Лекция на тему Мікроекономіка
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-07-25Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Європейський університет
Черкаська філія
Н.А. Єфіменко
мікроекономіка
Конспект лекцій
Черкаси 2004
Зміст
тема №1. предмет мікроекономіки..................................................4
тема №2. Основи теорії попиту та пропозиції........................10
тема №3. Еластичність попиту та пропозиції..........................18
тема №4. основи теорії поведінки споживача в
ринкових умовах......................................................................................23
тема №5. ординалістська теорія поведінки споживача....25
тема №6. моделювання поведінки споживача на
ринку товарів..............................................................................................32
тема №7. мікроекономічна модель підприємства................38
тема №8. Витрати і результати виробництва.
оптимум товаровиробника.................................................................45
тема №9. ринок досконалої конкуренції......................................52
тема № 10. фірма на ринку досконалої конкуренції..............55
тема №11. конкурентна фірма в
короткостроковому періоді................................................................59
тема №12. монопольний ринок...........................................................63
тема №13. монопольна влада та
антимонопольна політика держави.............................................69.
тема №14. олігополія............................................................................... 76
тема №15. монополістична конкуренція.................................... 83
тема №16. загальна характеристика факторних ринків... 87
тема №17. ринок праці. ринок капіталу та природних ресурсів............................................................................. ..............................90
тема №18. загальна рівновага та зовнішні ефекти................97
список використаної та рекомендованої
літератури....................................................................................................108
Тема 1 Предмет мікроекономіки.
План лекції.
1. Предмет мікроекономіки. Мікроекономіка в системі економічних наук.
2. Методи мікроекономічного аналізу.
3. Обмеженість ресурсів та безмежність потреб. Проблема вибору.
Література: [ 1, c. 3-17], [2, c.7-18], [4, c. 3-14].
1.1 Предмет мікроекономіки. Мікроекономіка в системі економічних наук.
Мікроекономіка – це наука, яка вивчає поведінку індивідуальної економічної одиниці. Мікроекономіка являється розділом економічної теорії. Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, які постають перед будь-якою економічною системою – підприємцем, приватною фірмою чи державним підприємством.
Насамперед, це – питання „що виробляти”, тобто, потреби споживачів задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є теорія споживчого вибору. Друге питання, на яке допомагає відповісти мікроекономіка „як виробляти”. Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу, відповідь на ці питання дає теорія виробництва. Одним із основних питань, на яке звертає увагу мікроекономіка „ які результати принесе виробництво”. Це питання пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання. Вихідною точкою для вирішення ключових проблем в економіці взагалі, в мікроекономічному тому числі, є теза, що вибір варіантів діяльності переслідує одну мету – максимізацію свого прибутку.
Мікроекономіка вивчає і досліджує мікросистеми.
До основних суб’єктів мікросистем відносяться:
-домогосподарства;
-підприємства;
-держава.
Домогосподарства – це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають спільні рішення. Прикладом домогосподарства є сім’я. Але може бути окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи в об’єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарства в мікроекономіці подвійна. З однієї сторони вони на ринку ресурсів формують пропозицію так як вони є власниками трудових ресурсів, які поставляють для виробничих цілей. З другої сторони, вони виступають як споживачі, покупці (виступають на боці попиту, формують його на ринку товарів).
Підприємства(фірми). До них належать господарства, що займаються споживанням ресурсів і виробляють товари (чи надають послуги) для отримання прибутку. При цьому підприємство самостійно приймає рішення для придбання ресурсів, про випуск товарів, про ціни на ринку збуту і керується метою максимізації прибутку.
Держава в мікроекономіці розглядається як координатор та регулятор економічної діяльності в країні. Незважаючи на те, що держава є власником значної кількості підприємств, організовує виробництво товарів, послуг громадського користування, в мікроекономіці розглядається координаційна роль держави.
Об’єктами, які впливають на економічні відносини в мікросистемі, являються ресурси виробництва і результати виробництва.
Ресурси виробництва – праця, капітал, природні ресурси і підприємницькі здібності.
Праця – цілеспрямована діяльність людей по переробці сировини для одержання товару.
Капітал – це всі засоби виробництва, що беруть участь у виробничих процесах.
Природні ресурси – все, що створено природою в надрах землі, що використовуються в виробничому процесі. Часто їх називають узагальнюючим словом „Земля”.
Підприємницькі здібності – особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі, творче використання заради отримання прибутку.
Результатом виробничої діяльності в мікроекономіці є товар (матеріальна річ чи послуга). Кількісно його можна виразити за допомогою натуральних показників або у вартісному виразі.
1.2 Методи мікроекономічного аналізу
Для вивчення мікроекономічних процесів використовуються загальнонаукові та спеціальні методи, серед яких значне місце належить функціональному аналізу. При здійснені функціонального аналізу мікроекономічного процесу виділяється характерна риса і проводиться пошук факторів, що впливають на визначену рису. Важливе значення при вивченні мікроекономічних процесів, як соціально – економічно спрямованих процесів, має використання кількісного і якісного аналізів на основі математичних методів. Основним інструментарієм в мікроекономіці є використання методів абстрагування та моделювання.
Абстрагування в мікроекономічній теорії пов’язане з вибором тих елементів, властивостей та взаємозв’язків, які являються суттєвими з точки зору мікроекономіки.
Економічні моделі використовується для спрощеного описування властивостей тієї чи іншої мікроекономічної системи. В мікроекономіці використовують оптимізаційні та рівноважні моделі. В оптимізаційних моделях основними робочими поняттями є гранична корисність, граничний продукт, граничний доход, граничні витрати, тощо. Таку методологію економічного аналізу прийнято називати маржиналізмом. Маржиналізм, доповнений математичним аналізом, стає серцевиною сучасного аналітичного інструментарію економічної теорії.
Другий тип моделей (моделі ринкової рівноваги) використовуються при дослідженні взаємовідносин між економічними агентами. Звичайно припускається, що система перебуває в рівновазі, якщо взаємодіючі сили збалансовані й відсутні внутрішні імпульси до порушення балансу. Моделі ринкової рівноваги – частковий випадок більш широкого і загального класу моделей економічної взаємодії ринкових агентів.
Метод моделювання широко застосовують для позитивного і нормативного явищ в економіці. Позитивний аналіз встановлює причини і наслідки тих чи інших подій, але не оцінює їх.
На противагу йому нормативний аналіз містить в собі оціночні судження.
Як наука, мікроекономіка аналізує і прогнозує явища, що спостерігаються в мікросистемі. Чому, наприклад, підприємство повинне наймати чи звільняти працівників, коли змінюються ціни на сировину, потрібну для виробничого процесу? Скільки працівників необхідно звільнити, якщо за попередніми оцінками, ціна на сировину зросте, скажімо, на 10%?
Таким чином, мікроекономіка вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми. Позитивні проблеми пов’язані з аналізом і прогнозуванням, нормативні – з плануванням діяльності підприємства чи галузі.
1.3 Обмеженість ресурсів та безмежність потреб Проблема вибору
Виробництво виникло, існує і розвивається задля задоволення різноманітних людських потреб.
Потреби – це поняття, що відображає ставлення людей до умов їх життєдіяльності. Потреби людей утворюють цілу ієрархію. Особливе місце в ній займають економічні потреби.
Економічні потреби людей виражені у їх ставленні до економічних умов життєдіяльності. Відомі автори підручника „Економікс” дають таке визначення економічних потреб: ”Потреби – це бажання споживачів придбати і використати товари і послуги, котрі приносять їм користь, задоволення.
Класифікуються потреби за різними ознаками:
- за суб’єктами (особисті, колективні, суспільні);
- за об’єктами (фізіологічні, соціальні);
- матеріальні і духовні;
- першочергові (предмети першої необхідності) і непершочергові (предмети розкоші);
- за мірою реалізації (абсолютні, дійсні і платоспроможні).
Усвідомлення людьми своїх потреб породжує економічні інтереси, що являється спонукальним мотивом виробництва. Зміна потреб викликає зміни у виробництві. Виробництво, в свою чергу, породжує нові потреби. Так відбувається економічний розвиток: потреби і виробництво „підштовхують” одне одного в своєму поступальному русі.
Таким чином, в суспільстві діє економічний закон безмежного зростання потреб людей, а значить безмежного зростання виробництва. Найважливішою характеристикою потреб є їх безмежність.
Проте можливості виробництва у задоволенні потреб наштовхуються на обмеженість виробничих ресурсів – праці; капіталу; природних ресурсів, підприємницьких здібностей. Всі ресурси існують в обмеженій кількості. Наша планета містить обмежений запас ресурсів, які можна використати для виробництва життєвих благ, насамперед – природних ресурсів. Але обмеженими є трудові ресурси (праця), інвестиційні (капітал), підприємницькі ресурси. Повсюди діє закон обмеженості ресурсів виробництва. Це створює проблему економії виробничих ресурсів.
Кожна людина, сім’я, підприємство, держава повинні вирішувати, які потреби потрібно задовольняти насамперед. Одні і ті ж обмежені ресурси можна використовувати у виробництві для задоволення різних потреб, тобто ресурси є альтернативними. Це і вирішує проблему економічного вибору.
Отже, суть проблеми вибору в тому, що якщо кожен виробничий фактор, який використовується для задоволення різноманітних людських потреб, обмежений, то завжди існує проблема альтернативності його використання і пошуку найкращого поєднання факторів виробництва.
Проблема економічного вибору і альтернативності витрат виробничих факторів народжують проблему використання виробничих можливостей окремого підприємства.
Виробничі можливості визначаються кількістю альтернативних виробничих ресурсів та доцільного і ефективного використання. Та кількість їх визначається дією закону обмеженості ресурсів, що графічно втілюється в кривій виробничих можливостей (кривій трансформації виробництва): „переключенні” альтернативних ресурсів із виробництва одних благ на створення інших.
Товар У
УА А
УВ В
УС С
0 Д Товар Х
ХВ ХС ХД
Рис. 1.1.Крива виробничих можливостей фірми.
Якщо всі виробничі можливості (грошова вартість витрат на засоби і предмети праці, робочу силу, тощо)фірма витратить на виробництво товару Х , то вона одержить кількість ХД цього товару (точка Д). А якщо всі виробничі можливості фірма витратить на виробництво товару У, то вона зможе одержати УА цього товару (точка А).
Існує багато варіантів (зокрема точки В і С) використання виробничих можливостей, кожний з яких дозволяє виробляти максимально можливий обсяг обох видів товарів (послуг).
Економічна суть трансформації полягає в тому, що фірма здійснює економічний вибір шляхом перерозподілу альтернативних ресурсів між виробництвом товарів Х і У. Функціонування фірми (галузі) на межі своїх виробничих можливостей свідчить про ефективність її виробництва.
1.Поняття попиту. Функція попиту. Вплив цінових і нецінових факторів на попит.
2.Поняття пропозиції. Функція пропозиції. Фактори, що впливають на пропозицію.
3.Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага. Рівноважна ціна.
Література: [ 1, c. 53-58], [2, c. 61-78], [4, c. 21-26].
Ринкові операції базуються на трьох основних явищах: попиті, на який впливає поведінка споживача, пропозиції, створюваній фірмами-виробниками, і ціні. Тому розглянемо моделі попиту та пропозиції.
2.1 Поняття попиту. Функція попиту.
Вплив цінових і нецінових факторів на попит
Поняття „попит” використовують для позначення бажання і здатності споживачів купувати товари. Бажання покупців придбати той чи інший товар залежить від різних факторів: від ціни даного товару Р, від ціни інших товарів (РА, РВ, ...), від доходів покупців І, від смаків споживачів та їхніх переваг.
Залежність величини попиту від факторів, що її визначають, називають в економіці функцією попиту.
QD=f (P, PA, PB, ..., I, Z, N, W, E) (2.1)
QD - обсяг попиту на даний товар;
P, PA, PB, ... - ціни відповідно на даний товар, товари-замінники і супутні товари;
I – грошові доходи споживачів;
Z – смаки та переваги споживачів;
N – об’єктивні умови споживання;
W – нагромаджене багатство;
E – очікування споживачів.
Якщо зробити допущення, що всі фактори незмінні, крім ціни, то функція попиту має вид
QD=f (P) (2.2)
Функція (2.2) показує, яку максимальну кількість товару бажає і може придбати споживач в залежності від ціни товару Р.
Ринковий попит формується як сумарний попит усіх споживачів. Але залежно від споживчих потреб і доходів їх можливості придбати товар при однакових цінах буде відрізнятися.
Попит споживача може бути представлений у вигляді:
- таблиці (сітка споживача);
- графіка, побудованого по даних сітки;
- математичної (аналітичної) функції.
Сітка попиту споживача. Таблиця 2.1
Як бачимо, при ціні Р=20грн (найвища)тільки один споживач проявляє інтерес до цього товару, а для інших це дуже дорого. При зниженні ціни вже два покупці (споживачі) будуть формувати ринковий попит і т. д.
Виберемо систему координат, в якій по осі Х відкладемо обсяг товару, Q, а по осі У – ціну товару Р. Використаємо дані сітки споживача і побудуємо криві попиту.
Р, ціна
20
18
16
14
12
10
8
6
4
2 d1 d2 d3 D
10 20 30 40 50 60 70 80 90 Q,обсяг продукції
Рис. 2.1. Індивідуальний і ринковий попит.
Крива попиту може мати вигляд прямої. Для будь-якої прямої нахил її до осі Х показує закономірність зміни величини Q від зміни величини Р:
Монопсонія – це ситуація на ринку з багатьма продавцями і лише з одним покупцем. Монопсонія виникає, коли на ринку праці великому числу неорганізованих робітників, що пропонують працю, протистоїть єдиний покупець і вигляді фірми або спілки підприємств. На ринку монопсонії кривою попиту є крива доходу від граничного продукту праці (рис 17.1) Черкаська філія
Н.А. Єфіменко
мікроекономіка
Конспект лекцій
Черкаси 2004
Зміст
тема №1. предмет мікроекономіки..................................................4
тема №2. Основи теорії попиту та пропозиції........................10
тема №3. Еластичність попиту та пропозиції..........................18
тема №4. основи теорії поведінки споживача в
ринкових умовах......................................................................................23
тема №5. ординалістська теорія поведінки споживача....25
тема №6. моделювання поведінки споживача на
ринку товарів..............................................................................................32
тема №7. мікроекономічна модель підприємства................38
тема №8. Витрати і результати виробництва.
оптимум товаровиробника.................................................................45
тема №9. ринок досконалої конкуренції......................................52
тема № 10. фірма на ринку досконалої конкуренції..............55
тема №11. конкурентна фірма в
короткостроковому періоді................................................................59
тема №12. монопольний ринок...........................................................63
тема №13. монопольна влада та
антимонопольна політика держави.............................................69.
тема №14. олігополія............................................................................... 76
тема №15. монополістична конкуренція.................................... 83
тема №16. загальна характеристика факторних ринків... 87
тема №17. ринок праці. ринок капіталу та природних ресурсів............................................................................. ..............................90
тема №18. загальна рівновага та зовнішні ефекти................97
список використаної та рекомендованої
літератури....................................................................................................108
Тема 1 Предмет мікроекономіки.
План лекції.
1. Предмет мікроекономіки. Мікроекономіка в системі економічних наук.
2. Методи мікроекономічного аналізу.
3. Обмеженість ресурсів та безмежність потреб. Проблема вибору.
Література: [ 1, c. 3-17], [2, c.7-18], [4, c. 3-14].
1.1 Предмет мікроекономіки. Мікроекономіка в системі економічних наук.
Мікроекономіка – це наука, яка вивчає поведінку індивідуальної економічної одиниці. Мікроекономіка являється розділом економічної теорії. Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, які постають перед будь-якою економічною системою – підприємцем, приватною фірмою чи державним підприємством.
Насамперед, це – питання „що виробляти”, тобто, потреби споживачів задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є теорія споживчого вибору. Друге питання, на яке допомагає відповісти мікроекономіка „як виробляти”. Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу, відповідь на ці питання дає теорія виробництва. Одним із основних питань, на яке звертає увагу мікроекономіка „ які результати принесе виробництво”. Це питання пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання. Вихідною точкою для вирішення ключових проблем в економіці взагалі, в мікроекономічному тому числі, є теза, що вибір варіантів діяльності переслідує одну мету – максимізацію свого прибутку.
Мікроекономіка вивчає і досліджує мікросистеми.
До основних суб’єктів мікросистем відносяться:
-домогосподарства;
-підприємства;
-держава.
Домогосподарства – це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають спільні рішення. Прикладом домогосподарства є сім’я. Але може бути окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи в об’єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарства в мікроекономіці подвійна. З однієї сторони вони на ринку ресурсів формують пропозицію так як вони є власниками трудових ресурсів, які поставляють для виробничих цілей. З другої сторони, вони виступають як споживачі, покупці (виступають на боці попиту, формують його на ринку товарів).
Підприємства(фірми). До них належать господарства, що займаються споживанням ресурсів і виробляють товари (чи надають послуги) для отримання прибутку. При цьому підприємство самостійно приймає рішення для придбання ресурсів, про випуск товарів, про ціни на ринку збуту і керується метою максимізації прибутку.
Держава в мікроекономіці розглядається як координатор та регулятор економічної діяльності в країні. Незважаючи на те, що держава є власником значної кількості підприємств, організовує виробництво товарів, послуг громадського користування, в мікроекономіці розглядається координаційна роль держави.
Об’єктами, які впливають на економічні відносини в мікросистемі, являються ресурси виробництва і результати виробництва.
Ресурси виробництва – праця, капітал, природні ресурси і підприємницькі здібності.
Праця – цілеспрямована діяльність людей по переробці сировини для одержання товару.
Капітал – це всі засоби виробництва, що беруть участь у виробничих процесах.
Природні ресурси – все, що створено природою в надрах землі, що використовуються в виробничому процесі. Часто їх називають узагальнюючим словом „Земля”.
Підприємницькі здібності – особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі, творче використання заради отримання прибутку.
Результатом виробничої діяльності в мікроекономіці є товар (матеріальна річ чи послуга). Кількісно його можна виразити за допомогою натуральних показників або у вартісному виразі.
1.2 Методи мікроекономічного аналізу
Для вивчення мікроекономічних процесів використовуються загальнонаукові та спеціальні методи, серед яких значне місце належить функціональному аналізу. При здійснені функціонального аналізу мікроекономічного процесу виділяється характерна риса і проводиться пошук факторів, що впливають на визначену рису. Важливе значення при вивченні мікроекономічних процесів, як соціально – економічно спрямованих процесів, має використання кількісного і якісного аналізів на основі математичних методів. Основним інструментарієм в мікроекономіці є використання методів абстрагування та моделювання.
Абстрагування в мікроекономічній теорії пов’язане з вибором тих елементів, властивостей та взаємозв’язків, які являються суттєвими з точки зору мікроекономіки.
Економічні моделі використовується для спрощеного описування властивостей тієї чи іншої мікроекономічної системи. В мікроекономіці використовують оптимізаційні та рівноважні моделі. В оптимізаційних моделях основними робочими поняттями є гранична корисність, граничний продукт, граничний доход, граничні витрати, тощо. Таку методологію економічного аналізу прийнято називати маржиналізмом. Маржиналізм, доповнений математичним аналізом, стає серцевиною сучасного аналітичного інструментарію економічної теорії.
Другий тип моделей (моделі ринкової рівноваги) використовуються при дослідженні взаємовідносин між економічними агентами. Звичайно припускається, що система перебуває в рівновазі, якщо взаємодіючі сили збалансовані й відсутні внутрішні імпульси до порушення балансу. Моделі ринкової рівноваги – частковий випадок більш широкого і загального класу моделей економічної взаємодії ринкових агентів.
Метод моделювання широко застосовують для позитивного і нормативного явищ в економіці. Позитивний аналіз встановлює причини і наслідки тих чи інших подій, але не оцінює їх.
На противагу йому нормативний аналіз містить в собі оціночні судження.
Як наука, мікроекономіка аналізує і прогнозує явища, що спостерігаються в мікросистемі. Чому, наприклад, підприємство повинне наймати чи звільняти працівників, коли змінюються ціни на сировину, потрібну для виробничого процесу? Скільки працівників необхідно звільнити, якщо за попередніми оцінками, ціна на сировину зросте, скажімо, на 10%?
Таким чином, мікроекономіка вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми. Позитивні проблеми пов’язані з аналізом і прогнозуванням, нормативні – з плануванням діяльності підприємства чи галузі.
