Реферат Принципи формування державних соціальних стандартів та нормативів
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Міністерство освіти і науки України
Творча робота
з дисципліни „Економіка праці та
соціально-трудові відносини” на тему:
„Соціальні стандарти”
Київ – 2007
Законодавче регулювання державних соціальних стандартів і державних соціальних гарантій в Україні
Одним із основних законів, що визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію основних соціальних гарантій в Україні, є Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», прийнятий 5 жовтня 2000 р. Закон прийнято з метою визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб громадян у матеріальних і духовних благах, визначення механізму реалізації їхніх соціальних прав і державних соціальних гарантій, джерел фінансування соціального захисту населення.
Згідно закону наведено категорії та поняття, що застосовуються для визначення соціальних стандартів і нормативів. Основними з них є: державні соціальні стандарти, державні соціальні гарантії, прожитковий мінімум, соціальні норми і нормативи, нормативи витрат (фінансування).
Державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Під останніми розуміють установлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів і мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається на основі соціальних норм і нормативів — показників необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними і соціально-культурними послугами.
Фінансування реалізації державних соціальних стандартів і гарантій здійснюється на основі нормативів витрат (фінансування) - показників поточних і капітальних витрат із бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.
Державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.
Основними принципами формування державних соціальних стандартів і нормативів в Україні є:
- забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав і державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного;
- законодавче встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів;
- диференційований за соціально-демографічними ознаками підхід до визначення нормативів;
- наукова обґрунтованість норм споживання та забезпечення;
- соціальне партнерство;
- гласність і громадський контроль у їх визначенні та застосуванні;
- урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту і трудових відносин.
До основних державних соціальних гарантій відносять:
- мінімальний розмір заробітної плати;
- мінімальний розмір пенсії за віком;
- неоподатковуваний мінімум доходів громадян;
- розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.
Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму. Інші державні соціальні гарантії забезпечують:
- рівень життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;
- рівень оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;
- стипендії учням професійно-технічних і студентам вищих державних навчальних закладів;
- індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян і купівельної спроможності їхніх грошових доходів в умовах зростання цін;
- надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, торгівлі й громадського харчування;
- забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Що стосується фінансування заходів соціальної підтримки населення, то, згідно з законом, надання державних соціальних гарантій повинно здійснюватися за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності й цільового використання. Причому державні соціальні гарантії та державні соціальні стандарти і нормативи повинні бути основою і пріоритетом для розрахунку видатків на соціальні цілі та формування на їх основі бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, міжбюджетних відносин, розроблення загальнодержавних і місцевих програм економічного і соціального розвитку.
Контроль за дотриманням законодавства про державні соціальні стандарти і нормативи та державні соціальні гарантії
Контроль за дотриманням законодавства про державні соціальні стандарти і нормативи та державні соціальні гарантії здійснюється органами державної влади та органами місцевого самоврядування із залученням громадських організацій та незалежних експертів на засадах гласності.
Об'єднання профспілок відповідно до їх повноважень можуть проводити перевірки дотримання державних соціальних стандартів і нормативів та державних соціальних гарантій, з результатами яких вони ознайомлюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Посадові особи, винні у порушенні законодавства про державні
соціальні стандарти та державні соціальні гарантії, несуть
відповідальність у порядку, передбаченому законодавством.
Фінансування
При затвердженні тимчасового розпису держбюджету на І квартал 2007 року Мінфін розподілив його ресурси для стовідсоткового фінансування нових соціальних стандартів.
Наразі видатки державного бюджету здійснюються відповідно до тимчасового розпису державного бюджету на І квартал 2007 року, складеного Міністерством фінансів та затвердженого 27 грудня 2006 року.
При формуванні тимчасового розпису бюджету його ресурси розподілялися, в першу чергу, для фінансового забезпечення нових соціальних стандартів, які вводяться в дію з 1 січня 2007 року, а саме нових:
- прожиткового мінімуму;
- допомоги сім’ям з дітьми;
- мінімальної заробітної плати;
- пільг і субсидій.
