Національний університет

“Києво-Могилянська Академія”

Департамент комп’ютерних технологій

Кафедра інформатики

“ Систематизація діалогових моделей за прагматичними, функціональними та структурними параметрами ”

Київ - 2000

Зміст:

Ідентифікація теми та типи ситуацій в діалозі

При проектуванні діалогових систем природною мовою принципового значення набуває систематизація тем та типів ситуацій в діалозі, а також визначення зв’язку між темами діалогу та проблемною ситуацією.

Зв’язок теми діалогу з проблемною ситуацією задачі

Розглядається проблемна ситуація при розв’язанні задач інформаційно-довідкового типу. Зміст задачі формулюється як отримання/видача довідки (відповіді) стосовно теми діалогу. До початку діалогу глобальна тема завжди відома. В діалоговій інформаційно-довідковій системі “Студент”¹, що тут розглядається, глобальна тема визначається як “Учбовий процес на факультеті”. Розділи предметної області “Учбовий процес” виступають в якості основних тем, певним чином структурованих. Виділяються чотири основні теми: “Загальні відомості про студента”, “Батьки”, “Сесія”, “Семестр”.

Логічна структура розділу “Загальні відомості про студента”

ім’я ситуації	С5	І Загальні відомості про студента	: основна тема
		ІІ номер залікової книжки	: поточна тема
		ІІ ПІБ	: поточна тема
		ІІІ прізвище
		ІІІ ім’я
		ІІІ по-бітькові
ім’я ситуації	С1	ІІ анкета	: тема І
		ІІІ стать	: підтема І.І
		ІІІ національність	: підтема І.2
		ІІІ дата народження	: підтема І.3
		ІV рік	: субпідтема І.3.1
		ІV місяць	: субпідтема І.3.3
		ІV день	: субпідтема І.3.3
ім’я ситуації	С2	ІІ навчання на факультеті	: тема 2
		ІІІ відділення	: підтема 2.1
		ІІІ курс	: підтема 2.2
		ІІІ кафедра	: підтема 2.3
		ІІІ номер групи	: підтема 2.4
ім’я ситуації	С3	ІІ прописка	: тема 3
		ІІІ вид житла	: підтема 3.1
		ІІІ населений пункт	: підтема 3.2
		ІІІ вулиця	: підтема 3.3
		ІІІ будинок	: підтема 3.4
		ІІІ квартира	: підтема 3.5
		ІІІ телефон	: підтема 3.6
ім’я ситуації	С4	ІІ сімейний стан	: тема 4

Перехід до нової теми здійснюється при зміні розділу предметної області, а перехід до нової поточної теми – при зміні значення “ПІБ” та “Номер залікової книжки” в межах даної основної теми.

Є, щонайменше, два напрями розвитку теми в діалозі людини з комп’ютером: в межах розвитку власне теми та в формі уточнюючого діалогу за елементами проблемної ситуації, яка формулюється запитом користувача. В ситуації, коли така проблемна ситуація повністю визначена, в розвитку теми домінує аспект власне теми, або лінія основного діалогу. Коли ж така проблемна ситуація визначена частково або не визначена, тема аналізується одночасно з двох позицій. Враховується розвиток власне теми, а також відповідність її структури, що представлена як певними тематичними елементами, так і елементами проблемної ситуації за запитом користувача, - деякої фіксованої еталонної проблемної ситуації, що характерна для даної задачі. Тут домінує аспект ситуації, або лінія уточнюючого діалогу, який по відношенню до основного діалогу виконує роль метадіалогу.

Особливістю теми діалогу, на відміну від теми цілого тексту, є те, що вона відома заздалегідь, і аналіз системою запита починається з встановлення відповідності теми запиту загальній темі діалогу. В цілому тексті тема більш фіксована, ніж в діалозі, але до початку аналізу тексту, як правило, не відома. Визначення теми цілого тексту відбувається в кінці аналізу, і цим завершується процес розуміння цілого тексту².

В залежності від степені ідентифікації теми програма видає або очікувану відповідь, або веде уточнюючий діалог за ситуацією, що сформульована запитом. Уточнюючий діалог є важливим структуротворчим фактором діалогу в цілому. Це зумовлено особливостями тексту діалогу, який, на відміну від цілого тексту, створюється, а в якийсь початковий момент фізично зовсім відсутній. Якщо розуміння цілого тексту спрямоване переважно в напрямку від частини до цілого (від елементів теми – до теми), то розуміння тексту в діалозі – в зворотному напрямку – від цілого до частини.

В загальному випадку в інформаційно-довідковому діалозі проблемна ситуація формулюється запитом користувача і має таку структуру:

головний параметр

{ознаки для специфікації }.

