Реферат на тему:

Вибори народних депутатів України 2002 року: правозастосовча практика судів та виборчих комісій

Положеннями Закону України „Про вибори народних депутатiв України” (далi - Закон) [19, 265] передбачено, що розгляд скарг про порушення вiдбувався у судовому чи адмiнiстративному порядку, вiдповiдно, судами загальної юрисдикцiї та виборчими комісіями (ВК) усiх рiвнiв. Особливостi процедури судового розгляду скарг встановленi положеннями глави 30-В Цивiльного процесуального кодексу України (далi - ЦПК) [30] та статтi 29 Закону. Окремо зазначимо, що пiсля проведення чергових виборiв народних депутатiв 31 березня 2002 року набули чинностi змiни до ЦПК, згідно з якими глава 30-В викладена в iншiй редакцiї. Новi положення глави 30-В ЦПК, у свою чергу, були застосованi вже пiд час повторних та промiжних виборiв в окремих одномандатних виборчих округах, про що йтиметься далi.

У першу чергу заслуговує на увагу несистемнiсть понятiйного апарату самого Закону, а також його неузгодженiсть iз положеннями iнших законодавчих актiв. Так, вiдповiдно до статтi 3 Закону України „Про звернення громадян”[25, 59], термiн „звернення” вживається як родове поняття, що охоплює своїм значенням такi видовi поняття, як „заява” та „скарга”. Разом iз тим, Закон надає термiнам „звернення”, „заява” та „скарга” значення одного рiвня, про що свідчить аналiз положень статей 23, 24 Закону, якими встановленi повноваження окружних та дiльничних виборчих комiсiй (далi, вiдповiдно - ОВК та ДВК), а саме: розгляд звернень, заяв та скарг щодо пiдготовки та проведення виборiв. Порядок подання й розгляду скарг судами та ВК, а також вимоги до форми скарги на порушення виборчого законодавства виписаний досить чiтко, хоча поза межами правового регулювання залишилися такi важливi моменти, як:

• процедура прийняття партiями або блоками рiшення про направлення скарги до суду чи ВК;

• засвiдчення пiдпису особи, яка направляє скаргу вiд iменi виборчого блоку полiтичних партiй, з огляду на те, що виборчi блоки Закон не надiляє статусом юридичних осiб.

У той самий час, Законом були не визначені вимоги щодо оформлення, подання та розгляду заяв про порушення, у тому числi норми стосовно оформлення заяв вiд iменi виборчих блокiв. А це, у свою чергу, у поєднаннi iз обов'язком ВК розглядати заяви та приймати рiшення по сутi призводило до того, що Центральною виборчою комiсiєю (далi - ЦВК) було розглянуто, наприклад, заяви, якi направлялися телеграмою, а також заяви, якi направлялися в порядку контролю за дотриманням законодавства. При розглядi таких заяв скасовувались, у тому числi, рiшення ОВК, строк на оскарження яких у порядку подання скарги, вже сплив. Деякi iз подiбних рiшень ОВК у подальшому були скасованi судами. Зокрема, рiшенням апеляцiйного суду Запорiзької областi було скасовано рiшення ОВК № 84 про оголошення кандидату попередження за порушення виборчого законодавства, прийнятого на пiдставi депутатського звернення народного депутата. Вiдповiдна постанова ОВК була визнана судом такою, що не вiдповiдає вимогам Закону, через те, що вона була прийнята на пiдставi депутатського звернення народного депутата України, який не є суб'єктом виборчого процесу. Спробуємо дослiдити процесуально-правовi особливостi розгляду виборчих спорiв судами i ВК у поєднаннi iз аналiзом правозастосовчої практики цих органiв [1, 156].

Положеннями статтi 29 Закону було визначено коло заявникiв скарг, суб'єктiв оскарження, предмет скарг, а також строки подання та розгляду скарг судами. Крiм того, у новiй редакцiї глави 30-В ЦПК коло суб'єктiв оскарження розширено за рахунок включення до нього кандидатiв у депутати. На перший погляд, застосування зазначених положень Закону та ЦПК не повинно було би викликати нiяких неузгодженостей. Разом iз тим, правозастосовча практика свiдчить про iнше [7, 44].

Заявники скарг. Частиною першою статтi 29 Закону до кола заявникiв скарг було вiднесено виборцiв, партiї, виборчi блоки та кандидатiв у депутати. Вiдповiдно до положень статтi 11 Закону, виборцями є громадяни України, якi мають право голосу, тобто досягли 18 рокiв, та не обмеженi судом у дiєздатностi. Отже, виборцiв вiднесено до кола тих, хто вправi подавати скарги на порушення виборчого законодавства, хоча Законом не визначено: якi саме виборцi (виборцi певного одномандатного виборчого округу, наприклад) вправi оскаржувати тi чи iншi порушення, що прямо чи опосередковано обмежують їхнi права.

У свою чергу, ця невизначенiсть стала пiдставою для вiдмови у прийняттi Верховним Судом України декiлькох скарг виборцiв на рiшення та бездiяльнiсть ЦВК iз посиланням на вимоги статтi 5 ЦПК, вiдповiдно до яких суд приступає до розгляду цивiльної справи за заявою особи, яка звертається за захистом своїх прав або охоронюваних iнтересiв. Із змiсту оскаржуваних дiй та бездiяльностi ЦВК суд не виявив їх такими, що безпосередньо зачiпають iнтереси заявникiв скарг [12, 55].

Доволi заплутаною є ситуацiя щодо статусу кандидата як можливого заявника скарги, а також моменту припинення цього статусу. Навiть пiсля встановлення результатiв виборiв рiшенням ОВК ЦВК продовжувала розглядати скарги саме „кандидатiв” на вiдповiднi рiшення ОВК, хоча за логiкою пiсля оголошення результатiв виборiв iншi особи, нiж кандидат-переможець, втрачали статус кандидата. Бiльше того, пiсля прийняття рiшення ОВК про скасування реєстрацiї кандидатiв громадяни втрачали статус кандидата, але не втрачали право на оскарження вiдповiдних рiшень як виборцi.

Парадоксальною видається ситуацiя з громадянином К., реєстрацiю якого як кандидата тричi скасовувала ОВК, причому востаннє - майже о двадцять четвертій годині дня, що передує дню виборів (за матерiалами справи), хоча К. стверджував, що фактично рiшення було прийнято вже 31 березня. Вiдповiдно до вимог частини шостої статтi 29 Закону, К. мав право оскаржити чергове зняття з реєстрацiї до двадцять четвертої години дня, що передує дню виборів. Отже, фiзично направити скаргу вiн не мiг. Громадянин К. звернувся до апеляцiйного суду Кiровоградської областi зi скаргою на дiї ОВК та вимогою скасувати рiшення ОВК про затвердження результатiв голосування. Суд залишив скаргу без розгляду на тiй пiдставi, що скаргу було подано з порушенням встановлених строкiв на оскарження. Крiм того, в аргументацiю рiшення суду було покладено ще одне положення стосовно того, що, вiдповiдно до вимог статтi 29 Закону, рiшення, дiї чи бездiяльнiсть ОВК можуть бути оскарженi, крiм iнших суб'єктiв виборчого процесу, зазначених у цiй статтi, тiльки кандидатом в депутати. Виходячи з матерiалiв справи, суд дiйшов висновку, що оскiльки К. був знятий з реєстрацiї як кандидат у депутати вiн втратив статус суб'єкта виборчого процесу, а тому не мав права оскаржувати рiшення ОВК щодо затвердження результатiв голосування.

Не дослiджуючи застосування судом норми щодо строкiв подання скарги, все ж пригадаємо, що виборцiв також вiднесено до кола суб'єктiв виборчого процесу, а тому втрата громадянином статусу кандидата не позбавляє його як i повноцiнного суб'єкта виборчого процесу - виборця - права на оскарження. Бiльше того, в окремих випадках судами та ВК розглядалися скарги, направленi пересічними громадянами, якi детально дослiдженi у цьому оглядi, у тому числi скарга громадянина Малюкова В.А. на рiшення ОВК № 35 щодо оголошення попередження кандидатовi. У черговий раз доводиться звертати увагу на актуальнiсть проблеми рiвностi кандидатiв[1, 65-67].

Схожої правової позицiї дотримувався й апеляцiйний суд м. Севастополя при розглядi скарги громадянки Ф. на рiшення ОВК № 225. Суд, з'ясувавши, що Ф. є головою вiдповiдної ДВК, вiдмовив у прийняттi скарги на рiшення ОВК про звiльнення Ф. з оплачуваної посади у цiй ДВК на пiдставi того, що заявник оскаржувала рiшення ОВК не як виборець - суб'єкт виборчого процесу; до того ж оскаржуване рiшення ОВК не є таким, що випливає з виборчого процесу [1, 68-69].

Згадаємо, що правом на подання скарг надiленi також партiї i блоки. Законом не визначено хто має подати скаргу: лише партiї, якi не входять до виборчих блокiв, або й партiї, що разом iз iншими партiями утворили виборчий блок. Бiльше того, Законом не передбачено, що направляти скарги мають право лише партiї (блоки) - суб'єкти виборчого процесу. Така невизначенiсть стала пiдставою для прийняття, розгляду та часткового задоволення апеляцiйним судом Запорiзької областi скарги двох обласних осередкiв партiй, якi разом з iншими партiями утворили виборчий блок полiтичних партiй, на рiшення ОВК № 76. Пiд час судового розгляду представником ОВК наголошувалося на тому факті, що партiї не мають статусу суб'єктiв виборчого процесу [12, 122].

Аналiз судової практики свiдчить i про розширення перелiку осiб, якi вправi направляти скарги до суду. Так, апеляцiйний суд Чернiгiвської областi розглянув та задовольнив скаргу міцевої територiальної виборчої комiсiї на рiшення ОВК № 206. Суд визнав, що ця територiальна ВК по виборах депутатiв мiсцевих рад є суб'єктом виборчого права та, вiдповiдно до вимог частини шістнадцятої статтi 25 Закону, була вправi оскаржити рiшення ОВК [12, 132].

Суб'єкти оскарження та предмет скарги. Частинами другою та третью статтi 29 Закону та главою 30-В ЦПК було визначено вичерпний перелiк осiб, чиї рiшення, дiї чи бездiяльнiсть можуть бути оскарженi у судовому порядку. Спробуємо дослiдити деякi судовi рiшення щодо їх вiдповiдностi вимогам закону.

Цiкавою є справа, розглянута Печерським районним судом м. Києва за скаргою кандидата в депутати К. на дiї громадянина Є., який, на думку К., пiд час прес-конференцiї поширив неправдивi вiдомостi про дiяльнiсть К. у ходi виборчого процесу. Кандидат К. просив суд винести рiшення щодо визнання вiдомостей, оприлюднених громадянином Є., такими, що не вiдповiдають дiйсностi, є сфальсифiкованими, та зобов'язати громадянина Є. спростувати поширену iнформацiю. У судовому засiданнi представники заявника скарги уточнили вимоги скарги i просили визнати дiї громадянина Є. незаконними, а вiдомостi такими, що явно не вiдповiдають дiйсностi, принижують честь i гiднiсть заявника [1, 78].

Нагадаємо, що вiдповiдно до положень Конституцiї України та Цивiльного кодексу України, громадяни мають право звертатися до суду з вимогами щодо спростування вiдомостей, які не вiдповiдають дiйсностi або викладенi неправдиво, якi порочать їх честь, гiднiсть чи дiлову репутацiю. Зазначимо також, що такi спори розглядаються судами в порядку позовного провадження. У той самий час скарги на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть, що стосуються виборiв, розглядаються в порядку провадження у справах, що виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин, тобто вiдповiдно до iнших процесуальних норм. До того ж, вiдповiдно до вимог статтi 29 Закону, громадяни не вiднесені до кола осiб, чиї рiшення, дiї чи бездiяльнiсть можуть оскаржуватися в порядку, визначеному цiєю статтею [17, 45-46]. Отже, слiд було очiкувати, що суд вiдмовить громадянину К. у прийняттi його скарги на тiй пiдставi, що:

• iснує iнший порядок розгляду таких спорiв;

• дiї громадян не можуть бути оскарженi в порядку, визначеному статтею 29 Закону.

Однак суд прийняв скаргу до провадження, розглянув її та винiс рiшення, яким:

• визнав дiї громадянина Є., пов'язані з поширенням ним вiдомостей про дiяльнiсть громадянина К., такими, що порушують вимоги Закону;

• встановив, що оприлюдненi громадянином Є. вiдомостi стосовно кандидата у депутати К. є явно неправдивими, принижують його честь i гiднiсть [12, 101].

Наведемо ще один приклад iз судової практики розгляду справ, що стосуються виборiв, в якому, на наш погляд, також є суперечності. Шаргородський районний суд Вiнницької областi розглянув скаргу кандидата в депутати С. на факти порушення виборчого законодавства. У своїй скарзi кандидат С. просив встановити факти грубих порушень при проведеннi виборiв. Далi у матерiалi ми детальнiше проаналiзуємо це рiшення. Зараз лише зазначимо, що, розглядаючи скаргу по формi, суд, керуючись процесуальними вимогами статтi 29 Закону, фактично розглянув заяву про встановлення фактiв порушення, тому що поза змiстом скарги та рiшення суду залишилася вiдповiдь на питання: чиї ж дiї оскаржувалися. Знову, як i у попередньому прикладi, доводиться констатувати, що суд, застосовуючи за аналогiєю положення статтi 29 Закону при здiйсненнi розгляду скарги, процесуальний порядок якого не визначений чинним законодавством, розширив коло суб'єктiв оскарження [12, 105-107].

Апеляцiйний суд Одеської областi розглянув скаргу Т. на порушення кандидатом С. положень Закону в частинi фiнансування передвиборної агiтацiї з боку органу державної влади пiд час пiдготовки чергових виборiв [12, 109]. Нагадаємо, що до набуття чинностi новою редакцiєю глави 30-В ЦПК кандидати у депутати не були включенi до кола можливих суб'єктiв оскарження. Оскарження неправомiрних дiй кандидатiв стало можливим лише пiсля набрання чинностi змiн до ЦПК, причому розгляд справ за такими скаргами вiднесено положеннями цивiльного процесуального законодавства до повноважень мiсцевих судiв.

Строк подання скарг. Пiд час виборiв народних депутатiв України 2002 р. положеннями статтi 29 Закону та глави 30-В ЦПК встановлювалися строки подання та розгляду скарг та заяв про порушення. Очевидно, що саме швидкоплиннiсть виборчого процесу змусила законодавця зазначити, що строки на подання скарг до суду чи ВК поновленню чи продовженню не пiдлягають [2, 267-268]. Аналiз правозастосовчої практики, передусім судiв, свiдчить про те, що доволi чiтке законодавче регулювання вимог щодо строкiв на подання скарг не завжди адекватно було вiдображене у судових рiшеннях.

По-перше, згiдно з вимогами частини шостої статтi 29 Закону, скарга повинна бути подана до вiдповiдної ВК або до суду у семиденний строк з дня прийняття рiшення, вчинення дiї чи бездiяльностi [19,265]. Положеннями частини третьої статтi 87 ЦПК встановлено, що у випадку, коли строки визначаються днями, то вони обчислюються з дня, наступного пiсля того дня, з якого починається строк [30, 69]. Разом iз тим, в ухвалi апеляцiйного суду Донецької областi за матерiалами скарги Р. на постанову ОВК № 44 обчислення строку здiйснено судом у такий спосiб, що день прийняття ОВК оскаржуваного рiшення був включений до строку на подання скарги. Виходячи iз такої позицiї, строк подачі скарги сплив і суд залишив скаргу без розгляду [12, 111].

Частина шоста статтi 29 Закону мiстить застереження стосовно того, що скарги на порушення, якi мали мiсце до дня виборiв, можуть бути поданi не пiзнiше двадцять четвертої години дня, що передує дню виборiв [19, 265]. Застосування цiєї норми Закону, як i деякi iншi, також не було однаковим. Так, апеляцiйний суд Донецької областi ухвалою вiд 11 квiтня залишив без розгляду скаргу Х. на рiшення ОВК № 58 вiд 30 березня, що була направлена до суду 10 квiтня, вмотивувавши своє рiшення пропуском семиденного строку на подання скарги [1, 59].

Згiдно з положеннями частини восьмої статтi 29 Закону, скарга, що надiйшла до вiдповiдної ВК або до суду напередоднi дня виборiв, розглядається невiдкладно. Практична реалiзацiя цього положення ускладнилася тим, що iнодi ВК вищого рiвня приймали свої рiшення, наприклад про скасування реєстрацiї кандидатiв, пiзно ввечерi напередоднi дня виборiв. Часом особи, реєстрацiя яких як кандидатiв була скасована, встигали оскаржити такi рiшення ВК, а iнодi - нi. Подекуди й суди фiзично не мали змоги розглядати скарги того ж дня. Разом iз тим судова практика у цьому питаннi також характеризується неоднаковiстю застосування положень Закону. Крiм того, пiдстави для неоднакового тлумачення та застосування правових норм були закладенi положеннями Закону, вiдповiдно до яких останнiй термiн подання скарги (двадцять четверта година дня, що передує дню виборiв) i прийняття рiшення у справi за скаргою, збігаються, що наочно демонструється судовими рiшеннями у двох справах [3, 35]. Так, в ухвалi Верховного Суду України, яким залишено без розгляду скаргу кандидата К. на бездiяльнiсть ЦВК, зазначається, що кандидат подав скаргу 30 березня о 23:57 [1, 45]. З одного боку, видається, що кандидат, оскаржуючи неправомiрну, на його думку, бездiяльнiсть ЦВК, дотримався необхiдного строку, подавши скаргу до 24:00 дня, що передує дню виборiв. Але суд, зазначивши в ухвалi, що оскаржуються порушення, якi мають бути усуненi в судовому порядку до дня виборiв, вiдмовив заявнику у розглядi його скарги.

Дещо iншою є ситуацiя iз розглядом апеляцiйним судом Сумської областi скарги кандидата Л. на постанову ОВК № 158, що була направлена до суду 30 березня. Очевидно, що розгляд справи за цiєю скаргою зайняв значний час та тривав усю нiч, тому рiшення суду про задоволення вимог скарги та скасування вiдповiдного рiшення ОВК датовано вже 31 березня [12, 115].

Значний масив судової практики становлять рiшення, що стосуються оскарження рiшень ВК вищого рiвня про встановлення результатiв виборiв. Не торкаючись у цьому роздiлi проблеми предмета цих скарг, розглянемо лише правовий аспект стосовно строкiв подання та розгляду вiдповiдних скарг. Нагадаємо, що вiдповiдно до вимог частини шостої статтi 29 Закону про порушення, якi мали мiсце пiд час пiдрахунку голосiв та встановлення результатiв голосування в роботi ДВК, скарга може бути подана до ОВК або до суду протягом двох днiв пiсля дня виборiв [19, 265]. Наразi з'являється проблема, яка, на думку авторiв цього дослiдження, не знайшла свого належного правового врегулювання та у якiй поєднуються у комплексi проблеми строкiв подання скарг, предмета та належних доказiв, а саме: у випадку, коли предметом скарги до ЦВК або апеляцiйного суду є результати виборiв, наприклад в ОВО, то чи можуть бути наведенi та прийнятi докази, що засвiдчують порушення, якi сталися пiд час голосування та пiдрахунку голосiв, але не були предметом окремих скарг до ОВК чи мiсцевого суду? [6, 263]

Цiкаво дослiдити, як ця проблема розв'язувалася при розглядi скарг у судовому порядку. Апеляцiйний суд Запорiзької областi розглянув скаргу Б. вiд 5 квiтня на постанову ОВК № 83 щодо результатiв виборiв. Заявник скарги доводив свої вимоги даними щодо певної кiлькостi порушень, якi, на його думку, мали мiсце до дня виборiв та пiд час голосування. З одного боку, заявник Б. нібито вже пропустив строк на оскарження цих порушень, але вказанi порушення не становили предмета даної скарги, а, натомiсть, були використанi як докази [1, 61]. Отже, суд розглянув справу за скаргою, дослiдив наведенi докази, визнав, що пiд час проведення виборiв мали мiсце деякi порушення, якi не вплинули на результати виборiв, та своїм рiшенням вiдмовив у задоволеннi вимог заявника скарги.

