Реферат на тему Підстави та порядок виникнення права власності на природні ресурси
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2014-12-24Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Реферат:
Підстави та порядок виникнення права власності на природні ресурси
План
Вступ
Підстави набуття права власності
Висновок
Джерела
Вступ
Правовідносини власності і, отже, об’єктивне право власності виникає і припиняється на підставі правових норм і за наявністю певних юридичних фактів. Ці юридичні факти називаються підставами (або засобами) придбання права власності. Це обставини, з якими законодавство пов’язує зміни у формах права власності на землю, надра, води, ліси, тваринний світ та об’єкти природно-заповідного фонду.
Правовідносини власності і, отже, об’єктивне право власності виникають і припиняються, як і будь-які інші правовідносини, на підставі правових норм і за наявності певних юридичних фактів.
Однією з підстав виникнення права державної власності на природні ресурси є націоналізація, конфіскація або перехід у власність держави безгосподарчого природного об’єкта.
Право власності на природні ресурси може виникати на підставі цивільно-правової угоди.
Основним засобом виникнення права колективної і приватної власності на природні ресурси виступає приватизація.
У більшості випадків виникнення права власності на конкретний природний об’єкт у однієї особи означає припинення права власності на цей об’єкт іншої особи (спадщина, застава, дарування, купівля-продаж, обмін). Тому одні й ті ж юридичні факти можуть виступати одночасно підставами і виникнення, і припинення права власності на природні ресурси.
Підстави набуття права власності
Всі підстави виникнення (придбання) права власності на природні ресурси можна поділити на первісні і похідні.
До первісних підстав виникнення права власності належать такі, за яких право власності виникає або вперше, або незалежно від волі попереднього власника (націоналізація і конфіскація природних ресурсів, відтворення природних об’єктів, розведення у неволі).
Похідними є такі підстави набуття права власності, за яких право нового власника ґрунтується на праві попереднього власника (договори, успадкування).
Засоби виникнення (придбання) права власності на природні ресурси залежно від того, чи можуть вони використовуватися всіма власниками або певним колом власників, поділяються на загальні і спеціальні. До загальних належать такі, як одержання природного об’єкта за договором, до спеціальних — конфіскація, націоналізація, реквізиція, що виступають підставою виникнення права власності тільки для держави або придбання частки у спільному майні подружжя, що може бути підставою виникнення права приватної власності громадянина.
У статті 14 Конституції України передбачено, що держава як самостійний суб’єкт набуває і реалізує право власності на природні ресурси відповідно до закону. Однак у законодавстві України не визначені правові підстави набуття державою у власність природних ресурсів, оскільки всі вони, за винятком тих, що перебувають у колективній або приватній власності, вважаються державною. Разом з тим законодавче закріплення права власності Українського народу на природні ресурси потребує визначення в законі підстав і порядку набуття державою власності для задоволення державних і соціально-економічних, екологічних та інших потреб населення.
Держава є особливим суб’єктом правовідносин, і підстави набуття у власність природних ресурсів відрізняються від підстав набуття їх у власність громадянами та юридичними особами. Держава може набувати власність у разі:
— примусового викупу у інших власників для громадських потреб за умови попереднього і повного відшкодування вартості у порядку, передбаченому чинним законодавством;
— примусового вилучення (викуп) для державних і громадських потреб. Це особлива підстава набуття права власності на землю. За чинним земельним законодавством держава має право на вилучення земель у користувачів чи викуп земель у власників для задоволення державних та громадських потреб. Інші особи не наділені такими повноваженнями. Порядок вилучення (викупу) земель для державних чи громадських потреб визначений у главі 4 Земельного кодексу України.
Найважливішою підставою виникнення права власності на природні ресурси у держави стала націоналізація землі та інших природних ресурсів, яка проголошена 24 серпня 1991 року Актом незалежності України, підтвердженим всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. За своєю сутністю націоналізація була примусовим революційним вилученням природних ресурсів у федеративної держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік і переведення їх у власність України на підставі спеціальних законодавчих прав.
Від націоналізації необхідно відрізняти реквізицію і конфіскацію природних ресурсів, що також є засобами їх примусового вилучення у окремих власників у доход держави.
