Чорноморський державний університет ім. П. Могили

Факультет політичних наук

Реферат на тему:

«Політичний менеджмент виборчої кампанії: формування стратегії та тактики»

Виконала:

студентка 332 групи

Дащенко Ольга

Перевірила:

Простова О.І.

Миколаїв, 2010 р.

ЗМІСТ

Вступ

1 Формування стратегії виборчої кампанії

2 Формування тактики виборчої кампанії

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Процес організації й проведення виборчої кампанії політичного лідера надзвичайно складний. Він потребує не лише значних матеріальних і фінансових ресурсів, відповідного політичного капіталу лідера та його інтелектуального потенціалу, а й добре зорганізованої, згуртованої команди професіоналів у галузі політичних технологій, політології, соціології, соціальної психології та менеджменту.

Об’єктом дослідження виступає виборча кампанія.

Предметом дослідження є формування стратегії та тактики виборчої кампанії.

Гіпотеза дослідження – якщо кандидат не визначить чітко стратегію і тактику своєї виборчої кампанії, то він може програти на виборах.

Прагнучи дослідити та визначити особливості формування стратегії та тактики виборчої кампанії, дослідник ставить перед собою наступні завдання:

1.з’ясувати яким чином формується команда кандидата;

2.розглянути на основі чого формується стратегія та тактика виборчої кампанії;

В дослідженні були використані загально – наукові методи. При дослідженні дослідник користувався такими методами як історичний, логічний та діалектичний.

1 Формування стратегії виборчої кампанії

Які б цілі не переслідував сучасний політичний лідер, які б мотиви не рухали його діяльність, він потребує щоб його підтримували і вибирали на високу посаду, а отже, він стискається з необхідністю організації і проведення власної виборчої кампанії [1, с. 145].

Політичний менеджмент – це сукупність принципів, форм, методів, прийомів і засобів управління матеріальними і людськими ресурсами. Об’єктивні факти свідчать: проводити вибори, розраховуючи на весь електорат, це те саме, що стріляти з гармати по горобцях. Ф. Ільясов розглядає політичний маркетинг як систему , яка заснована на вивчені електорату, оптимізації особистісного та інформаційного впливу на цільову аудиторію, що спрямована на отримання максимальної кількості голосів для лідера [1, с. 145 -146]. Е. Морозова каже про те, що: « Політики завжди займалися вивченням своїх виборців, не знаючи, що коли – не будь це назвуть політичним маркетингом. Розуміти насторої і думки мас, відчувати чим вони «дихають» - невід’ємна якість сильного лідера, не обов’язково демократичного» [19, с. 55].

Передвиборча кампанія являє собою сукупність заходів, що проводяться до офіційного початку виборів, які забезпечують попередню агітацію виборів. Передвиборча кампанія – це необхідний етап підготовки і проведення повноцінних і змістовних виборів. Для політиків, які постійно балотуються на виборні посади, а також для політичних партій і їх об’єднань, вона повинна вестися практично без перерви між виборами. Але і для тих, хто вирішив балотуватися уперше, передвиборча кампанія має дуже велике значення. У загальному вигляді, вона дає можливість вирішити два важливі завдання:

- забезпечити організацію всієї попередньої роботи, необхідної для проведення виборів і закумулювати для цього всі необхідні ресурси;

- забезпечити упізнання кандидата, сформувати його позитивний, привабливий образ і популярність у майбутніх виборців;

Основним завданням передвиборчої кампанії є розв’язання проблем упізнання кандидата, формування його позитивного образу, проведення необхідних агітацій проти потенційних конкурентів та ін.[ 21, с. 22 – 23]. Щодо формування іміджу кандидата то це потрібно робити ще на стадії передвиборчої кампанії, щоб на початок виборчої кампанії він вже набув завершеного і стійкого характеру. Зміна іміджу в процесі виборчої кампанії є дуже небажаною, оскільки вона надає негативного враження на виборців.