Схожу правову позицiю зайняв Верховний Суд України у своїх рiшеннях за скаргами кандидатiв Є. та Ш. на вiдповiднi постанови ЦВК. В обох випадках заявники Є. та Ш. зверталися до ЦВК з вимогами про скасування постанов ОВК, доводячи свої вимоги фактами порушень, що мали мiсце безпосередньо пiд час голосування та пiдрахунку голосiв у ДВК. Рiшеннями ЦВК скарги Є. та Ш. на постанови двох ОВК про встановлення результатiв виборiв були залишенi без розгляду внаслiдок порушення строкiв на оскарження. Верховний Суд України при розглядi справ установив, що предметами обох скарг було визнання виборiв недiйсними у двох одномандатних виборчих округах (далі - ОВО). Своїми рiшеннями Верховний Суд України частково задовольнив вимоги Ш. та Є., а також зобов'язав ЦВК розглянути по сутi їхнi скарги [12, 119-121].

Дозволимо собi критично оцiнити положення частини шостої статтi 29 Закону стосовно можливостi оскарження порушень, якi мали мiсце пiд час пiдрахунку голосiв та встановлення результатiв голосування в роботi ОВК, до ЦВК або до суду протягом п'яти днiв пiсля виборiв. Враховуючи той факт, що деякi ОВК приймали свої рiшення стосовно результатiв протягом декiлькох днiв пiсля дня виборiв, це позбавляло окремих кандидатiв можливостi оскаржувати такi рiшення. Ця проблема знайшла своє вiдображення i у судовiй практицi. Так, Верховний Суд України розглянув скаргу кандидата Ж. на постанову ЦВК вiд 7 квiтня, якою ОВК № 35 було зобов'язано, у тому числi, забезпечити органiзацiю уточнених вiдомостей протоколiв ДВК про пiдрахунок голосiв, а на пiдставi протоколiв ДВК, включно iз тими, якi мають помiтку „уточнений”, встановити пiдсумки голосування в ОВО. Заявник скарги, посилаючись на положення частини шостої статтi 29 Закону стосовно строкiв на оскарження вiдповiдних порушень, стверджував, що приймаючи таке рiшення 7 квiтня, ЦВК порушила право Ж. на оскарження рiшення ОВК про пiдрахунок голосiв через сплив вiдповiдного строку на подання скарги. У рiшеннi суду, яким скаргу Ж. було задоволено частково, зазначається, що необхiдно враховувати швидкоплиннiсть виборчого процесу та вимоги стосовно строкiв подання скарг, неможливість поновлення чи продовження цих строкiв, що, у свою чергу, позбавляє суб'єктiв виборчого процесу реалізувати своє право на оскарження прийнятих рiшень ОВК та ДВК, а усунення порушень пiд час складання ОВК протоколу про пiдрахунок голосiв в ОВО слiд покласти на ЦВК [1, 72-73].

Разом з тим слід зазначити, що 15 квiтня апеляцiйний суд Запорiзької областi розглянув скаргу М. на рiшення ОВК № 82 вiд 14 квiтня про визнання обраним депутата, тобто пiсля спливу п'ятиденного строку, передбаченого на оскарження рiшень ОВК. Рiшенням суду постанову ОВК вiд 14 квiтня було скасовано. Рiшення у цiй справi, а також одне iз рiшень апеляцiйного суду Черкаської областi стали пiдставами для звернення Д. до Верховного Суду України iз заявою про перегляд рiшення Верховного Суду України, прийнятого попередньо за скаргою Д., за винятковими обставинами у зв'язку iз неоднозначним застосуванням судами загальної юрисдикцiї одного i того ж положення Закону. Верховний Суд України вiдмовив у задоволеннi заяви Д. на тiй пiдставi, що обов'язковою умовою для перегляду справи за винятковими обставинами є її попереднiй касацiйний розгляд. Постановленi Верховним Судом України та апеляцiйними судами рiшення є остаточними та оскарженню не пiдлягають [12,123]. Рiшення у цiй справi спонукає нас розглянути також iнший аспект правозастосовчої дiяльностi судiв: рiшення суду та його виконання.

Рiшення суду. Згадаємо, що положеннями статтi 29 Закону не встановлено вимоги стосовно рiшення суду у справi, що стосується виборiв народних депутатiв. Такi вимоги визначаються статтею 243/15 ЦПК. Згадаємо i той факт, що пiд час пiдготовки та проведення чергових виборiв редакцiя глави 30-В ЦПК була чинною в iншiй редакцiї, i її норми, вiдповiдно до частини другої роздiлу ХIII Закону, могли бути застосованi лише у частинi, що не суперечить положенням Закону. До речi, саме на цю процесуальну особливiсть розгляду судами виборчих спорiв звертали увагу й суддi Верховного Суду України пiд час серiї науково-практичних конференцiй для суддiв мiсцевих та апеляцiйних судiв [3, 35].

Ми вже наводили приклади фактичного застосування процесуальних положень статтi 29 Закону за аналогiєю при вiдсутностi вiдповiдних норм матерiального та процесуального законодавства, у тому числi й рiшення Печерського та Шаргородського районних судiв. Не пiддаємо жодному сумнiву правомочнiсть суду на пiдставi статтi 124 Конституцiї України прийняти до свого провадження подiбну скаргу та керуватися за умови вiдсутностi вiдповiдного закону за аналогiєю процесуальними нормами статтi 29 Закону. Але висловимо певне занепокоєння стосовно фактичного застосування (також за аналогiєю) положень статтi 243¹⁵ ЦПК (у старiй редакцiї) про те, що рiшення суду є остаточним та оскарженню не пiдлягає, та сумнiв стосовно того, як подiбне застосування закону за аналогiєю вiдповiдає вимогам статтi 129 Конституцiї України, якою визначаються основнi засади судочинства, у тому числi забезпечення оскарження рiшень суду крiм випадкiв, встановлених законом. Юристи переконанi, що до набрання чинностi новою редакцiєю глави 30-В ЦПК у випадках розгляду судами виборчих спорiв, процесуальний порядок яких прямо не був передбачений положеннями глави 30-В ЦПК, судовi рiшення у цих справах не могли вважатися остаточними, а також такими, що набирали законної сили вiдразу пiсля проголошення й не могли бути переглянутi в установленому порядку [2, 480-482].

Розглянемо й iншу сторону цiєї проблеми. У разi надходження до суду скарг та заяв iз пропущенням вiдповiдних процесуальних строкiв, а також оформлення скарг без дотримання вимог, визначених положеннями статтi 29 Закону, такi скарги та заяви залишались ухвалами суду без розгляду або заявнику вiдмовляли у прийняттi скарги чи заяви. Положеннями глави 30-В ЦПК встановлено, що рiшення суду при розглядi таких справ є остаточним та оскарженню не пiдлягає. Це положення є цiлком зрозумiлим та виправданим з огляду на швидкоплиннiсть виборчого процесу. Разом з тим виникає питання: чи пiдлягають оскарженню ухвали про вiдмову у прийняттi або залишеннi без розгляду заяви та скарги, зважаючи на те, що положеннями Закону та ЦПК прямо не передбачено, що такi ухвали також остаточнi та оскарженню не пiдлягають. За даними авторiв цього матерiалу, у переважнiй бiльшостi вiдповiдних ухвал суду було зазначено, що ухвала остаточна та оскарженню не пiдлягає; в ухвалах деяких судiв таке посилання вiдсутнє зовсiм. I лише в ухвалi Мелiтопольського мiсцевого суду Запорiзької областi, якою залишено без розгляду скаргу кандидата П. на неправомiрнi дiї кандидата Р. у зв'язку iз пропуском належного строку, зазначається, що ухвала може бути оскаржена до апеляцiйного суду Запорiзької областi [12, 136].

Положеннями статтi 24 ЦПК визначено масив цивiльних справ, пiдвiдомчих судам, у тому числi справи щодо спорів, які виникають iз цивiльних правовiдносин, та справи, якi виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин, перелiченi у статтi 236 ЦПК. Частиною другою статтi 5 ЦПК встановлюється, що у справах позовного провадження подаються позовнi заяви, а у справах, якi виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин, - скарги i заяви. Отже, законодавець розрiзняє за формою та змiстом документи, що подаються заiнтересованими особами до суду з вимогами про захист i вiдновлення їхнiх порушених прав та мають рiзну правову природу: приватно-правову та публiчно-правову. Вiдповiдно, i порядок розгляду рiзних за правовою природою спорiв встановлюється положеннями окремих пiдроздiлiв роздiлу III ЦПК: „А. Позовне провадження” та „Б. Провадження по справах, що виникають з адмiнiстративно-правових вiдносин”. Крiм того, передбачений рiзний, порядок обчислення судових витрат для цих категорiй справ [30]. У зв'язку з цим може виникнути логiчне запитання: яким чином має дiяти суд у разi, коли серед вимог, зазначених у скарзi, що розглядається в порядку пiдроздiлу Б. роздiлу III ЦПК, є вимоги майнового характеру, наприклад вимоги про вiдшкодування матерiальної чи моральної шкоди?

Напевно, у розглядi майнових вимог заявнику скарги може бути вiдмовлено на тiй пiдставi, що iснує iнший порядок розгляду таких справ, а саме - позовне провадження. Таке припущення, до речi, узгоджується iз правовою позицiєю щодо застосування судами цивiльного та цивiльного процесуального законодавства, висловлену колегiєю у цивiльних справах Верховного Суду України. Вiдповiдно до цiєї позицiї, ЦПК надає право суду залишати скарги або заяви без розгляду (вiдмовляти у їх прийняттi) у справах, що виникають iз адмiнiстративних правовiдносин, у разi встановлення наявностi спору про право, який розглядається в порядку позовного провадження [4, 260-261].

У судовій практиці iз розгляду виборчих спорiв є цiкавi для дослiдження рiшення, що стосуються зазначеної проблеми. Апеляцiйний суд Днiпропетровської областi розглянув скаргу кандидата К. на дiї ОВК № 28 та посадової особи обласної державної адмiнiстрацiї I. Суд, керуючись статтею 29 Закону та главою 30-В ЦПК, задовольнив скаргу, скасував вiдповiдне рiшення ОВК, а також стягнув з ОВК та Управлiння обласної державної адмiнiстрацiї певнi кошти в рахунок вiдшкодування витрат заявника скарги. Рiшення суду було оголошено як остаточне i таке, що не пiдлягає оскарженню [1, 75]. Таким чином, у порядку розгляду справи, що виникає з адмiністративних правовiдносин, яка є публiчно-правовою за своєю природою, суд в одному провадженнi розглянув також вимоги приватно-правового характеру, винiс рiшення у цих вимогах, але позбавив заiнтересованих осiб (ОВК та орган державної влади) можливості оскаржити це рiшення в порядку, передбаченому для справ, що розглядаються в порядку позовного провадження [12, 136].

Наведемо iнший приклад. Апеляцiйним судом Харкiвської областi було розглянуто скаргу Б. на рiшення ОВК № 170 про скасування його реєстрацiї кандидатом у депутати на пiдставi суттєвої недостовiрностi даних про доходи та майно. Б. у скарзi також просив суд стягнути з ОВК й кошти на вiдшкодування моральної шкоди. Рiшенням суду постанову ОВК про скасування реєстрацiї кандидата було скасовано, але в частинi задоволення вимог про вiдшкодування моральної шкоди заявнику Б. було вiдмовлено на тiй пiдставi, що декларацiя про його доходи не повною мiрою вiдображає доходи Б., що заявником не було надано доказiв заподiяння йому моральної шкоди дiями ОВК. У частинi вiдмови у задоволеннi моральної шкоди рiшення суду також було проголошено таким, що вступає в силу невiдкладно з моменту проголошення та оскарженню не пiдлягає [12, 139].

Досить серйозною та актуальною є проблема виконання рiшення суду у справах, пов'язаних iз виборами. Пiд час пiдготовки та проведення виборiв були випадки, коли, наприклад, пiсля скасування рiшень ОВК апеляцiйним судом та покладення на ОВК обов'язку повторно розглянути питання по сутi, ОВК приймали рiшення, якi були тотожними попередньо скасованим рiшенням [22, 42-44]. Так, апеляцiйний суд Кiровоградської областi задовольнив скаргу громадянина К. на постанову ОВК № 99 про скасування його реєстрацiї кандидатом на пiдставi суттєвої недостовiрностi поданих ним вiдомостей у декларацiї про доходи та майно (зазначимо, що ОВК розглядала це питання вже вдруге, пiсля скасування ЦВК першого рiшення про зняття кандидата К. з реєстрацiї). Пiд час третього поспiль розгляду питання про достовiрнiсть вiдомостей у декларацiї К. ОВК, за матерiалами справи, фактично дiяла як орган вищої iнстанцiї щодо апеляцiйного суду, про що свiдчить мотивувальна частина рiшення про скасування реєстрацiї кандидата К.: комiсiєю було встановлено, що при розглядi справи „суд не дав належної оцiнки наявним у справi матерiалам”. Іншими словами, ОВК № 99 фактично переглянула рiшення суду та дала йому оцiнку [12, 139-141].

За даними юристів, як мiнiмум одне рiшення iз виборчого спору було переглянуто. Ухвалою колегiї суддiв апеляцiйного суду АРК за розглядом заяви С. про перегляд справи у зв'язку з нововиявленими обставинами заяву було задоволено та скасовано рiшення цього суду у справi за скаргою С. на постанову ОВК № 8 про скасування його реєстрацiї кандидатом у депутати. Попередньо рiшенням ОВК реєстрацiя С. кандидатом була скасована на пiдставi суттєвої недостовiрностi вiдомостей про доходи та майно, що виявились у невiдображеннi С. у декларацiї iнформацiї стосовно кiлькох автомобiлiв, власником яких вiн юридично був. Апеляцiйний суд АРК визнав рiшення ОВК № 8 обгрунтованим та законним. Але С. надав суду офiцiйний документ органiв автоiнспекцiї МВС, в якому попередньо вказанi вiдомостi щодо автомобiлiв С. були визнанi помилковими: помилка в офiцiйнiй довiдцi органiв автоiнспекцiї сталася з технiчних причин. Це дало пiдстави колегiї суддiв апеляцiйного суду АРК визнати цю обставину як нововиявлену, тобто такою, що є суттєвою для вирiшення справи по сутi, а також такою, що не могла бути вiдома заявнику ранiше. Керуючись положеннями частини другої пункту 1 статтi 347² ЦПК, колегiєю суду рiшення апеляцiйного суду АРК щодо вiдмови у задоволеннi скарги С. на постанову ОВК № 8 було скасовано [1, 77-79].

Встановлення фактiв порушення виборчого законодавства. Попередньо було вже проаналiзовано процесуальнi особливостi встановлення в судовому порядку фактiв порушення виборчого законодавства. У даному розділі спробуємо зробити акцент саме на дослiдженнi правової позицiї судiв та судової практики щодо розгляду таких справ.

Положеннями Закону не визначено процесуальнi особливостi судового порядку встановлення фактiв порушення. Натомiсть стаття 243¹² ЦПК (у старiй редакцiї глави 30-В ЦПК) передбачала розгляд заяв про встановлення судом пiдстав для прийняття виборчими комiсiями рiшення (фактично - заяв про встановлення фактiв порушення) про скасування реєстрацiї кандидата та визначала, що такi заяви, поданi ЦВК або ОВК, мають розглядатись апеляцiйними судами [30]. Таким чином, пiд час пiдготовки чергових виборiв лише виборчi комiсiї вищого рiвня були надiленi правом на звернення до суду iз заявами про встановлення фактiв порушень з визначеного кола питань. Аналiз правозастосовчої практики виборчих комiсiй свiдчить, що деякi ОВК зверталися в порядку, встановленому главою 30-В ЦПК, iз вiдповiдними заявами, якi були розглянутi судами, у тому числi:

• апеляцiйним судом Львiвської областi: справу за заявою ОВК № 118 про встановлення фактiв використання кандидатом, крiм коштiв виборчого фонду, iнших коштiв та встановлення факту, що газета, головним редактором якої є цей кандидат, пiд час виборчого процесу надавала виборцям матерiальнi цiнностi. Рiшенням суду у задоволеннi заяви вiдмовлено;

• апеляцiйним судом м. Києва: справу за заявою ОВК № 212 про встановлення фактiв, якi могли бути пiдставою для прийняття рiшення ОВК про скасування постанови про реєстрацiю кандидата. Рiшенням суду заяву задоволено та встановлено факт безоплатного надання виборцям матерiальних цiнностей установою, керiвником якої є кандидат у депутати;

• апеляцiйним судом Iвано-Франкiвської областi: справу за заявою ОВК № 90 про встановлення пiдстав для прийняття ОВК рішення про скасування постанови про реєстрацiю кандидата. Рiшенням суду заяву було задоволено та встановлено, що кандидат для фiнансування передвиборної агiтацiї використовував, крiм коштiв виборчого фонду, iншi кошти [6,263].

У той самий час, апеляцiйний суд Донецької областi, розглянувши матерiали заяви ОВК № 49 про встановлення факту порушення кандидатом пiд час пiдготовки чергових виборiв вимог Закону стосовно заборони використання коштiв iнших, нiж кошти його виборчого фонду, своєю ухвалою вiдмовив у прийняттi заяви ОВК на тiй пiдставi, що, на думку суду, Закон не передбачає розгляд заяв про встановлення пiдстав для прийняття ОВК рiшення про скасування реєстрацiї кандидата саме апеляцiйним судом i розгляд таких справ вiдноситься до юрисдикцiї мiсцевого суду. Хоча, нагадаємо, главою 30-В ЦПК у старiй редакцiї було передбачено розгляд апеляцiйними судами саме таких заяв ЦВК та ОВК. До речi, й суддi Верховного Суду України звертали увагу на особливiсть розгляду заяв ВК щодо встановлення пiдстав для прийняття ВК рiшень, у тому числi, про скасування реєстрацiї кандидата, оскiльки встановлення судом факту використання кандидатом коштiв iнших, нiж кошти його виборчого фонду, передбачено як пiдстава для скасування його реєстрацiї на пiдставi пункту 12 частини третьої статтi 49 Закону [7, 44]. Можемо лише припустити, що ОВК № 49 звернулася до апеляцiйного суду саме iз заявою про встановлення факту порушення, а не iз заявою про встановлення пiдстав для скасування реєстрацiї кандидата у депутати в порядку положень глави 30-В ЦПК, що стало формальною пiдставою для вiдмови у розглядi заяви як такої, що не пiдсудна даному суду.

Аналiз судової практики свiдчить, що ОВК зверталися до суду iз скаргами про встановлення iнших фактiв порушення вимог законодавства, нiж тi, що є пiдставами для скасування реєстрацiї кандидата. Такi скарги розглядались, у тому числi, мiсцевими судами. Наприклад, мiсцевий суд м. Мелiтополя Запорiзької областi напередоднi чергових виборiв розглянув скаргу ОВК № 82 про встановлення факту порушення Закону та заборону випуску газети. Рiшенням суду скаргу ОВК було задоволено та встановлено факт порушення вимог Закону [1, 87].

Отже, деякi ОВК реалiзували право щодо подання до суду заяв про встановлення пiдстав (фактично - заяв про встановлення фактiв порушення) для прийняття рiшень про скасування реєстрацiї кандидатiв у депутати. Дещо по-iншому виглядає ситуацiя, коли iнiцiатором звернення до суду з вимогами про встановлення таких фактiв виступали iншi суб'єкти виборчого процесу, передусім виборцi та кандидати у депутати. З одного боку, чинним на час чергових виборiв законодавством не було передбачено процесуального порядку розгляду таких звернень. Разом з тим положеннями статтi 124 Конституцiї України визначено, що юрисдикцiя судiв поширюється на всi правовiдносини, якi виникають у державi. Невизначенiсть же законодавства мала наслiдком неоднакову правову позицiю, якої дотримувалися суди [10, 111-120]. Так, апеляцiйний суд м. Києва при розглядi скарги Л. вказав, що Законом не зазначено, що iз заявами до суду про встановлення обставин, передбачених пунктами 9, 10, 12 частини третьої статтi 49 Закону, можуть звертатися лише ОВК, а тому, на думку суду, виходячи iз положень статей 10 та 11 Закону, правом на звернення до суду iз заявами про встановлення фактiв порушення надiленi всі суб'єкти виборчого процесу, у тому числi й заявник [12, 143].

