Міністерство освіти і науки України
Запорізький національний університет
Економічний факультет
Реферат з Регіональної економіці
на тему
Проблема оцінки інвестиційної привабливості регіону
Виконала студентка
1 курсу гр. 5165-3 заочного відділення
Чешкова С.І.
                
Науковий керівник
Запоріжжя 2006

Прискорення темпів соціально-економічного розвитку нашої країни великою мірою визначається сутністю її інвестиційної політики, спрямованої на інноваційні зрушення в галузях, які потребують першочергових структурних змін, модернізації й технічного оновлення виробництва, впровадження енерго-, ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій.
На сучасному етапі у вітчизняних і зарубіжних вчених є чимало праць, присвячених проблематиці визначення рівня інвестиційної привабливості господарюючих суб’єктів регіонів, держави. При цьому в методиках переважна кількість авторів намагаються врахувати якомога більше факторів, здатних позитивно впливати на наміри інвесторів, хоча ці фактори є далеко не рівноцінними. Особливо рельєфно це проглядається на регіональному рівні, оскільки такі фактори, як природний, трудовий, економічний, інфраструктурний, науково-технічний потенціали, наявність податкових преференцій безпосередньо визначають обсяг залучення інвестицій до економіки регіонів; інші, зокрема, доходи і видатки місцевих бюджетів, обсяги промислового, сільськогосподарського виробництва, фінансові результати від діяльності суб’єктів господарювання тощо характеризують рівень економічного розвитку регіону, але безпосередньо не впливають на активізацію інвестиційних процесів.
Категорія „інвестиційна привабливість регіону” в літературі визначається як „відповідність регіону основним цілям інвесторів, що полягають у прибутковості, безризиковості та ліквідності інвестицій”[1]; „рівень задоволення фінансових, виробничих, організаційних та інших вимог чи інтересів інвестора щодо конкретного регіону”[2]; або як „становище регіону в той чи інший момент часу, тенденції його розвитку, що відображаються в інвестиційній активності”[3].
Інвестиційна привабливість території визначається факторами інвестиційної привабливості регіону і регіональною інвестиційною політикою. Під факторами інвестиційної привабливості регіону вчені розуміють процеси, явища, дії, переважно об’єктивного характеру, що впливають на інвестиційну привабливість регіону і визначають його територіальні особливості. Це, наприклад, вигідність економіко-географічного положення регіону, його природноресурсний, трудовий, науково-технічний потенціали, рівень розвитку інфраструктури, характеристики споживчого ринку тощо.
Відповідно, регіональна інвестиційна політика розуміється як процес, явище, дія, переважно суб’єктивного характеру, що визначають територіальні особливості регіону. На практиці вона являє собою дії державних і місцевих органів влади та управління щодо розвитку інвестиційного процесу в регіоні, пов’язані з удосконаленням нормативно-правової бази, наданням преференцій для найбільш ефективних та значущих для регіону інвестиційних проектів, розвитком інфраструктури з обслуговування суб’єктів інвестиційної діяльності, гарантуванням безпеки діяльності підприємницьких структур.
Сукупність показників, за якими вітчизняні та зарубіжні аналітики в різні періоди часу пропонували визначати рівень інвестиційної привабливості регіонів, систематизовано у статті російського вченого А. Асаула[4]. Всю систему названих показників зведено автором у 3 великі групи факторів, які визначають рівень привабливості території для інвесторів:
1. Фактори, що впливають на рівень інвестиційного потенціалу регіону (природно-географічний, трудовий, виробничий, інноваційний, інституціональний, інфраструктурний, фінансовий, споживчий потенціали).
2. Фактори, що визначають рівень некомерційних інвестиційних ризиків (законодавчі, політичні, соціальні, економічні, екологічні та кримінальні ризики).
3. Інвестиційна активність (концентрація і розподіл інвестиційного капіталу, активізація впровадження нових виробничих потужностей, розвиток прямих і портфельних інвестицій).
Для кількісного вираження зазначених факторів можливо використання максимально можливої кількості показників, які хоч якоюсь мірою характеризують рівень інвестиційної привабливості території. Проте деякі з них (особливо це стосується першої групи) не справляють помітного впливу на прийняття інвестором рішення щодо вкладання капіталу в економіку конкретного регіону. Такими, наприклад, є показники, пропоновані для визначення виробничого (зокрема, оцінка виробничих потужностей, продуктивність праці, фондовіддача тощо) та фінансового (питома вага прибуткових і збиткових підприємств, рівень прибутковості підприємств тощо) потенціалів регіону. Від’ємне значення таких показників може вказувати на проблеми функціонування діючих підприємств, зокрема, високу питому вагу застарілого обладнання, застосування у виробничому процесі енерго- та матеріаломістких технологій, недосконалу організацію виробництва, низький кваліфікаційний рівень промислово-виробничого персоналу, незадовільний менеджмент та ін., але не означає, що інвестор, який зможе організувати виробничий процес на якісно новому рівні, водночас позбавиться всього комплексу проблем.
Крім того, інвестиційна активність (виокремлена автором у третю групу) не є фактором інвестиційної привабливості регіону. Це, скоріше, міра практичного використання на певний момент часу наявного інвестиційного потенціалу території, її переваг і особливостей.
Іншою методикою визначення інвестиційної привабливості регіонів є методика, запропонована Держкомстатом України[5]. Згідно із цією методикою, інвестиційну привабливість регіонів пропонується оцінювати за такими показниками:
1) інвестиції в основний капітал, у розрахунку на 1 чол. середньорічної чисельності наявного населення (грн.);
2) інвестиції у житлове будівництво, в розрахунку на 1 чол. середньорічної чисельності наявного населення (грн.);
3) обсяг ПІІ, у розрахунку на 1 чол. середньорічної чисельності наявного населення (дол.);
4) зміна обсягу ПІІ, у розрахунку на 1 чол. середньорічної чисельності наявного населення (дол.);
5) густота автомобільних шляхів загального користування з твердим покриттям (км на 1000 км² території);
6) обсяг експорту товарів, у розрахунку на 1 чол. середньорічної чисельності наявного населення (дол.).
Нині рейтинг інвестиційної привабливості регіонів в Україні визначається за методикою та системою показників, запропонованими Інститутом реформ. Вона в основному грунтується на використанні показників, на які регіональні органи влади практично не можуть впливати, що зменшує можливості практичного використання цієї методики в процесі вдосконалення регіональної інвестиційної політики.
