МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСІТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА КОНСТИТУЦІОНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

ПО

МІЖНАРОДНОМУ ПРАВУ

НА ТЕМУ

«РАДА ЄВРОПИ»
ВИКОНАЛА СТ-КА 25 гр.
КАЛУГІНА ІННА ОЛЕГІВНА,
М.МЕЛІТОПОЛЬ,
пр.50-РІЧЧЯ ПЕРЕМОГИ, 36/2, кв.29
2002

План.

1. Рада Європи: мета та умови членства.
2. Органи Ради Європи.
3. Україна та Рада Європи.
Список літератури.
1. Рада Європи: мета та умови членства.
      Рада Європи була створена 5 травня 1949 року. На той момент до неї входили десять країн: Франція, Нідерланди, Великобританія, Бельгія, Італія, Ірландія, Данія, Люксембург, Норвегія та Швеція. Зараз РЄ об’єднує 41 європейську демократичну державу. Деякі держави мають статус “спеціально запрошених” ( Білорусь, Вірменія).
      Діяльність РЄ спрямована на захист прав та свобод людини та парламентської демократії та забезпечення принципу верховенства права, прийняття європейських угод, котрі мають стандартизувати діяльність держав-членів в соціальній та правовій галузях, сприяння розвитку європейської культурної самобутності. Установчим документом організації є Статут Ради Європи.
      Метою Ради Європи є досягнення  більшого  єднання  між  її членами  для  збереження  та втілення в життя ідеалів і принципів, які  є  їхнім  спільним  надбанням,  а  також   сприяння   їхньому економічному та соціальному прогресу. Ця мета  досягається  за  допомогою  органів  Ради  шляхом розгляду питань,  що становлять спільний інтерес, шляхом укладання угод та здійснення спільних  заходів  в  економічній,  соціальній, культурній, науковій,  правовій  та  адміністративній  галузях,  а також  в  галузі  захисту та подальшого здійснення прав і основних свобод людини.
      Участь в Раді Європи не зашкоджує її членам  співпрацювати з   Організацією   Об'єднаних   Націй   та   іншими   міжнародними організаціями або союзами, членами яких вони є. Питання, що стосуються національної оборони, в компетенцію Ради Європи не входять.
     Кожний член Ради Європи обов'язково  має  визначити  принципи верховенства права та здійснення прав  і  основних  свобод  людини всіма особами,  що знаходяться під його юрисдикцією, і має ефективно співробітничати в досягненні  мети  Ради.
     Комітет міністрів може запропонувати стати членом Ради Європи будь-якій  європейській  державі,  яка  вважається  здатною  і має бажання  виконувати  обов’язки, закріплені в Статуті Ради Європи.  Будь-яка  держава,  що отримує  таку  пропозицію,  стає  членом  Ради  з моменту здачі на зберігання від  її  імені  Генеральному  секретарю  документа  про приєднання до Статуту. В  окремих  випадках  Комітет міністрів може запропонувати європейській країні стати  асоційованим членом Ради Європи. Асоційований  член має право бути представленим тільки в Консультативній асамблеї.
     Перед тим як зробити пропозицію будь-якій країні, Комітет міністрів визначає кількість місць, на які майбутній член матиме право в Консультативній  асамблеї, а також частку його фінансового внеску.
      Будь-який член Ради Європи може вийти з неї після  офіційного повідомлення  Генерального  секретаря про свій намір.  Такий вихід набирає чинності по закінченні фінансового року,  в якому зроблено повідомлення  про  вихід,  якщо  воно надсилається в перші дев'ять місяців  цього  фінансового  року.  Якщо  повідомлення  про  вихід надсилається  в  останні  три  місяці  поточного фінансового року, вихід набирає чинності по закінченні наступного фінансового року.
      Будь-який член Ради Європи, який грубо порушив положення Статуту Ради Європи, може бути   тимчасово   позбавлений  права  представництва,  і  Комітет міністрів може запропонувати йому вийти з Ради. Якщо такий член Ради не виконує цю рекомендацію,  Комітет може прийняти рішення про припинення його членства в Раді,  починаючи з дати, яку може визначити Комітет.
      Якщо член  Ради  не  виконав  своїх  фінансових  зобов'язань, Комітет   міністрів   може   тимчасово   позбавити   його    права представництва  в  Комітеті  та  Консультативній  асамблеї до того часу, поки він не виконає ці зобов'язання.
 
2. Органи Ради Європи.
 
