ХРИСТИЯНСТВО : ВИТОКИ, СЕКТИ. ХРИСТИЯНСТВО В УКРАЇНІ

Зміст

1. Виникнення християнства і його розкол

2. Православ’я

3. Католицизм

4. Протестантизм

5. Християнські секти православного напрямку

6. Християнські секти протестантського напрямку

7. Уніатська церква

Література

1. Виникнення християнства і його розкол

Християнство виникло у 2-й половині 1 століття н.е. у східних провінціях Римської імперії в умовах розпаду рабовласницького ладу. Віросповідними джерелами християнства є «святе письмо» (Біблія) і «священний переказ» - постанови Вселенських соборів, деякі напрямки християнства визнають і інші джерела своєї догматики. Характерними рисами християнства є визнання Ісуса Христа посланником Бога, сином Божим, віра у Троїцю (єдиного бога у трьох іпостасях: бог-батько, бог-син і бог-дух святий), віра в існування потойбічного світу і в прийдешний страшний суд над живими і мертвими тощо.

Раннє християнство виникло як релігія рабів Римської імперії. Поразки їх повстань, особливо повстання під керівництвом Спартака, тяжкі податки і безвихідна нужда підривали їх віру в знищення соціального гноблення власними силами і породжували мрії про прихід божого народного рятівника - месії. Месіанські ідеї і лягли в основу нової релігії. У ранньому християнстві були бунтарські тенденції. Вони знайшли своє відображення у розумінні принципів соціальної справедливості: суспільній власності на засоби виробництва, особливо на землю, у принципах хто не працює - той не їсть, кожному по праці. До речі, ці принципи стали в ХІХ ст. гаслами міжнародного робітничого і комуністичного руху.

Але поступово з зміною соціального складу християнських громад змінилася і християнська ідеологія. Вона все більше схилялася на бік рабовласницького Риму. В ІV ст. гоніння християн з боку влади змінилося їх активною підтримкою. У 324р. християнство стало державною релігією Римської імперії і його тісний союз з державними властями продовжується в багатьох країнах до цього часу.

Християнство не являється єдиною релігією. Воно, як і інші релігії, розпалося на ряд самостійних напрямків, найбільш значущим з яких є православ’я, католицизм і протестантизм. У християнстві є також і багато сект. Зберігаючи в основному ортодоксальні положення християнської догматики, ці напрямки і секти відрізняються своєрідним тлумаченням деяких догматів, окремими особливостями культу.

2. Православ’я

Православ’я почалося складуватися після розподілу Римської імперії на Східну і Західну (345) як офіційна релігія Східної (Візантійської) імперії. Як самостійна течія християнства воно існує з 1054 р., а як державна релігія Київської Русі з 988 р.

Православ’я немає єдиного організаційного центру. Національні православні церкви користуються незалежністю (автокефалією). Православ’я - основна конфесія України, Росії, Білорусії, Болгарії, Румунії, деяких югославських республік, Греції, Кіпру.

В основу православного віросповідання покладено «святе письмо» Біблія (Старий Заповіт і Новий Заповіт) і «священний переказ» постанови двох перших вселенських собрів Нікейського (325) і Константинопольського (381). На них був прийнятий так званий «Символ віри». В ньому коротко викладено сутність християнського віровчення, яке і складає догматику православ’я. В ньому стверджується, що існує єдиний бог в трьох іпостасях: бог-батько, бог-син, бог-святий дух. Бог-дух святий виходить від бога-отця. «Символ віри» вимагає вірити у вічне потойбічне життя. Центральне місце у православ’ї займають догмати про спокутну жертву Ісуса Христа, про всезагальну гріховність людей, про необхідність особистого порятунку шляхом ретельного виконання обрядів і наказів церкви тощо. Духовенство видається за посередника між богом і людьми. Вважається що воно має «божественну благодать» і може передавати її людям через таїнства: хрещення, миропомазання, причащання, покаяння, вінчання (шлюб), священство, єлеосвящення. Таїнства супроводжуються обрядами.

