Теорія, методологія, методика соціологічного дослідження

1. Соціологічні дослідження і суспільна практика

Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології.

Наукове управління соціальними процесами здійснюється з допомогою нагромадження, переробки і передачі інформації, використовуються різні способи одержання і перетворення інформації. Це, по-перше, побутова свідомість, що реалізується в процесі повсякденного практичного життя людей, по-друге, емпіричне вивчення соціальної діяльності людей і соціальної дійсності; по-третє, конкретні соціологічні дослідження. В процесі конкретних соціологічних досліджень пізнання відновлює безпосередню видиму картину соціальних об'єктів, але уже на основі знань про закони їх розвитку і функціонування, характеристики об'єктів, що в емпіричному пізнанні відображені як «безпосередні» і «перші», в конкретних дослідженнях виявляються самими опосередкованими і кінцевими. Здійснення таких досліджень виявляється можливим тільки при наявності теорії, що правильно відображає суть соціальних організмів, тоді як емпіричні дослідження можливі завжди, незалежно від тієї ступені, якої досягло соціальне пізнання в розкритті закономірних зв'язків. Специфіка конкретного знання полягає в тому, що в ньому неповторима своєрідність суспільних явищ зв'язана з специфічними умовами місця і часу, де вони перебувають, детально відтворюються і пізнаються як особлива форма їх суті, що відображається в чистому вигляді в теорії. Об'єктивною основою, що обумовлює відмінність теоретичних і конкретних знань, є єдність і багатоманітність суспільного життя. Виступаючи єдиним за своєю суттю, суспільне життя водночас вкрай різноманітне в формах прояву. На відміну від конкретних емпіричні знання відтворюють в систематизованій формі зовнішню, поверхневу сторону соціальних об'єктів. Залишається не розкритою суть об’єктів, що перешкоджають розумінню емпіричних характеристик суспільних явищ як форм прояву закономірних зв'язків. Саме таке розуміння дозволяє досягти конкретних соціологічних досліджень, їх підсумком виступає знання не лише законів, а й форм їх прояву в певних умовах. Конкретні дослідження починають або з вивчення теоретичних результатів, або самі включають в попередній етап, завданням якого є розкриття закономірних зв'язків об'єкту. Конкретні соціологічні дослідження ніби надбудовуються над теоретичними і пропонують застосування емпіричних методів пізнання, збір та обробіток фактів, даних. Специфіка конкретних соціологічних досліджень своєрідно проявляється в сфері наукового управління. Спільна реалізація соціальних проблем на початку виводиться з теорії на основі знань необхідних зв'язків суспільних явищ. Звичайно, такий висновок ще не дає готового рішення, на основі спеціальних соціологічних теорій розкриваються лише найсуттєвіші властивості соціальних систем.

Конкретно-соціологічні дослідження викликані потребами соціальної практики, тому що без них неможливо перебудувати суспільство у новому ключі. Починаючи з 90-х років, відповідно зі змінами умов, посилено розроблялась методологія, методика та техніка конкретно-соціологічних досліджень. Для використання їх в практиці управління створюється ряд переваг. Тоді, мабуть, сучасну форму конкретних соціологічних досліджень, де чітко виділяються етапи програмування, збору інформації, неправильно розглядати як єдино можливу. Необхідно враховувати досвід їх попереднього історичного розвитку. Конкретно-соціологічні дослідження за специфікою суттєво відрізняються від емпіричних, які істотно обмежуються пізнанням зовнішніх,, поверхових зв'язків соціальних явищ. На відміну від емпіричних досліджень конкретні дослідження дозволяють одержати повне і всебічне знання, в якому зовнішні характеристики соціальних процесів зрозумілі як прояв глибинних закономірних зв'язків. Конкретні дослідження не тотожні теоретичним. Завданням теоретичних досліджень є пізнання об'єктивних соціальних законів в їх «чистому вигляді». Конкретні емпіричні дослідження відрізняються від засобів і методів збирання, відбору та опрацювання інформації, що застосовуються в практиці наукового і соціального управління. Аналіз показує, якщо в управлінні соціальними процесами домінують емпіричні методи і способи одержання і перетворення інформації, то в системі наукового управління суспільством основним засобом вироблення управлінських рішень виступають конкретні соціологічні дослідження. В науковому управлінні соціальними процесами конкретно-соціологічні дослідження виконують дві функції: пізнавальну і управлінську.

Суть пізнавальної функції полягає в описі, поясненні, прогнозуванні, а суть управлінської — у формуванні конкретної мети, визначенні програм, а також вироблення рекомендацій по корегуванню прийнятих рішень в процесі її реалізації. Аналогічні функції виконуються з допомогою емпіричних способів одержання інформації. Проте, суб'єкт пропонованих заходів в межах певного соціального контексту не знає їх віддалених наслідків. Лише конкретні соціологічні дослідження через гносеологічну специфіку дозволяють суб'єкту соціального управління встановлювати зв'язок конкретної соціальної політики з загальною перспективою історичного процесу, з найвіддаленішою метою перетворюючої діяльності у людей. Конкретні соціологічні дослідження і є найефективніший метод формування, вироблення управлінських рішень в науковому управлінні соціальними процесами. І все ж така інформація має рід суттєвих недоліків. По-перше, інформація не відображає сукупності соціальних факторів, що стосуються життєдіяльності колективу. Адже, сюди належать не тільки реальні акти поведінки працівників, керівників, а й, зокрема, думки, оцінки, міркування членів колективу (а як без них визначити реальне ставлення працівників до праці?). По-друге, інформація може відображати, наприклад, лише думку керівників на ту чи іншу проблему (зокрема причини порушення трудової дисципліни), але це не спільна, «середня» думка всіх працівників. По-третє, не завжди інформація, що є, наприклад, в документах адміністрації, рішеннях інших громадських об'єднань та ін., достовірна, об'єктивна. Очевидно, що лише в сукупності та соціальна інформація, що є традиційно в кожному трудовому колективі, і інформація, що одержана з допомогою соціологічних досліджень, допоможуть знайти найоптимальніші шляхи і методи соціального управління.

