Зміст
1.Теоретична частина

1.1 Організаційно-розпорядчі методи управління

1.2 Мотивація виконавця

1.З Піраміда Маслоу

2. Інформація та комунікація в управлінні

2.1 Поняття і значення інформації та комунікації

2.2 Критерії проектування інформаційних і комунікаційних систем

2.3 Інформаційні технології в інтересах прийняття управлінських рішень

3. Практична частина

3.1 Яку мету ставив бізнесмен Ковальчук

3.2 Хто є суб'єктом і об'єктом управління на підприємстві

3.3 Яка система відносин склалася на підприємстві

3.4 Що є процесом управління

3.5 Які потреби задовольняє бізнесмен Ковальчук

3.6 Які зміни відбулися в діяльності підприємства з початку його створення і у процесі реалізації ідеї

3.7 Які категорії менеджменту використовуються в ситуації? Функції менеджменту

Список літератури




1.Теоретична частина
Економічні методи управління.

Це система прийомів і способів впливу на виконавців за допомогою конкретного порівняння витрат і результатів (матеріальне стимулювання і санкції, фінансування і кредитування, зарплата, собівартість, прибуток, ціна). При цьому слід врахувати, що крім суто особистих цілей учасник процесу переслідує і суспільні, і групові цілі.

В якості основних методів управління тут виступає система заробітної плати та преміювання, яка повинна бути максимально пов'язана з результатами діяльності виконавця. Оплату праці менеджера доцільно зв'язати з результатами його діяльності у сфері відповідальності або з результатами діяльності всієї фірми. (1)
1.1 Оранізаційно-розпорядчі методи управління
Це методи прямого впливу, що носять директивний, обов'язковий характер. Вони засновані на дисципліні, відповідальності, владі, примусі.

До числа організаційних методів відносять:

- Організаційне проектування,

- Регламентування,

- Нормування.

При цьому не вказуються конкретні особи і конкретні дати виконання.

При розпорядчих методи (наказ, розпорядження, інструктаж) вказуються конкретні виконавці та терміни виконання.

Організаційні методи засновані на типових ситуаціях, а розпорядчі відносяться більшою частиною до конкретних ситуацій. Звичайно розпорядчі методи грунтуються на організаційних.

Сутність організаційного регламентування полягає у встановленні правил, обов'язкових для виконання і визначають зміст і порядок організаційної діяльності (положення про підприємство, статут фірми, внутрішньо фірмові стандарти, положення, інструкції, правила планування, обліку і т.д.).

Організаційне нормування включає норми і нормативи витрат ресурсів в процесі діяльності фірми. Регламентування і нормування є базою організаційного проектування нових і діючих фірм.

Розпорядчі методи реалізуються у формі:

- Наказу,

- Постанови,

- Розпорядження,

- Інструктажу,

- Команди,

- Рекомендації.

Управління виробництвом здійснюється на основі правових норм, які стосуються організаційних, майнових, трудових та інших відносин у процесі виробництва.

Соціально-психологічні методи управління

Оскільки учасниками процесу управління є люди, то соціальні відносини та відображають їх відповідні методи управління важливі і тісно пов'язані з іншими методами управління.

До них відносяться:

-  Моральне заохочення,

-  Соціальне планування,

-  Переконання,

-  Навіювання,

-  Особистий приклад,

-  Регулювання міжособистісних і міжгрупових відносин,

-  Створення і підтримка морального клімату в колективі.




1.2 Мотивація виконавця
Передумови успішної активної роботи з виконання полягають у можливості виконавців:

-  Знати (інформація про цільових установках або заходи, по яких ухвалено рішення),

-  Зась (ці установки і заходи повинні бути "допустимими" для виконавців, у тому числі не порушувати юридичних та етичних норм),

-  Могти (виконавці повинні мати кошти для виконання дорученої),

-  Хотіти (вони повинні бути мотивовані).

