Зміст

Вступ

Розділ І. Початок повстання І. Болотникова

Розділ ІІ. Розгром війська І. Болотникова під Москвою

Розділ ІІІ. Калузький період повстання, облога Тули та взяття в полон І. Болотникова

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність роботи.

Селянське повстання 1606 р., тісно пов'язане з іменем його вождя Івана Болотникова, представляє одну з найцікавіших сторінок в історії багатовікової боротьби селянства царської Росії проти феодалів.

Історики завжди цікавилися такими історичними особистостями, як Болотников, Разін, Пугачов та ін. Можна побачити у виступах цих людей відображення стихійного обурення пригноблених класів, стихійного повстання селянства проти феодального гніту. Й завжди представляв інтерес вивчення історії перших спроб подібних повстань селянства.

Повстання Болотникова виникло в обстановці різкого загострення класової боротьби між селянством і феодалами, з одного боку, за наявності серйозних протиріч усередині самого класу феодалів, між середніми та великими поміщиками, і в момент починається польської інтервенції, намагалась використати тяжке внутрішнє становище Росії, з іншого боку. Розкол всередині класу феодалів послабив єдиний фронт гнобителів і полегшив можливість такого могутнього вибуху, яким було повстання Болотникова.

Рух цей набув ще більшої сили, коли до нього приєдналися козаки під керівництвом Петра Ілейко і пригноблені народності Поволжя (Черемис, мордва). Згодом ця боротьба знайшла свій відгук у ряді міських повстань.

Але все ж повстання не могло перемогти, бо основної, вирішальної умови для його перемоги в наявності тоді ще не було, а саме: не було пролетаріату.

Об'єктом дослідження є повстання І. Болотникова.

Предметом курсової роботи виступають причини виникнення (як об’єктивні, так і суб’єктивні) селянського повстання, тактика ведучих сторін повстання та керівництво ним.

Хронологічні межі дослідження охоплюють події 1606-1607 рр.

Метою даної роботи виступає: з’ясувати причини, що призвели до повстання під проводом І. Болотникова, його особливості, рушійні сили, причини поразки та наслідки для історії Росії й спроба вивчити дану тему з теоретичної точки зору, виявити практичні проблеми.

Для досягнення вказаної мети поставлені наступні завдання:

• Окреслити передумови, причини, цілі та початок селянського заворушення;

• Охарактеризувати розгром війська І. Болотникова під Москвою;

• Змалювати калузький період повстання;

• Висвітлити облогу Тули;

• З'ясувати причини поразки повстання під проводом І. Болотникова та її наслідки для Росії.

Зв'язок з науковими і навчальними програмами.

Дана курсова робота виконується згідно плану історичного факультету К-ПНУ, а також згідно наукового плану кафедри історії народів Росії та спеціальних історичних дисциплін.

При написанні роботи було використано наступні методи дослідження: детальний аналіз історичних фактів за письмовими згадками, розгляд різних поглядів на дану проблему в працях російських та українських істориків, опрацювання та характеристика головних джерел та сучасної літератури по даній темі.

Окремо варто торкнутися питання історіографії. Жодний з народних рухів XVΙΙ ст. не привертав такої посиленої уваги істориків, як селянська війна 1606-1607 рр. під проводом І. Болотникова. Глибокий інтерес до цього повстання не випадковий. Воно було найяскравішим проявом самовідданої боротьби трудящих, насамперед трудового селянства, проти феодального гноблення, що зростало [17].

Саме тому, з одного боку, воно викликало постійний інтерес у передових людей того часу і, з другого боку, прагнення представників панівних класів або замовчувати його, або свідомо фальсифікувати, що найбільш яскраво можна простежити на прикладі буржуазно - поміщицької історіографії з цього питання. Протягом великого проміжку часу, коли не приймати до уваги оповіді мемуарного характеру іноземців, які перебували в Росії під час повстання, висвітлення його не знаходило місця в історичній літературі [22].

Видання на початку XΙX ст. цілого ряду тенденційно підібраних документів про селянські війни також було однією з своєрідних форм ідеологічної боротьби панівних верств з наростаючим революційним рухом в Росії [1]. В більшій частині опублікованих документів відображались лише успіхи боротьби урядових військ з повсталими, успіхи ж повсталих замовчуються. На підставі цих документів, звичайно, не можна скласти правильного уявлення ні про соціальний характер руху, ні про ідеологію повсталих, ні про воєнні дії [4].

Так історик Смирнов І. у своїй праці "Краткий очерк истории восстания Болотникова" [29] значну увагу приділив повстанню під проводом І. Болотникова. Потребує уваги праця Скринников Р. "Смута в России в начале XVII в. Иван Болотников" [26].

Значної уваги заслуговують праці ряду істориків Исаев І. [9], Корецкий В. [14], Маковский Д. [17], Каргалов В., Савельев Ю., Федоров В. [13].

У післявоєнні роки кількість статей і брошур про повстання зростає. Багато з них має краєзнавчий характер Так, з’явилася науково популярна праця Зимин А. [8] а також Корецкий В. [14] Скляр И. [22].

Своєрідним підсумком досліджень радянських істориків про селянські війни стало видання в 1974 р. збірника статей "Крестьянские войны в Росии XVII-XVIII веков: проблемы, поиски, решения", підготовленого Інститутом історії СРСР АН СРСР [15]. В ньому чітко зазначені роль і місце повстанняІ. Болотникова в історії класової боротьби в Росії.

