Реферат на тему
Первісне суспільство на етнічних українських землях

ПЛАН
1. Початок формування людської цивілізації на території України
2.Мезоліт (10—6 тис. років тому)
3.Неоліт (VI—IV тис. до н. є.)
4. Використана література.

1. Початок формування людської цивілізації на території України
Першим періодом історії людства був кам'яний вік. Йому належить особливе місце в цивілізації. Саме цієї до­би на тлі кардинальних зрушень у природі, пов'язаних з різкими змінами клімату, сформувалася примітивна сус­пільна організація, зародилися першооснови таких форм людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво.
Археологічні знахідки в Ефіопії, Кенії, Танзанії дають підстави зробити припущення про появу людини на Землі понад 2 млн. років тому. Першолюдиною фахівці вважа­ють істоту, для якої праця стала необхідністю і яка здатна була не тільки використовувати знаряддя праці, а й виго­товляти їх. У ході еволюції поглиблювалися відмінності між мавпою і людиною — розвинулося прямоходіння, сформувалася рука з протиставленим великим пальцем, збільшився об'єм мозку (досяг 800 см³), започаткувалася членороздільна мова. Саме ці якісні зміни у біологічному та психологічному розвитку зумовили появу homo sapiens (людини розумної), сприяли остаточному виокремленню людини з тваринного світу.
Історію первісного суспільства вчені поділяють на кіль­ка періодів залежно від матеріалу і технології виготовлен­ня знарядь праці: палеоліт (давній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), енео­літ (мідно-кам'яний вік), бронзовий вік.
Ранній палеоліт
(від появи людини до 150 тис. років тому)
Первісна людина на території України з'явилась май­же 1 млн. років тому, в період раннього палеоліту. Наш регіон, як і Європа загалом, не входив до ареалу антропо­генезу, тобто місцевості, де відбувся процес олюднення високорозвиненої мавпи. На думку археологів, найвіро­гідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Цен­тральну Європу. Ця міграція не була одномоментним ак­том, а хвилеподібно тривала протягом багатьох тисячо­літь. Рештки найдавніших стоянок первісних людей знайдено біля с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Хмельниччина). Всього на території України відомо понад ЗО стоянок доби ран­нього палеоліту.
Архантропи жили невеликими групами, що утворюва­ли первісне людське стадо. Ця перша форма соціальної ор­ганізації базувалася на основі кровнородинних стосунків. Господарство первісних людей було присвоюючим, бо ба­зувалося на збиранні плодів, ягід та їстівних коренів і по­люванні на тварин.
Основним знаряддям праці архантропів стало ручне рубило, що виготовлялося шляхом оббивання кам'яної за­готівки з двох боків. Це знаряддя мало довгасту, плескату форму завдовжки 20—25 см, вагою до 1,5 кг. У руках пер­вісної людини рубило стало універсальним інструментом впливу на навколишній світ. Залежно від ситуації воно ви­конувало роль сокири, кайла, метального каменя тощо. Поява однотипних кам'яних знарядь на зразок рубила свідчить про зародження мислення, початок переходу до свідомої виробничої діяльності.
Середній палеоліт (150—35 тис. років тому)
Наприкінці раннього палеоліту природа зазнала знач­них змін: клімат став сухішим, відбулося деяке підняття поверхні, розпочалося чергове і цього разу найбільше по­холодання.
Наслідки цих кардинальних зрушень у природі стали особливо відчутними у середньому палеоліті (мустьєрська епоха). Північна та більша частина Центральної Європи були закуті в льодовий панцир товщиною понад 600 мет­рів. На території України південна межа максимального зледеніння орієнтовно проходила повз такі сучасні міста: Львів, Ковель, Житомир, Кременчук, Миргород, Суми.