Така структура задає абстрактну проблемну ситуацію задачі, що розглядається. В базі даних з предметною областю “Навчальний процес” головними параметрами виступають прізвища студентів та номери їх залікових книжок (пошукові ключі). Ознакою для специфікації може виступати будь-який компонент логічної структури розділу проблемної ситуації, відмінний від головного параметру. Можливі випадки, коли в запиті вказані обидва компоненти проблемної ситуації, або ж лише головний параметр, або ж ознаки. Версія програми “Студент”, яка тут розглядається, обробляє лише прямі запити, тобто такі, в яких вказаний головний параметр.

Оскільки тема діалогу структурована у відповідності до структури предметної області, її аспекти можуть прогнозуватися, проте закономірності її розвитку в діалозі людини з комп’ютером є доречним зафіксувати не за допомогою випадкових тематичних елементів, а за допомогою певної кількості проблемних ситуацій, які можна побудувати на основі даної теми в рамках задачі, що обговорюється і яка відповідає предметній області. Структура проблемної ситуації, що представляє деякий фрагмент задачі, є більш стійкою, ніж власне тематична. Це зумовлено тим, що саме в проблемній ситуації визначаються елементи вирішення задачі на основі встановленого набору тем. В рамках поточної теми виділяється предмет обговорення – одна з специфікованих ознак проблемної ситуації. Предметом обговорення може виступати і поточна тема в цілому, що відповідає головному параметру проблемної ситуації.

В межах великої теми або підтеми можна задати обмежений набір проблемних ситуацій, які вважаються характерними або типовими для даної задачі. Так, для розділу “Загальні відомості про студента” визначаються такі типові проблемні ситуації:

1. ПІБ (номер залікової книжки)

{анкета};

2. ПІБ (номер залікової книжки)

{навчання на факультеті};

3. ПІБ (номер залікової книжки)

{прописка};

4. ПІБ (номер залікової книжки)

{сімейний стан};

5. ПІБ (номер залікової книжки)

{всі відомості про студента}.

Можна казати про тему як про компонент ситуації, якщо виходити з того, що в діалозі людини з комп’ютером тема діалогу фіксована. Розглядаючи конкретні проблемні ситуації при вирішенні певної задачі, тему вводимо в ситуацію в якості предмета обговорення в даній проблемній ситуації (змістовна ознака теми) та в якості матеріального елементу, оскільки вона передається матеріальними мовними засобами (формальна ознака теми). Способом задання теми є словник відповідної предметної області. Якщо тема ідентифікується наближено, то програма має можливість довизначити неповну ситуацію, так як тема і ситуація пов’язані відомою залежністю. Таким чином ситуація будується на базі теми, яка, в свою чергу, передається в діалозі послідовністю проблемних ситуацій.

Типи ситуацій в діалозі

На базі деякої основної теми виділяються такі типи ситуацій: проблемна ситуація за запитом користувача, фіксована проблемна ситуація, ситуація спілкування, узагальнена ситуація “запит-відповідь”, поточна проблемна ситуація.

Проблемна ситуація за запитом користувача моделює деякий фрагмент предметної області. В діалозі з програмою “Студент” виділяються три типи проблемних ситуацій: визначені, частково-визначені та невизначені³. Визначеними є ситуації, що сформульовані таким запитом користувача, у відповідь на який система видає або інформацію, про яку запитували, або уточнююче запитання “Вас цікавить (повтор частини запиту, що передає власне тему)?”, або відповідь про відсутність необхідної інформації в базі. Визначеними вважаються також проблемні ситуації, що формуються повідомленнями системи, у відповідь на які отримані “так” або “ні” користувача, або додатковий запит користувача за обраною поточною темою.

Якщо проблемна ситуація представлена запитом, відповідь на який містить більше інформації, ніж запитувалось, або є проханням системи переформулювати запит інакше, то такі проблемні ситуації називаються частково-визначеними. Програма корегує видачу відповіді за допомогою результуючого перезапиту “Ви отримали всю необхідну інформацію про цього студента?”.

Невизначеними будуть такі проблемні ситуації, що сформовані запитом користувача, відповідь на які містить менше інформації, ніж запитувалось, або являє собою випадкову відповідь в межах даної основної теми діалогу. В останньому випадку відповідь системи відповідає темі діалогу, але не відповідає ситуації.

Фіксовані проблемні ситуації є елементами моделі предметної області. Може спостерігатися збіг (повний або частковий) фрагментів предметної області, утворених структурами проблемних ситуацій за запитом користувача та фіксованих проблемних ситуацій.

Ситуація спілкування може бути нейтральною (у випадку, коли проблемна ситуація за запитом користувача визначена) або відміченою (коли проблемна ситуація за запитом користувача частково-визначена або не визначена). В програмі “Студент” репліки, що передають відповідні ситуації спілкування, не синтезуються програмою, а зберігаються у готовому вигляді. Це можливо тому, що проблемні ситуації, які аналізуються, досить стереотипні, відповідно, і засоби передачі ситуації спілкування, що породжуються деякою проблемною ситуацією, що вимагає уточнення, можуть бути представлені певними стандартними конструкціями⁴.

