МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки та підприємництва

МАЛІ ПІДПРИЄМСТВА ТА ЇХ РОЛЬ У СУЧАСНОМУ ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Економіка підприємства”

Виконавець

студент гр.2ЕК Воскобойникова К.О.

Керівник КР

ст. викладач Кравченко Н.В.

Н. контроль

ст. викладач Кравченко Н.В.

Херсон 2005

ЗМІСТ

ВСТУП

Протягом довгого історичного періоду економісти, істо­рики й політичні діячі всіляко занижували роль малого бізнесу в економіці. Окрім того, незважаючи на внесок працівників малих підприємств у розвиток суспільства, донедавна до них ставилися без належної поваги. Хоча еволюція вільної ринкової економіки створила чимало можливостей для всіх видів підприємницької діяльності, спо­чатку малий бізнес не мав особливих переваг. Але прогресивні політики усвідомили, що ринко­ва економіка сприятиме конкурентоспроможності вітчизняних виробників, матиме вирішальний вплив на всю економіку, хоча, водночас, висловлювали побоювання щодо закриття державних підприємств і втрати робочих місць через банкрутство неприбуткових підприємств. В таких країнах, як Польща, Словенія, Чехія та Угорщина швидко запровадили ряд реформ для створення вільної ринкової економіки. Після появи позитивних результатів лібералізації у прогресивніших сусідів поступово змінювалось ставлення до лібералізації з боку консервативних політиків і населення інших колишніх соцкраїн. Економічний прогрес у цих країнах дає підстави для висновку про те, що його поступ значною мірою був забезпечений створенням малого бізнесу.

Актуальність теми курсової роботи „Малі підприємства та їх роль в економічному розвитку” обумовлена тією роллю, що грає малий бізнес у всіх економічно розвинених країнах. Україна не є в цьому змісті виключенням, тому що розвиток малого бізнесу допоможе їй вирішити деякі питання, пов’язані з виходом економіки із кризи. Малий бізнес в економіці України може виконувати різні функції, тому державним органам керування необхідно взяти на себе всі питання, пов’язані з регулюванням діяльності малого бізнесу.

Актуальність даної теми визначається не лише через існування різних думок щодо недоліків, труднощів, механізмів та перспектив розвитку малого підприємництва в Україні, але й через ряд новітніх реалій в економіці країни в цілому, особливості інтеграційних та інвестиційних процесів.

Метою даної роботи є узагальнення теоретичних викладок щодо розвитку малих підприємств в умовах перехідної економіки та визначення їх місця в економіці країни.

Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є:

• уточнення суті економічної категорії „мале підприємство”;

• аналіз факторів формування та розвитку малих підприємств в перехідний період;

• вивчення досвіду розвитку малих підприємств в країнах з розвинутою ринковою економікою;

• аналіз функціонування малих підприємств у Волинській та Херсонській областях;

• аналіз проблем функціонування малих підприємств;

• визначення шляхів забезпечення позитивного розвитку та форм державної та регіональної підтримки малого підприємництва в Україні.

Предметом дослідження є механізми формування, функціонування та розвитку малих підприємств у перехідний період, об’єктом – малі підприємства Волинської та Херсонської областей.

Методологічною основою роботи є системний підхід до вивчення процесів формування, функціонування та розвитку малих підприємств у перехідний період. Основними використовуваними методами є: статистичний, аналізу, порівняння, узагальнення. Інформаційну базу даної курсової роботи становлять підручники, статистичні джерела Держкомстату України, Волинського обласного управління статистики, публікації в пресі, журнали.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури і додатків.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ДЛЯ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

1.1. Малі підприємства: поняття та функції

Суть малого підприємства завжди була предметом суперечок у розвинутих країнах. Використовуються наступні визначення малого підприємства (фірми):

Мала фірма – це фірма, якою керує власник і яка не має складної організації управління.

Мала фірма – це та фірма, у якої доступ до ринку капіталу обмежений і яка має незначну частку свого товару на ринку.

Мале підприємство – це фірма, якою керує незалежний власник, яка не посідає у своїй галузі домінуючого становища і відповідає певним критеріям за кількістю зайнятих і щорічним критеріям продажів.

Мале підприємство – це невелике виробництво.

Мале підприємство – це підприємство з невеликою кількістю штатних працівників [23, с.10].

Отже, при визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні та якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції, простота організації на основі без цехової структури, поєднання в одній особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників, оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми. Європейський Союз запропонував наступні критерії: кількість персоналу не перевищує 500 чол., вартість фондів підприємства не перевищує 75 млн. ЕКЮ, велика фірма володіє не більше, ніж третиною його капіталу.

З врахуванням вищесказаного можна дати наступне визначення малому підприємству: це іманентний елемент системи економічних відносин в економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і підтримує конкурентне середовище [9, с.31].

В залежності від того, який вид діяльності і яку стратегію поведінки вибирає підприємство на ринку, в економіці західних країн виділяють такі види малих підприємств: комунанти, патієнти, експлеренти.

Комунанти спеціалізуються на виготовленні окремих вузлів і деталей. Ці підприємства тісно взаємодіють з великими підприємствами через систему кооперативних зв’язків, системи субпідряду. З їх допомогою великі підприємства звільняються від невигідного допоміжного неефективного виробництва. Малі підприємства даної групи знаходяться у великій залежності від крупних і ведуть жорстку конкурентну боротьбу між собою.

Патієнти спеціалізуються на випуску готової продукції, орієнтованої на локальні ринки збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини і матеріалів. Вони досить незалежні від великих підприємств і можуть навіть конкурувати з ними за якістю продукції.

Експлеренти – це ризикові фірми або інноваційні підприємства, які займаються, в основному, науковими, конструкторськими розробками, комерційним освоєнням технічних відкриттів, виробництвом дослідних, пробних партій товарів.

Малі підприємства здійснюють свою діяльність у всіх сферах і галузях народного господарства, виконуючи один або кілька видів діяльності. Вони мають самостійність в здійсненні господарської діяльності, розпорядженні готовою продукцією, прибутком, який лишається після сплати податків та інших зобов’язань [15, с.18-19].

Наказом Держкомстату України № 399 від 01.12.98р. для виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 760-р від 21.09.98р. затверджено критерії визначення „статистично малого підприємства”. До цієї категорії належать суб’єкти, у яких середньооблікова чисельність працівників, включаючи сумісників та працюючих по договорах цивільно-правового характеру, не перевищує:

50 осіб – у промисловості (крім харчової – до 40 та поліграфічної – до 20) та сільському господарстві;

40 осіб – у будівництві (крім проектних і проектно-вишукувальних організацій – до 20, підприємств, що здійснюють капітальний ремонт споруд виробничого призначення – до 25чол.);

30 осіб – у житловому господарстві (у тому числі готелі – до 10 чол.);

20 осіб – у транспорті, зв’язку, заготівлях, інших сферах матеріального виробництва, науці;

15 осіб – у торгівлі, постачанні і збуті;

10 осіб – у всіх інших галузях економіки [1].

Суб’єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб’єкти підприємницької діяльності; юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 1 млн. грн.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів [19, с.29-30].

1.2. Роль малих підприємств в економічному розвитку країни

Малий бізнес у ринковій економіці – провідний сектор, що визначає темпи економічного росту, структуру і якість валового національного продукту. Але справа не тільки в кількісних показниках – цей фактор по самій своїй суті є типово ринковим і становить основу сучасної ринкової інфраструктури. Основні переваги, характерні риси, властивому малому бізнесу:

а) можливість більш гнучких й оперативних рішень. У порівнянні з великими корпораціями в малому бізнесі спрощена структура прийняття управлінських рішень, це дає можливість швидко й гнучко реагувати на кон’юнктурні зміни, у тому числі шляхом маневру капіталу при перемикання з одного виду діяльності на іншій;

б) орієнтація виробників переважно на регіональний ринок. Малий бізнес ідеально пристосований для вивчення побажань, переваг, звичаїв, звичок й інших характеристик місцевого ринку;

в) підтримка зайнятості й створення нових робочих місць. Ця проблема надзвичайно актуальна для нашої країни; процес приватизації забере баласт із підприємств і дрібний бізнес міг би зіграти роль амортизатора, увібравши в себе вільну робочу силу;

г) виконання допоміжних функцій стосовно великих виробників. Великі фірми децентралізують виробничий процес, передаючи його фази малим підприємствам на основі субкооператоров;

д) невеликий первісний обсяг інвестицій. У малих підприємств менші строки будівництва; невеликі розміри, їм швидше й дешевше переозброюватися, впроваджувати нову технологію й автоматизацію виробництва, досягати оптимального сполучення машинної й ручної праці;

е) економічна ефективність виробництва в малих підприємствах;

ж) інноваційний характер малих підприємств. Багато економістів відстоюють ідею про виняткову роль малого бізнесу в розгортанні науково-технічної революції.

Дрібний бізнес відіграє важливу роль в економіці країни. Він:

• забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію й кооперацію, без яких немислима його висока ефективність;

• здатний не тільки швидко заповнювати ніші, що утворяться в споживчій сфері, але й порівняно швидко окупатися;

• здатний створювати атмосферу конкуренції;

• створює те середовище й дух підприємництва, без яких ринкова економіка неможлива [18, с.112-114].

Малі підприємства відіграють помітну роль у зайнятості, виробництві окремих товарів, дослідницьких і науково-виробничих розробках.

Малі підприємства відіграють значну роль у технологічних нововведеннях. Успіх малого бізнесу в цій області можна пояснити наступними причинами. Поглиблення спеціалізації в наукових розробках привело до того, що в багатьох випадках невеликі фірми йдуть по більш простому або ризикованому шляху, працюють у безперспективних галузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового виробу знижується значення великих лабораторій з устояними напрямками досліджень. До того ж малі фірми прагнуть якомога швидше налагодити масове виробництво. Тим самим, значення розробок, проведених дрібними підприємствами, досить важливо, насамперед з погляду розширення ринку пропонованих товарів і послуг, що у свою чергу активно стимулює процес виробництва з метою найбільш швидкого задоволення (знову породженого) попиту, мотивованого розробками, проведеними фірмами малого підприємництва.

Відношення нововведень до витрат на наукові дослідження й розробки малих підприємств в 3-4 рази вище, ніж у великих. Якщо простежити шлях винаходу, використаного великими монополіями, то нерідко воно виявляється результатом роботи окремих вчених або дрібних фірм. Однак наступне впровадження здійснюється компаніями, що володіють необхідними для цього фінансовими й матеріальними ресурсами.

Узагальнюючи все вищесказане, хотілося б звернути увагу на те, що мале підприємство впливає на структуру ринку й розширення ринкових відносин насамперед у результаті зміни кількості суб’єктів ринку, підвищенні кваліфікації й ступеня прилучення усе більш широких верств населення до системи підприємництва й ділового адміністрування.

Розвиток спеціалізації й кооперації втягує дрібних підприємців у сферу впливу великих об’єднань.

