Міністерство освіти та науки України

Інститут економіки та підприємництва

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

"Сутність та функції грошей"

Виконав:

Студент групи №14

Міщук Анатолій

Перевірив:

Федик П.Д.

Тернопіль - 2001

План

Вступ

1. Сутність та походження грошей

2. Функції грошей . Види грошей

3. Альтернативні теорії грошей. Сучасні теорії грошей.

Висновки.

Список літератури

Додатки

Вступ

Ринкову економіку неможливо уявити без розвинутої грошової системи з різноманітними механізмами регулювання грошового обігу, грошової маси, валютного регулювання. Для цього необхідні знання сутності й функцій грошей. Ці питання є досить складними, суперечливими і багатогранними. Оскільки підходи до їх вирішення дуже різноманітні, іноді навіть протилежні один одному, як і в класичних працях науковців, так і в дослідженнях сучасників, то є очевидною складність грошей як об’єкта вивчення і теоретичного пізнання. Тому з’ясування сутності і функцій грошей передбачають всебічний розгляд і простеження існуючих теорій, концепцій щодо вирішення цих питань, систематизацію і аналіз усіх теорій для полегшення вивчення такої складної категорії, як гроші.

Так, для з’ясування сутності грошей важливо простежити різноманітні погляди науковців стосовно визначення грошей, спробувати їх об’єднати за певними критеріями у групи, бо лише у єдності та взаємозв’язку можна зробити на їх основі ґрунтовний аналіз і висновки. Найбільш обґрунтовано історичну суть і функції грошей розкивають концепції, які розглядають їх через розвиток форм вартості. Не можна досконало пізнати суть грошей, не пізнавши причини їх виникнення, походження, не з’ясувавши їх природу, не дослідивши історичний розвиток, зокрема, розвиток та зміну функціональних форм грошей. Можна сказати, що сутність реально проявляється лише через форми грошей, оскільки вони взаємопобудовані історією розвитку грошових відносин, внаслідок чого відбувалась модифікація грошових форм, поява нових, а також тому, що форми є свого роду відображенням грошових функцій, тобто вони є похідними функцій грошей. А функції у свою чергу теж характеризують сутність грошей шляхом розкриття їх призначення в економічній системі і грошових відносинах. Для більш детального вивчення функцій варто розглянути не лише напрямки дії та реалізації окремої функції, а й взаємозв’язок та взаємодію функцій між собою. Гроші - це невід'ємна й істотна частина фінансової системи кожної країни. Називаються вони доларами чи гривнями, фунтами чи франками, гроші служать засобом оплати, засобом збереження вартості й одиницею рахунка в усіх, окрім як самих ранніх економічних системах.

Проблема суті сучасних грошей набула особливої гостроти, бо без глибокого розуміння їх природи не можна ні будувати сучасну грошову систему, ні ефективно регулювати її. А це особливо важливо у період трансформації економічної системи України, становлення національної грошової системи.

У цій роботі я намагатимуся розглянути сутність грошей, їхнє економічне значення, і фактори, що визначають їхню сутність. Також буде зроблена спроба показати, наскільки велике економічне значення грошового обміну і яку роль гроші грають у формуванні економічної політики. Потрібно відмітити, що тема історії виникнення й розвитку грошей буде також порушена. Раціонально буде розглянути це коло питань за вищенаведеним планом.

1. Сутність та походження грошей

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші — це специфічний товар, що має властивість об­мінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним екві­валентом. Як такі гроші виходять в окремих своїх функціях далеко за межі сфери товарного обміну й обслуговують усі сфери економі­ки, зокрема нагромадження вартості, її розподіл, перерозподіл та використання, у тому числі на потреби інвестування.

У літературі існує безліч різних визначень грошей, які значно відрізняються одне від одного. Під грошима часто розуміється все те, що звичайно приймається в обмін на товари і послуги; продукт угоди між людьми; товар особливого роду, ще виконує роль загального еквівалента; те, що використовується як гроші . Л. Харріс визначає гроші як «будь-який товар, що функціонує як засіб обігу, лічильна одиниця й засіб збереження вартості». Р. Барр пише, що «гроші можуть бути визначені як засіб обміну, загальноприйнятий у даному платіжному співтоваристві». С. Фішер, Р. Дорн-буш і Р. Шмалензі вважають ключовим моментом у визначенні грошей їх платіжну функцію: «Гроші—загальновизнаний засіб платежу, який приймається в обмін за товари і послуги, а також при оплаті боргів.” Яскравим прикладом суто функціонального підходу в цьому питанні слугує визначення К.Р.Макконнела і С.Л.Брю: “Гроші - це те, що гроші роблять. Усе, що виконує функції грошей, і є гроші”

Підсумовуючи різні визначення сутності грошей (а їх дуже багато) я виділила такі особливості:

- грошима у широкому змісті можуть бути названі будь-які знаки цінності, що служать для розміну, придбання інших предметів, чи наймання людської праці;

- гроші - це суспільний інститут, що збільшує багатство, знижуючи витрати обміну і, сприяючи більшій спеціалізації відповідно з наявними порівняльними перевагами людей;

- Переваги використання грошей, у порівнянні з натуральним обміном, величезні. Витрати обміну були б набагато більші, а суспільне багатство внаслідок цього набагато менше, якби не існувало грошей, що значно полегшують весь цей процес. В економічній системі, обмеженій натуральним обміном, людям приходилося затрачати непомірну кількість часу на пошук тих, із ким їм було б вигідно обмінюватися.

- Гроші це те, що приймають як сплату за товари, послуги і борги, отже гроші – це засіб обміну. Люди приймають гроші в обмін на товари і послуги, щоб потім обміняти гроші на ті товари і послуги, які вони хочуть придбати. Без такого засобу обміну люди повинні звертатися до бартеру - безпосереднього обміну товарів і послуг на інші товари і послуги - дуже неефективного засобу здійснення обміну. При бартері необхідно знайти партнера, у якого є те, що вам треба, а він повинний хотіти те, що ви пропонуєте до обміну. Це вимагає вишукування всіх потенційних партнерів по обміну, здатних задовольнити потреби і побажання один одного в товарах і послугах, а потім досягнення згоди за умовами обміну. У такий спосіб бартер приводить до високих витрат, зв'язаних з пошуком.

- Гроші служать також розрахунковою одиницею або «мірою вартості». Роль грошей як «одиниці виміру» дозволяє використовувати встановлені ціни для угод.

Історія появи грошей.

