Тема. Управління інвестиційним процесом

Вид заняття: лекція

Мета заняття: навчити студентів що являє собою макроекномічне регулювання інвестиційного процесу, а також індикативне планування інвестиційної діяльності. Що представляє собою бізнес-план і з яких розділів він складається.

Міжпредметні зв'язки: "Інвестиційне право", "Економіка підприємств".

Виховна мета: виховати самостейно мислячу особистість.

Література: 1. Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність. - К., 1998р.

2. Омельченко А.В. Інвестиційне право. - К., АТІКА, 1999р.

3. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. - К.: "Лібра", 1998р.

План

1. Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів.

2. Індикативне планування інвестицій.

3. Бізнес-план, його розділи і показники.

1. Регулювання інвестиційного процесу в державі з ринковою економікою здійснюється:

- через державну інвестиційну політику, яка визначає та підтримує пріоритетні напрямки розвитку економіки;

- через індикативне планування певних показників та встановлення нормативів регулювання інвестиційного процесу;

- шляхом забезпечення належного функціонування договірно-правової системи;

- через порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт.

За умов України активізація інвестиційного процесу як передумова виходу із кризи неможлива без державної підтримки.

Теоретично існує два крайніх підходи стосовно державного втручання в інвестиційний процес. В першому випадку держава через виконавчі органи влади бере на себе якомога більше функцій управління: забезпечує проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами та обладнанням, фінансує проект та розподіляє прибутки від інвестицій та ін. В умовах України це привабливо для державного сектора економіки.

Для інших суб'єктів інвестування держава повинна надати максимальну свободу (волю) і впливати на інвестиційний процес через податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему пільг та санкцій.

Таким чином, ключовим питанням є визначення частки бюджетного фінансування в загальному обсязі інвестицій.

Сьогодні це, звичайно, повинна бути невелика частка, за рахунок якої інвестуються лише вкрай необхідні проекти (соціальні програми).

2. Розробка перспективної структури інвестицій за формами власності - дуже важливий напрямок регулювання інвестиційного процесу. При цьому слід зважати на те, що майже завжди бюджетні кошти не є відособленим джерелом фінансування. В західних країнах інвестиційна політика передбачає корпоративну участь держави у спільному інвестуванні проектів, впровадження державних позик для реалізації великих проектів, датування перспективних науковомістких проектів та ін.

У макроекономічному аспекті інвестиційна діяльність є процесом закладки майбутнього економіки країни. Що більші обсяги інвестицій сьогодні, то більшими будуть обсяги валового внутрішнього продукту країни завтра.

Обсяг фізичного зношення основних фондів за рік визначається розміром нарахованих за рік амортизаційних відрахувань. Зношені основні фонди мають змінюватися новими, що створюються за рахунок прямих інвестицій (капітальних вкладень). Якщо обсяг інвестицій за рік з усіх суб'єктів інвестиційної діяльності дорівнює загальному фонду амортизацій на всіх підприємствах країни, то відбувається процес простого відтворення, тобто обсяг відновлення дорівнює тільки фізичному зношенню, фондів. Якщо обсяг інвестицій більший від амортизаційного фонду, то це розширення відтворення, що є бажаною пропорцією і для країни в цілому, і для конкретного підприємства. Цілком негативним явищем є процес згортання економіки, коли інвестиції не покривають навіть обсягів нарахованої амортизації.

За макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності відповідають органи державної влади країни. У розпорядженні держави - важелі як спрямовані дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.

Грошово-кредитна державна політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка, по суті, репродукує зростання коштів в економічній системі.

Процес управління інвестиційною діяльністю підприємства має кілька типових функцій, що можна означити метою реалізації обраної стратегії. Інвестиційна стратегія завжди пов'язана з поточним станом підприємства, його діючою технічною, технологічною та фінансовою базою, існуючою фінансово-господарською діяльністю.

Найбільш суттєвим фактором інвестиційної діяльності є наявність фінансових ресурсів. Це перша умова формування інвестиційних планів і водночас головне обмеження. Конкретна структура обраної інвестиційного портфеля, тобто спеціально підібраного набору конкретних інвестиційних проектів, що прийняті до реалізації. На стадії реалізації кожного проекту поняття інвестиційного портфеля визначає структуру інвестицій. Формування інвестиційного портфеля - завдання багатокритеріальне, що повинне вирішуватися для майбутнього періоду, і базуватися на прогнозах.

2. Ринкова система господарювання потребує відповідних систем передбачення розвитку економіки держави. Тому на зміну жорсткому директивному плануванню, за якого затверджений владою план набуває сили закону, приходить індикативне планування. Взагалі планування або програмування незалежно від державного устрою вважалося головним засобом управління економікою держави. Відмінні ознаки індикативного планування:

- рекомендаційний характер показників (індикаторів) плану;

- індикатори або орієнтири, які передбачає на майбутнє держава, досягаються за допомогою певних заходів управління - регуляторів.

На державному макрорівні повинні впроваджуватись глобальні індикатори, як то: валовий внутрішній продукт, національний доход, рівень інформації; стан фінансів, грошового обігу, фінансового товарного та валютного ринків; рівень межі забезпеченості, мінімальна зарплата та пенсія, середня зарплата; обсяги експорту та імпорту, показники обсягу та структури інвестицій.