Узагальнена ситуація “запит-відповідь” (СЗВ) вибрана в якості комунікативної одиниці діалогу людини з комп’ютером. Оскільки така ситуація є мінімальним діалогом, можна вважати, що вона відповідає вимозі, що пред’являється до відношення “частина-ціле”. Згідно цієї вимоги, частина повинна відображати властивості цілого, а не просто бути елементом цілого⁵.

Узагальнена ситуація “запит-відповідь” як одиниця діалогу людини з комп’ютером характеризується наступними особливостями. Це фрагмент мовної комунікативної ситуації, яка в значній мірі визначається фактором підготовленості діалогу⁶. На мовному рівні узагальнена ситуація “запит-відповідь” являє собою фрагмент тексту, семантична спільність якого зумовлена єдністю теми і мікрозадачі, що формулюється реплікою-запитом. В цьому варіанті узагальнена ситуація “запит-відповідь” передається двома репліками, одна з яких – відкриваюча – належить програмі, а інша – закриваюча – користувачу. Такій ситуації відповідає двочленна діалогічна єдність. Оскільки відповідь-репліка як реагуючий компонент закриває ситуацію, узагальнені ситуації запит-відповідь характеризуються закінченістю. Основним правилом синтаксису правильно побудованого діалогу для діалогу людини з комп’ютером є заборона вводити нову тему або новий запит стосовно даної теми, поки не буде отримана відповідь на поточний запит. Відповідно, узагальнені ситуації “запит-відповідь” мають межі. Внутрішні межі показують зміну мовних суб’єктів в рамках даної ситуації, а зовнішні – при переході до іншої ситуації.

Проблемна ситуація, в якій зберігається головний параметр, а змінюються (уточнюються, доповнюються) ознаки для специфікації, вважається поточною, незалежно від того, яка лінія діалогу є на протязі деякого часу домінуючою – основна чи уточнююча. Зв’язок між поточною проблемною ситуацією та узагальненою ситуацією “запит-відповідь” виражається в тому, що одна поточна проблемна ситуація може бути передана кільком узагальненим ситуаціям “запит-відповідь”. Це залежить від характеру проблемних ситуацій за запитом користувача, що викликають в певних випадках уточнюючі діалоги.

Мовна ситуація

Є ще один тип ситуації, що має назву “мовна ситуація”. Елементи проблемної ситуації, що задаються головними параметрами у сукупності з ознаками для специфікації, статичні, оскільки в них немає динаміки, що приноситься їх взаємодією з іншими компонентами структури діалогу в певній мовній ситуації. Самі по собі ситуації спілкування також статичні. Ознаки дії, а точніше взаємодії, на рівні самих перерахованих компонент не виражені, а виявляються лише в середовищі. Це ж можна сказати і про елементи теми. Тому, поряд з поняттями “проблемної ситуації” та “ситуації спілкування”, вводиться поняття “мовної ситуації”. Для поточного стану діалогу мовна ситуація являє собою не тільки комплекс умов, що позначається “тут-зараз”. Мовна ситуація діалогу людини з комп’ютером зумовлена фактором підготовленості діалогу, а також тісно пов’язана і з іншими прагматичними параметрами спілкування⁷.

Тема діалогу, проблемна ситуація та ситуація спілкування становляться компонентами мовної ситуації. Мовна ситуація виступає в ролі середовища, в якому взаємодіють учасники комунікації. Важливість концепції мовної ситуації в діалозі випливає також з того, що в мовному плані діалог – це текст, який в даній мовній ситуації створюється. Він не дається відразу в готовому вигляді, а з’являється як обумовлений немовними складовими процесу спілкування⁸.

Найменшою одиницею спілкування в мовній ситуації є узагальнена ситуація “запит-відповідь”.

Тема діалогу в мовній ситуації задає предмет обговорення. Проблемна ситуація за запитом користувача являє собою деяку мікрозадачу, що потребує вирішення. Ситуація спілкування є стратегією вирішення цієї мікрозадачі. Мова є засобом її вирішення. Текст створюється в результаті взаємодії учасників спілкування з компонентами середовища, а останніх – опосередковано – одна з одною. Текст діалогу виступає не тільки як протокол вирішення задачі. Він зберігає в собі весь комплекс умов, що визвали його появу, і в той же час має деяку самостійність.

В схемі, що тут розглядається, провідним компонентом мовної ситуації є проблемна ситуація: при зміні проблемної ситуації формується інша узагальнена ситуація “запит-відповідь”. Проблемна ситуація за запитом користувача змінюється, якщо змінюється який-небудь з її компонентів – головний або специфікований. Тема діалогу відома, і змінюється лише той її елемент, який ідентифікується відповідною проблемною ситуацією за запитом користувача. Ситуація спілкування формується в залежності від типу проблемної ситуації за запитом користувача. Підмножина мови, що описує дану предметну область, фіксована. Можна вважати, що тема і мова в мовній ситуації компоненти постійні, а проблемні ситуації, ситуації спілкування і текст – змінні.

Приклади

Наведемо декілька фрагментів діалогу з програмою “Студент” (в протоколі – ДОКА).

