Курсовая Характеристика профспілкових організацій
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
План
Вступ
1. Історичний розвиток профспілок;
1.1 Профспілковий рух: історія та сучасність;
1.2 Перші профспілки: світовий досвід.
2. Загальна характеристика профспілок;
2.1 Визначення та ознаки профспілок;
2.2 Принципи діяльності профспілок;
2.3 Загальна характеристика статусу профспілок у сфері праці;
2.4 Права та обов’язки профспілок;
3. Діяльність профспілкових організацій в Україні.
4.Особливості діяльності профспілок в умовах переходу до ринкової економіки.
Висновки.
Список використаних джерел.
Додатки.
Вступ
Майже кожному громадянину України бодай раз у житті доводиться укладати трудовий договір. Укладаючи трудовий договір, працівник розраховує, що буде вчасно отримувати заробітну плату належного розміру та що умови праці відповідатимуть встановленим нормативам, зокрема нормативам тривалості робочого часу та відпочинку. Проте ніхто не застрахований від свавілля окремих роботодавців, керівників підприємств, організацій. У випадках порушення трудових прав працівнику самотужки важко щось протиставити «могутньому босу», що, врешті-решт, як свідчить статистика, призводить до незаконного звільнення або навіть невиплати належної заробітної плати та інших порушень законодавства про працю.
Поодинці працівників легше зламати: залякати, звільнити, затягати по судах. Разом працівники - сила. Причому чим більше працівників об’єднається для захисту своїх порушених прав, тим вони сильніші, тим ефективніше вони можуть захистити свої права та домогтись виконання роботодавцем законних вимог трудового коллективу.
Місія профспілок - творити громадянське суспільство, захищати права людей найманої праці, відстоювати соціальні права громадян.
Мета написання даної роботи полягає в досконалому дослідженні всіх понять, що стосуються профспілок, ознак, принципів, сфери діяльності та історичного розвитку.
Актуальність даної теми складає комплекс узагальнених структурних елементів діяльності профспілкових органів та їх значення для розвитку трудових відносин зокрема.
Об’єктом характеристики є ті напрямки діяльності, на які націлені профспілкові органи та комітети при вступі в трудові відносини тощо.
Отож, розпочинаючи характеристику, я хотів би перш за все відзначити, що ситуацію, яка склалась на сьогоднішній день на ринку праці України можна назвати умовно задовільною. Велика кількість трудових суперечок і страйків, визначаються насамперед економічними факторами зростанням інфляційних процесів, недосконалістю організації оплати праці більшій половині галузей народного господарства. Але причини такого стану справ нерідко криються і в позаекономічних факторах, що безсумнівно впливають на рівень соціальної захищеності працюючих.
Отже взявши до уваги всю важливість вище сказаного, я вирішив написати роботу, яка являє собою спробу осмислення і аналізу відносин, що складаються в сфері діяльності профспілкових організацій по захисту законних прав і інтересів працюючих, визначення ролі профспілок по підвищенню ефективності функціонування профспілкових органів.
Курсова робота складається з вступу, чотирьох основних розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків. Перший розділ має назву “Історичний розвиток профспілок” і включає в себе два підрозділи, які називаються “ Профспілковий рух: історія та сучасність” та “Перші профспілки: світовий досвід”. Другий розділ має назву “Загальна характеристика профспілок”. Він ділиться на підпункти, в яких йде мова про визначення профспілок, їх ознаки та принципи діяльності, характеристику статусу, прав і обов’язків. Третій підпункт має назву “ Діяльність профспілкових організацій в Україні”. І останній, четвертий, називається “Особливості діяльності профспілок в умовах переходу до ринкової економіки”.
Тепер я хотів би перейти конкретно до визначення поняття профспілок та їх правової діяльності.
1. Історичний розвиток профспілок
1.1 Профспілковий рух: історія та сучасність
У 1987 році Михайло Горбачов присоромив голів профкомів за те, що вони «польку-бабочку перед директорами танцюють», а не захищають інтереси трудящих. Попри лозунг Зинов’єва «Профспілки – школа комунізму», насправді, організації захисту робітників виконували функцію, подібну до соцзабезпечення: розподіляли санаторно-курортні блага, ощасливлювали отриманням безкоштовної квартири. Під час тотального дефіциту місцеві профлідери розподіляли килими, вироби з кришталю, одяг, взуття і навіть горілку. За Радянського Союзу профспілки сприймалися як особливий відділ соціального забезпечення, який розподіляє матеріальні блага.
З розвалом СРСР почався новий відлік часу й для профспілок.
У жовтні 1990 року було створено Федерацію незалежних профспілок України, яка стала правонаступницею Української республіканської ради профспілок (республіканського підрозділу всесоюзної профспілки ВЦРПС).
У листопаді 1992 року її було перейменовано в Федерацію профспілок України. Не зважаючи на зміну назви, ФПУ, за свою суттю, залишалася типовою радянською профспілкою. Відтак вона виконувала роль троянського коня в профспілковому русі. Це позбавляло необхідного потенціалу страйковий рух, який ще до проголошення незалежності України почав набирати обертів. [1]
Незадоволення працівників старими профспілками, економіка на межі повної руйнації, складні політичні процеси створили сильну хвилю робітничого невдоволення на якій і сформувались вільні профспілки, зокрема Конфедерація Вільних профспілок України.
Перші історично-важливі страйки розпочалися 1989 року з шахтарських міст на західному Донбасі, згодом й у інших регіонах не лише України, але й усього Радянського союзу. Держава більше не могла втримати робітничий клас у своїх хитких законах, а радянські профспілки, будучи придатком держави, не відповідали своєму цільовому призначенню – захищати права працівників. Вільні профспілки створювались буквально у наметових містечках людьми робітничого класу.
Зараз можна почути від деяких представників компартійних структур, що саме шахтарі розвалили Радянський Союз. Справді, це було початком підйому активності мас і саме з того часу почалось громадянське, свідоме суспільство, що «виросло» з кордонів ідеї СРСР і прагнуло незалежності, демократії, свободи слова і гідного життя.
Саме з цих подій, на базі робітничого руху і була створена Незалежна профспілка гірників у жовтні 90-го року. Тоді саме похід на Київ, що тривав майже місяць, допоміг «вибити» з чиновників виплати заборгованостей по заробітній платі, яка у деяких випадках тривала по 9 місяців.