Досягнення цих індикативних показників повинно забезпечити впровадженням певних економічних регуляторів, тобто норм і нормативів податкових митних ставок, акцизних зборів, амортизаційних відрахувань, поточних витрат, планових нагромаджень в будівництві, облікових процентних ставок та норм обов'язкових резервів Національного банку тощо.

Індикативне планування інвестицій здійснюється відповідно до головних індикаторів розвитку національної економіки та визначених пріоритетів. Їх обсяг визначається відповідно до прирощення виробничих потужностей та головних фондів всіх виробничих галузей та соціальної сфери. Таким чином, головний показник інвестиційного плану (прогнозу) - введення в дію виробничих потужностей та об'єктів соціальної сфери, який визначається в натуральних одиницях виміру.

Індикатор введення в дію виробничих потужностей узагальнюється стосовно відтворювальної структури інвестицій, тобто підсумком: за рахунок нового будівництва, реконструкції та переозброєння за винятком потужностей, вибуття яких очікується в плановому періоді.

Індикативні плани передбачають обсяги необхідних та бажаних інвестицій, як в державному, так і в недержавному секторах економіки.

3. Планування інвестиційної діяльності будь-якого підприємства починається після розв'язання питання про те, чи варто вкладати кошти в цей проект, тобто, чи достатній буде позитивний грошовий потік для відшкодування витрат і одержання певного прибутку.

Для того, щоб визначити кінцеві результати інвестиційного процесу, що розпочинається, необхідно кожному його учаснику мати на руках грамотно складений бізнес-план.

Бізнес-планом інвестиційного процесу є документ, який включає всі головні параметри підприємства, що створюється.

Вивчення літературних джерел та узагальнення досвіду роботи іноземних та вітчизняних бізнесменів дозволяє запропонувати приблизну методику складання бізнес-плану, головні вимоги до його розділів та форми.

Підставою для розробки бізнес-плану або його складовою частиною є техніко-економічне обгрунтування проекту, яке зазнало експертизи і затверджене в установленому порядку.

За ринкових умов суб'єкт господарювання складає бізнес-план в першу чергу для себе; оскільки планування його діяльності не регламентується державними органами і тому відсутні якісь нормативи щодо складу та обсягу бізнес-плану. Він може включати від кількох до десятка і більше розділів. Узагальнюючи світовий досвід, можна з певністю стверджувати, що, наприклад, банки вимагають наявності в бізнес-планах таких розділів: загальна характеристика проекту, маркетинг ринків збуту продукції, план виробництва, план фінансування.

Найважливіша роль в бізнес-плані інвестиційного проекту відводиться розділу "Оцінка ринку збуту продукції", який містить:

- відомості про територію та місткість ринку. Можлива місткість ринку - це загальна вартість товарів, яку покупці, що знаходяться в певному регіоні, можуть придбати за певний період часу. Вона залежить від багатьох чинників: соціальних, кліматичних, національних особливостей жителів регіону, а головне економічних, тобто від рівня доходів потенційних покупців. Тому при складанні бізнес-плану проводяться маркетингові дослідження, вивчаються можливі поширення ринку збуту, оцінюються стан виробництва та впровадження нових видів продукції, можливості розвитку фірм-конкурентів, як вітчизняних, так і зарубіжних.

Бізнес-план інвестиційного проекту обов'язково повинен включати "План виробництва продукції, робіт або надання послуг", в якому передбачається: міра освоєння пропонованої до виробництва продукції (науково-технічні розробки, робоче проектування), наявність документації про правове забезпечення проекту.

Якщо на діючому виробництві планується освоєння нової продукції, то плану виробництва передує план технічного переозброєння або реконструкції, підгрунтям якого є окремий інвестиційний проект.

План виробництва складається залежно від виду інвестиційного проекту. Тому цей план повинен мати два підрозділи: 1) планування виробництва будівельно-монтажних робіт; 2) планування виробництва продукції. У першому підрозділі плануються річні обсяги інвестицій та будівельно-монтажених робіт, терміни поставки обладнання, враховуються ризики, пов'язані зі створенням підприємства. У другому - річні обсяги приросту виробництва продукції, витрати ресурсів на ці цілі, враховуються ризики, пов'язані з експлуатацією підприємства та передбачаються заходи щодо зменшення цих ризиків.

Узагальнюючим розділом бізнес-плану інвестиційного проекту є "Фінансовий план". В складі цього розділу необхідно опрацювати декілька документів:

- розрахунок обсягу реалізації продукції;

- баланс грошових витрат та надходжень;

- таблицю доходів та витрат;

- зведений баланс активів та пасивів;

- ризики, що передбачаються, їх оцінка та заходи щодо запобігання.

Якщо бізнес-план розробляється для діючого виробництва, необхідно дати в ньому характеристику підприємства та доцільність його розвитку.

1. Губський В.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі.

2. Щукін Б.М. Інвестиційна діяльність. - К., 1998р.

3. Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні. - К., 1998р.