Урок з педагогіки на тему:

Батьківство і материнство. (Урок)

Мета уроку. Розказати учням про покликання бути батьком і матір’ю

з християнських позицій. І що сім’я, родина є Божою установою.

І що тільки ті сім’ї, які звертаються до Найдорощого Спасителя і до

Матері Божої Неустаючої Помочі мають мир, спокій родинний і гарних вихованих дітей, які є справжніми християнами і патріотами.

Виховувати в учнів глибокі почуття любові до батьків, свого роду й Батьківщини.

Тип уроку. Лекційний. Засвоєння нових знань

Обладнання. Біблія, образ “Святої Родини”, молитовник християнської родини,

касета з піснею Н.Яремчука “Батько і мати два сонця гарячих”.

Епіграф. ”Діти, - слухайте своїх батьків у Господі, бо це справедливе

”Шануй свого батька та матір” – це перша заповідь з обітницею, -

“щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній !”(Ефес. 6,1-3).

План засвоєння нових знань.

1. Батьківство і материнство як християнське покликання.

2. Важливість батьківства і материнства і велика відповідальність перед Господом Богом.

3. Найбільша відповідальність батьків за виховання дітей.

Звучить пісня у виконанні Н. Яремчука “Батько і мати – два світлих крила”.

На минулих уроках ми говорили про християнське подружжя, яке є установою Божою і має завдання давати нащадків для Царства Божого, для Церкви й народу. І там, де Христос є основа, фундамент родини, там і Він пануєв тій родині. Хворе людство тому, бо багато з його членів родин, ті поодинокі цегли великої будови світу, нездорові, розсипаються, бо життя їхнє будоване не на скелі, але на піску. Відновите суспільство, народ, коли запросите на своє весілля Ісуса Христа, як це зробила молода пара в Кані.

Пропоную учням в Новому Завіті Євангелії від Св. Івана 2, 1-11 знайти “Весілля в Кані Галілейській” і зачитати одному з учнів.

І як таких українських родин як в Кані буде багато, будуть всі, то тоді ті родини відновлять весь наш народ. Потрібно просити Ісуса царювати в наших родинах, в наших подружжях і в тих хто має заключити шлюб і подружжя.

І сьогодні родина, в якій проявляється любов, вірність до Христа, почувається дуже щасливою. У кожній родині є сонячні гарні дні, але є й похмурі, захмарені. Протей й тоді така родина є щасливою, коли в такі похмурі дні вміє молитися. “Боже, згадай за нас, що ми любимо Тебе, пригадай, що Ти при нашім шлюбі обіцяв нам дати силу до видержання”.

І щоб ми могли заспівати ту прекрасну пісню: “ Царюй між нами, Князю мира, по наших селах і містах, пануй в державах і родинах і будь у серцях і умах…”

Так, Христос є Цар царів і Він один може відновити наші родини, а з родинами і весь світ. Бо хто є родина? То є найдорожчий скарб людства. Як для віруючих людей Пресвята родина в небі є найкращою, так на землі батько, мати і діти - це найкраще для всіх. Родина – це серце людства і фундамент будови. Які родини, такі села, міста, парафії, держави, така Церква, такий світ. З поодиноких родин постають цілі громади, держави. Багатство, чесноти, щастя родини – це багатство, чесноти і щастя народу. Упадок родини – це упадок всього. Нічого дивного, що в сторону родин звернені очі цілого світу. На родину полягає Бог і небо, бо святі наповняють небо святими. На родину надіється й Церква, бо в християнських родинах діти одержать гарне релігійне виховання. За родиною спостерігає і батьківщина і народ, бо з справжньої релігійної родини вийдуть щирі, неудавані патріоти – громадяни.

Зараз наш народ переживає моральний, духовний упадок. Як ви думаєте, що може його урятувати?

Маніфестації, віча, резолюції, поліпшення заробітків? Це є потрібно, але це не врятує. Може врятувати лише відродження, скріплення і будування життя родинного на підвалинах Христових. Потребуємо батьків і матерів, але таких, яких бажає християнство. Мужчин є багато, але батьків мало, майже немає. Жінок є багато, але нема багато матерів.

