Личинок метеликів називають гусеницями. У більшості випадків вони червоподібної форми; тіло складається з голови, 3 грудних і 10 черевних кілець. На відміну від дорослих чешуекрылых їхньої гусениці завжди мають гризучий ротовий апарат. Крім трьох пар грудних ніжок, у гусениць маються ще так називані "помилкові", або "черевні", ніжки, яких буває до 5 пар; вони містяться звичайно на третіх-шостих і дев'ятому черевних сегментах. Черевні ніжки не розчленовані, і їхні підошви усаджені хітиновими крючочками. Специфічною фізіологічною особливістю гусениць є наявність у них пари трубчастих прядильних, або шелкоотделительных, залоз, що відкриваються загальним каналом на нижній губі. Вони являють собою змінені слинні залози, у яких основна функція слиновиділення замінена виробленням шовку. Виділення цих залоз швидко затвердевают на повітрі, утворити шовкову нитку, за допомогою якої одні гусениці скріплюють згорнуті в трубку листи, інші повисають у повітрі, спускаючи з гілки, треті оточують себе і галузі, на яких вони сидять, павутиною. Нарешті, у гусениць шовкова нитка використовується для будівель кокона, усередині якого відбувається окукливание. У переважного числа видів метеликів гусениці є фітофагами; значно рідше зустрічаються випадки харчування продуктами тваринного походження: вовною, воском, роговими речовинами. Є серед гусениць хижаки і навіть паразити. По способі життя гусениць можна розділити на двох груп: 1) гусениці, що ведуть вільний спосіб життя, що живуть більш-менш   відкрито на рослинах; 2) гусениці, що ведуть схований спосіб життя. Свободноживущие гусениці живуть як на трав'янистих, так і на деревних рослинах, харчуючи листами, квітками і плодами. Перехід до схованого способу життя представляє обитание в переносних чехликах, що гусениці сплітають із шовковистих ниток. Пересуваючи по рослині, гусениці тягають на собі свій чехлик, ховаючись у нього при небезпеці. Так надходять, наприклад, гусениці бабочек-мешечниц. Таке ж проміжне положення між зазначеними двома біологічними групами займають листоверты. Так називають гусениць, що будує притулки з листів, згортаючи їхній і скріплюючи згорнуті частини шовковистою ниткою. При будівлі такого притулку використовується один або кілька листів. Для багатьох гусениць характерне згортання листа в сигарообразную трубку. Гусениці, що живуть "суспільствами", звичайно влаштовують спеціальні, іноді складні гнізда, обплітаючи павутиною галузі, листи й інші частини рослин. Великі павутинні гнізда утворять гусениці яблонной горностаевой моли (Hyponomeuta malіnellus), що є небезпечними шкідниками садів і лісів. Великими групами живуть у павутинних гніздах гусениці похідних шовкопрядів (сімейство Eupterotіdae), що відрізняються своєрідним поводженням: у пошуках їжі вони відправляються "у похід" стрункими рядами, випливаючи гуськом друг за другом. Так поводяться , наприклад, гусениці дубового похідного шовкопряда (Thaumetopoea processіonea), що зрідка зустрічається в лісах Південно-Західної України. Метелик цього виду літає в серпні і вересні і відкладає яйця на кору дуба купкою з декількох прямих рядів, по 100-200 штук у купці. Яйця зимують, захищені щільною прозорою плівкою, що утвориться з виділень самки.      Гусениці, що вилупилися з яєць у травні, тримаються групами в павутинному гнізді. Коли листи на дереві вже сильно об'їдені, вони спускаються з його й у пошуках їжі повзуть по землі, завжди у визначеному порядку: перед повзе одна гусениця, за нею, стосуючись неї своїми волосками, випливає інша. У середині колони число гусениць у ряді збільшується, спочатку по 2, потім по 3-4 гусениці повзуть поруч. До кінця колона знову звужується. У липні - початку серпня відразу  в гнізді відбувається окукливание, причому кожна гусениця плете собі овальний кокон. Через дві-три тижні вилітають метелика. Схований спосіб життя ведуть усі гусениці, що живуть усередині різних органів рослин. Сюди відносяться мінери, плодожерки, бурильники і галлообразователи. Мінерами називають гусениць, що живуть усередині листів і їхніх черешків і прокладывающих усередині хлорофиллоносных тканин внутрішні ходи - міни. Деякі мінери выедают не весь уміст листа, а обмежуються або окремими ділянками паренхіми, або ж эпидермисом. Форма хв досить різна. В одних випадках міна прокладається у виді округлої плями (пятновидная міна); іноді така пляма дає бічні відростки, нагадуючи зірку (звездовидные міни). В інших випадках міна має вигляд галереї, дуже вузької в підставі, але потім що сильно розширюється у верхній частині (трубковидная міна). Зустрічаються також вузькі довгі міни, але сильно звивисті (змієподібні міни) або спірально закручені (спіральні міни). Коли мінують гусениці живуть усередині листа групами, можуть виникати так називані роздуті міни. Так, гусениці бузкової моли (Caloptіlіa syrіngella), що відноситься до особливого сімейства молей-пестрянок (Gracіllarііdae), спочатку живуть по нескольку штук разом в одній загальній міні, що має форму широкої плями, що може займати велику частину листа. Мини ці сильно роздуті від    газів, що збираються в них. Эпидермис, що покриває міну, швидко жовтіє. Пізніше гусениці виходять зі своїх хв і, скелетируя листи, звивають них у трубки. Перед окукливанием вони ідуть у землю. Протягом  літа буває два покоління; зимує в бузкової молі лялечка.
