РЕФЕРАТ на тему:

Структура та функції інженерно-технічної служби в агропромисловому комплексі

Зміст

1. Інженерно-технічне управління в АПК

2. Побудова і функції інженерно-технічної служби села

3. Оптимальна чисельність інженерно-технічних спеціалістів та організація їх роботи

Використана література

1. Інженерно-технічне управління в АПК

Інженерний менеджмент в інженерно-технічній службі агропромислового комплексу має чотири рівня управління:

1. республіканський;

2. обласний;

3. районний;

4. господарський.

Структурна схема інженерно-технічного управління в агропромисловому комплексі приведена на рис.1.

Республіканським органом інженерно-технічного управління являється департамент інженерно-технічного забезпечення Міністерства аграрної політики. Спочатку департамент складався із управління, відділів і секторів, які, здебільшого, були наділені планово-розподільчими функціями.

Рис.1 Структурна схема інженерно-технічного управління в агропромисловому комплексі

Займаючись визначенням і проведенням державної науково-технічної політики з питання комплексної механізації і автоматизації сільськогосподарського виробництва, машинобудування для агропромислового комплексу, координацією роботи наукових установ і організацій, спрямованих на розробку і удосконалення технологій та технічних засобів; реалізацією програм інженерно-технічного розвитку аграрного сектору економіки департамент інженерно-технічного забезпечення здійснював оновлення матеріально-технічної бази, ресурсне і технологічне забезпечення інженерно-технічної служби села; складав баланси забезпечення сільськогосподарських товаровиробників технічними та енергетичними ресурсами і розробляв схеми їх постачання. Він також організовував розробки нормативів для забезпечення сільськогосподарського виробництва ресурсами технічного призначення, а також потреб у техніці; систему маркетингу у сфері матеріально-технічного постачання і зокрема паливно-мастильними матеріалами.

Реорганізований у 2005 році департамент інженерно-технічного забезпечення має чотири відділи:

1. розробки та впровадження науково-технічної політики в агропромисловому комплексі;

2. моніторингу, прогнозування та розвитку енергоринку;

3. моніторингу, прогнозування та розвитку ринку сільськогосподарської техніки;

4. по догляду за станом машин, якістю паливно-мастильних матеріалів.

Функціонально департаменту інженерно-технічного забезпечення підпорядкований відділ охорони праці, пожежної безпеки та безпеки дорожнього руху. Основні функції відділів носять дорадчо-рекомендаційний та консультативний характер.

Відділ розробки та впровадження науково-технічної політики в АПК. Основні питання інженерного менеджменту:

• розробка та реалізація пропозицій щодо основних напрямів технічної політики у питаннях механізації виробничих та технологічних процесів в аграрному виробництві;

• організація розробки та реалізація перспективних науково-обґрунтованих систем технологій та машин для комплексної механізації виробництва у рослинництві, тваринництві, транспортному забезпеченні з урахуванням прогресивних технологій, нової інфраструктури в агропромисловому комплексі та ринкових відносин;

• координація роботи наукових установ і організацій, спрямованої на вдосконалення технологій, розробку і модернізацію засобів та обладнання; аналіз стану забезпечення технологічних операцій аграрного виробництва засобами механізації, розробка концептуальних напрямів його розвитку, визначення нових, більш ефективних технічних засобів та технологічних комплексів;

• організація розробки основних агротехнологічних і техніко-експлуатаційних вимог до нових розроблюваних машин і технологічних комплексів та систематичний контроль якості споживчих та експлуатаційних характеристик машин відповідно цим вимогам;

• здійснення організаційно-правових заходів, спрямованих на захист сільськогосподарських товаровиробників від поставок недосконалих машин і обладнання, шляхом проведення приймальних випробувань нової техніки, державних періодичних випробувань серійної техніки, сертифікаційних випробувань технічних засобів, що пропонуються для виготовлення і використання в АПК;

• визначення напрямків і тематики науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, які фінансуються міністерством аграрної політики, ведення договірної тематики, щодо створення нових машин і устаткування за рахунок коштів з Державного бюджету;

• участь у розробці механізму економічних відносин при оренді, прокаті, лізингу, ремонті і технічному обслуговуванні засобів механізації;

• участь у формуванні обсягів і змісту навчальних програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації інженерно-технічних і механізаторських кадрів;

• участь в реалізації державної технічної політики у сфері виставкової діяльності АПК, у виставках-ярмарках, аукціонах тощо.

Відділ моніторингу, прогнозування та розвитку енергоринку. Основні питання інженерного менеджменту полягають в наступному:

• розробці стратегії забезпечення сільськогосподарських товаровиробників паливно-енергетичними ресурсами;

• розробці та затвердженні нормативно-технічної документації з питань електрифікації, електромеханізації та електро- (тепло) енергозабезпечення аграрного виробництва;

• організації розробки, погодженні та затвердженні норм і нормативів витрат електричної, теплової енергії, природного газу, паливно-мастильних та інших видів енергоресурсів, а також сприянні щодо їх впровадження в галузях агропромислового комплексу;

• проведенні аналізу стану забезпечення сільських споживачів електричною та тепловою енергією;

• наданні методологічної допомоги обласним і районним управлінням сільського господарства та продовольства, організаціям та установам в забезпеченні електричною та тепловою енергією, природним газом, іншими паливно-енергетичними ресурсами, розробці та сприянні заходів щодо їх ефективного використання;

• визначенні основних напрямків прикладних науково-дослідних розробок у галузі електрифікації сільського господарства, використанні енергетичних ресурсів та енергозбереженні в аграрному виробництві;

• прогнозуванні подальшого розвитку засобів електрифікації та автоматизації, науковому обґрунтуванні систем електромашин і електрообладнання під новітні енерготехнології виробництва та переробки сільськогосподарської продукції;

• проведенні аналізу стану забезпечення сільськогосподарських товаровиробників паливно-мастильними матеріалами; проведенні маркетингу ринку нафтопродуктів та надання обласним і районним управлінням сільського господарства та продовольства, організаціям та підприємствам АПК відповідної інформації;

• участі у формуванні обсягів і змісту навчальних програм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів з питань електрифікації аграрного виробництва, використання паливно-енергетичних ресурсів сільськогосподарськими товаровиробниками;

• організації семінарів, нарад, виставок з питань забезпечення виробничих структур агропромислового комплексу паливно-мастильними матеріалами та іншими енергоресурсами, сприянні впровадження передових технологій використання енергоресурсів в АПК.

Відділ моніторингу, прогнозування та розвитку ринку сільськогосподарської техніки. До питань інженерного менеджменту відносяться:

• розробка основних напрямів подальшого формування та розвитку ринку вітчизняної техніки та обладнання для АПК та вдосконалення системи забезпечення ними сільськогосподарських товаровиробників;

• проведення моніторингу ринку вітчизняної та імпортної сільськогосподарської і переробної техніки, обладнання та запасних частин;

• створення інформаційної системи для визначення наявності та попиту ресурсів технічного призначення;

• визначення обсягів виготовлення і координація виробництва у номенклатурі техніки і обладнання для агропромислового комплексу;

• розробка, відповідно до замовлень сільськогосподарських товаровиробників і переробних підприємств, балансу потреби у виробництві вітчизняних сільськогосподарських машин;

• розробка стратегії оновлення матеріально-технічної бази села та її ресурсного забезпечення; розробка стратегічних принципів залучення коштів та програм інвестування фінансового та міжнародного лізингу з метою технічного переоснащення АПК;

• розробка напряму та структури використання коштів з Державного бюджету на закупівлю техніки і оформлення їх розподілу.

