Реферат

на тему:

Генетик академік

Вавілов Микола Іванович

ЗМІСТ:

1. Вступ
2. Становлення
3. Лисенківщина
4. Арешт
5. Подорожі
6. Висновок
7 . Список літератури

Вступ

Дуже важко визначити границі найширшого кола інтересів, турбот і творчої діяльності Миколи Івановича Вавілова. Мабуть, найбільше точно ці границі задавалися основною метою - роботою Вавілова - перебудова землеробства країни на сучасній науковій основі. Щоб вирішувати цю задачу після перемоги Великого Жовтня, в умовах ламання старих укладів і подолання розрухи, Вавілову довелося бути одночасно вченим-агрономом і організатором сільськогосподарської науки, генетиком і селекціонером, ботаніком і географом, мандрівником і представником Країни Рад по імпорті насінь, машин, устаткування, директором основних наукових центів генетики і прикладна ботаніка, організатором і першим президентом ВАСХНИЛ, членом ВЦИК, керівником мережі досвідчених станцій і опорних пунктів. До того ж це лише швидке перерахування тільки основних напрямків його титанічної праці.
При всієї разноплановости його діяльності вона на рідкість цільна: усе своє життя в науці, починаючи зі студентської лави, М. І. Вавілов присвятив вивченню культурних рослин, переслідуючи шляхетну мету - підвищити їхню врожайність, усунути тим самим погрозу недостачі продуктів харчування для жителів нашої країни і всього людства.

Прагнучи до цієї мети, М. І. Вавілов вирішував дві взаємозалежні задачі, що у той далекий час були ще не зрозумілі більшістю вчених і тим більше широкою громадськістю. Перше: мобілізація для нестатків селекції генетичних ресурсів усіх культурних рослин і їхніх диких родичів, тобто їхнього виявлення, вивчення і збір у місцях природного виростання. Друге: збереження на полях і в сховищах насінь усієї розмаїтості форм культурних і родинних їм диких рослин, розмаїтості, що тепер швидко утрачається в міру ліквідації природних ландшафтів і примітивних систем землеробства, але залучення якого в селекцію необхідно для постійного підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Вчені усього світу віддають данину поваги проробленій роботі академіку М. І. Вавілову. У нашій країні протягом багатьох років його праці були забуті. Може в цьому криється секрет відставання сучасного вітчизняного сільського господарства від світового? Це питання я задавала собі протягом усієї роботи над рефератом. Чому в роки колективізації і судорожних спроб влади перебороти збиток, нанесений сільськогосподарському виробництву знищенням міцних селянських господарств, був затребуваний народний академік Трохим Лисенко, а не академічний учений М. І. Вавілов.

СТАНОВЛЕННЯ:

М. І. Вавілов народився в Москві 26-го листопада 1887 року. Батько його був здатним комерційним діячем, що пройшов через важке дитинство. Він щиро любив своїх синів, Миколу і Сергія (згодом стали геніальними росіянами вченими), дочка Лідію - мікробіолога, що померла в роки своєї молодості, і Олександрові, що став пізніше лікарем. Микола був поміщений батьком у Московське комерційне училище. Його ж тягнуло до себе природознавство.
Як багато видатні вчених М. І. Вавілов рано став займатися самостійною роботою. По закінченні училища Вавілов надійшов у Московський Сільськогосподарський Інститут, де і почалася його активна наукова діяльність (нині Сільськогосподарська Академія імені К. А. Тімірязєва), що він закінчив у 1911 році. Його дипломна робота "Голі слимаки (равлики), що ушкоджують поля і городи в Московській губернії", опублікована в 1910 році, відразу ж була оцінена по достоїнству і навіть визнана гідною премії Московського політехнічного музею. У 1909 році, будучи ще студентом 2-го курсу, він виступає на урочистому засіданні студентського кружка - кружка аматорів природознавства, - присвяченому 100-річчю з дня народження Дарвіна, з доповіддю "Дарвінізм і експериментальна морфологія". Таким чином, ще на студентській лаві визначилося коло наукових інтересів Вавілова - від прикладних питань сільського господарства до самих широких теоретичних питань еволюційної біології. Уже тоді многим з його оточення було ясно, що його як ученого чекає велике майбутнє. Пізніше, один з його вчителів, що видається агрохімік Д. М. Прянишников скаже про Вавілова: "Ми не говоримо, що він геній тільки тому, що він наш сучасник".