Приклад 1.

СЗВ1	1	ДОКА: Система готова відповідати на Ваші запитання.
	2	ВІДВІДУВАЧ: Де живуть батьки Луцевич?
СЗВ2	3

	ДОКА: Дока дає довідки, якщо вказаний номер залікової книжки або прізвище студента. Перед прізвищем треба поставити знак підкреслення, а перед номером – знак №. В Вашому запитанні номер і прізвище не вказані.
	4	ВІДВІДУВАЧ: Де живуть батьки _Луцевич?
СЗВ3	5	ДОКА: Вас цікавить адреса батьків студента, прізвище якого Луцевич?
	6	ВІДВІДУВАЧ: Так.
СЗВ4	7	ДОКА: … Ви отримали всю необхідну Вам інформацію про цього студента?
	8	ВІДВІДУВАЧ: Ні, де вона вчиться?

…

Коментар. Поточна проблемна ситуація: головний параметр – “Луцевич”, поточна тема діалогу. Ознаки для специфікації – “адреса батьків”. В даному фрагменті діалогу поточна проблемна ситуація передається чотирма узагальненими ситуаціями “запит-відповідь” (СЗВ) за трьома запитами (репліки 2, 4, 8). Уточнюючий діалог будується за такими двома критеріями: перший – за форматом запиту; тип репліки – директива відкорегувати запит (3), другий – за специфікованими ознаками проблемної ситуації, що сформульована запитом користувача; тип репліки – уточнюючий перезапит (5) та результуючий перезапит (7).

Приклад 2.

СЗВ1	1	ДОКА: Система готова відповідати на Ваші запитання.
	2	ВІДВІДУВАЧ: На якому курсі займається _Рибак?
СЗВ2	3	ДОКА: Студент, прізвище якого Рибак Олександр Анатолійович, займається на 4 курсі відділення ПЛ. Ви отримали всю необхідну Вам інформацію про цього студента?
	4	ВІДВІДУВАЧ: Так.
СЗВ1	5	ДОКА: Система готова відповідати на Ваші запитання.
	6	ВІДВІДУВАЧ: Який номер залікової книжки у _Анікіної?
СЗВ2	7	ДОКА: Номер залікової книжки студента, ім’я якого Анікіна Надія Станіславівна , - 782130. Ви отримали всю необхідну Вам інформацію про цього студента?
	8	ВІДВІДУВАЧ: Ні, де вона займається?

…

Коментар. Перша поточна проблемна ситуація: головний параметр – “Рибак”, вибрана поточна тема діалогу. Ознака для специфікації – “курс”. Проблемна ситуація передається двома узагальненими ситуаціями “запит-відповідь” по одному запиту (2). Уточнюючий діалог будується за специфікованими ознаками проблемної ситуації за запитом користувача; тип репліки – результуючий перезапит (3). Друга поточна проблемна ситуація: головний параметр – “Анікіна”, нова поточна тема діалогу. Специфікована ознака в цій ситуації – “номер залікової книжки”. Проблемна ситуація передається двома узагальненими ситуаціями “запит-відповідь” за двома запитами (6,8). Уточнюючий діалог будується за специфікованими ознаками проблемної ситуації за запитом користувача; тип репліки – результуючий перезапит (7).

До структурної типології діалогів, що тривають

Прикладна комп’ютерна і одночасно теоретична структурна лінгвістика приділяють особливу увагу вивченню діалогів. Такий інтерес зумовлений потребою людини спілкуватися з ЕОМ, що відображено в проекті створення ЕОМ п’ятого покоління. Лінгвісти не без підстав вважають, що в основі алгоритмів спілкування людини з комп’ютером повинні лежати загальні принципи мовної комунікації та побудови мовних актів. На сьогодні існує багато різноманітних класифікацій діалогів. Деякі з них формуються на шляху від дослідження мовного матеріалу до теоретичних висновків. Проте можливий інший підхід до типології діалогів: в його основі лежить знання мінімального набору вхідних ознак, для яких будується обрахування комбінаторних можливостей. Саме такий підхід розглядається в даній роботі.

В структурній лінгвістиці та її застосуваннях до вирішення задач штучного інтелекту поняття діалогу відноситься до таких, що не визначаються. Під діалогом розуміється текст, що виникає в процесі спілкування двох співбесідників. Відповідно, основною особливістю такого тексту є динаміка інформації. Останнім часом діалогом почали називати навіть пару реплік у взаємодії людини з комп’ютером. На відміну від таких діалогів, діалоги, що тривають, - значні за довжиною. Прикладом є тексти з літературних творів.

Нижче наведена класифікація діалогів, що базується на розгляді трьох бінарних ознак, які характеризують учасників діалогу:

1. готовність до вираження думки;

2. готовність до сприйняття;

3. компетентність.