В сучасних умовах існує три типи соціологічних досліджень. Розвідкові дослідження проводяться в тому випадку, якщо на об'єкті є туманне уявлення і соціолог поки що неспроможний висунути будь-яких гіпотез (наприклад, керівництво підприємства бажає знати, як «поведуть себе» працівники, якщо підприємство з державного трансформується в акціонерне). Розвідкове дослідження передбачає основні стадії: а) складаються по можливості повні бібліографії, потім вивчаються джерела та література: б) проводяться бесіди з компетентними особами, а саме спеціалістами, які працюють над аналогічними проблемами, і практиками, які зайняті в сфері виробництва та ін. Бесіди з спеціалістами переслідують певну мету. Треба переконатися, що складена бібліографія охоплює всі питання і сторони проблеми, що не упущено щось важливе. Бесіди з практиками також мають певну мету: пошук додаткової інформації. Допустимо, збираємося вивчати соціальні проблеми організації контролю. Перша людина, з якою маємо поговорити — представник громадського контролю. І перше питання: хто з працівників громадського контролю міг поділитися практичним досвідом організації і здійснення контролю, системи прийняття рішення, методами і способами контролю та ін. Далі. Проведення інтерв'ю — пошук надійних документальних відомостей, даних, картотек, протоколів рішень, довідок, звітів та ін. І потім — проекти первинних гіпотез, передбачень. Бесіди вимагають деяких навиків і уміння. Треба створити атмосферу відвертої розмови. Іноді корисно зняти особисту відповідальність співрозмовника при ставленні питань. Не питати прямо: «Які фактори впливають на такий-то процес?» Ті ж питання побічно: «Дехто вважає..» та ін., і потім вислухати, з'ясувати думку співрозмовника. У його відповідях часто виявляються, з'ясовуються нові або висловлені кимсь думки, оригінальні контраргументи. Дуже небезпечно удавати себе некомпетентним у питанні через бажання одержати нову інформацію. В таких випадках співрозмовник обмежується загальними тривіальними міркуваннями і мета не досягається. Завершальна стадія розвідкового дослідження ставить метою виявити поведінку новаків, які працюють на об'єкті. Новачки гостро підмічають ті особливості, які непомітні старожилам. Важливо звертати увагу на можливі конфліктні і незвичайні ситуації, що найрельєфніше характеризують нормальні умови діяльності. Інтересні перехідні стадії об'єкту в момент реконструкції, здійснення соціальних і економічних експериментів, бурхливого розвитку, коли аналіз соціальних явищ вкрай необхідний для прийняття Правильних рішень. розвідкове Дослідження завершується чітким формулюванням, викладом проблеми, визначенням мети, завдань їх вивчення і формулюванням основних гіпотез.

Описове дослідження передбачає систематичний якісно-кількісний опис об'єкту. Наприклад, керівник в принципі знає, які особливості здійснення дисциплінарної практики, але його цікавлять причини порушень дисципліни в якомусь конкретному колективі, склад порушників, можливості виникнення страйку тощо. Збирання інформації здійснюється на основі або монографічного, або вибіркового дослідження. Опис, як і будь-який інший тип дослідження, не може бути чисто фактуальним, без всяких методологічних передумов. Величезну роль тут відіграє обґрунтованість групування емпіричного матеріалу. Нерідко до описових досліджень висуваються претензії у зв'язку з тим, що вони не розкривають причинно-наслідкових зв'язків або дають тривіальні результати. Проте, що" відомо на рівні здорового сенсу, ще не є науково доведене. Описове дослідження допомагає упорядкуванню відомих фактів, встановленню відносин між ними — іноді кількісно. Описові дослідження повністю мають наукову цінність, якщо вони забезпечують досить повне і чітке описування соціального об'єкту без залежності від того, що результати дослідження не відповідають на питання про причинно-наслідкові зв'язки об'єкту. Таке дослідження завершується класифікацією емпіричних даних, що стосуються структури об'єкта.

Експериментальне дослідження. Найважливішою умовою його реалізації є досить високий рівень знань в межах проблеми, що вивчається і вирішується, дозволяє проаналізувати причинно-наслідкові залежності у розвитку тих чи інших соціальних процесів, сприяє формуванню стратегії. Мета дослідження — встановлення функціональних зв'язків в соціальних об'єктах і процесах, а при реалізації практичного соціального експерименту — пошук управлінських рішень.

В реальній практиці соціологічних досліджень рідко буває так, щоб один з трьох варіантів існував і діяв в чистому вигляді. Іноді в одному дослідженні поєднуються всі три. Структурно процес будь-якого соціологічного дослідження ділиться на етапи:

а) розробку програм досліджень;

б) збирання емпіричного матеріалу;

в) опрацювання матеріалів дослідження (статистичні і математичні);

г) аналіз результатів дослідження і розробка рекомендацій.

Важливе значення мають спеціальні течії

Інформація органів що розглядають закономірності соціального розвитку суспільства в системі управління. Соціологічні теорії дають наукові відповіді на витікаючі актуальні проблеми сучасності. Емпіричні соціологічні дослідження, що розвиваються у тісному зв'язку з соціологічними теоріями, беруть активну участь у науковому пізнанні закономірностей розвитку, забезпечують приріст нових емпірично обґрунтованих знань про справжні шляхи виявлення нових фактів і тенденцій змін окремих сфер життя суспільства. Таку роль відіграють багаточисельні галузеві соціології, що узагальнюють величезну масу інформації про конкретні соціальні явища, події і процеси суспільного життя.

Емпіричні соціологічні дослідження виконують Пізнавальні функції. По-перше, інформаційну, що дозволяє одержати первинні дані про індивідів і спільності, їх потребах, інтересах, орієнтаціях, мотивах, фактах реальної і вербальної поведінки, про суспільну і громадську думку та ін.; по-друге, в конкретних ситуаціях емпіричні дослідження створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.

Соціологічна інформація має властивості: по-перше, всебічно і глибоко характеризує і аналізує соціальний процес, досягає максимальної адекватності пізнання завдяки репрезентованості, стійкості і достовірності; забезпечує порівняно точні і конкретні відомості при досягненні об'єктивних і суб'єктивних параметрів пізнання. По-друге, теоретичну, що дозволяє виявити нові закономірності і тенденції і тим самим істотно збагатити соціологічну теорію. Особливо це стосується повторних емпіричних досліджень, що здійснюються за спів-ставними методиками.

Практична функція соціології тісно зв'язана з пізнавальною. Єдність теорії і практики — характерна риса соціології. Розкриваючи закономірності розвитку різних сфер суспільства, соціологічні дослідження дають конкретну інформацію, необхідну для здійснення справжнього соціального контролю над соціальними процесами. Практична функція соціології відображає, насамперед, висунення науково аргументованих прогнозів розвитку суспільства. Соціологічні теорії дозволяють передбачити віддалені перспективи соціального розвитку. Особливість соціологічного прогнозу полягає в цілісності, що дає можливість визначити тенденції розвитку суспільства. Прикладна соціологія, зв'язуючи теорію з дійсністю, безпосередньо обґрунтовує практичні рекомендації для складання планів соціального розвитку та ін. Велике практичне значення мають дослідження комплексних соціальних проблем, які дають можливість створити цілісну картину майбутнього розвитку основних сфер життя суспільства, передбачити можливі негативні наслідки, накреслити шляхи і засоби оптимального управління соціальними процесами. Формування соціологічного прогнозу вимагає з'ясування стійких тенденцій розвитку явищ, передбачає повторні дослідження тощо. В соціальному прогнозуванні важливу роль відіграють соціологічні теорії розвитку різних сфер суспільства, їх створення дозволяє сконцентрувати велику масу інформації стосовно широкого кола соціальних явищ і розкрити закономірності їх розвитку. Соціологічні теорії служать надійною базою обґрунтування моделей, що прогнозуються і що стосуються окремих соціальних процесів і явищ. Відповідно специфіки соціологічних досліджень практичні рекомендації, що висуваються соціологами, стосуються двох груп соціальних факторів: об'єктивних і суб'єктивних. Об'єктивні фактори: умови, ритм, а також конкретні: умови праці, побуту і реальна поведінка суб'єкта в таких умовах. Вивчаючи їх вплив на систему соціальних відносин, соціолог опирається на конкретну інформацію, здобуту в процесі дослідження, і визначає тенденції їх дальшого розвитку. Суб'єктивні явища, аспекти: мотиви, мета, наміри, установки, інтереси, ціннісні орієнтації, суспільна, громадська думка тощо. Досліджуючи їх взаємозв'язок з нормами і цінностями соціальних спільностей, груп, встановлюється ступінь відхилення і розробляються засоби удосконалення міжособових, міжспільнісних відносин.

