Реферат на тему Інтерполяція інструментів фіскальної політики на Державний бюджет
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-12-23Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
от 25%
договор
Інтерполяція інструментів фіскальної політики на Державний бюджет України
Зміст
1. Податки
2. Видатки
3. Список літератури14
Податки
1. Фіскальна політика теж тісно пов'язана з держбюджетом, але у неї при цьому свій особливий (податковий) "акцент". Саме тому інша її назва – податково-бюджетна політика. [ 14, с. 151]
Таким чином, фіскальною можна назвати політику держави в області податків як головного джерела доходів державного бюджету. [ 14, с. 151]
Податки за економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. [ 2, с. 172]
Згідно Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором ( обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах , що визначаються законами України про оподаткування.
До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування — прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку — гектар). Податкова ставка — це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величиною 13% для прибуткового податку з громадян означає, що за доходу у 1000 гривень цей дохід розподіляється так: 130 гривень — державі, 870 — утримувачеві доходу. [ 8, с. 402]
Гранична податкова ставка – це відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу.
Тгр (Y) = ∆T / ∆Y
Тгр (Y) – гранична ставка оподаткування;
∆T – приріст податкових надходжень;
∆Y – приріст доходу. [ 2, с. 177]
Середня податкова ставка – це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.
Tсер (Y) = T / Y
Tсер (Y) – середня ставка оподаткування;
T – величина податкових надходжень;
Y – дохід. [2, с. 178]
Ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.
Крива Лаффера
Крива Лаффера показує зв'язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень і виявляє таку податкову ставку (від нульової до 100%), при якій податкові надходження у бюджет досягають максимуму.
TA(Y) T(Y)
Рис. 2.1. Крива Лаффера
Т – податкові надходження;
Т(Y) – податкова ставка;
ТА(Y) – податкова ставка, при якій податкові надходження максимальні.
З рис. 2.1. видно, що починаючи з нульової ставки податку, збільшення Т(Y) приводить до зростання податкових надходжень (Т). Але починаючи з точки А наступне збільшення податкової ставки Т(Y) скорочує податкові надходження (Т) через негативну стимулюючу дію. [2, с. 179]
Крива Лаффера дає відповідь на запитання, при якій ставці податків Т(Y) податкові надходження (Т) у бюджет максимальні. При подальшому підвищенні податкової ставки мотивація підприємницької діяльності послаблюється, падають обсяги виробництва і зменшуються податкові відрахування до бюджету. Реальна ставка податків неоднакова для різних країн і далеко не завжди є оптимальною. [2, с. 180]
Зміна податкових ставок і механізм стягування податків і зборів не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Сьогодні на території України збирається близько 50 видів податків і зборів. Всю сукупність цих податків згідно Закону України «Про систему оподаткування» поділяють на загальнодержавні податки і збори та місцеві податки та збори.
Основні види податків можна згрупувати за наступними п'ятьма ознаками:
1. За об'єктами оподаткування розрізняють:
а) податок на доходи (зарплату, ренту, прибуток тощо);
б) податок на майно (землю, ліси, підприємства, будівлі тощо);
в) податок на витрати покупців певних товарів і послуг. [ 7, с. 151]
2. За способами стягнення податки поділяють на прямі та не прямі.
Прямими називають податки, що стягуються безпосередньо з одержувачів доходів (індивідуальний прибутковий податок) або власників майна (податок на власність або помайновий податок). [ 6, с. 151]
Позитивним в податку на власність є те, що він може пом'якшувати нерівність між людьми, пов'язану з володінням матеріальними цінностями. В той же час цей податок часом стримує людей в накопиченні майна, пробуджуючи їх більше витрачати на поточне споживання. [ 5, с. 152]
Непрямі податки включаються до ціни певних товарів і стягуються із споживачів цих товарів при їх продажу. Тут також виділяють дві позиції акцизи і мито. [ 4, с. 152]
Акцизи – це податки на продаж товарів і послуг на внутрішньому ринку. Вони, в свою чергу, можуть бути поділені на:
а) індивідуальні акцизи – це надбавки до ціни на окремі види продукції (наприклад, тютюнові вироби, спиртні напої). Їх ще інколи називають фіскальними монопольними податками, оскільки виробництво товарів, що ними обкладаються, часто є монополією держави.