Працюючи в Д. М. Прянишникова, по закінченню інституту, Вавілов одночасно став учнем і співробітником основоположника вітчизняної селекції сільськогосподарських рослин професора Д. Л. Рудзинского, що заснував Селекційну станцію при Московському сільськогосподарському інституті. Миколі Івановичу везло на корифеїв! Це завжди був прояв взаємного тяжіння. Крім Д. М. Прянишникова і Д. Л. Рудзинского, Микола Іванович у перші роки свого наукового розвитку зблизився з такими високоталановитими діячами селекції і мікології, як С. І. Жегалов і А. А. Ячевский. Микола Іванович потрапив у плеяду найбільших дослідників початку століття.
Уже з 1911 року Вавілов прагне в Бюро по прикладній ботаніці в Петербурзі, що у той час очолював Р. Е. Регель. Тут він початків з вивчення пшениці, а потім ячменя й інших культур. Його вже починають цікавити більш широкі питання походження культурних рослин. Більш того, у 1911 і в 1912 роках він, імовірно, під враженням робіт І. І. Мечникова починає свої дослідження з імунітету рослин і грибкових захворювань, що він проводить у понаднормовий час, у керованої професором А. А. Ячевским лабораторії в бюро мікології і фітопатології. Уражала працездатність Вавілова. За свідченням очевидців, він міг працювати по 18 годин на добу. Він мав дивне уміння концентрувати волю й енергію, працювати з азартною шаленістю. Його скажений ритм мимоволі захоплював усіх, хто з ним працювати. "Життя коротке - треба поспішати", - говорив він, немов передчуваю, що доля відпустила йому не багато часу.
Вже в тім же 1911 року Вавілову доручають вести заняття зі студентами Вищих Голицинских сільськогосподарських курсів.

Він уперше вводить елементи генетики і робить заняття настільки цікавими, що захоплює за собою молодь, будить у ній допитливість і справжній інтерес до науки. У 1912 році директор Голицинских курсів, Д. М. Прянишников, пропонує Вавілову виступити з актовою мовою. Не без хвилювання Вавілов виголошує промову за назвою "Генетика і її відношення до агрохімії", що була видана окремою брошурою. У цій мові він переконливо показує практичне значення генетики. Без генетики селекція була ще недосконала, гібридизація і штучний добір ще застосовувалися в значній мірі в сліпу, без обґрунтування законами спадковості і мінливості. Але він говорить не тільки про селекцію. Його цікавлять питання походження й еволюції культурних рослин - тема, що стане однієї з головних у його подальших дослідженнях.

Велике значення для наукової біографії Вавілова мало відрядження "для завершення утворення" в Англію в 1913 році, до самого Вільяма Бетсону - одному з творців генетики. "Основні камені величезного значення, розміри якого ми ще не в змозі охопити, закладені Бетсоном", - напише Вавілов у 1926 році. Вавілов вважає Бетсона найбільшим біологом, особистість якого "вражала своєю універсальністю, енциклопедичністю". Але такий був і сам Вавілов, учений - енциклопедист, що однаково цікавився як сугубо прикладними питаннями сільськогосподарської науки, так і найбільшими проблемами еволюційної біології. Це були багато в чому родинні душі. Їх поєднувала універсальна широта інтересів, як у науці, так і мистецтві, уміння сполучити науку з життям, терпимість у критику. Обоє вони були апостолами волі науки і вірили в те, що вона робить світ краще.

У 1914 році Вавілов переїжджає з Англії у Францію, де його зацікавила найбільша насінницька фірма Вильморенов. Будучи скоріше комерційним підприємством, вона також вела велику селекційну і насінницьку роботу і, зокрема, досліджувала хлібопекарські якості пшениці. З Франції Вавілов відправляється в Німеччину, працювати в знаменитого біолога - еволюціоніста Ернста Геккеля. Тут його застає світова війна, що почалася, і він не без праці добирається до Росії, позбавивши частини багажу з коштовними книгамІ.
Після повернення з закордонного відрядження, Вавілов у 1914 році був обраний викладачем Голицинских курсів і одночасно вів літні курси по приватному землеробству в Петроградській сільськогосподарській академії. Але викладацька діяльність у Москві не дає йому повного задоволення і майже не залишає часу для наукової праці. Тому в1917 році Вавілов вирішує переїхати в Саратов - центр вивчення сільського господарства південно-сходу Росії, де працює на Вищих сільськогосподарських курсах Саратовского суспільства сільського господарства. Тут він читає курс приватного землеробства і селекції. У липні 1918 року Вавілов призначається на посаду професора, завідувача кафедрою приватного землеробства, знову організованого Саратовского сільськогосподарського інституту.