Для Михайла Волинця шахтарський рух був ще й початком профспілкової діяльності: «Коли я, маючи певний досвід роботи у профспілці приєднався до робітничого руху – це було виключення, я не мав такого досвіду і навчався у лідерів, учасників того руху. Адже на той час у профспілку на керівну посаду призначались люди з партійних структур. І старі профспілки називалися кладовищами колишніх партійних працівників, які так чи інакше не змогли себе проявити у партії. Тому починаючи з шахтарського руху я бачив інші профспілки, інший принцип роботи і життя».
Згодом на основі Незалежної профспілки гірників було створено КВПУ. Це стало початком нового профспілкового руху в Україні.
Нажаль на сьогодні українські історики й науковці досі не спромоглись систематизувати історичні передумови та хронологію подій, тож кожна профспілка веде свою власну маленьку історію.
На даний момент Мін’юстом України легалізовано понад 100 всеукраїнських професійних спілок та об’єднань профспілок. Окрім гірничих, металургійних аграрних та інших галузевих профспілок є також профспілки працівників банків, футболістів, журналістів, таксистів, працівників органів державної статистики, працівників Пенсійного Фонду, працюючих за кордоном, страхових брокерів, працівників-мігрантів в Україні та за її межами, держустанов та народних депутатів.
1 червня 1993 року було прийнято Закон України «Про колективні договори і угоди», спрямований на сприяння врегулювання трудових відносин і соціально-економічних інтересів найманих працівників з власниками підприємств, установ, організацій.
16 червня 1992 року був прийнятий Закон України «Про об'єднання громадян», відповідно до якого профспілки законодавче визнані як громадська організація, котра об'єднує громадян для задоволення та захисту їх законних, соціальних, економічних та інших спільних інтересів.
До практики регулювання соціально-трудових відносин увійшло укладання на тристоронній основі Генеральної угоди між Кабінетом Міністрів України, Всеукраїнськими об’єднаннями роботодавців України та Всеукраїнськими профспілками і профоб'єднаннями. Відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди» в державі почали реалізовуватися на практиці елементи вертикальної системи соціального партнерства на всіх рівнях суспільства. Укладаються генеральні, галузеві, територіальні та інші угоди, а також колективні договори
Отже, можемо констатувати, що серйозні зародки потужного профспілкового руху в Україні є. Але загалом нам все ще дуже далеко до тієї ситуації, яка склалася в Західній Європі.
Профспілки є найбільш чисельними та структурованими об'єднаннями громадян України, які об`єднують у своїх лавах понад 17 млн. членів. Профспілкові організації наявні в усіх галузях економіки, вони діють на підприємствах усіх форм власності та господарювання, в окремих галузях діють декілька профспілок. Спостерігається тенденція до утворення молодіжних і жіночих профспілок, що є виявом загальної активізації молодіжного і жіночого руху в Україні. [2]
1.2 Перші профспілки: світовий досвід
Створення у 1919р. Міжнародної організації праці (МОП) та її цілеспрямовані зусилля зі сприяння впровадження в практику регулювання соціально-трудових відносин колективно-договірних форм також відіграли роль своєрідного каталізатора розвитку системи соціального партнерства. МОП напрацювала близько двох десятків конвенцій та рекомендацій, реалізація яких дала змогу багатьом країнам вибудувати свій механізм колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин.
Становленню нової системи регулювання соціально-трудових відносин у промислово розвинутих країнах сприяв також розвиток у післявоєнний період інститутів громадянського суспільства, формування і розвиток демократичних процедур прийняття рішень як на рівні суспільства загалом, так і на рівні окремих підприємств. Як свідчить досвід цих країн, тільки тоді, коли діють розвинуті демократичні процедури прийняття рішень на рівні суспільства, існує ефективний зв'язок між керівництвом країни та її населенням. У цьому випадку уряд реагує на критичні виступи трудящих, а трудящі можуть сподіватися, що їхні виступи не будуть марними. З другого боку, наявність демократичної правової держави є гарантією, що роботодавці, у випадку порушення зобов'язань, зафіксованих у колективних договорах з робітниками, нестимуть повну відповідальність за їх невиконання.
Таким чином, існуюча система регулювання соціально-трудових відносин у промислово розвинутих країнах стала результатом тривалого економічного і соціально-політичного розвитку. А об'єктивними передумовами цього процесу стали, насамперед:
- посилення концентрації та централізації капіталу, зміна форм організації праці і взаємовідносин найманих робітників і роботодавців у процесі виробництва;
- посилення згуртованості робітників та профспілкового руху;
- активна соціальна політика держави;
- розвиток демократичних процедур управління суспільством;
- конкретно-історичні умови (економічні наслідки Першої і Другої світових воєн, світова економічна криза 1929-1933 pp., «холодна війна», досвід радянської системи у галузі розв'язання соціальних проблем тощо), котрі значно прискорили процес формування соціального партнерства.
Усі ці чинники і сприяли виникненню нової форми регулювання соціально-трудових відносин - соціального партнерства.
На даний час, у світі панує концепція трьохстороннього соціального діалогу, учасниками якого є роботодавці, профспілки та держава. Ця форма діалогу існує і в Україні. Проте і роботодавці, і профспілки визнають, що ситуація з цього питання поки що незадовільна.[3]
2. Загальна характеристика профспілок
2.1 Визначення та ознаки профспілок
Профспілка є добровільною громадською організацією, що об'єднує працівників відповідно до їх інтересів, сфери діяльності для захисту трудових, соціальних та економічних інтересів членів профспілок.
В усьому світі профспілки – основа громадського суспільства та взаємовигідної співпраці між роботодавцем та працівником. Саме профспілки та їх про-робітнича позиція являються вагомим важелем у боротьбі за права робітників.
В Україні, як і в усьому світі, профспілки є не лише буфером між роботодавцем та робітником, але й лобіюють інтереси людей найманої праці у державі. Використовуючи соціальні важелі профспілки співпрацюють з іншими громадськими та політичними організаціями для досягнення поставлених цілей.
Профспілки всього світу мають можливість об’єднуватися за географічними, галузевими чи іншими принципами за для широкої й плідної співпраці, захисту прав працівників та розбудови демократичного, громадського суспільства і розвитку соціального діалогу.
