ШАХТАРСЬКИЙ МІСЬКИЙ ВІДДІЛ ОСВІТИ
ШАХТАРСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ № 19
ШАХТАРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Розробка першого уроку для учнів початкових класів
«Пам'ять серця» (до 65 річниці визволення України
від німецько-фашистських загарбників)
Склала:
Колісниченко
Галина Іванівна
вчитель
початкових класів ЗОШ № 19
І категорія
м. Шахтарськ, 2009

Мета
формувати свідоме ставлення до героїзму людей в лиху годину;
довести, що люди звільняли свою країну від ворогів безкорисливо;
поглибити знання дітей з історії свого народу, доповнити їх місцевими матеріалами;
розвивати увагу, мислення;
виховувати любов та повагу до людей, які ціною свого життя здобули Велику Перемогу.
Обладнання:
1.     Фотографії пам’яток міста і району (пам’ятник Загиблим героям ВВВ парк «Ювілейний», Савур Могила, надгробна плита – похованим морякам-десантникам Азовської військової флотилії, м. Бердянськ Запорізької області)
2.     Газети, статті з поздоровленням ветеранів.
3.     Збірка книг українських поетів та письменників про події того часу.
4.     Малюнки дітей.
5.     Вірші учнів про місто, про героїв війни.
6.     Музичний супровід.
Хід уроку
Клас прикрашений святково. На дошці газети з статтями про ветеранів, малюнки дітей, фото пам’ятників Шахтарського району: Савур Могила, пам’ятник Загиблим воїнам (парк «Ювілейний»), підбірка книг українських поетів і письменників про події у Велику Вітчизняну війну; Книги Пам’яті.
На святі присутній ветеран ВВВ Павлюченко Григорій Сергійович
Звучить тиха музика
Ведучий
Добрий день, дорогі гості, діти!
1941-1945 – це героїчні роки в історії людства і нашої держави - України
В 2009 році український народ відзначає 65 річницю визволення України від німецько-фашистських загарбників, 65 років з дня Великої Перемоги в житті країни, в історії світової війни. Ми радіємо сонцю, життю, чистому небу. Ми ніколи не забуваємо про мільйони синів і дочок Вітчизни, яким не довелося дожити до світлого, такого бажаного Дня Перемоги. Це був важкий час для України. Вперше в історії великої війни фашистів зупинив героїчною боротьбою героїчний народ. Голландія капітулювала на 6 день, Бельгія – на 11, Франція протрималася 42 дні. А Київ наші війська боронили 72 дні, 73 героїчні дні боролася Одеса, 250 днів захищався Севастополь.
Учень
Наше минуле і наше майбутнє пов’язані між собою незримим мостом пам’яті. Пам'ять… Вона вічна, не дає згаснути для нащадків жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом.
Учень
20 квітня 2000 року було прийнято Закон України «Про увічнення Перемоги У Велику Вітчизняну війну 1941-1945 років».
Ведучий
Починається Закон словами:
«Відзначаючи всесвітньо-історичне значення перемоги у Велику Вітчизняну війну 1941-1945 років, яка мала вирішальний вплив на весь хід другої світової війни, виходячи з історичних традицій українського народу зберігати пам'ять про захисників Вітчизни, зважаючи на необхідність постійного піклування про ветеранів Великої Вітчизняної війни та жертв нацизму, приймається цей Закон».
Учень
Це наша вдячна данина тим, хто своїм життям і смертю забезпечив свободу рідної Вітчизни.
Ліна Костенко
Мій перший вірш написаний в окопі,
На тій сипкій од вибухів стіні,
Коли згубило зорі в гороскопі
Моє дитинство вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа –
Через Дніпро – водою і вогнем.
Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
Де дві сім’ї тулились кілька діб.
О, перший біль тих не дитячих вражень,
Який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
Чи не німою зробиться душа?!
Це вже було ні зайчиком, ні вовком,
Кривавий світ, обвуглена зоря!-
А я писала мало не осколком
Великі букви, щойно з букваря,-
Той перший віршик, притулившись скраю,
Щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам’ятаю.