Гусениці - плодожерки живуть усередині плодів різних рослин. Одні з них ушкоджують м'якоть плодів, інші харчуються винятково насіннями. Гусениці - бурильники живуть у стеблах трав'янистих рослин або усередині галузей і стовбурів чагарників і дерев. Серед бурильників особливо характерне стеклянницы (сімейство Aegerііdae) і червиці (Gossіdae). Більшість видів стеклянниц розвивається в стовбурах деревних рослин, нанося їм серйозні ушкодження. До числа широко розповсюджених у Європі лісових шкідників потрібно віднести велику тополеву стеклянницу (Aegerіa apіformіs). Самки цього виду відкладають яйця на нижню частину стовбурів дерев, переважно тополь. Гусениці розвиваються протягом  двох років, харчуючи деревиною, у якій проробляють ходи. На третій рік навесні вони окукливаются в колыбельке під корою в особливому щільному коконі з обпилювань і екскрементів. Перед виходом метелика лялечка на ? висувається з літного отвору; навіть після вильоту метелика куколочная шкурка продовжує зберігати таке положення. Небезпечними для лісового господарства є і деякі види червиць, наприклад пахуча червиця (Cossus cossus) і уїдлива древесница (Zeuzera pyrіna). Самка пахучої червиці відкладає яйця купками по 20-70 штук у тріщини кори на стовбурах верб, тополь, вільхи, в'яза і дуба. Розвиток протікає протягом  двох років. Молоді гусениці вгризаються під кору, де роблять загальний хід неправильної форми, у якому вони і зимують. На наступний рік гусениці розходяться і кожна з них, поглиблюючи в деревину, выгрызает у ній широкий, переважно подовжній хід. Гусениці 16-ногие, з темно-бурою головою і розоватым тілом, відтінок якого міняється протягом  життя; до кінця розвитку досягають у довжину 10-12 див. Пахучим червиця називається тому, що гусениця видає різкий, неприємний запах деревного спирту; такий же запахла поширює й ушкоджена нею деревина. Хоча пахуча червиця заселяє найчастіше  старі і хворі дерева, але він може бути небезпечний і для здорових дерев у тих випадках, коли утворить невеликі, але стійкі багаторічні вогнища. Гусениці уїдливої древесницы многоядны: вони ушкоджують більш 70 деревних порід, у тому числі ясени, ільмові, яблуню, грушу й ін. Самки цього виду відкладають яйця по одному на верхівки молодих утеч, у пазухи листів і на листові бруньки. По виходу з яйця гусениці вгризаються в молоді втечі і черешки листів, отчого ушкоджені листи засихають і передчасно обпадають. До осені гусениці переходять на молоді галузі, у деревині яких вони выгрызают ходи. Тут вони зимують. На наступний рік, після перезимівлі, гусениці відновляють свою шкідливу діяльність і в міру росту спускаються усе нижче і нижче по дереву. Другу зимівлю вони проводять у ходах, прокладених у середній і нижній частинах дерева. Окукливание відбувається в травні-червні, гусениця окукливается без кокона у верхній частині ходу, де вона зимувала. Дійсних галлообразователе і серед гусениць дуже небагато. Більше всього їх відомо із сімейства листоверток (Tortrіcіdae). Наносимые ними ушкодження найчастіше  полягають у виродливих здуттях тих органів рослини, усередині яких відбувається розвиток гусениць. Laspeyresіa servіllana викликає здуття стебла верби, а Epіblema lacteana розвивається в стовщених стеблах полиню. Досить своєрідне життя чешуекрылых, гусениці яких розвиваються у водному середовищі. У середині літа по берегах водойм, поверхня яких покрита листами білих лілій і жовтих латать, часто можна зустріти невеликого метелика з красивими жовтуватими крилами, складний малюнок яких складається із сильно вигнутих бурих ліній і    білуватих плям неправильної, що форми розташовуються, між ними. Це кувшинковая, або болотна, огневка (Hydrocampa nymphaeata). Вона відкладає яйця на листах різних водних рослин, з нижньої їхньої сторони.    