РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

«Перехід від родоплемінної організації первісних часів до перших державних утворень»

План

1. Особливості господарської діяльності в період розкладу родового ладу.

2. Зародження релігійних вірувань первісних людей.

3. Культурні процеси та початки мови.

4. Використана література.

Особливості господарської діяльності в період розкладу родового ладу.

Жителі Центрально-Східної Європи провадили змішане рільничо-скотарське господарство й у пошуках нових пасовищ для худоби змушені були обживати гірські райони. У структурі стада майже всюди переважала велика рогата худоба. Роль овець, кіз та свиней у постачанні населення м'ясом залишалась другорядною.

У першій половині II тис. до н. є. характерним явищем стало рільництво, хоча в деяких регіонах степової смуги Східної Європи воно могло з'явитися раніше. Рільництво було орним, що засвідчило значний крок вперед, оскільки ралом з упряжкою волів людина могла обробити великі земельні площі. У пізньому бронзовому віці піщані ґрунти пагорбів були включені в процес виробництва, ліси розчищені, а долини річок стали використовувати менше. Скорочується режим полювання, оскільки частина тварин (тур, зубр, косуля, кабан, олень) інтенсивно винищувалася ще в попередні часи. На узбережжі Балтійського моря засвідчена велика роль рибальства, трапляються зображення човнів і навіть перших суден. З'являється колісний транспорт — вози із суцільними та складеними колесами.

У II тис. до н. є. в господарстві тогочасного населення Центрально-Східної Європи зростає значення покладів мідних та олов'яних руд. Поклади міді знаходились у районах Чеських Рудних гір, Карпат та на Балканах. В останніх двох районах розробка покладів розпочалася найраніше в Європі. Від 1700—1500 рр. до н. є. виробництво міді почалося й у Східних Альпах. Техніка гірни-чогодобувних робіт II тис. до н. є. дуже добре вивчена на основі австрійських матеріалів. Копальні Мітгербер-га (поблизу Зальцбурга) були врізані в пагорб на глибину до 100м, слідуючи за шарами мідного піриту. Підраховано, що кожна з 32 копалень розроблялася протягом семи років групами по 180 робітників у кожній.

Деякі общини в добу пізньої бронзи стали спеціалізуватись у виготовленні знарядь праці. Проте кам'яні знаряддя продовжували конкурувати з бронзовими, і лише їхня форма нагадувала металеві. Тільки наприкінці II — на початку І тис. до н. є. у південних та центральних районах Європи основна маса населення стала шир­ше використовувати металеві знаряддя праці, про що свідчать знахідки поселень ремісників-металістів, наприклад Велем-Сенгвід (Угорщина).

Великого значення в цей час набув видобуток солі. Так, у Верхній Австрії та Південній Німеччині функціонував район солевидобутку, де сіль виготовлялася шляхом випарювання, а потім пресувалася та висушувалася у вигляді "соляних голів". Вона дуже часто ставала предметом обміну, так само як мідь, бронза, золото та вироби з них, фаянсові намиста, бурштин та бурштинові прикраси, морські черепашки.

У другій половині II тис. до н. є. зоною інтенсивного обміну стає Центральна Європа. Зараз доведено існуван­ня регулярної активної торгівлі через карпатські та альпійські перевали. Обмін здійснювався на общинному рівні, причому на відміну від країн Сходу та зони Середземномор'я в ньому брали участь усі члени общи­ни. Довжина торговельних шляхів вражає. Відомо, що в деяких шахтових могилах Мікен знаходили прибалтійський бурштин.

Воєнні сутички в племінному середовищі Центральної та Східної Європи не тільки мали на меті господарські інтереси (крадіжка та захист худоби, джерел харчування та сировини), а й прискорювали формування елементів соціального розвитку (зміцнення влади військового вождя та поява військової аристократії).

Специфічними районами за доби бронзи були степові терени Східної Європи. У першій половині II тис. до н. є. тут поширилась катакомбна культурно-історична спільнота, яка мала характерну особливість поховального обряду: небіжчиків ховали в особливих камерах-катакомбах, виритих в одній зі стінок могильної ями. Катакомбна спільнота займала значну територію від Дністра до Волги. На півдні її кордонами були передгір'я Кавказу (Кубань та зона Тереку). Скотарство та рільництво примушували людей цієї спільноти вести на­півкочовий спосіб життя. Існували металургія та металообробка (біля Артемівська). Вироби із золота тут були рідкісними, проте виділення військової аристократії простежується на матеріалах курганних поховань, декотрі з яких досягали висоти 8м та діаметра 75м. У них є сліди насильницького вбивства при похованні вождя та його дружини. В окремих похованнях виявлені рештки коня, що свідчить про високе становище похованого.

