Показники

У порівнянних цінах 1996р., млн грн

В%

Продукція сільського господарства

28112

100

Продукція рослинництва

1 7364

62,1

Зернові культури

5661

20,1

Технічні культури

1787

6,3

Картопле-овочебаштанні

6386

22,5

Плодоягідна та виноградна продукція

1779

6,3

Кормові культури та інша продукція рослинництва

1751

6,9

Продукція тваринництва

10748

37,9

Вирощування худоби та птиці

4967

17,5

Молоко

4218

14,8

Яйця

1015

3,6

Вовна

11

0,04

Інша продукція тваринництва

537

1,96

Роки

Продукція сільського господарства

в тому числі

млрд. грн.

в%

продукція рослинництва

продукція тваринництва

млрд. грн.

в%

млрд. грн.

в%

1990

48,6 .

100

24,3

50

24,3

50

1995

31,6

100

17,9

56,6

13,7

43,4

1996

28,6

100

16,4

57,3

12,2

42,7

1997

28,1

100

17,4

61,9

10,7

38,1

Показники

1985

1990

1995

1996

1997

Вся посівна площа

32656

32406

30963

30061

30304

з неї: зернові культури

16077

14583

14152

13248

15051

у тому числі пшениця

6651

7568

5324

5985

6486

Технічні культури

3669

3751

3748

3652

3348

у тому числі цукрові буряки (фабричні)

1641

1607

1475

1359

1104

соняшник

1480

1636

2020

2107

2065

Картопля і овочебаштанні

2208

2073

2165

2135

2185

у тому числі картопля

1528

1429

1532

1547

1579

Кормові культури

10702

11999

10898

Показники

1985

1990

1995

1996

1997

Вся посівна площа

100

100

100

100

100

Зернові культури

49,2

45.0

45,7

44,1

49,6

Технічні культури

11,2

11,6

12,1

12,1

11,0

Картопля і овочебаштанні

6,8

6,4

6,9

7,1

7,2

Кормові культури

32,8

37,0

35,3

36,7

32,2

Показники

1986—1990 (в середньому за рік)

1990

1995

1996

1997

Зерно (млн. т)

47,4

51,0

33,9

24,6

35,5

Цукрові буряки (фабричні), млн. т

43,8

44,3

29,6

23,0

17,7

Соняшник (млн. т)

2,6

2,6

2,9

2,1

2,3

Льон-довгунець (волокно), тис. т

110,0

108,0

48,0

18,0

9,0

Картопля (млн. т)

18,0

16,7

14,7

18,4

16,7

Овочі (млн. т)

7,4

6,7

5,9

5,1

5,2

Сільськогосподарські культури

Валовий збір, тис. т

Структура,%

Зерно

35472

100,0

втому числі: пшениця

18404

51,9

жито

1348

3,8

ячмінь

7407

20,9

кукурудза

5340

15,1

овес

1062

2,9

просо

312

0,8

гречка

* Статистичний щорічник України за 1997 рік — К. Українська енциклопедія, 1998. — С. 171.

Таблиця 7

ВАЛОВИЙ ЗБІР ПШЕНИЦІ В УКРАЇНІ у 1990—1997 pp., млн. т*

Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 171.

Отже, природно-кліматичні умови більшої частини України, меншою мірою;— Полісся і Карпат, сприяють вирощуванню озимої пшениці, її посіви зосереджені в степу, де розміщено біль­ше половини її посівної площі в Україні — 3,5 млн. га, 1/3 — в Лісостепу — 2,5 млн. га і найменше в Поліссі — близько 10% і в районах Карпат. Значна концентрація посівів озимої пшениці в Дніпропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській, Хар­ківській, Полтавській, Вінницькій, Одеській, Миколаївській, Хер­сонській областях та Автономній Республіці Крим.

Озима пшениця характеризується високою врожайністю — 30—40 ц/га.

Основне виробництво продовольчого зерна озимої пшениці і надалі буде концентруватись у степовій і лісостеповій зонах, де природні умови сприяють вирощуванню зерна високої якості. Обсяги виробництва пшениці в Поліссі мають визначатися внут­рішніми потребами регіонів і господарств. Передбачається на Півдні степової зони та в господарствах Автономної Республіки Крим створення зони товарного виробництва твердої озимої пше-йиці, де щорічно вироблятиметься до 300—350 тис. т зерна. Це дасть змогу забезпечити цією сировиною вітчизняну макаронну круп'яну промисловість. Значна частина цього зерна може бути реалізована на світовому ринку.

Озиме жито — друга важлива продовольча культура, менш вимоглива до грунтово-кліматичних умов, ніж пшениця. Це мо-їозостійка і посухостійка культура, з коротким вегетаційним пе­ріодом (80—120 днів), невисокою сумою активних температур (1000—1250°). Вона дає хоч і невисокі, проте стабільні врожаї росте непогано на кислих, бідних поживними речовинами дерно-,о-підзолистих грунтах. Основні її посіви зосереджені в Поліссі, І Карпатах і в деяких (переважно північних) районах Лісостепу.

Під озимим житом зайнято 0,5—0,7 млн. га, при середній урожайності 20 ц/га. Україна отримує близько 1,3 млн. т цієї ультури.

Основними продовольчими круп'яними культурами, що вирощуються в Україні, є гречка, просо і рис. Гречка — цінна куль-ура. Але посіви її порівняно невеликі (0,3—0,4 млн. га) через изьку врожайність (7—10 ц/га), складність очищення тощо. Гречка — тепло- і вологолюбива рослина, що має короткий вегетаціїйний період (76—85 днів). Добре витримує кислі, піщані та орфоболотні грунти. Отже, найбільш сприятливі умови для її виро­щування — північні райони Лісостепу і Полісся, де зосереджені основні її посіви. Значно менше її вирощують у степу. В Україні виділяється два ареали з високою концентрацією посівів гречки:

1. Чернігівська і Сумська області, центральні і північні райони Полтавської і Черкаської областей.

2. Південь Житомирської і Київської областей, північно-східні райони Вінниччини.

Валові збори гречки у 1997 р. становили 0,4 млн. т.

Просо вирощують переважно в степу завдяки його посухо­стійкості. Воно має короткий вегетаційний період (90—120 днів) ч сумами активних температур 1400—1800 . Посівна площа ста­новить 0,2—0,3 млн. га, валові збори — 0,3 млн. т.

