Міністерство освіти і науки України

Курсова робота

з історії зарубіжної літератури

на тему:

"Своєрідність композиції "Порівняльних життєписів" Плутарха"

Зміст

Вступ

Розділ І. Характеристика "порівняльних життєписів"

1.1 Історична основа написання твору

Розділ ІІ. Своєрідність композиції "порівняльних життєписів" Плутарха

2.1 Порівняльні характеристики героїв

2.2 Своєрідність композиції

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Либонь, мало хто з тих, що залюбки зачитуються творами про життя й діяльність видатних людей, задумується над питанням про походження біографічного жанру - де й коли він виник. Він з'явився, як і переважна більшість сучасних літературних родів і жанрів, у далекій грецько-римській давнині. Вже в античній літературі викристалізувалися певні різновиди, мовно-стилістичні особливості, й відповідна теорія цього жанру. Античних читачів цікавило життя і діяльність видатних полководців, державних діячів, філософів, письменників, ораторів, учених. З доволі широко представленої літератури цього роду сьогодні найбільш відомі твори Плутарха, Непота і Светонія. З цих імен, безперечно, найбільшої слави зажило ім'я Плутарха, автора славнозвісних "Порівняльних життєписів", які вже в античності користувалися величезною популярністю, зберегли її протягом багатьох подальших століть і ще сьогодні знаходять численних читачів, які бажають ознайомитися з життям знаменитих людей стародавнього світу - великого завойовника Александра Македонського, уславленого римського полководця й політичного діяча Юлія Цезаря, славетних ораторів Демосфена й Ціцерона, видатного державного діяча стародавніх Афін Перікла та інших.

Серед попередників і сучасників Плутарха були Корнелій Непот, Светоній, Тацит, Аврелій Віктор. Відомо, що римський прінцепс Октавіан Август сам написав свою біографію з урахуванням всіх військових і політичних діянь [8, с.186].

Біографія Плутарха досить скудна і може бути досліджена на основі творів самого ж автора, в яких він нерідко ділиться з читачем згадками про своє життя [7, c.457].

Давньогрецький філософ-мораліст і визначний письменник Плутарх (бл.46 - бл.126 рр. н. є) народився в Херонеї, в невеликому місті Беотія, однієї з областей центральної Греції. Він походив із знатної й багатої родини; освіту здобув у Афінах, де вивчав філософію під керівництвом платоніка Аммонія, а також риторику, математику і природознавчі науки; багато подорожував, не раз бував у Римі, столиці величезної Римської імперії, де виступав публічно й мав численних друзів у колах правлячої верхівки, навіть в особі імператорів Траяна (98 - 117 рр. н. є) та Адріана (117 - 138 рр. н. є).

Плутарх брав активну участь у громадському житті міста і навіть заснував філософську школу, щось на зразок філії афінської Академії Платона. Коли письменник помер, йому спорудили на громадські кошти пам'ятник, надгробний напис якого зберігся донині [1, с.119].

Актуальність дослідження. "Порівняльні життєписи" Плутарха мають велике значення для пізнання історії Греції і Риму, оскільки багато джерел, якими користувався Плутарх, не дійшли до нас. Тому, "Порівняльні життєписи" являються єдиним джерелом про історичні події, їх учасників і свідків.

Проте предметом пильної уваги істориків і письменників були не лише монументальні особи минулого і сьогодення, але також люди видатного розуму, філософи і учені, живописці і творці, атлети і гетери і навіть просто диваки, життя яких Плутарх зміг відобразити у своїх життєписах. Саме тому, його твір є дуже важливим винаходом у історії.

Життєписи, що збереглися до наших днів, не становлять повного доробку Плутарха в біографічному жанрі. Так, деякі біографії, як, наприклад, героя битви при Термошлах Леоніда, улюбленого героя Плутарха, фіванця Єпамінонда та інших - усього 20 життєписів - загубилися в плині часу [15, c.1].

Метою даного дослідження є визначення своєрідності та оригінальності композиції "Порівняльних життєписів" Плутарха.

Завдання - проаналізувати "Порівняльні життєписи" Плутарха; вивчити риси своєрідності композиції, її оригінальності.

Об'єктом даного дослідження є своєрідність композиції "Порівняльних життєписів" Плутарха.