Снаряд упав – осипалась стіна.
Учень
Все далі і далі ми у часі від цієї історичної, героїчної Перемоги. Старі стали ветерани – свідки історії відступу, виходу з кільця облоги, оборони, наступів, які закінчилися великою, повною капітуляцією ворога. Хоч вже 65 років відтоді за плечима України, серця людей неспокійні.
Виступ ветерана війни Павлюченкова Григорія Сергійовича м. Шахтарськ
Ведучий Коротка повоєнна біографія
В 1941 році (на початок війни) Григорію Сергійовичу було 16 років. Жив він тоді у Артемівську. Він та його друзі були впевнені, що війна скоро скінчиться. Тому вони дуже поспішали зняти голови фашистам. Пішли до воєнкомату,але на фронт їх не взяли. А їм так хотілося захищати Батьківщину!
Коли Червона Армія почала відступ, їхні сім׳я не захотіли залишатися в окупованому місті. Вирішили йти разом з бійцями. Хлопці весь час були з солдатами. Їм кортіло довести, що вони дорослі і їм можна дати гвинтівку. З військами вони пройшли Дон, Кубань, Краснодарський край. Вони рили окопи, дійшли до Сталінграда. У лютому 1942 року вони прийняли присягу на вірність Вітчизні – чотири товариша. Їх направили в школу молодшого комскладу. Провчились там три місяці, їм присвоїли звання молодших сержантів і відкомандирували до 197-го артзенитного полку.
1942-1943 рр – бої проходили на лівому березі Волги. Після цього Григорія Сергійовича зарахували в 613 полк і відправили на передову лінію. Він звільняв Ростов, Мелітополь, а 27 вересня 1943 року був поранений. В 1944 році знову повернувся на фронт. приймав участь у звільненні України, дійшов до Ужгорода. Їхній полк перекинули на звільнення Варшави. А 17 січня 1945 року в боях за звільнення Варшави Григорій Сергійович був поранений, вилікувався і знову – на фронт.
3 травня їх підняли по тривозі і направили до Праги добивати німців. На вулицях міста йшли жорстокі бої, знову був поранений: снаряд влучив у танк і довгих 11 місяців Григорій Сергійович лікувався у госпіталі. Додому повернувся лише у 1946 році в званні Гвардії старшини.
Нагороджений медаллю «За звільнення Праги», орденом Слави – за бої під Варшавою, орденом Червоної зірки.
Учень
Велике спасибі від поколінь: від нас і наших батьків. Вдячне спасибі вам, ветеранам-визволителям за те, що живемо в мирі, в незалежній Україні. Це ціною свого життя ви визволили із гітлерівської неволі; врятували людство Землі від загрози фашистського поневолення.
Учень
Бажаємо всім, хто своєю кров’ю, ратним подвигом або невтомною працею в тилу сприяв Великій Перемозі над ворогом, здоров’я, щастя та довгих років життя!
Пісня «День Победы»
Учень
Скільки могил, пам’ятників, обелісків, меморіалів на теренах нашої Батьківщини!
Він стоїть,
Ясноокий, упертий,
З автоматом в гранітних руках,
Сто раз вбитий
І сто раз безсмертний.
У віках.
Це героям народна любов, наша пам'ять. До них кожен рік приносимо квіти, приходимо згадати їх героїзм і передати своїм дітям про ту Велику і в той же час трагічну Перемогу.
«Спогад» Л.П.Чалюк (ветеран війни)
… І лейтенанти, і сержанти,
Війни солдати рядові,
Ми ще не раз зіб’ємо ранти,
Наб’ємо ноги до крові.
Клубком ще стане в горлі горе,
Пісок Вітчизни – на зубах,
І синє вишкіриться море,
І мрії розлетяться в прах.
Не раз дівчата заголосять
По тих любимих, що пішли,
По тих, кому не довелося
У щасті жити, у любві.
Пісня «Алёша»
Учень
Лист з фронту… Це сторінки історії Великої Вітчизняної війни, написані кров’ю хоробрих. Своєрідність їх в тому, що вони проходили через серце бійця, в’язня, героя.