Рис — нова для України круп'яна культура, яку почали виро­щувати в 30-ті роки. Росте на зрошувальних землях Автономної Республіки Крим, Херсонської, Одеської та Миколаївської областей. Посівна площа — 23 тис. га. Валові збори у 80-ті роки ста­новили 159 тис. т, а в 1997 р. — 63 тис. т.

Основними зернофуражними культурами в нашій країні є яч­мінь, овес, кукурудза на зерно та зернобобові.

Ячмінь — основна фуражна і частково продовольча зернова культура. Це скоростигла, посухостійка, невибаглива культура. Має короткий вегетаційний період (60—90 днів) з невеликими сумами активних температур (950—1450°). Переносить кислі грунти, але найкращі врожаї дає на чорноземах, темних каштано­вих грунтах. Найсприятливішими для неї є грунтово-кліматичні умови західного і північного Степу та Лісостепу. В Україні ви­рощують озимий та ярий ячмінь. Переважають посіви ярого яч­меню, більше в Степу, менше — в Лісостепу і Поліссі, перед­гір'ях Карпат. Озимий ячмінь дає високі врожаї лише в південних степових районах. За площею (3—4 млн. га) і валовими зборами поступається лише озимій пшениці. Валові збори протягом 80-х та на початку 90-х років становили 10—13 млн. т, а в 1997 р. — 7,4 млн. т.

Кукурудза — цінна продовольча і фуражна культура, посухо­стійка, тепло- і світлолюбива. Мас короткий вегетаційний період (90—150 днів), для дозрівання зерна сума активних температур становить 2500—2900 , а у фазі молочно-воскової стиглості 1800—2400 . Одночасно вона вибаглива до грунтів, добре реагує на внесені добрива. Найкращі грунтово-кліматичні умови для її вирощування в лісостеповій і степовій зонах. Особливо сприят­ливі умови для вирощування гібридного насіння склалися в Дні­пропетровській, Одеській, Миколаївській областях; менш сприят­ливі — в Поліссі і в Карпатах (за винятком Закарпаття), де куку­рудза дає високі врожаї на зерно — 70 ц/га при середній врожай­ності по Україні — З0—35 ц/ra. Під посівами кукурудзи на зерно в 1985 р. було зайнято 2,5 млн. га. На початку 90-х років посівна площа під цією культурою зменшувалась і становила 0,7 млн. га в 1996 р. В 1997 р. намітилось значне зростання площі посіву під зерно кукурудзи до 1,7 млн. га, що відповідно привело і до знач­ного зростання її валового збору: від 4,7 млн. т на початку 90-х років, 1,5 млн. т в середині 90-х років до 5,3 млн. т в 1997 р.

Різкий спад валового збору кукурудзи на зерно на початку і в середині 90-х років стримував виробництво комбікормів, що не­гативно вплинуло на розвиток тваринництва. Велику потребу в зерні кукурудзи відчуває також харчова, мікробіологічна промис­ловість, медична та інші галузі народного господарства. Несприят­ливі погодні умови останніх років та погіршення забезпечення господарств добривами, гербіцидами, пально-мастильними мате­ріалами, морально застаріле технічне забезпечення галузі — ось ті головні причини, що призвели до різкого зменшення валового збору кукурудзи в країні. У зв'язку з цим у розробленій Націо­нальній програмі «Зерно України» передбачається в наступні ро­ки збільшити посівні площі під кукурудзою до 2,3 млн. га і ство­рити умови для доведення валових зборів цієї культури до 8 млн. т у 2005 р.

Овес — фуражна і продовольча культура. Це холодостійка, вологолюбива і невибаглива до грунтів зернова культура. Має короткий вегетаційний період (90—120 днів), потребує 1000 — 1600° активних температур. Найбільшу частку в структурі посів­них площ овес займає в Поліссі і в районі Карпат. Посівна площа цієї культури — 0,5—0,6 млн. га. її валові збори протягом 90-х років становили 1,0—1,3 млн. т.

Зернобобові культури мають велике фуражне і частково про­довольче значення. Посіви зернобобових мають і агротехнічне значення, збагачуючи грунт азотом. До основних зернобобових культур належать горох, віка, кормовий люпин, а також квасоля, соя, сочевиця та ін. Посівна площа під зернобобовими на початку 90-х років становила 1,4 млн. га; у 1997 р. — 0,7 млн. га; валові збори — відповідно 3,2 млн. т і 1 млн. т.

Зернове господарство розміщене у відповідності з особливос­тями природно-економічних зон України. В Поліссі зернові зай­мають 2,1—2,3 млн. га, або 40—45% посівної площі цієї зони. Тут більше всього вирощують жита (60—65% його валового збо­ру в Україні) та зернобобових культур; виробляється 6% товар­ного зерна, 1/6 валового збору гречки та ячменю, 10% пшениці.

В Лісостепу зернові вирощують на площі близько 5 млн. га, що становить 40—50% всієї посівної площі. Основна зернова куль­тура Лісостепу — озима пшениця, площа якої становить більш як 2 млн. га; вирощують також кукурудзу на зерно, ячмінь та зерно­бобові. Лісостепова зона виробляє близько 40% пшениці, 35% кукурудзи, 40% ячменю, 40% проса, 64% гречки, 27% жита.

В Степовій зоні площа під зерновими дорівнює 6,5—7 млн. га, що становить 55% всієї посівної площі зони. Основні зернові культури Степу — озима пшениця і кукурудза на зерно, ячмінь, просо, рис. В Степу вирощують 50—48% всього зерна України, 0% пшениці, 60% кукурудзи, 43% ячменю, 53% проса, 100% рису. В Степовій зоні виробляється найбільш якісне зерно.

Зернове господарство є основною базою, що формує зернопродуктовий підкомплекс АПК. До його складу входить: вирощування зерна, його заготівля, зберігання; ряд галузей харчової промис­ловості, що переробляють і використовують перероблену зернову продукцію (борошномельна, хлібопекарська, макаронна, конди­терська, виробництво харчових концентратів, спиртова, крохмале-патокова та пивоварна); селекція і насінництво зернових куль­тур, виробництво засобів виробництва, що забезпечують його функціонування; інфраструктура, що обслуговує цей підкомплекс.