Зміни в природі змусили первісну людину пристосову­ватися до нових умов існування. Помітне зменшення фло­ри, зумовлене сухим різкоконтинентальним кліматом, по­ява нових представників фауни — мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленів, печерних ведмедів та інших тварин, призвели до того, що традиційне для попереднього періоду збиральництво дедалі більше поступається місцем полюванню, яке відіграє у житті людини мустьєрської епо­хи вирішальну роль. У цей час помітно поліпшується тех­нологія виготовлення знарядь праці, урізноманітнюються їх форма та призначення: ручне рубило удосконалюється; з'являються кам'яні гостроконечники, що використовува­лися як вістря для списів; набувають поширення скребла, якими обробляли шкури тварин.
Помітне ускладнення умов життя не зупинило посту­пального фізичного та розумового розвитку людини. Внас­лідок еволюції на зміну архантропу в мустьєрську епоху приходить неандерталець (назва походить від місцевості у Німеччині, де було знайдено рештки кісток). Він був неви­сокий на зріст, сутулий, мав велику голову видовженої форми з низьким лобом і нависаючим надбрів'ям. Об'єм його мозку становив від 925 до 1800 см³, особливо були роз­виненими ділянки мозку, пов'язані з просторово-коорди­наційними функціями та їх контролем. Як більш розвине­ний тип людини, неандерталець, попри складні умови іс­нування, помітно розширив порівняно зі своїм попередни­ком — архантропом ареал проживання. Знайдені археоло­гами на території України 200 мустьєрських стоянок (Кі-Їк-Коба та Холодний Грот у Криму, Антонівка на Донбасі, Рихта на Волині, Молодово на Дністрі та ін.) — переконли­ве тому підтвердження.
Боротьба за існування змусила людину в середньому палеоліті виготовляти одяг із шкур тварин, інтенсивно за­селяти печери, будувати штучні наземні житла, не тільки використовувати, а й добувати вогонь. Завдяки цьому лю­дина стала більш захищеною і менш залежною від природ­них умов.
У мустьєрську епоху почали закладатися першоосно­ви духовного світу людини. Неандертальські поховання в печерах Криму свідчать про зародження релігійних уяв­лень та вірувань, а знайдені на деяких стоянках кістки, різьблені геометричним орнаментом, з гравійованими на них контурами тварин і людей, рештками намальованих чорною фарбою ліній — про перші кроки образотворчого мистецтва.
Пізній палеоліт (35—11 тис. років тому)
Цей етап в історії людства порівняно з попередніми до­сить короткий, але він характеризується значними зміна­ми в економіці, сфері соціальних відносин, мистецтві. Без­перечно, центральною подією цієї доби стало завершення майже 35 тис. років тому процесу фізичного та розумового формування людини сучасного типу — homo sapiens. Цю людину за місцем першої знахідки її кісток у гроті Кро-Маньйон (Франція) називають кроманьйонцем.
З появою кроманьйонців процес удосконалення та уріз­номанітнення знарядь праці пішов надзвичайно швидки­ми темпами. У пізньому палеоліті почали виготовляти кам'яні різці, ножеподібні пластини, наконечники списів, дротики тощо. Людина оволоділа технікою обробки кісток та рогів, з яких виготовляла собі гарпуни, шила, голки та ін. Кроманьйонці стали використовувати перші знаряд­дя з вкладишами, так звані складні знаряддя, винайшли списометальний пристрій. Інструментарій налічував май­же 100 типів знарядь праці.
Останнє, четверте, зледеніння, що відбулося в пізньому палеоліті, перетворило колективне загінне полювання на диких коней, бізонів, північних оленів і мамонтів на основ­ний вид занять кроманьйонців, який забезпечував їхню життєдіяльність. Поступово склалася певна спеціалізація мисливських колективів. Так, майже 20—14 тис. років то­му на теренах України досить чітко виокремилося дві зони з різним типом господарства: південно-східна — мисливців на бізонів, та північно-західна — мисливців на мамонтів.