Вказані видатки заплановано у необхідному об’ємі, а не у розмірі 1/12 показників 2006 року. При цьому, загальна сума помісячних видатків не перевищує 1/12 річної суми 2006 року.
Тимчасовим розписом передбачено доходи загального фонду бюджету у сумі 24,4 млрд. грн., що на 4,4 млрд. грн. більше затвердженого тимчасовим розписом на І квартал 2006 року; видатки передбачено у сумі 26,4 млрд. грн., що на 4,2 млрд. грн. більше відповідного показника 2006 року.
Із загальної суми видатків загального фонду бюджету половину становлять видатки соціального спрямування, а саме: заробітна плата з нарахуваннями - 8,5 млрд. грн., пенсії, стипендії, інші соціальні виплати населенню - 4,8 млрд. грн. При цьому, соціальні виплати включають також погашення заборгованості минулих періодів по чорнобильських виплатах у сумі 94,9 млн. грн.
У І кварталі передбачено також здійснити перерахування трансферту Пенсійному фонду України у сумі 4,3 млрд. грн. Вказані кошти будуть спрямовані:
- на компенсацію Пенсійному фонду втрат від застосування платниками фіксованого сільськогосподарського податку спеціальної ставки по сплаті збору на обов'язкове пенсійне страхування;
- на виплату пенсій;
- на виплату надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами;
- на пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу;
- на пенсійне забезпечення суддів у відставці.
Це забезпечить стовідсоткову виплату пенсій і допомог у І кварталі 2007 року. Мінфіном передбачено також ресурс на покриття тимчасових касових розривів Пенсійного фонду.
На оплату комунальних послуг та енергоносіїв із загального фонду держбюджету у І кварталі передбачається перерахувати 0,5 млрд. грн. або 26,8 % річної суми, що передбачена законом про бюджет.
Також тимчасовим розписом передбачено перерахування трансфертів з державного бюджету місцевим у сумі 8,5 млрд. грн. При цьому, виконання вимог нової тарифної сітки з оплати праці стане можливим завдяки перерахуванню дотації вирівнювання у сумі 4,5 млрд. грн. або 25,2% річної суми.
Прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт в Україні
Існування розвинутої системи соціальних стандартів, гарантій та нормативів є ознакою соціально спрямованої держави. Завданням такої держави є не лише закріплення їх у своїх нормативно-правових актах, а й виконання та реалізація їх на практиці.
Особливо актуальним це питання є в Україні, оскільки держава, перебуваючи в стадії переходу від командно-адміністративної до ринкової, а інакше кажучи трансформаційної економіки, не здатна в силу реальних економічних можливостей виконувати свої зобов’язання перед суспільством. Незважаючи на те, що мінімальний споживчий бюджет – державний соціальний стандарт існував з 1991 року, активізація процесу формування соціальних стандартів та створення цілісної та взаємоузгодженої системи соціальних стандартів, гарантій та нормативів розпочався лише у 1999 році із прийняттям Закону України “Про прожитковий мінімум”, а остаточною ланкою повинен би був стати Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000р.
Проблема соціальних стандартів досліджувалася в працях вчених різних галузей науки (юридичні, економічної, соціології, психології).
Взагалі під стандартом прийнято розуміти певний зразок, еталон, модель які сприймають як основні при співставленні з ними інших подібних об’єктів. Саме слово стандарт походить від англійського “standart”, яке в буквальному перекладі означає норма. Окремо з юридичної точки зору поняття стандарту не розглядається.
Підхід до визначення поняття “соціальний”, також є неоднозначним. Під соціальним розуміють породженого умовами суспільного життя, певного середовища, ладу. Крім того соціальний – це такий, який існує в суспільстві. В певних сферах поняття “соціальний” ототожнюють із поняттям “суспільний”. Якщо ж взяти вужче, то соціальний можна трактувати як життєво необхідний, життєво важливий. Саме таке розуміння терміну соціальний застосовують при визначенні системи соціальний прав людини. Право на соціальне забезпечення також входить в систему цих прав.