Можна було б також сказати, що ці ознаки характеризують ролі, які учасники діалогу приймають неусвідомлено (наприклад, в дружній бесіді) або усвідомлено (наприклад, на іспиті), виходячи з ситуації або взаємного вивчення, на весь час спілкування або на певну його частину. Так, при здачі іспиту студент заздалегідь орієнтований на те, що його роль зводиться до вираження інформації, а не до її сприйняття.

Перша ознака визначає готовність учасника діалогу до досить розгорнутого викладу в ході бесіди думок та іншої інформації. Людина сприймає себе як активного учасника бесіди, не обмежуючи свою роль в ній питаннями та короткими репліками.

Друга ознака симетрична першій. Вона визначає готовність учасника спілкування слухати, тобто виявляти певні ознаки уваги до мови співбесідника: задавати питання, вставляти репліки, відображати в своїх висловлюваннях відношення до висловлювань співбесідника (згода, незгода, цитування співбесідника, розвиток його думки).

К
омбінація першої і другої ознаки дає чотири значення:

К
омпетентність розуміється як значна (порівняно з партнером) ступінь володіння інформацією, важливою для діалогу і, яка виявляється в ньому. В такому випадку можливо 8 типів співбесідників:

Враховуючи перші дві ознаки – готовність учасників до вираження та сприйняття – можна побудувати 10 комбінацій співбесідників.

К
омбінації типів співбесідників: Типи діалогів:

Найбільш плідною є перша комбінація, коли кожний з співбесідників готовий до вираження і сприйняття. При цьому виникає діалог типу 1, в якому обидва співбесідника активні. Характерні особливості такого діалогу полягають в тому, що, з одного боку, кожний з учасників діалогу має можливість досить грунтовно висловитися, а з іншого – будь-яка висловлена думка, як правило, викликає певну реакцію співбесідника.

Шоста комбінація також характеризується гармонійним поєднанням ролей співбесідників: один з яких вибирає роль активного, інший – пасивного. Виникає однобічна бесіда (тип 2). Пасивний співбесідник бере участь в бесіді за допомогою питань, реплік. В реальному житті важко провести межу між діалогами першого і другого типів.

В другій, п’ятій, сьомій комбінаціях вибір ролей менш гармонійний: один або обидва співбесідника готові говорити, в той час як партнер не готовий слухати. Якщо співбесідника не слухають, йому доводиться говорити в сторону, розмірковувати вголос; така розмова в сторону позначена стрілкою вверх – типи діалогів 3, 4, 5.

Діалог типу 3 може бути досить корисним для того, хто слухає. Він сприймає того, хто говорить і висловлюється з приводу почутого. Спостерігаючи за ходом бесіди, він досить скоро розуміє, що співбесідник на нього не реагує, так що його роль – розмірковувати вголос.

Діалог типу 4 являє собою типовий монолог. Той, хто говорить, висловлюється, внаслідок внутрішньої потреби. Він або зовсім байдужий до того, хто слухає, або недостатньо уважний до нього.

Діалог типу 5 відрізняється від попереднього тим, що обидва учасника промовляють монологи, не слухаючи при цьому співбесідника. Зрозуміло, обидва повинні відрізнятися неуважністю до партнера, але від обох вимагається деякий мінімум ввічливості, який змушує в певний момент помовчати, щоб дати можливість співбесіднику висловитися.

Третя, четверта, восьма та дев’ята комбінації в деякому смислі дублюють попередні: один або обидва співбесідника готові слухати, а партнер не готовий розмовляти. На відміну від попередніх, реалізація цих комбінацій взагалі не можлива. Якщо перед початком спілкування розподіл ролей відповідав вищезазначеним комбінаціям, то учасники змушені змінити їх на ролі без готовності слухати і прийти до комбінацій 6, 7, 10, 10 – відповідно діалогам 2, 4, 6, 6.

Комбінація 10 являє собою вироджений, нульовий діалог – мовчання, яке, можливо, переривається рідкими незв’язними репліками.

Заслуговує на увагу спосіб зміни ролей (і типів діалогів) при завершенні занадто довгої бесіди. Втомлений співбесідник, який бажає завершити розмову, має для цього просту можливість – перехід до більш пасивної ролі: від того, хто говорить і слухає, до того, хто слухає, а потім до того, хто не реагує. Тим самим діалог переходить, наприклад, від типу 1 до типу 2, а потім до типу 4. Для чуйного співбесідника такий тип діалогу незручний, і йому залишається попрощатися. На жаль, цієї незручності не відчує той, хто сильно зосереджений на ролі того, хто говорить, внаслідок чого діалог типу 4 може тривати досить довго.

Лише діалоги типів 1 та 2 є повноцінними. Враховуючи ознаку компетентності можна провести наступну класифікацію.

Т
ип 1 включає три підтипи діалогів:

В діалозі типу 1-а обидва учасники компетентні і активні. Прикладом може бути наукова дискусія, експертні системи. Використовується для прийняття рішень. В діалозі типу 1-б лише один з учасників компетентний, але обидва партнери активні. Приклад: бесіда вчителя з учнем, навчаючі комп’ютерні системи, діалог користувача з базою даних. Служить для отримання певних (готових) відомостей. В діалозі 1-в обидва учасники некомпетентні, але разом з тим – активні. Прикладом можуть бути фактичні діалоги на банальні теми: розмови про погоду, здоров’я та ін.