Практичне значення. Матеріали даної курсової роботи можуть бути використані для підготовки студентів історичних факультетів до семінарських та практичних занять з предмету "Історія народів Росії".

Структура роботи визначається метою та завданням дослідження. Вона складається з вступу, трьох проблемних розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури.

Розділ І. Початок повстання І. Болотникова

Повстання Болотникова було підготовлено рядом попередніх йому селянських рухів, що виникли внаслідок різкого погіршення умов життя селянства. До кінця XVI століття (70 - 80-ті роки) занепад боярських і поміщицьких господарств, (скорочення оранки, втеча селян на окраїни Росії та запустіння центральних районів) змінився деяким пожвавленням і підйомом. Збільшується запаси за рахунок посиленого захоплення селянських земель і оранки пусток. Зростають обмін і грошове господарство. І на цій основі посилюється експлуатації селянства. Становище селянства погіршився ще й завдяки неврожайним років, що призвело до голоду.

Боярсько-купецька і монастирська спекуляція хлібом досягла небачених розмірів, ще більше руйнуючи селянські маси. На довершення до всього бояри масами виганяли своїх холопів, вважаючи за краще той хліб, який необхідний був для їх утримання, продавати за спекулятивною ціною або притримати до ще більш вигідних цін. Все це викликало загострення боротьби селян проти феодалів. Поряд з цим політика експропріації земель і майна селянства пригноблених народів у національних районах, завоювання Казанського царства, Сибіру та Поволжя, посилювала загальне загострення класових протиріч в Московській Русі, виливаючись у боротьбу пригноблених народів проти московських феодалів [2, c.9].

Що почався процес утворення елементів єдиного внутрішнього ринку (зростання обміну, збільшення ролі грошей, розвиток ремесла) наводив, безсумнівно, до посилення диференціації у феодальному місті і до загострення класової боротьби між "меншими" і "кращими" людьми в містах [39].

Нарешті, процес утворення єдиного централізованого феодально - кріпосницького держави і створення відповідного державного апарату посилювали гноблення селянства, загострювали класові суперечності і ускладнювали форми класової боротьби цього періоду.

Всі ці причини в цілому і призвели до селянської війни, який влився з повстаннями пригноблених народів і "менших" людей у містах.

Страшний голод, що охопив країну за царювання Бориса Годунова, загострив боротьбу селянства проти гнобителів, яка вилилася у масове повстання під керівництвом Болотникова [3, c.18].

Влітку 1606 на Сіверській Україні почалося одне з найбільших селянських повстань феодальної Русі. Головною силою повстання були закріпачені селяни й холопи. Разом з ними проти феодального гніту піднялися козаки, посадські люди і стрільці прикордонних (Україна) міст.

По Москві повзли чутки, що вбили в палаці не царя Дмитра (Лжедмитрія 1), а кого-то другого. Ці чутки відразу зробили становище Василя Івановича Шуйського дуже хитким. Незадоволених царем було багато, люди покладали надії на Дмитра. Деякі щиро вірили в його порятунок, інші усвідомлювали, що тільки це ім'я могло надати боротьбі з Шуйським "законний" характер. Благодатний грунт ці чутки знайшли на південно-заході і півдні країни, де продовжували бушувати селянські хвилювання і де колись підтримували Лжедмітрія I. Повстання не випадково почалося на південно-заході Російської держави. Тут у великому числі скупчилися селяни-втікачі і холопи, шукали притулку вцілілі учасники повстання бавовни. Населення цього району, зокрема населення широкої й багатолюдною Комарицької волості, розташованій неподалік від кордону, вже виступало проти Годунова і Лжедмітрія I. Борис Годунов відповів на це повним розоренням волості. У такій обстановці легко могло виникнути нове повстання. Визначну роль у повстанні Болотникова зіграли селяни Комарицький волості, що стали одним з основних центрів руху. Активно брала участь у ньому і посадське населення [38].

Разом з російським селянством проти феодальних порядків виступили і трудящі маси багатонаціонального населення Середнього Поволжя - марійці, мордва, чуваші, татари.

З "Московської хроніки" Конрада Буссова дізнаємося ми біографію Болотникова. Іван Ісаєвич Болотников був військовим холопом князя Телятевського, що допомогло йому придбати професійні навички і знання військової справи. У молодості Болотников біг від Телятевського в степ до козаків. Він був захоплений в Дикому Полі татарами, які продали його в рабство до Туреччини, де Болотников став невільником на галері. З невільництва він був звільнений під час поразки турків у морському бою і привезений до Венеції. Звідси через Німеччину і Польщу він повернувся на батьківщину. Влітку 1606 р. він з'явився на "московському рубежі" в той момент, коли на Сіверській Україні швидко наростав народний рух, вождем якого він став. Збереглися свідчення сучасників, що малюють Болотникова мужнім, енергійним вождем, людиною, здатною пожертвувати за народну справу своїм життям, талановитим полководцем. Іноземці-сучасники відгукувалися про Болотникову з великою повагою. Так, Бер називає його "досвідченим витязем". Масса пише, що Болотников був високого зросту і відрізнявся силою, молодецтвом і відвагою. Він називає його "безстрашний витязь Болотников". Розповідаючи про загибель Петра Ілейко і Болотникова, Маса говорить, що обидва вони відрізнялися хоробрістю. Петро розповідав про його непідкупності та чесності [8, c.13].