Кандидат – це головний ресурс виборчої кампанії, і його вирішальний імідж необхідно використати з максимальним ефектом. У формуванні реального іміджу політика бачиться вплив трьох факторів – того, що є реально; як транслюється; і як сприймається. Імідж є складним соціально – психологічним феноменом – результатом взаємодії реальних особистісних якостей кандидата, політичної реклами і особливостей сприйняття виборцями [13, c. 48]. Перший фактор формування реального іміджу становлять особистість і його діяльність. До набору особистість політика входять такі складники зовнішні данні, темперамент, характер, здібності, політична позиція, передвиборча програма і діяльність політика. Особистий імідж кандидата може стати для когось вирішальним аргументом при голосуванні. Другий фактор формування іміджу – форми отримання інформації про політика і його діяльність. Про зовнішність, манери, ораторські здібності політика кожний виборець може судити сам. Засоби масової інформації вносять свої оціночні судження, перекручуючи первинний імідж [ 13, с. 49 – 50 ].

Стратегія – це змістовна складова кампанії, яка описує, що і чому необхідно зробити, що донести до виборців, щоб вони віддали свої голоси за певного кандидата або партію. Відповідь на ці питання формує основну ідею виборчої кампанії. Відсутність такої ідеї, а відповідно і стратегії, веде до непередбачуваних негативних наслідків для того, хто балотується. Стратегія важко піддається формалізації. Це пов’язано з тим, що кожна виборча кампанія є унікальною по – своєму. Будь – яка стратегія завжди засновується на уявленнях про мотиви виборців, якими вони керуються в процесі голосування. Знання цих мотивів має наближений відносний характер, але чим вони точніше, тим завжди більше шансів на перемогу [22, c. 735].

„Програмна” стратегія є практично однією з найпростіших при організації виборчих кампаній, яку іноді відносять до так званих „наївних” стратегій. Справді, в основі такого підходу – гіпертрофована роль програмових засад і документів партії чи блоку. Наголос при цьому робиться на те, що ніби кожен виборець ознайомиться зі змістом програм різних партій та обере із запропонованих найприйнятнішу для нього. Реально такого практично не буває. Проблема в тому, що найчастіше в цих випадках програма підміняє реальну стратегію виборчої кампанії. А стратегія, як відомо, не тільки висуває певні цілі, на яку спрямована діяльність партії чи блоку, але й містить увесь комплекс завдань, методів, технологій досягнення поставленої мети. Тому у теперішніх виборчих кампаніях замість програмових документів висувають так званий месидж і кілька гасел, які коротко формулюють змістову сутність кампанії.

„Апаратна” стратегія виборчої кампанії передбачає всіляке використання в процесі її організації різних засобів (наприклад, ЗМІ) і технологій, спрямованих на те, щоб у процесі виборів використати ресурси „керівництва”. Цей підхід не можна повністю зводити до використання адміністративного ресурсу: така стратегія в умовах сучасної України має невеликі шанси на успіх. Йдеться про використання всієї сукупності методів і технологій впливу на електорат керівництвом країни, регіону. Це навряд чи спрацює на виборах до Верховної Ради (тим не менше, представники влади постійно „відхрещуються” від натяків на його використання), але може спрацювати на місцевому рівні – на виборах до органів місцевого самоврядування [16, c. 63 - 68].

„Соціально-економічна” стратегія організації виборчої кампанії базується на орієнтації на винятково економічні інтереси різних груп виборців. Справді, врахування економічних інтересів населення є реалізацією однієї з ключових моделей поведінки електорату, а саме моделі раціонального вибору, вірніше – такого її різновиду, як модель економічного голосування. Головна проблема лише в тому, що, на жаль (маємо на увазі інтереси організаторів виборчих кампаній), економічні інтереси різних груп населення відрізняються, а інколи й суперечать одні іншим. Тому така стратегія найчастіше спрацьовує тоді, коли партія (чи виборчий блок) віддзеркалює економічні інтереси певних соціальних груп, наприклад, підприємців, робітників чи пенсіонерів. Коли ж партія розраховує на репрезентацію загальнонаціональних інтересів, то знайти якийсь вектор, що „включає” інтереси різних груп населення, часто-густо несумісних, дуже важко.