Зеленуваті личинки, що вылупляются з яєць, спершу мінують тканини рослин. У цей час їх дыхальца сильно скорочений, тому подих відбувається через поверхню шкіри. Після линяння гусениця залишає міну і будує з вирізаних шматочків рдеста і латать особливий чехлик, причому подих поки залишається колишнім. У цьому чехлике гусениця зимує, а навесні залишає його і будує новий чехлик. Для цього вона щелепами выгрызает з листа два овальних або круглих шматки, що скріплює з боків павутинкою. Такий чехлик завжди наповнений повітрям; на цій стадії в гусениці маються цілком розвиті стигми і трахеї, і вона дихає тепер атмосферним повітрям. Плазуючи по водних рослинах, гусениця тягає із собою чехлик так само, як це роблять ручейники. Харчується вона, зскрібаючи щелепами шкірочку і м'якоть з листів водних рослин. Окукливание відбувається в чехлике. У чехликах під водою живе і сіра гусениця ряскової огневки (Cataclysta lemnata), але будівельним матеріалом у цьому випадку служить ряска, окремі пластинки якої скріплюються павутинкою. Перед окукливанием гусениця звичайно залишає свій чехлик і заповзає в яку-небудь очеретяну або очеретяну трубочку. Ще більш пристосована до водного життя зеленувата гусениця телорезной огневки (Paraponyx stratіotata), що зустрічається на листах тілоріза, рдестов, куширу й інших рослин. Вона живе винятково під водою в неправильних чехликах або зовсім без чехликов. Дихає трахейними зябрами, що у виді довгих м'яких розгалужених виростів розташовані по 5 пару майже на кожнім сегменті. У підводний огневки (Acentropus nіveus) самки зустрічаються у виді двох форм - крилатої і майже безкрилої, у якої зберігаються тільки невеликі зачатки крил. Безкрилі самки відкладають яйця під водою. Маслиново-зелена гусениця, живучи на поверхні листів рдеста й інших рослин, улаштовує собі невелику покришку з відгризеного шматочка. Окукливание відбувається в коконі, прикріпленому до стебел або нижньої поверхні листа.
У тісному зв'язку зі способом життя гусениць знаходяться форма і фарбування їхнього тіла. Гусениці, що ведуть відкритий спосіб життя, часто мають криптическую фарбування, що добрі гармоніює з навколишнім тлом. Ефективність захисного фарбування може підвищуватися завдяки особливостям малюнка. Так, у гусениць бражників по загальному зеленому або сірому тлу проходять косі смуги, що розчленовують тіло на відрізки, роблячи його ще менш кидається в очі. Заступницьке фарбування, сполучаючись з характерною формою, часто приводити до виникнення заступницької подібності з частинами рослин, на яких живе гусениця. У п'ядаків, наприклад, гусениці бувають схожі на сухі сучки. Поряд із криптической фарбуванням у гусениць, що ведуть відкритий спосіб життя, зустрічається і яскраве демонстраційне фарбування, що свідчить про їхній неїстівності. Ефект цього фарбування залежить не тільки від кольору зовнішніх покривів, Алі і від фарбування волосяного покриву. Прикладом може служити гусениця античної волнянки (Orgyіa antіqua), що має досить вигадливий вид; вона сірою або жовтувата з чорною і червоною плямами і з пучками чорного волосся різної довжини; на спинній стороні жовті волоски зібрані в чотири густі щітки. Деякі гусениці в момент небезпеки приймають загрозливу позу. До них потрібно віднести гусеницю великої гарпії (Cerura vіnula), що має досить своєрідну форму: у неї велика плоска голова, широке в передній частині тіло сильне звужується до заднього кінця, на вершині якого знаходиться "качана", що складається з двох сильно пахучих ниток. Варто потривожити гусеницю, як вона відразу приймає загрозливу позу, піднімаючи нагору передневі частину тіла і кінчик черевця з "вилкою". Іншого типові фарбування гусениць, що ведуть схований спосіб життя: у них відсутні яскраві сполучення квітів. Найчастіше  для них характерні монотонні бліді фарбування: білувата, світло-жовтувата або розоватая. Лялечка в чешуекрылых має яйцевидно витягнуту форму, із загостреним заднім кінцем. Її щільні зовнішні покриви утворять тверду оболонку; усі придатки і кінцівки спаяні з тілом, у результаті чого поверхня лялечки стає суцільний, ноги і крила не можуть бути відділені від тулуба без порушення цілісності покривів. Така лялечка зветься  покритої лялечки. Пересуватися вона не може, Алі в неї зберігається деяка рухливість останніх сегментів черевця. Дуже вигадливі лялечки денних метеликів: звичайно кутасті, нерідко з металевим блиском, без кокона. Смороду прикріплюються до різних предметів, причому або висять головою вниз (висяча лялечка), або оперезані ниткою, і тоді їхня голова звернена догори (підперезана лялечка). У багатьох чешуекрылых гусениці перед окукливанием плетуть шовковистий кокон, у якому і відбувається розвиток лялечки. У деяких видів кількість шовку в коконі настільки велико, що представляє великий практичний інтерес. З давніх часів шовківництво складає дуже важливу галузь промисловості. Основний виробник натурального шовку в Росії - це шовковичний шовкопряд (Bombyx morі), що відноситься до сімейства дійсних шовкопрядів (Bombycіdae). У даний година в природі в дикому стані цей вид не існує. Родіна його, мабуть, Гімалаї, відкіля він був завезінь у Китай, де шовківництво початок розвиватися за 2500 років до н.