Відділ по нагляду за станом машин, якістю паливно-мастильних матеріалів “Інспекція Держтехнагляду”. Інженерний менеджмент відділу направлений на вирішення питань:

• реалізацію державної політики по нагляду за технічним станом машин та обладнання в сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності;

• здійснення контролю державної реєстрації машин, що є на підприємствах АПК та у власності сільських жителів, видачі державних номерних знаків та реєстраційних документів на них;

• здійснення через систему органів Держтехнагляду державного технічного нагляду на підприємствах АПК та сільськими жителями за дотриманням правил технічної експлуатації та вибракування машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, тракторних причепів), правил транспортування та зберігання нафтопродуктів в системі АПК;

• організацію розробки та виготовлення науково-практичної документації, бланків посвідчень трактористів-машиністів, реєстраційних документів і номерних знаків на машини, довідників, каталогів, типових інструкцій, посібників, плакатів та інших інформаційних і учбових матеріалів з питань, що входять в компетенцію “Інспекції Держтехнагляду”;

• організацію навчання спеціалістів інспекцій Держтехнагляду у відповідних навчальних закладах та курсах і семінарах, підготовку навчальних програм та навчально-тематичних планів;

• забезпечення відповідності навчально-матеріальної бази та якості підготовки механізаторів вимогам учбових програм у вищих навчальних закладах, коледжах, професійно-технічних училищах, учбово-курсових комбінатах, середніх загальноосвітніх школах, що здійснюють підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації механізаторських кадрів;

• забезпечення інспекцій Держтехнагляду обласних і районних держадміністрацій нормативно-технічною документацією, необхідною інженерам-інспекторам для виконання функціональних обов’язків;

• організацію здійснення контролю за якістю паливно-мастильних матеріалів в системі АПК; розгляд листів, заяв, скарг з питань, що належать до компетенції відділу.

Відділ охорони праці, пожежної безпеки та безпеки дорожнього руху. Завданнями інженерного менеджменту відділу являються:

• участь у здійсненні Державної політики з питань охорони праці, пожежної безпеки і безпеки дорожнього руху на підприємствах, в установах і організаціях всіх форм власності аграрного сектора економіки;

• розробка пропозицій по вдосконаленню законодавства з цих питань та внесення їх на розгляд директивним органам; участь у координації діяльності органів виконавчої влади і місцевого самоврядування з питань охорони та безпеки праці в галузях агропромислового комплексу;

• організація розробки галузевих програм і оперативних заходів по охороні праці, пожежній безпеці та безпеці дорожнього руху в АПК;

• здійснення аналізу стану і причин виробничого травматизму, аварій, пожеж, професійних захворювань (за місяць, квартал, рік), визначення тенденції позитивних зрушень і негативних наслідків та їх чинників, розробка заходів щодо їх попередження в галузях агропромислового комплексу;

• участь у спеціальних розслідуваннях нещасних випадків і пожеж, а також в службових розслідуваннях дорожньо-транспортних пригод та здійснення оперативних заходів по їх попередженню;

• контроль на всіх об’єктах АПК поточного стану охорони праці, пожежної безпеки та безпеки дорожнього руху;

• обґрунтування пропозицій щодо проведення наукових досліджень з питань охорони праці, пожежної безпеки і безпеки дорожнього руху та розробка висновків по закінченню науково-дослідних робіт;

• організація і проведення навчання та перевірки знань із питань охорони праці, пожежної безпеки та безпеки дорожнього руху керівників і спеціалістів органів управління сільського господарства і продовольства, надання методичної допомоги у проведенні цієї роботи керівникам структур всіх форм власності АПК;

• організація роботи по розробці Правил безпечного проведення робіт в агропромисловому виробництві, інструкцій та положень з безпеки праці та організація робіт по видавництву довідників, каталогів, типових інструкцій та положень, посібників, плакатів, інших навчальних матеріалів із питань охорони праці, пожежної безпеки та безпеки дорожнього руху;

• участь у випробуваннях і перевірках технічних засобів, технологій виробництва та переробки аграрної продукції щодо відповідності їх вимогам безпеки та гігієни праці і сертифікації; участь у організації впровадження системи страхування працівників АПК на випадок смерті, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я від травматизму та контроль за відшкодуванням шкоди потерпілим керівниками господарств всіх форм власності;

• розгляд листів, заяв, скарг громадян з питань охорони праці.

На обласному рівні інженерно-технічне управління здійснюється через відділ сприяння розвитку ринку енергоресурсів та матеріально-технічного забезпечення, який є структурним підрозділом обласного управління сільського господарства і продовольства. Очолює відділ начальник, який розподіляє обов’язки між спеціалістами цього підрозділу і визначає ступінь їх відповідальності. Він безпосередньо бере участь в розробці державних науково-технічних програм розвитку агропромислового виробництва обласного регіону і здійснює систему заходів щодо їх реалізації, а також представляє інтереси технічної політики обласного управління в державних та інших органах. В штаті відділу знаходяться головні спеціалісти, що відповідають за розробку та впровадження в аграрне виробництво області заходів інженерно-технічного забезпечення; моніторинг прогнозування та розвиток енергоринку і ринку техніки стосовно замовлень і потреби сільськогосподарських товаровиробників області; займається питаннями охорони праці, пожежної безпеки та безпеки дорожнього руху.

На районному рівні інженерний менеджмент здійснюється через відділ енергозабезпечення і ринку матеріально-технічних ресурсів районного управління сільського господарства і продовольства. Функції менеджменту інженерів-аграрників районного управління тотожні профільним інженерно-технічним функціям спеціалістів інженерного відділу обласного АПК.

2. Побудова і функції інженерно-технічної служби села

Чим більша потреба в механізації сільськогосподарського виробництва, тим більший вплив на кінцеві результати діяльності господарства справляє стан інженерно-технічної служби.

Інженерно-технічна служба господарств різних форм власності визначається як структурний підрозділ внутрішньогосподарської системи управління, що займається організацією використання та ремонту техніки. Вона, як правило, об’єднує машинно-тракторний парк, автомобілі, засоби механізації тваринництва та допоміжних виробництв; інженерно-технічні споруди: ремонтні майстерні, пункти технічного обслуговування, машинні двори, автогаражі, склади запасних частин, нафтосклади, а також інженерні, механізаторські і інші кваліфіковані кадри технічного профілю.

Тому структура інженерно-технічної служби господарства повинна охоплювати всі елементи виробничої і технічної експлуатації машин та механізмів. Її значення і функції визначаються вимогами виробництва, в процесі якого вони тісно переплітаються з основними технологічними службами господарства: агрономічною та зоотехнічною.

