Реферат на тему
Лексико-семантична система мови

ПЛАН
1. Поняття лексико-семантичної системи
2. Парадигматичні відношення
3. Синтагматичні відношення
4. Епідигматичні відношення
5. Використана література

Лексико-семантична система — одна з найскладні­ших мовних систем, що зумовлено багатовимірністю її структури, неоднорідністю її одиниць, різноманітніс­тю відображених у них відношень і відкритістю для постійного поповнення новими одиницями (словами та значеннями). Своєрідність її також в тому, що вона на відміну від інших мовних систем (фонологічної і гра­матичної) безпосередньо пов'язана з об'єктивною дійс­ністю, віддзеркаленням якої вона є. Усе це утруднює її вивчення.
1. Поняття лексико-семантичної системи
Якщо системність фонологічного рівня і грамати­ки в мовознавців післясоссюрівського періоду не викликала сумнівів, то щодо системності лексики їхні погляди не збігалися. Так, скажімо, французький мовознавець А. Мартіне стверджував, що лексика не­системна, а англійський мовознавець К.-Х. Ульман допускав, що в лексиці системними є тільки деякі пласти.
У вітчизняному мовознавстві про системність лек­сики було заявлено ще в минулому столітті. Українсь­кий мовознавець О. О. Потебня, який ґрунтовно опра­цював загальну теорію слова як у плані форми, так і в аспекті змісту (теорія внутрішньої форми слова, вчен­ня про ближче і дальше значення слова, його багато­значність та історичну змінність значень), закликав учених вивчати семантичні відношення між словами, закони і правила внутрішніх змін у групах семантич­но пов'язаних слів.
Істотний внесок у теорію системності лексики зро­бив російський мовознавець М. М. Покровський. На його думку, слова в своєму семантичному розвитку орієнтуються на своїх системно з ними пов'язаних партнерів (синоніми, антоніми тощо). Так, зокрема, рос. слово крепкий мало спочатку значення «міцний, силь­ний», а його антонім слабый відповідно протилежне значення — «який не відзначається фізичною силою» (крепкий парень — слабый парень). Коли з часом сло­во крепкий набуло значення «сильний за концентра­цією, насичений» (крепкий чай), то, орієнтуючись на нього, в цьому ж напрямку розвиває своє значення сла­бый (слабый чай).
Таких прикладів, де розвиток значень слів зумов­люється не логікою речей, а лише системними зв'язка­ми навіть усупереч логіці, є чимало в будь-якій мові. Як уже згадувалося, в українській мові слово південь спершу мало значення «полудень, 12-та година дня», а його антонім північ відповідно «12-та година ночі» (ли­ше такі значення мають у російській літературній мові полдень і полночь). Коли ж слово південь набуло зна­чення «південна частина світу» (для цього були реаль­ні причини, бо опівдні сонце перебуває в південній час­тині неба), слово північ стало позначати протилежну півдневі сторону світу, хоч для цього об'єктивних по­замовних причин не було: опівночі на північній части­ні неба немає ні сонця, ні місяця. Рос. батюшка і ма­тушка спочатку функціонували як пестлива форма на­зивання батька і матері. Згодом батюшкой стали ще називати попа. Це вмотивовано тим, що піп є пасто­ром, батьком для своєї пастви. Матушкой стали нази­вати дружину попа, хоч до пастви вона не має прямого стосунку. Уже за життя сучасного покоління виникло словосполучення злоякісна пухлина, яким позначають дуже шкідливу, загрозливу для життя ракову пухли­ну. Усі інші (не ракові) пухлини стали називати добро­якісними, хоч у них жодних добрих якостей немає.
Наведені тут та інші подібні факти свідчать про те, що лексика — це не механічне нагромадження слів, а система. На системність лексики вказують такі факти:
1) вивідність одних одиниць із інших одиниць тієї самої мови, тобто можливість тлумачення будь-якого слова мови іншими словами тієї ж мови: мовознавст-
во — наука про мову; учитися — засвоювати які-не-будь знання, вивчати що-небудь;
2)  можливість описати семантику слів за допомо­гою обмеженого числа елементів — семантично най­більш важливих слів, так званих елементарних слів (компонентний, семний аналіз): йти — переміщува­тися, земля (ноги), в одному напрямку; ходити — переміщуватися, земля (ноги), в різних напрямках; бігти — переміщуватися, земля (ноги), в одному на­прямку, швидко; летіти — переміщуватися, повітря (крила), в одному напрямку; плавати — переміщу­ватися (вода), в різних напрямках; марширувати — переміщуватися, земля (ноги), ритмічно тощо (де­тальніше про це див. у розділі «Методи дослідження мови»);
3)  системність і впорядкованість об'єктивного сві­ту, що відображений у лексиці. Мав рацію французь­кий письменник Анатоль Франс, коли говорив, що «словник — це всесвіт, розташований в алфавітному порядку».