Під державними соціальними стандартами розуміють встановлені на кожний визначений період мінімальні розміри матеріальних та інших благ, які гарантують соціально-прийнятий рівень їх споживання і призначені для встановлення обов’язкового мінімуму витрат (бюджетних, коштів підприємств) на такі цілі.
Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” подає таке визначення державного соціального стандарту – встановлена законами, іншими нормативно-правовими актами, соціальна норма і норматив або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти.
Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Обсяг прожиткового мінімуму містить два елементи – фізіологічний та соціальний. Фізіологічний мінімум – це вартісне вираження матеріальних цінностей, конче необхідних для її існування. В світовій практиці він становить 85-87% загального прожиткового мінімуму, а решта припадає на соціальну частину – певний набір духовних цінностей мінімально прийнятого рівня життя.
Світова практика розробила декілька варіантів визначення прожиткового мінімуму в державі.
Статистичний метод передбачає встановлення прожиткового мінімуму на рівні доходів, які мають 10-20% найменш заможних громадян певної держави. Цей метод можна застосовувати у державах з досить високим рівнем доходів громадян.
Суб’єктивний або соціологічний підхід базується на проведені соціологічних опитувань населення про необхідний мінімальний дохід. Такий метод є радше консультативним, оскільки його результати не можуть бути підкріплені реальними економічними можливостями держави, проте він виражає справжні потреби людей.
Ресурсний метод виходить із можливості економіки забезпечувати прожитковий мінімум, він застосовується у найрозвинутіших країнах.
Комбінований метод поєднує у собі декілька методів, зокрема вартість харчування визначається за нормами, житлово-комунальні послуги – за фактом, а непродовольчі товари за їх процентною часткою в загальних витратах.
На практиці застосовується нормативний метод, який полягає у встановленні вартісної величини прожиткового мінімуму через мінімальний споживчий кошик. Кожна держава має свої особливості формування мінімального споживчого кошика.
Наприклад в Болгарії було запропоновано шість таких кошиків, які давали ряд комбінацій щодо складу сімей за їхніми ознаками. Харчова частина кошика містила градації для працюючих, пенсіонерів та дітей, включаючи 149 позицій продовольчих товарів.
В різних країнах використовується або ж соціальний, як у Литві, Білорусії та Естонії, або фізіологічний прожитковий мінімум, як наприклад у Росії чи Казахстані.
У Литві прожитковий мінімум визначається на основі потреб сім’ї з чотирьох осіб: хлопчик 14р., дівчинка 6-8 років і двоє дорослих. Для інших сімей використовуються спеціальні коефіцієнти. Продовольча частка товарів включає понад 50 видів товарів і становить 45-50% мінімального споживчого бюджету.
Існує, ще один метод формування рівня прожиткового мінімуму, так званий відносний метод. Відносний метод або метод обчислення медіанного доходу здебільшого застосовується у державах з розвинутою ринковою економікою. Під медіанним доходом слід розуміти таких дохід, за якого половина населення має більший дохід, а половина менший, або це рівень достатку, що найчастіше зустрічається в певній країні (практично він відповідає середньодушового доходу населення). Так в США, Великобританії, Німеччині прожитковий мінімум встановлюється на рівні 40% від медіанного доходу, у Фінляндії, Італії, Греції, Іспанії – 50%, у Португалії та Ірландії – 60% відповідно.
Безумовно, цей метод є найпростішим і досить ефективним. Проте він може застосовуватися лише у тих країнах, де склався високий рівень доходів. Тому, на мій погляд, очевидно, що в державах з різким розмежуванням рівнів доходів, а зокрема в Україні, цей метод буде неефективним і не буде відповідати реальним інтересам та потребам людей.