В iншiй справi за заявою кандидата К. про встановлення факту використання iншим кандидатом при фiнансуваннi передвиборної агiтацiї крiм коштiв свого виборчого фонду, iнших коштiв, апеляцiйний суд м. Києва заяву К. задовольнив та встановив факт зазначеного порушення. Схожу позицiю щодо права кандидата звернутися до суду iз заявою про встановлення фактiв порушення зайняв апеляцiйний суд Кiровоградської областi. Судом було розглянуто заяву кандидата Г. про встановлення факту використання кандидатом Б. коштiв поза межами його виборчого фонду.

Апеляцiйним судом Одеської областi було прийнято до провадження та розглянуто справу за скаргою Т. на факти порушення кандидатом С. положень Закону в частинi фiнансування передвиборної агiтацiї з боку органу державної влади та встановлення факту використання при веденнi передвиборної агiтацiї коштiв iнших, нiж кошти виборчого фонду кандидата [1, 81-85].

Iншої правової позицiї дотримувався апеляцiйний суд Полтавської областi. В ухвалi про вiдмову у прийняттi заяви виборцiв про встановлення фактiв порушення вимог Закону, передбачених пунктами 9, 10 частини третьої статтi 49, суд, посилаючись на вимоги статтi 243/12 ЦПК, зазначив, що такi заяви до суду можуть бути поданi ЦВК та ОВК, а виборцi не надiленi повноваженнями на звернення до суду iз вiдповiдними заявами. Тому заява не пiдлягає розгляду у судах [1, 86].

Ухвалою апеляцiйного суду м. Севастополя вiдмовлено у прийняттi заяви Л. про встановлення факту порушення положень Закону при випуску матерiалу передвиборної агiтацiї кандидатом Г. На думку суду, вiдповiдно до вимог частини четвертої статтi 29 Закону, апеляцiйним судам пiдвiдомчi лише скарги на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть ОВК, а iншi спори та заяви пiдлягають розгляду мiсцевими судами. Суд також вказав, що згідно із статтею 243/11 ЦПК (у старiй редакцiї) розглядаються лише заяви про встановлення пiдстав для прийняття рiшення ВК про скасування реєстрацiї кандидата, якi передбаченi статтею 49 Закону. Схожу правову позицiю зайняв апеляцiйний суд Донецької областi, своєю ухвалою вiдмовивши у прийняттi заяви кандидата Б. про встановлення фактiв порушення вимог частини шостої статтi 56 Закону, а також вказавши, що Законом не передбачено порядок розгляду заяв про встановлення фактiв порушення апеляцiйним судом. На думку суду, такi заяви мають розглядатися мiсцевим судом за мiсцем реєстрацiї кандидата.

Доводиться констатувати невтiшний висновок про те, що за умови вiдсутностi належного правового регулювання вiдповiдних процедур можливiсть реалiзацiї виборцями та кандидатами свого права на звернення до суду залежала вiд того, яку правову позицiю займе суд у питаннi прийнятностi чи, навпаки, неприйнятностi процесуальної форми самого звернення [28, 64-65].

Проте не лише апеляцiйнi суди розглядали вiдповiднi справи про встановлення фактiв порушення. Наприклад, Соснiвським районним судом Черкаської областi за скаргою кандидата М. було встановлено факт використання кандидатом К. для фiнансування передвиборної агiтацiї, крiм коштiв свого виборчого фонду, iнших коштiв [1, 96].

Коротко зупинимося на проблемi встановлення в судовому порядку факту пiдкупу виборцiв або членiв ВК кандидатом, а також на його прохання або за його дорученням іншою особою. Вiдповiдно до вимог пункту 9 частини третьої статтi 49 Закону, встановлення судом такого факту є пiдставою для скасування рiшення про реєстрацiю кандидата (кандидатiв) вiдповiдною ВК. Нагадаємо, що статтею 157 Кримiнального кодексу України (далi - ККУ) встановлено кримiнальну вiдповiдальнiсть за перешкоджання насильством, обманом, погрозами, пiдкупом або iншим чином вiльному здiйсненню громадянами свого виборчого права [29,157]. Дослiдження проблематики правової вiдповiдальностi за порушення виборчого законодавства не є предметом даного дослiдження. Попри це зробимо припущення, що, використовуючи таку конструкцiю норми статтi 157 ККУ, законодавець мав на меті пiдкреслити велику ступiнь суспiльної небезпеки цих дiянь, у тому числi пiдкупу, а тому передбачив застосування саме кримiнальної вiдповiдальностi за перешкоджання вiльному волевиявленню виборців. Стосовно злочинних дiянь, якi охоплюються саме ознакою „iншого чину”, фахiвцi вважають, що це, зокрема, може мати наслідком незаконне звiльнення працiвника з роботи з мотивiв його участi (неучастi) у виборчому процесi, участi громадянина у передвиборнiй агiтацiї або його власної позицiї щодо певної партiї (блоку) чи кандидата, обмеження конституцiйних прав i свобод особи з мотивiв, що пов'язанi iз виборами тощо [15,139]. Таким чином, можемо констатувати наявнiсть досить широкого кола можливих пiдстав, за якими винна особа може бути притягнута до кримiнальної вiдповiдальностi.

Разом з тим незрозумiлою є логiка законодавця, який серед усiх складiв злочинiв, визначених статтею 157 ККУ, обрав лише пiдкуп як пiдставу для скасування реєстрацiї кандидатiв у разi встановлення факту пiдкупу судом. Враховуючи положення частини першої статтi 3 Конституцiї України про те, що людина, її життя i здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються найвищою соцiальною цiннiстю в державi, такi дiяння, як насильство чи погроза несуть в собi значно бiльшу соцiальну небезпеку, нiж пiдкуп [15, 148].

Наявнiсть кримiнальної вiдповiдальностi зумовлює необхiднiсть обов'язкового проведення дiзнання, досудового слiдства та подальшого судового розгляду кримiнальної справи. Факт вчинення пiдкупу може бути встановлений лише вироком суду. Така процедура значно ускладнює можливiсть практичного застосування цiєї вiдповiдальностi у швидкоплинному виборчому процесi. Мiж iншим, слiд нагадати, що перед початком виборчого процесу 2002 року провiднi українськi правознавцi й суддi висловлювали свої сумнiви вiдносно того, що санкцiї статтi 157 ККУ будуть широко реалiзовуватись пiд час пiдготовки та проведення виборiв. Серед низки можливих причин незастосування статтi 157 ККУ називалися вiдсутнiсть сталої судової практики при розглядi цiєї категорiї справ у зв'язку iз проведенням виборiв раз на чотири роки (до того ж - за новим Законом), а також досить незначний строк дiї нового ККУ i, як наслiдок, обмежений масив практики застосування кримiнального закону судами.

Що стосується процедури встановлення факту пiдкупу судом, то, на перший погляд, ситуацiя видається доволi нескладною з точки зору правових аспектiв її розв'язання: такi факти мають встановлюватися судом при розглядi кримiнальної справи; встановлення вироком суду факту пiдкупу матиме, вiдповiдно, преюдицiальне значення для розгляду вiдповiдних питань виборчими комiсiями та визначення „подальшої долi” суб'єктiв виборчого процесу.

Вiдповiдно до положень статтей 18, 157 ККУ пiдкуп може бути вчинений фiзичною осудною особою, яка досягла певного вiку, а вчинення цього дiяння членом виборчої комiсiї, групою осiб чи iншою службовою особою є квалiфiкуючою ознакою цього злочину [16, 95-98].

У той самий час досить складним видається порядок встановлення факту пiдкупу виборцiв або членiв виборчих комiсiй партiєю (блоком) у зв'язку з тим, що партiї є юридичними особами i, таким чином, не можуть бути притягненi до кримiнальної вiдповiдальностi. Виборчi блоки полiтичних партiй не мають статусу юридичних осiб і також не можуть бути притягненi до кримiнальної вiдповiдальностi, але й залучення їх як сторiн у цивiльному судочинствi обмежується положеннями статтi 102 ЦПК, вiдповiдно до яких сторонами у цивiльному процесi можуть бути громадяни та юридичнi особи. Отже, змушенi констатувати значнi суперечностi в законодавствi:

• з одного боку, визнання пiдкупу, у разi встановлення цього факту в судовому порядку, є пiдставою для скасування рiшення про реєстрацiю кандидата (кандидатiв);

• з iншого боку, кримiналiзацiя дiяння „пiдкуп”, що обмежує можливiсть встановлення факту пiдкупу лише у порядку розгляду кримiнальної справи, фактично робить неможливим встановлення факту пiдкупу з боку партiй чи виборчих блокiв полiтичних партiй.

Таким чином, є всi пiдстави стверджувати, що передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть за вчинення пiдкупу та можливiсть застосування до кандидатiв вiдповiдних санкцiй, якi полягають у скасуваннi їхньої реєстрацiї, є не дiєвим механiзмом запобiгання подiбним порушенням, а превентивним заходом [16, 102]. Аналiз судової практики пiдтверджує такий висновок.

Виникає iнше питання: чи передбачена дiючим виборчим та цивiльним процесуальним законодавством можливiсть встановити рiшенням суду сам факт пiдкупу при розглядi цивiльної справи з подальшим порушенням кримiнальної справи та передачею вiдповiдних матерiалiв до правоохоронних органiв для проведення слiдства. Слiд також мати на увазi, що навiть наявнiсть факту злочину ще не є достатньою пiдставою для притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi, адже дiяння може бути скоєне неосудною особою. Але у такому випадку негативнi наслiдки для кандидата у виглядi скасування його реєстрацiї можуть настати виключно у випадку скоєння пiдкупу ним самим, що майже неймовiрно. У разi ж теоретичної можливостi встановлення факту пiдкупу iншою особою, наприклад за дорученням кандидата, наявнiсть такого доручення - злочинного умислу - може бути встановлена лише в порядку розгляду кримiнальної справи [4, 105-107]. Спробуємо дослiдити правову позицiю судiв щодо цiєї проблеми.

Ухвалою апеляцiйного суду Київської областi за заявою довiреної особи кандидата П. про встановлення факту пiдкупу виборцiв кандидатом П. визначено, що за перешкоджання здiйсненню виборчого права шляхом пiдкупу передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть, а тому такi заяви не можуть бути розглянутi в порядку цивiльного судочинства. Верховний Суд України у рiшенні за скаргою В. зазначив, що, вiдповiдно до положень пункту 9 частини третьої статтi 49 Закону, на перiод до дня виборiв можливiсть встановлення факту пiдкупу виборцiв покладена на суд. З точки зору Верховного Суду України, викладеної у рiшеннi за розглядом скарги кандидата В. на постанову ЦВК, що стосується встановлення фактiв пiдкупу виборцiв, якi мали мiсце в ходi проведення виборiв, Закон можливiсть встановлення таких фактiв безпосередньо судом не передбачає. Наявнiсть дiяння пiдкупу та винуватiсть особи, яка його вчинила, встановлюються в ходi досудового слiдства i лише пiсля цього - судом. Отже, вiдповiдно до позицiї Верховного Суду України, чинне законодавство не передбачає можливiсть встановлення навiть самого факту пiдкупу в порядку розгляду цивiльної справи [1, 25-26].

На думку авторiв, дещо iнша позицiя висловлена у рiшеннi апеляцiйного суду Черкаської областi у справi за скаргою кандидата Г. на бездiяльнiсть ОВК № 201 напередоднi повторних виборiв, тобто пiсля набуття чинностi новою редакцiєю глави 30-В ЦПК. Судом зазначено, що факти порушень виборчого законодавства та пiдкупу встановлюються мiсцевим судом, куди заявник може звернутися з вiдповiдною скаргою.

До суду відповідно до глави 30-В ЦПК (у старiй редакцiї) з заявами про встановлення факту пiдкупу зверталися також ОВК. Наприклад, в ухвалi апеляцiйного суду Одеської областi за матерiалами заяви ОВК № 134 вказано, що дана комiсiя звернулась до суду iз заявою про встановлення факту пiдкупу виборцiв кандидатом К. На жаль, ухвала не дає можливостi оцiнити правову позицiю суду щодо встановлення факту пiдкупу у процесi розгляду цивiльної справи через те, що у зв'язку iз пропуском належних строкiв заява ОВК була залишена судом без розгляду [1, 27-28].

В iншому випадку, рiшенням ОВК № 197 до прокуратури було направлено заяву кiлькох кандидатiв про скоєння пiдкупу iншим кандидатом Т. Зазначене рiшення ОВК було оскаржене Т. до апеляцiйного суду Черкаської областi та визнано незаконним. У судовому рiшенні вказується на безпiдставнi дiї ОВК щодо направлення заяви до правоохоронних органiв з огляду на вимоги частини двадцять першої статтi 56 Закону, яка передбачає вичерпний перелiк пiдстав, коли заяви або скарги надсилаються ВК до правоохоронних органiв для перевiрки та реагування.

Критично оцiнимо iнше положення Закону: вiдповiдно до вимог частини шостої статтi 56 заборонено проводити передвиборну агiтацiю, що супроводжується наданням виборцям грошей чи безоплатно або на пiльгових умовах товарiв, послуг, робiт тощо. За диспозицiєю це порушення подiбне до тих, якi визначенi вiдповiдними положеннями статтi 49, але не тотожне. Крiм того, Законом не було встановлено, якi саме органи (ВК, суд чи прокуратура) надiленi повноваженнями встановлювати факти вчинення цього порушення [8, 258-261].

Розглянемо також iнші процесуальні особливості судового розгляду виборчих спорiв. Вiдповiдно до вимог ЦПК скарги, що подаються в порядку розгляду справ, якi виникають з адмiнiстративних правовiдносин, мають бути оплаченi державним митом, розмiр якого встановлюється Декретом Кабiнету Мiнiстрiв України „Про державне мито”, а у разi несплати держмита, суд залишає скаргу без розгляду на пiдставi вимог частини першої статтi 139 ЦПК [24,46-47]. Цiлком зрозумiло, що у вихiднi днi, коли відбуваються вибори, немає можливостi здiйснити таку оплату через те, що Законом не передбачається робота банкiвських установ у вихiднi днi. Аналiз судової практики свiдчить, що iнодi питання стосовно неоплачення скарг виникали пiд час судового розгляду. Зокрема, в ухвалi апеляцiйного суду Донецької областi, яким вiдмовлено у прийняттi заяви М. на рiшення ОВК № 41, однією з пiдстав для вiдмови у прийняттi заяви є вiдсутнiсть документа про сплату державного мита [1,28].

Розглянемо ще один цiкавий аспект: представництво iнтересiв ВК при розглядi у судi виборчого спору. Статтею 243¹⁴ ЦПК встановлено вимогу щодо обов'язкового виклику у судове засiдання представника вiдповiдної ВК. Логiчно було би припустити, що у разi оскарження, наприклад, рiшення ВК представник цiєї комiсiї у судовому засiданнi буде доводити правомiрнiсть прийняття оскаржуваного рiшення. Але, виявляється, що були й iншi випадки. Так, при розглядi апеляцiйним судом Запорiзької областi скарги С. на постанову ОВК № 82 представник ОВК не заперечував проти задоволення скарги та стверджував, що оскаржувана постанова була прийнята комiсiєю всупереч дiючому законодавству [12, 147].

Особливостi розгляду спорiв виборчими комiсiями

Положеннями статей 22, 23, 24, 29, 68, 72 Закону до повноважень ВК вiднесено розгляд заяв, скарг та звернень. Разом iз тим, законодавством не встановлений процедурний порядок розгляду виборчих спорiв, який би передбачав, зокрема:

• окремi стадiї розгляду справ комiсiями;

• обов'язковий виклик заiнтересованих у справi сторiн;

• забезпечення принципу диспозитивностi заiнтересованих сторiн;

• надання заiнтересованим особам права викласти свою позицiю та надати власнi докази

на засiданні ВК;

• гарантiї невiдкладного отримання заiнтересованими особами засвiдчених копiй рiшень

ВК, прийнятих за пiдсумками розгляду спорiв [8, 361-364].

Крiм того, слiд зауважити, що строки подання заяв та звернень на розгляд ВК Законом не встановленi, що призводило до розгляду, в окремих випадках формально, звернень i заяв про порушення, якi за своїм змiстом фактично були скаргами на рiшення, дiї чи бездiяльнiсть ВК нижчого рiвня, i часом такi рiшення скасовувалися. Неврегламентованість щодо строків подання заяв і звернень та, подекуди, фахова непiдготовленiсть членiв ВК у поєднаннi iз невизначенiстю законодавства в окремих питаннях створювали нерiвнi умови для суб'єктів виборчого процесу. У зв'язку з цим доцiльними є пропозицiї багатьох фахiвцiв щодо суттєвого обмеження перелiку питань, спори з яких можуть розглядатися ВК [10, 78].

Зазначимо, що обсяг правозастосовчої практики судiв та ВК щодо даної категорiї справ не є значним. Разом iз тим, проаналiзуємо окремi рiшення апеляцiйних судiв та ВК вищого рiвня стосовно порядку формування та органiзацiї роботи ВК, а також правового статусу (прав, обов'язкiв та повноважень) членiв ВК. Так, положеннями законодавства про мiсцевi вибори передбачено, що у разi одночасного проведення парламентських та мiсцевих виборiв порядок утворення ДВК визначається Законом „Про вибори народних депутатiв України” [27,16]. Хоч аналiз Закону України „Про вибори депутатiв мiсцевих рад та сiльських, селищних, мiських голiв” і практика його застосування не є предметом даного дослiдження, нам доведеться зупинятися на окремих особливостях цього нормативно-правового акта.

Згадаємо, що Законом України „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” обмежується право близьких родичів кандидатiв у депутати бути членами ВК, хоча Закон України „Про вибори народних депутатів України” такого обмеження не передбачає. Ця обставина стала визначальною при прийняттi ЦВК рiшення за скаргою громадянина А., кандидата на посаду мiського голови, який оскаржував рiшення вiдповiдної ОВК про включення до складу ДВК рiдної сестри iншого кандидата на посаду мiського голови. У задоволеннi скарги було вiдмовлено на тiй пiдставi, що обмеження стосовно родинних зв'язкiв мiж кандидатом та членом ДВК не передбачено Законом України „Про вибори народних депутатів України” i, таким чином, вони не є пiдставою для дострокового припинення повноважень члена ДВК [17, 64-65].

У схожій ситуації апеляцiйний суд Донецької областi розглянув скаргу уповноваженої особи партiї „К” П. на рiшення ОВК № 45, яким було достроково припинено повноваження члена ДВК вiд цiєї партiї А. на тiй пiдставi, що її чоловiк зареєстрований кандидатом до мiської ради. У даному випадку суд дійшов висновку, що рiшення ОВК стосовно припинення повноважень члена ДВК А. було законним та обгрунтованим, а тому у задоволеннi скарги було вiдмовлено. Тобто у прийнятті рішень у схожих спорах ЦВК та суд керувалися положеннями різних законів.

Доводиться констатувати, що судова практика стосовно розгляду скарг на рiшення ОВК про утворення ДВК не є однаковою у схожих справах. Так, апеляцiйний суд Донецької областi розглянув скарги виборцiв С. та Л. на рiшення ОВК № 53 та № 54 про утворення ДВК. Вiдповiдно до цих рiшень ОВК до складу ДВК не були включені представники партiї „К”, у тому числi на тiй пiдставi, що у заявах окремих осiб про участь у роботi ДВК номери ДВК були вписанi iншою особою, у деяких заявах не було вказано час їх складання або не зазначено мiсце проживання запропонованих до складу ДВК осiб. Заявники просили суд визнати цi недолiки несуттєвими та скасувати постанови ОВК. Своїми рiшеннями суд вiдмовив у задоволеннi скарг заявникiв iз посиланням на вимоги частини п'ятої статтi 21 Закону щодо внесення пропозицiй до складу ДВК.