е.  У Європі ця галузь виробництва виникає приблизно в VІІІ столітті; більш трьохсот років тому  вона проникнула в Росію. По зовнішньому вигляді шовковичний шовкопряд непоказний метелик з товстим, сильно волосистим тілом і білими крилами, що досягають у розмаху 4-6 дів. Самці відрізняються від самок більш тонким черевцем і пір'ястими вусиками. Незважаючи на наявність крил, метелика в результаті одомашнювання втратили здатність літати. Хоча шовковичний шовкопряд нормально розмножується шляхом спарювання самців і самок, у деяких випадках у нього виявляється партеногенез. У 1886 році російський зоолог А. А. Тихомиров довів можливість штучного одержання партеногенезові в шовковичного шовкопряда в результаті стимуляції незапліднених яєць різними механічними, термічними, хімічними подразниками. Це був перший випадок одержання штучного партеногенезові. У даний година штучний партеногенез отриманий у багатьох безхребетних (комах, иглокожих) і хребетних тварин (земноводних)
Гусениця шовковичного шовкопряда відома за назвою шовковичного хробака. Вона велика, довжиною до 8 див, м'ясиста, білуватого кольору, з рогоподібним придатком на кінці черевця. Плазує порівняно повільно. При окукливании гусениця виділяє одну цільну нитку, довжиною до 1000 м, що вона обмотує навколо себе у виді шовковистого кокона. Основні центри шовківництва в нас знаходяться в Середній Азії й у Закавказзя. Їхнє положення визначається поширенням кормової рослини, якимсь є шовковичне дерево (шовковиця). Просуванню шовківництва далі на північ заважає відсутність холодостійких сортів шовковиці. У виробництві грену (яйця) шовковичного шовкопряда зберігають при низькій температурі, а навесні її оживляють в особливих апаратах, де підтримується температура порядку 25°С. Шовковичних хробаків розводять у спеціальних приміщеннях - червоводнях, куди ставляться "кормові етажерки". На них розкладаються листи шовковиці для годівлі гусениць; у міру потреби листи заміняються свіжими. Розвиток гусениці протікає 40- 80 днів, за цей час проходить чотири линьки. Вчасно  окукливания на етажерки ставлять пучки лозин, на які гусениці і переповзають. Готові кокони збирають, заварюють гарячою парою, а потім на особливих машинах розмотують. Один кілограм сирих коконів може дати понад 90 м шовк-сирець. У результаті селекції створено багато порід шовковичного шовкопряда, що відрізняються продуктивністю, якістю шовкової нитки і кольором коконів. Фарбування кокона може бути білої, рожев, зеленуват і блакитнуватої. Застосування новітніх методів радіаційної селекції дало можливість штучним шляхом підвищувати вихід шовку. Було встановлено, що в коконах гусениць, з яких розвиваються самці, завжди утримується більше шовку. Б. Л. Aстaуров показав, що при визначеній дозі рентгенівського опромінення яєць шовковичного шовкопряда можна убити ядро яйця, не порушивши життєздатність плазми. Такі яйця нормально запліднюються спермиями, причому    гусениці, що розвиваються з них, надалі перетворюються в самців. Це дає можливість підвищити вихід шовку на 30 %. Крім шовковичного шовкопряда, у шовківництві використовуються й інші види метеликів, наприклад китайська дубова павлиноглазка (Antheraea pernyі), що уже більш 250 років розводиться в Китаєві. Одержуваний з її коконів шовк йде на виготовлення чесучи. У Радянському Союзі робота з акліматизації цього метелика ведеться з 1924 року. Сприятливі умови для її культури в нас маються в поліських районах Українських і Білоруської, де в заплавах рік розташовуються природні масиви низькорослих дубових порослей. Китайська дубова павлиноглазка - великий метелик (розмах крил 12-15 див); самки більш великих розмірів, червонясто-палевого фарбування, самці сірувато-палеві зі слабким маслиновим відтінком. Уздовж зовнішнього краю крил проходить світла смуга; на кожнім крилі знаходиться велике вічко з прозорим віконечком. Дубова павлиноглазка звичайно має два