Реферат Розвиток РПС
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
1. Розвиток продуктивних сил Придніпровського регіону
Придніпровський економічний район складається з Дніпропетровської та Запорізької областей. Це другий район після Донецького за обсягом виробництва промислової продукції.
Клімат - помірно - континентальний. Залізні руди Криворізького басейну представлені 12 млрд. тонн. Залізна руда є у Оріхові, Павлограді, Чортоницьку, Жовтих водах.
Є родовища титану, рутило - ільменітових руд, цирконію, нікелю, кобальту. У Західному Донбасі залягає 8,6 млрд. тонн камяного вугілля. Придніпровський район має поклади бурого вугля, нафти, природного газу, бокситів.
Грунтово - кліматичні умови сприяють розвитку сільського господарства , а родовища корисних копалин - розвитку промисловості. У Придніпров'ї поєднується розвиток важкої індустрії та харчової промисловості. Провідними галузями є наступні:
Залізорудна;
Марганцеворудна;
Чорна металургія;
Машинобудівна;
Хімічна.
Важливе значення має харчова, легка промисловість, електроенергетика, промисловість будівельних матеріалів.
Сільське господарство Придніпров'я виробляє 20% виробництва пшениці, 25% - кукурудзи, 35% - соняшнику, 14% - овочів, 14% - м'яса, 15% - молока, 20% - вовни від загальнодержавного.
У Придніпров'ї розвинені всі види транспорту. Через регіон зєднується Криворізький басейн з Донбасом, СНД, портами Чорного і Азовського морів.
Експортується продукція гірничорудної, металургійної промисловості, машинобудування, будівельних матеріалів, сільськогосподарська продукція, вугілля, нафтопродукти, боксити, ліс, текстиль у інші регіони, СНД, країни Європи, Азії, Африки.
Сформовані наступні промислові вузли:
Криворізький (залізорудна промисловість, гірничорудне машинобудування, легка і харчова промисловість);
Дніпродзержинський (металургія, хімічна, машинобудівна, харчова, легка промисловість);
Дніпропетровський (чорна металургія, машинобудування, хімічна промисловість, легка, меблева та будівельних матеріалів).
Іде процес формування ряду інших промислових вузлів. Екологічна ситуація у регіоні є однією з найгостріших у світовому порівнянні.
2. Депресивні регіони і механізми інвестування їхнього розвитку
Серед елементів структури механізму управління регіональним розвитком системоутворюючу функцію мають суб'єкти управління та характер їх взаємодії. Аналіз зарубіжного досвіду механізму управління регіональним розвитком в економічно розвинутих країнах дозволяє виділити три типи моделей:
- органи загальнодержавного управління підпорядковують органи регіонального управління у проведенні державної регіональної політики;
- органи загальнодержавного управління безпосередньо взаємодіють з усіма регіонами у вирішенні окремих проблем або з окремими регіонами у вирішенні конкретних проблем, у тому числі шляхом створення для цього певних адміністративно-економічних умов, що спонукають регіони до активнішої самостійної ролі;
- регіональна проблематика стає предметом рівноправної взаємодії органів управління загальнодержавного та регіонального рівнів, і її вирішення координується в межах усієї національної економіки. Відмінності у застосуванні цих моделей пов'язані з різними концептуальними загальнотеоретичними доктринами, що, у свою чергу, зумовлено особливостями історичного розвитку та менталітетом національних державоутворюючих спільнот, відмінностями державно-адміністративного устрою, макроекономічним типом національної економіки тощо.
У моделі першого типу функції проведення державної регіональної політики децентралізовані на загальнодержавному рівні між функціональними міністерствами (економіки, фінансів, праці) та відповідними галузевими структурами. Регіональні проблеми розв'язуються опосередковано - через реалізацію державних галузевих програм, джерелом фінансування яких є державний бюджет. Спеціальне норматив правове забезпечення, зумовлене специфікою об'єкта управління.