1.3 Обмеженість ресурсів та безмежність потреб Проблема вибору
Виробництво виникло, існує і розвивається задля задоволення різноманітних людських потреб.
Потреби – це поняття, що відображає ставлення людей до умов їх життєдіяльності. Потреби людей утворюють цілу ієрархію. Особливе місце в ній займають економічні потреби.
Економічні потреби людей виражені у їх ставленні до економічних умов життєдіяльності. Відомі автори підручника „Економікс” дають таке визначення економічних потреб: ”Потреби – це бажання споживачів придбати і використати товари і послуги, котрі приносять їм користь, задоволення.
Класифікуються потреби за різними ознаками:
- за суб’єктами (особисті, колективні, суспільні);
- за об’єктами (фізіологічні, соціальні);
- матеріальні і духовні;
- першочергові (предмети першої необхідності) і непершочергові (предмети розкоші);
- за мірою реалізації (абсолютні, дійсні і платоспроможні).
Усвідомлення людьми своїх потреб породжує економічні інтереси, що являється спонукальним мотивом виробництва. Зміна потреб викликає зміни у виробництві. Виробництво, в свою чергу, породжує нові потреби. Так відбувається економічний розвиток: потреби і виробництво „підштовхують” одне одного в своєму поступальному русі.
Таким чином, в суспільстві діє економічний закон безмежного зростання потреб людей, а значить безмежного зростання виробництва. Найважливішою характеристикою потреб є їх безмежність.
Проте можливості виробництва у задоволенні потреб наштовхуються на обмеженість виробничих ресурсів – праці; капіталу; природних ресурсів, підприємницьких здібностей. Всі ресурси існують в обмеженій кількості. Наша планета містить обмежений запас ресурсів, які можна використати для виробництва життєвих благ, насамперед – природних ресурсів. Але обмеженими є трудові ресурси (праця), інвестиційні (капітал), підприємницькі ресурси. Повсюди діє закон обмеженості ресурсів виробництва. Це створює проблему економії виробничих ресурсів.
Кожна людина, сім’я, підприємство, держава повинні вирішувати, які потреби потрібно задовольняти насамперед. Одні і ті ж обмежені ресурси можна використовувати у виробництві для задоволення різних потреб, тобто ресурси є альтернативними. Це і вирішує проблему економічного вибору.
Отже, суть проблеми вибору в тому, що якщо кожен виробничий фактор, який використовується для задоволення різноманітних людських потреб, обмежений, то завжди існує проблема альтернативності його використання і пошуку найкращого поєднання факторів виробництва.
Проблема економічного вибору і альтернативності витрат виробничих факторів народжують проблему використання виробничих можливостей окремого підприємства.
Виробничі можливості визначаються кількістю альтернативних виробничих ресурсів та доцільного і ефективного використання. Та кількість їх визначається дією закону обмеженості ресурсів, що графічно втілюється в кривій виробничих можливостей (кривій трансформації виробництва): „переключенні” альтернативних ресурсів із виробництва одних благ на створення інших.
Товар У
УА А УВ В УС С 0 Д Товар Х ХВ ХС ХД
Рис. 1.1.Крива виробничих можливостей фірми.
Якщо всі виробничі можливості (грошова вартість витрат на засоби і предмети праці, робочу силу, тощо)фірма витратить на виробництво товару Х , то вона одержить кількість ХД цього товару (точка Д). А якщо всі виробничі можливості фірма витратить на виробництво товару У, то вона зможе одержати УА цього товару (точка А).
Існує багато варіантів (зокрема точки В і С) використання виробничих можливостей, кожний з яких дозволяє виробляти максимально можливий обсяг обох видів товарів (послуг).
Економічна суть трансформації полягає в тому, що фірма здійснює економічний вибір шляхом перерозподілу альтернативних ресурсів між виробництвом товарів Х і У. Функціонування фірми (галузі) на межі своїх виробничих можливостей свідчить про ефективність її виробництва.
Тема 2. Основи теорії попиту та пропозиції
План лекції1.Поняття попиту. Функція попиту. Вплив цінових і нецінових факторів на попит.
2.Поняття пропозиції. Функція пропозиції. Фактори, що впливають на пропозицію.
3.Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага. Рівноважна ціна.
Література: [ 1, c. 53-58], [2, c. 61-78], [4, c. 21-26].
Ринкові операції базуються на трьох основних явищах: попиті, на який впливає поведінка споживача, пропозиції, створюваній фірмами-виробниками, і ціні. Тому розглянемо моделі попиту та пропозиції.
2.1 Поняття попиту. Функція попиту.
Вплив цінових і нецінових факторів на попит
Поняття „попит” використовують для позначення бажання і здатності споживачів купувати товари. Бажання покупців придбати той чи інший товар залежить від різних факторів: від ціни даного товару Р, від ціни інших товарів (РА, РВ, ...), від доходів покупців І, від смаків споживачів та їхніх переваг.
Залежність величини попиту від факторів, що її визначають, називають в економіці функцією попиту.
QD=f (P, PA, PB, ..., I, Z, N, W, E) (2.1)
QD - обсяг попиту на даний товар;
P, PA, PB, ... - ціни відповідно на даний товар, товари-замінники і супутні товари;
I – грошові доходи споживачів;
Z – смаки та переваги споживачів;
N – об’єктивні умови споживання;
W – нагромаджене багатство;
E – очікування споживачів.
Якщо зробити допущення, що всі фактори незмінні, крім ціни, то функція попиту має вид
QD=f (P) (2.2)
Функція (2.2) показує, яку максимальну кількість товару бажає і може придбати споживач в залежності від ціни товару Р.
Ринковий попит формується як сумарний попит усіх споживачів. Але залежно від споживчих потреб і доходів їх можливості придбати товар при однакових цінах буде відрізнятися.
Попит споживача може бути представлений у вигляді:
- таблиці (сітка споживача);
- графіка, побудованого по даних сітки;
- математичної (аналітичної) функції.
Сітка попиту споживача. Таблиця 2.1
| Потреби - ціна товару Р, грвн. | Попит споживача, шт. | Ринковий попит Д | ||
| 1(d1) | 2(d2) | 3(d3) | ||
| 20 | - | - | 10 | 10 |
| 10 | - | 5 | 15 | 20 |
| 5 | 10 | 15 | 20 | 45 |
| 1 | 25 | 30 | 35 | 90 |
Виберемо систему координат, в якій по осі Х відкладемо обсяг товару, Q, а по осі У – ціну товару Р. Використаємо дані сітки споживача і побудуємо криві попиту.
Р, ціна
 |
20 18
16
14
12
10 8
6 4
2 d1 d2 d3 D
 |
10 20 30 40 50 60 70 80 90 Q,обсяг продукції
Рис. 2.1. Індивідуальний і ринковий попит.
Крива попиту може мати вигляд прямої. Для будь-якої прямої нахил її до осі Х показує закономірність зміни величини Q від зміни величини Р:
| Lмн |
| Lс |
| W |
| L |
| MRCL |
| Wc |
| Wмн |
| ДL=MRPL |
| SL=ACL |
| MRPL |
Рис. 17.1. Рівновага на монополістичному ринку
Для монополіста криві граничних (MRCL) і середніх (ACL) витрат неоднакові. Крива пропозиції SL збігається з кривою ринкової пропозиції (SL=ACL). Крива середніх витрат має нахил вгору, тому що монополіст повинен заплатити вищу ціну, якщо хоче купити більшу кількість фактора праці. Для фірм, що максимізує прибуток, обсяг купівлі визначається кривою граничних витрат MRCL. Кількість праці, що максимізує прибуток монополії Lмн за ціною Wмн. Спілка підприємств, що протистоять неорганізованим робітникам, найме менше праці і встановить нижчу ставку зарплати, ніж в умовах досконалої конкуренції.
17.2 Монопольна влада на ринках факторів виробництва.
Монополія на ринку праці виникає тоді, коли з боку пропозиції праці від імені всіх бажаючих найнятися на роботу виступають профспілки. В цьому випадку, як на всякому монополізованому ринку, ціна залежатиме не тільки від виду функцій попиту і пропозиції, а і від профспілки.
З точки зору профспілки крива ринкового попиту на працю є кривою середнього доходу, тому що кожна її точка показує, за якої ставки заробітної плати фірми згодні найняти відповідну кількість праці.
Крива ринкової пропозиції праці уявляється профспілками як крива граничних витрат, тому що кожна її точка показу, яку ціну вимагають робітники за кожну додаткову одиницю праці. Якщо профспілка прагне максимізувати свій „прибуток”, тобто різницю між сумою грошей, яку згодні заплатити за працю фірми, і сумою цін пропозиції кожної одиниці праці, то будується крива граничної виручки MRP. Точка її перетину з кривою пропозиції праці (кривою граничних витрат профспілки) визначить рівноважну комбінацій в даній ринковій структурі. Процес визначення ставки зарплати, що максимізує „прибуток” профспілки показано на графіку (рис 17.2).
| MRPпр |
| L1 |
| Lс |
| Lпр |
| L |
| Wпр |
| Wc |
| W |
| D=ARPпр |
| SL=MRCпр |
Рис. 17.2 Модель рівноваги на монопольному ринку праці
Так як крива граничної виручки профспілки має більш крутий нахил, ніж крива попиту на працю, то ставка зарплати Wпр є вища, а залежність Lпр нижча, ніж за досконалої конкуренції на ринку праці. Внаслідок цього виникає безробіття: не всі бажаючі за існуючої ставки можуть працювати за наймом. Безробіття відображає відрізок L1 – Lпр.
Отже, коли профспілки використовують свою владу, щоб підвищити заробітну плату своїх членів, кількість зайнятих робітників знижується, частина незайнятих робітників або виходить з профспілок або з самого початку не бажають до них вступати.
| Lк |
| Lпр |
| Lм |
| К |
| C |
| M |
| Wпр |
| MRCL |
| SL=ACL |
| DL=MRPL |
| L |
| W |
| Wк |
| Wм |
Розглянемо випадок, коли підприємство монополіст веде переговори з профспілкою (рис. 17.3). Крива SL є пропозицією кваліфікованої праці (середні витрати ACL). Рис .17.3 Модель двосторонньої монополії.
Крива попиту DL є кривою граничної продуктивності праці MRPL. Якби профспілка не мала монопольної влади, підприємство – монополіст найняло б LМ робітників зі зарплатою WМ.
Продавець робочої сили має справу з кривою попиту DL і тому максимізує свій прибуток: максимізація заробітку всіх членів профспілки є точкою перетину кривої граничної виручки і кривої пропозиції (середніх витрат), що і визначає зайняту чисельність Lпр і заробіток Wпр, членів профспілки. Який буде результат, залежить від підприємства і монополіста – профспілки.
Профспілки можуть залякати страйком, а монополіст тим, що найме непрофспілкових робітників. Хто переможе, залежить від позиції тих і других, і скоріше всього буде домовленість про встановлення заробітку близько до Wк з відповідною чисельністю Lк.
17.3. Ринок капіталів та позичковий процент.
Капітал – це ресурс тривалого користування, що створений з метою виробництва більшої кількості благ. Розрізняються фізичний і грошовий капітал.
Фізичний капітал – це сукупність матеріальних благ (машин, будівель, споруд, транспортних засобів, інструментів), які використовуються у виробництві товарів і послуг з метою отримання прибутку.
Грошовий капітал – це грошова форма капіталу, що виражається сумою готівкових грошей або особливим записом на банківському рахунку.
Взагалі підприємства мають попит на просто на деякі матеріальні, капітальні блага (верстати, обладнання, і таке інше), а на тимчасово вільні грошові кошти, які можна витратити на ці капітальні блага і повернути їх, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому. Тому попит на капітал – це є попит на кошти, які можуть бути вкладені на придбання капітальних благ, тобто в інвестиції. Таким чином, попит на інвестиції – це є попит на позичкові кошти, а позичковий процент – є ціною позичних коштів. Отже ринок капіталу – це є ринок грошового капіталу.
Основна складність ринку капіталу полягає в тому, що об’єкт купівлі – продажу переходить із рук в руки не назавжди, а на певний період. Інструментами ринку капіталу можуть бути і безпосередні кредитні ресурси і цінні папери (акції, облігації, векселі) та іншого роду виробничі контракти.
Капітал як фактор виробництва створює свій доход, який є винагородою його володарю. Таким доходом для капіталу є процент, тобто доход на вкладений у виробництво капітал. Величина процентного доходу визначається процентною ставкою , тобто ціною, яку бере за користування капіталом його володар з підприємця.
Якщо кредитор надає кредит обсягом Р, то сподівається отримати наступного року суму (1+і)І.
| Qf |
| і*р |
| і % |
| S(i) |
| Д(і) |
| Q |
У спрощеному вигляді формування процент ставки можна зобразити у вигляді графіка. Рис. 17.4. Формування процентної ставки
Якщо відомі залежність на попит Д(і) та пропозицію S(i) кредиту в умовах досконалої конкуренції, то процентна ставка формується під дією сил попиту та пропозиції, причому кінцевим результатом буде процентна ставка рівноваги ір. Цей коефіцієнт зрівноважує попит та пропозицію на кредит.
Д(ір)=S(iр)
Кредит як правило надається за умови повернення через t років у розмірі, збільшеному на величину процентних платежів, які нараховуються в розмірі (і %) щорічно:
FV=I(i+1)t 17.5
Велиичина FV – є дисконтованою вартістю.
Дисконтована вартість – це вартість, яку матиме кредитор в майбутньому на момент t.
Принцип альтернативних витрат зумовлює необхідність забезпечити доходність не нижче ринкової інвестиції в свій капітал.
Якщо через Р позначити прибуток фірми в даний момент, а через Р(∆І) – прибуток від приросту інвестицій через певний час, то можна знайти граничну норму віддачі інвестицій:
Якщо r>і, то інвестиції доцільні; якщо r<i, то гроші краще не інвестувати, а давати в кредит під процент і.
17.4 Особливості ринку природних ресурсів.
Ринок природних ресурсів – це земля, простір, на якому відбувається будь яка економічна активність. Розташування, фізичні характеристики – (кліматичні особливості, родючість, наявність багатств надр) роблять кожну конкретну ділянку землі більш чи менш придатною для певного виду господарської діяльності.
Земля унікальна щодо інших факторів виробництва оскільки вона нерухому, іммобільна, невдтворювана. Її пропозиція в будь-який час і в будь-якій місцевості обмежена, фіксована. В зв’язку з нееластичністю пропозиції землі її ціна повністю визначається попитом на неї.
Відмінності між фізичним капіталом і землею:
1. Ділянка землі після купівлі – продажу в будь-який момент може бути продана на ринку;
2. Часто земля купується через те, що вона є особливою формою заощадження грошового капіталу. Припускається, що в майбутньому земля може знову бути запропонована як об’єкт купівлі – продажу.
3. В звичайній ситуації землю купують за для отримання доходу або ренти.
Аналізуючи ринок землі, зробимо такі припущення:
-вся земля має однакову якість;
-вся земля використовується тільки для виробництва одного продукту;
-земля орендується на конкурентному ринку.
За цих умов крива пропозиції землі буде мати абсолютно нееластичний характер.
| S |
| R |
| Q |
| Д4 |
| Д1 |
| Д2 |
| Д3 |
| R1 |
| R2 |
| R3 |
 |
Рис. 17.7. Попит і пропозиція на природні ресурси
Єдиним дійовим фактором визначення цін стає попит на землю. В свою чергу попит на землю буде залежати від ціни продукції, що вирощують на цій землі, продуктивності землі, цін на ресурси, що використовуються разом із землею.
Точка перетину ліній попиту і пропозицій (Д та S) – являється рентою землі.
Рента – це ціна, що її сплачують за використання землі та інших природних ресурсів.
Якщо ціни на продукцію, вирощену на землі, зростуть, то крива попиту переміститься вгору і збільшить ренту на землю: R2>R3; R1>R2. І навпаки, зростання витрат на добриво, електроенергію знизить попит на землю, а значит і ренту R2<R1.
Негативний вплив фактотрів попиту може виявитись настільки значним, що крива попиту Д4 може не перетнутись з кривою пропозиції. За цих умов земля не зможе принести її власникам якогось доходу у вигляді ренти.
Як видно із графіка зміна ціни не впливає на кількість землі, що пропонується для використання.
Якість різних земельних ділянок дасть можливість користувачам родючої землі за інших однакових умов отримувати додатковий економічний прибуток, який називається диференційною рентою.
Економічну ренту можуть отримувати не тільки власники землі, а й власники інших природних ресурсів (корисні копалини, привабливі для туризму території). Причому механізм утворення ренти той же.
Тема 18. Загальна рівновага та зовнішні ефекти
План лекції.
1. Аналіз часткової та загальної рівноваги.
2. Ефективність виробництва та розподілу.
3. Сутність зовнішніх ефектів. Негативний зовнішній ефект.
Література: [ 5, c. 198 - 257].
18.1 Аналіз часткової та загальної рівноваги.
Аналіз часткової рівноваги означає вивчення рівноважних цін та рівноважних обсягів виробництва на багатьох офіційних ринках, які є складовими загальної ринкової системи. Однак економіка – це тісний клубок найрізноманітніших зв’язків між господарюючими суб’єктами: економічний імпульс від одного з них через систему ринку обов’язково передається іншим. Тому необхідний аналіз загальної рівноваги, тобто всеохоплюючий розгляд взаємозв’язків між усіма ринками та цінами, які утворюють ринкову систему в цілому.
Аналіз загальної рівноваги може бути використаний для розгляду довготермінових ефектів зворотнього зв’язку при зміні цін на ринках. Ефект зворотнього зв’язку – це подальша зміна цін та обсягів товарів і послуг на певному ринку у відповідь на зміни цін, що сталися на пов’язаних з ним ринках. Розглянемо це на прикладі ситуації, яка склалася в Україні в 90-х рр.. Через розрив традиційних економічних зв’язків після отримання незалежності постачання нафти на ринки України скоротилося. Крива її пропозиції перемістилася вліво, що призвело до зростання цін (рис. 18.1, а). Це негативно позначилося на ринках тих товарів, при виробництві яких використовується нафта, зокрема бензину. Крива пропозиції бензину теж перемістилая вліво, і ціни на нього зросли. (рис. 18.1, б).
Р D S Р D1 D S1 S 
D1 S1 
 |  |
Q Q
a б 
Р D1 P 
D 
S 
Q Q Рис. 18.1 Ефект зворотнього зв’язку.
Бензин, у свою чергу, є комплектарним благом для автомобілів. Зростання цін на бензин спричинило зменшення попиту на автомобілі (рис. 18.1, г), бензин і, відповідно, на нафту. Крім того, первісне подорожчання нафти призвело до ефекту заміщення її на вугілля та збільшення попиту на нього (рис. 18.1, в). Внаслідок усіх цих ітерацій попит на нафту зменшиться, що призведе до зниження цін на неї. Економічний маховик почне знову розкручуватись, але вже у зворотньому напрямку: зростання пропозиції бензину, зниження цін на нього, підвищення попиту на автомобілі, бензин, нафту, зростання цін на нафту. Однак кожний наступний імпульс матиме меншу силу, ніж попередній. Тому після кількох ітерацій потенціал первинного імпульсу вичерпається, і в економіці встановиться загальна рівновага.
Загальна рівновага відбуватиметься тоді, коли ціни прореагували 6на вихідну зміну попиту чи пропозиції таким чином, що обсяги попиту дорівнюють обсягам пропозиції на всіх ринках. За цих умов на жодному ринку немає тенденції до подальших змін попиту чи пропозиції.
Припустимо, що в економічній системі використовуються лише два фактори виробництва (праця та капітали). Протягом одного дня для виробничих цілей може бути використано 40 000 люд.-год. Праці та 20000 маш.-год. Капіталу. Сукупний обсяг послуг факторів виробництва, доступний за певний проміжок часу, називається ресурсним обмеженням економіки. Після того, чк увесь цей обсяг ресурсів включено у виробничий процес, пропозиція буде абсолютно нееластичною.
Якщо виробництво обмежене лише двома продуктами (Х та Y), то тим менші можливості суспільства у виробництві іншого.
Зручним інструментом для аналізу виробництва та розподілу ресурсів в економіці з фіксованою пропозицією праці та капіталу є діаграма Еджворта. Вона є прямокутником, сторони якого становлять обсяги ресурсів, які має у своєму розпорядженні суспільство для виробництва двох товарів. Кожна точка на діаграмі Еджворта відповідає певниму варіанту розподілу наявної кількості ресурсів для виробництва товарів X та Y (рис. 18.2).
Рис. 18.2 Діаграма Еджворта.
