Проблема ефективності використання іноземних кредитів у економіці україни

Виходячи з глибокої системної та структурної кризи економіки, яка багатосторонньо впливає на всі макроекономічні показники України (в тому числі й на розвиток інвестиційного процесу в усьому виробничому комп­лексі, на стан торговельного та платіжного балансів, фінансово-економічну нестабільність тощо), вітчизняне господарство не в змозі забезпечити належ­ного рівня розвитку лише за рахунок власних ресурсів. З огляду на це над­звичайно актуальною є проблема отримання зовнішніх ресурсів.

Зовнішні ресурси можуть бути отримані через міжнародні торгово-еко­номічні зв'язки, іноземні інвестиції, міжнародну технічну допомогу та за­рубіжні кредити. Саме останні і є можливими джерелами одержання Ук­раїною зовнішніх фінансових ресурсів для стабілізації економіки та її виходу із кризового стану. При цьому відразу слід наголосити, що загальною проб­лемою усіх статистичних викладок щодо наданих Україні і отриманих нею іноземних кредитів є розбіжності, часом значні, у їх кількісних характерис­тиках. З цього випливає конча потреба єдиної системи реєстрації всіх іно­земних кредитів.

Залучення іноземних кредитів в українську економіку має стратегічний і тактичний інтереси з боку як України, так і іноземних кредиторів, на що необхідно звертати особливу увагу при укладенні конкретних угод із пози­чальниками.

Стратегічний, довгостроковий інтерес України та інтерес іноземних кредиторів у цілому збігаються, бо полягають у якнайшвидшому входженні на­шої країни в світове господарство без значних соціальних потрясінь, що мо­жуть призвести до революційного спалаху і відкочення назад у напрямку до командно-адміністративної системи.

Щодо тактичних, короткострокових інтересів України та іноземних кредиторів, то вони можуть як збігатися, так і бути протилежними. Останні проявляються передусім у розбіжності інтересів сторін як товаровиробників, що конкурують за збут продукції і одержання прибутку.

У цілому пріоритетами в цих відносинах в Україні є: вирівнювання де­фіциту Державного бюджету, торговельного та платіжного балансів; розвиток приватизації, малого та середнього бізнесу; трансформація економічної структури, співвідношення галузей виробництва на основі ринкової рівнова­ги в новому державному утворенні; розвиток ринкових інститутів.

"Фінанси України", 2'97

Організаційно-правове забезпечення ефективного залучення, використання і погашення іноземних кредитів, координації діяльності законодавчих і виконав­чих органів влади, юридичних і фізичних осіб (усіх форм власності) у цій сфері створюється законами України, Указами Президента, положеннями і постано­вами Кабміну, розпорядженнями, інструкціями, постановами Мінфіну, Мін­економіки, Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі (МЗЕЗТ), НБУ тощо з питань зовнішньоекономічних відносин країни.

Згідно з Указом Президента України від 20.09.95 р. № 852/95 провідним органом у державі з питань упорядкування, залучення, використання та пога­шення іноземних кредитів під гарантії або інші зобов'язання уряду є Валют­но-кредитна рада Кабінету Міністрів України (ВКР). Але треба повернутись до призупиненого положення Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", за яким усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в країні, їло одержують іноземні кредити, повинні протягом трьох робочих днів надіс­лати в НБУ інформацію про ці кредити — загальна сума, валюта, строк.

Іноземні кредити під державні гарантії можна одержати з двох джерел:

1. Від міжнародних фінансових установ — на підставі міжнародних дого­ворів за участю Мінфіну як фінансового агента уряду.

2. Від іноземних країн та їх інтеграційних економічних об'єднань — згідно з міждержавними і міжурядовими домовленостями по кредитних лініях, де агентом визначено Ексімбанк (ЕІБ) України. Індивідуальні кре­дитні угоди укладаються в рамках базової кредитної угоди уряду України і НБУ з конкретним відомим зарубіжним банком чи консорціумом банків, че­рез яких відкриваються кредитні лінії за схемою: іноземна держава чи міжнародна фінансова установа — уряд України — НБУ — ЕІБ — певний одержувач кредиту в Україні.

Основними критеріями відбору і розгляду Мінекономіки, МЗЕЗТом, Мінфіном, Державним ЕІБ проектів, фінансування яких здійснюватиметься за рахунок іноземних кредитів під гарантії або інші зобов'язання уряду Ук­раїни згідно з постановою Кабінету Міністрів від 03.04.95 р. № 234 мають бути: валютна самоокупність; відповідність пріоритетним напрямкам інозем­ного кредитування: сприяння розвитку експортного потенціалу і виробниц­тва імпортозамінної продукції: забезпечення критичного імпорту; впровад­ження інноваційних проектів: забезпечення енерго- та ресурсозбереження;

можливість швидкого здійснення технічного переозброєння і модернізації, а також забезпечення розвитку інфраструктури За постановою Кабміну від 17.08.95 р. № 655 ВКР має розглядати питання про надання гарантій або інших зобов'язань уряду України іноземним кредиторам для забезпечення погашення заборгованості українських юридичних осіб за кредитами в іно­земній валюті, наданими на умовах валютної самоокупності, тільки тоді, ко­ли є договори застави.

Показник ефективності іноземних кредитів комплексний. Його складо­вими є:

ефективність залучення;

Грошово-кредитна політика

ефективність використання;

ефективність погашення.