Складовою частиною рослинництва є виробництво технічних культур високотоварної і високоінтенсивної галузі сільського гос­подарства. Розвиток виробництва технічних культур значною мі­рою визначає рівень інтенсивності сільськогосподарського вироб­ництва. Вирощування технічних культур ще залишається трудо­містким виробництвом, рівень механізації окремих виробничих процесів є досить низьким. Розвиток і розміщення галузі ви­значають як сприятливі грунтово-кліматичні умови для вирощу­вання окремих технічних культур, так і достатня забезпеченість трудовими ресурсами. Виробництво технічних культур формує сировинну базу багатьох галузей харчової і легкої промисло­вості. Основними технічними культурами, що вирощуються на Україні, є цукровий буряк і соняшник, питома вага яких в струк­турі посівних площ технічних культур становить 94,6%, а також льон-довгунець (1,2% до площі всіх технічних культур), хміль, тютюн, льон-кудряш, ефіроолійні та лікарські рослини, які ви­користовуються також як сировина в харчовій, легкій та медич­ній промисловості.

Під технічними культурами зайнято 3,3 млн. га, що становить 11% посівної площі України. Найбільші посівні площі під техніч­ними культурами зосереджені в степовій і лісостеповій зонах. Тут вища концентрація їх посівів, в структурі посівних площ їх частка становить близько 15%. Значно менша площа і концент­рація посівів технічних культур в Поліській зоні.

Основна технічна культура України — цукровий буряк. Це одна з найцінніших культур нашого землеробства. Україна — сві­товий виробник бурякового цукру, який за обсягами його вироб­ництва поступається лише Франції. Саме від реалізації буряково­го цукру наша країна традиційно отримує значний прибуток, який становить близько 70% від реалізації всіх продовольчих товарів.

У 1997 р. під цукровим буряком було зайнято 1,1 млн. га, що становить 3,6% всієї посівної площі і 33% площі посівів техніч­них культур. Протягом 90-х років спостерігається тенденція змен­шення посівів і валового збору цукрових буряків (табл. 8).

Таблиця 8

ПОКАЗНИКИ ВАЛОВОГО ЗБОРУ, УРОЖАЙНОСТІ ТА ПОСІВНИХ ПЛОЩ ЦУКРОВИХ БУРЯКІВ В УКРАЇНІ у 1990-1997 pp.*

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 165, 171.

Цукровий буряк — теплолюбива культура, яка потребує бага­то сонячних днів і багато води. У зв'язку з цим її можна вирощу­вати в районах, де кількість атмосферних опадів не менше ніж 500 мм за вегетаційний період, а також в районах зрошувального землеробства, її вегетаційний період становить 125—160 днів, сума активних температур — 2200—2800°. Цукровий буряк дуже вибагливий до родючості грунтів. Кращі врожаї отримують на чорноземах, перегнійно-карбонатних суглинкових грунтах. Ви­рощування цукрових буряків — трудомістке виробництво. Тому при розміщенні посівів цукрових буряків, крім природних умов, враховуються і економічні: наявність трудових ресурсів, перероб­них підприємств та транспортна забезпеченість. Такі умови є в Лісостеповій зоні України. Все це пояснює концентрацію посівів цукрових буряків саме в цій зоні, особливо в її правобережній час­тині (Вінницька, Черкаська, Київська, Хмельницька, Тернопіль­ська, Чернівецька, Львівська, Рівненська, Волинська, Житомир­ська області), а також в лівобережній (Полтавська, Сумська, Хар­ківська, Чернігівська області). В Лісостепу сконцентровано 80% посівів цукрових буряків України. Ця зона дає майже 70% всього валового збору цієї культури. Невеликі площі посівів є в північ­ному степу та на півдні Полісся.

Для виробництва 1 т цукру потрібно 9—10 т цукрових буря­ків. Перевезення сировини залізницею на 1 км у 6—7 разів обхо­диться дорожче, ніж перевезення відповідної кількості цукру. Враховуючи низьку транспортабельність цієї сировини, а також те, що вона швидко псується, підприємства з переробки цукрових буряків — цукрові заводи розміщуються поблизу цукробуряко­вих плантацій. Цукрові заводи разом з сировинними базами ста­новлять елементарні агропромислові утворення. На базі викорис­тання найбільшого у світі масиву посівів цукрових буряків як сировинної бази переробної промисловості в Україні сформував­ся потужний цукропромисловий спеціалізований АПК, до складу, якого входять господарства по вирощуванню цукрових буряків,, численні цукрові і цукрорафінадні заводи, а також підприємства not виробництву спирту, харчових кислот, комбікормів тощо. До складу цукробурякового АПК входять і відповідні виробництва засобів виробництва та інфраструктури, що забезпечують його розвиток.

Серед технічних культур найбільшу посівну площу, що знач­но зросла в 90-ті роки в порівнянні з попередніми, має соняшник. В 1997 р. під цією культурою було зайнято 2,1 млн. га, що стано­вить 7% всієї посівної площі і 58% площі посіву технічних куль­тур України. Соняшник — це основна олійна культура, валові збори якої становлять 2,5—2,1 млн. т при урожайності 12—15 ц/га. У 1997 році було зібрано 2,3 млн. т насіння соняшнику. Це — світлолюбива і теплолюбива культура, добре переносить посуху. Вегетаційний період становить 100—200 днів з сумами активних температур 2200—2300 . На Україні ця культура вирощується в зоні, де сума температур становить 3000°. Добрі врожаї вона дає на чорноземах, темно-каштанових грунтах, сірих лісових суглин­ках, перегнійно-карбонатних; зовсім не витримує кислих та болот­них грунтів. Це дає змогу культивувати його в зонах недостат­нього зволоження, переважно в степовій зоні, де розміщено 80% його посівів. В господарствах цієї зони посіви соняшнику станов­лять 10—14% всієї посівної площі. Частково вирощують соняш­ник і в Лісостепу. Найбільші площі посівів зосереджені в Дніп­ропетровській, Запорізькій, Донецькій, Кіровоградській та Харків­ській областях.

Серед інших олійних культур в Україні вирощують сою в за­хідному Лісостепу, особливо в Черкаській та Вінницькій облас­тях. Це нова для України культура. У 1997 році її валовий збір становив 18 тис. т. На півдні, переважно в Миколаївській, Херсон­ській, Запорізькій та Дніпропетровській областях вирощують ри­цину; в західних областях — ріпак; ефіроолійні культури — корі­андр, м'яту, троянду, лаванду, кмин — вирощують переважно на півдні Криму, на Поділлі. Ці та інші олійні культури створюють сировинну базу добре розвинутому в Україні олійнопродуктово-му підкомплексу. Промислова переробка насіння розміщена в ра­йонах концентрації посівів олійницької сировини. Тут розміщені олійні заводи, що виробляють різні види рослинної олії.