Одним з важливих елементів соціальної і політичної системи суспільства є засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення, кіно та ін.). їх соціальна роль зв'язана, насамперед, з розвитком свідомості мас, кожної особи. Система засобів масової інформації — соціальний інститут, що забезпечує збирання, опрацювання і розподіл інформації в масовому масштабі, на основі закономірностей, панівних в суспільстві. Діяльність засобів масової інформації полягає в забезпеченні обміну соціальною інформацією між великими групами людей в межах соціального мікросередовища з допомогою соціальних організацій і об'єднань, а також технічних засобів збирання, опрацювання і поширення інформації. Предметом соціології засобів масової інформації виступають закономірності духовного їх впливу на формування свідомості і соціальної поведінки людей. Ефективність засобів масової інформації визначається ступенем їх впливу на політичну, економічну, соціальну, культурну сфери життя суспільства і співвідносинами між метою їх пропаганди або окремими виступами і фактичним її досягненням. Діють загальні специфічні критерії ефективності пропаганди, засобів масової інформації. В діяльності засобів масової інформації відображаються зв'язки і взаємозалежності не тільки системи масового спілкування, але й всього суспільства.

В процесі демократизації суспільного життя в Україні зростає роль суспільної, громадської думки. Суспільна, громадська думка — своєрідний спосіб існування суспільної свідомості у вигляді неофіційної масової свідомості якоїсь соціальної спільності людей, зв'язаних спільністю інтересів, в яких фіксується їх ставлення до подій або явищ суспільного життя, до діяльності політичних партій, установ і особистостей.

Суспільна думка виражається у формі рекомендацій і вимог, а також проявляється в схваленні або осудженні дій тих або інших соціальних інститутів, вчинків окремої людини або якоїсь групи людей. Суспільна думка складається в результаті цілеспрямованого впливу на маси політичних організації, установ і стихійно — на основі практичного життєвого досвіду, традиції, звичаїв тощо.

Тому-то, в суспільній думці виявляються не лише різні інтереси, але й неоднаковий ступінь їх усвідомлення. При співпадінні корінних інтересів в суспільній думці відображаються найрізноманітніші специфічні інтереси і потреби - національні, професійні, духовні та ін. Знання структури або інші міркування, що визначають ті або інші міркування і оцінки соціальних спільностей, стають об'єктивно необхідною передумовою для вироблення і реалізації різних проектів та планів в процесі прискорення соціально-економічного розвитку і демократизації політичного життя України. Соціальна суть суспільної думки полягає в тому, що сприяє зосередженню думки, почуттів і дій людей на певній дійсності, дає їй оцінку, що є вихідною базою для зміни або збереження певного фрагменту суспільного життя. Суспільна думка, що формується соціальною спільністю людей, відображає інтереси окремих груп особистостей. Тому-то виразником суспільної думки може бути будь-який громадянин, будь-яка соціальна спільність людей, якщо їх публічно висловлена думка відображає ставлення якоїсь соціальної спільності, народу, нації і актуальні проблеми дійсності. Процес відображення суспільної думки — це висловлення її, надання гласності багатьом індивідуальним думкам з актуальних проблем дійсності або безпосередньо (через форми представницької демократії).

Існує три види відображення суспільної думки: по-перше, стихійно висловлена суспільна думка; по-друге, висловлена суспільна думка з ініціативи державних органів, громадських організацій, засобів масової інформації, що звертаються безпосередньо до мас за їх побажаннями, пропозиціями, думками тощо (всенародне обговорення проектів законів, обговорення в пресі якихось актуальних проблем та ін.), по-третє, висловлення суспільної думки в процесі спеціальних соціологічних досліджень (опитів). Важливо, що суспільна думка може висловлюватись, функціонувати нібито на двох рівнях: на рівні словесному (вербальна поведінка), коли якась оцінка зовнішньо сприймається більшістю, великими масами, але не веде до конкретних дій, і на рівні діловитості. Це реальна поведінка, коли соціальні групи діють відповідно з усвідомленою оцінкою. Очевидно, перехід суспільної думки від відображення до реалізації зв'язаний з процесом її об'єктивності в системі соціальних норм, соціального регулювання і контролю. В такому процесі і виникає зв'язок суспільної думки і суспільних відносин, які мають нормативи і оцінки. Суспільна думка—в діючому стані стає елементом суспільних відносин.

Практика соціологічного дослідження

Поняття програми соціологічного дослідження

Програма соціологічного дослідження науковий документ методологічних і процедурних основ дослідження соціального об'єкту. Програма соціологічного дослідження по суті і є теорія і методологія конкретного вивчення, висвітлення окремого емпіричного об'єкту або явища. В програмі практично реалізуються загальнотеоретичні і методологічні принципи філософії як загально-соціологічної теорії і спеціальних теорій дослідження. Відповідно з призначенням програма соціологічного дослідження реалізує три функції: методологічну, методичну та організаційну.

Методологічна функція програми соціологічного дослідження передбачає визначення наукових проблем, для вирішення яких ведеться дослідження; формування мети і завдань дослідження; фіксування вихідних уявлень про об'єкт; встановлення співвідношення даного дослідження і раніше здійсненого або паралельно виконуваного дослідження проблеми.

Методична функція програми полягає в тому, що в програмі розробляється загальний логічний план дослідження, на основі якого здійснюється цикл досліджень: теорія —факт —теорія. Методика розкриває шляхи, методи і способи збирання, аналізу і опрацювання інформації, даних, дає можливість розробити процедуру дослідження, провести порівняльний аналіз одержаних результатів аналогічних досліджень.

Організаційна функція забезпечує розробку чіткої системи поділу праці в дослідницькому колективі, налагодження контролю за ходом і процесом дослідження, публікацію по необхідності результатів.

Програма соціологічного дослідження

Структура програми

охоплює відносно детальне, чітке І завершене формулювання мети і завдань і методологічне обґрунтування проблеми, визначення конкретної мети, об'єкту і предмету досліджень, логічний аналіз основних понять, формулювання гіпотез і завдань досліджень; методичного визначення сукупності характеристики використаних методів збирання і опрацювання первинної соціологічної інформації, логічної структури інструментарію для збирання інформації, логічних схем і їх опрацювання на електронно-обчислювальних машинах. Програма — теоретична основа здійснюваних процедур дослідження — збирання, опрацювання і аналізу інформації, необхідної для одержання теоретичних висновків і практичних рекомендацій. Складений на основі програми організаційно-технічний план дослідження має оперативний характер і визначає послідовність здійснення намічених процедур. Програма і організаційно-технічний план дослідження — затверджуються адміністрацією установи закладу, де ведеться дослідження. Розділи документів включаються в перспективні і поточні плани установи закладу і їх підрозділів. Для керівництва дослідженням призначається відповідальна особа за весь комплекс і відповідальні наукові працівники за своєчасне здійснення досліджень відповідно програми і організаційно-технічного плану. Відправним пунктом будь-якого дослідження виступає проблемна ситуація — специфічне становище об'єкту соціологічного дослідження, об'єкту, що характеризується суперечностями між потребами пам'ятати, що надто широкий план досліджень вимагає значних зусиль і тривалості. Якщо не вдається відразу надати формулюванню проблеми ясності і чіткості, обмежити певними рамками саме дослідження, то можна поетапно здійснювати дослідження відповідно методиці і методології.

