План
Вступ
1.   Правове регулювання процедури банкрутства в Україні…………..

1.1       Неплатоспроможність і банкрутство……………………………….

1.2       Процедури банкрутства................................................

1.3       Суб,єкти банкрутства…………………………………………………

1.4       Учасники у справі про банкрутство………………………………..
2.   Процедура розпорядження майном..............…………………..

2.1   Сутність введення процедури розпорядження майном…….

2.2   Розпорядник майном боржника.........................………….

2.3   Завершення процедури розпорядження майном ……….
3.   Процедура санації……….

3.1   Сутність введення процедури санації……….

3.2   Керуючий санацією………….

3.3   Завершення процедури санації……….
4.   Ліквідаційна процедура

4.1       Сутність введення процедури ліквідації......

4.2       Ліквідатор (ліквідаційна комісія)........

4.3       Завершення ліквідаційної процедури.....

4.4       Мирова угода................
Висновки……………………………………………………………………
Список використаної літератури……………………………………….
1.  Правове регулювання процедури банкрутства в Україні

До 1992 року у законодавчому полі України фактично був відсутній юридичний механізм рішення проблем неплатоспроможності господарчих суб,єктів. Питання погашення заборгованості вирішувались на адміністративному рівні або у порядку виконавчого виробництва за результатами арбітражного чи громадського судового процесу.

 Першим законодавчим актом, який установив спеціальну процедуру розгляду справ фінансово неспроможних підприємств в Україні, став Закон України від 14 травня 1992 року "Про банкрутство".

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації
підприємств регулювалася Законом «Про підприємства в Україні» (ст.ст.24,34). Порядок і умови визнання будь-яких
юридичних осіб — (суб,єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України від 14 травня 1992 р. "Про банкрутство» (Відомості Верховної Ради України. — 1992 — №31. — Ст. 440).

Цей Закон мав багато недоліків, що робило його неприємним у роботі Арбітражного суду. Потім на основі накопиченого опиту та відсутності повномасштабного Закону про банкрутство Висшим Арбітражним судом України 18.11.1997 року було дане пояснення "Про деякі питання практики застосування Закону України про банкрутство".

Але роз,яснення було не достатньо для покрашення недоліків діючого Закону. Відчувалася потреба у новому, сучасному Законі, який охоплював кращі досягнення іноземних та ніціональної правових систем.

Таким став Закон "Про встановлення платежеспроможності боржника чи визнання його банкрутом".

В порівнянні з попередньою редакцією Закону, змінені основи для відкриття справи про банкрутство; встановлені процесуальні строки розгляду справи; встановлені нові судові процедури; введена нова судова фігура – арбітражний керуючий та інші. В Законі є ще багато редакційних недоліків, але в цілому він відповідає потребам сучасної економіки.

Особливість Закону є в тому, що він має пріорітет перед іншимими законами а, саме, громадського кодексу, арбітражного та громадсько процесуального кодексів.

Інститут банкрутства має свої спеціфічні принципи: конфлікт інтересів, пріорітет загального інтересу над часним; заміна неефективного власника на ефективного; задоволення грошових потреб кредиторів тільки у рамках процедури банкрутства та інше.

У відношенні процедур банкрутства у стороні не має залишатися і держава. У Законі особливо підкреслюється участь у процедурах банкрутства держави у особі спеціального державного органу.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю
продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб,єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна субєкта — активів у ліквідній формі — не вистачить для їх задоволення.

Юридичним аспект банкрутства полягає насамперед у тому,
що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові
правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта
підприємництва.

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає
комплекс процесуальних правовідносин: провадження у
справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення претензій кредиторів, припинення
справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин може розглядатися як ліквідаційний
правовий процес щодо  суб'єкта  підприємництва.
1.1           Неплатоспроможність і банкрутство
В умовах сучасної ринкової економіки майно боржника, не виконуючього свої обов,язки, може бути спрямоване на принудительне взискання в пользу кредитору.