На утвердження думки про системність лексики ве­ликий вплив мали дослідження німецьких лінгвістів Г. Остгофа, К. Мейєра, Г. Шпербера, Й. Тріра, Г. Іпсе-на, В. Порціга. Так, зокрема, Г. Остгоф говорив про існування в мові системи значень. К. Мейєр, аналізую­чи прусську військову термінологію, дійшов висновку, що кожен термін отримує свою вартість із власної по­зиції в загальній номенклатурі. Г. Шпербер прийшов до думки про існування полів значень. Й. Трір вису­нув ідею про поняттєві поля, Г. Іпсен — про лексико-граматичні поля (етимологічно різні слова, входячи в одну смислову систему, набувають спільних граматич­них ознак), а В. Порціг — про лексико-синтаксичні поля (йти — ноги, бачити — очі, чути — вуха, цілувати — губи тощо). Далі Е. Оксар і О, Духачек уводять поняття лексико-семантичне поле, В. В. Виноградов — лекси-ко-семантична система, а 0. І. Смирницький — лекси-ко-семантичний варіант. Помітний внесок у розробку лексико-семантичної теорії зробили українські мово­знавці В. М. Русанівський, О. О. Тараненко та ін.
Як будь-яка система, лексико-семантична систе­ма базується на відношеннях, найголовнішими серед яких є парадигматичні, синтагматичні та епідигма-тичні.

2. Парадигматичні відношення
Значення слова, його цінність (значеннєвість) зале­жить тією чи іншою мірою від значень інших семан­тично пов'язаних із ним слів, від місця слова в лекси-ко-семантичній парадигмі, тобто від його парадигма­тичних відношень.
Парадигматичні відношення в лексико-семантичній системі —
відношення між словами і групами слів на основі спільності або протилежності їх значень.
Слова, як і фонеми, морфеми, конструкції, знахо­дяться між собою в різних опозиціях і об'єднуються в різноманітні парадигми.
Найбільшим парадигматичним об'єднанням є лек-сико-семантичне поле. Лексико-семантичне поле — це сукупність лексичних одиниць, які об'єднані спіль­ністю змісту (іноді й спільністю формальних показ­ників) і відображають поняттєву, предметну або функ­ціональну подібність позначуваних явищ. Це слова, пов'язані з одним і тим самим фрагментом дійсності. Так, скажімо, в лексико-семантичній системі будь-якої мови можна виділити поле руху (переміщення), поле часу (темпоральне), поле погоди (метеорологічне), поле розумової діяльності (мислення), поле почуттів тощо. Лексико-семантичні поля є відносно автономними, бо пов'язані між собою, що засвідчується багатозначними словами, які різними своїми значеннями входять до різних полів. Так, можна стверджувати про зв'язок лексико-семантичних полів руху, мислення і говорін­ня; часу і погоди тощо. Дієслова руху використовують для називання мисленнєвих процесів (схопити думку, дійти висновку, наблизитися до розв'язання проблеми та ін.) і процесу говоріння (повернувся язик, смикнуло за язик, рос. вертится на языке, болг. да се обърна «звернутися» тощо). Темпоральні лексеми майже в усіх мовах світу використовують для номінації погод-них (метеорологічних) понять. Так, укр. і рос. погода є похідним від год, болг. време має значення «час» і «по­года», укр. година означає «час», «60 хвилин» і «гарна сонячна погода», чеськ. pocasi «погода» є похідним від cas «час», словацьк. chvila «дуже короткий час» і «гар­на сонячна погода», рос. діал. время і укр. гуцульське верем'є «час» і «погода». Час і погоду позначають також ісп. Петро, італ. tempo, алб. kohe, угор. ido. Графічно зга­дані тут поля можна зобразити так:
