ПОРІВНЯЛЬНИЙ МЕТОД У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

1. Історія розвитку порівняльного методу

Для вирішення спірного питання у міжнародному приват­ному праві використовують зіставлення та вибір норм права. Тому порівняльне правознавство (компаративістика), яке за­стосовує таке зіставлення й вибір норм, і міжнародне приватне право мають багато спільних рис, оскільки вони не обмежені однією національно-правовою системою, а використовують право іноземних держав. На цьому базується ідея створення особливого "порівняльного міжнародного приватного права", запропонована угорським вченим Ф. Мадлом.

Порівняльний метод, як особливий спеціально-науковий метод дослідження, застосовується поряд з іншими методами та способами наукового пізнання у міжнародному приватному праві й полягає у знаходженні рис, які характеризують схо­жість та відмінність певних правових явищ. Він має як науко­во-теоретичне, так і практичне значення. Вивчення права як соціального явища, в усій його багатоманітності та складності, неможливе без широкого й систематизованого порівняльного аналізу правових систем, які існували та існують на земній кулі.

Дотепер залишається спірним питання про те, коли ж ви­никло порівняльне правознавство. Можливо, що його виник­нення сягає епохи Арістотеля й Платона. В англійській літе­ратурі зазначається, що засновником порівняльного право­знавства був Бекон, у французькій — Монтеск'є, у німець­кій — Лейбніц. Порівняльний метод дедалі частіше застосову­вався, у XV ст., коли відбувалося піднесення розвитку прав­ничої науки (Менсфілд, Віко, Ансельм, Фейербах, Гегель, а згодом Колер, Саммер, Мейн, Кловіс, Ієрінг та ін.).

Засновником сучасного порівняльного права вважається Р. Саллейль. Водночас можна стверджувати, що до XIX ст. порівняльний метод у праві застосовувався лише в окремих випадках. З XIX ст. він використовується постійно. Відтоді вирізняють три періоди в його розвитку та використанні,

кожен з яких охоплює по півсторіччя (Р. Давид, Ф. Малорі та ін.). Прийнято вважати, що офіційне визнання існування по­рівняльного права й порівняльного методу в праві сталося 1869 p., коли в Парижі було засновано Товариство порівняль­ного законодавства. Проте й ця дата є спірною. На початку XX ст. цей метод часто заперечувався засновниками та при­хильниками соціалістичної концепції права, хоч інтерес до історичного вивчення права, що передбачав застосування по­рівняльного методу, все ж залишився. Так, цей метод ви­користовували П. І. Стучка, Е. Пашуканіс, інші правники. Із 60-рр. XX століття починається більш активне застосуван­ня вказаного методу наукового дослідження вченими країн Східної Європи. Цей період називають ренесансом порівняль­них досліджень. До його результатів належить, зокрема, монографія А. О. Тілле "Соціалістичне порівняльне право­знавство"¹.

У доктрині радянського періоду порівняльний метод най­частіше застосовувався в міжнародному приватному праві. Ця галузь науки своїм походженням і розвитком зобов'язана саме порівняльному правознавству. Визнано, що фундаментальний курс Л. А. Лунца з міжнародного приватного права є блис­кучим зразком застосування зазначеного методу. Нині майже всі дослідження з міжнародного приватного права базуються на порівняльному аналізі права.

2. Об'єкти порівняння у міжнародному приватному праві

Порівняльний метод застосовується до певних об'єктів права. Ними можуть бути системи й "сім'ї" права, його галузі, інститути, норми. Порівняльне право передбачає зіставлення об'єктів іноземних (гетерогенних) правових систем. У випадку ж зіставлення двох об'єктів однієї правової системи мова може йти про порівняльне дослідження, а не про порівняльне право. Крім того, дослідження одного конкретного об'єкта правової системи недоцільно проводити ізольовано. Порівнюючи, слід зважати, що цей об'єкт є частиною цілісного явища — певної правової системи. Адже значення будь-якого об'єкта може бути зрозумілим тільки у взаємозв'язку з іншими.

