Національний Університет

“Києво-Могилянська Академія”

РЕФЕРАТ

З курсу основ педагогіки та психології

На тему : “Способи та форми виховання творчого мислення на прикладі досвіду педагога-новатора Бориса Нікітіна”

ПЛАН

Не учневі має служити вчитель, але вони обидва - духові.

А дух - це все вцілому, смисл, взаємозв’язок.

(Герман Гессе)

ПЕРЕДМОВА

Зрозуміло, що методики, застосовані в педагогічній науці - це зрозумілі і виправдані на практиці шляхи до отримання певного результату, досягнення поставленої мети. А мета вже, власне, визначається особливостями розвитку суспільства - тими новими якостями, яких суспільство потребує від нових своїх членів. А оскільки педагогіка саме й покликана формувати підростаюче покоління, то розвинути в ньому нові якості - завдання для педагогів.

Нині через намічений перехід від індустріального суспільства до інформаційного, до кожної людини висуваються все вищі запити і тому, природно, в педагогіці виникають принципово нові підходи і розробляються нові методи.

В своєму короткому описі я хотів би повести мову про способи розвитку творчого мислення у дитини, запропоновані педагогом-новатором Борисом Павловичем Нікітіним.

Як уже велося в передмові, за останні кілька десятиліть значно зросли обсяги інформації, якими має оперувати кожен член суспільства, через це, очевидно, найважливіше тепер не просто ознайомити людину з певними фактами, знанням, продуктами людського духу, а навчити її мислити, структурувати інформацію і обирати її не хаотично, а цілеспрямовано. Ще дуже важливо розвивати в людини гнучкість розуму і дисципліну розумових процесів. Бо тільки тоді людина може відкрити щось нове, дотого незнане, якщо вона буде правдиво і критично підходити до кожної з ланок в своїх ланцюжках міркування.

За Нікітіним, в педагогічному процесі пропонується спиратися на кілька загальних направляючих засад, котрі відповідають тому, що написане вище і котрі я зараз спробую змалювати.

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ І ПІДГРУНТЯ

І так, дуже важлива і відповідальна справа для кожної сім’ї - це виростити і виховати дитину. Щоб уникнути помилок і потім не страждати від докорів сумління, треба, щоб батьки займалися вихованням своїх чад змалечку, якнайраніше, і головне, щоб самі батьки чітко розуміли : дитина має бути здоровою (а здоров’я від спорту, активного способу життя), творчою ( бо такі вимоги часу і суспільства).

Перші роки життя - до 3 років (коли спостерігається рівновага між новонародженістю і дорослістю) - найцінніші для майбутнього розвитку і їх треба якнайбільше використовувати. Як пояснення до заклику виховувати дітей з наймолодщого віку, Нікітін посилається на так зване явище незворотнього зниження можливостей ефективного розвитку здібностей - нзмерз, підтверджене роботами шведського нейробіолога Холгера Хідена. Воно полягає в тому, що на ранніх етапах життя мозок дитини дуже швидко розвивається і потребує відповідного живлення та стимуляції. Нейрони, що не мають одного з цих двох факторів, особливо стимулюючого “навчального середовища” , не можуть формувати між собою густої мережі волокнистих сполучень і стають нефункційноздатними. Знову ж таки від себе хочу зауважити на згоду, що за спостереженнями фізіологів, центр мови і нейрони, що керують супінацією - пронацією правої руки ( у лівші - лівої) в головному мозку людини розташовані поруч. Активація одного з центрів стимулююче діє на інший і відтак, - коли працює рука , - то розвивається мова, а мова вже - засіб до більш чіткої передачі думки.Тому то так і важливо, щоб малюк змалечку отримував багату, різноманітну навчальну інформацію іззовні через органи чуття і через свободу ( свобода  дії  внутрішня стимулююча інформація для мозку). Перші поштовхи до розвитку здібностей починаються з раннього плавання, гімнастики, повзання, ходіння і т.ін.

Тут ми розглянули концепцію раннього розвитку взагалі і , вочевидь, вона нерозривна з розвиткрм творчих здібностей, про які буде вестися, здавалось би, окремо, а , насправді, просто з іншого боку.

Кілька слів про розуміння того, що таке, власне, творчість і творчі здібності :

Нікітіни виховали семеро власних дітей і за 20 років практики встигли переконатись, що розвиток творчих здібностей дитини ніяк не даремна справа, а чи не найголовніша. В повсякденному житті людина на кожному кроці стикається з потребою діяти творчо, створювати щось нове, чого раніше не було. Для цього потрібні особливі властивості розуму - спостережливість, вміння порівнювати і аналізувати, комбінувати, знаходити зв’язки і залежності, закономірності і т.ін. Загалом, щоб не писати тут надто багато, то досить промовисто звучить вже те, що виконавча, механічна діяльність під силу тваринам, машинам, а творча - пріоритет людини.