Отже, лексико-семантичні поля характеризуються зв'язком слів або їх окремих значень, системним харак­тером цих зв'язків, що забезпечує безперервність смис­лового простору. Кожне поле — це своєрідна мозаїка слів, де кожне окреме слово має певне місце в лексико-семантичному просторі. Ця мозаїка не збігається в різ­них мовах, бо кожна мова по-своєму членує об'єктив­ний світ. Національна специфіка лексико-семантичних полів виявляється в кількості наявних у полі слів і в характері опозиції між компонентами поля. Цю думку яскраво ілюструє спостереження Л. Єльмслева щодо позначення в деяких мовах дітей одних батьків:
Хоч позначувані тут явища (стать дитини і послі­довність народження) є універсальними, але в різних мовах вони неоднаково розподілені між словами. У ма­лайській мові їх не розмежовують, у російській мові слова диференціюють стать дитини, а в угорській — і стать, і послідовність народження дитини. Пор. ще: рос. любить, укр. любити і кохати, болг. любя і оби-чам, нім. lieben і haben gem, англ. like, love. He збіга­ються в українській і російській мовах назви кольорів (у німецькій мові немає назви для голубого кольору), назви спорідненості і свояцтва в українській, болгарсь­кій, німецькій і англійській мовах тощо. Отже, семан­тичний простір по-різному членується в мовах, кіль­кість клітин у межах лексико-семантичного поля не збігається, а тому й не збігаються значення слів-відпо-відників.
Лексико-семантичне поле має своє ядро і перифе­рію. У ядрі містяться найважливіші слова, вони пов'язані між собою сильними семантичними відношення­ми й утворюють синонімічні, антонімічні і родо-видові групи. На периферії містяться функціонально менш важливі слова, які, як правило, належать і до іншого лексико-семантичного поля.
У межах лексико-семантичного поля виділяють лек-сико-семантичні групи. Так, скажімо, в темпоральному лексико-семантичному полі виокремлюють: 1) назви не­точних часових відрізків (час, пора, період, епоха, ера то­що); 2) назви точних часових відрізків (секунда, хвили­на, година, доба, тиждень, місяць, рік, століття тощо); 3) назви пір року (весна, літо, осінь, зима); 4) назви частин доби (ранок, південь, вечір, ніч); 5) назви місяців (січень, лютий і т.д.); 6) назви днів тижня (понеділок, вівторок і т.д.).
У середині лексико-семантичних груп виділяють ще тісніше пов'язані семантичні об'єднання (їх назива­ють лексико-семантичними категоріями) — синоні­ми, антоніми, конверсиви, гіпоніми.
Синоніми — слова однієї й тієї ж частини мови, значення яких повністю чи частково збігаються. Сино­німія відображає в мові властивості об'єктивного сві­ту, через що є лінгвістичною універсалією.
У мовознавстві існує декілька підходів до вивчення синонімії. Одні дослідники акцентують на тотожності або подібності значень, інші — на їх повній чи частко­вій взаємозамінності в тексті, треті — на їх оцінно-стилістичній характеристиці.
За ступенем синонімічності (тотожності, близькості значень і здатності взаємозаміщуватися і нейтралізу­ватися в тексті) синоніми поділяються на абсолютні, або повні (мовознавство — лінгвістика, коцюба — ко­черга, рос. префикс — приставка, фр. прикметники пиі— аисип «ніякий»), і часткові (вивіз — експорт, друг — товариш, рос. линия — черта, англ. big — large, фр. revue — parade, нім. schwer — kompliziert). Відповідно до виконуваних функцій синоніми поді­ляються на ідеографічні, або семантичні (гарний — чудовий — чарівний, рос. прохладный — холодный — студеный — ледяной,англ. mistake — error — slip — lapse, фр. petit — minime), стилістичні (говорити — глаголати — патякати, рос. глаза — очи — бель­ма, нім. Gesicht — Antlitz, фр. visage — museau) і змішані, або семантико-стилістичні (йти — плес­тися (розм.)   «йти  повільно,  стомлено»).  Ступінь синонімічності слів тим вищий, чим більше в них спільних позицій, у яких можуть нейтралізуватися їх семантичні відмінності.