Помітне вдосконалення та урізноманітнення знарядь праці, підвищення продуктивності мисливства (кілька мисливців легко могли вполювати мамонта вагою 1—2 т) дали змогу кроманьйонцям відмовитися від виснажли­вих міграцій у пошуках їжі і вести більш осілий спосіб життя. Головним чином на берегах річок вони будували свої житла — землянки і напівземлянки, які у своїй су­купності утворювали первісне поселення — стоянку. Но­вим явищем пізньопалеолітичного періоду стало виник­нення господарсько-побутових комплексів. Вони утворю­валися зі стоянок, на яких було розташовано житла, кількох заглиблених у ґрунт ділянок, де обробляли кре­мінь, кістку, ріг, а також із ям-сховищ і вогнищ за межами жител. На території України знайдено майже 800 пізньопа-леолітичних стоянок (Радомишльська на Житомирщині, Мізинська на Чернігівщині, Межиріцька на Канівщині таін.).
Спільне осіле життя первісних людей, локальне скуп­чення поселень є свідченням не тільки прогресивних змін у економіці, а й суттєвих зрушень у сфері соціальних від­носин. Пізній палеоліт — це час, коли на зміну первісному стаду прийшла родова община. Стрижнем родової органі­зації суспільства був рід — об'єднання кровних родичів по материнській лінії. Головною особою роду була жінка, че­рез те що родовід за групового шлюбу міг вестися лише по жіночій лінії, крім того, вона виступала у ролі охоронниці сімейного вогнища та відала харчовими запасами. З поя­вою кроманьйонців невпорядковані ендогамні (між особами однієї суспільної групи) статеві стосунки поступа­ються місцем екзогамним (між особами різних суспільних груп): виникає звичай, що забороняв шлюби між членами однієї родової групи. Це сприяло зближенню різних родів. На основі родинних стосунків відбувалася консолідація родів у племена, формувалася племінна організація сус­пільства, внаслідок чого поступово склався родовий пер­віснообщинний лад. Характерними для цього ладу були спільне володіння засобами виробництва і зрівняльний розподіл надбань праці.
Намагаючись пояснити механізм світобудови та визна­чити своє місце в навколишній дійсності, первісна людина в добу пізнього палеоліту активно формує першооснови влас­ної релігійної свідомості: тотемізм — віру в спільного для конкретного колективу предка — певної тварини, рослини тощо; анімізм — віру в існування душі та духів, що нібито управляють усім матеріальним світом; фетишизм — покло­ніння предметам неживої природи, віру в надприродні властивості матеріальних речей; магію — обряди, пов'яза­ні з чаклунством, віщуванням, вірою в уміння людини викликати надприродні явища.
В епоху пізнього палеоліту помітного розвитку набуло духовне життя людини, про що свідчать знайдені фрагмен­ти зразків прикладного та образотворчого мистецтва. Особливо часто при розкопках пізньопалеолітичних посе­лень трапляються фігурки птахів та стилізовані жіночі статуетки — «палеолітичні Венери». Жіночі зображення характеризуються пластичною виразністю та монумен­тальністю і уособлюють уявлення первісної людини про єдність родового колективу. Палеолітичні малюнки тва­рин, зроблені кроманьйонцями на кістках або ж на стінах печер (наприклад, на Кирилівській стоянці було знайдено уламок бивня молодого мамонта, на якому вирізьблені го­лова птаха й, можливо, черепаха), на думку фахівців, є елементами мисливського ритуалу, що імітував процес по­лювання на здобич. З мисливськими обрядами, очевидно, пов'язані й інші види мистецтва (зокрема музика та хорео­графія), існування яких підтверджують археологічні роз­копки. Так, на стоянці Молодово було знайдено флейту, виготовлену із кістки оленя, у Мізині — ансамбль ударних інструментів з кісток мамонта, пофарбованих червоною фарбою, у Гагаріно — стилізовані статуетки жіночих фігурок у позі танцю. В цілому мистецтво пізнього палеоліту свідчить про те, що розум людини в цей час тільки пробуджується, а в її світобаченні життєвий досвід роду та власні спостереження тісно перепліталися з фантастикою та магією.