Льон-довгунець — основна прядивна культура України. Пло­ща посіву цієї культури за останні роки зменшилась від 211 тис. га в 1985 р. до 40 тис. га в 1997 р. Середня врожайність волокна — 216

5—6 ц/га. Валові збори льноволокна зменшилися з 110 тис. т в 1985 р. до 9 тис. т в 1997 р. Льон-довгунець — невибаглива до І епла, вологолюбива культура, потребує 600—700 мм опадів, має короткий вегетаційний період (80—90 днів) з сумою активних температур 1200—1600°. Найбільш придатними для її вирощу­вання є суглинкові, або супіщані сірі та підзолисті грунти. Отже, найбільш сприятливі умови для культивування цієї рослини — поліські райони, а також передгір'я Карпат. Найбільші посівні площі знаходяться в Житомирській, Чернігівській, Київській, Рів­ненській, Львівській, Волинській, Івано-Франківській областях. У Поліссі зосереджено 78% посівних площ льону-довгунця і ви­робляється майже 95% його валових зборів.

До прядивних культур належить і коноиля, південні сорти якої вирощуються переважно в Миколаївській, Одеській, Дніпропет­ровській та Черкаській областях, а середньоросійські — в Сумсь­кій, Чернігівській, Полтавській областях. Льонарство і конопляр­ство створюють сировинну базу для розвитку луб'янопромис-лового підкомплексу АПК. Цей підкомплекс включає виробницт­ва, що переробляють цю сировину.

В повоєнні роки була спроба в південних районах Херсонсь­кої, Миколаївської, Одеської областей та степовому Криму ство­рити бавовницьку базу. Але через низьку врожайність бавовнику і низьку якість продукції вимушені були відмовитись від виро­щування цієї культури в Україні. Зараз повернулися знову до ви­рішення цієї проблеми, і ось уже перші 200 га бавовнику посіяно на Херсонщині.

До технічних культур належать також махорка, тютюн і хміль. Хміль вирощують на Житомирщині, яка дає 70% його виробни­цтва в Україні. Невеликі його площі є в Київській, Вінницькій, Хмельницькій, Рівненській та Волинській областях. Махорку ви­сівають на Чернігівщині, Полтавщині, Сумщині та Черкащині. "Основні посіви тютюну зосереджені в Криму, Закарпатті, Хмель-Іицькій та Тернопільській областях, а також на Чернігівщині. На >азі переробки цієї сировини в Україні формується тютюнопро-шсловий спеціалізований АПК.

Вирощування картоплі і овочебаштанних культур — важливі Іузі рослинництва, що забезпечують населення високоцінними Іродуктами харчування, а також мають велике технічне і кормо-ю значення. На частку цих галузей припадає 22,5% продукції сільського господарства і 36% продукції рослинництва. Під посівамими цих культур зайнято 2185 тис. га, що становить 7,2% всієї посівної площі України. Серед цих культур виділяються посіви картоплі, які займають 1579 тис. га. Картопля — цінна землероб­ська культура універсального значення. В продовольчому балансі населення картопля посідає друге місце після зерна, є його «дру­гим хлібом». Потреби населення нашої країни в картоплі задово­льняються повністю, навіть перевищують науково обгрунтовану норму споживання цього продукту.

Картопля використовується і як продовольча, і як технічна (крохмале-патокове і спиртове виробництво) та кормова культура. Картопля характеризується середньою вибагливістю до тепла, оптимальна температура для її розвитку — 18—20°. Вегетацій­ний період становить 70—120 днів з сумою активних температур 1200—1800°. Потребує багато вологи і поживних речовин. Добре росте на легких супіщаних або суглинкових грунтах, а також окультурених торфових грунтах, чорноземах, добре переносить кислі грунти лісової зони. Саме такими умовами характеризую­ться Полісся України, північні райони Лісостепу. Картоплю ви­рощують скрізь, але в цих, сприятливих для її виробництва райо­нах (Чернігівська, Сумська, Волинська, Житомирська, а також Вінницька і Тернопільська області) спостерігається найбільша концентрація її посівів. У сировинних зонах крохмале-патокових і спиртозаводів концентрація її посівів досягає 34—40%. Велика концентрація посівів картоплі спостерігається і в господарствах приміського типу навколо великих міст, промислових і рекреа­ційних центрів, де вона досягає 12—15%. В південних областях картопля має невелику питому вагу (1—1,5%) в структурі посів­них площ, за винятком районів зрошуваного землеробства, де створені спеціалізовані зони вирощування ранньої картоплі.

Під овочевими культурами зайнято 0,5 млн. га, що становить 1,5% всієї посівної площі. Валовий збір овочів — 5—6 млн. т. В Україні вирощують близько 40 видів різних овочевих культур. Всі вони мають різні вимоги щодо екологічних умов їх вирощу­вання. За вимогами до температурного режиму вони поділяються на вибагливі до тепла, що розвиваються при температурі понад 15 із сумою активних температур понад 1500 і не витримують приморозків, і холодостійкі, що вегетують при температурі 6—8 із сумою активних температур від 300 до 1450 . Всі вони світло-любиві, потребують багато вологи, найбільш вибагливі до родю­чості грунтів.

Овочі — малотранспортабельна продукція. Саме це значною мірою визначає територіальну організацію їх виробництва. У зв'яз­ку з цим основна маса товарної продукції овочівництва орієнтує­ться на споживача і виробляється в приміських АПК поблизу великих міст, промислових, рекреаційних центрів, а також в сиро­винних зонах овочеконсервних підприємств. Великі спеціалі­зовані господарства по вирощуванню овочів розміщені навколо Києва, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Запоріжжя, промис­лових центрів Донбасу, а також Одеси, Херсона, Миколаєва та Криму. Решта овочів вирощується в спеціалізованих зональних районах, природно-економічні умови яких сприяють розвиткові тих чи інших овочевих культур. Це райони Степу, де вирощують тешюлюбиві культури — особливо помідори, баклажани, перець; Лісостеп, де культивують огірки, помідори та інші овочеві куль­тури; Полісся, умови якого сприяють вирощуванню більш холо­достійких культур — капусти, столових коренеплодів, гороху тощо. Якщо потреби населення в картоплі забезпечуються повніс­тю, навіть з перевищенням рекомендованих норм, то овочів спо­живається на душу населення ще недостатньо — в 2 рази менше рекомендованих фізіологічних норм.

Баштанні культури (кавуни і дині) вирощують переважно на півдні і південному сході України — Херсонська, Миколаївська, Одеська, Запорізька, Дніпропетровська, Донецька області та Ав­тономна Республіка Крим.