Я
кщо вважати діалогом вид бесіди з ініціативою обох учасників, то тип 2, де один з співбесідників переважно пасивний, можна назвати псевдодіалогом.

В діалозі типу 2-а обидва учасники компетентні, але активним є лише один з них. Приклад: різновид психотерапевтичної бесіди, при якій пацієнт розповідає про себе, а лікар спрямовує хід діалогу. Використовується для прийняття рішень. В діалозі типу 2-б один з співбесідників є носієм важливої інформації, він же є ініціативним в діалозі. Прикладом може бути лекція чи майже монологічна розповідь, де роль некомпетентного співбесідника зводиться до стимулювання продовження розповіді. В діалозі типу 2-в діалог спрямований від некомпетентного співбесідника до компетентного; приклад – іспит (екзаменатора цікавить не інформація сама по собі, а те, в якій мірі володіє нею студент). В діалозі типу 2-г неінформативність виникає внаслідок некомпетентності обох співбесідників. Приклад: повчаюче марнослів’я, яке заохочується, нечастими репліками слухача.

М.М.Бахтін і проблеми моделювання природної мови на ЕОМ

В контексті проектування діалогових систем природною мовою варто проаналізувати доробок теоретично-гуманітарних дисциплін у цій галузі, зокрема концепцію діалогу, висловлену у фундаментальних працях М.Бахтіна.

Моделювання розуміння природної мови: основні проблеми

До недавнього часу, за думкою спеціалістів по розробці систем розуміння природної мови, основними проблемами були такі:

• синтаксичний аналіз текстів природною мовою

• перехід від мовних представлень до мови опису знань

• розуміння питань

• формування відповідей, що цікавлять людину

• здобуття знань з текстів природною мовою.

З наведеного списку видно, що мова тут розглядається в першу сергу як самостійне структурне явище і як засіб опису навколишнього світу. Але тут відсутнє головне – немає задачі виявлення закономірностей функціонування мови як засобу спілкування між людьми, тобто не враховуються знання того, хто говорить, і того, хто слухає, про норми та правила, що керують самим процесом спілкування.

Щоб врахувати цю компоненту при проектуванні сучасних діалогових систем, введені поняття гнучкості користування та операційної складності. Операційна складність означає складність робіт, які повинен виконати користувач, щоб досягти рішення поставленої задачі. Розрізняються об’єктивна операційна складність, тобто складність, зумовлена системою, та суб’єктивна операційна складність, яка відображає особисті почуття користувача, пов’язані з об’єктивною операційною складністю. Звідси випливає задача ретельного вивчення всього процесу взаємодії/спілкування людини з комп’ютером з метою побудови якомога більш адекватної моделі цієї взаємодії, що включає такі моменти, як:

1. моделі учасників спілкування (модель партнеру, модель самого себе, що включає поточну систему цілей партнерів, їх представлення один про одного, причому вкладеність цих моделей повинна мати глибину не менше трьох).

2. модель тексту (діалогу) (комплекс активованих тем і відповідний поточний розподіл текстогенеруючих ролей, фокус уваги, динаміка переходу ініціативи).

3. спільність знань про навколишній світ та спільність мови спілкування.

В концепції мови М.М.Бахтіна можна виділити декілька груп проблем, які являють особливо цікавий інтерес з точки зору моделювання розуміння природної мови: проблема речення і висловлювання, проблема об’єкту дослідження лінгвістики та металінгвістики, проблема діалогічних відносин та діалогу.

Проблема речення та висловлювання

В концепції Бахтіна про сутність мови між реченням та його використанням у висловлюванні відзначається велика відстань. За Бахтіним висловлювання – це реальна одиниця мовного спілкування, це речення в контексті свого мовного акту; речення – це одиниця мови, це відносно закінчена думка, безпосередньо зіставлена з іншими думками тієї ж людини в цілому її висловлюванні. Речення не обмежується з обох боків зміною мовних суб’єктів, не має безпосереднього контакту з дійсністю, не має безпосереднього відношення до чужих висловлювань, не володіє смисловою повноцінністю, не володіє можливістю безпосередньо визначати позицію-відповідь іншого співбесідника, не адресовано/звернено до когось.

На відміну від речення, межі кожного конкретного висловлювання визначаються зміною мовних суб’єктів, тобто зміною тих, хто говорить. Така зміна, що обрамовує речення з двох його боків, перетворює речення на висловлювання. Зміна тих, хто говорить, складає так званий абсолютний початок і абсолютний кінець висловлювання. Звідси випливає, що довжина висловлювання може варіюватися в дуже великих межах – від короткої репліки діалогу до великого роману або наукового трактату. Зміна мовних суб’єктів в різних умовах і різних ситуаціях носить різний характер, і найлегше її спостерігати в діалозі, де висловлювання співбесідників (реплік) змінюють одне одного.

