Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України із загальних питань судової діяльності та в кримінальних справах . Відп. ред. В.Т.Маляренко. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 720 с.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Глава І Загальні положення

Стаття 1. Завдання Кримінального кодексу

Кримінальний кодекс України має завданням охорону суспільного ладу України, його політичної і економічної систем, власності, особи, прав і свобод громадян і всього правопорядку від злочинних посягань.

Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинними, і встановлює покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини.

(Стаття І із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4571-10 від 12.01.83; Законом № 2468-12 від 17.06.92)

Стаття 2. (Стаття 2 виключена згідно із Законом № 2468-12 від 17.06.92)

Стаття 3. Підстави кримінальної відповідальності

Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, вин­на у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчини­ла передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння.

Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповід­но до закону.

(Стаття 3 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4571-10 від 12.01.83)

Глава II Межі чинності Кримінального кодексу

Стаття 4. Чинність Кримінального кодексу щодо діянь, вчи* нених на території України

Усі особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відпо­відальності на підставі цього Кодексу.

Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представ­ників іноземних держав та інших громадян, які згідно з чинними закона­ми і міжнародними договорами не підсудні в кримінальних справах су­дам України, в разі вчинення цими особами злочину на території Украї­ни, вирішується дипломатичним шляхом.

(Стаття 4 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР №4571-10 від 12.01.83; Законом № 2468-12 від 17.06.92)

Стаття 5. Чинність Кримінального кодексу щодо діянь, вчи­нених за межами України

Громадяни України, які вчинили злочини за межами України, підля­гають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо вони при­тягнуті до кримінальної відповідальності або віддані до суду на тери­торії України.

На тих же підставах несуть відповідальність перебуваючі в Україні особи без громадянства, які вчинили злочини за межами України.

Якщо названі особи за вчинені злочини зазнали покарання за кордо­ном, суд може відповідно пом'якшити призначене їм покарання або по­вністю звільнити винного від відбування покарання.

Іноземні громадяни за злочини, вчинені поза межами України, підля­гають відповідальності за кримінальними законами України у випадках, передбачених міжнародними договорами.

(Стаття 5 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4571-10 від 12.01.83: Законом № 2468-12 від 17.06.92)

Стаття 6. Чинність кримінального закону в часі

Злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього діяння.

Закон, що усуває караність діяння або пом'якшує покарання, має зво­ротну силу, тобто поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання,

Закон, що встановлює караність діяння або посилює покарання, зво­ротної сили не має.

(Стаття 6 із змінами, внесеними згідно із Законам № 2547-12 від 07.07.92)

Глава III Про злочин

Стаття 7. Поняття злочину

Злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння, яке пося­гає на правопорядок.

Не е злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить оз­наки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки.

(Стаття 7 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 4571-10 від 12.01.83; Законом № 2468-12 від 17.06.92)

Стаття 7'. Поняття тяжкого злочину

Тяжкими злочинами визнаються перелічені в частині 2 цієї статті умисні діяння, що являють підвищену суспільну небезпеку.

До тяжких злочинів належать: особливо небезпечні злочини проти держави (статті 56—60, 62, 63, 63'); порушення рівноправності грома­дян залежно від їх расової, національної приналежності чи ставлення до релігії при обтяжуючих обставинах (стаття 66 частини 2 і 3); бандитизм (стаття 69); дії, що дезорганізують роботу виправно-трудових установ (стаття 69'); контрабанда (стаття 70); контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (стаття 70'); масові безпорядки (стаття 71); пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стат­тя 78); пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафтопродуктопроводів при обтяжуючих обставинах (стаття 78' частини 2 і 3);

виготовлення або збут підроблених грошей чи цінних паперів (стаття 79);

порушення правил про валютні операції при обтяжуючих обставинах (стаття 80 частина 2), розкрадання державного або колективного майна з проникненням у приміщення чи інше сховище, або шляхом привласнен­ня, розтрати або зловживання посадовим становищем, вчинене повтор­но, або за попереднім зговором групою осіб, або у великих розмірах, або в особливо великих розмірах (статті 81 частини 3 і 4, 82 частини 3 і 4, 83 частина 3, 84 частини 3 і 4 і 86'); розкрадання державного або колектив­ного майна шляхом грабежу, вчинене при обтяжуючих обставинах (стат­тя 82 частини 2 і 3); розбій з метою заволодіння державним, колективним майном або індивідуальним майном громадян (статті 86 і 142); вимага­тельство державного або колективного майна або індивідуального майна громадян при обтяжуючих обставинах (статті 86² частини 2 і 3, 144 час­тини 2 і 3); вчинене при обтяжуючих обставинах умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна або індивідуального майна громадян (статті 89 частини 2 і 3 та 145 частина 2); умисне зни­щення або пошкодження майна, що належить судді чи працівникові пра­воохоронного органу (стаття 189¹ частина 2); умисне вбивство (статті 93, 94 і 96); умисне тяжке тілесне ушкодження (статті 101, 189⁴ частина 2);

незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) при обтяжуючих обстави­нах (стаття 115¹ частина 2); зґвалтування (стаття 117); захоплення залож­ників (стаття 123'); торгівля людьми (стаття 124'); крадіжка індивідуаль­ного майна з проникненням у житло (стаття 140 частина 3); грабіж при обтяжуючих обставинах (стаття 141 частини 2, 3 і 4); ухилення від спла­ти податків, зборів, інших обов'язкових платежів при обтяжуючих обста­винах (стаття 148² частина 3); шахрайство з фінансовими ресурсами (стат­тя 148⁵ частина 2); порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів при обтяжуючих обставинах (стаття 148' частина 4); спекуляція при обтяжуючих обставинах (стаття 154 частини 2 і 3); протидія законній підприємницькій діяльності, вчинена при обтяжуючих обставинах (стат­тя 155⁸ частина 3); зловживання владою або посадовим становищем (стаття 165 частина 2); перевищення влади або посадових повноважень при об­тяжуючих обставинах (стаття 166 частини 2 і 3); одержання хабара (стат­тя 168); посередництво в хабарництві або дача хабара при обтяжуючих

обставинах (статті 169 частина 2 і 170 частина 2); притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності при обтяжуючих обстави­нах (стаття 174 частина 2); примушення давати показання при обтяжую­чих обставинах (стаття 175 частина 2); винесення завідомо неправосуд­ного вироку, рішення, ухвали або постанови, якщо воно спричинило тяжкі наслідки (стаття 176 частина 2); втеча з місця позбавлення волі або з-під варти при обтяжуючих обставинах (стаття 183 частина 2); створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп (стаття 187⁶); посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військо­вослужбовця (стаття 190'); примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, вчинене при обтяжуючих обставинах (стаття 198² частина 3); злісне або особливо злісне хуліганство (стаття 206 частини 2 і 3); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 217²); блокування транс­портних комунікацій (стаття 217³ частина 3); розкрадання вогнестрільної зброї, бойових припасів або вибухових речовин (стаття 223); розкрадан­ня радіоактивних матеріалів (стаття 228³); розкрадання наркотичних за­собів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229² частини 2 і 3), а так само збут або вчинені з метою збуту розкрадання, незаконні вироблення, виготовлення, придбання, зберігання, перевезен­ня або пересилання таких засобів чи речовин (статті 229' і 229²); посів або вирощування снотворного маку чи конопель при обтяжуючих обста­винах (стаття 229³ частина 2); організація або держання дому для вжи­вання чи виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229⁴ частина 2); використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речо­вин і прекурсорів при обтяжуючих обставинах (стаття 229¹² частина 2);

незаконне введення в організм наркотичних засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229" частини 2 і 3); розкра­дання, незаконні виготовлення, придбання, зберігання, передача чи про­даж іншим особам обладнання, призначеного для виготовлення нарко­тичних засобів або психотропних речовин при обтяжуючих обставинах (стаття 229'⁷ частини 2 і 3); розкрадання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (стаття 229¹⁹ частини 2 і 3); незаконні виготовлення, прид­бання, зберігання, перевезення або пересилання прекурсорів при обтя­жуючих обставинах (стаття 229²⁰ частини 2 і 3); непокора при обтяжую­чих обставинах (стаття 232 пункти "б" і "в"); опір начальникові або при­мушення його до порушення службових обов'язків (стаття 234); насиль­ницькі дії щодо начальника (стаття 236); порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями при відсутності між ними відносин підлеглості при обтяжуючих обставинах (стаття 238 пункти "б" і "в"); дезертирство (стаття 241); умисне знищення або пошкодження військового майна при обтяжуючих обставинах (стаття 245 пункти "б" і "в"); порушення правил несення бойового дежурства при обтяжуючих обставинах (стаття 251 пункти "в" і "г"); зловживання військової посадо­вої особи владою чи посадовим становищем, перевищення військовою посадовою особою влади чи посадових повноважень, бездіяльність військової влади при обтяжуючих обставинах (статті 254 пункти "б" і "в", 254² пункти "б", "в" і "г", 254³ пункти "б" і "в").