Реквізиція — це вилучення державою природного об’єкта у власника в державних чи громадських інтересах з виплатою йому повної вартості (ст. 28 Земельного кодексу України). Реквізиція допускається лише у випадках і порядку, встановлених чинним екологічним законодавством.
Конфіскація являє собою безкоштовне вилучення державою природних ресурсів у вигляді санкції за правопорушення. Наприклад, Земельний кодекс України (ст. 114) передбачає вилучення з приватної власності земельної ділянки, якщо судом буде встановлено придбання її за рахунок доходів, отриманих від злочинної діяльності. Конфіскації з приватної чи колективної власності підлягають і дикі тварини у разі жорстокого поводження з ними (ст. 29 Закону України «Про тваринний світ»).
Однією з підстав виникнення права державної власності на природні ресурси є перехід у власність держави безхазяйного природного об’єкта. Згідно з цивільним законодавством України (тому що аналогічні норми в екологічному законодавстві відсутні) безхазяйним визнається природний об’єкт, якщо він не має власника (наприклад, власник відмовляється від права на природний об’єкт або втратив на нього право) або власник природного об’єкта невідомий. Зазначені факти встановлюються рішенням суду або виконавчого комітету місцевої ради, що виноситься по заяві фінансового органу (ст. 137 ЦК України). Отже, до винесення рішення природний об’єкт не може вважатися безхазяйним.
Законодавство України не встановлює правових підстав набуття права власності на природні ресурси територіальними громадами. На основі аналізу норм Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельного кодексу України можна визначити такі підстави: передача з державної власності; примусовий викуп у інших власників для потреб територіальних громад за умови повного відшкодування збитків власникам; укладення цивільно-правових угод та одержання у спадщину.
Порядок передачі земель із державної власності територіальним громадам поки що не визначений у законодавстві.
Основними способами набуття громадянами України права власності є:
— приватизація земельних ділянок, що раніше були їм надані у постійне користування;
— безкоштовна передача земельної ділянки із земель державної і комунальної власності, які не були раніше надані в постійне користування;
— одержання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства;
— купівля-продаж, дарування, міна та інші цивільно-правові угоди;
— одержання земельної ділянки у спадщину;
— одержання частки землі у спільному майні подружжя.
Крім названих підстав, громадяни України можуть набувати право власності в разі паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств з передачею земельної ділянки в натурі (на місцевості) в розмірі земельної частки (паю), а також створення нових суб’єктів підприємницької діяльності після виходу із недержавних сільськогосподарських підприємств членів цих підприємств і витребування земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Основним засобом виникнення права приватної власності на природні ресурси виступає приватизація. Приватизація — це безкоштовна передача в приватну власність природних об’єктів, що знаходяться в державній власності. Ця підстава має разовий характер, тому що право власності на умовах приватизації може виникнути лише один раз. Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року передбачено, що передача земельних ділянок безплатно у власність громадянам України здійснюється один раз за кожним видом їх цільового використання у межах норм, передбачених Земельним кодексом України, про що роблять відмітку в паспорті громадянина або документі, який його замінює. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, посвідчується відповідною радою, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах з подальшою видачею державного акта на право приватної власності на землю.
За своєю сутністю надання природних об’єктів у власність шляхом приватизації як підстава виникнення права власності витупає у вигляді адміністративно-розпорядчого акту. Тому природні об’єкти надаються в колективну або приватну власність тільки з дозволу органів, до компетенції яких входить право розпорядження ними.
Наприклад, земельні ділянки надаються у власність на підставі рішень рад, на території яких вони розташовані. У рішенні про надання земельних ділянок зазначаються мета, для якої вони надаються, розміри і основні умови використання. Порядок надання земельних ділянок у власність регулюється Земельним кодексом України (ст. 17). Надання земельних ділянок у власність відбувається на підстави заяви чи клопотання особи, у якому вона зазначає бажаний розмір, місцезнаходження земельної ділянки і мету використання.
Громадянам, що мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, дачного будівництва, земельні ділянки для садівництва не надаються.