Разом з тим апеляцiйний суд м. Києва при розглядi скарг кандидата Л. на рiшення ОВК № 217 про включення до складу ДВК представникiв кiлькох кандидатiв, партiй та блокiв, у поданнях яких були допущенi схожi помилки (вiдсутнiсть дати складання заяв, iнформацiї щодо партiйностi кандидатур до складу ДВК, деяких пiдписiв), задовольнив скарги кандидата Л. лише частково: своїм рiшенням визнав помилки та неточностi у поданнях до складу ДВК несуттєвими та зобов'язав вiдповiдну ОВК виправити зазначенi порушення [12, 150-156].

Частиною шостою статтi 26 Закону, зокрема, встановлено, що члени ВК зобов'язанi виконувати рішення виборчої комісії та обов'язки, покладенi на них згiдно з їх розподiлом у комiсiї. На жаль, законодавчо питання щодо необхiдностi визначення у ВК розподiлу обов'язкiв не було врегульоване. Лише у методичних рекомендацiях ЦВК зазначається, що ВК на першому засiданнi здiйснюють розподiл обов'язкiв мiж окремими членами комiсiї та затверджують цей розподiл своїм рiшенням. У цьому ж документi є й приблизний порядок розподiлу обов'язкiв у ВК. Крiм того, частиною восьмою статтi 26 Закону встановлено заборону членам ВК агiтувати за чи проти партiй (блокiв), кандидатiв та публiчно оцiнювати дiяльнiсть суб'єктiв виборчого процесу пiд час виконання ними своїх обов'язкiв.

Нечiтке визначення поняття „час виконання обов'язкiв члена ВК”, вiдсутнiсть взаємозв'язку цього поняття iз поняттям „строк повноважень члена ВК”, а також нерозумiння окремими суб'єктами виборчих перегонiв того факту, що залучення членiв ВК до участi в агiтацiйних заходах може лише зашкодити iнтересам певної партiї (блоку) чи кандидата, призводили до конфлiктних ситуацiй[8, 83-87]. Питання розподiлу функцiональних обов'язкiв мiж членами ВК, належного виконання членами комiсiй своїх обов'язкiв постали пiд час розгляду окремих справ у судах та ВК. Так, рiшенням ОВК № 118 було достроково припинено повноваження декiлькох членiв ДВК, якi представляли одного кандидата, з пiдстав їхньої участi в агiтацiї на користь цього кандидата. Зазначимо також, що рiшенням цiєї ж ОВК було достроково припинено повноваження голови ДВК внаслiдок невиконання ним своїх повноважень: голова комiсiї вiдмовився внести змiни до виборчих бюлетенiв на пiдставi телефонограми ОВК та факсової копiї рiшення ЦВК, вимагаючи, щоб ОВК надала оригiнальний примiрник рiшення ЦВК.

Апеляцiйний суд Київської областi розглянув скаргу кандидата в народнi депутати П. на дiї члена ОВК № 98 У., яка прийняла вiд довiрених осiб iншого кандидата звернення про перевiрку дотримання законодавства. Разом iз цими довiреними особами вона склала акт про безоплатне надання виборцям послуг з боку кандидата П. У рiшеннi суду зазначається, що рiшення про розподiл обов'язкiв мiж членами ОВК не приймалось i в перелiку прав та обов'язкiв члена ОВК не зазначено право члена комiсiї приймати звернення щодо перевiрки фактiв порушення законодавства, а у разi наявностi порушення - складати акти. Судом також наголошено, що перевiрка фактiв порушення виборчого законодавства щодо надання кандидатом - заявником скарги безоплатно послуг та товарiв, вiднесено законом до компетенцiї правоохоронних органiв. Крiм того, поширивши акт про порушення законодавства, член ОВК У. дала публiчну оцiнку дiям кандидата-заявника, що заборонено законом. У пiдсумку скаргу було судом задоволено, а дiї члена ОВК У. визнанi неправомiрними [1, 57].

Схожу правову позицiю щодо прав та обов'язкiв членiв ВК зайняла й ЦВК при розглядi скарги громадянина Б. на постанову ОВК № 73 про скасування реєстрацiї Б. кандидатом у народнi депутати. Троє членiв цiєї ОВК склали акт про використання Б., який, за матерiалами справи, є керiвником районної державної адмiнiстрацiї та головою районної ради, службового автомобiля пiд час ведення передвиборної агiтацiї, а також залучення своїх пiдлеглих до розповсюдження агiтацiйних матерiалiв. У мотивувальнiй частинi постанови ЦВК зазначається, що у вiдповiдному рiшеннi ОВК не сформульовані пiдстави складання членами комiсiї акта про порушення, а також вiдсутнє посилання на результати перевiрки факту порушення законодавства з боку Б. правоохоронними органами. Позицiя ЦВК у цiй справi була однозначною: ОВК при виявленнi фактiв порушення була зобов'язана звернутися до правоохоронних органiв з вимогою щодо перевiрки цих фактiв. Скаргу громадянина Б. було задоволено, а постанову ОВК про скасування його реєстрацiї скасовано. Слiд зазначити, що вiдповiдно до положень статтi 23 Закону саме ОВК здiйснює в межах територiї відповідного одномандатного виборчого округу контроль за додержанням та однаковим застосуванням виборчого законодавства, а до правоохоронних органiв ВК звертається у разi визнання необхiдним проведення перевiрки зазначених у скарзі обставин (частина десята статтi 29 Закону)[ 12, 159].

Судова практика iз розгляду виборчих спорiв виокремила ще одну нагальну проблему: можливість захисту порушених прав членiв ВК, у тому числi в судовому порядку. Так, апеляцiйний суд м. Севастополя, розглянувши матерiал за заявою Ф. щодо оскарження рiшення ОВК № 225, встановив, що вiдповiдною постановою ОВК Ф. було увiльнено вiд виконання обов'язкiв голови ДВК з оплатою її працi. Вiдповiдно до позицiї суду, згідно із статтею 29 Закону, можуть бути оскарженi рiшення ОВК, пов'язанi iз виборчим процесом. У даному випадку заявник оскаржує постанову ОВК не як суб'єкт виборчого процесу; предметом оскарження є рiшення ВК, що не стосується виборчого процесу. Таким чином, на думку суду, подiбний спiр має розглядатися в порядку позовного провадження, а тому у прийняттi заяви Ф. Вiдмовлено [1, 62]. Проаналiзуємо цю ситуацiю. Положеннями статтi 29 Закону передбачено можливiсть оскарження рiшень ВК з боку виборцiв. Але у конкретнiй справi заявник Ф. оскаржувала постанову ОВК не як виборець, а як член ВК нижчого рiвня, чиї права, на її думку, порушено. Крiм того, положеннями частини четвертої статтi 26 Закону саме до повноважень ОВК вiднесено розгляд питання щодо затвердження рiшення ДВК про виконання членами ДВК їхнiх обов'язкiв з оплатою працi протягом усього перiоду повноважень ВК. Таким чином, немає пiдстав стверджувати, що вiдповiдне рiшення ОВК не стосується виборчого процесу.

Списки виборцiв

Випадкiв оскарження у судовому порядку неправильностей у списках виборцiв, а саме: невключення, неправильне включення та виключення громадян iз спискiв виборцiв пiд час чергових виборiв було небагато. I це не є дивним з огляду на значнi суперечностi щодо порядку оскарження такого роду порушень, передбаченого законами України „Про вибори народних депутатів України” та „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”.

Порядок оскарження неправильностей у списках виборцiв регламентовано положеннями частини десятої статтi 31 Закону. Вiдповiдно до цих положень, громадянин має право направити скаргу до ДВК або безпосередньо до мiсцевого суду за мiсцезнаходженням ДВК. Частиною десятою статтi 31 Закону визначенi також строки подання та розгляду цiєї категорiї скарг. За змiстом положень цiєї статтi, наприклад, ДВК уповноваженi розглядати скарги та вносити своїм рiшенням змiни до спискiв виборцiв не пiзнiше дня, що передує дню голосування. Тобто, у день голосування ДВК не мають повноважень розглядати скарги щодо неправильностей у списках, а лише мiсцевий суд може розглянути по сутi та прийняти рiшення з цього питання. Але Законом України „Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” встановлено iнший порядок оскарження неправильностей у списках виборцiв. Положеннями частини четвертої статтi 22 та частини другої статтi 26 цього Закону встановлено, що ДВК у день виборiв зобов'язана негайно розглянути вiдповiднi заяви виборцiв, а суд, у свою чергу, розглядає скарги на неправильностi у списках, якi поданi не пiзнiше, нiж за три днi до дня виборiв [8, 79-82].

Зважаючи на те, що вiдповiдною постановою ЦВК було затверджено форму спискiв виборцiв i єдинi списки виборцiв були використанi для проведення виборів депутатів місцевих рад та народних депутатів України, рiзний порядок оскарження неправильностей у списках значно ускладнив можливiсть використання заiнтересованими особами судового порядку оскарження та звiвся до того, що ДВК за старою традицiєю просто включали додаткових виборцiв до спискiв на пiдставi даних про їхнє мiсце проживання.

Деякi справи щодо спискiв виборцiв все ж були розглянутi судами. Так, Зарiчний районний суд м. Суми розглянув скаргу виборця Т. на неправомiрнi дiї голови ДВК № 201 одномандатного виборчого округу № 159 щодо вiдмови у видачi йому вiдкрiплювального посвiдчення. Своїм рiшенням суд частково задовольнив скаргу та зобов'язав ДВК негайно розглянути заяву Т. про видачу посвiдчення.

Iнше судове рiшення стосується як оскарження неправильностей у списках виборцiв, так i належного строку подання скарг. Заводський районний суд м. Миколаєва у день чергових виборiв розглянув скаргу виборця К. на дiї ДВК № 41 ОВО № 128 щодо невключення до списку виборцiв 182-х студентiв. Суд залишив скаргу без розгляду на тiй пiдставi, що, вiдповiдно до рiшення, строк на подачу такої скарги, який становить 7 днiв, вже сплив. Не аналізуючи це рiшення суду по сутi, лише зазначимо, що положеннями частини десятої статтi 31 Закону передбачено особливий порядок оскарження неправильностей у списках виборцiв, згідно з яким такого роду скарги розглядаються мiсцевими судами в день виборiв невiдкладно, але не пізніше часу закінчення голосування.

Передбачення Законом можливостi оскарження неправильностей у списках виборцiв у судовому порядку стало однiєю iз багатьох важливих новел виборчого законодавства. Саме тому через певну iнертнiсть у сприйняттi суб'єктами виборчого процесу та членами ДВК правового змiсту положень Закону та у поєднаннi iз суперечливiстю двох виборчих законiв, частина ДВК вносила змiни до спискiв виборцiв у день чергових виборiв власними рiшеннями, а ще частiше - за особистим рiшенням керiвникiв ДВК. Часом це створювало складностi для кандидатiв у депутати, а подекуди - i трагедiї. Так, апеляцiйний суд Харкiвської областi за пiдсумками розгляду скарги кандидата Г. скасував рiшення ОВК № 180 про визнання обраним кандидата Д. та встановив факти незаконного голосування на деяких дiльницях, на яких у день голосування змiни до спискiв виборцiв вносились рiшенням ДВК, що не передбачено Законом. Оскiльки на п'яти ВД кiлькiсть незаконних доповнень до спискiв виборцiв перевищила 25% загальної кiлькостi виборцiв на кожнiй iз них, рiшенням суду результати голосування на цих дiльницях у подальшому не були врахованi при встановленнi результатiв голосування в ОВО в цiлому, а обраним депутатом було визнано саме Г.

Вимоги Закону щодо внесення змiн до спискiв виборцiв у день голосування виключно за рiшенням суду або на пiдставi вiдкрiплювального посвiдчення повноцiнно та масштабно були реалiзованi вже пiд час проведення промiжних виборiв народного депутата, коли мiсцевим судом м. Мелiтополя Запорiзької областi протягом дня голосування було розглянуто та задоволено 232 скарги, пов'язані із неправильностями у списках виборцiв [12, 160-173].

Реєстрацiя кандидатiв у депутати та скасування рiшень про реєстрацiю кандидатiв

Процедура та вимоги до реєстрацiї кандидатiв досить чiтко виписанi у Законi. За даними авторiв цього огляду, не багато виникало проблемних ситуацiй щодо вiдмови у реєстрацiї кандидатiв в одномандатному виборчому окрузі. Дещо по-iншому виглядає ситуацiя з реєстрацiєю кандидатiв у багатомандатному виборчому окрузi (далi - БВО).

Так, пiсля подання до ЦВК документiв для реєстрацiї спискiв кандидатiв у БВО вiд партiй та блокiв, у реєстрацiї усього списку було вiдмовлено лише блоку полiтичних партiй „За Вітчизну” на тiй пiдставi, що висування кандидатiв цим блоком вiдбулося з порушенням вимог Закону, а саме:

• з усiх чотирьох партiй, що утворили цей блок, лише одна партiя провела свiй з'їзд у строки, визначенi законом;

• у матерiалах з'їздiв окремих партiй серед спискiв можливих партiй-партнерiв для блокування не були зазначенi назви тих партiй, якi у подальшому утворили блок полiтичних партiй „ЗВ”, а вiдповiднi посилання на утворення блоку з iншими партiями були вiдсутнi [28, 211; 223].

Таким чином, можна зробити висновок, що вiдмова у реєстрацiї цього блоку партiй стала наслiдком недбалостi вiдповiдальних за належне оформлення документацiї осiб, що, у свою чергу, свiдчить про недостатню правову культуру учасникiв полiтичного життя країни.

Досить цiкавим для аналiзу є масив рiшень ВК та судiв щодо скасування рiшень про реєстрацiю кандидатiв у депутати. Стаття 49 Закону визначає перелiк пiдстав, у разi виникнення яких ВК вищого рiвня вправi приймати рiшення про скасування реєстрацiї кандидатiв. Найчастiше справи цiєї категорiї порушувалися з таких пiдстав:

• подання кандидатом суттєво недостовiрних вiдомостей;

• використання кандидатом, який займає посаду в органах державної влади та мiсцевого самоврядування, для проведення передвиборної агiтацiї службового транспорту, зв'язку, а також залучення до проведення агiтацiйних заходiв своїх пiдлеглих;

• встановлення судом факту певного роду порушень:

а) пiдкуп виборцiв або членiв виборчих комiсiй;

б) надання виборцям або членам виборчих комiсiй грошей чи безоплатно або на пiльгових умовах товарiв, робiт, послуг, цiнних паперiв, кредитiв, лотерей, iнших матерiальних цiнностей;

в) використання для фiнансування передвиборної агiтацiї iнших коштiв, крiм коштiв свого виборчого фонду [8, 49-52].

Аналiзу процесуальних особливостей встановлення фактiв пiдкупу, надання товарiв чи послуг, а також використання коштiв поза межами виборчого фонду присвячено окремий роздiл. Наразi видається за доцiльне зупинитися на фактичних обставинах цього виду справ та дослiдити правову позицiю, яку займали ВК вищого рiвня та суди при розглядi вiдповiдних скарг та заяв .

Безумовно, найбiльшою за обсягом є практика рiшень судiв вищої iнстанцiї та ВК вищого рiвня щодо розгляду скарг на вiдповiднi постанови про скасування реєстрацiї кандидатiв у народнi депутати у зв'язку iз суттєвою недостовiрнiстю поданих кандидатами вiдомостей, у тому числi вiдомостей про доходи та майно. Нагадаємо, що вiдповiдно до положень пункту 8 частини першої та пункту 8 частини третьої статтi 49, ЦВК та ОВК скасовують рiшення про реєстрацiю кандидата у депутати у разi виявлення суттєво недостовiрних вiдомостей про кандидата.

Слід визнати чiткість та послiдовність правової позицiї, якої дотримувався Верховний Суд України пiд час розгляду скарг окремих кандидатiв у БВО на вiдповiднi рiшення ЦВК про скасування реєстрацiї. Так, вища судова iнстанцiя вважає, що питання про суттєву недостовiрнiсть вiдомостей про кандидата має бути пов'язане з наявнiстю умислу цiєї особи, що спрямований на введення в оману ВК та виборцiв стосовно вiдомостей, якi виключають можливiсть обрання його народним депутатом або можуть мати вплив на результати виборiв. На думку Верховного Суду України, виключають можливiсть обрання особи народним депутатом недостовірні відомості про вiк, громадянство, час проживання в Українi, про наявнiсть чи вiдсутнiсть судимостi за вчинення умисного злочину тощо. До того ж, суттєва недостовiрнiсть вiдомостей, що можуть позначитися на результатах виборiв, може полягати в поданнi завiдомо неправдивих бiографiчних даних, даних про майновий стан за умови, що внаслiдок їх оприлюднення у виборцiв сформується помилкова думка стосовно чесностi, порядностi, квалiфiкацiї, моральностi, економiчної незалежностi та майнової спроможностi кандидата [7,44].

Iнформацiя щодо майнового стану кандидатiв, подана в їхнiх декларацiях, мала конфiденцiйний характер, не пiдлягала опублiкуванню, а тому, вiдповiдно до позицiї Верховного Суду України, не могла вплинути на результати виборiв. З огляду на те, що закон не мiстить критерiїв суттєвої недостовiрностi вiдомостей, зазначено в одному з рiшень Верховного Суду України, у кожному конкретному випадку це питання повинно вирiшуватися стосовно кожного кандидата iндивiдуально, для уникнення чисто суб'єктивного пiдходу, а висновок ВК про недостовiрнiсть вiдомостей має грунтуватися на результатах комплексного вивчення всiєї iнформацiї та обставин, що зумовили подачу недостовiрної iнформацiї.

За даними юристів, всi скарги учасникiв перегонiв на постанови ЦВК про скасування реєстрацiї з пiдстав суттєвої недостовiрностi про доходи та майно кандидатiв були задоволенi рiшеннями Верховного Суду Украни. Цiкаво дослiдити правову позицiю, якої дотримувались апеляцiйнi суди при розглядi скарг кандидатiв на рiшення ОВК про скасування реєстрацiї з тих же пiдстав [10, 138].

На жаль, доводиться констатувати, що iнодi рiшення апеляцiйних судiв не вiдповiдали позицiї, яку зайняла вища судова iнстанцiя, не завжди скасовувалися вiдповiднi постанови ОВК про зняття з реєстрацiї кандидатiв, що фактично створило нерiвнi умови та можливостi громадянам, якi були зареєстрованi кандидатами у БВО та ОВО. Так, апеляцiйний суд Харкiвської областi задовольнив скаргу кандидата В. на постанову ОВК № 170 про скасування його реєстрацiї, вказавши у своєму рiшеннi, що розбiжностi мiж поданими кандидатом вiдомостями та даними податкової адмiнiстрацiї не можуть вважатися суттєво недостовiрними та бути пiдставою для скасування реєстрацiї. У рiшеннi цього суду за скаргою М. на постанову ОВК № 169 зазначається, що наявнi неточностi у поданiй iнформацiї про доходи та майно М. допущенi ним неумисно та без мети приховування. Схожу правову позицiю стосовно вiдсутностi умислу на введення в оману виборцiв поданням кандидатами неточних даних про доходи та майно зайняв апеляцiйний суд Сумської областi пiд час розгляду скарги Л. на рiшення ОВК № 158. При розглядi скарги Ш. на постанову ОВК № 225 апеляцiйний суд м. Севастополя взяв до уваги вiдсутнiсть вини заявника скарги та мотивiв подання ним недостовiрних вiдомостей і задовольнив скаргу.

Апеляцiйний суд Миколаївської областi при розглядi скарги К., рiшення про реєстрацiю якого кандидатом було скасовано ОВК № 133 на пiдставi суттєвої недостовiрностi вiдомостей про доходи та майно, комплексно оцiнив матерiали справи, врахувавши, у тому числi, й вiдсутнiсть умислу К. щодо приховування доходiв своєї сiм'ї. Суд не погодився iз доводами ОВК, яка оцiнила розбiжності у вiдомостях про доходи кандидата, виходячи iз порiвняння таких розбiжностей з мiнiмальною зарплатою та неоподатковуваним мiнiмумом доходiв громадян. На думку суду, потрiбно враховувати вартiсть усього майна кандидата та його сiм'ї і на пiдставi цих вiдомостей робити висновок про суттєвiсть розбiжностей. Затосовуючи такий пiдхiд, суд визнав несуттєвим невiдображення кандидатом доходу вiд продажу автомобiля у сумi 21 500 грн, що становить, вiдповiдно, лише 4% його сукупного доходу та майна [12, 176-189].

