. Забезпеченням операцій рефінансування є типи активів першого і другого порядку, що розрізняються залежно від їх ліквідності (типу активів, процедури розрахунків , типу емітента, гаранта активів, місцезнаходження емітента, місцезнаходження активу). Операції “точної настройки” введені для цілей підтримки ліквідної ситуації на ринку і управління процентними ставками. В ролі операцій “точної настройки ” може при необхідності використовуватись продаж “аутрайт”, валютні свопи. Типи угод визначаються в залежності від конкретних умов з використанням швидких тендерів і двосторонніх процедур. Такі операції можуть проводитись нерегулярно. Центральний банк ЄС може проводити структурні операції через випуск сертифікатів, обернені угоди і угоди “аутрайт”. Ці операції виконуються щоразу, коли ЦБЄ (центральний банк Європи) бажає врегулювати структурні позиції з фінансовим сектором. Структурні операції у вигляді у вигляді обернених угод і випуску сертифікатів здійснюються національними і центральними банками через стандартні тендери, угоди у формі “аутрайт” проводяться опосередковано через двосторонні процедури [16].
Метою надання ЦБЄ постійних послуг є забезпечення і поглинання ліквідності “овернайт”, відображення основних позицій грошової політики і граничних ставок “овернайт” грошового ринку. Постійні послуги різняться в залежності від напряму дії на граничне (маргінальне) кредитування і депозитні відносини. Маргінальне кредитування призначене для регулювання добової ліквідності. Кошти від ЦБЄ надаються по заздалегідь встановленій процентній ставці під прийнятні активи, але ЦБЄ має право змінювати умови кредитування і призупиняти дію даного механізму регулювання в будь-який час за його бажанням. Для європейського співтовариства вирішені єдині умови надання таких позик. Ставка процента за маргінальними кредитами є верхньою границею для добових ринкових процентних ставок. Банки отримують кошти шляхом добових угод РЕПО або як короткострокові (на добу) позики під забезпечення. Комерційні банки мають змогу отримати доступ до такіх кредитів через свої національні банки.
Заявкою для автоматичної видачі коштів є дебетові позиції на кінець дня. Однак кредити можуть надаватись лише в ті дні, коли діють національні системи розрахунків RTGS і системи розрахунків по цінним паперам.
В тому випадку, коли забезпеченням кредиту слугують прийнятні активи, обмеження на сукупну кількість коштів, що надаються не встановлюються, однак при необхідності ЄЦБ може обмежувати доступ до цього механізму. Кредит погашається через добу на слідуючий робочий день через систему TARGET (Trans-European Automated Real-time Gross settlement Express Transfer), після відкриття національних RTGS і систем розрахунків по цінним паперам.
Центральним інструментом політики рефінансування ЄЦБ сьогодні є “основні операції рефінансування”, що полягають у наданні кредитів строком на 14 днів і являють собою фактичний аналог покупки банками цінних паперів з зобов'язанням викупу (РЕПО).
Ломбардні відносини не виділяються в якості окремого інструмента. Перехід акценту політики рефінансування на операції РЕПО пояснюється лібералізацією умов залучення коштів для регулювання банківської ліквідності [18].
В Німеччині взаємовідносини Національного федерального банку (НФБ) з комерційними банками на початкових етапах еволюції грошово-кредитного регулювання суттєво різнилися як з американським досвідом, так і з практикою інших західноєвропейських країн.
Особливістю НФБ тривалий час залишалось право надання прямих кредитів федеральним і земельним органам влади в чітко визначеній кількості і часових межах. Окрім того, Бундесбанк надавав кредити спеціальним фондам і об'єктам, що знаходились у власності держави. Кредитна підтримка банків з часткою держави і спеціалізованих комерційних установ, крім прямих кредитів за рахунок емісії, здійснюється через купівлю боргових зобов'язань. Згідно п.19 Закону про Німецький федеральний банк, може надавати кредити під заставу цінних паперів, векселів та інших зобов'язань. Крім того, згідно п.21, НФБ може використовувати боргові зобов'язання банків в операціях на відкритому ринку для регулювання банківської ліквідності. Кредити, що надаються в такий спосіб, є короткостроковими, однак за умови постійного відновлення цих операцій, вони дають можливість отримання банками ресурсів на тривалий термін.