„Рекламна” стратегія досить активно використовується в процесі організації виборчих кампаній. Хоча останнім часом і дає збої. Сутність її в тому, що „розкручування” кандидата в процесі виборів відбувається так само, як і просування будь-якого товару на ринок. Тобто, створюється позитивний імідж кандидата, який потім „просувається” в середовище виборців. Такий підхід в останні роки активно використовувався на виборах, в яких брали участь політичні партії. Йдеться про так звані „технологічні” партії. Водночас доля таких формувань, як, наприклад, „Озиме покоління” чи „Яблуко”, котрі брали участь у виборах 2002 року, свідчить, що найчастіше помітних результатів вони не досягають, а після закінчення виборів зникають з політичної мапи [6, c. 76 ].

„Лідерська” стратегія (під час індивідуальних виборів її називають „стратегією ідеального кандидата”) базується на тому, що виборці (чи різні їх групи) мають певне уявлення про ту сукупність політичних, ділових, особистих якостей, якими має володіти певний політик. Тобто, йдеться про певний ідеал кандидата чи лідера політичної партії чи блоку, який очолює їх список на виборах.

„Адресна (диференційована)” стратегія вважається найефективнішою, коли йдеться про будь-які вибори. В її основі – визначення на підставі проведення глибоких соціологічних досліджень груп виборців за різними критеріями – регіональним, освітнім, віковим, психографічним, згідно з моделями електоральної поведінки тощо з наступним опрацюванням стратегії за специфікою, методами, технологіями роботи з кожною з цих груп у процесі виборчої кампанії. Такий підхід є найдоцільнішим. Та й на практиці він дає вагомі результати, хоча використовувати його дуже непросто, це потребує значних фінансових, організаційних та інших ресурсів.

Підходи до формування виборчих кампаній.

Перший підхід –це соціально – економічний. Такий підхід заснований на допущенні, що виборці голосують виходячи з своїх економічний інтересів, які об’єднують людей у відповідні соціальні групи. Тому виборча стратегія, заснована на такому підході, базується на базі максимального і адекватного відображення соціально – економічних інтересів конкретних соціальних груп виборців. Стратегія цього підходу вимагає вписування кандидата в жорстку схему політичного спектру: «лівий», «правий», «лівоцентрист», «правоцентрист» та ін. Але разом з цим, цей підхід не може бути основою формування ефективної виборчої стратегії, оскільки він, може спрогнозувати, з точністю, поведінку на виборах тільки тих вибоців, які вже мають стабільні політичні переваги та погляди.

Другий підхід носить назву програмний. Його суть полягає в тому, що кандидат або партія перебільшують роль і значення програми у виборчій кампанії. Програма, як правило, розробляється на основі ідей, представлень кандидатів, а також ідеологів партій відносно того, чого бажають виборці, що необхідно зробити, щоб вони були щасливими. У цьому випадку відбувається фактична підміна розробки виборчої стратегії розробкою програми [21, c. 53 - 54].

Третій підхід носить назву адміністративний. Він направлений на одержання у виборчій кампанії підтримки, сприятливого відношення адміністративної еліти. Стратегія такого підходу вимагає, щоб направляти основні зусилля балотую чого на завоювання еліти, але не масового виборця. Ігнорувати адміністративний підхід як і всі інші, звичайно не можна. Побудувати на ньому всю передвиборчу стратегію буде серйозною помилкою.

Четвертий підхід може бути визначений як професіонально – корпоративний. Він в своїй основі має уявлення, що приналежність кандидата до будь – якої організації, корпорації або об’єднання може забезпечити йому автоматично голоси осіб, які є його членами.

П’ятий підхід базується на образі «ідеального» кандидата. Розробка цієї стратегії вимагає попередніх соціологічних досліджень, які повинні виявити у майбутніх виборців стійкі уявлення щодо набору тих якостей, носієм яких має бути кандидат [21, c. 55 - 57].

Соціологічні дослідження, що проводяться в рамках виборчих кампаній, відрізняються як за типами, так і за проблемами, що потребують з’ясування. Передвиборні соціологічні дослідження мають за мету виявити:

1. Проблеми, які турбують виборців, та ієрархію цих проблем;

2. Характер сприйняття виборцями кандидатів, позиціонування конкурентів;

3. «Ідеальний» імідж політика;

4. Групи виборців, що становлять потенційний електорат кандидата;

Соціологічні дослідження використовуються як на стадії підготовки виборчої кампанії, так і на всіх її етапах аж до після виборчих підсумкових опитувань [19, c. 56 - 57]. Класичним вважається американський підхід. Американські фахівці з опитування використовують стандартний набір, до якого вхдять:

• Вихідне опитування (benchmark poll) дозволяє отримувати інформацію про те, кому виборці віддають перевагу; визначати темпи, що близькі певним групам; дізнатися про ставлення до іміджу кандидатів. Тобто це опитування визначає стратегію виборчої кампанії.