Історики все ще не можуть прийти до єдності і позначити точно хронологічні рамки першої селянської війни. Проте немає сумнівів у тому, що кульмінаційним її подією є повстання під керівництвом Івана Ісаєвича Болотникова (1606 - 1607).

Розділ ІІ. Розгром війська І. Болотникова під Москвою

Повстання, що почалося влітку 1606 р., швидко поширювалося на нові райони. Населення міст і сіл південної околиці Російської держави приєднувалося до повсталих.

У липні 1606 р. Болотников розпочав похід на Москву з Путивля через Комарицьку волость. Саме звідти в липні 1606 загони Болотникова попрямували до столиці. Повстанська армія Болотникова, що складалася, в основному, з селян та холопів, швидко росла і розгорнула активні дії проти урядових військ [14, c.10].

Болотников повів своє 12-тисячне військо з Комарицької волості до Крома. На початку серпня 1606 у Кром він прийняв перший бій з царськими військами під командуванням князя Ю.М. Трубецького, в результаті якого війська останнього відступили. І, як каже літописець, ратні люду роз'їхались по домівках. Поміщики ж, що були у військах Шуйського, поспішали додому, побоюючись за свої вотчини та маєтки.

До Болотникову з усіх боків йшли загони повсталих селян. Взяття Кром, важливого стратегічного пункту, забезпечувало повстанцям верхів'я Оки і шляхів з північно на Москву, а також середню течію Оки та підходи з України, Єльця і зливи, що давало можливість з'єднання з донськими місцями, тобто з районами низин Дону, за течією Дінця, Хопра та Б. Ведмедиці. Перехід Єльця на бік повстанців забезпечило армію Болотникова деякими запасами зброї, пороху, свинцю, сала, борошна й інших припасів. Всі запаси, звезені за наказом Лжедмитрія в Єлець, дісталися Болотниковським загонам [29, c.12].

У серпні під Кромами повсталі здобули велику перемогу над військами Шуйського; вона відкрила дорогу на Орел. Іншим центром, що розгорнув військові операції, був, який мав важливе стратегічне значення, Єлець, який примкнув до повсталих. Спроба обложити Єлець царських військ взяти місто закінчилася невдачею. Перемогою повсталих під Єльцем і Кромами завершується перший етап походу на Москву.

Князь Воротинський, який відісланих зі спеціальним військом до Єльця, зазнав поразки. З району Кроми - Орел Болотников рязанськими місцями (через міста Волхов, Козельськ, Калугу, Алексин, Серпухов) рушив до Москви, розсилаючи всюди грамоти, які, на жаль, не дійшли до нас в оригіналі. Піднялися міста, селяни й холопи рязанських місць: Веньова, Тули, Кашири, Алексіна, Калуги, Рузи, Можайська, Орла, Дорогобужа, Вязьми, Тверської області, Зубцова, Ржева, Свіяжска, Стариці, Володимирській землі. Рух перейшов в місця, де майже не переставали повставати пригноблені народи. Останні, приєднавшись до загонів селян і холопів, під командуванням обраних ними вождів-мордвинів Москова і Воркадіна обложили Нижній Новгород. На їх бік перейшли міста Арзамас і Алатир. Нарешті піднімається Астрахань. Цілий ряд міст та областей, хоча і не переходив явно на бік повстанців, але, мабуть, симпатизував їм. У Новгороді не змогли навіть зібрати ратних у військо Шуйського і обмежилися відправкою грошей царя [33, c.11].

Місто за містом переходив на бік повсталих. Повсталі розправлялися з воєводами і представниками уряду, з "кращими" людьми міст. Частина посадських людей вливалася в загони Болотникова. По дорозі на Москву до них приєднувалися загони повсталих селян і холопів, починаючи з тульських місць (приблизно з Серпухова), - загони поміщиків Тули, Кашири, Алексіна та сусідніх місць.

Уряд намагався перешкодити руху, висилаючи проти повстанців, сходилися з усіх сторін до Болотникову, каральні та загороджувальні загони, але з усіх загонів повстанців тільки один - Володимирський - був розбитий царським воєводою Пожарським [37].

Сполучені сили Болотникова і загони Пашкова і Ляпунова, переправившись через Оку, взяли 22 жовтня 1606 Коломну. При цьому Коломенські стрільці не тільки не чинили протидії повсталим, а допомогли їм захопити місто. Підступив до Калуги, Болотников випередив поспішаючого туди воєвод Шуйського і зумів без бою оволодіти містом. На чолі багатотисячного війська Болотников восени 1606 р. підступив до Москви і влаштував укріплений табір у селі Коломенському. З грамоти патріарха Гермогена про "стояння" повсталих в Коломенському і про "листи" Болотникова до боярських холопів із закликом "побивати" панів:".А сю б еси, сыну, грамоту велел чести на соборе не поодинова, чтобы ведомо было всем православным крестьяном. И в свои монастырские села, по всем святым церквам, с сее нашие грамоты списки посылал к священником и, призывая их, с поучением наказывал от божественнаго писания, чтоб отпадших крестьянския веры разбойников и губителей крестьянских, злодеев, воров, не слушали никак ни в чем, надеяся бы на милость божию и на молитвы пречистыя богородицы и великих чюдотворцов, Леонтия и Исайя и Игнатия и Якова, Аврамия, Петра, и Сидора, и преподобного Кирила чюдотворца, и всех святых молитв, и помня б на чем крест целовали государю царю и великому князю Василию Ивановичу всеа Русии, стояли б против воров крепко, чтоб им тако ж не погинути и з женами и з детьми в разорении не быти, как и прочим, которые поддались им. А стоят те воры под Москвою, в Коломенском, и пишут к Москве проклятые свои листы, и велят боярским холопем побивати своих бояр и жены их и вотчины и поместья им сулят, и шпыням и безъимянником вором велят гостей и всех торговых людей побивати и животы их грабити, и призывают их воров к себе и хотят им давати боярство, и воеводство, и окольничество, и дьячество. Божиим же неизреченным человеколюбием и молитвами крепкие нашие заступницы пречистые богородицы и святых великих чюдотворцов московских Петра и Алексея и Ионы, и новаго страстотерпца царевича и мученика Дмитрея, и всех святых молитвами, и целованием креста животворящего, всенародное множество государьства Московского крепко вооружась стоят против тех врагов креста христова и просятся на них у государя, мстити кровь християнскую. И государь милостив ждет их воров к себе обращения, и чтобы престала брань межуусобная и погибели бы крестьяном не было, к ним злодеем от Москвы ни един же отторжеся, а от них к государю приезжаючи многие добивают челом, и государь милостив их вины им отпущает" [1, c.76]. У 50 верстах від Москви, біля села Троїцького, вони були зустрінуті урядовою армією на чолі з Мстиславським, яка була настільки деморалізована, що ратні люди відмовилися битися з армією Болотникова і розійшлися по домівках. Воєводи ж з залишками війська бігли до Москви.