Щоб визначити обсяги випуску товарів X та Y при такому розподілі ресурсів, слід провести через точку А відповідні ізокванти. Для нашого прикладу обсяг виробництва товару Х становитиме 600 одиниць, а товару Y – 300 одиниць.
Таким чином, кожна точка діаграми Еджворта відповідає певним значенням шести змінних: LX, LY. KX. KY. QX. QY.
18.2 Ефективність виробництва та розподілу.
Ефективність виробництва досягається тоді, коли неможливо перебудувати використання наявних ресурсів так, щоб збільшити випуск одного товару без зменшення випуску іншого. З цієї точки зору використання ресурсів у точці А неефективне, адже залишаючись на ізокванті QX та пересуваючись вліво, ми переходимо до інших точок, які відповідають більшим обсягам виробництва товару Y (рис. 18.2).
Не важко дійти висновку, що тільки ті комбінації ресурсів, які відповідають точкам дотику двох сімейств ізоквант, є ефективними варіантами їх розподілу (рис. 18. 3).
У точках дотику кути нахилу ізоквант збігаються. Отже, можна стверджувати, що ефективність буде досягатися при рівності граничних норм технологічного заміщення ресурсів при виробництві обох товарів.
Рис. 18.3 Крива ефективності виробництва.
Через усі точки дотику ізоквант можна провести криву, яка називається кривою ефективності використання ресурсів в економічній системі. Вона показує всі ті комбінації ресурсів, у яких вони використовуються ефективно.
Від кривої ефективності виробництва легко перейти до кривої виробничих можливостей. Вона показує, який максимальний обсяг товару можна виробити при заданих обсягах випуску інших благ, ресурсних обмеженнях та існуючій технології. Кожна точка кривої ефективності показує на тільки співвідношення ресурсів, а й максимально можливий обсяг виробництва одного товару при заданих обсягах іншого, що становить головну суть кривої виробничих можливостей (рис. 18.4).
Рис. 18.4 Крива виробничих можливостей.
Користуючись кривою виробничих можливостей, можна визначити граничну норму трансформації одного продукту в інший, що показує, якою кількістю товару Y потрібно знехтувати, щоб отримати додаткову одиницю товару Х.
Розподіл ресурсів ефективний тоді, коли заданий обсяг продукції, який випускається за певний період часу, розподіляється між споживачами таким чином, що стає неможливим поліпшити становище однієї особи без завдання шкоди іншій.
Коли і ресурси розподіляються таким чином, що неможливо поліпшити становище особи без шкоди для іншої, досягається оптимальний, за Парето, розподіл ресурсів. Для досягнення такої ефективності не має бути можливості отримання додаткового виграшу шляхом перерозподілу ресурсів або обміну продуктами між споживачами. Корисність, що змінюється при всіх можливих варіантах розподілу ресурсів та виробленої продукції (рис. 18.5).
Кожна точка на кривій споживацьких можливостей відповідає ефективному варіанту розподілу продукту і ресурсів. Уздовж неї неможливо поліпшити становище однієї особи без заподіяння шкоди іншій.
18.3 Сутність зовнішніх ефектів.
Негативний зовнішній ефект.
Зовнішні ефекти (екстерналії) – це втрати і вигоди від ринкових угод, що не знайшли відображення в цілях. Вони називаються “зовнішніми”, оскільки стосуються не тільки економічних агентів, які беруть участь у даній операції, а й третіх осіб. Зовнішні ефекти виникають внаслідок як виробництва, так і споживання товарів і благ.
Щоб із пропозиції суспільства оцінити економічні результати певного виду господарської діяльності, необхідно до приватних втрат і доходів додати зовнішні витрати і вигоди:
Приватний доход приватні витрати = приватний прибуток
+ + +
Зовнішні вигоди зовнішні витрати = зовнішній прибуток
= = =
Доход витрати = прибуток
суспільства суспільства суспільства
Зовнішні ефекти поділяються на негативні й позитивні. Негативні екстерналії, пов’язані з витратами, позитивні – з вигодами. Таким чином, зовнішні ефекти показують різницю між суспільними втратами (вигодами) і приватними втратами (вигодами).
Негативний зовнішній ефект виникає у разі, якщо діяльність одного економічного агента спричиняє витрати інших.
Покажемо це на прикладі. Целюлозно- паперовий комбінат здійснює викиди недостатньо очищеної води в річку. Припустимо, що викиди стічної води пропорційні обсягу виробництва. Це означає, що із зростанням виробництва зростає і обсяг забруднення довкілля. Оскільки целюлозно – паперовий комбінат не здійснює повного очищення води, його граничні приватні витрати нижчі, ніж граничні суспільні витрати, оскільки вони не включають витрати на створення додаткової системи очисних споруд. Це призводить до того, що кількість випуску продукції перевищує ефективний обсяг випуску. (рис. 18.6).
Р MSC
А S = MPC
Е1
Р1 MEC
Р0 Е0
D = MSB
O Q
Рис. 18.6. Ефективний обсяг продукції.
Криві МЕС, МРС та MSC зображують, відповідно, граничні зовнішні, граничні приватні та граничні суспільні витрати виробництва певного блага. MSB – граничні суспільні вигоди. Оптимальною для суспільства є комбінація P1, Q1 в той час, як ринкова рівновага (Е0) встановлюється за Р0 та Q0. Площа заштрихованого трикутника (Е1 АЕ0) відображає чисті витрати суспільства, що виникають через виробництво продукції більше Q1 одиниць.
Звернемо увагу на те, що в точці Е1 не ліквідуються повністю наслідки забруднення довкілля (адже у нашому випадку випуск стічних вод, пропорційний обсягу виробництва, а обсяг виробництва целюлозно – паперового комбінату в точці Q1 аж ніяк не дорівнює нулю). Однак збиток від забруднення суттєво зменшився. Площа трикутника Е1АЕ0 показує втрати ефективності, які пов’язані з тим, що граничні приватні витрати виявилися нижчими від граничних суспільних витрат. Таким чином, за наявності негативного зовнішнього ефекту економічне благо продається і купується у більшому, порівнянно з ефективним, обсязі, тобто має місце перевиробництво товарів та послуг з негативними зовнішніми ефектами.
Позитивний зовнішній ефект виникає у випадку, якщо діяльність одного економічного агента приносить вигоди іншому.
Класичний у таких випадках приклад – запилення бджолами сусіднього фруктового саду.
Розвиток освіти – також чудовий приклад позитивного зовнішнього ефекту. В суспільстві кожний його член виграє від того, що співгромадяни здобувають добру освіту. Однак кожний із нас, приймаючи рішення про здобуття освіти, навряд чи замислювався про ті вигоди, які суспільство отримує згодом. Розглянемо графік, для побудови якого припустимо, що лінія МРВ характеризує готовність абітурієнтів платити за навчання у вищому навчальномуу закладі. Вона виражає граничну корисність навчання для бажаючих навчатися. Крім індивідуальної корисності освіти молоді, існує і суспільна корисність. Пряма MSB відображає зміну суспільної граничної корисності (18.7).
Р
МSB
MSC = S
MPB A
Р1 E1
Р0
MEB E0
O Q0 Q1 Q
Рис. 18.7. Позитивний зовнішній ефект.
Ринкова рівновага Е0 встановлюється в точці перетину граничних приватних вигод і граничних суспільних витрат: МРВ = MSC. Ефективна для суспільства рівновага була б у точці перетину граничних суспільних вигод і витрат (Е1). Без субсидій держави будуть навчатися Q0 студентів, в той час як з позиції суспільства оптимальне число студентів дорівнює Q1. ефективність збільшується на площу трикутника E0AE1.
Таким чином, за наявності позитивного зовнішнього ефекту економічне благо продається і купується у меншому порівняно з ефективним обсязі, тобто має місце недовиробництво товарів і послуг з позитивним зовнішнім ефектом.
За наявності зовнішніх ефектів у ринковому механізмі не забезпечується Парето-ефективний розподіл. Ситуацію може поліпшити втручання держави та добровільна згода.
Негативні зовнішні ефекти виникають внаслідок конкуренції між різними варіантами використання ресурсів у випадку, якщо права власності на кожний з цих варіантів не закріплені. Коли ж права власності встановлені, то вони можуть бути продані, Для досягнення ефективності необхідно дозволити торгувати правами власності на використання ресурсів. Такі обміни дають змогу отримати додаткові виграші.
Трансакційні або операційні витрати – це витрати у сфері обміну, що пов¢язані з передачею прав власності. Звичайно виділяють п’ять основних форм трансакційних витрат:
1. пошук інформації;
2. проведення переговорів і укладання контрактів;
3. вимірювання;
4. специфікації та захисту прав власності;
5. витрати опортуністичної поведінки.
Уряд регулює установлення прав власності наданням повноваженнь для запобігання паралельного використання ресурсів. Він може використати ці повноваження для встановлення і збирання штрафів за забруднення. Він може права власності просто скасувати. Він зменшує трансакційні витрати, забезпечуючи зацікавленим особам можливість розв’язування питання прав власності у суді.
Для того, щоб скоротити перевиробництво товарів та послуг з негативними зовнішніми ефектами і заповнити прогалини не виробництва благ з позитивними зовнішнім ефектом, необхідно перетворити зовнішні ефекти у внутрішні. Перетворення зовнішніх ефектів у внутрішні (інтерналізація зовнішніх ефектів) може бути досягнуто шляхом наближення граничних приватних витрат ( і відповідно вигод) до граничних суспільних витрат (вигод).
Спроба знаходження принципово нових шляхів вирішення проблеми екстерналіїв пов’язана з працями Р. Коуза. Аналіз проблеми суспільних витрат дав змогу Р. Коузу дійти висновку, який називаєть теоремою Коуза. Суть її в тому, що, коли права власності всіх сторін ретельно визначені, а трансакційні витрати дорівнюють нулю, то кінцевий результат ( який максимізує цінність виробництва) не залежить від змін у розподілі прав власності (якщо ігнорувати ефект доходу). Іншими словами, в умовах досконалої конкуренції приватні й суспільні витрати рівні.
Порівняння системи ціноутворення, яка включає відповідальність за збитки від негативних зовнішніх ефектів, з системою ціноутворення, коли такої відповідальності немає, дало змогу Р. Коузу зробити парадоксальний, на перший погляд, висновок про те, що, коли учасники можуть домовитись самі й втрати таких переговорів дуже малі (трансакційні витрати дорівнюють нулю), то в обох випадках в умовах досконалої конкуренції досягається максимально можливий результат, що максимізує цінність виробництва.
Список використаної та рекомендованої літератури до всього курсу лекцій:
1. Горошко М.Ф., Кулішов В.В. мікроекономіка: Навч. Посібник. – К.: Ніка Центр, 2003.
2. Доллан Э., Линдский Д. Рынок: микроэкономическая модель. /пер. с англ. – СПб.:Автокомп., 1992.
3. Задоя А. О. Мікроекономіка: навчальний посібник. – К.: Знання, 2001.
4. Емцев Р.Г., Лукин М.Ю., Черемних Ю.Н. Микроэкономика: Учебник для вузов. – Уфа, 1995.
5. Кириленко В.І. Мікроекономіка: Навчальний посібник для ВНЗ. – К., 1997.
6. Карагодова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навчальний посібник для ВНЗ. – К., 1997.
7. Микроэкономика: Учебник под редакцией Яковлевва Е.Б. – М.: Дело, 1997.
8. Микро-макроэкономика./под ред. Макконел К.Р., Брю С.Л./ - Практикум к учебнику “Экономикс”: тесты, задачи, ситуации. – Бішкек, 1997.
9. Піндайк Роберт С., Рубінфелд Даніель Л. Мікроекономіка / Пер. з англ.. – К., 1996.
10. Самуэльсон П. Экономикс / Пер. с англ. – М.: МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1996.
Припустимо, що в економічній системі використовуються лише два фактори виробництва (праця та капітали). Протягом одного дня для виробничих цілей може бути використано 40 000 люд.-год. Праці та 20000 маш.-год. Капіталу. Сукупний обсяг послуг факторів виробництва, доступний за певний проміжок часу, називається ресурсним обмеженням економіки. Після того, чк увесь цей обсяг ресурсів включено у виробничий процес, пропозиція буде абсолютно нееластичною.
Якщо виробництво обмежене лише двома продуктами (Х та Y), то тим менші можливості суспільства у виробництві іншого.
Зручним інструментом для аналізу виробництва та розподілу ресурсів в економіці з фіксованою пропозицією праці та капіталу є діаграма Еджворта. Вона є прямокутником, сторони якого становлять обсяги ресурсів, які має у своєму розпорядженні суспільство для виробництва двох товарів. Кожна точка на діаграмі Еджворта відповідає певниму варіанту розподілу наявної кількості ресурсів для виробництва товарів X та Y (рис. 18.2).
Рис. 18.2 Діаграма Еджворта.
Щоб визначити обсяги випуску товарів X та Y при такому розподілі ресурсів, слід провести через точку А відповідні ізокванти. Для нашого прикладу обсяг виробництва товару Х становитиме 600 одиниць, а товару Y – 300 одиниць.
Таким чином, кожна точка діаграми Еджворта відповідає певним значенням шести змінних: LX, LY. KX. KY. QX. QY.
18.2 Ефективність виробництва та розподілу.
Ефективність виробництва досягається тоді, коли неможливо перебудувати використання наявних ресурсів так, щоб збільшити випуск одного товару без зменшення випуску іншого. З цієї точки зору використання ресурсів у точці А неефективне, адже залишаючись на ізокванті QX та пересуваючись вліво, ми переходимо до інших точок, які відповідають більшим обсягам виробництва товару Y (рис. 18.2).
Не важко дійти висновку, що тільки ті комбінації ресурсів, які відповідають точкам дотику двох сімейств ізоквант, є ефективними варіантами їх розподілу (рис. 18. 3).
У точках дотику кути нахилу ізоквант збігаються. Отже, можна стверджувати, що ефективність буде досягатися при рівності граничних норм технологічного заміщення ресурсів при виробництві обох товарів.
Рис. 18.3 Крива ефективності виробництва.
Через усі точки дотику ізоквант можна провести криву, яка називається кривою ефективності використання ресурсів в економічній системі. Вона показує всі ті комбінації ресурсів, у яких вони використовуються ефективно.
Від кривої ефективності виробництва легко перейти до кривої виробничих можливостей. Вона показує, який максимальний обсяг товару можна виробити при заданих обсягах випуску інших благ, ресурсних обмеженнях та існуючій технології. Кожна точка кривої ефективності показує на тільки співвідношення ресурсів, а й максимально можливий обсяг виробництва одного товару при заданих обсягах іншого, що становить головну суть кривої виробничих можливостей (рис. 18.4).
Рис. 18.4 Крива виробничих можливостей.
Користуючись кривою виробничих можливостей, можна визначити граничну норму трансформації одного продукту в інший, що показує, якою кількістю товару Y потрібно знехтувати, щоб отримати додаткову одиницю товару Х.
Розподіл ресурсів ефективний тоді, коли заданий обсяг продукції, який випускається за певний період часу, розподіляється між споживачами таким чином, що стає неможливим поліпшити становище однієї особи без завдання шкоди іншій.
Коли і ресурси розподіляються таким чином, що неможливо поліпшити становище особи без шкоди для іншої, досягається оптимальний, за Парето, розподіл ресурсів. Для досягнення такої ефективності не має бути можливості отримання додаткового виграшу шляхом перерозподілу ресурсів або обміну продуктами між споживачами. Корисність, що змінюється при всіх можливих варіантах розподілу ресурсів та виробленої продукції (рис. 18.5).
Кожна точка на кривій споживацьких можливостей відповідає ефективному варіанту розподілу продукту і ресурсів. Уздовж неї неможливо поліпшити становище однієї особи без заподіяння шкоди іншій.
18.3 Сутність зовнішніх ефектів.
Негативний зовнішній ефект.
Зовнішні ефекти (екстерналії) – це втрати і вигоди від ринкових угод, що не знайшли відображення в цілях. Вони називаються “зовнішніми”, оскільки стосуються не тільки економічних агентів, які беруть участь у даній операції, а й третіх осіб. Зовнішні ефекти виникають внаслідок як виробництва, так і споживання товарів і благ.
Щоб із пропозиції суспільства оцінити економічні результати певного виду господарської діяльності, необхідно до приватних втрат і доходів додати зовнішні витрати і вигоди:
Приватний доход приватні витрати = приватний прибуток + + +
Зовнішні вигоди зовнішні витрати = зовнішній прибуток = = =
Доход витрати = прибуток суспільства суспільства суспільства
Зовнішні ефекти поділяються на негативні й позитивні. Негативні екстерналії, пов’язані з витратами, позитивні – з вигодами. Таким чином, зовнішні ефекти показують різницю між суспільними втратами (вигодами) і приватними втратами (вигодами).
Негативний зовнішній ефект виникає у разі, якщо діяльність одного економічного агента спричиняє витрати інших.
Покажемо це на прикладі. Целюлозно- паперовий комбінат здійснює викиди недостатньо очищеної води в річку. Припустимо, що викиди стічної води пропорційні обсягу виробництва. Це означає, що із зростанням виробництва зростає і обсяг забруднення довкілля. Оскільки целюлозно – паперовий комбінат не здійснює повного очищення води, його граничні приватні витрати нижчі, ніж граничні суспільні витрати, оскільки вони не включають витрати на створення додаткової системи очисних споруд. Це призводить до того, що кількість випуску продукції перевищує ефективний обсяг випуску. (рис. 18.6). Р MSC А S = MPC Е1 Р1 MEC Р0 Е0
 |
O Q Рис. 18.6. Ефективний обсяг продукції.
Криві МЕС, МРС та MSC зображують, відповідно, граничні зовнішні, граничні приватні та граничні суспільні витрати виробництва певного блага. MSB – граничні суспільні вигоди. Оптимальною для суспільства є комбінація P1, Q1 в той час, як ринкова рівновага (Е0) встановлюється за Р0 та Q0. Площа заштрихованого трикутника (Е1 АЕ0) відображає чисті витрати суспільства, що виникають через виробництво продукції більше Q1 одиниць.
Звернемо увагу на те, що в точці Е1 не ліквідуються повністю наслідки забруднення довкілля (адже у нашому випадку випуск стічних вод, пропорційний обсягу виробництва, а обсяг виробництва целюлозно – паперового комбінату в точці Q1 аж ніяк не дорівнює нулю). Однак збиток від забруднення суттєво зменшився. Площа трикутника Е1АЕ0 показує втрати ефективності, які пов’язані з тим, що граничні приватні витрати виявилися нижчими від граничних суспільних витрат. Таким чином, за наявності негативного зовнішнього ефекту економічне благо продається і купується у більшому, порівнянно з ефективним, обсязі, тобто має місце перевиробництво товарів та послуг з негативними зовнішніми ефектами.
Позитивний зовнішній ефект виникає у випадку, якщо діяльність одного економічного агента приносить вигоди іншому.
Класичний у таких випадках приклад – запилення бджолами сусіднього фруктового саду.
Розвиток освіти – також чудовий приклад позитивного зовнішнього ефекту. В суспільстві кожний його член виграє від того, що співгромадяни здобувають добру освіту. Однак кожний із нас, приймаючи рішення про здобуття освіти, навряд чи замислювався про ті вигоди, які суспільство отримує згодом. Розглянемо графік, для побудови якого припустимо, що лінія МРВ характеризує готовність абітурієнтів платити за навчання у вищому навчальномуу закладі. Вона виражає граничну корисність навчання для бажаючих навчатися. Крім індивідуальної корисності освіти молоді, існує і суспільна корисність. Пряма MSB відображає зміну суспільної граничної корисності (18.7).
Р МSB MSC = S
MPB A Р1 E1 Р0 MEB E0 O Q0 Q1 Q
Рис. 18.7. Позитивний зовнішній ефект.
Ринкова рівновага Е0 встановлюється в точці перетину граничних приватних вигод і граничних суспільних витрат: МРВ = MSC. Ефективна для суспільства рівновага була б у точці перетину граничних суспільних вигод і витрат (Е1). Без субсидій держави будуть навчатися Q0 студентів, в той час як з позиції суспільства оптимальне число студентів дорівнює Q1. ефективність збільшується на площу трикутника E0AE1.
Таким чином, за наявності позитивного зовнішнього ефекту економічне благо продається і купується у меншому порівняно з ефективним обсязі, тобто має місце недовиробництво товарів і послуг з позитивним зовнішнім ефектом.
За наявності зовнішніх ефектів у ринковому механізмі не забезпечується Парето-ефективний розподіл. Ситуацію може поліпшити втручання держави та добровільна згода.