Ефективність залучення віддзеркалює умови, за яких можна одержати зовнішні фінансові ресурси. До них належать процентні ставки за кредит, строки його погашення, пільговий період тощо. Додатковими умовами, що 'їх висувають передусім міжнародні фінансові установи, є загальноекономічні умови, такі, як жорсткі параметри дефіциту Держбюджету, з чого випливає потреба скорочення у ньому соціальних витрат, прискорення приватизації, структурної трансформації економіки, в тому числі через закриття багатьох існуючих підприємств, та, по суті, політичні умови, коли в державні органи країни-позичальниці посилають радників-контролерів.

Ефективність використання іноземних кредитів є найважливішою складо­вою серед показників ефективності зовнішніх фінансових ресурсів. Вона відображає цільове призначення іноземних кредитів. По-перше, використання їх на виробничі потреби (придбання засобів праці, в тому числі енергоносіїв та сировини) і на закупівлю предметів споживання. По-друге, загальний роз­поділ іноземних кредитів за галузевим принципом. По-третє, використання зовнішніх кредитів для макроекономічної стабілізації. В цілому ефективність використання іноземних кредитів має загальнонаціональний, загальноеконо­мічний, споживновартісний, вартісний, екологічний та соціальний аспекти.

Ефективність погашення іноземних кредитів, своєчасне повернення виз­начається ефективним їх використанням (спрямування в пріоритетні галузі та реальна їх робота).

Суб'єктами іноземного кредитування української економіки реально ста­ли: міжнародні фінансові організації, головним чином такі, як МВФ, СБ, ЄБРР, провідні держави розвинутої ринкової економіки — в першу чергу США як сила, що домінує в міжнародних фінансових організаціях, Німеччи­на, з якою вже склалися особливо тісні економічні відносини, зокрема кре­дитні, Франція, Швейцарія, Італія, Японія та ін., а також таке найвагоміше у світі регіональне інтеграційне угруповання, як ЄС. Поглиблення ринкових реформ в Україні веде до активного розгортання процесу надання їй кре­дитів дедалі більшою кількістю іноземних суб'єктів, до числа яких на основі переговорів різного ступеня завершеності починають входити Канада, Гре­ція, Чехія, Бельгія, Ізраїль та ін. Основи організаційно-правового механізму економічних відносин України з іншими державами та міжнародними між­урядовими організаціями започатковані в Законі України "Про зовнішньое­кономічну діяльність" (розд. IV).

З отриманням зовнішніх кредитних ресурсів пов'язана проблема надзви­чайної ваги для економіки країни в цілому — проблема зовнішнього боргу. Іноземне кредитування формує зовнішній борг країни, а це створює надто критичну ситуацію для будь-якої країни при певних межах цієї заборгова­ності. Двома основними показниками заборгованості є: відношення зовніш­нього боргу до експорту (або ВВП) та відношення обслуговування боргу до експорту.

Щодо відношення заборгованості до експорту країни та ВВП визнача­ють 3 групи:

1. З надмірною заборгованістю, коли ці показники перевищують відпо­відно 220% і 80%.

2. З помірною заборгованістю, коли обидва показники нижчі від зазна­чених, але вищі за 60%.

3. З низьким рівнем заборгованості, коли обидва показники менші за 60%.

За класифікацією країн світу, щодо зовнішньої заборгованості Україна належить до третьої групи держав, які мають порівняно низький рівень її, який, однак, швидко зростає. За розрахунковими даними, на початок 1996 р. сума зовнішнього боргу становила 8,2 млрд. дол. США; ВВП з урахуванням його офіційної частини (40%) та тіньової (60%) становив 75 млрд., експорт країни — 15,3 млрд. дол. США. Звідси відношення зовнішнього боргу до ек­спорту становило близько 54%, до ВВП — понад 10%. Зауважимо при цьо­му, що перше співвідношення швидко наблизилось до другої групи країн, оскільки недостатньо розвивається експорт України.

Щодо співвідношення обслуговування зовнішнього боргу до експорту, яке називають нормою обслуговування боргу, то протягом 1995 р. на обслу­говування зовнішнього державного боргу України було перераховано із Держбюджету суму, еквівалентну 1,4 млрд. дол. США (Щорічна доповідь Президента України. 1995 рік. — К., 1996, с. 187). Тому зазначене співвідно­шення становило близько 9%. Ситуація ж стає критичною (як це має місце в багатьох країнах, що розвиваються), коли воно досягає 20—25%. Проте, як свідчить досвід країн, що розвиваються, неодмінно настає час, коли обслуго­вування зовнішнього боргу починає систематично перевищувати нові над­ходження зовнішніх фінансових ресурсів у країну (тим більше, що борги ро­билися переважно не на виробничі потреби з одержанням прибутку). Така картина з 1997 р. з'являється і в Україні, що тільки-но почала робити свої зовнішні борги ("Голос України", 17.10.96 р.). Тому слід особливо обережно, розсудливо, з необхідними попередніми розрахунками ефективності залучати і використовувати іноземні кредити, особливо значні кредити МВФ та СБ.

Залучення зовнішніх фінансових ресурсів в Україну мас свою етапність, де кожний з етапів характеризується основними джерелами й умовами залучен­ня іноземних кредитів, головними цільовими функціями їх використання, масштабами залучення та погашення. Цілком закономірним є те, що першим етапом залучення в незалежну Україну іноземних кредитів стало надання їх нашому урядові під його гарантії. Це початковий етап входження України у світовий кредитний простір, домінування характеристик якого має бути ко­роткотерміновим — щонайбільше 5 років. Наступним етапом, який уже по­чинає намічатися, переплітаючись із першим, має стати широке залучення іноземних кредитів на приватній не гарантованій державою основі. Станов­лення і розвиток цього етапу пов'язані з формуванням ринкової економіки в Україні, на що й має бути націленим виконання завдань першого етапу.

