Чистотіл звичайний —

Chelidonium majus L.

Народні назви: чи­стотіл великий, жовтило, молочай жовтий, бородавник.

Родина макові — Papaveraceae.

Багаторічна трав'яниста рослина. Стебла ребристі, прямі, вгорі галузисті, всередині порожнисті, заввишки до 1 м. Кореневище бага­тоголове, з стрижневим коренем. Листки чергові, великі, пірчасто-розсічені, ніжні, знизу сизуваті, зверху зелені, з сітчастими про­жилками. Квітки золотаво-жовті, на довгих квітконіжках, зібрані в невеликі зонтики. Плоди — довгі стручковидні коробочки. Насіння блискуче, чорне, з білим гребеневидним придатком Вся рослина, якщо її розрізати, виділяє жовто-оранжевий молочний сік. Сік чисто­тілу звичайного гіркий, пекучий, має дуже неприємний запах

Траву використовують для лікування захворювань печінки (це зумовлено наявністю в траві берберину). Останнім часом чистотілом лікують парадентоз (при змазуванні ясен настойкою зменшуються болі, свербіння, кровоточивість і прискорюється про­цес епітелізації слизової оболонки), також лікують папіломатоз гортані і ракові пухлини.

Позитивною властивістю чистотілу як лікарської рослини є те, що він сприяє підвищенню вмісту гемоглобіну, еритроцитів і лейко­цитів у крові.

У соку чистотілу містяться такі алкалоїди: хелідонін, гемо­хелідонін, оксихелідонін, протопін, алокриптонін, берберин, спар­теїн; органічні кислоти — яблучна, лимонна, хелідонова і хелідоні-нова; сліди ефірної олії, камеді та смоли. В траві містяться також холін, метиламін, гістамін, тирамін, сапонін, флавони, вітамін С (до 180 мг%), каротин (до 10 мг%), мінеральні речовини — кремній, залізо, кальцій, магній, фосфор, сірка, хлор, алюміній і радіоактивний калій.

У народній медицині завдяки складному комплексу діючих речовин, що містяться в чистотілі, з давніх-давен він набув широкої популярності як ефективний засіб. Ним лікують хвороби шкіри (виводять бородавки, гострокінцеві кондиломи, мозолі, червоний вовчий лишай, коросту, екзему, псоріаз). Останнім часом чистотілом успішно лікують туберкульоз шкіри. Свіжим соком чистотілу лікують помутніння рогівки очей і плями на ній.

З найдавніших часів у народній медицині чистотіл застосовують при хворобах печінки, жовчного міхура, для лікування жовчно-кам'яної хвороби та водянки. Є вказівки про лікування чистотілом сказу, венеричних хвороб, катару шлунка і кишечника, пухлин молочної залози, подагри, ревматизму, геморою, грипу, коклюшу. Відвар трави використовують у народі при судомі та епілепсії, у ньому купають дітей, хворих нашкірними хворобами та золо­тухою.

Збирання, переробка та зберігання. Траву заго­товляють під час цвітіння (травень — червень), зрізуючи рослини ножами, серпами або скошуючи косами без грубих нижніх частин, сушать швидко (протягом 7—8 годин при тем­пературі близько 55—60° С. При такому способі сушіння у траві зберігається до 96% алкалоїдів, 52 вітаміну С і до 66% провітаміну А. При відсутності сушарок її можна сушити

на горищі під залізним дахом при температурі 20—22° С, розстеливши тонким шаром (3—5 см) на папері або тканині. Проте при такому способі сушіння вміст алкалоїдів, вітаміну С і провітаміну А зменшується. Суху траву пакують у мішки по 15 кг або в тюки по 50. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях до трьох років.

Звіробій звичайний — Hypericum perforatum L.

Народні назви: воронець, кривавннк, заяча крівця, світоянське зілля, стокрівця

Родина звіробійні — Hypericaceae (Guttiferae).

Багаторічна трав'яниста рослина з тонким галузистим корневи-щем. Стебло заввишки до 1 м, пряме, з двома ребрами-гранями, вгорі розгалужене. Листки сірувато-зелені, довгасті, гладенькі, пруж­ні, з безліччю ніби проколотих, на краях чорних, цяточок, що про­свічуються. Квітки великі, яскраво-жовті з бурими цяточками, зі­брані у щитовидні суцвіття. Плід — тригнізда багатонасінна коро­бочка, що розкривається

У науковій медицині використовують квітучі верхівки пагонів — НегЬа Нурегісі як в'яжучий, протизапальний і тонізуючий засіб при кровохарканні, кашлі, проносах, колітах, хворобах печінки, для укріплення ясен. Лікарські властивості звіробою пов'язані з його досить складним хімічним складом. Трава звіробою містить дубильні, смолисті, фарбувальні речовини, флавоноїди, каротин, вітамін С, глюкозид гіперін, холін, сапоніни і т. п. З звіробою звичайного виробляють антибактеріальні препарати іманін і ново­іманін, якими лікують гнійні рани, тяжкі опіки, гострі катари дихальних шляхів. Новоіманін використовують для боротьби з бактеріозами овочевих рослин і проти вірусної мозаїки тютюну. Звіробоєм лікують стоматити, гайморити, фарингіти, молочницю у дітей.

У народній медицині звіробій дуже популярний лікувальний засіб, який застосовується при багатьох хворобах: проносах, шлунково-кишкових захворюваннях, хворобах дихальних шляхів, як тонізуючий засіб при серцево-судинних захворюваннях, як кровоспинний — при маткових кровотечах, хворобах печінки, нирок і як глистогінний засіб, при невралгіях, істерії, безсонні, епілепсії, паралічах.