• Періодичне опитування (trend polls) – проводиться регулярно, визначає «рейтинг» кандидатів. Допомагає коригувати методи та заходи під час проведення передвиборної боротьби.

• Відслідковуюче опитування (tracking polls) – проводиться часто серед невеликої кількості респондентів, які використовуються для визначення реакції на окремі заходи.

В Америці всі політичні опитування проводяться по телефону – це дешево, швидко та ефективно. На жаль, в Україні телефонне опитування не дає ефективного результату [19, с. 58 - 59].

Шостий підхід формування стратегії виборчої кампанії носить назву рекламний. Цей підхід може дати великі шанси на перемогу. Це забезпечується, передусім, високою технологією тактичного компонента кампанії, особливо тим, що пов’язано з ЗМІ і зовнішньою рекламою.

Сьомий підхід – адресний. Він заснований на розробці моделей електорату за допомогою широких соціологічних досліджень. Після цього для кожної моделі електорату розробляється своя конкретна стратегія. Цінність цього підходу полягає в тому, що він дозволяє уточнити важливі суттєві параметри електорату і визначити агітаційні теми кампанії [21, c. 56 - 57].

Взагалі існують такі стратегії виборчої кампанії:

• Стратегія формування позитивного образу кандидата (позитивний образ кандидата являє собою складну конструкцію, серцевинну якої складає головна якість кандидата. Цей позитивний образ повинен завжди відповідати специфіці кандидата і історії його реального життя);

• Стратегія розігрування негативного образу конкурента(схема побудови такої кампанії передбачає організацію могутньої атаки на конкурента з метою – викликати такі ж відповідні дії);

• Стратегія вибору тематики виборчої кампанії;

• Стратегія протидії конкурентам (відповідь на критику конкурентів, якщо вона необхідна, може бути тільки жорсткою і різкою);

• Стратегія відділення цільових аудиторій при побудові виборчої кампанії (побудова цільових груп, на які кандидату необхідно скерувати свою агітаційну мету);

• Стратегія визначення розташування сил у виборчій кампанії ( вимагає від кандидата і його команди чіткого уявлення про те, скільки виборців зможуть взяти участь у голосуванні);

• Стратегія обліку адміністративного ресурсу;

Отже, стратегія будується здебільшого на таких чинниках: декларація причетності до передвиборчого блоку, партії, владної структури, політичного лідера, створення міжособистісного та ідеологічного контрасту кандидатів, ставка на базову проблему, формування позитивного іміджу кандидата, створення негатативного іміджу конкурентів; ставка. На основі розробленої стратегії і тактики формулюється виборча програма (платформа) кандидата. Програма має відповідати на актуальні для виборців питання: соціально-економічні, політичні, екологічні, релігійні, етнокультурні тощо.

2 Формування тактики виборчої кампанії

Під тактикою виборчої кампанії розуміється, як правило, сукупна цілісність прийомів і методів, які дають можливість найбільш оптимально і ефективно впровадити в масову свідомість виборців її змістовну стратегію і примусити їх проголосувати за того чи іншого кандидата .

Залежність тактики кампанії від її стратегії простежується досить слабо: різні кампанії можуть реалізовуватися за допомогою однакових тактичних методів [ 5, c. 15 - 16].

Проектування тактичної схеми виборчої кампанії здійснюється на основі розробки її плана–графіку. Як правило, цей документ розробляється колективними зусиллями всіх членів команди кандидата. Можливе також залучення до цієї роботи спеціально запрошених консультантів. Проте, щоб почати цю роботу заздалегідь, повинна бути складена загальна тактична схема кампанії: виділенні її основні напрямки і пріоритети в них; визначені етапи кампанії; намічені основні заходи. У свою чергу складання тактичної схеми кампанії завжди визначається розміром її масштабу, стратегією і тими ресурсними можливостями, якими володіє кандидат. Існує правило, яке свідчить, що чим менше масштаб кампанії, тим вона більше тяжіє до організаційно – масового напряму роботи. У кампаніях середнього рівня вага основних напрямів роботи стає приблизно однаковою. І тільки у великих кампаніях (в масштабах країни) перевага визначається в агітаційно – рекламному напрямі [21, c. 79].