Фактично вони гублять свою незалежність і перетворюються в окремі ланки більших монополій, хоча офіційна статистика враховує їх як самостійні одиниці. Великі підприємства залучають вузькоспеціалізовані малі підприємства, що роблять для них окремі деталі й вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронної промисловості, групуються звичайно по кілька десятків тисяч дрібних підприємств, які користуються фінансовою й технічною допомогою монополій. Для хазяїв монополістичних об’єднань також дрібні субпідрядники зручні й вигідні: вони поставляють свою продукцію по досить низьких цінах. Їх виробничі, соціальні й інші проблеми мало турбують керівників монополій. У періоди несприятливої кон’юнктури й інших ускладнень, монополії (хазяї) рвуть зв’язки зі своїми дрібними постачальниками, кидаючи їх напризволяще . В останні роки в багатьох країнах посилилася тенденція до об’єднання дрібних підприємств на основі спеціалізації й кооперації виробництва, у великі галузеві структури, які зараз роблять більші обсяги різноманітної продукції, у тому числі високого технічного й технологічного рівня, і досить успішно конкурують на ринках з великими компаніями й монополіями.

Важливість малих підприємств ще й у тому, що, ведучи запеклу конкурентну боротьбу за виживання, вони змушені постійно розвиватися й адаптуватися до поточних умов ринку, адже, щоб існувати, треба діставати кошти для існування, а значить бути краще інших, щоб прибуток діставався саме їм.

Масовий випуск промислових виробів тривалого споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів і т.п.) великими підприємствами викликає потребу у відповідних промислових послугах з ремонту й обслуговування, які часто здійснюють дрібні підприємства, тому що монополії через свою громіздкість змушені затрачати багато зусиль у цьому напрямку або створювати розгалужену мережу маленьких філій, що саме по собі теж досить дороге заняття, що служить в основному для підтримки престижу великої фірми.

Діяльність малих підприємств у менш розвинених районах західноєвропейських країн – це основа всієї їх соціального й економічного життя й вирішальна передумова їх подальшого господарського розвитку.

У той же час, на дрібних підприємствах відзначається більш висока ефективність праці, малі фірми з меншими витратами задовольняють потреби в дефіцитних видах товарів і послуг на основі розробки місцевих джерел (сировини) і забезпечують при цьому більшу зайнятість. Вони збільшують розміри надходжень у муніципальні бюджети, стимулюють науково-технічний прогрес, виконують інші важливі для господарства функції.

1.3. Доцільність та специфіка розвитку малого підприємництва в перехідній економіці України

Після проголошення незалежності Україна розпочала багатоступінчастий та складний процес ринкової трансформації. Він передбачає становлення валютно-грошової системи, власних законодавчих інституцій, проведення приватизації, земельної реформи, тощо.

Процес становлення малого підприємництва в молодій українській державі особливо актуальний сьогодні. В умовах гігантизму, вкрай невідлагоджених господарських зв’язків та кризової економіки в цілому малий бізнес виступає одним із засобів вирішення багатьох соціально-економічних завдань. Він сприяє послабленню монополістичних тенденцій шляхом розвитку внутрішньогалузевої конкуренції у національній економіці.

Особлива роль малих підприємств полягає у підтримці і розвитку деяких галузей, зокрема, торгівлі, послуг та громадського харчування. За часів командної економіки ці галузі розвивалися надзвичайно слабко, оскільки держава акцентувала свою увагу на великому виробництві. Деформацію галузевої структури національної економіки можна значною мірою виправити за допомогою ефективного малого приватного бізнесу.

Однак, не зважаючи на всі позитивні зрушення, мале підприємництво стикається з великою кількістю перешкод. Його розвиток відбувається нерівномірно, хаотично та суперечливо, йому не приділяють належної уваги державні органи: програми підтримки є декларативними, немає узгодженості у діях центральної та місцевої влади, слабка фінансова допомога, тощо.

Процес становлення малого приватного бізнесу в економіці України потребує подальшого ґрунтовного дослідження. Ця тема особливо актуальна сьогодні, коли процеси, які супроводжують становлення підприємництва, ще недостатньо вивчені. Західна економічна наука поглиблено вивчає мале підприємництво уже не одне десятиліття. Вітчизняні економісти тільки розпочали дослідження цього явища в добу незалежності України.

Проте навіть сучасні дослідження не дають вичерпної оцінки тих глибинних перетворень, які відбуваються у секторі малого приватного бізнесу, оскільки він перебуває у постійній динаміці. Щоразу науковці-дослідники феномену підприємництва стикаються з якісно новими його проявами. Подальшого дослідження потребують проблеми визначення оптимальних розмірів малих підприємств, вироблення ефективної системи державного регулювання та підтримки вітчизняного підприємництва, досвід країн Східної та Центральної Європи у справі розвитку приватного бізнесу з проекцією на специфіку українського ринку.

Вихідним пунктом виступає категорія власності та одна із її форм – приватна власність. Відносини власності, які панують у суспільстві, впливають на суспільно-політичний лад, економічний розвиток, формування інтересів різних соціальних прошарків. Вони формують економічну систему країни та мережу інституцій, які підтримують її функціонування.

Донедавна українські малі підприємства оцінювалися за критеріями, сформульованими у Законі України „Про підприємства”. Як показала практика, ці показники були значно завищеними та економічно недоцільними і тому не отримали широкого застосування. Починаючи з 1999 року, Україна користується критеріями, які сформульовані в Указі Президента України „Про державну підтримку малого підприємництва”. Застосування двох показників вищезгаданого документу: кількості працюючих та обсягу річного виторгу є цілком достатнім для практичних цілей. Доцільніше не диференціювати показники кількості зайнятих по галузях, оскільки дуже важко об’єктивно оцінити оптимальні розміри малих підприємств у різних сферах економіки. Єдиний універсальний критерій значно спрощує характеристику малих підприємств [11, c.58-64].

Роль, яку мале підприємництво відіграватиме в Україні, значно залежатиме від економічної моделі країни. Індивідуалістично-кооперативні цінності українців відповідають багатопартійній системі політичного правління та ринковому господарству з обмеженим втручанням держави. Українська модель повинна складатися еволюційно, на основі політичних, економічних, природно-кліматичних, історичних, культурних особливостей розвитку країни, і ні в якому разі не бути копією іншої моделі. Недоцільно робити розрахунки, щоб визначити точну кількість малих підприємств, яка необхідна для конкурентного розвитку вітчизняної економіки. Значно важливіше спрямувати увагу держави на здійснення кардинальних економічних перетворень. Через деякий час в результаті цієї тактики в Україні з’явиться така чисельність малих фірм, яка буде оптимальною для ефективного функціонування народного господарства.

Приблизно до 70-х рр. малі підприємства „вважалися” неперспективними і їм не приділялося належної уваги з боку держави та дослідників, оскільки в західних економіках переважали великі підприємства. Однак протягом 70-х рр. центр тяжіння ділової активності поступово почав зміщуватися в сектор малого бізнесу, що виявилося у суттєвому зростанні кількості малих підприємств, посиленні їхнього впливу на створення національного доходу, забезпечення зайнятості та розвитку конкуренції [10, c.4].

Кожного року кількість малих підприємств в країні зростає. Сплеск появи малих компаній припадає на 1992-93 рр., коли темпи зростання досягли 148,5%. У 1994, 1995 і 1996 рр. спостерігалося деяке сповільнення темпів, вони склали 106,4%, 114,7% та 101,6% відповідно. Одними з найвищих за усю історію малого бізнесу в країні були темпи зростання у 1997 році – 146%. На початок 2001 року в країні налічувалося 217,9 тис. малих підприємств, в порівнянні з 2000 роком їх кількість збільшилась на 10,6%. В середньому по Україні, з розрахунку на 10 тис. чоловік населення, припадає 44 малих підприємств, що на 4 підприємства більше в порівнянні з 2000 роком.

Динаміка розвитку малих підприємств в 1998-2002 роках показана в додатку А.

Із загальної кількості діючих в 2001 році малих підприємств 11,4% підприємств були новоствореними в цьому році [24, c.86-88].

Малі підприємства в Україні перебувають у приватній, колективній, державній та змішаній формах власності. У 1997 році найбільше (майже 65%) складали колективні, 31% – приватні та 0,9% – державні малі підприємства.

Одним із шляхів виникнення малих приватних підприємств є мала приватизація. З 1992 р. до початку 1999 р. було приватизовано понад 45 тис. малих підприємств. Фактично, мала приватизація не стала суттєвим каталізатором підприємницької активності, як в інших країнах, тому що проводилась часто неефективно, без урахування інтересів нових власників та не була підкріплена низкою необхідних економічних реформ.

Питома вага малих підприємств майже в усіх галузях економіки зменшується, за винятком торгівлі, громадського харчування та матеріально-технічного постачання. У 2001 році у цих трьох сферах діяло майже 52% усіх малих підприємств. Малі компанії концентруються у галузях, де швидко окуповується капітал і не потрібно великих матеріальних затрат та інвестицій для ведення бізнесу. Багато малих підприємств одночасно займається кількома видами діяльності [8, c.34-36].

В Україні спостерігається дуже нерівномірний розподіл малих підприємств по областям. Він зумовлений різними територіальними умовами: економічним потенціалом, ресурсним забезпеченням, спеціалізацією регіонів, рівнем інвестиційної активності, станом ринкової інфраструктури, відносинами між державними органами та підприємницькими структурами. Ці регіональні особливості слід враховувати у процесі розробки заходів державної підтримки.

Порівнюючи дані розвитку вітчизняного малого підприємництва з показниками інших країн, потрібно зауважити, що Україна значно відстає навіть від країн Східної та Центральної Європи. Для порівняння: у Польщі на тисячу жителів припадає 51,3 малих підприємств, у Чехії – 12,4, в Україні – лише 4,4. У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства. В Україні поки що малий бізнес не відіграє суттєвої ролі у забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП становить лише 9,0-9,5%.

В економіці України появі малого бізнесу передувало створення кооперативів у період з 1986 по 1990 роки. Саме вони й поклали початок розвитку малого підприємництва. Але державна політика, реально спрямована на підтримку малого підприємництва та формування організаційно-економічних умов для його розвитку почала формуватися після проголошення незалежності України.

В умовах нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес потребує протекторату держави. На жаль, поки що ефективний механізм підтримки та стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений. Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер. Фінансова допомога, яку надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств та Державний інноваційний фонд, є досить мізерною.

Значний внесок у становлення та розвиток малого підприємництва в Україні робить міжнародна підтримка. Вона значно доповнює та компенсує заходи державної підтримки, особливо фінансової. Переважно сучасні програми допомоги складаються з таких головних напрямків: фінансового – виділення кредитів, грантів; інформаційно-консультативного консультування з різних питань ведення бізнесу та надання необхідної ділової інформації; навчального – навчання підприємців основ ринкового господарства, методів міжнародної бухгалтерії, тощо.