На думку вчених-економістів під час підрахунку розміру прожиткового мінімуму враховуються наступні чинники:
Економічні, які включають вимоги економічного розвитку, формування організаційних та правових засад ринкової економіки, зовнішньоекономічної діяльності, демократизацію трудових відносин, заходи щодо наповнення доходної частини бюджету;
Правові: дотримання загальновизнаних прав людини відповідно до Міжнародного Пакту “Про економічні, соціальні та культурні права”, в якому під правом на працю розуміють здатність людини самостійно заробляти собі на життя;
Соціальні: загальний рівень заробітної плати, встановлення взаємозалежності між оплатою праці та її продуктивністю, підвищення мінімальних державних гарантій заробітної плати та трудових пенсій з поступовим наближенням їх до рівня прожиткового мінімуму.
В Україні прожитковий мінімум визначається нормативним методам у розрахунку на місяць на одну особу. Крім того, прожитковий мінімум визначається диференційовано залежно від вікового критерію або ж залежно від соціальної та демографічної групи особи: для дітей віком до 6 років; для дітей віком від 6 до 18 років; для працездатних осіб; для осіб, які втратили працездатність.
Такий поділ зумовлений особливостями людського організму, у його потребах в залежності від віку, стану, активності.
Так, відповідно до Закону України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2004р. (від 11.05.2004р.), вартісна величина прожиткового мінімуму на одну особу на місяць складає 362,23грн.; для дітей віком до 6 років – 324,49 грн.; дітей віком від 6 до 18 – 404, 79 грн.; працездатних осіб – 386,73 грн.; осіб, які втратили працездатність, - 284,69 грн.
1 березня було заявлено, що уряд збирається збільшити мінімальну зарплату з 1 квітня до 420 грн., з 1 червня - до 440 грн. і з 1 жовтня - до 460 грн. Мінімальна пенсія за віком із 1 квітня становитиме 410 грн., із 1 жовтня - 415 грн. На засіданні 1 березня Кабмін схвалив ряд змін до Державного бюджету України на 2007 рік. Згідно із законопроектом про внесення змін до держбюджету-2007, доходи Держбюджету-2007 визначені в розмірі 152,359 млрд. грн. (на сьогоднішній день - 147 млрд. 888 млн. грн.), витрати затверджені на рівні 168,967 млрд. грн. (на сьогоднішній день - 161 млрд. 819 млн. грн.), граничний рівень дефіциту Держбюджету-2007 встановлено на рівні 18,393 млрд. грн. (на сьогоднішній день - 15млрд.715млн.грн). Прожитковий мінімум із 1 січня встановлено на рівні 492 грн., із 1 квітня – 525 грн., із 1 жовтня – 532 грн. (на сьогоднішній день - із 1 січня - 492 грн., із 1 квітня – 501 грн., із 1 жовтня – 510 грн.). Мінімальна зарплата з 1 січня 2007 – 400 грн. на місяць, із 1 квітня – 420 грн., із 1 липня – 440 грн. і з 1 жовтня – 460 грн. (на сьогоднішній день - із 1 січня 2007 року - 400 грн. на місяць, із 1 липня 2007 року – 420 грн. і з 1 грудня 2007 року – 450 грн.).
Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, за поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточненням показників Державного бюджету України та публікується в офіційних виданнях.
Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.
Набір продуктів харчування формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продуктах харчування виходячи з їх хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я.
Набір непродовольчих товарів формується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері економіки з використанням нормативів забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засобами, засобами захисту організму людини від впливу навколишнього середовища, а також засобами влаштування побуту.
Набір послуг формується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг.
Прожитковий мінімум як державний соціальний стандарт застосовується для:
- загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;
- встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;
- визначення права на призначення соціальної допомоги;
- визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та Інших; встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;
-
встановлення величини неоподаткованого мінімуму доходів громадян;
- формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
На даному етапі Україна намагається підвищити рівень своїх стандартів, беручи за приклад країни Європи, запозичуємо високі стандарти соціальної політики, дбає про впровадження європейського рівня життя.
