Зміст

1. Оподаткування прибутку підприємств

2. Джерела формування фінансових ресурсів підприємств

Список використаних джерел

1. Оподаткування прибутку підприємств

Податок на прибуток підприємств — одна із найрозвиненіших форм оподаткування, яка має багатовікову історію. Цей податок — продукт цілої епохи економічного і політичного розвитку суспільства, фіскальний інститут, який властивий високій культурі державності з витонченим механізмом функціонування, що потребує від платників усвідомленого ставлення до своїх прав та обов'язків. Усвідомлення того, що цей податок є платою з боку виробництва за сприятливі умови господарювання, тобто вилучаючи частину доходів юридичних осіб держава гарантує їм ефективніше використання капіталу, що залишається в їх розпорядженні. Податок на прибуток має чітко виражений регулювальний характер. Цей аспект податку потребує дуже уважного ставлення при його запровадженні в умовах переходу до ринку [2, c. 45].

Податок на прибуток за своєю економічною сутністю є прямим податком. Його розмір прямо залежить від розміру прибутку платника. Цим самим його вплив на результати господарської діяльності досить істотний.

В Україні цей податок почали застосовувати з 1991 року, проте в окремі періоди перевага надавалась податку на доходи. Підтвердженням цього є розвиток податкового законодавства України в 1991—1995 pp. Протягом цього періоду відповідний фінансово-правовий акт неодноразово удосконалювався, вносилися певні корективи в об'єкт оподаткування. Існувало дві точки зору: одна — щодо оподаткування доходу, інша — прибутку. Прихильники першої вбачають в податку на прибуток одну із причин нестабільності надходжень до бюджету, можливість ухилення від оподаткування тощо. Інші, навпаки, надавали перевагу саме такому податку і вказували на його значні переваги як у фіскальному, так і в регулювальному планах. Головною його позитивною стороною є те, що він ставить рівень оподаткування у пряму залежність від джерела сплати податків — доходу. Всі інші види податків можуть лише наближатись до прямої залежності. Велике значення цього податку також в реалізації принципу справедливості та в регулювальному його впливі на економіку. Справедливість і регулювальний механізм прямого прибуткового оподаткування реалізується через помірковані ставки й надання пільг.

Оподаткування прибутку здійснюється за допомогою відповідного механізму, який може бути охарактеризований як система спеціально розроблених і законодавчо закріплених форм і методів оподаткування юридичних і фізичних осіб для забезпечення економічного зростання та матеріального добробуту громадян. При цьому механізм прямого оподаткування включає комплекс правових, організаційних і методичних заходів, які забезпечують перехід частини новоствореного продукту із власності окремих платників у власність усієї держави для досягнення певних завдань і цілей, що стоять перед державою в той чи інший історичний період [2, c. 63].

Слід враховувати, що саме прямі податки становлять фіскальну основу держави і тому є найвагомішими фінансовими регуляторами як доходів суб'єктів національної економіки, так і певних економічних процесів: нагромадження капіталу, інвестицій, підприємницької активності, сукупного споживання тощо. Тобто механізм прямого оподаткування не лише здійснює мобілізацію фінансових ресурсів держави, а й суттєво впливає на різні види господарської діяльності.

Мобілізація фінансових ресурсів здійснюється на основі відповідних законодавчих актів, які є нормативною базою для розробки методичних положень. Ці положення визначають техніку оподаткування, види, форми податків та управління ними. Кожний із названих елементів має свою особливість практичного застосування і потребує чіткої визначеності та взаємодії. Весь податковий механізм спрацьовує ефективно, якщо функціонують усі його елементи. Тому нехтувати ними чи застосовувати без взаємозв'язку з іншими елементами не можна. Воднораз деякі елементи цього механізму можна вважати основними. Це, зокрема, об'єкти та ставки оподаткування, податкові пільги. Застосовуючи їх, держава може стимулювати розвиток таких виробництв, які в умовах ринкової економіки не можуть самостійно забезпечити свій прогрес або навпаки, локалізувати ті чи інші негативні економічні явища.