Конституція України визначає, що «професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволі на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права». [4]
Окрім Конституції України діяльність профспілок регламентується також Кодексом законів про працю і окремими Законами: «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про колективні договори і угоди», «Про об’єднання громадян».[5]
«Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.» ст. 36 Конституції України
Історичні передумови українського профспілкового руху, нестабільна політична та економічна ситуація в державі створили на території України суперечливі умови, за яких декілька об’єднань профспілок замість співпраці та спільної боротьби за права працівників змушені з тих чи інших причин конкурувати між собою.
Тому на сьогодні українська профспілкова мережа умовно поділена на «старі» профспілки, «вільні» профспілки та «жовті» профспілки (створюються роботодавцями).
Говорячи про старі профспілки мову ведуть про Федерацію Профспілок України (ФПУ), що є нащадком радянської монополістичної профспілки.
Разом із клеймом «про-радянської» профспілки ФПУ отримали у спадок складні корумповані схеми роботи й патологічну невід’ємність від інтересів держави і роботодавця. За цими старими профоб’єднанням тягнеться цілий шлейф скандалів, що негативно впливає не лише на діяльність ФПУ, а й на авторитет профспілок взагалі.
Вільні профспілки – то перші кроки незалежної української громадськості створити дієвий та незалежний від корумпованої влади профспілковий рух для захисту робітничих інтересів.
Основна відмінність вільних профспілок у тому, що створені вони були не державою і не для держави. Вільні профспілки в Україні з’явились з перших робітничих страйків і створені були самими робітниками і для робітників.
Саме за ідеологією розрізняють старі та вільні профспілки. Ідеологія вільних профспілок передбачає свободу від політичних та корупційних інтересів, гласність, прозору діяльність на демократичних засадах.
Вільні профспілки не залежать від інтересів роботодавців та політиків, не зачіпають релігійних, ідеологічних та інших свобод своїх членів.
Завжди відкриті до співпраці та діалогу, але не поступаються своїми принципами у боротьбі за права людей найманої праці.
Вільні профспілки, як не одна інша організація, всіляко підтримують свободу слова, прозору соціальну політику, гідні економічні та трудові умови життя суспільства.
Головним завданням вільних профспілок, профспілок нового європейського демократичного типу, є донесення до людини праці ідеології свободи, ідеології справедливості, ідеології солідарності. Адже ніхто не буде відстоювати права людини, коли вона сама не буде цього робити. Тому зараз це головна місія профспілок – змінити свідомість людей найманої праці для того, щоб вони зрозуміли, що за свої права треба боротись.
Часто говорять про те, що вільні профспілки завжди у конфліктах, завжди у боротьбі і протиріччях, але це і є ознакою того, що профспілка дієва. Коли ж у профспілці все тихо і мирно, немає жодних проблем – то не профспілка а бюрократичне гніздо, де роздаються путівки у санаторії «своїм» а на членські внески керівники купують собі авто.
Характерними ознаками профспілок КВПУ є:
- виконання справжніх функцій профспілок для захисту прав та інтересів найманих працівників;
- незалежність від державних органів та роботодавців;
- заборона на членство в профспілках роботодавців та власників підприємств;
- співпраця з іншими громадськими організаціями і політичними партіями лише на паритетних засадах. Профспілки КВПУ діють на засадах соціального партнерства і трипартизму, співпрацюють з органами державної виконавчої влади і об'єднаннями роботодавців, беруть активну участь у переговорах щодо Генеральної, галузевих і регіональних угод і колективних договорів.
2.2 Принципи діяльності профспілок
Незалежність профспілок - перший з основних принципів положення і діяльності профспілок, забезпечується :
- прямою забороною усякого втручання органів державної влади і посадових осіб у діяльність профспілок;
- майновою самостійністю;
- правом самостійно розробляти і затверджувати свої статути, визначати структуру, обирати керівні органи, організовувати свою діяльність ст. 14 ЗУ ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності”;
- забороною контролю за діяльністю профспілок з боку органів юстиції, що реєструють профспілки в якості юридичної особи.
Другий принцип - самоврядування передбачене Законом “Про громадські об'єднання” і рівною мірою відноситься до всіх громадських об'єднань. Стосовно до профспілок він виражений у згадуваному вище їхньому праві самостійно приймати свої статути і регулювати свою внутрішню діяльність.
Третій принцип - добровільність об'єднання в профспілки закріплений як законодавством про профспілки ст.7 закону, так і Законом “Про громадські об'єднання”.
Четвертий принцип - рівноправність профспілок (ст.10 ЗУ ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності”) означає, що усі профспілки і їхні органи одного рівня мають однакові права незалежно від чисельності,і яких-небудь інших ознак. Тим самим у законодавстві знайшов відображення і профспілковий плюралізм - наявність не одного, а декількох профспілок.[6]
П'ятий принцип - законність створення і діяльності, випливає із законодавства про профспілки і прямо закріплений Законом “Про громадські об'єднання”.
Існують принципи які обов’язкові лише для профспілки яка їх затвердила. Вони не можуть суперечити п’яти основним принципам діяльності професійних спілок. Прикладом може бути професійна спілка працівників освіти і науки України, яка організовує свою діяльність, виходячи з таких демократичних принципів: 1. Добровільності вступу до профспілки й виходу з неї; 2. Виборності всіх профспілкових органів знизу доверху; 3. Забезпечення представництва основних професійних груп галузі у виборних профспілкових органах; 4. Розмежування повноважень, визначення компетенції всіх профспілкових органів та самостійності виборних органів у вирішенні питань, що відносяться до їх компетенції; 5. Свободи дискусії на стадії обговорення питань, поваги до думки меншості та обов'язковості виконання прийнятих рішень; 6. Звітності всіх виборних органів перед профспілковими організаціями, що їх обрали, підпорядкованості нижчих профспілкових органів вищим; 7. Колегіальності в роботі організації та виборних органів і особистої відповідальності за виконання прийнятих рішень і профспілкових доручень; 8. Єдності профруху, солідарності всіх членів профспілки, всіх її структур в реалізації статутних завдань; 9. Нормованого фінансового забезпечення ефективної діяльності профспілкових органів усіх рівнів; 10. Рівності прав членів профспілки; 11. Єдиних підходів до організації та нормування діяльності профспілкових органів усіх рівнів; 12. Взаємної відповідальності профспілкових органів усіх рівнів.[7]
2.3 Загальна характеристика статусу профспілок у сфері праці
Як суспільне явище профспілки являють собою багатообразну і складну систему відносин і зв'язків внутрішнього і зовнішнього характеру. Це - сама масова громадська організація.