У пізній період бронзи з'являються пам'ятки зрубної культури, яка існувала в зоні степових районів Східної Європи. Для поховань цієї культурно-історичної спільноти характерним було поховання в яма (нажнеться, що катакомбна та зрубна культури Оули продовженням традицій ямної культури. Деякі дослідники стверджують, що катакомбна культура виникла внаслідок міграції, а зрубна являла собою залишки автохтонних мешканців. Дослідники поховань зрубної культури виділяють сліди соціальної диференціації, зокрема "поховання родових старійшин".

Роль племені як єдиної сили, здатної вберегти населення від нападів сусідів, підсилювалася можливо­стями освоєння нових територій. Племінна організація прискорила кризу кровноспоріднених відносин і стимулювала виникнення нових форм територіальних зв'язків.

2. Зародження релігійних вірувань первісних людей.

На тлі цих процесів виникали перші культи богів, які в II тис. до н. є. стали типовими для регіону Цент-рально-Східної Європи. Це культ богині родючості, богині землі. З Близького Сходу прийшов культ богині води. Традиційними для регіону вважалися культ бика та культ сонця, представлений золотим диском з ореолом або колом із чотирма спицями. Зміна поховального обряду відображає тенденцію змін у побуті. Трупо-іюкладення змінюється кремацією. За віруваннями стародавніх жителів вогонь допомагав душі звільнитися від тіла.

У II тис. до н. є. масштаб міграцій та складних етнокультурних процесів скорочується. Для цього періоду найзначнішим переселенням було переміщення в Середньодунайський регіон племен культури курганних могил. На відміну від попередньої доби ця міграція мала характерні риси воєнного вторгнення. Культура курганних могил для Центральної та Східної Європи нині датується часом від 1500 до 1200 р. до н. є. Центром цієї культури були Баварія, Вюртемберг та область, де раніше існувала культура Унетіце. У XIII ст. до н. є. культура курганних могил змінюється культурою полів поховальних урн, яка охоплює перехідний період від бронзи до залізного віку. Дослідники вважають, що поява культури полів поховальних урн збігається в часі з процесами формування давньоєвропейських італійських, германських, іллірійських, кельтських та венетських етносів.

Первинним осередком державності в Європі стали Крит та ахейська Греція, які вже наприкінці III — на початку II тис. до н. є. утворили світ палацових комплексів. Через них Європа познайомилася із системою держав східного типу. Незабаром державотворчі процеси охопили нові зони Європейського континенту.

Розклад первіснообщинного ладу у землеробів-скотарів був закономірним результатом неолітичної рево­люції, яка відбулася в економіці. Різні ознаки такого розкладу існували вже в пізньородовій общині земле-робів-скотарів. Однак для того, щоб ці тенденції проявилися на повну силу, потрібен був час. Мали скластися нові, досконаліші трудові навички, зрости кількість населення, прогресувати найважливіша складова продуктивних сил — засоби праці. Щодо цього дуже велике значення мали відкриття й освоєння корисних властивостей металів. Це стало поштовхом до культурних і соціальних зрушень в історії людства.

3. Культурні процеси та початки мови.

Первісна культура відіграла значну роль у розвит ку людства. Саме з цього культурно-історичного періо ду розпочалася історія людської цивілізації, формува лася людина, зароджувалися такі форми людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво.

З розвитком матеріальної культури, знарядь праці, підвищенням значення колективних форм праці розвивались елементи духовної культури, зокрема мислення та мова, виникали зародки релігії, ідеологічних уявлень, з'явилися в праобщині й деякі елементи магії та зародки мистецтва: хвильові лінії на стінах печер, зображення контуру руки. Однак більшість учених називає це протомистецтво натуральною образотворчою діяльністю.

Формування общинно-родового ладу сприяло розвитку духовного життя первісної людини. Доба ранньоро-дової общини характеризувалася помітними успіхами в розвитку мови, основ раціональних знань.