Фінанси України". 3'9"

Станом на 1 січня 1996 р. Україні було надано кредитів МФО за міжнародними договорами на понад 3 млрд. дол. США, в тому числі (в млн. дол. США) від МБРР - 673, МВФ - 2136, ЄБРР - 198,7, що становить відпо­відно 22,4%, 71% та 66% усіх кредитів МФО. Зазначимо, що строки, на які надано кредити, становлять віл 4 до 7 років під нормальні за світовим рівнем зовнішньоресурсних кредитів проценти. Хоч переговори з МФО було почато ще в 1992 р. після вступу України в МБРР і МВФ, проте активне надання кредитів припадає на період, починаючи з другої половини 1994 р., тобто з часу активізації ринкових реформ.

Центральним питанням ефективності усіх цих кредитів є їхнє цільове призначення. Щодо МБРР, то його кредити Україні мають інституційний і реабілітаційний характер. При цьому 74,3% усіх кредитів МБРР на зазначе­ний час відведено на підтримку критичного імпорту, погашення дефіциту Державного бюджету, платежів по зовнішньому боргу (повністю використа­но в 1994—1995 роках). Це означає, що ці зовнішні фінансові ресурси не слугують безпосередньо національному виробництву, а створюють мож­ливість для виживання існуючих урядів. Ясна річ, що вони можуть ефектив­но з точки зору загальних національно-державних інтересів залучатися тільки на самому початку ринкових перетворень і входження України у світовий ринковий, у тому числі кредитний простір. Наголосимо, що для розв'язання загальних національно-державних інтересів необхідно шукати й знаходити заміну зовнішніх джерел із внутрішніх. Наприклад, тільки втрати Держбюджету України від контрабандної торгівлі цигарками становили по­над 2 млрд. дол. США на рік ("Голос України", 02.08.96 р.). Подібна ж кар­тина і з продажем спиртних виробів. Не випадково, що завдяки вжитим но­вим заходам (зниження контрабанди та ін.) у проекті бюджету-97 запланова­но отримати 1,07 млрд. грн. за рахунок акцизного збору на алкогольні й тю­тюнові вироби ("Голос України", 10.10.96 р.). Зовнішні кредити мають над­ходити переважно на виробничі процеси, що є нормальною світовою прак­тикою розвинутих країн.

Водночас звернемо увагу на те, що наданий МБРР інституційний кредит на реформування державного управління економікою, зокрема фінансами країни (на кінець 1995 р. використано на 11,5%. - Щорічна доповідь Прези­дента України. К., 1996, с. 188), має надзвичайно велике значення для ци­вілізованого переходу до ринкових відносин, чим і визначається його загаль­на економічна ефективність. Чітко визначене призначення для розвитку на­ціонального виробництва з одержанням комерційних прибутків, за рахунок яких і можливе вчасне погашення кредитів, мають реабілітаційні позики МБРР на розвиток ГЕС як альтернативи атомній енергетиці та на розвиток насінництва в Україні, що має особливе значення для розвитку сільськогос­подарського виробництва в країні і виходу її на світові ринки

У 1996 р. МБРР двома траншами виділив кредит у 300 млн. дол. США на експериментальний проект — реконструкцію вугільної промисловості Донбасу і закриття нерентабельних шахт ("Голос України", 17.07.96 р.). Три­вала боротьба за втілення проекту, який не давав гарантій працевлаштування ратів — 16,?% (5 угод); виробництва домобудівних конструкцій — 0,4% (1 уго­да); меблевої промисловості — 0,5% (3 утоди); текстильної промисловості — 5,4% (2 утоди); транспорту і зв'язку — 1,7% (4 утоди).

На закупівлю за кордоном обладнання для виробництва засобів вироб­ництва виділено 18,3% сум усіх кредитів (8 конкретних угод). В тому числі на виробництво устаткування — 2,5% (1 угода); виплавлення та обробку ме­талів — 14,6% (5 угод); хімічну промисловість — 1,2% (2 угоди).

Нарешті на закупівлю за кордоном (в Італії) обладнання для виготовлен­ня українських грошей виділено 4,7% усіх кредитів (3 конкретні угоди).

Таким чином, незважаючи на виробничу спрямованість кредитів інозем­них держав та ЄС, ще досить значна частка їх іде на закупівлю за кордоном продуктів харчування і предметів особистого споживання. Саме собою це нормальне явище, але за умов нестачі відповідних аналогів в Україні. Креди­ти передусім треба брати під розвиток національного виробництва. А ще з точки зору ефективного використання таких кредитів для економіки Ук­раїни конче необхідно, щоб на певну їх частину купувалися товари і у націо­нального товаровиробника. Для цього під час переговорів про угоди із зов­нішнього фінансування слід домагатися від іншої сторони і ставити обов'яз­ком для української сторони, щоб не весь наданий кредит ішов на закупівлю товарів у іноземних товаровиробників, як це має місце. Отже, на даній стадії розвитку України виникає потреба жорсткого державного регулювання, ди­ригування процесом зовнішнього фінансування підприємств, тим більше під державні гарантії перед заимодавцем.

Так, кредити, надані підприємствам за умови погашення за рахунок бюд­жету України, становили на 1 січня 1996 р. 71,5% усіх кредитних коштів. По окремих суб'єктах іноземного кредитування цей процент коливався від 100% за кредити, надані Німеччиною та США за іншими базовими угодами, ЄС, Італією та Швейцарією до 52,2 — 53,7% за першою базовою угодою з Німеч­чиною та угодою з Францією.