Сьогодні в Україні діє кілька кредитних ліній. Умови позичання коштів є досить подібними: вони є однаковими щодо вимог застави і бізнес-планів та відрізняються за процентами і розмірами кредитів. Проте, незважаючи на умови міжнародного фінансування, зовсім небагато вітчизняних малих підприємств може скористатися їхніми кредитами. Фонди фінансування є дуже обмеженими, більшість малих підприємств не мають змоги забезпечити цінну заставу та виконати інші вимоги кредиторів.

Інвестиції міжнародних фондів у розвиток українського малого підприємництва у 3-7 разів менші, ніж у країни Центральної та Східної Європи. Така ситуація зумовлена високим ступенем інвестиційного ризику в країні. За рівнем свободи бізнесу Україна має один із найнижчих рейтингів серед країн Європи.

Інформаційно-консультаційна підтримка та навчальний напрямок представлені бізнес-центрами та бізнес-інкубаторами, які консультують малі підприємства з питань оподаткування, маркетингу, допомагають у пошуку джерел фінансування, партнерів за кордоном, підготовки бізнес-планів. Найвідоміші з них – Міжнародна Фінансова Корпорація, проект Нью-бізнес, Міжнародний корпус експертів-добровольців, Агентство з розвитку підприємництва за програмою TACIS та інші.

Міжнародна підтримка малого підприємництва в Україні є вагомим чинником зростання приватного сектору в країні, утвердження засад ринкового господарства та свободи підприємництва. Звичайно, що за наявних обсягів ще не всі малі підприємства можуть її отримати. Однак важливим є те, що з кожним роком обсяги міжнародної допомоги зростають. Це виявляється у появі нових бізнес-центрів та розширенні кредитних ліній. В умовах, коли держава не здатна повноцінно підтримати свій сектор малого бізнесу, ініціативу підтримки взяли закордонні та вітчизняні структури, які вже зараз мають приклади успішної співпраці з малими підприємцями [22, c.12-16].

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ

2.1. Проблеми розвитку та функціонування малих підприємств в Україні

Аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що суттєвих зрушень у розвитку цього сектора ринкової економіки не відбулося.

Основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні та її регіонах є:

– відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;

– неймовірно важкий тягар оподаткування, що при­мушує багатьох суб’єктів малого підприємництва йти в тіньову економіку;

– низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності;

– відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу;

– обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсі;

– недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва;

– обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;

– недосконалість системи навчання та перепідготовки персоналу для підприємницької діяльності тощо.

У своїй діяльності мале вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди: макро- та мікроекономічні. До першої групи належать такі:

• Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення. Сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. Понад 80% доходу підприємства вилучається у вигляді різноманітних податків та платежів. Сучасна податкова система не дає змоги підприємствам здійснювати інвестування, а також створює якнайсприятливіші умови для їх відходу у тіньовий сектор економіки. Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися через відсутність або недосконалість законів, які її регулюють.

• Адміністративні бар’єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій заплутує підприємців, вони змушені витрачати багато часу на вивчення змін до законодавства та втілення їх у свою діяльність. Підприємства піддаються частим і безпідставним перевіркам з боку різноманітних державних органів.

• Обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку. В результаті масового зростання безробіття, збільшення заборгованості по зарплатах та пенсіях, інфляційних стрибків зменшуються доходи громадян. Малий бізнес втрачає головних споживачів своєї продукції.

• Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки та захисту малого підприємництва. Діє слабкий механізм фінансування, має місце невідповідне інформаційне та консультаційне забезпечення, недосконала система підготовки та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності.

• Низька інвестиційна активність. Нестабільність стримує підприємців від інвестування. Більшість малих підприємств не мають коштів для здійснення капіталовкладень, оскільки кредити є надто дорогими і короткостроковими, а більша частина прибутків спрямовується на сплату податків.

• Нерозвиненість інфраструктури. Незважаючи на велику кількість об’єктів інфраструктури, їхня роль у розвитку малого бізнесу ще дуже незначна. Між різними організаціями підтримки малих підприємств та власне малих підприємств ще не налагоджено ефективної співпраці та обміну інформацією.

• Нерозвиненість ринку фінансових джерел. Дорогі кредитні ресурси та обмеженість державних фінансових фондів значно лімітують можливості малих підприємств. Фірми змушені в основному покладатися на власні кошти та капітал приватних осіб.

• Тіньова економіка. Малий бізнес все частіше ширше використовує практику роботи без оформлення договорів, а також намагається переводити свої операції у готівковий оборот з метою мінімізації оподаткування. Найчастіше малі підприємства є вимушеними учасниками тіньової економіки, яких туди „заганяють” податковий тиск, державна бюрократія, тощо.

• Неефективна приватизація. Хоча малу приватизацію вже майже завершено, вона не дала значного поштовху розвиткові приватного підприємництва. Процес малої приватизації був підпорядкований багатьом обмеженням. В результаті, при нефункціонуючому вторинному ринку приватизаційних об’єктів багато підприємств перебувають в руках тих, хто неспроможний ними управляти, але не може їх продати.

• Загальна криза економіки. На тенденції розвитку малого підприємництва безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. Постійний спад ВВП призводить до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів держави, обігових коштів у суб’єктів підприємницької діяльності, зниження купівельної спроможності населення України. Можливості малих підприємств на ринку значно обмежує висока питома вага бартеру в обороті.

• Нерозвиненість ринку нерухомості. Малим підприємствам катастрофічно не вистачає офісних приміщень. Орендна плата є дуже високою, правила оренди заплутані, у багатьох випадках об’єкт не дозволяють приватизовувати разом з приміщенням.

• Нерозвиненість лізингу та франчайзингу значно звужує діапазон фінансування бізнесу. Внаслідок дороговизни лізингових платежів малий бізнес в Україні не має можливості брати обладнання у лізинг. Тому потрібно створити умови для зародження та становлення лізингових компаній, а також заохочувати банки та інші фінансові установи до участі у лізингових відносинах.

Серед мікроекономічних факторів, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі: спосіб та час виникнення; форма власності; фінансові можливості підприємства; асортимент продукції, яку воно виготовляє, її якість та попит на неї; обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру; кадрову політику; можливість доступу до комерційної інформації; навички керівника професійно управляти бізнесом; ступінь дотримання клієнтами умов контрактів та платіжної дисципліни.

Спеціалісти Міжнародної Фінансової Корпорації (МФК) вважають, що ключовими проблемами на шляху подальшого розвитку та росту малого бізнесу в Україні є труднощі при ви­ході на ринок для новостворених підприємств та надмірні регулятивні вимоги і податки для діючих підприємств.

Сьогодні процес реєстрації є дуже трудомістким і потребує значних фінансових витрат для нових підприємств.

Ліцензування вимагає адекватного визначення та переконливого обґрунтування. У майбутньому право давати ліцензії повинно бути уніфіковано та централізовано, на відміну від теперішньої ситуації.

Підприємства, особливо малі, фінансують свій подальший ріст із прибутку. Якби підприємства могли залишати більшу частину доходів у себе, загальний рівень інвестицій значно б збільшився. Цей захід також сприяв би тому, що нові підприємці були б готові ризикувати і вкладати свої кошти та сили або у новостворювані фірми, або в існуючі компанії.

Велика кількість різноманітних податків та нестабільність оподаткування створюють суттєві труднощі для підприємців, тому варто спростити систему оподаткування.

Українські та іноземні інвестори вважають, що фінансові звіти, які існують зараз, дають чітке уявлення про фінансовий стан підприємства. Така невизначеність утримує інвесторів від вкладань капіталу, які б за інших обставин були доцільними і прибутковими. В Україні треба запровадити загальновживані бухгалтерські засади, які б дозволили підприємствам одержати доступ і вільно використовувати засоби від амортизації основних засобі підприємств.

Економіка України має великий потенціал економічного росту. Аби вивільнити його, дуже важливо, щоб ресурси, ризик та ініціатива були тісніше пов’язані між собою. Такого росту можна набути, перш за все, надавши більше свободи підприємцям і надавши їм можливість отримувати адекватну винагороду за їх зусилля [26, с. 78-83].

2.2. Аналіз розвитку малих підприємств у Волинській та Херсонській областях

На сучасному етапі в Волинській та Херсонській областях відбувається значний ріст кількості малих підприємств. У обласних центрах обох цих областей функціонує близько 80% малих підприємств. Домінування моноцентричної концентрації малого бізнесу в цих областях сьогодні обумовлено, з одного боку, кращим розвитком інфраструктури обласних центрів, а, з другого — нерозвиненістю в регіонах довідково-інформаційних, юридичних, навчальних служб відповідного спрямування.

У 2001 році серед підприємств, що мали обсяги виробництва, кожне друге належало до малого бізнесу. Ними вироблено продукції, виконано робіт та послуг на 8,6% від загальнообласного обсягу (140,5 млрд. грн.).

У 1998 році управлінням статистики Волинської області було зареєстровано 1894 малих підприємств, що становить 54,8% від загальної кількості підприємств. Найбільша кількість малих підприємств працювала в сфері торгівлі та громадського харчування (1021 підприємство). В галузях фінансів, кредиту, страхування, пенсійного забезпечення, а також в об’єднанні громадян спостерігалась повна відсутність малих фірм.

По Херсонській області у тому ж році було зареєстровано 3,9 тис. малих підприємств. Найбільша концентрація малих підприємств була зосереджена в сфері торгівлі та обслуговування.

В 1999 році помітно збільшилась кількість малих підприємств Волинської області в промисловості (1998 рік – 275, 1999 рік – 393), а також в будівництві (1998 рік – 210, 1999 рік – 244). Значно зменшилась частка малих фірм в галузі невиробничих видів побутового обслуговування населення, кількість яких в 1998 році становила 102, а в 1999 році – 30.

Щодо малих підприємств, то їх на 1999 рік у Волинській області налічувалося 2921, що становило 76% від загальної кількості підприємств. Їх найбільше в торгівлі і громадському харчуванні – 1437. Друге місце посідає промисловість – 393 малих підприємства. Найменшу кількість суб’єктів малого підприємництва зафіксовано в сфері об’єднань громадян – 2, в сфері фінансів і кредиту спостерігалась повна їх відсутність.

В Херсонській області їх кількість складала близько 7 тисяч підприємств. Велика частка підприємств – близько 60 % – зайняті торгово-посередницькою діяльністю, 14% – промисловим виробництвом, 10 % – будівництвом, 8 % – сервісом.

В розрахунку на 10000 населення у 2002 році у Луцьку припадає 58 малих підприємств, Ковелі – 26, Володимирі-Волинському – 21, Нововолинську – 19, Луцькому районі – 16, Ківецівському – 15, Старовижівському – 14, Локачинському – 13, в середньому по області – 22 підприємства.