Під мотивом розуміють спонукання людської поведінки, що базується на суб'єктивних відчуттях недоліків або особистих стимулів. Мотиви людської поведінки мають певну ієрархію (вона зазвичай називається "пірамідою Маслоу")
1.З Піраміда Маслоу
Перш за все, слід забезпечити співробітника:

- Можливостями виконати роботу,

- Визначити його рамки дій,

- Чітко сформулювати цілі і завдання,

- Створити оточення, що сприяє виконанню завдання (надати кошти, необхідну інформацію, сформувати організацію, використовувати стиль управління, що грунтується на причетності виконавців).Мотиваційне управління концентрується:

- На впливі на стан мотивації (ступеня ідентифікації співробітника з фірмою, формуванні його мотивів), -Почуття його власного достоїнства (поваги як особистості, повідомлення про його значення для фірми, Очікуваннях результатів від його діяльності);

- Приведенні мотивів у дії (обговорюються особисті інтереси й можливості співробітника);

- Посиленні мотивів;

- Оцінці роботи й атестація (перегляд зарплати, ріст, додаткові вигоди);

- Задоволення потреб;

- Забезпеченні процесу мотивації.

- Гарна робота по мотивації співробітників веде:

- До збільшення обороту і прибутку;

- Поліпшення якості виробів;

- Більш творчому підходу і активності у впровадженні досягнень НТП;

- Підвищеного притоку співробітників;

- Підвищенню їх працездатності;

- Більшої згуртованості і солідарності;

- Зменшення плинності кадрів;

- Поліпшення репутації фірми.(1)




2. Інформація та комунікація в управлінні
2.1 Поняття і значення інформації та комунікації
Інформація має велике значення для внутрішнього управління фірмою і її зовнішніх контактів, і особливо для ухвалення рішень вона є обмеженим і дорогим ресурсом виробничої активності фірми.

У системах з розподілом праці особини володіють однаковою інформацією і тому необхідний її обмін або комунікації.
2.2 Критерії проектування інформаційних і комунікаційних систем
Центральне завдання - поліпшення інформованості ОПР. Ступінь інформованості - відношення фактичного рівня інформації до необхідного. Потреба в інформації - різниця між ними. Допоміжними критеріями забезпеченості інформацією є:

- Кількість інформації (повнота);

- її значимість;

- Точність;

- Надійність;

- Зрозумілість (наприклад, відсутність семантичних помилок);

- Актуальність;

- Гнучкість;

- Економічна ефективність інформаційного процесу (співвідношення прибутку від інформації і витрат на неї);

- Облік захищеності інформації.

- Інформаційні технології досить різноманітні. При їх виборі слід врахувати:

- Коли, як часто, як довго здійснюється зв'язок;

- Хто з ким зв'язується;Як пов'язані учасники ("зірка , "коло", "колесо", "ланцюг", селектор");

-Що є предметом і чим вона здійснюється.
2.3 Інформаційні технології в інтересах прийняття управлінських рішень
З усього великої кількості комп'ютерних інформаційних систем далі розглядаються два типи:

- Управлінські інформаційні системи (MIS-management information system),

- Системи забезпечення прийняття рішення (DSS-decision support system).

У МІS дані збираються, обробляються і подаються менеджеру таким чином, щоб забезпечити оперативне управління. Основні компоненти МІS - база даних, комп'ютерна система і форма, в якій дані розподіляються.

Приклади інформації, яка формується в базах даних, - ціни, вихід продукції, швидкість, число розпоряджень, наявність ресурсів і потоки робочої сили. Для МІS істотно, щоб бази даних містили потрібну кількість і необхідний тип правильної високоякісної інформації. Ця інформація повинна бути ретельно організована.Комп'ютер в МІS обробляє дані і генерує інформацію для різних підрозділів фірми. Вона є основою формування моделей управлінських рішень і самих рішень. Побудова моделі залишається творчим процесом. DSS відрізняються від МІS тим, що менеджер зазвичай є внутрішнім компонентом DSS, а не зовнішнім, як у МІS. Іншими словами, менеджер взаємодіє з комп'ютерною інформаційною системою так, щоб отримати рішення в ітеративному процесі. Отже, DSS часто інтегрує економіко-математичні моделі як первинні елементи системи, з якою ОПР взаємодіє.



3. Практична частина
3.1 Яку мету ставив бізнесмен Ковальчук

При створенні приватного підприємства підприємець Ковальчук ставив метою максимілізацію прибутку за умови зменшення витрат.
3.2 Хто є суб'єктом і об'єктом управління на підприємстві
Система управління - сукупність взаємозалежних керованою і керуючої підсистем, взаємодіючих між собою і зовнішньої середовищем і беруть участь у процесі функціонування щодо досягнення встановлених цілей.

