Особливості економічного розвитку Древнього Риму.

1. Соціальний економічний і політичний розвиток Італії на I стадії формування господарського механізму античності.

У соціально економічних відносинах Італія VI III вв. до н.е. представляла досить строкату картину. Самими розвиненими з її областей були Етрурія і Кампанія, де процвітали сільське господарство, ремесла і торгівля. Класичне рабство як початок всієї класичної стадії рабовласницької формації склалося в Римі на початку II в. до Класичне рабство в Древньому Римі пройшло дві основні стадії.

Південна Італія з багатими грецькими містами колоніями по рівню свого розвитку займала друге місце. Лацій з містом Римом, заселений скотарями і землеробами, дуже зручно розташований на перетині важливих сухопутних і річкових шляхів, в VI V вв. до н.е. відставав від своїх високорозвинений сусідів етруссків і грецьких колоній. Нарешті, в гірських областях Середньої Італії жили племена, що знаходилися на стадії розкладу первісних відносин.

Провідною галуззю господарства більшості населення Апеннінського півострова було землеробство. Родючі грунти в м'який клімат забезпечували високі урожаї в Етрурія, Кампанії, і Апулін. Щільні грунти обробляли за допомогою важких плугів з масивним залізним лемешем (в Етрурії і Аппулії), а рихлі грунти легкими плугами з невеликим лемешем. Нарівні з плугом широко застосовували мотики для розпушення грунту в ручну.

У найбільш розвинених областях Італії культивували пшеницю, ячмінь, просо, боби, нут; в менш гористих - полбу, ячмінь, боби, ріпу.

Сільськогосподарська Італія відставала в формуванні нового господарського типу від Великої Греції. Аж до III в. до н.е. в Італії, включаючи і етруські міські центри, пануючим типом господарства був селянський наділ, де трудився сам власник, суворий і благочестивий римлянин, і вся його численна сім'я.

До VIII в.до н.е. у всій Італії неподільно панував родовий лад з суспільною власністю на землю. Виникнення етруських і грецьких міст, де склалося ранньо класове суспільство і держава, привело до розкладання громадської і появі зачатків приватної власності на землю.

У VI V вв. до н.е. етруські містах створюються різні ремесла, активізуються торгові операції. Цьому сприяло в чималій мірі наявність корисних копалин, зокрема залізняку, міді, глини, будівельного каменя, корабельного лісу.

У VI IV вв. до н.е., незважаючи на впровадження у виробництво заліза, повсюдно використовувалася бронза. Оборонне озброєння шоломи, панцирі, наколінники і т.д. виготовлялося переважно з бронзи, в широкому вживанні були бронзові судини, дзеркала, і різноманітні прикраси.

Самим масовим з ремесел в Італії було керамічне: різноманітний посуд, тара, водопровідні труби, черепиця, будівельні і архітектурні деталі, сирцова цегла, похоронні урни, світильники.

Менше значення мало текстильне ремесло, зв'язки, що довго зберігали з домашнім господарством, однак в IV III вв. до н.е. шерстяні тканини вироблялися вже в особливих майстернях міста Тарента, а льняне полотно і парусне полотно в місті Тарквінії. Великим ремісничим центром в Лациї був Рим.

Соціальна структура Рима в VI IV вв. до н.е. відрізнялося великою складністю і строкатістю. У римському суспільстві існували три основних типи суспільних структур: родові установи, висхідні до первісності, новий по-громадському селянський сектор і ранньо рабовласницькі відносини. У процесі подальшого розвитку родові установи поступово відмирали, по-громадському селянський сектор зміцнювався, а ранньо рабовласницькі відносини мали тенденції до перетворення в класичне рабство.

Насправді у VI IV вв. до н.е. носіями цих структурних типів виступали класово станові групи патриціїв, клієнтів, плебеїв і рабів. Кожна з цих груп займала особливе місце у виробництві і в суспільстві, володіючи своїм набором прав і обов'язків.

2. Економіка і соціальна структура римсько італійського суспільства на II стадії розвитку

На рубежі III II вв. до н.е. в соціально економічному житті Рима сталися глибокі зміни. Патріархальна система рабства до того часу розвинулася в так зване класичне рабство, тобто рабовласницький спосіб виробництва досяг найбільшої зрілості, а римське суспільство загалом набуло рабовласницького характеру.