Важливою галуззю рослинництва є плодівництво, до складу яко­го входить садівництво, ягідництво, виноградарство та ін. Плодо-воягідні насадження розміщені по всій території країни, але най­більша їх концентрація у правобережному Лісостепу, південному Степу, Криму та Закарпатті. Ягідники розміщені в Лісостепу та Поліссі, а також навколо великих міст та промислових центрів.

Плодівництво та овочівництво створюють сировинну базу для плодоовочеконсервної промисловості і разом формують плодо-овочеконсервний підкомплекс АПК. Цей підкомплекс займається вирощуванням та зберіганням, переробкою і реалізацією різно­манітних овочів, плодів і ягід. Більша частина переробних під­приємств розміщується в районах вирощування сировини, а ті, що використовують напівфабрикати, орієнтуються на споживача.

4. РОЗМІЩЕННЯ ГАЛУЗЕЙ ТВАРИННИЦТВА

Другою важливою галуззю сільського господарства є багато­галузеве тваринництво. Від рівня його розвитку залежить напов­нення ринку висококалорійними продуктами харчування — м'я­сом, молочними продуктами, яйцями тощо. Тваринництво дає сировину для харчової і легкої промисловості (м'ясо, молоко, шкіра, вовна, віск, пух тощо), а також для виробництва ряду лі­кувальних препаратів. Тваринництво має тісні зв'язки із земле­робством, якому воно постачає органічні добрива. В свою чергу землеробство бере участь у формуванні кормового балансу тва­ринництва. Розвиток і розміщення тваринництва визначається значною мірою наявністю кормової бази, тому що майже поло­вина всіх затрат в цій галузі припадає на створення кормових ра­ціонів тварин. Кормову базу формують польове кормовиробни­цтво (вирощування кормових і зернофуражних культур), природ­ні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), а також відходи перероб­ки сільськогосподарської продукції, відходи харчової промисло­вості і комбікормова промисловість.

Основою кормової бази є польове кормовиробництво. Під кор­мовими культурами в Україні зайнято 9—11 млн. га, що стано­вить 32—37% всієї посівної площі (табл. З, 4). Це — посіви куку­рудзи на силос і зелений корм, однорічні і багаторічні трави, кормові коренеплоди тощо. Другим важливим джерелом кормо­вої бази є використання природних кормових угідь, їх площа в Україні становить 7,5 млн. га, в тому числі сіножаті займають 2,2 млн. га, пасовища — 5,3 млн. га. В структурі сільськогоспо­дарських угідь висока питома вага сіножатей в Поліссі і Лісосте­пу, а пасовищ — в Степовій зоні. В Укра'їні налагоджено вироб­ництво комбікормів на комбікормових заводах, в кормоцехах, де використовуються різноманітні кормові домішки для підвищення якості кормів. Наявність кормової бази, її структура визначають спеціалізацію тваринництва. Так, райони розвинутого польового кормовиробництва спеціалізуються на молочному і молочно-м'яс­ному скотарстві, свинарстві, а наявність природних кормових угідь сприяє розвиткові м'ясного і м'ясо-молочного скотарства, вівчарства. До складу продуктивного тваринництва входять скотарство, свинарство, птахівництво і вівчарство. Менше значення мають конярство, бджільництво, ставкове рибництво, шовківництво то­що. Розрізняються і виробничі напрями залежно від того, для яких цілей використовуються тварини (молочне, м'ясо-молочне скотарство, сальне свинарство тощо). Провідною галуззю тва­ринництва у всіх природно-економічних зонах України є скотар­ство, яке має молочно-м'ясну і м'ясо-молочну спеціалізацію пе­реважно в Поліссі і Лісостепу. При молочно-м'ясній спеціалізації частка корів у продуктивному стаді становить 40—50%, а при м'ясо-молочному напрямі — до 40%. В степовій зоні переважає м'ясний і м'ясо-молочний напрям (корів у стаді 35—40%). В при­міських АПК, що створюються навколо великих міст, промислових центрів Придніпров'я і Донбасу, рекреаційних районах для адоволення потреб міського населення в цільномолочній продукції — молочна спеціалізація скотарства, де частка корів у стаді [становить 60—65%. Тут і найвища удійність корів — 3—4 тис. кг.

На 01.01.98 р. в Україні налічувалось 12,7 млн. гол. великої рогатої худоби, в тому числі корів — 6,2 млн. гол. (на 01.01.91 р. — відповідно 24,6 млн. гол. великої рогатої худоби і 8,3 млн. гол. корів), середній річний удій яких становив 1902—1384 кг. Най­вища концентрація поголів'я великої рогатої худоби в Правобе­режному Лісостепу і на заході Поліської зони. Основні породи корів в Україні — симентальська (Лісостеп, східне Полісся), ле-бединська (Чернігівська, Сумська, Харківська обл.), білоголова українська і чорно-ряба (Полісся і частково Лісостеп), сіра україн­ська (Кіровоградська, Дніпропетровська, Полтавська, Харківська, [Луганська обл.), бура карпатська (Карпати), червона степова (Степ). Свинарство — друга за значенням і кількістю продуктивної

І худоби галузь тваринництва. На 01.01.98 р. налічувалось 9,4 млн. гол. (на 01.01.91 р. — 19,4 млн. гол.). Свинарство розміщене в усіх природно-економічних зонах. Розміщення галузі визначаєть: станом і характером кормової бази. Свинарство розвивається переважно в районах інтенсивного землеробства, в районах ви­рощування картоплі, цукрового буряка, фуражного зерна, а також в районах переробки сільськогосподарської продукції, харчової промисловості, де для відгодівлі свиней використовують відходи відповідного виробництва. Найбільша концентрація поголів'я свиней в Поліссі і Лісостепу, особливо в Рівненській, Черкаській, Київській, Хмельницькій, Вінницькій областях. В Поліській і Лі­состеповій зонах галузь має м'ясо-сальний напрям, у Степу — сальний. У приміських АПК переважає м'ясний напрям. Основні породи свиней — велика біла, що найбільше поширена в Поліссі, Лісостепу і на півночі степової зони; українська біла степова — у Степу, а також степова ряба, миргородська, довговуха біла та ін.

Серед галузей продуктивного тваринництва виділяється пта­хівництво. Важливим фактором його розміщення є орієнтація на споживача. Тому найвища концентрація поголів'я птиці спосте­рігається в приміських АПК. Висока концентрація спостерігаєть­ся також в Лісостепу і в Степу, де птахівництво орієнтується на виробництві зерна (концентрованих кормів). В Україні налічує­ться близько 150 млн. голів птиці, 90% з яких становлять кури.