Тактична схема кампанії передбачає і розробку її основних заходів. До них можна віднести заходи могутнього впливу, які вимагають основної маси ресурсів кандидата. Характер основних заходів кампанії кандидата задає його адресна група (цільові аудиторії). Тому з цільовими аудиторіями потрібно працювати так, щоб враховувати їх специфіку.

Розробка тактичної схеми виборчої кампанії передбачає і визначення і ній основних етапів. У принципі, основні етапи виборчої кампанії визнаються відповідними законами про вибори того чи іншого рівня. Виборчі комісії, що очолюють вибори, видають спеціальні графіки, де чітко зафіксовано, що і коли можуть робити кандидати, які беруть участь в болотуванні. Для кандидатів, які вступають в компанію, як кажуть «з коліс», необхідний стартово – рекламний етап. На цьому етапі кандидат заявляє про себе і долає бар’єр упізнання. Особливе значення надається і завершальному етапу кампанії [16, c. 72 - 73]. Тут два останні тижні до голосування агітаційний удар проходе по наростаючій. Іноді виділяють і інші етапи. Наприклад, у виборчій кампанії до Верховної Ради виділяють етап «»мертвого сезону»: період, який починається з католицького Різдва (24 грудня) і закінчується Новим Роком, Православним Різдвом і Старим Новим Роком (15 січня). Природно, що в цей період будь-які форми роботи з виборцями, в значній мірі, втрачають значення. Кампанія згортається на деякий час [20].

Тактика проведення заходів в процесі виборчих кампаній.

До числа таких заходів відносять збори або конференції виборців, пікети, мітинги, концерти та ін. Метою цих заходів є підвищення упізнаності кандидата і завоювання додаткових голосів виборців.

Конференції і збори, при їх відповідній підготовці, дозволяють охопити агітаційним впливом значний загал виборців. Вони повинні мати якийсь елемент театральності і незвичності, бути цікавими і справляти враження. Крім того, подібні заходи забезпечують інформаційний привід для ЗМІ в розкручуванні конкретної події, вигідної кандидату. Дуже ефективною формою організації виборних заходів є пікети. Вони прості в організації, відносно дешеві і створюють ефект постійної присутності кандидата серед виборців. Найбільш активно пікети потрібно використовувати на початковому етапі кампанії, для підвищення упізнаності кандидата і на завершальному етапі [21, c. 86 - 88].

Найбільш ефективним і могутнім засобом агітації виборців вважається кампанія тотального відвідування їх квартир. Назва цієї кампанії: «від дверей до дверей». Звична схема цієї кампанії здійснюється в два етапи. Активісти починають обхід квартир виборців приблизно за місяць до голосування і закінчують його таким чином, щоб у них ще до цієї дати залишилося в запасі 7 – 10 днів для повторного обходу. При обході кожної квартири активіст повинен поговорити з виборцями і залишити їм комплект агітаційних матеріалів кандидата, одним з яких є його передвиборча платформа.

Агітація виборців по телефону також є однією з ефективних форм роботи. ЇЇ перевагами виступають: менша трудомісткість і відсутність необхідності зустрічатися один на один з виборцями. Недоліком цієї форми роботи є те, що телефон ще не став необхідним компонентом життя всіх виборців. Незважаючи на це, агітація по телефону дає ефект, який в значній мірі поступається кампанії «від дверей до дверей». Ця форма агітації вимагає постійного контролю і вибіркової перевірки. Ще однією формою агітаційної роботи з виборцями є адресне розсилання листів кандидата. ЇЇ ефективність значно вища, ніж загальне, безадресне розповсюдження тих же листів, шляхом розкидання їх в поштові скриньки. Щоб успішно здійснити цю акцію, необхідно одержати повну базу даних про виборців. Перевагою такого розсилання є те, що вона може бути направлена як на прихильників кандидата, так і на інші цільові аудиторії [18, c. 39 - 42].