б) універсальні акцизи представляють собою податки на загальну вартість товарів і послуг, що реалізуються (наприклад, так звані податок з продажів, податок на додаткову вартість та ін.). [2, с. 152]
Мито – це податки на товари, що імпортуються, експортуються, та транзитні товари, що стягуються при перевезенні цих товарів через державний кордон. [ 3, с. 152]
Роль непрямих податків оцінюється теж подвійно. З одного боку, вони дають державі величезні грошові кошти і можуть стримувати споживання, наприклад, шкідливих продуктів (алкоголю та тютюну). З іншого, ці податки означають зростання цін, що може викликати вимоги щодо підвищення зарплати і підштовхнути інфляцію. Крім того, непрямі податки носять регресивний характер, тобто забирають більший відсоток доходу у тих, хто менш забезпечений (чим нижчий дохід покупця, тим вища в ньому частка податку). [1, с. 152]
3. За засобом визначення розміру податку розрізняють:
пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;
прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується;
регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується. [ 8, с. 403]
4. За рівнем бюджету, до якого надходять податкові суми (чи за рівнем оподаткування), виділяють податки:
а) загальнонаціональні (ідуть до держбюджету);
б) регіональні (ідуть до бюджетів республік, областей);
в) місцеві, які поповнюють бюджети районного або міського рівнів. [ 3, с. 153]
Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території країни.
5. За способом стягнення – розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників)
Функції податків:
Розподільча – перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами. [ 2, с. 172]
Вона виявляється в тому, що держава розподіляє зібрані в бюджетах податкові надходження на користь програм, що вимагають фінансування (на розвиток сільського господарства, науки, соціальної сфери, на захист навколишнього середовища тощо). [ 14, с. 155]
Регулююча – вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників. [ 2, с. 172]
При регулюючій функції податки виступають як регулятор економіки. Так, за допомогою податкових знижок і пільг (наприклад, навіть тимчасового звільнення від податків) держава може стимулювати інвестиції та економічне зростання, розвиток важливих для суспільства сфер і регіонів, що відстають, заохочувати модернізацію виробництва і малий бізнес. Окрім того, як вже відзначалося, наприклад, помайновий податок, а також прогресивне оподаткування регулюють розподіл доходів в суспільстві, зменшуючи надмірну соціальну нерівність. [ 7, с. 155]
Загальним прикладом регулюючої та розподільчої функцій податків можуть бути алкогольно-тютюнові акцизи: у відомому ступені гальмуючи (регулюючи) споживання небезпечних для здоров'я товарів, вони в той же
час дають кошти для пільгового продажу малозабезпеченим сім'ям життєво необхідних продуктів (медикаментів, дитячого харчування тощо). [ 4, с. 155]
Фіскальна – централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби. [ 2, с. 172]
Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної плати — мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки — зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація — фактичне зменшення оподатковуваних сум прибутку в перші роки використання устаткування. [ 8, с. 404]
Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правової регламентації та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів держави. [ 2, с. 172]
Проявом податкової політики, яка проводиться в державі та формується державними структурами є податкова система. [ 2, с. 172]
За економічним змістом податкова система – це сукупність податків та обов'язкових платежів, законодавчо установлених в країні з метою поповнення доходної частини бюджетів різних рівнів. [ 2, с. 172]
Структура джерел фінансових ресурсів держави Таблиця 2.1
[ 2, с. 175]
Основні принципи побудови оптимальної податкової системи:
Загальність – охоплення податками всіх економічних суб'єктів, які отримують доходи незалежно від організаційно-правової форми. [ 2, с. 173]
Адміністративна простота (адміністративні витрати) – справляння податків повинно бути простим і відносно недорогим. [ 2, с. 173]
Гнучкість – податкова система повинна бути здатною швидко (в окремих випадках автоматично) відповідати на зміни економічних обставин. [ 2, с. 173]
Стабільність – високий рівень гарантій того, що передбачені Законом про бюджет доходи будуть отримані у повному обсязі. [ 2, с. 173]
Обов'язковість – примусовість податку, неминучість його сплати, самостійність суб'єкта в його обчисленні та сплаті. [ 2, с. 173]
Соціальна справедливість – встановлення податкових ставок і податкових пільг, які ставлять всіх суб'єктів у приблизно рівні умови і які пом'якшують податковий тягар на низькодоходні підприємства та групи населення. [ 2, с. 173]
Економічна ефективність – податкова система не повинна перешкоджати ефективному розподілу ресурсів:
а) не повинна обмежувати можливостей заощаджень і стимулів до праці;
б) не повинна впливати на поведінку індивіда (не повинна спрямовувати зусилля індивіда на зменшення своїх податкових зобов'язань, а повинна стимулювати збільшення продуктивності праці і, відповідно, поліпшення умов існування);
в) має бути неспотворюючою, тобто не повинна надавати можливостей індивіду замінити свої податкові зобов'язання або перекласти їх на інших. [2, с. 174]
Неспотворюючі податки називаються паушальннми податками.