Профспілки входять у політичну систему суспільства як специфічні громадські організації зі своїми задачами і функціями, обумовленими їхніми статутами.
Основні задачі профспілок зв'язані зі здійсненням їх головної функції - захисту прав і інтересів працівників у сфері праці і зв'язаних із працею відносин. Саме з цією метою профспілки виникли, для цього в них об’єднувалися і об’єднуються трудящі.
Згідно з Конституцією України громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, які об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Профспілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права (ст. 36 Конституції України).
Повноваження профспілок регламентуються Законом України "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності", прийнятим Верховною Радою України 15 вересня 1999 p. Усі інші законодавчі акти у цій сфері застосовуються у частині, що не суперечить цьому Законові. Це - КЗпП (статті 43, 45, 52, 61, 64, 66, 67, 69, 71, 79,80,86,96,97,160, 161,193,226;глава II"Колективний договір"), Закони України "Про колективні договори і угоди", "Про охорону праці", "Про оплату праці".
Згідно із Законом "Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності" професійна спілка визначається як добровільна, неприбуткова громадська організація, яка об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання) (ст. 1).
Потреба захисту прав і інтересів працюючих особливо актуальна в сучасний період, що підсилив соціально-економічні протиріччя. Здійсненню захисної функції профспілок сприяє соціальне регулювання суспільних відносин, у які вони вступають у процесі своєї діяльності. Відносини за участю профспілок регулюються різними видами соціальних норм - морали, етики, права, традицій та ін. Одні з них склалися в практиці взаємодії профспілок з державними, господарськими органами, працівниками, і формально не закріплені. Інші - передбачені актами профспілкових органів. Треті містяться в нормативних правових актах.[8]
Діяльність профспілок регулюється в основному ними самими, як самостійними громадськими організаціями за допомогою внутрішніх профспілкових норм, прийнятих керівними профспілковими органами. Такі норми не носять правового характеру (хоча багато з них мають правовий наслідок) і містяться в статутах профспілок і їхніх об'єднань, інших профспілкових актах. З кола суспільних відносин, у котрі вступають профспілки, правовому впливу піддаються тільки ті, регулювання яких об’єктивно можливо, економічно, соціально і політично необхідно. Право сприяє здійсненню поставлених перед профспілками завдань, виконанню їхніх захисних функцій.
Суспільні відносини за участю профспілок регулюються правом у тій мері, у який це необхідно для забезпечення представництва і захисту інтересів працюючих, успішного функціонування профспілок і подальшого розвитку суспільства.[9]
2.4 Права та обов’язки профспілок
Що таке профспілка та якими дієвими повноваженнями у сфері захисту прав працівників вона наділена? Профспілка (з лат. professio – робота, професія) – добровільна неприбуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Законодавством передбачено, що профспілки реалізують свої повноваження на підприємствах, в установах і організаціях через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не створюються, – через профспілкового представника, уповноваженого згідно із статутом на представництво інтересів членів профспілки.
Проаналізувавши законодавство про профспілки, не можна не погодитись з фактом наявності у профспілок могутнього арсеналу, що дозволяє їм контролювати механізм додержання трудових та соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством про працю. Так, зокрема, профспілки мають право брати участь від імені працівників в процесі укладання колективних договорів, генеральної, галузевих, регіональних угод та контролювати їх виконання. Оскільки змістом таких договорів і угод є умови оплати праці, соціально-економічного забезпечення, умови охорони праці, тривалість робочого часу, відпочинку та інші додаткові гарантії і соціально-побутові пільги, профспілки мають можливість захистити від свавілля певної сторони члена профспілки.
Законодавець закріпив також право профспілок проводити у встановленому порядку збори, мітинги, пікетування, демонстрації задля підтримки своїх вимог під час проведення переговорів щодо розробки, укладення чи зміни колективного договору, угоди. Крім того, профспілки наділені правом вимагати від роботодавця розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він ухиляється від участі в переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов’язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори. [10]
У сфері додержання законодавства про охорону праці профспілки, зокрема, у разі виявлення загрози життю або здоров’ю працівника, мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємстві в цілому на час, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників. Профспілки також можуть проводити незалежну експертизу умов праці та об’єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх вимогам нормативно-правових актів з питань охорони праці. Важливим з огляду на об’єктивність та повноту розслідування нещасного випадку на виробництві або профзахворювання є право профспілок брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і профзахворювань та можливість давати свої висновки по них.
Крім цього плюсами для членів профспілки є, по-перше, те, що профспілки можуть створювати служби правової допомоги та відповідні інспекції, комісії, в яких члени профспільноти безоплатно та на пільгових умовах можуть отримати відповідну консультацію та юридичну підтримку. По-друге, члени профспілки можуть розраховувати на допомогу профспілки в проходженні медекспертизи у випадках постійної чи тимчасової втрати працездатності. По-третє, вони мають можливість користуватися майном профспілок, а це можуть бути, зокрема, будинки культури, спортивні споруди, санаторії, профілакторії, бази відпочинку. По-четверте, члени профспілки можуть користуватися послугами кредитних організацій, отримувати матеріальну допомогу за рахунок коштів профспілки.
Профспілки можуть виступати і в ролі ініціаторів звільнення керівників, що, на думку перших, порушують чинне трудове законодавство. Не менш важливим є право профспілок вносити роботодавцям, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування подання про усунення порушень законодавства про працю, які є обов’язковими для розгляду, та в місячний термін одержувати від них аргументовані відповіді. Разом з роботодавцем профспілки беруть участь у розробці правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи або організації.
Поряд із цими повноваженнями профспілки наділені й іншими правами у питаннях пенсійного, медичного, соціального та житлового забезпечення. З огляду на зазначене профспілка - це могутній покровитель, здатний надавати кваліфіковану юридичну допомогу, захищати права працівників в усіх судових інстанціях та суттєво впливати на соціальну політику підприємства. Тому створення або вступ до вже діючої профспілки реально може захистити вас від багатьох життєвих негараздів.