Вівчарство має допоміжне значення, за винятком спеціалізо­ваних господарств та господарств у гірських місцевостях. Най­більша концентрація поголів'я овець і кіз в степових та передгірських районах. В степу воно має вовняний напрям, в Лісостепу і Поліссі — м'ясо-вовняний. На 01.01.1998 р. в Україні налічува­лося 2,3 млн. голів овець і кіз проти 8,4 млн. голів у 1991 р.

5. ТЕРИТОРІАЛЬНА СТРУКТУРА АПК УКРАЇНИ

В межах України виділяються зональні АПК, що сформува­лись на базі трьох основних сільськогосподарських зон з відповід­ною спеціалізацією сільського господарства та підприємств пе­реробної промисловості і виробничої інфраструктури — Полісь­кий АПК, Лісостеповий АПК, Степовий АПК, а також АПК гір­ських і передгірських районів Карпат і Криму та приміські АПК.

Поліський АПК сформувався в межах Українського Полісся, До його складу входять більша частина Волинської, Рівненської, Житомирської, північні частини Київської, Чернігівської та Сум­ської обл., що займають 12,3 млн. га (19% території України).

Поверхня території рівнинна. Клімат помірно-континентальний, кількість опадів — 550—750 мм, середньорічна температура — +6, +7°С, тривалість вегетаційного періоду — від 190 до 205 днів з сумою активних температур 2250—2600 . Це найбільш зволоже­на територія України (особливо Західне Полісся). Низинний ре­льєф, значна кількість опадів і незначне випаровування сприяє заболоченості території і формуванню підзолистих грунтів. У зв'яз­ку з цим в зоні переважають дерно-підзолисті і болотні грунти, що потребують збагачення їх поживними речовинами, вапнуван­ня та інших меліоративних робіт. Близько 30% території зайнято лісом і чагарниками, 2% — болотами. Сільськогосподарські угід­дя становлять близько половини, а рілля — 35% всієї території зони. В структурі сільськогосподарських угідь на орні землі при­падає 2/3 і на природні кормові угіддя — 1/5.

Середня густота населення 20—40 чол. на 1 км2, на одного працездатного припадає 2,6—3 га орних земель.

Такі умови визначили виробничу спеціалізацію сільського гос­подарства — скотарство (молочно-м'ясного напряму), льонарст­во, картоплярство з виробництвом зернової продукції. На основі переробки сільськогосподарської сировини тут функціонують мо-локопромисловий, м'ясопромисловий, картоплепродуктовий, льо-нопромисловий спеціалізовані комплекси, а також додаткові — зернопродуктовий, бурякоцукровий, плодоовочеконсервний та ви­робництво хмелепродукції тощо. Тут виробляється 95% льону-довгунця, 45% картоплі, до 1/5 молока і м'яса.

Лісостеповий АПК сформувався в межах Лісостепової природ­но-економічної зони України. До його складу входять значна час­тина Львівської і Чернівецької областей, східна частина Івано-Франківської, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька обл., пів­нічна частина Кіровоградської обл., Черкаська, Полтавська, Хар­ківська (крім південно-східної частини), а також південні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської обл. У рельєфі спостерігається чергування височин із •щиженими рівнинами. Поверхня зони розчленована долинами рі­чок, ярами і балками. Виділяються Волино-Подільська, Придніп­ровська та відроги Середньоруської височин, а також велика за площею Придніпровська низовина. Клімат помірно-теплий, кіль­кість опадів від 600 мм на заході і півночі до 500—450 мм на пів-Ідні і сході. Але тут більше випаровування, ніж в Поліссі, тому й немає надмірного зволоження. Середньорічна температура — +7, +8 С. Тривалість вегетаційного періоду — 200—2^0 днів, су­ма активних температур — 2600—2800 С, до 3000 на півдні. Ґрунтовий покрив — родючі, високопродуктивні типи земель — чорноземи, сірі лісові, чорноземно-лучні тощо. Лісостеп характе­ризується високою господарською освоєністю території. Тут ве­лика розораність земель — питома вага ріллі до всієї площі зони становить 70%, що вдвічі вище, ніж у Поліссі. В зоні знаходиться 37% орних земель України.

В Лісостепу висока густота сільського населення — 40— 60 чол. на 1 кв. км, на 1 працездатного припадає 3—5 га ріллі; тут добра забезпеченість трудовими ресурсами. Природно-кліматичні умови, наявність значних трудових ресурсів значною мірою сприяли інтенсивному розвитку сільського господарства, яке спе­ціалізується на виробництві цукрових буряків, зерна, скотарстві га свинарстві. В зоні розвинуте виробництво картоплі, овочів, юняшнику, хмелю, м'яти, фруктів, м'яса птиці. Все це створює :иачну сировинну базу для розвитку бурякоцукрового, зернопро-Іуктового, м'ясопромислового, молоко-промислового та плодо-зочеконсервного спеціалізованих комплексів. Тут виробляється 0% цукрових буряків, 40% зерна, половина виробництва молока м'яса України.

Степовий АПК сформувався в межах Степової природно-кономічної зони, до складу якої входять Одеська, Миколаївська, Херсонська області, південь Кіровоградської, Дніпропетровська, апорізька, Донецька, Луганська, південно-східні райони Полтав-І.кої та Харківської областей та Автономна Республіка Крим. Іін становить 25 млн. га, або 40% території України. Рельєф рівнинний. Клімат помірний посушливий. Середня річна температу ра — +7,5, +11 С. Тут спостерігаються найбільш високі темпера­тури і найтриваліший вегетаційний період (210—245 днів) з су­мою середньодобових температур вище +10° — від 2900° на півночі зони до 3600° на півдні. В зоні випадає від 450 мм опадів (на півночі) до 300 мм в Причорномор'ї. Висока випаровуваність вологи призводить до значного її дефіциту. В Степу переважають середньогумусні та малогумусні чорноземи, у південних районах — каштанові грунти. Це основний район зрошувальної меліорації. В Степу найвища розораність земель — близько 80% території і 80—85% сільськогосподарських угідь. Тут знаходиться 48% ор­них земель України. Густота сільського населення — 20—40 чол. на 1 км². На 1 працездатного припадає 7—10 га ріллі. Рівень забезпеченості трудовими ресурсами низький.

Природно-кліматичні умови сприяють розвиткові сільського господарства, яке спеціалізується на вирощуванні зернових, со­няшнику, а також на скотарстві. Додатковими галузями є вино­градарство, овочівництво, свинарство, вівчарство і птахівництво. Все це створює значну сировинну базу для функціонування спе­ціалізованих комплексів — м'ясопромислового, молокопромис-лового, зернопродуктового, олійнопродуктового та плодоовоче-консервного.