В розрахунку на 10000 населення у Херсоні зосереджено 82 малих підприємств. Найбільша кількість малих підприємств й індивідуальних підприємців зосереджена в Каховці – 59, Новій Каховці – 51, Скадовську – 37 та в Генічеську – 31 , в середньому по області – 52 підприємства.

В деяких малих підприємствах Волинській області здійснювались заходи з нарощування обсягів виробництва, оновлення асортименту продукції, введення нових ліній. Так, у 2001 році освоєно виробництво ковбасних виробів ВАТ “Луцький РТП”; комбікормів – спільним українсько-польським підприємством “Агропродукт”. Пробну партію приправи “Домашня” виготовила ВКФ “Всеволод” (Луцький район). Підприємець.Захарчук П.А викупив цех плодоконсервного заводу у м. Берестечко (Горохівський район), де здійснює випуск перших партій продукції, вже підписано документи на отримання пільгового кредиту. Мале підприємництво ефективно працює у галузі нафтобізнесу, відкрита нова автозаправка європейського зразка “Марс” (м. Нововолинськ).

Успішно працюють суб’єкти підприємництва у виробництві товарів народного споживання: випускаються нові високоякісні шампуні, креми, гуашні фарби і упаковка до них, столярні вироби, випікається хліб, кондитерські вироби, б’ється соняшникова олія, переробляється зерно, надаються різні види послуг – транспортні, з пошиття одягу, ремонту взуття, побутової техніки, комп’ютерної і телевізійної апаратури. ВАТ “Нотекс”, ВАТ “Оснастка”, ВАТ “ДОК”, ВАТ “Швейна фабрика”, ВАТ “Конза”, ВАТ “Хлібзавод”, ТОВ “Вікі” (м. Нововолинськ) відкрили фірмові магазини, відділи, кіоски з продажу власної продукції.

В додатку Б відображена структура малих підприємств в галузевому розрізі.

У Херсоні у 2003 році створено мале підприємство „Авто-клуб”, яке продає в розстрочку та ремонтує відчизняні автомобілі та іномарки, активно функціонує і розвивається приватне підприємство „Строй-Пласт”, яке продає і встановлює алюміневі та метало-пластикові вікна і двері, приватна фірма „Електросвіт”, шо є офіційним представником у Херсоні київського малого приватного підприємства „Белтон”. Ця фірма реалізує трансформатори, засоби захисту квартири та інше обладнання. Має значні перспективи розвитку і херсонське мале підприємство „Заря”, яке виготовляє і реалізує соснові двері по вигідним цінам [14, с.8].

Важливим підходом до вивчення діяльності малих підприємств є такі показники, як групування малих підприємств за обсягами виробництва продукції (додаток В).

Найбільша кількість підприємств у Волинській області (527) нараховується серед підприємств, обсяги виробництва яких становлять 0,1-150,0 тис. грн. Лише одне мале підприємство має обсяги виробництва понад 10000 тис. грн. Не мають обсягів виробництва 697 малих підприємств. Найбільші обсяги реалізованої продукції (2238775,4 тис. грн.) мають малі підприємства, обсяги виробництва яких зосереджені в межах 0,1-150,0 тис. грн.

Середньооблікова чисельність працівників найбільша на малих підприємствах з обсягами виробництва 0,1-150,0 тис. грн. (12285 чол.). Найменша кількість осіб (33 чол.) працює на підприємствах з обсягами виробництва понад 10000 тис. грн.

Середньомісячна заробітна плата всіх працівників на підприємствах з найбільшими обсягами виробництва становить 752,02 грн., на підприємствах, що не мають обсягів виробництва – 54,80 грн.

Обсяги валових інвестицій у основний капітал відсутні в малих підприємствах з обсягами виробництва понад 10000 тис. грн. На фірмах з обсягами 3000,1-5000,0 тис. грн. валові інвестиції склали 3045,0 тис. грн. На одне таке підприємство припадає 761,25 тис. грн. інвестицій.

Найбільша кількість малих підприємств працює в м. Луцьку – 840, в м. Ковелі – 143. Найменшу кількість малих підприємств зареєстровано в Володимирі-Волинському районі – 8.

В 2002 році в м. Луцьку вироблено продукції на суму 85837,2 тис. грн., реалізовано – на 308681,7 тис. грн. Луцький район також вирізняється поміж інших районів Волинської області обсягами виробленої і реалізованої продукції, які відповідно становлять 1363,5 тис. грн. і 37100,7 тис. грн.

В додатку Д відображено наявність основних фондів малих підприємств області.

Проаналізувавши розвиток малих підприємств в Волинській і Херсонській областях, можна зробити висновок, що їх кількість зростає. Це свідчить про доцільність заснування малих фірм, які набирають найбільшого поширення серед підприємств різних форм власності [16, с.37-45].

2.3. Аналіз діяльності малих підприємств за галузевою ознакою

Важливим показником діяльності малих підприємств є обсяги виробництва (додаток Е). Найвизначніше місце серед підприємств, що мали обсяги виробництва, посідають малі підприємства сфери торгівлі та громадського харчування. Ними в 2001 році вироблено продукції, надано послуг на суму 29647,1 тис. грн., в 2002 році – 47630,7 тис. грн. Підприємства, які діють в галузях сільського господарства, операцій з нерухомим майном, матеріально-технічного постачання і збуту, а також житлового господарства в 2002 році зменшили обсяги виробництва, порівняно з 2001 роком. Обсяг виробленої продукції у всіх інших сферах збільшився.

Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість, функціонують у виробничому процесі тривалий час, не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, а свою вартість переносять на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

Всього в 2000 році нараховувалось основних засобів на суму 331237,0 тис. грн., в 2001 році – на 507254,6 тис. грн. Найбільше основних засобів в 2000 році було в житлово-комунальних організаціях – на 114923,5 тис. грн., в промисловості – на 127475,5 тис. грн., в комунальному господарстві – на 30506,2 тис. грн., у сільському господарстві – на 21399,8 тис. грн., у будівництві – на 20527,0 тис. грн. В 2001 році лідерство зберегли ті ж самі галузі економіки.

Найменшу кількість основних засобів мали малі підприємства, що працювали в сферах інформаційно-обчислювального обслуговування (2000 рік – 5,9 тис. грн., 2001 рік – 6,3 тис. грн.), управління (2000 рік – 18,1 тис. грн., 2001 рік – 20,0 тис. грн.), наука і наукове обслуговування (2000 рік – 31,0 тис. грн., 2001 рік – 42,4 тис. грн.).

На жаль, управління статистики Волинської області не фіксувало такий показник, як наявність основних фондів малих підприємств у 2002 році.

Важливим підходом до вивчення діяльності малих підприємств є аналіз фонду оплати праці та чисельності працівників підприємств за галузями економіки (додаток Ж). Загальний фонд оплати праці в 2001 році налічував 14071,7 тис. грн. Велика частка належала промисловості – 3576,8 тис. грн., торгівлі та громадському харчуванні – 5009,2 тис. грн., будівництву – 2200,0 тис. грн. В 2002 році ці галузі займають також передові позиції. Найменший фонд оплати праці як в 2001, так і в 2002 роках, мають малі підприємства, які працюють в сфері операцій з нерухомим майном (в 2001 році – 31,0 тис. грн., в 2002 році – 51,6 тис. грн. ), культури і мистецтва (в 2001 році – 38,4 тис. грн., в 2002 році – 25,9 тис. грн.).

В 2001 році середньооблікова чисельність працівників була 12829 осіб. Ця цифра в 2002 році зросла до 17098 осіб. Найбільша кількість працівників в 2001 році мала місце роботи в сфері торгівлі і громадського харчування – 4817, в 2002 році – 5454, промисловості (2001 рік – 3448, 2002 рік – 5668), будівництві (2001 рік – 2048, 2002 рік – 2323). Найменше осіб працювало в таких галузях економіки, як лісове господарство (2001 рік – 8, 2002 рік – 49), операції з нерухомим майном (2001 рік – 27, 2002 рік – 18).

Проаналізувавши діяльність малих фірм, можна зробити висновок, що в 2001-2002 роках найактивніше діяли ті підприємства, що працювали в сферах торгівлі та громадського харчування, будівництва, промисловості [16, с.45-57].

2.4. Аналіз фінансових результатів та ефективності діяльності малих підприємств

Внаслідок реалізації заходів, передбачених Регіональною програмою розвитку малого бізнесу, зростає роль суб’єктів малого підприємництва у створенні фінансових результатів області, ними забезпечується близько 20% надходжень до бюджетів усіх рівнів. Фінансові результати відображають мету підприємницької діяльності, її доходність і є вирішальними для підприємства. Основним фінансовим результатом діяльності підприємства є його дохід і прибуток.

Вивчаючи ефективність діяльності підприємств, варто розглянути обсяги реалізованої ними продукції. Всього в 2001 році виручка від реалізації продукції становила 487348,6 тис. грн., в 2002 році – 532946,1 тис. грн. Найбільші обсяги зареєстровано в галузі торгівлі та громадського харчування (2001 рік – 347314,7 тис. грн., 2002 рік – 367542,4 тис. грн. ), промисловості (2001 рік – 99235,6 тис. грн., 2002 рік – 72856,6 тис. грн. ), будівництві (2001 рік – 19953,9 тис. грн., 2002 рік – 26263,4 тис. грн. ). Найменші обсяги реалізації робіт та послуг мають місце в сферах операцій з нерухомим майном (2001 рік – 138,1 тис. грн., 2002 рік – 86,5 тис. грн.), а також культури і мистецтва (2001 рік – 88,6 тис. грн., 2002 рік – 96,8 тис. грн.).

Розглянемо фінансові результати госпрозрахункових підприємств за галузями економіки за показником балансового прибутку (додаток З).

Всі підприємства на 2000 рік мали 30281 тис. грн. збитку. В 2001 році він становив 194270 тис. грн., а в 2002 році – 121771 тис. грн. При цьому статистично малі підприємства лише в 2001 році мали збитку 7560 тис. грн., в попередньому і наступному роках збитку не було, а прибутку нараховувалось у 2000 році 15656 тис. грн., 2002 році – 1283 тис. грн. Серед малих підприємств в 2001 році найбільші збитки мали фірми, які працювали в сфері торгівлі та громадського харчування – 5580 тис. грн. В 2000 році ці підприємства вирізнялися серед інших найбільшим прибутком – 11609 тис. грн. Можна помітити, що суб’єкти малого підприємництва таких галузей, як промисловість, житлово-комунальне господарство, з кожним наступним роком зазнають все більших збитків. На противагу їм, фінансові результати підприємств лісового господарства, а також транспорту і зв’язку отримують все більші прибутки. Так у 2002 році вони становили відповідно 163 тис. грн. і 222 тис. грн.

Аналізуючи групування фінансових результатів малих підприємств (додаток К), можна помітити, що в 2002 році кількість підприємств, які одержали прибуток, збільшилась: в 2001 році їх налічувалось 988, а в 2002 році – 1323. Відповідно зменшилась кількість збиткових підприємств, число яких в 2001 році становило 906, а в 2002 році – 885.