Серед слів з протилежним значенням — антоні­мів — також можна виділити декілька груп, що різ­няться між собою характером протиставлення: 1) анто­німи, які виражають контрарну протилежність, тоб­то такі, які перебувають в градуальній опозиції, через що між ними можна вставити слово, яке позначає щось середнє {молодий — старий, високий — низький; між ними можна вставити середнього віку, середньої висоти); 2) антоніми, які виражають доповнювальні, комплементарні відношення. Тут заперечення одного члена дає значення іншого (живий — мертвий, істин­ний — хибний); 3) антоніми, які виражають контра­дикторну протилежність; один із членів, що вжива­ється з заперечним префіксом не-, не має точної се­мантичної визначеності (молодий — немолодий); 4) антоніми з векторною протилежністю (входити — виходити, приїжджати — виїжджати, одягатися — роздягатися, вмикати — вимикати). Як правило, в працях, присвячених антонімії, говорять про антоні­мічні пари, однак нерідко трапляються антонімічні тріади (минуле — сучасне — майбутнє).
Близьким до антонімії є явище конверсії. Лексичні конверсией — це пари слів, які виражають зворотні відношення. Відображаючи одну й ту ж дію чи відно­шення, конверсиви вживаються в співвідносних конст­рукціях відповідно з прямою і зворотною рольовою структурою: те, що в першому слові розглядається з погляду А, у другому — з погляду В, тобто суб'єкт і об'єкт міняються в реченні ролями. Наприклад: Пет­ро продає книжки Андрієві — Андрій купує книжки в Петра; Брат старший від сестри — Сестра молодша від брата. Див. ще такі конверсиви, як давати — бра­ти, вручати — приймати, передувати — йти за ним, здавати (квартиру) — наймати, попередник — по­слідовник тощо.
На відміну від синонімів і антонімів один із кон-версивів уживається в тексті, а інший лише зберігаєть­ся в пам'яті. Навмисне зіштовхування обох конверси-вів у тексті використовується у випадку потреби під­креслити чи виділити якусь думку: Чесний програш достойніший від нечесного виграшу.
Якщо до антонімії близьким явищем є конверсія, то до синонімії — гіпонімія (її ще називають квазісиноні-мією), що охоплює родо-видові відношення в лексико-семантичній системі. Гіпонімія як родо-видове відно­шення — це сукупність семантично однорідних оди­ниць, які належать до одного класу. Так, наприклад, видові поняття яблуко, груша, апельсин, банан, ківі тощо (гіпоніми) об'єднуються одним родовим поняттям (гіпе-ронімом) фрукти. Гіпонімія характеризується прива-тивною опозицією: видові назви завжди є семантично багатші від родових. Саме тому на відміну від синонімії, яка допускає взаємозаміну, гіпонімія характеризується односторонньою заміною гіпоніма на гіперонім, але не навпаки: У лісі з'явились підберезники —> У лісі з'яви­лись гриби; Артистці вручили троянди —> Артистці вручили квіти.
Гіпонімія — це найбільш фундаментальні парадиг­матичні смислові відношення, за допомогою яких структурується словниковий склад мови. На основі гі-понімії лексичні одиниці об'єднуються в тематичні й лексико-семантичні групи і поля. Саме тому, що панів­ними в лексико-семантичній системі є родо-видові від­ношення, превалюючим типом опозицій тут є інклю­зивні, тобто відношення слабкого (немаркованого) і сильного (ознакового, маркованого) члена. Це надає лексико-семантичній системі домінантно-підпорядко­ваної впорядкованості (послідовне включення слів нижчого рівня абстракції до вищого), що не характер­но для граматичних абстракцій.
Розподіл слів за парадигматичними об'єднаннями — яскраве свідчення системної організації лексики. Під­твердженням цього є досвід укладання ідеографічних словників, серед яких одним з найдавніших (вийшов у 1852 р.) і найвідоміших є тезаурус Штера-Марка Роже (Роджета) — «Roget's Thesaurus of English Words and Phrases», де вся лексика поділена на 6 класів, 24 під­класи, 1000 тем, а в межах кожної теми виділені лек­сико-семантичні групи і лексико-семантичні категорії.
Очевидно, до парадигматичних слід віднести і відно­шення між значеннями полісемантичного слова, в іншій термінології, внутріпіньослівні відношення, хоч у дея­ких лінгвістичних працях їх виділяють як окремі від­ношення на одному рівні з парадигматичними і синтаг­матичними (див.: [Общее языкознание: Внутренняя структура языка 1972: 417—445]).