Земельне законодавство забороняє приступати до використання наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядкувальними органами кордонів у натурі (на місцевості) і видачі документа, що посвідчує право власності.
Таким чином, приватизація як підстава виникнення права колективної чи приватної власності на природні ресурси має не простий юридичний склад. Він включає у себе подачу заяви чи клопотання, рішення компетентного органу про надання об’єкта у власність, встановлення кордонів на місцевості (відведення у натурі) і видачу документа, який посвідчує право власності. Право власності в цьому разі виникає лише за наявності всіх перелічених вище підстав.
Перелік випадків передачі земельних ділянок у власність громадян безкоштовно є вичерпним. В інших випадках громадяни можуть набувати право власності шляхом укладення цивільно-правових угод. Такі угоди бувають двосторонні (дарування, купівля-продаж, обмін) і односторонні(успадкування).
Підстава виникнення права власності на природні ресурси за двосторонніми угодами виникає з моменту нотаріального посвідчення договорів (ст. 18 Земельного кодексу України)
Односторонньою угодою як підставою виникнення права власності на природні об’єкти є, головним чином, прийняття спадщини. Особи, покликані до спадкування за законом або заповітом, стають власниками спадкоємного природного об’єкта лише в силу прийняття спадщини. Тому не можна вважати, що підставою виникнення права власності на природний об’єкт, що залишився після померлого громадянина, є заповіт або спадкування за законом. Доки спадкоємець не виразив волі на прийняття спадщини, він правонаступником не стає.
На підставі угоди передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку, що обчислюється у порядку, передбаченому ст. 6 Земельного кодексу України. Кількість земельних ділянок, які може придбати особа за плату, чинним законодавством України не обмежується. При цьому обов’язково має бути додержаний принцип цільового використання придбаних земельних ділянок.
У разі продажу права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, переважне право на його придбання мають члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також і селянські (фермерські) господарства та громадяни, які мають право їх створити.
При продажу земельної ділянки застосовується її грошова оцінка, яку проводить Державний комітет України по земельних ресурсах та його органи на місцях за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Продаж земельної ділянки громадянам проводиться за ціною, визначеною за згодою сторін, але для справляння державного мита ця ціна не може бути меншою за грошову оцінку.
Договір купівлі-продажу або інші способи відчуження земельної ділянки «освідчуються у нотаріальному порядку і реєструються у сільській, селищній, міській раді, на території якої розташована земельна ділянка. Посвідчення договорів відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного й індивідуального гаражного будівництва, а також відчуження права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, здійснюються відповідно до Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, затвердженого Держкомземом України 6 червня 1996 року і зареєстрованого в Мінюсті 24 червня 1996 року (зі змінами та доповненнями від 1 червня 1998 року).
Підставою виникнення права приватної власності на природні об’єкти виступає одержання частки у спільному майні подружжя. За цією підставою у осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, виникає право загальної спільної владності на все майно, що придбається в період шлюбу, у тому числі і на власність на природні об’єкти, що придбаються (за винятком випадків придбання майна, віднесеного відповідно до ст. 24 КпШС України до роздільного).
Право власності на природні ресурси може виникнути і в разі придбання речових прав на майно, нерозривно пов’язаних з природним об’єктом. Так, відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України у разі переходу права власності на будівлю і споруду до нового власника переходить і право власності на земельну ділянку, якщо інше не встановлено законом чи договором відчуження.
Специфічною умовою, що тягне за собою виникнення права власності на тваринний світ, є розведення (отримання) об’єктів тваринного світу. На цій підставі право колективної або приватної власності виникає тільки щодо тих об’єктів тваринного світу, що розведені (одержані) у неволі або напіввільних умовах.
Право власності на природні ресурси посвідчується відповідними документами. Постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 року «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» затверджено єдину форму державного акта на право власності на землю. Державні акти видаються та реєструються місцевими радами за місцем розташування земельної ділянки. У державному акті на право власності зазначаються розміри земельної ділянки, її місцезнаходження і мета використання, а також власник зазначеної земельної ділянки. Форма документа, що посвідчує право власності на тваринний світ, визначається Міністерством екології та природних ресурсів України за погодженням із зацікавленими державними органами, які видають ці документи (ст. 6 Закону України «Про тваринний світ»).