Паушальний податок – це такий, що залежить від незмінних характеристик (наприклад, стать). Будь-який податок на товари є спотворюючим: індивід може замінити свої податкові зобов'язання, зменшуючи споживання оподатковуваних товарів. Податок на дохід теж є спотворюючим, бо індивід може змінити свої податкові зобов'язання, зменшуючи свою участь у процесі виробництва, або зменшуючи свої заощадження. [ 2, с. 174]
Спотворюючі податки є неефективними.
Завдання податкової політики — зменшити спотворюючий ефект оподаткування. Якби уряд міг замінити спотворюючі податки на паушальні, то надходження в бюджет зросли б при незмінному впливі на добробут платників податків, або доходи бюджету були б незмінними при зростаючому добробуті населення. [ 2, с. 174]
2. Видатки
Державні видатки як економічна категорія – це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку. [ 2, с. 180]
Державні видатки поділяються:
1) За економічною класифікацією (за терміном використання) на:
а) поточні видатки;
б) капіталовкладення.
2) За функціональною класифікацією(за напрямом використання) на:
а) споживання в державному секторі;
б) трансферти приватному сектору;
в) державні інвестиції;
г) проценти по державних боргах.
Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду. [ 8, с. 405]
У структурі видатків державного бюджету України найвагомішими є частки, пов'язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквщації наслідків Чорнобильської катастрофи. [ 8, с. 405]
Бюджетній кодекс України від 21.06.2001 р. (№ 2542-Ш) у ст. 2 «Визначення основних термінів» дає розмежування понять «видатки бюджету» і «витрати бюджету». [ 1, с. 56]
Видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету – видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу. Державні видатки визначаються соціально-економічною моделлю, функціями та економічним станом держави. Видаткову частину Державного бюджету теж поділено на дві складові: видатки загального фонду та видатки спеціального фонду. [ 1, с. 57]
Видатки спеціального фонду фінансуються за рахунок цільових доходів, визначених під конкретну мету (наприклад, цільові фонди включені у бюджет на відповідний рік). [ 1, с. 57]
Видатки загального фонду фінансуються за рахунок доходів загального фонду бюджету і не мають конкретних (закріплених) джерел фінансування. [ 1, с. 57]
Фінансування державних видатків – це плановий, цільовий, безповоротний і безоплатний відпуск грошових коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (управління, оборона, безпека тощо), утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'язань держави, який здійснюється на основі режиму економії при постійному контролі. Основними суб'єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форм власності. [ 1, с. 57]
Зміст
1. Податки
2. Видатки
3. Список літератури14
Податки
1. Фіскальна політика теж тісно пов'язана з держбюджетом, але у неї при цьому свій особливий (податковий) "акцент". Саме тому інша її назва – податково-бюджетна політика. [ 14, с. 151]
Таким чином, фіскальною можна назвати політику держави в області податків як головного джерела доходів державного бюджету. [ 14, с. 151]
Податки за економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій. [ 2, с. 172]
Згідно Закону України «Про систему оподаткування» під податком і збором ( обов’язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язкових внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах , що визначаються законами України про оподаткування.
До податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування — прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку — гектар). Податкова ставка — це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величиною 13% для прибуткового податку з громадян означає, що за доходу у 1000 гривень цей дохід розподіляється так: 130 гривень — державі, 870 — утримувачеві доходу. [ 8, с. 402]
Гранична податкова ставка – це відношення приросту виплачуваних податків до приросту доходу.
Тгр (Y) = ∆T / ∆Y
Тгр (Y) – гранична ставка оподаткування;
∆T – приріст податкових надходжень;
∆Y – приріст доходу. [ 2, с. 177]
Середня податкова ставка – це відношення обсягу податків до величини доходу, який оподатковується.
Tсер (Y) = T / Y
Tсер (Y) – середня ставка оподаткування;
T – величина податкових надходжень;
Y – дохід. [2, с. 178]
Ставки податків і зборів встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.