Такими показниками, які не перебувають у площині управлінської діяльності та багато в чому залежать від успадкованого науково-технічного і фінансово-економічного потенціалу, є середній розмір сплаченого статутного капіталу на один діючий банк; та стан ринку цінних паперів та деякі інші.
Ретельний аналіз наявних наукових розробок з визначення рівня інвестиційної привабливості регіону, а також викладені міркування щодо недоцільності врахування в подібних методиках факторів, які опосередковано впливають на формування інвестиційної привабливості територій, дозволяють виділити фактори (і коло показників, що їх характеризують), які в комплексі інтересують інвесторів і безпосередньо визначають обсяги інвестиційних надходжень.
Перелік цих регіональних складових має такий ієрархічний зміст[6]:
1. Економіко-географічне положення: його можна оцінити за такими критеріями, як близькість регіону до кордонів держави, міра розвитку виробничої інфраструктури, зокрема, наявність транспортних коридорів, прикордонних терміналів, нафто-, газопроводів, ЛЕП загальнодержавного значення, близькість до Києва та інших розвинутих промислових центрів України тощо.
2. Природноресурсний потенціал: економічна оцінка мінеральних, земельних, лісових, рекреаційних ресурсів.
3. Трудовий потенціал: його можна оцінити за такими критеріями. 1) Наявність трудових ресурсів — густота населення, чисельність економічно активного населення (у розрахунку на 1 км²), пропозиція робочої сили на ринку праці. 2) Освітньо-кваліфікаційний рівень трудових ресурсів (у розрахунку на 10 тис. чол. економічно активного населення) — підготовка кваліфікованих робітників професійно-технічними навчальними закладами, підготовка кадрів ВНЗ І-ІV рівнів акредитації, підвищення кваліфікації кадрів, кількість працівників, які навчалися нових професій. 3) Вартість робочої сили — середньомісячна номінальна заробітна плата працівників.
4. Економічний потенціал: його найбільш доцільно визначити через обсяги ВДВ (у розрахунку на душу населення).
5. Місткість споживчого ринку: її можна оцінити за показниками сукупних витрат домогосподарств (у середньому за місяць у розрахунку на 1 домогосподарство), роздрібного товарообороту та обсягу реалізованих послуг, оплачених населенням (у розрахунку на душу населення).
6. Інфраструктурний потенціал: пропонується оцінювати за показниками густоти автомобільних шляхів і залізниць, місткості АТС (на 10 тис. чол. населення), вартості основних засобів виробництва і розподілу електроенергії, газу і води (на душу населення).
7. Науково-технічний потенціал: оцінюється за кількістю спеціалістів, які виконують науково-технічні роботи (у розрахунку на 10 тис. чол. економічно активного населення), обсягом наукових і науково-технічних робіт (на душу населення), обсягом затрат на НДДКР.
8. Інвестиційні преференції: наявність вільних економічних зон, територій пільгового інвестування в регіоні.
9. Інвестиційні ризики: при їх оцінці варто взяти до уваги наступне. 1) Політичний ризик — наявність або відсутність політичної та кадрової стабільності, авторитетність місцевої влади. 2) Економічний ризик — активність регіону в реалізації економічних реформ і регуляторної політики, адекватність інвестиційних намірів стратегії економічного розвитку регіону. 3) Соціальний ризик — демографічне навантаження постійного населення, міжрегіональна та міждержавна міграції, грошові доходи населення, рівень розвитку соціальної інфраструктури в регіоні, кількість безробітного населення, криміногенна ситуація. 4) Екологічний ризик — міра забрудненості навколишнього природного середовища, наявність зон екологічного лиха.
Інвестиційні ризики є далеко не другорядним фактором, що визначає інвестиційну привабливість території. Саме сприятлива політична, економічна, соціальна та екологічна ситуація є гарантією стабільного суспільного „самопочуття” в регіоні, уникнення інвестором різноманітних втрат через обставини, які не залежать від нього і не можуть бути керованими з його боку.
Оцінку факторів, які визначаються кількісними показниками, можна здійснювати шляхом розрахунку інтегрального коефіцієнта інвестиційної привабливості. Для оцінки факторів, які не можна охарактеризувати показниками офіційної статистики (вигідність економіко-географічного положення, умови пільгового оподаткування, законодавча стабільність, інвестиційні ризики), проводиться процедура експертної оцінки з наступним рейтингуванням. Системний моніторинг інвестиційної привабливості всіх регіонів України слід здійснювати, виходячи виключно з обсягу інформації, пропонованого офіційною статистикою, абстрагуючися від суб’єктивних поглядів на її зміст. З метою ж деталізації та більш поглибленого визначення рівня інвестиційної привабливості кожного окремо взятого регіону України доцільним є проведення експертних опитувань.
З метою підвищення прикладної цінності проведеного дослідження всі перелічені фактори умовно можна поділити на 2 групи: 1) фактори об’єктивного (некеровані) і 2) фактори суб’єктивного (на які можна впливати) характеру. Такий поділ є досить умовним, оскільки об’єктивні у короткостроковій перспективі фактори є суб’єктивними у довгостроковій (наприклад, кількість портів, аеропортів, транспортних вузлів тощо). До першої групи віднесемо: економіко-географічне положення, природноресурсний і трудовий потенціали. До другої групи включимо: фактори місткості регіонального споживчого ринку, економічного, інфраструктурного та науково-технічного розвитку, наявності інвестиційних преференцій та ризиків.
Таке групування здійснено з метою забезпечення максимальної відповідності сформованої інформаційної бази факторів інвестиційної привабливості регіонів вимогам обгрунтування перспективних напрямів її підвищення. Поділ факторів на об’єктивні і суб’єктивні дозволить виявити проблемні точки перспективної програми дій щодо залучення в той чи інший регіон додаткових (чи необхідних) обсягів інвестицій. Ранжирування регіонів за співвідношенням „сприятливості” об’єктивних і суб’єктивних факторів інвестиційної привабливості дозволить актуалізувати напрями комплексної програми підвищення інвестиційної привабливості конкретного регіону, визначити її перспективну спрямованість і можливу ефективність, окреслити загальнодержавні пріоритети в регіональному розрізі.
Результатом такого ранжирування має стати віднесення регіону до групи територій з певними рівнями зазначених показників порівняно із загальнодержавними. На основі проведеного за цією методикою дослідження кожен регіон може бути віднесений до одного з 9 рангів територій за мірою інвестиційної привабливості (див. рис. 1).