За первісного періоду існування людського суспільства панувало натуральне господарство. Вироблена продукція призначалася для власного споживання. Поступово відбувалася спеціалізація людей на виготовленні певних видів продукції. Надлишки стали використовуватися для обміну на іншу продукцію, необхідну даному виробнику. Суб'єкти почали виробляти продукцію не тільки для власного споживання, але й для обміну на інші товари - для реалізації. Для безпосереднього обміну товару на товар потрібна потреба продавця саме в тому товарі, що пропонується іншою стороною. Отже, обмін товарами може відбуватися при наявності потрібних товарів в обох сторін, що вступають в угоду. Ця умова істотно обмежує можливості товарообміну. Треба врахувати, що при обміні повинна дотримуватися вимога еквівалентності вартості товарів, що беруть участь в обміні, це також обмежує обмін. Прагнення до розвитку обміну стимулювало виділення з різноманіття обмінюваних товарів деякого еквівалента, використовуваного при обміні товарів. Поступово виділялися товари, що володіли високою ліквідністю (здатністю до реалізації). Це була худоба, хутро, дорогоцінні камені, сіль, зерно, дорогоцінні метали. Саме останні (головним чином золото) були виділені як загальний еквівалент. Цьому сприяли кілька якостей, властиві золоту: рідкість, однорідність, подільність, тривалість збереження, портативність. Отже, товар, що володіє найбільшою ліквідністю стає грошима. По визначенню: гроші – це абсолютно ліквідний засіб. Треба помітити, що гроші з'явилися як результат економічних відносин у господарському житті людей. Тобто поява грошей є абсолютно об'єктивною.

Виникнення грошей тісно пов'язано з історичним процесом обміну товарів і зміни форм власності. На ранніх ступінях суспільної історії обмін носив випадковий характер. Такому обміну відповідала проста чи випадкова форма власності, при якому один товар виражав свою вартість в іншому протилежному йому товарі-еквіваленті. Товар-еквівалент служить для вираження вартості першого товару.

Виділення скотарських і землеробських племен привело до регулярного обміну і появи повної форми власності. Ця форма відрізняється від простої тим, що при ній в обміні беруть участь численні товари, а тому кожен товар може бути обмінений на різні товари-еквіваленти.

Розгорнута форма власності виражала більш розвинений обмін. У той же час вартість кожного товару не діставала закінченого вираження. Оскільки число товарів-еквівалентів було невизначеним, вартість діставала різноманітне і різнорідне вираження. Тому виділялися товари, що у даний період часу на місцевому ринку товарів стали виражатися в одному товарі, що стає загальним еквівалентом. Виникла загальна форма вартості. Поступово в результаті розвитку обміну з декількох товарів виділився один товар, що став грати цю роль постійно. Народжується грошова форма власності.

Грошима стає будь-який найбільш важливий предмет споживання. У багатьох народів роль грошей грала худоба. Латинська назва грошей - pecunia - походить від pecus - худоба. Гомер, говорячи про деякі види зброї, оцінював їх у биках. У різних народностей грошима були цукор, слонова кістка, хутро, опіум, какао, і т.д.

Отже, історично гроші виділилися із загального світу товарів і самі спочатку були і звичайним товаром, і специфічним товаром - грошима. Подальший хід історії привів до ліквідації товарної форми грошей і переходу до нових форм. Розглянемо, як же це відбувалося.

Склалося так, що гроші мають товарну природу, але є не звичайним, а специфічним товаром, постійно виконуючи роль загального еквівалента. Таким еквівалентом часто була монета.

Слово «монета» виникло внаслідок того, що стародавні римляни використовували Храм богині Монета як майстерню для карбування монет. Монети вперше з'явилися в Лідії і Древній Греції 8-7 у до н.е. З'являючись у розвинутих державах, монети швидко поширювалися на сусідні варварські племена, потім усе далі і далі. Згодом усі місця, де виготовлялися монети, сталі називати «монета». Монети, як такі, існують усюди приблизно вже протягом 2500 років, але, як відомо, їм передували різні предмети, які використовувалися як гроші. У настінних малюнках Древнього Єгипту зважують на вагах золоті кільця. У Китаї, щонайменше 3000 років тому, в якості грошей застосовували шкарлупки каурі, раковини деяких видів молюсків з Індійського океану. Є також свідчення того, що тисячі років тому в примітивних суспільствах використовували каміння.

Обіг повноцінних металевих грошей, коли вони збігаються з товарною формою, по-перше занадто дорогий, по-друге, видобуток металів не поспіває за ростом потреби економіки в засобах обігу. Тим часом у самій природі грошей закладене рішення цієї проблеми. Справа в тім, що гроші як загальний еквівалент використовуються ідеально. Виступаючи посередником в обміні товарів, вони відіграють скороминущу роль. Саме на цій основі створюються передумови для появи знаків вартості. Таким чином, сам процес обігу металевих грошей у міру відхилення позначеного на них номінального змісту від реальної ваги визначив появу перших функціональних форм грошей, що визначили в майбутньому повний відрив грошей від товарної форми і її повне зникнення.

Спочатку знаки повноцінних грошей теж надходили у виді металевих монет (спочатку мідь, бронза, потім роль грошей надовго закріпилася за золотом). Чому саме золото грає в історії розвитку грошей вирішальну роль? Його важко виробляти (добувати, обробляти), тобто воно задовольняє визначенню грошей. У порівнянні з іншими металами (крім відкритих у ХХ століття) золото має більш високу вартість, не іржавіє, є подільним. Нарівні з ними золото має ще й такі якості, як портативність (звісно, відносна), легкість у карбуванні, здатність до приймання скрізь, де розвинута торгівля. Є припущення, що не останню роль в утвердженні золота як синоніма багатства, грошей зіграли жінки. За даними археологів, практично всі кращі прикраси для прекрасної половини людства виготовлені із золота, причому найстарші з них датуються V-IV тис. до н.е. Розвиток промисловості до XV століття дозволив збільшити видобуток корисних копалин, у першу чергу, срібла і золота. Приватного власника металу утримували від вкладення в монету великі втрати металу, оплати витрат карбування і спеціального монетного мита, а також небажання розкривати розміри свого багатства. Отож, карбування залишалося в руках багатих землевласників, а також монастирів.

Після появи банків у X столітті для спрощення розрахунків з'являються замінники грошей. Роль їх зростає. Стали з'являтися форми взаємного погашення платежів і разом з нею з'явився вексель, що виник в Італії ще в XI столітті, а потім звідси проникнув у Францію, пізніше в Німеччину й Англію.