Запитання для учнів. Якими мають бути християнські батько і мати?

Учні розказують про свої родини, батьків.

Епіграфом нашого уроку ми взяли слова із Святого Письма: ”Діти, слухайте у всьому батьків, бо це подобається Богові”, але тут же в цьому посланні св. Апостола Павла до Єфесян нагадує батькам: “Батьки, не дражніть дітей своїх, а виховуйте їх в на поминанні й остереженні Божому!” не лише діти, але й батьки мають добре зрозуміти четверту заповідь Божу. Виховання дитини – то є і хрест, і загадка. Гідність батьків за поняттям християнства рівна гідності священика. Бог для батьків встановив святу Тайну Подружжя. Немає святої Тайни для професорів, адвокатів та лікарів, але є для священників і батьків. Ці дві тайни є дуже важливі в житті людей.

Що значить бути батьком?

Світ не знав ще царів, королів, але уже знав батьків. Це ми бачимо із заповідей Божих. Тут маємо лише три імені. Ім’я Бога, батька і матері. Кожного батька, каже Бог, маємо слухати. За це Бог дає своє благословення: ”Поважай батька твого й матір, щоб добре тобі було, і щоб був ти довголітен на землі.”(Ефес. 6,23). З цього бачимо, що непослух, не пошанування, потягає за собою також прокляття і кару Божу.

Коли мужчина стає батьком, то Бог кладе на його голову корону батьківської гідності. Бог отець – перша особа в Родині небесній, батько особа в родині земській.

Святе Письмо каже, що батько є головою родини. Не чоловік жінці, але жінка чоловікові присягає, що буде слухняною. Голова і серце – це дві найважливіші частини людського організму. І, власне, в родині голова є чоловік, а серце – мати. Батько, чоловік, як голова родини має своїм розумом керувати цілою родиною, а мати любов’ю серця має зігрівати ціле родинне гніздо. Якщо зла голова у чоловіка, то зле й його життя. Так само в родині. Де голова хвора, то нема ладу в родині. Але поговоримо про те, яким має бути батько і конкретно які в нас батьки.

Батько голова дому, але не як тиран, деспот, ні – він має керувати своєю сім’єю. Він має вирішальний голос у всіх справах, матеріальних та фінансових. Він є “президент” своєї малої “держави”, він є “головнокомандувач” своєї “малої армії”. Дбайливий добрий батько запопадливо дбає про виховання своїх дітей. Він проводить дітям молитви, разом з ними йде до святого Причастя, він дає добрий приклад християнського життя, заохочує їх до наук. Він часто хвалить дитину, коли вона заслуговує на це, але і рішучий, коли вона провинилася.

Розсудливий і дбайливий батько не забуває також про відпочинок дітей. Разом з ними займається спортом, іграми, відпочинком на природі. Добрий батько слідкує за кожним рухом дітей і кожну вільну хвилину присвячує для них, через що здобуває в дітей велику пошану й довіру. Розумний та люблячий батько слідкує яке товариство в його дитини, що дитина читає, які фільми і передачі дивиться, чим інтересується. Релігійний батько знає, що не тільки дочасне, але й вічне щастя його дітей залежить більшою мірою від нього.

Хочу привести приклад такого батька. В одній школі вчилися четверо дітей із однієї сім’ї. Діти були дуже виховані, чемні і роботящі. На загально шкільних батьківських зборах директор школи запитав батька цих дітей: “Прошу, скажіть, буть ласк, як ви так гарно виховали своїх дітей?”. “Дуже просто. Я ніколи не сказав своїм дітям. Ідіть, діти, зробіть те або інше. Я говорив до них: діти, завтра підемо робити це, в неділю підемо до церкви, ходімо обідати, ідімо вже спати, діти, за тиждень зачинається Великодня св. сповідь, підемо висповідатися, завтра перша п’ятниця до св. сповіді, а потім підемо у поле працювати, а сьогодні займемося прибиранням подвір’я. І так в моєму домі ніколи ніхто не опустив ані Служби Божої, ані молитви і все я був із моїми дітьми. Куди ішли вони, там був і я і навпаки, куди я йшов, брав їх з собою.” Нічого дивного, що такі діти є добрими, бо для них їх батько був найкращим учителем, прикладом, книжкою, з якої ті діти вчилися. Бо батько, що каже синові йти до церкви, але сам ніколи не ходить може часом почути ось: “Іди сину до Церкви.” “Не іду..” “То ти мене не слухаєш, а четверта заповідь Божа, що каже?” “Тату, а прошу мені сказати, що наказує третя заповідь Божа? Ви також маєте обов’язок слухати Бога, так як я Вас..” це недобрий батько.