Світова практика підтверджує, що в розвинених країнах найсуттєвіші надходження до бюджету здійснюються за рахунок прогресивного особистого прибуткового податку і технічно удосконалених податків на товари та послуги, а податок на прибуток корпорацій становить незначну питому вагу в доходах бюджетів. Це зумовлено такими причинами: податок на прибуток тією чи іншою мірою обтяжує підприємницьку діяльність, у результаті чого в кінцевому підсумку зменшує доходи і майно платника. А має бути навпаки: підприємницька діяльність вільно розвивається, доходи і майно зростають, розширюючи тим самим базу для прямого особистого і непрямого оподаткування; податок на прибуток, з одного боку, різко скорочує обсяг коштів, що залишаються у розпорядженні господарюючих суб'єктів, які могли б бути інвестовані. З іншого боку, податок на прибуток знижує зацікавленість в інвестиційній діяльності.

Методологія розрахунку податку на прибуток дуже складна і потребує застосування великої кількості правил, що пов'язані з необхідністю визначення валових доходів і валових витрат. Проблемною є оцінка доходів у результаті зміни цін фінансових і реальних активів у періоди інфляції та амортизації основних виробничих фондів [1, c. 55].

В цілому оподаткування прибутку має стати суттєвим важелем державного регулювання, за допомогою якого можна достатньо ефективно впливати на процеси економічного зростання та соціального розвитку.

Як свідчать наведені дані за останні десять років, при значному зростанні величини податку на прибуток в абсолютних сумах, його питома вага як у валовому внутрішньому продукті, так і в доходах бюджету має тенденцію до зниження.

Платниками податку на прибуток є резиденти — суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. Платниками є також нерезиденти — фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України.

Платниками податку можуть виступати філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади. Платник податну який має таку філію, може прийняти рішення щодо сплати Консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням.

Вибір порядку сплати податку на прибуток здійснюється платником податку самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляються податкові органи за місцезнаходженням такого платника податку та його філій. Зміна порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється. При цьому філії або підрозділи подають податковому органу за своїм місцезнаходженням розрахунок податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку, форма якого встановлюється центральним органом державної податкової служби України [3, c. 47].

Відповідальність за своєчасне та повне внесення сум податку до бюджету територіальної громади за місцезнаходженням філії несе платник податку, у складі якого знаходиться така філія.

Платниками податку виступають також постійні представники нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України. Ці постійні представництва до початку своєї господарської діяльності стають на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним податковим органом України.

Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються у загальному порядку) сплачують до державного бюджету суму перевищення валових доходів консолідованого балансу над валовими витратами та частиною валових витрат за роки, що передують звітному.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника і суму амортизаційних відрахувань:

ОО = СВД – ВВ – А,

де ОО – об’єкт оподаткування, СВД – скоригований валовий доход, ВВ – валові витрати, А – сума амортизаційних відрахувань.

Скоригований валовий доход – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, без врахування доходів, що не включаються до складу валового доходу підприємства. Валові витрати виробництва та обігу – це сума усіх витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, що здійснюються в якості компенсації вартості товарів (робіт, послуг), що придбаваються (виробляються) таким платником податку для їх подальшого використання в господарській діяльності.

Амортизація основних фондів – це поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або покращення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку в межах норм амортизаційних відрахувань.

Ставка податку на прибуток підприємств з 01.01.2003 р. встановлена на рівні 25% від об’єкта оподаткування:

ПП = ОО * 25%.

Податок за звітний період сплачується його платником до відповідного бюджету у строк, визначений законом для квартального податкового періоду.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року — повну. Форми декларації з цього податку встановлюються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.

2. Джерела формування фінансових ресурсів підприємств

Формування фінансових ресурсів відбувається в процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько-фінансової діяльності. Це проявляється в формуванні, перш за все, статутного капіталу при створенні підприємств, а в процесі їхньої діяльності - відповідних джерел грошових коштів.

Джерела формування фінансових ресурсів різноманітні. При створенні підприємств вони залежать від форми власності, на основі якої створюється підприємство. Так, при створенні державних підприємств фінансові ресурси формуються за рахунок бюджетних коштів, коштів вищестоящих органів управління, коштів інших аналогічних підприємств при їх реорганізації тощо. При створенні колективних підприємств вони формуються за рахунок пайових (часткових) внесків засновників, добровільних внесків юридичних і фізичних осіб тощо. Всі ці внески (кошти) є статутним (первинний) капіталом і акумулюються в статутному фонді створеного підприємства [1, c. 52].