Значення полісемантичного слова утворюють певну структуру, елементи якої по-різному залежать один від одного і по-різному пов'язані між собою. Для того щоб визначити семантичну структуру слова, необхідно вияви­ти всі значення (лексико-семантичні варіанти) слова; ви­значити диференційні ознаки, за якими ці значення про­тиставляються; простежити порядок внутрішнього зв'яз­ку і підпорядкування лексико-семантичних варіантів та встановити, якими мовними засобами здійснюєть­ся внутрішньослівне розмежування семантики слова.

За характером організації (залежності, мотивації) лексико-семантичних варіантів у багатозначному слові виділяють три основні типи (структури) полісемії: ра­діальну, ланцюжкову і радіально-ланцюжкову.
При радіальній полісемії всі похідні (непрямі) зна­чення походять безпосередньо від одного основного (пря­мого). Так, слово стіл має п'ять значень: 1) «різновид меблів»; 2) «їжа, страви; харчі»; 3) «установа або відділ установи, що займається певними канцелярськими справами»; 4) «деталь верстата у вигляді горизонталь­ної дошки, що служить для закріплення заготовок під час їх обробки»; 5) «гора, височина з плоскою верши­ною та стрімкими схилами». Друге, третє, четверте і п'яте значення є похідними від першого. Схематично семантичну структуру цього слова можна зобразити так:
Радіально-ланцюжкова полісемія поєднує в собі два названих вище типи, тобто паралельну підпоряд­кованість і послідовну залежність. Наприклад, у сло­ві зерно виділяють п'ять значень: 1) «насіння рос­лин» (конопляне зерно, кава в зернах); 2) «дрібний плід хлібних злаків» (торгувати зерном, зібрати хліб до зерна); 3) перен. «зародок, початок чого-не­будь» (зерно теорії, зерно поетичного дару); 4) «окре­ма дрібна часточка якої-небудь речовини; крупинка, краплинка» (зерно піску, зерно золота); 5) перен. «невеличка часточка, крихітка чого-небудь» (зерно правди, зерно надії). значного афікса. Наприклад, слово братство має два значення: 1) «група, товариство людей, об'єднаних спільною діяльністю і метою» і 2) «братське почуття, ставлення; дружба». Тут ідеться не про мотивацію дру­гого значення першим, а про паралельний слово­твірний процес (брат + суфікс -ство зі значенням збірності і брат + суфікс -ство зі значенням ознаки, якості). Згодом дві лексичні одиниці злилися в одну, тобто стали сприйматися як одне багатозначне слово. Цей процес отримав термінологічне означення — агре­гатування (термін Н. 3. Котелової).
У межах радіальної полісемії можна виділити зна­чення з однорідною і неоднорідною мотивацією. Так, у слові блиск всі його похідні значення, а саме: 1) «багат­ство, розкіш, пишнота»; 2) «яскравий вияв високих якостей, таланту, розуму»; 3) «складова частина назв деяких мінералів» однаково мотивовані твірним значен­ням «яскраве сяяння, світіння». У слові ж дорога та­кож значення 1) «перебування в русі (йдучи або їдучи)»; 2) «місце для проходу, проїзду»; 3) «правильний напря­мок руху» виводяться безпосередньо з прямого номіна­тивного «смуга землі, по якій їздять і ходять», але моти­вуються різними семами (див.: [Лисиченко 1977: 27]).
Інший важливий аспект, за яким описується структура багатозначного слова — це характеристика значень за їх місцем (важливістю) в семантичній структурі. Семантична структура полісемічного слова має польову будову з чітко вираженим центром і близькою та далекою периферією. Ядро поля містить головне (основне) значення. Воно завжди є прямим і найменшою мірою залежним від контексту. Навколо нього розташовуються частовживані переносні зна­чення, а на периферії — рідковживані (застарілі, нові, що не стали ще загальновідомими, і фразеологічно пов'язані) значення. Так, наприклад, ядром семантич­ної структури слова золотий є його основне номіна­тивне значення «із золота» (золотий зливок, золотий перстень), навколо нього розташовуються такі лекси-ко-семантичні варіанти, як «дуже цінний, вартий пова­ги» (золота людина, золоті слова), «дорогий, любий» (Золота дитино!), «майстерний, умілий» (золоті ру­ки), «прекрасний, щасливий» (золота пора, золоте ди­тинство), «кольору золота» (золоте колосся, золота осінь). На периферії перебувають значення «дохідний» (золота справа),  «найвигідніший (спосіб поведінки)» (золота середина), «бездіяльний, гультяйський» (золо­та молодь), «п'ятдесятирічний» (про подружнє жит­тя) (золоте весілля) та ін.