Відваром трави миють дітей при діатезах, туберкульозі шкіри, при висипах, наривах, а при хворобах молочних залоз прикладають компреси. Корені рослини застосовують при дизенте­рії та туберкульозі кісток.

Збирання, переробка та зберігання. Збирають верхівки рослин під час цвітіння, зрізуючи їх ножами або серпами (довжина пагонів 25—ЗО см) без грубих безлистих частин. Сировину сушать на горищах, під залізним дахом або в сушарках при темпера­турі до 40°С, розстилаючи тонким шаром на папері, тканині або решетах і часто помішуючи. Висушену траву обмолочують і відділяють на решетах стебла.

Суху сировину пакують у тюки по 50 або 100 кг. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк зберігання три роки.

ШИПШИНА СОБАЧА —

Rosa canina L.

З родини розових — Rosaceae.

Високий кущ (1,5—2,5 м заввишки) з дугоподібно звисаючими гілками, вкритими міцними гачкуватими шипиками. Молоді пагони зеленувато-червоні, з шилоподібними шипиками і щетин­ками. Листки чергові непарноперисті, з сімома, рідше дев'ятьма листочками (10—16 см завдовжки, 6—12 см завширшки). Лис­точки з обох боків голі, овально-видовжені, пилчасті, прилистки довгі, зрослися з черешком.

Квітки поодинокі, рідше зібрані по 3—5 у щиткоподібних суцвіттях, оточених приквітками. Чашолистків п'ять, вони перисто-розсічені, після цвітіння спрямовані вниз, а незадовго до достигання плодів частково відпадають. Віночок (до 5 см у діаметрі) рожевий або біло-рожевий, з п'ятьма вільними пелюстками. Квітколоже увігнуте, тичинок і маточок багато. Плоди ягодоподібні (18—20 мм завдовжки), червоно-оранжеві, різні за формою, з численними волосистими сім'янками.

Шипшина собача росте на схилах, узліссях, рідше під пологом мішаних і листяних лісів, уздовж доріг.

Світлолюбна, морозостійка рослина. Цвіте у травні — червні, плоди достигають у серпні — вересні.

На Україні велика різноманітність шипшин (близько 50 видів). Серед них найчастіше трапляються: шипшина корична — R. cinnamomea L. Поширена на Поліссі і в Лісостепу. Кущ з сизувато-зеленими, часто опушеними листками і характерним яблуневим запахом пагонів. Шипшина зморшкувата — R. rugosa Thunb.

Кущ з опушеними шипами і виразно зморшкуватими ли­стками, Шипшина яблунева — R. pomifera Herrm. Відзначається темно-рожевими пелюстками, округлими пурпуровими плодами (до 3 см завдовжки), поширена по чагарникових заростях, кам'янистих відслоненнях і на пісках лісостепової частини України.

Шипшини відіграють важливу роль у харчуванні людини як найбагатші і неперевершені джерела життєво необхідних вітамінів. У рослинному світі плоди шипшини мають найвищу вітамінну активність. Вони містять вітамін С (від 1000 до 4800 мг%), каротин, рибофлавін, вітаміни 82, Р, К, Е. Крім вітамінів, до складу плодів шипшини входять оолі калію, кальцію, магнію, заліза, фосфору, ллмонна і яблучна кислоти, цукри, фітонциди, ефірні олії, дубильні речовини. Найвищу вітамінну активність має шипшина корична. У вітамінній промисловості плоди шипшини застосовують для одержання препаратів і продуктів переробки, багатих на вітамін С, а також як джерело полівітамінів та інших поживних і смакових речовин. З них виготовляють кристалічну аскорбінову кислоту, сухі препарати з плодів шипшини у вигляді таблеток, таблетки «вітамін С з глюкозою» тощо. Крім того, з плодів одержують концентрований сік і джем.

У науковій медицині застосовують плоди шипшини — Fructus Rosae, які рекомендують при хворобах печінки і жовчного міхура, а також як полівітамінний засіб. З них готують препарат холосас.

У народній медицині плоди застосовують при хворобах печінки, нирок, сечового міхура, серця, при підвищеній кислотності шлунко­вого соку, туберкульозі легень, гіпертонії. Пелюстки, уварені з медом, застосовують при рожистих запаленнях шкіри, відвар коренів — при каменях у нирках і гіпертонії; гілки — при дизенте-ріях і розладах кишково-шлункового тракту. У гомеопатії застосовують свіжі плоди. .

Плоди використовують також і в харчовій промисловості. З них готують варення, джем, пастилу, пюре, повидло, причому в процесі переробки втрачається не більше 35% вітамінів.

Пелюстки — чудова сировина для ефіроолійної промисловості, парфюмерії, лікеро-горілчаного виробництва. З насіння добувають жирну олію, багату каротином (до 40%), яку використовують при пролежнях, трофічних виразках, дерматозах, як жовчо-, сечогінний, протизапальний засіб.

Збирання, переробка та зберігання. Збирають плоди у стадії повної стиглості, але не перестиглими. Збирають їх вручну, одягаючи фартухи і брезентові рукавиці. Зібрані плоди сортують, укладають у невеликі плетені кошики і відправляють для переробки. Сушать їх цілими або подрібненими у печах чи сушарках при температурі 80—90°С, розстилаючи тонким шаром. Висушені плоди відділяють від чашолистків на спеціальних віялках або решетах і пакують у паперові мішки чи тюки по 40—50 кг. Зберігають у сухих прохолодних приміщеннях. Строк зберігання — два роки.