У рiшеннях апеляцiйного суду Київської областi можна вiдстежити пiдхiд щодо визначення певних кiлькiсних критерiїв, за якими тi чи iншi розбiжностi у даних про майно та доходи кандидатiв визнавалися суттєво недостовiрними. За такого пiдходу були розглянуті скарги декiлькох кандидатiв на постанови кiлькох ОВК про скасування реєстрації та вирiшено вважати суттєво недостовiрними вiдомостями, зокрема, такi:

• незазначення кандидатом у декларацiї пайового внеску її чоловiка до статутного фонду приватного пiдприємства у розмiрi 30 000 грн;

• незазначення кандидатом зарплати у розмiрi 737,19 грн, зарплати членiв сiм'ї у розмiрi 3 229,68 грн, та автомобiля ЗАЗ;

• незазначення кандидатом зарплати у розмiрi 546,19 грн та внескiв до статутних фондiв пiдприємств у розмiрi 4 000 грн;

• незазначення кандидатом суми коштiв на банкiвському рахунку у розмiрi 5 439,43 грн.

Разом iз тим апеляцiйний суд Київської областi у своєму рiшеннi не визнав суттєво недостовiрними такi вiдомостi, як незазначення кандидатом у декларацiї зарплати у розмiрi 217,28 грн.

Зазначимо також, що вiдповiдно до положень частини другої статтi 44 Закону достовiрнiсть вiдомостей, внесених до декларацiї про доходи та майно кандидатiв, перевiряються за зверненнями ЦВК та ОВК органами Державної податкової адмiнiстрацiї (далi - ДПА) не пiзнiше як за 30 днiв до дня виборiв. Насправдi ВК при перевiрцi вiдомостей, зазначених у декларацiях, не завжди дотримувалися цiєї вимоги в частинi строкiв здiйснення перевiрки. Подiбне порушеня вимог стосовно строку подання звернення ОВК до органiв ДПА стали пiдставою для вiдмови апеляцiйним судом Київської областi у задоволеннi скарги кандидата П. на рiшення ОВК № 98. У рiшеннi суду зазначається, що вiдповiдний запит щодо додаткової перевiрки декларацiї iншого кандидата П. до органiв ДПА було направлено ОВК 21 березня, а повiдомлення про порушення отримано 29 березня, тобто з порушенням встановлених законом вимог щодо строку здiйснення перевiрки декларацiй кандидатiв. На подiбнi порушення строкiв перевiрки декларацiй органами ДПА вказувалось i у рiшеннях апеляцiйного суду Тернопiльської областi у справах за скаргами кандидатiв Ч. та Г. на рiшення, вiдповiдно, ОВК № 167 та № 165.

Хоча масив судової практики та рiшень ВК щодо скасування рiшень про реєстрацiю кандидатiв на пiдставi суттєвої невiдповiдностi даних про доходи та майно кандидатiв є найбiльш широким, судами та комiсiями розглядалися також спори з iнших пiдстав, якi стосуються припинення статусу кандидатiв у депутати. Так, апеляцiйний суд Закарпатської областi залишив без задоволення скаргу Х. на рiшення ОВК № 70 про вiдмову йому у реєстрацiї кандидатом. Заявник у поданих до ОВК документах не вказав данi про освiту, натомiсть зазначив вiдомостi щодо часу вступу та закiнчення школи та технiкуму. Суд, посилаючись на положення Закону України „Про освiту”, яким встановленi певнi освiтнi рiвнi, визнав рiшення ОВК обгрунтованим та законним, а також вказав, що данi про роки вступу та закiнчення навчальних закладiв не є iнформацiєю про набуту особою освiту певного рiвня, визначеного чинним законодавством [1, 187-203].

Корисним та цiкавим для аналiзу видається також рiшення ЦВК за скаргою громадянки К. щодо суттєво недостовiрних вiдомостей, зазначених у декларацiях кандидата у народні депутати Г., який одночасно був кандидатом до iншого представницького органу. Громадянкою К. у скарзi було вказано на цi недостовiрностi, а також зазначено, що мiсцевим судом попередньо вже було встановлено факт суттєвої недостовiрностi вiдомостей у декларацiї Г. як кандидата до представницького органу. Натомiсть, ЦВК у своєму рiшеннi зазначає, що висновки мiсцевого суду щодо достовiрності вiдомостей, внесених до документа, якi не стосуються виборiв народних депутатiв України, не можуть мати доказового значення при розглядi справи, пов'язаної саме iз виборами народних депутатiв. Крiм того, вiдповiдно до позицiї ЦВК, зазначення у графi декларацiї, що передбачає перелiк доходiв сiм'ї кандидата, суми доходу, отриманого вiд вiдчуження майна, яке перебувало у спiльнiй власностi кандидата та членiв його сiм'ї без визначення особистої частки вiд цiєї суми кандидата, не може вважатися поданням суттєво недостовiрних вiдомостей [12, 186]. Наведенi приклади свiдчать про необхiднiсть подальшого удосконалення механiзму правового регулювання вiдповiдних вiдносин та чiткого законодавчого визначення поняття „суттєва недостовiрнiсть” [9, 10].

Вiдповiдно до положень статтi 14 Закону „Про Центральну виборчу комiсiю”, ЦВК здiйснює контроль за виконанням виборчого законодавства. Крiм того, згiдно з положеннями частини чотирнадцятої статтi 29 Закону, ЦВК вправi також за власною iнiцiативою скасувати рiшення ВК нижчого рiвня. Практична реалiзацiя цих положень знайшла свiй прояв у рiшеннi ЦВК за зверненням народного депутата О. та скаргою кандидата I. на постанову ОВК № 147 щодо реєстрацiї кандидатом у депутати Н., якого рiшенням суду визнано винним у корупцiйному дiяннi та порушеннi спецiального обмеження положень Закону „Про боротьбу iз корупцiєю”. Незважаючи на те, що строк подання скарги кандидатом I. був пропущений i скаргу, вiдповiдно, залишено без розгляду, ЦВК прийняла рiшення про скасування вiдповiдної постанови ОВК про реєстрацiю Н. кандидатом у депутати [21, 17].

Загалом слід зазначити, що у разi подальшого вдосконалення законодавства про вибори, очевидно, потрiбно окремо врегулювати механiзми здiйснення контролю ВК за дотриманням, виконанням та однаковим застосуванням законодавства, а також встановити окремi процедурнi положення здiйснення таких контрольних функцiй з метою однакового реагування комiсiй на звернення щодо порушень усiх без винятку суб'єктiв виборчого процесу [17, 32].

Звернімося ще до одного цiкавого рiшення ЦВК, яке було прийнято вже пiд час пiдготовки повторних виборiв у трьох ВО, у справi щодо заяв кандидатiв М. та К. з проханням розглянути в порядку контролю за дотриманням виборчого законодавства питання щодо реєстрацiї кандидата Р., а також заяви самого кандидата Р. з проханням повiдомити йому про вiдповiднiсть вимогам законодавства рiшення ОВК про реєстрацiю його кандидатом. Одразу зазначимо, що кандидати М. та К. пропустили встановлений законодавством строк на оскарження постанови ОВК № 18 про реєстрацiю кандидатом у депутати Р. Таким чином, у разi направлення ними вiдповiдної скарги на рiшення ОВК така скарга була би залишена без розгляду. Натомiсть цi кандидати звернулися до ЦВК iз заявою в порядку здiйснення контролю, i ЦВК цi заяви задовольнила, скасувавши вiдповiдне рiшення ОВК про реєстрацiю Р. кандидатом. Доволi цiкавим також є факт прохання кандидата повiдомити йому правомiрнiсть реєстрацiї його кандидатом [12, 189].

Розглянемо iнші аспекти та пiдстави скасування реєстрацiї кандидатiв у депутати. Так, ЦВК за скаргою громадянки Т. своїм рiшенням скасувала постанову ОВК № 75 про реєстрацiю кандидата Ж., який бiльше року перебуває пiд арештом в iншiй країнi. Незважаючи на той факт, що Ж. виїхав за межi України за наявностi належно оформленої вiзи, тобто на пiдставi чинних мiжнародних договорiв України, вiдповiдно до позицiї ЦВК утримання цього кандидата пiд вартою є iнiцiативою правоохоронних органiв iншої держави, а тому нинiшнє перебування його за межами України не охоплюється поняттям дiї чинних мiжнародних договорiв України [12, 191].

Зазначимо, що положенням частини другої статтi 8 Закону, якими встановлюються умови стосовно проживання в Українi, бракує чiткої визначеностi. На нашу думку, з формального боку, перебування громадянина за власним бажанням за межами держави (тривiальний приклад - на вiдпочинку) не охоплюється перелiком обставин, передбачених частиною другою статтi 8. У той самий час тривалiсть такого перебування Законом не визначена i з правової точки зору, виходячи iз положень Закону, немає рiзницi у перебуваннi за межами держави протягом одного тижня чи одного року. Крiм того, внаслiдок недостатньо чiткого правового регулювання вимог щодо перебування громадян України за її межами вiдповiдно до чинних договорiв України, залишилася невизначеною можливiсть громадянина, який, наприклад, впродовж певного часу перебуває на законних пiдставах в iноземнiй державi, з якою Україною не укладено жодного договору, бути обраним депутатом [10, 78].

На думку юристів, при розглядi подiбних спорiв, ВК та суди могли застосовувати положення iнших законодавчих актiв України. Пригадаємо, що вiдповiдною постановою Кабiнету Мiнiстрiв України було внесно змiни до „Положення про паспортну службу України” органiв внутрiшнiх справ за пiдсумками прийняття вiдомого рiшення Конституцiйного Суду України. Нинi органи паспортної служби, у тому числi, здiйснюють реєстрацiю громадян за обраним ними мiсцем проживання [24, 68-69]. Отже, у разi, коли заiнтересованими особами наводилося пiдтвердження стосовно їхньої реєстрацiї (за попередньою термiнологiєю - прописки) за певним мiсцем проживання органами паспортної служби, правозастосовчi органи при прийняттi вiдповiдних рiшень мали би виходити iз правового факту проживання особи в Українi, а не її фiзичного перебування за межами держави протягом певного часу.

Схожим iз попереднiм є й iнший випадок, коли кандидат Т. була зобов'язана доводити легальнiсть свого перебування за межами України. Попередньо ОВК № 204 зареєструвала Т. кандидатом у депутати, але на вимогу голови ОВК вона повинна була надати додаткову iнформацiю про легальнiсть свого перебування за межами України протягом майже 13 мiсяцiв. Вiдповiднi документи, поданi кандидатом Т., не задовольнили ОВК, i рiшення про її реєстрацiю кандидатом було скасовано ОВК. При розглядi скарги кандидата на постанову ОВК ЦВК вказала у своєму рiшеннi, що на пiдставi документiв, наданих Т., неможливо встановити легальнiсть її перебування за кордоном i тому скарга Т. була залишена без задоволення [12, 196]. Два останнi епiзоди свідчать про необхiдність бiльш чiткого регулювання вiдповiдних положень статтi 8 Закону, якi визначають права бути обраними саме в частинi тимчасового перебування за межами держави. Крiм того, не видається беззаперечною позицiя ОВК, коли громадянин змушений був доводити легальнiсть свого перебування за кордоном з огляду на положення статтi 62 Конституцiї України про те, що нiхто не зобов'язаний доводити свою невинуватiсть у вчиненнi злочину, адже за певних умов факт нелегального перебування за кордоном держави може мати ознаки складу злочину.

Розглянемо питання про скасування реєстрацiї кандидатiв, якi здiйснювалися ВК вищого рiвня на пiдставi встановлених судом фактiв порушення виборчого законодавства. Так, ЦВК у справi за скаргою кандидата К. своїм рiшенням скасувала постанову ОВК № 220 про реєстрацiю iншого кандидата iз тим же прiзвищем на пiдставi встановленого апеляцiйним судом м. Києва факту використання „iншим” К. для ведення передвиборної агiтацiї iнших коштiв, крiм коштiв виборчого фонду.

Пiд час пiдготовки повторних виборiв ЦВК розглянула скаргу кандидата Ж. на рiшення ОВК № 35 про скасування його реєстрацiї кандидатом. Рiшення ОВК стосовно кандидата Ж. було ухвалено на пiдставi декiлькох попередньо оголошених йому попереджень та встановлених у судовому порядку фактiв порушень виборчого законодавства. Спробуємо проаналiзувати характер порушень з боку кандидата Ж., за якi йому оголошувалися цi попередження. Отже, одне з попереджень (умовно зазначимо як № 1) було оголошено кандидатовi Ж. у зв'язку iз виступом на його зустрiчi з виборцями народного депутата України, голови комiтету Верховної Ради України Т. (у вiдповiдному роздiлi цього огляду „Передвиборна агiтацiя” ми розглянемо питання заборони на участь в агiтацiйних заходах певної категорiї громадян). Протягом дев'яти-десяти днiв пiсля оголошення попередження № 1 кандидатовi Ж. у зв'язку з поширенням друкованих матерiалiв з виступами народних депутатiв України було оголошено ще два попередження (умовно зазначимо як №№ 2 та 3). Залишається лише гадати, чому кандидат Ж., усвiдомлюючи чиннiсть попередження № 1, вiдповiдного рiшення ОВК про оголошення попередження, яке не було оскаржене та скасоване, припустився вчинення аналогiчного порушення, адже ОВК могла скасувати рiшення про його реєстрацiю кандидатом вже пiсля оголошення йому другого поспiль попередження за будь-яке порушення [12, 199-206; 214].

Протягом наступних двох днiв кандидатовi Ж. були оголошені попередження за незаконне формування i використання свого виборчого фонду (№ 4 та № 5) у зв'язку iз надходженням до його фонду добровiльних внескiв вiд суб'єкта пiдприємницької дiяльностi, який має заборгованiсть перед бюджетом. З огляду на необхiднiсть створення рiвних умов усiм кандидатам, незалежно вiд їхньої iдеологiчної чи партiйної приналежностi, а також з метою запобiгання можливому застосуванню адмiнiстративного ресурсу в умовах нерiвного доступу кандидатiв до iнформацiї, що стосується виборiв, положення частини п'ятої статтi 36 Закону, що саме й встановлюють заборону здiйснювати внески до виборчого фонду суб'єктам пiдприємництва, якi мають вiдповiдну заборгованiсть, повиннi зазнати суттєвих змiн.

А от оголошення кандидатовi Ж. чергового попередження (вже № 6) за порушення ним положень частини шостої статтi 51 Закону, якi визначають право кандидата укладати угоди про оренду примiщень для проведення зустрiчей з виборцями, на тiй пiдставi, що кандидат Ж. не укладав вiдповiдної угоди з однiєю установою, не видається безспiрним. Норма Закону щодо права укладати подiбнi угоди не означає обов'язок кандидата орендувати примiщення на оплатнiй основi. До речi, такої ж позицiї дотримувалися суди при розглядi вiдповiдних справ. На нашу думку, ця норма Закону також має зазнати уточнення.

Ще одне попередження (умовно - № 7) кандидату Ж. було оголошено за порушення вимог частини шостої статтi 56 Закону, яка встановлює заборону на проведення передвиборної агiтацiї, що супроводжується наданням виборцям грошей. Знову доводиться констатувати нечiткiсть законодавчих формулювань: заборонено здiйснювати надання грошей тим виборцям, серед яких проводиться агiтацiя, чи заборонено виплачувати певну винагороду тим членам штабу кандидата, агiтаторам, якi залученi до проведення агiтацiйних заходiв. За матерiалами цiєї справи можна зробити висновок, що кошти кандидат Ж. виплачував саме агiтаторам, а не виборцям. З огляду на правову позицiю ВК вищого рiвня та судiв стосовно того, що кошти виборчого фонду кандидата можуть бути використанi не лише на ведення передвиборної агiтацiї (вiдповiдну справу проаналiзуємо у роздiлi „Передвиборна агiтацiя”), видається, що оплата кандидатом у депутати працi членів свого штабу не є порушенням законодавства. Iнша справа - форма виплати такої винагороди, що повинна бути належним чином дотримана [12, 207-213].

Остаточне рiшення ОВК щодо скасування реєстрацiї кандидата Ж. приймалося на пiдставi оголошених йому попереджень, а також двох рiшень мiсцевого суду м. Нiкополя Днiпропетровської областi про встановлення фактiв порушення вимог законодавства стосовно використання для ведення передвиборної агiтацiї iнших коштiв, окрiм коштiв виборчого фонду. Зазначимо одну особливiсть: вiдповiднi цивiльнi справи розглядалися мiсцевим судом за заявами ОВК про встановлення фактiв порушення. Згадаємо, що пiсля набуття чинностi новою редакцiєю глави 30-В ЦПК законом взагалi не передбачено розгляд заяв ВК вищого рiвня з вимогою про встановлення фактiв порушення. Комiсiї вправi звертатись iз скаргами на неправомiрнi дiї, зокрема, кандидатiв у депутати. А як свiдчать матерiали обох справ, судом розглядалися саме заяви ОВК з вимогою про встановлення фактiв порушення законодавства кандидатом у депутати Ж. Наразi невiдомо, чи було кандидатом Ж. поставлено у судовому засiданнi запитання вiдносно того, в якому порядку здiйснюється судочинство: в порядку глави 30-В ЦПК чи в порядку окремого провадження, а саме - встановлення фактiв, що мають юридичне значення.

Аналiзуючи ситуацiю навколо скасування реєстрацiї кандидата Ж., розглянемо інший аспект: застосування механiзму „легiтимiзацiї” рiшень ВК через судовi рiшення. Згадаємо, що вiдповiдно до положень частини дванадцятої статтi 29 Закону у разi надходження скарги з одного й того самого питання до ВК та до суду, ВК зупиняє розгляд скарги до набрання рiшенням суду законної сили. Згiдно з положеннями частини тринадцятої статтi 29, у разi скасування судом рiшення ВК, рiшення з цього питання приймає ВК, рiшення якої було скасовано, або ВК вищого рiвня на пiдставi рiшення суду. Таким чином, законодавець встановлює щодо рiшення суду певне „верховенство”. ЦВК у своїй дiяльностi дотримувалася позицiї, згідно з якою предмет спору, дослiджений та встановлений у судовому порядку, не пiдлягав подальшому розгляду у ВК. За таких умов, у разi оскарження певного рiшення ВК у судовому порядку й подальшого незадоволення скарги, рiшення ВК набуває бiльшого ступеня „легiтимностi” [10, 94-99]. Подiбна процедура була використана пiд час пiдготовки повторних виборiв, коли виборцем М. була оскаржена до апеляцiйного суду Днiпропетровської областi постанова ОВК про оголошення кандидатовi Ж. попередження, яке умовно нами позначено як № 4. Рiшенням суду у задоволеннi скарги заявниковi М. було вiдмовлено, тобто законнiсть i правомiрнiсть вiдповiдної постанови ОВК була пiдтверджена у судовому порядку. У зв'язку iз цим у подальшому кандидатовi Ж. було складнiше оскаржувати iншi рiшення ОВК про оголошення йому попереджень.

Передвиборна агiтацiя

Досить цiкавою для аналiзу видається правозастосовча практика ВК вищого рiвня та судiв щодо порядку ведення передвиборної агiтацiї, яка, власне, створює значний масив пропозицiй та рекомендацiй щодо подальшого вдосконалення виборчого законодавства. Фахiвцi свiдчать, що роздiл VIII Закону опрацьовувався надзвичайно ретельно. Але разом iз тим законодавцевi не вдалось уникнути певних прогалин у визначеннi термiнiв та правовому регулюваннi деяких процедур, що у подальшому виявилось у застосуваннi Закону ВК та судами. Так, бракує самого визначення поняття передвиборної агiтацiї, що покладає на правозастосовчi органи додатковий обов'язок щодо належного встановлення сутi правової дефiнiцiї. Зокрема, ЦВК при розглядi скарги лiдера полiтичної партiї „Я” Б. щодо порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї представниками виборчого блоку „ЗЄ„ вказує на те, що передвиборна агiтацiя є дiяльнiстю суб'єктiв виборчого процесу, спрямована на схиляння виборцiв до голосування за того або iншого кандидата, голосування проти того або iншого кандидата чи партiю. Однак, вiдповiдно до позицiї ЦВК, розповiдь про дiяльнiсть партiй, якi входять до виборочго блоку, не є за своєю суттю передвиборною агiтацiєю.