Найповніше принцип надання кредитів за умовами валютної самоокуп­ності витримано щодо кредитів першої базової угоди з консорціумом банків Німеччини (46,3% від суми кредит)'). Це був найбільший за сумою коштів кредит українським підприємствам — 53,6% коштів усіх кредитів та 97,7% коштів кредитів, шо надходять із Німеччини.

Іноземними гарантами кредитів під гарантії уряду України та НБУ стали банківські й страхові концерни і фірми Німеччини, Італії. Франції і Швей­царії, державні установи США (Мінсільгосп та Ексімбанк) і керівні органи ЄС із зовнішніх відносин.

Постіііно ведуться довгострокові влжкі переговори з багатьма країнами про надання Україні нових кредитів. Так. у [996 р. отримано кредит Ексім-банку Японії у розмірі, еквівалентному 200 мли. дол. США.

Попри те. іію так важко отримати іноземні кредити на вигідних умовах. застосування їх часто-густо затягується (це стосується кредитів Ексімбанку Японії. ЄБРР — на розвиток насінництва, ЄБРР — на реконструкцію плодоовочевого ринку в Києві тошо). Ба більше, маємо невикористання нада­них кредитів ("Голос України", 28.03.96 р.)

Залучення зовнішніх кредитно-фінансових ресурсів під гарантії уряду України та НБУ є початковим етапом, коли прямі зв'язки між зарубіжними та національними бізнесовими організаціями не мають об'єктивних умов для широкого розвитку. Прямі зарубіжні кредитні лінії для національного бізне­су повинні тісно переплітатися з прямими іноземними інвестиціями і техніч­ною допомогою.

Специфічною формою міжнародного фінансового кредитування України стала реструктуризація боргів за енергоносії з Росією і Туркменистаном. З ос­таннім вона була проведена ще в 1994 р. Щодо Росії, то від такої реструкту­ризації Україна в 1995 р. отримала 2531 млн. дол. США (див. Щорічну до­повідь Президента України, 1995, с. 187). У 1996 р. на 450 млн. дол. США було зменшено борг Росії внаслідок перерахування цієї суми як компенсації за вивезену ядерну зброю ("Голос України", 24.03.96 р.).

У 1997 р. уряд сподівається на одержання зовнішніх кредитів у сумі близько 900 млн. дол. США від СБ та 1 млрд. дол. США інших кредитів на погашення дефіциту бюджету ("Голос України", 22.10.96 р.).

Загалом можна виділити п'ять основних організаційно-економічних нап­рямків підвищення ефективності іноземних кредитів в Україні:

І. Підвищення ефективності організаційно-правового поля, законодав­чо-нормативної бази.

2. Уточнення визначених постановою Кабміну № 234 пріоритетів вико­ристання іноземних кредитів, звівши їх від понад 10 до 2—3 (АПК, паливно-енергетичний комплекс, новітні технології).

3. Вдосконалення організації залучення, використання і погашення іно­земних кредитів.

4. Розвиток досліджень ефективності іноземних кредитів.

5. Підвищення економічної ефективності шляхом:

а) спрямування іноземних кредитів на інвестиції в імпортозамінюючі та експортоспроможні виробництва:

б) обмеження й поступові відмови від отримання іноземних кредитів на покриття дефіциту бюджету, коли він не за рахунок розпитку інвестицій;

в) своєчасної підготовки обгрунтованих бізнес-планів під отримання іноземних кредитів:

г) домагання незв'язаного характеру іноземних кредитів, щоб вони слу­гували національному виробникові, а не експорту товарів країн-постачаль­ниць.

Щодо іноземних кредитів по недержавній, приватній лінії, то їх ефек­тивність має програмуватися на основі спеціальних розробок

Інвестиції

Максименко Е.В.,

кандидат економічних наук

Шляхи активізації залучення іноземних інвестицій в Україну

В умовах гострого дефіциту власних капіталовкладень, необхідних для проведення структурної перебудови економіки, розв'язання проблем її інтег­рації в світову економіку, важливого значення набуває залучення в Україну зовнішніх джерел фінансування, зокрема іноземних інвестицій.

До речі, в рейтингу інвестиційної привабливості країн світу наша держа­ва посідає 135 місце'.

Наслідком цього є надзвичайно малий обсяг надходження в Україну іно­земних інвестицій: 503 млн. дол. США у 1996 р., шо становило 0,1% до за­гальної суми іноземних капіталовкладень світу і 0,4% — до загального обсягу цих вкладень в економіку країн, що розвиваються'. Помірністю надходжень іноземних інвестицій характеризується також 1997 р. — 615,6 млн. дол. США.

Формування і розвиток іноземного сектора в будь-якій країні проходить два етапи. Перший етап є періодом "проникнення" і "приєднання" інозем­ного підприємницького капіталу до господарської системи країни. Другий етап є періодом зміцнення і розширення іноземного виробничого комплексу, успішного впровадження його в господарську систему країни відповідно на однакових умовах із національним капіталом. Цей період характеризується як процес інтенсивного нагромадження капіталу в рамках іноземного сектора. Свідченням цього будуть не тільки пришвидшені темпи і масштаби прямих інвестицій, а й певні якісні зміни в їх структурі. Ці зміни проявляться ось у чому. По-перше, провідну роль у нагромадженні капіталу відіграватимуть уже чинні в країні іноземні компанії, "давні" інвестори. По-друге, неабияк зросте значення самофінансування в накопиченні прямих інвестицій.