Вплив Бундесбанку на економіку ФРГ довгий час визначався не тільки нарощуванням банківського і кредитного капіталу, але й потребами країни в стимулюванні експортних галузей [22]. Економічна політика Німеччини базувалась на протекціоністських методах розвитку таких галузей. В цих умовах НФБ взаємодіяв зі спеціалізованими інститутами, наприклад, з Аусфуркредит – заснованим 1952 р. на базі консорціуму з 32 банків (сьогодні - 52 банки). Аусфуркредит надає кредитні ресурси позичальникам як за рахунок коштів, що входять в його систему банків, так і за рахунок Бундесбанку у формі переобліку векселів німецьких експортерів. Бундесбанк відіграє суттєву роль у функціонуванні даного фінансового інституту, оскільки надає близько 25% кредитів для Аусфуркредиту.
Всередині 1949 р. НФБ надав комерційним банкам спеціальну позику для середньо- і довгострокових кредитів промисловим підприємствам, цей засіб разом з іншими інструментами грошово-кредитної політики використовувався для забезпечення зовнішньої і внутрішньої стабільності марки [22].
Після об'єднання Німеччини відбулося пожвавлення ломбардних операцій. В червні 1990 р. був скорочений об'єм операцій РЕПО. Договори про майбутній вику цінних паперів не забезпечували чіткого і швидкого управління ліквідністю, тому що банки Східної Німеччини ще не мали можливості повноцінної участі у цьому процесі. Тому НФБ будував свої відносини з банками східних земель в основному на ломбардному рефінансуванні.
При запровадженні політики рефінансування у Франції застосовуються більш традиційні методи впливу на ліквідність банків.
В 60-80 роках для грошово-кредитної політики Франції було характерним жорстке регулювання кредиту. Для цього, у перші післявоєнні роки Банк Франції з метою обмеження кредиту застосовував ліміти переобліку і систему мінімальних меж купівлі казначейських векселів, зобов'язавши таким чином банки зберігати у цій формі значну частину своїх депозитів.
Ліміти переобліку виявились ефективним інструментом тільки в той період, коли банки були змушені звертатись за допомогою до центрального банку для задоволення попиту на короткострокові суди. Надалі потреби реконструкції економіки призвели до розвитку середньострокового кредиту. Головний принцип регулювання кредиту того часу полягав у “дозуванні” пропозиції грошей в економіку шляхом контролю за основним джерелом їх створення – банківським кредитом.
З середини 70-х до початку 80-х років у Франції застосовувались засоби “селективної політики” з підтримки інвестицій, експорту і житлового будівництва. Для цього використовувались кредити по льотній процентній ставці Банку Франції, відсоткова різниця за якими покривалась за рахунок бюджету. Банки, що надавали кредити такім фірмам отримували можливість автоматично отримувати кредит у Банка Франції у формі рефінансування по зниженому проценту, що сприяло стимулюванню інвестиційної активності [22].
На сьогодні централізовані ресурси надаються у Франції в основному при проведенні кредитних аукціонів як кредити під заставу векселів на строк від 5 до 10 днів. Всі інтервенції проводяться по процентним ставкам, що встановлюються центральним банком.
Коли Банк Франції, враховуючи ситуацію з банківською ліквідністю, вважає за необхідне провести кредитний аукціон, він здійснює запит до кредитних установ щодо можливих обсягів і процентної ставки інтервенції. Після узагальнення відповідей Банк визначає процентну ставку і загальну суму кредитів. Загальна сума рефінансування розміщується в рівних долях поміж учасників аукціону. Всі надані через кредитні аукціони позики повинні мати забезпечення у вигляді депонованих державних або комерційних цінних паперів, що задовольняють вимогам , встановленим центральним банком.
Розвиток системи рефінансування в Європі пройшов історично тривалий шлях, на початкових етапах якого принципіальним було питання строків надання централізованих коштів комерційним банкам. У 80-ті роки більшість європейських країн почала відходити від старої системи рефінансування. З 1986 р. у Франції відбувається становлення системи “тонкої відладки”, що представляє собою угоду центрального банку з кредитними інститутами на дуже короткий термін (одну добу) на домінуючих на ринку умовах. Процентна ставка по одноденним позикам як правило встановлюється між процентними ставками кредитних аукціонів і кредитів під заставу векселів, які часто називаються “базисними процентними ставками”. Однак вона може і варіюватись в залежності від ринкової коньюктури [28].