Вказані об'єкти порівняльного права можуть досліджува­тися в часі. Мова йде про історико-правове порівняння, яке застосовується досить часто. Використання порівняльного ме­тоду в часі дає можливість зрозуміти вплив однієї системи права на іншу. Так, використання цього методу показує спіль­ні риси класичного римського права з правом європейським, адже останнє набуло цих рис внаслідок рецепції римського права. Цікавим є й порівняння правових систем Африки через те, що процеси порівняння права в державах цього континенту можна спостерігати в дії. Юристи, які займаються вивченням порівняльного права сучасної Африки, мають можливість спостерігати право різних епох в його розвитку одночасно. Недаремно цей континент називають "лабораторією порів­няльного права".

3. Правові системи як об'єкти дослідження у міжнародному приватному праві

В юридичній літературі вживають різні терміни: "сім'я пра­вових систем" (Р. Давид); "кола права" (С. Розмарін); "право­ва система" (І. Сабо); "структурна спільність" (С. С. Алексєєв), а також похідні варіанти від зазначеної термінології, як-от:

"велика сім'я правових систем", "правова сім'я", "велика пра­вова сім'я", "типова система", "історичний тип права", "група правових систем", "національна правова система". Найбільш поширеними є терміни: "правова сім'я", "правова система" (іноді "система права", що не завжди ідентичні за змістом), "історичний тип права". В останні десятиріччя з'явилися тер­міни: "правова картина (карта) світу", "юридична географія світу", "співтовариство правових систем".

Вказані терміни часто є багатозначними. Так, категорія "правова система" вживається у кількох значеннях. У найвуж-чому розумінні вона означає право певної держави і є синоні­мом терміна "національна правова система". Правова система поряд із правом як системою норм включає й інші компоненти правового життя суспільства, зокрема праворозуміння, пра-вотворчість і правозастосування. Водночас термін "правова система" може враховувати соціальний аспект. У такому ви­падку говорять про соціально-політичне значення правової системи. Так, відомими є поняття "соціалістична правова сис­тема", "буржуазна правова система", "феодальна правова система". Дещо іншого змісту цей термін набуває у поняттях "англосаксонська правова система", "правові системи держав континентального права", "мусульманська правова система".

Поняття "правова система" у вузькому значенні відрізняє­ться від поняття "система права". Останнє є інституціональ-ною категорією. Воно розкриває взаємозв'язок, співвідношен­ня й будову галузей права. Проте вказані терміни можуть вживатися як синоніми. Отже, термінами "правова система" та "система права" може позначатися право певної держави,

Враховуючи спільність окремих правових систем сучаснос­ті, їх об'єднують за схожими суттєвими юридичними озна­ками, використовуючи, зокрема, для позначення термін "пра­вова сім'я". Мова йде про схожість історичного розвитку, дже­рел і структури основних інститутів і галузей права певних держав, їхніх правової культури, традицій тощо. Тобто це су­купність національних правових систем у межах єдиного типу права. До речі, класифікація правових систем різних держав у "сім'ї" чи інші групи, кожна з яких становила б оригінальний правовий тип, відбувалася ще в XIX столітті. Нині питання класифікації отримало майже оптимальне, однозначне вирішення.

У цьому навчальному посібнику в розумінні національної правової системи використовуватимуться поняття "правова система", "система права". Якщо мова йтиме про сукупність правових систем держав, згрупованих за певними харак­терними для них рисами (класифікаційними ознаками), вживаються терміни: "сім'я континентального права", "сім'я загального права" тощо. Інші ж терміни нічого нового, крім вербальної різноманітності, не дають.