Тактика роботи прес – центру у виборчій кампанії є дуже важливою. Їхня робота починається зі складання медіа – карти округу, у якому балотується кандидат. Вона містить у собі докладний перелік діючих ЗМІ (держаних і недержавних), а також всю інформацію про їхню діяльність: хто засновник, хто спонсори, тиражі газет, кількість годин, рейтинги ЗМІ, партійна і владна орієнтація, вартість наданих послуг та ін. Завданням прес – центру є постійне відстеження діяльності ЗМІ й ознайомлення кандидата і керівництва виборчої структури з найважливішими публікаціями. Важливе місце в діяльності прес – центру займає організація прес – конференцій кандидата і його різних виступів е електронних ЗМІ [21, c. 91 - 92]. Корисно в складі прес – центру мати кілька талановитих журналістів (один з них обов’язково повинен уміти писати на політичні теми).

Зовнішня реклама, як форма роботи агітаційно – рекламного напряму, є досить відпрацьованим і традиційним прийомом виборчої кампанії. Вона допомагає ефективно забезпечувати упізнаність кандидата і визначає його постійну присутність на виборчій території. Зовнішня реклама повинна бути одночасно і скромною і добротною. Дорога зовнішня реклама відштовхує виборців. Неефективна і її перевантаженість текстовим змістом . Зовнішня реклама повинна розкривати і висвітлювати позитивний образ кандидата, містити адреси і телефони штабу і громадських приймалень кандидата [10].

Пряма реклама є також дуже важливою у виборчій кампанії. ЇЇ завданням є забезпечення упізнаності кандидата і створення ефекту його постійної присутності в інформаційному просторі виборчої кампанії. При цьому виборці чітко знають, що джерелом такої реклами є сам кандидат. Перше місце в прямій рекламі з усіх ЗМІ займає, звичайно, телебачення.

Інформаційно – аналітичний напрям у вирішенні тактичних завдань виборчої кампанії.

Роль інформаційно – аналітичного напряму надзвичайно важлива як для розробки стратегії і тактики виборчої кампанії. Інформаційно – аналітична служба є дуже специфічною по характеру своєї діяльності, тому до роботи в ній потрібно залучати осіб, що мають аналогічний досвід роботи в сфері статистики, аналітичних, силових службах і інших подібних структурах. Ці особи добре знають, де і як одержати необхідну для виборчої кампанії відповідну інформацію, як її обробити і представити в потрібний момент в зручному для використання вигляді [15, c. 142]. Розробка стратегії і тактики вимагає достовірної інформації про плани держадміністрацій взяти участь у виборчій кампанії (кого буде підтримувати адмінресурс і як він буде використовуватись). Особливе значення має і змістовна інформація про конкурентів кандидата (їх біографії, можливі базові електорати, ресурсні можливості, основні плани діяльності на період виборчої кампанії).

Особливим напрямом діяльності аналітичної служби є збір інформації про конкурентів, який повинен йти протягом всієї кампанії. Сюди включаються «подробиці», що не ввійшли в офіційну біографію конкурентів, їх зв’язки, ресурсні можливості, інформація про побудову стратегії і тактики кампаній, порушення виборчого законодавства та ін. Така інформація дає можливість ще зі старту кампанії чітко реагувати на будь – які дії конкурентів і оперативно змінювати ситуацію в інтересах кандидата [21, c. 108 - 109].

Отже, кожна виборча кампанія будь – якого рівня постійно збагачує тактичний виборчий потенціал. Завжди з’являється щось нове, яке раніше не використовувалось. Якщо виборча структура кандидата здатна на генерацію цих новин, то значно підвищує його шанси на перемогу.

Висновки

Отже, завданням дослідника було з’ясувати яким чином формується команда кандидата та на основі чого формується стратегія та тактика виборчої кампанії.