У моделі другого типу передбачається досить різноманітний набір організацій форм взаємодії органів загальнодержавного і регіонального управління, де пер відіграють провідну роль щодо визначення цілей, форми фінансового і право забезпечення та методів розв'язання проблем конкретних регіонів у рамках довгострокових разових цільових комплексних державних програм. Організаційне забезпечення реалізація регіональної політики здійснюється в рамках: створення інвестиційних напрямів регіонів шляхом формування вільних економічних зон; укладання планових контрактів між урядом та регіоном; територіальне розгалуженої системи центрів, питань регулювання зайнятості, підтримки малого підприємництва, вирішення інноваційної діяльності, соціального захисту населення тощо. У рамках спеціалізаційних форм передбачаються спеціальні (в тому числі локальні) і фінансового забезпечення проведення державної регіональної політики. Об'єкти регіонального управління поділяються на дві групи –політичні та депресивні. До депресивних відносять регіони, що перебувають у стані, проблемності використання внутрішніх та залучених за межами регіону економічних зв’язків забезпечується відтворення їх суспільного розвитку в середньо- і довгому періодах. Особливістю проблемних регіонів є структурні перекоси в розвитку (екологічні, демографічні проблеми тощо) або об'єктивна залежність розвитку від запасів та стану використання внутрішніх не відтворюваних економічних ресурсів.
Для моделі третього типу взаємодії загальнодержавних і регіональних органів влади є характерним повне охоплення економічного простору як у межах окремих регіональних так і міждержавних утворень. Організаційна складова механізму управління розвитком у цій моделі передбачає утворення особливого державного органу управління, який займається реалізацією державної регіональної політики та координацією заходів загальнодержавних міністерств (функціональних і галузевих) та виконавчих органів влади регіонів. Поряд з тим передбачається існування структури, в рамках якої спільно органами загальнодержавного і регіонального управління визначаються цілі, пріоритети, підходи щодо порядку та форми фінансового і правового забезпечення формування та проведення скоординованої і узгодженої державної регіональної політики. Специфіка зазначеної моделі передбачає розширення класифікації об'єктів управління: крім проблемних і депресивних регіонів виділяються ще регіони розвитку, які виступають провідниками прогресивних структурних змін в економіці країни, виконуючи роль полюсів економічного зростання.
Важливий елемент структури механізму управління регіональним розвитком -інструментарій управління, який в індустріальне розвинутих країнах досить різноманітний і значний. Методи регулювання, що використовуються в державній регіональній політиці, відрізняються, насамперед, у відповідності з особливостями об'єкта управління. Крім того, зазначений інструментарій можна класифікувати за способами, характером і спрямованістю впливу на об'єкт управління. Що ж до депресивних регіонів, то до них застосовуються економічні, адміністративні, інформаційні та змішані методи. За характером економічних методів їх можна віднести до допоміжних, а за спрямованістю - до прямих і опосередкованих.
Підгрупа прямих допоміжних методів включає: субсидії підприємствам на створення нових робочих місць, перенавчання робочої сили; гарантовані державні позички підприємствам, що розширюють виробництво (звільняються від сплати ренти або повернення позички); інвестиційні субсидії підприємствам, які створюють фірми у Регіонах; інвестиційні субсидії новоствореним малим підприємствам займатися інноваційною діяльністю. Серед зазначених методів чимала частка припадає на інвестиційні субсидії.
Розвиток допоміжних методів входять: державні інвестиції в інфраструктури господарських комплексів регіонів;
надання малому бізнесу в безплатне користування виробничих споруд;
У складі заохочувальних економічних методів використовують такі інструменти управління: надання державою органам місцевого самоврядування пільгових коштів на розвиток соціальної інфраструктури; преміювання підприємств, що розширюють виробництво; преміювання інвесторів; податкові кредити фірмам, які підвищують рівень зайнятості; податкові знижки фірмам на інвестиції, майно, заробітну плату, обсяги продажів; прискорена амортизація основних фондів підприємств; контракти для фірм за цільовими схемами.
До адміністративних методів належать: спрощення процедури утворення насамперед малого бізнесу; встановлення межі муніципальної заборгованості тощо.
Клас інформаційних методів за своєю спрямованістю є близьким до групи заохочувальних методів економічного класу і включає такі групи: довідкові (проведення покладних досліджень новоутвореними інноваційними фірмами щодо вакантних робочі місць та пропозиції робочої сили); навчальні (перенавчання безробітних, менеджері малого бізнесу та ін.); консультативні (надання управлінських послуг малим фірмам, допомога в розробці альтернативного плану розвитку великим підприємствам, що перебувають у скрутному економічному стані, розробка бізнес-планів для підприємців-початківців на отримання кредиту, рекомендації щодо вибору джерел фінансування).
До складу змішаних методів можна віднести: створення спеціальних економічних зон, організацію та забезпечення функціонування інвестиційних компаній, укладання між урядом і регіонами планових контрактів.