Рівні управління.

Великі організації мають потребу у виконанні дуже великих обсягів управлінської роботи. Це вимагає поділу управлінської праці на горизонтальний і вертикальний. Горизонтальний принцип поділу праці - це розстановка керівників на чолі окремих підрозділів, відділів. Вертикальний принцип поділу праці - це створення ієрархії рівнів управління, щоб скоординувати горизонтально розділену управлінську роботу для досягнення цілей організації.Керівників ділять на три категорії:Керівники нижчої ланки (операційні керівники). Сама численна категорія. Вони здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань, за використанням ресурсів (сировини, устаткування, кадрів). До молодшим начальникам відносяться майстер, завідувач лабораторією і т.п. Робота керівника нижчої ланки є найрізноманітнішою, характеризується частими переходами від одного виду діяльності до іншого. Ступінь відповідальності керівників нижчої ланки не дуже висока, іноді в роботі присутня значна доля фізичної праці.Керівники середньої ланки. Вони контролюють роботу керівників нижчої ланки і передають оброблену інформацію для керівників вищої ланки. До даного ланки відносяться: завідувачі відділом, декан і т.д. На керівників середньої ланки лягає істотно велика частка відповідальності.Керівники вищої ланки. Сама нечисленна категорія. Вони відповідають за розробку і реалізацію стратегії організації, за прийняття особливо важливих для неї рішень. До керівників вищої ланки відносяться: президент компанії, міністр, ректор і т.д. Робота керівника вищої ланки є дуже відповідальною, тому що фронт роботи великий, а темп діяльності напружений. їхня робота, в основному, полягає в розумовій діяльності. Вони постійно повинні приймати управлінські рішення.

Об'єкт управління керована підсистема.Об'єкт управління сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих між собою елементів, забезпечують виробничий процес створення продукції та послуг для досягнення певних цілей системи.

Суб'єкт управління керуюча підсистема.Суб'єкт управління сукупність взаємозалежних елементів і підсистем управління, взаємодіючих між собою і беруть участь у процесі впливу на об'єкти управління і зовнішню середу для досягнення цілей системи. (1)

У даному випадку існує ієрархічна система де підприємець Ковальчук є суб'єктом управлінням його заступники об'єктами управління. Це складає перший рівень даної ієрархічної системи. На другому рівні заступники є суб'єктами управління а начальники відділів об'єктами керування. Це буде другий рівень. На останньому, третьому рівні,начальники відділів є суб'єктами а фахівці об'єктами керування.
3.3 Яка система відносин склалася на підприємстві
Скалярний Принцип будови організацій:1) принцип ієрархічного багатоповерхової будови організаційної структури в результаті делегування та розподілу владних повноваженні і авторитету в адміністративних організаціях;2) спосіб вертикального поділу управлінської праці в сфері координації різнорідної спеціалізованої діяльності, тобто побудови системи координації за ієрархічним принципом. В тій чи іншій мірі С. П. Б. О. реалізується у всіх великих адміністративних організаціях, особливо в бюрократичних. Вони спираються на жорсткі, цільові, багаторівневі структури формальної організації, в якій владні повноваження і відповідальність зосереджуються на вищих поверхах ієрархії і частина влади розподіляється по інших рівнях ієрархії (див.: Адміністративні організації; Формальна (офіційна) організація; Ієрархія; Структура організації; Влада в організації).С. П. С. О. був сформульований представниками класичної школи - А. Файолем, X. Емерсоном, А. Рейлі і Дж. Муні (див. Класична школа організації і управління). Згідно А. Файоль, який один з перших і висунув цей принцип в якості управлінського імперативу, ефективна організація повинна будуватися за принципом т. н. скалярною ланцюжка. Зміст принципу він пов'язує з побудовою системи координації діяльності за ієрархічним ознакою (див. Координація в організації). Більш детально проблема координації була опрацьована в роботах А. Рейлі і Дж. Муні. Розглядаючи її як центральну проблему функціонування і формування організації, вони прийшли до висновку, що якщо координацію розуміти як "упорядкування групових зусиль, що забезпечує єдність дій для досягнення загальноорганізаційних цілей", То саме при розподілі функцій координації по ієрархії з неминучістю створюється організаційна структура, заснована на скалярному принципі, тобто управлінська влада і відповідальність розташовуються за рангом у всій організації і утворюється вертикальний розподіл праці в управлінні. Поняття С. П. Б. О. використовується і в більш пізніх моделях Ч. Барнарда, в яких організація розглядається в контексті функцій координації діяльності та виділяється два принципово можливих типу організаційної структури і два принципи координації: Скалярний і латеральний, а отже, два типи організацій. У латеральних (горизонтальних) організаціях, побудованих не на основі жорстких формальних, ієрархічних, владних структур (клуб, церковна громада і др.), Неможливо швидко і ефективно усунути конфлікт, зняти напругу між підрозділами і знизити обсяг дисфункцій (див. дисфункції в організації). Скалярні організації- це типові ділові організації, побудовані за ієрархічним принципом координації, і характеризуються тим, що призначені забезпечувати досягнення організаційних цілей, здатні швидко пригнічувати конфлікт між разнооріентірованимі елементами організації, посилювати контроль групових інтересів (якщо вони йдуть врозріз з загальорганізаційних цілями) і проводити ефективну координацію різнонаправленої діяльності. Основний постулат при побудові скалярних організацій - домінування цілого над частинами та елементами.