Крива Лаффера
Крива Лаффера показує зв'язок між податковими ставками та обсягом податкових надходжень і виявляє таку податкову ставку (від нульової до 100%), при якій податкові надходження у бюджет досягають максимуму.
TA(Y) T(Y)
Рис. 2.1. Крива Лаффера
Т – податкові надходження;
Т(Y) – податкова ставка;
ТА(Y) – податкова ставка, при якій податкові надходження максимальні.
З рис. 2.1. видно, що починаючи з нульової ставки податку, збільшення Т(Y) приводить до зростання податкових надходжень (Т). Але починаючи з точки А наступне збільшення податкової ставки Т(Y) скорочує податкові надходження (Т) через негативну стимулюючу дію. [2, с. 179]
Крива Лаффера дає відповідь на запитання, при якій ставці податків Т(Y) податкові надходження (Т) у бюджет максимальні. При подальшому підвищенні податкової ставки мотивація підприємницької діяльності послаблюється, падають обсяги виробництва і зменшуються податкові відрахування до бюджету. Реальна ставка податків неоднакова для різних країн і далеко не завжди є оптимальною. [2, с. 180]
Зміна податкових ставок і механізм стягування податків і зборів не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Сьогодні на території України збирається близько 50 видів податків і зборів. Всю сукупність цих податків згідно Закону України «Про систему оподаткування» поділяють на загальнодержавні податки і збори та місцеві податки та збори.
Основні види податків можна згрупувати за наступними п'ятьма ознаками:
1. За об'єктами оподаткування розрізняють:
а) податок на доходи (зарплату, ренту, прибуток тощо);
б) податок на майно (землю, ліси, підприємства, будівлі тощо);
в) податок на витрати покупців певних товарів і послуг. [ 7, с. 151]
2. За способами стягнення податки поділяють на прямі та не прямі.
Прямими називають податки, що стягуються безпосередньо з одержувачів доходів (індивідуальний прибутковий податок) або власників майна (податок на власність або помайновий податок). [ 6, с. 151]
Позитивним в податку на власність є те, що він може пом'якшувати нерівність між людьми, пов'язану з володінням матеріальними цінностями. В той же час цей податок часом стримує людей в накопиченні майна, пробуджуючи їх більше витрачати на поточне споживання. [ 5, с. 152]
Непрямі податки включаються до ціни певних товарів і стягуються із споживачів цих товарів при їх продажу. Тут також виділяють дві позиції акцизи і мито. [ 4, с. 152]
Акцизи – це податки на продаж товарів і послуг на внутрішньому ринку. Вони, в свою чергу, можуть бути поділені на:
а) індивідуальні акцизи – це надбавки до ціни на окремі види продукції (наприклад, тютюнові вироби, спиртні напої). Їх ще інколи називають фіскальними монопольними податками, оскільки виробництво товарів, що ними обкладаються, часто є монополією держави.
б) універсальні акцизи представляють собою податки на загальну вартість товарів і послуг, що реалізуються (наприклад, так звані податок з продажів, податок на додаткову вартість та ін.). [2, с. 152]
Мито – це податки на товари, що імпортуються, експортуються, та транзитні товари, що стягуються при перевезенні цих товарів через державний кордон. [ 3, с. 152]
Роль непрямих податків оцінюється теж подвійно. З одного боку, вони дають державі величезні грошові кошти і можуть стримувати споживання, наприклад, шкідливих продуктів (алкоголю та тютюну). З іншого, ці податки означають зростання цін, що може викликати вимоги щодо підвищення зарплати і підштовхнути інфляцію. Крім того, непрямі податки носять регресивний характер, тобто забирають більший відсоток доходу у тих, хто менш забезпечений (чим нижчий дохід покупця, тим вища в ньому частка податку). [1, с. 152]
3. За засобом визначення розміру податку розрізняють:
пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;
прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується;
регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується. [ 8, с. 403]
4. За рівнем бюджету, до якого надходять податкові суми (чи за рівнем оподаткування), виділяють податки:
а) загальнонаціональні (ідуть до держбюджету);
б) регіональні (ідуть до бюджетів республік, областей);
в) місцеві, які поповнюють бюджети районного або міського рівнів. [ 3, с. 153]
Загальнодержавні податки і збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території країни.