(Кодекс доповнено статтею 7' згідно з Указом ПВР № 862-08 від 21.07.72, із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1898-08 від 23.07.73. № 2718-08 від 17.06.74, № 4571-10 від 12.01.83, № 6591-10 від 29.02.84, № 4392-11 від 31.07.87, № 4452-11 від 21.08.87, № 5723-11 від 14.04.88, № 7373-11 від 14.04.89, № 647-12 від 18.01.91; Законами № 1564-12 від 18.09.91, № 2468-12 від 17.06.92, № 2935-12 від 26.01.93, № 3351-12 від 30.06.93. № 3582-12 від 11.11.93, № 3888-12 від 28.01.94, № 3890-12 від 28.01.94, № 137/94 від 27.07.94, № 246/94-ВР від 15.11.94, № 64/95-ВР від 15.02.95, № 282/95-ВР від 11.07.95, № 79/96-ВР від 06.03.96. № 388/96-ВР від 02.10.96, № 530/96-ВР від 20.11.96, № 44/97-ВР від 05.02.97, № 210/98-ВР від 24.03.98)

Стаття 8. Вчинення злочину умисно

Злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільне небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо до­пускала настання цих наслідків.

Стаття 9. Вчинення злочину з необережності

Злочин визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Стаття 10. Відповідальність неповнолітніх

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло шістнадцять років.

Особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство (статті 93—98), посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (стаття 190'), умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров'я (статті 101—104, 106 частина 1 та 189⁴), зґвалтування (стаття 117), крадіжку (статті 81,86', 140,223 і 229²), грабіж (статті 82, 86', 141, 223 і 229²), розбій (статті 86, 86', 142, 223 частина 2 і 229² частина 3), злісне або особливо злісне хуліганство (стаття 206 час­тини 2 і 3), пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та нафто-продуктопроводів при обтяжуючих обставинах (стаття 78' частини 2 і 3), умисне знищення або пошкодження державного, колективного майна чи

індивідуального майна громадян, що спричинило тяжкі наслідки (статті 89 частини 2 і 3 та 145 частина 2), а також за умисне вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда (стаття 78).

До особи, яка вчинила у віці до вісімнадцяти років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано, що її вип­равлення можливе без застосування кримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відпові­дальність, вчинила суспільне небезпечне діяння, передбачене цим Ко­дексом, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням.

(Стаття 10 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР від 27.06.61, від 17.08.66, № 2368-07 від 12.12.69, № 3130-08 від 14.10.74, № 1848-09 від 23.03.77, № 647-12 від 18.01.91; Законами № 2468-12 від 17.06.92, № 3787-12 від 23.12.93, № 246/94-ВР від 15.11.94, № 388/96-ВР від 02.10.96)

Стаття 11. Примусові заходи виховного характеру До осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років або суспіль­не небезпечне діяння до виповнення віку, з якого настає кримінальна відпо­відальність, суд може застосувати такі примусові заходи виховного ха­рактеру:

1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) застереження;

3) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання;

4) покладання на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно або заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяні збитки;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються спеціальними положеннями.

Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому громадського вихователя в порядку, передбаченому відповідним Положен­ням.

(Стаття 11 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 284-07 від 26.08.67, № 1848-09 від 23.03.77; в редакції Закону № 3787-12 від 23.12.93)

Стаття 12. Неосудність

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчи­нення суспільне небезпечного діяння була в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своїх дій або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоум­ства чи іншого хворобливого стану. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові заходи медичного характеру.

Не підлягає покаранню також особа, яка вчинила злочин в стані осуд­ності, але до винесення судом вироку захворіла на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватись примусові за­ходи медичного характеру, а після одужання вона може підлягати пока­ранню.

Стаття 13. Примусові заходи медичного характеру До осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння в стані неосудності або вчинили такі діяння в стані осудності, але захворіли до винесення вироку або під час відбування покарання на душевну хворобу, що позбав­ляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, судом може бути застосовано такі примусові заходи медичного характеру, що здійсню­ються лікувальними закладами органів охорони здоров'я:

1) поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом;

2) поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом;

3) поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом.

Суд, визнавши необхідним призначити примусовий захід медичного характеру, обирає його вид залежно від душевного захворювання особи, характеру і ступеня суспільної небезпечності вчиненого нею діяння.

Поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм психічним ста­ном і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння потребує три­мання в лікарні і лікування в примусовому порядку.

Поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який вчинив суспільне небез­печне діяння, не зв'язане з посяганням на життя громадян, і за психіч­ним станом не являє загрози для оточуючих, але потребує тримання в лікарні і лікування в умовах посиленого нагляду.

Поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм психічним ста­ном і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння являє особли­ву небезпеку для суспільства і потребує тримання в лікарні і лікування в умовах суворого нагляду.