Паперові гроші. Паперові грошові знаки є не повноцінними грошима, а тільки їх знаками. Уперше вони були випущені в VII столітті в Китаї купюрами великих достоїнств для заміни незручних повноцінних мідних грошей. Появу прообразу паперових грошей можна віднести до І тис. до н. е. У цей час у Китаї з'явились гроші, виготовлені із шкір білих оленів. В ХІІІ ст. відомий мандрівник Марко Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені із перетертої внутрішньої частини деревної кори (фактично – прообразу майбутньої целюлози). Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками та печатками, мали різну купівельну спроможність і були обов'язковими до приймання. Виникнення паперових грошей пов'язане з іменем хана Хубілая – онука Чингізхана. Широкого розповсюдження паперові гроші набули лише в кінці ХVІІ – на початку ХVІІI ст. На Заході вони вперше були випущені в британських колоніях Північної Америки в 1690 р. (штат Массачусетс), Спочатку кількість паперових грошей була обмеженою, і тому вони мали високу представницьку вартість. Однак під час війни колоній з метрополією випуск їх різко збільшився, внаслідок цього відбулося різке знецінення паперових грошей (в 10 разів). У Західній Європі паперові гроші увійшли в обіг пізніше.

У XII-XV ст. купці для зручності торгівлі створюють банки для заміни через них наявних платежів безготівковими, більш зручними і безпечними. Але широкі можливості для розвитку паперових грошей створює тільки капіталізм із його розвитий кредитною системою. Даний період насамперед характеризується розвитком кредитно-паперових грошей і витиснення ними металевих монет. Кредитні гроші виникають з функції грошей як засобу платежу, розвиток якого відбувається на основі капіталістичного кредиту.

Гроші в Україні

Гроші за часів Київської Русі. На деякому етапі економічного розвитку роль грошей була за худобою. У найдавніших списках "Російської Правди" зустрічаються згадування про штрафи худобою. Іншим часом роль грошей виконував хутро куниці, також згадується багаторазово в "Руській Правді". Судячи з "Руської Правди", гривня і "куна" служили основними металевими грошовими одиницями не тільки в торгівлі, але й у процесі стягування данини. Першою срібною монетою Древньої Русі був срібляр. Для карбування використовувалося срібло арабських монет. Монета чеканилася в Києві - Володимиром Святославовичем, у Новгороді - Ярославом Мудрим. Ще до утворення Київської держави, а потім і в період його існування, зовнішня торгівля і війни сприяли одержанню металевих грошей із країн Сходу. У грошовому обігу Древньої Русі злитки грали більш значну роль, ніж на Заході, де оборот злитків зустрічав протидію з боку феодалів, що мали у своєму розпорядженні право карбування монети і розглядали всякий злиток як матеріал для карбування. На Русі влада , навпаки, сприяли оберту злитків, що називають гривнями, які стають основою грошової системи Древньої Русі.

Карбування монети в Київській Русі почалися раніш, ніж у багатьох європейських державах. Маються незаперечні докази карбування монети в X-XI століттях на Русі - срібняки Володимира Мономаха (1078-1125), київська гривня (вагою 140-160 г) та ін. Однак монета чеканилася в обмеженій кількості й частка гривень і іноземної монети в оберті була більше.

Гроші в епоху УНР та НЕПу. На початку березня 1917 р. було засновано Українську Центральну Раду, згодом сформовано Центральний уряд України. Однією з найперших була складена фінансова комісія. IV Універсалом було проголошено державну самостійність України. 4 червня 1917 р. нова російська влада – Рада Народних Комісарів остаточно припинила асигнацію Україні грошової маси. Це змусило правління піти на запровадження власної грошової одиниці. 6 січня 1918 р. Центральна Рада затверджує тимчасовий закон про випуск державних кредитових білетів УНР. Але при цьому зазначалося, що російські “рублі” продовжують обертатися у вітчизняному обігу разом з новими українськими грошима – “карбованцями”. Російський рубля дешевшав оскільки тривав випуск паперових грошей у необмеженій кількості – це також мало негативний вплив на кволу українську економіку. Гривня як грошова одиниця УНР була започаткована згідно із законом ЦР від 1 березня 1918 р. 29 квітня 1983 року владу перебрав П. Скоропадський. Ряд законів за часів його правління мав вплив на розвиток грошей: 14 серпня 1918 р. – обмежено ввезення російських грошових знаків на територію Української Держави. Законом УНР від 6 січня 1918 р. Директорією було остаточно припинено обіг російських грошових знаків в Україні.

В часи НЕПу інфляція досягала величезних розмірів, грошові знаки змінювалися декілька разів – це були білети банку СРСР, золоті “червінці” та т.зв. рад знаки.

Друга світова війна нанесла по економіці СРСР такий самий удар, як і 1914-1920 роки. Гроші в післявоєнному СРСР не користуються довірою, вводиться система карток, на ринку панує натуральний обмін. Прийшовши в себе, уряд у 1947 році проводить грошову реформу, що дозволила забрати із обігу фальшиві грошові знаки. Відбулася 4-я девальвація зі співвідношенням 10:1. Це допомогло до деякої міри повернути довіру до грошей. У 1961 році уряд зробив своєму народу “новорічний подарунок” - 5-ю девальвацію, і знову 10:1.

Історичний розвиток грошової системи за часів незалежності був суперечливим і важким на шляху розвитку молодої економіки нашої держави. Спробую скласти дещо узагальнену картину подій недавнього минулого. Отже: 24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголосила Акт про незалежність України. У березні 1992 р. Верховна Рада України затвердила “Основи національної економічної політики” в якому зазначався і вихід із рубльової зони. Почалася приватизація, утворення підприємств. Але закони, які приймалися Верховною Радою були відірваними від тогочасного життя. Енергетичних ресурсів катастрофічно не вистачало, назрівала криза промислового виробництва через розрив Союзних зв’язків. За період 1992 року ціни на товари широкого вжитку зросли в 30 разів. Новим прем’єр-міністром став Л.Д. Кучма, який змінив В. Фокіна. А у листопаді 1992 – уведено карбованець. За ці часи інфляція восени досягла 70% у місяць – тобто досягла меж гіперінфляції. У 1994 р. економіка країни виявилася на межі краху. ВВП впав на 23%, дефіцит бюджету досяг 18,5% ВВП. Ціни зросли в порівнянні з 1991 р. у 102 рази. Це викликало невдоволення народної маси. Влітку 1994р. президентську посаду очолює новообраний Л. Д. Кучма. У 1995 р. починається реальна приватизація. Темпи зростання цін почали знижуватися з 400% в 1992 р. до 40% в 1996 р. А у вересні 1996 проведено грошову реформу, яка зводилася до заміни карбованців новими гривнями у співвідношенні 100 000 до 1. Це дало позитивні наслідки (відносно). Середньомісячна інфляція у 1997 склала 1%. Але економічні кризи Росії (1998 р.) та Південно-Східної Азії (1997 р.) відчутно вдарили як по економіці України в цілому так і по курсу гривні. Зовнішній борг продовжував зростати, ВВП – зменшуватися ( за перший кв. 1999 р. – на 4,8%). В останні місяці інфляційні процеси сповільнюються, а курс гривні дещо стабілізувався.