5. За способом стягнення – розкладні (вони встановлюються спочатку в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини за територіальними одиницями, а на низовому рівні-між платниками) та окладні (передбачають встановлення спочатку ставок, а потім розміру податку для кожного платника; загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників)
Функції податків:
Розподільча – перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами. [ 2, с. 172]
Вона виявляється в тому, що держава розподіляє зібрані в бюджетах податкові надходження на користь програм, що вимагають фінансування (на розвиток сільського господарства, науки, соціальної сфери, на захист навколишнього середовища тощо). [ 14, с. 155]
Регулююча – вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників. [ 2, с. 172]
При регулюючій функції податки виступають як регулятор економіки. Так, за допомогою податкових знижок і пільг (наприклад, навіть тимчасового звільнення від податків) держава може стимулювати інвестиції та економічне зростання, розвиток важливих для суспільства сфер і регіонів, що відстають, заохочувати модернізацію виробництва і малий бізнес. Окрім того, як вже відзначалося, наприклад, помайновий податок, а також прогресивне оподаткування регулюють розподіл доходів в суспільстві, зменшуючи надмірну соціальну нерівність. [ 7, с. 155]
Загальним прикладом регулюючої та розподільчої функцій податків можуть бути алкогольно-тютюнові акцизи: у відомому ступені гальмуючи (регулюючи) споживання небезпечних для здоров'я товарів, вони в той же
час дають кошти для пільгового продажу малозабезпеченим сім'ям життєво необхідних продуктів (медикаментів, дитячого харчування тощо). [ 4, с. 155]
Фіскальна – централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби. [ 2, с. 172]
Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної плати — мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки — зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація — фактичне зменшення оподатковуваних сум прибутку в перші роки використання устаткування. [ 8, с. 404]
Податкова політика – це діяльність держави у сферах запровадження, правової регламентації та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів держави. [ 2, с. 172]
Проявом податкової політики, яка проводиться в державі та формується державними структурами є податкова система. [ 2, с. 172]
За економічним змістом податкова система – це сукупність податків та обов'язкових платежів, законодавчо установлених в країні з метою поповнення доходної частини бюджетів різних рівнів. [ 2, с. 172]
Структура джерел фінансових ресурсів держави Таблиця 2.1
Джерело | Фінансові ресурси держави |
Чистий національний продукт (ЧНП) | Непрямі податки на підприємців |
Національний дохід (НД) | Податок на прибуток; внески па соцстрах; внески до Пенсійного фонду; внески до Фонду загальнообов'язковою державного страхування на випадок безробіття; доходи від зовнішньоекономічної діяльності держави та інше. |
Особистий дохід | Податки на особистий дохід. прибутковий податок з громадян; податок на майно; податок на спадщину. Непрямі податки: • податок на додану вартість; • акцизний збір; • місцеві податки та збори. |
Відрахування, що включаються в собівартість продукції | • амортизаційні відрахування державних підприємств; • відрахування на геологорозвідку; • плата за воду, за землю тощо. |
Основні принципи побудови оптимальної податкової системи:
Загальність – охоплення податками всіх економічних суб'єктів, які отримують доходи незалежно від організаційно-правової форми. [ 2, с. 173]
Адміністративна простота (адміністративні витрати) – справляння податків повинно бути простим і відносно недорогим. [ 2, с. 173]
Гнучкість – податкова система повинна бути здатною швидко (в окремих випадках автоматично) відповідати на зміни економічних обставин. [ 2, с. 173]
Стабільність – високий рівень гарантій того, що передбачені Законом про бюджет доходи будуть отримані у повному обсязі. [ 2, с. 173]
Обов'язковість – примусовість податку, неминучість його сплати, самостійність суб'єкта в його обчисленні та сплаті. [ 2, с. 173]
Соціальна справедливість – встановлення податкових ставок і податкових пільг, які ставлять всіх суб'єктів у приблизно рівні умови і які пом'якшують податковий тягар на низькодоходні підприємства та групи населення. [ 2, с. 173]
Економічна ефективність – податкова система не повинна перешкоджати ефективному розподілу ресурсів:
а) не повинна обмежувати можливостей заощаджень і стимулів до праці;
б) не повинна впливати на поведінку індивіда (не повинна спрямовувати зусилля індивіда на зменшення своїх податкових зобов'язань, а повинна стимулювати збільшення продуктивності праці і, відповідно, поліпшення умов існування);
в) має бути неспотворюючою, тобто не повинна надавати можливостей індивіду замінити свої податкові зобов'язання або перекласти їх на інших. [2, с. 174]
Неспотворюючі податки називаються паушальннми податками.