Трапляється, що в ході одного дослідження доводиться шукати відповіді на ряд інших проблем. Проте, таке можливе лише в тому випадку, коли сама програма дослідження спрямована на багатоманітний соціологічний аналіз. В принципі ж йти на вивчення кількох програм в межах одного дослідження недоцільно. По-перше, ускладнюється інструментарій дослідження, який стає зайве громіздкий і логічно нечіткий, що може знизити якість зібраної соціологічної інформації. По-друге, втрачається оперативність дослідження, що має неабияке значення для організації, а це веде до старіння соціологічних даних, втрати їх актуальності, а іноді практичного сенсу. І, по-третє, досвід показує недоцільність, а іноді це дуже важко водночас вивчати декілька проблем на одному і тому ж об'єкті дослідження. В сучасних умовах соціологічними дослідженнями охоплено практично всі сторони і сфери життя суспільства. Проведення соціологічних досліджень визначається різкою соціальне значимою метою. Безпосереднім приводом до здійснення соціологічних досліджень є реально існуючі суперечності в розвитку соціальної системи між її елементами і окремими компонентами. Ось такі суперечності і становлять суть проблеми. Варто відрізняти проблеми соціальні і проблеми наукові. Соціальні проблеми — це соціальні, життєві суперечності, що вимагають організації цілеспрямованих дій для їх усунення. Наукові проблеми — це знання і незнання. Наукові проблеми відображають суперечності між знанням потреб суспільства і його організацією в певних практичних і теоретичних діях, з одного боку, і незнанням шляхів і засобів реалізації дій — з другого. Постановка наукової проблеми означає вихід за межі вивченого в сфері того, що має бути вивчено, це означає, що не завжди і не будь-яка соціальна проблема може бути вирішена в межах наявних знань. Тому-то вирішення деяких проблем вимагає теоретичних і практичних дій, функціонально спрямованих на одержання нового знання у формі тих або інших теоретичних рекомендацій, а в прикладних дослідженнях використовуються старі знання, яких нерідко буває недостатньо. Тому-то, як правило, соціологічні дослідження комплексні, що вимагають ґрунтовної і аргументованої програми досліджень.

Перша вимога — необхідність чіткої,

Основні вимоги конкретної, аргументованої програми, ідеальної програми Дослідження без програми взагалі нагадує пошук методом спроб і помилок: розтрати енергії часто не виправдовують, не дають ні пізнавального, ні взагалі бажаного ефекту. В процесі дослідження виявляється, що поняття «покриваються емпіричними даними», при відсутності гіпотез неясно, як опрацьовувати матеріал: факти, дані, аналіз подій, явищ. Спроби сформувати питання на стадії аналізу даних, фактів веде до зневір'я: матеріал (факти, дані) зібрано неповністю, відбір не задовольнив потреби, завдання дослідження, одержані відповіді не на ті питання, що передбачались напочатку. Нарешті, дослідники приходять до висновку, що в процесі проведеного дослідження зроблено не все і не так, як планувалось, передбачалось, що тепер зробили б все зовсім інакше. Попередній висновок нерідко виникає і при старанно, детально розробленій програмі. Але тут сумніви і нові питання мають інший характер — досягнення бажаних результатів, ефективності. Виникають обгрунтованіші гіпотези, що вимагають спеціальної, цілеспрямованої переробки за новою програмою. Таке незадоволення досягнутими результатами — плоди творчого пошуку, тоді як раніше — факти невикористаних можливостей.

Друга вимога — ясність і точність, деталізація програми. Всі її позиції і положення мають бути чіткими, всі елементи продумані відповідно з логікою дослідження і ясно сформульовані. При відсутності ясно вираженої програми учасники дослідження втрачають спільну мову, витрачають час на уточнення, вивірку питань, що не виникли б, будь у них спільна програма.

Третя вимога — логічна послідовність всіх елементів, ланок програми. Не можна починати вибір плану, не уявляючи мети і завдання дослідження. Бездумно намагатися формулювати окремі гіпотези не уявляючи об'єкту. Програма — чітко і логічно сформульовані мета, завдання, орієнтири, об'єкти, предмети дослідження, способи, методи дослідження тощо.

Четверта вимога — гнучкість програми. Здається, що це суперечить логічності, послідовності вивчення об'єкту. А в дійсності гнучкість програми підкреслює зв'язаність всіх її ланок і елементів в динаміці розвитку процесу дослідження, зобов'язує систематично оглядати всі розділи, а виявивши окремі помилки, негайно ж усувати. Підготовка програми соціологічного дослідження — справа не проста, вимагає значних затрат часу і зусиль. Практика показує, що розробка формулювання програми забирає більше часу, аніж сам процес її реалізації. Старанно продумана програма соціологічного дослідження — неодмінна умова її успішної реалізації, високий рівень науковості.

Практичні поради Перша. Не починайте розробку програми, поки не з'ясували, в чому головна мета дослідження, його практичний сенс.

Друга. Обдумайте і обговоріть з іншими дослідниками: чи є проблема досить значима і теоретично і практично, щоб тратити зусилля на її дослідження, чи нема уже готових аналогів вирішення, реалізації проблеми, чи не є вона частиною іншої, більш загальної. Обдумайте, чи не буде дослідження теоретико-прикладним або практично-прикладним, а потім вирішіть: чи маєте достатні ресурси (знання, джерела додаткової інформації, матеріальні засоби, кошти) для проведення дослідження. Подбайте в попередньому варіанті програми, як деталізувати дослідження, намітьте об'єкт і уточніть предмет досліду і знову подумайте, які практичні труднощі можуть виникнути в процесі дослідження, в якій мірі доступні об'єкти досліду, чи отримаєте підтримку від відповідальних осіб, зацікавлених у вивченні і реалізації проблеми?

Третя. Важливо чітко, конкретно сформулювати мету дослідження, на яке основне питання передбачається одержати відповідь і наскільки детальним має бути, стосовно до обраного чи передбачуваного об'єкту. Встановлюються певні взаємозв'язки і залежності, розробляються різні варіанти практичних рішень певних проблем.

Остаточно визначивши, до якого типу належить дослідження, розгортайте системи проблем. Доцільно зробити ескізи, проекти мети, тобто завдань і шляху їх реалізації, безпосередньо або побіжно, або і зовсім не зв'язано з основною метою дослідження проблеми і її , реалізації. Важливо скласти особливий перелік і пізніше вирішити, чи можна реалізувати завдання, здійснити мету досліду, користуючись інформацією, потрібною для вирішення, реалізації основного дослідження. Рекомендується скласти алгоритм питань для з'ясування особливостей предметної сфери і об'єкта вивчення: що читати? яку інформацію використати? з ким консультуватися? тощо.