У саратовский період, хоча він і був коротким, зійшла зірка М. І. Вавілова - ученого. Там він відібрав колектив молодих послідовників його ідей, студентів університету, і разом з ними зробив експедиційне обстеження польових культур Юго - Сходу європейської частини Росії. Результатом експедиції з'явилося опублікування першої радянської регіональної монографії по видовому і сортовому складі польових оброблюваних рослин. Книга називалася "Полев культури Юго - Сходу". Видати її удалося лише в 1922 році.
У 1918 році Вавілов настає з ініціативою організації в Саратову філії відділу прикладної ботанікІ. Незважаючи на зрозумілі для того років виняткові труднощі, Вавілов не тільки продовжує початі дослідження, але і безупинно розширює масштаби робіт із прикладної ботанікІ. Насамперед, він продовжує досвіди, початі в Петровской сільськогосподарської академії. Це, по його власних словах, "імунітет, гібриди і деякі ботаніко-географічні роботи". Вавілова, звичайно ж, особливо цікавить проблеми імунітету, особливо імунітету пшениці. Протягом багатьох століть хвороби пшениці були однієї з найважливіших перешкод гарного врожаю.

Восени 1918 року Вавілов закінчив свою роботу з імунітету рослин до інфекційних захворювань, і на початку 1919 року з ініціативи Д. М. Прянишникова вона публікується в "Звістках Петровской сільськогосподарської академії". Стаття виходить з написом: "присвячую пам'яті великого дослідника імунітету І. І. Мечникова". Проблема імунітету хвилює Вавілова протягом усього .

Великою подією в житті М. І. Вавілова й історичною подією в науці був III Усеросійський селекційний з'їзд у Саратову. Тут 4-го липня 1920 року Вавілов виступив з доповіддю "Закон гомологічних рядів у спадкоємній мінливості". Це був один із зоряних годин ученого.

У березні 1921 року Вавілов разом із групою співробітників переїжджає в Петроград. Починається новий етап у науковій, організаційній і суспільній діяльності Вавілова. Незабаром зі США приходить лист із запрошенням двох радянських учених на міжнародний з'їзд по хворобах хлібних злаків. Було ясно, що повинні їхати М. І. Вавілов і А. А. Ячевский. Але питання про поїздку зважувався не вченими, Вавілову довелося їхати в Москву, де він обходить різні заснування, пише листа, умовляє і доводить бюрократам і столоначальникам необхідність цієї поїздки. Але завдяки енергії і наполегливості Вавілова, йому вдається "пробити" цю настільки потрібну для країни поїздку.

У США Вавілова цікавлять дослідження культурних рослин і успіхи в області селекції. Його, насамперед, цікавлять роботи Бюро рослинництва у Вашингтоні. Не менший інтерес викликали й успіхи американських генетикив, особливо знаменитого Т. Г. Моргана і його співробітників, генетичні дослідження яких привертали увагу усього світу.

Після повернення, Вавілов знову з головою занурюється в наукову й організаційну роботу. Поступово він збирає навколо себе групу здатних і талановитих учених.

У 1922 році відбулася важлива подія. Відділи колишнього Сільськогосподарського ученого комітету були об'єднані в Державний інститут досвідченої агрономії, директором якого погодився стати Вавілов. 1-го грудня 1923 року Вавілов обирається членом - кореспондентом Академії наук СРСР. А в 1924 році Відділ прикладної ботаніки і селекції перетворюється у Всесоюзний інститут прикладної ботаніки і нових культур. І перед Вавіловим відкриваються нові більш широкі можливості. Тепер він може почати організацію експедицій у вогнища походження культурних рослин.

У 1924 році йому, нарешті, вдається поїхати в Афганістан - він був включений як кур'єра в радянську дипломатичну групу. Поїздка дає найбагатший матеріал для розвитку Вавіловской теорії географічних центрів походження культурних рослин. За ці дослідження Вавілову присуджується золота медаль імені М. М. Пржевальська. Але ще до афганської поїздки, Вавілов побував в Ірану, Канаді, США і Західній Європі, не говорячи про поїздки по Радянському Союзі. Ці поїздки плюс феноменальне знання світової літератури дають Вавілову досить матеріалу для написання знаменитої монографії "Центри походження культурних рослин", опублікованої в 1926 році і відзначеної в тому ж році премії імені В. І. Леніна.