На думку Г.Ф. Шершеневича, видатного дореволюційного російського вченого-юриста, під недієздатністю треба розуміти такий стан майна боржника, встановлений у судовому порядку, який дає основу предполагати недостатність його для равномірного задоволення всіх потреб кредиторів

Слово "банкрутство" має давні корені і походить від латинського banca rotta (зломана скамейка).

Во всі часи існування інституту банкротства завжди виникало питання про те, що є достатньою умовою для початку процедури банкрутства. У світі вже давно існує два підходи до вирішення данного питання. Розроблені дві правові доктрини інституту банкротства, які основані на принципах неоплатності та неплатоспроможності боржника.

У правових системах, де інститут банкрутства побудований на принципі неоплатності, виробництво по справі про банкрутство починається у тому випадку, якщо має місце факт перевищення розміру обов,язків боржника над його майном.

На відміну від принципу неоплатності, доктрина нелієздатності, побудована на принципі неплатоспроможності стоїть в тому, що справа про банкрутство може бути почата при наявності факту припинення боржником платежів по обов,язкам.

Верховна Рада України провела реформу законодавства і 30.06.1999 року внесла зміни до Закону України “Про банкрутство”, виклавшо його у новій редакції. У новій редакції Закон називається “Про встановлення платоспроможності боржника чи вознання його банкрутом” і цей Закон оснований на принципі наплатоспроможності. Неплатоспроможність є одним із ключових понять даного Закону.

Прийнято розрізняти абсолютну та відносну неплатоспроможність.

Абсолютна неплатоспроможність состоїть у неможливості боржника оплатити свої борги кредиторам без використання судових процедур банкрутства.

Відносна неплатоспроможність состоїть у неможливості погашення боргів кредиторів при наявності тимчасових фінансових ускладнень та наявності майнових активів, які перевищують кредиторську заборгованість.

Банкрутство означає ліквідацію боржника, реалізацію його майна з ціллю задоволення потреб кредиторів.
1.2           Процедури банкрутства
Інститут банкрутства містить у собі групи спеціальних норм – процедур банкрутства. Таких процедур чотири: розпорядження майном, санація, ліквідація та мирова угода.

Кожна з процедур має свою спеціфіку та призначення. У трьох процедурах – санація, ліквідація та мирова угода передбачена – можливість заміни власгика не зважаючи на його волю. Фінансове оздоровлення боржника здійснюєтьсяух процедурах – санації та мирової угоди. Основними судовими процедурами є розпорядження майном, санація та ліквідація. Мирова угода – це субсидіарна процедура и вона виникає на всіх судових процедурах. Процедурам санації та ліквідації предшесвує розпорядження майном.

Інститут банкротства передбачає, в залежності від виду суб,єкта боржника,

наявності майна, вида його діяльності, загальний, спеціальний або спрощений порядок виробництва по справі про банкрутство.

Загальний порядок передбачає використання стадії розпорядження майном з поступовим переходом до процедури санації, ліквідації та мирової угоди.

Спеціальний порядок використовується у випадку присунення до участі у справі додаткових учасників та інше (ст. 42 – 50, 53 Закона).
1.3           Суб,єкти банкрутства
У відповідності з абзацем 5 статті 1 Закону України “Про встановлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом”, суб,єктом банкрутства (банкрутом) може бути визнаний боржник, недієздатність якого виконати свої грошові забов,язання встановлена Господарчим судом. Суб,єктами банкрутства закон визнає лише юридичних
осіб, причому осіб однієї категорії — суб,єктів підприємництва, неспроможних своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами або перед бюджетом. Таким чином суб,єктами банкрутства є суб,єкти підприємницької діяльності:

- громадяни України, інших держав з повною правоздатністю чи дієздатністю;

- юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України “Про власність”

Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях
провадження у справі про банкрутство, банкрутом — після
того, як Господарчий суд прийме постанову про визнання
боржника банкрутом.

Оскільки Закон не містить ніяких вказівок відносно його використання до громадських організацій, політичних партій, профсоюзів, релігійних організацій і оскільки такі організації, у відповідності до законів України, не є суб,єктами підприємницької діяльності, отже вони не можуть бути суб,єктами банкрутства.
1.4           Учасники у справі про банкрутство
У відповідності со статтєю 1 Закону, учасниками справи про банкрутство є кредитори, боржник, арбітражний керуючий, власник майна (орган, уповноважений керувати майном). У деяких випадках, передбачених Законом, приймають участь і інші особи: Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, центральний орган виконавчої влади, представник робітників боржника.