Подiбне тлумачення поняття агiтацiї наводить на певнi роздуми. Майже всi громадяни України є бiльш-менш постiйними телеглядачами. Перед початком виборчого процесу на одному iз загальнодержавних телеканалiв демонструвався триваючий телепроект, який був реалiзований за фiнансового сприяння полiтичної партiї „З”, про що глядачi могли дiзнатися з вiдповiдного посилання пiд час демонстрацiї. Пiсля початку виборчого процесу, але до початку ведення передвиборної агiтацiї партiя „З” добросовiсно прибрала згадування своєї назви пiд час трансляцiї окремих частин телепроекту, розумiючи, очевидно, що зазначення її участi у створеннi програми може бути розцiнено як полiтична агiтацiя. Проте, з урахуванням позицiї ЦВК, яка у подальшому була пiдтримана вiдповiдним рiшенням Верховного Суду України, видається, що подiбне „просте згадування” фiнансової участi окремої партiї у створеннi певного телепроекту не могло вважатися саме агiтацiєю [25, 122-125].

Цiкавим є рiшення суду, в якому газетна публiкацiя за змiстом визнається такою, що має агiтацiйний характер. У цьому матерiалi при дослiдженнi проблеми встановлення у судовому порядку фактiв порушення виборчого законодавства автори вже посилалися на рiшення мiсцевого суду м. Мелiтополя Запорiзької областi у справi за скаргою ОВК № 82 про встановлення факту порушення та заборону розповсюдження випуску газети „МВ”, який був пiдписаний до друку близько 23:00 у п'ятницю, 29 березня, та був надрукований накладом 82 тисячi примiрникiв наступної суботи, коли проведення передвиборної агiтацiї було заборонено. Цей випуск газети мiстив певнi матерiали, якi, на думку ОВК, носять характер агiтацiї за одного з кандидатiв. Судом не було взято до уваги позицiю представникiв цього ЗМI про те, що опублiкований матерiал мiстить вiдомостi щодо дiяльностi певної особи не у зв'язку з його статусом кандидата і є iнформацiйним. Натомiсть судом встановлено, що за змiстом дана публiкацiя є формою передвиборної агiтацiї. Рiшенням суду було встановлено факт порушення вимог статтi 56 Закону та заборонено розповсюдження газети „МВ” [1, 144].

Рiшенням ЦВК було оголошено попередження партiї „С” за участь в її агiтацiї осіб, які не є громадянами України, що заборонено вiдповiдними положеннями частини першої статтi 56 Закону. Пiд час трансляцiї агiтацiйних програм цiєї партiї, ефiрний час на проведення яких був профiнансований з коштiв Державного бюджету України, участь у них брали iноземнi громадяни. З точки зору застосування положень статтi 56 Закону не виникає питань щодо правомiрностi оголошення попередження партiї „С” за порушення вимог Закону [10, 154]. Але, зважаючи на наведене вище визначення поняття агiтацiї Центральною виборчою комісією, виникає iнше питання: чи вбачалось би порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї суб'єктом виборчого процесу у разi, якщо би пiд час трансляцiї в ефiрi програми, оплаченої цим суб'єктом з коштiв виборчого фонду, особи, які не є громадянами України, розповiдали б про дiяльнiсть певного кандидата чи партiї. На жаль, положення Закону через свою нечiткiсть не дають однозначної вiдповiдi на це питання [28, 65-66].

Ще однiєю прогалиною законодавства стосовно правового закрiплення понять, на нашу думку, є положення частини одинадцятої статтi 56 Закону, що забороняють включення агiтацiйних матерiалiв до iнформацiйних програм [8, 84]. Через вiдсутнiсть визначення самого поняття iнформацiйної програми залишився незрозумiлим порядок застосування цiєї норми. Натомiсть, ЦВК та у подальшому Верховний Суд України при розглядi вже згаданої нами скарги лiдера полiтичної партiї „Яблуко” М.Бродського на неправомiрнi дiї кандидатiв виборчого блоку „За Єдину Україну„ пiд час проведення передвиборної агiтацiї, що полягали у фiнансуваннi цим блоком телевiзiйної трансляцiї спортивних змагань, встановили, що трансляцiя спортивних змагань не є iнформацiйною програмою. У судовому рiшеннi не було дано правової оцiнки змiсту саме посилання на участь блоку - суб'єкта виборчого процесу у фiнансуваннi створення телепрограми пiд час проведення виборчої кампанiї. На нашу думку, за змiстом це посилання якраз i мало всi ознаки агiтацiї [1, 175].

З огляду на аналiз практики застосування положень статтi 51 Закону цiкавою є справа, розглянута ЦВК, за скаргою кандидата Т. щодо порушень законодавства про вибори в частинi ведення передвиборної агiтацiї кандидатом В. Пiд час свого виступу на телебаченнi кандидат В. звинуватила кандидата Т. у скоєннi злочинiв. Своїм рiшенням ЦВК, керуючись положеннями частин першої та третьої статтi 62 Конституцiї України, а також частини першої статтi 51 Закону, визнала, що кандидат В. порушила вимоги частини першої статтi 51 щодо можливостi здiйснення передвиборної агiтацiї у будь-яких формах i будь-якими засобами, що не суперечать законодавству держави. Кандидату В. було оголошено попередження. У цiй справi заслуговує на увагу такий момент: вiдповiдно до положень частини десятої статтi 55 Закону, телерадiоорганiзацiям заборонено надавати ефiрний час для здiйснення передвиборної агiтацiї суб'єктам виборчого процесу без укладення вiдповiдних угод та здiйснення оплати ефiрного часу.

Своїм рiшенням ЦВК визнала порушення з боку кандидата В. саме в частинi умов ведення передвиборної агiтацiї, хоча з матерiалiв справи не встановлено, чи була телепередача, участь у якiй взяла кандидат В., програмою передвиборної агiтацiї з боку виборчого блоку „В”, у списку якого кандидат В. була зареєстрована. У разi ж встановлення вiдсутностi такої угоди, очевидно, до вiдповiдальностi потрiбно було притягти засiб масової iнформацiї (далi - ЗМI) - телеканал, хоча доводиться констатувати ще й факт того, що чинним законодавством про вибори не передбачено вiдповiдальнiсть за порушення вимог частини десятої статтi 54 Закону. Очевидно, що пiдлягав перевiрцi й факт можливої оплати кандидатом В. ефiрного часу з коштiв виборчого фонду. Попри все це, Т. вже пiсля проведення виборiв звернулася до суду за захистом своїх порушених прав шляхом подання позовної заяви про захист честi, гiдностi та дiлової репутацiї. За даними авторiв цього матерiалу, пiсля дослiдження справи Т. мiсцевим та апеляцiйним судами, вимоги позовної заяви були задоволені [12, 202].

Важливою новелою Закону, що мала зупинити застосування „чорного компромату” у виборчiй кампанiї, стали положення частини п'ятої статтi 56. Цiєю нормою передбачено механiзм оперативного реагування кандидатiв у народнi депутати у разi поширення у ЗМI iнформацiї, яку кандидат вважає явно недостовiрною. Простежимо, як була застосована ця норма у процесі пiдготовки виборiв. Так, ЦВК розглянула скаргу кандидата Т. щодо направлення подання до мiсцевого суду про тимчасове припинення дiяльностi одного з загальнодержавних телеканалiв. Пiд час трансляцiї в ефiр на цьому каналi телепередачi „П”, яка не була програмою передвиборної агiтацiї, були поданi висловлювання кандидатiв у депутати та посадових осiб державної влади щодо дiяльностi кандидата Т., причому оцiнка дiяльностi Т. носила негативний характер. Враховуючи той факт, що загальнодержавний телеканал вiдповiдно до положень частини п'ятої статтi 56 Закону офiцiйно висловив готовнiсть надати кандидату Т. ефiрний час для розмiщення спростування поширених щодо неї вiдомостей, ЦВК своїм рiшенням скаргу Т. залишила без задоволення [12, 206-207]. Ця справа, крiм усього, вкотре наочно демонструє необхiднiсть законодавчого закрiплення поняття агiтацiї, оскільки цiлком зрозумiло, що просте поширення iнформацiї будь-якого змiсту, негативного чи позитивного, про дiяльність суб'єктiв виборчих перегонiв великою мiрою сприяє формуванню у виборцiв, вiдповiдно, ставлення прихильностi чи, навпаки, несприйняття кандидата або партiї.

Одним iз обмежень ведення передвиборної агiтацiї, вiдповiдно до положень частини першої статтi 56 Закону, є заборона участi в агiтацiї органів державної влади та мiсцевого самоврядування, а також їх службових та посадових осіб. Стосовно посадових осiб, які були зареєстровані кандидатами у депутати, ЦВК та Верховний Суд України у своїх рiшеннях за скаргами лiдера полiтичної партiї „Я” Б. щодо порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї представниками виборчого блоку „ЗЄ„ встановили, що зазначенi обмеження на цих посадових осiб не поширюються i Закон не вимагає вiд них припинення своїх повноважень на час участi у виборчому процесi.

Слід зазначити, що пiд час пiдготовки чергових виборiв 2002 року участь народних депутатiв України, у тому числi й тих, хто не був зареєстрований як кандидат на наступних виборах, у веденнi агiтацiї була досить активною. Але вже пiд час пiдготовки повторних виборiв апеляцiйний суд Черкаської областi за скаргою кандидата Г. встановив, що народнi депутати України є службовими особами органу державної влади i, вiдповiдно, не мають права брати участь у передвиборнiй агiтацiї. Нами вже були проаналiзовані епiзоди з практики застосування положень Закону ОВК, коли кандидатовi Ж. за участь у його передвиборнiй агiтацiї народних депутатiв було оголошено попередження.

Доцiльно згадати й iнший випадок оголошення попередження ОВК пiд час пiдготовки повторних виборiв кандидатовi Ж., рiшення про яке у подальшому було скасоване постановою ЦВК. Пiд час розгляду скарги кандидата Ж. ЦВК було встановлено, що народнi депутати виступали в прямому ефiрi передачi, присвяченої дiяльностi Верховної Ради України, i дiйсно вислювлювали пiдтримку кандидатовi Ж. Разом iз тим, ЦВК не встановила факту участi кандидата Ж. у пiдготовцi цiєї передачi, до того ж сам кандидат участi у нiй не брав. Подiбна справа була також розглянута ЦВК за зверненням народного депутата П. щодо порушень ведення передвиборної агiтацiї, а саме - розповсюдження виборчими блоками „ЗЄ„ та „НА” (мiж iншим, опонуючими силами на виборах) друкованих агiтацiйних матерiалiв, що не мiстять необхiдної вихiдної iнформацiї (вiдомостi про установу, що здiйснила друк, наклад, вiдповiдальну за випуск особу). Пiд час розгляду цього звернення ЦВК було встановлено, що обидва виборчi блоки не здiйснювали замовлення i, вiдповiдно, не оплачували виготовлення тих матерiалiв, про якi згадувалось у зверненнi депутата П. Таким чином, ЦВК, з посиланням на той факт, що триває перевiрка правоохоронними органами фактiв виготовлення окремими пiдприємствами агiтацiйних матерiалiв з порушенням вимог законодавства, залишила звернення без задоволення.

Наведені приклади свідчать про необхiдність законодавчого закрiплення обов'язку ЗМI надавати ефiр виключно на пiдставi угод iз суб'єктом виборчого процесу, оплачених належним чином, а також встановити вiдповiдальнiсть юридичних осiб ЗМI за порушення цих вимог. На пiдтвердження такої позицiї авторiв наведемо ще декiлька прикладiв з практики апеляцiйних судiв [18, 330].

Апеляцiйний суд Тернопiльської областi розглянув та задовольнив скаргу кандидата У. на рiшення ОВК № 164 про оголошення йому попередження за порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї, а саме - публiкацiї в газетi агiтацiйних матерiалiв без укладання угоди та оплати публiкацiї з коштiв виборчого фонду. Судом було встановлено, що публiкацiю кандидат не замовляв та дозвiл на розмiщення агiтацiйних матерiалiв не давав. На пiдставi цього рiшення ОВК було визнано неправомiрним та скасовано судом.

Рiшенням апеляцiйного суду м. Києва було розглянуто та задоволено скаргу кандидата С. на рiшення ОВК № 217. Суд встановив, що мало мiсце порушення порядку ведення агiтацiї: поширення агiтацiйних матерiалiв на пiдтримку цього кандидата, якi не мiстили необхiдних вихiдних даних, але у судовому засiданнi не було встановлено зв'язку мiж цими порушеннями та дiями кандидата С.

Судова практика свідчить про ще одну, досить суттєву прогалину чинного виборчого законодавства. Апеляцiйним судом Львiвської областi було розглянуто скаргу виборця В. на бездiяльнiсть ОВК № 125, що полягала, на думку заявника, в усуненнi цiєї комiсiї вiд оцiнки порушень порядку ведення агiтацiї з боку кандидата О., а саме - ненаданнi до ОВК примiрника агiтацiйного плаката-розтяжки. Нагадаємо, що положеннями частини шостої статтi 52 Закону на партiї (блоки) та кандидатiв покладено обов'язок подання до вiдповiдної ВК примiрникiв друкованих агiтацiйних матерiалiв [1, 179-192]. Разом iз тим поза межами правового регулювання цiєї норми дiйсно залишилися питання про розмiщення плакатiв-розтяжок, якi навряд чи можуть бути визнанi саме друкованими матерiалами.

Розглянемо ще такий аспект ведення передвиборної агiтацiї, визначений частиною другою статтi 56 Закону, як обмеження щодо ведення агiтацiї у вiйськових частинах та установах кримiнально-виконавчої системи. Апеляцiйним судом Львiвської областi було розглянуто та задоволено скаргу кандидата К. на бездiяльнiсть ОВК № 117 щодо ненадання вчасно кандидатовi iнформацiї про дату, час i мiсце зустрiчей кандидата iз виборцями, якi перебувають у цих частинах та установах. Суд наголосив на тому, що органiзацiя зустрiчей кандидатiв iз виборцями на цих ВД є обов'язком, а не правом ОВК, як це помилково трактували члени ОВК [1, 186].

Фiнансування виборчої кампанiї

Масив практики розгляду ВК та судами справ, пов'язаних iз фiнансуванням виборчої кампанiї, не є значним. Але немає сумнiву у тому, що потребують подальшого вдосконалення положення законодавства про вибори стосовно саме фiнансування виборчої кампанiї.

Ми вже згадували у цьому дослідженні про обов'язок суб'єктiв виборчого процесу здiйснювати оплату поширення всiх агiтацiйних матерiалiв лише з коштiв виборчого фонду. Разом з тим, законодавцем не було чiтко врегульовано питання щодо того, чи можливе витрачання коштiв виборчого фонду на здiйснення iнших заходiв, не пов'язаних з агiтацiєю. Вважаємо, що й вiдповiдною постановою ЦВК, якою затверджено „Порядок облiку надходжень та використання коштiв виборчих фондiв полiтичних партiй, виборчих блокiв полiтичних партiй, кандидатiв у народнi депутати України та звiтностi iз цих питань” [24, 44-47], повною мiрою не було врегульовано це питання. Крiм передбачених цим Порядком у перелiку витрат на проведення заходiв передвиборної агiтацiї, можемо виокремити лише деякi, що прямо не пов'язанi iз такою дiяльнiстю, а, натомiсть, вiдображають витрати на „загальноадмiнiстративнi” цiлi:

• послуги зв'язку;

• оплата транспортних послуг та утримання транспортних засобiв;

• оренда (плата за оренду примiщення, обладнання тощо);

• оплата банкiвських послуг.

Найбільш невизначеним є такий напрям витрат, як використання коштiв не за цiльовим призначенням. За вiдсутностi законодавчого визначення „цiльових” напрямiв використання коштiв виборчих фондiв незрозумiлими залишилися критерiї вiднесення окремих витрат до „нецiльових”.

Проаналiзуємо рiшення ЦВК та Верховного Суду України за скаргами лiдера полiтичної партiї „Я” Б. щодо порушення порядку ведення передвиборної агiтацiї представниками виборчого блоку „ЗЄ„. Правова позицiя цих установ є такою: участь виборчого блоку „ЗЄ„ у фiнансуваннi трансляцiї спортивних змагань не є порушенням порядку ведення агiтацiї, а сама трансляцiя змагань не є передвиборною агiтацiєю й iнформацiйною програмою. Таким чином, iз цих рiшень прямо випливає, що ЦВК та Верховний Суд України не вважають порушенням вимог виборчого законодавства фiнансування з коштiв виборчого фонду iнших заходiв, нiж заходи передвиборної агiтацiї. Наразi авторам невiдомо, чи змогли використати таке тлумачення положень Закону кандидати та партiї (блоки), чи витрачалися кошти виборчих фондiв на iншi цiлi: оплату вiдряджень, оплату праці осiб, залучених до роботи у штабах кандидатiв тощо. За даними, що були опублiкованi ЦВК, жодна з полiтичних партiй чи блокiв не зазначила у своїх фiнансових звiтах використання коштiв не за цiльовим призначенням, а кандидати, якi були зареєстрованi у 225-ти ОВО, разом витратили трохи бiльше 8 тис. гривень цiєї категорiї коштiв.

Доречно нагадати, що, наприклад, частиною другою статтi 5 Закону України „Про вибори депутатiв мiсцевих рад та сiльських, селищних, мiських голiв” прямо заборонено використовувати кошти виборчого фонду на iншi потреби, окрiм виборчої кампанiї [20, 15]. До того ж i Законом „Про вибори народних депутатів України” в редакцiї 1998 року передбачалося, що кошти виборчого фонду можуть використовуватися виключно на потреби агiтацiйної кампанiї (частина дванадцята статтi 37) [28, 105].

Положеннями частини п'ятої статтi 52 Закону партiям (блокам) та кандидатам надано право при виготовленнi матерiалiв агiтацiї застосовувати майно, що їм належить. Вочевидь, законодавець передбачав, що партiї (блоки) та кандидати можуть використовувати певне друкарське чи полiграфiчне обладнання. Застосована ж конструкцiя правової норми не видається вдалою з огляду на те, що грошовi кошти так само є майном, яке належить певному власниковi [8, 131]. Отже, якщо до аналiзу цiєї норми застосувати цивiлiстичний пiдхiд, то використання для виготовлення агiтацiйних матерiалiв майна суб'єктiв виборчого процесу у виглядi грошових коштiв, але не з коштiв виборчого фонду, не може вважатися порушенням. Крiм того, застосування термiна „належить” залишило поза межами правового регулювання питання щодо власника майна через те, що майно може належати певному суб'єктовi, який не є власником цього майна, наприклад, на правi оперативного управлiння. Такi недолiки Закону з точки зору недосконалостi юридичної технiки позначилися на правозастосовчій практиці судiв.

Апеляцiйний суд Донецької областi розглянув справу за скаргою В. на рiшення ОВК № 54, яким до В. застосованi санкцiї за порушення вимог законодавства стосовно порядку ведення агiтацiї, а саме - друкування агiтацiйних матерiалiв з використанням ризографа, власником якого не є В. Судом було встановлено, що заявник скарги є володiльцем ризографа на пiдставi договору оренди, тобто на законних пiдставах. Доводи ОВК про несплату орендної плати не були взятi судом до уваги як такi, що стосуються наявних цивiльноправових вiдносин власника ризографа та В. та не пов'язанi з вiдносинами, якi регулюються виборчим законодавством [1, 199].

Досить актуальним також залишається питання забезпечення прозоростi фiнансових витрат виборчих фондiв кандидатiв та партiй. На жаль, законодавчо не встановлений порядок оприлюднення вiдповiдних вiдомостей, а це, у свою чергу, не сприяє забезпеченню принципу рiвностi кандидатiв [9, 10] . Так, Соснiвський районний суд Черкаської областi вже напередоднi повторних виборiв народних депутатiв розглянув скаргу кандидата О. щодо встановлення факту використання кандидатом В. при фiнансуваннi передвиборної агiтацiї, крiм коштiв свого виборчого фонду, iнших коштiв. Крiм iнших доказiв, кандидат О. посилався на участь кандидата В. у передачах на загальнодержавних телеканалах, якi не стосувалися виборiв, а трансляцiя цих передач супроводжувалася вiдеорядом на пiдтримку кандидата В. на виборах. Кандидат О. також стверджував, що оплату ефiрного часу здiйснено не з виборчого фонду кандидата В. та за явно заниженими тарифами. Зазначимо, що своїм рiшенням суд залишив скаргу без задоволення, посилаючись на ненадання кандидатом О. переконливих доказiв стосовно порушень законодавства з боку В. [1, 206]

Гарантiї дiяльностi суб'єктiв виборчого процесу.