На відміну від висловлювання, речення має граматичну природу, граматичні межі, граматичну закінченість та єдність. Лише стаючи висловлюванням окреме речення набуває можливості визначати безпосередньо і активно позицію-відповідь того, хто говорить.

Речення, як і слово, володіє закінченістю значення (предметно-смисловий зміст) і закінченістю граматичної форми, але ця закінченість носить абсолютний характер. Можна розуміти мовне значення речення, його можливу роль у висловлюванні, але зайняти позицію-відповідь стосовно цього речення, неможна, якщо ми не знаємо, чи все сказав цим реченням промовець, чи не передували цьому реченню інші речення, бо інакше це вже буде не речення, а повноцінне висловлювання, що складається з одного речення.

Важливою характеристикою висловлювання Бахтін вважав його здібність безпосередньо визначати позицію-відповідь іншого промовця. Виявляється це в закінченості висловлювання, яка характеризується такими ознаками:

• предметно-смислова вичерпність;

• мовний задум або мовна воля того, хто говорить;

• типові композиційно-жанрові форми завершення.

Лінгвістика і металінгвістика

Проводячи межу між реченням та висловлюванням, Бахтін розглядає окремо і ті області науки, які повинні займатися цими різними явищами. Для Бахтіна мова як певна система знаків є сферою діяльності лінгвістики. Він відзначає, що предметом лінгвістики є лише матеріал, лише засоби мовного спілкування, а не саме мовне спілкування. Лінгвістика вивчає лише відношення між елементами в межах системи мови, але не відношення між висловлюваннями, і не ставлення висловлювань до дійсності і до промовця. Чисто лінгвістичні відношення – це відношення знаку до знаку і знакам в межах мови або тексту.

Ту частину науки, що займається вивченням так званих “діалогічних відносин”, Бахтін запропонував назвати металінгвістикою. В металінгвістиці досліджується комунікативний аспект. За Бахтіним предметом металінгвістики може бути і окремий знак – слово. Мова як система характеризується наявністю логічних і предметно-смислових відношень, де логічні відношення можна трактувати як відношення синтаксичні, властиві кожній окремій мові, та предметно-смислові як семантичні відношення між знаками мови і предметами дійсності. Діалогічні відносини неможливі без логічних і предметно-смислових відношень, але вони не зводяться до них, а мають свою специфіку. Логічні та предметно-смислові відношення, щоб стати діалогічними, повинні перейти в іншу сферу буття: стати словом, тобто висловлюванням, і отримати автора. Таким чином металінгвістика повинна охоплювати явища, які зараз розглядаються такими дисциплінами, як лінгвістика тексту, лінгвістична прагматика, стилістика, теорія референції, семіотика та ін.

Проблема діалогу

Проблема діалогу займає центральне місце в лінгвістичному вченні Бахтіна. На його думку передумовою виникнення діалогу є наявність діалогічних відносин, тобто наявність двох різних смислових позицій, що не співпадають. Діалогічні відносини можливі на трьох рівнях:

1. Вони можливі не тільки між цілими висловлюваннями, але і між будь-якими значимими частинами висловлювань, навіть між окремими словами, якщо вони сприймаються не як безособові слова, а як знак чужої смислової позиції, як представники чужого висловлювання. Основна умова розвитку діалогу – голос. Голос це знак чужої смислової позиції, вираження авторської позиції іншого суб’єкту, яке створює “напругу” між партнерами. З двох типів інформації – про предмет діалогу (об’єктивна інформація) та про позиції авторів висловлювань (суб’єктивна інформація) – для Бахтіна більш важливим є другий тип інформації, і саме він є предметом вивчення Бахтіна. Джерело діалогічних відносин – це точка зору, позиція автора даного конкретного висловлювання про даний предмет.

2. Діалогічні відносини можливі і між мовними стилями, соціальними діалектами, якщо вони сприймаються як деякі “смислові позиції”.

3. Діалогічні відносини можливі і стосовно власного висловлювання в цілому, і стосовно окремих його частин, і навіть окремих слів в ньому.

Отже сутність трактування діалогу Бахтіним полягає в тому, що два суб’єкти обмінюються інформацією оціночного характеру з приводу деякого об’єкту, що важливий для них обох, і на основі цієї інформації вступають у відносини один з одним. В структурі комунікативного процесу можна виділити такі елементи:

1. той, хто говорить, тобто суб’єкт, який передає інформацію;

2. той, хто слухає, тобто суб’єкт, який сприймає інформацію і інтерпретує її;

3. комунікативне поле, тобто ситуація спілкування;

4. власне інформація.