Економічна депресія у вітчизняному аграрному виробництві позначилась і на інженерно-технічній службі села. Спрощені структурний і кількісний склад служби, функції спеціалістів, система інженерно-технічного управління на всіх рівнях втратила зв’язок із реструктуризованими сільськогосподарськими підприємствами, що, по суті, не дає можливості ефективно формувати і реалізувати технічну політику в аграрному секторі.

Розвинута інженерно-технічна служба великих господарств (від 5000 га; 80…100 тракторів) включає до дев’яти спеціалізованих відділів (служб).

1. Служба експлуатації МТП організовує високопродуктивне використання сільськогосподарських машин і машинних агрегатів у землеробстві та на перевезенні вантажів шляхом застосування прогресивних технологій і правил виконання механізованих і транспортних робіт; впроваджує заходи по подовженню міжремонтних строків роботи машин, зниженню експлуатаційних затрат за рахунок систематичного проведення технічного обслуговування, оперативного усунення несправностей при найменших матеріальних затратах. Вона підпорядкована інженеру-механіку. Роботу в підрозділах очолюють техніки-механіки (бригадири механізованих бригад, начальники механізованих загонів).

2. Служба капітального та поточного ремонту машин забезпечує своєчасний і якісний поточний та капітальний ремонт техніки на основі передових методів його виконання і прогресивних форм організації праці, ощадливого використання виробничих потужностей внутрішньогосподарської ремонтної бази; здійснює передачу машин, вузлів та агрегатів для централізованого ремонту або обміну; поповнює ремонтний фонд шляхом реставрації і виготовлення запасних частин; організовує належне зберігання техніки в міжсезонні періоди. Службою керує завідуючий ремонтною майстернею. Тут також працюють інженер-механік контролер, технік-нормувальник, технік-механік (завідуючий машинним двором).

3. Служба експлуатації машин та обладнання в тваринництві здійснює комплексну механізацію трудомістких процесів на фермах і комплексах шляхом створення технологічних ліній машин по виробництву кожного виду тваринницької продукції; організовує монтаж нового та заміну непридатного обладнання, планове технічне обслуговування фермерської техніки, підготовку кваліфікованих кадрів технічних спеціальностей тваринників. Очолює її інженер по механізації виробничих процесів у тваринництві.

4. Служба по експлуатації та технічному обслуговуванню автомобільного транспорту розробляє і впроваджує заходи по підвищенню ефективності його використання; організовує обкатку нових і після капітального ремонту автомобілів, закріплює їх за водіями; контролює облік роботи автомобільного транспорту, витрат запасних частин, палива, проведення технічних доглядів та технічних обслуговувань. Роботу служби по експлуатації та технічному обслуговуванню організовують завідуючий автогаражем, інженер (технік)-автомеханік, диспетчер.

5. Електротехнічна служба господарства організовує високопродуктивне використання електричного обладнання та установок, здійснює заходи по проведенню планових поточних ремонтів та щоденного технічного обслуговування (ЩТО), забезпечує номінальне завантаження електричних машин та установок для подовження строків їх роботи а також економії електричної енергії. Керівництво здійснює інженер-електрик.

6. Служба експлуатації нафтогосподарства забезпечує потребу сільськогосподарської техніки в нафтопродуктах; організовує своєчасну доставку, якісне зберігання, безперебійну заправку агрегатів, правильне витрачання та збирання відпрацьованих нафтопродуктів, проводить технічне обслуговування обладнання нафтогосподарства. Підпорядкована вона завідуючому нафтогосподарством.

7. Служба експлуатації машин та обладнання допоміжних виробництв створена в господарствах, де різні підсобні підприємства оснащені сучасним технічним обладнанням. Вона організовує раціональне завантаження встановлених потужностей; забезпечує подовження міжремонтних строків роботи техніки та зниження експлуатаційних витрат на її обслуговування. Очолює службу інженер-механік.

1. Служба матеріально-технічного постачання та збуту є здебільшого загальногосподарською. Проте забезпечення виробництва технікою, запасними частинами, інструментом, ремонтними матеріалами здійснюється через інженера (техніка) –експедитора та працівників матеріально-технічних складів. Вони організовують правильне зберігання деталей машин, ремонтних та експлуатаційних матеріалів, ведуть облік їх; складають заявки та створюють необхідний ремонтний фонд інженерно-технічної служби.

2. Служба охорони праці і техніки безпеки планує і здійснює відповідні заходу, проводить інструктаж по техніці безпеки, здійснює контроль за станом охорони праці і техніки безпеки.

Структурна схема високоспеціалізованої інженерно-технічної служби господарства приведена на рис 2.

Основними критеріями обґрунтування структурної схеми інженерно-технічної служби господарства є розміри виробництва та його технічне оснащення. Маломасштабні схеми інженерно-технічної служби невеликих господарств мають принципові розбіжності, так як в них необхідно передбачити поєднання декількох функцій в межах спеціалізованих підрозділів.

Для господарств (до 1000 га; 10…15 тракторів) структурна схема інженерно-технічної служби із зв’язками підпорядкування представлена на рис.3.

Рис.2. Структурна схема спеціалізованої інженерно-технічної служби господарства

– лінійне підпорядкування;

– функціональне підпорядкування.

Рис. 3. Структурна схема інженерно-технічної служби невеликого господарства

В структуру інженерно-технічної служби входять чотири дільниці: ремонту, технічного обслуговування і зберігання машинно-тракторного парку; експлуатації засобів механізації та електрифікації у тваринництві і допоміжних виробництвах; експлуатації автотранспорту, які лінійно підпорядковані головному інженеру господарства.

Тракторна бригада є загальногосподарською виробничою одиницею, яка на період виробництва рослинницької продукції функціонально підпорядкована головному агроному, і лише на строк ремонту машинно-тракторного парку механізатори знаходяться в розпорядженні інженерно-технічної служби.

Структурне поле інженерно-технічної служби – це сфера діяльності інженерно-технічних спеціалістів.

Доцільно, щоб і принципи конструювання структури інженерно-технічної служби господарства базувались на основі класифікації функцій і робіт, які виконуються спеціалістами в сфері використання та обслуговування техніки.

Виділяють дві основні ознаки класифікації: предметну і технологічну. Розподілення функцій між спеціалістами інженерно-технічної служби по предметній ознаці здійснюється при експлуатації машинно-тракторного парку, автотранспорту, машин та обладнання тваринництва і допоміжних виробництв, електрозасобів, цебто тієї техніки, яка потребує дотримання особливих вимог і обмежень.

Предметне розподілення функцій зобов’язує підвищенню відповідальності за працездатність машин окремого призначення.

Технологічна ознака розподілення функцій: ремонт, технічне обслуговування, матеріально-технічне постачання, нафтовикористання, охорона праці – загальна для експлуатації всієї техніки і направлена, переважно, на впровадження прогресивних технологій їх виконання. Практично, інженерно-технічна служба господарства може бути сформована тільки на змішаній предметній і технологічній спеціалізації функцій.