Ще донедавна вважалося, що мови найменш розвинутих груп людства мають дуже незначний лексичний запас і майже позбавлені загальних понять. Проте подальше вивчення цього питання засвідчило, що лексикон навіть найвідсталіших племен, наприклад аборигенів Австралії, налічує не менше 10 тис. слів. З'ясувалося також, що у цих мовах переважають конкретні, деталізовані визначення, є в них і слова, що передають зміст загальних понять. Так, у аборигенів Австралії є позначення не лише різних порід дерев, а й дерева взагалі, не лише різних видів риб, а й риби взагалі.

Особливістю найпримітивніших мов є нерозвинутість синтаксичних форм. В усній мові навіть найрозвиненіших народів, на відміну від їхньої писемності, фрази також звичайно складаються з мізерної кількості слів.

Джерелом знань первісної людини була її трудова діяльність, підчас якої нагромаджувався досвід, передусім про навколишню природу.

Значно розширилися практичні галузі знання. Людина опанувала найпростіші способи лікування переломів, вивихів, ран, зміїних укусів, інших захворювань.Люди навчилися рахувати, вимірювати відстань, об-числюватичас, зрозуміло, досить примітивно. Так, спочатку існували три — п'ять позначень числових понять. Великі відстані вимірювалися днями шляху, менші — польотом стріли або списа, ще менші — довжиною кон-і І и ітних предметів, найчастіше різних частин людського їла: ступні, ліктя, пальця. Звідси — назви давніх мір Довжини, що як пережиток збереглися в багатьох монах: лікоть, фут, дюйм тощо. Час обчислювався лише порівняно великими відтинками, пов'язаними з положеннями небесних тіл, зміною дня і ночі, з природно-господарськими сезонами.

Навіть найвідсталіші племена мали досить розвинену систему передавання на відстань звукових або зорових сигналів. Писемності не було взагалі, хоча в аборигенів Австралії вже з'явилися зародки піктографії1.

Зразки образотворчого мистецтва доби ранньородоної общини відомі за численними археологічними пам'ятками: графічними та живописними зображеннями тварин, рідше рослин і людей, наскальними малюнками тварин та людей, мисливськими та воєнними сценами, танцями та релігійними церемоніями.

В усній творчості найраніше розвинулися перекази про походження людей та їхні звичаї, подвиги предків, виникнення світу та різні явища природи. Незабаром з'явилися оповідання та казки.

У музиці вокальна або пісенна форма передувала інструментальній. Першими музичними інструментами були ударні пристрої з двох шматків дерева або натягнутого шматка шкіри, найпростіші щипкові інструменти, прототипом яких, мабуть, були тятива лука, різні сурми, флейти, гудочки.

До найдавніших видів мистецтва належать танці. Первісні танці були колективними і дуже образними: імітація (частіше у масках) сцен полювання, рибальства, воєнних сутичок тощо.

1 Піктографія — відображення змісту будь-якого повідомлення у вигляді малюнка (або послідовних малюнків), зазвичай з метою запам' ятову вання.

Поряд з раціональним світоглядом виникла релігія у таких ранніх, первісних своїх формах, як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм.

Тотемізм — це віра в існування тісного зв'язку між людиною або якоюсь родовою групою та її тотемом — певним видом тварин, рідше рослин. Рід носив ім'я свого тотема, і члени роду вірили, що походять від спільних з ним предків, перебувають з ним у кровному спорідненні. Тотемові не поклонялися. Його вважали батьком, старшим братом тощо, який допомагає людям роду. Люди, зі свого боку, не повинні вбивати свій тотем, зав­давати йому якоїсь шкоди. Взагалі тотемізм був своєрідним ідеологічним відображенням зв'язку роду з його природним середовищем, зв'язку, який усвідомлювався в єдино зрозумілій на той час формі кровного споріднення.

Фетишизм — віра в надприродні властивості неодухотворених предметів, у те, що останні можуть якось допомагати людині. Таким предметом, фетишем, може бути певне знаряддя праці, дерево, камінь, а пізніше спеціально виготовлений культовий предмет.

Магія — віра у здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, рослин, явища природи. Не розуміючи справжнього взаємозв'язку певних фактів та явищ, хибно тлумачачи випадкові збіги, первісна людина вважала, що з допомогою особливих слів та дій можна викликати дощ або здіймати вітер, забезпечувати успіх полювання або збирання, допомагати або шкодити людям. Залежно від призначення магія поділялася на кілька видів: виробничу, охоронну, любовну, лікувальну.

Анімізм — віра в існування душі та духів.

З розвитком вірувань і ускладненням культу виконання останнього потребувало певних знань, умінь, досвідченості. Найважливіші культові дії почали виконувати старійшини або певна група людей — чаклуни, шамани.

