1. Вступ

2. Походження держави як політичного інституту.

3. Місце і роль держави і політичній системі суспільства

4. Форми державного правління та державного устрою.

5. Основні тенденції розвитку державності у сучасному світі.

Література:

Основи політології: Навч. посібник /Керівник авт. кол. Ф.М.Кирилюк. К.: Либідь. 1995. – 336 с.

Рябов С.Г. Політологічна теорія держави. 2-е вид. – Київ. Тандем. 1996. – 240 с.

1.З’яування проблеми походження держави має актуальне значення, оскільки у процесі її виникнення виявляються її головні функції та специфіка. Знаючи обставини, які обумовили появу держави, можна прогнозувати можливості зміни її функції і структур, тенденцій їх розвитку. Актуальність з’ясування цього питання полягає ще й в тому, що процес утворення держав ще не закінчився.

2.У політичний вчених немає однозначних концепцій походження держави. Загальновизнаним є положення про те, що держава не існувала вічно, а народжена історичним розвитком. Однак, в різні історичні епохи в це поняття вкладався різний зміст. Так, стародавній грецький філософ Платон уявляв ідеальну державу як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів, чиновників, селян і ремісників. На думку Демокріта, держава втілює в собі спільне благо і справедливість. Інтереси держави є понад усе, і турботи громадян мають бути спрямовані на якнайкраще її влаштування та управління нею.

У давні часи не розрізняли державу і суспільство, ототожнювали їх, сприймаючи як органічну єдність. У Стародавньому Китаї вважалося, що держава – “Піднебесна” – є взагалі земним світом, над яким Небо поширило свою владу як верховна все загальність, універсальна регулююча сила, що уособлює розум, доцільність і вищу справедливість, опікується Піднесеною і керую нею.

Традицією Стародавньої Індії було сприймати державу як єдиний організм, а її інституції – як частини і органи тіла, що є похідними від плоті царя.

Людей завжди цікавило питання, чи є держава свідомим витвором якоїсь сильної розумної людини або групи людей, чи, може, вона виникла внаслідок об’єктивних, не залежних від людської волі процесів, так само, як відбуваються явища природи. У відповіді на це питання виявилось два підходи: позакласний і класовий.

Позакласний підхід до аналізу причин виникнення держави й визначення її суті знайшов відображення в ряді теоретичних концепцій. Так, “патріальхальна” доводила, що держава походить від сім’ї, яка розрослася (Аристотель). “Теологічна” теорія стверджувала, що держава подарована богом. Г.Гегель розглядав державу як відображення та дійсність розуму, втілення моральної ідеї. Представники “договірної” теорії (т.Гоббс, Ж.Ж.Руссо та ін.) трактували державу як суспільний договір з метою відвернути “війну всіх про всіх”. На думку Руссо, держава, об’єднюючи всі групи людей, має захищати особистість та її власність.

У ХІХ ст.. поступово набуває визнання ліберальна теорія “Держави – нічого сторожа”, згідно з якою держава виникла у зв’язку з необхідністю охороняти спокій громадян, забезпечувати функціонування громадянського суспільства, порядку в ньому, зберігати загальні умови капіталістичного господарювання. Будь-яке втручання держави у приватне господарювання, окрім збирання податку, вважалось не припустимим, розцінювалось як замах на свободу індивідів.

Проте на той час, ХІХ ст.. – на початку ХХ сторіччя, набула теоретичного обґрунтування й практичного використання висловлена вже давно ідея про класову природу держави, про боротьбу класів між собою як головну причину її виникнення та існування. Ще Томас Мор переконував, що держава є змовою багатих проти бідних.

Марксистське розуміння природи держави було викладене Ф. Енгельсом у праці “Походження сім’ї, приватної власності й держави”. В ній стверджується, що держава виникла через те, що общинно-родовий лад був підірваний поділом праці та його наслідками – поділом суспільства на класи. Продовжувач марксистського вчення В.І. Ленін приходить до висновку, що держава – це машина для підтримання панування одного класу над іншим, це організоване насилля одного класу для придушення іншого. Ці теоретичні положення послужили основою для обґрунтування втручання “соціалістичної” держави в усі сфери життя суспільства, утвердження в ньому тоталітарного режиму.