3 роки 10 місяців і 18 днів йшов солдат по неньці-Україні крізь ту війну, а під час короткого відпочинку згадував рідну домівку, дітей, братів і сестер, батьків, друзів, коханих. Згадував… і писав листи.
«Листи з фронту»
Хто тобі розкаже про мене,
Нене?
Друзі мої впали, мов клени,
Нене.
Я також упав між ярами,
Мамо.
Під сухими яворами,
Мамо.
Дитина у формі читає лист фронтовика товаришеві
Лист артилериста-розвідника Аркадія Полуектова
Жовтень 1941 рік
«Дорогой Саша!
Если я умру, напиши моим старикам, что я умер легко и спокойно. Я ненавижу фашизм, ненавижу кровавую, грабящую и убивающую фашистскую нечисть. И если бы у меня была вторая жизнь, я бы отдал её. Напиши им, что я счастлив, что был бойцом в этой великой битве. Прощайте, не забывайте меня».
Ті, що залишилися на тимчасово окупованій ворогом донецькій землі, не давали спокою загарбникам ні вдень, ні вночі. Багато хто з них стали членами підпільних загонів.
Не знали спокою вороги.
Листи героїв-підпільників України
Учень
Це історія, яка написана в таборах, у тюрмах, створених ворогом – це історія поразки ворога: він міг вбити патріота, але не міг зламати його волю.
Дівчинка читає записку
Записка Олександра Маханько – підпільника із Дружківки – матері (перед розстрілом) 28 лютого 1942 рік
«Мама, меня не жди. Мне ничего не надо. Шурик.»
Олександр входив в підпільну групу, яка діяла на території Дружківки. 6 листопада 1941 року, напередодні 24-ї річниці Великого Жовтня, на вулицях з’явилося дуже багато фашистів і поліцаїв. Всіх мешканців міста, які виходили після 19 години – розстрілювали. Але Сашко вийшов. І не просто так. Він пробрався на Торецький завод у паросиловий цех і звідти поліз на трубу, яка стрімко вела у небо. Під курткою він сховав червоний прапор. На громовідводі прив’язав, щоб вранці все місто бачило - народ не покорений.
Додому повернувся знесилений. Страшенно хотілося спати. Ні, спати не можна. Треба дочекатися світанку, треба побачити прапор першим – цей символ боротьби і непереможності.
Пів дня тріпотів червоний прапор. Тисячі людей бачили його, раділи і святкували річницю Жовтня.
Гітлерівці рискали весь день, але того разу не знайшли людину, яка повісила прапор.
Його схопили пізніше, коли разом з іншими підпільниками підривали німецькі ешелони. Схопили вночі в лютому 1942 року. Над арештованими довго знущалися, керівнику організації випалили очі, а Сашкові під нігті заганяли голки, кусачками рвали губи.
28 лютого 1942 року Сашка і його 11 товаришів розстріляли німці. Сашкові було 16 років. Він був наймолодший.
Пісня «На безымянной высоте»
Сценка
(Стіл, завалений документами. За ним сидить зморений воєнком)
Воєнком
Наступний! (піднімає голову)
Знову ти. Скільки можна казати: не ходи сюди, не беруть в армію таких як ти, маленький ще. Ну, подивися на себе, гвинтівка і та вища на зріст.
Хлопчик
Ви… це не маєте права. Чуєте, не маєте права! У мене батько на війні загинув, і старший брат у госпіталі поранений лежить. Хто ж тепер воювати буде? Я буду! І не потрібна мені ваша гвинтівка, я в танкісти піду, там маленькі потрібні.
Не підпишете, я знову прийду. Ходитиму, доки не підпишете!
Воєнком
Добре, хлопче, іди, воюй. Тільки живим повертайся. Живим, чуєш!
Ведучий. Рідна земля! Скільки пісень виспівано про неї під час відпочинку після бою, скільки за неї пролилось крові у жорстоких боях.
Запалали огні над долиною синього неба,
Самольоти гудуть, бо на захід фронти і фронти.