Четверта. Не шкодуйте часу на «самоосвіту», звертайтесь до новітніших відкриттів, джерел інформації, літератури з предмету та ін. В них знайдете посилання на фундаментальні праці і досвід, консультуйтесь з доступними і відомими спеціалістами. Визначте принциповий план дослідження і, якщо це буде дослідження за планом, програмою (що в основному уже реалізовано), приступайте, починайте деталізацію програми по фрагментах. Зробить перший начерк, накидок основних структурних компонентів зв'язків об'єкту вивчення, виділивши предмет аналізу відповідно меті і основним завданням дослідження. Одночасно формулюйте основні гіпотези і уточнюйте змістовний сенс основних понять, що стали елементами формувань гіпотез.

П'ята. Обговоріть з іншими дослідниками напрямки дослідження, ще раз і ще раз зверніться за порадою, консультацією до спеціалістів-дослідників, до практиків і тільки тоді починайте систематизоване опрацювання понять загальної концепції і формулювання робочих гіпотез. Варто тут пам'ятати і діяти за прислів'ям: сім раз відміряй, а один раз відріж. Оформіть програму як окремий документ дослідження: це знадобиться не тільки в здійсненні, реалізації дослідження, але і при підготовці підсумкового звіту або публікації.

Вирішення, реалізація тієї чи іншої проблеми соціальної або наукової — завжди спрямовано на досягнення тієї або іншої конкретної мети, конкретного завдання, визначення ефективності.

Мета конкретного соціологічного дослідження — загальна його спрямованість, проект дії, що визначають характер і системну упорядкованість різних актів дій і операцій. Мета соціологічного дослідження визначає переважаючу орієнтацію (теоретичну або прикладну), від якої залежить вся логіка його реалізації, здійснення. Теоретичне дослідження спрямовується на одержання нових знань про структуру, функції, закономірності розвитку, а також розробку, складання нових методик дослідження і на обґрунтування його процедур, конкретно соціологічні дослідження спрямовуються на вирішення, реалізацію практичних завдань соціальної проблеми, побудову, складання передбачень про можливий розвиток процесу, розробку всебічно, докладно аргументованих програм удосконалення об'єкту. Програма має чітко, ясно відповісти на питання про те, на вирішення, реалізацію якої проблеми і на одержання якого результату орієнтується соціологічне дослідження, тобто яка мета дослідження.

Визначення мети і завдань соціологічного дослідження

Важливішою методологічною частиною програми є певно мета і завдання дослідження. Завдання соціологічного дослідження — сукупність конкретних установок, мети, спрямованих на аналіз і реалізацію проблеми. Завдання дослідження має основні і неосновні (додаткові) вимоги до аналізу проблеми. Основні завдання дослідження визначають пошук відповіді на його центральне основне питання: які шляхи і засоби вирішення проблеми? Може скластися, виникнути ситуація, коли висування додаткових гіпотез вимагає з'ясування ще якихось питань. Відповідно і висуваються додаткові завдання. Логіка соціологічного дослідження обумовлена змістом проблеми. Отже, в дослідженні, що орієнтується на вирішення теоретичних наукових проблем, основними виступають теоретичні завдання, а практичні завдання — неосновні; в прикладному дослідженні, навпаки, практичні завдання — основні, а теоретичні — неосновні. Основні завдання відповідають меті дослідження, а неосновні — висуваються для підготовки майбутнього дослідження, вирішення методичних питань перевірки робочих гіпотез, не зв'язаних з проблемою.

Визначення об'єкту Сформулювавши проблему, визначивши мету І завдання дослідження, варто вибрати і об’єкт дослідження. Об'єкт соціологічного дослідження — це явище або процес. Об'єктом соціологічного дослідження виступає сфера соціальної дійсності, реалії життя, діяльність людей і самі люди. Необхідно, щоб об'єкт мав проблему, тобто об'єкт виступає носієм суперечностей. Проте, це визначення потребує і деяких уточнень, що відображаються у вимогах, що ставляться до об'єкту соціологічних досліджень. Таких вимог три. Об'єкт має характеризуватися, по-перше, чіткими, визначеними явищами за такими параметрами, як професійна (або галузева) належність, просторова обмеженість (регіон, місто, село), функціональна спрямованість (виробнича, політична та ін.), по-друге, визначеного часовою обмеженістю; по-третє, можливостями його кількісних вимірів.

Вибір об'єкта соціологічного дослідження має велике значення для його успішного здійснення, реалізації. Правильне визначення предмета соціологічного дослідження багато в чому визначає результативність. Предметом соціологічного дослідження є той бік об'єкту, що безпосередньо належить вивчати. Звичайне питання проблеми зв'язано з передбаченнями можливостей виявити закономірність або основну тенденцію суперечності. Необхідно підкреслити, що, по-перше, одному і тому ж об'єкту соціологічного дослідження може відповідати кілька різних предметів, тобто предмет дослідження окреслює межі пізнання об'єкту. По-друге, об'єкт і предмет соціологічного дослідження можуть співпадати, коли соціолог ставить завдання пізнати всю сукупність емпіричних закономірностей функціонування і розвитку конкретного соціального об'єкту. По-третє, предмет соціологічного дослідження має складну структуру. Варто пам'ятати, що правильний вибір предмету конкретного соціологічного дослідження визначається чіткою постановкою проблеми, формуванням мети і завдань дослідження і системним аналізом об'єкту. Визначення об'єкту і предмету, що ясно і зрозуміло в теорії, на практиці значно важче. При опрацюванні і розробці конкретного дослідження на етапі визначення його предмету обов'язковою процедурою виступає попередній системний аналіз. Його мета — побудувати гіпотетичну \(або концептуальну) модель об'єкта як системи, розкривши весь комплекс його елементів і зв'язків внутрішніх і зовнішніх. Аналіз моделі об'єкту дає можливість уточнити проблемну ситуацію. Предмет створює передумови для висунення гіпотез, виділення одиниць і категорій аналізу. Велике знання в соціологічних дослідженнях має розробка понять, тобто мови дослідження. Інтерпретація понять соціологічного дослідження — процедура тлумачення явищ, подій тощо, уточнення сенсу суті понять, що складають концептуальну схему дослідження. На основі інтерпретації понять підтримується науковий рівень досліджень, єдність суттєвого змісту елементів і процедур дослідження, досягається повніше інструментальне використання понять як теоретичних норм аналізу процесів. В соціологічному дослідженні є три основні види інтерпретації: теоретична, емпірична, операційна, з допомогою яких забезпечується зв'язок теоретичного і емпіричного аналізу процесів, зв'язок теорії з реальністю, дійсністю явищ і подій, з методами впливу, пошуку, реєстрації і аналізу емпіричних ознак тощо.