покоління в рік. Зимують лялечки другого покоління. Після спарювання, що відбуває вночі, самки відкладають яйця (грену); середня кількість  яєць, що відкладаються -160-170, у літнього покоління воно доходить до 250. Через 15 днів з яєць з'являються маленькі чорні гусениці, що уже після першого линяння змінюють своє фарбування на зелену з жовтуватим або блакитнуватим відтінком. Гусениці розвиваються на листах дуба; можуть харчуватися також листами верб, берези, граба і ліщини. Протягом  35-40 днів вони проходять чотири линьки і, досягши в довжину 9 див, починають завивати кокони. Завивка кокона продовжується від трьох до п'яти доби; після цього гусениця стає нерухомої, а потім линяє і перетворюється в лялечку, розвиток якої триває 25- 29 днів. Лялечки першого покоління утворяться в середині червня; зимуючі лялечки другого покоління - у середині вересня
Дуже велике господарське значення чешуекрылых як шкідників сільського і лісового господарства. На території Радянського Союзу зареєстровано понад 1000 видів чешуекрылых, гусениці яких ушкоджують польові, садові або лісові культури. У переважній більшості випадків комплекс шкідників формується за рахунок представників місцевої фауни, що переходять на культурні поля з дикоростучих рослин. У цьому відношенні досить цікава історія заселення соняшника подсолнечниковой огневкой (Homoeosoma nebulella). Родіна цієї рослини - Північна Америка; у Росію воно потрапило тільки в XVІІІ сторіччі і довгому часі вважалося декоративним. Тільки з 60-х років минулого сторіччя соняшник став у нас промисловою олійною культурою. Протягом  багатьох літ посіви його страждали від подсолнечниковой огневки, що переходила на нього з диких рослин, переважно з будяків. Метелика цього шкідника відкладають яйця на внутрішні стінки пильовиків; вихідні з яєць гусениці вгризаються в сім'янки і выедают у них зародки. Сучасні панцирні сорти соняшника, виведені радянськими селекціонерами, майже не ушкоджуються огневкой завдяки наявності в шкірці сім'янки особливого панцирного шару, що гусениця прогрызть не може. Відомі факти завезення шкідливих чешуекрылых з інших країн. Зовсім недавно в Європі широку популярність одержав американський білий метелик (Hyphantrіa cunea), батьківщина якого - Північна Америка. На Європейському континенті вона вперше була виявлена в 1940 році в Угорщині, через кілька років швидко поширилася в Австрії, Чехословакии, Румунії і Югославії. У метелика білосніжні крила (розмах-2,5- 3,5 див), у деяких особей на черевці і на крилах дрібні чорні крапки. Вусики в самки нитковидні, у самця пір'ясті, чорні з білим нальотом. Гусениці многоядны, можуть харчуватися більш ніж на 200 видах рослин. Характерно, що в Європі вони віддають перевагу шовковиці, що майже не торкають в Америці. Гусениці зверху коричневий-коричневу-коричневе-коричнева-бархатисті-Коричневі з чорними бородавками, що несуть довгі волоски; з боків жовтий^-жовті-лимонно-жовті смуги з бородавками жовтогарячого кольору; довжина 3,5 див. Зимують лялечки, що знаходяться під корою дерев, у розвилках галузей і під опалими листами. Метелик відкладає яйця на нижню сторону листів, розміщаючи в кладці від 300 до 800 яєць. Гусениці розвиваються протягом  35-45 днів. Молоді гусениці живуть у гніздах, сплетених із шелковинок. У поширенні цих метеликів велику роль грають вітри, що сприяють їх перельотам. Нові вогнища цього шкідника виявляються уздовж залізничних магістралей і шосейних доріг. Американський білий метелик представляє важливий карантинний об'єкт державного значення.
Серед інших комах чешуекрылые являють собою порівняно "молоду" групу: копалини метелики відомі тільки починаючи з третинних відкладень. У той же час це другий по числу видів загін комах, що включає в себе близько 140 000 видів і, що уступає по розмаїтості форм тільки загонові жуків. Чешуекрылые поширені па усьому світові; особливо багато них у тропіках, де зустрічаються найбільш красиві і найбільш великі форми, що досягають у ряді випадків у розмаху крил майже 30 див, як це має місце в однієї із самих великих у світі метеликів - совки агриппы (Thysanіa agrіppіna), розповсюдженої в лісах Бразилії. Загін чешуекрылых поділяють на три підзагони - нижчих равнокрылых, вищих равнокрылых і равнокрылых, що відрізняються особливостями будівлі крил.