Тут виробляється 100% рису, 95% винограду, 80% соняшнику, до 48% зерна, 70% вовни, овочів — 35%, молока і м'яса — бли­зько 1/3.

6. ХАРЧОВА ПРОМИСЛОВІСТЬ ЯК ОСНОВНА ПЕРЕРОБНА ЛАНКА АПК

Весь обсяг сільськогосподарської продукції розподіляється та­ким чином, що 60% надходить на промислову переробку, 25% споживається у свіжому вигляді, решта — використовується в самому сільському господарстві. Із перероблюваної сільськогос­подарської продукції 85% як сировина поступає на підприємства харчової, а 15% — у галузі легкої промисловості. Тобто основна галузь, що переробляє сільськогосподарську сировину і є голов­ним інтегратором АПК — це харчова промисловість, яка вироб­ляє близько 16,3% продукції промислового виробництва України. Харчова промисловість входить до продуктивних комплексів АПК. Ії сировинна база досить поширена в Україні. Ще більш широкі межі розміщення споживачів продукції цієї галузі. Саме через це розміщення харчової промисловості має таку особли­вість, що виділяє її серед інших галузей, — її підприємства роз­міщуються повсюдно: скрізь, де є населений пункт, існує те чи інше виробництво харчової продукції. Проте розміщення окре­мих галузей цього виробництва має свої особливості залежно від ступеня впливу на них сировинного чи споживчого фактора. У відповідності з цим виділяються три групи галузей харчової промисловості:

1. Група галузей, що переробляє нетранспортабельну (або ма-лотранспортабельну) сировину при високих нормах її витрат й обмежених строках зберігання і виробляє транспортабельну продук­цію, здатну до зберігання. Ці галузі орієнтуються на джерела від­повідної сировини. До складу цієї групи галузей входять цукрова, спиртова, крохмале-патокова, консервна, маслоробна, олійножирова.

2. До другої групи належать галузі, що переробляють транс­портабельну сировину і випускають малотраііспортабельну про­дукцію, або продукцію з обмеженими строками її зберігання. Та­кі галузі розміщуються в районах споживання готової продукції. Це — хлібопекарська, кондитерська, пивоварна, макаронна, мо­лочна, безалкогольних напоїв.

3. Третю групу становлять галузі, що можуть бути розміщені як в районах зосередження сировини, так і в районах споживання готової продукції (м'ясна, борошномельна). До цієї групи вхо­дять і ті галузі, в яких стадії технологічного процесу можуть бути 1 ериторіально відокремленими. Зокрема, в районах виробництва сировини здійснюються первинні стадії переробки сировини, а в районах споживання — стадії, що завершують процес переробки напівфабрикатів (тютюнова, виноробна).

Харчова промисловість має складну структуру. До її складу входить більше 20 галузей. Провідними галузями харчової про­мисловості України є цукрова, м'ясна, молочна, олійножирова, плодоовочеконсервна, кондитерська, спиртова, виноробна, соля­на. Динаміка виробництва найважливіших видів продукції харчо­вої промисловості України у 1985—1997 pp. наведена в табл. 36.

Однією з важливих галузей харчової промисловості є цукрова. І Україні у 80-ті роки вироблялось більше 6 млн. т цукру. В 1997 р. було вироблено 2 млн. т цукру. В Україні налічується 192 цукро­вих заводи, що розміщуються в 19 областях. Більша частина цих іаводів знаходиться в правобережному Лісостепу. Найбільша їх кількість — у Вінницькій області (38), Черкаській (23), Київській 16), Хмельницькій (15), Тернопільській (15). Найбільші цукрові вводи — Лохвицький і Орільський (Полтавська обл.), Первомайський і Засільський (Миколаївська обл.), Саливонківський (Київська обл.). Найбільше цукру виробляють Подільський регі­он (30% його виробництва в Україні), Центральний (24%), Схід­ний (15%). Серед областей цих регіонів виділяються Вінницька (12%), Тернопільська (10%), Хмельницька (8%), Київська (12%), Черкаська (8%), Полтавська (6%) області. Значно менша питома вага у виробництві цукру Поліського регіону (13%), ще менша — Причорноморського, Карпатського і Придніпровського.

Таблиця 9

ДИНАМІКА ВИРОБНИЦТВА НА ЙВАЖЛИВІЦШХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ у 1985—1997 pp.*

* Статистичний щорічник України за 1997 р. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 130.

Важливою галуззю харчової промисловості і складовою час­тиною м'ясопродуктового комплексу є м'ясна, що забезпечує на­селення м'ясом і продуктами його переробки. Виділяють три ос­новні напрями виробництва м'ясної промисловості — м'ясне, ковбасне і м'ясоконсервне. М'ясне виробництво представляють більше сотні потужних м'ясокомбінатів, що розміщуються як в про-мислово розвинутих областях України, так і в районах наявності сировинної бази. В Україні у 1997 р. було вироблено 525 тис. т м'яса (в 1990 р. — 2,7 млн. т). В структурі промислового вироб­ництва м'яса переважає яловичина і телятина (53%), друге місце займає м'ясо свинини (34%), третє — м'ясо птиці (до 10%). По­тужні м'ясокомбінати розміщені в Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Луганську, а також в Києві, Вінниці, Черкасах, Одесі, Миколаєві, Львові та інших містах. Виробництво ковбасних виробів розмішується в районах зосередження міського населення — Донбасі, Придніпров'ї, Києві, Ялті тощо. М'ясоконсервне вироб­ництво зосереджене переважно в сировинних районах — Київ, Вінниця, Полтава тощо.

До складу молокопереробної промисловості входять маслороб­на, сироварна, молочноконсервна галузі, а також виробництво про­дуктів з незбираного молока. Молокопереробна промисловість є складовою частиною молокопродуктового комплексу АПК. Роз­міщення галузі залежить від наявності сировини і масового спо­живача. В районах споживання розміщують підприємства, що випускають продукцію з незбираного молока. Па сировину орієн­туються маслоробні, сироварні та молочноконсервні заводи. В Україні працює близько 500 підприємств молокопереробної про­мисловості. Маслоробні підприємства діють майже в усіх облас­них і районних центрах. Найбільші з них розміщені в Києві, Дніп­ропетровську, Харкові, Одесі, Львові. Сироварні підприємства розміщені в Бердянську (Запорізька обл.), Долині і Бобринці (КІ-звоградська обл.), Жашкові і Тальному (Черкаська обл.), Кре­менчуку (Полтавська обл.) та ін.