Оскільки Конституція України гарантує юридичним особам право власності на земельні ділянки, то юридичні особи можуть набувати таке право на землю способами, не забороненими чинним законодавством.
Висновок
Укази Президента України щодо приватизації та оренди земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності, приватизації об’єктів незавершеного будівництва та автозаправних станцій, продажу земель несільськогосподарського призначення передбачають такі способи приватизації земель несільськогосподарського призначення:
— купівля-продаж земельної ділянки юридичною особою України для заняття підприємницькою діяльністю, не пов’язаною з сільськогосподарським виробництвом;
— приватизація земельної ділянки несільськогосподарського призначення разом з приватизацією об’єкта, що знаходиться на ній;
— приватизація земельних ділянок несільськогосподарського призначення, на яких розташовані вже приватизовані об’єкти нерухомості.
Право власності на земельну ділянку може бути придбано шляхом договірного продажу або на конкурентних засадах через проведення земельних аукціонів, комерційних конкурсів тощо.
Приватизація земельних ділянок разом з об’єктами незавершеного будівництва здійснюється шляхом їх продажу:
— за наявності двох і більше покупців — на аукціоні, за конкурсом у порядку, передбаченому щодо об’єктів малої приватизації;
— за наявності одного покупця — безпосередньо цьому покупцеві при виконанні ним умов, на яких продається об’єкт.
Приватизація земельних ділянок під автозаправними станціями здійснюється лише через аукціон.
Передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення у колективну власність здійснюється відповідно до ст. 6 Земельного кодексу України, Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року та Тимчасового порядку проведення робіт по видачі Державних актів на право колективної власності на землю, затвердженого Держкомземом України 15 березня 1996 року.
Література
1. Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.
2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.
3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001
4. Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001
5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с
6. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.
7. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. -Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.
Підстави та порядок виникнення права власності на природні ресурси
План
Вступ
Підстави набуття права власності
Висновок
Джерела
Вступ
Правовідносини власності і, отже, об’єктивне право власності виникає і припиняється на підставі правових норм і за наявністю певних юридичних фактів. Ці юридичні факти називаються підставами (або засобами) придбання права власності. Це обставини, з якими законодавство пов’язує зміни у формах права власності на землю, надра, води, ліси, тваринний світ та об’єкти природно-заповідного фонду.
Правовідносини власності і, отже, об’єктивне право власності виникають і припиняються, як і будь-які інші правовідносини, на підставі правових норм і за наявності певних юридичних фактів.
Однією з підстав виникнення права державної власності на природні ресурси є націоналізація, конфіскація або перехід у власність держави безгосподарчого природного об’єкта.
Право власності на природні ресурси може виникати на підставі цивільно-правової угоди.
Основним засобом виникнення права колективної і приватної власності на природні ресурси виступає приватизація.
У більшості випадків виникнення права власності на конкретний природний об’єкт у однієї особи означає припинення права власності на цей об’єкт іншої особи (спадщина, застава, дарування, купівля-продаж, обмін). Тому одні й ті ж юридичні факти можуть виступати одночасно підставами і виникнення, і припинення права власності на природні ресурси.
Підстави набуття права власності
Всі підстави виникнення (придбання) права власності на природні ресурси можна поділити на первісні і похідні.
До первісних підстав виникнення права власності належать такі, за яких право власності виникає або вперше, або незалежно від волі попереднього власника (націоналізація і конфіскація природних ресурсів, відтворення природних об’єктів, розведення у неволі).
Похідними є такі підстави набуття права власності, за яких право нового власника ґрунтується на праві попереднього власника (договори, успадкування).
Засоби виникнення (придбання) права власності на природні ресурси залежно від того, чи можуть вони використовуватися всіма власниками або певним колом власників, поділяються на загальні і спеціальні. До загальних належать такі, як одержання природного об’єкта за договором, до спеціальних — конфіскація, націоналізація, реквізиція, що виступають підставою виникнення права власності тільки для держави або придбання частки у спільному майні подружжя, що може бути підставою виникнення права приватної власності громадянина.