Паушальний податок – це такий, що залежить від незмінних характеристик (наприклад, стать). Будь-який податок на товари є спотворюючим: індивід може замінити свої податкові зобов'язання, зменшуючи споживання оподатковуваних товарів. Податок на дохід теж є спотворюючим, бо індивід може змінити свої податкові зобов'язання, зменшуючи свою участь у процесі виробництва, або зменшуючи свої заощадження. [ 2, с. 174]
Спотворюючі податки є неефективними.
Завдання податкової політики — зменшити спотворюючий ефект оподаткування. Якби уряд міг замінити спотворюючі податки на паушальні, то надходження в бюджет зросли б при незмінному впливі на добробут платників податків, або доходи бюджету були б незмінними при зростаючому добробуті населення. [ 2, с. 174]
2. Видатки
Державні видатки як економічна категорія – це грошові відносини з приводу розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку. [ 2, с. 180]
Державні видатки поділяються:
1) За економічною класифікацією (за терміном використання) на:
а) поточні видатки;
б) капіталовкладення.
2) За функціональною класифікацією(за напрямом використання) на:
а) споживання в державному секторі;
б) трансферти приватному сектору;
в) державні інвестиції;
г) проценти по державних боргах.
Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість основних напрямів: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду. [ 8, с. 405]
У структурі видатків державного бюджету України найвагомішими є частки, пов'язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквщації наслідків Чорнобильської катастрофи. [ 8, с. 405]
Бюджетній кодекс України від 21.06.2001 р. (№ 2542-Ш) у ст. 2 «Визначення основних термінів» дає розмежування понять «видатки бюджету» і «витрати бюджету». [ 1, с. 56]
Видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Витрати бюджету – видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу. Державні видатки визначаються соціально-економічною моделлю, функціями та економічним станом держави. Видаткову частину Державного бюджету теж поділено на дві складові: видатки загального фонду та видатки спеціального фонду. [ 1, с. 57]
Видатки спеціального фонду фінансуються за рахунок цільових доходів, визначених під конкретну мету (наприклад, цільові фонди включені у бюджет на відповідний рік). [ 1, с. 57]
Видатки загального фонду фінансуються за рахунок доходів загального фонду бюджету і не мають конкретних (закріплених) джерел фінансування. [ 1, с. 57]
Фінансування державних видатків – це плановий, цільовий, безповоротний і безоплатний відпуск грошових коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (управління, оборона, безпека тощо), утримання соціально-культурної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'язань держави, який здійснюється на основі режиму економії при постійному контролі. Основними суб'єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форм власності. [ 1, с. 57]
За новою бюджетною класифікацією видаткова частина бюджету має:
1) функціональну класифікацію видатків; 2) економічну класифікацію видатків; 3)відомчу класифікацію видатків; 4) програмну класифікацію видатків. [ 1, с. 57]
Розмежування видатків за економічними ознаками, з точки зору впливу державних видатків на рух сукупного продукту і процес розширеного відтворення, базується на визначенні поточних видатків і капітальних видатків та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністерством фінансів України. [ 2, с. 180]
Поточні видатки – це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій, органів державного управління визначені на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення. [ 2, с. 181]
Вони включають:
1) видатки на товари та послуги; 2) оплату праці працівників бюджетних установ; 3) нарахування на заробітну плату; 4) придбання предметів постачання і матеріалів; 5) витрати на відрядження; 6) оплату послуг бюджетних установ; 7) оплату комунальних послуг та енергоносіїв; 8) виплату процентів; 9) трансфертні платежі органам державного управління. [ 1, с. 58]
Капітальні видатки (видатки розвитку) — це видатки бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, а саме:
1) капітальних вкладень виробничого і невиробничою призначення;
2) фінансування структурної перебудови народного господарства;
3) субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням. [ 2, с. 181]
За бюджетною класифікацією до капітальних видатків відносяться:
1) придбання основного капіталу; 2) придбання обладнання і предметів довгострокового користування; 3) капітальне будівництво; 4) капітальний ремонт; 5) створення державних запасів і резервів; 6) придбання землі і нематеріальних активів; 7) капітальні трансферти; 8) нерозподілені витрати. . [ 1, с. 58]
Функціональна структура видатків будується відповідно до основних функцій держави. Функції, що виконуються державою, можна розділити на чотири групи. [ 1, с. 59]
До першої групи видатків відносять державні видатки на послуги загального призначення: 1) державне управління; 2) судова влада; 3) міжнародна діяльність; 4) фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу; 5)національна оборона; 6)правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави. [ 1, с. 59]
До другої групи видатків можна віднести видатки на суспільні і соціальні послуги, що надаються суспільству і безпосередньо громадянам:
1) освіта; 2) охорона здоров'я; 3) соціальний захист та соціальне забезпечення; 4) житлово-комунальне господарство; 5) культура та мистецтво; 6) засоби масової інформації; 7) фізична культура і спорт. [ 1, с. 59]
Динаміка видатків Бюджету на утримання соціально-культурної сфери Таблиця.2.2
[ 10, с. 27]
До третьої групи видатків відносяться видатки, спрямовані на державні послуги, пов'язані з економічною діяльністю, а також видатки на регулювання і підвищення ефективності господарської діяльності . Вони пов'язані з економічним розвитком, створенням нових робочих місць, організацією роботи транспорту, охороною навколишнього середовища.