Уряд Шуйського опинився в критичному становищі. Однак і повстанцям не вдалося оточити величезне місто. Не зміг Болотников і пред'явити москвичам "істинного" царя, який нібито послав його. Загони дворян південних міст, очоленні Пашковим, на перших порах підтримували Болотникова, билися з військами Шуйського. На початку грудня 1606 ці загони перейшли на сторону уряду. Військо повстанців зазнало серйозної поразки і відступило від Москви [34, c.8].

Але Болотников не думав складати зброї. Він зміцнився в Калузі. До нього поспішали на допомогу нові повстанські загони, в тому числі козаки. Болотников наносив удар за ударом по військах, що облягали Калугу. Ті не раз відкочувалися від міста. Потім Болотников залишив Калугу і відвів війська до Тули.23 вересня 1606 р. Болотников здобув перемогу під Калугою, де зосереджувалися основні сили армії Шуйського. Ця подія мала величезне значення для подальшого ходу боротьби. Воно відкривало шлях повсталим на Москву, викликало поширення повстання на нові великі райони, залучали до повстання нові верстви населення.

Восени до загонів Болотникова, що просувалися у напрямку до столиці, приєдналися служилі землевласники. Рязанські дворяни-поміщики прийшли на чолі з Григорієм Сумбуловим і Прокопієм Ляпуновим, а тульські і веневські - під проводом сотника знемоги Пашкова. Збільшення армії Болотникова за рахунок дворянських дружин зіграло негативну роль. Дворяни приєдналися до Болотникова тільки з бажання скористатися селянським рухом як засобом для боротьби з урядом царя Василя Шуйського. Соціальні ж інтереси дворянства були протилежні інтересам основної маси повсталих [15, c.79].

Болотниковські загони і загони Пашкова і Ляпунова стали табором в селі Коломенському, розсилаючи всюди і до Москви листи (відозви), в яких закликали селян приєднуватися до повстання проти поміщиків і забирати їх саме собі, при цьому селянам обіцялися вищі посади в державі. Болотников побудував острог (фортецю), зміцнивши його брусами і земляним валом. Усередині були прокопано нори і підземні ходи. Цей острог дав можливість Болотниковській армії триматися дуже довго. Повстанці придумали спосіб гасіння що потрапляли в нори запальних ядер царської раті, прикривши свої нори сирими воловими шкірами. Воєводам вдалося за допомогою зради дізнатися цей секрет, і, зробивши ядра з "деякою мудрістю", вони знайшли спосіб запалювати і ці сирі шкіри. Незважаючи на це повстанці продовжували триматися.

Інший, авангардний, загін Болотникова зайняв в цей час село Загір'я біля річки Данилівки, перетворивши її на укріплений табір. Кілька сот саней були поставлені в три ряди, один ряд на другий, набиті щільно сіном і соломою, тісно пов'язані один з одним і облиті водою. Вода замерзла, і вийшло крижане зміцнення. Надовго його, звичайно, не вистачило. Проте завдяки цьому прикриттю протягом деякого часу 10-тисячний загін повстанців з успіхом відбивав напад стотисячним царського війська. Врешті-решт, табір був оточений і узятий військами Шуйського в першій половині листопада [10, c.90].

Незабаром після взяття Загір'я царськими військами, 15 листопада 1606, поміщицьке ополчення на чолі з Ляпуновим і Сумбуловим зрадило повсталим і перейшла на бік царя Шуйського. Ляпунов в нагороду за зраду отримав сан думного дворянина. Болотников продовжував зміцнювати село Коломенське і 26 листопада перейшов у наступ.

Цілі повсталих.

Головним завданням повстання було знищення кріпосницьких відносин, ліквідація феодальної експлуатації і гніту. У цьому полягав зміст тих закликів, з якими Болотников звертався у своїх "листах" (прокламаціях) до "боярських холопів" і бідноти Москви та інших міст. Заклики Болотникова зводилися до того, щоб повсталі городяни "побивали бояр. гостей і всіх торгових людей", а селяни розправлялися б з феодалами в селі, захоплювали їхні землі і ліквідували кріпосницьку залежність. Політичним гаслом повстання Болотникова було проголошення царем "царя Дмитра". Віра в нього була властива не тільки рядовим учасникам повстання, але й самому Болотникову, який називав себе лише "великим воєводою" "царя Дмитра". Цей ідеальний "цар Дмитро" не мав нічого спільного з польським ставлеником Лжедмітрія I. Гасло "хорошого" царя представляв собою своєрідну селянську утопію [4, c.69].