Україно моя, мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти.
(А.Малишко)
Учень
Тільки зіткнувшись з подвигом, можна зрозуміти всю велич душі захисників Вітчизни, пройнятися ціною Перемоги. Молоде покоління повинно вивчати війну у пам’ятниках, по книжках, тоді буде й пам’ятати про неї.
Фото Савур Могили, пам’ятника Загиблим героям у роки ВВв парк «Ювілейний» м. Шахтарська (бесіда).
Ведучий
65 років відокремлюють нас від подій, пов’язаних з Великою Вітчизняною війною. Для людини – це досить великий відрізок часу, але тільки одна мить для історії. Ті, хто пішов на фронт шістнадцятирічними, уже по 81 року. І це наймолодші. У багатьох є не тільки внуки, а й правнуки, що навчаються в школах.
Пісня «Если б не было войны»
Ведучий
На території Донецької області війна залишила криваве згарище, попелище. Понад 250 тисяч мешканців області не повернулися з війни. Після війни в пам'ять про загиблих, про події в роки війни поставили 1338 пам’ятників, великих і маленьких, складних і невибагливих обелісків і пірамідок.
Спас Анастасія, м. Донецьк (написала у 5 класі)
У кожнім місті, в кожнім парку
Сліди історії стоять.
З граніту зроблені солдати
Нам про минуле хочуть розказати.
І кожен з них розповідає
Про ті події, ті роки,
Коли фашисти роздирали
Країну нашу на шматки,
Коли дорослішими стали,
Дізнались ми про кобзарів,
Які країну прославляли
І нам про волю проспівали.
Так знов воскресла Україна,
Змогла піднятися з колін!
Тому завмер із автоматом
І став безсмертним її син.
Та пам’ятники не мовчать!
Завжди нагадують людині,
Яким героєм був солдат,
Ми пам'ятаємо це й донині.
Тепер стоять вони у бронзі і граніті –
Такі всі юні, як були колись.
Ти пам’ятай про них, мій юний друже,
І низько до землі вклонись!
Учень
Війна… Скажи це слово – і побачиш, як у наших вкритих сивиною бабусь та дідусів відразу зникне посмішка, на лобі з’являться глибокі зморшки, а в очах неймовірна гіркота.
Учень
Війна. У цьому слові – біль та сум матерів, стогін пораненого, сльози сиріт. Це чорна ганебна сторінка в історії людства. Це події, від яких несвідомо здригаєшся та тихесенько молишся, щоб таке більше ніколи не повторилося.
Учень
Війна скінчилася 65 років тому, але час не зміг зменшити болю. Ми будемо пам’ятати тих, хто ніколи не повернеться. Їхній подвиг назавжди залишиться у наших серцях.
Вічна пам'ять загиблим і довголіття, здоров’я живим!

Список використаної літератури
1.     Реабілітовані історією. У двадцяти семи томах: Донецька обл.. Книга перша, 2, 3. Науково-документальні нариси. – Донецьк: видавництво КП «Регіон», 2004
2.     Пам'ять заради майбутнього. Спогади. Видання друге, доповнене.: - К.: 2003 – 568с
3.     Українська література: Підручник для 7 кл.загальноосв.навч.закл. – К.: Освіта, 2007. – 352 с.
4.     Українська література: Хрестоматія для 11 кл. сер. Навч.закладів/ Упоряд. Р.В.Мовчан, Ю.І.Ковалів. – Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000.
5.     Духовні криниці. Українська література (перша третина ХХ століття): Хрестоматія для 10 кл.загальноосвіт.навчальних закл.Частина ІІ/ Упоряд.Г.Ф.Семенюк, П.П.Хропко. – К.: Школяр, 2004
6.     Стус Василь. Феномен доби (Сходження на Голгофу слави). – К., 1993
7.     Говорят погибшие герои: Предсмертные письма советских борцов против немецко-фашистских захватчиков (1941 – 1945гг.) / Сост. В.А.Кондратьев, З.Н.Политов. – 7-е изд., доп. – М.: Политиздат, 1982. – 287 с., ил.