Сучасний рівень знань дозволяє зробити висновок, що на процес формування держави діють три групи чинників. 1) суспільний поділ праці; 2) виникнення приватної власності, експлуатації та класів; 3) істотні зміни у відтворенні самої людини. Значення і вплив цих чинників різних. Якщо в Європі державні структури виросли в основному з відносин приватної власності, то на Сході – з адміністративного управління, яке поряд із формуванням державного апарату концентрувало в своїй владі і головні засоби виробництва, і землю, що стала власністю держави.

Таким чином, вирішальну роль у створенні держави можуть відігравати дуже відмінні і різні чинники.

3.Визначальне місце в політичній організації суспільства займає держава як форма організації суспільного життя. Без держави немає політичної організації і політичної системи суспільства в цілому. Держава і влада її – та вісь, на якій виникає, тримається і функціонує політична система суспільства. Навколо держави формуються інші організаційні структури. Поза зв’язком з державною вони не мають політичних властивостей. А тому держава є фундаментальною, базовою організаційною структурою в політичній організації суспільства і в усіх його політичній системі.

Місце держави як визначального елемента політичної організації суспільства визначається призначенням її в суспільстві. Вона виступає як:

*політична організація громадського суспільства;

*носій влади в суспільстві;

*представник усього населення на даній географічній території;

*форма політичного планування, що виражається у прийнятті владних рішень, які стосуються всього суспільства і обов’язкові для виконання всім населенням;

*джерело всього політичного в суспільстві, його стержневий елемент;

*виразник загального інтересу;

*інструмент реалізації загальної волі в суспільстві;

*творець загальних цілей в суспільстві;

*основний стабілізатор суспільного життя;

*головний суб’єкт політичного суверенітету.

Отже, на відміну від інших інститутів і організацій політичної системи, державі притаманні такі ознаки: особлива група людей, яка зайнята управлінням усього суспільства, охороною його економічних та соціальних структур; примусова монополія влади, що поширюється на всіх жителів держави; особливе право видавати обов’язкові для всіх закони й розпорядження; державно-організаційна територія, захист якої здійснюють інститути влади, особливо армія; право реалізувати зовнішню політику у всіх сферах міжнародних відносин; монопольне право встановлювати обов’язкові для всіх податки і формувати державний бюджет.

Відповідно до свого призначення держава виконує як внутрішні та зовнішні функції. Внутрішніми прийнято вважати: організаційно-управлінську, економічну, соціальну, національно-інтегративну, демографічну, культурно-виховну, правоохоронну, економічну. До основних зовнішніх функцій держави слід віднести дипломатичну та оборонну.

Такий поділ функцій держави досить умовний. Практично будь-яка функція несе реальне внутрішнє й зовнішнє політичне навантаження.

Слід зазначити, що всі функції держави диктуються двома видами інтересів – інтересами економічно панівних класів. що мають реальну владу, та решти соціальних груп, усього народу. Ці загальні інтереси зумовлені самим фактом існування держави як цілісного організму, нормальне функціонування якого неможливе без вирішення спільних для нього проблем.

На сучасному етапі загально цивілізаційною тенденцією є поступове перетворення держави на орган вияву потреб та інтересів суспільства в цілому, не виключаючи пріоритетів економічно пануючих соціальних груп.

Отже, нині формується загальноцивілізаційний підхід до аналізу причин виникнення. визначення суті держави, її місця та ролі в економічній системі суспільства, завдань і функцій. Його мета – подолати обмеженість і недоліки позакласового та класового підходів і забезпечити науковий аналіз державності.

4.В процесі становлення та розвитку держави формується її територіальна організація, виникають певні способи володарювання. До них насамперед належать форма держави як спосіб організації і здійснення державної влади.

Її елементами є:

*державне правління – спосіб організації вищої державної влади;

*державний устрій – поділ держави на певні складові частини та розподіл влади між цими частинами;

*державний режим – сукупність методів і засобів здійснення державної влади.

Слід зазначити, що форма держави залежить від співвідношення класових сил, історичних традицій, геополітичних умов, особливості державного лідера та інших чинників.