Світовій економічній літературі відомо кілька альтернативних концепцій походження грошей. Детальніше теорії походження та сутності грошей будуть розглянуті у розділі 4.

Схема еволюції форм грошей – у додатку

Стан грошової маси в Україні за попередні роки та дані на сьогоднішній день – у додатку

2. Функції грошей

Функції грошей слугують способами реалізації їх сутності.

Щоб осягнути сутність сучасних грошових систем, зміни у грошовому обігу і в самих грошах слід розглянути функції грошей як загального еквівалента.

Функції грошей розглядаються як прояв їхньої сутності, вони стабільні і мало піддані змінам. У більшості випадків здійснюються лише грошима і можуть виконуватися тільки при участі людей. Такий підхід до функцій грошей означає, що гроші представляють інструмент економічних відносин у суспільстві, і саме люди, використовуючи можливості грошей, можуть визначати ціни товарів, застосовувати гроші в процесах реалізації й платежів, а також використовувати їх як засіб нагромадження.

В літературі існують різні підходи до розгляду цих функцій. К. Маркс дослідив п'ять функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів (заощадження), засобу платежу і світових грошей.

Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Не гроші роблять товари сумірними, а втілена в них абстрактна, суспільно необхідна праця. Тому їх вартість може вимірюватись особливим товаром – грошима, що, як конкретна форма втілення абстрактної праці, самі мають вартість і можуть бути мірою вартості. Ціна – це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін, У різних країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості грошового металу.

Процес товарного бігу, опосередкованого грошима, можна зобразити формулою Т – Г – Т, де Т – товар, Г – гроші. Цей процес включає два протилежних акти – продаж товару за гроші (Т – Г) і купівлю товару на гроші (Г – Т), в яких гроші відіграють роль посередника і виконують функцію засобу обігу. Перехід від безпосереднього товарообміну (за формулою Т – Т) до товарного обігу за допомогою грошей (Т – Г – Т) дає змогу успішно подолати межі (індивідуальні, часові та просторові), пов'язані з безпосереднім обміном товару на товар.

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують, по-перше, не ідеальні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то можуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого перебування в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, немовби повноцінні, Враховуючи це, в багатьох країнах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, "псувати" монети, тобто зменшувати їх металевий зміст. Потім з'явились паперові гроші.

Оскільки гроші – це такий особливий товар, на який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства, яке товаровиробники прагнуть нагромаджувати.

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і утворять скарб, виступаючи в своїй золотій або срібній "плоті". Специфіка грошей як засобу нагромадження полягає в тому, що це гроші, по-перше, реальні і, по-друге, повноцінні, тобто такі, які мають власну вартість. Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх із сфери обігу, адже кожний товаровиробник для придбання засобів і предметів праці має накопичити достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватися не тільки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей. Завдяки своїй високій ліквідності гроші є зручною формою збереження багатства. Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як загального виразника речового багатства.

Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більш розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з другого – створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

Функція засобу платежу тісно пов'язана з функцією грошей як засобу обігу. У К. Маркса функція засобу платежу розглядається як особлива, що існує по­ряд з функцією засобу обігу, і аналізується після функції заощадження. Таку функцію гроші виконують при наданні і погашенні грошових позичок, при грошових взаєминах з фінансовими органами (податкові платежі, одержання засобів від фінансових органів), а також при погашенні заборгованості по заробітній платі й ін.. Функцію засобу платежу виконують і готівка, однак переважна частина грошового обігу, у якому гроші виступають як засіб платежу, приходиться на безготівкові грошові розрахунки між юридичними особами. При удаваному подібності грошей як засобу обігу і засобу платежу маються деякі розходження. Так, наприклад, при реалізації товару на умовах негайної оплати не виникають кредитні відносини. Зворотну ситуацію ми можемо спостерігати при оплаті боргів між учасниками операцій. В товарообороті, опосередкованому грошима (продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійснюють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійснюють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо).

Функція світових грошей. Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості – золото і срібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото, Нині витіснення золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Паперові знаки (долари, фунти стерлінгів, марки, єни тощо) відіграють все більшу роль у міжнародних розрахунках. Проте золото залишається твердими і бажаними для всіх країн світовими грошима, надійним гарантом у міжнародних розрахунках. Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі. Як загальний купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди наявними грошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо). Як загальне втілення суспільного багатства гроші у світовому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переведенні підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує певного запасу золота. Отже, підсумовуючи, можна наголосити увагу на таких визначеннях функцій грошей:

1. Як міри вартості. Вираження вартості товару в грошах відбувається шляхом встановлення цін.

2. Як засіб обігу і платежу. Гроші відіграють роль посередника в схемі Т-Г-Т (товар-гоші-товар), усуваючи незручність схеми Т-Т (відповідно, товар-товар). У період інфляції функція грошей як засіб обігу різко падає.

3. Як засіб нагромадження. Ця функція виникла в період обігу повноцінних грошей через прагнення людей до багатства.

4. Світові гроші. Засіб міждержавних розрахунків (сучасна загальноєвропейська валюта - євро, в інших випадках - золото).

Види грошей

У процесі розвитку товарно-грошового обігу виникають різні представники грошей, які реалізують якусь конкретну функцію, підфункцію або їх комбінації. Еволюційні процеси в економіці, які спричинили демонетиза­цію золота, підготували підґрунтя для запровадження нематері­альних носіїв грошової суті — так званих кредитних грошей.