Визначивши проблему, соціолог, насамперед, намагається з'ясувати її на основі наявних знань попереднього досвіду. Точніше, соціолог намагається з'ясувати, пояснити старими знаннями і досвідом те, що ще повністю не пізнано. Але для повного вирішення проблеми ще недостатньо таких заходів і кроків. Тоді на основі наявних знань робляться деякі допущення, що, на його думку, повністю охоплюють і пояснюють явища, тобто формують гіпотезу. Гіпотеза в соціологічному дослідженні — наукове передбачення структури соціальних об'єктів, характеру і суті зв'язків між соціальними явищами. Основна функція гіпотези полягає в одержані нових наукових висловлювань, що удосконалюють або збагачують наявні знання. Відрізняється наукова гіпотеза тим, що нові висловлювання можна назвати науковими гіпотезами в тому випадку, якщо вони, по-перше, становлять науковий висновок з доведених положень (наприклад, законів статистики або практично одержаних даних спостережень та ін.), по-друге, становлять висловлювання, одержанні шляхом наукових висновків з метою пояснення відповідного явища; по-третє, абстраговані на емпіричних даних і підтверджені практикою або відповідною теорією. Наукова гіпотеза, і в тому її сила, може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу об'єкту.

Роль гіпотези в соціології, як і в будь-якому науковому дослідженні, надзвичайно велика. Соціологи часто повторюють вислів Дмитра Менделєєва: краще триматися такої гіпотези, що з часом виявиться хибною, невірною, аніж ніякої. Роль гіпотези полягає, по-перше, в тому, що досвід науки, суспільної практики, досвід дослідника (включаючи інтуїцію) служить своєрідним «спусковим механізмом» для переходу до важливих емпіричних процедур, покликаних остаточно дати нові знання про об'єкт. Відомий соціолог Макс Роберт Коен якось жартома підмітив: гіпотези виникають у людей, які думають. В сучасних умовах процес постановки гіпотез не вдалось формалізувати та й важко повірити у вирішення такого завдання. Опираючись на досвід/ великої кількості проведених соціологічних та інших наукових досліджень, можна назвати деякі джерела гіпотез. По-друге, звичайна свідомість, яка формується в процесі повсякденного життя людей і включає знання і навики, що складаються в процесі трудової діяльності, звичаї, безпосередньо життєві моральні норми та ін. Іноді виникає питання: чи варто вести дослідження, якщо твердження гіпотези і без того відоме? Так, варто, тому що звичайна свідомість не може дати обґрунтованої відповіді на багато питань. Іншим джерелом побудови гіпотез може виступати аналогія. Метод давно відомий в науці. Суть методу аналогії полягає в тому, що одержані знання при дослідженні якогось об'єкту застосовуються на інший, менш вивчений, менш доступний. Необхідно пам'ятати, що висновки, одержані за аналогією, найчастіше правдоподібні.

В сучасній соціологічній теорії сформульовані основні нормативи процедур висунення, обґрунтування і перевірки соціологічних досліджень і гіпотез. По-перше, відповідно висхідним, початковим методологічним принципам філософії і соціології, відповідні наукові положення, висновки, істинність яких підтверджується науково установленими фактами. У випадку висунення гіпотези, що спростовує, уточнює сформульовані теоретичні положення, необхідна експериментальна перевірка гіпотези і встановлення її логічних зв'язків з спростованими положеннями; по-друге, обов'язковість теоретичної інтерпретації понять, що становлять гіпотезу. Гіпотеза перевіряється всіма засобами і методами досліджень з метою встановлення істинності. Формулювання гіпотез має передбачати спосіб і метод її перевірки, внутрішню несперечливість і логічну обґрунтованість гіпотези, її побудова має відповідати логічним правилам; по-третє, емпірична обґрунтованість, обов'язковість емпіричної і операційної інтерпретації гіпотез. На етапі висунення гіпотез дослідник здійснює: збір вихідних даних, теоретичних і емпіричних відомостей про об'єкт, проблеми дослідження для висунення гіпотез: висунення висхідних передбачень характеру зв'язків об'єкту, факторів проблемної ситуації, способах реалізації проблем, завдань на основі принципових теоретичних положень, інтуїтивних передбачень; по-четверте, уточнення змісту передбачуваних засобів теоретичної і емпіричної інтерпретації понять, що становлять передбачення; уточнення логічної форми передбачень, співвідношення обсягу і змісту понять, що становлять передбачення.

На етапі обґрунтування гіпотез здійснюється:

• класифікація висунутих передбачень, встановлення логічного зв'язку між окремими передбаченнями, виділення найбільш загальних передбачень, що характеризують існування і значимі аспекти проблеми, способи реалізації основних завдань дослідження;

• виділення основної гіпотези. Уточнення теоретичного змісту основної гіпотези засобами теоретичної інтерпретації; уточнення зв'язків основної гіпотези з іншими висунутими передбаченнями,

• виведення наслідків з основної гіпотези, що відображають аспекти основної гіпотези і піддаються емпіричній інтерпретації. Теоретичне обгрунтування гіпотез-наслідків. Висунення альтернативних передбачень щодо гіпотез-наслідків.

• встановлення критеріїв і показників емпіричної і теоретичної гіпотез. Етап перевірки гіпотез включає одержання фактичних даних, розрахунок показників, що характеризують відображені в гіпотезі зв'язки, їх тлумачення, експериментальну перевірку гіпотез; прийняття або відхилення емпіричних гіпотез відповідно до встановлених критеріїв, аналіз побічних даних, фактів тощо.

3. Методи соціологічних досліджень

Важливіша особливість емпіричного соціологічного дослідження полягає в тому, що використовуються специфічні методи збирання інформації, що дозволяє вести якісний аналіз соціальних проблем, включаючи складні з них, становище суспільної думки, особливості суспільної, групової свідомості людей та ін.

Виділяється чотири основних методи емпіричного соціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опит і соціальний експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактів свідомості, а також способу їх фіксації, шляхи та методи їх використання.

Аналіз, класифікація документа.

В соціології документом називається спеціально створений людиною предмет, що призначається для передачі або збереження інформації. За способом фіксації інформації розрізняють: рукописні і друковані документи, записи на кіно- і фотоплівку, магнітній стрічці. За метою призначення виділяються матеріали, що їх відбирають самі дослідники. Такі документи називають цільові. Та соціолог відбирає матеріали, що складені заради іншої мети, тобто наявні документи. Звичайно, в соціологічному дослідженні саме такі документи і називаються власною документальною інформацією. За ступенем персоніфікації документи поділяються на особові і безособові. Особовими документами є картотеки індивідуального обліку (бібліотечні формуляри, анкети і бланки тощо), характеристики, видані особі, листи, щоденники, заяви, мемуарні записки та ін. Безособові документи — статистичні, історичні архіви, преса, протоколи зібрань та ін. В залежності від статусу джерела виділяються: офіційні і неофіційні. Офіційні документи: урядові документи, матеріали, постанови, декрети, заяви, комюніке, стенограми офіційних засідань, дані державної та відомчої статистики, архіви і поточні документи різних установ і організацій, ділова кореспонденція, протоколи судових органів, прокуратури тощо. Неофіційні документи — багато особистих матеріалів, а також залишені окремими особами документи (статистичні повідомлення, виконані іншими послідовниками на основі власних спостережень). Окрему групу документів складають численні матеріали засобів масової інформації. Нарешті, за джерелами інформації документи діляться на первинні і вторинні. Первинні документи відображають явища, події, що спостерігалися і фіксувалися безпосередньо дослідниками, або становили відомості урядових і відомчих установ тощо. Вторинні — це документи, що містять інформацію, опрацьовану, узагальнену або описану на основі первинних джерел. Можна, звичайно, класифікувати документи і за їх прямий зміст, наприклад, літературні дані, історичні і наукові архіви, архіви соціологічних досліджень тощо.

