Реферат

Реферат Кровозамінники

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 23.11.2024


КРОВОЗАМІННИКИ

У багатьох випадках при лікуванні хворих можна обійтися без переливан­ня не лише цільної крові, а навіть ії компонентів, скориставшись кровоза-мінними препаратами. Це речовини, які у разі внутрішньовенного введення в організм хворого можуть певною мірою замінити донорську кров. Їх зас­тосовують для лікування різних захво­рювань.

Сьогодні запропоновано багато класифікацій кровозамінних препа­ратів. Більшість із них громіздкі, ча­сто неповні. Найпростішою і в той же час достатньою щодо охоплення є така класифікація: 1) кровозамінни­ки гемодинамічної дії (протишокові);

2) кровозамінники дезінтоксикаційної дії; 3) кровозамінники для парен­терального харчування; 4) кристалоїдні (сольові) розчини.

Кровозамінники гемодинамічної дії часто називають протишоковими, бо застосовують їх переважно для ліку­вання шоку (травматичного, опіково­го, операційного) і гострої крововтра­ти. Механізм їх дії спрямований на нормалізацію гемодинаміки. З цією метою використовуються препарати, виготовлені з декстрану, желатину, оксиетилкрохмалю.

Лікувальна ефективність протишо­кових розчинів пояснюється їх висо­ким колоідно-осмотичним тиском, гідрофільністю колоїдів, що дає мож­ливість збільшити ОЦК. Крім цього, вони зменшують стаз і агрегацію ерит­роцитів або запобігають їм.

З протишокових кровозамінників особливо виділяють декстрани — по­лімери глюкози з високою (70 000) або середньою (40 000—50 000) молеку­лярною масою. Яскравим їх представ­ником є поліглюкін. Це водорозчин­ний декстран, середньомолекулярний полімер глюкози. Внутрішньовенне його введення супроводжується збільшенням об'єму циркулюючої рідини в кровоносному руслі. Це по­яснюється ВИСОКИМ КОЛОІДНО-ОСМОТИЧ­НИМ тиском поліглюкіну, тривалим

перебуванням його в кровоносному руслі. Випускають у флаконах по 400 мл. Термін зберігання — 5 років.

Желатиноль — 8 % розчин частко­во гідролізованого желатину. Одержу­ють препарат з колагеновмісних тканин великої рогатої худоби. Випускають у флаконах по 250—400 мл. Термін збе­рігання — 3 роки. Молекулярна маса желатинолю становить 20 000 — 40 000. Дози препарату залежать від стану хворого. Одночасно можна ввес­ти до 2 л.

Оксиетилкрохмаль — молекула крохмалю. Молекулярна маса — від 10 000 до 2 500 000. Використовується у 6 % розчині.

Полівінол — 2,5 % полівініловий спирт.

Протишокові кровозамінники вво­дять внутрішньовенне і внутрішньо-артеріально. Оптимальну дозу визна­чають індивідуально (до 2000 мл).

Перед уведенням вищеназваних препаратів треба визначити групу крові реципієнта, бо у разі введення більшої кількості кровозамінників гемодина­мічної дії можуть виникнути порушен­ня в системі згортання крові і важко буде визначити групу крові.

Кровозамінники дезінтоксикаційноі дії. Лікувальний ефект цих розчинів зумовлений тим, що вони зв'язують токсини і виводять їх через нирковий бар'єр. Крім цього, ліквідуючи стаз еритроцитів у капілярах, вони змен­шують гіпоксію органів і тканин, по­ліпшують функцію нирок, підвищу­ють діурез. Під впливом дезінтокси-каційних кровозамінників внутрішньо­клітинна рідина переходить у судинне русло, що в свою чергу веде до збільшення ОЦК і поліпшення гемо­динаміки. До цієї групи речовин належать: гемодез, реополіглюкін, рео-глюман, полідез, ентеродез, нео-компенсан.