Шанування хреста - мабуть один з головніших обрядів православ’я. Хрест - це символ християнської віри. Їм увінчані усі християнські храми, одяг священників. Його носять на тілі віруючи. Без хреста не обходиться жоден християнський обряд. Це символ в пам’ять мученицької смерті Ісуса Христа. Хрест вселяє віруючим ідею покірності, готовності подібно Христу йти через страждання.

Православні вклоняються іконам, щоб через зображення бога або святого заручитися їх підтримкою. У своїх молитвах віруючі звертаються до бога, святих з конкретними проханнями, скаргами, надіями.

У православних розповсюджений також культ реліквій-предметів, які, на їх думку, належали Ісусу Христу або святим, культ мощей (нетлінні останки вмерлих людей, що об’явлені святими), а також святих місць.

Складовою частиною православних обрядів являються християнські свята. За православним церковним календарем на кожен день року випадає те чи інше свято. Це свята на честь Ісуса Христа, Богородиці, якогось святого, якоїсь чудотворної ікони тощо.

До головних, найбільш шануємих свят відносяться Пасха і так звані двунадесяті свята: Різдво Христове (7 січня), Хрещення (19 січня), Різдво Богородиці (21 вересня), введення в храми Богородиці (4 грудня), Сретеніє господнє (15 лютого), Преображення (19 серпня), вхід Господень в Єрусалим або Вербна неділя (святкується в неділю перед Пасхою). Вознесіння Господнє (святкується на 40-й день після Пасхи в пам’ять вознесіння Ісуса Христа на небо), Троїця (святкується на 50-й день після Пасхи), зведення хреста господнього (27 вересня).

Престольними святами або просто престолами звуться свята, які встановлені на честь того чи іншого святого, богородиці, чудотворної ікони тощо.

Значне місце у православному культі займають пости. Великий піст починається з понеділка після масляниці і продовжується 40 днів до Пасхи. Різдвяний піст триває 40 днів з 28 листопада по 27 січня, також існують і інші пости. Взагалі православний повинен поститися 200 днів на рік.

Православ’я відіграло значну роль в утвердженні Київської Русі, у боротьбі за звільнення від золотоординського нашестя, впровадженні писемності. І до цього часу воно виховує людей в дусі духовності (внутрішньої моральної впевненості), відіграє певну роль в консолідації народів України. Хоча треба відмітити, що політичні позиції православних церков неоднозначні.

3. Католицизм

Процес формування католицизму почався у зв’язку з виникненням у 395 р. Східної і Західної Римської імперії. На відміну від православ’я католицизм став державною релігією Західної Римської імперії. Остаточно католицизм склався у 1054 з розподілом християнської церкви. Католицька церква стала оплотом престолів всіх західноєвропейських монархів. Вона сама перетворилася у найбільшого землевласника. Головними підпорами католицизму були і залишаються монастирі і ченці ордена (єзуїти, домініканці, францисканці та інші). Як і всі християни, католики визнають «святе письмо» Біблію і «священний переказ» тобто постанови вселенських соборів, як джерело своєї віри. Вони також шанують хрест, вклоняються іконам. У них також розповсюджений культ реліквій, мощей, вони відмічають всі християнські свята, додержуються постів тощо.

Але католицизм все ж відрізняється від православ’я. Католики поряд з раєм і пеклом визначають чистилище, існування якого заперечують православні. В чистилищі душі померлих, на думку католиків, можуть очищатися від гріхів. Католики визнають, що дух святий виходить не тільки від бога-отця, але і від бога-сина, тоді як православні - тільки від бога-отця. Католики вважають, що духовенство має особливу благодать і має право відпускати будь-які гріхи. У католиків священнослужителі не мають права вступати в шлюб. У них дуже розповсюджений культ богородиці.

Джерелом віри католики визнають не тільки «священне писання» тобто Біблію але і «священний переказ»: енцикліки (послання) пап римських. Взагалі організації католицької церкви притаманна сувора централізація: її очолює папа римський, який одночасно є правителем церковної держави Ватикану - крихітної державки в центрі Риму, яка займає площу 44 га, має населення близько 1 тис. чоловік, свій герб, прапор, гімн, пошту, телеграф, пресу, поліцію і інші атрибути влади. Папа римський через римську курію - центральний адміністративний апарат католицької церкви керує всією католицькою церквою і її багато численними організаціями, діючими у подавляючій більшості країн світу. Він назначає кардиналів і єпископів з представників духовенства різних країн. Сам папа римський обирається на все життя колегією кардиналів (конклавом). Католики вважають його «вікарієм Ісуса Христа», тобто його заступником, спадкоємцем святого Петра.