До останньої, четвертої групи видатків, відносяться державні видатки на обслуговування внутрішнього та зовнішнього державного боргу, видатки з цільових фондів, які включені до Державного бюджету відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, видатки з Резервних фондів, видатки на проведення виборів та референдумів. [ 1, с. 60]
Список використаної літератури
1. Базилевич В. Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник. – Київ: Атака, 2002. – 368 с.
2. Василевська Г.В. «Податкова політика у регулюванні економічного зростання». «Фінанси України ». – 2003, № 2. – 39-43 с.
3. Кемпбелл Р. М., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и політика. В 2Т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. – М.: Республіка, 1992. – 400 с.
4. Михасюк І., Мельниу А. «Державне регулювання економіки». – Київ, 2000. – 570 с.
5. Отрошко О. В. «Фіскальна політика як засіб стабілізації економіки». «Фінанси України ». – 2005, № 6. – 69-75 с.
6. Панчишин С. М. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ: Либідь, 2002. – 614 с.
7. Піхоцький В. Ф. «Реформування податкової системи України – вимога сьогодення». «Фінанси України ». – 2003, № 9. – 80-84 с.
8. Попович В. М. «Реформування податкової системи – підґрунтя для зміцнення дохідної частини держбюджету». «Фінанси України».–2003, № 6. – 22-26 с.
9. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О. М., Макроекономіка: Підручник. – Київ: Либідь, 1999. – 288 с.
10. Сова О. Ю. «Сутність та види дефіциту державного бюджету». «Фінанси України ». – 2005, № 9. – 20-24 с.
11. Януль І. Є. «Бюджетний процес в Україні та напрями його вдосконаленн».«Фінанси України ». – 2005, № 9. – 25-28 с.
1) функціональну класифікацію видатків; 2) економічну класифікацію видатків; 3)відомчу класифікацію видатків; 4) програмну класифікацію видатків. [ 1, с. 57]
Розмежування видатків за економічними ознаками, з точки зору впливу державних видатків на рух сукупного продукту і процес розширеного відтворення, базується на визначенні поточних видатків і капітальних видатків та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністерством фінансів України. [ 2, с. 180]
Поточні видатки – це видатки бюджету на фінансування підприємств, установ, організацій, органів державного управління визначені на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення. [ 2, с. 181]
Вони включають:
1) видатки на товари та послуги; 2) оплату праці працівників бюджетних установ; 3) нарахування на заробітну плату; 4) придбання предметів постачання і матеріалів; 5) витрати на відрядження; 6) оплату послуг бюджетних установ; 7) оплату комунальних послуг та енергоносіїв; 8) виплату процентів; 9) трансфертні платежі органам державного управління. [ 1, с. 58]
Капітальні видатки (видатки розвитку) — це видатки бюджету на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності держави, а саме:
1) капітальних вкладень виробничого і невиробничою призначення;
2) фінансування структурної перебудови народного господарства;
3) субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням. [ 2, с. 181]
За бюджетною класифікацією до капітальних видатків відносяться:
1) придбання основного капіталу; 2) придбання обладнання і предметів довгострокового користування; 3) капітальне будівництво; 4) капітальний ремонт; 5) створення державних запасів і резервів; 6) придбання землі і нематеріальних активів; 7) капітальні трансферти; 8) нерозподілені витрати. . [ 1, с. 58]
Функціональна структура видатків будується відповідно до основних функцій держави. Функції, що виконуються державою, можна розділити на чотири групи. [ 1, с. 59]