Ідеологічним напрямом роботи уряду було проголошено політику соціальних пріоритетів. Одним із них залишається турбота про осіб похилого віку, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, бездоглядних дітей, інвалідів, бездомних, осіб, які повернулися з місць позбавлення волі, жертв торгівлі людьми, дітей і жінок, які постраждали від насильства.
Важливим зобов’язанням держави є забезпечення соціальними послугами людей, які опинилися у складних життєвих ситуаціях. Сьогодні за рахунок бюджетних коштів соціальні послуги в Україні надають 319 будинків-інтернатів, в яких на повному державному забезпеченні перебуває 53,3 тис. громадян похилого віку та інвалідів. У громадах отримують понад 45 видів соціальних послуг близько мільйона непрацездатних осіб у 746 територіальних центрів соціальною обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян. Активно розвивається й мережа реабілітаційних центрів для дітей та дорослих інвалідів, заклади реінтеграції бездомних громадян, соціальні служби для дітей та молоді у громадах.
Але, на жаль, зростання обсягів фінансування соціальних послуг не завжди забезпечує підвищення їх ефективності та поліпшення якості життя людей, які їх отримують. Тому система надання послуг, наголосив Міністр, має бути побудована таким чином, аби адекватно реагувати на потреби населення та гарантувати громадянам сучасні стандарти якості, забезпечувати можливість вибору як закладу, так і форми допомоги.
Необхідно також привести українське соціальне законодавство у відповідність до міжнародних документів. А тому слід продовжити роботу над Соціальним Кодексом, вдосконалювати закони ”Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, “Про соціальні послуги”, “Про самоврядування в Україні” тощо.
Слід прискорити й процес затвердження Концепції реформування системи соціальних послуг та розробити план її реалізації. Також потрібно чітко визначити критерії, за яких соціальні послуги оплачуватимуться з бюджету, розробити “соціальний пакет” – гарантований перелік та обсяг соціальних послуг.
Кожен громадянин (платник податків чи отримувач соціальних послуг) має бути впевненим, що держава забезпечить необхідний обсяг та рівень якості соціальної допомоги, в т.ч. й у вигляді соціальних послуг.
В Україні повноцінний ринок соціальних послуг з’явиться тоді, коли збалансуються такі категорії як ціна-якість соціальної послуги, попит і можливості його задоволення. Тому саме соціальні стандарти будуть важливим інструментом контролю органів влади за процесом підтримки якості життя багатьох мільйонів людей.
Досвід Латвії
В Латвії вже досягли певних успіхів у соціальному забезпеченні своїх громадян. Посприяв цьому і вступ до ЄС: коло пропонованих соціальних послуг з кожним роком розширюється, аби допомогти найбільш вразливим категоріям громадян інтегруватись у суспільство та попередити їх соціальну ізоляцію.
Згідно з латвійським законодавством, соціальні послуги охоплюють три основні сфери – соціальне обслуговування, соціальну реабілітацію, соціальну роботу. Не всі соціальні послуги оплачуються державою. Значною їх частиною опікуються органи самоуправління.
Держава забезпечує профреабілітацію людей, які стали інвалідами й не здатні працювати за попередньою професією. А також фінансує соціальне забезпечення дітей-сиріт, дітей до 3-х років, дітей-інвалідів з тяжкими психічними та фізичними вадами розвитку, інвалідів І та ІІ груп з тяжкими порушеннями психіки та вадами зору. Оплачує держава й послуги соціальної реабілітації дітей, які постраждали від насильства, інвалідів по слуху та зору, дітей, залежних від психотропних речовин (з наступного року ця послуга надаватиметься й дорослим), людям з функціональними порушеннями, політрепресованим, чорнобильцям.
Найдоступніша в Латвії соціальна послуга на дому. Досить популярні послуги денних стаціонарів. Їх теж підтримує держава – перший рік фінансує на 100%, потім кожного року зменшує фінансування на 20%. Після 5 років їх діяльності такими центрами опікуються органи самоуправління.