Незначний у порівнянні з нашими потребами (7—8 млрл. дол. США що­річно) загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених у економіку України (станом на кінець 1997 р. 2053,8 млн. дол. США), свідчить про мар­кетинговий характер витрат із метою вивчення українського ринку і первіс­ного закріплення на ньому, тобто про перший етап формування й розвитку іноземного сектора

Забезпечення зростання обсягу надходження в країну іноземних іивести-

Международньіи центр проектов и программ развития Инвсстииионньій рейтинг межстранновое сопостааление. — Посредник — 1997. — \і 43 — С 28

Розрахунок зроблений за даними: Перцевая Л И чего они не идут в Россию. чего боят-ся''/Труд - 1997 - № 196.

У іноземних інвесторів зростає довіра до України. Виступ прем'єр-міністра України В.П Пустовойтенка на засіданні Консультативної ради з питань іноземних інвестицій залежатиме, по-перше, від поліпшення макро'економічної ситуації у країні в цілому. Насамперед це стосується зміцнення фінансового становища держави, зокрема скорочення дефіциту консолідованого бюджету: зменшен­ня внутрішнього та зовнішнього державного боргу: подальшого забезпечення стабільності національної валюти (щорічного зниження індексу інфляції);

3 жов­тня 199^ р /'Урядовий кур'єр — 1997. - ,\ї 1&6. — С. 4

зниження вартості кредитних ресурсів, зокрема забезпечення наближення рівня процентних ставок за кредитами комерційних банків до облікової ставки НБУ: реформування відносин власності, зокрема власності на землю;

удосконалення податкової системи; зміцнення економічної стабільності з подальшим зростанням темпів ВВП.

' По-друге, зростання обсягів іноземних інвестицій визначатиметься здій­сненням заходів економічного, нормативно-правового, інформаційного та організаційного механізмів залучення іноземного капіталу, які забезпечили б нормальні, стабільні умови для інвесторів.

Важливим засобом державного регулювання надходження іноземних ін­вестицій в Україну є система оподаткування. У цій галузі слід активізувати роботу щодо приведення норм внутрішнього податкового законодавства до загальноприйнятих міжнародних стандартів.

Необхідно завершити перший етап реформування податкової системи шляхом зменшення кількості податків та спрощення податкового законодав­ства, забезпечення його стабільності й ліквідації існуючих вад і перекосів, суттєво послабити податковий тиск на товаровиробника і запровадити по­даткове заохочення інвестиційної діяльності.

Враховуючи важливість стабільності податкової системи для іноземних інвесторів, доцільно забезпечити випереджувальне внесення змін до подат­кового законодавства, що давало б можливість платникам податків урахувати такі зміни під час планування своєї фінансово-господарської діяльності.

Слід розширити сфери застосування фіксованих податків, а також із ча­сом перевести оподаткування підприємців на єдиний фіксований податок. - Прийняття нової редакції Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (травень 1997 р.) погіршило правовий простір, шо регулює по­рядок оподаткування операцій із цінними паперами, взаємного інвестуван­ня Найбільше це стосується інвестиційних фондів та компаній Так, кошти взаємного інвестування, залучені шляхом розміщення акцій та інвестиційних сертифікатів, згідно з прийнятим законом звільнятимуться від оподаткуван­ня за ставкою 30% (вилучатимуться зі складу доходів) лише при дотриманні двох вимог, які виконати практично неможливо, а саме:

— якщо жоден із засновників фонду, компанії та пов'язаних із ними осіб не володіє більш як 10% статутного фонду;

— якщо не менш як 90% суми річного доходу від інвестиційних опера­цій протягом ЗО днів розподіляється між акціонерами (засновниками) фонду, компанії.

Що стосується першої вимоги, то, як свідчить практика бізнесу, подіб­них фондів і компаній нині на ринку немає Другу ж умову виконати склад­но. оскільки доходи розподіляються на всіх. перш за все серед власників ін­вестиційних сертифікатів.

\Важливим кроком на шляху до активізації процесів іноземного інвесту­вання в економіку України буде впровадження дійових механізмів привати­зації підприємств стратегічними іноземними інвесторами, до яких насампе­ред належать транснаціональні компанії (наприклад, із США, Німеччини, Південної Кореї тощо).

Транснаціональні компанії (ТНК) мають на меті якомога ширше вико­ристання потужного ресурсного потенціалу країни і досягнення прибутку від інвестування шляхом налагоджування в Україні власного виробництва, ди­лерської мережі та експорту продукції. Такі компанії прагнуть укласти з дер­жавними органами угоду на визначений строк про розвідку і добування при­родних ресурсів (зокрема мінеральних). Для інвесторів даного типу найваж­ливішим є політична і соціальна стабільність у країні, чітко визначені власні повноваження. Ці компанії ладні часом піти на чималі витрати в ім'я май­бутнього просування на ринку, коли поліпшиться інвестиційний клімат, з уже завойованих позицій. Від своїх потенціальних українських партнерів стратегічні інвестори в особі ТНК чекають взаємодопомоги із перспективою надалі більш динамічного співробітництва⁴.

Як правило, приватизація проводиться на тлі одночасного визначення необхідності подальшої дерегуляції економічної активності та лібералізації діяльності приватного сектора.

^\-^ Вкладення прямих іноземних інвестицій через приватизацію, як переко­нує зарубіжний досвід, належить до числа найрозповсюдженіших і чинних форм іноземного інвестування.