Предметом даного дослідження є художній стиль написання твору, особливості жанру, композиції.

Отже, для того, для того, щоб правильно проаналізувати життєписи, нам знадобиться визначення терміну композиції - це організація художнього твору, співвіднесеність і взаємодія його компонентів, яка забезпечує єдність форми й змісту. Вона залежить від особливостей художнього мислення письменника і жанрових ознак його твору, вона включає в себе єдність усіх образних засобів і принципи їх співвідношення й групування, конфлікт і розстановку персонажів, вставні новели й ліричні відступи. Усі художньо-образні засоби організації матеріалу підпорядковані законам композиції: художня деталь, портрет і пейзаж, інтер'єр, паралелізм сюжетних ліній, контрапункт, парні образи й листування героїв, перехресні характеристики, авторські описи, літературний монтаж, підтекст [7, c.457].

Матеріалом для даної роботи слугував твір знаменитого філософа-мораліста і письменника Плутарха "Порівняльні життєписи".

Дана робота складається з вступу, основної частини, котра складається з двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ І. Характеристика "порівняльних життєписів"

1.1 Історична основа написання твору

"Порівняльні життєписи" - це біографії великих діячів греко-римського світу, об'єднані в пари. Після кожної з них дається невелике "Зіставлення" - своєрідний висновок. До наших днів дійшло 46 парних біографій і чотири біографії, пари до яких не знайдені. Кожна пара включала біографію грека і римлянина, в долі і характері яких історик бачив певну схожість. Він цікавився психологією своїх героїв, виходячи з того, що людині властиве прагнення до добра і цю якість слід всіляко укріплювати шляхом вивчення благородних діянь відомих людей [7, c.458]. Плутарх інколи ідеалізує своїх героїв, відзначає їх кращі межі, вважаючи, що помилки і недоліки не треба освітлювати з "всім полюванням і подробицею". Багато подій античної історії Греції і Риму ми знаємо, перш за все, у викладі Плутарха. Історична межа, в якій жили і діяли його персонажі, дуже широкі, починаючи з міфологічних часів і завершуючи останнім століттям до н. е.

Починаючи життєписи великих людей, Плутарх чітко відмежовує завдання біографа від цілей історика. Він пише про те, що характер людини часто краще проявляється в нікчемному вчинку, жарті та слові, аніж в битвах і славних діяннях, які змальовують історики. Плутарху треба прийняти відому людину "в своєму будинку, як дорогого гостя", взнати, "хто він і що" тобто познайомитися з ним у приватному житті. Лише тоді, вивчивши, як робить художник, ознаки, що відобразили душу людини, можна скласти кожен життєпис, надавши ученим-історикам право оспівати великі справи і битви. Минуле для Плутарха - дзеркало, дивлячись в яке він намагається змінити на кращий своє життя і влаштувати його за прикладом доблесних предків: "прекрасне вабить до себе самою дією своїм і негайно вселяє в нас прагнення діяти" [1, c.122]. Плутарх вважає за краще зберігати пам'ять про найкращих і найвідоміших людей, відкидаючи погане, оскільки увага до нього свідчить про зневагу до чесноти. Письменник, як і художник, не повинен виділяти недоліки всупереч прекрасному, тобто Плутарх визнає свідому ідеалізацію героя, оскільки людська природа "не створює характерів бездоганно прекрасних і добродійних" [5, c.296]. На думку Плутарха, розум і душа людини повинні споглядати не лише прекрасне, але і корисне, оскільки це вабить людину до добра. Звідси також виникає прагнення до змагання, бажання "наслідувати" чесноті. Велика роль відводиться автором наукам і вихованню, які удосконалюють природу людини, привчають її до розумної помірності. Проте виховання вимагає уміння, правдиві, розумні слова без "м'якості і співчуття" лише загострюють біль, тому і у приватному житті, і в державній треба управляти не насильницький, але "пом'якшуючи необхідність розумним переконанням". Людина розумна і упевнена не може бути честолюбною і прагнути до слави, оскільки, "надмірне честолюбство на державному терені просто згубно", так само як і "неприборкана самозакоханість" [2, c.224]. Абсолютно у дусі традицій еллінізму життя людини сприймається як боротьба з долею, яка приносить "злу хулу і наклепницькі звинувачення" гідним людям. Що ж тоді залишається людині, поставленій в настільки тяжкі умови? Залишається одна дорога - до "етичної досконалості" і пошуків "дійсного щастя", яке залежить від "характеру і настрою", тобто знаходиться усередині нас самих. Таким чином, в "Життєписах" Плутарха перед нами вимальовувалася вся етична філософія автора у дії, втілена в живій історії людської особи і її взаємин зі світом і долею.