Неповноцінні гроші — це гроші, які не мають власної суб­станціональної вартості. Основними формами неповноцінних грошей є білонна (розмінна) монета, паперові гроші (казначейські зобо­в'язання), банківські зобов'язання (банкноти), депозитні вклади, квазігроші. Не маючи субстанціональної вартості, усі вони засто­совуються як гроші лише тому, що в економічних контрагентів, які їх одержують як платіж, є віра в можливість використати їх для забезпечення своїх майбутніх платежів. Фактор довіри до цих форм стає вирішальним для їх функціонування як грошей, завдя­ки чому вони дістали також назву кредитних. Як зазначалося вище, саме золото виконувало грошову роль не стільки у своїй реальній вартості, скільки в номінальній. Посту­пово воно набуло особливої споживної вартості як загального ек­вівалента, що заслонила собою його природну споживну вар­тість. Відтак світова практика використання золотих грошей підготувала суспільство до сприйняття нематеріальних грошей, не пов'язаних із золотом, як більш ефективної грошової форми. На цій підставі економічна думка остаточно дійшла висновку, що гроші не адекватні золоту. Кредитні гроші класифікуються за кількома критеріями. Зале­жно від форми існування виділяють паперові гроші, монету, депо­зитні гроші, електронні гроші, залежно від статусу емітента та ха­рактеру емісії — казначейські та банківські гроші.

Поняття паперових грошей має два тлумачення: широке, коли паперовими називають будь-які грошові знаки, виготовлені з па­перу (розмінні і нерозмінні банкноти, казначейські білети тощо), і вузьке, коли паперові гроші ототожнюються зі знаками вартості, що емітуються казначейством для покриття бюджетних витрат.

Паперові гроші — це нерозмінні на метал знаки вартості, що випускаються державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею примусовим курсом, визнаються законодавче обов'язковими до приймання у всі види платежів. По суті, це — завершена форма знака вартості, яка відірвалася не тільки від субстанціональної вартості грошей, а й від реальних потреб обо­роту. Мірилом їх емісії стає не потреба обороту в платіжних за­собах, а потреба держави у фінансуванні бюджетного дефіциту. Такі гроші називають ще декретними, або казначейськими. Виникнення паперових грошей зумовлене тими самими об'єктивними причинами, які привели в кінцевому підсумку до демо-нетизації золота. Проте у кожному конкретному випадку до ви­пуску паперових грошей державу спонукають більш «прозаїчні» причини. Передусім це — необхідність покрити дефіцит держав-ного бюджету, оскільки уряд неспроможний це зробити збіль­шенням надходжень грошових коштів з інших джерел.

Отже, паперові гроші — це не «витвір» держави, а об'єктивний продукт розвитку економічних відносин у суспільстві. Роль держави обмежується тим, що, використовуючи об'єктивно обумовлені можливості заміни повноцінних грошей неповноцін­ними знаками вартості, вона друкує ці знаки і визначає умови випуску їх в обіг. І доки випуск паперових грошей не перевищуватиме об'єктивних потреб обігу в грошах, доти вони будуть виконувати функції засобів обігу і платежу.

На чому ж базується довіра суб'єктів обігу до простих клаптиків паперу як до повноцінних грошей? На початку їх випуску, коли паперові гроші тільки входять в обіг, така довіра може забезпечуватися державою двома способами:

1) обіцянкою розмінювати нові гроші в майбутньому на золото, як це було в радянській Росії в 1922 р. при випуску червінців;

2) «прив'язуванням» випуску паперових грошей до кредитних грошей чи будь-яких кредитних зобов'язань, що до цього були в обігу в даній чи сусідній країні і до них сформувалася довіра суб'єктів ринку.

Після впровадження паперових грошей в обіг довіру до них може підтримувати певний час держава методами економічної політики. В умовах розвинутої ринкової економіки держава є наймогутнішим і найактивнішим суб'єктом економічних, у тому числі грошових, відносин.

Крім фактора довіри до держави-емітента, обіг паперових грошей, навіть за умови їх знецінення, підтримується й іншими чинниками. Для багатьох суб'єктів обігу немає вибору, і вони можуть обміняти свій товар, лише продавши його за паперові гроші. Передусім держава забороняє обіг іноземної валюти на внутрішньому ринку, і населення як один з найчисленніших його суб'єктів змушене продавати свою робочу силу за національні грошові знаки, що відкриває їм шлях в обіг. Тому зростання інфляції неминуче супроводжується бартеризацією, доларизацією відносин, як це було в Україні в 1990—2000 рр. Крім того, більшість суб'єктів ринку мають певні запаси на­громаджених паперових грошей. Будучи неспроможними обмі­няти їх на товари чи іноземну валюту, вони змушені підтримува­ти їх обіг, щоб остаточно не втратити свої заощадження. Усе це свідчить про те, що паперові гроші мають не тільки пе­вні ознаки кредитних грошей, а й явні специфічні особливості, що дає підстави класифікувати їх як окремий, менш розвинутий вид кредитних грошей. Визначальними ознаками паперових грошей є випуск їх для покриття бюджетного дефіциту; нерозмінність на золото; приму­сове запровадження в оборот; нестабільність курсу і неминуче знецінення.

Банківські гроші — це теж неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі кредитування реальної економіки, завдяки чому їх випуск тісно пов'язується з потребами обороту, забезпечується їх вилучення з обороту і підтримка стабільної вартості. У цьому полягає їх принципова відмінність і перевага порівняно з паперовими грошима.

Банківські гроші виникли стихійно з ринкових відносин, але на значно вищому ступені розвитку, на якому кредит став їх іма­нентною складовою. Коли ринкові зв'язки, а разом з ними і взає­мна довіра суб'єктів ринку досягли такого рівня, що один із суб'єктів наважився передати другому товар чи іншу вартість під зобов'язання заплатити в майбутньому, була відкрита можливість виникнення принципово нової форми кредитних грошей, альтер­нативної паперовим грошам. Сам торговельний оборот породив так звані торгові гроші у формі боргової розписки, або комерцій­ного векселя. Використаний як платіжний засіб, він став обертати­ся. З простої розписки боржника вексель стихійно перетворився в платіжний і купівельний засіб, тобто в носія важливих функцій грошей. Проте економічна потуга комерційних структур — емі­тентів векселів була незначною, тому сфера їх застосування як грошей була обмеженою. З розвитком банківського кредиту і банківської справи взагалі банки стали випускати замість комерційних векселів свої зо­бов'язання — банкноти, які поступово перетворилися в універ­сальний платіжний і купівельний засіб і стали самостійним видом кредитних грошей — банківськими грошима. Згодом, коли банки стали широко залучати банкноти від клієнтів на вклади, виникла друга форма банківських грошей — депозитні гроші.

Банкнота в самому загальному трактуванні є простим вексе­лем емісійного банку. Особливо чітко виявлялася спорідненість її з векселем на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої класичної банкноти.

Історично «класична» банкнота виникла з розписки середньо­вічних банкірів про взяття на збереження від купців золота та про зобов'язання повернути його за першою вимогою. У міру зрос­тання багатств банків їхні розписки (банкноти) стали користува­тися такою довірою, що почали прийматись у платежі нарівні із золотою монетою.