У 1924 році він призначається директором, створеного їм Всесоюзного інституту прикладної ботаніки і нових культур, а з 1926 по 1935 він обирається членом ЦИК СРСР. У 1929 році Вавілов обраний академіком Академії наук СРСР і УРСР і з 1929 по 1935 рік - президентом ВАСХНИЛ. У 1930 році Вавілов обирається директором лабораторії генетики Академії наук СРСР, а в 1931 році - президентом Усесоюзного географічного суспільства. З ініціативи Вавілова організується ряд нових науково-дослідних заснувань. Вавілов був талановитим організатором науки.

ЛИСЕНКІВЩИНА:

На творчому шляху Вавілова виникає усе більше перешкод, а потім і відкритої ворожнечі, що незабаром переходить в організоване цькування. Але трагедія Вавілова не була тільки особистої, вона була частиною трагедії епохІ. Уже в другій половині 20-х років починається повне придушення гласності і перехід до командно-адміністративних методів керування. Починаються репресії, наприклад по вигаданій справі, так називаної "трудової селянської партії". У 1929 році піддається гонінням і арешту творець еволюційної генетики, один з видатних біологів світу С. С. Четвериков. Починаються нападки і на інших біологів, у тому числі на М. К. Кольцова. Хмари починають згущатися і над Вавіловим. Але, імовірно, доля Вавілова не була б настільки трагічної, якби не поява лиховісної фігури Трохима Лисенко.
Лисенковщина - явище соціальне, одне з породжень сталинщини. Але як це ні парадоксально, узвишшю цього псевдовчених і авантюриста до деякої міри сприяв сам Вавілов.

Цькування Вавілова почалося вже усередині Всесоюзного інституту рослинництва. У 1930 році при ВАСХНИЛ створюється інститут аспірантури, що незабаром передається ВИРу. Однак аспірантура поповнюється людьми з дуже слабкою підготовкою. Це група аспірантів, а разом з ними малопідготовлені і морально малостійкі молоді співробітники, утворили в інституті малу колону лисенковцев. Вони обвинувачували Вавілова у відриві від практики, в антидарвінізмі і навіть у реакційності. Коли Вавілов повернувся з експедиції в США, Мексику і Центральну Америку, він застав в інституті такий розгул наклепницьких виступів, що був змушений звернутися в президію ВАСХНИЛ і до народного комісара землеробства Я.А. Яковлеву.

Але наклепники були не тільки в інституті. Вавілову нав'язують так називані "дискусії", на яких лисенковці і "філософи", задають йому провокаційні питання й обвинувачують його в реакційності. Пишуться наклепницькі статті і навіть брошура. Більш того, починаються прямі політичні доносі. У результаті всього цього вже в 1931 році на Вавілова була заведена агентурна справа. Число доносів особливо зросло до кінця 30-х років. Такі, як Е. К. Еммі, писали доноси з чи страху по примусі, але інші, а їхня більшість, писали по розуміннях чи кар'єри просто з агресивної заздрості. Один з найбільш мерзенних доносів, датувався березнем 1939 року, належав старшому науковому співробітнику Вира Г. М. Шликову. "Просто важко представити, щоб реставратори капіталізму пішли повз таку фігуру, як Вавілов, авторитетний у широких колах агрономії, особливої старий", - пише він. Але найстрашнішої і, імовірно, що вирішує долі Вавілова була скарга Лисенко на нього під час одного з прийомів до Кремлеві. По деяким даним, це було в березні 1939 року. На цьому прийомі Лисенко дав ясно зрозуміти, що Вавілов є перешкодою в його діяльності на користь соціалістичному господарству. Йому удалося викликати невдоволення Сталіна, а присутній при цьому Берия зробив відповідні "оргвиводи". Доля Вавілова була вирішена. Чому ж його не заарештували тоді ж? Є всі підстави думати, що арешт затягся через майбутній Міжнародного генетичн конгресу.

АРЕШТ:

Улітку 1939 року в Единбурзі повинний був відбутися VII Міжнародний генетичний конгрес, президентом якого ще 1938 року був обраний Вавілов. Але Вавілову, незважаючи на його звертання в Академію наук і в уряд, було відмовлено в поїздці. Президентом конгресу довелося обрати іншого вченого - англійського генетика, професора Ф. Крю. На відкриття конгресу, звертаючи до його учасників, він сказав: "Ви запросили мене відігравати роль, що так прикрасив би Вавілов. Ви надягаєте його мантію на мої, не бажаючі цього плечі. І якщо я буду виглядати незграбно, те ви не повинні забувати: ця мантія зшита для більш великої людини". Що могло бути великим свідченням міжнародного авторитету Вавілова, чим ці слова? Не дивно, що навіть така людина, як Берия, не зважився заарештувати його в рік проведення конгресу.
Вавілов уже почував арешт, що насувається. Але людина він був мужній, тримався бадьоро, говорив гаряче про науку.