Доводиться визнати, що у правозастосовчій практиці ВК та судiв щодо реалiзацiї положень роздiлу IХ Закону, присвячених гарантiям дiяльностi деяких суб'єктiв виборчого процесу, застосовувався різний правовий підхід до вирішення тотожних питань.

Положеннями статтi 61 Закону визначено порядок реєстрацiї та правовий статус офiцiйних спостерiгачiв вiд iноземних держав та мiжнародних органiзацiй. Поза межами правового регулювання Законом залишилося питання про громадянство особи, яка може бути зареєстрована таким спостерiгачем. Верховний Суд України розглянув скаргу виборця С. на рiшення ЦВК, яким йому було вiдмовлено у реєстрацiї офiцiйним спостерiгачем вiд мiжнародної органiзацiї. Суд вiдмовив С. у задоволеннi скарги, мотивуючи своє рiшення, у тому числi, тим, що реєстрацiя громадянина України офiцiйним спостерiгачем вiд мiжнародної органiзацiї суперечить нормам чинного законодавства, яке встановлює права та обов'язки суб'єктiв виборчого процесу i розширення статусу яких за рахунок iнших нормативно-правових актiв не допускається. Разом iз тим ЦВК iншою постановою зареєструвала за поданням консульства Республiки Ф. громадянина України К. офiцiйним спостерiгачем вiд iноземної держави [12, 204-207].

Проаналiзуємо тепер декiлька справ, що стосувалися порушень прав окремих категорiй суб'єктiв виборчого процесу. Положеннями частини шостої статтi 60 Закону офiцiйним спостерiгачам гарантовано право робити фото-, кiнозйомки, аудiо- та вiдеозаписи. Але аналогiчнi права не передбаченi для iнших суб'єктiв, наприклад довiрених осiб кандидатiв у депутати, що значною мiрою обмежує їх можливостi [10, 127]. Так, ЦВК розглянула справу за скаргою кандидата В. на рiшення ОВК № 54 про заборону довiреним особам цього кандидата проводити аудiозапис засiдання ОВК. Своєю постановою ЦВК вiдмовила кандидатовi В. у задоволеннi скарги, зазначивши у мотивувальнiй частинi рiшення, що Законом не надано право довiреним особам здiйснювати аудiозапис [12, 209]. Разом iз тим доречно пригадати, що положеннями статтi 34 Конституцiї України гарантується право кожному вiльно збирати, зберiгати, використовувати та поширювати iнформацiю усно, письмово або в iнший спосiб. Очевидно, що вiдповiднi положення виборчого законодавства, що регулюють гарантiї прав суб'єктiв виборчого процесу, потребують подальшого удосконалення.

У цьому дослідження вже зазначалось про необхiднiсть законодавчого визначення окремих понять, якi вживаються у виборчому законодавствi. Значною мiрою це стосується визначення поняття „виборцi”, про що йшлося пiд час висвiтлення справи щодо оголошення попередження кандидатовi Ж. за порушення вимог ведення агiтацiї, яке полягало у наданнi виборцям грошей. Ця проблема також стосується законодавчого регулювання проблеми припинення статусу офiцiйного спостерiгача, довiреної особи кандидата та самого кандидата в депутати [9, 10].

Пiд час пiдготовки повторних виборiв у трьох ВО виникало доволi цiкаве питання: чи припинився строк повноважень офiцiйних спостерiгачiв вiд кандидатiв, зареєстрованих в ОВО на чергових виборах, у зв'язку iз тим, що виборчий процес у цих округах не був завершений? Схоже, що безпосереднi учасники виборчих перегонiв - кандидати та партiї (блоки), якi їх пiдтримували - не дуже переймалися цими майже теоретичними питаннями. На практицi ж вiдбувалося повторне подання вiдповiдних документiв до ОВК, якi реєстрували спостерiгачiв та видавали посвiдчення встановленого зразка.

Виборчi бюлетенi. Голосування та пiдрахунок голосiв. Визнання голосування на дiльницi недiйсним, визнання виборiв в одномандатному виборчому окрузi недiйсними

Доволi незначним є масив правозастосовчої практики щодо розгляду спорiв, пов'язаних iз передачею виборчих бюлетенiв вiд ВК вищого рiвня до ВК нижчого рiвня. Положеннями статтi 64 Закону не встановлюється кiлькiсть бюлетенiв, яку ЦВК передає окремiй ОВК. Натомiсть у частинi шостій статтi 64 Закону зазначено, що виборчi бюлетенi передаються до ДВК у кiлькостi, яка дорiвнює кiлькостi громадян, включених до списку виборцiв на ВД, iз резервом, обсяг якого встановлюється ЦВК [8, 136]. Верховним Судом України було розглянуто та частково задоволено скаргу кандидата С. на дiї ЦВК щодо замовлення, виготовлення та передачi бюлетенiв ОВК № 193. Заявник скарги обгрунтувала свої вимоги тим, що на територiї ОВО проживає близько 153 тисяч виборцiв, а ЦВК замовила та передала вiдповiднiй ОВК 197 тисяч бюлетенiв. У рiшеннi суду зазначається, що передача бюлетенiв вiд ЦВК до ОВК повинна здiйснюватися у такiй загальнiй кiлькостi, щоби ця кiлькiсть дорiвнювала сумi кiлькостей бюлетенiв, якi передаватимуться до окремих ДВК [1, 195].

Великим за обсягом та насиченим за змiстом є масив рiшень ВК та судiв у справах, що стосуються оскарження порушень пiд час голосування та пiдрахунку голосiв, пiдстав для визнання голосування та виборiв недiйсними. У цьому матерiалi нами вже були дослiджені окремi аспекти деяких рiшень, пов'язаних iз оскарженням порушень пiд час голосування, пiдрахунку голосiв та встановленнi результатiв виборiв (предмет, заявник, строки подання скарги тощо).

Що стосується порушень, якi мали мiсце безпосередньо пiд час голосування, знову згадаємо рiшення Шаргородського районного суду Вiнницької областi у справi за скаргою кандидата С. на факти порушення виборчого законодавства при проведеннi виборiв. У своїй скарзi кандидат С. просив встановити факти грубих порушень при проведеннi виборiв:

• позбавлення виборцiв можливостi реалiзувати виборче право через мале примiщення для голосування, недостатню кiлькiсть кабiн для голосування та скриньок;

• заповнення виборчих бюлетенiв у кабiнах одночасно декiлькома виборцями та голосування поза кабiнами;

• видача бюлетенiв без пред'явлення належного документа;

• доставка бюлетенiв на виборчi дiльницi за вiдсутностi членiв ДВК та працiвника мiлiцiї;

• порушення порядку та строкiв голосування;

• видача виборцю декiлькох комплектiв бюлетенiв та iншi порушення.

Розглянувши справу, суд частково задовольнив скаргу (частково - на тiй пiдставi, що низка порушень мала мiсце за межами Шаргородського району), а також визнав, що пiд час проведення голосування на окремих дiльницях мали мiсце порушення статей 3, 4, 5, 6, 7, 66, 67, 69 Закону, якi не дозволяють з достовiрнiстю визначити результати волевиявлення виборцiв на цих дiльницях.

Апеляцiйний суд Київської областi розглянув скаргу кандидата М. про визнання неправомiрними дiї ОВК № 95 при прийняттi протоколiв ДВК про пiдрахунок голосiв. У судовому засiданнi було встановлено, що ОВК допускала випадки прийняття протоколiв ДВК з виправленнями, помилками, неточностями, без зазначення дати i часу їх пiдписання, а в окремих випадках - без пiдпису голови ДВК. Окремi ДВК здавали лише уточненi протоколи, але були вiдсутнi першi варiанти протоколiв [1, 205-212]. Отже, суд задовольнив скаргу частково, визнавши неправомiрними дiї ОВК при прийняттi протоколiв окремих ДВК.

Розглянемо один суттєвий, на нашу думку, аспект дослiджених судових рiшень, що стосуються оскарження порушень пiд час голосування, пiдрахунку голосiв та складання протоколiв про пiдрахунок голосiв на ВД. Вiдповiдно до вимог статтi 235 ЦПК у разi, якщо при розглядi цивiльної справи суд виявить у дiях сторони або iншої особи ознаки злочину, вiн повiдомляє про це прокурора або порушує кримiнальну справу. Аналiзуючи судовi рiшення, можна дiйти висновку, що у цiлому рядi порушень, факт яких був встановлений судом, є ознаки кримiнальних злочинiв, передбачених статтями 157 та 158 КК (перешкоджання вiльному волевиявленню, внесення до виборчого документа завiдомо неправдивих вiдомостей, видача виборцю бюлетенiв замiсть iнших виборцiв), але у рiшеннях судiв не йшлося про порушення кримiнальної справи чи направлення матерiалiв до прокуратури.

Статтями 70, 72, 77 Закону визначені пiдстави, за наявностi яких ВК можуть визнати голосування на дiльницi недiйсним, а також визнати вибори в ОВО недiйсними. Зазначимо, що разом iз конкретними кiлькiсними критерiями щодо таких обставин, Закон пов'язує можливiсть, наприклад, прийняття рiшення ОВК про визнання голосування на ВД недiйсним у разi виявлення iнших обставин, внаслiдок яких неможливо достовiрно встановити результати волевиявлення виборцiв [8, 131-141]. Схоже формулювання стосується й можливостi визнання рiшенням ЦВК недiйсними виборiв в ОВО. В умовах чинностi зазначених положень Закону, як i у справах про встановлення суттєвостi розбiжностей у даних про кандидатiв, ВК були досить активними у своїй правозастосовчiй дiяльностi. ЦВК при розглядi скарги кандидата К. щодо постанови ОВК № 72 про визнання недiйсним голосування на окремих ВД в ОВО зазначає, що вiднесення тих чи iнших порушень Закону до „iнших обставин” належить до компетенцiї ОВК, оскiльки перелiк таких обставин стаття 72 Закону „Про вибори народних депутатів України” не конкретизує.

Законодавством про вибори тягар збору та представлення доказiв на пiдтвердження фактiв порушень був покладений безпосередньо на учасникiв виборiв, насамперед на кандидатiв. Положеннями частини шостої статтi 60 Закону офiцiйним спостерiгачам надано право на складання актiв про порушення, якi мали бути належним чином оформленi та пiдписанi самим спостерiгачем i не менш як двома виборцями, а також право звертатись iз заявами про усунення порушень [9, 10]. Зазначимо, що дуже часто i суди, i ВК усiх рiвнiв вiдмовляли заявникам у розглядi скарг на тiй пiдставi, що на пiдтвердження своїх вимог заявниками подавалися неналежно оформленi акти.

Рiшення ЦВК у справах, що стосуються вимог про визнання недiйсними виборiв в окремому ОВО, складають досить значний масив. Так, ЦВК розглянула скаргу кандидата Р. на дiї, бездiяльнiсть ОВК № 195 та визнання виборiв недiйсними. До скарги заявником було подано понад 30 актiв. Цiкаво, що ЦВК у рiшеннi звернула увагу на той факт, що бiльшiсть актiв не засвiдченi пiдписами членiв ДВК, хоча закон нiяким чином не пов'язує доказову вагу акта iз наявнiстю на ньому пiдпису члена ДВК. Крiм того, ЦВК звернула увагу й на той факт, що долученi акти не були предметом розгляду на засiданнях ДВК. Така позицiя не є абсолютно безспiрною, тому що Законом не передбачений обов'язковий порядок оскарження порушень, якi мали мiсце пiд час проведення голосування, до ДВК. Зазначимо, що фактично у день виборiв кандидати, офiцiйнi спостерiгачi та довiренi особи здiйснювали збiр iнформацiї про порушення, а остаточне рiшення про використання цього масиву фактiв приймалося пiзнiше - залежно вiд конкретних результатiв виборiв за принципом: вiд добра добра не шукають, виграв - то й про порушення можна забути. Отже, своїм рiшенням ЦВК задовольнила скаргу кандидата Р. частково, зобов'язавши вiдповiдну ОВК розглянути скаргу в частинi визнання виборiв недiйсними [12, 213-216].

Подiбнi посилання ЦВК не вiдсутнiсть у скаргах заявникiв iнформацiї щодо попереднього розгляду питання про порушення в ДВК трапляються й в iнших матерiалах, наприклад у рiшеннi за скаргою кандидата Г., кандидата Ш. (у рiшеннi за даною справою зазначено, що заявник Ш. не звертався зi скаргами нi до ДВК, нi до ОВК, нi до суду). В усiх цих справах заявникам було вiдмовлено у задоволеннi вимог. Натомiсть, при розглядi справи за скаргою громадянина К. про визнання виборiв недiйсними в ОВО № 90 у рiшеннi ЦВК немає посилань на вiдсутнiсть оскарження цих порушень заявником до ДВК, ОВК чи суду. Громадянин К. стверджував у своїй скарзi, що у день виборiв мали мiсце факти масових порушень законодавства:

• деякi ДВК почали проводити голосування пiсля 10:00;

• 9 ДВК не працювали взагалi;

• у деяких ДВК була вiдсутня iнформацiя про скасування реєстрацiї декiлькох кандидатiв і їх прiзвища були зазначенi у бюлетенях.

ЦВК своїм рiшенням погодилася, що зазначенi у скарзi К. та пiдтвердженi вiдповiдними матерiалами порушення не дозволяють з достовiрнiстю визначити результати волевиявлення виборцiв. Скаргу було задоволено, а вибори у цьому ОВО визнано недiйсними [12, 217-220].

Деякi з рiшень ЦВК були прийнятi за розглядом скарг, пов'язаних iз розбiжностями кiлькiсних даних протоколiв про пiдрахунок голосiв, якi мали у своєму розпорядженнi суб'єкти виборчого процесу та ВК вищого рiвня, а також скарг, пов'язаних iз процедурою заповнення протоколу про повторний пiдрахунок голосiв, що вiдбувався в ОВК. Були випадки, коли учасникам виборчих перегонiв надавалися копiї протоколiв, якi у подальшому уточнювалися, а це, у свою чергу, створювало спiрнi ситуацiї. Так, при розглядi двох скарг кандидата Д. на рiшення ОВК № 180 у вiдповiднiй постановi ЦВК зазначається, що комiсiєю враховується вiдсутнiсть належного правового регулювання порядку заповнення протоколу ОВК про повторний пiдрахунок голосiв виборцiв на ВД у разi визнання голосування на цiй ВД недiйсним на пiдставi рiшення суду; попередньо iнший кандидат Г. оскаржував до апеляцiйного суду Харкiвської областi постанову ОВК про обрання депутатом саме кандидата Д., i своїм рiшенням суд встановив факти порушень на окремих дiльницях. Крiм того, ЦВК було вiдхилено ряд вимог кандидата Д. на тiй пiдставi, що цi обставини вже були предметом розгляду апеляцiйним судом i щодо них винесено судове рiшення, яке набрало законної сили.

У постановi ЦВК, яка була прийнята у справi за скаргою кандидата Я. з вимогами скасувати вiдповiдну постанову ОВК № 198 та визнати вибори недiйсними, зазначається, що розбiжностi вiдомостей протоколiв, виданих уповноваженим особам партiй (блокiв) чи кандидатам, якi були присутнi на ВД пiд час пiдрахунку голосiв, з вiдомостями протоколiв ДВК, що знаходяться у ЦВК, не можуть бути пiдставою для визнання виборiв недiйсними. Крiм того, ЦВК у цiй справi встановлює й своєрiдний кiлькiсний критерiй для можливого визнання „подальшої долi” результатiв виборiв: за результатами пiдрахунку голосiв виключно на пiдставi наданих заявником копiй протоколiв ДВК розбiжностi у кiлькостi голосiв виборцiв, поданих за трьох кандидатiв, якi набрали найбiльшу кiлькiсть голосiв, є незначними: зазначенi розбiжностi дозволяють з достовiрнiстю визначити результати волевиявлення виборцiв та не впливають, таким чином, на результати виборiв.

Цiкавим для аналiзу є рiшення Верховного Суду України у справi за скаргою Ж. на постанову ЦВК пiд час чергових виборiв, якою ОВК № 35 було зобов'язано забезпечити органiзацiю уточнення вiдомостей протоколiв ДВК про пiдрахунок голосiв на пiдставi попередньо складених протоколiв про пiдрахунок голосiв, у тому числi з помiткою „уточнений”. У рiшеннi суду зазначено, що оформлення ДВК двох протоколiв про пiдрахунок голосiв можливе у випадку, передбаченому частиною сьомою статтi 69 Закону. У цьому разi другий протокол складається лише при виявленнi ДВК неточностi у складеному нею протоколi, i на такому другому протоколi обов'язково має бути помiтка „Уточнений”. На думку суду, положеннями Закону не встановлено процедури уточнення вiдомостей протоколiв ДВК. Тому суд дійшов висновку, що ЦВК не вправi була зобов'язувати ОВК органiзовувати уточнення вiдомостей протоколiв окремих ДВК, оскiльки порушення Закону, допущенi пiд час пiдрахунку голосiв виборцiв на цих ВД, не можуть бути усунутi шляхом уточнення вiдомостей, внесених до протоколiв на вказаних ВД. А оскiльки такi порушення не можуть бути виправленi шляхом уточнення вiдомостей, внесених до протоколiв ДВК, зазначається у рiшеннi Верховного Суду України, ЦВК зобов'язана була визнати недiйсним голосування на цих ВД [12, 221-225].

Знову доводиться констатувати розбiжностi у правових позицiях ВК та судiв щодо окремої категорiї справ, зокрема звертати увагу на дослiджене ранiше рiшення Шаргородського районного суду, в якому розбiжностi у протоколах, виданих спостерiгачам та довiреним особам, та тих, що знаходилися в ОВК, були визнанi порушенням закону, що, у тому числi, спричинило визнання у подальшому виборiв недiйсними.

Пiд час проведення конференцiй, семiнарiв, круглих столiв iз виборчої тематики більшість юристів зазначали про необхiднiсть застосування певних кiлькiсних критерiїв пiд час розгляду питання щодо визнання виборiв в ОВО недiйсними, що значно зменшило б можливiсть фальсифiкацiї результатiв голосування шляхом визнання недiйсним голосування на певних ВД з тим, щоб загальний результат виборiв був би на користь того чи iншого кандидата. Ними було запропоновано ввести та законодавчо закрiпити поняття „загальна кiлькість сумнiвних бюлетенiв” та порівнювати цю кiлькiсть iз рiзницею мiж кiлькiстю голосiв, яку набирали „переможцi” виборiв в ОВО. У вищезгаданому рiшеннi ЦВК так само простежується спроба пов'язати можливiсть визнання виборiв недiйсними шляхом порівняння таких кiлькiсних критерiїв. Подiбний пiдхiд запропонований у рiшеннi Верховного Суду України у справi за скаргою виборця К., якого напередоднi виборiв було знято з реєстрацiї рiшенням ОВК № 99. Ця ОВК не встигла завчасно проiнформувати всi ДВК про необхiднiсть проставлення напроти прiзвища К. позначки „вибув”. Натомiсть ОВК прийняла свою власну постанову „Про пiдрахунок голосiв”, якою затверджено методику обчислення бюлетенiв, в яких було залишено прiзвище кандидата К., i напроти прiзвища якого було проставлено виборцем позначку пiд час голосування. Такi бюлетенi ОВК пропонувала вiдносити до загальної кiлькостi виборцiв, якi не пiдтримали жодного кандидата. У рiшеннi Верховного Суду України зазначається, що ця постанова ОВК дiйсно не вiдповiдає вимогам законодавства, проте встановлений нею порядок пiдрахунку не вплинув на результат виборiв, оскiльки загальна кiлькiсть цих виборцiв значно менша, нiж кількість виборців, які вiддали голоси за кандидата А., яка у пiдсумку була обрана народним депутатом [1, 207-218].