П. Б. О. є наявність в організації довгої "скалярною ланцюжки" - багаторівневої ієрархії управління. С. П. Б. О. відображає вертикальний поділ праці керівників організації, саме тому він іноді іменується "принципом координації засобами ієрархії".(2)

У даному випадку бізнесмен Ковальчук створив підприємство зі зворотнім зв'язком. Тобто працівники подають звіти про виконану роботу вищому керівництву.
3.4 Що є процесом управління
Управління - це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації (Мескон М. X.). Суть управління полягає в оптимальному використанні ресурсів (землі, праці, капіталу) для досягнення поставлених цілей. Управління являє собою реалізацію декількох взаємопов'язаних функцій: планування, організації, мотивації співробітників і контролю. Планування. За допомогою цієї функції визначаються цілі діяльності організації, засоби і найбільш ефективні методи для досягнення цих цілей. Важливим елементом цієї функції є прогнози можливих напрямків розвитку та стратегічні плани. На цьому етапі фірма повинна визначити, яких реальних результатів вона може домогтися, оцінити свої сильні і слабкі сторони, а також стан зовнішнього середовища (економічні умови в даній країні, урядові акти, позиції профспілок, дії конкуруючих організацій, переваги споживачів, громадські погляди, Розвиток технологій).Організація. Ця функція управління формує структуру організації та забезпечує її всім необхідним (персонал, засоби виробництва, грошові кошти, матеріали і т.д.). Тобто на цьому етапі створюються умови для досягнення цілей організації. Хороша організація роботи персоналу дозволяє домогтися більш ефективних результатів. Мотивація - це процес спонукання інших людей до діяльності для досягнення цілей організації. Виконуючи цю функцію, керівник здійснює матеріальне і моральне стимулювання працівників, і створює найбільш сприятливі умови для прояву їх здібностей і професійного "зростання". При гарній мотивації персонал організації виконує свої обов'язки відповідно до цілей цієї організації та її планами. Процес мотивації передбачає створення для працівників можливості задоволення їх потреб, за умови належного виконання ними своїх обов'язків. Перед тим, як мотивувати персонал на більш ефективну роботу, керівник повинен з'ясувати реальні потреби своїх працівників. Контроль. Ця функція управління передбачає оцінку та аналіз ефективності результатів роботи організації. За допомогою контролю проводиться оцінка ступеня досягнення організацією своїх цілей, і необхідна коректування намічених дій. Процес контролю включає: Встановлення стандартів, вимірювання досягнутих результатів, порівняння цих результатів із запланованими і, якщо потрібно, перегляд первинних цілей. Контроль пов'язує воєдино всі функції управління, він дозволяє витримувати потрібний напрямок діяльності організації і своєчасно коригувати невірні рішення.