Біографічний метод - спосіб вивчення літератури на підставі виявлення її зв'язку з біографією письменника, яка розглядається як визначальний чинник художньої творчості. Інколи пов'язаний з абсолютизованим запереченням стильових напрямів, шкіл, обстоює суб'єктивне, імпресіоністичне тлумачення тексту. Такий метод використовував Плутарх у своїх життєписах [7, c.458].

"Порівняльні життєписи" Плутарха - зразок античної біографії. Він писав для того, аби на прикладі біографій його героїв - від легендарних царів Тесея та Ромула й до майже сучасників автора - Цезаря й Антонія - люди вчилися жити.

Плутарх не був оригінальним письменником. Він збирав і обробляв те, що інші письменники і мислителі, написали до нього. Але в обробці Плутарха ціла традиція отримала новий вигляд і саме він визначав протягом багатьох століть європейську думку і літературу [14, c.1].

Розділ ІІ. Своєрідність композиції "порівняльних життєписів" Плутарха

2.1 Порівняльні характеристики героїв

Життєписи створювалися з IV ст. до н. е., але строгих рамок жанру біографії не існувало. Виділяються два типи життєписів:

1) біографії, написані ніби по питаннях або рубриках анкети, що описують походження діяча, зовнішній вигляд, здоров'я, чесноти, вади, смаки, звички, події життя, вигляд і обставини смерті;

2) біографії риторичного типу, в яких автор емоційно оцінює особу і життя описуваного, і біографія стає вигадуванням похвального або засуджуючого характеру [8, c.188].

Життєписи Плутарха не відносяться ні до одного з цих типів. Письменник відмовляється від характерного для першої групи колекціонування матеріалу з метою доставити читачеві інформацію і розвагу. Він не дотримується хронології і рубрик, а прагне створити безперервне оповідання, думки в якому рухаються асоціативно. Драматичні сцени перемежовуються з нейтральними повідомленнями і неквапливими роздумами [4, c.96]. Ці біографії не можна віднести і до риторичного типу, тому що автор знаходить, в чому докорити навіть самим гідним діячам, а самих віщунських може похвалити. Письменник ділиться з читачами сумнівами, часто він не до кінця упевнений, чи добра чи погана описувана ним людина. Його біографія - це морально-психологічний етюд, початок якого часто нагадує улюблену Плутархом діатрібу - розмову з уявним співбесідником. Говорить одна людина, відображаючи можливі заперечення. Він перебиває сам себе, звертається до читача, сперечається з уявним опонентом. От як починається біографія Демосфена:

"Той, хто написав похвальний гімн Алкивіаду з нагоди взятої в Олімпії перемоги на кінських перегонах, - чи був то Евріпід, як прийнято вважати, або хто інший, - стверджує, що перша умова повного щастя є "прославлений град батьківський". А на мій погляд, Сосий Сенецион, якщо хто прагне до дійсного щастя, яке головним чином залежить від характеру і настрою, для такої людини настільки ж байдуже, якщо він народився в місті скромному і безвісному, як якщо мати його неприваблива і мала за ростом" [10, c.625].

Інша відмінність Плутарха від поширених біографій - це вибір описуваного об'єкту. Майже всі інші автори писали про тих людей, які збуджували цікавість читачів способом свого життя, вчинками: про монархів, художників, гетер, авантюристів. Їх біографії зацікавлювали аурою сенсації чуток. "Паралельні життєписи" - це розповіді про життя державних діячів. Тут немає біографій поетів, філософів, музикантів [6, c.321]. Навіть Демосфен і Цицерон представлені не як оратори, а як "державні мужі". Чотирнадцять грецьких біографій присвячено полісним діячам, ще троє людей зображені як охоронці класичних традицій. Біографії римлян йдуть з прадавніх часів до кінця республіки. Такий відбір також показує симпатії Плутарха до ідеології класичного полісу.