Православна церква України як і в інших місцях не залежить від католицької церкви. Але католицизм досить розповсюджений у деяких Західних областях України. В ХVІІ ст. Польська шляхта прагнула використати католицизм для поневолення українського і білоруського народів. Найбільш значним актом проникнення католицизму на Україні було укладення у 1596 р. Брестської унії, на основі якої виникла греко-католицька церква.

В зв’язку з католицькою експансією виникає і розвивається так звана полемічна література: твори Христофора Філарета (ХVІ - ХVІІ ст.), Івана Вишенського (1545-1550 – кінець 1620р.), Стефана Зизанія (близько 1570-1621), Миколи Смотрицького (бл. 1578-1638) та інші. Особливо різку критику Унії дав І. Вишенський в своєму памфлеті «Послання до втікши від православної віри єпископам» (1598).

4. Протестантизм

Протестантизм сформувався у ХVІ ст., як ідеологічна доктрина реформації-широкого антифеодального і антикатолицького суспільно-політичного і ідеологічного руху, який охопив в ХVІ - ХVІІ ст. більшість країн Східної та Центральної Європи. Одним з перших кроків реформаційного руху був виступ Мартіна Лютера, німецького священика проти індульгенцій. Лютер виступив також проти претензій католицького духовенства контролювати совість і віру на правах посередника між людьми і богом.

Назва «протестантизм» пов’язана з історичними подіями. У 1529 р. на Шпейєрському сеймі група німецьких князів і представників міст підписали, так звану Протестацію (звідси і назва) - протест проти рішення більшості сейму про обмеження у Німеччині лютеранства. Надалі протестантизмом почали називати всі нові церкви і церковні напрями, що відкололися від католицизму в ході реформації, зокрема лютеранство.

Протестантизм - це релігійний напрямок, який відноситься до християнства. Але в порівнянні з православ’ям і католицизмом він має деякі особливості у догматиці і культі. Протестантизм відкидає основні католицькі догмати, насамперед про зверхність і непорушність папи римського, про церковну ієрархію, про спасіння через посередництво церкви тощо і висуває свої. Один з основних догматів протестантизму є догмат про спасіння через особисту віру. Єдиним джерелом віровчення протестантизм визнає Біблію. В протестантизмі немає поклоніння іконам, мощам, святим. В ньому залишені тільки таїнства хрещення і причащання. Богослужіння ведеться рідною мовою прихожан, культ спрощено. Він зведений до проповідей, спільних молитов і співів псалмів. Протестантизм виступає проти зовнішньої прояви релігійності, намагається перетворити релігійність на внутрішній світ людини.

В протестантизмі немає єдиної церкви. З самого моменту його виникнення в ньому сформувалося декілька течій, які існують до цього часу: це - лютеранство, англіканство і кальвінізм.

Основи лютеранства виклали Лютер і його послідовник Меланхтон у «Книзі Згоди» (1580). Основним догматом лютеранства є положення про «спасіння душі» через особисту віру (без посередництва церкви). Лютеранство вимагає секуляризації церковного майна. Обрядність лютеранства дуже спрощена: хрещення, причащання, проповіді, спільні молитви, співи псалмів. У лютеранстві заперечуються: складна церковна ієрархія, чернецтво, шанування ікон, культ святих тощо. Лютеранство проголошує положення про загальне священство (здійснювати богослужіння може кожен віруючий), рівність усіх перед богом. Організаційною основою лютеранської церкви є громада, або конгрегація, якою керують церковна рада і пастор. Лютерани об’єднуються в національні євангелічні церкви, які входять до складу Всесвітньої лютеранської федерації (з 1947 р.). Лютеранство поширене у Німеччині, скандинавських країнах і США.