Соціальна допомога, як правило, матеріальна, “лежить на плечах” самоуправління. Держава ж законодавчо визначила гарантований мінімум обов’язкової допомоги тим, хто її потребує. Нині це 24 лата (близько 50 дол.), з наступного року – 28 лат. Розмір інших допомог визначається місцевим законодавством і фінансовими можливостями самоврядування.
Рівень соціальної орієнтації економіки залежить, перш за все, від того, чи захищені в соціальному плані її громадяни, чи базуються економічні відносини у суспільстві на принципах соціальної справедливості.
Наднизький рівень соціальної захищеності більшості громадян обумовлений передусім замалими мінімальними соціальними гарантіями працюючих громадян, головним із яких є рівень мінімальної заробітної плати.
Згідно офіційних статистичних даних заробітна плата найманих працівників у ВВП складає 27,8 %, а в собівартості виробленої продукції біля 8-10 %, що у 3-4 рази менше, ніж у цивілізованих країнах.
Соціальні гарантії на рівні Європейського Союзу - це питома вага оплати праці у ВВП на рівні 55-65 відсотків, співвідношення мінімальної заробітної плати до середньої заробітної плати не нижче 55 відсотків, а також зростання мінімальної заробітної плати проти прожиткового мінімуму на працездатну особу у понад 3 рази, середньої заробітної плати - відповідно в 5-6 разів, середньої пенсії до прожиткового мінімуму на особу, яка втратила працездатність, близько 4 разів.
В Україні, на жаль, оплата праці нижча, ніж оплата праці в США майже в 12 разів, ніж у Франції - майже в 9, у Великій Британії та Німеччині - майже у 8 разів.
Метою діяльності України в соціальній сфері має стати забезпечення мінімального рівня соціальних гарантій для людини праці в України, і подальше їх покращення.
Список використаних джерел:
1. Закон України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”
2. Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 304 с.
- формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
На даному етапі Україна намагається підвищити рівень своїх стандартів, беручи за приклад країни Європи, запозичуємо високі стандарти соціальної політики, дбає про впровадження європейського рівня життя.
Ідеологічним напрямом роботи уряду було проголошено політику соціальних пріоритетів. Одним із них залишається турбота про осіб похилого віку, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, бездоглядних дітей, інвалідів, бездомних, осіб, які повернулися з місць позбавлення волі, жертв торгівлі людьми, дітей і жінок, які постраждали від насильства.
Важливим зобов’язанням держави є забезпечення соціальними послугами людей, які опинилися у складних життєвих ситуаціях. Сьогодні за рахунок бюджетних коштів соціальні послуги в Україні надають 319 будинків-інтернатів, в яких на повному державному забезпеченні перебуває 53,3 тис. громадян похилого віку та інвалідів. У громадах отримують понад 45 видів соціальних послуг близько мільйона непрацездатних осіб у 746 територіальних центрів соціальною обслуговування пенсіонерів та самотніх непрацездатних громадян. Активно розвивається й мережа реабілітаційних центрів для дітей та дорослих інвалідів, заклади реінтеграції бездомних громадян, соціальні служби для дітей та молоді у громадах.
Але, на жаль, зростання обсягів фінансування соціальних послуг не завжди забезпечує підвищення їх ефективності та поліпшення якості життя людей, які їх отримують. Тому система надання послуг, наголосив Міністр, має бути побудована таким чином, аби адекватно реагувати на потреби населення та гарантувати громадянам сучасні стандарти якості, забезпечувати можливість вибору як закладу, так і форми допомоги.
Необхідно також привести українське соціальне законодавство у відповідність до міжнародних документів. А тому слід продовжити роботу над Соціальним Кодексом, вдосконалювати закони ”Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, “Про соціальні послуги”, “Про самоврядування в Україні” тощо.
Слід прискорити й процес затвердження Концепції реформування системи соціальних послуг та розробити план її реалізації. Також потрібно чітко визначити критерії, за яких соціальні послуги оплачуватимуться з бюджету, розробити “соціальний пакет” – гарантований перелік та обсяг соціальних послуг.