Негативні зовнішні ефекти виникають внаслідок конкуренції між різними варіантами використання ресурсів у випадку, якщо права власності на кожний з цих варіантів не закріплені. Коли ж права власності встановлені, то вони можуть бути продані, Для досягнення ефективності необхідно дозволити торгувати правами власності на використання ресурсів. Такі обміни дають змогу отримати додаткові виграші.
Трансакційні або операційні витрати – це витрати у сфері обміну, що пов¢язані з передачею прав власності. Звичайно виділяють п’ять основних форм трансакційних витрат:
1. пошук інформації;
2. проведення переговорів і укладання контрактів;
3. вимірювання;
4. специфікації та захисту прав власності;
5. витрати опортуністичної поведінки.
Уряд регулює установлення прав власності наданням повноваженнь для запобігання паралельного використання ресурсів. Він може використати ці повноваження для встановлення і збирання штрафів за забруднення. Він може права власності просто скасувати. Він зменшує трансакційні витрати, забезпечуючи зацікавленим особам можливість розв’язування питання прав власності у суді.
Для того, щоб скоротити перевиробництво товарів та послуг з негативними зовнішніми ефектами і заповнити прогалини не виробництва благ з позитивними зовнішнім ефектом, необхідно перетворити зовнішні ефекти у внутрішні. Перетворення зовнішніх ефектів у внутрішні (інтерналізація зовнішніх ефектів) може бути досягнуто шляхом наближення граничних приватних витрат ( і відповідно вигод) до граничних суспільних витрат (вигод).
Спроба знаходження принципово нових шляхів вирішення проблеми екстерналіїв пов’язана з працями Р. Коуза. Аналіз проблеми суспільних витрат дав змогу Р. Коузу дійти висновку, який називаєть теоремою Коуза. Суть її в тому, що, коли права власності всіх сторін ретельно визначені, а трансакційні витрати дорівнюють нулю, то кінцевий результат ( який максимізує цінність виробництва) не залежить від змін у розподілі прав власності (якщо ігнорувати ефект доходу). Іншими словами, в умовах досконалої конкуренції приватні й суспільні витрати рівні.
Порівняння системи ціноутворення, яка включає відповідальність за збитки від негативних зовнішніх ефектів, з системою ціноутворення, коли такої відповідальності немає, дало змогу Р. Коузу зробити парадоксальний, на перший погляд, висновок про те, що, коли учасники можуть домовитись самі й втрати таких переговорів дуже малі (трансакційні витрати дорівнюють нулю), то в обох випадках в умовах досконалої конкуренції досягається максимально можливий результат, що максимізує цінність виробництва.
Список використаної та рекомендованої літератури до всього курсу лекцій:
1. Горошко М.Ф., Кулішов В.В. мікроекономіка: Навч. Посібник. – К.: Ніка Центр, 2003.
2. Доллан Э., Линдский Д. Рынок: микроэкономическая модель. /пер. с англ. – СПб.:Автокомп., 1992.
3. Задоя А. О. Мікроекономіка: навчальний посібник. – К.: Знання, 2001.
4. Емцев Р.Г., Лукин М.Ю., Черемних Ю.Н. Микроэкономика: Учебник для вузов. – Уфа, 1995.
5. Кириленко В.І. Мікроекономіка: Навчальний посібник для ВНЗ. – К., 1997.
6. Карагодова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навчальний посібник для ВНЗ. – К., 1997.
7. Микроэкономика: Учебник под редакцией Яковлевва Е.Б. – М.: Дело, 1997.
8. Микро-макроэкономика./под ред. Макконел К.Р., Брю С.Л./ - Практикум к учебнику “Экономикс”: тесты, задачи, ситуации. – Бішкек, 1997.
9. Піндайк Роберт С., Рубінфелд Даніель Л. Мікроекономіка / Пер. з англ.. – К., 1996.
10. Самуэльсон П. Экономикс / Пер. с англ. – М.: МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1996.
P 
P1 
φ b 
P2 
a D 
Q Q1 Q2
Рис. 2.2 Прямолінійна функція попиту.
В цьому випадку функція QD=f (P) має вигляд:
Q=а - в·Р,
де а і в – константи рівняння попиту.
Лінія попиту має спадний характер. Закон попиту стверджує, що чим нижча ціна на товар, тим більший попит на цей товар. Тобто, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність.
Величина попиту – це кількість товару, яка була б куплена за певною ціною за незмінності інших факторів. Рух вздовж кривої попиту називається змінною величини попиту. Кожній ціні відповідає певна величина попиту (Рис.2.3, а).
При змінних нецінових факторів (всіх інших, крім ціни) змінюється попит на товар. Це приводить до зміщення лінії попиту вправо (при збільшенні попиту) або вліво (при зменшенні попиту) (Рис.2.3, б).
 | | ||||||
 | |||||||
 | |||||||
Р1  | |||
 | |||
Рис. 2.3 Зміна попиту і зміна величини попиту.
2.2 Поняття пропозиції. Функція пропозиції. Фактори, що впливають на пропозицію
Поняття „пропозиція” означає бажання і здатність продавців надати товари в певній кількості для реалізації на ринку.
Функцією пропозиції називається залежність обсягу пропозиції від факторів, що його визначають :
QD=f (P, PA, PB, ..., С, Т, N, E) (2.4)
де QD - величина пропозиції даного товару;
P, PA, PB, ... - ціни даного та інших товарів;
С – затрати виробництва, які враховують зміну ціни на ресурси, а також зміну технології виробництва;
Т – податки і дотації;
N – природні умови;
E – очікування продавців.
Як і функція попиту, функція пропозицій може бути представлена трьома способами:
1) табличним
Пропозиція товару. Таблиця 2.2
| Ціна товару Р, грн.. | Обсяг товару QS, шт. |
| 10 | 20 |
| 20 | 40 |
| 30 | 60 |
де а і в – константи рівняння пропозицій;
2) графічним.
P P  |
S S 
P1 P1 
P2 P2 
Q Q Q2 Q1 Q2 Q1
Рис.2.4. Графічне зображення функції пропозиції.
Як видно із графіка, пропозиція збільшується із збільшенням ціни і навпаки: пропозиція зменшується із зменшенням ціни. Це і є закон пропозиції.
При зміні ціни приходить зміна обсягу пропозиції, тобто, зміна кількості товару, що пропонується для продажу (Рис.2.5, а). Зміна обсягу пропозиції відбувається при зміні цінового фактору і незмінних інших.
Зміна нецінових факторів (зниження або збільшення цін на ресурси, покращення технологій виробництва, введення податку і т. ін.) веде до зміни пропозиції, тобто до зміщення всієї кривої пропозиції(рис.2.5, б)
а) б)
Р S Р S2 S1 
Р2 Р2 
Р1 Р1 
Q Q Q1 Q2 Q3 Q4 Q1 Q2
Рис. 2.5. Зміна обсягу пропозиції (а) і зміна пропозиції під дією цінових і нецінових факторів
2.3 Взаємодія попиту і пропозиції.
Ринкова рівновага. Рівноважна ціна
Ринкова рівновага існує тоді, коли немає тенденції до зміни ринкової ціни чи кількості товарів, які продаються. Якщо ринок перебуває в рівновазі, ціна товару така, що кількість товару, яку споживачі хочуть придбати, точно збігаються з кількістю товару, яку продавці хочуть запропонувати.
Поєднаємо лінії попиту і пропозиції на одному графіку (Рис.2.6).
Р 
S РЕ
Е D
Q QE
Рис.2.6. Рівновага на ринку.
Лінія D є графічним зображенням функції попиту від ціни; лінія S – функція пропозицій від ціни. Координатами точки Е є рівноважна ціна РЕ і рівноважний обсяг QЕ. В цій точці досягається рівність:
QЕ = QD = Q S,
де QD – обсяг попиту;
Q S – обсяг пропозиції.
Ринок перебуває в рівновазі, коли обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції за певної ціни.
Рівноважна ціна – це ціна, яка врівноважує попит і пропозицію внаслідок дії конкурентних сил.
S 
Р1 А1 надлишок товару В1 РЕ вектор ціни
Е точка рівноваги 
Р2 А В вектор ціни дефіцит товару D
QE Q Рис. 2.7. Вплив зміни попиту та пропозиції на стійкість ринкової рівноваги.
Використовуючи графік (рис.2.7) можна визначити зміни в ринковій кон’юнктурі в відповідності із співвідношенням ціни, попиту і пропозиції. Переміщуючись вертикально по графіку, можна встановити, що типовими будуть три основні якісні стани ринкової кон’юнктури: ринкова рівновага, дефіцит, надлишок товарів.
Ринкова рівновага, коли попит збігається з пропозицією при визначеному рівні цін, є короткотривалим, так як проходить постійне балансування попиту і пропозиції біля точки рівноваги. На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни деякого товару. Значення ціни на ринку завдяки незбалансованості попиту і пропозиції являється рухомою величиною.
Так для всіх значень ціни, які лежать нижче точки рівноваги, обмежена пропозиція товарів і незадоволений попит в ньому створюють дефіцит, а, значить, конкуренцію на товар. Найбільш діловим аргументом в цій конкуренції є підвищення ціни із-за недостатності товару. При таких умовах ціна буде підвищуватись, стимулюючи розширення пропозицій товару на ринку.
Протилежна позиція, яка характерна для надлишку товарів, це перевищення пропозиції над попитом. Пануючим фактором зміни ціни товару являється перенасичення ринку товарами того виду, який не знаходить збут. Цінова конкуренція продавців цього товару веде до зниження ціни. В обох випадках (дефіцит чи надлишок товару) вектор коливання цін направлений до точки рівноваги, в якій встановлюється тимчасова збалансованість попиту і пропозиції, а ціна приймає значення рівноважної ціни. Таке постійне коливання ціни товару навколо ціни рівноваги обумовлене інерційністю в тенденціях зміни ринкового відношення попиту і пропозиції. Воно являється необхідною передумовою дії ринкового механізму підтримання економічних пропорцій, встановлення динамічної збалансованості виробництва і споживання.
Точка рівноваги характеризує рівень цін, який по своїй величині найбільш відповідає суспільно необхідним нормальним умовам виробництва деякого товару з однієї сторони і споживання цього товару-з іншої.
Тема 3 . Еластичність попиту і пропозиції
План лекції
1.Поняття еластичності. Цінова еластичність попиту.2. Перехресна еластичність попиту.
3. Еластичність попиту за доходом.
4. Еластичність пропозиції.
Література: [ 1, c. 79-86], [2, c.58-63 ], [4, c.26-40].
3.1 Поняття еластичності. Цінова еластичність попиту
При аналізі попиту споживачів і продавців товару часто цікавить не його абсолютний обсяг, а зміни його у відповідь на зміну цінових чи нецінових факторів, тобто його чутливість або еластичність функцій попиту.
Еластичність – це відношення відносного приросту функції до відносного приросту незалежної величини.
Еластичність попиту за ціною характеризує відносну зміну попиту на деякий товар залежно від зміни ціни. Коефіцієнт еластичності попиту за ціною дорівнює відносній зміні величини попиту при певній відносній зміні ціни на товар. Визначається коефіцієнт еластичності за ціною по формулі:
або
якщо зміни ціни значні (>10%), використовується формула:
якщо крива попиту задана лінійною функцією (Q=a-b·P), то
Як правило, коефіцієнт еластичності є від’ємною величиною. Тому для практичного використання беруть Ed в абсолютних одиницях |Ed|.
Оскільки коефіцієнт еластичності – це певне число, яке показує відносну реакцію величини попиту споживача на відносну зміну власної ціни товару, то діапазон еластичності змінюється від 0 до нескінченності.
Якщо Ed=0, попит абсолютно нееластичний: жодна зміна ціни не впливає на обсяг попиту. Якщо |Ed|=∞, попит абсолютно еластичний, тобто, при незмінній ціні покупець бажає і може купити будь-яку кількість товару.
Між цими двома екстремальними коефіцієнтами цінової еластичності лежать три проміжні вияви еластичності:
при |Ed|>1 - попит еластичний;
при |Ed|<1 - попит нееластичний;
при |Ed|=1 - попит має одиничну еластичність.
Р D1
 |
D2 |Ed|=∞
|Ed|>1
Ed=0 |Ed|<1
|Ed|=1
Q Рис.3.1. Криві попиту з різними видами еластичності.
Необхідно чітко усвідомити, що чим еластичніший попит, тим чутливіші споживачі до змін ринкової ціни товару. І навпаки, чим менш еластичний попит, тим менш чутливі споживачі до коливань ціни товару.
3.2 Перехресна еластичність попиту
Еластичність попиту може змінюватись. Залежить вона в першу чергу від наявності товарів – замінників. Важливим поняттям є поняття перехресної еластичності.
Перехресні еластичність попиту за ціною характеризує відносну зміну обсягу попиту на один товар від зміни ціни іншого:
Величина перехресної еластичності попиту може бути позитивною, негативною і нульовою.
При Еху>0, то товари Х і У являються взаємозамінними (наприклад, різні види палива)
При Еху<0, то товари називають супутніми (наприклад, автомобілі та бензин).
Якщо Еху=0, то такі товари називаються незалежними, підвищення ціни на один з них не впливає на попит другого (наприклад, цукор і цемент).
Еластичність на різні товари залежить від різноманітності можливостей (напрямів) використання даного товару. Чим різноманітніші ці можливості, тим вища еластичність (наприклад, попит на універсальне обладнання більш еластичний, ніж на спеціалізоване).
Еластичність залежить від ступеня насиченості потреб. Наприклад, якщо майже всі сім’ї уже мають хоча б один холодильник, невелике зниження ринкової ціни суттєво не позначиться на обсягу попиту і продаж. Але на початковій стадії (наприклад, комп’ютери), відносно невелике зниження ціни може зумовити значне збільшення попиту на них.
Еластичність попиту залежить від фактора часу. Попит більш еластичніший в довгому періоді, ніж в короткому, тому що потрібний час для пристосування на зміну цін.
3.3 Еластичність попиту за доходом
Важливим є аналіз зміни попиту на товари при зміні доходу споживачів.
Еластичність попиту за доходом характеризує відносну зміну попиту на будь-який товар при зміні доходу споживача.
Коефіцієнт еластичності попиту за доходом вимірюється як відношення відносної зміни попиту на товар до відносної зміни грошового доходу споживача:
Якщо ЕІ<0, то товар є низькоякісним, збільшення доходу супроводжується зниженням попиту на цей товар (наприклад, кісточкові супові набори).
Якщо ЕІ=0, попит товару не реагує на зміну доходу (наприклад, до таких товарів відноситься кухонна сіль).
Якщо ЕІ>0, товар називають нормальним, із зростанням доходу споживання його збільшується.
Нормальні товари розділяються на три групи :
ЕІ>0, але ЕІ<1 - товари першої необхідності; попит на них зростає повільніше, ніж зростає доход;
ЕІ=1 – товари другої черги необхідності; попит на них зростає в міру зростання доходу;
ЕІ>1 – предмети розкоші; попит на які випереджає зростання доходів і тому немає межі насичення.
3.4 Еластичність пропозиції
Крива графіка пропозиції має тенденцію до зростання : з підвищенням ціни збільшується кількісний обсяг пропозиції.
Еластичність пропозиції визначається із залежності:
Із залежності (3.7) видно, що еластичність пропозиції тим більша, чим більше крива пропозицій наближається до горизонтальної лінії, і тим менша, чим більше крива пропозиції наближається до вертикальної лінії (Рис.3.2)
Р S2 (ЕS=0) 
S3 (ЕS>1) 
S1 (ЕS=∞) 
S5 (ЕS=1) S4 (ЕS< 1) 
Q Рис.3.2 Еластичність пропозиції.
Цінова еластичність змінюється від 0 до нескінченості:
- пропозиція абсолютно еластична при ЕS=∞
- пропозиція еластична при ЕS>1;
- пропозиція нееластична при 0< ЕS< 1;
- пропозиція має одиничну еластичність при ЕS=1.
Із графіка (Рис.3.2) видно, що для лінійних функцій пропозиції
- лінія , яка горизонтальна осі Х має абсолютну еластичність;
- лінія, яка перетинає вісь У, еластична за будь-яких цін;
- лінія, яка проходить через початок координат, має одиничну еластичність;
- лінія, яка перетинає вісь Х, нееластична при будь-якому значенні цін;
- лінія, паралельна осі У, має абсолютну нееластичність.
Цінова еластичність для нелінійної кривої пропозиції в будь-якій точці може бути виведена шляхом проведення дотичної до точки і виявлення того, яку вісь перетинає ця дотична (Рис.3.3)
Р S  |
А2 (0< ЕS< 1) 
А1 (ЕS>1) |
Q
Рис.3.3 – Нелінійна крива пропозиції.
Тема 4. Основи теорії поведінки споживача в ринкових умовах
План лекції
1. Корисність товару як економічна категорія.
2. Функція корисності. Поняття загальної корисності та граничної корисності.
3. Закон спадної граничної корисності. Правило максимізації корисності.
Література: [ 1, c.22-35], [2, c.22-33], [4, c.].
4.1 Корисність товару як економічна категорія
Корисність в мікроекономіці розглядається як характеристика задоволеності споживача (чи досягнутого ним добробуту) при споживані певних товарів чи послуг.
Категорія корисності, яка за мотивами і за цілями, є переважно суб’єктивною, служить для того, щоб зрозуміти поведінку споживача. Корисність може змінюватись із зміною ситуації.
Своє економічне значення корисність виявляє у виборі благ. Корисність є критерієм відбору того чи іншого блага (товару, послуги, ресурсу).
Економічні блага – будь-які предмети, здатні задовольнити потреби споживачів, або які можуть бути використаними для відповідних цілей виробниками.
Благо буде придбане, якщо споживач надасть йому переваги, побачивши в ньому певну корисність для себе. Переваги можна умовно визначити порядковими номерами які начебто присвоєні споживачем певним наборам (кошикам, комплектам), що мають різні кількості чи різні назви товарів і послуг. З точки зору споживача ці набори являють собою альтернативні споживчі можливості.
Крім якісної, будь-яке явище, в тому числі і корисність, може мати кількісну сторону.
Спосіб виміру корисності двох різних благ для даного споживача можна розглядати як фіксоване відношення переваги, наданої одному благу щодо іншого.
Раціональний споживач може упорядковувати своє ставлення до всіх благ, які розглядаються ним при виборі, розташувавши їх за певною ієрархією. Критерії відбору виявляються через поняття “ більша перевага”, “ менша перевага”, “однаково”. Такий варіант вимірювання корисності називається ординалізмом (теорія, яка вивчає такий підхід споживача до вибору благ, називають ординалістською ).
Якщо припустити, що раціональний споживач не тільки визнає той факт, що для нього корисність даного блага більша чи менша від корисності іншого блага, але і вказує, на скільки більша, фіксуючи величину перевищення, то такий варіант вимірювання корисності називається кардиналізмом (теорія, яка вивчає такий підхід споживача до вибору благ, називається кардиналістською).
4.2 Функція корисності .
Поняття загальної корисності та граничної корисності
Переваги споживача можуть бути виражені неперервною функцією корисності, яка є відношенням між обсягами благ, що споживаються, і рівнем добробуту ( ступенем задоволеності, рівнем корисності), який досягається при цьому споживанні . Функція корисності має вигляд :
U = f ( X1 , X2 , X3 ….Xn ) ( 4.1 )
Де U – рівень корисності ( рівень добробуту ), сукупна або загальна корисність.
Хі ( і = 1,2,3 ... n ) – кількість благ і-го виду.
f – певна відповідність між рівнем корисності і кількості благ, що споживаються .
Залежність загальної (сукупної) корисності від кількості благ, що споживаються можна виразитити графічно (рис 4.1)
МU 
U
X X Рис. 4.1 Сукупна корисність Рис. 4.2 Гранична корисність
Для визначення додаткової корисності, яка додається кожною окремою одиницею (порцією) товару, вводиться поняття граничної корисності:
MU =
Гранична корисність – це збільшення (зменшення) даного рівня корисності при споживанні кожної слідуючої одиниці блага.
4.3 Закон спадної граничної корисності.
Правило максимізації корисності
Гранична корисність будь-якого даного виду благ зменшується в міру збільшення кількості даного виду благ, що споживається (при змінних кількостях споживання інших благ).
В цьому визначається дія давно відомого економістам принципу (закону) спадної граничної корисності, коли кожна наступна порція даного блага приносить в даній ситуації споживання в се менший приріст загального рівня корисності (добробуту ) даного споживача .