об’єктивні фактори суб’єктивні фактори	відносно сприятливі	середній   рівень	відносно несприятливі
відносно сприятливі	1	2	3
середній рівень	4	5	6
відносно несприятливі	7	8	9

Рис. 1 Матриця для визначення рангів регіонів України за мірою відносної сприятливості об’єктивних і суб’єктивних факторів інвестиційної привабливості території

Використана література

 

1.                        Про затвердження Методики розрахунку інтегральних регіональних індексів економічного розвитку. Наказ Держкомстату України № 114 від 15.04.2003.
2.                        Асаул А. Систематизация факторов, характеризующих инвестиционную привлекательность регионов // Регіональна економіка, № 2, 2004, C. 53-62.
3.                        Бутко М., Зеленський С., Акименко О. Сучасна проблематика оцінки інвестиційної привабливості регіону // Економіка України, 2005, № 11, С. 30—37.
4.                        Грицай О.В., Иоффе Г.В., Трейвиш А.Ч. Центр и периферия в региональном развитии. — М., Наука, 1991.
5.                        Климахіна О. Методика оцінки економічного потенціалу регіону // Економіка України, 2005, № 8, С. 38—42.
6.                        Морозова Т.Г. та ін. Региональная экономика: Учеб. пособие для вузов. — М., Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.
7.                        Поповкін В.А. Регіонально-цілісний підхід в економіці. — К., Наукова думка, 1993.
8.                        Стадницький Ю., Загородній А., Товкан О. Державне регулювання територіальної організації виробництва // Регіональна економіка, 2001, № 3, С. 138—150.

---