Основними діючими особами процедури банкрутства є сторони (кредитори та боржник) і арбітражний керуючий.

Головними процесуальними фігурами справи про банкрутство є кредитори.

Кредитором, у відповідності до ст. 1 Закону, є юридичне або фізичне ліцо, яке має  у встановленному порядку затверджені документами вимоги по грошовим забов,язанням до боржника, по виплаті заборгованності з заробітної плати боржника, а також органи державної налогової служби і інші державні органи, які здійснюють контроль за привильним і своєчасним перерахуванням податків і зборів.

Аналізуючи Закон, можно класіфікувати кредиторів наступним чином:

-         ініціюючі;

-         примушені;

-         забезпечені;

-         поточної заборгованності;

-         привілейовані;

-         реєстрові.

Ініціюючий – це кредитор, за ініціативою якого була почата справа про банкрутство.

Примушені – це кредитори, які звертаються до суду після публікації у офіційному друкованому органі об,яви про початок справи про банкрутство.

Забезпечені – це ті кредитори, вимоги яких повністю або частково забезпечені

Привілейовані – це кредитори, чиї вимоги не потребують їх визнання Господарчим судом.

Реєстрові – це кредитори, чиї вимоги включені до  реєстру і визнані Господарчим судом.
2.    Процедура розпорядження майном
У відповідності до ст. 1 Закону, розпорядження майном боржника – це система мір по надзору і контролю за керуванням і розпорядженням майном боржника з ціллю забезпечення збереженості і ефективного використання майнових активів боржникаі проведення аналізу його фінансового становища.

2.1           Сутність введення процедури розпорядження майном
Розпорядження майном – це сама перша судова процедура, яка використовується до боржника. Вона використовується лише у випадках спрощеного порядку банкрутства (ст. 51, 52 Закону).

Задачі процедури розпорядження состоять у: 1) збереження майнових активів боржника; 2) виявлення кредиторів; 3) составлення та затвердження реєстру грошових забов,язань кредиторів; 5) прийняття рішення про перехід на наступну стадію процедури банкротства.

Строк процедури розпорядження составляє 6 місяців, він може бути змінений у відповідності до потреб комітету кредиторів, тощо.

З моменту порушення справи про банкрутство суд вводе мораторій на задоволення майнових потреб кредиторів.

Це означає, що боржник не в праві самостіно виконувати грошові забов,язання.

Загальна схема процедури розпорядження майном зображена на рис. 1.

Рис. 1 Схема процедури розпорядження майном.

2.1 Розпорядник майном боржника
Початок процедури розпорядження співпадає з призначенням судом розпорядника майна. Порекомендувати кандидатуру розпорядника майна можуть кредитори, державний орган з питань банкрутства. Право вибору конкретної особи на посаду розпорядника майна належить суду.

Права та обов,язки розпорядника майна закріплені у ст. 13 п. 8, 9 Закону.

На підготовчому засіданні, яке повинне відбутися не пізніше 30 днів з дня відкриття справи про банкрутство, суд дає кінцеву правову оцінку поданим документам, слухає пояснення сторін, розглядає обоснованісь незгодностей боржника.

Публікація у офіціальному друкованому органі об,яви про початок справи про банкрутство означає, що процедура банкрутства переходе на наступний етап – виявлення кредиторів.

2.2           Завершення процедури розпорядження майном
Наступним шагом на шляху до засідання суду є проведення зборів кредиторів і создання комітету кредиторів.

Перший загальний збор повинен відбутися не позніше 3 місяців та 10 днів після дати проведення підготовчого засідання суду. Збори вважаються правомочними у незалежності від числа голосів кредиторів, які взяли участь у зборах, якщо всіх кредиторів письмово попередили про час та місто проведення зборів. Збори кредиторів проводяться за місцезнаходженням боржника.