Англіканство склалося в Англії у ХVІ ст. У 1549 р. була складена «Книга громадського богослужіння», що еклектично поєднувала в догматиці і культі елементи католицизму і протестантизму, а саме: католицький догмат про рятівну роль церкви і протестантське вчення про спасіння особистою вірою. Головою англійської церкви був об’явлений англійський король. Англійська буржуазна революція ХVІІ ст., що скинула владу короля, скасувала англіканство. Проте у 1669 р. після реставрації королівської влади англіканство було відновлено. У ХVІ ст. від англіканства відокремилося пуританство, яке вимагало очищення церковної організації і обрядів від залишків католицизму. Пуритани добилися реформи церкви в Шотландії і стали поривати з англійською церквою, створюючи свої громади на чолі с пресвітерами. Вони почали переслідуватися англійськими властями, і частина пуритан емігрувала в Північну Америку.

Сучасна англійська церква є складовою частиною англійського державного апарату. Главою церкви визначається король, чи королева. Єпископів через прем’єр-міністрів назначає король. Крім Англії, англійські церкви існують у США, Канаді, Австралії, Індії, Японії і деяких африканських країнах.

Кальвінізм виник у ХVІ ст. y Швейцарії. Його головними ідеологами були Ж.Кальвін і Цвінглі. Основу віровчення кальвінізму становить доктрина про «абсолютне напередвизначення» богом ще до створення світу долі людей. Свідченням про богообранність людини є успіхи в особистому житті і діяльності. Кальвінізм немає церковної ієрархії. На чолі громад стоять старійшини (пресвітери), які обираються з числа членів церкви, і проповідники. Кальвінізм відкидає майже всі зовнішні атрибути католицького культу: ікони, свічки тощо. Головне місце у богослужінні займають читання і коментування Біблії, співи псалмів. В наші часи кальвінізм поширений у Швейцарії, США, Голландії, Німеччині, Великобританії. У сучасному кальвінізмі існують течії реформаторів, пресвітеріан, конгрегаціоналістів. Невелика кiлькiсть кальвіністів-реформаторів є в Закарпатській області.

Ідеї реформації у 16-17 ст. через Польщу проникли на Україну. Їх поширення було пов’язане головним чином з антифеодальною національно-визвольною боротьбою українського народу проти польських магнатів, насильницького окатоличення і колонізації України. Ці ідеї проявилися у критиці верхівки православного духовенства, частина якого уклала Брестську унію, чернецтва, а також у демократичній інтерпретації Біблії. Ідеї реформації висловлювалися Г. Смотрицьким, С. Зизанієм, Х. Філаретом, І. Вишенським, деякими професорами і вихованцями Києво-Могилянської академії, Г.С. Сковородою. В середині ХVІІ століття реформаційні громади на Україні припинили своє існування.

З 18 століття починається другий період в історії протестантизму. Виникають нові течії: баптизм, методизм, адвентизм, ієговізм та інші, які стали дуже поширеними в усьому світі в тому числі і на Україні.

5. Християнські секти православного напрямку

Поряд з православ’ям, католицизмом і протестантизмом у християнстві існують багато чисельні секти. Кожна з них уявляє собою об’єднання або групи віруючих-християн, які по своєму тлумачать деякі місця християнської догматики і мають деякі відміни у культі і організації. Всі християнські секти можна розділити на дві групи: християнські секти православного напрямку і протестантські християнські секти.

Православні секти склалися у боротьбі з православ’ям. Найбільш ранньої з них є старообрядництво. Воно виникло у Росії у другій половині ХVІІ ст. в наслідок розколу руської православної церкви. Привидом до розколу послужили реформи патріарха Никону і царя Алексія Михайловича, які були затверджені церковними соборами у 1666 р. і 1667 р. У старообрядництво об’єднуються всі релігійні течії, які не признали церковні реформи і залишилися вірними «старим обрядам», «старій вірі».