Керівник та його ролі. Керівник - людина, наділена повноваженнями приймати управлінські рішення та здійснювати їх виконання. Під роллю керівника розуміється "набір певних поведінкових правил, які відповідають конкретній установі або конкретній посаді" ( Мінцберг ). Виділяють десять основних ролей керівника. Ці ролі керівник виконує в різні періоди своєї роботи. Укрупнено ролі керівника поділяють на три групи:Міжособистісні ролі. Керівник виконує роль лідера, тобто він відповідає за мотивацію, набір, підготовку працівників і т.д. Також керівник є сполучною ланкою між своїми працівниками. Головний керівник виконує роль єдиноначальник - головного верховного керівника.Інформаційні ролі. Будучи приймачем інформації, керівник отримує різноманітну інформацію і використовує її з метою організації. Наступна роль керівника-розповсюдження інформації серед членів організації. Керівник виконує так само представницькі функції, тобто передає інформацію про організацію при зовнішніх контактах.

Ролі з прийняття рішень. Керівник виступає в ролі підприємця, розробляє і контролює різні проекти щодо вдосконалення діяльності організації. Також він виступає в ролі людини, усуває порушення в роботі організації. Керівник є розподільником ресурсів своєї організації. До того ж він є особою, що веде переговори з іншими організаціями від імені своєї організації. Усі ці ролі керівника, у своїй сукупності, визначають обсяг і зміст роботи менеджера будь-якої організації. (2)У процесі управління даного підприємства Ковальчук веде перемови з торгівельними представниками,постачальниками,безпосередньо веде перемови з більшою частиною партнерів. Також спілкується з співробітниками фірми,щоб відпрацьовувати різні варіанти в процесі ухвалення управлінських рішень.

Заступники йому допомагають а фахівці проводять різні розрахунки.
3.5 Які потреби задовольняє бізнесмен Ковальчук
Ковальчук має стабільний бізнес ,який приносить йому моральне і матеріальне задоволення.
3.6 Які зміни відбулися в діяльності підприємства з початку його створення і у процесі реалізації ідеї
Ієрархічна система

Якщо безліч елементів об'єднано в систему за певною ознакою, то завжди можна ввести деякі додаткові ознаки для поділу цієї множини на підмножини, виділяючи тим самим із системи її складові частини - підсистеми. Можливість багаторазового поділу системи на підсистеми призводить до того, що будь-яка система містить ряд підсистем, отриманих виділенням з іншої системи. У свою чергу, ці підсистеми складаються з більш дрібних підсистем і т. д.

Підсистеми, отримані виділенням з однієї вихідної системи, відносять до підсистем одного рівня або рангу. При подальшому розподілі отримуємо підсистеми нижчого рівня. Такий розподіл називають ієрархією (розподіл посад на вищі і нижчі, порядок підпорядкування нижчих за посадою осіб вищою і т. п.). Одну й ту ж систему можна поділяти на підсистеми по-різному - це залежить від обраних правил об'єднання елементів в підсистеми. Найкращим, очевидно, буде набір правил, який забезпечує системі в цілому найбільш ефективне досягнення мети. При поділі системи на підсистеми слід пам'ятати про правила такого розбиття:

1)                кожна підсистема повинна реалізовувати єдину функцію системи;

2)                виділена в підсистему функція повинна бути легко зрозумілі незалежно від складності її реалізації;

3)                зв'язок між підсистемами повинна вводитися лише за наявності зв'язку між відповідними функціями системи;

4) зв'язки між підсистемами повинні бути простими (наскільки це можливо).