У статті 14 Конституції України передбачено, що держава як самостійний суб’єкт набуває і реалізує право власності на природні ресурси відповідно до закону. Однак у законодавстві України не визначені правові підстави набуття державою у власність природних ресурсів, оскільки всі вони, за винятком тих, що перебувають у колективній або приватній власності, вважаються державною. Разом з тим законодавче закріплення права власності Українського народу на природні ресурси потребує визначення в законі підстав і порядку набуття державою власності для задоволення державних і соціально-економічних, екологічних та інших потреб населення.
Держава є особливим суб’єктом правовідносин, і підстави набуття у власність природних ресурсів відрізняються від підстав набуття їх у власність громадянами та юридичними особами. Держава може набувати власність у разі:
— примусового викупу у інших власників для громадських потреб за умови попереднього і повного відшкодування вартості у порядку, передбаченому чинним законодавством;
— примусового вилучення (викуп) для державних і громадських потреб. Це особлива підстава набуття права власності на землю. За чинним земельним законодавством держава має право на вилучення земель у користувачів чи викуп земель у власників для задоволення державних та громадських потреб. Інші особи не наділені такими повноваженнями. Порядок вилучення (викупу) земель для державних чи громадських потреб визначений у главі 4 Земельного кодексу України.
Найважливішою підставою виникнення права власності на природні ресурси у держави стала націоналізація землі та інших природних ресурсів, яка проголошена 24 серпня 1991 року Актом незалежності України, підтвердженим всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. За своєю сутністю націоналізація була примусовим революційним вилученням природних ресурсів у федеративної держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік і переведення їх у власність України на підставі спеціальних законодавчих прав.
Від націоналізації необхідно відрізняти реквізицію і конфіскацію природних ресурсів, що також є засобами їх примусового вилучення у окремих власників у доход держави.
Реквізиція — це вилучення державою природного об’єкта у власника в державних чи громадських інтересах з виплатою йому повної вартості (ст. 28 Земельного кодексу України). Реквізиція допускається лише у випадках і порядку, встановлених чинним екологічним законодавством.
Конфіскація являє собою безкоштовне вилучення державою природних ресурсів у вигляді санкції за правопорушення. Наприклад, Земельний кодекс України (ст. 114) передбачає вилучення з приватної власності земельної ділянки, якщо судом буде встановлено придбання її за рахунок доходів, отриманих від злочинної діяльності. Конфіскації з приватної чи колективної власності підлягають і дикі тварини у разі жорстокого поводження з ними (ст. 29 Закону України «Про тваринний світ»).
Однією з підстав виникнення права державної власності на природні ресурси є перехід у власність держави безхазяйного природного об’єкта. Згідно з цивільним законодавством України (тому що аналогічні норми в екологічному законодавстві відсутні) безхазяйним визнається природний об’єкт, якщо він не має власника (наприклад, власник відмовляється від права на природний об’єкт або втратив на нього право) або власник природного об’єкта невідомий. Зазначені факти встановлюються рішенням суду або виконавчого комітету місцевої ради, що виноситься по заяві фінансового органу (ст. 137 ЦК України). Отже, до винесення рішення природний об’єкт не може вважатися безхазяйним.
Законодавство України не встановлює правових підстав набуття права власності на природні ресурси територіальними громадами. На основі аналізу норм Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельного кодексу України можна визначити такі підстави: передача з державної власності; примусовий викуп у інших власників для потреб територіальних громад за умови повного відшкодування збитків власникам; укладення цивільно-правових угод та одержання у спадщину.
Порядок передачі земель із державної власності територіальним громадам поки що не визначений у законодавстві.
Основними способами набуття громадянами України права власності є:
— приватизація земельних ділянок, що раніше були їм надані у постійне користування;
— безкоштовна передача земельної ділянки із земель державної і комунальної власності, які не були раніше надані в постійне користування;
— одержання земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства;
— купівля-продаж, дарування, міна та інші цивільно-правові угоди;
— одержання земельної ділянки у спадщину;
— одержання частки землі у спільному майні подружжя.