Релігія — віра у богів, таємничі надприродні сили, що управляють життям.

Духовній культурі ранньородової общини було властиве тісне переплетення раціональних та релігійних уявлень. Так, лікуючи рану, первісна людина вдавала­ся і до магії. Протинаючи списом зображення тварини, вона одночасно практикувалася в прийомах полювання, показувала їх молоді, "магічно забезпечувала" успіх наступної справи.

З ускладненням виробничої діяльності первісної людини збільшувався і запас її позитивних знань. З виникненням землеробства і скотарства нагромаджувалися знання в галузі селекції — штучного добору найкорисніших сортів рослин і порід тварин.

Розвиток математичних знань зумовив появу перших лічильних пристроїв — в'язки соломи або купки камінців, шнурів з вузликами чи нанизаними на них черепашками.

Розвиток топографічних і географічних знань привів до створення перших карт — позначень маршрутів, нанесених на кору, дерево або шкіру.

Образотворче мистецтво пізньонеолітичних і енеолі-тичних племен в основному було досить умовним: замість цілого зображувалася якась характерна частина предмета. Поширився декоративний напрям, тобто прикрашання ужиткових речей (особливо одягу, зброї та хатнього начиння) художнім розписом, різьбленням, вишивкою, аплікацією тощо. Так, кераміку, яку в ранньому неоліті не прикрашали, у пізньому неоліті орнаментували хвилястими лініями, колами, трикутниками тощо.

Еволюціонувала й ускладнювалася релігія. З нагромадженням знань про власну сутність і навколишню природу первісне людство менше ототожнювало себе з останньою, а дедалі більше усвідомлювало залежність від невідомих йому добрих і злих сил, які здавалися надприродними. Формувались уявлення про боротьбу доброго і злого начал. Сили зла люди намагалися власкавити, добрим силам почали поклонятися як постійним оборонцям і заступникам роду.

Змінився зміст тотемізму. Тотемні "родичі" та "предки" стали об'єктом релігійного культу.

Водночас з розвитком родового ладу і анімізму зародилася віра в духів померлих прабатьків роду, що допомагають йому. Тотемізм зберігався в пережитках (наприклад, у тотемних назвах та емблемах родів), але не як система релігійних вірувань. Саме на цій анімістичній основі почав утворюватися культ природи, що уособлювався в образах різних духів тваринного і рослинного світу, земних і небесних сил.

З виникненням землеробства пов'язана поява культу вирощуваних рослин і тих сил природи, від яких залежало їх зростання, особливо Сонця і Землі. Сонце вважалося запліднюючим чоловічим началом, Земля — за­пліднюваним жіночим. Циклічність життєдайного впливу Сонця зумовила виникнення у людей уявлення про нього як про дух родючості, що вмирає і воскресає.

Як і на попередній стадії розвитку, релігія відображала та ідеологічно закріплювала визначну господарську і суспільну роль жінки. Розвинувся материнсько-родовий культ господарок та охоронниць хатнього вогнища. Ймовірно, тоді зародився відомий у деяких розви-неніших народів культ жіночих предків-праматерів. Більша частина духів природи, і серед них насамперед дух Матері-Землі, виступала в образі жінок і мала жіночі імена. Жінки, як і раніше, часто вважалися основними, а у деяких племен навіть виключними носіями таємних знань і магічних сил.

Розвиток землеробства, особливо іригаційного, що потребувало точного визначення строків поливання, початку польових робіт тощо, сприяв упорядкуванню календаря, вдосконаленню астрономічних спостережень. Перші календарі звичайно ґрунтувалися на спостереженнях за зміною фаз Місяця.

Необхідність оперувати великими числами і розвиток абстрактних уявлень зумовили прогрес математичних знань. Спорудження укріплень, таких транспортних засобів, як віз та вітрильний корабель, сприяли розвитку не лише математики, а й механіки. А під час суходільних та морських походів, пов'язаних з війнами, нагромаджувалися астрономічні спостереження, знанця з географії та картографії. Війни стимулювали розпиток медицини, а особливо хірургії: лікарі ампутували ушкоджені кінцівки, робили пластичні операції.