У IV III вв. до н.е. перехід від патріархального до класичного рабства на території Італії стався в грецьких містах колоніях Південної Італії і Сицилії. Пануючим розвинене рабство стало в більшості областей Апеннінського півострова тільки у II в. до н.е.

Оформлення класичного рабства в Італії мало всесвітньо історичне значення, так як пізнє це рабство в його італійско-римській формі розповсюдилося по всьому Середземномор'ю і зіграло важливу роль в історичних долях його народів, що населяли.

Однак сам по собі перехід до класичного рабства знаменував не зміну однієї історичної формації іншої, а лише трансформацію двох стадій розвитку однієї і тієї ж рабовласницької античної формації. Перехід до класичного рабства був глибоким соціально економічним і культурним переворотом в суспільстві, виробництві, образі життя.

Основні причини цього перевороту корінити не у війнах, а в характері соціально економічних, політичних і культурних змін в римсько-італійському суспільстві. Внутрішня еволюція суспільно політичних відносин в Римі в IV III вв. до н.е. вела до виникнення нових форм класичного рабства. Концентрація землі в одних руках, поширення приватної власності, розвиток ремесел, торгівлі, грошового обігу, зародження товарного господарства вимагали дешевої робочої сили. Нею всередині країни були в ранній час плебеї, залежні клієнти, боржники.

Однак боротьба плебеїв з патриціями завершилася забороною боргової кабали, ослабленням залежності клієнтів; значна частина клієнтів і плебеїв отримала невеликі земельні наділи. Примусити ж працювати вільного землевласника, що добився рівноправності і наділеного дільницею землі, на іншого було важко. Такою робочою силою міг бути тільки позбавлений всіх прав і всякого майна раб, отриманий звідки те ззовні. Звідси посилення агресивності Рима, його нескінченні війни, масове пограбування і поневолення завойованого населення.

Класичне рабство в Римі було закономірним результатом зростання виробництва і соціальної боротьби всередині самого римського суспільства. Війни лише прискорювали цей процес. Основними особливостями класичного рабства були наступні.

На відміну від патріархальній системі при класичному рабстві виробництво направлено на створення додаткової вартості. У рабовласницькому господарстві (маєтку або ремісничій майстерні) організується товарне виробництво, яке коливає устої натурально господарських відносин. Раніше ізольовані господарства встановлює більш або менш тісні зв'язки з ринком.

У II I вв. до н.е. власники вілл і майстерень прагнуть не тільки до отримання більшого додаткового продукту, але і до грошової його реалізації. Прагнення до отримання більшого додаткового продукту приводить до більшої експлуатації рабів, ускладненню внутрішньої структури господарства, зростанню підприємницького початку в суспільстві.

Зростала чисельність рабів. Раби стали численним класом римсько- італійського суспільства. Рабовласництво розповсюдилося у вирішальних галузях господарства в сільському господарстві, по-гірському добувному справі, металургії, будівництві. Однак труд вільних і напівзавзалежних працівників продовжував застосовуватися у всіх сферах і складав у II I вв. до н.е. інший найважливіший сектор римського народного господарства.

Посилення експлуатації рабського труда, продиктоване інтересами товарного виробництва, привело до погіршення суспільного і юридичного положення рабів. Зростання міри експлуатації, погіршення їх чисельності загострили природне протистояння рабів і їх добродіїв. Раби підіймали грандіозні, “чисто" рабські багатолюдні повстання, які констатували серйозне неблагополуччя в римському рабовласницькому суспільстві.

Соціальна напруженість в суспільстві переростала в напружену боротьбу. Класова боротьба стала грати велику роль в тій загальній системі соціально-класових протиріч, які приводили в дію весь складний механізм римського суспільства. При розвиненій системі рабства відбувався перехід від дрібного виробництва (в землеробстві і ремеслі) до більш великого, централізованого господарства, де набула вживання проста і частково складна кооперація праці.

Для господарського життя II I вв. до н.е. було характерно співіснування різних секторів, які визначили неоднорідність і строкатість економічного розвитку. Впровадження відносин класичного рабства привело до глибоких структурних змін в римсько-італійському господарстві.

Сільське господарство Італії в II I вв. до н.е. розвивалося на базі рабства і йому було зобов'язано всіма своїми успіхами і труднощами. У цей період сільське господарство Італії переживало підйом. Його можна пояснити трьома причинами: широким впровадженням рабства, організацією товарного виробництва, переходом від дрібного господарства до виробництва на великих площах (велике землекористування).