Крім названих підстав, громадяни України можуть набувати право власності в разі паювання земель недержавних сільськогосподарських підприємств з передачею земельної ділянки в натурі (на місцевості) в розмірі земельної частки (паю), а також створення нових суб’єктів підприємницької діяльності після виходу із недержавних сільськогосподарських підприємств членів цих підприємств і витребування земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Основним засобом виникнення права приватної власності на природні ресурси виступає приватизація. Приватизація — це безкоштовна передача в приватну власність природних об’єктів, що знаходяться в державній власності. Ця підстава має разовий характер, тому що право власності на умовах приватизації може виникнути лише один раз. Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року передбачено, що передача земельних ділянок безплатно у власність громадянам України здійснюється один раз за кожним видом їх цільового використання у межах норм, передбачених Земельним кодексом України, про що роблять відмітку в паспорті громадянина або документі, який його замінює. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, посвідчується відповідною радою, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах з подальшою видачею державного акта на право приватної власності на землю.
За своєю сутністю надання природних об’єктів у власність шляхом приватизації як підстава виникнення права власності витупає у вигляді адміністративно-розпорядчого акту. Тому природні об’єкти надаються в колективну або приватну власність тільки з дозволу органів, до компетенції яких входить право розпорядження ними.
Наприклад, земельні ділянки надаються у власність на підставі рішень рад, на території яких вони розташовані. У рішенні про надання земельних ділянок зазначаються мета, для якої вони надаються, розміри і основні умови використання. Порядок надання земельних ділянок у власність регулюється Земельним кодексом України (ст. 17). Надання земельних ділянок у власність відбувається на підстави заяви чи клопотання особи, у якому вона зазначає бажаний розмір, місцезнаходження земельної ділянки і мету використання.
Громадянам, що мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, дачного будівництва, земельні ділянки для садівництва не надаються.
Земельне законодавство забороняє приступати до використання наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядкувальними органами кордонів у натурі (на місцевості) і видачі документа, що посвідчує право власності.
Таким чином, приватизація як підстава виникнення права колективної чи приватної власності на природні ресурси має не простий юридичний склад. Він включає у себе подачу заяви чи клопотання, рішення компетентного органу про надання об’єкта у власність, встановлення кордонів на місцевості (відведення у натурі) і видачу документа, який посвідчує право власності. Право власності в цьому разі виникає лише за наявності всіх перелічених вище підстав.
Перелік випадків передачі земельних ділянок у власність громадян безкоштовно є вичерпним. В інших випадках громадяни можуть набувати право власності шляхом укладення цивільно-правових угод. Такі угоди бувають двосторонні (дарування, купівля-продаж, обмін) і односторонні(успадкування).
Підстава виникнення права власності на природні ресурси за двосторонніми угодами виникає з моменту нотаріального посвідчення договорів (ст. 18 Земельного кодексу України)
Односторонньою угодою як підставою виникнення права власності на природні об’єкти є, головним чином, прийняття спадщини. Особи, покликані до спадкування за законом або заповітом, стають власниками спадкоємного природного об’єкта лише в силу прийняття спадщини. Тому не можна вважати, що підставою виникнення права власності на природний об’єкт, що залишився після померлого громадянина, є заповіт або спадкування за законом. Доки спадкоємець не виразив волі на прийняття спадщини, він правонаступником не стає.
На підставі угоди передаються у власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку, що обчислюється у порядку, передбаченому ст. 6 Земельного кодексу України. Кількість земельних ділянок, які може придбати особа за плату, чинним законодавством України не обмежується. При цьому обов’язково має бути додержаний принцип цільового використання придбаних земельних ділянок.
У разі продажу права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, переважне право на його придбання мають члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, а також і селянські (фермерські) господарства та громадяни, які мають право їх створити.
При продажу земельної ділянки застосовується її грошова оцінка, яку проводить Державний комітет України по земельних ресурсах та його органи на місцях за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Продаж земельної ділянки громадянам проводиться за ціною, визначеною за згодою сторін, але для справляння державного мита ця ціна не може бути меншою за грошову оцінку.