Отже, кожне значення займає в семантичній струк­турі полісемічного слова певне місце залежно від його цінності для того чи іншого синхронного зрізу мови.
3. Синтагматичні відношення
Семантика слова, його змістовий обсяг визначається можливостями слова поєднуватися з іншими словами, тобто його синтагматичними відношеннями.
Синтагматичні відношення слова — його лінійні, контекстні зв'яз­ки, його сполучуваність.
Слово в парадигматиці, тобто в словнику, в системі мови, і слово в синтагматиці — неоднакові речі. У син­тагматиці здійснюється комбінаторика значень, і смисл словосполучення чи речення не дорівнює сумі значень слів, на що свого часу вказував Л. В. Щерба. Білорусь­кий драматург А. Макайонок дуже влучно ілюструє це положення в п'єсі «Затюканий апостол» на прикладі семантичних змін слів під впливом сполучуваності з часткою амаль «майже»: «Слова амаль — амаль слова. Яно нічога не азначае. Само ніякай сільї не має. І у той жа час яно можа начыста знішчьіць самае сільнае, самае ёмкае слова, калі іх паставіць радам. Ну вось: жывы і амаль жывы... Разумны і амаль разумны... Ці: амаль свабода. Што тэта? Амаль свабода? Га? Зніжає да свайго взроуню, да «нішто». Вьіходіць, аднаразова яно і вялікае слова. Ёмкае слова»¹.
Пор. ще: У кишені він знайшов лише копієчку і Будівництво двоповерхової дачі обійшлось йому в копі­єчку. Зрозуміло, що в другому реченні слово копієчка не має абсолютно нічого спільного з його словниковим значенням.
Як уже зазначалося, синтагматика слова — це його сполучуваність. Кожне слово поєднується не з будь-якими, а тільки з певними словами. Є слова з одиничною сполучуваністю, як, наприклад, укр. згайнувати (час), розтринькати (гроші), скалити (зуби), вудити (рибу), проливний (дощ), рос. закадычный (друг), уборис­тый (почерк), подножный (корм), трескучий (мороз), грецкий (орех), беспробудный (сон), окладистая (боро­да), испустить (дух), скоропостижно (скончаться). Є також двовалентні, тривалентні, але є й слова з надзви­чайно широкою (необмеженою) сполучуваністю, як, на­приклад, гарний чи поганий (буквально все може бути гарним або поганим).
Лексична синтагматика (сполучуваність) специфіч­на у кожній мові. Українці і чехи, скажімо, з мови на іншу мову текст перекладають (перекладати текст, divkladat); росіяни, болгари і серби переводять (перево­дить текст, превеждам, преводити); поляки тлумачать (tlumaczyc), німці пересаджують (iibersetzen), англійці передають, транслюють (to translate).
Пор. ще: англ. brown (eyes, boots, hair, horse) й укр. коричневі черевики, але карі очі, каштанове волос­ся, карий, гнідий, каро-гнідий кінь; укр. високий (буди­нок, гора, хлопець, дівчина) й англ. high building, high mountain, але tall boy, tall girl; англ. to wash (the face, the linen), укр. умивати обличчя, але прати білизну; укр. насипати борщу, рос. налить борща.
Сполучуваність слова можна інтерпретувати як його контекст. Уважають, що словосполучення — це мінімальний контекст слова. Взагалі розрізняють контекст лексичний, де значення слова визначаєть­ся іншими словами (пізній вечір, літературний вечір), і синтаксичний, де значення слова визначається гра­матичною формою слова-поширювача (судити кого «розглядати в судовому засіданні», судити про кого «висловлювати судження», важити що «визначати вагу», важити (без додатка) «мати значення», диви­тися на кого «сприймати очима, спостерігати», диви­тися за ким «піклуватися», рос. вертеть сигарету «скручувати, робити цигарку», вертеть сигаретой «вертіти цигаркою», стоит чего «заслуговує», сто­ит что «має ціну, коштує»).
Розрізняють також системний і несистемний кон­тексти. Системний — це такий контекст, коли сполу­чуваність зумовлена індивідуальним значенням слова: наприклад, російські фрази оранжевая краска, зашто­пать чулки, писать стихи ямбом є нормальним (сис­темним) контекстом відповідно для слів краска, заштопать, писать (стихи), бо фарба насправді може бути оранжевою, панчохи за потреби штопають, а серед віршових розмірів є ямб.