Принципи спадної графічної корисності частол називають першим законом Госена.
Якщо є деякий набір благ, то другий закон Госена зводиться до того, що за всіх варіантів використання певного блага необхідно за обмежений період часу розподілити таким чином, щоб кожний варіант виводив споживача на одну і ту ж величину граничної корисності MU.
Правило максимізації корисності (при загальній незмінній корисності набору):
Тема 5. Ординалістська теорія поведінки споживача
План лекції
1. Система переваг споживача та її основні елементи.2. Крива байдужості. Гранична норма заміщення.
3. Бюджетна лінія. Бюджетне обмеження та можливості споживача.
4. Оптимум споживача як модель раціонального споживчого вибору.
Література: [ 1, c.35-48], [2, c.34-40], [4, c. 45-59].
5.1 Система переваг споживача
Переваги споживача можна (згідно ординалістської теорії) умовно визначити порядковими номерами, які нібито присвоєні споживачем певним наборам, що мають різні кількості чи різні назви товарів чи послуг. Практика засвідчує, що всі блага споживаються не відокремлено, а разом з іншими, тобто в певних комплектах, наборах.
Набір благ – це сукупність їх даних кількостей і видів, що споживаються в даний період .
Сукупність всіх реально можливих наборів вимірюється ринковими кошиками – набором одиниць деяких благ, які споживаються за одиницю часу. З точки зору споживача ці кошики (набори благ) являють собою альтернативні споживчі можливості.
Елементами системи переваг споживача являються здатність до ранжування альтернатив, транзитивність переваг, не насиченість благами, взаємозамінність благ. Послідовність поведінки споживача визначає рівень його раціоналізму.
Аксіома повної впорядкованості переваг: споживач завжди може сказати, як він ставиться до наборів благ, що порівнюються. Інакше кажучи, що для будь-яких наборів А і В в певній ситуації споживач може визначити своє ставлення до них: або А >B, або А < В, або А = В.
Аксіома транзитивності переваг: переваги споживача послідовні. Тобто, якщо А >B, а В >С, то завжди А > С. Із ранжування наборів випливає, що А дає більше задоволення, ніж В. Аналогічно В дає більше задоволення, ніж С. Отже А повинно дати більше задоволення, ніж С.
Це припущення показує, що переваги можуть бути визначені перервною функцією корисності (яка може бути зображена графічно в системі координат XY).
Аксіоми потреб, що не насичуються: більша кількість будь-якого блага завжди має перевагу перед меншою кількістю того ж блага (більше завжди краще).Виходячи з цієї аксіоми про ненасичуваність споживача і враховуючи неперервність функції корисності можна записати:
Збільшення даного рівня корисності, яка забезпечується при споживанні додаткової кількості блага даного виду та незмінних кількостях благ всіх інших видів називається граничною корисністю благ:
Аксіома незалежності споживача. Задоволення споживача залежить тільки від кількості благ, які споживають і нині. Але від цієї аксіоми можна відмовитись при аналізі процесів споживання з врахуванням зовнішніх ефектів і зовнішніх витрат. В ординалістській теорії корисності поняття “корисність” означає не більше, ніж порядок переваг.
Підтвердження “Набір А має перевагу перед набором В” еквівалентне твердженню “набір А має більшу корисність для даного споживача, ніж набір В”.
5.2 Крива байдужості. Гранична норма заміщення
Переваги у ставленні споживача до благ можна виразити в графічній формі, якщо запитувати про те, як ця людина ранжувала б альтернативи. Групи рівноцінних для даного споживача наборів благ (групи байдужості) можна розташувати в певному порядку. І споживач може визначити не перевагу, яку він віддає одній з альтернатив, або на відчутність різниці між ними.
Припустимо, що тільки два товари (X i Y) споживаються протягом дня.
Складемо таблицю альтернативних наборів товару Х і У:
Таблиця 5.1
| Набір | а | в | с |
QX | 1 | 2 | 3 |
| QY | 400 | 200 | 300 |
Відкладемо ці точки на графіку і з’єднаємо їх плавною лінією.
QY
а 
400 300
200 в
с 
100 U Рис. 5.1 Крива байдужості.
| |
|
Q X 1 2 3
Одержана лінія рівної корисності називається кривою байдужості.
Крива байдужості є відображенням сукупності наборів благ, між якими споживач не робить різниці. Тобто вони однаково корисні для нього і забезпечують однаковий рівень задоволення.
Криві байдужості мають певні властивості: крива байдужості може бути проведена через будь-яку точку графіка (рис 5.2)
Криві байдужості на одному графіку ніколи не перетнуться.
Криві байдужості, що більш віддалені від точки координат, мають більший рівень корисності і більш привабливі для споживача.
Криві байдужості мають спадний характер, тобто кількість товару Y зменшується при збільшенні кількості товару Х.
Криві байдужості випуклі до початку координат.
Карта байдужості – сукупність
кривих байдужості, що відповідають
усім можливим рівням корисності для
U зображенням шкали переваг споживача
U2 Карта байдужості є графічнимU1 зображенням шкали переваг
споживача. Карти байдужості
виключно індивідуальні. За картою байдужості
Рис. 5.2. Карта кривих байдужості. можна говорити про переваги
і смаки конкретного споживача.
Основним поняттям порядкової (ординалістської) теорії корисності є гранична норма заміщення.
Граничною нормою заміщення благом Х блага У (MRS x y) називається така кількість блага У1, від якої споживач відмовляється, щоб отримати ще одну одиницю блага Х; при цьому рівень корисності споживача залишається незмінним (рис 5.3)
MRS x y =
Y 
у1 y2 U
x1 x2 X
Рис. 5.3 Крива байдужості.
При зменшенні товару Х на незначну величину його загальна корисність змінюється на величину МUх*△Х (МUх – гранична корисність товару Х). Аналогічно можна записати для товару У
МUу *△У
Для однієї карти байдужості : М Uх *△Х = - М Uу *△Уабо
Таким чином, гранична норма заміщення товарів першого виду товарами другого виду дорівнює відношенню граничних корисностей даних видів благ.
5.3 Бюджетна лінія. Бюджетне обмеження та можливості спoживача.
Бюджетне обмеження показує всі комбінації товарів, які можуть бути придбані споживачем за даного доходу і даних цін. Бюджетне обмеження споживача можна записати у формі такого рівняння:
І = Рх * Х + Ру * У , ( 5.5 )
Що означає: доход дорівнює сумі витрат на всі товари.
Перетворимо це рівняння до такого виду:
Y =
Рівняння ( 5.6 ) являється рівнянням бюджетної лінії .
у  |
У/Ру К
L
Х
І/Рх Рис 5.4 Бюджетна лінія.
Точки перетину бюджетної лінії з осями координат Х і І визначаються відповідно відношенням :
У а ) У б)
К K2 K1
Рис 5.5 Бюджетна лінія
L1 L2 Х Х :
а) при зменшенні ціни на товар Х ;б) при збільшенні ціни на товар У.
5.4 Оптимум споживача як модель раціонального споживчого вибору.
Система переваг споживача.
Поєднання понять кривих байдужості та бюджетного обмеження дає можливість пояснити, за яких умов споживач буде знаходитись в стані тривалої рівноваги, тобто в такому стані, коли він буде максимізувати свою корисність споживанням визначеної кількості товару X та Y за даної величини доходу І і цін на блага РХ та РY.
Споживач максимізує свою корисність за даної умови, коли він одночасно знаходиться на найвищій кривій байдужості і на лінії бюджетних обмежень.
Можливість вільного переміщення вздовж бюджетної лінії говорить про те, що максимізувати корисність споживач буде в точці Е, в якій крива байдужості U, буде дотичною до бюджетної лінії K L.
Y
K a E
U2
B U1
U X L
Рис. 5.6. Рівновага споживача.
Інші спільні точки більш низької кривої байдужості Uі бюджетної лінії А і В, не максимізують корисність споживача, так як U< U1. Таким чином, точка Е є точкою рівноваги споживача, в якій він максимізує свою корисність
В математичному плані рівновага споживача зображується в точці, де yf[bk лінії бюджетних обмежень дорівнює yf[bkeкривої байдужості:
MRS xy =
Рівність граничної норми заміщення благ співвідношенню їх цін є умовою рівноваги споживача в ординалістській концепції.
Так як згідно (5.4) MRS x y =
Рівнянням (5.8) умовою рівноваги споживача в кардиналістській концепції.
Таким чином, в точці оптимуму споживача відношення граничних корисностей дорівнює відношенню цін благ, що споживаються.
У відповідності з цим споживач розподіляє свій доход таким чином, щоб слідуючa грошова одиниця витрачена на кожний товар, приносила йому одну і ту ж граничну корисність.
6. Моделювання поведінки споживача на ринку товарів
План лекції
1. Реакція споживача на зміну його доходу.2. Реакція споживача на зміну ціни товарів.
3. Ефект доходу та ефект заміщення.
4. Надлишок споживача. Зміна надлишку і витрати в результаті введення податків на товари.
Література: [ 1, c.49-55], [2, c.40-53], [4, c. 66-72 103-113].
6.1 Реакція споживача на зміну його доходу.
Розглянемо зміну оптимуму споживача при зміні його доходу, коли ціни і переваги споживача залишаються незмінними. Із збільшенням (або зменшенням) грошового доходу споживач може купити більшу (чи меншу) кількість як товару Х, так і товару У. При зміні доходу бюджетна лінія зміщується паралельно початковій бюджетній лінії (праворуч- при збільшенні доходу; ліворуч – при зменшенні доходу).
Розглянемо як зміну оптимуму споживача на графіку.
Y K
2 
G 
K1 E3
K E1 E2 G U2
U U1 L L1 L2
Рис. 6.1 Лінія доход-споживання
Із зростанням доходу бюджетна лінія зміщується в положення К, L, 6 споживач переходить на більш високу криву байдужості. Очевидно, що набір Е2 містить більшу кількість товарів Х і У, ніж набір Е1.
З’єднуючи всі подібні точки, отримаємо криву GG, яка називається крива доход-споживання. Вона є множиною всіх оптимальних наборів товарів при зміні доходу споживача і незмінному співвідношенні цін.
Як видно із графіка (рис. 6.1), крива доход-споживання обох товарів х і У збільшується. Такі товари мають назву нормальних товарів.
Товар, споживання якого із зростанням доходу знижується, називається неякісним.
Крива доход - споживання дає змогу побудувати індивідуальну криву Енгеля, що характеризує зв’язок між обсягом споживання і доходом споживання при незмінних цінах і уподобаннях.
а) б) в) г)
У У У У  |  | ||||||||||||
 | |||||||||||||
 | |  | | ||||||||||
Х Х Х Х
Рис. 6.2 Криві витрат Енгеля.
а – для нормального товару
б – для неякісного товару
в – для високоякісного товару
г – для нейтральних товарів
6.2 Реакція споживача на зміну ціни товарів.
Розглянемо реакцію споживання в ситуації, коли проходить зміна ціни на товар на прикладі зниження ціни на товар Х.
Зниження ціни на товар Х зумовлює поворот бюджетної лінії до нової точки перетину її з віссю Х, більш віддаленої від початку координації (точка L1 на рис. 6.3). Якщо ціна інших благ і грошовий доход залишаються без змін, то перетин бюджетної лінії з віссю У залишається без зміни (точка К на рис. 6.3).
На графіку (рис. 6.3 верхня частина) показана зміна оптимуму споживача за зміни ціни товару Х при незмінній структурі переваг і попередньому доходу.
У  |
К 
 |
x1 х2 L L1 Х
Px 
P'x D | |||
| | ||
x1 x2 Qx Рис. 6.3 Крива ціна-споживання і побудова лінії попиту.
Як видно з графіка, при переході оптимуму споживача в точку Е1 він може придбати товарів Х2
З’єднуючи точки Е і Е1, одержуємо лінію ЕЕ1, яка називається кривою ціни-споживання. На основі цієї кривої можна побудувати лінію індивідуального попиту (нижня частина рис. 6.3).
Якщо споживач купує Х1 товару за ціни Рх і Х2 за ціни Р'х1, то на основі даної інформації можна побудувати лінію D, що характеризує обсяг попиту на товар Х як функцію від ціни.
6.3 Ефект доходу та ефект заміщення.
Зміна ціни блага міняє не тільки відносну доступність благ для споживача з фіксованим нормальним доходом, але його реальним добробут. Зниження ціни робить його більш багатим, а підвищення – бідним. Тому перехід до нової комбінації благ, яку купує споживач є наслідком дії двох факторів: зміни співвідношення цін та зміни реальної величини бюджету споживача.
Виділимо в загальній величині ефекту зміни ціни кожного із цих факторів окремо.
Зниження ціни на товар Х дає можливість:
а) за ту ж саму кількість товару Х віддати менше коштів і на “заощаджену” суму придбати інші товари;
б) більше споживати товару Х, що здешевів і менше товару У, що став відносно дорогим.
Ефект доходу - зміна реального доходу споживача в результаті зміни ціни одного з товарів, що входить до його споживчого товару.
Ефект заміщення – зростання попиту на здешевілий товар, який зумовлений заміщенням цим більш дешевим товаром інших, що стали відносно дорогими.
Ефект доходу і ефект заміщення діють одночасно. Ефект заміщення для різних груп товарів (нормальних, низькоякісних) при зниженні ціни завжди є позитивним: зниження ціни товару Х спонукає споживача до більшого споживання його. При підвищенні ціни на товар Х приводить до заміщення його споживання іншими, що стали дешевшими. Ефект доходу може бути позитивним (для нормальних товарів) і негативним (для низькоякісних товарів).
Загальний ефект впливу зміни ціни одного з товарів на поведінку споживача дорівнює сумі цих двох ефектів (рис. 6.4).
Ефект Ефект
заміщення доходу
Нормальний товар
Загальний ефект
Ефект заміщення
Низькоякісний 
товар Загальний Ефект
Ефект доходу
Ефект доходу 
Товар 
Гіффена Загальний Ефект
ефект заміщення
Рис. 6.4 Загальний ефект впливу на реакцію споживача зниження ціни на товари.
В економічній теорії існує зв’язок між ціною товару, який споживач вважає низькоякісним, і споживанням цього товару, коли абсолютна величина ефекту доходу перевищує величину ефекту заміщення. Такий зв’язок називається парадоксом Гіффена, а товар називають товаром Гіффена.
Товар Гіффена – це товар, що посідає значне місце в бюджеті незаможніх споживачів при зменшені ціни попит на нього спадає (крива попиту має не спадний, а висхідний характер).
6.4 Надлишок споживача. Зміна надлишку і втрати в результаті введення податків на товари.
Надлишок споживання, або додаткова вигода, яку має той чи інший споживач, показує, наскільки в середньому краще живуть окремі споживачі. Різні споживачі неоднаково оцінюють споживання різних товарів, а отже, неоднаковим буде і максимальний рівень ціни, яку вони ладні заплатити за цей товар.
Криві попиту, як відомо, показують ту кількість товару, яку купує споживач за кожної заданої ціни.
Але з другого боку, крива попиту характеризує готовність, бажання споживача платити за додаткову одиницю товару, якщо у нього є деяка кількість цього товару. Тому функцію попиту можна розглядати як відображення бажання споживача платити.
Р 
Рmax Надлишок споживання | ||||||
 | ||||||
| ||||||
 | ||||||
 | ||||||
 | ||||||
Pp A D
0 Q Qp
Рис. 6.5 Надлишок споживання.
Висота кривої попиту (Рmax) показує ту максимальну ціну, яку ладен споживач заплатити за додаткову одиницю товару. Площа під кривою попиту D (0, Рmax, А, Qp) відображає ту загальну суму коштів, яку споживач готовий заплатити за придбання Qp одиниці продукції.
В умовах ринкової економіки споживач купує Qp одиниць продукції за ціною Pp , а тому сума фактичних витрат споживача дорівнює площі 0 Р
Площа трикутника Pp Рmax А характеризує той надлишок, ту вигоду, яку отримує споживач при цьому. Податки погіршують добробут споживача.
Розглянемо дію податку на продаж, наслідком якого є ефект підвищення ціни. 
С 
К Т 
У2 Е1 Е У1 U1 U2 х2 х1 L L Q
Рис. 6.6 Вплив податку на надлишок споживача.
Ціна, що зросла через цей податок буде наближати бюджетну лінію споживача К L до початку координат К L1. Точка рівноваги Е споживача переміститься в точку Е1. Споживання товару зменшиться з Х1 до Х2. Витрати на інші товари зростуть з У1 доУ2. Споживач позбавляється У2К гр.. од. доходу за купівлі Х2 одиниць товару, з якої У2Т одержує продавець, а ТК – уряд.
Рухаючись із точки Е в точку Е1, споживач зазнає збитків, що виражаються у зменшенні корисності з рівня U2 до U1. Таким чином, податок робить становище споживача нижчим.
Рух з точки Е в точку Е1 – це комбінований результат ефектів зміни доходу і взаємозамінності товарів Х товарами У. Різниця між рівнями корисності U2 і U1 є надлишковим податковим тягарем споживача.
Тема 7 Мікроекономічна модель підприємства.
План лекцій .
1. Підприємство як суб'єкт та виробничо-ринкова система.
2. Виробництво і технологія. Виробнича функція.
3. Найважливіші параметри підприємства як мікроекономічної моделі: граничний продукт, альтернативні витрати, економічні і бухгалтерські витрати, сукупний, середні та граничні витрати, сукупний середній та граничний доход, прибуток як рушійна сила. Різні концепції прибутку.
Література: [ 1, c.133-150], [2, c. 69-70], [4, c. 109-113].
7.1 Підприємство як суб'єкт ринку та виробничо-ринкова система
Підприємство (фірма) - це організація, яка формується і управляється з метою отримання максимального прибутку для її власників шляхом виробництва благ для продажу на ринку.Закон України “Про підприємство в Україні” дає таке визначення підприємства:
„Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має право юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну, і комерційну діяльність з метою одержання відповідного доходу (прибутку)".
З економічної точки зору підприємство самостійно здійснює виробничу діяльність.
Виробництво - це процес використання праці та обладнання, капіталу разом з природними ресурсами і матеріалами для створення необхідних товарів та надання послуг.
Тобто виробництво можна розглядати як продуктивну систему.
Разом з тим виробництво можна охарактеризувати і як систему відносин між людьми.
На рис. 7.1 показана сукупність виробництва як продуктивної системи відносин.
| Фактори виробництва – продуктивні послуги праці, капіталу, природних ресурсів та підприємницьких здібностей: | Результати виробництва – матеріальні продукти та послуги |
| Продуктивна система |
| виробництво |
 |
Рис. 7.1 Виробництво, як продуктивна система.
  Система відносин |
| Організаційно-економічні відносини (визначаються передусім технологією, що використовується у виробництві) | Соціально-економічні відносини (визначаються передусім відносинами власності, що панують у суспільстві) |
соціально-економічний характер.
Соціально-економічні відносини визначаються в першу чергу пануючими відносинами власності. Їх вивчає спеціальний курс політекономії – основи економічної теорії - політекономія.
В мікроекономіці вивчається виробництво як продуктивна система, здатна постачати на ринок певну кількість товарі, витративши при цьому деякі кошти і ресурси.
Тобто в мікроекономіці вивчаються організаційно-економічні відносини і в першу чергу вони визначаються технологією, що застосовується в даному виробництві.
7.2 Виробництво і технологія.
Виробнича функція.
Технологія - це практичне застосування способів виробництва товарів і послуг шляхом поєднання факторів виробництва.
Виробництво товарів (продукції) супроводжується перетворенням ресурсів (сировини, матеріалів) у потрібні для людини продукти за допомогою певного технологічного процесу.
Технологічний процес - процес виконання технологічних операцій для одержання тих чи інших товарів, послуг.
Всі підприємства прагнуть бути ефективними виробниками. Для цього вони повинні використовувати такі методи виробництва, які є ефективними як з технічної, так і з економічної точки зору.
Спосіб виробництва є технологічно ефективним, якщо вироблений обсяг продукції є максимально можливим для точно визначеного обсягу ресурсів. Для узагальнення інформації про технічно ефективний спосіб виробництва в економіці використовується поняття виробничої функції.
Виробнича функція підприємства задає максимальний обсяг випуску продукції, який воно може виготовити за умови використання будь-якого заданого набору ресурсів. Виробнича функція - функція, незалежні змінні, якої набувають значення обсягів ресурсів, які використовуються для виробництва продукції (фактори виробництва), а залежною змінною є значення обсягу виробленої продукції найбільш поширеними є виробнича функція з двома змінними ресурсами: працею L і капіталом К: Q = f (k.,L) (7.1)
Широке практичне використання знайшли степенева виробнича функція виду
де A,
К, L - витрати капіталу і праці.