Підйому сільського господарства II I вв. до н.е. сприяло встановлення ринкових зв'язків між містом і селом.

Бурхливий підйом ремесла в Італії почався на рубежі II I до н.е. Широкоє проникнення рабського труда в ремесло, особливо труда висококваліфікованих ремісників з еліністичних країн, пожвавлення ринкового обміну між містом і селом, виникнення нових міст, збільшення міського населення, зростання суспільних і особистих потреб стимулювали організацію різних ремесел.

Підйом сільського господарства і ремесла, встановлення товарних зв'язків сприяли пожвавленню торгівлі. Інтенсифікація римської торгівлі вимагало множення числа монет. Римська срібна монета, систерцій і динарій, яку почали чеканити лише на рубежі II II вв. до н.е., незабаром наповнила Середземномор'я і стала основною валютою, відтісняючи всі інші монетні системи.

Основними класами в римському суспільстві II I вв. до н.е. були клас рабів і рабовласників власників землі, великих ремісничих майстерень, торговців, якими могли бути римські громадяни, союзники і провінціали, що не мають прав римського громадянства. Третім основним класом були дрібні виробники, працюючі в основному самі, хоч зрідка і що застосовували працю одного-двох рабів: селяни в селам дрібні торговці в місті.

Оскільки інтереси основних класів були різними, часто протилежними, оскільки протиріччя між ними все більш різко виявлялися в різні історичні періоди, все частіше виливаючись у відкриту боротьбу.

Саме в період функціонування найбільш зрілих форм даної формації, у класичній стадії рабства формується основна класова суперечність, але і вона знаходиться не в статичному стані, а виступає як необхідний вияв всієї класової структури, тобто виражає головний антагонізм, незважаючи на всі спроби державних інститутів локалізувати і знешкодити його руйнівні впливи. Ось чому, які б не були сильні і численні повстання, і скільки б ні наносили вони чутливих ударів за соціально-політичній системою, вони не тільки не можуть її перекинути, але і як би вдосконалюють цю систему, показуючи пануючому класу її слабі місця. Принаймні повстання основного пригнобленого класу-виробника, спалахуючі в класичній стадії рабства, визначає нормальне функціонування всієї системи.

Класичне рабство як початок всієї класичної стадії рабовласницької формації склалося в Римі на початку II в. до Класичне рабство в Древньому Римі пройшло дві основні стадії.

Рим в III в. був буквально приголомшений найсильнішою кризою, що охопила економіку, суспільні відносини, державність і навіть культуру. Рабовласницьке суспільство і держава буквально стояли грані загибелі. Однак рабовласницька система ще не зживуться всіх своїх внутрішніх можливостей. Тому на рубежі III - IVвв. римське суспільство і держава відновлюються на колишній, хоч і трансформованій основі і переживає процвітання протягом всього IV в.

Криза товарно-грошових відносин, труднощі з поповненням рабських ринків, згубна для товарних вілл, лише зміцнювали латифундіальне господарство з дрібним землекористуванням колонів. Це екстенсивне господарство, що забезпечувало себе всією необхідною сільськогосподарською і ремісничою продукцією а також робочою силою, що зміцнювалося завдяки політичному впливу пана, набирало силу.

Поширення мало залежних від сусідніх міст латифундій і деградація рабовласницьких товарних вілл, виробничо тісно пов'язаних з містом приводили до зміни загального співвідношення міста і села в період пізньої античності.

3. Загальна криза рабовласницького способу виробництва.

У класичній стадії рабовласницької формації древньо римського суспільства (оскільки тільки там античне рабство досягло найбільшого розкриття), можна помітити, що найбільші рабські повстання перше і друге сіцілійські повстання, рушення Спартака спалахнули саме в період функціонування самих зрілих форм рабства, в епоху кризи цих форм і їх відмирання. І навряд чи те було випадковістю.

Саме в період функціонування найбільш зрілих форм даної формації, класичній стадії рабства формується основна класова суперечність, але і воно знаходиться не в статичному стані, а виступає як необхідний вияв всієї класової структури, тобто виражає головний антагонізм, незважаючи на всі спроби державних інститутів локалізувати і знешкодити його руйнівні впливи.

