Лікування виникло раніше, ніж появилося свідчення про будівництво і функції органів тіла тварин і людини. Свідчення про будівництво людського тіла були недостатніми для правильного уявлення про нього.

Медицина в Античній Греції досягла великих для того часу успіхів в користувалося признанням далеко за межами країни. Лікарі були оточені виключною повагою був утверджений особлива особа Бога лікування. В V ст. до н.е. в Греції були лікарні різних спеціальностей. Найпоширенішим типом медиків за цих часів у Греції були мандрівні лікарі, які ходили з одного населеного пункту до іншого.

Перші найбільше точні свідчення в будівництві тіла людини зустрічаються в процесах великого лікаря і мислителя давнини Гіппократа (460-377 рр. до н.е.). Батько його був лікар, походив із стародавнього роду аскленіадів, мати – акушерка. За традицією сім'ї, Гіппократ вивчав медицину з дитячих років. У зрілому віці він, за звичаєм тих часів. Гіппократу належить велика історична заслуга: він зібрав і систематизував, долучивши свій величезний досвід, ті медичні знання, які за його часів, можливо, передавалися з роду в рід лише переказами.

Медична термінологія “Кодексу Гіппократа” є основною наукою медицини всіх народів. Незважаючи на те що в “Кодексі Гіппократа” немає особливо нових відомостей з анатомії і фізіології порівняно з медициною інших стародавніх народів значення його праць для всесвітньої медицини виняткове. У своїх працях він показав, як зовнішнє середовище діє на людину і як людина відповідає на дію тих або інших чинників. Він перший довів, що лікування потрібно проводити лише за індивідуальними особливостями кожного хворого. Аристотель (384-322 рр. до н.е.) видатний представник книговидавництва аскліпіад, вказав на серце, як головний орган, проводячий в рух кров. Однаково приставлення Аристотеля в руху крові були помилковими і крайньо запутаними. Великий вплив на розвиток анатомії і медицинської науки взагалі мала Олександрійська медицинська школа. Серед лікарів-теоретиків цієї школи внесли значний вклад в розвиток анатомії, були Героділ (народився біля 304 р. до н.е.) і Ерозістрат (народився біля 300 р. до н.е.). Героділ об’єднав всі відомості до нього свідчення по анатомії людини і доповнив їх своїми спостереженнями. Еразістрат зробив повне і точне. На той час описання печінки і жовчних шляхів, Олександрійській медичній школі належать відкриття способів перев’язки кровоносних судин при кровотечах. Знаменитий художник і учений Леонардо да Вінчі (1452-1519) усилено займався анатомією і зробив сотні малюнків з препаратами. Ці малюнки склали цінні анатомічні матеріали.

Реформатором середньовічної і основоположником сучасної анатомії рахується Андріаса Віталія (1514-1564) вихованої на науках Галена, він незадовільнявся рідкісним вскриттям трупів, які проводили тоді.

В слід за Везалієм в анатомії і фізіології виділяються такі вчені як Фоллопій (1523-1562, Євстахій (помер в 1574 р.), Фобріцій (1537-1619) продовжуючи його винаходи.

Серветом і Гарвеєм було відкинено приставлення Галена про кровообіг. Сервет (1509-1553 рр.) – лікар і богослов, родився в Іспанії, виступав проти догматів церкви, за що переслідували його церковники. Вивчаючи медицину і анатомію, він правильно описав мале коло кровообігу і розгадав його фізіологічний зміст. В 1627 р. Гарвей (1578-1657) – встановив наявність великого кола кровообігу. Для цього вивчення він з успіхом примінив експериментальний метод. Гарвей зрівняв роботу серця з роботою насоса. Для затвердження його теорії кровообігу велике значення мали відкриття в 1651 р. Мольній (1628-1694) видимих під мікроскопом найменших сосудин – капілярів. Одночасно з відкриттям Гарвея Азеліо (1581-1626) винайшов у собаки лімфатичні сосудини і описав їх.

Видавцем загально теорії анатомії являється Бісна (1771-1802). В книзі “Загальна анатомія” (1801) він об’єднав по функціональних признаках розрізнених раніше уявлення про тканини, органів і систем органів.

В Римі в умовах великої централізованої держави перед медициною відкрилися можливості широкого розвитку.