Св. апостол Павло сказав: ”І ви, батьки, не роздражнюйте дітей своїх, а зрощуйте їх у науці і на поминанні Господньому та одягніться у всю зброю Божу, щоб ви могли встояти проти хитрощів диявола”(Ефесян 6,4)

А тепер поговоримо про матір.

Як Мати Божа прикрашає небо, як Церква заохочує до неба, так мати земська виховує для неба. Так, земна мати – це найдорожчий скарб на нашій грішній землі. На добрих і святих українських матерів небо і Церква, Батьківщина і родина дивляться також, як на найкращий скарб. Чому? Бо святі добрі матері приготують для неба святих добрих громадян. З якою гордістю дивимося на св. Августина. Дивує його жертовність, працьовитість та його святість. Чия то заслуга? Послухайте! Августин, єретик, ледащо, без найменшої моралі, був причиною, що його добра мати плакала 16 літ, молилася 16 літ, щоб її син навернувся на добру дорогу. Вкінці Бог змилувався над доброю святою матір’ю, бо її син стає приятелем Бога. Мати з радості плаче й дякує Богу, за ласку навернення її сина, але й син оплакує своє грішне життя і часто кличе: “Ти Господи, мене карай, січи, пали, лише збережи мене для щасливої вічності”.

Сьогодні Августин на високому становищі в небі, але не був би він там, коли б його мати не була його випросила для неба. Кажуть св. Отці, що св. Моніка два рази народила Августина: раз для цього життя, а другий - для вічного, два рази ставала матір’ю.

Св. Людвік король французький, все говорив, що свою святість і все, що лише добре мав чи робив, то все завдячував своїй матері.

Наш народ гордиться такими велетнями духу, як св. Володимир, Шевченко, Шашкевич, митрополитом Шептицьким та іншими, але не забуваймо, що святі матері виховують дітей по-святому. Тому велика честь і пошана належить нашим матерям. Українські діти всі повинні бути в небі і так буде, як наше суспільство виховає собі святих, добрих матерів і батьків. Коли йдеться про християнські ідеали, то матері є найкращими провідниками, коли зважити, що світ зараз страдає від численних хворіб, то тільки матері в силі його відродити, бо матері мають найбільшу відвагу в найтяжчих терпіннях. Брак віри, брак любові, брак серця для нещасних, нужди ближніх, упадок моральний та озвіріння багатьох людей є власне тими найтяжчими ранами людства, а матері є тими найкращими лікарями, що навчилися тієї любові в Найсвятішої Матері Божої під хрестом Спасителя, коли то вона помагала терпіти своєму Найдорощому Синові, власне, за ті гріхи.

Кожна мати – це правдива мучениця на землі. Цей привілей мучеництва Господь Бог проголошує вже на перших сторінках СВ. Письма: “У болях родити будеш!”Її очі все купаються в сльозах, а серце часто набігає кров’ю. Вона весь час в терпіннях, чеканню. Без молитви, без Божої помочі вона не утримається на своїх силах і не дасть дітям виховання, бо її все тисне хрест. Чи ті руки матері. На яких спочиває тягар виховання дітей, можуть не підноситися до Бога, щоб її допомагав? Скільки потрібно світла для розуму, щоб виховати ту малу громадку для Бога, Церкви, Народу? А звідки світло приходить? Отже, знову потрібна молитва. А ми ж знаємо, що без Бога не до порога! О, так! Якщо згинаються коліна чиїсь до молитви, то мамині напевно і рано найскоріше і ввечері найпізніше мама клянчить перед Богом. О, Господи, хто годен збагнути зміст розмови мами з Богом і Матір’ю Божою? Що то вона не просить Бога для своїх дітей?