Переважна більшість національних фірм після відбору прямих іноземних інвестицій стає конкурентоспроможнішою; продаж активів іноземцям обу­мовлює негайне надходження коштів і в кінцевому результаті веде до по­дальших інвестицій, реінвестування прибутку тощо

Беручи до уваги ту обставину, що сертифікатна приватизація і нерозви­неність національного фондового ринку не забезпечили повною мірою залу­чення іноземних інвестицій на розвиток виробництва, необхідно перейти від сертифікатної до грошової приватизації та максимального залучення до цьо­го процесу іноземних інвестицій

Згідно з концепцією другого етапу приватизації в Україні, розглянутою на нараді у Президента в листопаді 1997 р., перехід частково до грошової приватизації визначений уже в 1998 р. Цього року ФДМ України передбачає почати приватизацію 994 середніх та малих підприємств загальною балансо­вою вартістю 50 млрд. грн., а також приватизацію частки державного майна 300 спільних підприємств'. Дія залучення іноземних інвестицій у ці об'єкти запроваджуються міжнародні тендери Дія забезпечення інвестиційного ха­рактеру використання коштів від приватизації передбачається застосування казначейських довгострокових зобов'язань

'Ко.іосов А Иностранньіе инвсстиции в зкономику Украйни: польза или опасность^ / Зкономика Украиньі — 1997 — № 8 — С .20.

Велику перспективу у розгортанні інвестиційної діяльності, зокрема іно­земними інвесторами, за умов великої капіталомісткості українських під­приємств має стимулювання лізингових операцій — гарантованого виду то­варного інвестування

Лізинг має ряд переваг перед іншими видами інвестування По-перше, він найближчий до довгострокових банківських кредитів, що нині так необ­хідно підприємствам. По-друге, лізинг дає змогу забезпечити оперативність і гнучкість у вирішенні виробничих завдань шляхом тимчасового використан­ня устаткування, а не придбання його у власність. По-третє, лізинг умож­ливлює підприємствам (організаціям) — користувачам усіх форм власності — доступ до найпередовішої техніки і дає змогу ліквідувати протиріччя між не­обхідністю використання передової техніки й швидким її моральним старін­ням. Як свідчить зарубіжний досвід, саме прискорення темпів науково-тех­нічного прогресу ініціює бурхливий розвиток лізингу.

Для розвитку цього виду інвестування необхідно створити мережу лізин­гових компаній та спеціалізованих фондів. Одним із таких фондів, наприк­лад, може стати лізинговий фонд технічного розвитку сільського господарст­ва, створений за рахунок бюджетних асигнувань в обсягах, визначених для закупок товарного зерна державними замовниками. Це стане можливим у разі відмови від розміщення держзамовлення на зерно. Використання фонду технічного розвитку сільського господарства буде здійснюватися лише на придбання техніки, причому на засадах платності (до 50% кредитної ставки НБУ) і зворотності (не пізніше як через 5 років) через уповноважені банки.

Важливим кроком на шляху формування повноцінної інфраструктури ко­лективних інвестицій є становлення недержавних пенсійних та пайових фон­дів, дія чого будуть залучені кошти населення. Ці фонди мають стати ефектив­ним інструментом спільного інвестування у першочергові сфери економіки.

Перевага пайових інвестиційних фондів полягає, по-перше, в тому, що існує система стримувань і противаг, ефективнішого контролю за цими фон­дами внаслщок поділу депозитарних і управлінських функцій, а також неза­лежності спеціалізованого депозитарію від керуючого пайовим інвестицій­ним фондом компанії. Це зумовлює відповідно більш високу довіру населен­ня (колективного інвестора)

По-друге, коли працюють із пайовими інвестиційними фондами, не ви­никає банківських ризиків і внаслідок цього зменшуються ризикові розмі­щення активів.

^\ Лшовой В Новая программа приватиіации на 1998 г булет представлена Президенту Укрзиньі ло 10 декабря /Посрсдник. — 1997 — № 48 - С 5

Фж.ж,.и України". 6'48

По-третє, поява пайових інвестиційних фондів і їх успішна діяльність запустять механізм конкуренції на ринку колективних інвестицій, що спри­ятливо позначиться на становиш! інвесторів'.

Аналіз умов іноземного інвестування у першій половині 90-х років свід­чить про те, шо воно сконцентроване в країнах, які регулюють його залучен­ня Першою з таких умов було відкриття ринків цінних паперів для інозем­них інвесторів.

В Україні нерозвиненість фондового ринку, відсутність механізму участі іноземних інвесторів в операціях на вторинному ринку цінних паперів є ти­ми негативними обставинами, які суттєво стримують іноземних інвесторів при вкладанні капіталу.

Забезпечення освоєння емісії середньо- і довгострокових цінних паперів із цільовим інвестиційним призначенням, а також подальший розвиток інф­раструктури фондового ринку (систем реєстрації власників, незалежних реєстраторів тощо) спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату При­чому, щоб прискорити створення такого важливого елемента фондового ринку, як система національного депозитарію, доцільно залучити кошти міжнародної технічної допомоги.

.Важливого значення в державному регулюванні припливу іноземних інвестицій в Україну набуває запровадження механізму заохочення комер­ційних банків до надання довгострокових кредитів під конкретні інвести­ційні проекти. Нині пасивність комерційних банків у довготерміновому кредитуванні зумовлена недостатністю ресурсів. З іншого боку, високі про­центні ставки призводять до того, що кредитні кошти стають економічно недоцільними.

У зв'язку з цим заслуговує на увагу також досвід розвинутих країн (зок­рема Японії) щодо системи довгострокового кредитування'. Це стосується й створення відповідної банківської системи, банківських інститутів, які шля­хом акумуляції та розміщення грошових вкладів і кредитів сприяли б активі­зації інвестиційних процесів у виробничій сфері. Насамперед це створення спеціалізованих банківських установ — банків довгострокового кредитування (БДК).