Розширення території повстання.

У період походу на Москву до повсталих приєднувалися нові міста і області. Спочатку примкнули до повсталих сіверські, польські і українські міста (розташовані на південно-західному кордоні Російської держави), а потім рязанські і берегові міста (прикривали Москву з півдня); пізніше повстанням були охоплені міста, що лежали у литовської кордону, - Дорогобуж, Вязьма, Рославль, тверські передмістя, Калуга та ін., низові міста - Муром, Арзамас та ін. До моменту приходу війська Болотникова до Москви повстанням було охоплено понад 70 міст.

Одночасно з повстанням Болотникова розгортається боротьба на північному сході в містах В'ятсько-Пермського району, на північно-заході - у Пскові й на південно-сході - в Астрахані. Спільною рисою подій у містах всіх трьох районів була боротьба між вищими і нижчими шарами посаду, що явилася результатом класових протиріч всередині міського населення. У містах В'ятсько-Пермського району в 1606 р. населення міст розправлявся з представниками царської адміністрації, що посилаються сюди для збору "даточних" людей і грошових податків. Одночасно відбулися виступи городян проти верхівки посаду, зокрема старост, що обиралися з числа "кращих людей" [25, c.58].

Найбільш гострою і яскравою була боротьба у Пскові. Тут вона розгорнулася між "великими" і "меншими" людьми. Боротьба псковських "менших" людей носила яскраво виражений патріотичний характер. "Менші" люди вельми рішуче протидіяли планам зрадників - "великих" людей, які мали намір віддати Псков шведам. Відкрита боротьба "великих" і "менших" людей почалася в другій половині 1606 р., закінчилася ж вона значно пізніше придушення повстання Болотникова.

Одним з найбільших центрів боротьби під час повстання Болотникова була Астрахань. Астраханські події далеко виходили за хронологічні рамки повстання Болотникова. Уряду вдалося придушити цей рух лише в 1614 р., початок ж відкритої боротьби в Астрахані відноситься ще до останнього року царювання Годунова. Астрахань була одним з найбільш стійких центрів боротьби. Повстання в місті було спрямовано не тільки проти дворян, а й проти торгових людей. Рушійною силою астраханського повстання була найбідніша частина міського населення (холопи, Ярижка, робітні люди), крім того, у повстанні активну роль відігравали стрільці і козаки. Висунуті астраханським низами "принци" (один хлоп, а інший селянин Пашенний) докорінно відрізнялися від таких самозванців, як Лжедмітрій I і згодом Лжедмітрій II, що були ставлениками іноземних інтервентів [35, c.63].

Відсутність зв'язку між повсталим населенням окремих міст зайвий раз підкреслює стихійний характер повстання Болотникова.

Облога Москви.

Переправившись через Москву-ріку, він попрямував до Рогожской, або Гонной, слободі. Частина ополчення залишилася на іншій стороні Москви-річки для загородження шляху резервів із Смоленська. Знемога Пашков став у Червоному селі з тим, щоб перервати повідомлення Москви з Ярославлем.

Просуваючись від Калуги, повсталі здобули перемогу над військами Василя Шуйського біля села Троїцького (під Коломною) і в жовтні підійшли до Москви. Приблизно до цього часу до Москви підійшли головні резерви царської армії: нові ратні сили, мобілізовані Шуйським, загони воєводи Количева, придушував повстання селян у Волоколамському окрузі, воєводи Полтева, що воював в Дорогобужі і Вязьмі, і загони поміщиків з Твері, Стариці і Ржева. Облога Болотникова викликала в Москві брак хліба та сильну дорожнечу. Жителі Москви готові були передатися Болотникову.1 - 2 грудня Шуйський вивів всі свої сили проти Болотникова. Бій відбувався у села Котли. У розпал бою, у вирішальний момент, Пашков з 500 бійців зрадив повсталим селянам і перейшов на бік Шуйського [17, c.50].

Облога Москви з'явилася кульмінаційним пунктом повстання. Положення в обложеній столиці було вкрай напруженим внаслідок загострення класових протиріч серед населення Москви. Ще до приходу Болотникова уряд, боячись народних мас, замкнули в Кремлі. Облога ще більше загострила обстановку. У Москві з'явилися прокламації ("листи") Івана Болотникова, в яких він закликав населення до здачі міста. Болотников посилав у Москву своїх вірних людей, перед якими ставив завдання піднімати народні маси на боротьбу. Проте вже в цей період позначилися слабкі сторони повстання, що призвели потім до його спаду і придушення.

Загони Болотникова не були ні однорідні за своїм класовим складом, ні єдині за своєю організацією. Їх основне ядро складали селяни, холопи і козаки, які й надалі залишилися вірними Болотникову і боролися до кінця. Що приєднуються ж до Болотникову у міру його просування до Москви дворяни змінили на певному етапі повстання і перейшли на бік уряду Василя Шуйського [19, c.66].

