Реферат на тему:

Залишення в небезпеці

1. Завідоме залишення без допомога особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малоліт-ство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан,—

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені матір’ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір не перебувала в обумовленому пологами стані,—

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1. Суспільна небезпека цього злочину, а також злочинів, передбачених ст. ст. 136, 137, 139 і 140, полягає у поширенні аморальної поведінки, змістом якої є неповага до права людини на життя і безпеку, нехтування моральними і правовими нормами”, що зобов’язують надавати допомогу людям, які перебувають у небезпечному для життя стані.

2. Об’єктом злочину є життя і здоров’я особи.

3. Потерпілим від цього злочину є особа, яка характеризується сукупністю двох ознак. Так, вона: а) перебуває в небезпечному для життя стані; б) позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану.

Небезпечний для життя стан може означати, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі не може вийти із приміщення, альпініст упав у провалину і повиснув на страховому шнурі, рибалка опинився на крижині або у воді, людина, збита автомобілем, залишилась на проїзній частині дороги. Причини, через які особа потрапила в небезпечний для життя стан (її власна необережна чи умисна поведінка або причини об’єктивного характеру), не мають значення для кваліфікації злочину.

Малолітнім визнається особа, яка не досягла 14-річного віку, старим — особа, яка досягла 75-річного віку (але на можливість усвідомлення винним цього вікового стану особи суттєво впливають не тільки фактичний вік останньої, а й зовнішній вигляд, ріст, стан здоров’я, наявність інвалідності та інші фактичні обставини), а хворим — інвалід, вагітна жінка, особа, яка отримала серйозні травми чи отруєна, інша особа, хворобливий стан якої встановлено відповідними документами (медичним висновком, рішенням суду про визнання особи недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства тощо) або через інші причини він є явним для винного.

Іншим безпорадним станом можуть бути визнані втрата особою свідомості, перебування її у стані наркотичного, токсичного чи тяжкого алкогольного сп’яніння, у стані паніки, викликаної, скажімо, пожежею, повінню, зсувом, іншою стихією, або у стані, коли людина фізично не в змозі виправити ситуацію, в якій вона опинилась (наприклад, беззбройна людина, яка знаходиться під охороною, опинилась наодинці з озброєним нападником).

Злісне невиконання батьками або опікунами встановлених законом обов’язків по догляду за особою, яка позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, душевну хво-

робу або недоумство, що спричинило тяжкі наслідки, за відсутності небезпечного для життя стану кваліфікується за ст. 166.

4. З об’єктивної сторони злочин полягає у суспільне небезпечній бездіяльності, що виражається у залишенні без допомоги вказаної особи.

Залишення без допомоги передбачає невжиття особою заходів, необхідних для відвернення небезпеки для життя потерпілого. Злочин вважається закінченим з моменту ухилення від надання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно від того, наскільки ефективною могла бути така допомога. Настання суспільне небезпечних наслідків певного характеру є підставою для кваліфікації діяння за ч. З ст. 135.

5. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише дві категорії осіб, а саме ті, які: 1) первісно зобов’язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість надати йому допомогу; 2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

Правовий обов’язок піклуватися про осіб, які знаходяться в небезпечному для життя стані, може бути обумовлений законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором (договором довічного утримання, перевезення, морського круїзу, на надання туристичних послуг або послуг із забезпечення особистої безпеки особи тощо).

Законодавство України покладає відповідні обов’язки на: а) батьків, усиновителів, прийомних батьків — піклуватися про здоров’я’ рідних, усиновлених чи прийомних дітей; б) дітей — піклуватися про батьків; в) опікунів і піклувальників — піклуватися про осіб, які перебувають під їх опікою чи піклуванням, доглядати за ними; г) співробітників пожежної охорони, аварійних служб та працівників деяких інших професій — здійснювати рятувальні роботи і подавати першу невідкладну допомогу; д) працівників спеціалізованих бригад постійної готовності служби екстреної медичної допомоги — надавати допомогу громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо); е) працівників міліції — незалежно від займаних посад, місцезнаходження і часу в разі звернення до них громадян із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці — вживати заходів для рятування людей, надавати їм допомогу; є) членів екіпажу повітряного судна — рятувати пасажирів та надавати їм допомогу; ж) водіїв — надавати транспортний засіб для доставки у найближчий медичний заклад осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги, надавати першу медичну допомогу потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних подій; з) капітанів морських суден — йти в найближчий порт, якщо особа, що перебуває на борту судна, потребує невідкладної медичної допомоги, яку неможливо подати в морі; й) працівників пошуково-рятувальних служб, створюваних у сфері туристичної діяльності, — надавати допомогу туристам і захищати їх в екстремальних ситуаціях; і) педагогічних та науково-педагогічних працівників — захищати Дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства тощо.

Проте, слід враховувати, що зазначене діяння тягне відповідальність за іншими статтями КК, якщо залишення без допомоги вчинене: а) капітаном судна в разі зіткнення з іншим судном стосовно екіпажу та пасажирів останнього, а,також зустрінутих у морі або на іншому водному шляху осіб, які зазнали лиха, якщо він мав можливість надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, його екіпажу і пасажирів — за ст. 284; б) медичними працівниками хворим — за ст. 139; в) службовими особами, якщо відповідний правовий обов’язок лежить на них,— за ст. ст. 364 або 426.