Отже, статутний капітал - зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, яка є внеском власників до капіталу підприємства.

Статутний капітал є основною частиною власного капіталу та основним джерелом власних фінансових ресурсів підприємства. За рахунок його грошових коштів формуються основні фонди і оборотні активи підприємств. Отже, власний капітал – це власні джерела фінансування підприємства, які без визначення строку повернення внесені його засновниками або залишені ними на підприємстві з чистого прибутку.

До складу власного капіталу (власних фінансових ресурсів), статутного (пайового) капіталу, включають також додатковий вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток, цільове фінансування та ін.

Додатковий вкладений капітал відображає суму перевищення вартості реалізації випущених акціонерним товариством акцій над їх номінальною вартістю. Інший додатковий капітал включає: суму дооцінки необоротних активів; вартість активів, отриманих безоплатно підприємством від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капіталу.

Резервний капітал відображає суму резервів, створених за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства у відповідності до чинного законодавства або засновницьких документів.

Нерозподілений прибуток являє собою суму прибутку, який залишився у підприємства та реінвестований у його господарську діяльність, а цільове фінансування – сума цільових надходжень, отриманих з бюджету.

Крім власного капіталу, фінансові ресурси підприємств формуються також за рахунок залучених і позикових коштів.

До складу залучених фінансових ресурсів включають кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги, а також усі види поточних зобов'язань підприємства по розрахунках:

- сума авансів, отриманих від юридичних і фізичних осіб у рахунок подальших поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

- сума заборгованості підприємства з усіх видів платежів до бюджету, включаючи податки, утримувані з доходів робітників;

- заборгованість по внесках до позабюджетних фондів, фонду соціального страхування, до Пенсійного фонду, по страхуванню майна підприємства та індивідуальному страхуванню його робітників;

- заборгованість підприємства з виплати дивідендів його засновникам;

- сума векселів, які видало підприємство постачальникам, підрядникам у рахунок забезпечення поставок продукції, виконання робіт, надання послуг тощо.

До складу позикових фінансових ресурсів входять довгострокові і короткострокові кредити банків, а також інші довгострокові фінансові зобов'язання, пов'язані з залученням позикових коштів (крім кредитів банків), на які нараховуються відсотки та ін.

Усі види фінансових ресурсів відображені у відповідних розділах пасиву балансу підприємства [2, c. 48].

Склад фінансових ресурсів, їхні обсяги залежать від виду та розміру підприємства, роду його діяльності, обсягів виробництва. При цьому обсяг фінансових ресурсів тісно пов'язаний з обсягом виробництва, ефективною роботою, підприємства. Чим більше обсяг виробництва і вище ефективність роботи підприємства, тим більше обсяг власних фінансових ресурсів, і навпаки.

Наявність у достатньому обсязі фінансових ресурсів, їхнє ефективне використання, визначають добрий фінансовий стан підприємства: платоспроможність, фінансову стійкість, ліквідність. У цьому зв'язку найважливішим завданням підприємств є пошук резервів збільшення власних фінансових ресурсів і найефективніше їх використання з метою підвищення ефективності роботи підприємства в цілому.

Список використаних джерел

1. Гончаров В. М., Непочатов С. І., Пчелинська Г. В. Фінанси підприємств. — Донецьк: ТОВ "Альматео", 2006. — 185 с.

2. Гриньова В. М., Коюда В. О. Фінанси підприємств. — К.: Знання-Прес, 2006. — 423 с.

3. Дем'яненко М. Я., Левченко Н. М., Шевчик В. П. Фінанси підприємств. — К., 2007. — 371 c.

4. Поддєрьогін А. М., Білик М. Д., Буряк Л. Д. Фінанси підприємств. — К.: КНЕУ, 2006. — 552 с.

5. Рогов Г. К., Воробйова І. А., Селікова Т. В. Фінанси підприємства. — Миколаїв: НУК, 2007. — 135 с.