Так як ангели дбають про душі йому повірені, так і мати є таким ангелом. Одним найважнішим та найтяжчим обов’язком матері є виховання дітей. Що до душі, то мати повинна пам’ятати, що дитина не є її цілковитою власністю. Але також Божою. Вона називає ще когось” Отцем і Матір’ю”. Мати дала своїй дитині при Божій помочі тіло. Але Бог дав їй душу, яка призначена не для землі, але для неба. Дитина вже від тепер має починати пізнавати Бога, любити Бога і виконувати Його волю, бо як не навчиться Петрусь, то Петро вже ні! Це є основа при вихованні дітей. Так мати повинна виховувати своїх дітей, щоб вони могли колись оглядати Бога разом з нею.

Бог приймає ту молитву, яка пливе із глибини серця. Молімося всі один за одного, бо така воля Божа. Це є перший важливий чинник через який батьки можуть виховати своїх дітей добре, по-Божому навчаючи їх рівночасно любити і все, що рідне, добре і розумне. Бо молитися можемо на різні теми: за кусок хліба, за здоров’я рідних, за державу, за народ свій та за Церкву.

Другий важливий чинник у вихованні – це є послуг. “Ви, діти, слухняні своїм батькам, бо так годиться ” (Ефес. 6,1). Таке є нагадування св. Павла. І зараз таки говорить до батьків: “А батьки, - не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!”.

Значить, привчати дітей до послуху, до скромності, та у відмовленні собі багатьох речей. Святе Письмо говорить: ”Не пести дитини. Бо вона принесе тобі журу – клопіт. Не позволяй їй на все так довго, як довго вона є малою, а його норови, хиби не зноси.”(Іс. Сир. 30,11). Коли дитина зачинає бути впертою і не слухає родичів, їх розумних нагадувань і повчань, то мудра приповідка говорить: “Кораблі і діти провадиться з-заду”. А інша приповідка каже: “Люби дитину як душу, а тряси як грушу.” Краще щоб дитина плакала від батьків, ніж щоб вони плакали від неї у старості. Святе Письмо не є таким сентиментальним до дітей, як батьки та деякі поблажливі педагоги, які не позволяють покарати слушно дитину. “Глупота глибоко вкорінюється в серце хлопця” (Прип. 22,15), тому воно дає дуже добру раду: “Хто свого сина любить, уживає частіше прута, різки” (Іс. Сир. 30,1). “Карай свого сина, як довго надія триває “(Прип. 19,18). “Не будь скупою, не щади карати сина, бо караючи його патиком, рятуєш його від темряви “(Прип. 23,13). Послух – це найтрудніша чеснота, бо всі люди вже з народження мають неохоту і спротив до послуху. Послух – це жертва власної волі. Св. Боневентура каже, що послух –це від мучеництва, а навіть вершина мучеництва. До послуху ми є всі зобов’язані. Сам Христос дає нам найкращий приклад послуху (Лука 2,51), бо був підданий Марії і Йосифові. Через те. Що Ісус був підданим Йосифові, отже вищий нижчому, хотів Христос нам показати, що підвладний може бути ліпшим від настоятеля. “Христос був послушний Отцю Небесному аж до смерти хресної, Отче не моя , а Твоя воля нехай станеться.” Отже, слухняними мають бути діти своїм батькам. Через послух виконуємо волю Божу і доходимо до найвищої духовної досконалості. “Коли діти слухають батьків, підлеглі керівників, то слухаємо тоді швидше Бога, як людей”( Ефес 6,7). Послух є найкращим сторожем перед всіма поступками, а найперше проти гордості.

Св. Августин називає послух найбільшою чеснотою, матір’ю і початком всіх чеснот. Він є ключем, що відкриває небо, а замикає пекло, бо “ хто ж отворив нам пекло, як непослух”, - каже св. Бернардин. Полюбімо послух, бо через непослух перші люди втратили любов Божу та всю красу, велич і добро раю.