Різниця в організаційній структурі інженерно-технічної служби господарства неминуче приводить до того, що функціональні обов’язки спеціалістів в різних схемах неадекватні. Особливо чітко це простежується в структурах інженерно-технічної служби господарств, які побудовані по територіальній і галузевій основах.

В господарствах з територіальною системою управління машинно-тракторний парк і матеріально-технічна база закріплені за відділеннями і знаходяться в адміністративно-виробничому підпорядкуванні їх керівників; спеціалісти інженерно-технічної служби здійснюють, переважно, технологічне керівництво.

В господарствах з галузевою системою управління функції інженерно-технічної служби виконують цехи механізації, а головний інженер є начальником цеху з адміністративними і технологічними обов’язками.

В колективних сільськогосподарських підприємствах можуть діяти два варіанти цехів механізації.

В першому варіанті за цехом механізації закріплюється машинно-тракторний парк, автотранспорт, машини і обладнання тваринницьких ферм, електроустаткування, інші технічні засоби, а також ремонтні майстерні, пункти технічного обслуговування, машинні двори, польові стани, склади запасних частин і ремонтних матеріалів, нафтопродуктів, інші інженерно-технічні споруди різного призначення.

Цех механізації зосереджує в своєму складі механізаторські кадри, техніку та експлуатаційно-ремонтну базу, забезпечує технічну готовність всіх засобів механізації і по заявках інших цехів виконує всі види механізованих робіт.

В другому варіанті за цехом механізації закріплюються об’єкти ремонтно-експлуатаційної бази з ланками ремонтників, а механізатори і техніка (за виключенням автотранспорту) розосереджена в інших галузевих цехах. Основне завдання цеху механізації – забезпечити працездатність техніки галузевих цехів. Такі цехи механізації діють в господарствах з високим рівнем механізації.

Цехова структура інженерно-технічної служби (другий варіант) приведена на рис.4 і рекомендується для середніх господарств (1500…2500 га; 25…40 тракторів).

Керівництво цехом механізації здійснює начальник, якому безпосередньо підпорядковані чотири спеціалізовані служби:

1. ремонту та зберігання машинно-тракторного парку;

2. технічного обслуговування фермського та електротехнічного обладнання;

3. експлуатації автотранспорту;

4. цехового обліку і планування робіт.

Функції по організації ремонту машинно-тракторного парку покладені на завідуючого ремонтною майстернею; за технічне обслуговування та зберігання машин відповідає завідуючий машинним двором.

До складу служби технічної експлуатації фермського та електротехнічного обладнання входять інженер по механізації робіт у тваринництві з ланкою слюсарів-наладчиків та інженер-електрик з ланкою електромонтерів.

За технічну готовність автопарку та ефективне його використання відповідає завідуючий автогаражем.

Розробку виробничих завдань для структурних одиниць цеху механізації і ведення взаєморозрахунків з іншими галузевими цехами здійснює інженер-економіст з обліковцем. Функціонально, по питаннях обліку та звітності, начальники спеціалізованих служб і начальники механізованих загонів підпорядковані службі планування і обліку цеху механізації.

Незалежно від організаційної системи господарства (територіальної або галузевої) управління машинно-тракторним парком здійснюється за двох-трьох ступеневою структурою.

При територіальній системі організації внутрішньогосподарського виробництва керівники відділень становлять проміжну ланку управління машинно-тракторним парком. Через них головні інженери та спеціалісти інженерно-технічної служби здійснюють функціональний зв’язок з бригадирами механізованих бригад, начальниками механізованих загонів, ланковими механізованих ланок.

Така структура управління машинно-тракторним парком є трьохступеневою. Це стосується і галузевої системи внутрішньогосподарського виробництва, коли техніка закріплена за галузевими цехами.

– лінійне підпорядкування;

– функціональне підпорядкування.

Рис. 4. Цехова структура інженерно-технічної служби господарства

Інженерно-технічне управління машинно-тракторним парком відбувається через начальників галузевих цехів. В порівняно невеликих господарствах де територіальною виробничою одиницею є тракторно-комплексна чи тракторно-польова бригада, або машинно-тракторний парк, сконцентрований в цеху механізації, інженерно-технічне управління виробничими процесами є двохступеневим: головний інженер (начальник цеху механізації, бригадир) тракторно-комплексної або тракторно-польової бригади.

Менеджмент в інженерно-технічній службі села повинен здійснюватись через інженерного менеджера. Інженерний менеджер – це керівник даної служби (головний інженер або начальник цеху механізації).

Він повинен досконало знати:

• ринок сільськогосподарської техніки та техніко-економічні характеристики машин;

• кредитні лінії державних і комерційних структур по фінансуванню придбання технічних засобів;

• основні поняття економічного інжинірингу;

• порядок і умови залучення техніки, в т.ч. оренди і прокату для виконання механізованих робіт в господарстві;

• нові науково-технічні досягнення в галузі механізації, електрифікації та автоматизації сільськогосподарського виробництва;

• систему районного та обласного сервісного технічного обслуговування машинно-тракторного парку;

• систему підготовки та перепідготовки механізаторських кадрів різного профілю;

• проекти відновлення матеріально-технічної бази інженерно-технічної служби господарства;

• юридично-правові норми системи інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу;

• державні акти інженерно-технічного забезпечення в агропромисловому комплексі.

Інженерний менеджер повинен вміти:

• обґрунтувати та визначити оптимальну систему машин для галузей господарства;

• розробляти бізнес-плани ефективного функціонування підрозділів інженерно-технічної служби;

• організувати роботу підрозділів інженерно-технічної служби на госпрозрахунок і колективний підряд;

• аналізувати облік та оцінку роботи сільськогосподарської техніки;

• володіти сучасними засобами оргтехніки та комп’ютеризації в інженерно-технічному управлінні виробничими процесами;

• запровадити прогресивні методи виконання механізованих робіт;

• забезпечити суворо налагоджений порядок технічного забезпечення експлуатації і управління роботою машинно-тракторного парку;

• визначити потребу механізаторських кадрів, їх річну раціональну зайнятість та оптимальні режими робочого дня;

• чітко розмежувати функції, права та обов’язки всього персоналу інженерно-технічної служби господарства;

• володіти основними категоріями економічного інжинірингу.

В дрібних селянсько-фермерських господарствах спеціальна інженерно-технічна служба не створюється. Фермер або селянин сам змушений виконувати ряд функцій: використання та зберігання машин, нескладний ремонт і поточне технічне обслуговування, техніка безпеки, заправка нафтопродуктами, тощо. Проте основна частина інженерно-технічних функцій, які пов’язані з виробничою і технічною експлуатацією машинно-тракторного парку їм надається районними механізованими формуваннями: інженерно-технічними центрами, машинно-технологічними станціями, машинними кооперативами, механізованими загонами.

3. Оптимальна чисельність інженерно-технічних спеціалістів та організація їх роботи

В дослідженнях по вдосконаленню методів організації інженерно-технічної служби для різних типів сільськогосподарських товаровиробників основне значення приділяється розробці принципів її побудови, визначенню оптимального складу спеціалістів та чіткому розподіленню між ними функцій і обсягів робіт, вдосконаленню технології процесу інженерно-технічного управління.