У статус суб'єктів права, у тому числі профспілок, крім прав входять і юридичні обов'язки. Права й обов'язки профспілок у сфері праці мають особливості:
по-перше, юридичні обов'язки прямо не покладаються державою на профспілки, вони випливають із захисної функції цієї громадської організації, спираються на її статути і зв'язані з правами. У результаті надані профспілкам права одночасно означають і їх обов'язок. Це - особлива юридична категорія права-обов'язку, де право і зобов'язання знаходяться в нерозривній єдності;
по-друге, це обов'язок не перед державою, а перед працівниками, чиї інтереси профспілки повинні представляти і захищати;
по-третє, юридичні обов'язки профспілок полягають у необхідності реалізації наданих їм прав. Інакше вони не зможуть захистити працівників;
по-четверте, виконання такого роду обов'язків забезпечується, насамперед, силою суспільного, морального (внутрішньопрофспілкового) впливу.
Права і обов'язки профспілок ,як особлива категорія містять одночасно юридичну можливість і зобов'язання. У нормативних правових актах містяться права, а не вимоги до профспілок. Права здобувають ознаки обов'язків у силу потреби в їх здійсненні. У них закладена соціальна необхідність. Тому що без надання права не може бути зобов'язання для його реалізації, виправдане використання терміна “права профспілок”, припускаючи під цим як власне права, так і єдину категорію прав-обов'язків.
Концепція нерозривності прав і обов'язків профспілок має практичне значення: якщо здійснення прав залежить від волі суб'єкта, то юридичні обов'язки треба завжди виконувати. Отже, при наявності відповідної ситуації профспілки повинні використовувати надані їм права. [11]
3. Діяльність профспілкових організацій в Україні
профспілка трудовий праця
Однією із передумов забезпечення соціальної злагоди в суспільстві, вкрай необхідної для сталого економічного розвитку, є наявність сильних і незалежних профспілок. Не менш важливо, щоб ці організації трудящих були демократичними і достатньо представницькими. Ще одна умова — це визнання державою законності діяльності та сучасної соціальної ролі профспілок, адекватне ставлення до них роботодавців, суспільства в цілому. В цьому переконує світовий досвід.
На жаль, обізнаність української громадськості у питаннях сучасного профспілкового руху є ще слабкою, а ставлення структур влади і підприємців до профспілок часто ґрунтується на явно застарілих уявленнях про їхню попередню роль та місце в командно-адміністративній системі і не дає змоги сприймати їх як рівноправного партнера, що, безперечно, стримує й формування нових соціально-трудових відносин.
А втім, за умови неупередженого погляду на профспілки бачимо, що справжньою метою їхньої діяльності є поліпшення соціально-економічної ситуації в Україні, а відтак становища трудящих, зміцнення громадянського миру і демократії. Основним же способом вирішення наявних проблем у суспільстві профспілки вважають конструктивний соціальний діалог, а не класову боротьбу, узгодження інтересів найманих працівників, держави і роботодавців шляхом домовленостей, а не руйнівної конфронтації.
Проте, як підтверджує світовий досвід, профспілки виступають каталізатором соціальної рівноваги лише тоді і в тих країнах, де ступінь охоплення трудящих профспілковим членством високий, а сам профспілковий рух добре зорганізований, сильний і впливовий. В Україні, яка належить до індустріальних держав і абсолютна більшість найманих працівників якої традиційно є членами профспілок, такий потенціал теж є. Проте було б перебільшенням стверджувати, що він нині якісно реалізується.
Українським профспілкам потрібно також пройти певний шлях до визнання міжнародним профспілковим рухом, який має пересвідчитися в їх реальному роздержавленні і незалежності, демократичності і відданості справі захисту інтересів трудящих. І, безперечно, самим профспілкам та їх об’єднанням, кількість яких у країні постійно зростає, потрібно порозумітися між собою і консолідуватися, щоб стати реально впливовою силою у суспільстві. [12]
Варто зазначити, що до ухвалення у вересні 1999р. Закону “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” українське суспільство мало мізерні відомості про профспілковий рух - лише в міру відкритості та публічності самих профспілок. І тільки із запровадженням зазначеним законом легалізації всеукраїнських профспілок та їхніх об’єднань, що здійснюється шляхом обов’язкової реєстрації Міністерством юстиції України, а щодо профспілок нижчого рівня - відповідними територіальними органами юстиції, кожний громадянин, роботодавець чи орган влади отримав доступ до цієї інформації. Щодо первинних профспілкових організацій, які діють на підприємствах, то Закон про профспілки (ст. 6) зобов’язує їх повідомляти безпосередньо роботодавця про склад працівників, яких вони об’єднують. В іншому випадку стаття 43 Кодексу законів про працю, яка передбачає розірвання трудового договору з працівником з ініціативи роботодавця лише за попередньою згодою відповідного профспілкового органу, не діяла б стосовно членів профспілки.
Водночас у системі трипартизму українські профспілки мають найбільший історичний досвід діяльності, традиції і в організаційно-правовому відношенні є найбільш сформованою стороною. Тоді як інші два суб’єкти - Кабінет Міністрів України та організації роботодавців є продуктом новітньої історії України зі ще незавершеним процесом формування і правового визначення.
Соціологічні дослідження та й саме життя підказують, що для посилення мотивації і збереження досягнутого рівня членства профспілкам потрібна нова ідеологія. З переходом до іншої політичної і соціально– економічної моделі держави віджила своє попередня, успадкована з радянських часів мотивація, яка базувалася переважно на споживацьких запитах працівників до профспілки щодо розподілу нею колективних матеріальних благ і соціальних послуг. Нині на арені виробничих стосунків з’явилися зовсім інші дійові особи, з одного боку, власники, їхні представницькі органи та роботодавці, основною метою котрих є отримання якнайвищих прибутків, розподіл яких вони хочуть здійснювати одноосібно і на свою користь, з іншого — наймані працівники, головним інтересом яких є гідна оплата та належні умови праці.
Отже, маємо зовсім іншу економічну і соціальну базу відносин між цими дійовими особами, які, як показує історичний досвід, перманентно коливаються то в бік соціального партнерства, то в бік конфронтації між “працею” і “капіталом”. Невипадково в таких основоположних міжнародних правових актах, як Декларація прав людини (ст. 23), Пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст. 7), а також Конституція України (ст. 36), вказано, що основною метою об’єднання громадян у професійні спілки є захист саме своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів, а не колективний розподіл благ.
