Вступ.

Всі ми живемо в суспільстві. Всі ми і складаємо історію. Ми можемо її творити. Одні уміють жити в гармонії зі світом, інші – бунтарі, яких світ ламає в певний час... Найвища мудрість – знайти золоту середину між власними інтересами та інтересами держави, суспільства... Якщо це буде зроблено, всі ми відчуємо значне полегшення. Але починати треба з себе...

ЛЮДИНА В СУСПІЛЬСТВІ

Кожна людина не тільки належить до якоїсь малої групи, але й є представником великих об'єднань або спільнот людей (націй, суспільних верств і класів, на родів, рас, людства загалом). Ця належність також впли­ває на різноманітні властивості й характеристики люди­ни: темперамент, спосіб життя, ціннісні орієнтації, сві­тогляд тощо. Але разом з тим було б помилкою вважати, що національна, класова або расова належність є для лю­дини визначальною. На жаль, такі помилкові погляди мали місце не тільки в минулому, коли, наприклад, «римляни» вважали себе більш цивілізованими й розви­неними істотами, ніж «варвари» (цим іменем вони нази­вали всіх, хто не володів латинською мовою), так само ра­бовласники й колонізатори — ніж раби та тубільці («або­ригени»), арійці — ніж слов'яни або євреї, представники білої раси — ніж представники якихось інших рас, а представники пролетаріату — ніж представники селянст­ва або інтелігенції.

На жаль, позаяк при цьому якось «забувалося» або ні «враховувалося», що кожна людина — це неповторна, унікальна істота, й ця її неповторність залежить не тіль­ки й не стільки від її національної належності або від соціального походження, скільки від взаємодії цілої су­купності найрізноманітніших чинників: генетичних, фі­зіологічних, психологічних, соціальних, духовних тощо, Крім того, не бралося до уваги також і те, що всі люди, хоч би до якої касти, класу, нації, раси, віросповідання вони належали, все ж таки є насамперед людьми, а не му­рахами або слонами, тобто що всі вони рівні й рівноцінні як представники людства.

На жаль, також тому, що будь-яке протиставлення або зверхність представників одних класів, націй, рас або культур, як правило, викликали зворотну реакцію й про­вокували тих, кого ще вчора вважали людьми «другого гатунку», претендувати на «першість», «провідну роль» і 412

«більшовартісність». Згадаймо хоча б загальновідоме «Хто був нічим, той стане всім». Психологами такі яви­ща класифікуються як прояв «комплексу меншоварто­сті». Коли людина, вважають вони, не стільки через якісь дійсні свої вади або недоліки, скільки внаслідок певної пропаганди або навіювання починає сприймати себе «меншовартісною» істотою порівняно з іншими або навіть «не­повноцінною» порівняно з якимись загальновстановленими «зразками», то вона обов'язково прагнутиме на чомусь «відігратися», довести іншим, що вона — більш значна й вартісна, ніж є насправді, й що саме інші, а не вона, є «меншовартісними» істотами.

Коли ж такий «комплекс меншовартості» внаслідок ре­ального або позірного гоніння або приниження скла­дається не у окремих людей, а у їх великих об'єднань і груп, це нерідко призводить не тільки до негативних, але й до трагічних наслідків. Згадаймо хоча б, з якою жорсто­кістю й ненавистю руйнували вчорашні «варвари» коли­ску однієї з найвидатніших цивілізацій людства — Старо­давній Рим, як козаки й селяни під час коліївщини нищи­ли «ляхів» і «шляхту», або як вчорашні азербайджанські та вірменські діти, що вчилися в одній школі й, можли­во, навіть сиділи за однією партою, почали стріляти один в одного.

Тому людина повинна пам'ятати, що вона як особис­тість несе відповідальність перед власним сумлінням і пе­ред судом історії за всі свої вчинки та їхні наслідки, на­віть незважаючи на те, що вона змушена так чинити, ви­конуючи «накази фюрерів» або «заклики вождів», які завжди посилаються на «волю» або «інтереси» народу, надії, класу, партії, до яких належить і конкретна особистість. І так само вона ніколи не повинна забувати про те, що вона — людина, тобто нічим, можливо, не гірша й не краща, ніж усі інші люди, хоч би до якої нації, групи, класу, партії, культури, релігії вона належала.

Разом з тим було б неправильно, нерозумно й навіть шкідливо ігнорувати ті особливості людини, які визна­чаються саме належністю до якоїсь національності.

Великі відмінності культури або світогляду. Бо ці відмінності, безперечно, важливі й збагачують людство загалом. Тому вони по­винні не роз'єднувати, а об'єднувати людей, бути стиму­лом до їх більш зацікавленого ставлення один до одного, до прагнення більш глибоко пізнати й зрозуміти ці відмінності, щоб, можливо, збагатитися чимось і самим, а найголовніше — знайти можливість для плідної співпраці всіх землян.

Висновок

Багато народів, націй, колективів ставлять себе вище інших. Це перший показник деградації суспільства. Приречена на поразку та сила, що не знаючи сили супротивника, використовує проти нього жорстокість та підступність. І взагалі люди цих соціумів користуються принципами : “Якщо зустрів сильного, зроби його другом, якщо слабого – знищ. ” А це правила поведінки, що суперечать загальнолюдсткій неохідності відчувати добро та ніжність, силу та волю.

Давайте сформуємо для себе справжні людські принципи та будемо їх додержуватись. І тоді буде “Мир у всьому світі”.

Список використаної літератури.

1.Воробьев Г.Г. Твоя информационная культура. — М., 1988.

2. Громов А.В., Кузин О.С. Неформали: кто єсть кто? — М., 1990.

3. Добрович А.Г. Общение: наука й искусство. — М., 1980.

4. Жутикова Н. Г.. Психологические уроки обиденной жизни. — М., 1990.