Повільніше розвивалися зародки суспільствознавчих :шань. Тут, як і раніше, панували тісно пов'язані з релігією міфологічні уявлення про чудесну природу всіх основних явищ господарського, громадського та ідеологічного життя. Саме в цей час сформувалися початки правових знань. Вони відокремилися від релігійних уявлень, звичаєвого права. Це добре видно на прикладі первісного (та й ранньокласового) судочинства, в якому вирішальну роль часто відігравали нереальні обставини, наприклад "знамення згори". Для того щоб з'явилося таке знамення, застосовувалися випробування клятвою, освяченою їжею, отрутою. При цьому вважалося, що винний загине, а невинний залишиться живим.

Зведення оборонних споруд і розрахованих на тисячоліття усипальниць поклало початок монументальній архітектурі. Відокремлення ремесла від землеробства сприяло розквіту ужиткового мистецтва. Для потреб військово-племінної знаті створювалися ювелірні прикраси, коштовна зброя, посуд, ошатний одяг. У зв'язку з цим поширилися художнє карбування, тиснення металевих виробів, а також техніка емалі, інкрустація коштовним камінням, перламутром тощо. Розквіт художньої обробки металу, зокрема, відобразився у відомих скіфських і сарматських виробах, прикрашених реалістичними або умовними зображеннями людей, тварин, рослин.

З інших специфічних видів мистецтва слід вирізнити героїчний епос. Шумерський епос про Гільгамеша та епічний розділ П'ятикнижжя, "Іліада" й "Одіссея", ірландські саги, "Рамаяна", "Калевала" — ці та багато інших класичних зразків епосу, що виникли в основному в епоху розкладу родового ладу, донесли до нас згадки про нескінченні війни, героїчні подвиги, відносини у суспільстві.

До усної народної творчості почали проникати класові мотиви. Заохочувані військово-племінною знаттю співці та оповідачі прославляли її благородне походження, воєнні подвиги, багатство.

Під час розкладу первіснообщинного ладу виникали та розвивалися адекватні новим умовам життя форми релігії. Перехід до патріархату супроводжувався становленням культу чоловічих предків-покровителів. З поширенням землеробства та скотарства утвердились сільськогосподарські культи родючості з їх еротичними обрядами і людськими жертвами, широко відомими образами духів, які вмирають та воскресають. Звідси пев­ною мірою ведуть свій початок давньоєгипетський Осіріс, фінікійський Адоніс, грецький Діоніс і, нарешті, Хри-стос.

З посиленням племінної організації та утворенням союзів племен утвердився культ племінних покровите­лів, племінних вождів. Деякі вожді залишалися об'єктом культу і після своєї смерті: вважалося, що вони стають впливовими духами, які допомагають своїм одноплемінникам.

Розпочалося виділення професійної розумової праці. Такими професіоналами, насамперед, ставали вожді, жерці, воєначальники, потім — співаки, оповідачі, постановники театралізованих міфологічних вистав, знахарі, знавці звичаїв. Виділення професійної розумової праці значно сприяло розвитку та збагаченню духовної культури.

Вершиною розвитку духовної культури первісного суспільства було створення упорядкованого письма.

Це відбувалося шляхом поступового перетворення піктографічного письма, що передавало лише загальний зміст повідомлень, на письмо, що складалося з системи ієрогліфів, в якому точно фіксовані знаки означали окремі слова або склади. Таким було найдавніше ієрогліфічне письмо шумерів, єгиптян, критян, китайців, майя та інших народів.

Чимало явищ сучасного життя виникли саме в первісному суспільстві. Саме через таку найважливішу особливість цього етапу історії людства його вивчення має не тільки пізнавальне, а й світоглядне значення.

Використана література.

1. Лубський Володимир Іонович, Козленко Володимир Миколайович, Лубська Марія Володимирівна. Первісне християнство: походження та сутність: Навч. посібник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Володимир Іонович Лубський (ред.). — К. : ВПЦ "Київський ун-т", 2003. — 60с.

2. Малій Ольга Володимирівна. Історія стародавнього світу. Життя людей у первісні часи. Історія Стародавнього Сходу: Робочий зошит учня. 6 клас. — К. : Абрис, 2000. — 79с. : іл. — На обкл. автор не зазнач.. Ч. 1 — 79с

3. Степанчук Вадим Миколайович. Льодовики, мамонти та первісні люди: Україна мільйон років тому. — К. : Наш час, 2007. — 192с

4. Шейко Василій Миколайович, Гаврюшенко Олександр Анатолійович, Кравченко Олександр Васильович. Історія художньої культури. Первісність. Стародавній світ: Підруч. для студ. вузів мистецтва і культури / Харківська держ. академія культури. — Х. : ХДАК, 1999. — 210с.