     Головними органами Ради Європи є:
     а) Комітет міністрів;
     б) Консультативна асамблея.
     Роботу цих двох органів забезпечує Секретаріат Ради Європи.
     Комітет   міністрів складається з представників держав-членів Ради Європи, по одному представнику від кожної держави. Кожний представник має один голос та одного замісника. Представниками в Комітеті є міністри закордонних справ. Якщо міністр  закордонних справ не може бути присутнім на засіданні Комітету  або  за  інших обставин, коли це доцільно, замість нього  може  бути  призначений замісник, який,  у  міру  можливості,  має  бути членом уряду його країни.
     Комітет     міністрів    розглядає,    за    рекомендацією Консультативної асамблеї або за своєю власною ініціативою, заходи, яких  необхідно  вжити для досягнення мети Ради Європи,  включаючи питання про укладення  конвенцій  або  угод  і  прийняття  урядами
спільної   політики  щодо  конкретних  питань.  Висновки  Комітету повідомляються членам Ради Генеральним секретарем.
      У  відповідних  випадках висновки Комітету можуть приймати форму рекомендацій урядам країн -  членів  Ради,  і  Комітет  може запропонувати  урядам  країн  -  членів  Ради інформувати його про заходи, вжиті ними щодо цих рекомендацій.
     Комітет міністрів приймає обов'язкові до виконання рішення  з  усіх  питань,  що  стосуються внутрішніх організації та  процедур  Ради  Європи.  З  цієї  метою Комітет    міністрів    затверджує    необхідні    фінансові    та адміністративні правила.
      Для досягнення  окремих  цілей,  які  Комітет  міністрів може вважати  необхідними,  він  може  створювати   консультативні   та технічні комітети або комісії.
     Комітет міністрів подає Консультативній асамблеї на кожній її сесії звіти про свою діяльність разом з відповідною документацією.
     Засідання Комітету Міністрів відбуваються при зачинених дверях в штаб-квартирі Ради в м. Страсбурзі.
     Комітет  збирається  на  засідання  перед відкриттям та на початку кожної сесії Консультативної асамблеї, а також у будь-який інший час, коли він вважає це за необхідне.
      Консультативна асамблея є дорадчим органом Ради Європи.  Вона обговорює питання,  що належать до її компетенції,  визначеної Статутом Ради Європи,  та  надсилає  Комітету  міністрів свої висновки у формі
рекомендацій.
      Консультативна асамблея може обговорювати будь-яке питання та  виносити рекомендації щодо будь-якого питання,  яке відповідає меті і компетенції Ради Європи.  Вона також обговорює  будь-яке  питання  та  може  виносити рекомендації щодо будь-якого  питання,  яке  Комітет  міністрів  надсилає   їй   для підготовки висновку.
      Консультативна асамблея  може утворювати комітети або комісії, які розглядають будь-які  питання,  що  входять  до  її компетенції і  подають  їй  відповідні  доповіді,  розглядають  і проробляють  питання,  внесені  до  її  порядку  денного,  а також консультують з усіх процедурних питань.
        Консультативна   асамблея   складається   з  представників кожного  члена  Ради,  які   обираються   або   призначаються його парламентом   із   числа   членів   цього   парламенту  згідно  із встановленою ним процедурою,  при тому розумінні,  однак,  що уряд
кожної держави - члена Ради має право  робити  будь-які  додаткові призначення,  якщо  парламент  не  працює  і  якщо він не визначив процедуру,  якої необхідно дотримуватися в такому випадку.  Кожний представник обов'язково  має  бути  громадянином  держави  - члена
Ради,  яку він представляє,  однак,  він не  може  бути  одночасно членом Комітету міністрів.
     Повноваження представників,  призначених за такою процедурою, набирають чинності  з відкриттям чергової сесії,  яка відбувається після їхнього призначення,  і закінчуються з відкриттям  наступної або  іншої  чергової  сесії,  якщо  члени  Ради  не зроблять нових
призначень у зв'язку з парламентськими виборами.
     Якщо член Ради призначає нових представників  на  місця,  які стали вакантними через смерть представника або його відставку, або якщо він вдається до  нових  призначень  внаслідок  парламентських виборів, повноваження нових  представників  набирають  чинності  з першого   засідання   Асамблеї,  яке  відбувається  після  їхнього призначення.
     Під  час  сесії  Асамблеї  жоден  представник не може бути позбавлений своїх повноважень як таких без згоди Асамблеї.
     Кожний  представник може мати одного заступника,  який,  у разі відсутності представника,  може брати  участь  у  засіданнях, виступати  та  голосувати  замість нього. 
     Консультативна асамблея  збирається  щороку на чергову сесію, дата  відкриття  і  тривалість  якої  визначаються   Асамблеєю   з урахуванням  необхідності  уникати по можливості збігу з термінами проведення  парламентських  сесій  в  державах-членах   та   сесій
Генеральної  Асамблеї  Організації  Об'єднаних  Націй.  Тривалість чергових сесій ні за яких обставин  не  перевищує  одного  місяця, якщо  Асамблея та Комітет міністрів не ухвалять за спільною згодою іншого рішення.