Вже зараз все більш помітною є трансформація мотивації членства працівників у профспілках - не задля традиції, а як об’єктивна потреба для захисту своїх інтересів. Той факт, що 24% найманих працівників зазначили, що вони вступили в профспілки “зі свідомою метою захисту своїх прав та інтересів як найманих працівників”, свідчить про позитивні зрушення у світогляді трудящих. Можливо, саме це дало їм підстави заявити, що в країні відбувається становлення профспілок нового типу - це зазначили 8% респондентів, а 14% - що профспілки поступово відроджуються і модернізуються. В теперішній час безпосередня участь профспілок у законотворчій роботі здійснюється через такий канал, як представництво інтересів профспілок і використання прав законодавчої ініціативи народними депутатами-профспілчанами у Верховній Раді України.
Нині в Україні всі основоположні профспілкові права гарантовані законами і віднесені Конституцією до основних прав людини. Це є вагомим досягненням українських профспілок, яким довелося докласти чимало зусиль, щоб їхні пропозиції Конституційною комісією були враховані, а народними депутатами проголосовані в 1996 р.[13]
Так, згідно зі ст.36 Конституції, громадяни мають право на участь у профспілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Тобто право на створення профспілок внесено до основних громадянських свобод, а самі профспілки є своєрідними правозахисними організаціями трудящих. Вони об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом професійної діяльності, утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їхніх членів. Тим самим законодавчо реалізується принцип свободи асоціації та права трудящих на організацію, встановлений Конвенцією МОП № 87, яка була ратифікована Українською РСР ще в 1956 р., але на практиці такої свободи за радянських часів фактично не було. Слід зазначити, що боротьба за прийняття Закону України “Про професійні спілки, їх права і гарантії” тривала у стінах парламенту понад сім років (1992-1999 рр.), проте й після прийняття цього закону потрібні були ще три роки для внесення змін до інших законодавчих актів, щоб він запрацював на повну силу.
Ст.44 Конституції гарантує право громадян на страйк. Реалізація цього права забезпечується Законом “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, який після шестирічних тривалих дебатів ухвалений Верховною Радою України 30 березня 1998 р. Дуже важливо, що завдяки активній позиції профспілок із законопроекту було вилучено норму щодо права роботодавця застосовувати локаут у відповідь на страйк працівників з їх звільненням за такі дії. Це суттєво обмежило б права працівників на страйк як крайню форму захисту своїх трудових і соціально-економічних інтересів.
Ще одне з основоположних прав профспілок, що має застосування практично в усіх країнах світу, - право на ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів й угод гарантоване їм Законом України “Про колективні договори і угоди” та ратифікованими Україною Конвенціями МОП № 98 і 154. Всеукраїнські галузеві профспілки та обласні міжспілкові профоб’єднання є стороною переговорів та колективних угод відповідного рівня, первинні організації профспілок на підприємствах - стороною колективних договорів.
Свою захисну функцію профспілки та їх органи широко використовують також шляхом здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю, представлення прав працівників та їх адвокатського захисту в судах, арбітражах, комісіях з трудових спорів, що утворюються на підприємствах. Коли ж примирні та арбітражні процедури не дають бажаних результатів, профспілки вдаються до колективних дій на захист інтересів своїх членів, зокрема страйків. Переважно вони відбувалися у вугільній промисловості, житлово-комунальному господарстві, будівництві, на транспорті, галузях освіти та охорони здоров’я.
За даними проведеного опитування у квітні-травні 2002 р. Центром соціальних експертиз, значна кількість (45%) респондентів вважає, що профспілки в нинішньому вигляді існують радше за традицією, по інерції. Друга за чисельністю (28%) група респондентів вважає, що стан профспілок у країні переживає кризу. Третя, значно менша група (14%) вважає, що профспілки поступово відроджуються і модернізуються. Ще менша група (8%) вважає, що в країні відбувається становлення профспілок нового типу. І 4% опитаних завагалися з відповіддю.
Якщо розглянути структуру оцінки сучасного стану розвитку профспілок з точки зору різних аспектів соціально-трудових відносин за такими категоріями: 1) профспілки (в цю категорію входять лідери профспілок, зокрема керівники галузевих, територіальних об’єднань профспілок), 2) роботодавці (в цю категорію входять керівники галузевих, територіальних об'єднань роботодавців, керівники підприємств або їх заступники, роботодавці власники); 3) представники органів влади; 4) наймані працівники, то побачимо, що самі профспілки більш оптимістично оцінюють стан розвитку профспілок, ніж роботодавці, представники органів влади і навіть наймані працівники, інтереси яких вони представляють. Серед тих, хто вважає, що профспілки поступово відроджуються і модернізуються, значну частку (22%) становлять профспілкові лідери, зокрема керівники галузевих, територіальних об’єднань профспілок. Частина роботодавців, представників органів влади і найманих працівників - майже вдвічі менша - відповідно 13%, 12%, 9%. І навпаки, серед тих, хто вважає, що профспілки існують радше за традицією, по інерції значну частку становлять роботодавці, представники органів влади і найманих працівників відповідно - 48%, 51%, 49%, а кількість профспілкових лідерів, зокрема керівників галузевих, територіальних об’єднань профспілок, майже на 10% менша -37%.
Отже, за оцінками більшості представників всіх сторін соціально-трудових відносин існування профспілок в Україні має традиційний, інерційний характер. Профспілковий рух України переважно суттєво не трансформується й лише спостерігаються окремі явища модернізації.[14]
4. Особливості діяльності профспілок в умовах переходу до ринкової економіки
Як показує досвід світової історії періоди економічних спадів і потрясінь приводили до кризи профспілкового руху . Криза профруху в перехідний період неминуча. У країнах СНД, зокрема в Україні, вона виявляється у формі відриву профспілок від мас, падінні ефективності їхніх дій, скорочення чисельності їх членів.
Як показує практика, система соціально-трудового захисту у нашій країні знаходиться поки в зародковому стані. У період тривалого і хворобливого становлення нової системи трудових відносин працівники більшості підприємств країни виявилися зовсім незахищеними.
Досвід країн з розвинутою соціально - орієнтованою ринковою економікою показує, що для успішного соціального захисту трудящих в сфері трудових відносин встановлення співпраці між роботодавцями і найманими робітниками - потрібно, щоб трудові ,соціально-трудові питання на підприємствах вирішували рівноправно і уповноважені представники інтересів працівників, так і роботодавців.