Характерними ознаками «класичної» банкноти є:

1) випуск її емісійним банком замість комерційних векселів;

2) обов'язковий обмін на золото за першою вимогою власників;

3) подвійне забезпечення: золоте (золотим запасом банку) і това­рне (комерційними векселями, що перебували у портфелі банку).

Завдяки цим ознакам банкнота істотно відрізнялася від комер­ційного векселя. Якщо останній має приватну гарантію, що за­безпечується капіталом одного чи групи підприємств, то банкно­та — суспільну гарантію, яка базується на капіталах усіх підприємців, що зберігаються в банках. Банкноти на відміну від век­селів є безстроковими зобов'язаннями, не пов'язаними з конкре­тними торговельними операціями.

Період «класичної» банкноти закінчився з повним припинен­ням розміну її на золото після світової економічної кризи 1929— 1933 рр. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення і свою кінцеву гарантію сталості вартості — розмін на золото. Це значно зблизило сучасні банківські гроші з паперовими, оскільки зняло внутрішнє гальмо їх знецінення.

Проте справа полягає не тільки в припиненні розміну банкнот на золото. У сучасних умовах зазнав деформації і механізм авто­матичного регулювання емісії банкнот на основі вексельного за­безпечення. Передусім поряд з комерційними стали значно шир­ше використовуватися казначейські векселі та облігації держав­них позик для забезпечення випуску банкнот. Оскільки зобов'я­зання держави не є реальними цінностями, кредитування їх емі­сійним банком значно ускладнило зв'язок емісії з реальними по­требами обороту. Різке зниження частки комерційних векселів і збільшення казначейських векселів та облігацій держави в забез­печенні емісії грошей означає переорієнтацію її з потреб товаро­обороту на потреби державного казначейства. Через задоволення останніх банкноти потрапляють у сферу товарообороту, при цьо­му лише частково вони задовольняють його потреби, а частково виявляються зайвими, проте залишаються в обороті. У цьому відношенні механізм емісії банкнот стає подібним до механізму емісії паперових грошей. Це також зближує сучасну банкноту з казначейськими білетами. Разом з тим така банкнота повністю не втрачає своїх специфі­чних ознак банківських грошей, зберігає в обігу певні переваги порівняно із суто паперовими грошима і є найпоширенішою формою готівкових грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Головні її ознаки і переваги полягають у тому, що навіть на покриття витрат держави вона випускається не безпосе­редньо і безповоротно, а через кредитування під боргові зо­бов'язання казначейства. Ця, здавалося б, незначна деталь емі­сійного механізму має принципове значення. Вона передбачає, що держава як економічно самостійний суб'єкт грошового обо­роту може брати участь в емісійному механізмі нарівні з комер­ційними підприємствами, якщо прагнутиме до забезпечення зба­лансованості свого фінансового господарства і виявиться здат­ною своєчасно погашати свої борги емісійному банку'. У зв'язку з цим важливого значення набуває проблема регулювання держа­вного боргу, підтримання його обсягів на економічно обгрунто­ваному рівні, установлення широкого демократичного контролю за його формуванням, включаючи лімітування його розмірів, а також за взаємовідносинами між казначейством і центральним емісійним банком.

Дуже важливо, щоб ці два органи, що перебувають по різні боки емісійного джерела, не стали «двома кишенями на одному й тому ж самому державному піджаку», якими розпоряджається «одна рука». У такому випадку гроші завжди будуть безпере­шкодно «перекочовувати» з емісійної «кишені» в казначейську й остаточно зникне відмінність між банкнотами і казначейськими білетами. Щоб не допустити цього, більшість країн законодавче встановили чітке розмежування між центральним емісійним бан­ком та державним казначейством, вивівши банк з підпорядкуван­ня уряду і зробивши його самостійним державним провідником монетарної політики.

Зважена політика щодо державного боргу та виплати доходу за облігаціями державних позик забезпечує ринковий попит на вказані цінні папери. Це дає можливість центральному банку че­рез регулювання свого портфеля таких паперів впливати на масу банкнот, продаючи їх на фондовому ринку — зменшувати, а ку­пуючи — збільшувати їх кількість в обороті.

Не втратив свого значення і механізм саморегулювання банк­нотного обігу через забезпечення їх емісії комерційними вексе­лями. Проте дія його значно змінилася. Банківські позички під комерційні векселі стали видаватися переважно в депозитній, а не в банкнотній формі. Тому емісійні банки через цей механізм регулюють масу депозитних грошей в обороті, опосередковано впливаючи і на обіг банкнот.

Чек є письмовий наказ власника поточного рахунка в банку про виплату зазначеної суми визначеному обличчю, чи кому обличчя накаже, чи пред'явнику чека. Використовується як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. На відміну від векселя, він є безстроковим зобов'язанням. Для того щоб чек мав силу законного боргового зобов'язання, він повинний мати:

1. указівка на той, хто має право одержати ці гроші;

2. суму платежу цифрами і прописом;

3. назва і місцезнаходження банку;

4. підпис чекодавця.

Чеки підрозділяються на: іменні – з правом передачі третій особі та без права передачі третій особі; пред'явницькі

Депозитні гроші — це різновид банківських грошей, який іс­нує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб'єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використо­вуються для платежів у безготівковій формі. Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів — чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Потреба в такій формі грошей об'єктивно зумовлена посилен­ням вимог щодо економічності та зручності грошового обороту тоді, коли його обсяги і суми окремих платежів досягають знач­них розмірів. Вона має істотні переваги перед готівковою фор­мою грошей (банкнотами): значно економніша, зручніша у кори­стуванні, піддається контролю з боку банків за оборотом після емісії. Тому у сучасних умовах депозитні гроші стали основною формою грошей у країнах з розвинутою ринковою економікою. Їхня частка становить близько 90% усієї грошової маси в обороті.

Успішне функціонування депозитних грошей можливе лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб'єкт грошового обороту може вільно покласти свої гроші в банк, взяти їх звідти, швидко перевести в будь-який пункт ринку і йому гаран­тується повне їх збереження. За цих умов власник грошей на ра­хунку в банку може дати доручення останньому перерахувати всю суму чи частину її своєму контрагенту і в такий спосіб погасити борг. Переміщуючись по рахунках у банках, депозитні грошові суми успішно виконують функції купівельного та платіжного за­собів, а відтак включаються в загальний грошовий оборот. В Україні в перехідний період не було достатніх передумов для широкого застосування депозитних грошей. Низька надій­ність банків та високий рівень тінізації економіки спричинили зниження частки депозитних грошей у загальній масі в окремі роки до 50%, що негативно впливало на стан грошового обороту та функціонування банків.