Нікітін визначає сутність творчості в передбаченні результату правильно поставленого досліду, в створенні зусиллями думки робочої гіпотези, близької до дійсності. А від себе я хотів би визначити творчість як розуміння, сприйняття течії природи та духу.Дух - саме той внутрішній стержень, що від початку разом з людиною і має в собі все те, що час від часу через людину народжує. Також як тоді, коли ще не були сформовані основні поняття і писемність, так і тепер, коли це вже до певної міри розвинулось, знання від покоління до покоління передається за допомогою духу, а без духу - воно пусте.І хоч, може, це більше філософське питання, але воно вирізняється в педагогічному підході Нікітіних як підгрунтя їхнього методу.

Виходячи з тверджень радянських біологів Ю.Г.Шевченка і Н.П.Дубініна, духовний розвиток людини не записується в генах, а фіксується в соціальній програмі, котра передається через виховання і ускладнюється з кожним наступним поколінням. Творча діяльність, як елемент духовності, ставить перед людьми вищі вимоги, але в той самий час приносить радість вищого порядку - радість подолання, відкриття, радість творчості.

Надалі, щоб не заводити плутанину, загалом для плідного розвитку творчого мислення за логічною схемою Б.П.Нікітіна, виділяються такі

НЕОБХІДНІ, ПЕРЕДБАЧЕНІ МЕТОДОМ УМОВИ:

• ранній початок навчання, виховання (що достатньо обгрунтовано вище)

• друга умова нерозривна з першою - це середовище і система стосунків, котрі б стимулювали різноманітну творчу діяльність і мимохіть розвивали б в дитині саме те, що здатне в даний конкретний момент найбільш ефективно розвиватися.

• дитину має оточувати навчально багате середовище і має бути свобода до вибору занять, щоб робити якусь справу тільки коли є до неї бажання, наколи - коли ця справа набридла, і ніколи - з примусу. Це є уникнення перевтоми, перенапруги.

• далі, за Нікітіними, наступна важлива умова розвитку творчих властивостей випливає з самого характеру творчого процесу. Виявляється, що якісь якості розвиваються тим більше, чим частіше людина в своїй діяльності доходить межі своїх можливостей і поступово розширює ці межі. Тут багато вирішує те, коли батьки дають шанс спробувати “власні сили” , а не поспішають дитині на допомогу з готовими розв’язками життєвих проблем.

• за останню умову Борис Павлович ставить доброзичливу і ненав’язливу допомогу дорослих. Допомогу, котра би не була підказкою, але запобігала б перетворенню свободи в безнаказаність.

Нікітін в якості сходинок до творчості - від пізнання загальновідомих істин до маловідомих і , нарешті, нікому не відомих - пропонує розроблений і випробуваний життям метод ігор для розвитку, котрі об’єднуються загальною, спільною для них всіх ідеєю і мають такі

ХАРАКТЕРНІ РИСИ ІГОР:

1. кожна гра - набір задач, котрі дитина вирішує за допомогою кубиків, цеглинок, квадратиків з картону, пластику, деталей конструктора і т.ін.

2. завдання до задач подаються дитині в різній формі (моделі, малюнка плоского в ізометрії, кресленні, письмовій чи усній інструкції - демонструючи різні способи передачі інформації.

3. в основі всіх ігор заладено принцип “від простого до складного”.

4. ігри мають широкий діапазон складності, що дозволяє дитині весь час іти вперед. Будуючи модель, дитина вчиться сама брати всю необхідну їй інформацію з реальної дійсності.

5. ігри мають наочний розв’язок у вигляді простих речей, котрі можна побачити і потрогати. Таким чином, дитина може сама перевіряти себе і контролювати правильність виконання завдань.

1. ігри - відкриті для вдосконалення. А можливість створювати нові варіанти завдань - це вже елемент творчості вищого рівня.

2. завдання ігор дозволяють дитині досягати своєї “межі”, де іде найактивніший розвиток.

Крім того, в іграх є об’єктивний критерій, за яким можна бачити коли дитина виросла настільки, що гра вже нічого їй не дає - це кількість самостійно виконаних завдань. Але й після цього в іграх залишаються дві істотні сходинки розвитку такі як :

І. скорочення часу, протягом якого дитина виконує завдання

ІІ. власна творчість, придумування нових моделей.