Дослідник виявив, що процес організації і проведення виборчої кампанії дуже складний і він потребує багато затрат. Також дослідник з’ясував, що ніяка виборча кампанія не може бути успішно проведеною якщо не буде мати добре зорганізованої, згуртованої команди професіоналів. Кандидат повинен сформувати працездатну команду, яка б у свою чергу, займалася б проблемами матеріально-фінансового забезпечення кампанії, організаційними, політико - ідеологічними та багатьма іншими питаннями, що повсякчас виникатимуть упродовж виборчого марафону. В команді кандидата особливу увагу треба звернути на розподіл функцій всередині команди політичного лідера, виокремлюючи тих, хто готує матеріали для кандидата безпосередньо, і тих, хто займається поточними організаційними проблемами. Такий розподіл обов'язків дає змогу кандидатові не відволікатися на дріб'язкові щоденні справи, а зосередитися на стратегічних питаннях.

Щодо оптимальної стратегії виборчої кампанії – це не тільки результат професіоналізму її творців, але і показник їх прирученості до політичного мистецтва. Скласти будівлю виборчої стратегії з необхідних компонентів і забезпечити успіх її реалізації – це вища міра компетентності, яка властива тільки умільцям виборчих технологій. Стратегічна творчість завжди, внаслідок своєї значущості, виявляється однією з найважливіших складових виборчого процесу. Розробка тактичної схеми виборчої кампанії також є дуже важливим етапом у виборчій кампанії, бо без неї неможлива перемога кандидата на виборах.

Cписок використаної літератури:

1. Балашова А.И. Избирательный маркетинг: формирование команды кандидата Вестник МГУ. Серия 18. Социология и політология. – 2002. - № 1. – с. 145 - 164.

2. Бебик В.М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг. – К., 2001.

3. Гоулд Ф. Стратегическое планирование избирательной кампании // Полис. – 1993. - № 4.

4. Дубицкая В., Таратухина М. Какого политика можно «продать»? // Социс. – 1998. - № 10.

5. Золотухін Є. Політичний маркетинг: багатозначність поняття // Політичний менеджмент. – 2007. - № 5. – с. 13 – 23.

6. Ильясов Ф.Н. Политический маркетинг, или как “ продать ” вождя // Полис. – 1997. - № 5. – с. 88.

7. Избирательный процесс: теория и практика // Вестник МГУ. – Серия 18. Социология и политология. – 1998. - № 4; 1999. - № 1.

8. Єхніч А. Електоральний простір: поняття, сутність, структура // Віче. – 2008. - № 4. – с. 20 – 22.

9. Карпухин О.Н. PR как информационный менеджмент Социально – политический журнал. – 1998. - № 4.

10. Королько В.Г. Передвиборча комунікативна – агітаційна кампанія: політичний феномен, структура, функції // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. - № 1.

11. Королько В.Г. Політична реклама: уроки виборів // Соціологія: теорія, методи, маркетинг.

12. Левчик Д.И. Особенности подготовки и проведения кампании «от двери до двери» // Вестник МГУ. – Серия 12. Политические науки. – 1995. - № 3.

13. Левченко О. Формування іміджу політичного лідера та політичної партії // Нова політика. – 2000. - № 5. – с. 48 – 52.

14. Мадрига Т. Іміждеві складові президентської компанії 2004 року / Т. Мадрига // Віче. – 2009. - № 14. – с. 22 – 24.

15. Невская Т.А. Личность политического деятеля, как фактор, определяющий электоральный выбор // Вестник МГУ. – Серия 18. Социология и политология. – 2007. - № 2. – с. 140 – 152.

16. Полторак В. Політичний маркетинг і організація виборчої кампанії // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2002. - № 1. – с. 61 – 79.

17. Пушкарева Г.В. Избирательная кампания: как это делается // Социально – гуманитарные знания. – 2000. - № 2.

18. Почепцов Г.Г. Виборчий імідж // Нова політика. – 1998. - № 3. – c. 38 – 43.

19. Слободянюк Е. Соціологічні дослідження – фундамент виборчої кампанії // Нова політика. – 2000. - № 3.

20. Фаер С. Проблемы стратегии и тактики предвыборной борьбы.- К., 2001.

21. Хімченко О.Г. Проектування стратегії та такими виборчих кампаній: навчальний посібник. – Миколаїв: Ганна Гінкул, 2003. – 128 с.

22. Юрченко Є.О. Стратегії електорального циклу у виборчих технологіях // Держава і політика. – 2008. - № 39. – с. 733 – 736.