Третя оригінальність Плутарха - це біографічні діади (з'єднання по дві). Більшість діад мають загальний вступ і кінцівку. У вступі викладаються загальні відомості вибраних діячів, в кінці - відмінності. Плутарх прагне зіставляти чоловіків схожих характерів або схожої історичної ролі, або схожої долі. Наприклад, Тесея і Ромула зв'язує схожа історична роль, Перікла і Фабія Максима - їх характер (принциповість в досягненні блага для держави, поблажливість до критиків), Емілій Павл і Тімолеонт схожі своєю щасливою долею, а Пелопід і Марцелл - тим, що обидва загинули із-за своєї гарячності [9, c.123].

На питання, чому грек Плутарх цікавиться поневолювачами-римлянами, зазвичай відповідають, що письменник проповідував співдружність греків і римлян, що, бажаючи зближення обох народів, він прагнув показати, що римляни - не варвари, а греки - не жалюгідні "гречата", як їх називали римляни. Ці твердження, без сумніву, справедливі, але треба звернути увагу ще на один момент.

Як відомо, завойовники римляни, переймаючи безліч елементів культури Греції, що поневолила, визнавали, що в області мистецтва і науки греки їх перевершують, а греки вважали, що римляни перевершують їх в області політичної практики [5, c.298]. Проте в "Порівняльних життєписах" Плутарх постійно прагне показати, що його співвітчизники дорівнюють римлянам і в політичній діяльності, і у військових подвигах.

Крім того, послідовно проводиться думка, що основа римської держави і військових успіхів - наслідування духовної культури греків. Нума представлений як піфагорієць; Поплікола - як послідовник Солона, хоча насправді він нічого про Солоне не чув, і Плутарх знав про це; Фабій Максим витонченістю і глибиною сентенцій був схожий на Фукідіда; суворий Марцелл любив грецьку ученість, і навіть противник грецького духу Катон Старший, був помірнім і стриманім не тому, що дотримувався римських традицій, а тому, що в юності познайомився з піфагорійцем Неархом [3, c.672].

Таким чином, Плутарх був шанувальником ідеалу класичного поліса і великим патріотом Греції. З іншого боку, використовуючи досвід літератури еллінізму, він багато уваги приділяє характеру людини, психологічним нюансам вчинків. Він не задовольняється механічною реєстрацією позитивних якостей і вад, тілесних особливостей або каталогізацією відомих висловів. Він прагне до сукупної характеристики подій і діячів. По своєму розсуду відібравши одну або дві межі, складові, на його думку, суть характеру даної особи, він групує довкола них останні. Більш всього він говорить про хороші риси вдачі (прикладів поганих людей всього двоє: Деметрій і Марк Антоній), оскільки "благо ховається в працях героя" [9, c.126]. Саме ці герої є негативними, оскільки кожен з них був царем, але на відміну від інших царів, котрих описував Плутарх, вони занадто зловживали своєю владою. Деметрій, наприклад, у храмі Афін гуляв з жінками, а за людські гроші купував їм пудру, а коли до нього приходили люди, то приймав він їх неласкаво: "Мені ніколи" [11, c.675]. Марк Антоній також відносився до людей з неповагою. Коли він загадав людям платити два податки в один рік, вони йому відповіли: "Якщо ти Бог, то зроби нам два літа і дві зими" [11, c.681].

Життєписи знаменитих діячів Плутарха були улюбленим читанням і зробили вплив на формування жанрів біографічного романа і біографічної повісті.

У більшості пар причина з'єднань зрозуміла сама по собі (сполучені, наприклад, найвідоміші оратори - Цицерон і Демосфен, прадавні законодавці - Лікург і Нума, знамениті полководці - Олександр Македонський і Цезарь). У 19 пар Плутарх дає на закінчення біографій коротку вказівку загальних меж і найголовніших відмінностей, що порівнюються.

Автор не є істориком, що критично досліджує факти. Його мета - дати філософські характеристики, представити дану особу можливо всесторонньо, щоб намалювати повчальну картину, спонукати читачів до чесноти і виховати їх до практичної діяльності.