Договір купівлі-продажу або інші способи відчуження земельної ділянки «освідчуються у нотаріальному порядку і реєструються у сільській, селищній, міській раді, на території якої розташована земельна ділянка. Посвідчення договорів відчуження земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного й індивідуального гаражного будівництва, а також відчуження права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, здійснюються відповідно до Порядку посвідчення договорів відчуження земельних ділянок та права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, затвердженого Держкомземом України 6 червня 1996 року і зареєстрованого в Мінюсті 24 червня 1996 року (зі змінами та доповненнями від 1 червня 1998 року).
Підставою виникнення права приватної власності на природні об’єкти виступає одержання частки у спільному майні подружжя. За цією підставою у осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, виникає право загальної спільної владності на все майно, що придбається в період шлюбу, у тому числі і на власність на природні об’єкти, що придбаються (за винятком випадків придбання майна, віднесеного відповідно до ст. 24 КпШС України до роздільного).
Право власності на природні ресурси може виникнути і в разі придбання речових прав на майно, нерозривно пов’язаних з природним об’єктом. Так, відповідно до ст. 30 Земельного кодексу України у разі переходу права власності на будівлю і споруду до нового власника переходить і право власності на земельну ділянку, якщо інше не встановлено законом чи договором відчуження.
Специфічною умовою, що тягне за собою виникнення права власності на тваринний світ, є розведення (отримання) об’єктів тваринного світу. На цій підставі право колективної або приватної власності виникає тільки щодо тих об’єктів тваринного світу, що розведені (одержані) у неволі або напіввільних умовах.
Право власності на природні ресурси посвідчується відповідними документами. Постановою Верховної Ради України від 13 березня 1992 року «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею» затверджено єдину форму державного акта на право власності на землю. Державні акти видаються та реєструються місцевими радами за місцем розташування земельної ділянки. У державному акті на право власності зазначаються розміри земельної ділянки, її місцезнаходження і мета використання, а також власник зазначеної земельної ділянки. Форма документа, що посвідчує право власності на тваринний світ, визначається Міністерством екології та природних ресурсів України за погодженням із зацікавленими державними органами, які видають ці документи (ст. 6 Закону України «Про тваринний світ»).
Оскільки Конституція України гарантує юридичним особам право власності на земельні ділянки, то юридичні особи можуть набувати таке право на землю способами, не забороненими чинним законодавством.
Висновок
Укази Президента України щодо приватизації та оренди земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності, приватизації об’єктів незавершеного будівництва та автозаправних станцій, продажу земель несільськогосподарського призначення передбачають такі способи приватизації земель несільськогосподарського призначення:
— купівля-продаж земельної ділянки юридичною особою України для заняття підприємницькою діяльністю, не пов’язаною з сільськогосподарським виробництвом;
— приватизація земельної ділянки несільськогосподарського призначення разом з приватизацією об’єкта, що знаходиться на ній;
— приватизація земельних ділянок несільськогосподарського призначення, на яких розташовані вже приватизовані об’єкти нерухомості.
Право власності на земельну ділянку може бути придбано шляхом договірного продажу або на конкурентних засадах через проведення земельних аукціонів, комерційних конкурсів тощо.
Приватизація земельних ділянок разом з об’єктами незавершеного будівництва здійснюється шляхом їх продажу:
— за наявності двох і більше покупців — на аукціоні, за конкурсом у порядку, передбаченому щодо об’єктів малої приватизації;
— за наявності одного покупця — безпосередньо цьому покупцеві при виконанні ним умов, на яких продається об’єкт.
Приватизація земельних ділянок під автозаправними станціями здійснюється лише через аукціон.
Передача земельних ділянок сільськогосподарського призначення у колективну власність здійснюється відповідно до ст. 6 Земельного кодексу України, Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року та Тимчасового порядку проведення робіт по видачі Державних актів на право колективної власності на землю, затвердженого Держкомземом України 15 березня 1996 року.
Література
1. Баб’як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.
2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. – К.: Хрінком Інтер, 2006. – 192 с.
3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001
4. Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001
5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. — К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с
6. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. – К., 1991.
7. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. -Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.