Основним показником для визначення чисельності інженерно-технічних спеціалістів служить:

• інженерів-механіків — кількість енергетичних засобів (фізичних тракторів, комбайнів з двигунами, самохідних шасі і землерийних машин);

• інженерів (техніків)-електриків — число наявних умовних енергетичних одиниць;

• інженерів-автомеханіків та інших спеціалістів автопарку — кількість автомобілів всіх марок;

• інженерів (техніків) по механізації трудомістких процесів у тваринництві — число умовних голів великої рогатої худоби;

• інженерно-технічних спеціалістів по ремонту — наявність в господарстві ремонтно-механічної майстерні та обсяги ремонтних робіт (тис. грн.) що в ній виконуються.

Посади:

• завідуючого нафтогосподарством;

• інженера (техніка) по охороні праці, пожежній безпеці та безпеці дорожнього руху;

• механіка по матеріально-технічному постачанню;

вводяться з розрахунку один чоловік на господарство.

Відповідні інженерно-технічні посади спеціалістів по теплотехнічному та холодильному обладнанні, гідротехніці, газовим установкам передбачаються в господарствах де діють ці потужності.

Найменування основних інженерно-технічних посад та умови для їх введення в господарствах приведені в табл. 1.

Інженерний менеджмент інженерно-технічних спеціалістів господарства полягає у виконанні ними управлінських функцій, направлених на ефективне використання, технічне обслуговування та зберігання засобів механізації, якими здійснюється виробництво і переробка сільськогосподарської продукції.

Головний (старший на правах головного) інженер господарства є керівником і організатором роботи по механізації, електрифікації та автоматизації процесів у внутрішньогосподарському виробництві.

Основне завдання головного (старшого на правах головного) інженера полягає у впровадженні у виробництво нової техніки, прогресивних технологічних процесів, комплексної механізації та електрифікації в усіх галузях господарства, в забезпеченні ефективного використання технічних засобів з метою подальшої інтенсифікації аграрного виробництва.

Головний (старший на правах головного) інженер господарства забезпечує розробку та виконання бізнес-планів по механізації, електрифікації та автоматизації виробничих процесів у господарстві; розробляє та здійснює заходи по підвищенню продуктивності праці, економії трудових і матеріальних затрат на виконання у встановлені строки запланованих обсягів механізованих робіт; забезпечує продуктивне використання техніки в господарстві, вживає заходи по скороченню простоїв агрегатів і машин з організаційних і технічних причин; забезпечує впровадження в господарстві планово-запобіжної системи ремонту і технічного обслуговування машинно-тракторного і автомобільного парків та обладнання на тваринницьких фермах і переробних цехах; організовує професійне навчання технічних кадрів, впровадження в аграрне виробництво прогресивних досягнень науки і практики; складає поточні та річні звіти з питань механізації та електрифікації внутрішньогосподарського виробництва і представляє технічні інтереси господарства в вищестоящих організаціях. В підпорядкуванні головного (старшого на правах головного) інженера знаходяться всі технічні спеціалісти господарства.

Таблиця 1

Рекомендована штатна чисельність спеціалістів внутрішньогосподарської інженерно-технічної служби

Найменування посад	Умови для введення посад
Головний інженер	Понад 50 енергетичних засобів
Старший інженер на правах головного	До 50 енергетичних засобів
Завідуючий машинним двором	Від 25 енергетичних засобів
Завідуючий ремонтною майстернею	При наявності ремонтної майстерні
Технік-нормувальник	Один на ремонтну майстерню
Завідуючий нафтогосподарством	Один на господарство
Завідуючий автопарку	Від 10 автомобілів
Диспетчер автопарку	Від 16 автомобілів
Інженер по механізації трудомістких процесів у тваринництві	При наявності в господарстві понад 1500 умовних голів тварин
Технік по механізації трудомістких процесів у тваринництві	Один на господарство, що має від 500 до 1500 умовних голів тварин
Інженер-електрик	При наявності 501…1000 умовних енергетичних одиниць
Старший технік-електрик

	До 500 умовних енергетичних одиниць
Старший інженер по охороні праці, техніки безпеки і організації пожежної охорони	При наявності в господарстві понад 500 середньорічних працівників
Інженер-теплотехнік	При наявності в господарстві теплиць і парників на технічному обігріві від 15 до 30 га, або котельної потужності від 42 до 100 Гкал-год.
Інженер-гідротехнік	При наявності в господарстві до 500 га зрошувальних земель або від 350 га осушених земель

Інженер (технік) по механізації трудомістких процесів у тваринництві є керівником і організатором робіт по монтажу, налагодженню і експлуатації обладнання тваринницьких ферм господарства.

Головне його завдання полягає в забезпеченні безперебійної роботи, засобів механізації в тваринництві, виконання передбачених бізнес-планом заходів по комплексній механізації виробничих процесів, спрямованих на збільшення виходу тваринницької продукції і скорочення виробничих витрат. Він розробляє плани і заходи по впровадженню нової техніки і прогресивних технологій та комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів у тваринництві; забезпечує постійну технічну готовність та ефективне використання машин і обладнання на тваринницьких фермах; розробляє графіки проведення ремонтів, технічних та профілактичних доглядів за машинами і обладнанням у тваринництві, забезпечує своєчасне і якісне їх виконання; контролює витрачання ремонтних матеріалів і коштів, передбачених бізнес-планом на експлуатацію та ремонт машин і обладнання в тваринництві; контролює вихід на роботу механізаторів ферм та оформляє наряди на виконані роботи; складає плани підготовки та перепідготовки механізаторів тваринницьких ферм і сприяє їх виконанню; проводить інструктажі з правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та протипожежної охорони і фіксує це у відповідних документах; проводить аналіз техніко-економічних показників експлуатації машин і обладнання ферм; складає і подає звіти про стан механізації виробничих процесів у тваринництві. В безпосередньому підпорядкуванні інженера (техніка) по механізації трудомістких процесів у тваринництві знаходяться слюсарі-ремонтники ферм.

Інженер (технік)-електрик є керівником і організатором робіт по електрифікації виробничих процесів та експлуатації електрообладнання господарства.

Головне завдання інженера (техніка)-електрика полягає в розробці та здійсненні заходів по комплексній електрифікації виробничих процесів, спрямованих на дальше зростання економічної ефективності виробництва господарства. Він розробляє бізнес-план по електрифікації виробничих процесів і об’єктів; графіки проведення ремонтів і профілактичних оглядів електроустаткування та електрообладнання і забезпечує їх виконання; впроваджує заходи по електрифікації виробничих процесів у господарстві, організовує ефективне використання електрообладнання та електроустановок, забезпечує їх нормальний технічний стан, забезпечує економне витрачання електроенергії, матеріалів та коштів, виділених на електрифікацію виробничих процесів і об’єктів господарства; здійснює правильне ведення первинного обліку використання електроенергії, установок і обладнання; веде облік роботи електриків і оформляє наряди на виконані роботи, проводить інструктажі з правил експлуатації електроустановок і техніки безпеки, фіксує це у відповідних документах; своєчасно інформує електропостачальні організації про технічні несправності електромережі; впроваджує у господарство досягнення науки і передового досвіду по експлуатації та ремонту електрообладнання і електроустановок; складає звіти, здійснює аналіз ефективності використання електрозасобів і електроенергії на виробничі потреби; організовує підвищення ділової кваліфікації і технічне навчання електриків. В безпосередньому підпорядкуванні інженера (техніка) – електрика знаходяться електромонтери.