ПІДЗАГІН НИЖЧІ РАВНОКРЫЛЫЕ МЕТЕЛИКА (MІCROJUGATA) Сюди відносять невелике число видів метеликів, що мають примітивну будівлю крил: у них на обох крилах майже однакове жилкование; переднє крило несе на внутрішньому краї в підстави вузьку лопастинку, що зачіпається за заднє крило. Хоботок або дуже короткий, або зовсім відсутній; на гомілках є шпори.
ПІДЗАГІН ВИЩІ РАВНОКРЫЛЫЕ МЕТЕЛИКА (MACROJUGATA) У вищих равнокрылых метеликів на обох крилах жилкование теж майже однакове. Від представників попереднього підзагону їх легко відрізнити завдяки відсутності шпор на гомілках. Крім того, це середньої або великої величини комахи, серед яких є дуже великі форми.
ПІДЗАГІН РАЗНОКРЫЛЫЕ МЕТЕЛИКА (FRENATA, АБО HETEROPTERA) До цього підзагону відноситься переважна більшість сімейств чешуекрылых, у яких форма і жилкование передніх і задніх крил явно різні, а ротові частини звичайно утворять типовий для метеликів хоботок. Передні крила більш-менш   трикутної форми, а задні - округлені з менш густим жилкованием. Ми розглянемо тільки деякі сімейства, що більш різко відрізняються по способі життя. Сімейство мешечниц, або чехлоносок (Psychіdae),- широко розповсюджена група метеликів, що включає в себе близько 700 видів, з яких майже ? приходиться на Палеарктическую область. У сімействі переважають дрібні і середні розміри форми з розмахом крил від 0,8 до 6 див. Дрібні види зовні нагадують молей, відрізняючи від останніх гребенчатыми вусиками самців. Ротові органи завжди рудиментарны. Досить характерно, що більш ніж у половини видів сімейства виявляється різко виражений статевий диморфізм: їхньої самки, на відміну від крилатих самців, безкрилі або з дуже маленькими рудиментами крил. Так, у широко розповсюдженого європейського виду Taleporіa tubulosa самці мають нормально розвитим жовтувато-сірим або сірі, іноді з неясним сітчастим малюнком крила, що досягають у розмаху 12-18 мм. Жовтувато-коричнева самка, довжиною 6-7мм, має рудиментарні крила, що мають вид маленьких лопат, у той же час у неї зберігаються добре розвиті вусики і ноги. Своя назва мешечницы представники цього сімейства одержали завдяки тому, що їхньої гусениці живуть у переносних мішках, або чехликах. Зсередини чехлик вистелений тонким щільним шовком; зовні до цієї шовкової оболонки прикріплюються різні мінеральні або рослинні часточки. У більш примітивних видів мішечки можуть бути покриті піщинами, дрібними камінчиками, шматочками лишайників, іноді з домішкою залишків дрібних комах; у високоорганізованих форм частіше зустрічаються чехлики, покриті зверху шматочками стеблинок, маленьких гілочок, листів або моху. Переважна більшість гусениць харчується трав'янистими рослинами; крім того, є види, що харчуються лишайниками, рідше листами дерев. Відомі випадки хижацтва, коли гусениці вживають у їжу інших комах. У чехлике гусениця проводить усе своє життя, що у різних видів протікає від одного до двох років. З перших же днів життя гусениці пересуваються тільки за допомогою грудних ніг; черевний відділ при цьому піднятий догори й утримує на собі чехлик, що гусениця усюди носить із собою. У чехлике ж відбувається й окукливание. У примітивних форм, у яких, що вылупляются з лялечок самки виходять з чехлика, яйця відкладаються на його поверхні і покриваються волосками з черевця самки. У більш спеціалізованих форм самка залишається в чехлике, де запліднюється  самцем, що прилітає, і відкладає яйця. Характерно, що в деяких видів психид спостерігається рідке серед метеликів явище партеногенезу. Не всі листовертки ведуть подібний спосіб життя, ушкоджуючи і згортаючи листи; деякі з них різко відрізняються по своїй біології. У соснових лісах і на посадках сосни часто можна знаходити сліди діяльності так званих побеговьюнов (Evetrіa). Гусениці зимуючого побеговьюна живуть у підставі зростаючої втечі, що часто при цьому надломлюється, а кінцевий побеговьюн розвивається у верхній частині втечі, унаслідок чого верхівка останнього викривляється. Гусениця почкового побеговьюна харчується вмістом центральних і бічних бруньок. У цих трьох видів цикл розвитку однорічний. Метелика літають у різний час: кінцевий побеговьюн літає із середини квітня до кінця травня, почковый - у травні до середини червня, що зимує - наприкінці  червня - липні. Кілька видів огневок шкодять у складських приміщеннях, у тому числі борошняна (Pyralіs farіnalіs) і мірошницька (Ephestіa kііhnіella). Борошняна огневка ушкоджує головним чином борошно і відрубай, а також різні комбікорми. Мірошницька огневка зустрічається переважно на борошномельних підприємствах, де в основному харчується пшеничним борошном; рідше ушкоджує крупи, кукурудзяні хлопья і сухарі. Гусениці і того й іншого метелика, заселяючи зазначені продукти, звивають із шелковинок трубочки, у яких вони живуть, а пізніше окукливаются.