Цією метою пояснюється велика кількість фактів з приватного життя змальовуваних осіб, анекдоти і дотепні вислови, достаток моральних міркувань, всілякі цитати поетів [12, c.234]. Недолік історичної критики і глибини політичної думки не заважали, і до цих пір не заважають біографіям Плутарха знаходити багаточисельних читачів, що цікавляться їх всіляким і повчальним вмістом і що високо цінують тепле гуманне відчуття автора. Як би доповненням до біографій є "Апофегми царів і полководців", до яких в рукописах приєднується підроблений лист Плутарха до Траяна і настільки ж підроблені дрібні збори різних інших "апофегм".

2.2 Своєрідність композиції

Біографічний жанр не був винаходом Плутарха. Вже задовго до нього александрійські вчені складали життєписи видатних письменників і філософів, культивували цей жанр і перипатетики, тобто послідовники Арістотеля, але Плутарх першим упровадив біографічний жанр в історію. Одразу помітно, що у творі на першому плані стоїть не достовірність історичних фактів, не виявлення їх причин та закономірностей в історичному процесі; у центрі уваги стоїть характер окремої особи - того чи іншого діяча, моральні якості героя

Життєписи викликають бажання наслідувати знаменитих людей, долі яких описані в творі. "Не приносять користі, - пише Плутарх у життєписі Перікла, - такі твори, які не пробуджують прагнення до наслідування: доблесними справами люди не лише захоплюються, а й бажають наслідувати тих, хто їх здійснює" [10, c.628]. Образи видатних людей він пропонує читачам як зразки для морального вдосконалення, щоб, дивлячись в історію, немов у дзеркало, кожний старався змінити на краще власне життя і влаштувати його за прикладом тих, про чиї доблесті розповідає автор. Втіленням справедливості, людинолюбства, доброти показані Арістід, Лікург, Перікл, Евмен, Фокіон, зразками волелюбності є образи Катона, Коріолана, Тімолеона, Брута, братів Гракхів. Переважна більшість персонажів Плутарха - це позитивні герої, які відзначаються патріотизмом і відвагою, простотою звичаїв і скромністю. З симпатією написаний портрет романтичного Александра Македонського, зворушує трагічна постать невтомного борця за свободу Греції Демосфена, викликають співчуття образи античних революціонерів, захисників прав трудового люду - спартанців Агіса і Клеомена та римлян - братів Тіберія і Гая Гракхів, величчю дихає портрет керманича афінської демократії Перікла, непривабливо зображений багатий лихвар Красс, який придушив повстання Спартака [3, c.660].

У творі також віддається належне й людям низького соціального становища. Так, усупереч римській історіографії, він з симпатією зобразив постать вождя повсталих рабів Спартака. Плутархів опис цього повстання в декількох розділах біографії Красса має виняткову цінність для історичної науки.

У життєписах немає інформації про дитинство і юність героїв. Це тому, що у цьому періоді характер людини ще не сформований, а вже пізніше, всі її якості склалися.

Виходячи з того погляду, що метою Плутархових творів не є опис подій, а змалювання характерів, які проявляються не лише в блискучих подвигах, а й у незначних учинках, влучних висловах, сімейному житті, Плутарх наводить усілякі анекдоти, багато уваги присвячує приватному життю своїх героїв, їх зовнішньому вигляду. Так, для характеристики Александра Македонського, на думку Плутарха, важлива його розмова з філософом Діогеном, коли великий полководець привселюдно заявив, що він хотів би стати Діогеном, якби не був Александром [3, c.322].

У творі також наводяться приклади неймовірних речей, так, наприклад, неправдоподібна розповідь про впійманого сплячого сатиру в лісі Німфея, котрого привели до Сулла. На відповідь створіння відповідало кінним іржанням, за що було вигнане [3, c.476].

Отже, "Порівняльні життєписи" зацікавлюють читача і змістом, і колоритним зображенням знаменитих греків та римлян, і мінливим тоном розповіді - то спокійно-неквапливим, то схвильовано-драматичним. З непідробним драматизмом описані останні хвилини життя Демосфена, Ціцерона, Помпея, Цезаря, Антонія, розгром римської армії під командуванням Красса в битві з парфянами біля Карр сцена прощання Брута з дружиною Порцією хвилює розповідь про те, як Клеопатра підняла у вікно вежі, в якій зачинилася, вмираючого Антонія.