Число рівнів, кількість підсистем кожного рівня може бути різним. Однак завжди необхідно дотримуватися одне важливе правило: Підсистеми, що безпосередньо входять в одну систему більш високого рівня, діючи спільно, повинні виконувати всі функції тієї системи, в яку вони входять. Управління будь-якою організацією, яка виробляє товари або надає послуги, будується за ієрархічним принципом. Діяльність зі створення товарів і послуг має місце у всіх організаціях Виробництво - це створення товарів і надання послуг шляхом перетворення входу системи (необхідних ресурсів усіх видів) в її вихід (готові товари та послуги). На виробничих фірмах діяльності по створенню товарів зазвичай очевидна. її результатом є конкретні товари (наприклад, верстати або літаки). В інших організаціях, які не створюють фізичні товари, виробничі функції можуть бути менш очевидні, приховані від публіки і кожного з покупців. Наприклад, це діяльність, що здійснюється в банку, офісі, аеролініі або коледжі. Діяльність таких компаній називають сервісом. Керуючі виробничою діяльністю приймають рішення, які необхідні для перетворення ресурсів у товари і послуги. В ієрархічній системі управління будь-яка підсистема деякого рівня підпорядкована підсистемі більш високого рівня, до складу якої вона входить і керується нею. Для систем керування поділ системи можливе до тих пір, поки отримана при черговому розподілі підсистема не перестає виконувати функції управління. З цієї точки зору системою управління нижчого ієрархічного рівня є такі підсистеми, які здійснюють безпосереднє управління конкретними знаряддями праці, механізмами, пристроями або технологічними процесами. Система управління будь-якого іншого рівня, крім нижчого, завжди здійснює управління технологічними процесами не безпосередньо, а через підсистеми проміжних, більш низьких рівнів. Важливим принципом побудови системи управління підприємством є розгляд підприємства як системи з багаторівневою (ієрархічної) структурою. Від ланок, розташованих на більш високому рівні, йде потік керуючих дій, а інформація про поточний стан об'єкта управління нижчого рівня надходить ланкам більш високого рівня. Розглядаючи своєрідне "дерево" управління, можна

відзначити, що перевага ієрархічної структури управління полягає втому, що рішення задач управління можливо на базі локальних рішень, що приймаються на відповідних рівнях ієрархії управління. Нижній рівень управління є джерелом інформації для прийняття управлінських рішень на більш високому рівні. Якщо розглядати потік інформації від рівня до рівня, то кількість інформації, виражена в числі символів, зменшується з підвищенням рівня, але при цьому збільшується її смисловий (семантичний) зміст.(2)

Елементарна організаційна структура управління персоналом

Відображає дворівневий керівництво, яке може існувати в невеликих організаціях або в різних відділеннях та філіях великих організацій. При такій структурі управління персоналом виділяються верхній рівень (керівник) і нижній рівень (виконавець).

Для елементарних організаційних структур характерно те, що вони дозволяють працівникам швидко приймати рішення, оперативно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі і забезпечувати неформальний підхід до мотивування і контролю за діяльністю персоналу. Це, безсумнівно, дає організації певні переваги. У той же час елементарні оргструктури відкривають простір для волюнтаризму керівника і його зосереджують увагу на поточні справи, не даючи можливості займатися вирішенням стратегічних питань.

Спочатку створення підприємства була створена проста організаційна структура, в процесі розвитку підприємства вона перетворилась на ієрархічну.
3.7 Які категорії менеджменту використовуються в ситуації? Функції менеджменту
Категорія функцій менеджменту є однією з фундаментальних в теорії менеджменту.

Функція менеджменту - це вид діяльності, заснований на поділі і кооперації управлінської праці та характеризується певною однорідністю, складністю і стабільністю впливів на об'єкт і суб'єкт менеджменту.

Кожна функція менеджменту характеризується однорідністю змісту і цільовою спрямованістю. Опції є складовими частинами будь-якого процесу управління поза залежністю від особливостей (розміру, призначення, форми власності і т. д.) тієї чи іншої організації. Тому їх називають основними, або загальними.

У теорії і практиці менеджменту існують різні підходи до класифікації функцій. У вітчизняній теорії управління розрізняють функції основні (загальні) і конкретні (специфічні). В даний час більшість авторів до складу загальних функцій включають: Прогнозування та планування; організація роботи; активізація і стимулювання; координація і регулювання; контроль, облік та аналіз.

Всі основні (загальні) функції управління виконуються у кожному підрозділі на будь-якому рівні управління будь-якої соціально-економічної системи. (1)

Конкретні функції управління - функції, пов’язані з видами управлінської діяльності, залежними від особливостей об'єктів управління: конструкторська підготовка виробництва , технологічна підготовка виробництва , управління матеріально-технічним постачанням та ін.

Всі дані функції (основні і конкретні) мають дві загальні характеристики: вони обидві вимагають прийняття рішень, і для всіх необхідні комунікації, обмін інформацією. Ці характеристики зв'язують всі управлінські функції, і тому їх часто називають сполучними процесами.




Список літератури
1.     Г..Я. Гольдштейн "Основы менеджмента" Таганрог. Изд-ство ТРТУ, 1997г.

2.     Н.. М. Мартыненко "Основы менеджмента", Киев. Изд-ство "Каравелла",2003г.