І от 6-го серпня 1940 року, під час експедиції в Західну Україну, Вавілова заарештувалІ. Під час цієї поїздки, що він робив разом зі своїм учнем Ф. Х. Бахтеевим, Вавілов одержав цікаві результати, але свої нові знахідки йому вже не удалося опублікувати. Історія загибелі Вавілова - одна з найтрагічніших історій нашого століття.

Допит Вавілова почався ранком 12 серпня 1940 року в Москві у внутрішній в'язниці НКВД.

У перші дні допиту Вавілов тримався дуже твердо і рішуче заперечував, висунуті проти нього абсурдні обвинувачення. Але слідчий - інквізитор бериевской виучки - умів "розколювати" і таких мужніх, твердих і вольових людей як Вавілов, і 24-го серпня домагається "визнання". Більш того, старшому лейтенанту А. Г. Хвату вдається змусити Вавілова написати на дванадцятьох сторінках зовсім фантастична заява, озаглавлена "шкідництво в системі рослинництва, мною керованого з 1920 року до арешту (6.VIII. 1940 року)". Написати таке Вавілова змусили, звичайно ж, катування, приниження і безсонні ночі. Було ясно, що упорствовать і спростовувати наклеп зовсім даремно, пручатися безглуздо. Цілком спростовував Вавілов тільки обвинувачення в шпигунстві. Але шпигунство, як, утім, і в багато чого іншого не вірили його кати.

Після того як Вавілов "визнав" себе "шкідником і ворогом народу", до березня 1941 року його більше не викликають на допити, і, сидячи в одиночній камері він міг віддатися своїм думкам. Але Вавілов усе ще залишався Вавілов. Він не міг не діяти: пише давно задуману книгу про історію світового землеробства. Під рукою він не мав нічого, крім олівця і папера, але зате мав воістину безмежні знання. Це був останній подвиг великого вченого.
У березні 1941 року знову починаються допиті. До цього часу він був переведений у 27-у камеру Бутирської в'язниці, у якій уже сиділи близько 200 чоловік. Щоночі Вавілова вели на допит, а на світанку, знесиленого, волокли назад і кидали прямо в порога камерІ. Після цих нових допитів, під час яких А. Г. Хват усіляко принижував і ображав Вавілова, він сильно змінився, майже не розмовляв, замкнувся в собі. Незабаром Вавілова перевели у внутрішню в'язницю НКВД, а 9-го липня 1941 року відбулася комедія суду над "троцькістом і монархістом".

Перед судом слідчий організував експертизу наукової діяльності Вавілова. Організована Хватом "експертна комісія" складалася з явних супротивників і особистих ворогів Вавілова. Хват уміло підібрав експертів, і коли він послав список президенту ВАСХНИЛ, щоб той міг "познайомитися зі списком комісії і висловитися по його складу", те президент написав на полях: "Згодний, Лисенко". Склад експертної комісії його цілком улаштовував. На закритому засіданні військової колегії Верховного суду СРСР, що відбувалося 9-го липня 1941 року і продовжувалося лише кілька хвилин, Вавілову виносять вирок - вища міра покарання, розстріл. У помилуванні Вавілову було відмовлено, і він був переведений у бутирську в'язницю для приведення вироку у виконання.

Але Вавілова не розстріляли в Бутирській в'язниці. Розстріл був відстрочений на півтора року. Фактично миттєва смерть була замінена повільною болісною смертю.