Несистемним є такий контекст, коли сполучува­ність слова не випливає з його семантики. Ілюстрацією несистемного контексту може служити такий уривок з пісні «Оранжевые мамы оранжевым ребятам оранже­вые песни оранжево поют»; рядок з вірша В. Маяков-ського «Заштопайте мне душу»; вислів Р. Рождествен-ського про те, що В. Маяковський «писал лесенкой, а я буду писать лифтами». Несистемним контекстом для слова заграничное є фраза купила что-то очень загра­ничное (заграничное — відносний прикметник, а від­носні прикметники не мають ступенів порівняння), а для слова жениться поєднання з прислівником скоро­постижно. Подібні фрази називають невідміченими. Як приклад невідміченої фрази наводять штучно скон­струйоване Н. Хомським The colorless green ideas sleep furiously «Безбарвні зелені ідеї шалено сплять». Однак будь-яка невідмічена фраза може стати відміченою. У мовознавстві зроблені спроби «розшифрувати» і тіль­ки що наведену фразу Н. Хомського. Уявіть собі, що декілька дівчат, яких звали Ідеями (ім'я Ідея було досить поширене у 20—30-ті роки), після виснажли­вої туристичної екскурсії бліді (безбарвні), аж позе­ленілі покотом сплять в курені і хропуть (шалено сплять). Ще років 20—30 тому такі сполучення слів, як порошкове молоко, скляна сковорода, кольорова му­зика, анатомія кохання тощо були невідміченими, нині — широковживані.
Крім словесного, існує ще ситуативний (побуто­вий) контекст (час, місце спілкування, учасники ко­мунікативного акту тощо). Класичною ілюстрацією си­туативного контексту може служити сконструйований Л. А. Булаховським діалог: «Вона червона?» — «Ні, чорна». — «А чому вона жовта?» — «Тому що зелена». Його смисл стане зрозумілим, якщо вказати, що роз­мова відбувається біля куща смородини.
4. Епідигматичні відношення
Парадигматичні та синтагматичні відношення про­низують усі рівні мови і є універсальними, тобто влас­тивими всім мовам світу. Дехто вважає, що на відмі­ну від усіх інших рівнів мови, яким притаманні тільки ці два аспекти, лексична система має ще третій вимір — епідигматику, без урахування якого немож­ливо ґрунтовно і вичерпно охарактеризувати семан­тику слова. Оскільки слово має форму і зміст, то й асоціативні його зв'язки є двосторонніми: з одного бо­ку, існують асоціативні зв'язки з формально близьки­ми словами, з іншого — з близькими значеннями.
Епідигматичні відношення — асоціативно-дериваційні зв'язки між словами за формою і за змістом.
Асоціативно-дериваційні зв'язки за формою мож­на проілюструвати таким прикладом: слово земля у значенні «ґрунт» асоціюється з такими словоформа­ми, як земелька, земляний, землистий, земельний, зем­лекоп, землероб, землевласник, землеволодіння, земле­мір тощо, тоді як земля у значенні «суша» асоціюєть­ся з такими формами, як земний, наземний, підземний, земноводний, а земля у значенні «планета» — з фор­мами земляни, навколоземний, приземлитися, призем­лення тощо.
Асоціативно-дериваційні зв'язки за змістом мають місце тоді, коли переносне значення слова семантично не мотивується прямим. Так, слово чорнити має зна­чення «ганьбити, знеславлювати кого-, що-небудь», яке пов'язане з його основним значенням «робити що-небудь чорним» чисто асоціативно. Асоціативно-дери­ваційні відношення особливо помітні тоді, коли пере­носне значення «вступає в конфлікт» з прямим. Так, скажімо, слово ремісник має основне значення «осо­ба, яка володіє певним ремеслом і виготовляє на про­даж та на замовлення певні вироби» і переносне «той, хто працює шаблонно, без творчої ініціативи, натх­нення». Основне і переносне значення тут не мають спільних сем. Переносне значення в цьому разі має суто асоціативну природу (між цими двома значення­ми існують стійкі асоціації), бо ремісник не обов'яз­ково позбавлений ініціативи і не завжди працює шаб­лонно, без натхнення, що засвідчує хоча б така фраза, як високе ремесло.