4. Мета порівняльного методу

На теперішній час для нашої держави особливо актуальним є питання створення її якісного права. Для того, щоб нор­мативно-правові акти були якісними, необхідно, зокрема, ви­користовувати результати порівняльного методу щодо еле­ментів правової системи. Тому метою застосування цього ме­тоду є вивчення права інших держав у зв'язку з численними

міжнародними зв'язками, юридичними угодами, а також уні­фікацією права.

Порівняльний метод дозволяє, зокрема, зробити висновок про те, як вирішуються схожі питання в типологічне різних чи однакових правових системах. Адже до їх вирішення мо­жуть застосовуватися різні чи однакові юридико-технічні способи. Результат Їх вирішення може бути також різний чи одна­ковий. Це стосується, наприклад, укладення угод, способів ви­конання зобов'язань.

Практична корисність порівняльного методу завжди пов'я­зувалася з виконанням завдань міжнародного приватного пра­ва. Останнє повинно було забезпечити у міжнародному обігу здійснення національних законів та встановити гармонію між ними й нормами міжнародного права. Таке завдання могло бути належним чином досягнуто, зокрема, через порівняння норм національного права й побудову з них "середньої" норми, яка гармонувала б з окремими його нормами. Правники по-різному ставилися до корисності вказаного методу, ігноруючи (Бартен) чи перебільшуючи його значення для міжнародного приватного права (Р. В. Тарановський, Ламбер та ін.). За останнього підходу вважалося навіть можливим встановити так званий міжнародний юридичний порядок, створити за­гальне право цивілізованого людства, норми якого використо­вувалися б для усунення конфліктів у праві. Безперечно, за­стосування порівняльного методу сприяє зближенню окремих правових систем. Проте повна, загальна уніфікація норм права неможлива.

Значення вказаного методу стосовно міжнародного приват­ного права взагалі та окремих його об'єктів дослідження мож­на розглядати з позицій: правотворчості (внутрінаціональної та актів міжнародного характеру); правозастосовної діяльнос­ті; доктрини права.

У правотворчій та правозастосовній діяльності порівняль­но-правовий метод використовується для вирішення правовід-ношення, яке постає перед судом. Тоді відбувається абстрагу­вання від "власної" системи права, наприклад, за встановлення змісту іноземного закону; під час вирішення проблеми квалі­фікації, яка виникає у процесі застосування колізійних норм;

у разі кваліфікації юридичних понять обсягу та прив'язки ко­лізійної норми. Тому в цих сферах діяльності порівняльний метод служить для: 1) тлумачення права; 2) уніфікації чи розмежування його норм; 3) встановлення загальновизнаних правових принципів; 4) вирішення питання прийняття чи неприйняття зворотного відсилання чи відсилання до зако­нодавства третьої держави в разі застосування колізійної норми; 5) оцінки співвідносності правових норм та інститутів;

6) виявлення позитивного та негативного правотворчого та правозастосовного досвіду, зокрема неефективності норм права; 7) використання застереження про публічний порядок;

8) передбачення можливого рішення зі спірного питання й уникнення помилкового рішення; 9) перспективного плану­вання законодавчої діяльності; 10) зміни національного зако­нодавства. Вказаний метод сприяє вдосконаленню юридичної техніки, зокрема законодавчої, замінює експериментування в законодавстві, що є важливим для кожної держави.

У доктрині права порівняльний метод дозволяє: 1) виявити протилежність, різницю, риси наступності правових систем різних історичних типів і правових "сімей"; 2) формулювати загальнотеоретичні положення та конструкції; 3) виявити за­кономірності функціонування й розвитку правових систем.

Зазначений метод є ефективним, якщо законодавство, судо­ва практика, звичаї, норми моралі, які регулюють певні право­відносини, аналізуються комплексно. Вказане було б іде­альним, зокрема в разі застосування норм іноземного права. Загалом порівняльно-правовий метод сприяє глибокому піз­нанню власного права завдяки формулюванню висновків, які базуються й на досвіді інших правових систем. Адже знання, отримані в процесі чи внаслідок порівняння, завжди можуть стати джерелом нових знань.