Послух – це фундамент на якому ми повинні будувати життя родинне, життя суспільне і до послуху батьки повинні привчати дітей змалку, як каже наша приповідка “Нагинай лозу поки молода”.

Третьою чеснотою, не менш важною від послуху, є пошанування авторитету. Пошана і послух зв’язані з собою дуже міцно. І все це маємо виконувати для батьків, бо ж вони є заступниками Бога. Цим життям ми зобов’язані любити і шанувати батьків. А батьки повинні бути добрими і справедливими. Сім’я, родина – це початок школи для дитини, а батько і мати в ній перші вчителі. Родина - це той гарний город і сад, а тим першим садівником є батько. І від садівника, і лише від нього залежить, чи ті дерева ростуть криво чи рівно, чи добре доглянуті – то тоді можна сподіватися і гарних плодів.

Четвертою складовою частиною правильного виховання дітей є правдомовність, любов до правди. Яка велика радість, задоволення для родичів, коли вони в усьому вірять своїм дітям! Щирість, правдомовність, є підставою для правильного виховання. Без правдомовності немає бесіди про якусь там вірність, чесність, певність, сталість характеру. Потрібно звернути увагу на дві хиби виховні:

1. надмірна, неоправдвна строгість батьків,

2. коли батьки самі послуговуються не правдомовністю.

Дітей треба наказувати за їх проступки, впертість, неслухняність, за злу волю, але не можна карати за нездібність, нерозсудливість, забудькуватість. А вже ніколи не можна карати дитину за її любов до правди, бо й таке інколи трапляється. Коли батьки самі люблять говорити неправду і оббріхувати інших, то нехай пам’ятають, що яке зерно посіють, то таке й збирати будуть. Батьки мають бути найкращими друзями своїх дітей. В часі внутрішньої боротьби. В часі спокуси, діти стають безрадні, бо не мають з ким порадитися. І щаслива підростаюча дитина, якій ці нові життєві тайни вияснить мама або тато, - побожно, розумно, а не вулиця, чи якийсь небажаний зіпсутий учитель, чи кіно, чи неморальна книжка. Діти мають право одержати повчання від родини, і батьки зобов’язані пояснити дітям про речі, які їм до тепер не відомі.

Дитино, коли ти маєш той скарб, тих найдорожчих батьків, цілуй ті руки, що колись тебе носили, годували, цілуй ті уста, що так солодко і мило до тебе промовляли, усміхались та молитву шептали за твоє здоров’я, відплачуйся серцем за серце, не допусти, щоб яка небудь скарга вийшла з твоїх уст, з їх серця на тебе. Пам’ятай про них як пам’ятали і пам’ятають про тебе вони, не забудь про них! Будь для них завжди милим, слухняним, люби їх і шануй, бо того Христос хоче від тебе. В цьому ми повинні наслідувати Ісуса Христа, бо Він був слухняний своїй Матері і св. Опікунові аж до смерті на хресті.

Закінчуючи свою лекцію про батьківство й материнство, де ми говорили про своїх родичів, які повинні бути діти, яке має бути виховання, хочу ще раз сказати, що нам не потрібні будуть ні культура, ні техніка, ні знання, бо народ що немає доброї і великої родини просто на просто зникне.

О, Мати Божа, Діво Маріє.

В Твою честь сонце світить і гріє,

На Твою славу розквітли квіти,

В твою честь щиро співають діти,

О Мати Божа, Неба Княгине,

Най наше слово до Тебе злине,

В тім слові просьба покірна й щира:

Дай нам діждати щастя і мира.

Тебе благають вкраїнські діти:

Не дай нам довше горе терпіти,

Здвигни наш рідний нарід з руїни,

О, стань покровом для України.

Література:

1. Біблія.

2. П. Леферв. “Вчитися життя”.

3. К. Ватаманюк “Від лиця Твого Господи, судьба моя іде…”

4. Основи християнської моралі.

5. о. Петро Мельничук. “ Християнська родина, батьки і діти”.

Заняття 17.