Обов,язок по попередженню кредиторів про місто і час проведення перших загальних зборів лежить на розпоряднику майном.

Заключним етапом процедури розпорядження є засідання суду.

Якщо до засідання суду була заключена мирова угода чи погашений борг кредиторам, то виробництво по справі про банкрутство завершується.

3.     Процедура санації

Санація являє собою систему мір, які здійснюються під час виробництва по справі про банкрутство з ціллю попередження визнання боржника банкрутом і його ліквідації, направлення на оздоровлення фінансово-гсподарського положення боржника, а також задоволення у повному розмірі чи частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктурізації підприємства, боргів та капіталу і зміну організаційно-правової і виробничої структури боржника.

3.2                Сутність введення процедури санації

Закон містить у собі дві основні процедури, які по своїй суті оновлюють механізм платоспроможності. Це санація та мирова угода. Основною формою фінансового оздоровлення боржника є санація. Санація можлива тоді, коли у боржника є реальна можливість встановити свою платоспроможність.

Процедура санації триває протягом 12 місяців і може бути подовшена не більше ніж на 6 місяців.

Санація вводиться господарчим судом по ходатайству комитету кредиторів і слідує за процедурою розпорядження майном.

З моменту введення процедури санації арешт на майно боржника по розпорядженню його майном може бути наложений виключно у рамках процедури санації. Загальна схема проведення процедури санації наведена на рис.1.

Рисунок.

Рис. 1 Схема процедури санації

3.2 Керуючий санацією

Важливою процесуальною фігурою у процедурі санації є керуючий санацією. Він призначається господарчим судом одночасно з введенням процедури санації. Кандидатуру керуючого санацією предлагає господарчому суду комітет кредиторів.

На відміну від розпорядника майном, керуючий санацією об,єднує у собі керівника і органи керування боржника.

У процедурі санації важливо вирішити три задачі:

-         необхідно визначити засоби поновлення платоспроможності власності боржника;

-         підготувати умови для реалізації таких засобів;

-         виконати усі встановлені задачі і погасити заборгованість перед кредиторами.

Процедура санації боржника реалізується за допомогою плана санації. План санації представляє собою комплексну програму фінансовго оздоровлення боржника та використання спеціальних мір з встановлення платоспроможності боржника і строк їх реалізації.

У плані санації повинен передбачатися строк втановлення платоспроможності.

План санації розробляється арбітражним керуючим протягом трьох місяців з моменту введення процедури санації.

У Законі встановлений механізм реалізації у процедурі санації такіх мір фінансового оздоровлення боржника, як продажа цілосного комплексу і частини майна боржника.

Продаж майна проводиться на торгах.

Якщо майно боржника не було продане на перших торгах, то воно виставляється на повторні, якщо інше не передбачено планом санації.

3.3  Завершення процедури санації

За ітогами процедури санації арбітражний керуючий надає письмовий звіт зборам кредиторів не пізніше чим за 15 днів до закінчення встановленого строку процедури санації чи при наявності основ для його дострокового припинення.

Звіт керуючого санацією повинен мати:

-         баланс боржника на останню звітну дату;

-         облік прибутків та збитків боржника;

-         дані о наявності вільних грошових коштів боржника, які можуть бути спрямовані на задоволення потреб кредиторів боржника;

-         дані з дебіторської зоборгованості боржника на дату подачі звіту;

-         інша інформація о можливості погашення кредиторської заборогованності, яка залишилась.

Звіт керуючого санацією та протокол збору кредиторів направляється у господарчий суд не пізніше 5 днів після проведення зборів.

У випадку ходатайства зборів кредиторів, відмови у затвердженні звіту керуючого санацією, неподачі такого звіту у встановлений строк чи не проведення розрахунків з кредиторами у визначені строки господарчий суд признає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

4.    Ліквідаційна процедура

Ліквідація – це припинення діяльності суб,єкта підприємницької діяльності, визнаного господарчим судом банкрутом, з ціллю проведення мероприємств по задоволенню, визнаних судом, вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

4.1             Сутність введення процедури ліквідації

Процедура ліквідації є заключною у справі про банкрутство і вийти з неї можливо лише одним шляхом – через мирову угоду. У процедурі ліквідації немає фінансового оздоровлення – тут вже реалізується майно боржника. Вона менш ефективна, ніж процедура санації, так як при реалізації майнових активів боржника кредитори отримують у 5-10 разів менше ніж їх балансова вартість. З іншого боку, ліквідація боржника – це крайня міра отримання заборгованості і її списання за бухгалтерською звітністю.