Завідуючий ремонтною майстернею є керівником і організатором робіт по ремонту сільськогосподарської техніки.

Інженерний менеджмент він здійснює згідно з головним завданням — своєчасним забезпеченням якісного ремонту засобів механізації. Завідуючий ремонтною майстернею розробляє бізнес-план роботи ремонтної майстерні; визначає потребу в запасних частинах, ремонтних матеріалах, обладнанні та інструментах; бере участь в розробці графіків проведення ремонтів техніки; впроваджує наукові досягнення, передовий досвід, раціоналізаторські пропозиції по технології ремонтів техніки; забезпечує роботою працівників ремонтної майстерні, відповідно до їх кваліфікації розподіляє між ними завдання, створює нормальні умови для роботи; забезпечує працівників майстерні спецодягом, захисними засобами, інструментом та ремонтними матеріалами; контролює якість ремонтних робіт і вживає заходи по своєчасному усуненню виявлених недоліків; проводить інструктажі з правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та запобігання пожеж і фіксує це у відповідних документах; забезпечує раціональне витрачання матеріальних ресурсів, передбачених нормами і лімітами на виконання ремонтних робіт; складає поточні і річні звіти по ремонтній майстерні; організовує регулярне підвищення кваліфікації працівників майстерні. Завідуючому ремонтною майстернею безпосередньо підпорядковані технічні кадри майстерні.

Завідуючий автогаражем є керівником і організатором робіт по експлуатації і технічному обслуговуванню автомобільного транспорту господарства.

Основне завдання завідуючого автогаражем полягає в забезпеченні ефективного використання автотранспорту та утримання його в стані постійної технічної готовності. Він розробляє бізнес-план використання автопарку; складає графіки експлуатації і ремонтів автомобілів; організовує обкатку автомобілів і закріплює їх за водіями; контролює ведення обліку роботи автотранспорту господарства, витрат запчастин, паливно-мастильних матеріалів; зберігає технічну документацію на кожний автомобіль і державні номерні знаки; забезпечує надійне зберігання автомобілів і автопричепів з дотриманням правил паркової служби; контролює виконання розпорядку робочого дня працівників гаражу, проводить інструктаж водіїв та ремонтних працівників автопарку з правил техніки безпеки і безпеки руху та фіксує це у відповідних документах; організує технічне навчання водіїв та підвищення їх кваліфікації; подає звітність про експлуатацію та ремонти автотранспорту. В безпосередньому підпорядкуванні завідуючого автопарком знаходяться шофери та інші працівники автотранспорту.

Інженер (технік) по техніки безпеки є організатором розробки і впровадження заходів з питань техніки безпеки, охорони праці та виробничої санітарії.

В своїй роботі керується Уставом господарства, діючим законодавством, встановленими інструкціями і положеннями з питань техніки безпеки та охорони праці. Він перевіряє стан техніки безпеки та виробничої санітарії, розслідує причини нещасних випадків на виробництві, бере участь у прийманні з ремонту техніки, обладнання, введення в експлуатацію споруд і будівель, розслідуванні причин виробничого травматизму, реєстрації їх та розробці заходів для їх усунення; забезпечує працівників господарства необхідною літературою, інструкціями наочною агітацією по техніки безпеки, охороні праці і виробничій санітарії, організовує кімнату та кутки по техніки безпеки, впроваджує у виробництво досягнення науки і передового досвіду щодо поліпшення охорони праці та експлуатації техніки; організовує курси і проводить семінари по техніки безпеки, охороні праці і виробничій санітарії з працівниками господарства та перевіряє їх знання з цих питань, складає поточні та річні звіти про виконання заходів з техніки безпеки і виробничої санітарії, інформує відповідні органи про випадки виробничого травматизму в господарстві.

Вказівки інженера (техніка) по техніки безпеки обов’язкові для всіх працівників господарства.

Завідуючий нафтогосподарством є організатором і керівником робіт по прийманню, зберіганню та видачі нафтопродуктів в господарстві.

Основним завданням завідуючого нафтогосподарством є безперебійне забезпечення внутрішньогосподарських виробничих споживачів необхідними для їх роботи нафтопродуктами. Він визначає потребу господарства в нафтопродуктах і складає план завезення їх; готує матеріали для укладення договорів з нафтопостачальними організаціями на постачання нафтопродуктів; організує своєчасне завезення нафтопродуктів у господарство та його виробничі підрозділи; складає ліміт витрачання нафтопродуктів для виробничих підрозділів та служб; організує правильне перевезення, зберігання, приймання та видачу і заправку нафтопродуктів; здійснює контроль за правильним витрачанням нафтопродуктів; складає графіки перевірки, технічного огляду та ремонту обладнання нафтогосподарства; організовує збирання, зберігання і здавання відпрацьованих мастил на регенерацію; контролює експлуатацію обладнання нафтогосподарства; проводить технічний інструктаж працівників нафтогосподарства.

Завідуючому нафтогосподарством безпосередньо підпорядковані комірник і заправники нафтоскладу.

Завідуючий машинним двором є організатором і керівником робіт по технічному обслуговуванню та зберіганню техніки в господарстві.

Його головне завдання полягає в забезпеченні подовження міжремонтних строків роботи машин та зниження затрат на утримання машинно-тракторного парку. Завідуючий машинним двором здійснює приймання нової сільськогосподарської техніки, оформлення відповідних документів, контроль за збиранням і комплектування машин; організовує і контролює приймання машин з експлуатації на машинний двір для подальшого зберігання; організовує технічне обслуговування та зберігання енергетичних і робочих машин, окремих вузлів і агрегатів; контролює дотримання механізаторами-ремонтниками правил техніки безпеки, виробничої санітарії і протипожежних заходів; складає звітну документацію по технічному обслуговуванню та зберіганню машинно-тракторного парку. В безпосередньому підпорядкуванні завідуючого машинним двором знаходяться слюсарі-наладчики МТП.

Спеціалісти інженерно-технічної служби господарств поєднують інженерно-управлінські функції в розрізі окремих виробничих підрозділів: ремонтної майстерні та машинного двору; автопарку; тваринницьких ферм і допоміжних виробництв.

Звести до мінімуму непродуктивні затрати інженерно-технічної служби. досягти злагодженої, чіткої роботи всіх її підрозділів – це не вирішена проблема багатьох господарств.

Вивчення та аналіз структури фонду робочого часу інженерно-технічних спеціалістів колективних сільськогосподарських підприємств дозволяють розкрити шляхи і можливості покращення змісту праці та технології виконання інженерно-управлінських функцій, вдосконалити структуру інженерно-технічної служби і тим самим підвищити ефективність організації використання машин та виробничої діяльності господарств.