В розумінні процесу спілкування ролі того, хто говорить, та того, хто слухає, у Бахтіна тісно переплітаються. Будь-яка особа, що говорить, в тій чи інший мірі і відповідає. Той, хто слухає, також відіграє активну роль в процесі мовного спілкування; сприймаючи та розуміючи значення мови, він одночасно займає стосовно неї активну позицію-відповідь: погоджується або не погоджується з нею, доповнює, застосовує її, готується до виконання. Така позиція-відповідь формується протягом всього процесу прослуховування та розуміння з самого початку. Підхід Бахтіна відрізняється від прийнятого підходу в системах штучного інтелекту, де адресат або партнер спілкування розглядається лише як пасивний об’єкт, що не виявляє ніякого зворотного впливу на суб’єкта. Бахтін зазначає, що і особа-промовець чекає саме на таке активне розуміння; вона чекає відповіді, згоди, співчуття, заперечення, виконання та ін.

Бахтін також вказує на важливу роль знань того, хто слухає, наскільки він обізнаний з ситуацією, чи володіє він спеціальними знаннями даної культурної області спілкування. Якщо перекласти це на мову створення систем розуміння природної мови, то система повинна мати модель свого користувача, компонентами якої є:

• його знання про дану предметну область;

• його знання про ситуацію спілкування;

• характеристики, що властиві лише даному користувачу.

Підхід Бахтіна до процесу спілкування відрізняється підкресленою активністю комунікантів, де ролі того, хто говорить, і того, хто слухає, чергуються за певними закономірностями і є взаємозалежними.

Кожне висловлювання в загальній структурі процесу спілкування – це частина дуже складно організованого ланцюга з інших висловлювань. Розглядати кожне висловлювання ізольовано і тільки по відношенню до автора не можна. Висловлювання (репліка в діалозі) будується і осмислюється в контексті цілого, яке складається з своїх і чужих слів. Репліку не можна вилучити без втрати її смислу та тону.

З іншого боку, в межах діалогу, висловлювання групуються певним чином, утворюючи одиниці іншого рівня. Бахтін особливо підкреслював роль і відношення, які існують між репліками типу “питання-відповідь”, “ствердження-згода”, “прохання-відмова”. Такі одиниці є органічним цілим, і не можна відривати одну складову, не втрачаючи смислу всього цілого.

Будь-яке висловлювання того, хто говорить, на думку Бахтіна, характеризується двома ознаками:

• активна позиція того, хто говорить, в тій чи іншій предметно-смисловій сфері, певний предметно-смисловий смисл;

• експресія, тобто суб’єктивне емоціонально оціночне відношення до предметно-смислового змісту свого висловлювання. Тут можна провести сильну аналогію з працями Ш.Баллі. Баллі виділяв в структурі висловлювання два основних елементи – діктум та модус. Діктум – це основний зміст висловлювання, інформація про об’єкт спілкування, якому у Бахтіна відповідає поняття “предмет”, “сюжет”. Модус – це корелятивна операція, що виконується суб’єктом, основний зміст якої зводиться до вираження модальності, або відношення суб’єкта до змісту свого висловлювання.

Діктум і модус доповнюють один одного в описі висловлювання, і Баллі стверджував, що не можна придавати який-небудь смисл висловлюванню, якщо в ньому не виявлено хоч яке-небудь значення модальності. Бахтін казав, що в різних сферах мовного спілкування експресивний момент має різне значення і різну ступінь сили, але він є скрізь; абсолютно нейтральне висловлювання неможливе. Сама по собі інформація не є повноцінним висловлюванням. Вона має лише значення. Експресивний момент – це комунікативна властивість висловлювання. Система мови має необхідні форми (мовні засоби) для вираження експресії, але сама мова і її значимі одиниці – слова і речення – позбавлені експресії. З точки зору психології спілкування важливим є те, що модальна інформація є невід’ємним компонентом будь-якого спілкування, тому, що передбачення можливої поведінки партнера спілкування дає людині можливість пристосуватися до нього, виробити подальшу стратегію досягнення поставленої мети.

Праці Бахтіна не втратили свою актуальність і зараз. Якщо ж казати про психологію спілкування, то вона не зробила ні кроку вперед після праць Бахтіна в розумінні сутності діалогу. Так Кучинський стверджує, що діалог як процес суб’єкт-суб’єктної взаємодії є перш за все взаємодією виражених в словах смислових позицій співбесідників.

Використана література:

• Т.Б.Андрусенко. Идентификация темы и типы ситуаций в диалоге. //Модели диалога в системах искусственного интеллекта. Учебные записки Тартуского государственного университета. Выпуск 751. – Тарту, 1987. ст. 5-19

• М.И.Белецкий, И.П.Севбо, В.П.Шемотюк. К структурной типологии длящихся диалогов. //Модели диалога в системах искусственного интеллекта. Учебные записки Тартуского государственного университета. Выпуск 751. – Тарту, 1987. ст. 49-60

• М.Э.Салуэвер. М.М.Бахтин и проблемы моделирования естественного языка на ЭВМ. //Модели диалога в системах искусственного интеллекта. Учебные записки Тартуского государственного университета. Выпуск 751. – Тарту, 1987. ст. 96-112