Показники
7.3 Найважливіші параметри підприємства як мікроекономічної моделі
Діяльність фірми характеризується виробництвом товарів послуг, виробництвом продукту. При аналізі діяльності фірми застосовуються показники сукупного продукту і граничного продукту.
Сукупний продукт ТР - весь обсяг продукту підприємства, створено сукупною дією усіх факторів виробництва. Граничний продукт - це добавка до сукупного продукта за рахунок використання додаткової одиниці якогось виробничого фактора (праці чи капіталу)
Крім того, використовується показник середнього продукту - сукупного продукту фірми з розрахунку на одиницю змінного фактора виробництва.
Середній продукт є показником середньої продуктивності (наприклад праці), а граничний продукт – виразом граничної продуктивності.
Від реалізації виробленого продукту створюється доход підприємства. Сукупний (валовий) доход, який одержує фірма дорівнює ціні продукту (Р), помножений на кількість реалізованого товару (Q):
TR= Р • Q (7.5)
Граничний доход MR - це приріст доходу (ТR) на додаткову одиницю товару:
Середній дохід фірми AR - це доход в середньому на одну одиницю реалізованого товару:
Витрати виробництва - це витрати підприємства на закупівлю сировини, палива, енергії, матеріалів, робочої сили, оборотних фондів, інші – на закупівлю засобів праці, обладнання, устаткування (основних фондів).
Витрати підприємства в мікроекономіці розглядується під кутом зору підприємця, який прагне обґрунтувати оптимальну стратегію фірми і досягти мети - мети одержання рівного доходу на одиницю витрат на виробничі ресурси, в кінцевому результаті – максимізувати прибуток.
Господарський суб'єкт зіштовхуючись із обмеженістю ресурсів повинен зробити вибір між альтернативними способами їх використання, між альтернативними витратами.
Альтернативні витрати - витрати ресурсів за найкращого альтернативного варіанту їх застосування. Підприємець, приймаючи рішення про використання ресурсів, відмовляться від виробництва інших товарів чи послуг, тобто жертвує цінністю альтернативних можливостей. Витрати підприємства за ознакою належності факторів виробництва поділяються на зовнішні і внутрішні.
Зовнішні витрати дорівнюють сумі виплат фірмі за використані ресурси зовнішнім постачальником (за працю, сировину, матеріали, енергію, транспорт і т.н.).
Внутрішні витрати - витрати, що дорівнювали б доходу за виробничі ресурси, якби не використовувались самостійно. Наприклад, якщо підприємство має свою виробничу споруду (свій цех), воно втрачає доход від неї, не віддаючи її в оренду. Тобто внутрішні витрати – це витрачені доходи.
Внутрішні (неоплачені) витрати з'являються і тоді, коли фірма застосовує власні грошові фонди, жертвуючи процентом в банку, власну працю і підприємницьку діяльність, відмовившись від заробітної плати в другій фірмі на вигідних умовах.
Але щоб втримати такий фактор, наприклад як підприємницька діяльність, в межах власної фірми, необхідна мінімальна плата за нього, яка називається нормальним прибутком.
Нормальний прибуток - це доход на власну підприємницьку діяльність, він
включається до складу внутрішніх витрат.
Сума зовнішніх витрат, тобто сума всіх реальних грошових виплат, що проходить через бухгалтерські рахунки підприємства, називаються бухгалтерськими витратами.
Сума зовнішніх і внутрішніх витрат називаються економічними витратами.
Критеріям господарської діяльності підприємства є його прибуток (чистий доход), який дорівнює різниці між валовим (сукупним) доходом і витратами.
В зв’язку з існуванням зовнішніх і внутрішніх витрат в мікроекономіці розрізняються дві форми прибутку: економічний і бухгалтерський прибуток.
Бухгалтерський прибуток це різниця між сукупним доходом і зовнішніми (наявними) витратами.
Економічний прибуток - це різниця між сукупним доходом і економічними витратами. Якщо від бухгалтерського прибутку відняти економічний прибуток (або від економічних витрат відняти бухгалтерські витрати) можна обчислити нормальний прибуток.
В залежності від обсягу виробництва (масштабу виробництва) витрати можуть бути постійними і змінними.
Витрати, які не залежать від обсягу виробництва, називається постійними (оренда приміщення, вартість обслуговування, процент амортизаційні відрахування, податки заробітна плата управління, затрати по охороні) - TFC .
Витрати, які залежать від обсягу продукції називається змінними (вартість сировини, зарплата робітників) - TVC .
Загальні (сукупні) витрати - це сума постійних і змінних витрат:
ТС = TFC + TVC (7.8)
Величина витрат, розрахована на одиницю продукції, називається середніми витратами:
середні постійні витрати
середні змінні витрати
середні сукупні (загальні) витрати
Середні загальні витрати підприємства постійно порівнюють з ринковою ціною одиниці даного товару: якщо вони нижчі від ринкової ціни, фірма одержує прибуток з кожної реалізованої одиниці товару, тобто працює прибуткове. Додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці товару називаються граничними витратами:
Тема 8. Витрати і результати виробництва. Оптимум товаровиробника
План лекцій
1. Виробництво з одним змінним фактором. Мотивація поведінки фірми.
2. Ізоквантна варіація факторів виробництва. Гранична норма технологічного взаємо заміщення
3. Ефект масштабу виробництва. Зростаючий та спадний ефект від масштабу.
4. Ізокоста - функція витрат підприємства. Оптимум товаровиробника
Література: [ 1, c.166-192], [2, c. 87-98], [4, c. 118-126].
8.1 Виробництво з одним змінним фактором. Мотивація поведінки фірми.
В економічній теорії розрізняють переважно три періоди: миттєвий, короткий і довгий.
Миттєвий період - такий часовий відрізок, за якого всі незалежні величини, що визначають максимальний обсяг виробництва, є постійними незмінними. В результаті цього - максимальний обсяг виробництва також постійний.
Короткий період - такий, протягом якого хоча б один фактор виробництва
постійний, а інший фактори зміні. В короткому періоді можна збільшити обсяг використання лише змінного ресурсу.
В довгостроковому періоді всі ресурси змінюються, тобто зростання випуску можливе за рахунок збільшення використання всіх виробничих ресурсів.
Розширення виробництва в короткому періоді досліджується за допомогою поняття спадної віддачі (спадної продуктивності) змінного ресурсу, або закону змінних пропорцій.
Вплив цієї зміни пропорцій на зростання випуску зручно досліджувати за допомогою продукту змінного ресурсу.
В короткостроковому періоді змінним фактором виробництва найчастіше виступає праця (L).
Зобразимо криву загального (сукупного) продукту ТР, яке характеризує залежність випуску продукції від кількості змінного ресурсу.
TP МР
 | |
I стадія ІІ стадія ІІІ стадія 
МРmax 
TP max 
TP 3 ТР AP max |  | ||||
 | |||||
AP | | ||||||||||
| | | |||||||||
| |||||||||||
0 0 L 1 L2 L 3 L 4 L 1 L 2 L 3 L 4
MP
Рис. 8.1 Стадії виробництва.
Конфігурація отриманої кривої загального пhjlerne ТР характеризує його величину за змінюваної кількості праці L і фіксованої кількості постійного капіталу (К). При даній кривій ТР можна будувати криві середнього АРL, граничного продукту MPL.
Граничний продукт змінного ресурсу
Раціональний підприємець не буде збільшувати обсяг застосування змінного ресурсу вище L 4, так як це зумовить зменшення величини
ТР (МРL< 0).
Максимум граничного продукту досягається за обсягом змінного ресурсу L
Раціональний підприємець не затримується на І стадії виробництва,
де.APL < МРL так як залучення кожної додаткової одиниці змінного ресурсу збільшує загальний продукт. Він завжди намагається перебувати на II стадії, де залучення додаткової одиниці змінного ресурса обіцяє хоча і спадний, але позитивний приріст випуску.
Отже кількість змінного ресурсу, що використовується раціональним підприємцем, знаходиться в інтервалі L 3- L 4, а обсяг випуску - в інтервалі ТРз - ТР мах.
S - подібна форма кривої загального продукту ТР викликана припущенням про безпосередній перехід від зростаючої віддачі з меншого ресурсу (L), до спадної після досягнення деякого критичного обсягу його застосування.
Такий причинно-наслідковий зв'язок між різними незалежними і залежними факторами, що утворюють виробничу функцію, коли один виробничий фактор постійний, виражається в законі спадної граничної продуктивності.
Закон спадної граничної продуктивності полягає в тому, що із збільшенням використання одного фактора, в той час як інші залишаються постійними, граничний продукт змінного фактора зменшується.
8.2 Ізоквантна варіація факторів виробництва. Гранична норма технологічного взаємо заміщення
Виробництво з двома змінними факторами являє собою спрощену модель виробництва в довгостроковому періоді. Типовою формою виробничої функції довгострокового періоду є функція:
Закон спадної віддачі ресурсу діє, як по відношенню до одного, так і до іншого фактора. Це зумовлено тим, що фізичний обсяг виробництва є функцією, що включає фактори виробництва в однаковій мірі. Звідси витікає те, що збільшення використання одного фактора, коли інші є фіксованими, призводить до все меншого і меншого зростання випуску продукції, а ізокванта змінює свій нахил по мірі заміщення факторів виробництва.
Нахил ізоквант характеризує граничну норму технологічного заміщення:
К  |
K1 |
 |
L 1 L 2
Рис.8.2 Модель взаємо заміщення факторів виробництва.
Гранична норма технологічного заміщення праці капіталу є тією величиною, на яку може бути зменшено капітал, якщо у виробництві додатково використати одну одиницю праці.
Зменшення ГНТЗ говорить про те, що ефективність використання будь-якого фактора обмежено: в міру заміщення в виробництві капіталу більшою кількістю праці продуктивність її знижується. Аналогічно, якщо праця заміщується капіталом, його віддача також зменшується. Тому виробництву потрібне збалансоване співвідношення обох факторів.
Рівняння (8.1) говорить про те, що для окремої ізокванти безперервне заміщення капіталу працею в виробничому процесі веде до росту граничного продукту капіталу і зменшення граничного продукту праці. Загальним наслідком обох змін є тенденція до зниження ГНТЗ і зниження ізокванти.
8.3 Ефект масштабу виробництва.
Зростаючий та спадний ефект від масштабу
В довгостроковому періоді зростання випуску продукції при збільшені використання факторів виробництва є зміною масштабу виробництва.
Якщо припустити незмінність технології, можна виділити три варіанти зв'язку між застосовуваними ресурсами (капіталом і працею) і загальним продуктом, або три варіанти (типи) ефекту (віддачі) від масштабу (рис. 8.3):
Постійний; Спадний; Зростаючий;
К К К  | |||||
 |  | ||||
K1 с 3Q с 
с K в в 3Q
в 3Q a
2Q а 2Q а 2Q Q
Q 0 L
0 L 0 L L L 1 L 3
Рис. 8.3. Ефект від масштабу
а - постійна віддача від масштабу (0а = ав = вс);
б - спадна віддача від масштабу (0а < ав < вс);
в - зростаюча віддача від масштабу (0а > ав > вс).
Промені, проведені з початку координат на рис. 8.3 називається лініями зростання.
Криві довгострокових і короткострокових витрат мають V - подібний характер. Але в короткостроковому періоді це пов'язано з законом спадної віддачі від ресурсу, а в довгостроковому - з дією ефекту масштабу виробництва.
Як видно із графіка 8.4
C MC AC MC AC
К 
Q Рис. 8.4. Модель ефекту масштабу.
ліва гілка ліній середніх витрат АС знижується , що характеризує економію від масштабу (зростаючу віддачу), АС > МС;
права гілка ліній середніх витрат АС зростає, що характеризує не економічність від масштабу (спадну віддачу), АС < МС;
в точці К, АС = МС, що характеризує постійну віддачу від масштабу.
8.4 Ізокоста - функція витрат підприємства.
Оптимум товаровиробника
Допустимо, що для виробництва продукції використовуються ресурси К і L, ціна, яких відповідно r i w.Витрати підприємства на випуск певної кількості продукції Q будуть дорівнювати: ТС = PK • К + P
K
 |
TC
L Рис. 8.5. Ізокоста.
Якщо фірма розраховує своє виробництво з витратами ТС, то вона повинна обрати такий варіант комбінацій ресурсів К і L, щоб виконувалася рівність
Це означає, що виробник досягає максимально можливого випуску продукції за даних витрат ТС.
Точка дотику ізокости і ізокванти Е відповідає таким затратам
К 
ізокванта  |
Е
KE ізокоста 
ТС L L E
Рис. 8.6. Рівновага виробника
Для знаходження точки максимального випуску продукції Q при заданих мінімальних витратах ТС алгебраїчно треба розв'язати систему рівнянь:
ТС = РК*К + РMPK MP L (8.4)
------- = -------
PK P L
Тема 9. Ринок досконалої конкуренції.
План лекції
1.Типи ринкових структур.
2.Ознаки та умови формування ринку досконалої конкуренції.
3.Попит на продукцію конкурентної фірми.
Література: [ 1, c. 198-210], [2, c. 105-110], [4, c. 133-138].
9.1 Типи ринкових структур.
Ринок – являє собою складне полі системне утворення. Ринкова структура – це певні типи взаємозв’язку між попитом та пропозицією, що зумовлюють механізми встановлення ціни та досягнення ринкової рівноваги. Ринкова структура визначає характер взаємодії фірм на ринку, що необхідно для аналізу економічних процесів фірми і галузі.
Поняття „ринкова структура” відображає число покупців і продавців, їх частку в загальній кількості товару, який купується і продається, ступінь стандартизації товару, а також можливість входження на ринок і виходу із нього.
Важливою характеристикою ринку є його конкурентність. Конкурентність – це здатність окремої фірми впливати на ринок товару і в першу чергу на ціну товару. Чим нижчі можливості кожної фірми, галузі впливати на ринок товару, тим біль конкурентним вважається ринок.
Коли жодна фірма галузі не в змозі змінити ринкову ситуацію, ринок вважається досконало (чисто, абсолютно) конкурентним.
Необхідно розрізняти термін „конкурентність ринку”, який характеризує ринкову структуру, і термін „конкурентна боротьба”, під якою розуміють рівень конкурентності між фірмами галузі.
На відміну від досконалої конкуренції, недосконала конкуренція – це ринкова структура, за якою продавці мають свободу визначення ціни.
Різновидом недосконалої конкуренції є: чиста монополія, олігополія та монополістична конкуренція.
Досконала конкуренція та чиста монополія – дві крайні форми ринкової структури.
Реальні ринкові структури знаходяться між цими двома структурами.
9.2 Ознаки та умови формування ринку досконалої конкуренції
З підвищенням конкурентності ринку знижується потреба фірм у конкурентній боротьбі. В умовах досконалої конкуренції відсутня будь-яка конкурентна боротьба : в галузі діє так багато фірм і їх вплив на ринок товару такий незначний, що окремій фірмі немає потреби вживати будь-яких заходів щодо інших фірм.
Ознаками ринку досконалої конкуренції є :
- ринок складається із багатьох конкуруючих продавців, кожен з яких продає стандартизовану продукцію багатьом покупцям;
- кожна фірма має частку продукції, що продається на ринку;
- продавці не виробляють спільної стратегії;
- повна ринкова інформація доступна всім фірмам даної галузі;
- входження на ринок нових продавців і вихід з нього не чим не обмежені.
Таким чином, ознаками ринку досконалої конкуренції є: атомі стичність, відкритість, мобільність, прозорість, однорідність товару тощо.
9.3 Попит на продукцію конкурентної фірми
Конкурентна фірма – це фірма, яка продає свою продукцію на конкурентному ринку. Якщо фірма конкурентна, то на ринкові ціни вона впливати не може, тобто фірма „погоджується” з ними. Вона характеризується, як фірма, яка приймає ціни як задані. Крива попиту для конкурентної фірми, що виробляє один продукт – горизонтальна лінія (Рис.9.1, а).
а) б)
Р P фірма галузь
РР d QP 
D
Q Q QP
Рис.9.1. Функція попиту фірми (а) і галузі (б) на ринку досконалої конкуренції.
Ця лінія означає, що фірма може продавати будь-яку кількість продукції і не впливаючи цим на ціну, Попит на продукцію окремої фірми є абсолютно еластичним. Природно, що абсолютно еластичний попит аж ніяк не означає, що фірма може до нескінченності збільшувати обсяги виробництва за однієї і тієї ж ціни. Ціна буде постійною так, як звичайні зміни випуску товару фірми є незначними порівняно з обсягами виробництва всієї галузі. Для галузі лінія попиту має звичайний „спадний” характер.
Для ринку досконалої конкуренції характерним є:
TR - сумарна виручка (сумарний доход);
де AR – середня виручка (середній доход;)
MR - гранична виручка (граничний доход).
Тема10 Фірма на ринку досконалої конкуренції.
План лекції
1.Максимізація прибутку конкурентної фірми.
2. Мінізація збитку конкурентної фірми.
Література: [ 1, c. 222-228], [2, c. 110-115], [4, c. 134-142].
10.1 Максимізація прибутку конкурентної фірми
Задача максимізації прибутку має вигляд:
ЕП=ТR-TC max, (10.1) де ЕП-економічний прибуток фірми;
ТR-валова виручка від реалізації продукції; TC-загальні витрати.
Загальна ( валова) виручка – це ціна (Р) проданого товару помножена на обсяг продаж (Q).Ціна знаходиться поза впливом конкурентної фірми. Отже, конкурентна фірма може впливати на доход , тільки змінюючи обсяг продаж.
Вирішення проблеми можливе двома шляхами:
а) оцінюючи граничні значення виручки та витрат;
б) аналізуючи сумарні величини виручки та витрат.
Умовою того, що точка (Q) є точкою максимуму, є рівність нулю початкової похідної функції прибутку.
MR - MC = P – MC ; або Р = МС (10.2)
Таким чином у випадку конкурентної фірми умова максимізації прибутку набуває вигляду: необхідно вибрати такий обсяг виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють ціні.Більш загальна рівність:
MR– MC = Р = АС (10.3)
Правило знаходження такого обсягу виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють граничній виручці, є для фірми точним орієнтиром максимізації граничного прибутку як в умовах досконалої так і недосконалої конкуренції. Графічно модель рівноваги зображена на рис. 10.1
ТС
TR
ТС 
TR 
+ |
Ө
Q 
Q1 Q' 
C  |
MC
 |
AC
PE E d  |
Q Q'
Рис. 10.1 Модель максимізації прибутку конкурентної фірми.
Максимум прибутку досягається в точці перетину лінії граничних витрат МС і горизонтальної лінії PE, яка визначає обсяг виробництва Q', за якого MC=MR=P, досягається максимум прибутку. На верхньому графіку здійснюється визначення обсягу виробництва, при якому при якому фірма має максимальний прибуток, шляхом порівняння сумарної виручки ТR і сумарних витрат ТС. Той обсяг виробництва, для якого ТR перевищує ТС на максимальну величину і визначить шукану рівноважну величину Q/.
10.2 Мінімізація збитків конкурентної фірми.
Правило знаходження такого обсягу виробництва, для якого граничні витрати дорівнюють граничній виручці є для фірми орієнтиром мінімізації збитків. Фірма, яка працює на ринку досконалої конкуренції, має економічний прибуток в короткостроковому періоді. Якщо середні витрати підприємства будуть рівні ринковій ціні АС = Р = МС, то за цієї умови валова виручка буде дорівнювати валовим витратам ТС і прибуток буде дорівнювати О. Це є відоме положення беззбитковості, коли у підприємства немає економічного прибутку і немає збитків (Рис.10.2).
C 
MC AC 
P d | |||
 | |||
 | |||
Q' Q
Рис. 10.2. Модель стійкої рівноваги.
Ситуація, зображена на рис. 10.2, відповідає положенню стійкої рівноваги на ринку досконалої конкуренції в короткостроковому періоді, тому що тут у підприємства немає причини залишати галузь (воно отримує прибуток).
Коли ж середні витрати АС підприємства перевищують ринкову ціну (АС>Р), а середні змінні витрати ще не досягли Р, підприємство мінімізує збитки (Рис. 10.3).
Якщо підприємство після того, як його АС>Р, але АVС<Р, зупинить виробництво, то його збитки будуть ще більшими.
 |
C MC AC
AC
P 
d 
MR Q' Q
Рис.10.3 Модель мінімізації збитків.