Встановлення певних кiлькiсних критерiїв мiститься й у рiшеннi Верховного Суду України у справi за скаргою кандидата З. на рiшення ЦВК щодо визнання недiйсними виборiв в ОВО № 90, яка вже дослiджена нами. Рiшенням суду вiдповiдну постанову ЦВК було скасовано. При цьому суд визнав усi порушення, викладенi у постановi ЦВК, такими, що не дають пiдстав для визнання виборiв недiйсними, оскiльки за кандидата З. вiддали голоси бiльше 60% виборцiв цього ОВО, а це, на думку суду, дає пiдстави стверджувати, що на волевиявлення виборцiв зазначенi порушення не вплинули [6, 263].

Дослiджуючи проблему визнання виборiв недiйсними, слід згадати ще одне рiшення ЦВК у справах за скаргами кандидата М. Кандидат М. оскаржував вiдповiдне рiшення ОВК № 201 та просив визнати вибори недiйсними на тiй пiдставi, що рiшенням Соснiвського районного суду був встановлений факт використання кандидатом К. для ведення своєї передвиборної агiтацiї iнших коштiв, нiж кошти виборчого фонду. Пiсля розглядiв вiдповiдних скарг в ОВК та апеляцiйному судi Черкаської областi, ОВК у день чергових виборiв, 31 березня о 15:00 розглядає питання щодо реєстрацiї кандидата К. та не приймає рiшення про скасування його реєстрацiї. Пiсля проведення голосування апеляцiйний суд скасовує рiшення ОВК та вказує на порушення ОВК положень частин восьмої, тринадцятої та п'ятнадцятої статтi 29 Закону щодо невiдкладного розгляду питань. Але ЦВК, зазначаючи у своєму рiшеннi, що порушення вказаних положень Закону не є пiдставою для визнання виборiв в ОВО недiйсними, не задовольняє скаргу кандидата М. У подальшому кандидат М. оскаржив рiшення ЦВК у Верховному Суді України, i його скаргу вищою судовою iнстанцiєю було задоволено. У рiшеннi Верховного Суду України зазначається, що вiдповiдно до вимог пункту 1 частини першої статтi 77 Закону ЦВК може визнати вибори в ОВО недiйсними, якщо в ходi проведення виборiв мали мiсце порушення вимог Закону, якi не дозволяють з достовiрнiстю визначити результати волевиявлення виборцiв. На думку Верховного Суду України, iз змiсту цiєї норми випливає, що Закон не класифiкує порушення як конкретнi пiдстави для визнання виборiв недiйсними, а зобов'язує ЦВК будь-якi порушення в ходi проведення виборiв та пiдрахунку голосiв оцiнити на предмет можливостi достовiрного визначення результатiв волевиявлення виборців. Схожу правову позицiю зайняв Верховний Суд України i при розглядi справи за скаргою кандидата Є. на рiшення ЦВК.

Отже, на виконання рiшення Верховного Суду України ЦВК знову розглянула скаргу М., задовольнила її та визнала вибори недiйсними, зазначивши у вiдповiднiй постановi, що до бюлетеня було включено особу, яка не мала статусу кандидата. Внаслiдок цього порушення законодавства виборцi були дезiнформованi щодо iстинного кола кандидатiв, а бiльш як 18% виборцiв поставили у бюлетенях позначки напроти прiзвища К. На думку ЦВК, дiями ОВК був зумовлений „дефект волевиявлення виборцiв”. Крiм того, слід зазначити, що розгляду скарг М. у Верховному Суді України та ЦВК передував розгляд справи за його скаргою апеляцiйним судом Черкаської областi на постанову ОВК, яким так само було дано оцiнку нескасуванню реєстрацiї кандидата К. В рiшеннi суду зазначено, що бiльше 18% виборцiв ОВО вiддали голоси за К., рiшення про реєстрацiю якого мало бути скасовано на пiдставi рiшення Соснiвського районного суду. На думку суду, цi обставини не дозволили з достовiрнiстю визначити волевиявлення виборцiв i суттєво вплинули на результати голосування [12, 227-234].

Проведений нами аналiз дозволяє зробити висновок про те, що у процесi подальшого вдосконалення Закону „Про вибори народних депутатів України” слід розглянути доцiльнiсть законодавчого закрiплення та теоретичного розвитку такого поняття, як „дефект волевиявлення виборцiв”, наявнiсть якого має бути пiдставою визнання виборiв в ОВО недiйсними.

Особливостi проведення повторних та промiжних виборiв.

Досить цiкаво дослiдити правозастосовчу практику ВК та судiв пiд час пiдготовки та проведення повторних виборiв у трьох ОВО. Вiдповiдно до положень частини третьої статтi 82 Закону повторнi вибори проводяться тими ж ОВК та ДВК, на тих же ВД i за тими ж списками, що використовувалися для проведення чергових виборiв. Спробуємо проаналiзувати цi та iншi проблеми з урахуванням практичної дiяльностi ВК та судiв.

Зазначимо, що ОВК пiд час пiдготовки та проведення повторних виборiв працювали переважно у тому ж складi, що й пiд час проведення чергових виборiв 31 березня. Лише щодо окремих членiв ОВК було прийнято рiшення про дострокове припинення їх повноважень на пiдставi поданих заяв, а також у зв'язку з вiдкликанням їх партiями, якi, у свою чергу, делегували цих осiб до складу ОВК ще на черговi вибори 31 березня. Трохи iнша ситуацiя склалася навколо складу ДВК: рiшенням суду було задоволено скаргу кандидата, який не балотувався в жодному iз трьох ОВО (№№ 18, 35 та 201) пiд час чергових виборiв та був зареєстрований кандидатом на повторних виборах, щодо направлення нових кандидатур до складу ДВК. Таким чином, „новозареєстрованi” кандидати набули права на представлення їх iнтересiв у складi ДВК.

Але постала й iнша проблема: в окремих ОВО рiшенням ОВК було скасовано реєстрацiю кандидатiв, якi були зареєстрованi пiд час чергових виборiв, i, вiдповiдно, мали „своїх” представникiв у складах ДВК. У таких умовах в одному з ОВО постановою ОВК достроково було припинено повноваження членiв ДВК [11].

Незважаючи на той факт, що повторнi вибори народних депутатiв було проведено лише у трьох ОВО, правозастосовча практика, передусім судiв, є доволi цiкавою для аналiзу. Нагадаємо, що пiд час пiдготовки чергових виборiв ухвалою апеляцiйного суду Київської областi було вiдмовлено у прийняттi заяви довiреної особи кандидата у депутати Г. з вимогою про встановлення факту пiдкупу з боку кандидата на тiй пiдставi, що така заява не може бути розглянута в порядку цивiльного судочинства, оскiльки за перешкоджання здiйсненню виборчого права шляхом пiдкупу вiдповiдно до положень статтi 157 ККУ передбачена кримiнальна вiдповiдальнiсть. Пiд час пiдготовки повторних виборiв за скаргою кандидата Г. апеляцiйний суд Черкаської областi (ця справа дослiджена нами у роздiлi „Передвиборна агiтацiя”) вiдмовив у задоволеннi скарги в частинi визнання неправомiрною бездiяльнiсть ОВК № 201 стосовно перевiрки фактiв пiдкупу виборцiв з боку iнших кандидатiв. Крiм того, у рiшеннi суду було зазначено, що факти порушень виборчого законодавства та пiдкупу встановлюються мiсцевим судом, куди заявник може звернутися з вiдповiдною скаргою [1, 219].

За змiстом частини шостої статтi 29 Закону, фактично вiдсутнє законодавче регулювання процедури оскарження порушень законодавства, що можуть вiдбутися протягом часу з 00:00 до 8:00 дня голосування. Саме ця недосконалiсть процесуальних норм Закону фактично дала пiдстави для виникнення цiкавого прецеденту у судовiй практицi [17, 145].

В ОВО № 18, де вiдбулися повторнi вибори, був зареєстрований кандидат Р., який був знятий з реєстрацiї пiд час чергових виборiв. Не торкаючись пiдстав та обставин скасування рiшення про реєстрацiю Р. кандидатом на чергових виборах, зазначимо, що авторами вже було згадано рiшення ЦВК про скасування реєстрацiї Р. i пiд час повторних виборiв (див. роздiл „Реєстрацiя кандидатiв у депутати та скасування рiшень про реєстрацiю кандидатiв”). Ця постанова ЦВК була оскаржена громадянином Р. до Верховного Суду України, який вiдмовив у задоволеннi скарги. У той самий час, напередоднi дня голосування громадянин Р. подав до ОВК № 18 заяву про реєстрацiю його кандидатом. Рiшення про вiдмову у реєстрацiї було прийнято ОВК вже вночi, тобто безпосередньо у день голосування. Керуючись положеннями статей 55 та 124 Конституцiї України, Р. оскаржив останнє рiшення ОВК в апеляцiйному судi Вiнницької областi, куди у день повторних виборiв направляє скаргу з вимогою скасувати постанову ОВК про вiдмову в реєстрацiї його кандидатом, а наступного за днем голосування дня - скаргу з додатковими вимогами щодо скасування постанови ОВК про встановлення результатiв голосування та визнання обраним народного депутата. Обставини справи щодо кандидата Р. були попередньо дослiдженi ЦВК та правомiрнiсть рiшення про скасування його реєстрацiї кандидатом пiдтверджена рiшенням Верховного Суду України. Але апеляцiйний суд Вiнницької областi через 5 днiв пiсля виборiв скасовує оскаржуванi громадянином Р. постанови ОВК щодо результатiв виборiв та зобов'язує ЦВК розглянути питання щодо визнання повторних виборiв недiйсними [12, 231-236].

Вiдповiдно до положень статей 124 та 125 Конституцiї України, судовi рiшення ухвалюються судами iменем України i є обов'язковими до виконання на всiй територiї України, а Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системi судiв загальної юрисдикцiї. Цiлком закономірними видаються дiї громадянина Р. щодо оскарження рiшень, зокрема, ОВК, з якими вiн не був згоден. Правомiрним видається й прийняття до свого провадження справи апеляцiйним судом Вiнницької областi, навiть за умови вiдсутностi процесуальних норм, що регулюють порядок оскарження такої категорiї рiшень, але на пiдставi конституцiйних норм, якi гарантують кожному право на оскарження в судовому порядку неправомiрних рiшень, дiй чи бездiяльностi. Але, з точки зору забезпечення основних принципiв здiйснення судочинства з метою захисту конституцiйних прав, доволi небезпечним видається фактично перегляд судом нижчої iнстанцiї обставин, якi були дослiдженi, встановленi та пiдтвердженi вищою судовою iнстанцiєю.

Своєрiдним апогеєм виборчих перегонiв у 2002 роцi стали промiжнi вибори народного депутата в ОВО № 82. Пiдготовка та проведення виборiв засвiдчили суттєвi прогалини у чинному Законi стосовно правового регулювання процедур, пов'язаних саме iз цим видом виборiв.

Нагадаємо, що положеннями статтi 83 Закону встановленi особливостi пiдготовки та проведення промiжних виборiв. Крiм того, утворення ВК, ВД, висування та реєстрацiя кандидатiв, iншi виборчi процедури, а також складання спискiв виборцiв здiйнюються в порядку, що передбачений положеннями статтi 84 Закону. Враховуючи вiдсутнiсть партiй та виборчих блокiв як суб'єктiв виборчого процесу, ДВК були утворенi за поданням лише кандидатiв у депутати. Але положення частини п'ятої статтi 84 Закону передбачають, що висування кандидатiв у депутати починається на наступний день після опублiкування Указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України. Таким чином, реально вимоги статтi 84 не могли бути застосованi на промiжних виборах у повному обсязi i, отже, не було визначено термiни початку висування кандидатiв на промiжних виборах, вiдкриття виборчих фондiв кандидатiв, що, у свою чергу, було встановлено положеннями вiдповiдної постанови ЦВК. Крiм того, Законом чiтко не було окреслено коло суб'єктiв, якi були вправi висувати кандидатiв в ОВО. З огляду на те, що партiї та виборчi блоки не є суб'єктами виборчого процесу, логiчним видається твердження, що партiї (блоки) не були суб'єктами права стосовно висування кандидатiв [10, 179-186]. Разом iз тим на промiжних виборах в ОВО № 82 були зареєстрованi кандидати, висунутi кiлькома партiями.

Частиною дев'ятою статтi 84 Закону встановлено, що списки виборцiв складаються виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах рад або органами, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження, уточнюються та передаються до ДВК не пiзнiше як за 10 днiв до дня виборiв. Таким чином, Законом не було покладено на ДВК обов'язок здiйснювати уточнення спискiв. Виходячи iз вiдповiдних положень статтi 31 Закону, ДВК мали право вносити змiни до спискiв у загальному порядку. Разом iз тим постановою ЦВК було затверджено форму спискiв виборцiв для голосування на промiжних виборах, яка, у тому числi, мiстила й окремi складовi частини: „Список виборцiв складено i уточнено” - за пiдписом посадової особи органу мiсцевого самоврядування, а також „Список уточнено” - за пiдписом голови та секретаря ДВК. Цi неузгодженостi положень Закону та нормативних актiв ЦВК мали наслiдком серiю спорiв, якi розглядались, у тому числi, ОВК № 82: окремi кандидати оспорювали правомочнiсть ДВК стосовно проведення уточнення спискiв та наполягали на внесеннi змiн лише на пiдставi вiдкрiплювальних посвiдчень та за рiшенням суду; iншi суб'єкти виборчого процесу, iз посиланням на вiдповiдну постанову ЦВК, стверджували, що здiйснюючи уточнення спискiв, ДВК дiяли у межах чинного законодавства [12, 236-238].

Аналiз положень Закону щодо пiдготовки промiжних виборiв виокремлює також iншi внутрiшнi його суперечностi. Так, положеннями частини десятої статтi 84 Закону визначено, що списки виборцiв на ВД, утворених в мiсцях тимчасового перебування громадян, складаються у порядку, передбаченому частиною четвертою статтi 30 Закону, тобто в порядку, який застосовується для складання вiдповiдних спискiв пiд час пiдготовки чергових виборiв. Разом iз тим, згiдно з положеннями частини четвертої статтi 30, списки виборцiв на таких ВД складаються ДВК на пiдставi вiдомостей, поданих керiвниками вiдповiдних закладiв та установ, не пiзнiше як за 20 днiв до дня виборiв, тобто задовго до того, як утворюються ДВК на промiжних виборах взагалi. Зазначенi неузгодженостi були певною мiрою „виправленi” вже згаданою нами постановою ЦВК, якою був встановлений термiн у 5 днiв, не пiзнiше якого повиннi бути складенi списки на таких ВД [19, 265].

Як вже зазначалося у цьому дослідженння, пiд час промiжних виборiв повною мiрою були реалiзованi законодавчi вимоги частини десятої статтi 31 Закону стосовно можливостi включення виборцiв до спискiв у день виборiв лише на пiдставi рiшення суду та вiдкрiплювального посвiдчення. Протягом одного дня мiсцевим судом м. Мелiтополя Запорiзької областi було розглянуто та задоволено 232 скарги на неправильностi у списках виборцiв [12, 246]. З одного боку, видається позитивним той факт, що ДВК вiдiйшли вiд усталеної практики включення виборцiв до спискiв у день виборiв власним рiшенням або рiшенням голови ДВК, а також зважили на небезпеку можливостi оскарження результатiв виборiв у випадку масових фактiв такого включення. Разом iз тим видається цiлком недоцiльним збереження вiдповiдного положення у виборчому законодавствi у подальшому. Зважаючи на значну кiлькiсть таких скарг, беручи до уваги реальну кiлькiсть суддiв та залiв засiдань у мiсцевих судах, а також розумiючи необхiднiсть дотримання всiх процесуальних норм судочинства при розглядi кожної скарги на неправильностi у списках виборцiв, більшість юристів пропонують вiдмовитися вiд законодавчої заборони внесення вiдповiдних змiн до спискiв рiшеннями ДВК у день виборiв.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Збірник рішень суддів за результатами розгляду скарг суб’єктів виборчого процесу по виборах народних депутатів України в 2002 році. – К.: Центральна виборча комісія, 2002.

2. Штефан М.Й. Цивільний процес. – К.: Ін-Юре, 2001.

3. Шевчук П.І. Реалізація судового захисту виборчих прав у Законі України “Про вибори народних депутатів України” // Вісник Верховного Суду України. – 2002. - № 2 (30).

4. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства. – К.: Ін-Юре, 2002.

5. Кальченко С. Деякі аспекти розгляду в судовому порядку справ, що стосуються виборів народних депутатів України // Юридичний журнал. – 2002. - № 5.

6. Кальченко С. Проблема встановлення в судовому порядку фактів порушення законодавства про вибори народних депутатів // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції “Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення”. Київ, 13-15 листопада 2002 року. – К.: Нора-Друк, 2003.

7. Сенін Ю.Л. Судовий розгляд справ про вибори народних депутатів України // Вісник Верховного Суду України. – 2002. - № 2 (30).

8. Коментар Закону України “Про вибори народних депутатів України”/ За ред. М.І. Ставнійчук, М.І. Мельника. – К.: Атіка, 2002.

9. Виборче законодавства України: наявні проблеми та шляхи вирішення // Часопис “Парламент”. – 2002. - № 1-2.

10. Вибори до Верховної Ради України. – К.: Центральна виборча комісія, 2002.

11. Барабаш О. Воробйов О. Правові проблеми повторних виборів // Дзеркало тижня. – 2002. - №24 (399).

12. Барабаш О.Воробйов О. Кальченко С. Ковтунець В. Вибори народних депутатів в Україні 2002 року: правозастосовча практика судів та виборчих комісій. – К.: Нора-Друк, 2003.

13. Барабаш О. Воробйов О. Кальченко С. Ковтунець В. Встановлення фактів порушення законодавства про місцеві вибори: аналіз правозастосовчої практики судів у 2002-2003 роках. – К.: Нора-Друк, 2003.

14. Домбровський І.П. Особливості розгляду судами справ за Законом України “Про депутатів місцевих Рад та сільських, селищних, міських голів” // Вісник Верховного суду України. – 2002. - № 2 (30).

15. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під заг. ред. Потебенька М.О., Гончаренка В.Г. – К.: Форум, 2001.

16. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник для студентів вищих навчальних заклідів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. – К.: Юрінком-Інтер; Х.: Право, 2002.

17. Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування / За заг. ред. Радченко Є.В. – К.: Факт, 2003.

18. Богуцький О.А. Удосконалення законодавства щодо поряку використання електронних засобів масової інформації під час проведення виборів // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції “Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення”. Київ, 13-15 листопада 2002 року. – К.: Нора-Друк, 2003.

19. Закон України “Про вибори народних депутатів України” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 51.

20. Закон України “Про вибори депутатів місцевих Рад та сільських, селищних, міських голів” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 3-4.

21. Закон України “Про Центральну виборчу комісію” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 5.

22. Іващук Я. Ковтунець В. Ключковський Ю. Виборчий процес в Україні: практичні аспекти. Посібник-практикум. – К., 2003.

23. Методичний посібник для дільничних виборчих комісій по виборах народних депутатів України. – К.: Центральна виборча комісія, 2002.

24. Збірник нормативно-правових актів з питань організації та проведення виборів народних депутатів України 31 березня 2002 року. Випуск другий. – К.: Центральна виборча комісія, 2002.

25. Правові аспекти організації та проведення виборчих кампаній. Матеріали навчального семінару. – К., 2003.

26. Готін О.М. Про деякі чинники недієвості кримінально-правових норм про відповідальність за злочини проти виборчих прав громадян // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції “Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення”. Київ, 13-15 листопада 2002 року. – К.: Нора-Друк, 2003.

27. Корнієнко М.І. Виборче законодавство для органів місцевого самоврядування // Політологічний вісник. – К., 1993. – Вип.1.

28. Тодыка Ю.Н. Яворский В.Д. Выборы народных депутатов Украины: конституционно-правовой анализ. – Харьков: Факт, 1998.

29. Кримінальний кодекс України. – К.: Право, 2001.

30. Гражданский процесуальный кодекс Украины. – Х.: Одиссей, 2004.