Поряд з іншими громадськими організаціями профспілки в нашій країні претендують на те, щоб бути захисниками інтересів найманих працівників. Разом з тим, судячи з результату обстеження, самі працівники не часто знаходять захист від сваволі адміністрації в особі цих профспілок. Тільки 13 процентів опитаних указали, що їх захищає профспілка, а 41 працівників сподіваються на захист зі сторони адміністрації підприємства.
Здавалося би, ситуація повинна розвиватися в протилежному напрямку, адже звичайно роботодавець зацікавлений не в захисті, а в обмеженні прав найманих працівників - він скорочує їх, затримує видачу зарплати, часом і зменшуючи її і т.д. А працівники як і раніше шукають у нього захисту! Що стосується професійних союзів, що для того вони і створені, щоб допомагати трудящим у кризових ситуаціях, та в даній ролі вони рідко виступають.
Утім, керівники думають по-іншому. Більш третини профспілкових лідерів і дві третини директорів вважають себе захисниками працівників. У даному випадку в наявності переоцінка своєї ролі в сфері соціально-трудового захисту працівників як першої, так і другої категорій опитаних. Відповіді (опитування) працівників на аналогічні питання сильно відрізняються від відповідей адміністрації і профспілкових керівників.[15]
Цікаво й інше. Також більш третини голів профспілкових організацій з числа опитаних вважають, що працівників захищає адміністрація. Ще залишилися 25 відсотків які указали, що або працюючі самі себе захищають, або їх ніхто не захищає, або їх захищає мікроколектив (найближчі колеги по роботі).
З одного боку, такий розподіл відповідей означає, що профспілки усвідомлюють свій незначний вплив на підприємствах, що вони не мають належний авторитет. У даному випадку зрозуміло, чому майже половина опитаних працівників сподівається на захист керівника й адміністрації підприємства, оскільки за ними залишається пріоритет у прийнятті остаточних рішень у трудових суперечках.
З іншого боку, відповіді профлідерів говорять як про пасивність і небажання профспілок виступати на стороні працівників проти адміністрації, так і про прагнення перекласти захисні функції на роботодавців, що має інтереси, протилежні інтересам працівників. Недивним у цьому зв'язку виглядає і те, що частина голів профорганізацій вважає, начебто робітники самі себе захищають, думаючи, що іншої форми підтримки вони не потребують.
Більшість відповідей показує, що працівники як і раніше вбачають у профспілках розподільника соціальних благ, потім збільшення заробітної плати. Звертання ж за допомогою при рішенні трудових суперечок далеко не на першому місці.
Як і раніше на промислових підприємствах, в установах охорони здоров'я, науки профспілки активно обговорюють з адміністрацією питання продуктивності праці. І якщо в промисловості це майже з'ясовано, то незрозумілий вплив профспілок на продуктивність праці в бюджетній сфері, де навіть визначення її, як відомо, проблематично. Тому не дивно виглядає той факт, що захищеність працівників бюджетної сфери є одою з найнижчих у народному господарстві. Видно, значно простіше брати участь у господарських дискусіях, і при цьому не нести ніякої відповідальності.
Тим часом адміністрація найчастіше намагається самотужки вирішувати виробничі проблеми, одноосібно відповідаючи за наслідки своїх дій. Особливо це відноситься до приватних підприємств, де більшість керівників (більш 58 процентів) відзначили, що тільки директор і адміністрація несуть відповідальність за господарські невдачі.
Як показало обстеження, у даний час ні традиційні, ні знову утворені профспілки не володіють достатньою силою , щоб захистити працівників від зубожіння і правового нігілізму. Знову створені профспілкові групи звичайно складаються з кількох осіб, що залежать від волі “роботодавця”, і бояться втратити роботу. [16]
Профспілкові комітети домагаються деяких поступок з сторони адміністрацій підприємств для своїх членів, але роздрібний характер протестів не робить помітного впливу на покращення положення найманих працівників у України.
Та й взагалі про яку рівноправність соціальних партнерів може йти мова, якщо керівники підприємств лише на 8,5 відсотка вважають, що профспілка захищає їхніх працівників. Це знову підтверджує той факт, що керівництво підприємств не бачить в профспілках реальної сили, здатної їм протистояти. Директор на підприємстві - і роботодавець, і захисник інтересів найманих працівників одночасно. Під крилом “директорського захисту“ у багатьох працівників виникає страх залишитись без роботи що не дивно. Цей страх не дозволяє багатьом працівникам активно пручатися сваволі адміністрації і змушує погоджуватися з порушеннями їхніх трудових прав, що виявляються й у затримках заробітної плати, і в її зменшенні, і в погіршенні умов праці. Більшість працівників не готові до відстоювання своїх інтересів, вираженню своїх претензій до керівництва, тому що не мають необхідної інформації, як треба поводитися у випадку обмеження їхніх законних прав. Все той же страх втратити роботу не дозволяє працівникам вступати у відкриті конфлікти з адміністрацією. Навіть у випадках грубих порушень адміністрацією трудових прав тільки незначна частина працівників звертається в судові інстанції. Це говорить про безсиллі і трудовому безправ'ї працівників. А найчастіше вони і не знають своїх прав. Бувають випадки, коли на підприємствах складають колективні договори, а працівники не знайомі з їх змістом.
На підставі викладеного зовсім очевидно, що профспілкам країни пора чітко визначитися з приводу того, як вести себе у випадку сваволі з боку адміністрації, (найбільше це стосується приватних підприємств) і як захищати права й інтереси найманих працівників.
Висновки
Отже, після вище проаналізованого мною матеріалу, я б хотів зробити короткі висновки по даній темі курсової роботи.
По-перше, викликає тривогу той факт, що більшості наших співгромадян невідомі тонкості економічної політики, конституційних перетворень і т.д. Але зате на багатьох заводах і фабриках, у будь якому місті і на селі запитують, чому місяцями не платять зарплату, чому підприємство, яке випускає потрібну людям продукцію, зупиняється, чому держава не може захистити не тільки приватну власність, не тільки державну власність, що залишилася, але і саме життя громадян.
По-друге, на мою думку, на цьому явно несприятливому для роботи профспілок економічному і соціальному просторі особливо гостро стоїть питання про шляхи подальшого розвитку профспілкового руху в Україні, як одного з найбільших осередків працівників найманої праці в СНД.
Налагодження і зміцнення на новій основі міжнародних економічних зв'язків України робить необхідним установлення міцних зв'язків українських профспілок із профцентрами промислово розвинутих держав, розвитком контактів з Європейської конфедерацією профспілок, Міжнародною конфедерацією вільних профсоюзів, іншими міжнародними профспілковими організаціями. Кінцевим результатом такої взаємодії могло б стати повне членство в цих організаціях в інтересах єдності і міжнародної солідарності.