     Чергові сесії   Консультативної   асамблеї   відбуваються   у штаб-квартирі Ради, якщо Асамблея та Комітет міністрів не ухвалять за спільною згодою рішення про проведення сесії в іншому місці.
     Консультативна асамблея може  бути  скликана  на  надзвичайну сесію  за ініціативою або Комітету міністрів,  або Голови Асамблеї після досягнення між ними згоди,  у тому числі відносно термінів і місця її проведення.
     Якщо Консультативна асамблея не ухвалить іншого рішення, вона обговорює питання на відкритих засіданнях.
     До  складу  Секретаріату  входять  Генеральний   секретар, заступник Генерального секретаря та інший необхідний персонал.
     Генеральний секретар та заступник  Генерального  секретаря призначаються  Консультативною асамблеєю за рекомендацією Комітету міністрів.
     Інші  співробітники Секретаріату призначаються Генеральним секретарем відповідно до адміністративних правил.
     Жоден  співробітник  Секретаріату не може утримувати жодну посаду,  оплачувану будь-яким урядом,  бути членом Консультативної асамблеї  чи парламенту будь-якої країни або займатися діяльністю, несумісною з його службовими обов'язками.
     Генеральний секретар відповідає за діяльність Секретаріату перед   Комітетом   міністрів.   Крім   іншого,   він   забезпечує Консультативній асамблеї необхідне секретаріатське та інше обслуговування.
3.Україна та Рада Європи.
     Україна стала повноправним членом Ради Європи 31 жовтня 1995 року.[1] У зв’язку із вступом до РЄ Україна прийняла на себе цілу низку зобов’язань щодо реформування своєї правової системи, більшість яких мала виконати протягом року. Але майже половина цих зобов’язань ще досі залишається невиконаною.
     До таких зобов’язань відносяться: прийняття протягом одного року з моменту вступу України до РЄ, у відповіді до принципів РЄ, нової Конституції (виконане в 1996 році), нових Кримінального та Цивільного кодексів (перший був прийнятий у 2001 році, тобто із запізненням на 5 років, другий досі не прийнятий), нових Кримінально-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів (жоден ще не прийнятий), нових Законів про вибори та про політичні партії (були прийняті із значним запізненням), ратифікація Протоколу №6 Європейської конвенції про права людини 1950р., який передбачає заборону смертної кари у мирний час і введення мораторію на виконання смертних вироків (виконане).
     До інших зобов’язань можна віднести:
-         зміну ролі та функцій Генеральної прокуратури ;
-         забезпечення незалежності судової влади;
-         заснування професійної асоціації адвокатів, захист статусу юридичної професії;
-         прийняття рамочного документа про правову та судову реформи;
-         підпис та ратифікація європейських конвенцій в зазначені терміни;
     У зв’язку з невиконанням багатьох зобов’язань РЄ пред’являє Україні рад претензій та загрожує застосуванням санкцій. Зараз Радою Європи встановлена процедура моніторингу, тобто нагляду за процесами реформування української держави та суспільства. Багато уваги РЄ приділила виборам народних депутатів різних рівній в Україні 2002 року та зробили власні висновки з цього приводу.
     Україна має в РЄ 12 представників.
     У 2001 році в Україні було створено Бюро інформації Ради Європи[2] .     1. Метою  діяльності  Бюро   є   розповсюдження   в   Україні
інформації  про  Раду  Європи,  її  діяльність і стандарти шляхом, зокрема:
     - допомоги   окремим  особам  і  громадським  організаціям  у встановленні зв'язків з Радою Європи та отриманні  інформації  про її діяльність;
     - участі та підтримки в реалізації  програми  співробітництва України з Радою Європи та інших відповідних проектів Ради Європи в Україні;
     - перекладу     українською     мовою,    опублікування    та розповсюдження текстів міжнародно-правових  та  інших  відповідних
документів Ради Європи, що становлять особливий інтерес;
     - допомоги в реалізації  в  Україні інформаційної  стратегії Ради   Європи,  особливо  для  професійних  кіл,  які  цікавляться діяльністю та заходами Ради Європи, та засобів масової інформації;
     - матеріально-технічного    забезпечення   та   інформаційної підтримки  візитів  і  зустрічей  представників  Ради  Європи,  що                відбуваються в Україні;
     - участі від імені Секретаріату Ради Європи  у  заходах,  які відбуваються в Україні та становлять інтерес для Ради Європи.
               Членство України в РЄ має сприяти більш скорішому та ефективнішому реформуванню нашого суспільства на демократичних засадах, принципах поваги прав людини та верховенства права.
     В Україні також існує посада представника РЄ У Верховній Раді у справах захисту прав та свобод людини.
Список літератури.
  1. Конституція України.
  2. Л.Д.Тимченко. Международное право.Учебник.-Харьков: Консум.
  3. Меморандум  про взаєморозуміння між Урядом України та Радою  Європи щодо створення в Україні Бюро інформації   Ради Європи та його правового статусу.
4. Статут Ради Європи.
5. Закон України “Про приєднання України до Статуту Ради Європи” від 31.10.1995р.

---