2-го жовтня 1941 року Вавілов був переведений з Бутирської в'язниці у внутрішню в'язницю НКВД, а 15-го жовтня йому було заявлено, що він одержить повну можливість наукової праці як академік і що це буде з'ясовано остаточно протягом двох-трьох днів. Очевидно, мова йшла про його роботу в одному з тюремних інститутів. 8-го серпня 1941 року Вавілов звертається до Берии з проханням дати йому можливість закінчити протягом напівроку складання "Практичного посібника для виведення сортів культурних рослин, стійких до найголовніших захворювань", а протягом 6 - 8 місяців закінчити при напруженій роботі складання "Практичного посібника із селекції хлібних злаків" стосовно до різних умов СРСР. Але він так і не одержує відповіді з НКВД. 29-го жовтня 1941 року Вавілова на потязі привозять у Саратов. Вавілов попадає в корпус, де містили найбільш великих суспільних і політичних діячів. Тут з ним разом виявилися редактор "Звісток" Ю. М. Стеклов, філософ, історик і літературознавець, директор Інституту світової літератури Академії наук СРСР академік І. К. Луппол і інші великі діячі. Спочатку Вавілов сидів в одинаку, а потім він потрапив у камеру, де його сусідами виявилися І. К. Луппол і інженер І. Ф. Філатов. Незважаючи на здоров'я, що погіршується, Вавілов не падає духом і підбадьорює товаришів. Вавілов тримався дуже непохитно, був бадьорий і прочитав у камері 101 година лекцій по біології, генетиці, рослинництву. Він був набудований оптимістично, багато розповідав про подорожі. Винуватцем свого арешту він називав Лисенко.

У камері смертників Вавілов пробув у цілому біля року. За цей час арештантів жодного разу не вивели на прогулянку. Їм було заборонено листуватися з рідними, одержувати передачі. Їх не випускали в лазню і навіть не давали мило для умивання в камері. До весни 1942 року стан Вавілова погіршилося, і він важко занедужав цингою. 25-го квітня 1942 року Вавілов пише несамовитий лист Берии, у якому благання про повернення до праці. "Прошу і благаю Вас про зм'якшення моєї долі, про з'ясування моєї подальшої долі, про надання роботи з моєї спеціальності, хоча б у скромнейшем виді...". Вавілов просить також дозволу побачитися з чи родиною хоча б що-небудь довідатися про неї. Але навесні 1942 року у в'язниці розігралася епідемія дизентерії. Занедужав і Вавілов. Але і цей іспит не було для нього останнім. До двох академіків Вавілову і Лупполу, посадили якогось божевільного, котрий, пускаючи в хід куркулі і зуби, віднімав у них ранкову пайку хліба. У цей час у Саратову жила, що оселилася у своєї сестри - учительки, дружина Вавілова, доктор біологічних наук Е. І. Барулина. Але про те, що чоловік її в Саратову, вона не знала. Вавілов теж нічого не знав про дружину. Як не знав і про те, що в травні 1942 року, був обраний членом Лондонського королівського суспільства.
Тим часом 13-го червня 1942 року заступник народного комісара внутрішніх справ В. М. Меркулов пише голово військової колегії Верховного суду СРСР Ульріху про Вавілова і Лупполе: "Через те, що зазначені засуджені можуть бути використані на роботах, що мають оборонне значення, НКВД СРСР клопочеться про заміну їм вищої міри покарання висновком у виправно-трудовому таборі НКВД терміном на 20 років кожному". Президія Верховної Ради СРСР швидко прийняв постанову. Легко собі представити, з якою радістю Вавілов писав: "Сьогодення постанова мені оголошено 4-го липня 1942 року". Здавалося, усі буде добре. Вавілова і Луппола з підвалу перевели в загальну камеру на 1-ом поверсі. Незабаром відправили в табір Луппола. Але Вавілов так і не дочекався цього бажаного для нього тепер табору. Він занедужав дизентерією і 24-го січня 1943 року попадає в тюремну лікарню, а через 2 дні його не стало. Перестало битися серце одного з найвидатніших учених світу.

ПОДОРОЖІ:

У свою першу подорож, на Кавказ, М. І. Вавілов відправився влітку 1908 року, ще будучи студентом "Петровки". Разом із групою товаришів - членів кружка аматорів природознавства пройшов караванним шляхом по Північному Кавказу і Закавказзю. З цієї експедиції він привіз свої перші колекції.
У 1916 році Вавілов відряджається військовим відомством в Іран для з'ясування причин масового отруєння хлібом у російських військах. Це дало йому можливість почати вивчення вогнищ походження і розмаїтості найважливіших хлібних знаків і інших культурних рослин, що склало основу всієї його наступної діяльності. У тому ж році він проробив сложнейший маршрут з Фергани на Памір. Вже в цій подорожі були виявлені оригінальні форми безлигульних хлібних злаків, що сприяли відкриттю закону гомологічних рядів, і отримані коштовні дані про походження культурного жита.