В сферах торгівлі і громадського харчування, будівництва, науки і наукового обслуговування, в порівнянні з 2001 роком, збільшилась кількість прибуткових і зменшилась кількість збиткових підприємств. В 2001 році всі малі фірми, які займалися в галузі управління були прибутковими.

Погіршилась ситуація в сільському господарстві, житлово-комунальних організаціях, оскільки в 2002 році малі підприємства зазнали більших балансових збитків, ніж в 2001 році.

В 2001 році найбільший прибуток мали рентабельні підприємства, які діяли в сфері торгівлі та громадського харчування (7118,4 тис. грн.), друге і третє місце посідають відповідно малі підприємства промисловості (3390,1 тис. грн.) і будівництва (967,5 тис. грн.). В 2002 році ситуація не змінилась.

Важливим результатом діяльності малих фірм є їх платежі до бюджету. Загальна сума платежів до бюджету по розрахунку в 2001 році становить 322107,4 тис. грн. При цьому процент надходження платежів до бюджету від малих підприємств наближується до 16%. Процент надходжень платежів до бюджету від малих підприємств і підприємців-фізичних осіб – 21%. Серед усіх підприємств у 2001 році найзначнішу суму платежів до бюджету зареєстровано в сфері промисловості (141932,9 тис. грн.), з яких фактично внесено 123592 тис. грн.

Найбільше платежів до бюджету надійшло від малих підприємств торгівлі та громадського харчування (22784,6 тис. грн.), промисловості (16072,4 тис. грн.), житлово-комунальних організацій (649,0 тис. грн.) Найменше – геологорозвідувальних організацій (2,4 тис. грн.), закладів культури і мистецтва (15,1 тис. грн.), установ, які проводять операції з нерухомим майном (15,9 тис. грн.).

Оскільки в сфері лісового господарства, зв’язку, матеріально-технічного постачання та збуту працює незначна кількість малих підприємств, то й платежі до бюджету в них невеликі. В 2002 році управління статистики інформації про платежі до бюджету не збирало.

Ознайомившись з прибутками і збитками малих підприємств, не можна повністю охарактеризувати, наскільки ефективно працювали підприємства. Для цього розглянемо рентабельність підприємств (додаток Л).

Рівень рентабельності в цілому піднявся від 0,1% до 0,9%. З таблиці видно, що в 2001 році найвищий рівень рентабельності (12,7%) мали малі фірми, які працювали в сфері управління, друге місце посідало лісове господарство (11,5%). Найнижчий рівень збитковості мали підприємства матеріально-технічного постачання і збуту (– 40,9%). У 2002 році картина змінилась. Малі фірми сфери транспорту показали найвищий рівень рентабельності – 21,7%. Найзбитковішими залишились малі підприємства зі сфери матеріально технічного постачання і збуту (– 32,8%) і культури і мистецтва (– 24,5%).

Всього в промисловості працює 275 малих підприємств, серед яких 147 є збитковими, що становить 53,5% до загальної їх кількості. При цьому серед підприємств шкіряної, хутрової і взуттєвої, а також поліграфічної промисловості збиткових немає. Найбільші прибутки від реалізації продукції мали малі підприємства борошномельно-круп’яної промисловості (1420,6 тис. грн.), найзначніших збитків зазнали малі підприємства, діяльність яких зосереджена в паперовій промисловості (1678,7 тис. грн.), а також в борошномельно-круп’яній промисловості (721,7 тис. грн.).

Отже, серед малих промислових підприємств найвищий рівень рентабельності мала шкіряна, хутрова, взуттєва промисловість (66,2%). А найбільший рівень збитковості – промисловість будівельних матеріалів (62,9%). Проаналізувавши фінансові результати і рівень рентабельності малих підприємств Волинської області, можна визначити, суб’єкти підприємництва яких галузей працювали найефективніше – це будівництво, торгівля і громадське харчування [16, с.57-68].

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ

3.1. Шляхи забезпечення розвитку малого підприємництва в Україні

Аналіз стану та проблем розвитку малого бізнесу в Україні свідчить про те, що подальший розвиток ситу­ації без активного та позитивного втручання держави може привести до згортання (в основному – через по­дальшу тінізацію) даного сектора економіки з відповідним загостренням економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Тому виникає необхідність дієвої державної політики підтримки ма­лого бізнесу. Завдання полягає у тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в економічному процесі. Мається на увазі забезпечення протягом найближчих років у структурах зазначеного сектора зайнятості на рівні 25-30% дієздатного населення та виробництва до 25% ВВП.

Вирішення цього завдання має зосереджуватися на таких основних напрямах:

• створення відповідної нормативно-пра­вової бази;

• впровадження спрощеної системи бух­галтерського обліку та звітності малих підприємств;

• внесення відповідних змін та доповнень до законів України „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”, „Про власність” тощо;

• вирішення питань щодо організаційного забезпечення малого підприємництва, насамперед: розробити та прийняти цільові і регіональні програ­ми розвитку та підтримки малого підприємництва з відповідним фінансовим та організаційним забез­печенням; впровадити єдину вертикальну систему органів ви­конавчої влади з питань малого підприємництва від Кабінету Міністрів України до обласних, районних державних адміністрацій; розробити єдину систему реєстрації та легалізації суб’єктів підприємництва; удосконалити мережу та підвищити дієвість роботи громадських об’єднань малого підприємництва; формування та розвиток системи фінан­сової підтримки малого підприємництва, для чого в першу чергу необхідно: внести зміни та доповнення до Закону України „Про систему оподаткування” та інші закони, в яких передбачити скорочення кількості зборів та відраху­вань, перехід на єдиний сукупний податок, введення системи патентів для громадян-підприємців (фізич­них осіб), звільнення від оподаткування частини прибутку (доходу), що спрямовується на рефінансу­вання суб’єктів малого підприємництва; передбачити використання державних кредитних ліній для підтримки малого підприємництва із за­значенням середнього розміру позики, процентної ставки та секторів кредитування при умові створен­ня нових робочих місць.

Необхідно:

• створити спеціалізовану банківську установу або установи з кредитування малого підприєм­ництва;

• розробити механізм цільового використання коштів Фонду сприяння зайнятості населення на розвиток малого підприємництва;

• впровадити порядок кредитування малого підприємництва комерційними банками під гарантії бюджетних коштів;

• забезпечити надання малим підприємствам, що підпадають під державні цільові програми підтрим­ки малого підприємництва, державних гарантій, у тому числі у вигляді високо ліквідних державних боргових зобов’язань;

• впровадити віднесений на собівартість витрат, пов’язаних з формуванням страхового фонду (ре­зерву на покриття можливих витрат) при кредиту­ванні малих підприємств;

• ввести пільгове оподаткування прибутку ко­мерційних банків, одержаного за рахунок кредиту­вання малих підприємств;

• впровадити механізм використання незв’язних іно­земних кредитних ліній та гарантій для фінансуван­ня цільових програм;

• визначити чіткий порядок участі донорів і ре­ципієнтів у процесі здійснення міжнародної технічної допомоги;

• організувати інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення, насамперед: відновити щоквартальну статистичну звітність про діяльність суб’єктів малого підприємництва; розробити методику прогнозування розвитку малого підприємництва;

• створити мережу інформаційно-аналітичних центрів малого підприємництва;

• проводити необхідну пропагандистську роботу, спрямовану на формування сприятливої громадської думки щодо підприємницької діяльності;

• організувати підготовку та перепідготовку кадрів через систему бізнес-центрів, інкубаторів та технопарків; запровадити в учбові програми навчальних закладів основи підприємницької діяльності та організації малого підприємництва.

Дані пропозиції перегукуються з рекомендаціями МФК, основні з яких: спростити процедури реєстрації нових підприємств; пояснити та обмежити процедури ліцензування; знизити рівень податків; обмежити кількість податків; обмежити та спростити урядові нормативні акти; перейти до загальних міжнародних засад бухгалтерського обліку.

Формування державної політики щодо підтримки малого підприємництва, визначення шляхів її реалізації повинно бути не лише „об’єктивною необхідністю” переходу до ринку, а й невід’ємною частиною загальнодержавної доктрини соціально-економічних перетворень в Україні. Це сприятиме формуванню чисельного середнього класу суспільства, який є основою ринкових перетворень та гарантом незворотності економічних процесів [17, с.91-93].

3.2. Удосконалення форм державної та регіональної підтримки малих підприємств

Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорін­ної перебудови державної політики щодо сприяння цьому сектору економіки. Зокрема, йдеться про створення відповідної правової бази розвитку малого підприємництва, фінансово-кредитну та матеріаль­но-технічну підтримку, науково-методичне, інформаційно-консультативне та кадрове забезпечення малого підприємництва.

Формування державної політики розвитку малого підприємництва, створення цілісної системи його дер­жавно-громадської підтримки – складний і тривалий процес, однак вже сьогодні можливо і необхідно за­класти організаційно-правові та економічні засади відповідної державної політики.

Міністерст­вом економіки, відповідно з положенням Концепції державної політики розвитку малого підприємництва, розроблена і затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 086 від 29 січня 1997 р. державна Програма розвитку малого підприємництва в Україні.

Головними завданнями Програми визначені:

• створення правових, економічних і організаційних умов для сталого розвитку малого підприємництва;

• цілеспрямоване формування системи державної і суспільної підтримки малого підприємництва;

• розвиток малих підприємств у виробничій, інно­ваційній та соціальних сферах, створення нових ро­бочих місць, підтримка ділової та інвестиційної діяльності, розвиток конкуренції на ринку товарів та послуг;

• ініціювання фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, а також нових джерел фінансування підприємницької діяльності;

• формування розвинутої інфраструктури малого підприємництва на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях;

• створення широкого прошарку підприємців-власників;

• формування стимулів для саморозвитку ма­лого підприємництва.

Особливу увагу слід приділити розвитку та вдосконаленню фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва, в тому числі створити механізми його кредитування та страхування. Треба створити державні та громадські структури для підтримки підприємництва, удосконалити організаційне забезпечення розвитку малого підприємництва, знизити адміністративні бар’єри, удосконалити систему реєстрації суб’єктів підприємництва та ліцензування видів підприємницької діяльності, звітності та обліку.

Важливим моментом є врахування регіональних особливостей розвитку малого підприємництва, соціально-економічної ситуації, стану виробничої інфраструктури і низки інших чинників. Для цього треба розробляти ефективні Регіональні цільові програми підтримки малого підприємництва. У програмах необхідно удосконалити формування ефективних інститутів ринкової інфраструктури, товарного ринку й ринку цінних паперів, інвестиційного й венчурного підприємництва, інформаційної, консультаційної й аудиторської діяльності, варто також визначити міри, що забезпечують підтримку зовнішньоекономічної діяльності й залучати іноземні інвестицій.