До першої групи видатків відносять державні видатки на послуги загального призначення: 1) державне управління; 2) судова влада; 3) міжнародна діяльність; 4) фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу; 5)національна оборона; 6)правоохоронна діяльність та забезпечення безпеки держави. [ 1, с. 59]
До другої групи видатків можна віднести видатки на суспільні і соціальні послуги, що надаються суспільству і безпосередньо громадянам:
1) освіта; 2) охорона здоров'я; 3) соціальний захист та соціальне забезпечення; 4) житлово-комунальне господарство; 5) культура та мистецтво; 6) засоби масової інформації; 7) фізична культура і спорт. [ 1, с. 59]
Динаміка видатків Бюджету на утримання соціально-культурної сфери Таблиця.2.2
2000 р. | 2001р. | 2002 р. | 2003 р. | 2004 р. | ||||||
млн. грн. | у % до ВВП | млн. грн. | у % до ВВП | млн. грн. | у % до ВВП | млн. грн | у % до ВВП | млн. грн | у % до ВВП | |
Видатки на соціально-культурні заходи УСЬОГО: | 19060,5 | 11,2 | 25519,6 | 12,5 | 33868,7 | 15,0 | 39684,4 | 15,0 | 52487,2 | 15,2 |
У тому числі: Освіта | 7085,5 | 4,2 | 9557,1 | 4,7 | 12269,0 | 5,43 | 14977,7 | 5,6 | 18333,2 | 5,3 |
Охорона здоров’я | 4888,2 | 2,87 | 6238,9 | 3,0 | 7537,9 | 3,33 | 9708,2 | 3,7 | 12159,4 | 3,5 |
Соціальний захист і соціальне забезпечення | 5985,2 | 3,5 | 8332,8 | 4,1 | 12643,9 | 5,6 | 12953,2 | 4,9 | 19310,5 | 5,6 |
Культура і мистецтво | 634,0 | 0,37 | 830,2 | 0,4 | 804,7 | 0,35 | 1162,9 | 0,4 | 1471,2 | 0,4 |
Засоби масової їнформації | 214,3 | 0,12 | 258,2 | 0,13 | 252,8 | 0,1 | 318,2 | 0,1 | 456,7 | 0,1 |
Фізична культура і спорт | 253,3 | 0,14 | 302,4 | 0,15 | 352,1 | 0,2 | 564,2 | 0,1 | 756,2 | 0,2 |
До третьої групи видатків відносяться видатки, спрямовані на державні послуги, пов'язані з економічною діяльністю, а також видатки на регулювання і підвищення ефективності господарської діяльності . Вони пов'язані з економічним розвитком, створенням нових робочих місць, організацією роботи транспорту, охороною навколишнього середовища.
До останньої, четвертої групи видатків, відносяться державні видатки на обслуговування внутрішнього та зовнішнього державного боргу, видатки з цільових фондів, які включені до Державного бюджету відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, видатки з Резервних фондів, видатки на проведення виборів та референдумів. [ 1, с. 60]
Список використаної літератури
1. Базилевич В. Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник. – Київ: Атака, 2002. – 368 с.
2. Василевська Г.В. «Податкова політика у регулюванні економічного зростання». «Фінанси України ». – 2003, № 2. – 39-43 с.
3. Кемпбелл Р. М., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и політика. В 2Т.: Пер. с англ. 11-го изд. Т. 2. – М.: Республіка, 1992. – 400 с.
4. Михасюк І., Мельниу А. «Державне регулювання економіки». – Київ, 2000. – 570 с.
5. Отрошко О. В. «Фіскальна політика як засіб стабілізації економіки». «Фінанси України ». – 2005, № 6. – 69-75 с.
6. Панчишин С. М. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Київ: Либідь, 2002. – 614 с.
7. Піхоцький В. Ф. «Реформування податкової системи України – вимога сьогодення». «Фінанси України ». – 2003, № 9. – 80-84 с.
8. Попович В. М. «Реформування податкової системи – підґрунтя для зміцнення дохідної частини держбюджету». «Фінанси України».–2003, № 6. – 22-26 с.
9. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О. М., Макроекономіка: Підручник. – Київ: Либідь, 1999. – 288 с.
10. Сова О. Ю. «Сутність та види дефіциту державного бюджету». «Фінанси України ». – 2005, № 9. – 20-24 с.
11. Януль І. Є. «Бюджетний процес в Україні та напрями його вдосконаленн».«Фінанси України ». – 2005, № 9. – 25-28 с.