Саме у грі виявляються і розвиваються різні сторони особистості, задовольняються різні інтелектуальні і емоційні потреби, формується характер. Іграшки проектують людську особистість, моделюють саме життя. А з іншого боку, гра не є “звичайне” чи “справжнє” життя. Це радше вихід в тимчасову сферу діяльності, де панують її власні закони. Гра вирізняється на тлі “звичайного” життя і місцем дії і тривалістю. Вона наділена ритмом і гармонією, має внутрішній лад всередині свого простору, що і захоплює гравців.А елемент напруги в грі надає їй певної етичної цінності, бо він випробовує гравця з усіх його боків : на винахідливість, сміливість, чесність (дотримання правил) та ін.

Щоби досягти бажаного результату за допомогою нікітінських ігор, не достатньо просто купити чи виготовити гру. Кубики та інше знаряддя - це просто фізична основа методу, а сам процес їхнього застосування з навчальною метою - це вже те динамічне і неповторне, що майже неможливо сформулювати, щось із породи духу. Однак, Нікітін в своїй книзі “Ступеньки творчества или развивающие игры” приблизно окреслює ті правила, якими мають керуватися батьки в процесі гри і які допомогли б досягти успіху.

Отже, ПРАВИЛА ГРИ :

• будь-які ігри тільки тоді бувають плідними, коли малюк грається в них із задоволенням. Творчість завжди пов’язана з підвищеною інтелектуальною напругою. Інтерес до цієї напруги і треба у дитини розвивати. Саме розвивати, тому що сам він ніколи не з’являється. Іноді батьки просто не знають джерела, звідки цей інтерес виник, хто і коли його в дитині посіяв і хто підготував грунт. В іграх діє така закономірність : чим сильніше розвинена якість, тим більше вона прагне виявити себе.

• головна умова успіху в іграх - посмішка, радість, похвала, щира зацікавленість старших в досягненнях дитини, в її прогресі і ростові. Але дитину краще не перехвалювати. Завжди треба їй показати резерв її можливостей - що можна робити ще краще.

• треба гратися тільки тоді, коли є до цього бажання. Примус і тиск здатні дуже легко притупити зацікавленість грою. Бажання ж дитини батьки можуть тонко формувати (чи то власним прикладом, чи запрошуючи до гри інших дітей, чи навіть виставляючи гру як щось напівзаборонене, “заборонений плід”).

• дуже важливо, щоб дитина самостійно виконувала всі завдання. Не можна ні словом, ні поглядом, ні жестом допомагати, треба утримуватися від коментарів, щоби малюк оцінював свої дії за результатами роботи, а не за реакцією оточення. Це розвиває в дитині самоконтроль. На помилки доцільно делікатно вказувати після закінчення роботи, але краще наштовхнути дитину, щоб вона знайшла їх сама. Іноді, коли відчувається що дитина здатна з цим впоратися, можна попросити її довести , що помилки в певному місці нема.

• треба починати ігри з найлегших. Коли дитина з самого початку радіє зі свого успіху, це стимулює її і додає сили та впевненості.

• можна одночасно використовувати 2-3 різні за характером гри. Бо зміна видів діяльності запобігає втомі і нудьзі.

• якщо в сім’ї кілька дітей, бажано кожній дитині мати по 1 комплекту гри, бо дітям разом грати в одну й ту саму гру завжди набагато цікавіше.

• під час гри батькам треба пильно стежити за схильностями і вподобаннями дитини і спрямовувати більше уваги саме на них, не забуваючи, звичайно, про універсальність, щоб дитина мала з чого вибрати те що їй сподобається.

• під час гри має бути невимушена атмосфера - вся увага на гру, а не на те, як дитина сидить, лежить чи т.ін., не треба стримувати рухової активності дітей.

• дуже добре проводити перегони, змагання хто швидше впорається з завданням. Коли батько чесно визнає власну поразку - це завжди велика нагорода для дитини.

ВИСНОВОК

На завершення я хотів би зробити очевидний на мою думку висновок про те, що метод, застосований Нікітіними для розвитку творчого мислення у дітей вартий для застосування широким загалом батьків і навіть в дошкільних навчальних закладах, а оскільки ігри бувають дуже різні за складнісю, то деякі з них будуть корисні і для школярів (як наприклад ігри на зорову пам’ять, увагу, тощо).

Розвивальні ігри відповідають концепції формальної освіти і , здається, крім всього іншого, роблять дитину більш життєздатною і спроможною триматися на поверхні життєвого моря, допомагають зрозуміти цілісність і єдність життя. І невід’ємною їхньою частиною є внутрішній стержень - дух.

ЛІТЕРАТУРА :

1. Никитин Б.П. “Ступеньки творчества, или развивающие игры” М. 1988

2. Никитин Б.П. “Мы, наши дети и внуки” М. 1989

3. Баженова М.Н. “Педагогічний пошук” К. 1989

4. Гессе Г. “ Игра в бисер” М. 1984

5. Гейзінга Й. “Homo ludens” К. 1994

6. Педагогика, ред. П.И. М. 1995