Для реалізації даних програм повинні бути притягнуті не стільки засоби державного бюджету, а при необхідності й іноземного капіталу. Основним напрямком використання державних ресурсів повинне стати не виділення прямих інвестицій, а страхування й надання гарантій під кредит. Перш за все необхідно забезпечити малий бізнес належною правовою підтримкою. Багато законів, які дали поштовх розвиткові підприємництва в країні, вже не відповідають вимогам часу і потребують удосконалення.

Одне з ключових місць серед перспективних заходів державної політики повинна зайняти фінансова допомога, яка передбачає надання пільгових кредитів, їх гарантування, створення державних фондів та спеціалізованих фінансових інституцій, тощо. Проте ці напрямки підтримки можливі лише в майбутньому, коли вітчизняна економіка досягне певної стабільності. Сьогодні до таких заходів вона ще не готова.

Незважаючи на запровадження єдиного пільгового податку для мікропідприємств у січні 1999 року, податкова система в Україні ще не є сприятливою для розвитку малого бізнесу. Потрібно реформувати податкову систему для усіх підприємств: зменшити податковий тиск шляхом зниження податків на заробітну плату, ПДВ, митних зборів на імпортовану продукцію, розширення бази оподаткування тощо. Зниження рівня податків допомогло б зробити рівень українських капіталовкладень менш залежним від вливань іноземного капіталу. Малі підприємства менше залежали б від урядових кредитних ліній.

Одним із напрямків реформування податкового законодавства повинно стати перетворення податкової системи на стимулюючий фактор розвитку малого бізнесу. Дію Указу Президента „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” необхідно поширити на всі малі підприємства. Право на єдиний пільговий податок повинні мати не лише мікропідприємства, але й інші суб’єкти малого бізнесу. Проте, це право доцільно залишити для мікропідприємств на необмежений час, а для малих підприємств лімітувати його дію до перших двох-трьох років діяльності. Таким чином, держава не створюватиме у малих підприємців ілюзії постійної опіки та підтримки, що відповідно відіграватиме роль заохочуючого механізму до боротьби за виживання на ринку.

Інші напрямки допомоги повинні передбачати: кадрове забезпечення, створення баз даних про ринки, компанії, фонди підтримки; підтримка інноваційної діяльності; розміщення державних замовлень серед малих підприємств; сприяння співпраці великого та малого бізнесу; сприяння зовнішньоекономічній діяльності малих підприємств; забезпечення розвитку програм виробництва спеціалізованого обладнання для малих підприємств; розробка програм розвитку та підтримки малого бізнесу у великих містах.

В майбутньому фінансово-кредитна й інвестиційна підтримка малого підприємництва повинна сполучати оптимізацію податкових пільг, розвиток системи кредитування й створення сприятливого інвестиційного клімату за участю спеціалізованих фондів й інших фінансових інститутів. Сполучення мір прямої й непрямої підтримки повинно сприяти формуванню необхідного стартового капіталу для знову створюваних, а також розвитку існуючих малих підприємств і подоланню негативної тенденції відходу цих підприємств від оподатковування. В майбутньому повинні бути збережені встановлені чинним законодавством податкові пільги для суб’єктів малого підприємництва. Має бути спрощена система обліку й звітності суб’єктів малого підприємництва з метою одержання основної інформації, необхідної для рішення питань оподатковування. У ході реалізації програм треба передбачити формування гарантійного й лізингового фондів, що сприятимуть кредитуванню й інвестуванню в найбільш ефективні малі підприємства.

Реалізація Програм за умов економічної стабілізації створить умови для збільшення кількості діючих малих підприємств в 1-2 рази, що дозволить забезпечити значний (близько 1 млн.) приріст нових робочих місць, ріст частки малих підприємств у валовому внутрішньому продукті (10-15%). Це дозволить забез­печити додаткові надходження до бюджету від діяль­ності суб’єктів малого підприємництва, отримати до­даткові товарні ресурси, підвищити рівень конкуренції серед вітчизняних товаровиробників.

У порівнянні з іншими країнами перехідного періоду підприємства та підприємці в Україні витрачають багато часу на вирішення питань регулятивного характеру. Сьогодні надмірні регулятивні вимоги, а також часті зміни в цих вимогах призводять до величезних витрат з боку українського приватного підприємництва. Спрощення регулятивних актів дозволило б знизити рівень корупції.

Вдосконалення заходів щодо забезпечення розвитку ма­лого підприємництва допоможе вирішенню соціаль­но-політичних завдань; формуванню широкого про­шарку дрібних власників (середнього класу), який є основою соціально-економічних реформ, гарантом політичної стабільності та демократичного розвитку суспільства, і, відповідно, послаблення тенденції до соціальної диференціації населення [12, c.228-236].

3.3. Використання зарубіжного досвіду розвитку малого підприємництва

Аналіз зарубіжного досвіду дозволяє по-новому подивитись на розвиток економіки в 80-90 роках XX століття і уявити процес незвичайного росту малого підприємництва, використати позитивні аспекти цього досвіду для України.

В кінці 80-х років XX століття у всіх індустріально розвинених країнах частка малого підприємництва за кількістю була значною. Так, в США, Японії, Франції до малих відносилось 99% з числа всіх підприємств.

За статистичними даними, в США нараховується 13 млн. малих підприємств, в Англії – 2,37 млн., в Японії – 6,5 млн. Нині у багатьох країнах з розвинутою економікою в малому бізнесі зайнято від 5 до 15% населення. У США в малому бізнесі працює 70% зайнятих (у приват­ному секторі, і на нього припадає 47% загального об­сягу продажу товарів у країні, а також 50% валового внутрішнього продукту).

Революцією в галузі малого бізнесу стала кон­цепція франчайзингу. У США лише протягом кількох десятиліть обсяг продажу франчайзингових компаній склав 40% від загального обсягу роздрібної торгівлі, загальний валовий продаж перевищив 800 млрд. до­ларів. Основною причиною такого успіху є структура франчайзингу, яка поєднує в собі ефект масштабу із можливістю надання персоніфікованих послуг. Нерозвиненість франчайзингу в Україні значно звужує діапазон фінансування бізнесу, тому необхідно розвивати франчанзингові відносини, спираючись на зарубіжний досвід.

До кінця 70-х років XX століття вва­жалося, що більшість нових робочих місць ство­рюється на великих підприємствах. Але дослідження вияви­ли, що протягом 1969-1976 рр. у США, завдяки малим підприємствам з двадцятьма й менше працівниками, було створено 66% усіх нових робочих місць у країні. Отже, менші корпорації активніше шукають но­вих можливостей. Це підтверджується статистичними даними з інших розвинутих країн. Наприклад, в Італії в малому бізнесі працює 80% загальної кількості зайнятих, у Данії 92% виробничих підприємств є малими, на яких зайнято 43% трудових ресурсів.

Про ефективність створення малих підприємств для вирішення проблем зайнятості свідчить зарубіжний досвід деяких країн. Із загальної кількості нових робочих місць у промисловості розвинених країн від 60 до 80% припадає на малий бізнес. У Німеччині, наприклад, до 70% безробітних одержують роботу саме на малих підприємствах. У Франції в 2001 році малі підприємства становили 94% від усієї чисельності. В них зайнято 33% працездатного населення, що, в значній мірі, вирішує проблему зайнятості. В Україні через слабку підтримку малих підприємств їх кількість ще недостатньо велика в порівнянні з іншими країнами, тому вони не досить ефективно вирішують проблему зайнятості.

Зі статистичних даних можна зробити висновок, що найбільша питома вага малих підприємств на світовому рівні припадає на сільське господарство, торгівлю, сферу послуг, будівництво, промисловість (особливо легка та харчова). Останнім часом малі підприємства ефективно функціонують в сфері точного машинобудування, приладобудування, оптики, електроніки, електротехніки. Ці аспекти необхідно використовувати й Україні, щоб вона могла посісти почесне місце серед інших розвинених країн світу.

Кількісний ріст малих підприємств у промисловості обумовлюється, в основному, спеціалізацією та диференціацією суспільного виробництва, відмовою від крупномасштабного масового виробництва на користь дрібносерійного, індивідуального випуску товарів, що вимагає сучасний ринок.

Життя та практика розвитку світової економіки довели справедливість тези про те, що мале підприємництво відіграє виключно важливу роль в економічній та соціальній системах розвинутих країн лише за умов всілякої підтримки з боку держави та суспільства. У світовій практиці вважається нормою державне заохочення малого бізнесу в інтересах товариства і держави. Як показує вивчення зарубіжного досвіду, неодмінною умовою успіху в розвитку малого бізнесу є положення про те, що малі підприємства і мале підприємництво потребують всебічної і стабільної державної підтримки.

Більшість розвинених капіталістичних країн мають розроблені спеціальні програми розвитку та підтримки малого бізнесу як на державному, так і на регіональному рівнях. Причому мають місце як державні, так і недержавні форми підтримки малого підприємництва. На жаль в Україні сьогодні ще відсутні реальні форми надання допомоги розвитку малого бізнесу на всіх рівнях, і їх необхідно розвивати.

Широке поширення мережі бізнес-інкубаторів і інших інноваційних структур – інша умова успішного розвитку малого бізнесу в Україні. Ідея створення технопаркових і інкубаційних структур одержала заслужене визнання в усьому світі. Їхня важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу, удосконалюванні структури виробництва, підвищенні рівня зайнятості і добробуту населення була в останні роки неодноразово підтверджена світовою практикою. Саме тому в Україні через незрілість підприємництва і падіння інноваційних стимулів варто приділити особливу увагу розробці законодавчих актів, що регламентують діяльність технопарків, а також розробити національної програми в області інноваційної політики з урахуванням конверсії.

Аналіз стану загальносвітових трансформаційних процесів дав змогу дійти висновку, що найважливішим важелем переходу України до шляху економічного зростання є розвиток малого підприємництва. Це використовували та використовують у своєму соціально-економічному розвитку провідні індустріально розвинені країни та країни, що розвиваються. Поглиблення конкуренції як провідного джерела розвитку ринкової економіки, розвиток та підтримка малого підприємництва повинні якнайшвидше вирішити головні фінансові проблеми країн, а через їх вирішення вийти на напрямок економічного зростання. Причому дія цих інструментів розглядається з урахуванням досвіду країн далекого та близького зарубіжжя, в першу чергу, по відношенню до України як однієї з великих держав Східної Європи. Цей досвід повинен стати не тільки предметом теоретичних досліджень, але й головним практичним засобом виходу з економічної кризи України [20, c.38-41].

ВИСНОВКИ

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

1. Мале підприємство – це іманентний елемент системи економічних відносин в економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і підтримує конкурентне середовище.

2. При визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні та якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції, простота організації на основі безцехової структури, поєднання в одній особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників, оборот продаж, величину активів, кількість філій, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми.