2.Мезоліт (10—6 тис. років тому)
Початок мезоліту (середнього кам'яного віку) хроноло­гічно збігається із закінченням льодовикового періоду. Клімат пом'якшав і став близьким до сучасного, що суттє­во вплинуло на фауну і флору. Традиційні для попередньо­го періоду об'єкти полювання або ж вимирають, як мамон­ти та шерстисті носороги, або ж відходять на північ. Тва­рини, які прийшли їм на зміну (кабан, вовк, лисиця, бобер тощо), були значно дрібнішими і рухливішими. Саме тому в мезоліті перед первісними мисливцями гостро стали проблеми зміни прийомів полювання, винайдення більш ефективної у нових умовах зброї, пошуку альтернативних мисливству джерел харчування. Людина не тільки суттєво удосконалює старі знаряддя праці (вони стають меншими за розмірами, зручнішими та ефективнішими), а й створює новий інструментарій для обробки дерева — долото, соки­ру, тесло, виготовляє вкладишеві знаряддя (ножі, кин­джали, списи) з крем'яними пластинами. Центральною подією розвитку первісної техніки в добу мезоліту було ви­найдення першої «механічної зброї» дистанційної дії — лука і стріли. Поява цього знаряддя полювання мала над­звичайно важливі наслідки: по-перше, суттєво зросла про­дуктивність праці мисливців — вбивати тварин можна було зі значної відстані, а птахів — на льоту; по-друге, вона спри­яла перебудові соціального життя, оскільки людина могла сама себе прохарчувати, багатолюдні мисливські колективи розпалися і на зміну їм прийшла індивідуалізація вироб­ництва та споживання, помітно зросла роль парної сім'ї.
Зникнення великих стадних тварин, зростання насе­лення, масове винищення дичини внаслідок використання лука і стріл зумовили кризу мисливського господарства. У пошуках альтернативних засобів існування людина починас активніше займатися рибальством. Очевидно, спочат­ку це було варіантом полювання зі списом, гарпуном чи луком, але згодом техніка рибальства суттєво удосконали­лася: були винайдені гачки, сіть з поплавками, блешні з річкових черепашок, складна система загородок на річках та озерах, а також плоти зі зв'язаних колод, човни, видов­бані зі стовбурів дерев, тощо. Криза мисливського госпо­дарства зумовила посилення ролі не тільки рибальства, а й збиральництва. Головними об'єктами збиральництва були різноманітні їстівні рослини та ягоди, а також раки та мо­люски. Стабільності існування людини в епоху мезоліту сприяло приручення диких тварин (спочатку собаки, а по­тім — свині).
На території України налічується майже 1000 відомих нині пам'яток мезоліту (Мурзак-Коба та Фатьма-Коба — у Криму, Гребениківська стоянка — на Одещині, Журав-ська — на Чернігівщині та ін.).
3.Неоліт (VI—IV тис. до н. є.)
Новий кам'яний вік (неоліт) був надзвичайно динаміч­ним, переломним в історії людства. Англійський археолог Г. Чайлд назвав цей період неолітичною революцією. Суть її полягає в переході від традиційного присвоюючого^-?^ подарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до від­творюючого (землеробство і скотарство). Завдяки цьому люди не тільки досягли помітного зростання продуктив­них сил, а й створили сприятливіші умови життя: їжа ста­ла різноманітнішою, її добування — стабільним, з'явили­ся харчові запаси. Перехід від присвоюючих форм господа­рювання до відтворюючих тривав протягом багатьох сто­літь і мав свої особливості в різних регіонах. Фахівці виді­ляють у межах України дві культурно-господарські зони: південно-західну (лісостепове Правобережжя, Західна Волинь, Подністров'я, Закарпаття) — землеробсько-ско­тарську та північно-східну (лісостепове Лівобережжя, По­лісся) — мисливсько-риболовецьку. Найвідомішими пам'ятками неолітичної культури є Кам'яна Могила по­близу Мелітополя, с. Микільська Слобідка на Київщині, с. Бондариха на Сіверському Дінці. До кінця 90-х років ар­хеологами виявлено майже 500 осередків життя доби неолі­ту, що представляють понад десяток неолітичних культур (дунайську, буго-дністровську, сурсько-дніпровську тощо).