В роки викладання в Саратову М. І. Вавілов організував вивчення південно-східних губерній Європейської Росії (Астраханської, Царицинськой, Самарской і Саратовской), що послужило основою для опублікування в 1922 році книги "Польові культури Південного-Сходу".

У 1921-1922 р. під час поїздки в Америку Вавілов були обстежені великі зернові райони США і Канаді.

У 1924 р. - експедиція в Афганістан по основних землеробських районах. Результати її дозволили дати не тільки детальну характеристику розмаїтості культурних рослин і особливостей господарства країни, але і її географо-економічний і етнографічний опис. Читаючи зараз цей об'ємистий, більш 500 сторінок, праця з масою фотографій і малюнків, з великими додатками-картами, схемами й описами маршрутів загальною довжиною близько 5 тис. км., сотнями вимірів висот, указівками про чисельність населення, числі будинків, крамниць і т.п., можна тільки здивуватися гігантській роботі, проробленої усього лише двома дослідниками - М. І. Вавілов і Д. Д. Букиничем (частина разом з В. М. Лебедєв). Було зібрано понад 7 тис. зразки насінь і колось культурних рослин, близько 1 тис. аркушів гербарію.
У 1925 р. експедиції в Хівинський оазис і інші сільськогосподарські райони Узбекистану.

У 1926 - 1927 р. М. І. Вавілов зробив подорож по країнах Середземномор'я - Алжиру, Тунісу, Марокко, Лівану, Сирії, Палестині, Трансиорданиии, Греції, Італії, островам Сицилія, Сардинія, Крит, Кіпр, Південної Франції, Іспанії, Португалії. По Суецькому каналі і Червоному морі, він приплив у Французьке Сомалі, а відтіля - в Ефіопію (Абіссінію) і Еритрею. І в цій експедиції караванні і піші маршрути склали близько 2 тис. км. Насінний матеріал, зібраний Миколою Івановичем, обчислювався багатьма сотнями посилок, тисячами зразків. На зворотному шляху на Родіну (1927 р.) Вавілов ознайомився з землеробством у гірських районах Вюртемберга (Німеччина), взяв участь у Міжнародному генетичному конгресі в Берліні, виступивши з доповіддю "Про світові географічні центри генів культурних рослин".

У 1929 р. він разом з ботаніком М. Г. Попов зробив подорож у північно-західну частину Китаю - Синьцзян, а потім уже поодинці, у Японію, на острів Тайвань і в Корею. Ціль його - вивчення особливостей сільського господарства.

У 1930 р. М. І. Вавілов робить експедицію в Мексику і ряд країн Центральної АмерикІ. Він об'їжджає всі південні штати США від Каліфорнії до Флориди, перетинає двома маршрутами гірські і рівнинні райони Мексики, Гватемалу.

У 1931 р. М. І. Вавілов побував у Данії і Швеції.

У 1932 - 1933 р., після VI Міжнародного генетичного конгресу в Итаке (США), на якому М. І. Вавілов був обраний віце-президентом, він об'їхав ряд провінцій Канади і потім зробив обстеження землеробських районів більшості країн Центральної і Південної Америки: Сальвадору, Коста-Рики, Нікарагуа, Панами, Перу, Болівії, Чилі, Аргентини, Уругваю, Бразилії, Тринідаду, Куби, Пуерто-Рико. І в цій подорожі дивує інтенсивність роботи Миколи Івановича - знайомство з науковими установами, ботанічними садами, ринками, фермами, збір насінь і плодів, сільськогосподарських культур і інших корисних рослин, лекції і доповіді, інтерв'ю журналістам, пошук, придбання і пересилання наукової літерарури.

У 1934 - 1939 р. щорічними експедиціями були охоплені всі землеробські райони Кавказу і Закавказзя, а в 1940р. М. І. Вавілов очолив велику комплексну експедицію по західних областях Білорусії й УкраїнІ.

У підсумку з 1923 по 1940 р. Вавіловим і іншими співробітниками ВИРа було зроблено 180 експедицій, з них 40 - у 65 закордонних краї. Світова колекція інституту до 1940 р. складалася з 250 тис. зразків, з них 36 тис. зразків пшениці, 10 тис. - кукурудзи, 23 тис. - кормових і т.д.