Висновки

Плутарх був дуже плідним і різнобічним письменником. Античний список його творів налічує двісті двадцять сім назв; до наших днів дійшли сто п'ятдесят чотири твори. Багату літературну спадщину Плутарха звичайно поділяють на дві великі групи:

1) моральні трактати і 2) історичні біографії.

Життєписи - вершина античного біографічного жанру - користувалися незмінним успіхом на протязі багатьох віків завдяки цікавому змістові, живій характеристиці героїв, духові гуманності, високому громадянському звучанню, глибокій ерудиції автора, простоті та ясності викладу. Великої популярності вони здобули, в епоху Відродження. Їх високо цінували такі гуманісти, як Еразм Роттердамський, Ф. Рабле, М. Монтень. Останній писав у "Нарисах ": "З будь-якого погляду Плутарх - мій автор; це філософ, який вчить доброчесності" [8, c. 193]. Поважали Плутарха гуманісти, а також керівники Реформації як ворога аскетизму, людинолюбного мораліста. З біографій Плутарха черпав матеріал для римських трагедій ("Коріолан", "Юлій Цезар", "Антоній і Клеопатра") Шекспір. З Плутархових життєписів запозичили сюжети для своїх драм Корнель ("Цінна", "Серторій", "Смерть Помпея", "Агесілай") і Расін ("Мітрідат"). Плутархом зачитувався в юні роки Ж. - Ж. Руссо, як сам він про це згадує у "Сповіді". Античний біограф був одним з улюблених письменників Монтеск'є, Гете, Шіллера, Емерсона.

Отож, проаналізувавши даний твір Плутарха, ми дізналися, що він першим упровадив біографічний жанр в історію.

Описуючи благородні звершення і характери, "Порівняльні життєписи" повинні були служити моделлю того, що взаємоповажає греків і римлян. Плутарх написав біографії знаменитих греків і римлян, що жили в різних епохах, і звів їх в пари використовуючи схожість характеру і кар'єри, супроводжуючи порівняльною характеристикою. Абсолютно очевидно, що "Життєписи" були скомпоновані Плутархом у вигляді, що дійшов до нас, в пізніші роки, а спочатку були порівняльними життєписами тільки знаменитих греків. Цей висновок напрошується із-за хронології біографій знаменитих греків, які стоять першими по-порядку в парах з римлянами. "Життєписи" Плутарха приголомшують читача глибиною авторських досліджень. Плутарх опрацював багато джерел, і, хоча він безпосередньо не посилається на них, очевидно що їх вивчення, дослідження і осмислення зайняло у нього багато років. Загальну схему біографій можна описати таким чином - опис народження героя, особливості характеру в юності, опис зрілого життя і обставини смерті; у кожному розділі автор розглядає дії героїв з етичної точки зору. Плутарх ніколи не стверджував, що є істориком, а вважав, що написання біографій - це окремий жанр. Його метою було змусити читача захоплюватися героїчними вчинками героїв, і ніколи Плутарх не приховував власних симпатій - особливо теплими словами він описував вислови і дії спартанських царів і полководців, і особливо отруйні і несправедливі слова використовує автор кажучи про грецького історика (V століття до н. е) Геродота, можливо через те, що той перебільшував роль Афін і применшив роль його рідної Беотії.

Саме, в Плутарха поєднувалися универсалізм і індивідуалізм, космологизм і побутовість, монументальність і повсякденність, необхідність і свобода, героїзм і моралізм, урочистість і побутова проза, ідеологічна єдність і неймовірна строкатість зображень, а також прагнення до досконалості.

Без перебільшення можна сказати, що завдяки Плутарху в європейській культурі складалося уявлення про античну історію як про напівлегендарну епоху свободи і цивільної доблесті. Саме тому його твори високо цінували мислителі епохи Освіти, діячі Великої Французької революції і покоління декабристів. Само ім'я грецького письменника стало прозивним, оскільки "Плутархами" в XIX столітті називали багаточисельні видання біографій великих людей.