Тема уроку. Віра в Бога – свідчення високої наукової і моральної

культури особистої. Між наукою і християнською

вірою немає конфлікту.

Мета уроку. Пояснити учням чому на певному етапі розвитку людського

суспільства виникла певна непримиренність між наукою і релігією

• це поширення атеїзму. На основі прикладів з життя відомих

вчених, поетів, філософів, музикантів і їх висловлювань про Бога і релігію. Довести, що між наукою і релігією немає конфлікту, а що вони походять із того самого початку і ведуть до однієї мети.

Тип уроку. Комбінований.

Обладнання: духовна музика, катехизм, Святе Письмо, ілюстративний матеріал.

Епіграф уроку: ”Бог існує. Це так ясно, що я сумніваюся, чи має глузд той,

хто цей факт заперечує”.

Ціцерон

“Бог в людині. Він є або немає. Але повна його відсутність – це великий крок назад і вниз. В майбутньому люди прийдуть до Нього.”

О. Довженко.

Якби релігія була несумісна з наукою, як це твердили нам упродовж багатьох десятиліть войовничі атеїсти, - то всі вчені були б атеїстами. Цього якраз немає. У ХХст. колосальні роздми повернулися до ідеї Бога: творець теорії рефлексів головного мозку І. Павлов, творець теорії відносності А.Ейнштейн, творець квантової механіки Е. Шредінгер, винахідник променів, що згодом стали відомі як промені Рентгена, видатний український фізик І. Пулюй та багато інших.

Наука і релігія походять з того самого начала і ведуть до тієї самої мети. Вони обидві шукають правди і взаємно себе доповнюють. Релігія веде до Бога прямо, шукаючи Творця, а наука йде до Творця посередньо, шукаючи Його крізь творіння. Великий учений, засновник квантової теорії поля Макс Планк писав: Бог для віруючих стоїть на початку, а для фізиків на кінці мислення”. Наука не може заперечувати існування Бога, проте своїми висновками вона скоріше вказує на Нього, аніж Його відкидає.

Між наукою і християнською вірою немає конфлікту. Віра допомагає науковцеві вибрати напрям в науці, який принесе користь і добро людству, а наука допомагає віруючому краще усвідомити свою віру. Св. Августин повчав: “ Вірую, що розуміти і пізнати, а розумію щоб вірити.”.

Сьогодні наука допомагає релігії звільнитись від забобонів, а християнська віра допомагає науці звільнитись від абсолютизму. Свідченням високої наукової і моральної, культури особистості, є постаті славних українських подвижників: видатних українських фізиків і громадських діячів, професор, дослідник газів і електрики І. Помой (1845-1918р) спільно з П. Кулішем переклав на нашу мову Псалми і Святе Письмо.

Висока інтелектуальність і духовність у геніїв України – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, які засвідчили нашу культуру і духовність.

На Землю йде світло:

З Місяця – 1 хв. 28 сек., Сонця - 1 хв. 19 сек., з планети Плутон ( коли вона находиться у своїй середній віддалі від Сонця ): - 5 год. 4 хв., з найближчої до нас зірки “Проскімо Центаврі” – 4 світл. роки 27 год., з центра Молочного Шляху – 47 тис. літ, з найдальшої зоряної грипи, що находиться на окраїнах т. зв. “Великої Галактики” – 220000 літ, з найближчої пазагалактичної туманності – 850 тис. літ, з найдальших до тепер відомих науці позагалактичній туманності – 140 млн. літ, “довкола простору” ( за теорією Ейнштейна) – 500 мільярдів літ.

Що думають вчені?…

Ісаак Ньотон (1643-1727) англ. фізик, математик, астроном. Засновник класичної теорії фізики. “ Чудесна будова космосу та гармонія в ньому можуть бути пояснені лише тим, що космос був створений по плану свевидячої і все могутньої Істоти. Ось моє перше і останнє слово.”

Ф.В. Гершель (1738-1822) Німецьк. Астроном, відкрив планету Уран.

“ Чим далі наука, тим більше численними та переконливими стають докази того, що існує творча і всемогутня премудрість.”