Якщо процентні ставки ростуть всупереч бажанню Банка Франції, його вплив на ринок проявляється у вигляді додаткового вливання в формі одноденних позик під заставу векселів. Якщо ринкові процентні ставки необхідно підтримати, Банк Франції проводить процедуру вилучення коштів, в тому числі і за рахунок депозитів.
2.2 Політика рефінансування в країнах з перехідною економікою на прикладі Російської Федерації
Згідно ст. 36 Федерального закону "Про Центральний банк Російської Федерації (Банці Росії)" кредити можуть надаватися банкам в межах загального обсягу видаваних Банком Росії кредитів, визначеного Банком Росії відповідно до прийнятих орієнтирів єдиної державної грошово-кредитної політики.
Кредити, що надаються банку, віднесеному до категорії фінансово стабільних банків відповідно до критеріїв, встановлених листом Банку Росії від 28.05.97 №457 "Про критерії визначення фінансового стану банків", що здійснює заходи щодо фінансового оздоровлення (санації) проблемного банку, банкрутство якого може загрожувати стабільності банківської системи. Кредит, надається банку - санатору на покриття недоліку його ліквідності, обумовленого здійсненням заходів щодо фінансовому оздоровленню проблемного банку [13].
Кредит надається банку у валюті Російської Федерації в розмірі не більше 50% від обсягу фінансової допомоги, яку планується надати проблемному банку, на строк до одного року по процентній ставці встановлюваною Радою директорів Банку Росії. Під вказаною фінансовою допомогою для цілей справжнього Положення розуміється надання грошових засобів банку на термін не менше одного року, зокрема на збільшення статутного капіталу, у вигляді субординованих позик, кредитів, депозитів [29].
Процентна ставка за кредитом змінюється пропорційно зміні ставки рефінансування Банку Росії. Вказана умова встановлюється в кредитному договорі. Кредит надається банку траншами у міру виконання плану фінансового оздоровлення (санації) проблемного банку. Розмір траншу не може перевищувати 50% від суми фінансової допомоги, перерахованої банком - санатором на кореспондентський рахунок проблемного банку. Транші перераховуються на кореспондентський рахунок банку - санатора в триденний термін після надання банком - санатором Банку Росії відповідних документів. Документами, зокрема, є відповідні договори, копії платіжних документів, виписка по кореспондентському рахунку проблемного банку, відкритого в установі Банку Росії.
Кредити надаються в порядку і на умовах, встановлених діючим Положенням і кредитним договором. Рішення про надання кредиту приймається Радою директорів Банку Росії на підставі заяви банку - санатора, підготовленого з урахуванням вимог діючого Положення. Банк Росії має право переглянути умови кредитного договору в частині розміру траншів, величини процентної ставки з урахуванням виконання заходів по фінансовому оздоровленню проблемного банку і зміни ситуації на фінансовому ринку. Порядок розгляду Банком Росії заяви банку - санатора, порядок бухгалтерського обліку операцій, пов'язаних з отриманням і погашенням кредиту і регламент надання кредиту встановлюється окремим нормативним актом Банку Росії. Банк Росії надає кредит тільки банкам - санаторам, що здійснюють заходи щодо фінансового оздоровлення проблемних банків банкрутство яких може загрожувати стабільності банківської системи [22].
Банк Росії надає ломбардні кредити на термін від 3 до 30 календарних днів включно. Ломбардні кредити надаються двома способами:
а) за заявами банків. В цьому випадку ломбардний кредит надається у будь-який робочий день по фіксованій ломбардній процентній ставці встановленій Банком Росії; термін кредиту визначається в заяві банку;
б) за наслідками проведеного ломбардного кредитного аукціону. У цьому випадку ломбардні кредити надаються після проведення аукціону по процентній ставці, визначуваній умовами і підсумками аукціону; термін кредиту визначається Банком Росії в офіційному повідомленні про проведення аукціону.
Ломбардні кредитні аукціони проводяться Банком Росії (місце їх проведення - місто Москва) як процентні конкурси заявок банків на отримання ломбардного кредиту. Підставою для проведення аукціону є офіційне повідомлення Банку Росію про проведення ломбардного кредитового аукціону, в якому встановлюються спосіб проведення аукціону, загальна сума кредиту, що виставляється Банком Росії на аукціон, і термін, на який надається кредит [31].