В І ст. до н.е. в Римі набуло поширення вчення грецького філософа Епікура (341-270 рр. до н.е.) літературно оформлене у високохудожній формі його послідовником поетом Лукрецієм в його відомому творі “De natura rerum” (“Про природу речей”). З лікарів найвідомішим прибічником Епікура був Асклепіад (124-56 рр. до н.е.). Народився він в Афінах. Асклепіад учив, що тіло людини складається з атомів, між якими є пори, канали. Крізь ці пори і канали виділенням поту та випаровуванням регулюється ділянка організму. Послідовник Аскленіада Темісон (І ст. до н.е.) вирішив спростити вчення свого учителя, зробити його доступним і зрозумілим для кожного лікаря. Усі хвороби за проявами їх він поділив на три групи. До першої групи він відніс хвороби, за яких організм людини перебуває в стані напруження – status strictus. Три тіла в цьому стані закриті. При хворобах другої групи – протилежний стан: усі пори і канали надмірно послаблені – status baxus. До першої групи належать мішані форми, за яких лікування призначають спочатку залежно від тих симптомів, які виявляються особливо яскраво.

В Росії до ХVІІ ст. лікарі були тільки при царському дворі. Тільки в ХVІІ ст. в Москві створюється перша медична школа при Аптекарському наказі. Петро І поставив за мету прикликати в Росію лікарів, які би могли навчити руських людей анатомії і медицині. В ХVІІІ – ХІХ ст. в анатомії людини в Росії особливо виділялися роботи МВ. Ломоносова, А.Ф.Коверзне ва, М.І.Шеіна та багато інших.

Основоположниками топографічної анатомії являється Н.І.Пирогов (1810-1881). Він предложив і розробив метод послідовних розтинів заморожених трупів для вивчення топографій органів. Особливе місце серед руських медиків займає П.Ф. Пескафт (1837-1909) заклав основу фізичного виховання. Велику славу приніс його труд “Основи теоретичної анатомії”.

Серед видатних винахідників анатомії людини ХХ ст. слід відмітити В.М.Панкова, В.П.Воробйова, А.А.Деніна, Д.Н.Зекрова, Ф.А.Стефаніса та багато інших.

В.М. Топков (1872-1954 рр.) понад 50 р. очолював кафедру анатомії військово-медичної академії ім. С.М Кірова. Він і учні його школи приділили велику увагу вивченню кровоносних судин, показали здатність артерій і вен пристосовуватися до мінливості умов функцій. Підручник анатомії В.М.Топкова довгі роки був основним підручником у медичних інститутах СРСР.

В.П. Воробйов (1876-1937) – видатний учений анатом. Закінчив Харківський університет у 1903 р. Наукові праці з анатомії почав виконувати під керівництвом професора А.К.Білоусова ще будучи студентом за ці праці його було нагороджено на факультеті золотою медаллю. Воробйов розробив нову методику забарвлення і тонкого препарування нервів за допомогою бінокулярної лупи в просвітлених препаратах. Він вивчив нерви серця людини і тварини на макро- і мікроскопічному рівні. Одночасно з цим він проводив винаходи і практичні навички по бальзамуванню.

Л.А.Орбелі (1882-1958) зі своїми учнями розробив теорію адаптаційно-трофічної функції симпатичної частини вегетативної нервової системи.

Г.Ф.Фальборт (1885-1960) багато працював над проблемою втоми і відновлення.

Дослідниками в галузі фізіології кровообігу встановлено роль інтерцептивних судинних рефлексів у регуляції функціонального стану серцево-судинної системи (В.М. Чернігівський), наявність рефлексів з малого кола кровообігу, які впливають на стан геодинаміки (В.В.Порін), закономірності взаємозв’язку кровообігу і дихання (О.І.Смирнов).

Великим досягненням фізіології початком було видано і І.П.Павловим про вищу нервову діяльність. Він блискуче відобразив і підтвердив сказану І.М.Сеченовим думку про рефлекторний характер діяльності кори півкулі великого мозку. Рішення складних фізіологічних проблем потребує спільної роботи фізіологів, морфологів, біохіміків, біофізиків, математиків і других спеціалістів.

Запитання

1. Медицина і її розвиток.

а) Яке ж коріння цих наук?

б) Хто перший стояв біля їх витоків?

2. Короткі відомості про Гелена?

3. Який світогляд і теорії Гелена?

4. Як розвивалася медицина в Греції.

5. Як розвивалася медицина в Римі.

6. Як розвивалася медицина в Росії.