Реферат

Реферат Розвиток екологічного змісту природничих предметів

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 26.12.2024


РОЗВИТОК ЕКОЛОГІЧНОГО ЗМІСТУ ПРИРОДНИЧИХ ПРЕДМЕТІВ

(кінець XX — початок XXI століття)

Філософські погляди, суспільні потреби та ціннісні орієнтири, відкриття у фізіології, психології та інших науках щодо можливос­тей та специфіки розумового розвитку людини, технічні досягнення людства та впровадження но­вих інформаційних технологій насамперед впли­вають на реформування освітньої системи держа­ви. У цих умовах однією з найгостріших проблем дидактики є розробка теорії змісту освіти (ЗО).

Структура та функції ЗО зумовлені суспіль­но-культурним рівнем розвитку країни та дидак­тичними закономірностями його формування. Останні відповідають певній моделі освіти. Соці­альне замовлення у вигляді освітньої законодав­чої бази та досягнення науки в пізнанні процесів розвитку та навчання людини є рушійними си­лами розвитку ЗО.

У дидактиці можна виокремити два основні підходи до формування та структуризації ЗО: су­спільно-центрований та дитино-центрований. У їх основі лежить співвідношення інтересів суспіль­ства та окремої людини.

У країнах з низьким суспільно-економічним рівнем розвитку (до них належать в основному країни Африки, Латинської Америки) та у тоталі­тарних державах переважає суспільно-центрова­ний підхід. Він полягає в тому, що країна забез­печує своїм громадянам лише базовий рівень знань (основи грамотності та ознайомлення з культурною спадщиною). У змісті освіти відбиваються правила та норми поведінки, прийняті у конкретному суспільстві.

У країнах з високим рівнем суспільно-еконо­мічного розвитку (наприклад, у країнах «великої сімки») та розвинутою системою громадянських прав і свобод (наприклад, у країнах Балтії) пере­важає дитино-центрований підхід до формуван­ня ЗО, основним завданням якого є забезпе­чення вільного розвитку особистості. ЗО відби­ває насамперед інтереси дитини та забезпечує необхідні умови для духовного збагачення осо­бистості. Реалізується такий підхід у гнучкій ор­ганізації навчальної діяльності. Це створює де­мократичні умови спілкування усіх суб'єктів ос­вітнього процесу.

Кожен підхід зумовлений освітньою політи­кою конкретної країни і реалізується відповідно до специфічних рис культурного середовища та традицій. ЗО постійно розвивається, змінюється його структура, технологія добору та оновлення.

Однією з найголовніших у структуруванні, доборі, оновленні та реалізації змісту природни­чих дисциплін, на наш погляд, є проблема визна­чення філософсько-методологічних пріоритетів та базових принципів. Від них залежать рівень теоре­тичного узагальнення та глибина практичного втілення систематизованих природничих знань учнями в подальшому житті.

Остання реформа загальноосвітньої й профе­сійної школи в Радянському Союзі, яка почалась у 1984 р., наголошувала на розвитку освітньої системи за рахунок вдосконалення змісту чинних навчальних програм, посиленні професійної скла­дової навчання, введення курсів «Основи інфор­матики та обчислювальної техніки», «Етика і пси­хологія сімейного життя», «Ознайомлення з навколишнім середовищем». Вона майже не пе­редбачала розгляду філософсько-методологічних питань оновлення змісту освіти. Реформа докорін­но не змінювала методології мети, змісту й ме­тодів, вважає О. Я. Савченко. «Реформа згори», як згодом назвали ці наміри, зазнала фіаско й обмежилась науковими розмовами на сторінках педагогічної преси [3].

Наприкінці XX століття знову стала актуаль­ною класична природничо-філософська концеп­ція В. І. Вернадського про єдність суспільства і природи. Піднесення загальнолюдських та еколо­гічних цінностей поставило питання про розвиток системи екологічної освіти (від проблем екологіч­ної етики до інтеграції знань про Землю та люди­ну). Образ екологічної освіти у структурі змісту природничих дисциплін в основному формувався на рівні міжпредметних факультативних курсів.

Чорнобильська катастрофа у 1986 р., загаль­нодержавна зміна економічних та політичних орі­єнтирів, загострення питань природокористуван­ня та захисту громадян від наслідків техногенно­го впливу, стрімкий розвиток інформаційної сфе­ри, втілення різноманітних свобод (слова, совісті тощо) — все це активізувало суспільну філософ­сько-педагогічну думку. У другій половині 1980-х — на початку 1990-х років у педагогічній пресі СРСР почалася дискусія про роль екологічних знань у формуванні нового суспільства, штучність виді­лення людини із суспільства та протиставляння їх одне одному, нові екологічні підходи до ство­рення навчального середовища та регламентацію міжособистісних стосунків у шкільному навчаль­но-виховному процесі.

У педагогіці з'явилось поняття «живе знання» (В. І. Козлачков, К. І. Шилін). Учені вважали основною вадою сучасної структури ЗО розір­ваність науки на окремі предмети. На їхню думку, «розчленована, змертвіла дійсність» у вигляді пред­метного знання перетворює «загальну картину жи­вого світу у свідомості людини на споживацько-омертвілий світ». Вони висловили занепокоєння традиційною тенденцією до протистояння худож­ньо-гуманітарних та природничо-наукових знань у теорії змісту освіти і пропонували створити но­вий за філософією ЗО, засадами якого є:

гармонія людини та природи (біоспілкування на рівних);

індивідуально-особистісне творення Люди­ною нових рівнів організації біосфери (та її підсистем).

Учені визначали основні функції живого знання:

збереження — продовження життя біосфери та людини в ній або гармонізація нею свого спілку­вання з окремими істотами всередині біосфери;

гармонізація міжособистісно-соціального спілкування;

гармонічна співтворчість усякого життя, починаючи з власного, заради загального життя.