Облягавши Москву армія Болотникова налічувала в своїх лавах близько 100 тис. чоловік. Вона розпадалася на напівсамостійних загони, які мали на чолі своїх воєвод (Сумбулов, Ляпунов, Пашков, Беззубцев). Іван Болотников був "великим воєводою", який здійснював верховне командування [13, c.77].

Уряд Шуйського вжив ряд заходів з метою розкладання армії Болотникова. У результаті цього зрадили Болотникову випадкові попутники і дворянсько-поміщицькі елементи - Рязанцев на чолі з Ляпуновим і Сумбуловим. Пізніше зрадив Болотникову знемога Пашков. Це був великий успіх Василя Шуйського в боротьбі з Болотникова.

Поразка Болотникова під Москвою була швидкою.27 листопада Василь Шуйський вдалося завдати поразки Болотникову, а 2 грудня виграти вирішальну битву біля села Котли. Поразка Болотникова під Москвою відбулося в результаті зміни співвідношення сил борються сторін. Наприкінці листопада Шуйський отримав велике підкріплення: на допомогу йому підійшли смоленські, Ржевського та інші полки. В армії Болотникова також відбулися зміни, послабили її: до цього часу відноситься зрада знемоги Пашкова, який перейшов 27 листопада на бік Шуйського разом зі своїм загоном. Поразка Болотникова 2 грудня докорінно змінило обстановку в країні: воно означало зняття облоги Москви, перехід ініціативи в руки воєвод Шуйського. Цар жорстоко розправився із захопленими учасниками повстання. Проте боротьба повсталих селян і холопів не припинилася.

"Різанина тут була незвичайна і в полон захопили до 6000 чоловік". У Москві всі тюрми були переповнені полоненими. Багато полонені були розподілені серед населення і замкнені в підвали під палатами та наказами. З полоненими жорстоко розправлялися. "Щоночі в Москві їх водили сотнями, як ягнят на забій, ставили в ряд і вбивали, як биків, б'ючи палицею по голові, а тіла спускали в лід, у річку Яузу" [20, c.73].

Розділ ІІІ. Калузький період повстання, облога Тули та взяття в полон І. Болотникова

Дійшовши до Калуги, Болотников зміцнився тут і тримався всю зиму. Царські війська таборували під Калугою, і в їхньому таборі йшла весела, розгульна життя. Болотников виробляв неодноразові вилазки, які завдавали великої шкоди царським військам. Маса говорить, що царська армія втрачала щоденно 40 - 50 осіб, тоді як повстанці - 1 - 2. Одночасно з облогою Калуги Шуйський направив в головні осередки селянських повстань п'ять великих загонів. Двома цими загонами був розбитий при річці Вирка загін повстанців під командуванням Мосальськ, що йшов у Калугу на виручку Болотникова. У цей час військами Шуйського були взяті Арзамас і Алексин, звільнений від облоги Нижній. Але під Тулою і Веньова урядові загони зазнали невдачі.

Після поразки під Москвою головними базами повстання стають Калуга і Тула. Район, охоплений повстанням, не тільки не зменшився, а, навпаки, розширився, включивши в себе міста Поволжя. У Поволжі проти кріпосників виступили татари, мордва, марі і інші народи. Таким чином, боротьба йшла на великій території. Особливо гострим було становище в районі Рязані - Брянська і в Середньому Поволжі, не загасав боротьба і в Новгородській-Псковської області, на півночі та в Астрахані. Крім того, що виникло на Тереку руху, очолюваного самозванцем "царевичем" Петром, уявним сином Федора Івановича (це ім'я взяв Ілля Горчаков, походив з посадських людей міста Мурома), до початку 1607 переріс рамки суто козацького виступу і злилося з повстанням Болотникова. Уряд Шуйського прагнуло придушити всі центри та осередки повстання. Болотников був обложений у Калузі військами Шуйського. Безуспішна облога Калуги тривала з грудня 1606 р. по початок травня 1607 р. У другому найважливішому центрі повстання - Тулі знаходився "царевич" Петро [28, c.54].

Безуспішність спроби Василя Шуйського одним ударом завершити розгром повстання Болотникова показала, що, незважаючи на поразку під Москвою, сили повсталих були далеко ще не зломлені. Тому продовжуючи боротьбу проти основних сил Болотникова під Калугою, уряд Шуйського одночасно вживає заходів і для придушення повстання в інших районах.

Поки Болотников із загоном сиділи в облозі в Калузі, царські воєводи двічі намагалися підпалити місто. У перший раз вони, зігнавши для рубки лісу навколишнє населення, зробили дерев'яну гору, яку підкотили до міста і хотіли підпалити, розраховуючи на те, що вітер перенесе пожежа на стіни міста. Але Болотников, зробивши вилазку, спалив гору тоді, коли вона була ще далеко від міста. Другий раз, на початку травня, воєводи повезли до міста дерев'яну гору-вал, за якою під прикриттям тур йшли війська. Повстанці, дізнавшись про цю затію, повели зустрічний підкоп до гори і, коли вона була вже готова і на ранок повинна була бути посунути впритул до обложеному місту, вночі заклали в цей підкоп порох, і гора разом з царським військом злетіла на повітря. Скориставшись, цим, обложені зробили вилазку і розбили що бігли в страху залишки царського війська. Вбито було, до 15 тисяч осіб. Панікою було взято все військо, аж до воєвод. Тільки зрадник, Пашков зі своїм загоном, що став тепер надійною опорою боярський уряду, разом зі Шуйським намагався затримати втікачів і прикривав їх своїм загоном.