Кредитні аукциони. З лютого 1994 р. частина централізованих кредитних ресурсів ЦБР (біля 10%) стала розподілятися на демократичній основі - за допомогою проведення кредитних аукціонів.
Кредитні аукціони організовуються комітетом ЦБР за участю ГУ ЦБР. Він визначає періодичність, дату і спосіб проведення аукціону, об'єми централізованих кредитних ресурсів, що виставляються не торги, термін їх повернення. Організаторами проведення аукціонів на місцях виступають ГУ ЦБР. Сума виділеного аукціонного кредиту передається їм лімітним сповіщенням ЦБР, повернення ліміту здійснюють вони ж наступного дня після погашення кредитів комерційними банками. Придбані кредитні ресурси можуть бути використані комерційними банками - позичальниками на їх власний розсуд до того ж ЦБР не визначає рівень маржі при перерозподілі аукціонних кредитів. ЦБР встановлені вимоги до комерційних банків, що беруть участь в аукціоні. Так, до аукціону допускаються КБ, що мають ліцензію ЦБР і що пропрацювали не меншого 1 року (філіали КБ не можуть бути учасниками аукціонів).
Комерційний банк не може запитати більше 25% запропонованого на даному аукціоні кредиту. Одночасно загальна заборгованість банку по всіх аукціонних кредитах з урахуванням запрошуваного на даному аукціоні не повинна перевищувати двократну величину його капіталу і 10% всій заборгованості по кредитах, наданих даним комерційним банком своїм клієнтам.
Право на участь в аукціоні отримують ті претенденти, в заявках яких передбачені максимальні процентні ставки. При цьому загальна сума заявлених кредитів повинна відповідати об'єму позик, що виділяються Центральним банком для проведення аукціону. Наприклад, сукупний обсяг заявлених кредитів складає 65 млн. дол., проте ЦБ виділяє для проведення аукціону лише 50 млн. дол., що не дає можливості задовольнити всі заявки. На участь в аукціоні представлені заявки від 7 банків, які розподілялися таким чином:
Таблиця 2.1. – Розподіл заявок на кредити рефінансування
| Учасники аукціону | Вказана в заявці сума кредитів (млн. долл.) | Максимальна процентна ставка (%) |
| Банк 1 | 5 | 6 |
| Банк 2 | 10 | 5,5 |
| Банк 3 | 10 | 5,5 |
| Банк 4 | 15 | 6,5 |
| Банк 5 | 10 | 5 |
| Банк 6 | 10 | 4 |
| Банк 7 | 5 | 4 |
В результаті право на участь в аукціоні отримують тільки перші 5 претендентів, що надали заявки на загальну суму 50 млн. дол., і їх заявки називаються такими, що "виграли" [30].
Кредити овернайт надаються Банком Росії банкам, розташованим в регіонах, розрахункова система яких дозволяє здійснювати розрахунки з обліком надходжень поточного операційного дня шляхом проведення списання засобів з кореспондентського рахунку банку по платіжних документах за відсутності або недостатності засобів на рахунку банку в розрахунковому підрозділі Банку Росії.
Кредити овернайт надаються Банком Росії для завершення банком розрахунків в кінці операційного дня шляхом зарахування на кореспондентський рахунок банку суми кредиту і проведення списання засобів з його кореспондентського рахунку по невиконаних платіжних документах, що знаходяться у розрахунковому підрозділі Банку Росії.
Підставою для надання Банком Росії банку кредиту овернайт є:
а) наявність в кінці операційного дня невиконаних платіжних доручень банку і інших платіжних документів і (або) наявність непогашеного внутрішньоденного кредиту, наданого банку відповідно до генерального кредитного договору;
б) наявність у банку на момент надання кредиту державних цінних паперів, що враховуються в розділі "Блоковано Банком Росії" свого рахунки депо, відкритого в Депозитарії, вартість яких достатня для отримання певної суми кредиту овернайт з урахуванням нарахованих відсотків по ньому.