3. Роль і місце малих підприємств в національній економіці виявляється в виконуваних ними функціях: формування конкурентного середовища; надання ринковій економіці гнучкості, оперативності реагування на потреби ринку, мобільності; прискорення реалізації новітніх технічних та комерційних ідей, наукоємкої продукції; створення нових робочих місць і вирішення проблеми зайнятості; пом’якшення соціальної напруги, демократизація ринкових відносин, створення середнього класу.

4. Головними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні є: відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва; важкий тягар оподаткування; низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності; відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу; обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсів; недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення.

5. Основними макроекономічними чинниками, які впливають на розвиток малих підприємств, є: обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку; незначна інвестиційна активність, обмеженість кредитів.

6. Ключовими проблемами на шляху подальшого розвитку та росту малого бізнесу в Україні є труднощі при виході на ринок для новостворюваних підприємств та надмірні регулятивні вимоги і податки для діючи підприємств.

7. Подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання держави може призвести до згортання цього сектора економіки з відповідним загостренням економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Через це і виникає необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу.

8. Формування державної політики розвитку малого підприємництва полягає у створенні цілісної системи його дер­жавної та громадської підтримки. Одним з дієвих механізмів розвитку підприємництва є прийняття, відповідно з положенням Концепції державної політики розвитку малого підприємництва, однойменної Програми та регіональних програм, які враховують специфіку кожної території і визначають пріоритети розвитку підприємництва.

9. Реалізація Програм створить умови для збільшення кількості діючих малих підприємств, приріст нових робочих місць, росту частки малих підприємств у валовому внутрішньому продукті, додаткових надходжень до бюджету, отримання до­даткових товарних ресурсів, підвищення рівня конкуренції серед вітчизняних товаровиробників; допоможе вирішенню соціаль­но-політичних завдань; формуванню широкого про­шарку дрібних власників.

10. Малі підприємства в Україні й зокрема у Волинській та Херсонській областях відбулися. Вони вже мають певний досвід, вони нагромадили необхідний первинний економічний, фінансовий й інтелектуальний потенціал. Все це дає підставу говорити про можливості малих підприємств перебороти наявні слабості, хвороби росту, кризу й вийти на більш високий рівень, ставши невід’ємною частиною економіки країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

1. Закон України „Про підприємництво” від 7.02. 1991 р. №698-ХІІ.

2. Закон України „Про підприємства в Україні” від 27.03. 1991 р. № 887-ХІІ.

3. Закон України “Про державну підтримку малого підприємництва” від 19.10.2000 р. № 2063 – 111.

4. Про концепцію державної політики розвитку малого підприємництва: Постанова Кабінету Міністрів України від 3.04.1996 р. № 404. //Зібрання законодавства України. – К., 1999, № 2.

5. Указ Президента України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 12.05.1998 р. № 456/98.

6. Указ Президента України „Про усунення обмежень, що стимулюють розвиток підприємництва” від 3.01.1998 р.

7. Указ Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва” від 3.07.1998 р. № 727/98.

8. Білоус Г.П. Розвиток малого підприємництва в Україні // Економіка України. – 2002. – №2 – с. 34-36.

9. Блинов А.П. Мале підприємництво: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2001. – 336 с.

10. Варналій З.С. Малий бізнес України: проблеми становлення та перспективи розвитку // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 62. – с. 4.

11. Варналій З.С. Тенденції становлення малого підприємництва в Україні // Ринкові перетворення. – 2003. – № 7 – с. 58-64.

12. Герасимчук В.Г. Розвиток підприємництва: діагностика, стратегія, ефективність. – К.: Вища школа, 2002. – 267 с.

13. Доповіді НАН України „Фінансова стабілізація” // Економіка України. – 2002. – №12 – с.20-25.

14. Дорофеєв В.М. Малий бізнес на Херсонщині // Гривна. – 2003. – № 45 – с. 8.

15. Економіка підприємства: Підручник для Вузів / За заг. ред. В.Я. Горфинкеля, В.А. Швандара – К. : ЗАТ “НІЧЛАВА”, 2002. – 356 с.

16. Карташева А.В. Нормативна база підприємництва // Галицькі контракти. – 2003. – №1163 – с.37-68.

17. Кубай Н.Є. Фінансові аспекти державної підтримки малого бізнесу в Україні // Регіональні перспективи. – 2002. – №5-6. – с. 91-93.

18. Кузьмін О.Є. Малі форми підприємництва: Навчальний посібник. – Львів: „Центр Європи”, 1999. – 274 с.

19. Мале підприємництво в Україні. Збірник нормативно-правових актів / За ред. О.В.Кужель, А.К.Кінаха, В.В.Костицького. – К.: Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи, 1999. – 190 с.

20. Петрів О.І. Сучасні тенденції розвитку малого бізнесу у світі // Економіст. – 2004. – №9 – с.38-41.

21. Плоткін Я.Д. Підприємцю про підприємництво: Навчальний посібник. – Львів: „Альтаїр”, 2003, – 234 с.

22. Прокопов Ф.Ю. Причини гальмування розвитку підприємництва в Україні // Економіка, фінанси, право. – 2003. – №1 – с.12-16.

23. Реверчук С.К. Малий бізнес: методологія, теорія і практика: Навчальний посібник. – К.: ІЗМН, 2000. – 192 с.

24. Руденко Г.Г. Теорія і практика сучасної підприємницької діяльності // Персонал. – 2003. – №1 – с.86-88.

25. Статут Української національної асамблеї підприємництва: Проект // Ділова Україна. – 1999.– №22.

26. Четвернина Т.П. Розвиток малих підприємств // Персонал. – 2003. – №6 – с.78-83.

ДОДАТКИ

Додаток А

Основні показники розвитку малого бізнесу в Україні у регіональному розрізі.

Регіони	Кількість малих підприємств							Частка продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг), %
	тис.одиниць			2002 до 1998, %	на 1000 населення, одиниць
	1998	2000	2002		1998	2000	2002	1998	2000	2002
Україна	173,4	217,9	253,8	146,4	3,5	4,4	5,3	11,3	6,9	7,3
АР Крим	6,9	9,2	12,4	179,7	3,2	4,4	6,1	14,4	10,6	13,3
Вінницька	5.2	5,2	6,4	123.1	2,8	2,9	3,7	8,3	9,3	10,1
Волинська	2,0	2,9	4,2	210,0	1,7	2,0	2,2	12,5	9,1	5,5
Дніпропетровська	12,4	13,5	17,0	137,1	3,3	3,7	4,8	6,5	3,7	4,1
Донецька	17,1	24,8	25,4	148,5	3,4	5,0	5,3	8,5	4,1	4,4

Житомирська

3,0

5,2

5,9

196,7

2,1

3,6

4,2

10,1

10,0

9,0

Закарпатська

5,0

5,8

6,5

130,0

3,9

4,6

5,2

21,8

22,9

20,0

Запорізька

6,4

8,0

9,8

153,1

3,2

4,0

5,1

7,7

5,1

5,4

Івано-Франківська

4,3

6,1

6,7

155,8

3,0

4,2

4,8

12,1

14,6

16,3

Київська

5,2

6,0

7,7

148,1

2,7

3,3

4,3

14,0

8,7

9,2

Кіровоградська

4,1

4,4

5,1

124,4

3,4

3,8

4,5

12,5

10,5

13,6

Луганська

8,4

8,8

9,8

116,7

3,1

3,3

3,9

8,1

4,9

4,3

Львівська

12,6

13,6

14,8

117,5

4,7

5,0

5,6

12,0

10,1

10,9

Миколаївська

5,5

6,8

7,6

138,2

4,2

5,3

6,0

11,6

9,8

10,1

Одеська

6,2

9,6

11,7

188,7

2,4

3,8

4,8

16,5

8,2

9,3

Полтавська

5,3

6,1

7,1

134,0

3,1

3,7

4,4

6,5

5,8

6,8

Рівненська

2,9

3,6

4,2

144,8

2,5

3,1

3,6

10,2

11,1

12,0

Сумська

2,8

4,9

5,6

200,0

2,1

3,7

4,4

7,8

8,5

10,0

Тернопільська

2,4

3,0

3,6

150,0

2,1

2,6

3,2

11,0

12,1

15,1

Харківська

12,5

13,4

16,1

128,8

4,2

4,5

5,6

9,5

9,8

30,6

Херсонська

3,9

7,6

6,0

153,8

3,2

6,2

5,2

14,0

11,5

12,3

Хмельницька

3,2

4,5

5,2

162,5

2,2

3,1

3,6

9,4

9,2

11,1

Черкаська

3,6

5,1

5,4

150,0

2,5

3,5

3,8

7,1

7,3

9,8

Чернівецька

2,4

3,0

3,7

154,2

2,6

3,2

4,0

14,2

15,8

20,3

Чернігівська

2,8

3,4

4,3

153,6

2,2

2,7

3,5

8,6

7,4

8,3

м. Київ

24,6

30,7

39,5

160,6

9,4

11,6

15,1

20,3

6,8

6,8

м. Севастополь

2,0

2,1

2,1

105,0

5,0

5,3

5,6

15,5

13,9

15,4

Додаток Б

Структура малих підприємств у Волинській області за 2002 рік

Галузі	Кількість підприємств, всього
Всього	3843
Промисловість	574
Сільське господарство	498
Лісове господарство	34
Рибне господарство	5
Транспорт і зв’язок	136
транспорт	123
зв’язок	13
Будівництво	375
Торгівля та громадське харчування	1513
Матеріально-технічне постачання і збут	43
Заготівлі	73
Інформаційно-технічне забезпечення	37
Операції з нерухомим майном	7
Загальна комерційна діяльність по забезпеченню функціонування ринку	54
Геологія та розвідування надр, геозодична та геофізична служби	10
Виробничі види побутового обслуговування населення	140
Інші види діяльності сфери матеріального виробництва	52
Житлове господарство	30
Комунальне господарство	61
Невиробничі види побутового обслуговування населення	52
Охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення	47
Освіта	24
Культура і мистецтво	32
Наука і наукове обслуговування	27
Фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення	8
Управління	9
Об’єднання громадян	2

Додаток В

Групування малих підприємств за обсягами виробництва за 2002 рік

Обсяги вироб-ництва, тис. грн.	К-сть малих підприємств, од.	Обсяги вироб-ництва, тис. грн.	Обсяг реалізо-ваної продук-ції, тис. грн.	Середньо-облікова чисельність працівни-ків, осіб	Середньо-місячна за-робітна плата всіх пра-цівників, грн.	Обсяг валових інвестицій у основний капітал, тис грн.
Всього	2311	140533,9	532946,1	17098	99,47	7857,4
не мають обсягів	679	–	19462,3	1794	54,80	32,9
0,1-150,0	1527	56623,7	223875,4	12285	89,87	2278,6
250,1-500,0	61	21326,2	77846,7	1394	136,75	694,2
500,0-1000,0	25	16003,5	37566,1	606	194,00	1053,4
1000,0-3000,0	14	21556,7	124607,0	391	246,99	753,3
3000,0-5000,0	4	14772,2	39337,0	595	115,74	3045,0
понад 10000,0	1	10251,6	10251,6	33	752,02	–

Додаток Д

Наявність основних засобів малих підприємств області в галузях економіки за 2001-2002 роки, тис. грн.