На відміну від сьогоднішніх православних віруючи старообрядці визначають правильними лише старопечатні книги і ікони «старого письма», написання «Ісус» замість «Ісус», восьмикінцевий хрест «у православній церкві поряд з ним визнаються чотирьохкінцевий і шестикінцевий», двуперстне хрещення замість трьохперстного і таке інше. Священнослужителі зберігають одяг старого, «доніконовського» крою. Старообрядництво ніколи не уявляло собою єдиного цілого, не мало загального центра і керівництва, розділялося на багаточисельні течії, напрямки, секти. В подальшому склалися два головних напрямки старообрядництва - попівщина і безпопівщина. Попівці визнають необхідність священників для виконання богослужіння і обрядів. Так що попівщина мало чим відрізняється від православної церкви. Безпопівці відмовилися від священнослужителів, замінили їх наставниками, статутчиками, начьотниками. Одночасно з відмовою від святенництва вони відмовилися від таїнств, які потребують участі духовенства - причащання, миропомазання, вінчання. Ці обряди можуть виконувати самі віруючи. Невеликі громади старообрядництва існують на Україні, зокрема у Луганській області (Перевальську). Для старообрядців властивий крайній, релігійний і побутовий консерватизм, прагнення виховувати дітей вже змалку у релігійному дусі.

В другій половині ХVІІІ ст. в Росії з’явилися секти «духовних християн» - духобори і молокани.

Духобори відкинули православну церкву, таїнства і обряди, ченецтво і священників і навіть саму Біблію. Основою віровчення вони вважають «Тваринну книгу» - сукупність усних переказів у формі псалмів, тобто віршів, які містять в собі розповіді про історію секти і пророцтва про її майбутнє. На молебнях духобори співають псалми.

За вченням духоборів, люди від народження вільні і рівні. Звідсіля вони роблять висновок про необхідність створення «царства божого» на землі. Воно повинно базуватися на спільності майна. Ранні духобори створювали «комуни», відкинули всяке втручання держави в їх життя, відмовлялись підкорятися церковним і світським властям. В зв’язку з цим духобори зазнали переслідувань, як у Росії, так і в Канаді, куди вони переселилися, на початку ХХ ст. Послідовники духоборів зустрічаються на Україні, в Росії, Закавказзі.

У цих же місцях зустрічаються секти молокан. Існують молокані різних напрямків: постійні, пригуни, максималісти та інші. Як і духобори молокани відкидають православні обряди, інколи хрест, але на відміну від них вважають Біблію священною книгою, хоч і тлумачать її алегорично. Троїці, наприклад, вони надають такий зміст: бог-батько - це пам’ять, бог-син - розум, бог-дух - воля. Ця троїця втілена у любому віруючому. Хрещення молокани розуміють як сприйняття віровчення, причащання - як «куштування слова божого». Особливу увагу молокани звертають на питання моралі. Молокани вірять у швидке приближення 1000-літнього царства; серед них розповсюджені пророцтва у пришестя Іллі і Енохи.

Секти молоканів організовані дуже просто. Кожна з них обирає керівника громади - пресвітера. Активну роль в їх громадах грають пророки і судді.

Секти істинного православ’я утворилися в різні часи внаслідок відколу від руської православної церкви, але своє віровчення запозичили у православ’я. Секта істинно-православної церкви була проголошена монархістами і сформувалась у 1922-1926 рр. Члени цієї секти заперечують православну церкву як таку, яка продалась антихристу і перейшла на сторону радянської влади. Вона признає православну обрядність. Члени цієї секти вірять у близький кінець світу. Серед них дуже розповсюджений культ сім’ї Романових, як правило члени цієї секти створюють домашні церкви, катакомбні церкви і монастирі. Сектанти прагнуть вести отшельницький образ життя.

Секта істинно православних християн виникла в 30-40 роки на ґрунті боротьби радянської влади з кулацтвом. Ця секта відкололась від руської православної церкви, яка підтримала злочинну колективізацію. Істинно-православні християни заперечують інститут священства. В часи богослужіння, які здійснюються в святих місцях і в домашніх молельнях, читають акафісти і співаються пісні, які пронизані крайнім містицизмом і безнадійністю. Члени секти часто приймають обітниця безшлюбності, часто назначають пости. Найбільш фанатичні з них беруть на себе обітниця мовчання (мовчальники), не розмовляють навіть з своїми єдиновірцями.

6. Християнські секти протестантського напрямку

Однією з розповсюдженніших на Україні і в інших країнах сект протестантського напрямку з’являється баптизм. Його завезли на Україну в 60 роки ХІХ ст. німецькі колоністи. Баптизм вимагає хрещення віруючих у свідомому віці шляхом занурення у воду. Звідси і назва секти (термін «баптист» грецького походження і переводиться як «занурений у воду»).