При цьому подання в Банк Росії заяви банку на отримання кредиту овернайт не потрібне. Днем видачі кредиту овернайт є день зарахування суми кредиту на кореспондентський рахунок банку в розрахунковому підрозділі Банку Росії. Кредити овернайт надаються Банком Росії на термін, що обчислюється від початку проведення кредитної операції до її завершення (до дати погашення кредиту і сплати відсотків по ньому). Факт надання Банком Росії кредиту овернайт банку підтверджується документами, які передаються банку - позичальникові в установленому порядку [3].
У 1998 році банк Росії здійснював кредитування банків на ринкових принципах. Банк Росії надавав кредити банкам в межах загального обсягу кредитів, що надавались, визначеного відповідно до прийнятих орієнтирів єдиної державної грошово-кредитної політики.
Залежно від встановлених критеріїв фінансового стану банків термінів і умов кредитування Банк Росії надавав різні види кредитів банкам. До середини червня 1998 року Банк Росії надавав банкам, що виконують його вимоги, два види кредитів:
а) ломбардні кредити під заставу державних цінних паперів, що входять в Ломбардний список строком до 30 календарних днів включно. З 1 червня 1998 року надання ломбардних кредитів здійснювалося строком до 20 днів по фіксованій ставці і до 30 днів - на аукціонній основі;
б) одноденні розрахункові кредити (кредити "овернайт"), що не мали забезпечення. Ці кредити надавалися тільки банкам - первинним дилерам на ринку державних цінних паперів в жорстко встановлених лімітах (до 50 млн. рублів).
З 19 червня 1998 року Банк Росії припинив практику надання банкам незабезпечених одноденних кредитів і вів в дію новий порядок рефінансування для крупних банків Московського регіону і банків міста Санкт-Петербург, надавши їм можливість користуватися внутрішньоденними кредитами і кредитами "овернайт" під заставу (блокування) державних цінних паперів. Новий порядок надання забезпечених кредитів Банку Росії банкам, що уклали Генеральний кредитний договір, спростив і прискорив процедуру надання кредитів і їх оформлення [3].
З 8 липня 1998 року Банк Росії ухвалив рішення про скорочення терміну надання ломбардних кредитів, обмеживши його 7 днями, і про видачу цих кредитів тільки на аукціонній основі. Ломбардні кредитні аукціони стали проводитися щотижнево по понеділкам і четвергам по американському способу.
Після подій 17 серпня 1998 року Рада директорів Банку Росії оперативно приймав рішення про внесення змін до механізму кредитування банків, що діяв. В цілях впорядкування процедури проведення ломбардних аукціонів і недопущення завищення банками процентних ставок починаючи з 27 серпня 1998 року банки, що мали можливість отримання кредитів "овернайт" не допускалися до участі в ломбардних кредитних аукціонах Банку Росії.
У вересні 1998 року Банк Росії ухвалив рішення про використання в якості забезпечення державні цінні папери, що не потрапили під реструктуризацію відповідно до постанови Уряду Російської Федерації від 25.08.98 №1007 "Про погашення державних короткострокових безкупонних облігацій і облігацій федеральної позики з постійним і змінним купонним доходом з терміном погашення до 31 грудня 1999 року і випущених в обіг до 17 серпня 1998 року".
В цілому за перші два квартали 1999 року Банк Росії надав ломбардні кредити 160 банкам 44 регіонів на загальну суму 62,1 млрд. рублів. Внутрішньоденними кредитами і кредитами "овернайт" користувалися 34 банки. Обсяг наданих кредитів склав 70 млрд. рублів.
З метою погашення банками зобов'язань перед вкладниками у відповідності з рішенням Ради директорів Банку Росії у вересні-жовтні 1998 року Банк Росії надав 7 банкам, обсяг вкладів населення в яких складав понад 300 млн. рублів, кредити на загальну суму 9,3 млрд. рублів на строк до шести місяців.
Протягом вересня-листопада 1998 року Банк Росії для підтримки ліквідності, підвищення фінансової стійкості і проведення заходів щодо фінансового оздоровлення приймав рішення про надання кредитів банкам 9 регіонів Росії, а також окремим соціально значущим банкам на суму близько 8,0 млрд. рублів строком до 1 року.
Експерти Банку Росії вважають, що для зменшення ставки рефінансування необхідне зниження темпів інфляції. Це було б правильним за умови відсутності немонетарних факторів інфляції, а саме випереджаючий ріст цін і тарифів, що регулюються державою. За умови зниження зростання цін на послуги природних монополій на 3% в рік можливо стримати темп інфляції до 3-5% і ставку рефінансування до 6-8% в же в найближчі роки [29].