Індустріальний розвиток сільського господарства пред’являє нові підвищені вимоги до управління внутрішньогосподарським виробництвом.

Сьогодні праця інженера господарства не обмежується виконанням тільки своєї специфічної роботи, він повинен знати і вміти застосувати “наскрізні” функції управління, як наприклад, техніко-економічне планування, організація праці, аналіз виробництва, облік та фінансування.

Щоб ефективно керувати підрозділами інженерно-технічної служби в умовах роботи колективним підрядом, інженерно-технічні спеціалісти повинні досконало володіти методами економічного управління і, перш за все, господарським розрахунком; спільно з плановиками розробляти і реалізувати економічні заходи по високопродуктивному використанню техніки.

Сферу виробничої діяльності спеціалістів інженерно-технічної служби господарства складають 6…8 управлінських функцій із змістом 30…35 видів робіт, які найбільш часто повторюються (табл.2).

Це функції загального керівництва: вивчення поставок та рекомендацій, рішення перспективних питань механізації виробничих процесів, координація роботи підпорядкованих дільниць, участь у виробничих нарадах.

По оперативному управлінні основні функції зводяться до складання та доведення нарядів до виконавців, розподілу техніки та матеріалів, комплектування машинно-тракторних агрегатів механізаторами, обговорення з працівниками виробничих питань безпосередньо на робочих місцях, збору оперативних даних про роботу техніки, складання заявок, оперативних зведень та звітів.

Таблиця 2

Класифікація основних функцій інженерного менеджменту для спеціалістів інженерно-технічної служби господарств

Функції	Зміст роботи	Відповідальні виконавці
планування	розробка планів впровадження нової техніки, прогресивних технологій механізації виробничих процесів; розрахунок потреби в техніці, ремонтних засобах, нафтопродуктах; складання графіків проведення ремонтів і технічного обслуговування машин; обґрунтування основних планових показників по машиновикористанню; розробка заходів по забезпеченню господарства механізаторськими кадрами.	Головний інженер. Керівники підрозділів інженерно-технічної служби.
організація	погодження питань по використанню техніки з керівниками і спеціалістами господарства; розподілення машинно-тракторних агрегатів по видах робіт та виробничих дільницях; інструктаж по техніки безпеки; усунення організаційних неполадок при використанні та обслуговуванні техніки; зберігання машин; навчання механізаторських кадрів	Головний інженер. Бригадир механізованої бригади (начальник механізованого загону). Завідуючий машинним двором. Інженер по техніці безпеки. Інші спеціалісти інженерно-технічної служби.
контроль	оперативне управління машинно-тракторним парком; обстеження технічного стану машин та якості виконання механізованих робіт; перевірка виконання завдання механізаторськими кадрами	Головний інженер. Завідуючий ремонтною майстернею. Бригадир механізованої бригади (начальник механізованого загону)
постачання	забезпечення господарства технікою, запасними частинами, ремонтними матеріалами, нафтопродуктами; залучення допоміжних матеріальних і трудових ресурсів на виконання механізованих робіт	Головний інженер. Механік по матеріально-технічному постачанню. Завідуючий нафтогосподарством.
техніко-технологічне обслуговування машин	комплектування машинно-тракторних агрегатів; випробування та регулювання машин; встановлення стаціонарного обладнання; ремонт техніки; проведення складних видів технічного обслуговування	Головний інженер. Завідуючий ремонтною майстернею. Бригадир механізованої бригади (начальник механізованого загону). Майстер-наладчик.
звітність і ведення документації	статистична і відомча звітність по сільськогосподарській техніці; відповідь на поточні інформаційні запити по інженерно-технічній службі; інвентаризація та списання техніки; ведення і зберігання технічної документації; вивчення кореспонденції, інструкцій, заявок, пропозицій з інженерно-технічних питань.	Головний інженер. Керівники підрозділів інженерно-технічної служби.
загальне керівництво	проведення виробничих нарад в господарстві та підрозділах інженерно-технічної служби; участь в роботі технічної ради та прийняті рішень районними службами сільського господарства	Головний інженер. Керівники підрозділів інженерно-технічної служби.
науково-технічна діяльність	раціоналізація та винахідництво; інженерне проектування; підготовка наукових праць; ведення гуртків, семінарів, читання лекцій з питань механізації сільськогосподарського виробництва	Спеціалісти інженерно-технічної служби

До функцій технологічного профілю належать роботи по здійсненню інженерних розрахунків, раціоналізації та винахідництву, організації ремонту й особиста участь в ньому, проведення технічних доглядів та перевірка відремонтованої техніки, поточний контроль за технічним станок та експлуатацією машин, впровадження нової техніки і прогресивних технологій.

Із функцій техніко-економічного планування та аналізу слід виділити розробку бізнес-планів по машиновикористанню та машинообслуговуванню, ведення облікової документації з технічного стану та використання техніки, аналіз витрат запасних частин, ремонтних матеріалів і нафтопродуктів, участь в балансових та інвентаризаційних комісіях.

Крім того, спеціалісти інженерно-технічної служби виконують функції, пов’язані з матеріально-технічним забезпеченням, охороною праці та технікою безпеки, формуванням механізаторських та інших кваліфікованих кадрів технічного профілю.

Під впливом науково-технічного прогресу проявляється позитивна тенденція в зміні характеру управлінської праці. Проте ще чимало часу керівники і спеціалісти господарства затрачають не по прямому призначенню своєї професії.

Аналіз виробничої зайнятості спеціалістів інженерно-технічної служби ряду господарств показав, що тривалість їх робочого дня становить 11,5…13,5 годин. Якщо вважати в найбільш напружені періоди року за оптимальний 10–ти годинний робочий день, то і тоді його екстенсивність складе 115…135%.

Спостерігається невідповідність між рівнем підготовки інженерно-технічних спеціалістів і характером їх праці. Пошуком і придбанням запасних частин, ремонтних матеріалів, палива, практично займаються всі інженери, які витрачають на матеріально-технічне забезпечення 1/3 робочого часу. До 30% трудозатрат припадає на організацію поточних ремонтів техніки; на контроль за використанням машин і обладнання затрачується 25% робочого часу.

Головні інженери на одержання інформації і переїзди затрачають 35…40% робочого часу. В роботі керівників і спеціалістів господарств не виключені дублювання, коли однакову інформацію збирають кілька чоловік.

На вирішення інших питань інженерно-технічного управління та обслуговування (вдосконалення форм та методів використання машинно-тракторного парку, розроблення інженерних рішень по скороченню затрат ручної праці, глибокий техніко-економічний аналіз по визначенню резервів продуктивності машин) у спеціалістів інженерно-технічної служби господарств залишається 5…7% робочого часу.

У сільських інженерів і техніків коефіцієнт використання робочого часу знаходиться в межах 0,65…0,70, що вказує на слабку економію затрат інженерної праці.

Управлінські роботи по інженерно-технічному керівництву та обслуговуванню сільськогосподарського виробництва ще не мають чіткого закріплення за кожним спеціалістом інженерно-технічної служби, що на практиці приводить до “зміщення” функцій, паралельності в роботі, та зростання непродуктивних затрат робочого часу.