Кельвін (1824-1902) Англ. фізик. “ Потрясаючі докази мудрості і благих намірів дані нам. Вся природа свідчить про дії розкутої Волі, і ми бачимо, що всі ми залежимо від вічного Господа – Творця.”

Г.Ерстед (1777-1851) Дат. фізик. “… будь-яке грунтовне дослідження природи закінчується визнанням існування Бога.”

Сабатьє (1854-1941) франц. хімік лауреат Нобелівської премії. “Природні науки і релігію протиставляють одна одній лише люди, погано освідченні як в тому, так і в другому.”

Лівір (1803-1873) німець. хімік. “Велич і безмежну мудрість Творця може усвідомити лише той, хто навчився читати у великій книзі під назвою природа”.

Г. Медлер (1794-1874) німець. астроном. Склав першу карту місяця. “Серйозний природослівник не може заперечувати, що Бог існує .Той, хто так глибоко заглянув в майстерню Бога, хто міг в такій мір захоплюватися Божою Мудрістю не може не упуститися на коліна перед цим вищим Духом.”

Лієль Ш. (1797-1875) англ. геолог, засновник сучасної геології. “В якому би напрямку ми не досліджували всюди ми знаходимо докази існування творчого Розуму, Проведіння, Мудрості, Всемогутності.”

Маєр (1814-1888) німець. лікар, фізик. “Істинна наука та істинна філософія повинні вести до віри.”

Лезетер “Геніальними до цих пір вважали людей, що відкривають закони. То чому би не вважати геніальним Того, Хто ці закони створив?”

Паскуаль Йордан (1902 - 1980) німець. фізик, один із засновників квантової механіки. “Сучасна наука зняла перешкоди, які лежали раніше на шляху до гармонії між науковими знаннями та релігійним світоглядом. Сьогоднішні наукові знання більше не постають проти Творця.”

Флемінг (1849-1845) англ. фізик, радіотехнік. “Величезна кількість сучасних винаходів повністю зруйнували матеріалістичні уявлення... Творіння постає перед нами як думка. Але думка передбачає наявність Мислителя.”

В.Ф. Браун (1912-1987) німець.-амер. фізик. “Розповсюджена думка, що в епоху космічних польотів ми вже так багато знаємо про природу, що нам більше не потрібно вірити в Бога. Ця думка дуже помилкова. Лише нове звернення до Бога може врятувати світ від катастрофи, що насувається. Наука і релігія – це сестри, а не вороги.”

Еддігтон (1882-1946) англ. фізик і астроном. “Сучасна фізика по необхідності приводить до віри в Бога.”

Маркс Планк (1858-1947) німець. фізик, засновник квантової теорії лауреат Нобелівської премії в 1928 році. “З якого боку ми б не дивилися, між релігією і наукою немає ніякого протиріччя. Саме в найбільш вирішальних моментах тут спостерігається повна згода. Вони не суперечують одна одну – як багато думають сьогодні – а доповнюють її і обумовлюють одна одну. – Бог для віруючого знаходиться на початку шляху, для фізика – в кінці.”

Що думають поети і філософи.

Джордж Ньюман (1801-1890) англ. кардинал. “От бачиш розум тобі говорить: Бог повинен існувати. Як інакше би виник цей чудесний Всесвіт? Він не міг створити сам себе.”

Жан Кальвін (1509-1564) французько-швейцарський реформатор. “Спочатку ми признаємо Бога як нашого Творця, який підтримує нас Своєю десницею, направляє нас Своєю прозорливістю, живить нас Своїм Милосердям і обдаровує всякою благодаттю.”

Аристотель (384-322 рр. до р. Х.) грецький філософ. “Хоч ми і не бачимо, Бог проявляє Себе через свої творіння. ”

Ф.М. Аруе (псевдо. Вольтер; 1694-1778) франц. філософ. “Якщо би Бога не було, Його треба було би придумати; але Він існує! Вся природа говорить про це. ”

Жан-Жак Руссо (1712-1778) франц.-швейцарський філософ. “Коли я звертаю свій погляд на всесвіт, я безмежно захоплююсь Творцем, що відкриває Себе в ньому.”