Сьогодні в Японії налічується три БДК - Індустріальний банк Японії. Банк Японії з довгострокового кредитування та Японський кредитний банк

У порівнянні із звичайними комерційними банками БДК притаманні певні специфічні риси. По-перше, основою кредитування звичайних комер-і!і;]нг\ банків с короткострокові та середньострокові кредити. На відміну від них. інвестиції БДК спрямовані на розвиток підприємств і модернізацію їх устаткування, передбачають створення самого устаткування, його навантаження та поступову появу прибутку на інвестиції Таким чином, кредитуван­ня набуває форми довгострокових позик

Ье.іяев Ю А Новьж итап в развитиіі паевьіх іінвестиционньіх фонлов / Фннансьі -199" - \: 9 - С 63

^Ф\к.іев В Т.осві.1 Японії > довгостроковому кредитуванні економіки ,' Економіка У» р.чнн — 199" — ,\: 10 — С ~~—~ї

По-друге, як правило, комерційні банки здійснюють кредитування під плаваючий процент, рівень якого змінюється кожні 3—6 місяців. При отри­манні довгострокових кредитів та подальшій оцінці рентабельності інвести­цій, які здійснюються в устаткування, підприємствам треба враховувати про­центи по кредитах як необхідні витрати. Саме необхідністю передбачення розмірів процентних виплат і зумовлене встановлення БДК фіксованого процента для кредитування підприємств

По-третє, якщо б для здійснення довгострокового кредитування під фік­сований процент БДК залучали кошти через короткострокові депозити, як це роблять звичайні комерційні банки, вони б підпадали під ризик ліквідності й не змогли б досягти стійкого стану. Тому для БДК необхідним є залучення коштів на довгий строк і під фіксований процент. Однак при наданні цьому форми звичайних депозитів кошти вкладників були б зв'язаними. Але якщо виходити з інтересів інвесторів, то для масштабної мобілізації довгострокових капіталів найприпустимішим є такий спосіб, коли в основі своїй інвестиції здійснюються на довгий строк, але при цьому набирають форми цінних папе­рів, які завжди можна комусь передати. Цим зумовлене те, що БДК спира­ються у залученні коштів на випуск цінних паперів — грошових позик.

Якщо розглядати, що саме може бути використано в Україні з японської системи довгострокового кредитування, то це передусім створення банків довгострокового кредитування. Саме вони мають спрямувати свою діяль­ність на підтримку українських підприємств, особливо пріоритетних галузей, з метою створення конкурентоспроможного та високорозвинутою промис­лового комплексу в Україні. За рахунок банків довгострокового кредитуван­ня був би можливим також розвиток наукомістких галузей.

Доцільним є також відкриття в Україні відділень першокласних інозем­них банків, створення комерційних банків за участю іноземного капіталу, а також приватних інвестиційних банків. Саме приватні інвестиційні банки повинні спеціалізуватися на кредитуванні інвестиційних проектів вартістю до 7 млн. дол. США', тобто охопити незайняту нині міжнародними фінансо­вими інститутами (ЄБРР і Світовим банком) інвестиційну нішу.

Перехід на кредитний механізм інвестування дасть змогу створити надій­ну. самовідтворюючу ресурсну базу. а державне регулювання процентних ста­вок по таких ресурсах зніме проблему збитковості кредитів для позичальників.

Поліпшення інвестиційного клімату в Україні значною мірою зумовлене створенням надійної системи страхування від ризиків прямих іноземних ін­вестицій. які сьогодні іноді важко спрогнозуватіі 3 цією метою необхідно остаточно в законодавчому порядку врегулювати страхування ризиків у період проведення інвестиційної діяльності, створити Фонд державних гарантій на основі заставної системи, Національну страхову компанію, забезпечити активний вихід на міжнародні страхові (перестрахувальні) ринки, створити за участю держави страхові організації або представництва в одному із виз­наних у світі страхових (перестрахувальних) центрів, а також активізувати ді­яльність, пов'язану з приєднанням України до міжнародних конвенцій стра­хування інвестицій та захисту інвесторів.

''ЄБРР задоволенні! використанням інвестицій в Україні і прагне їх розширення / Га­лицькі контракти — 1996 — № 11 — С 21

Одним із найперспективніших напрямків залучення іноземного капіталу в Україну має стати розгортання мережі інвестиційних фондів і компаній. У цьому зв'язку великого значення набуває надходження венчурного капіталу Венчурний (ризиковий) капітал асоціюється з фінансуванням інновацій і на­уково-технічного прогресу. Він відрізняється від інших джерел фінансування трьома елементами: інвестиція, як правило, здійснюється у формі участі в статутному фонді підприємства; інвестиція є довгостроковою; інвестори бе­руть активну участь у діяльності компанії, яку вони фінансують .

Основними галузями в Україні, які потребують ін'єкції ризикового капі­талу, є передовсім агропромисловий комплекс, енергетика, транспорт, зв'я­зок. Необхідний цей капітал і для впровадження науково-технічних розробок українських учених і конструкторів.

Активізації залучення іноземних інвестицій в Україну сприятиме подаль­ша дерегуляція економіки.

Слід запровадити сучасні системи бухгалтерського обліку і звітності згід­но з заходами щодо реформування податкової та інвестиційної політики, створити інтегрований із системою національних рахунків план рахунків бух­галтерського обліку фінансово-господарської діяльності підприємств, змінити порядок обчислення і обліку валових доходів і витрат, запровадити єдину систему рахунків фінансового обліку та окрему систему аналітичного обліку.

Використання бухгалтерських документів за європейськими стандартами потрібне також при розробці методичного забезпечення оцінки кредитних ризиків, пов'язаних із кредитуванням інвестиційних проектів.

Необхідно також забезпечити прискорення амортизаційного процесу, за­провадити сучасні системи нарахування амортизації, в тому числі прискореної.