Баптизм поділяє всі основні догмати християнства. Значну увагу він приділяє особистій вірі у спокутну місію Ісуса Христа, яка нібито є єдиним засобом спасіння від кари у потойбічному світі. Баптисти вірять у можливість безпосереднього спілкування віруючих з богом через молитву, а тому відмовилися від посередництва церкви, священників між ними і богом. Вони значно спростили обрядність. Баптисти не визнають культу святих, мощів, ікон. Єдиним джерелом віровчення вони вважають Біблію. Два три рази на тиждень члени громади баптистів збираються на богослужіння. Воно починається і закінчується співами духовних гімнів і включає колективні молитви. Опріч обряду хрещення у баптистів існують обряд хлібопереломлення і рукоположення. Перший обряд полягає в тому, що в першу неділю кожного місяця заздалегідь принесені хлібини розламуються на дрібні шматочки, з’їдаються і запиваються ковтком вина з загальної чаши. Обряд рукоположення здійснює старший пресвітер над щойно обраним баптистською громадою пресвітером і символізує вступ обраного пресвітера в сан. Баптисти святкують Пасху і всі інші християнські свята пов’язані з іменем Ісуса Христа: різдво Хрестове, хрещення господнє, сретення, Благовіщення, вознесіння, троїцю, преображення. У них є і свої свята: день єдності і свято жнива.

Основою організації баптистів являється громада віруючих. Її очолює пресвітер, який обирається віруючими. Старші пресвітери керують діяльністю общин на території області, України в цілому.

Другою по-своєму розповсюдженою на Україні протестантською сектою є секта адвентистів. Ця секта виникла у 30 роки в США. Назва походить від латинського «адвентус» - пришестя. Засновником цієї секти був В.Міллер, який провістив, що 22 жовтня 1844 р. відбудеться друге пришестя Христа на Землю. Преса ухопилась за цю ідею і роздула її. Багато людей повірили Міллеру. Вони одягли білий одяг і приготувалися при перших звуках труби архангела вознестися на небо. І хоча провіщення Міллера не здійснилось, у нього з’явилися прихильники. Новий поштовх для розповсюдження адвентизму дала австрійка Олена Уайт.

За догматикою адвентизм близький до баптизму, але є і відміни. У віровченні адвентизму особлива увага приділяється проповіді другого пришестя Ісуса Христа на Землю, який повинен здійснити останній суд і установити тисячолітнє царство. Адвентисти заперечують безсмертя душі. Після смерті людини душа начебто впадає в сон, щоб прокинутися в судний день і отримати або вічне блаженство, або бути остаточно знищеною.

На відміну від баптистів адвентисти відкидають усі християнські свята, в тому числі і свята, пов’язані з ім’ям Ісуса Христа. Вони признають щотижневе свято суботу і день жнива, який випадає на останню суботу вересня. Адвентисти повинні турбуватися про своє здоров’я і чистоту тіла, щоб гідно предстати на суд божий.

Зараз не існує організаційного цетру, який би об’єднував громади адвентистів. Усі діють самостійно. Але існують спеціальні роз’їзні проповідники, які являються свого роду зв’язковими між общинами. Члени адвентистських громад повинні сплачувати десятину на користь громади, тобто десяту частку свого прибутку. Це є джерелом накопичення громадських коштів. Адвентисти ведуть дуже активну місіонерську діяльність, мають десятки видань, ведуть благодійну роботу.

Секти ієговістів виникли у другій половині ХІХ ст. у США в наслідок розколу секти адвентистів. Її фундатором був Ч. Руссель. Розчаровані в адвентизмі в зв’язку з невиконанням пророцтва Міллера про близьке пришестя Ісуса Христа, він і його прихильники утворили у 1872 р. в містечку Аллегені під Пітсбургом (Пенсільванія) гурток людей, які постійно збиралися для дослідження біблейських пророцтв про друге пришестя Ісуса Христа. Такі гуртки стали утворюватися і в інших місцях США, а потім і в інших країнах. У 1909 р. центр товариства був перенесений у Бруклін, а потім у 1931 р. на конгресі товариства воно було перейменовано в товариство свідків Ієгови. Два рази на місяць став виходити часопис ієговістів «Башня варти».