Тому підприємство має дотримуватися у короткостроковому періоді стратегії: до тих пір, доки до нього повертаються змінні витрати TVC , воно має продовжувати випуск продукції в обсязі Q і його збитки будуть мінімальними.
Умовою мінімізації збитків підприємства у короткостроковому періоді є виробництво продукції в обсязі Q при AC>P≤ACV.
Якщо середні змінні витрати стають більшими за ринкову ціну, підприємство має зупинити виробництво (закритися), щоб не нести збитків (рис. 10.4 )
С MC 
AC AVC АС
P 
мс P'
|
Q'' Q
Рис.10.4 Модель стратегії закриття фірми.
На графіку (рис.10.4) Р'- ціна, при якій фірмі доцільно призупинити виробництво (лінія Р' дотична до лінії середніх змінних витрат).
Тема 11 Конкурентна фірма в короткостроковому і довгостроковому періоді
План лекцій
1. Пропозиція фірми і ринкова пропозиція на конкурентному ринку в короткостроковому періоді2. Визначення обсягу виробництва в довгостроковому періоді. Довгострокова рівновага.
Література: [ 1, c. 222-230], [2, c. 114-117], [4, c. 148-156].
11.1 Пропозиція фірми і ринкова пропозиція на конкурентному ринку в короткостроковому періоді
Короткострокова крива пропозиція конкурентного підприємства представляє той обсяг випуску товарів, який буде пропонувати підприємство за кожного значення ціни, щоб максимізувати прибуток. Короткострокова крива пропозиції підприємства буде співпадати з його кривою граничних витрат МС для цін, які перевищують мінімальний рівень середніх змінних витрат AVC (рис. 11.1.).
P 
P1 MC AC
AVC 
P2 Ціна беззбиткового виробництва
P3 Ціна зупинки виробництва Р3 =AFC Q3 Q1 Q
Рис. 11.1 Модель короткострокової кривої пропозиції.
Якщо ціна буде менша мінімального рівня AVC, який називається ціною зупинки виробництва, короткостроковою ціною ліквідації, то підприємство закривається і обсяг його пропозиції буде нульовим. Це буде в тому разі, коли середні постійні витрати AFC зрівняються з ринковою ціною. Із графіка (Рис.11.1) видно, підприємство у короткостроковому періоді, щоб максимізувати прибуток, має завжди погоджувати свій обсяг виробництва зі зміною власних граничних витрат і ринковою ціною. Безпосередньо із графіка завжди можна визначити той обсяг продукції Q, який буде максимізувати прибуток виробника, якщо ринкова ціна встановиться на деякому рівні (Р1)
Короткострокова ринкова пропозиція є сумою обсягів пропозиції всіх підприємств галузі для кожної можливої ціни (Рис.11.2)
P P S галузі  | |||
 | |||
P3 
P2 
P1  | ||||
| ||||
 | ||||
Q1/ Q1// Q2// Q Q
Рис.11.2 Галузева пропозиція в короткостроковому періоді.
Обсяг пропозиції на конкурентному ринку збільшується, коли росте ціна, внаслідок двох причин:
- крива пропозиції кожної фірми є висхідною лінією;
- фірми, які були закриті, розпочинають виробництво, як тільки ціна досягає рівня їх закриття.
11.2 Визначення обсягу виробництва в довгостроковому періоді. Довгострокова рівновага.
У довгостроковому періоді підприємство може змінити всі фактори виробництва, в тому числі і розмір підприємства. Воно може згорнути виробництво (вийти з галузі ) або ж виробляти нові види продукції (ввійти в галузь). Різниця між постійними і змінними витратами має місце тільки в короткостроковому періоді.
Для галузі є дві ознаки довгострокового періоду:
- всі підприємства мають можливість змінити всі види своїх витрат;
- може мінятися число підприємств в галузі(старі можуть виходити, нові входити в галузь).
В довгостроковому, як і в короткостроковому періоді, граничні витрати є важливим фактором визначення обсягу виробництва: обсяг виробництва , за якого досягається максимальний прибуток визначається аналізом граничних і середніх витрат.
В довгостроковому періоді підприємство має виробляти оптимальний обсяг продукції за умови, що ціна (граничний доход МR) дорівнює довгостроковими граничним витратам. Як і в короткостроковому періоді , підприємство має виробляти продукцію тільки в тому випадку, якщо Р<АС, то підприємство має вийти з галузі (закритися).
|
С MC AC 
Р А Е Р=МR 
С B надлишок вир-ва М F ціна беззбитковості 
Д
Рб 
Q1 Q2 Q3
Рис.11.3 Вибір обсягу виробництва довгостроковому періоді.
На рис. 11.3 короткострокові криві граничних витрат МС, граничного доходу MR і середніх витрат АС визначають позитивний економічний прибуток АВСР, при виробництві Q, продукції, який визначає той обсяг, що максимізує прибуток.
Довгострокова крива середніх витрат
Якщо m ціна (граничний доход, гранична виручка) зменшується, то зменшується розмір доходу і оптимальний обсяг виробництва. Мінімальною ціною, нижче якої одержати позитивний прибуток неможливо, є точка М, в якій перетинаються криві довгострокових граничних витрат
Одержання нульового економічного прибутку не означає, що підприємство має залишити галузь, адже воно одержує реальний прибуток. Бажано було б отримувати позитивний економічний прибуток, але для конкурентного ринку нульовий економічний прибуток є умовою довгострокової конкурентної рівноваги ( у старих підприємств немає стимулу виходу із галузі, у нових – для входу в галузь).
Нормальний стан конкурентного ринку – це довгострокова ринкова рівновага.
Умови збереження довгострокової ринкової рівноваги:
- всі підприємства галузі максимізують прибуток;
- кожне із підприємств не має стимулів для входу або виходу із галузі, тому що кожне з них одержує нульовий економічний прибуток;
- ціна продукту така, що сукупна пропозиція відповідає сукупному попиту споживача.
Різниця між граничними витратами і середніми витратами створює надлишок виробника (на рис.11.3 – прямокутник МЕF).
Тема 12. Монопольний ринок
План лекцій
1. Монополія: ринкова структура і її сутність.2. Попит на продукт монопольної фірми.
3. Визначення обсягу виробництва і ціни монополістом при максимізації прибутку.
Література: [ 1, c. 235-242], [2, c. 124-130], [4, c. 160-164].
12.1 Монополія: ринкова структура і її сутність
Монопольний ринок – це ринок, де: діє один продавець (виробник); товар, який виробляє виробник є особливий, він не має замінників;- ринок повністю закритий для входу нових виробників;
- відсутня конкурентна боротьба, встановлюється монопольна влада виробника, який може за рахунок підвищення ціни в певних межах знизити обсяг виробництва і отримати при цьому максимально можливий прибуток.
На монопольному ринку може бути ситуація, де діє один виробник і багато продавців. На такому ринку виробник може встановити ціну і ніхто не може вплинути іншою ціною на цю пропозицію товару.
Аналогічним монопольному ринку є монопсонічний ринок – ринок, в якого є лише один покупець і безліч продавців (ринок праці).
Основним бар`єрами для входження на ринок є:
- виключні права, отримані від уряду;
- патенти та авторські права;
- власність на всю пропозицію якого-небудь виробничого ресурсу;
- маштаби виробництва. Як правило, фірма-монополіст – це велике підприємство; тому для створення гідної конкуренції треба вкласти значні кошти, що для більшості конкурентів недоступно і недоцільно.
Для монополії, як для конкурентної фірми, головним принципом є максимізація прибутку. Величина прибутку монополії залежить від максимальнихобмежень, з якими стикається фірма. Як і для будь-якої іншої фірми прибуток монополіста обмежений витратами виробництва.
Другим важливим обмеженням є попит на його продукт.
Попитом для монополіста є ринковий попит, тому що він є одним виробником цієї продукції. Тому для монополіста, на відміну від досконалого конкурента, функція попиту є завжди спадною, а не горизонтальною лінією.
Як і для умов досконалої конкуренції, для монополіста існує чітко визначена залежність між обсягом виробництва продукції і максимальним значенням прибутку.
12 .2 Попит на продукт монопольної фірми
Однією з умов існування монопольного ринку є те, що на ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Тому фірма-монополіст є певна галузь виробництва.Це призводить до того, що на монопольному ринку немає поділу на попит окремої фірми і ринковий (галузевий) попит, а також на пропозицію окремої фірми та ринкову пропозицію.
У споживача існує лише два можливих варіанти поведінки, або взагалі відмовитися від споживання цього товару чи придбати його у монополіста.
Для чистого монополіста крива попиту має спадний характер:
а) б) 
P P  |
d
 |
d
Q Q Рис. 12.1. Крива попиту: а) фірми-монополіста; б) конкурентної фірми.
Спадний характер кривої попиту суттєво впливає на розробку моделі поведінки монополіста на ринку при виборі обсягів виробництва. Ціна реалізації додаткової одиниці продукції для монополіста завжди перевищує граничний доход, отриманий від її продажу.
Іншими словами:
Виробник не зможе продати більше продукції без зниження ціни на неї.
Причому він буде змушений одночасно знизити ціну не тільки на додаткову одиницю товару, а й на весь обсяг продаж.
Якщо на конкурентному ринку TR=PQ, то на монопольному ринку
d (PQ)
MR=---------- MR=0, TR=max
dQ TR
TRK  |
TRM TR=max | | | |||||
| | | |||||
| |||||||
Q Рис. 12.2. Крива доходу монополіста
d TR d (PQ)
Крива TR має точку перетину, при якій похідна -= --------- = MR = 0
d Q d Q
і TR – max
Аналізуючи еластичність попиту, можна зробити висновок, що при еластичному попиті зниження ціни збільшує валовий дохід продавця. Якщо попит нееластичний, то при зменшенні ціни доход зменшується, а при збільшенні ціни доход збільшується. Цей висновок, ці залежності дають можливість вибирати співвідношення “ціна – обсяг продукту” для монополіста.
P 
еластична ділянка 
P1 одинична еластичність 
нееластична ділянка P2 d | | ||||
| |||||
TR1 Q1 Q 
TR2
| |||||
| | | |||
TR
| | | |||||
 | |||||||
Q3 Q1 Q2
Рис.12.3. Модель вибору фірми монополіста
.
Якщо монополіст обере ціну, що відповідає нееластичній ділянці кривої попиту (Р2), то отриманий ним доход TR2 може принести продажі значно менших обсягів продукції (Q3 < Q2).
Виробник, який хоче максимізувати прибуток, буде завжди намагатись уникнути нееластичної ділянки кривої попиту.
12.3 Визначення обсягу виробництва і ціни монополістом при максимізації прибутку
Щоб максимізувати прибуток, фірма повинна досягти такого обсягу виробництва продукції, за якого гранична виручка (граничний доход) MR дорівнює граничним витратам МС.
MR=MC (12.1)
В цьому – вирішення проблеми максимізації прибутку для монополіста, як і для будь-якої іншої фірми.
Прибуток монополії визначається як різниця між виручкою та загальними витратами виробництва.
ЕП=TR – TC (12.2)
Із зростанням Q прибуток зростатиме поки не досягне максимуму, а потім буде зменшуватись.
Певний обсяг виробництва Q максимізує прибуток в тому випадку, коли приріст прибутку від додаткового збільшення Q дорівнює 0.
d ЕП d TR d TC MR – MC == 0 TR – TC = ЕП ------- = ------- - ------- MR = MC
С TC d Q d Q d Q 
TR 
max |
Q
Q Q Рис.12.5. Модель вибору обсягу виробництва за загальними значеннями доходу і витрат.
Формула MR = MC – є необхідною умовою максимізації прибутку.
Для монопольної фірми граничний доход визначається формулою:
MR = P (1+
Так як MC = MR , то можна записати, що
P=
При |Еd| = 1 – ціна є невизначеною величиною.
|Ed| < 0 – ціна менша за нуль.
Ці два випадки не мають економічного сенсу. Таким чином, монополія максимізує прибуток тільки при |Ed|>1.
Таким чином, монополіст, визначаючи ціну, враховує що вона може перевищувати граничні витрати на величину, обернено пропорційну еластичності попиту. Випуск товарів необхідно розширювати поки за ціни, що встановлені монополістом, доки продукція знаходить збут.
Отже, необхідною умовою максимізації прибутку є рівність MC = MR.
P 
MC 
PE AC 
прибуток E D=AR
QE Q
Рис.12.6. Модель рівноваги монополії в короткостроковому періоді.
На графіку (рис. 12.6) точка Е (точка перетину ліній граничних витрат МС і граничного доходу) є точкою рівноваги фірми-монополіста. Опустивши вертикальну лінію на ось Х , знаходимо обсяг продукції QE, при якому фірма одержить максимальний прибуток. Перетин вертикальної з лінією попиту D визначає ціну РЕ, при якій буде реалізовано цей обсяг продукції.
В довгостроковому періоді монополія, яка максимізує прибуток, розширює свої операції, поки не стане випускати кількість товару, яка відповідає правилу рівності граничної виручки і довгострокових граничних витрат (MR = LRMC). Фірма - монополіст забезпечить рівновагу в довгому періоді в тому випадку, якщо вона зможе утримати контрольовану галузь від проникнення інших фірм.
Тема 13. Монопольна влада та антимонопольна
політика держави
План лекції
1. Монопольна влада. Показники монопольної влади.
2. Суспільні втрати монопольної влади. Антимонопольна політика держави.
3. Цінова дискримінація.
Література: [ 1, c. 248-258], [2, c. 130-136], [4, c. 165-182].
13.1 Монопольна влада. Показники монопольної влади
Ступінь перевищення монопольної ціни над граничними витратами характеризує монопольну владу виробника.
Таке визначення монопольної влади отримав назву показника монопольної влади Лернера:
L = (P – MC)/P або L = - 1/Ed (13.1)
Числове значення коефіцієнта Лернера знаходиться між 0 та 1. Для досконало конкурентної фірми Р = МС і L = 0.
Чим більше L , тим більше монопольна влада. Отже способом виміру монопольної влади є величина, на яку ціна, що максимізує прибуток, перевищує граничні витрати, або це величина обернена еластичності попиту, Ed – коефіцієнт еластичності попиту на продукцію підприємства, а не еластичність ринкового попиту.
Велика монопольна влада сама по собі не гарантує підприємству високі прибутки. Прибуток залежить від співвідношення середніх витрат і ціни.
Таким чином, основною причиною монопольної влади є еластичність попиту для підприємства, на яку впливають три фактори: еластичність ринкового попиту, кількість підприємств на ринку, взаємовідносини між підприємствами.
Положення, за якого тільки декілька підприємств захоплюють більшу частину ринку збуту, називається концентрацією ринку.
Концентрація може вимірюватися:
а) коефіцієнтом концентрації – часткою(відсотком) продаж 4-5 най- ббільших підприємств в загальному обсягу продаж;
б) індексом Герфіндаля( Iг ):
Іг=S di2 = d12 + d22 +…+ dn2, (13.2)
де n – кількість підприємств на ринку;
di – доля ринку і-го підприємства, %.
Зростання кількості підприємств призводить до зменшення монопольної влади , тому підприємства завжди зацікавлені в обмеженні доступу до галузі. Це є важливим моментом конкурентної стратегії. Позитивний ефект масштабу може привести до того, що на ринку буде діяти тільки одне підприємство.
Вирішальним фактором встановлення монопольної ціни є можливість взаємодії виробників. Якщо підприємства конкурують між собою, кожне з них буде мати мінімальну владу, або взагалі її не матимуть. Якщо підприємства не конкурують , вони вступають в змову і можуть підвищувати ціни разом, а отже мають можливість збільшувати прибуток.
Монопольна влада не є незмінною. Вона залежить як від попиту, так і від витрат самого підприємства.
Монопольне становище на ринку завжди гарантує беззбиткову діяльність.
Для порівняння стану рівноваги фірми за умов монополії та досконалої конкуренції проаналізуємо їх за допомогою графіка.
P
MR D 
Рm MC AC
Pc
Qm Qc Q Рис. 13.3 Рівновага монополії та досконалої конкуренції
Вільний вхід у галузь та вихід з неї сприяють зміщенню кривої пропозиції, яка є сумою кривих пропозицій таким чином, що виконується рівняння рівноваги
Pc = MC (Qc) = AC (Qc) (13.3)
Одночасно виконується рівняння рівноваги для попиту і пропозиції,
S(Pc) = D(Pc) (13.4)
тобто крива пропозиції збігається з кривою граничних витрат
S(Pc) = MC(Qc).
Обсяг рівноваги монополіста (Qm), як відомо, визначається як абсциса точки перетину кривої МС (граничних витрат) та кривої MR( граничного доходу). Так як фірма–монополіст є єдиним виробником, то лінія попиту на продукцію є лінією попиту фірми–монополіст. Ціна монопольної рівноваги встановиться на рівні Рт . Таким чином, графік 12.3 ілюструє основний висновок теорії монополії: за умов монополії ціна буде вища, а обсяг виробництва нижчий, ніж за досконалої конкуренції ( Рт > Рс ; Qm < Qc ).
Стає зрозумілим, що втрачає споживач, коли отримує товар, послугу з рук монополії, а не з досконалого ринку: споживачі отримують менше, а сплачують за кожну одиницю товару більше, ніж на конкурентному ринку.
13.3 Суспільні втрати монопольної влади. Антимонопольна
політика держави
Проаналізуємо за допомогою графіка рис.13.4, що втрачає сукупність споживачів за умов монополії (суспільні втрати).
 |
P MR D (P) 
Pm 
А В MC 
PC
С D (P)
0 Qm QC Q
Рис. 13.4 Соціальна ціна монополії
Допустимо, що криві витрат конкурентного і монопольного підприємства є однаковими.
Із рис. 13.4 видно, що сукупні втрати надлишку споживачів в умовах монополії становить А+В. Виробник одержує надлишок в розмірі А і втрачає в розмірі С. його прибуток буде ставити А–С. тому чисті збитки монопольної влади будуть дорівнювати (А+В) – (А–С) = В+С .
На цю величину суспільство в умовах монопольної влади одержить менше продукції по вартості, ніж в умовах конкурентного ринку. Вона і є мірилом неефективності чистої монополії в порівнянні з чистою конкуренцією.
Найсуттєвіші економічні наслідки монополії:
1. Монополіст вважає за доцільне продавати менший обсяг продукції за вищі ціни, ніж при досконалій конкуренції.
2. У монополіста фактичні витрати фірми для будь-якого обсягу виробництва більші, ніж мінімально важливі. Це явище називається Х – неефективністю і пояснюється воно відсутністю конкурентів.
3. Монополія впливає на науково-технічний прогрес.
З одного боку монополії можуть вщілити значні кошти на проведення наукових досліджень та розробку нових технологій, що не під силу дрібним виробникам конкурентного ринку.
Однак у монополіста немає постійних стимулів до науково-технічного прогресу. Він може собі дозволити бути неефективним.
4. Монополіст має можливість проводити цінову дискримінацію. Вона відбувається тоді, коли певний продукт реалізується за декількома цінами і ці відмінності не пов’язані з витратами.
Продавець – монополіст може застосовувати цінову дискримінацію за умови, що він має змогу виділити різні групи покупців і якщо первинний покупець не має змоги перепродувати товар чи послугу.
Наприклад, різна оплата за електроенергію підприємствами, населенням, сільськими жителями.
Таким чином, монополізм має суперечливі соціальні і економічні наслідки.
Однак, незаперечним є те, що він підриває конкуренцію, як основу ринкового саморегулювання. Тому однієї з функцій держави в сучасних умовах є обмеження монополізму, підтримка конкурентного середовища.
Державне регулювання конкурентних відносин заключається в тому, щоб підтримувати оптимальне співвідношення монополії і конкуренції на ринку.
З цією метою в країнах існує антимонопольне законодавство, закони проти обмеження конкуренції.
Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його додержанням. Монопольним вважається таке положення підприємця на ринку, коли його доля в певно визначеному товарі складає 85% і він має можливість обмежувати конкуренцію.
Законом України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції”(березень 1992р.), “Про захист від недобросовісної конкуренції ”(1996р.) юридично караються всі дії підприємця, направлені на створення перешкод для доступу на ринок другим фірмам і на встановлення ним дискримінаційних цін. Контроль за виконанням антимонопольних законів здійснюють спеціальні державні органи.
В Україні такі функції виконує створений в 1992р. Антимонопольний комітет і його територіальні органи.
