ПОНЯТТЯ ПРО ПУХЛИНИ.

ЇХ ПОШИРЕННЯ ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВЧЕННЯ

Пухлина, новоутворення, чи нео­плазма — патологічне неконтрольоване розростання клітин будь-яких тка­нин організму. Спостерігається у всіх представників тваринного світу — від комахи до людини, і навіть у рослин. Пухлини розвиваються у більшості хребетних тварин.

Точне визначення пухлини поки що дати неможливо, оскільки ми не знаємо глибинних, безпосередніх при­чин перетворення нормальної кліти­ни на пухлинну. Тому пухлину зви­чайно визначають як розростання клітин, що супроводжується характер­ними ознаками. З огляду на це пух­лину можна визначити як патологіч­не реактивне розростання клітин, якому притаманні незакінчений ріст, автономність (не залежить від впливу на нього регуляторних механізмів організму), морфологічний та біохі­мічний атипізм та повна функціональ­на неспроможність. У цьому визна­ченні віддзеркалюється, по-перше, та особливість росту пухлинних клітин, що він не носить фізіологічного, ком­пенсаторного чи пристосувального ха­рактеру. По-друге, на відміну від фізіологічного росту (регенеративно­го чи репаративного, який триває до певних меж і закінчується після замі­щення втрачених клітин чи заповнен­ня тканинного дефекту, себто регу­люється організмом), пухлинний, хоч і має різний темп — то швидкий, то дуже повільний, але ніколи не закін­чується і триває до кінця життя орга­нізму та практично не регулюється ним.

Клітини пухлини мають різний ступінь диференціації — від високо­го, коли вони мало відрізняються від аналогічних клітин здорових тканин, навіть продукують нормальні секрети (наприклад паратгормон, меланін, АКТГ, інсулін), до дуже низького, коли важко визначити, до якої ткани­ни належать клітини пухлин, оскіль­ки вони несхожі з первинними кліти­нами. Проте всі пухлини мають ниж­чу організацію, порівняно з нормаль­ними тканинами, тобто вони атипові як за своєю структурою, так і за функ­цією. Від справжніх пухлин треба відрізняти припухлості, збільшення об'єму ділянок тканин за рахунок на­бряку, гематом, ретенційних кіст, гіпертрофії та гіперплазії клітин тощо.

Галузь медицини, яка вивчає пи­тання виникнення, поширення, ліку­вання та профілактики пухлин, на­зивається онкологією ( onkos — пух­лина, logos — наука).

З клінічного боку, розрізняють доб­роякісні та злоякісні пухлини. Останні пов'язані із загрозою для життя люди­ни незалежно від локалізації пухлини та походження. Доброякісні пухлини також можуть становити загрозу для життя людини за певної локалізації (на­приклад, порожнина черепа, кишки) — внаслідок механічного впливу на органи, з яких вони ростуть, або на сусідні органи та структури.

Доброякісні пухлини можна вияви­ти практично у кожної людини, але їх статистика відсутня, бо вони не реєструються. У більшості країн світу реєструють винятково злоякісні пух­лини, поширення яких у промислове розвинутих країнах коливається у ме­жах 200—400 на 100 000 населення. Тому, коли йдеться про онкологічні захворювання, мають на увазі прак­тично злоякісні пухлини, які назива­ють загальним терміном "рак", "канцер", "карцинома", хоча в суто нау­ковому плані раком називають зло­якісні пухлини, що походять з епіте­лію будь-якого органа (слизових обо­лонок шлунка, кишок, бронхів, епі­телію екзокринних та ендокринних залоз тощо). Злоякісну ж пухлину з мезенхімних тканин — сполучної тка­нини, м'язів, кісток тощо, назива­ють саркомою ( sarkos — м'язи).

Для означення пухлини (як добро­якісної, так і злоякісної) широко ви­користовують загальний термін "ту-мор" (лат. tumor — пухлина).