Гемодез — низькомолекулярний декстран. Випускають його у флако­нах по 150, 250, 400 мл. Термін збе­рігання — 5 років.

Аналогічні гемодезу препарати ви­пускають за кордоном під назвами "Неокомпенсан" та "Перистан".

Реополіглюкін — також низькомо­лекулярний декстран. Випускають його у флаконах по 400 мл.

Реоглюман (суміш реополіглюкіну і манітолу) — прозора, безбарвна рі­дина без запаху. Випускають у фла­конах по 100, 200, 400 мл.

Полідез — 3 % розчин полівінілово­го спирту в ізотонічному розчині на­трію хлориду. Препарат добре зв'язує токсини, швидко виводиться зі сечею.

Ентеродез — препарат низькомо­лекулярного полівінілпіролідону. Ре­комендують приймати всередину в дозі 5 г 1—3 рази на добу.

Кровозамінники для парентерально­го живлення. Показані в тих випад­ках, коли хворий з тих чи інших при­чин не може приймати їжу або вона, надходячи в травний канал, не всмок­тується в ньому.

Визначити потребу в парентераль­ному харчуванні в кількісному і якіс­ному відношенні тяжко. Існує бага­то способів виявлення білково-енер­гетичного дефіциту — від звичайної антропометрії до складних радіонук­лідних методів дослідження.

Простішими можна вважати такі критерії: 1) швидка несподівана втрата маси тіла на 10 % і більше; 2) маса тіла менша на 80 % за нормальну по­рівняно із зростом; 3) зниження рів­ня сироваткового альбуміну понад ЗО г/л; 4) загальна кількість лімфо­цитів понад 1,2 • 109 /л.

Показання до парентерального хар­чування можна поділити на абсолютні й відносні. До абсолютних належать такі: перед операцією з приводу за­хворювань глотки, стравоходу, шлун­ка за наявності перешкод для проход­ження їжі (пухлини, звуження); у перші 3—7 діб (до початку ентераль-ного харчування) після видалення гор­тані і великих оперативних втручань на глотці, стравоході, травному каналі;

перші дні після масивних операцій на органах грудної клітки, заочеревин-ного простору; тяжкі травми, а також нійно-септичні процеси; тяжкі ускладнення в післяопераційний пе­ріод (перитоніт, шлункові, кишкові, жовчні, панкреатичні нориці); гос­трий панкреатит; термінальні стани в реаніматологічній практиці.

Відносні показання до парентераль-ного харчування: захворювання органів травлення, які супроводжу­ються значними порушеннями функ­цій травлення, всмоктування і мото­рики; захворювання, які супроводжу­ються вираженою білковою недостат­ністю або порушенням синтезу білка (цироз печінки, гепатит, патологія жовчновивідних шляхів); чітко вира­жені порушення білкового обміну у хворих хірургічного профілю у перед­операційний період.

За абсолютних показань парентераль­не харчування повинно бути повним (містити всі компоненти харчування); за відносних показань (коли зберігається ентеральний шлях) воно може бути ча­стковим. Характер трансфузійної ріди­ни і її кількість визначаються з урахуванням ступеня порушення процесів обміну речовин.

Препарати для парентерального харчування можна розділити на дві гру­пи, а саме: джерела азоту і джерела енергії.

Препаратами, які дозволяють у короткий строк парентеральним шля­хом компенсувати потребу організму в азоті, є білкові гідролізати (гідро-лізин, гідролізат казеїну , амінопеп-тид, амінозол, аміген і ін.). Це — суміші амінокислот і простих пептидів.

Для забезпечення азотної рівнова­ги і створення позитивного азотного балансу треба щоденно вводити 1,5— 2 л гідролізатів.

Гідролізати виготовляють із сиро­ваткових білків крові тварин і люди­ни, які гідролізують ферментами, основами, кислотами.

Випускають ці препарати у флако­нах по 200—400 мл.

Широко застосовують для парен­терального білкового харчування зба­лансовані амінокислотні суміші, що містять вільні L-амінокислоти (поліамін, моріанін, амінофузин, фреамін і ін.).