Неолітична революція сприяла злету людства до прин­ципово нової економіки, нового способу життя. її харак­терними знаками були:
1.Винайдення і поширення якісно нових способів виго­товлення знарядь праці. У добу неоліту традиційні форми обробки каменю — оббивання, сколювання, віджим — поступаються місцем шліфуванню, пилянню, свердлінню.
2.Виникнення нових видів виробництва та виготовлен­ня штучних продуктів. У епоху неоліту людина перейшла від пасивного присвоювання дарів природи до активного пе­ретворення навколишньої дійсності силою своїх розуму та рук. Саме в цьому процесі виникає виробництво керамічного посуду, прядіння, а згодом і ткацтво. Вироби з кераміки да­ли змогу не тільки тривалий час зберігати воду, сипучі про­дукти, а й готувати варену їжу. Випалена на вогні глина ста­ла першим штучним матеріалом, котрий створила людина. Прядіння зумовило винайдення прясла — першого малень­кого колеса, яке, можливо, стало прообразом колеса в тран­спорті. Крім того, на основі прядіння виникло ткацтво, яке дало ще один штучний продукт — тканину.
3.Перехід до осілого способу життя. Землеробство і тваринництво були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво. З появою харчових запасів життя людини стало стабільнішим, міграцію замінила осілість. Про пере­хід до осілого способу життя в добу неоліту свідчать побу­дова постійних жител, поява численних поховань помер­лих недалеко від осель та ін.
4.Активне формування стад свійських тварин, вико­ристання їх як тяглової сили. Перехід у неоліті від мис­ливства до скотарства зумовив приручення майже всіх ве­ликих домашніх тварин — бика, свині, кози, вівці. Лише коня одомашнили вже в мідному віці. З появою примітив­ного наземного транспорту (саней та волокуш) людина по­чинає використовувати худобу як тяглову силу.
5.Суттєві зрушення в демографічній сфері. Значне зростання населення зумовлює помітне збільшення кіль­кості та розмірів поселень, щільності їх забудови. Як свід­чать археологічні розкопки неолітичних поховань, зростає тривалість життя людини (в середньому її вік становив уже ЗО—32 роки). Деякі фахівці твердять, що внаслідок поліпшення умов життя відбувся неолітичний «демогра­фічний вибух» і населення земної кулі зросло з 5 до 80 млн. осіб. Інші вважають, що у неолітичну епоху лише дещо зменшилася дитяча смертність.
Перехід до землеробства і скотарства сприяв помітним змінам в організації суспільного життя: зростанню ролі парної сім'ї, розквіту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам'яних булав). Цей перехід суттєво вплинув і на світобачення людини, її ду­ховний світ. Землеробський цикл, сезонне розмноження домашніх тварин вимагали розширення традиційного ін­формаційного кола, виникала необхідність накопичення нових знань. За нових обставин життя неолітична людина мусила не тільки враховувати кліматичні зміни та сезон­ний кругообіг явищ природи, а й передбачати їх. Під впли­вом нових знань про навколишній світ примітивна мис­ливська магія дедалі більше поступається місцем розвину­тим землеробським та скотарським культам.
У_період неоліту зародилася селянська (землеробська) цивілізація, яка незабаром стала панівною в Європі аж до виникнення і широкої розбудови міст. її характерними рисами є: аграрна економіка; ручна праця; мінімальне споживання і простий побут; уповільнений темп життя; органічне занурення в природу і залежність суспільного розвитку від природно-кліматичних ритмів; природно-де­мографічна саморегуляція (збільшення кількості харчо­вих продуктів зумовлює посилене розмноження, змен­шення — вимирання).

Використана література.
1.                Археологія та стародавня історія України: Курс лекцій – К., 1992.
2.                Баран В. Черняхівська культура. – К., 1981.
3.                Кремо М., Томпсон Р. Неизвестная история человечества. – М., 1999.
4.                Толочко П. Стародавня історія України: У 2-х т. - К., 1996.