Історично складися дві форми державного правління, за якої влада повністю, частково, або номінально належить одній особі (король, цар, імператор, шах) і передається у спадок.

Як форма правління монархія виникла у період рабовласництва, а за умов Середньовіччя стала основною формою правління. Повного розвитку і змін визначальних якостей монархія набула у Новий час.

Другою історично відомою формою державного правління є республіка.

Республіка – це така організація державної влади, коли вона здійснюється виборчим колегіальним органом, який обирається на визначений строк всім населенням.

Правління державою на принципах республіканізму є найбільш поширеним у сучасному світі.

Для глибшого розуміння держави, як суб’єкта політичної влади необхідно розглянути форми державного устрою.

Форма державного устрою – це територіально-організаційна структура держави, яка визначає порядок поділу країни на складові частини (штати, провінції, землі, кантони, області тощо), їх правовий статус, порядок відносини центральних і периферійних органів влади.

Обставинами і чинниками, що визначають і впливають на встановлення в суспільстві певної форми державного устрою, так само як форми державного правління і політичного режиму, є історичні і конституційні традиції, умови виникнення держави, наслідки і спадок від часів колоніальної та іншої залежності, співвідношення і розстановка суспільно-політичних сил, рівень культури громадян і міри соціально-економічного розвитку країни, національний склад населення, міжнародне становище в світі тощо.

За устроєм держави бувають унітарними, федеративними і конфедеративними.

Унітарна держава є єдиним державним утворенням. Основними ознаками унітарної форми державного утворення є: єдина конституція, норми якої без будь-яких змін застосовуються на всій території країни; єдина система вищих органів державної влади; єдина управлінська система від верху до низу, що підвладна урядові; єдина правова система; поділ території на адміністративно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності.

Унітарні держави бувають централізовані і децентралізовані.

Федерація – це форма державного устрою України, що утворилася на основі об’єднання в союз державно-політичних утворень (штатів, республік, провінцій, кантонів, земель та ін.), які мають юридично-визначений обсяг самостійності в різних сферах суспільного життя.

Основними ознаками федеративної форми державного устрою є такі: територія у політико-адміністративному відношенні не становить собою єдиного цілого; наявність державних утворень, що мають певну політичну і юридичну самостійність і в цілому складають територію держави; суб’єкти федерації наділені установчою владою, тобто їм надано право приймати власні конституції; суб’єкти федерації мають право видавати законодавчі акти в межах встановленої компетенції; суб’єкт федерації має власну правову і судову систему; наявність подвійного громадянства; двопалатна структура федерального парламенту.

Більш складною формою федерації є конфедерація.

Конфедерація – це союз суверенних держав, створений з метою координації дій для досягнення окремих визначених у даний історичний момент цілей. Найчастіше це зовнішньополітичні, військові цілі. На противагу федерації конфедерація не має центру, який приймає обов’язкові владні рішення щодо суб’єктів федерації. Конфедерація – менш стійка форма державного устрою. Конфедерації або розпадаються, або переходять у феде6рацію.

5.В розвитку сучасних держав можна виділити декілька тенденцій. Зокрема, провідною тенденцією в розвитку багатьох держав, особливо європейських, є намагання створення демократичної, правової держави.

Важливою тенденцією в розвитку сучасної держави виступає демократичне обмеження суверенітету держави, що йде на зміну абсолютному суверенітету. Наприклад, вимога однієї держави до іншої ліквідувати наслідки катастрофи на атомній станції, не повинна розцінюватись як втручання у внутрішні справи цієї держави.

В розвитку сучасної держави прослідковується також тенденція децентралізації державної влади, розвитку самоуправління.

Важливими тенденціями в розвитку сучасної держави виступають, з однієї сторони, тенденція до інтеграції економічного і політичного життя з іншими державами, а з другої – тенденція зростання національних рухів, утворення національних держав.

Важливою тенденцією в розвитку сучасної держави є намагання мати власну ідеологію, яка б об’єднувала суспільство.

Ще одна тенденція в розвитку сучасної держави пов’язана із скороченням бюрократичного управлінського апарату і зменшенням розходів на його утримання.