Дені Дідро (1713-1784) франц. письменник і філософ освіти. “Ока, крила метелика достатньо, що відкинути аргументи безбожника.”

Імануіл Кант (1724-1804) німець. філософ. “Дві речі захоплюють мене тим більше, чим більше я до них приглядаюся: зоряне небо над нами і моральний закон в нас.”

Сенека (4 рік до р. Х. – 65 по Р.Х.) римський філософ. “Будь-якій людині дане зерно віри в Бога. І брешуть ті, які говорять, що вони не вірять в існування Бога, бо ж вночі, або, коди вони залишаться самі, вони сумніваються в цьому.” “Заперечуючий Бога подібний до того, хто заперечує сонце; сонцю це не шкодить, воно світить далі.”

Твердження, що Шевченко атеїст є абсурдним, злісним наклепом на нього, бо звертаннями до Бога буквально рясніє весь “Кобзар”. У текстах для читання в “Букварі” Т.Г. Шевченка теж є чимало матеріалів релігійного змісту, уривків із псалмів та молитов. Цікавився великий митець і релігійним малярством, сам малював на євангельські теми (“Христос благословляє хліб”, “Апостол Петро.”)

Великий поет жодного разу не заперечував існування Бога.

“Молітесь Богові одному,

Молітесь правлі на Землі,

А більше на Землі нікому

Не поклонітесь...”

Близько 400 років тому англійський філософ Ф.Бекон писав: “мале знання відводить від Бога, велике приводить до Нього.”

Мусимо визнати, що даючи “мале знання” завдяки атеїстичному вихованню в школах і вузах десятиліттями в школах СРСР спустошували людські душі, позбавляли змалку основи духовного життя мільйони людей. Тут доречно згадати рядки Т.Г. Шевченка:

Якби ви вчились так, як треба,

То й мудрість би була своя.

А то залізете на небо:

“І ми не ми, і я не я

І все те бачив і все знаю,

Нема ні пекла, ані раю

Немає й Бога, тільки Я!”

І. Франко теж був людиною віруючою і часто в своїх поезіях звертався до Творця.

“Христа нас знаменем хрестили,

Ростем під знаменем хреста

З хреста пливуть всі наші сили

І віра наша пресвята.”

Молитва.

Все упованіємоє

На тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердія твоє

Все упованіє моє

На тебе, мати, возлагаю.

Святая сила всіх святих,

Пренепорочная, благая!

Молюся, плачу і ридаю:

Воззри, пречистая, на їх,

Отих окрадених, сліпих невільників.

Подай їм силу

Твойого мученика сина,

Щоб хрест – кайдани донесли

До самого, самого краю.

Достойно літая, благаю.

Цариц неба і землі!

Вонми їх стону і пошли

Благий конець о всеблагая.

А я, незлобний, воспою,

Як процвітут убогі села,

Псалом і тихий і веселий

Святую доленьку твою.

Ірина Дибко

Скільки думок линуло і лине,

Боже до Тебе!

Скільки імен Тобі дали мільйонні уста!

Скільки ж очей у сльозах

задивлялись у небо,

Скільки Тебе на землі

у досаді шука?

Скільки (без ліку!) пророків,

вождів і жерців

Людство віками вело манівцями.

Тільки народ научити

ніхто з них не вмів,

Щоби Бога збагнули вони не страхом,

а серцями...

Аж Христос научив: “Кличте Господа

“Отче наш...”

Він єдиний Творцем є життя на землі.”

Тож скажіть чи таки захотів Він,

щоб аж

Син Його в таких муках вмирав на хресті...

На горі Голгофі.

Вже довершилась жертва любові,

Останню каплю крові Спас пролляв.

Опали довгі пекла окови,

А Він: “Все совершилось” прошептав.

І задрижала з жалю землиця,

Аж сумно стало за Творцем своїм Христом,

Туга сповила люблячих лиця

За Сином Божим предвічним Добром.

І сумно стало. Тихо довкола,

Лиш легкий вітрець усюди шепта:

За тебе, за тебе сину-доню

Так страшно, так дуже Бог пострадав.