Амінокислотні суміші кращі за білкові гідролізати не тільки тому, що вони не містять пептидів, але й тому, що у них вдало поєднуються незамінні кислоти, які добре засвоює організм хворого.

Амінокислотні суміші вводять внут-рішньовенно у дозі від 400 до 1200 мл щоденно протягом 5—10 діб.

Для повноцінного засвоєння вве­деного азоту організмові потрібна енергія. У протилежному разі для по­повнення енергії використовується азот. Джерелами енергії можуть бути вуглеводи, жири, спирти.

З вуглеводів широке застосування знайшла глюкоза. Для запобігання цир-куляторним порушенням рекомендують уводити 20—50 % розчини глюкози.

Кращою від глюкози є фруктоза. Вона має однакову з глюкозою енер­гетичну цінність, але засвоюється організмом за відсутності інсуліну. У разі внутрішньовенного введення вона швидше виводиться з кровоносного русла і захоплюється клітинами печін­ки. Але розчини фруктози дорогі і з цієї причини не знайшли широкого застосування.

Розчин інвертного цукру — це суміш однакових частин глюкози і фруктози. Він доступний для парен­терального харчування. За його вве­дення не буває ускладнень, і він може застосовуватися для забезпечення енергетичних потреб організму.

Хоча вуглеводи є основним джере­лом енергії в організмі, парентераль­ним введенням їх важко повністю ком­пенсувати інтенсивні потреби в ній.

Поряд із вуглеводами як джерело енергії можна використовувати спирт етиловий, сорбіт, ксиліт.

Спирт етиловий за енергетичною цінністю в 1,7 разу перевищує глю­козу. Уводять спирт етиловий з роз­рахунку 1 г спирту на 1 кг маси тіла. Введення 7—8 г протягом години не супроводжується побічними реакція­ми і не справляє шкідливого впливу на печінку.

Доступними джерелами енергії є агатоатомні спирти (поліоли) — сорбіт і ксиліт. Порівняно із моноцук-рами, вони мають вищу енергетичну цінність і можуть поєднуватися під час стерилізації з розчинами амінокислот (гідролізатами), оскільки окремо від вуглеводів спирти не взаємодіють з амінокислотами. Прикладом препара­ту, який поєднує в собі сорбіт і амі­нокислотні суміші, є аміноінфузин.

Для парентерального введення як джерело енергії можуть бути викорис­тані і спирти-діоли: 1,3-бутиндіол;

1,2-пропандіол. Вони є ефективніши­ми джерелами енергії за поліоли.

Висока енергетична цінність жиру дозволяє невеликою його кількістю поповнювати організм енергією. Цим жирові емульсії вигідно відрізняють­ся від вуглеводів. За допомогою жи­рових емульсій розв'язується пробле­ма постачання організму такими не­замінними речовинами, як жирні кис­лоти і жиророзчинні вітаміни.

Для виготовлення жирових емульсій використовують різні жири рослинного походження, які частіше виробляють із соєвої олії в концент­раціях 10—20 %. 1 л 20 % жирової емульсії разом з емульгатором забез­печує 2000 ккал (8370 кДж).

Жирова емульсія — це білого кольо­ру молокоподібна рідина. Випускають емульсії у флаконах по 400 мл. Зару­біжними фірмами запропоновано для парентерального харчування ліпомул (США), ліпофундин (Німеччина), фатген (Японія), ліпофізан (Франція, Англія), інтраліпід (Швеція), ліпомайз (Росія). Найефективнішим серед них є виготовлений у Швеції із соєвої олії препарат інтраліпід.

Жирові емульсії за парентерально­го харчування виконують лише допо­міжну роль, і ними можна покривати ЗО % потреб у енергії. Решта попов­нюється за рахунок вуглеводів і спиртів.