Електронні гроші — це різновид депозитних грошей, коли переказування грошових сум по рахунках у банках здійснюється автоматично з допомогою комп'ютерних систем за безпосеред­німи розпорядженнями власників поточних рахунків. Ця форма органічно поєднує у собі всі переваги депозитної та готівкової форм грошей: немає потреби переносити чи перевозити великі маси готівки; досягається значна економія витрат на їх виготов­лення, збереження, перерахування, перевезення тощо; кожний платник має можливість вмить виконати платіж, попередньо пе­ревіривши всі його умови і здійснивши відповідні розрахунки, як і в платежах готівкою.

Носієм електронних грошей є пластикова картка — іменний грошовий документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому можливість оплатити через комп'ютерні ме­режі свої покупки і погасити борги переказом грошей по рахунку без використання готівки. Упровадження пластикової картки в розрахунково-платіжну практику значно розширило сферу функ­ціонування депозитних грошей, включило в неї масові платежі населення, прискорило обіг грошей, створило великі зручності для платників, зменшило витрати обігу. Все це надало депозитним грошам нової якості, що знайшло відображення в новій назві — «електронні гроші». Детальніше депозитні та електронні гроші будуть розглянуті в розділі 4.

«Квазігроші», або майже гроші, — це специфічні грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм. Таке відхилення можливе з кількох причин:

коли в стандартних формах значно послаблюється грошова суть. Так, при розміщенні грошей у довгострокові вклади вони збе­рігають звичайну форму депозитних грошей, проте при цьому дещо знижується їх ліквідність, здатність бути платіжними засобами; коли грошові функції виконують нестандартні форми, які не можна віднести до жодної з зазначених вище.

3. Альтернативні теорії грошей

Світовій економічній літературі відомо кілька альтернативних концепцій походження та існування грошей. Найбільш відомі з них: металістична, номіналістична, кількісна і товарна.

В економічній науці про гроші найбільш поширеною і відомою є кількісна теорія. Хоча сформувалася ця теорія як обґрунтування зміни рівня товарних цін зміною кількості грошей в обігу, тобто на базі вирішення досить вузького, прикладного питання економіки, сьогодні це надзвичайно широка теоретична концепція, яка з кількісних позицій веде пошуки відповіді, по суті, на всі питання теорії та практики використання грошей.

Ключовим у кількісній теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей: чим більше їх в обігу - тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Ця теорія заперечує трудову теорію вартості взагалі і внутрішню вартість дорогоцінних металів як грошового товару зокрема. Отже, вона базується на загальноприйнятих у світовій науці поглядах на вартість взагалі, на суть грошей та формування їхньої вартості. Кількісна теорія грошей зародилася в XVI ст. У цей час у Європі відбувалося швидке зростання товарних цін і виникла необхідність з'ясувати причини цього явища. Найбільш очевидною, такою, що лежить на поверхні, причиною видавалося помітне збільшення припливу в Європу золота з Америки після відкриття континенту в XVI ст. Це було чи не перше масове підтвердження того, що вартість навіть золотих грошей, а отже, й товарні ціни, залежать від їх кількості.

Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кіль­кості благородних металів, був французький філософ Ж. Боден. У своєму трактаті «Відповідь на парадокси де Мальструа» він дійшов висновку, що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною серед них є збільшення кількості зо­лота й срібла. Інші економісти ХVІ-ХVII ст.

(Б. Даванзатті. Дж. Монтаріні, Дж. Локк). розробляючи цю ідею Ж. Бодена, поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії. Важливий внесок у кількісну теорію зробив англійський економіст Дж. Локк. Він вважав, що вирішальним фактором, який регулює і визначає вартість грошей (у даному разі золота й срібла), є їх кількість. Цей висновок Дж. Локка був використа­ний ідеологами промислової буржуазії, що почала розвиватися, для критики меркантилізму. Вони протиставляли прибічникам останнього твердження, що нагромадження золота й срібла не може зробити націю багатшою, тому що результатом такого нагромадження буде знецінення дорогоцінних металів і зростання товарних цін. На їхню думку, справжнє багатство нації міститься не в мертвих запасах золота і срібла, а в створенні мануфактур. у використанні з них живої праці. Відтак ідеї кількісної теорії сприяли розвінчанню меркантилізму, металістичної концепції грошей, згідно з якою золото та срібло вже за природою своєю є грішми. У період становлення капіталістичних відносин основні ідеї кількісної теорії найчіткіше сформулював англійський філософ Д. Юм. У нарисі «Про гроші» (1750) він висунув і обґрунтував принцип, який у сучасній літературі називається «постулатом однорідності»: подвоєння кількості грошей призводить до подвоєн­ня абсолютного рівня цін, виражених у грошах, але не зачіпає відносних мінових співвідношень окремих товарів. Своїм «постула­том однорідності» Д. Юм дав поштовх до формування концепції «нейтральності грошей» у ринковій економіці та екзогенного, нав'язаного ззовні характеру зміни грошової маси в обігу.

Визнання «нейтральності грошей» та екзогенності кількісного фактора створило істотні перешкоди на шляху розвитку кількісної теорії, і вона до кінця XIX ст. обмежувалася викорис­танням своїх класичних постулатів:

- причинності, згідно з яким зміна цін визначається зміною кіль­кості грошей;

- пропорційності, згідно з яким ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей в обігу;

- однорідності, згідно з яким у разі зміни кількості грошей у такій самій пропорції змінюються ціни на всі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишається незмінним.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. з новою силою розгорілися суперечки навколо кількісної теорії. Активну участь у цій дискусії взяв М. І. Туган-Барановський, який запропонував навіть новий напрям у теорії грошей, що дістав назву кон'юнктурної теорії. На цей раз зусилля економістів були спрямовані на дослідження механізму зв'язку між кількістю грошей і цінами. Конкретне розв'язання цього завдання запропонував американський економіст І. Фішер, який сформулював трансакційну версію кількісної теорії на базі так званого «рівняння обміну».

Кейнсіанські трактування кількісної теорії. Дж. Кейнс намагався відійти від традиційного і неокласичного трактування грошей як другорядного технічного інструменту. Важливість грошей він пов'язував із наявністю невизначеності в процесах прийняття господарських рішень. На його думку, прагнення зберігати гроші - це барометр нашого недовір'я до власних

розрахунків і до загальної узгодженої думки відносно майбут­нього. Із факту нагромадження грошей він прямолінійно виводив низький платоспроможний попит у господарстві.