Пошуки шляхів боротьби з пухлин­ними захворюваннями провадяться повсякчас. Учені шукають відповідей на запитання, які цікавлять усе люд­ство: у чому все-таки причина виник­нення раку? Що сприяє розвитку зло­якісних новоутворень? Чи є такі на­роди, що не хворіють на рак? На жаль, є лише градація за кількісни­ми співвідношеннями захворювання на той чи той вид раку. В одних краї­нах частіше хворіють на рак шкіри, в інших — на рак порожнини рота, ще в інших — на рак шлунка. Це певною мірою пояснюється умовами та спосо­бом життя людей, їх звичаями та звич­ками. Міста Англії, наприклад, пе­ренасичені смогом, внаслідок чого там найбільше поширений рак легень. Для Африки характерним є первинний рак печінки, як наслідок споживання де­лікатесних коржиків, вкритих плісня­вою, яка містить велику кількість кан­церогенних речовин, та ін.

Історія вивчення злоякісних пухлин сягає у глибину віків. Перші повідом­лення про рак ми знаходимо у старо­давньому "Папірусі Едвіна Сміта" (2500 років до н.е.). На скелетах старо­давніх єгиптян, які жили за 2700 років до н.е., помітно сліди злоякісної пухлини.

Матеріали вивчення раку як за­хворювання ми знаходимо у старо­давніх манускриптах. У них розгляда­ються проблеми класифікації пухлин, причини їх виникнення.

Стародавні індуси першими поді­лили пухлини на доброякісні і зло­якісні. Вони ж вказували і на те, що пухлини треба видаляти.

Першість уведення у медичну прак­тику понять "рак" та "саркома" нале­жить Гіппократу і Авіценні. Терміни ці збереглися протягом багатьох віків. "Рак", "канцер" — різні назви одно­го й того ж поняття. Сьогодні понад сто захворювань об'єднано під загаль­ною назвою "рак".

Чому уявлення про злоякісні пух­лини пов'язане із зображенням раку або краба?

У стародавні часи, коли ще не вміли розпізнавати ранні стадії зло­якісних пухлин і зовсім не знали, як їх лікувати, дуже багато хворих звер­талися до лікарів лише в пізніх стадіях захворювання. Глибоко розташовані пухлини були тоді недоступні оку ліка­ря, операції не проводилися. Ліка­рям вдавалося спостерігати лише зовнішні задавнені пухлини. Так, рак молочної залози має вигляд великого, щільного вузла темно-червоного або багряного кольору, що виступає над поверхнею шкіри, від нього в боки відходять тяжі у вигляді щупалець або лапок. За кольором і контурами пух­лина нагадує краба або рака.

Базу для розвитку вчення про пух­лини заклали в своїх працях Цельз, Гален, Моргані, Парацельс.

Опис перебігу злоякісних пухлин ми знаходимо в стародавніх джерелах, знайдених на території Русі. Так, у Їпатіївському літописі описується клінічна картина раку нижньої губи у князя галицького Володимира (Васильковича).

У Росії, у грудні 1903 року, при Московському університеті був від­критий перший інститут для лікуван­ня хворих з пухлинами (сьогодні це Московський науково-дослідний інститут онкології).

Всі ці досягнення стали поштовхом до подальшого вивчення проблеми злоякісних пухлин. Питанням цим почали займатися не лише клініцис­ти, а й теоретики: біохіміки, патофізіологи, патологоанатоми, гістоло­ги, фармакологи та ін.

Зусилля вчених багатьох країн у бо­ротьбі з раком засвідчили, що для розв'язку цієї проблеми потрібне міжна­родне співробітництво. Відтак у 1933 p. було організовано Міжнародний про­тираковий союз, який об'єднав уче­них 70 країн світу. Перший Міжна­родний протираковий конгрес відбув­ся у тому ж 1933 p. у Мадриді. Пізніше конгреси відбувалися через 3-4 роки. За останні десятиріччя вчені досягай значних успіхів у галузях ядерної фізи­ки, електроніки, освоєння космосу, молекулярної біології і багатьох інших науках. Можна очікувати, що й екс­периментальна онкологія, спираючись на їх досягнення, зробить вирішаль­ний крок у справі пізнання "таємниці раку". Тоді й клінічна онкологія одер­жить принципово нові й ефективні методи як профілактики, так і ліку­вання цього захворювання.

Рак іноді називають хворобою сто­ліття. Є підстави сподіватися, що ця назва буде виправдана не лише тим, що в нашому столітті збільшилася кількість хворих на рак, але, можли­во, й тим, що ще в XX ст. ми впри­тул наблизимося до перемоги над цим захворюванням.