Професійні спілки беруть активну участь у роботі Міжнародної Організації праці.
Отже досить важливим є створення на базі закордонного досвіду єдиного банку даних по соціально-економічних питаннях, а також системи поширення даної інформації в профрух України.
Крім того, незважаючи на деякі позитивні результати, досягнуті у своїй діяльності профспілками і, зокрема, вкрай важливо, щоб держава розробила і прийняла програму підтримки діяльності професійних союзів, як це робиться в деяких розвитих країнах, наприклад у Швеції.
Так, профспілка будівельників Швеції - найбільша у країні. Вона
поєднує 160 тисяч членів (90 відсотків будівельників країни). 120 тисяч членів працює, 40 тисяч – пенсіонери 5 відсотків коштів , що знаходяться в касі по безробіттю профспілка одержує від держави. З цієї суми велика частина грошей витрачається на видання свого журналу, на пенсійний фонд і фонд страхування.
У перспективі роль профспілок буде неухильно зростати. Тому що, профспілки залишаються чи ледве не єдиним органом, що стоїть на захисті прав і інтересів працюючих. Єдине, що профспілкам необхідно уточнити свої завдання і задачі, удосконалювати методи роботи. Але починати треба не з чистої сторінки. Необхідно вивчати і брати до уваги уроки, пройдені профспілками інших країн світу, розвивати вже наявні в кожній членській організації паростки нового.
Профспілковий рух у України в теперішніх умовах тільки складається. Але очевидно, що якщо Україна буде розвиватися взявши за ідеал розвинуті країни Європи, та і профспілки будуть мати відповідні методи роботи з профспілками інших країн. Тому методи і досвід роботи профспілок інших країн представляють практичний інтерес.
Закінчуючи, я б хотів сказати, що в профспілок в нашій державі є майбутнє, але їм необхідно допомогти на законодавчому рівні.
Список використаних джерел:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. Голос України, 2002 р. №12
2. Кодекс Законів про Працю України. – К.: Школа 2009. – 112с.
3. Закон України ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності” від 15.09.1999 р. зі змінами та доповненнями від 03.03.2005 р. №2454 – IV.
4. Правове становище професійних спілок: сьогодення і перспективи / Право України. – №6, 1999 р. – с.106-109
5. Бабаскін А.Ю. Баранюк Ю.В. Дріжчана С.В. та ін.; За заг. ред. Хуторян Н. М. Трудове право України: Академ. курс: Підруч. – К.: Видавництво А.С.К., 2004 – 608 с.
6. Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. Трудове право України: Підручник / — 2-ге вид., стер. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2001. - 559 с.
7. Гирич О.С. Трудове право: Курс лекцій: Для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: ТП Пресс, 2003. – 208 с.
8. Наровська К.Б., Пастухов В.П., Тищенко О.В., Чорноус С.М. Трудове право України: порядок ведення та оформлення кадрових документів: Навчальний посібник. – К.: Алерта, 2005. – 280 с.
9. Павлик П.М. Трудове право України: Навч. посіб. Для дистанційного навчання. За наук. ред. Малишевої Н.Р. – К.: Університет “Україна”, 2006. – 466с.
10. Пилипенко П.Д. Основи трудового права України: Курс лекцій. За ред. Доктора юридичних наук, професора. – 3-тє вид., виправл. І доп. – Львів: ”Манголія плюс”, 2004. – 238 с.
11. Пилипенко П.Д., Буряк В.Я., Козак З.Я. та ін.. Трудове право України: Навч. посібник для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів . – К.:Видавничий Дім ”Ін Юре”, 2003. – 536 с.
12. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма “Консум”, 1998. – 480с.
Размещено на Allbest.ru
[1] Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. – Х.: Фірма “Консум”, 1998. – 480с.
[2] Гирич О.С. Трудове право: Курс лекцій: Для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: ТП Пресс, 2003. – 208 с.
[3] Пилипенко П.Д., Буряк В.Я., Козак З.Я. та ін.. Трудове право України: Навч. посібник для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів . – К.:Видавничий Дім ”Ін Юре”, 2003. – 536 с.
[4] Кодекс Законів про Працю України. – К.: Школа 2009. – 112с.
[5] Конституція України від 28 червня 1996 р. Голос України, 2002 р. №12
[6] Кодекс Законів про Працю України. – К.: Школа 2009. – 112с.
[7] Павлик П.М. Трудове право України: Навч. посіб. Для дистанційного навчання. За наук. ред. Малишевої Н.Р. – К.: Університет “Україна”, 2006. – 466с.
[8] Наровська К.Б., Пастухов В.П., Тищенко О.В., Чорноус С.М. Трудове право України: порядок ведення та оформлення кадрових документів: Навчальний посібник. – К.: Алерта, 2005. – 280 с.
[9] Конституція України від 28 червня 1996 р. Голос України, 2002 р. №12
[10] Закон України ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності” від 15.09.1999 р. зі змінами та доповненнями від 03.03.2005 р. №2454 – IV.
[11] . Пилипенко П.Д. Основи трудового права України: Курс лекцій. За ред. Доктора юридичних наук, професора. – 3-тє вид., виправл. І доп. – Львів: ”Манголія плюс”, 2004. – 238 с.
[12] Болотіна Н.Б., Чанишева Г.І. Трудове право України: Підручник — 2-ге вид., стер. — К.: Т-во "Знання", КОО, 2001. - 559 с.
[13] Закон України ”Про професійні спілки їх права і гарантії їх діяльності” від 15.09.1999 р. зі змінами та доповненнями від 03.03.2005 р. №2454 – IV.
[14] Пилипенко П.Д. Основи трудового права України: Курс лекцій. За ред. Доктора юридичних наук, професора. – 3-тє вид., виправл. І доп. – Львів: ”Манголія плюс”, 2004. – 238 с.
[15] Бабаскін А.Ю. Баранюк Ю.В. Дріжчана С.В. та ін.; За заг. ред. Хуторян Н. М. Трудове право України: Академ. курс: Підруч. – К.: Видавництво А.С.К., 2004 – 608 с.
[16] Правове становище професійних спілок: сьогодення і перспективи / Право України. – №6, 1999 р. – с.106-109