В Україні працює 10 молококонсервних заводів, всі вони роз­міщені в районах зосередження сировини. Найбільші з них - в їахмачі (Чернігівська обл.), Первомайську (Миколаївська обл.), :мілі (Черкаська обл.), Куп'янську (Харківська обл.) та ін.

Олійно-жирова промисловість представлена олійними завода-си, які виробляють кілька видів рослинної олії — соняшникову (90% виробництва), кукурудзяну, лляну, ріпакову, конопляну та ін. Орієнтуючись на наявність сировини (для виробництва 1 т рослинної олії використовується 3—4 т олійного насіння), ця галузь середжена переважно в Степовій зоні. В Україні існуємо вели-x державних олійних комбінатів та заводів, 418 олійницьких цехів. Найвища концентрація галузі в Донбасі і Придніпров'ї. На астку Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей рипадає більше половини виробленої в Україні олії. Найбільші центри її виробництва — Дніпропетровськ, Маріуполь, Запоріжжя, Пологи, Вовчанськ, Слов'янськ, а також Кіровоград, Полтава, причорноморський регіон виробляє 14% олії (Одеса, Возне-енськ, Херсон). Серед інших центрів виділяються Вінниця і Чернівці. В 1997 р. в Україні було вироблено 486 тис. т олії.

Плодоовочеконсервна промисловість — це складова частина повідного підкомплексу АПК, що переробляє різноманітну про-.кцію овочівництва та плодівництва. Сировинний фактор у розміщенні підприємств цієї галузі відіграє основну роль. Через це найбільша концентрація плодоовочеконсервного виробництва спостерігається на півдні України. Саме тут, на території Одесь­кої, Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей та Авто­номної Республіки Крим сформувався спеціалізований район плодоовочеконсервного виробництва. Головні центри — Одеса, Херсон, Сімферополь, Ізмаїл, Мелітополь, Бердянськ. Розміщене це виробництво і в районах Поділля, а також в Черкасах, Жито­мирській, Полтавській та Донецькій областях.

Ряд галузей харчової промисловості, що переробляють зерно, є складовими частинами зернопродуктового підкомплексу АПК. До них належать борошномельно-круп'яна, хлібопекарська, ма­каронна, кондитерська, виробництво харчових концентратів, а також технічна переробка зерна на спирт, крохмаль, солод тощо. Розміщуються ці галузі як в районах споживання готової продук­ції (хлібопекарна, макаронна, кондитерська, борошномельно-кру­п'яна, крохмале-патокова, спиртова) — переважно в Степових і Лісостепових районах України. Крохмале-патокова промисло­вість, крім зерна (кукурудза, пшениця, рис), використовує також картоплю. Через це, орієнтуючись на сировину, її підприємства розміщуються і в Поліських районах.

7. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ АПК

За останні роки у сільськогосподарському виробництві Украї­ни значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресур­сів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між га­лузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів'я ху­доби досягло критичної межі при значному зниженні його про­дуктивності.

Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійс­нення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.

У перспективі з метою подолання кризових явищ в агропро­мисловому комплексі України поряд із заходами щодо приско­рення аграрної реформи та розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилення державного регулювання щодо фінансового стану підприємств.

Здійснення аграрної реформи в Україні повинно бути спрямо­ване на створення економічно ефективного агропромислового ви­робництва, поглиблення ступеня переробки та покращання збері­гання сільськогосподарської продукції. З цією метою в програмних документах щодо проведення аграрної реформи передбачається:

формування ринку землі та нерухомості, запровадження сис­теми іпотечного кредитування сільськогосподарських товарови­робників;

фінансування організаційних заходів щодо здійснення аграрної реформи на регіональному рівні, післяприватизаційна підтримка розвитку реформованих господарств, створення спеціалізованої кон-Ілтингової інфраструктури щодо інформаційного забезпечення;

розвиток мережі інфраструктури сервісного обслуговування, Іготівель, оптової торгівлі;

формування ринків матеріальних ресурсів і капіталу;

ефективне використання наявного земельного фонду;

реформування соціальної сфери села та розбудови її інфра-гтруктури.

У найближчій перспективі будуть здійснені ефективні заходи додо охорони земель, запровадження ґрунтозахисних систем зем­леробства.

Радикальне вирішення проблеми забезпечення населення Украї-ш основними видами продовольства потребує значного звіль­нення обсягів їх виробництва на основі фінансової підтримки віт-гчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався. Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основі широко­масштабного впровадження енерго- та ресурсозберігаючих тех­нологій, докорінної модернізації засобів механізації.

Література

1. Борщевский П.П., Прейгер Д. К., Иванух Р.А. Региональная спе-циализация сельскохозяйственного производства Украинской ССР. — К.: Наукова думка, 1989. — 197 с.

2. Веденичев П. Ф., Пасхавер Б. Й. Аграрний ресурсний потенциал Украинской ССР. — К.: Наукова думка, 1988. — 311с.

3. Иванух Р. А. Природньїе ресурси сельскохозяйственного произ­водства Украинской ССР. — К.: Наукова думка, 1984. — 223 с.

4. Крючков В. Г. Использование земель й продовольственнне ре-сурсьі. — М.: Мьісль, 1987. — 231 с.

5. Лебединский Ю. П., Ганечко Л. А. Продовольственньїй комплекс Украинской ССР. — К.: Наукова думка, 1986. — 253 с.

6. Маракулин П. П. Региональньїе особенности размещения сельс­кохозяйственного производства. — К.: Наукова думка, 1986. — 212 с.

7. МаслякП. О., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Слонник-довідник з економіки і соціальної географії світу. — К.: Лібра, 1996. — 328 с.

8. Основи економічної теорії / За ред. С. В. Мочерпого. — К.: Ви­дав. Центр «Академія», 1998. —464 с.

9. Пістун М. Д., Гуцал В. О., Лровотар II. І. Географія агропромис­лових комплексів. —К.: Либідь. — 1997. — 198 с.

Ю.Ракитников А. Н. География сельского хозяйства. — М.: Мьісль, 1970. —342с.

П.Состояние й охрана земельних ресурсов. — К.: Наукова думка, 1985. —136с.

12. Территориальная организация агропромьішленньгх комплексов. — К.: Наукова думка, 1985. — 304 с.

ІЗ.Шипович Е. Й. География производительньїх сил Украинской ССР. — К.: Вища школа, 1988. — 127 с.