Фундаментальним принципом відбору змісту освіти В. І. Козлачков та К. І. Шилін визначили животворність знання. Суть його — в напрямленості ЗО на виховання одного з трьох типів еко­логічної особистості: біогармонійної, гуманістич­ної, животворної (Людина — Творець) як аль­тернативи традиційно панівному раціоналістич­ному, споживацькому, технократичному типу осо­бистості [4].

Цю концепцію не підтримали, оскільки ідеї «живого знання» були радикально революційни­ми для педагогіки та широких верств населення.

Між тим, міжнародна педагогічна гро­мадськість та вчені, які вивчали екологічну істо­рію Землі та проблеми розвитку відносин у си­стемі «природа — людина», ще в 70-х роках XX ст. на рівні ООН визнали необхідність запровадження екологічної освіти в усіх країнах світу. Головна мета її — забезпечення загальної екологічної гра­мотності.

Перелік найважливіших етапів розвитку цієї ідеї за останні роки XX ст. засвідчує актуальність та глобальність проблеми впровадження ефектив­ного екологічного виховання в культурне сере­довище населення:

1987 р. — Міжнародний конгрес з освіти та підготовки кадрів у галузі охорони довкілля у Москві;

1988 р. — IV конференція міністрів освіти країн Європи зосередила свою увагу на обговоренні доповіді Г. X. Брунтланд «Перспективи стану на­вколишнього середовища в 2000 та наступних роках». Була розроблена стратегія екологічної осві­ти. Перед світовою громадськістю були гостро поставлені питання: 1) зміна моделі поведінки людини щодо природи; 2) формування нового способу життя — у гармонії з довкіллям;

1989 р. — Міжнародний конгрес «Екологія—89» у Готенбурзі (Швеція), на якому розглядалися пи­тання сучасного стану навколишнього середовища;

1990 р. — Екологічний фонд Гольдмана (Сан-Франциско, США) заснував міжнародну премію для активних учасників «зеленого руху».

У 1990 р. організації ЮНІСЕФ, ЮНЕП, ЮНЕСКО та Всесвітній Банк провели Всесвітню освітню конференцію в Таїланді. Конференція ухвалила «Декларацію загальної освіти». «Знання для виживання» у світі поєднувалися в ній із загальнолюдськими цінностями, правами люди­ни та екологічними знаннями.

Червень 1992 р. — Конференція ООН з нав­колишнього середовища та розвитку у Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Головне питання порядку денного — перетворення концепції сталого роз­витку суспільства на систему духовних та профе­сійних свідомих установок людини.

Вересень 1990 р. — IX з'їзд Географічного то­вариства СРСР у Казані, на якому остаточно ви­значили назву геоекологія — інтегрального нау­кового напряму, який є вищою сходинкою роз­витку географії та природничих наук загалом, перебуває на межі природознавства, суспільство­знавства та технознання і сприятиме розв'язу­ванню питань взаємодії суспільства та навколиш­нього середовища.

Отже, вже у 90-х роках XX ст. визріла потре­ба екологізації та інтеграції предметного знання у змісті шкільної освіти як пріоритетів, що за­безпечать позитивний еволюційний розвиток су­спільства. На емпіричному рівні масова свідомість вже була готова сприйняти нову систему ціннісних орієнтирів. Але спочатку треба було науковцям через запровадження системного підходу розро­бити реальну концепцію екологізації змісту осві­ти; підготувати кадри, які втілювали б веління часу в життя; розробити навчальні програми з узгодженими між собою змістовими лініями.

Система шкільної освіти України має націо­нальні традиції щодо формування екологічної свідомості учнів. Майже кожна навчальна дис­ципліна пропонує розвивально-виховний приро­доохоронний матеріал. В Україні активно розви­вається законодавча та економічна база регулю­вання природокористування та природоохорон­ної діяльності. Але існує проблема неефектив­ності цих засобів стосовно суспільної свідомості.

На наш погляд, причини цього негативного явища криються у безсистемній «екологізації» ЗО та заміні дидактичного підходу до формування ЗО на окремі заходи з екологічного виховання, неузгодженості змістових ліній окремих навчаль­них предметів щодо екологічних питань.

Слід зазначити, що тенденція екологізації змісту окремих природничих дисциплін та інтег­рації знань на різних етапах шкільної освіти вже проходить стадію емпіричного узагальнення. Ак­туальним є теоретичне дослідження проблеми, що забезпечило б розвиток теорії змісту освіти.

Література:

  1. Акімов І.А. Совість і проблеми екологічної етики // Матеріали семінару “освіта та екологічна етика XXI ст.”. – К., 2001.

2. Межжерин В.А. Екологія як проблема відношення людини до Бога // Матеріали семінару “освіта та екологічна етика XXI ст.”. – К., 2001.

3. Сердюк В.О. Концепція екологічної освіти і виховання // Матеріали семінару “освіта та екологічна етика XXI ст.”. – К., 2001.

4. Буринська Н. Сучасні підходи до шкільної природничої освіти // Біологія і хімія в шк.. – 1996. - № 1. – С. 2-3.


1. Реферат на тему Payment Systems In The American Medical System
2. Курсовая на тему Подвижная игра как средство развития эмоциональной сферы дошкольников
3. Реферат Виды компьютерной графики
4. Реферат на тему Time Line On Wolfgang Pauli Essay Research
5. Реферат Фракционирование и очистка белков
6. Методичка на тему 1C Бухгалтерия
7. Реферат Утворення відкриття та збереження документів
8. Курсовая на тему Кредит и его роль в регулировании экономики
9. Курсовая Договор розничной купли-продажи Тема данной
10. Контрольная работа по Экономике организации 6