Процедура ліквідіції відкривається лише у чотирьох випадках:

-         коли кредитори, у особі комітету кредиторів, ходатайствує про проведення такої процедури (ст. 16 п. 8 Закону) як ітог розпорядження майном (см. Ст. 50 п. 8 Закону);

-         коли залишились незадовільними результати процедури санації (ст. 18 п. 6, ст. 19 п. 12, ст. 21 п. 6, 11 ,15 Закону);

-         коли суд використовує спрощені процедури банкрутсва (ст. 51, 52 Закону);

-         у випадку банкрутства громадян-суб,єктів підприємницької діяльності (ст. 47 – 49 Закону);

4.2             Ліквідатор (ліквідаційна комісія)

Основною процесуальною фігурою у ліквідації є ліквідатор, який призничається господарчим судом у постанові про признання боржника банкрутом. Порядок назначення ліквідатора такий же як і порядок назначення керуючого санацією.

Поряд з ліквідатором господарчий суд може призначити членів ліквідаційної комісії.

Створення ліквідаційної комісії можливе по ходатайству ліквідатора, узгодженного з комитетом кредиторів.

Загальна схема ліквідаційної процедури зображена на рисунку 3.

Рис. 3 Схема ліквідаційної процедури.

4.3             Завершення ліквідаційної процедури

Важливим етапом ліквідаційної процедури є формування ліквідаційної маси. Тут ліквідатор наділений широкими повноваженнями. Основним важливим елементом формування ліквідаційної маси є інвентарізація та оцінка особистого майна банкрута.

Наступним етапом ліквідаційної процедури є продаж майна боржника. Ліквідатор приступає до продужу майна тільки після його інвентарізації та оцінки.

Через засоби масової інформації ліквідатор забов,язаний проінформувати про порядок продажу майна банкрута.

Після продажу майна банкрута наступним етапом стає погашення вимог кредиторів. Закон встановив шість черг  задоволення вимог кредиторів:

-         в першу чергу задовольняються вимоги забезпечені залогом, виплата вихідної допомоги робітникам, витрати, пов,язані з виробництвом у справі про банкруство

-         у другу чергу задовольняються вимоги, які виникли із забов,язань банкрута перед його робітниками;

-         у третю чергу задовольняються вимоги у відношенні податків і зборів;

-         у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені залогом;

-         у п,яту чергу задовольняються вимоги по поверненню вкладів членів трудового колективу;

-         у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Заключним етапом процедури ліквідації є затвердження звіту ліквідатора. Звіт і ліквідаційний баланс підприємства надаються ліквідатором до господарчого суду після завершення всіх розрахунків з кредиторами.

До звіту додаються:

-         показники виявленої ліквідаційної маси;

-         дані про реалізацію об,єктів ліквідаційної маси;

-         копії договорів купівлі-продажу та актів прийому-передачі майна;

-         реєстр вимог кредиторів з даними про розмір погашених вимог кредиторів.

Затвердження господарчим судом звіту і ліквідаційного балансу залежить від наявності залишившогося у ньго після ліквідаційної процедури майна.

У випадку, коли майна підприємства достаньо, для задоволення вимог кредиторів, то він вважається таким, який не має боргів і може здійснювати свою підприємницьку діяльність.

Використана література, законодавчі акти
1.    Конституція України.

2.    Закон України про банкрутство.

3.    Закон України “Про підприємства в Україні”.

4.    Арбітражно-процесуальний кодекс України.

5.    Роз¢яснення Вищого Арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про банкрутство”” № 01-6/481 від 15.04.93.

6.    Роз¢яснення Президії Вищого Арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про банкрутство”” № 02-5/444 від 18.11.97.