Непоодинокі випадки, коли подібні асоціації мо­жуть охопити цілі лексико-семантичні поля. Так, наприклад, уся лексика на означення температури виключно на асоціативній основі стала обслуговувати лексико-семантичне поле почуттів (гаряче серце, холод­ні стосунки, полум'я кохання, жар серця, душа палає; серце гаряче, мов жар; гарячий поцілунок, холодний прийом тощо). Завдяки стійким асоціаціям розвива­ються регулярні типи змін лексичного значення слів у багатьох мовах, як то маємо у випадку метоніміч­них перенесень значень: вмістилище і те, що в ньому наявне (випив одну чашку), матеріал і виріб з нього (ходить у шовку), населений пункт і його населення (все село вийшло на зустріч), дія і її результат (зу­пинка трамвая), форма і зміст (цікава книжка), ціле і частина (стадо зі ста голів), автор і його твори (чи­тати Шевченка) та ін.
Про те, що асоціативно-дериваційні зв'язки віді­грають у мові суттєву роль, свідчать випадки хибної етимології та оказіонального переосмислення і «пере­інакшування» слів. Наприклад: укр. кочка зору, при-хватизація, домокради; рос. видно птицу по помёту, сослить, головокрушение, гувернянька, метеролухи, кле­ветой, верояции, спинжак, гульвар, купиратив, копитал, опупеть, деръмократия тощо.
Асоціативні процеси смислового зближення можуть закріпитися в мові. Так, слово смиренний, яке колись писалось як смеренный, етимологічно пов'язане зі сло­вом съмЪрити «зменшити, стримати, вгамувати, приду­шити», за народною етимологією зблизилося з мир, що і закріплено в його написанні. Рос. свидетель похо­дить від відЬти «відати, знати»; сучасне написання в корені и з'явилося під впливом зближення зі сло­вом видеть (пор. польськ. swiadek, чеське svedek, сло-вацьк. svedok, сербохорв. св]ёдок). Асоціативне збли­ження слів може призвести до помітних зрушень у семантиці одного з них. Як засвідчує етимологія слова одержимий, воно спочатку мало значення «біснуватий; хворий, у якого вселився злий дух». Під впливом дієслів держати, одержати воно стало вживатися в значенні «який перебуває в полоні якого-небудь почуття, ідеї, пристрасті; який до са­мозабуття чимось захоплений, закоханий у якусь справу».
Дослідження асоціативних зв'язків і відношень між словами важливі для характеристики розвитку лексики. Так, при творенні нових слів у сучасних слов'янських мовах із різних способів вибирається той, який забезпечує або найвищу мотивованість но­вого слова, або повну немотивованість, щоб не було асоціацій, які призводять до спотворення змісту. Саме цим вимогам відповідають складні найменування (генна інженерія, рідкий кристал, маятникова мігра­ція, трудовий семестр, масова культура) і запозичен­ня (пейджер, комп'ютер, брокер, ваучер, інвестор, плеер, шоумен, хіт, електорат, рейтинг, імпічмент, консен­сус, спікер, саміт та ін.).
Отже, лексико-семантична система специфічна по­рівняно з фонологічною і граматичною, що пояснюєть­ся її безпосереднім зв'язком з об'єктивною дійсністю. Вона відкрита (весь час поповнюється новими елемен­тами) і найбільш динамічна. На противагу фонологіч­ній системі, яку нерідко називають диференціиним рівнем мови, лексико-семантична система є синтезом основних смислових елементів та їх зв'язків і може бу­ти названою синтезувальним, інтегральним рівнем.

Використана література
1.                 Семчинський С В. Загальне мовознавство. — К., 1996. — С 98—151.
2.                 Общее языкознание /Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 176—215.
3.                 Общее языкознание: Внутренняя структура языка / Отв. ред. Б. А. Се­ребренников. — М., 1972. — С. 394—455.
4.                 Плотников Б. А. Основы семасиологии. — Минск, 1984.
5.                 Васильев Л. М. Современная лингвистическая семантика. — М., 1990.
6.                 Уфимцева А. А. Лексическое значение. — М., 1986.
7.                 Никитин М. В. Основы лингвистической теории значения. — М., 1988.
8.                 Апресян Ю. Д. Лексическая семантика: Синонимические средства языка. — М., 1974.
9.                 Попова 3. Д., Стернин И. А. Лексическая система языка. — Воронеж, 1984.
10.            Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики. — К., 1988.