Основним інструментом надання додаткової ліквідності банківській системі Російської Федерації залишається рефінансування банків. Передбачається розповсюдити процедуру надання забезпечених кредитів Банку Росії (внутрішньоденних кредитів і кредитів "oвернайт") на банки ряду регіонів (Новосибірською, Ростовською, Свердловською і інших областей Росії) у міру технічної готовності регіональних розрахункових підрозділів Банку Росії.
ВИСНОВКИ
У процесі написання курсової роботи був проведений детальний аналіз наукових праць та монографій, були проаналізовані погляди різних вчених. На основі цього можна зробити висновок, що одним з ключових елементів взаємодії центральних і комерційних банків є організація відповідної системи рефінансування банківських інститутів. Мета цієї системи полягає у ефективному регулюванні центральним банком ліквідності комерційних банків, тобто наявних в їх розпорядженні коштів та інших ліквідних активів, а також можливості швидко мобілізувати кошти з інших джерел у сумах, достатніх для своєчасного погашення боргових і фінансових зобов'язань. Крім того, ліквідний резерв необхідний для задоволення практично будь-яких непередбачених фінансових потреб: укладання угод по кредитах або інвестуванню, компенсування сезонних і непередбачених коливань попиту на кредит, поповнення коштів при несподіваному вилученні векселів і т.д. Комерційні банки, що відчувають тимчасові фінансові труднощі, одержали можливість звернутися до центрального банку за одержанням позичок. Дуже важливо, щоб заходи по стабілізації ліквідності та зміцненню фінансового стану банків здійснювалися з урахуванням завдань розвитку економіки в цілому.
Одною з найважливіших проблем монетарної політики України залишається встановлення ставки рефінансування, яка сприяє економічному розвитку країни. У цьому контексті цікавим є досвід іноземних країн, у першу чергу США, Франції, Німеччини. На сьогоднішній день ці країни мають досить лібералізовані грошово-кредитні системи і мають досвід у регулюванні процентних ставок. Їх розвиток проходив по-різному, однак певні спільні співвідношення проявляються чітко. Вочевидь, їх слід враховувати і вітчизняним можновладцям при проведенні грошово-кредитної політики.
Довід політики рефінансування Російської Федерації також є корисним. І це є очевидним, зважаючи на те що Україна та Росія знаходяться на однакових етапах розвитку як системи грошово-кредитного регулювання, так і економіки в цілому,що зумовлює схожість видів і механізмів грошово-кредитної політики в цілому і політики рефінансування зокрема.
На початкових етапах розвитку центральні банки намагаються впливати на банківську ліквідність, надаючи їм цільові кредити рефінансування, встановлюючи ліміти кредитування для кожного банку, регулюючи процентні ставки на позики. На слідуючому етапі цільові кредити рефінансування замінюються більш досконалою ринковою формою рефінансування – кредитними аукціонами. Таким чином на початковому етапі центральний банк намагається впливати на ліквідність банків за допомогою довгострокових інструментів, у тому числі і через довгострокове рефінансування.
Перехід до регулювання виключно короткострокової банківської ліквідності за допомогою проведення заставних операцій з цінними паперами є на сьогоднішній день найвищим рівнем розвитку системи рефінансування, однак він повинен бути підкріплений реальними досягненнями в економіці, в іншому випадку механічне перенесення систем рефінансування розвинених країн на слабкий економічний фундамент може не тільки не покращити стан регулювання банківської ліквідності, а й значно ускладнить контроль за процесами, що відбуваються в економіці.
СПИСОК ПОСИЛАНЬ
1. Алексеєнко М.Д., Алексеєнко Л.М. Застава як спосіб забезпечення кредитів рефінансування // Формування ринкових відносин в Україні. – 2004. - №12. – С.33-37.
2. Банківська справа : Навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України ; Тернопільська академія нар.господарства; Ред. Тиркало Р.І. – Тернопіль : Карт-бланш, 2001. – 314.
3. Богопольская Е.В. Совершенствование системы рефинансирования // Банковское дело (рус.) – 2007. -№4. – С.36-40.
4. Васюренко О.В. Современные методы управления банковскими ресурсами : Научное издание / Мин-во образования Украины; Харьковский гос. Эконом. У-т. – Х.: Гриф, 1997. – 392с.
