Антоніо Вівальді

Антоніо Вівальді (4 березня 1678, Венеція - 28 липня 1741, Відень) народився в родині професійного скрипаля, його батько грав у соборі Св. Марка, а також брав участь в оперних постановках. Антоніо одержав церковну освіту і готувався стати священиком: він послідовно ставав exorcista (заклинатель; 1695), acolythus (восприемник; 1696), subdiaconus (протодьякон; 1699), diaconus (диякон; 1700). Але незабаром після того, як він був посвячений у sacerdos (священик; 1703), що давало йому право самостійно служити месу, він відмовився від цього, пославшись на поганий стан здоров'я (він страждав астмою, що з'явилася наслідком перенесений при народженні травми грудної клітки). У 1703 він числився maestro di violino (учитель гри на скрипці) в Оспедале делле Пиета. Це один з венеціанських притулків для дівчинок-сиріт. З перервою в два роки Вівальді займав цю посаду до 1716 року, коли став maestro de' concerti. Пізніше, знаходячись уже далеко від Венеції, він зберіг свої зв'язки з Пиета (один час він кожен місяць посилав туди два своїх нових концерти).

Репутація Вівальді почала швидко рости з його першими публікаціями: тріо-сонати (ймовірно 1703-1705), скрипкові сонати (1709) і особливо його 12 концертів "L'estro armonico" ("Гармонійне натхнення") Op. 3 (1711). Вони, містячи деяких з його самих прекрасних концертів, були видані в Амстердамі і широко поширилися в північній Європі; це змусило музикантів, що відвідували Венецію, розшукувати там Вівальді, а в ряді випадків замовляти в нього нові, як це було, наприклад, зроблено для дрезденського двору. Баху так сподобалися концерти Вівальді, що п'ять концертів Op. 3 він переклав для клавесина, а ще ряд концертів - для органа. Багато німецьких композиторів наслідували його стиль. Він видав двоє далі зборів сонат і ще сім збірників концертів з концертів, включаючи "La stravaganza" ("Екстравагантність") Op. 4 (приблизно 1712), "Il cimento dеll'аrмоnіа e dеll'іnvеntіоnе" ("Суперечка Гармонії з Винаходом"), Op. 8 (приблизно 1720, включаючи "Чотири часи року") і "La cetra" ("Ліра"), Op. 9 (1727). Саме в жанрі інструментального концерту укладені головні досягнення Вівальді і його значення в історії музики. Він був перший композитор, що постійно використовував форму ритурнелі у швидких частинах, і це стало зразком для інших композиторів. Те ж саме можна сказати про Вівальдівску форму концерту в цілому, що складається з трьох частин: швидко - повільно - швидко. Музичний стиль Вівальді відрізняють мелодійність щедрість, динамічність і експресивність звучання, прозорість, класична стрункість у сполученні з емоційним багатством. З його приблизно 550 концертів, приблизно 350 - для солирующего інструмента з оркестром (більш 230 для скрипки); близько 40 подвійних (тобто для двох солістів), більше 30 для декількох солістів і майже 60 для оркестру без солістів. Вівальді був оригінальним инструментовщиком і написав кілька концертів для незвичайних сполучень інструментів, наприклад, для віоли д'амур і лютні, чи для безлічі духових інструментів, включаючи такі, як шалмей, кларнет, валторну й інші рідкісні інструменти. У нього також багато сольних концертів для фагота, віолончелі, гобоя і флейти. Деякі з його концертів - програмні, наприклад "Бура на море" (таку назву мають три концерти ), "Полювання", "Тривога", "Відпочинок", "Ніч", "Протей, чи Світ навиворіт". Вівальді написав також багато вокальної - церковної і світський - музики. Він автор (по різних зведеннях) від 50 - 70 опер (збереглося близько 20).

Часи року як тема мистецтва і музики

Тема часів року завжди була популярна в мистецтві. Пояснюється це декількома факторами. По-перше, вона давала можливість засобами даного конкретного мистецтва запам'ятати події і справи, найбільш характерні для того чи іншого часу року. По-друге, вона завжди наділялася визначеним філософським змістом: зміна часів року розглядалася в аспекті зміни періодів людського життя, і в такому аспекті весна, тобто пробудження природних сил, уособлювала початок і символізувала юність, а зима - кінець шляху - старість. Причому, життя, за аналогією з роком, могла поділятися на чотири періоди (задля справедливості, необхідно сказати, що такий розподіл життя по популярності в художників уступає більш розповсюдженому розподілу на три стадії: юність - зрілість - старість), а також - знов-таки за аналогією з розподілом року на дванадцять місяців - на дванадцять періодів (кожний, як вважалося, по шести років).

Історія музики знає чотири знаменитих інтерпретації теми часів року. Ці добутки так і називаються - "Часи року". Це цикл концертів Вівальді, ораторія Гайдна (1801), цикл фортепіанних п'єс П. И. Чайковського (1876), балет А. К. Глазунова (1899).

"Часи року" Антоніо Вівальді належать до числа самих популярних творів усіх часів. Для багатьох саме ім'я "Вівальді" є синонімом "Часів року" і навпаки (хоча він написав масу інших творів). Навіть у порівнянні з іншими концертами того ж опусу ці концерти демонструють разюче новаторство Вівальді в області барочного концерту. Придивимося до кожного з чотирьох концертів. І із самого початку відзначу, що кожному з концертів композитор подав сонет - свого роду літературну програму. Передбачається, що автором віршів є сам Вівальді.