Якщо в період класичного рабства місто домінувало над сільською округою і античну цивілізацію загалом визначити як міську, то натуралізація господарства, скорочення товарно-грошових відносин в зв'язку з поширенням латифундій привели до розриву зв'язків між містом і іншим господарством, до занепаду міст, переміщенню центра тягаря економічного життя в село, в латифундії магнатів.

Занепад античних міст, який викликали нарівні з іншими причинами розорення товарних вілл, поширення латифундій, розрив виробничих зв'язків, між міським і іншим господарством, зміцнення автономного положення латифундій, вів до скорочення міського населення, зокрема його паразитичних прошарків, створював умови для повернення міських жителів в село до продуктивного труда землероба.

Таким чином, панування латифундій з децентралізованим колонатним землеробством по всій імперії готувало заміну рабовласницьких відносин, що базувалися на економічній єдності товарних вілл і міського центра, новими виробничими відносинами, основою яких було автономне існування великого по території маєтка з дрібним землекористуванням виробників, залежних від пана, як правило, наділеного політичною владою над ними.

Однак розвиток продуктивних сил і всього суспільства, яке відкривалося в рамках латифундіального виробництва, не можна розуміти спрощено, як прямолінійне сходження у всіх галузях економіки. У області сільського господарства панування латифундій і дрібного землеробства в технічному і аграрному відносинах означало крок назад в порівнянні з періодом панування товарних рабовласницьких вілл.

Приходило в занепад і ремісниче виробництво, затухало міське життя. Але в цьому занепаді античної цивілізації не можна бачити тільки загибель і руйнування. Гине античне суспільство, рушається його економіка, його цивілізація і культура, розчищається місце для виходу на історичну арену іншої цивілізації.

Занепад античних міст, який викликали нарівні з іншими причинами розорення товарних вілл, поширення латифундій, розрив виробничих зв'язків, між міським і помісним господарством, зміцнення автономного положення латифундій, вів до скорочення міського населення, зокрема його паразитичних прошарків, створював умови для повернення міських жителів в село до продуктивного труда землероба.

Рим в III в. був буквально приголомшений найсильнішою кризою, що охопила економіку, суспільні відносини, державність і навіть культуру. Рабовласницьке суспільство і держава буквально стояли грані загибелі.

Ослаблення авторитету імператорської влади, політична анархія, свавілля армії і бюрократії, тобто важкі наслідки політичної кризи, що охопили Імперію, самі, в свою чергу були виявом серйозних соціально-економічних змін в римському суспільстві. У кінцевому результаті вони були викликані кризою рабовласницького способу виробництва, вичерпанням закладених в йому потенційних можливостей для розвитку господарства і культури.

Конкретним виявом економічної кризи III в. були скорочення робочої сили (із за епідемій, мобілізацій у арміях, що все збільшуються ), запустіння посівних площ, падіння врожайності, відмова від інтенсивних культур винограду і оливок на користь екстенсивного хліборобства, погіршення якості ремісничих виробів, розорення ремісничих майстерень і загальне скорочення їх продукції. Господарський нелад, нестабільність політичної обстановки вели до занепаду торгівлі, що доповнювало розлад грошового обігу, що виразився у в псуванні монети і її знецінення.

Криза сільського господарства, ремесла і торгівлі завдав сильного удару по містах як економічних і культурних центрах, привела до загасання їх господарської діяльності, скорочення населення, запустіння.

Зубожіння міст і розорення їх жителів, несучих важкий тягар податків, викликали масову втечу в сільську місцевість, де до III в. пануючим типом виробництва став величезний маєток латифундія, що обробляється колонами, що має в своєму розпорядженні власні ремісничі майстерні з натуральним господарством, слабо пов'язаним з міським ринком.

У структурі пануючого класу починає втрачати своє значення його основа муніципальне рабовласництво, а на перший план виходить прошарок великих латифундист, земельних магнатів, контролюючих обширні території і численне населення, що мають в своєму розпорядженні значні запаси продукції і мало пов'язаних з сусідніми муніципіями.

Загальна криза рабовласництва охопила і колишню структуру культурних цінностей, підготував основу для формування нового світогляду.

Однак рабовласницька система ще не зживуться всіх своїх внутрішніх можливостей. Тому на рубежі III - IV вв. римське суспільство і держава відновлюються на колишній, хоч і трансформованій основі і переживає процвітання протягом всього IV в.