Документалісти-історики, психологи сформували немало методів, способів, з допомогою яких визначається ступінь достовірності, істинності відомостей за самим змістом документальної інформації. Перше золоте правило в роботі з документами (та й з будь-якою іншою інформацією) — чітко відрізняти опис подій і їх оцінки. Але саме конкретна ситуація дає ключ до розшарування смислу оцінок і думок. Дальший аналіз розкриває, якими намірами керувався складач документу, що допоможе з'ясувати, виявити навмисні чи мимовільні перекручення. Дуже важливо знати, який метод одержання первинних даних використано складачем документа. Відомо, що відомості «з перших рук» надійніше, аніж інформація з непевного джерела, а записи під свіжим враженням відрізняються від запису тих же подій і явищ згодом, через певний період. Якщо документ має згруповані статистичні дані, варто, насамперед, виявити основи класифікації. Нарешті, надзвичайно важливо з'ясувати загальну обстановку, в якій складався документ: чи схильна до об'єктивності (незалежно від мети, наміру або диктувалась зміщенням інформації в якійсь бік тощо). Особливу обережність-слід проявляти досліднику при вивченні особистих документів (автобіографії, щоденник, мемуари, листи та ін.). Основні умови довір'я до особистих документів: можна вірити повідомленням, якщо вони не торкаються інтересів автора документа або не завдають йому певної шкоди; мабуть достовірні ті відомості, які в момент реєстрації загальновідомі, деталі подій, що несуттєві, і ті відомості, до яких автор ставився недоброзичливо. Перевірка оригінальності документу, аналіз мотивів, умов його складання, мета, ситуації, в яких діяв автор документу, характер його оточення — ось ті фактори, від яких залежить достовірність інформації.

Важливий метод емпіричного дослідження — спостереження. Люди вдавались до спостереження як одного з важливіших джерел соціальної інформації, що безпосередньо сприймалась і прямо реєструвала всі факти про об'єкт і його значимість з точки зору мети. Характерні риси спостереження: систематичність, планомірність і цілеспрямованість.

Існують особливості спостереження.

Перша особливість — зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження. Ні в якій іншій науці досліднику не доводиться займатися вивченням сукупності, до якої сам належить, часткою якої є, від якої безпосередньо залежить. Соціолог спостерігає суспільство, соціальні процеси і ситуації, виступаючи одночасно часткою суспільства. Нерозривний зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження накладає відбиток і на його адекватне сприйняття соціальної дійсності, і на розуміння соціальних процесів, ситуацій, дій окремих індивідів.

Роль опиту в соціологічному дослідженні

Друга особливість спостереження в соціології випливає із зв'язків спостерігача з об'єктом спостереження і полягає в тому, що не може бути позбавлений чисто людської риси — емоціональності сприйняття. Якщо явища неживої природи можуть не викликати емоцій у спостерігача, то соціальні явища, їх сприйняття і інтерпретація завжди емоціональні. Ця особливість спостереження за будь-яких досліджень має враховуватися як одне з джерел можливого перекручення даних спостережень.

Третя особливість спостереження — складність повторного спостереження. Повторне спостереження, навіть повсякденного соціального факту, надзвичайно трудніше, тому що соціальні процеси піддаються впливу величезної кількості різних факторів і рідко бувають ідентичні. Тому лише старанне і багаторазове спостереження якогось соціального явища може дати достовірну інформацію і перейти до інтерпретації даних. Соціологу часто необхідна інформація про такі явища і процеси, що недоступні ніякому спостереженню і не знаходять досить повного відображення в різних документах, що аналізуються, відбираються для дослідження.

Метод базується на грамотно спланованому виборі респондентів і питань, що варто з'ясувати, встановити обстановку, становище, суспільну думку. Виявляється дуже економічним — опит порівняно невеликих сукупностей дозволяє міркувати про становище і тенденції розвитку соціальних процесів. Проведення опиту з залученням достатньої кількості кваліфікованих дослідників і респондентів дозволяє в максимально короткі строки опитувати велику сукупність людей і одержати інформацію для прийняття оперативних управлінських рішень. Сучасні можливості стандартизації питань анкети дозволяють одержати уніфікований опис багатьох індивідуальних з окремих висловлювань людей, можливість використати для опрацювання і аналізу оперативну і потужну обчислювальну техніку і методи математичного аналізу. Нарешті, важливе достоїнство методу опиту — широта охоплення різноманітних сфер соціальної практики.

В основі методу опитування — сукупність питань, що пропонується респонденту, відповіді якого і створюють необхідну інформацію. В будь-якому варіанті опитування — одна з найскладніших різновидностей соціально-психологічного спілкування. Зв'язок між головними його учасниками — дослідником і респондентом — забезпечується з допомогою різних проміжкових ланок, що впливають на якість одержаних даних. Необхідно мати на увазі, що тут важливе значення має візуальний контакт з опитуваними.

Візуальний контакт — винятково важливий елемент спілкування. Дивитись на того, хто говорить, означає не лише заінтересованість, але й допомагає зосередити увагу на тому, що говорять. Кожному опитуваному варто знати, що окремі аспекти взаємовідносин виражаються в тому, як люди дивляться один на одного. Часто-густо трапляється, що співбесідники схильні дивитись більше на тих, ким захоплюються, з ким у них близькі стосунки. На відміну від чоловіків, жінки схильні на ширший візуальний контакт. Звичайно, люди уникають візуального контакту в ситуаціях суперництва, щоб такий контакт не сприймався як вираження ворожнечі.

Є два основні методи опитування: інтерв'ю і анкетний.

Інтерв'ю — це проведена за певним планом бесіда, що пропонує прямий контакт інтерв'юера з респондентом, причому запис відповідей на запитання ведеться інтерв'юером або на плівку. При взятті інтерв'ю важливо враховувати манеру слухати респондента. Як правило, співрозмовник палає бажанням висловити своє ставлення до чогось або виразити свою думку, точку зору на ті чи інші соціальні, суспільні явища, події тощо. Саме тому багато інтерв’юерів на початку бесіди вдаються до нерефлекторного слухання. Особливо корисно застосовувати такий прийом в ході бесіди, коли мова йде про прийом на роботу, коли про заявника хочуть дізнатися як можна більше. Якщо доведеться вести також бесіду, можна почати розмову запитанням: «Що в роботі подобається найбільше?» або «Чому хочете працювати саме в такій фірмі?» Потім, в моменти, коли це зручно, можна використати нейтральні репліки, щоб допомогти співрозмовнику у самовираженні. Нерефлекторне слухання також корисно для розуміння точки зору, позиції того, хто говорить або з'ясування того, що ховається за його пропозицією або скаргою, це особливо корисно при веденні комерційних переговорів. Формулюючи запитання і можливі відповіді, варто дотримуватись того, щоб, по-перше, запитання і відповіді формулювати по можливості коротко, без перекручення змісту; по-друге, уникати багатозначимих верств; по-третє, різні обставини не варто об'єднувати в запитанні; по-четверте, віддавати перевагу простим формам викладу.