Необхідною умовою вдосконалення методів і форм організації праці інженерно-технічних спеціалістів є вдосконалення технології процесу інженерно-технічного управління. Він складається з окремих технологічних фаз, що виконуються в наступній послідовності: прогнозування та планування робіт, прийняття рішень, видача та реалізація розпоряджень, контроль виконання завдань, аналіз та синтез результатів.

Схема технологічних фаз процесу інженерно-технічного управління в господарстві представлена на рис.5. Вони становлять єдину функціональну систему управління.

Рис. 5. Послідовність технологічних фаз в процесі інженерно-технічного управління

Зміст інженерно-технічних функцій по управлінню та обслуговуванню не змінюється від розмірів господарств, кваліфікації і досвіду спеціалістів. Тут мають місце значні розбіжності в організації та затратах праці на їх виконання.

Передовий досвід свідчить, що організацію праці спеціалістів інженерно-технічної служби господарства можна істотно поліпшити впровадженням заходів загальногосподарського значення: галузевої (цехової) структури управління, чіткої регламентації і конкретизації функцій спеціалістів, госпрозрахункових відносин між виробничими підрозділами, упорядкуванням внутрішньогосподарської інформаційної системи на основі диспетчеризації та комп’ютерної техніки тощо.

Рекомендована структура зайнятості спеціалістів цеху механізації (інженерно-технічної служби) господарства приведена в табл. 3.

На планування робіт і прийняття рішень вони затрачують 11…14% робочого часу; організація використання і обслуговування машинно-тракторного парку займає 12…17% трудозатрат; контроль виконання робіт у начальників цеху механізації забирає 17,5% часу, в завідуючих ремонтною майстернею і машинним двором відповідно – 21,5; та 45,2%.

Якщо в начальника цеху механізації контрольні функції зводяться до перевірки технічного стану машинно-тракторного парку, то керівники служби ремонту і технічного обслуговування часто приймають безпосередню участь в усуненні несправностей машин.

На техніко-економічний аналіз, ведення технічної документації, складання заявок тощо припадає 36…38% і 10…15% трудозатрат займає інженерна робота.

Приведена структура трудозатрат розрахована на річний фонд робочого часу спеціалістів інженерно-технічної служби, що становить 1915…1930 люд.·год.

Відомо, що диспетчеризація сприяє підвищенню ефективності використання всієї сільськогосподарської техніки. Для оперативного управління нею в господарстві повинен бути спеціалізований диспетчерський пункт. Створення диспетчерського пункту інженерно-технічної служби має завданням значно покращити організацію управління цією службою і оперативну взаємодію всіх її підрозділів.

Диспетчер інженерно-технічної служби є, по суті, інженерним менеджером.

Завдання його полягає в тому, щоб забезпечити постійний контроль за ходом робіт на виробничих ділянках, зібрати необхідну інформацію про технічний стан машинно-тракторного парку і стаціонарного обладнання і спільно з керівниками виробничих служб забезпечити високоорганізовану їх експлуатацію, оперативність ремонту деталей та вузлів машин, звести до мінімуму простої техніки.

Основні обов’язки диспетчера інженерно-технічної служби господарств полягають у сприянні забезпечення потрібного темпу здійснення ремонтних робіт, підтримання високого виробничого ритму засобів механізації, безперебійного постачання підрозділів запасними частинами і матеріалами.

В період масових польових робіт необхідна висока оперативність приймання замовлень, постійний контроль за їх рухом і кінцевим виконанням. Вся робота диспетчера інженерно-технічної служби будується у відповідності з поточними планами всіх підрозділів господарства.

Таблиця 3

Орієнтовні річні затрати часу на виробничу діяльність спеціалістів інженерно-технічної служби господарства

Головний інженер (начальник цеху механізації)		Завідуючий ремонтною майстернею		Завідуючий машинним двором		Інженер по механізації робіт у тваринництві		Інженер-електрик		Завідуючий автогаражем
Вивчення поточної інформації та обговорення питань інженерно-технічної служби на оперативній диспетчерській нараді господарства
люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%
270	14	225	11,7	225	11,6	135	7	135	7	270	14
Організація робіт по використанню, ремонту і зберіганню сільськогосподарської техніки
люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%
335	17,4	270	14,1	235	12,2	180	9,3	180	9,3	225	11,7
Перевірка технічного стану машин у виробничих підрозділах; безпосередня участь в усуненні технічних несправностей
люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%
337	17,5	414	21,6	873	45,2	737	38,3	880	45,7	699	36,3
Техніко-економічний аналіз використання машин, витрачання запасних частин, ремонтних матеріалів, палива; планування та координація робіт з технологічними службами господарства і району
люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%
425	22,1	270	14	270	14	450	23,4	270	14	270	14
Облік і звітність, заявки, ведення технічної документації тощо
люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%
270	14	450	23,5	135	7	135	7	193	10	270	14
Інженерна робота: розрахунки, перевірка нової техніки та технологій, раціоналізація і винахідництво
люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%
289	15	287	15	193	10	289	15	270	14	193	10
Разом за видами діяльності
люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%	люд. год.	%
1926	100	1916	100	1931	100	1926	100	1928	100	1927	100

Матеріальну основу інженерно-технічного диспетчерського пункту господарства повинні складати телефонний радіозв’язок, стенди обліково-контрольної і технічної документації та комп’ютерне обладнання.

Інженерно-технічна служба впливає на хід виконання робіт і кінцеві результати виробництва сільськогосподарської продукції через засоби механізації.

Часто позитивні заходи інженерно-технічної служби господарства відносять до побічної ефективності, визначення якої потребує спеціальних методичних досліджень. Проте ефективність освоєння коштів на вдосконалення інженерно-технічної служби в господарстві можна визначити за формулою:

F_p = (B – B₁) – H·K_g,

де

F_p – річна ефективність освоєння коштів на вдосконалення інженерно-технічної служби;

B i B₁ – відповідно витрати на експлуатацію техніки на 100 га ріллі до і після вдосконалення інженерно-технічної служби;

K_g – капіталовкладення в розвиток інженерно-технічної служби на 100 га ріллі;

H – коефіцієнт ефективності капіталовкладень.

Використана література

1. Смирнов Б.В. Техника управлення сельскохозяйственньгм производством. - М.: Колос, 1972. - 424 с.

2. Скирта Б.К. Имитационное моделирование в управлений сельско-хозяйтвенньїм производством. - К.; Вища школа, 1990. - 206 с.

3. Соснин А.С., Мельниченко Л.В. Основы теориии и практики менеджмента. Конспект лекций. Европейский университет. – К. 2001. – 220 с.

4. Сидорчук О.В. Наукові основи вдосконалення технологічних структур ремонту мобільної техніки рільництва. Автореф. дис...д-ра теха наук. - Київ, 1996. - 48 с.

5. Тейлор Ф. Научная организация труда. / Под ред. А.Н.Щербина — М., 1986.— С. 244.