Сімейство ВОЛНЯНКИ (Lіmantrііdae) Сімейство великих або середніх розмірів метеликів, своїм незграбним волосистим тілом  коконопрядів, що нагадують. Фарбування крил найчастіше  однотонна - біла, жовтувата, сіра, рідше зелена. Хоботок короткий або рудиментарний. У самців гребенчатые вусики. У деяких видів різко виражений статевий диморфізм. Досить характерні гусениці і лялечки волнянок. 16-ногие гусениці постачені так називаними "щіточками", тобто  як би підтятими пучками волосся, що сидять на спинній стороні середньої частини тіла, або ж мають бородавки зі звездообразно розташованими волосками. Лялечки, на відміну від лялечок інших чешуекрылых, мають більш-менш   розвитий волосяний покрив. Волнянки зустрічаються майже по всій суші земної кулі, але найбільше рясно вони представлені в тропіках і субтропіках Старого Світла. Особливо багата ними западноафриканская фауна (477 видів). У Європі їх близько 40 видів, а в Сибіру - 50. У своєму розвитку волнянки зв'язані переважно з деревними рослинами. До цього сімейства відноситься багато шкідників лісу, що дають спалахи масового розмноження іноді на великих площах

                         
АТЛАС (Attacus atlas) цей метелик у розмаху крил досягає 24 див. Поширено вона в Індії, Індокитаєві й Індонезії. Наші види не відрізняються такими гігантськими розмірами, як атлас однак і серед них є дуже великі форми.



АРТЕМІДА(Actіas artemіs) встречающаяся в нас на Далекому Сході, а також у Китаєві і Японії. Вона блідого блакитнувато-зеленого кольору, передній край переднього крила і комір на купці вишнево-бурі, крила з невеликими коричнюватими вічками; задні крила з довгими хвостами. Однієї з характерних рис біології павлиноглазок є те, що їхньої гусениці перед окукливанием плетуть шовковисті кокони, причому ці кокони в багатьох видів цілком придатні для одержання з них шовку.


БОЯРЫШНИЦА (Aporіa crataegі) з її білими напівпрозорими крилами, на яких різко виділяються темні жилки, а розмах - 6-7 див, є типовою білявкою. Метелика літають у червні - липні (на півдні вже в травні); яйця відкладають купками на нижній стороні листів яблуні, груші, зливи, черешні, абрикосів, глоду й інших дерев. Молоді гусенички живуть разом і наприкінці  літа роблять загальне "зимове гніздо", обплітаючи павутинкою висячі на дереві засохлі листи. У такому гнізді кожна гусениця знаходиться в окремому щільному напівкулястому кокончике. Навесні перезимовані гусениці перший час тримаються скученно; пізніше вони розповзаються і ведуть одиночний спосіб життя. Доросла гусениця з боків сіра, зверху чорна з жовтуватими або буруватими подовжніми смужками. Її довжина близько 5див. Окукливание відбувається відкрито на стовбурах і галузях кормової рослини; перед його початком гусениця оперізує себе паском із шовковистої павутинки, що потім і підтримує лялечку. Лялечка довжиною близько 2,5 див, кутаста, жовтувато- або сірувато-біла з чорними крапками і плямами. При виході з лялечки метелик випускає з задньої кишки кілька крапель червоної рідини. За старих часів ці краплі, у випадку їхнього масового перебування на деревах, давали привід для марновірному представленню про "кривавий дощ"


                               
                  
БРЮКВЕНИЦА (Pіerіs napі) менших розмірів у порівнянні з капусницею й у розмаху крил не перевищують 3,5-4,5 див. У брюквенницы уздовж жилок мається темний малюнок, відсутній у репницы. Передні крила самця брюквенницы з одною плямою, а запах у самця брюквенницы - лимонної олії.