Що характерно для експедицій М. І. Вавілова і його співробітників? По-перше, чітка цілеспрямованість. Головна задача всіх експедицій Відділу прикладної ботаніки і селекції, а згодом ВИРа - пошук і збір насінь культурних рослин і їхніх диких родичів, з'ясування границь і особливостей землеробства в різних районах Землі, і все це - з метою використання рослинних ресурсів і досвіду світового землеробства для удосконалювання сільського господарства нашої країнІ. Важливо підкреслити, що ці пошуки йшли не в сліпу, як у більшості країн, у тому числі й у США, а спиралися на струнку строгу теорію центрів походження культурних рослин, розроблену М. І. Вавілов.
По-друге, експедиції М. І. Вавілова характеризувалися високою ефективністю. Вона порозумівалася як величезною працездатністю Миколи Івановича, так і високою відповідальністю за результати роботі. Його кредо - праця з максимальною віддачею, без знижок на труднощі і хворобі. З мінімальними засобами, з одним-двома супутниками, часто використовуючи тільки особисті знайомства з ученими, скоряючи чиновників і поліцейських природною чарівністю, М. І. Вавілов зібрала у своїх поїздках сам і за допомогою добровільних помічників величезний сортовий насінний матеріал, що збагатив колекції ВИРа.

І, нарешті, характерне безстрашність, з яким М. І. Вавілов відправлявся у важкодоступні і малодосліджені країни світу, такі, як Афганістан і Ефіопія, переборюючи тяготи похідного життя, небезпеки шляху. Ще в 1923 р. він писав: "...мені не шкода віддати життя заради найменшого в науці...Бродячи по Паміру і Бухарі, приходилося не раз бувати на краю загибелі, було моторошно не раз... І якось було навіть, загалом, приємно ризикувати".

ВИСНОВОК:

Праці по географії рослин, за дослідження походження культурних рослин і імунітету рослин, йому в числі перших вчених у 1926 році була присуджена Ленінська премія. За географічний подвиг його експедиції по Афганістану, він був нагороджений Географічним суспільством СРСР золотою медаллю імені М. М. Пржевальська.

Довго перелічувати обов'язки і визнання заслуг М. І. Вавілова. Він складався директором Державного інституту досвідченої агрономії (1923-1929 р.), засновником і директором Інституту генетики Академії наук СРСР (1930-1940 р.), першим президентом Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна (1929-1935 р.), президентом Географічного суспільства СРСР. Він був членом багатьох закордонних академій.

Не раз відзначалося, що Микола Іванович був обраний членом Королівського суспільства в Лондоні (Англійська академія наук), членом Королівського суспільства в Единбурзі (Шотландська академія наук), членом-кореспондентом Академії наук у Галлі, почесним членом Всеіндійської академії наук, членом-кореспондентом Чехословатской академії сільськогосподарських наук, почесним членом Американського ботанічного суспільства, Садівничого суспільства в Лондоні, членом Нью-Йоркського географічного суспільства, почесним членом Британської асоціації біологів, членом багатьох інших наукових суспільств. Йому було привласнене звання професора Університету в Брно і Софійськ університету. Ім'я Вавілова поміщено на першій сторінці найбільшого міжнародного журналу "Heredity" ("Спадковість") поряд з іменами Дарвіна, Линнея, Менделя. Ці імена обрамлені рамкою пошані. М. І. Вавілов обирався президентом і віце-президентом міжнародних наукових конгресів.
У 1949 році в США вийшла до друку велике зведення робіт М. І. Вавілова.
Протягом 10 років (1926-1935 р.) він складався членом ЦИК СРСР, а також членом ВЦИК. Його удостоювали також обранням у депутати Ленінградської обласної ради.

Вавілов віддав усю свою енергію для підняття сільського господарства на новий рівень, одержавши від країни "по заслугах" - вмираючи в ГУЛАГе від голоду, він думав про своєї Родіну, про все людство. Прагнучи довести необхідність генетики - науки, здатної створити нові сорти рослин, що врятують людство від голоду і задовольнять зростаючі потреби населення в продуктах харчування.

Забуття праць Вавілова відкинуло сільське господарство країни на кілька десятків років тому. Псевдоучение Лисенко завдало непоправної шкоди Російському сільському господарству. У сталінських катівнях Гулага гинули в саме потрібне і важке для країни час учені зі світовими іменами - колір нашої нації. Серед них був і М. І. Вавілов.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. П'ять континентів / Вавілов М. І. - М. 1987р.
2. Повернуті імена. Книга I. - М. 1989р.
3. Микола Вавілов у Петербурзі - Петрограді - Ленінграді. Л. 1987р.
4. Посіви і сходи. - М. 1983р.
5. М. І. Вавілов (До сторіччя з дня народження.) М. 1987р.