Боротьба під Калугою завершилася в травні 1607 р. битвою на річці Пчельне, де війська Шуйського були вщент розбиті і втекли. Поразка військ Шуйського і зняття облоги Калуги означало величезний успіх повстання Болотникова. Це призвело до гострого конфлікту між царем і боярами, що вимагали зречення Василя Шуйського [22, c.59].

Після поразки військ Шуйського на Пчельне і зняття облоги з Калуги Болотников відійшов до Тули і об'єднався там з "царевичем" Петром. Незабаром Болотников залишив Калугу і пішов у Тулу, яка на той час була вже взята загонами Петра Ілейко. Перемога, здобута Болотникова, привела в паніку уряд Шуйського. Негайно була проведена свого роду загальна мобілізація війська, або, як це тоді називалося, великий збір даточних людей з усіх волостей, і збір грошей та зміст цих бійців, яких збирали у Серпухові.

Підтримка дворянства була отримана Шуйським завдяки низці заходів. Одним з найважливіших серед них було законодавство з селянського питання. Справа розшуку селян-втікачів в результаті суперечливого законодавства Бориса Годунова і Лжедмитрія I знаходилося в дуже заплутаному стані. Через селян-втікачів йшла гостра боротьба між землевласниками. Укладення 9 березня 1607 р., яке було основним законодавчим актом уряду Шуйського з питання про селян, мало своєю метою припинення селянських переходів від одного землевласника до іншого. Укладення встановлювало 15-річний термін для розшуку селян-втікачів. Видання цього закону відповідало вимогам землевласників і в першу чергу поміщиків. Воно повинно було спричинити за собою припинення гострої боротьби з-за селян-втікачів між окремими групами землевласників, а отже, і об'єднати їх для боротьби з Болотникова. Законодавство Шуйського, зміцнюючи кріпацтво, погіршувало становище селян. Політика Шуйського щодо селян і холопів була підпорядкована цілям придушення повстання Болотникова [30, c.83].

21 травня 1607 р. Василь Шуйський розпочав новий похід проти Болотникова і "царевича" Петра, закріпилися в Тулі. У Серпухові були зосереджені війська, призначені для облоги Тули, на чолі яких став сам цар. Перша зустріч царських військ із загонами Болотникова сталася на річці Восьме і закінчилася поразкою повсталих. Невдалим для Болотникова було і битва на річці Вороний (в 7 км від Тули). Шуйський почав облогу Тули, чотиримісячна оборона якої з'явилася заключним етапом в історії повстання Болотникова.

Незважаючи на чисельну перевагу військ Шуйського, обложені мужньо захищали Тулу, відбиваючи всі штурми ворога. Восени на річці Упе облягають була зроблена гребля, яка викликала повінь. Вода залила в Тулі погріб з боєприпасами, зіпсувала хлібні і соляні запаси. Але і положення Василя Шуйського під Тулою було складним. У країні йшла безперервна боротьба селян і холопів. З'явився новий самозванець, який оголосив себе в місті Стародубі-Сіверському "царем Дмитром". Цей авантюрист, висунутий ворожими Російській державі польськими феодалами, широко використовував соціальну демагогію, пообіцявши селянам і холопів "вільність". Ім'я "царя Дмитра" спочатку привертало до самозванцю широкі народні маси. У вересні 1607 Лжедмитрій II розпочав похід з Стародуба на Брянськ [37, c.76].

У цих умовах Шуйський зробив переговори із захисниками Тули про капітуляцію, обіцяючи збереження життя обложеним. Виснажений гарнізон Тули здався 10 жовтня 1607, повіривши обіцянкам помилковим царя. Падіння Тули було кінцем повстання Болотникова.20 жовтня Болотников, Петро Ілейко, князь Шаховський та інші були привезені до Москви. Петро Ілейко був страчений, відкрито. Закуті в залізо Болотников і "царевич" Петро були доставлені до Москви.

Відразу ж після повернення Василя Шуйського в Москву "царевич" Петро був повішений. На розправу ж з подоланням вождем повстання Іваном Болотникову Шуйський зважився лише через півроку після взяття Тули. Іван Болотников був відправлений у Каргополь і там в 1608 р. був спочатку засліплений, а потім втоплений [40].

Повстання Болотникова було придушене. Це було повстання селян і холопів, спрямоване проти феодалів. Хоча рух Болотникова і йшло як ніби під прапорами Лжедмитрія, але воно носило інший класовий характер.

Висновки

Повстання Болотникова, що охопило величезну територію, є першою селянською війною в Росії. Кріпосні селяни становили основну рушійну силу повстання. Причини, що викликали його, коренилися в тих відносинах, які існували між селянством і феодалами-землевласниками. Повстання Болотникова відноситься до часу різкого посилення кріпосницької експлуатації селянства, юридичного оформлення кріпосного права. Здійснення цілей повсталих під керівництвом Болотникова селян і низів посаду могло б призвести до істотних соціальних змін в житті країни, до ліквідації кріпосницького ладу.

Селянські повстання епохи феодалізму (у тому числі й повстання Болотникова) носили стихійний характер. Це виражалося, зокрема, в тому, що повстанці не мали програми перебудови суспільства. Вони прагнули зруйнувати існуючий кріпосницький лад, але не знали, як побудувати новий. Замість цього вони висунули гасло заміни одного царя іншим. Відсутність ясної програми обмежило завдання руху боротьбою з конкретними носіями гноблення в тій чи іншій місцевості без встановлення скільки - небудь міцного зв'язку між різними вогнищами повстання, викликало організаційну слабкість руху. Відсутність класу, здатного очолити цей рух, подолати його стихійний характер, виробити програму руху і надати йому організаційну фортецю, визначило й самий результат повстання. Ні мужність учасників повстання, ні таланти керівників не могли усунути його слабких сторін, обумовлених самою природою повстання.