Кожен громадянин (платник податків чи отримувач соціальних послуг) має бути впевненим, що держава забезпечить необхідний обсяг та рівень якості соціальної допомоги, в т.ч. й у вигляді соціальних послуг.
В Україні повноцінний ринок соціальних послуг з’явиться тоді, коли збалансуються такі категорії як ціна-якість соціальної послуги, попит і можливості його задоволення. Тому саме соціальні стандарти будуть важливим інструментом контролю органів влади за процесом підтримки якості життя багатьох мільйонів людей.
Досвід Латвії
В Латвії вже досягли певних успіхів у соціальному забезпеченні своїх громадян. Посприяв цьому і вступ до ЄС: коло пропонованих соціальних послуг з кожним роком розширюється, аби допомогти найбільш вразливим категоріям громадян інтегруватись у суспільство та попередити їх соціальну ізоляцію.
Згідно з латвійським законодавством, соціальні послуги охоплюють три основні сфери – соціальне обслуговування, соціальну реабілітацію, соціальну роботу. Не всі соціальні послуги оплачуються державою. Значною їх частиною опікуються органи самоуправління.
Держава забезпечує профреабілітацію людей, які стали інвалідами й не здатні працювати за попередньою професією. А також фінансує соціальне забезпечення дітей-сиріт, дітей до 3-х років, дітей-інвалідів з тяжкими психічними та фізичними вадами розвитку, інвалідів І та ІІ груп з тяжкими порушеннями психіки та вадами зору. Оплачує держава й послуги соціальної реабілітації дітей, які постраждали від насильства, інвалідів по слуху та зору, дітей, залежних від психотропних речовин (з наступного року ця послуга надаватиметься й дорослим), людям з функціональними порушеннями, політрепресованим, чорнобильцям.
Найдоступніша в Латвії соціальна послуга на дому. Досить популярні послуги денних стаціонарів. Їх теж підтримує держава – перший рік фінансує на 100%, потім кожного року зменшує фінансування на 20%. Після 5 років їх діяльності такими центрами опікуються органи самоуправління.
Соціальна допомога, як правило, матеріальна, “лежить на плечах” самоуправління. Держава ж законодавчо визначила гарантований мінімум обов’язкової допомоги тим, хто її потребує. Нині це 24 лата (близько 50 дол.), з наступного року – 28 лат. Розмір інших допомог визначається місцевим законодавством і фінансовими можливостями самоврядування.
Рівень соціальної орієнтації економіки залежить, перш за все, від того, чи захищені в соціальному плані її громадяни, чи базуються економічні відносини у суспільстві на принципах соціальної справедливості.
Наднизький рівень соціальної захищеності більшості громадян обумовлений передусім замалими мінімальними соціальними гарантіями працюючих громадян, головним із яких є рівень мінімальної заробітної плати.
Згідно офіційних статистичних даних заробітна плата найманих працівників у ВВП складає 27,8 %, а в собівартості виробленої продукції біля 8-10 %, що у 3-4 рази менше, ніж у цивілізованих країнах.
Соціальні гарантії на рівні Європейського Союзу - це питома вага оплати праці у ВВП на рівні 55-65 відсотків, співвідношення мінімальної заробітної плати до середньої заробітної плати не нижче 55 відсотків, а також зростання мінімальної заробітної плати проти прожиткового мінімуму на працездатну особу у понад 3 рази, середньої заробітної плати - відповідно в 5-6 разів, середньої пенсії до прожиткового мінімуму на особу, яка втратила працездатність, близько 4 разів.
В Україні, на жаль, оплата праці нижча, ніж оплата праці в США майже в 12 разів, ніж у Франції - майже в 9, у Великій Британії та Німеччині - майже у 8 разів.
Метою діяльності України в соціальній сфері має стати забезпечення мінімального рівня соціальних гарантій для людини праці в України, і подальше їх покращення.
Список використаних джерел:
1. Закон України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”
2. Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 304 с.