5. Васюренко О.В. Центральный банк в системе финансово-кредитных отношений . – Х.: ХарМос, 1996. - 80c.
6. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч.-метод. Посібник.- 2-е вид. – К.: Основи, 1998. – 180с.
7. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навч. Посібник. - К.: Основи , 1997. - 180 с.
8. Голуб А.Г., Семенюк Л.Г., Стовженко Т.С. Гроші. Кредит. Банки: Навчальний посібник.- Львів: Центр Європи , 1997.- 206с.
9. Гроші, банки та кредит: у схемах та коментаріях: Навчальний посібник: Навчальне видання. – Львів : Львівський банківський коледж НБУ, 1999.- 156с.
10. Гроші та кредит: Навчально-методичний посібник / Мін-во освіти і науки України; КНЕУ.- 2-е вид., перероб. і доп.- К.: КНЕУ, 2002.- 124 с.
11. Гроші та кредит: Підручник / Під ред. М.І. Славука.- К.: Либідь. 1992.- 331 с.
12. Денисенко М.Г. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник –К.: Алеута, 2004.- 478 с.
13. Деньги. Кредит. Банки: Ученбик / Под ред. О.И. Лаврушкина. -М.: Финансы и статистика. 1998.- 448 с.
14. Козюк В.В. Сучасні центральні банки: середовище функціонування та монетарні рішення: Монографія – Тернопіль: Астон, 2001.- 300 с.
15. Колесова И.В., Тик макова Е.А. Деньги и кредит: Учебное пособие / Министерство образования и науки Украины; Севастопольский государственный технический университет.- Севастополь: СевГТУ, 2000.- 196 с.
16. Кузнецов Ю.С. О сущьности, функциях и некоторых тенденциях развития Центральных банков // Финансы и кредит (рус.).- 2004.- №15. – С.2-19.
17. Лакшина О.Л. Центральный банк и межбанковский кредитный рынок // Деньги и кредит.- 1997.- №4.- С.40-49.
18. Львин Б.И. Об устройстве банковской и денежной системы // Вопросы экономики.- 1998.- №10.- С.18-34.
19. Матвієнко В.П. Держава і банки. -К.: Демократична Україна, 1996.- 160с.
20. Міщенко В.І., Кротюк В.А. Центральні банки: організаційно-правові засади: Навчальне видання.- К.: Знання, 2004.- 372 с.
21. Моисеев А.Б. Центральный банк в экономической системе государства // Банковские услуги.- 1999. №4 – С.7-13.
22. Пашковская И.В. Зарубежная практика рефинансирования коммерческих банков // Банковские слуги. -1999. №1. – С.3-10.
23. Про механізм рефінансування комерційних банків України: Положення затв. постановою правління Національного банку України від 18.01.2003, №6 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності.- 2002.- №2.- С.14-20.
24. Поляков В.П., Московкина Л.А. Основы денежного обращения и кредита: Учебное пособие. - 2-е изд., доп.- М.: ИНФА, 1997.- 192 с.
25. Пуховкіна М.Ф. та ін. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навчально-методичний посібник / Мін-во освіти і науки України; КНЕУ / Пуховкіна М.Ф., Остапішин Т.П., Біло шапка В.С. – 2-е вид., перероб. і доп.- К.: КНЕУ, 2003. – 180 с.
26. Про порядок регулювання діяльності банків в Україні: Зміни до Інструкцій затв. Постановою Правління Національного банку України від 13.01.2003, №7 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності.- 2003.- №2. – С.11-15.
27. Про порядок довгострокового рефінансування (підтримання ліквідності) банків Національним банком України: Положення затв. постановою правління Національного банку України від 12.02.2003 р. №51 // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності.- 2003. №3. – С.44-60.
28. Унковська Т.Г. Взаємозв'язок процентних ставок у контексті монетарної трансмісії та оптимізації політики рефінансування // Вісник НБУ. -2005. №4. - С.35-38
29. Фетисов Г.М. Ставка рефинансирования и система рыночных процентых ставок // Мировая экономика и международные отношения. -2005. №6. – С.66-75
30.http:// www.refine.org.ua/pageid-899-1.html
31.http://www.grinchuk.ua/book/55/2115.html
Размещено на http://www.allbest.ru/