Підсумки Повстання Болотникова - кульмінація, найвищий етап потужного руху початку XVII ст; небачене раніше за своїми масштабами. Його називають громадянською війною, оскільки в неї включилися всі соціальні групи і стани, причому представники їх опинилися в обох таборах - повстанському і урядовому. Повстання не змінило становища селян, але заявив про них, як про реальну політичну силу.

Велика заслуга повсталих у 1606 р. полягала в тому, що вони розгорнули першу в Росії селянську війну проти феодального гніту.

Список використаних джерел та літератури

Джерела

1. Восстание И.И. Болотникова. Документы и материалы / Сост.А.И. Копанев и А.Г. Маньков. - М., 1959.

2. Корецкий В. Новые документы по истории восстания И.И. Болотникова // Советские архивы. - 1968. - № 6. - С.8-12.

3. Корецкий В. Летописец с новыми известиями о восстании Болотникова. Документы и мемуары // История СССР. - 1968. - № 4. - С.16-18.

4. Повстання І. Болотникова. Документи і матеріали. - М., 1959.

5. Монографії та статті

6. Буганов В. Крестьянская война в России в начале 17 в. - М., 1989.

7. Буссов К. Московская хроника 1584-1613 гг. (Главы XI-XIV). - М., 1978.

8. Зимин А. К изучению восстания Болотникова // Проблемы общественно-политической истории России и славянских стран. Сборник статей к 70-летию акад. М.Н. Тихомирова. - М. 1963.

9. Зимин А. Некоторые вопросы истории Крестьянской воины в России в начале XVII века // Вопросы истории. - 1958. - № 3. - С.13-16.

10. Исаев И. История государства и права России. - М., 1993.

11. История России с древности до наших дней // под ред.М. Н.Зуева. - М.: "Высшая школа", 1998.

12. История СССР. Учебник. - М., 1992.

13. К истории восстания Болотникова // Исторические записки. - 1947. - № 24.

14. Каргалов В., Савельев Ю., Федоров В. История России с древнейших времен до 1917 года. - М.: "Русское слово", 1998.

15. Корецкий В. Из истории Крестьянской воины в России начала XVII века // Вопросы истории. - 1959. - № 3. - С.9-13.

16. Крестьянские войны в России XVII-XVIII вв. - М., 1966.

17. Крестьянские войны в России XVII-XVIII вв. Проблемы, поиски, решения / Отв. ред. Л.В. Черепнин. - М., 1974.

18. Маковский Д. Первая крестьянская война в России. - Смоленск, 1967.

19. Материалы по истории СССР для семинарских и практических занятий. Вып.3. - М., 1989.

20. Платонов С. Очерки по истории смуты в Московском государстве XVI-XVII вв.: Опыт получения общественного строя и сословных отношений в Смутное время. - М., 1995.

21. Платонов С. Лекции по русской истории. - М.: "Высшая школа", 1993.

22. Селянські війни в Росії XVII-XVIII ст. - М. - Л., 1966.

23. Скляр И. О начальном этапе Первой крестьянской войны в России // Вопросы истории. - 1960. - № 6. - С.13-15.

24. Скрынников Р. Россия в начале XVII в. Смута. - М.: Мысль, 1988.

25. Скрынников Р. Россия после опричнины. - Л.: Изд. ЛГУ, 1975.

26. Скрынников Р. Смута в России в начале XVII в. Иван Болотников. - Л.: Наука., 1988.

27. Скрынников Р. Социально-политическая борьба в Русском государстве в начале XVII в. - Л.: Изд. ЛГУ, 1985.

28. Смирнов І. Повстання Болотникова 1606-1607. - М., 1951.

29. Смирнов И. Краткий очерк истории восстания Болотникова. - М.: Гос. изд-во политической литературы, 1953.

30. Смирнов И. О некоторых вопросах истории борьбы классов в Русском государстве начала XVII века // Вопросы истории. - 1958. - № 12. - С.12-14.

31. Смирнов И., Маньков А., Подьяпольская Е., Мавродин В. Крестьянские войны в России XVII-XVIII вв. - М., 1966.

32. Станиславский А. Гражданская война в России 17 в. - М., 1990.

33. О некоторых спорных вопросах классовой борьбы в Русском государстве начала 17 века. // Вопросы истории. - 1958, - № 12; 1961, - № 5.

34. Овчинников Р. Некоторые вопросы Крестьянской войны начала XVII века в России // Вопросы истории. - 1959. - № 7. - С.10-14.

35. О Крестьянской войне в Русском государстве в начале XVII века. (Обзор дискуссии) // Вопросы истории. - 1961. - № 5. - С.7-13.

36. Українська радянська енциклопедія / ред. М. Бажан; 2-е видання. - К., 1974-1985.

37. Шепелев И. Освободительная и классовая борьба в Русском государстве.1608-1610. - Пятигорск, 1957.

38. Шикман А. Деятели отечественной истории. Биографический справочник. - М., 1997.

39. Чистяков И. История отечественного государства и права. - М., 1996.

40. http://subscribe.ru/archive/history.alltheuniverse/

Ссылки (links):

http://subscribe.ru/archive/history.alltheuniverse/