Анкетне опитування — один з важливих методів з'ясування суті тих чи інших явищ, подій, суспільної думки тощо. Що таке анкета? Анкета — опитувальний лист, що самостійно заповнюється опитуваним за певними правилами і відповідаючи на поставлені питання. Анкетні питання широко використовуються для одержання інформації про фактичне становище сфери, що вивчається, її оцінку, інтереси, думки людини, діяльності респондентів та ін. Питання в анкеті формулюється максимально чітко, однозначно доступно. Серія анкетних питань забезпечує інформацію для реалізації дослідження. В залежності від змісту питання використовують різні методи, способи для підвищення достовірності, істинності інформації. Анкета має декілька порівняно простих запитань (подальші опити суспільної думки) або декілька змістовних блоків з серії запитань (аналітичний глибокий опит), де кожний блок звичайно виділяється. З комбінації відповідей на серію запитань, що стосується одного ж предмету (проблеми), формуються індекси.

Анкетний опит передбачає реєстрацію відповідей самим опитуваним. Є різні види анкетного опитування: поштовий (анкети розсилаються поштою); пресовий (анкети публікуються в пресі); телефонний (опитування ведеться по телефону); роздаточний (анкети вручаються респондентам особисто).

Опитування анкетне — один з видів соціологічного опитування, суттєва особливість якого — використання анкети, що заповняється респондентом (на відміну від інтерв'ю він сам читає анкети і сам фіксує відповіді). Відрізняють звичайний і заочний (поштовий і пресовий). Звичайне опитування дає можливість інтерв'юеру, досліднику роздавати анкети респондентам, а потім їх збирати, не будучи присутнім при запевненні анкет та ін. Формулювання запитань в анкеті здійснюється з потреб реалізації програм дослідження. Формулювання програмних запитань, що виражають наукову мету дослідження, і їх перетворення в індикатори — основна проблема всієї техніки опитування.

Запитання про факти, їх мета — одержання висловлювань або інформації про соціальні явища або ознаки, що можуть стати визначеними. Ця інформація особливо стосується структури сукупності особистостей або сфери, що досліджується. Це, наприклад, запитання про вік, освіту, професії, суспільну працю та ін. Такі запитання про різні соціальні факти і явища вводяться в опит тоді, коли недостатньо відомі індивідуально-класифікуючі ознаки.

Запитання про знання, їх мета — одержання різних теоретичних суджень, концепцій або відомостей, що свідчать про інформованість респондента. Це запитання про економічні показники, про можливості підвищення кваліфікації та ін. Відповіді на запитання допомагають точніше виявити структуру установок інтересів, вказують на ступінь включеності індивіда в колектив. Питання про знання не варто змішувати з запитаннями експертів в межах експертного опитування. В експертному опитуванні не роблять висновків про поведінку людей, виходячи з їх знання, а знання виступають як інформації про обставини.

Запитання про суспільну думку. Відповіді на ці запитання частіше містять оцінки. Думка у порівнянні з знаннями менш стабільна. Відповіді про суспільну думку сильніше обумовлені ситуацією і нерідко залежать від особистих переживань і настроїв. Вік, характер, світогляд або ідейно-політична позиція, рівень освіти та інші індивідуальні особливості істотно впливають на стабільність або можливість думки. Формування думки визначається способом включеності індивіда в процес суспільного розвитку, його політичною активністю. Соціально-історичний досвід і різні відхилення в соціальній і духовній сфері також відіграють роль в формуванні суспільної думки.

Запитання про мотиви поведінки і діяльності соціальних спільностей мають певну мету: визначити мотиви поведінки, ситуації та ін.

В соціологічних дослідженнях є поняття - соціальний експеримент. Що таке соціальний експеримент? Соціальний експеримент — спосіб одержання інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності і поведінки соціального об'єкту в результаті впливу на нього деяких керуючих і контролюючих факторів. Натуральний експеримент передбачає безпосереднє втручання дослідника в реальний хід подій і явищ. Виділяються такі види експерименту: екологічний, правовий, педагогічний, соціологічний, соціально-психологічний та ін. Є науково-дослідні і практичні експерименти. Підсумки соціологічних досліджень відображаються у звітах. Звіт про соціологічне дослідження — письмовий документ, в якому систематизовано і наочно викладаються результати досліджень.

Проблеми І труднощі ведення соціологічного дослідження показує, що найтиповіші помилки і труднощі соціологічних досліджень в розробці програми соціологічного дослідження є: по-перше, проблеми, що сформульовані в програмі, часто не відображають реальної ситуації. Поставлені уже раніше і реалізовані проблеми часто-густо ігноруються або ж просто не враховуються. По-друге, мета дослідження не зв'язана з проблемою, сформульована часто абстрактно, не відображає специфіку об'єкту. Не визначені чітко завдання дослідження. Поставлені завдання, відірвані від реальних можливостей, засобів дослідження. В ході розробки програми не проводиться аналіз моделі об'єкту в системі факторів. На основі наявних даних важко встановити межі об'єкту, його кількісний склад, структуру та ін.; по-третє, не визначено предмет дослідження, дається досить вузька або широка інтерпретація предмету дослідження, в ході формування програми з'ясовувалось, що дуже слабо теоретично розроблено предметний зміст дослідження. В процесі дослідження ігнорується значення теоретичної моделі дослідження. Акцент в дослідженні повністю перенесено на аналіз емпіричних показників. В процесі дослідження змішується теоретичний і емпіричний рівень аналізу процесів, а теоретична інтерпретація здійснюється фрагментарне, відсутні гіпотези не співвіднесені між собою категорії аналізу і одиниці аналізу, не побудована схема понять операційної інтерпретації.

Навчальний процес, в якому одночасно реалізуються пізнавальні і виховні завдання вищої школи, виступає основою навчання і виховання, що забезпечує не лише засвоєння знань, але й формування особистих якостей тих, хто навчається. Мета вищої школи полягає в тому, щоб поєднати навчання і виховання, яка досягається не автоматично і залежить не стільки від навчальних програм і підручників, скільки від соціально-професійного обліку і кваліфікації педагога. Тільки різностороннє освічений, високо кваліфікований викладач вищого навчального закладу спрямований не штучно, а органічно вводити в лекції та інші види занять виховні аспекти. Основний підсумок всіх зусиль, здійснення соціологічного аналізу подій і явищ — формування найбільш відповідної специфіки предмету соціології сукупності прийомів, методів, процедур і операцій теоретичного і емпіричного пізнання соціальної реальності, що прийнято називати методикою. Така сукупність прийомів, методів, пізнання нерідко називається методом соціологічного дослідження. Тому-то методика соціологічного дослідження часто розуміється як система прийомів, процедур і операцій встановлення соціальних фактів. До такої системи належать і засоби аналізу соціальних фактів. Зі зміною методики змінюється і техніка соціологічних досліджень, в якій методика знаходить своє безпосереднє вираження.