                    
МАХАОН (Papіlіo machaon) Найбільше широко розповсюджений як у Європейської, так і Азіатської частини. Він дає два покоління в рік, метелика літають у травні- червні й у липні-серпні. У них жовті крила з чорним малюнком, що складається з зовнішньої облямівки і великих плям; на задніх крилах широка чорна облямівка прикрашена синюватими плямами, а у внутрішнього нижнього кута знаходиться жовтогаряча пляма; хвостик заднього крила чорний, не длиннее 1 див, розмах крил до 8,5 див. Гусениця велика, зеленого кольору з чорними поперечними смужками і червоними крапками, живе на дикому кропі, моркві й інших зонтичних рослинах. Гусениця має цікаві пристосування для відлякування ворогів: у неї є дві довгі мешковидные залози, що при порушенні вивертаються назовні за голови у виді довгої червоної вилки і видають різкий неприємний запах. Лялечка зелена або бура, підперезана.

                              
МОЛЬ МЕБЛЕВА (Tіneola furcіferella) Це невеликий метелик (розмах крил- 1 -1,5 див) з жовтуватими або темно-жовтими передніми крилами і жовтувато-сірі задніми; обидві пари крил блискучі, з помітним золотавим відтінком. Самка відкладає яйця протягом  двох тижнів і за цей час може відкласти до 300 яєць. Розвиток проходить швидко: цикл одного покоління продовжується від 2 до 4 місяців. За рік змінюється до 4 поколінь, і тому літаючих метеликів можна бачити майже цілий рік. Гусениці линяють 6-8 разів. Вони плетуть шовкові трубчасті ходи, вплітаючи в них залишки їжі й екскременти. Окукливание відбувається наприкінці  ходу в пухкому коконі. Лялечка розвивається від 7 до 18 днів.



АПОЛЛОН (Parnassіus apolo) звичайний у нас із усіх кавалерів, що не мають залозисті хвостиків на задніх крилах. Він досягає в розмаху крил 7-9 див; передні крила білі, по краях прозорі, як стекло, з чорними плямами; задні крила білі з двома червоними з білою серединою вічками, облямованими чорним. Метелика звичайно не торкають птаха. Про своїй "неїстівності" вона попереджає сама: якщо неї потривожити, вона валиться на землю, розпинає крила, демонструючи червоні плями. При цьому вона скребе ніжками по нижній стороні крил, відтворюючи        шиплячий
звук.


П'ЯДАК ЗИМОВА (Operophtera brumata) многоядна:  її гусениці можуть ушкоджувати понад 100 деревні породи. Тому вони шкодять не тільки в лісах і парках, але й у плодових садах. У метеликів різко виражений статевий диморфізм. Самці мають нормально розвиті крила, що досягають у розмаху 2-2,5 див, жовтувато- або бурувато-сірого кольору з темними, хвилястими поперечними лініями. У самок же крила сильно укорочені, і вони нездатні літати. У нас цей вид розповсюджений усюди, крім північних районів. Частіше шкодить у нечорноземній смузі. Метелика виходять дуже пізно - наприкінці  вересня, а на півдні навіть у листопаду. Вони відкладають зимуючі яйця в складки кори біля бруньок, звичайно на вершинах дерев. Гусениці отрождаются в період набрякання бруньок. Вони вгризаються в бруньки, а потім починають об'їдати листи. Дорослі гусениці ясно-зеленого кольору з зеленою головою і 3 білими лініями з боків тіла; довжина їх близько 2 див. При масовому розмноженні вони сильно ушкоджують яблуні, груші й інші плодові дерева, а в лісах - дуби, ільмові й інші породи. Ушкоджені ділянки мають жалюгідний вигляд: дерева коштують оголеною, обплутаною павутиною, а гусениці гронами звисають з гілок на павутинках. Наприкінці  травня - червні гусениці окукливаются в ґрунті на глибині до 10 див або в лісовій підстилці біля стовбурів дерев у коконі з ґрунту. Лялечка розвивається біля чотирьох місяців.



                            
П'ЯДАК КРЫЖОВНИКОВАЯ (Abraxas grossularіata) її гусеницю часто можна зустріти в наших садах. Вона біла у великих чорних плямах на спині, з жовтими боками в чорних плямах і крапках. Так само строкато пофарбована і метелик: крила білі в чорних і жовтих плямах (розмах - близько 4 див), чорні плями маються і на жовтому черевці. Метелика літають у червні - липні і на нижній стороні листів смородини або аґрусу відкладають яйця, з яких через 12 днів виходять молоді гусениці. Вони харчуються до кінця літа, потім скріплюють шелковинками лист, падають разом з ним на землю і там зимують. Навесні вони знову піднімаються на рослини і закінчують своє харчування. Окукливаются прямо на листах або стеблах, прикріплюючи до них шелковинками.