Першим кроком у цьому напрямку стала нова редакція Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", прийнята Верховною Радою України у травні 1997 р. Згідно з цим законом замість лінійного методу на­рахування амортизації, за яким кожний вид окремої (третьої) групи основ­них фондів амортизується рівними частками, виходячи з його первісної вар­тості й строку використання, запроваджується метод спадного балансу, а та­кож можливість застосування прискореної амортизації.

Суть цього методу полягає в тому, шо платник податку може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів третьої групи, придбаних після набуття чинності цим законом, за такими нор­мами: 1-й рік експлуатації — 15%; 2-й рік — 30%: 3-й рік — 20%: 4-й рік — 15%: 5-й рік - 10%; 6-й рік - 5%; 7-й рік - 5%"'.

^ Степаненко А С Венчурне фінансування інвестицій і перспективи його використання і Україні / Фінанси України. — 1997. — № 3. — С 47

Нарахування амортизації таким чином має збільшити приведену вартість амортизаційних відрахувань, а отже, приведену вартість прибутку після опо­даткування.

Подальшій дерегуляції економіки сприятиме встановлення прозорої й чіткої системи взаємовідносин із міністерствами, іншими органами цент­ральної та місцевої влад. Цьому також сприятиме максимальне спрощення процедур, шо регламентують взаємовідносини у галузі залучення іноземних інвестицій.

Негативний вплив на іноземне інвестування має значна невідпрацьова-ність і невідлагодженість правової сфери. Дублювання законодавчих актів, які продукуються різними урядовими структурами, уведення законів зворот­ної дії шляхом зміни статей поправками, внесення до них доповнень і змін призводить до первинності інструкцій та листів різних закладів, а не самих законів, до існування громіздкої нормативної бази. Зокрема, в 1996 р. діяль­ність іноземних інвесторів регламентувалася більш ніж 100 нормативно-за­конодавчими актами". Перманентні зміни законодавства і численні внесен­ня коректив до нього свідчать про маніпулювання правовим полем, чого не визнає цивілізований ринок.

Нині основним нормативним документом, який регулює вкладення зовнішніх коштів, є Закон України "Про режим іноземного інвестування" (1996р.).

До істотних вал цього закону слід віднести, по-перше, відсутність крите­ріїв пріоритетності об'єктів і галузей, які повинні регулюватися, що усклад­нює проблему надання пільг при залученні капіталу. По-друге, законом здій­снюється регулювання тільки прямих іноземних інвестицій без урахування портфельних.

Створення й удосконалення законодавчої бази, яка б забезпечила нор­мальні, стабільні умови для іноземних інвесторів, доцільно проводити, по-перше, шляхом унесення в Закон України "Про режим іноземного інвесту­вання" змін та доповнень, шо передбачатимуть:

— визнання іноземною інвестицією придбання цінних паперів, у тому числі облігацій внутрішньої державної позики;

— звільнення від увізного мита іноземних інвестиції! у вигляді устатку­вання. оснащення, шо вносяться до статутного фонду підприємств з інозем­ними інвестиціями.

^Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підпркемств"./Урядовии кур'єр — 1997 — ї». 105-106 -СІ]

Гаврилюк О. Условия осушествления иностранного инвестирования /Зкономнка Укра-иньі - 1997 - № 8 - С 15

агентств і організацій з їх допомогою буде здійснюватися впровадження програм сприяння прямим іноземним інвестиціям.

Назріла необхідність утворення при Кабінеті Міністрів України Міжві­домчої координаційної комісії для супроводження інвестиційних проектів, а також інституціонального блоку в Кабінеті Міністрів України, відповідаль­ного за сприяння розвитку інвестиційної діяльності.

^\ Як переконує світовий досвід, пошук об'єктів інвестування починається з аналізу інвестиційного клімату відповідної країни. Від того, наскільки він сприятливий, залежатиме кінцеве рішення інвестора: чи є конкретно вибра­на країна привабливою для вкладання капіталу. З огляду на це актуальним є визначення центрального органу виконавчої влади, який здійснюватиме оцінку інвестиційного клімату і постійний моніторинг рейтингу інвестицій­ної привабливості України. Таким органом може також бути створений на правах суб'єкта підприємницької діяльності за участю кредитів Світового банку Центр моніторингу інвестиційного клімату в Україні.

Необхідно розвивати й такі нові організаційні елементи інвестиційної інфраструктури, як бізнес-центри, технопарки, інформаційно-консультативні центри, спільні міжнародні центри, а також забезпечити створення мережі інформаційно-аналітичних центрів. Основною функцією цих структур буде вирішення питання щодо інформаційного, науково-консультативного і кад­рового забезпечення залучення в країну іноземних інвестицій, надання кон­кретної допомоги інвесторові, захист його інтересів. Це насамперед створен­ня відповідно до міжнародних стандартів інформаційного банку даних об'єк­тів, то потребують інвестицій по регіонах і галузях економіки, а також бан­ку даних про нормативно-правові акти, що регламентують інвестиційну ді­яльність в Україні, з виданням їх іноземними мовами.

Таким чином, розв'язати проблему залучення іноземних інвестицій в еко­номіку України можна тільки за умов як поліпшення макроекономічної ситуа­ції у країні в цілому (насамперед це прискорення проведення реформ, удоско­налення грошово-кредитної та валютної політики, створення умов для виник­нення ефективних приватних власників, посилення боротьби з корупцією), так і послідовної реалізації системи взаємозв'язаних економічних, правових, організаційних і інформаційних заходів, спрямованих на утворення привабли­вого інвестиційного клімату й пожвавлення інвестиційної активності