В останні роки для парентераль­ного харчування запропоновано пре­парати, які є добрими джерелами енергії. Добову дозу жирів, вуглеводів і білків змішують і вливають протягом 12—24 год (залежно від стану пацієнта).

За кордоном для парентерального харчування застосовують тривеміл (Fre-AmineE). Добова доза його ста­новить 1000—1500 мл. 1 л емульсії Fre-AmineE дає 1200ккал (5020 кДж).

Кристалоїдні (сольові) розчини. Як кровозамінники вони мало ефективні. Для підвищення ОЦК їх треба вводи­ти в кількості, яка перевищує крово­втрату в 3—4 рази. У той же час вве­дення в організм такої кількості ріди­ни може зумовити небажані наслідки. Кристалоїдні розчини частіше вико­ристовують у разі критичного ста­ну організму для одержання швидко­го, але нетривалого ефекту. Вони поліпшують реологічні властивості крові, нормалізують мікроцир-куляцію, сприяють профілактиці ДВЗ-синдрому.

Ширше застосовують сольові кро­возамінники для корекції водно-елек­тролітного балансу і кислотно-основ­ного стану. З цією метою використо­вують прості й складні сольові розчи­ни. До простих належать ізотонічні рідини: 0,9 % розчин натрію хлориду;

1,5 % розчин натрію гідрокарбонату;

0,9 % розчин амонію хлориду; 1,1 % розчин калію хлориду і ін. Крім цьо­го, в клініці використовують і гіпер­тонічні розчини: 2, 3, 10 % розчини натрію хлориду; 5, 8,4 % розчини на­трію гідрокарбонату. Розчини калію і натрію хлориду використовують за де­фіциту їх у організмі (визначають ла­бораторним шляхом), розчини натрію гідрокарбонату, як і розчини 0,3 М трис-буфера, — у разі ацидозу. Роз­чин амонію хлориду ефективний за тяжкого алкалозу.

Складні сольові розчини застосо­вують при різних патологічних проце­сах. Вони містять в собі деякі елект­роліти, зокрема, натрій, калій, магній, кальцій. Це розчини Рінге-ра—Локка, Дерро, Гартмана, Батлє-ра та ін.

Широко використовуються стан­дартні готові розчини електролітів, які нескладні для приготування в умовах лікарняної аптеки. Це лактасол, аце-сол, трисол, дисол, хлосол, йоносол.

Переливання кровозамінників зви­чайно не вимагає, за окремими ви­нятками, попереднього проведення будь-яких проб. Ускладнення, які спостерігаються під час їх застосуван­ня, нагадують такі після переливання крові:

1) первинні токсичні явища, які залежать від самого препарату; 2) пізні токсичні прояви як наслідок погано­го засвоєння розчину і кумуляції його в організмі; 3) анафілактичний шок;

4) ускладнення інфекційного харак­теру, причиною яких є забруднення розчину під час його приготування;

5) підвищення температури тіла;

6) тромбофлебіт вени, через яку про­ходить кінчик катетера; 7) септице­мія як наслідок занесення інфекції в кровоносне русло; 8) метаболічні роз­лади (гіперосмотичний синдром, гіпо- чи гіперглікемія, дефіцит деяких мікроелементів та ін.).


1. Реферат на тему Hamlet Characters Essay Research Paper In the
2. Курсовая Радянський військовоморський флот в роки Другої світової війни
3. Реферат на тему Экономическое и социально-политическое развитие Украины в пе-риод Хрущевской оттепели
4. Курсовая Диагностирование состояния деталей цилиндропоршневой группы двигателей ЯМЗ
5. Курсовая Картографічний документ історія, сучасний стан, перспективи розвитку
6. Реферат на тему Business Money Flows Essay Research Paper
7. Реферат Требования законодательства к этикетке. Современные виды этикетки
8. Контрольная работа на тему Международное право 2
9. Реферат Поняття злочинна організація як окрема форма співучасті у злочині
10. Курсовая Отношения Англии и Югославии в годы Второй мировой войны