Прикладами ситуацій, коли винний сом поставив потерпілого б небезпечний для життя стан, є такі: в результаті дорожньо-транспортної події з вини водія пішоходом, пасажиром або водієм іншого транспортного засобу були отримані травми, турист-любитель запросив знайомого піднятися в гори, де останній знепритомнів у зв’язку з захворюванням, власник водного мотоцикла катав на ньому дитину і вони опинилися у воді далеко від берега тощо. У випадку, коли водій транспортного засобу вчинив, скажімо, наїзд на пішохода і зник з місця події, залишивши потерпілого на проїзній частині дороги, він має нести відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 135 і 286.

6. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом: винний усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває, у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, те, що він зобов’язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан і бажає чинити саме так.

Ставлення винної особи до наслідків, передбачених ч. З ст. 135, може характеризуватися непрямим умислом або необережністю. При цьому для випадків, коли винною є особа, яка зобов’язана була піклуватися про потерпілого, може бути характерним як непрямий умисел (наприклад, пожежник, усвідомлюючи, що внаслідок його бездіяльності особа може загинути, не рятує її із боягузтва), так і необережність (набувач майна за договором довічного утримання протягом тижня не відвідує хворого відчужувача, сподіваючись на те, що хвороба не є тяжкою), а для випадків, коли винною є особа, що сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, — тільки необережність.

Якщо ж особа, яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, бажає настання смерті останнього чи інших тяжких наслідків або свідомо допускає можливість їх настання, її бездіяльність має кваліфікуватися за статтями, що передбачають відповідальність за умисні вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень, залежно від конкретних наслідків.

Якщо особа, яка зобов’язана була піклуватися про іншу особу, умисно створює ситуацію, небезпечну для життя останньої (скажімо, інструктор з мотивів помсти залишає групу альпіністів в горах, звідки вони завідомо для нього не можуть вибратись), внаслідок чого настає смерть потерпілого, діяння кваліфікується за відповідними частиною і пунктом ст. 115. Якщо мати одразу ж після пологів

не годує новонароджену дитину або виносить її на мороз тощо з умислом на заподіяння їй смерті, вона несе відповідальність за ст. 117.

Залишення неповнолітнього без допомоги особою, на яку покладені професійні чи службові обов’язки щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх, внаслідок недбалого або несумлінного ставлення до цих обов’язків, якщо це спричинило шкоду здоров’ю потерпілого, тягне відповідальність за ст. 137.

7. Кваліфікованим видом злочину є завідоме залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини (ч. 2 ст. 135), а особливо кваліфікованим — діяння, передбачене ч. ч. 1 або 2 ст. 135, якщо воно спричинило смерть особи, залишеної без Допомоги, або інші тяжкі наслідки.

Залишення без допомоги матір’ю своєї новонародженої дитини тягне кримінальну відповідальність лише за умови, що матір при вчиненні такого діяння не перебувала в обумовленому пологами стані.

Новонародженою є дитина, яка щойно народилася. Стан пологів — це фізіологічний процес появи на світ дитини.

Смерть особи може настати в результаті дії стихійних сил природи (наприклад, особа, яку працівник рятувальної служби залишив у шахті, була завалена вугільним пластом), суспільне небезпечних дій інших осіб (залишеного після наїзду на нього на дорозі потерпілого переїхав інший.автомобіль, водій якого проявив неуважність), самогубства потерпілого (не бажаючи згоріти заживо, потерпілий викинувся із вікна багатоповерхового будинку), його власної необережності (дитина, за якою не здійснювався належний нагляд, втопилась під час купання у морі) та з інших причин (стара чи хвора людина померла від голоду чи переохолодження тощо). Але в будь-якому випадку суспільне небезпечні наслідки мають знаходитись у причинному зв’язку зі злочинною бездіяльністю винної особи.

Під іншими тяжкими наслідками у ч. З ст. 135-розуміється спричинення потерпілому тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, зникнення його безвісти.

КШС (ст. ст. 61,81, 117, 142).

ПК (ст. 81).

КТМ (ст. ст. 59, 60, 61, 64).

Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. (ст. ст. 37, 59 і 78)._а

Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. (ст. 10).

Закон України “Про Цивільну оборону України” відЗлютого 1993р. (ст. ст.8і9).

Закон України “Про дорожній рух” від ЗО червня 1993 р. (ст. ст. 16 і 48).

Закон України “Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993р. (ст. 18).

Закон України “Про туризм від 15 вересня 1995р. (ст. ст. 26-28).

Закон України “Про освіту” від 23 березня 1996 р. (ст. 56).

Закон України ‘Про аварійно-рятувальні служби” від 14 грудня 1999 р. (ст. ст. З, 8, 35).

Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р. (ст. 1).

Положення про Державну службу медицини катастроф. Затверджене постановою КМ № 827 від 11 липня 2001 р.