Осіб, поміщених у психіатричні лікарні з посиленим або суворим на­глядом, тримають в умовах, що виключають можливість вчинення ними нового суспільне небезпечного діяння.

Якщо не буде визнано необхідним застосування до душевнохворого примусових заходів медичного характеру, а так само в разі припинення застосування таких заходів суд може передати його на піклування роди­чам чи опікунам при обов'язковому лікарському нагляді.

(Стаття 13 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР № 5397-11 від 10.02.88)

Стаття 14. Відповідальність за злочин, вчинений в стані сп'яніння

Особа, яка вчинила злочин в стані сп'яніння, не звільняється від кри­мінальної відповідальності.

Суд, незалежно від призначеного кримінального покарання, може на­правити на примусове лікування особу, засуджену за злочин, вчинений на грунті алкоголізму чи наркоманії. Примусове лікування цих осіб прова­диться, залежно від міри кримінального покарання, відповідно у місцях позбавлення волі або спеціальних медичних закладах.

Припинення примусового лікування провадиться судом у порядку, вста­новленому Кримінально-процесуальним кодексом України.

В разі вчинення злочину особою, яка зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами і ставить у зв'язку з цим себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, суд, поряд з застосуванням за вчинений злочин покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, може за клопо­танням членів її сім'ї, профспілкової чи іншої громадської організації, прокурора, органу опіки і піклування або лікувальної установи визнати її обмежено дієздатною. Над цією особою встановлюється піклування в порядку, передбаченому Кодексом про шлюб та сім'ю України.

(Стаття 14 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР № 1879-08 від 03.07.73, № 2281-09 від 01.07.77, № 4452-11 від 21.08.87; Законом № 2468-12 від 17.06.92)

Стаття 15. Необхідна оборона

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можли­вості уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інте­ресів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспіль­ства або держави від суспільне небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайно­го відвернення чи припинення посягання.

Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи пред­метів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для захисту від на­паду озброєної особи чи нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо осо­ба, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного ду­шевного хвилювання, спричиненого суспільне небезпечними діями, оці­нити відповідність захисту характерові посягання.

Перевищення меж необхідної оборони, тобто завдання тому, хто по­сягає, шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обста­новці захисту, тягне за собою відповідальність лише у випадках, спеці­ально передбачених кримінальним законом.

Дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посяган­ня, спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і доставлення її відповідним органам влади, як правомірні, прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небез­печності посягання і обстановці затримання злочинця.

(Стаття 15 із змінами, внесеними згідно із Законам № 2468-12 від 17.06.92. в редакції Закону № 2933-12 від 26.01.93)

Стаття 16. Крайня необхідність

Не є злочином дія, яка хоч і підпадає під ознаки діяння, передбачено­го кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або інших громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута шкода.

(Стаття 16 із змінами, внесеними згідно із Законам № 2468-12 від 17.06.92)

Стаття 17. Відповідальність за готування до злочину і за за­мах на злочин

Готуванням до злочину визнається підшукання або пристосування за­собів чи знарядь або інше умисне створення умов для вчинення злочину.

Замахом на злочин визнається умисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного.

Покарання за готування до злочину і за замах на злочин призначаєть­ся за законом, який передбачає відповідальність за даний злочин.

Призначаючи покарання, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпечності дій, вчинених винним, ступінь здійснення злочинного на­міру і причини, через які злочин не було доведено до кінця.

Стаття 18. Добровільна відмова від вчинення злочину Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця,

підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, коли фактично

вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Стаття 19. Співучасть

Співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину.

Співучасниками злочину, поряд з виконавцями, визнаються організа­тори, підмовники і пособники.

Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Організатором визнається особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням.

Підмовником визнається особа, яка схилила до вчинення злочину. Пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину пора­дами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя і засоби вчи­нення злочину, сліди злочину або предмети, добуті злочинним шляхом.

Ступінь і характер участі кожного з співучасників у вчиненні злочину повинні бути враховані судом при призначенні покарання.

Стаття 20. Переховування

Заздалегідь не обіцяне переховування злочинця, а так само знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину або предметів, добутих злочин­ним шляхом, тягне відповідальність лише у випадках, спеціально перед­бачених статтею 186 цього Кодексу.

(Стаття 20 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР від 10.09.62;

Законом № 2468-12 від 17.06.92)

Стаття 21. Недонесення

Недонесення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинений злочин тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених статтею 187 цього Кодексу.

(Стаття 21 із змінами, внесеними згідно з Указам ПВР від 10.09.62;

Законом № 2468-12 від 17.06.92)