Головні елементи свого віровчення ієговісти запозичили у адвентистів. Ієговісти джерелом свого віровчення вважають Біблію. Вони заперечують самостійну іпостась святого духа і таємницю боговтілення і божественності Ісуса Христа. Христос для них просто один з синів Ієгови, перше його творіння. На думку ієговістів, Христос для іскупління слухняних богу людей вмер не на хресті, а на стовпі. Він був воскресений, на їх думку, як безсмертне духовне творіння, і друге його пришестя також наступне невидимо. Він об’яве останню битву антихристу - Армагеддон, в якій будуть знищені сатана і грішники. В зв’язку з цим ієговісти вважають, що не тільки тіло, але і душа людини смертна: інакше бог не зміг би знищити грішників і сатанистів назавжди.

Обрядність секти звичайна для всіх протестантських сект. Ієговісти заперечують святих, ікони, духовенство, церкву. Однієї віри для ієговіста недостатньо, від нього вимагається активна проповідь. Відданість Богу він повинен доказувати не тільки хрещенням через занурення у воду і іншими обрядами, але і «публічним свідоцтвом істини». Ієговісти ведуть активну місіонерську діяльність.

Ієговізм став проникати на Україну у 1939-1941 рр. через Західні області, а зараз численність цієї секти збільшується.

Секта п’ятидесятників одна з самих молодих на Україні. Вона з’явилася у 10-х роках ХХ ст. У своєму віровченні вона виходить з євангельських розповідей про зішестя святого духа на апостолів на п’ятидесятий день після Пасхи (тобто на Троїцю), звідсіля і назва секти. За догматикою п’ятидесятників людина грішна, спасіння її досягається через святого духа, необхідними умовами є особиста віра, відданість богові, цілковите зречення земних інтересів. Видну роль п’ятидесятники відводять колективним молитвам, в ході яких людина може доходити до не володіючого собою стану і в неї з’являються голосалії, тобто вона починає вигукувати безсв’язні слова, окремі звуки, у неї починають трястися руки, ноги тощо. Цей стан (згідно Біблії в такий стан ввійшли апостоли на п’ятидесятий день після Пасхи) начебто і свідчить що відбулося хрещення людини духом святим. Такі колективні моління нерідко закінчуються для людини тяжкими розладнаннями психіки.

В протестантизмі існують багато інших сект, наприклад методисти тощо, але вони або відсутні на території України, або дуже малочисельні.

7. Уніатська церква

Уніатство виникло на Україні в наслідок укладеної в 1596 р. Брестської унії ї затвердилося в ХVІ-ХVІІ ст. Воно уявляє собою об’єднання православної церкви під владою папи римського. Уніати також визнають основні догмати католицизму. Після з’єднання України з Росією у 1654 р. уніатство було ліквідоване на лівобережній Україні.

Складний і суперечливий був шлях уніатства на Правобережній Україні. Воно було скасовано у 1839 р. і залишилося лише в Галичині, Буковині і Закарпатті, які перебували під владою Австро-Угорщини.

Після об’єднання українських земель в 1946 р., коли уніатську церкву очолював митрополит А. Щептицький, уніатська церква боролася проти радянської влади за національну і державну незалежність України. Львівський церковний собор (1946 р.) і Мукачевські збори (1949 р.) винесли рішення про скасування унії з католицькою церквою і про возз’єднання з руською православною церквою. Основна маса уніатів приєдналася до православних общин.

Але частина уніатських священників, ченців, рядових віруючих не визнала ліквідацію греко-католицької церкви. Багато з них поїхали за кордон і продовжували звідтіля релігійну і політичні діяльність. З виникненням самостійної Української держави уніатська церква знову придбала права громадянства серед інших релігійних конфесій.

Література

1. Чекер Р. О. Релігія – основа буття. Навчальний посібник.- К. 2008.

2. Титаренко О.С. Основи філософії і філософських знань. – К. 2007.

3. Бабичев Р.К. Релігієзнавство. К. – 2006.

4. Хомич К.С. Основи релігійних знань. К. 2008.

5. Петров В.К. Релігія – все що необхідно знати. К. 2004.