Плутарх залишив нащадкам величну портретну "галерею" знаменитих греків і римлян. Він мріяв про відродження Еллади, щиро вірячи, що його повчання будуть враховані і реалізовані в суспільному житті Греції. Він сподівався, що його книги викликатимуть прагнення наслідувати чудовим людям, які беззавітно любили свою батьківщину, відрізнялися високими етичними принципами. Думки, надії, побажання великого грека не втратили свого значення і у наш час, опісля два тисячоліття.

"Порівняльні життєписи" Плутарха заслуговують уваги, хоча б тому, що в них ми можемо знайти достовірні біографії великих людей в оригіналі. Плутарх був простою і скромною людиною, а зараз він письменник світової слави, а також улюбленець мільйонів читачів.

Список використаної літератури

1. Аверинцев С.С. Плутарх и античная биография. - М.: Наука, 1973. - 456 с.

2. Аверинцев С.С. Плутарх. Сравнительные жизнеописания в двух томах. // Добрый Плутарх рассказывает о героях, или счастливый брак биографического жанра и моральной философии. - М.: Наука, 1994. - Т.I. - 721с.

3. Аверинцев С.С., Гаспаров М.Л., Маркиш С.П. Плутарх. Сравнительные жизнеописания. М.: АН СССР, 1964. - 704 с.

4. Бичко І.В. Мудрість древніх. Доля і характер людини у філософії Плутарха // Питання філософії. К.: Либідь, 1999. - 363 с.

5. Егоров И.А. Проблемы бытия и познания в истории зарубежной философии. Плутарх Херонейский как оригинальный мыслитель. Его учение о бытии. - М.: Просвещение, 1982. - 405с.

6. Кисиль В.Я., Рибери В.В. Галерея античных философов. - М.: ФАИР-ПРЕС, 2002. - 576 с.

7. Кувшинская И.В. Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия // Плутарх. - М.: Просвещение, 2004. - 762 с.

8. Лаэртский Д. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. - М.: Мысль, 1986. - 324 с.

9. Лурье С.Я. Плутарх. - М.: СОЦ ЭК ГИЗ, 1941. - 226 с.

10. Нахова И.М. Антология кинизма. - М.: Наука, 1984. - 465 с.

11. Новиков В.И. Все шедевры мировой литературы в кратком изложении. Сюжеты и характеры. Зарубежная литература древних эпох, средневековья и Возрождения. - М.: Олимп, ACT, 1997. - 848 с.

12. Плутарх. Судьба, свободная воля и провидение в "Жизнеописании Пирра. - М.: РИПОЛ классик, 1998. - 513 с.

13. Плутарх. Сравнительные жизнеописания, трактаты и диалоги. - М.: РИПОЛ классик, 1997. - 505 с.

14. Плеяда О.Ю. Європейська культура ХІІІ століття. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://greek. kulichki.com/plutarch. htm

15. Солопова М.А. Плутарх - мій автор. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://slovari. yandex.ru/dict/krugosvet/article/c/c7/1011601. htm

Додатки

Додаток 1

Афоризми з прочитаних життєписів

Поводься з вельможами, як з вогнем; не стій ні дуже близько, ні дуже далеко від них.

Протягуючи руку друзям, не стискуй пальці в кулак.

Бідність сама прокладає шлях до філософії; то, в чому філософія намагається переконати на словах, бідність заставляє здійснювати на ділі.

Злословец є найлютіший з диких звірів; лестивець - найнебезпечніший з ручних тварин.

Філософія і медицина зробили людину найрозумнішою з тварин; ворожіння і астрологія - самим безумним; забобон і деспотизм - найнещаснішим.

Ті, хто містять тварин, повинні визнати, що швидше вони служать тваринним, чим тварини ним.

Смерть - не зло, бо в ній немає ганьби.

Філософія дає готовність до всякого повороту долі.

Я - громадянин світу.

Якщо в житті немає задоволення, то має бути хоч який-небудь сенс.

Кінцева мета - це розсудливий вибір того, що відповідає природі.

Додаток 2

Скульптура Плутарха

Додаток 3

Зображення Плутарха викарбуване на дереві

Ссылки (links):

http://greek.kulichki.com/plutarch.htm

http://slovari.yandex.ru/dict/krugosvet/article/c/c7/1011601.htm