13.4 Цінова дискримінація
Проблема, з якою стикаються керівники фірм-монополістів, як використати свою ринкову владу найефективніше.
Одним із можливих способів збільшення прибутку для виробника є цінова дискримінація – продаж однорідного товару за різними цінами різним покупцям тоді, коли витрати однакові.
Щоб фірма-монополіст могла здійснити цінову дискримінацію, ринок повинен відповідати двом умовам:
· покупці не можуть перепродувати куплений товар;
· продавець має можливість розділити покупців на групи з врахуванням еластичності попиту на товар.
Дискримінацію першого ступеня називають продаж кожної одиниці товару за її ціною попиту. Якщо продавцю це вдається, то крива галузевого попиту стає для нього кривою граничного доходу. В цьому випадку монополія продасть таку кількість товару, як і при досконалій конкуренції. Але це вдається рідко. Частіше за різними цінами монополія продає не кожну одиницю продукції, а певні її партії. В цьому сутність цінової дискримінації другого ступеня.
 |
P 
P1  |
Pm 
Pc MC MR D
Q1 Qm Q
Рис. 13.5 Модель цінової дискримінації другого ступеня
За галузевого попиту D поєднання Pm та Qm (рис.13.5) забезпечує максимальний прибуток; його величина дорівнює площі нижнього заштрихованого прямокутника. Якщо монополіст зможе продати Q одиниць товару за ціни Р1, а партію, що залишилась(Qm – Q1) за ціною Pm , то його прибуток зросте на площу верхнього заштрихованого прямокутника.
Цінову дискримінацію третього ступеня можна здійснити, якщо галузевий попит постає перед продавцем у вигляді окремих груп покупців (сегментів ринку).
В цьому випадку завдання монополіста – встановити такі ціни для кожної групи покупців, які максимізують загальний прибуток.
Тема 14. Олігополія
План лекції
1. Характеристика олігополії як ринкової структури
2. Максимізація прибутку в умовах олігополії
3. Характеристика та зміст моделей олігополії.
Література: [ 1, c. 277-280], [2, c. 154-161], [4, c.199-217].
14.1 Характеристика олігополії як ринкової структури
Олігополія – це ринкова структура, за якої в реалізації якого-небудь товару домінують дуже небагато продавців, а поява нових ускладнена або неможлива. Продукція на олігополістичному ринку може бути і диференційованою, і стандартизованою. Головне значення має те, що декілька фірм виробляють всю або майже всю продукцію.
Олігополію характеризують такі ознаки:
– в галузі знаходиться декілька конкуруючих фірм, через що її не можна віднести до чистої монополії;
– крива попиту кожної фірми має спадний характер, тому галузь не можна вважати досконалою конкуренцією;
– в галузі знаходиться хоча б одна велика фірма, яка вважає, що її дії не залишаться без відповідної реакції з боку конкурентів, отже ця ринкова структура відрізняється від монополістичної конкуренції.
Визначальною властивістю олігополії є те, що дії одного виробника безпосередньо впливають на дії іншого. Рішення, яке приймає олігополіст, має врахувати те, якою буде реакція інших олігополістів на прийняте рішення.
Прогнозування(передбачення) відповідної реакції конкурентів є одним із найскладніших рішень, які приймаються в олігополії, тому що на зміну тактики одного підприємства буде дуже швидка і цілеспрямована реакція з боку конкурента.
Вхід на олігополістичний ринок є складним. Стратегія обмеження доступу на ринок досягається різними способами: ціновими війнами, рекламою, стратегією інвестування, створенням торгової марки.
Тільки для олігополії характерним є явище, відоме під назвою цінових війн, коли на зниження ціни одним із конкурентів, інші разом здійснюють ще більше зниження ціни, щоб покарати порушника. В відповідь на це може слідувати реакція ще більшого зниження ціни з боку першого олігополіста. Таких знижень може бути декілька.
Внаслідок таких дій більш слабкіші в економічному плані виробники розоряються. Межею зниження ціни в олігополії є ціна конкурентного ринку.
14.2 Максимізація прибутку в умовах олігополії
Олігополія є найбільш суперечливою і найменш стійкою ринковою структурою.
З однієї сторони, олігополісти прагнуть об’єднатися, узгодити свої дії і виступати, як монополія, одержуючи при цьому певну долю монопольного прибутку. В цьому плані між олігополістами можуть бути явні і неявні змови.
Формою явної згоди, погодження дій щодо рівня цін і обсягів продажу є створення картелю. Сенс його утворення полягає в тому, що на ринку замість конкурентної рівноваги, умовою якої є рівність граничних витрат ринковій ціні (Р = МС), встановлюється монопольна рівновага, характерним для якої є рівність граничних витрат граничній виручці (МС=MR).
Модель максимізації прибутку в олігополії представлено на рис. 14.1
P
Pm Pc MC
MR D
Qm Qc Q
Рис. 14.1 Встановлення монопольної ціни в картелі
За рахунок обмеження обсягу продаж з Qc до Qm внаслідок картельної угоди учасникам ринку вдається підняти ринкову ціну до Рm і отримати монопольний прибуток.
Проте рівновага в Qm не може бути довготривалою тому що:
– для учасників ринку існують суттєві стимули для порушення угоди, тому що перевищення квоти одним із учасників може дати йому при деякому зниженні ціни суттєве збільшення прибутку при умові, що інші учасники картелі дотримуються угоди;
– монопольні ціни принаджують до ринку нових виробників, що позначається на ринковій рівновазі;
– некартелізовані підприємства, що залишились на ринку, користуються ринковою ситуацією, що виникає після створення картелю, для збільшення своєї частки на ринку шляхом пропозиції за цінами нижчими, що створив картель.
14.3 Характеристика та зміст моделей олігополії
Теоретичні моделі олігополії пояснюються на прикладі, коли існує тільки два виробники або ж один і всі інші разом взяті (дуополії).
Найбільш простою і найбільш поширеною моделлю олігополії є модель Курно. Вона пояснює, як здійснюють свій вибір стосовно обсягу виробництва два олігополісти, які мають приблизно однакові економічні можливості і виробляють однорідну продукцію.
Приймаючи своє рішення щодо обсягу виробництва кожне підприємство бере до уваги і свого конкурента.
Якщо ринковий попит на товар відомий ( P = a – bQ), то Q = Q1+Q2 (вони разом задовольнятимуть цей обсяг попиту). Витрати виробництва кожного олігополіста характеризується відомими функціями валових витрат: TC1 = TFC1 + C1Q1 і TC2 = TFC2 + C2Q2 .
Суть моделі Курно полягає в тому, що кожне підприємство розглядає рівень виробництва конкурента як фіксований, а потім вирішує, скільки виробляти самому, щоб максимізувати прибуток. Так послідовно припускається зміна обсягу, який вироблятиме конкурент від ринкового попиту до нуля і будується крива реакції дії першого підприємства на дії другого (Q1’ = f(Q2)).
Потім розглядається протилежна ситуація і будується крива реакції другого підприємства на дії першого (Q 2’=f(Q1)).
Оскільки кожний виробник на кривій реакції максимізує свій прибуток, точка перетину цих кривих і буде визначати рівновагу Курно, тобто буде визначати ті обсяги виробництва кожного олігополіста, які забезпечують їм максимальний прибуток.
Q2 
Q2’=f(Q1) Q2’ Q1’=f(Q2)
Q1’ Q1
Рис.14.2 Модель Курно( рівновага в олігополії).
На відміну від моделі Курно, модель Бертрана передбачає, що олігополіст визначає не обсяг виробництва, а ціну на свою продукцію за прийнятих уявлень щодо цін, які беруть інші виробники.
Подібно до моделі Курно, кожний учасник ринку шукає такі ціни, які дають йому можливість отримати максимум прибутку за даної ціни конкурента.
Р2 P1=f(P2) Б P2=f(P1)
Р2’
P1’ P1
Рис. 14.3 Модель Бертрана (рівновага в олігополії)
Модель Штакельберга припускає неоднакову економічну силу конкурентів. Це дозволяє сильнішому із них взяти на себе роль лідера на ринку.
Лідер як економічний суб’єкт, що має певну монопольну владу, визначає для себе обсяг виробництва і ціну, що максимізують його прибуток. Інші конкуренти стають аутсайдерами. Вони мають діяти як виробники на ринку досконалої конкуренції, визначаючи той обсяг продажу, який буде максимізувати їхній прибуток при визначеній лідером ціні. Єдиною умовою досягнення рівноваги Штакельберга є наявність у лідера такого запасу економічної сили, який би дозволяв йому, незважаючи на спроби конкурентів, утримуватися на незалежній позиції. Вирішуючи задачу, як і у моделі Курно, визначаються обсяги лідера і аутсайдерів, за яких вони будуть максимізувати прибуток і ціну реалізації. Але на відміну від Курно аутсайдер в зв’язку з його пасивною поведінкою буде отримувати менший прибуток, ніж лідер.
Q2 
Лінія реакції лідера
Ш1
K Лінія реакції аутсайдера Ш2
Q1
Рис.14.4 Порівняння моделі Курно і Штакельберга
Для точності співставлення рівноваги Курно з Рівновагою Штакельберга лінії реакції лідера і аутсайдера доповнюються лініями однакового прибутку( ізопрофітами).
Точки К, Ш1 і Ш2 характеризують рівновагу Курно і Штакельберга, коли роль лідера має перший олігополіст (Ш1) і його конкурент (Ш2).
Модель цінового лідера є однією із форм неявної змови конкурентів додержуватись на ринку стандартизованої продукції єдиної ціни. На відміну від моделі Штакельберга, лідер встановлює не обсяг виробництва продукції, а ціну на свою продукцію.
Лідером, як правило, виступає домінуюче за обсягом виробництва підприємство, яке має менші середні витрати, ніж аутсайдер. Лідер встановлює ціну, яка максимізує його прибуток, аутсайдер приймає таку ціну, як задану. Лідер, вибираючи ціну, знає, який обсяг буде пропонувати аутсайдер за цією ціною. Тому для визначення попиту на свою продукцію Q1 лідеру потрібно із ринкового попиту відняти попит аутсайдера, тобто
Q1 + Q2 = Q.
P
SF
P1 MCL 
P2 
P0 DL MRL D
0 QF QL QE Q
Рис.14.5 Модель цінового лідера
Крива попиту, яка постає перед лідером, утворюється внаслідок горизонтального віднімання кривої сукупної пропозиції аутсайдера SF від кривої галузевого попиту D: за Р ³ Р1, аутсайдери задовольняють ринковий попит без лідера, а за Р < Р0 аутсайдери підуть з ринку, залишаючи весь попит лідеру. Точка перетину кривих граничної виручки MRL і граничних витрат лідера МСL визначає ціну PL , яка встановиться на даному ринку.
За цієї ціни аутсайдери запропонують QF, а лідери QL одиниць продукції.
Тема 15. Монополістична конкуренція.
План лекції.
1. Особливості ринку монополістичної конкуренції.
2. Рівновага на монополістичному ринку в короткостроковому та довгостроковому періоді.
3. Методи нецінової політики на ринку монополістичної конкуренції.
Література: [ 1, c. 261-268], [2, c. 139-145], [4, c. 190-192].
15.1 Особливості ринку монополістичної конкуренції
Монополістична конкуренція є найпоширенішою моделлю сучасного ринку. Особливо це стосується товарів народного споживання. Кожен з нас як покупець найчастіше зустрічається з виробником чи продавцем, який у своїй поведінці орієнтується на монополістичну конкуренцію.
Монополістича конкуренція – вид конкуренції, що може виникнути за великої кількості продавців, що реалізують диференційовану продукцію на ринку з вільним входом та виходом для нових виробників.
Ознаки монополістичної конкуренції:
- ринок складається з відносно великої кількості продавців, кожен з яких володіє невеликою (але не нескінченно малою) часткою ринку;
- товар кожного продавція є недосконалим замінником товарів інших фірм;
- встановлюючи ціни, продавці не враховують реакцію конкурентів;
- ринок не має бар’єрів для входу та виходу.
Монополістична конкуренція має ознаки я і монополії, така і досконалої конкуренції. На ринку монополістичної конкуренції кожна фірма контролює ціну на свій товар (ознака монополії) і водночас є багато фірм, що постачають схожий товар (ознака досконалої конкуренції).
15.2 Рівновага на монополістичному ринку в короткостроковий і довгостроковий період
У короткостроковому періоді поведінка фірми, що працює за умов монополістичної конкуренції, не відрізняється від поведінки фірми – монополіста. Це пов’язано насамперед с диференціалізацією продукції на ринку монополістичної конкуренції.
|
|
| AS |
| MS |
| MR |
| Q |
| Д |
| Q0 |
| 0 |
 |
Рисунок 15.1 Монополістична конкуренція у короткостроковому періоді
Розглянемо графічно можливі варіанти монополістичної конкуренції в довгостроковому періоді.
Варіант 1. Довгострокова крива попиту Д дотикається до середніх витрат фірми. В цьому випадку максимізація прибутку досягає за обсягу QE, та ціни Ре і нульового прибутку, оскільки ціна дорівнює середнім витратам (рис. 15.2)
а) б)
| LAC |
| MR |
| Е |
| LMC |
| Q |
| Д |
| Q*Е |
| Р |
| Р*Е |
| Q |
| Q*Е |
| Р |
| Р*Е |
| Е |
| Д |
| LAC |
| LMC |
| MR |
 | |||
 | |||
| LMC0 |
| АС0 |
| MR0 |
| Q1 |
| Q0 |
| Q |
| P0 |
| P1 |
| P |
| D0 |
| MR1 |
| Р1 |
| АС1 |
| МС1 |
в) | збитки |
| LAC |
| MRL |
| Е |
| Р |
| Q |
| QЕ |
| РЕ |
| D |
| LMC |
 |
2)
Рис 15.2 Довгострокова рівновага на монополістичному ринку
Варіант 2 (рис. 15.2,б) в умовах монополістичної конкуренції в довгому періоді площа заштрихованого прямокутника буде «платою» за різноманітність товарів на ринку неоднорідних товарів.
Варіант 3 (рис. 15.2,в). За рахунок витрат на рекламу монополістичний конкурент може збільшити свою частку на ринку, витрати на рекламу збільшити, витрати на одиницю продукції (АС0 – АС1), але водночас зріс попит на продукцію фірми (D0 – D1) і в кінцевому результаті її виручка збільшилась.
Варінант 4 (рис. 15.2, г), монополістична конкурентна фірма матиме збитки, якщо ціна продукції нижча за середні витрати.
15.3 Методи нецінової політики на ринку монополістичної конкуренції
Отримавши економічний прибуток, фірма не чекає, коли конкуренти виготовлять аналогічний товар та ліквідують його надприбуток.
З метою збільшення попиту на свій продукт фірма постійно шукає шляхи його вдосконалення. Це підштовхує їх до нецінової конкуренції можуть бути:
- пов’язані з удосконаленням прибутку;
- орієнтовані на рекламно – пропагандистську діяльність.
Продукт може вдосконалюватись без докорінних змін його споживчих якостей (за рахунок зміни дизайну, упаковки, способу продажу). Але в довгостроковому періоді фірми орієнтовуються на розробку нових моделей товару на основі досягнень науки і техніки.
Тому на відміну від досконалої конкуренції і монополії монополістична конкуренція створює умови для розробки науково – технічних ідей і втілення їх в товари. Багато із фірм навіть планують старіннях своїх товарів і створюють умови для продажу нових тооварів.
Другим методом нецінової конкуренції є активна рекламна діяльність. Мета реклами – збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до свого товару.
Загальною схемою рекламного процесу є:
- розробка рекламного повідомлення;
- вибір засобу інформації;
- власне рекламування;
- оцінка ефективності рекламної діяльності.
Вибір часу та місце реклами має врахувати, що кожен потенціальний споживач, стомлений від реклами, яка навколо нього, намагається захиститися від неї так званим «інформаційним щитом». І тільки та реклама матиме успіх, яка зможе пробити цей щит чи незвичайною формою, чи змістом, чи місцем подачі.
Рекламна інформація ніколи не існує самостійно: споживача постійно оточує ціле інформаційне поле.
Таким чином, фірма, яка намагається максимізувати прибуток в умовах монополістичної конкуренції, досягає цього маневруванням співідношення «ціна - продукт», удосконаленням самого продукту, та проведенням рекламно – пропагандистської камапнії.
Тема 16. Загальна характеристика факторних ринків.
План лекції.
1. Конкурентні ринки факторів виробництва.
2. Рівновага на конкурентному ринку факторів виробництва.
Література: [ 1, c.], [2, c.], [4, c.].
16.1 Конкурентні ринки факторів виробництва
В основі ф ункціонування ринків факторів виробництва лежать ті ж самі принципи, що і в основі товарних ринків. Аналіз попиту і пропозиції є основним методом їх вивчення. Але наряду з цим є ряд відмінностей, що відрузняють дію ринкового механізму факторів виробництва від товарного ринку та ринку послуг.
Конкурентний – це ринок факторів виробництва, де є багато покупців і багато продавців і при цьому нахто з них не може вплинути на вартість (ціну) фактора виробництва (анприклад на ринку деревини).
Попит на ресурси підприємства так чи інакше залежить від попиту на кінцеві товари і послуги. Тому попит на виробничі ресурси називають похідними і це є найважливішою його характеристикою.
З точки зору пропозиції фактори виробництва (праця)створюються домашніми господарствами, а не підприємствами.
Припустимо, що підприємство використовує тільки два фактори виробництва (працю і капітал) для виробництва продукції.
Граничний продукт у грошовому вираженні – це приріст загального доходу внаслідок використання кожної додаткової одиниці змінного фактора виробництва (MRP).
Для вирішення питання про масштаби залучення праці до виробничого процесу виробник, користуючись правилом максимізації прибутку повинен порівнювати додатковий ефект від залучення нової одиниці фактора з тими витратами, що з ним пов’язані.
Величина, на яку зростають сукупні витрати при збільшенні залучених ресурсів на одиницю, називається граничними витратами на ресурси (MRC).
Щоб максимізувати прибуток, фірма має використовувати додаткові одиниці будь якого виду ресурсів доти, поки кожна наступна одиниця дає приріст валового доходу фірми більший, ніж приріст її сукупних витрат.
Межею доцільності залучення додаткових ресурсів буде точка, в якій зрівноважуються граничний продукт в грошовому вираженні та граничні витрати на ресурс:
MRP=MRC
Зробивши припущення, що виробник купує ресурси на конкурентному ринку, то ціни на них залишаються незмінними і не будуть залежати від кількості залучениїх ресурсів.
Якщо розглянути такий ресурс як праця, то граничні витрати на ресурс будуть дорівнювати заробітній платі:
MRC=W
Звідки:
MRP=W
| L1 |
| d1 |
| MRC |
| W |
| W1 |
| MRP=d |
| L |
Рис 16.1 Попит на фактори виробництва
При зміні ціни на працю точка перетину горизонтальної лінії з кривою попиту буде переміщуватись по лінії MRP=d. Але при зміні таких факторів як ціна на товари, сама лінія буде переміщуватись вправо або вліво.
16.2 Рівновага на конкурентному ринку.
В залежності від рівня винагороди ринкова продукція робочої сили певного виду буде сумою індивідуальних пропозицій.
| W |
| S |
| Wmin |
| MRP=d |
| L |
| Неефективний мінімум заробітної плати |
| Ефективний мінімум заробітної плати |
 |
Рис 16.2 Рівновага на ринку праці
Попит на трудові ресурси для окремої фірми будуть визначатися кривою граничного продукту в грошовому вираженні і тому на підставі закону складної граничної продуктивності ресурсу має вигляд спадної лінії.
Винагорода власника трудових ресурсів за одиницю часу надання трудових послуг (гранична доходність робочої сили) називається заробітною платою.
Реальна заробітна плата зростає приблизно такими темпами, як продуктивнсість праці.
Точка перетину кривої попиту і пропозиції є рівнем мінімуму заробітної плати. Значенням мінімуму можна маніпулювати.
Неефективний мінімум – це мінімальна заробітна плата, яка залишиться від ціни рівноваги на ринку праці.
Тема 17 Ринок праці. Ринок капіталу та природних ресурсів.
План лекції
1. Ринки праці з монополістичною владою
2. Монопольна влада на ринку праці .
3. Ринок капіталів та позичковий процент.
4. Особливості ринку природних ресурсів.
Література: [ 1, c. 301-307], [2, c. 180-183], [4, c. 223-229].
17.1 . Ринки праці з монополістичною владою
Монополістичний ринок – це ринок, на якому покупці можуть вплинути на ціну ресурсу.