Галузі	2001	2002	Відхилення
Всього Промисловість Сільське господарство Лісове господарство Транспорт Зв’язок Будівництво Торгівля та громадське харчування Матеріально-технічне постачання і збут Заготівлі Інформаційно-обчислювальне обслуговування Операції з нерухомим майном Загальна комерційна діяльність по забезпеченню функціонування ринку Виробничі види побутового обслуговування населення Інші види діяльності сфери матеріального виробництва Житлово-комунальні організації Житлове господарство Комунальне господарство Невиробничі види побутового обслуговування населення, включаючи прокат предметів Побутове обслуговування населення Охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення Освіта Культура і мистецтво Наука і наукове обслуговування Управління	331237,0 127475,5 21399,8 223,5 2185,9 729,5 20527,0 28359,2 1274,8 3280,0 5,9 561,9 145,8 2020,7 3084,2 114923,5 84417,3 30506,2 487,7 2508,4 278,8 1337,5 2886,7 31,0 18,1	507254,6 126859,5 12926,4 224,2 2585,7 737,1 19953,9 31123,2 1231,5 4081,1 6,3 165,9 361,1 2163,8 2310,3 297182,9 266340,9 30842,0 487,0 2650,8 1004,8 1347,3 2440,2 42,4 20,0	-176017,6 616,0 8473,4 -0,7 -399,8 -7,6 573,1 -2764,0 43,3 -801,1 -0,4 396,0 -215,3 -143,1 773,9 -182259,4 -181923,6 -335,8 0,7 -142,4 -726,0 -9,8 446,5 -11,4 -1,9

Додаток Е

Обсяги виробництва за галузями економіки за 2001-2002 роки

Галузі	Обсяг виробленої продукції, робіт, послуг (без ПДВ, акцизу), у діючих цінах, тис. грн.
	2001 рік	2002 рік
Всього Промисловість Сільське господарство Лісове господарство Рибне господарство Транспорт і зв’язок транспорт зв’язок Будівництво Торгівля і громадське харчування Матеріально-технічне постачання і збут Заготівлі Інформаційно – обчислювальне обслуговування Операції з нерухомим майном Загальна комерційна діяльність по забезпеченню функціонування ринку Геологія та розвідування надр, геодезична та гідрометеорологічна служби Виробничі види побутового обслуговування населення Інші види діяльності сфери матеріального виробництва Житлове господарство Комунальне господарство Невиробничі види побутового обслуговування населення Охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення Освіта Культура і мистецтво Наука і наукове обслуговування Управління	96356,7 38513,2 4668,0 301,1 23,7 1868,2 1539,6 328,6 10759,6 29647,1 253,1 2022,7 1159,2 75,9 1383,9 224,0 1393,8 1738,0 215,5 945,2 142,3 243,7 182,8 32,1 466,5 97,1	140533,9 41813,1 3579,9 1116,2 49,6 4112,7 3362,4 750,3 23262,7 47630,7 198,3 4373,1 3928,6 50,1 1475,6 282,4 1822,4 3726,1 183,3 1253,3 229,3 384,3 214,0 63,9 624,0 160,3

Додаток Ж

Фонд оплати праці та середньооблікова чисельність працівників

Галузі	Фонд оплати праці, всього, тис. грн.		Середньооблікова чисельність всіх працівників, осіб
	2001 рік	2002 рік	2001 рік	2002 рік
Всього Промисловість Сільське господарство Лісове господарство Транспорт і зв’язок Транспорт Зв’язок Будівництво Торгівля і громадське харчування Матеріально-технічне постачання і збут Заготівлі Інформаційно-обчислювальне обслуговування Операції з нерухомим майном Загальна комерційна діяльність по забезпеченню функціонування ринку Геологія та розвідування надр, геодези-чна та гідрометеорологічна служби Виробничі види побутового обслуговування населення Інші види діяльності сфери матеріального виробництва Житлове господарство Комунальне господарство Невиробничі види побутового обслуговування населення Охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення Освіта Культура і мистецтво Наука і наукове обслуговування Управління	14071,7 3576,8 979,6 5,8 282,7 218,5 64,2 2200,0 5009,2 65,6 96,5 58,7 31,0 174,9 4,9 208,4 560,3 35,6 331,8 48,8 49,0 97,7 38,4 195,4 20,6	20409,8 6467,7 625,2 39,4 518,8 395,3 123,5 3104,4 6347,6 108,5 275,6 288,5 51,6 365,9 141,3 275,1 826,2 69,9 265,9 59,3 116,8 102,7 25,9 253,9 67,7	12829 3448 477 8 318 282 18 2048 4817 47 120 46 18 99 5 371 266 33 286 108 95 51 60 95 13	17098 5668 601 49 440 359 81 2323 5454 77 250 160 27 156 68 436 436 67 250 131 198 54 41 170 34

Додаток З

Балансовий прибуток (збиток) малих підприємств, тис. грн.

Галузі	Всі госпрозрахункові підприємства			в т. ч., статистично малі
	2000	2001	2002	2000	2001	2002
Всього по області Промисловість Сільське господарство Лісове господарство Транспорт і зв’язок Будівництво Торгівля та громадське харчування Постачання і збут Інформаційно-обчислю-вальне обслуговування Житлово-комунальне господарство Побутове обслуго-вування населення Охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення Освіта Культура і мистецтво Наука і наукове обслуговування Інші галузі	-30281 6616 -82049 847 10359 5553 23147 848 320 1517 127 368 318 -353 87 2014	-194270 -44447 -103892 83 6673 6705 -12582 -4146 -4146 125 -43213 -493 -191 494 -366 889	-121771 -39262 -98035 2496 5339 -17609 -17425 -1055 688 42108 -835 -42 807 -574 66 1558	15656 1552 -380 -11 14 1503 11609 26 239 79 238 10 13 -61 17 808	-7560 -1404 -310 13 150 -285 -5580 2 27 -314 -21 -27 30 -36 -71 266	1283 -1450 -554 163 222 735 1501 -96 386 -339 18 -42 32 -26 53 680

Додаток К

Групування фінансових результатів малих підприємств

по галузях економіки за 2001-2002 роки, тис. грн.

Галузі	Кількість підприємств всього		Балансовий прибуток, збиток (-)		Кількість малих підприємств, які одержали прибуток		Прибуток рентабельних підприємств
	2001	2002	2001	2002	2001	2002	2001	2002
Всього Промисловість Сільське г-тво Лісове г-тво Транспорт Зв’язок Будівництво Торгівля та гром. харчування МТП і збут Заготівлі ІОО Операції з нерухо-мим майном Загальна комер-ційна діяльність по забезпеченню функціонування ринку Геологорозвідува-льні організації Інші види діяльно-сті сфери матеріа-льного в-цтва ЖК організації Побутове обслуго-вування населення Охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення Освіта Культура і мист-во Наука і наукове обслуговування Управління	1894 275 40 2 39 6 210 1021 6 20 11 4 29 1 32 20 102 26 11 14 19 6	2208 380 52 6 61 8 234 1063 7 44 29 6 48 9 42 21 29 39 10 12 22 8	-7559,8 -1403,8 -310,2 13,3 138,5 11,2 -284,6 -5580,5 2,2 -7,3 26,6 -58,0 94,7 – 106,5 -314,0 -20,7 -27,6 30,3 -36,0 -70,9 130,5	1283,5 -1450,5 -554,2 163,5 179,2 42,6 735,6 1501,4 -95,6 103,6 386,1 1,6 81,6 41,9 414,8 -339,2 9,9 -42,1 31,5 -26,1 52,7 37,2	988 128 12 1 18 3 100 561 3 11 9 2 21 1 16 3 59 12 7 4 11 6	1323 196 25 5 37 5 135 668 3 29 26 5 35 8 20 4 17 21 5 6 19 7	13167,4 3390,1 297,7 18,3 243,0 17,8 967,5 7118,4 45,6 148,6 29,3 5,2 150,2 – 300,1 83,5 134,9 21,3 39,6 2,3 23,5 130,5	17949,7 4597,5 608,3 182,5 352,6 58,7 1892,2 8133,0 14,4 542,2 392,4 2,0 226,7 42,7 515,1 33,1 26,3 83,2 40,5 4,4 57,1 40,1 Додаток Л Рентабельність малих підприємств Галузі економіки Прибуток, збиток (-) від реалізації, тис. грн. Рівень рентабельності, збитковості (-), % 2001 2002 2001 2002 Всього Промисловість Сільське господарство Лісове господарство Транспорт Зв’язок Будівництво Торгівля та громадське харчування Матеріально-технічне постачання і збут Заготівлі Інформаційно-обчислювальне обслуг Операції з нерухомим майном Загальна комерційна діяльність по забезпеченню функціонування ринку Геологорозвідувальні організації Інші види діяльності сфери мат. вироб. Житлово-комунальні організації Побутове обслуговування населення Охорона здоров’я, фіз. культура та соц. забезпечення Освіта Культура і мистецтво Наука і наукове обслуговування Управління 409,1 -937,1 -271,8 6,2 120,6 -58,2 -509,3 2545,1 -58,3 -147,1 26,6 -58,0 67,9 – -93,9 -309,6 25,4 -41,7 9,7 -41,9 6,7 127,8 4129,7 -566,6 -622,3 133,0 480,9 75,5 913,9 3259,4 -79,5 148,4 289,0 -1,1 73,0 41,9 214,1 -344,9 6,8 -58,4 24,8 -31,4 41,5 38,8 -7,0 -8,8 -30,6 6,6 -20,5 10,5 -10,9 -8,3 -8,5 -9,1 1,0 21,2 0,7 -74,6 15,7 -19,6 -10,5 -24,9 17,7 -44,7 11,0 -29,7 0,9 -0,9 -5,7 1,9 21,7 9,5 3,2 12,6 -32,8 13,2 6,8 -1,4 1,8 15,8 3,3 -15,8 2,6 -6,4 12,4 -24,5 5,7 15,5 1. Реферат Гігієнічна оцінка протирадиаційного захисту персоналу і радіаційної безпеки пацієнтів при застос 2. Диплом Робота довідково-бібліографічного відділу бібліотеки Національного університету водного господарства 3. Реферат Государственное регулирование экономики 19 4. Реферат Народный календарь и круг жизни русского крестьянина 5. Практическая работа на тему Управленческая психология на предприятии 6. Реферат Методические аспекты использования тестирования для текущего контроля знаний учащихся 7. Реферат на тему Help Put Out The Butt In Teen 8. Курсовая на тему Налогообложение населения в Российской Федерации 9. Реферат на тему Parents Essay Research Paper Parenting is an 10. Реферат Линейчатые поверхности с двумя направляющими и плоскостью параллелизма Bukvasha Правила Контакты