Металістична теорія ототожнювала грошовий обіг з товарним обміном, стверджувала, що золото і срібло за своєю природою є грошима, вважаючи гроші простим технічним знаряддям обміну. Найбільшого розповсюдження набула в середні віки, в епоху первісного нагромадження капіталу. Її розвивали Н.Орем, В.Стаффорд, Т.Мен та ін. Ця теорія містила в собі ряд помилок: ототожнення грошей з товаром, нерозуміння того, що гроші – товар особливого виду. З розповсюдженням паперових грошей металістична теорія втратила своє колишнє значення.

Номіналістична теорія розглядає гроші як умовні знаки, що не містять внутрішньої вартості. Ця теорія заперечує товарну природу грошей, розглядає їх виникнення як результат згоди людей з метою полегшити обмін або ж як наслідок державних законодавчих актів. Згідно цієї теорії вартість грошей не залежить від матеріального змісту і визначається лише найменуванням.

Товарна теорія грошей на марксистському варіанті теорії трудової вартості. Вона розглядає гроші як товар особливого роду, що служить загальним еквівалентом для усіх інших товарів.

Висновок

Проблема природи та питання про сутність і функції грошей залишаються предметом гострих дискусій, де проявляються багато різних думок до їх розв’язання. Це пов’язано із складністю і багатогранністю грошей як предмета вивчення. Тому для з‘ясування сутності грошей необхідне послідовне, всебічне та детальне дослідження цього економічного явища, шляхом вивчення історії походження та розвитку грошей, їх форм та функцій. Необхідно також враховувати різноманітні підходи до вирішення цих питань, проте, незважаючи на їх велику кількість, на мою думку, можна зробити висновок стосовно сутності і функцій грошей.

суб'єктами

Виникнення грошей тісно пов’язане з історичним процесом обміну товарів і зміни форм власності.

Функції грошей розглядаються як прояв їх сутності. Можна виділити п’ять класичних функцій грошей. Так, функція грошей як міри вартості, полягає у вирішенні вартості товару в грошах, шляхом встановлення цін. Як засіб обігу гроші забезпечують рух товарів через рух грошей. Гроші унікальні за своєю простотою, як засіб платежу за товари і послуги: їм притаманна найвища ліквідність серед всіх фінансових засобів. Так, функція грошей як засобу платежу полягає у можливості купівлі з наступною оплатою. Як засіб нагромадження гроші полегшують процес здійснення накопичення з поточного доходу за рахунок гарантування майбутньої купівлі здатності. Функцію світових грошей гроші виконують як засіб міждержавних розрахунків. Своєрідною формою буття грошових функцій виступають форми грошей, які виступають як засіб вираження сутності грошей. Існують такі форми грошей: повноцінні і неповноцінні.

Проблеми суті і функцій грошей є дуже важливими при становленні національної грошової системи. Слабкість і сила національних валют виражаються в тому, як вони виконують свої функції. Так нестабільність гривні як національної валюти України заважає їй бути повноцінною мірою вартості, так як в даному випадку змінюється масштаб цін. Внаслідок знецінення грошових знаків, погано виконуються функції купівельного та платіжного засобів. Також в Україні простежується і порушення ефективності виконання функцій нагромадження, оскільки вона прямо залежить від стабільності грошової одиниці.

Отже для побудови ефективної грошової системи необхідне правильне розуміння суті грошей і створення сприятливих умов для виконання грошима своїх функцій.

Список використаної літератури:

1.Гальчинський А. Теорія грошей. Навчально-методичний посібник. – К. “Основи”, 1998;

2.Гейдер І. Грошові реформи в зарубіжних країнах // Фінанси України, 1996 №3, ст.62;

3.Гребеник Н. Основні засади грошово-кредитної політики на 1999 рік.// Вісник НБУ – 1999 №5 ст.3-5;

4.Гребеник Н. Основні засади грошово-кредитної політики на 2001 рік.// Вісник НБУ – 2000 №11 ст.2-5;

5.Гриценко А. Гроші : виникнення, сутність, функції та агрегати // Економіка України – 1999 № 2 ст. 62;

6.Гроші та кредит: Підручник /Ред. Б.С. Івасів. – Тернопіль, 2000;

7.Гроші та кредит: Підручник /Ред. М.І.Савлук – К.:КНЕУ, 2001;

8. Грошово-кредитна політика в Україні. /Ред. В. І. Міщенка к.: ТОВ “Знання”, 2000

9. Грошово-кредитний ринок України: тенденції та проблеми розвитку // Вісник УДАУ, К.: 2000 №3 ст. 224;

10. Денежная реформа в посткоммунистических странах / Под ред. Дж. Дорна, Р.М. Нуреева. – М., 1995;

11. Деньги. Кредит. Банки : Учебник для вузов / Под ред. Е.Ф.Жукова – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ 1999;

12. Економіка і теоретичні основи. / Ред. В.Ковальчук – Тернопіль 1997

13.Економічна історія України і Світу: Підручник / Б.Д. Лановик та ін. – К.: Вікар, 1999;

14. Кухарець Л. Перші фінансові кроки України // Фінанси України 1997, №1 ст. 100;

15. Лагутін В.Д. Гроші та грошовий обіг – К., 1999;

16. Лановик Б.Д. Економічна історія: курс лекцій – К., 2000;

17. Лисицький В., Руднєв О., Лисицький І. Знову про гроші та борги в економіці України // Вісник НБУ, 2000 №1 ст. 17-21;

18. Лукашевич Л.М. Україна: історико-економічний огляд: Монографія. – К., 1997;

19. Лютий І. Грошово-кредитна політика та особливості її реалізації в Україні // Фінанси України, 2000 №1 ст.20;

20. Маркс К., Енгельс Ф.Капітал. Твори, т.23;

21. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко та ін.; За ред. Г.Н. Климка – К.: Вища школа – Знання, 1997;

22. Основы экономмической теории/ Под ред. С. Мочерный – К.: 2000, ст.125-134.

23. Сонер Р., Кучер И. Книга о деньгах. – К., 1996;

24. Статистичний щорічник України за 1999 р. / Державний комітет статистики України, К.: 2000;

25. Чухно А. Природа сучасних грошей // Економіка України. – 1991 – №12.

26. Шаповалова М. Фінансовий огляд за січень-вересень 1999 р. // Фінанси України, 1999 №12, ст.54;

27.Сайт Національного Банку України – www.bank.gov.ua

28. Сайт Державного комітету статистики України – www.ukrstat.gov.ua

Ссылки (links):

http://www.bank.gov.ua/

http://www.ukrstat.gov.ua/