3. Обмеження та негативні фактори в формуванні конкурентоспроможності регіону
Механізм управління депресивними регіонами виступає складовим елементом механізму управління регіональним розвитком, що зумовлює його структуру, в той час як особливості об'єкта управління визначають специфіку вияву його дії.
Нинішня система регіонального управління в Україні дісталась у спадок від радянської доби. За своїм змістом вона практично не змінилася, і хоча її реформування почалося, ці зміни мають лише частковий, а не комплексний характер. Якщо класифікувати діючий механізм управління регіональним розвитком за системо формуючими елементами, то його можна віднести до моделей першого типу взаємодії між органами загальнодержавного і регіонального рівнів, тобто перші підпорядковують дії регіональних органів управління. Таким чином, вони виконують роль виконавців державної регіональної політики. Їх функції зводяться до визначення переліку економічних проблем, характерних для певного регіону, а також оцінки їх з метою визначення рівня пріоритетності в рамках цільового блоку державної регіональної політики, а також подальшого вирішення можливості включення цих програм, до відповідних (коротко-, середньострокових) державних програм соціального розвитку країни, розв'язання питань ресурсного забезпечення такого підходу полягає в тому, що регіональні проблеми розчиняло. Функціональна (підтримка підприємництва, регулювання проблематики у плані розв’язання регіональних проблем забезпечується через організації регіонального рівня, їх регіональні структури та через органи виконавчої влади, органи фактично підпорядковані зазначеним структурам. Правове поле у регіоні , регулює (Закон України "Про місцеві державні адміністрації"), він демонструє можливість (децентралізації функцій у системі державного управління - Закон України "Про місцеве самоврядування". В ньому виникає суперечність між завданнями, повноваженнями і відповідальністью за результати влади. Механізм централізованого управління регіональними утвореннями доповнює система фінансового забезпечення проведення державної політики, яка спирається на державний бюджет.
В результаті зазначених оцінок механізм управління регіональним розвитком, функціонує в Україні, передбачає обмежений комплекс методів щодо регулювання політики. Головним чином застосовуються методи, які можна віднести до економічного та змішаного класів: державні інвестиції у розвиток виробничої інфраструктури регіонів, державне і територіальне замовлення, можливість одержання підприємствам податкових пільг у вигляді інвестиційного податкового кредиту, прискорена амортизація, спеціальні економічні зони, кредити та субсидії підприємствам на створення нових робочих місць та перенавчання робочої сили. Більшість них методів, перш за все, внаслідок обмеженості фінансового забезпечення, або не використовуються, або їх вплив є недостатньо дійовим. Загальні причини такого становища - недосконалість механізму управління регіональним розвитком та перехідний характер економіки України, яка, до того ж, до останнього часу перебувала у фазах спаду й депресії. Для державної регіональної політики була характерною відсутність чіткої визначеності щодо об'єктів впливу та часових рамок її проведення.
Підвищення ефективності функціонування економіки на регіональному рівні потребує радикального реформування структури механізму управління регіональним розвитком. У першу чергу це передбачає чітке визначення суб'єктів управління регіональним розвитком та зміну моделі їх взаємодії. Як вітчизняний, так і зарубіжний досвід показують, що у зазначеному процесі повинні брати участь органи загальнодержавного і регіонального управління. Що ж до останніх, то це мають бути як органи виконавчої, так і представницької влади. Взаємодія між ними повинна мати паритетний характер і будуватися за типом третьої моделі. Це, у свою чергу, передбачає чітку класифікацію об'єктів регіонального управління, де основним критерієм має виступати наявність внутрішніх можливостей відтворення функціонування регіональної суспільної системи.
Базовим елементом механізму управління регіональним розвитком є його система організаційного забезпечення. Слід зазначити, що країни Східної Європи, які інтегруються у європейське середовище, застосовують відповідну модель, що діє в ЄС. З Урахуванням політичних, історичних і ментальних чинників цю модель доцільно впровадити в Україні. Слід зазначити, що із здобуттям незалежності посилився вплив інтегруючих чинників. А як показує історичний досвід, українці за своїм менталітетом буття належать до схильних до асоційованих демократичних суспільних форм.
Поряд до Мінекономіки було б доцільним створити міжрегіональний колегіальний орган до складу якого крім представників зазначеного департаменту слід включити представників Мінфіну, Міністерства праці та соціальної політики, а також обласних рад. У рамках цього органу мають розроблятися основні напрями визначатися пріоритети державної регіональної політики. При цьому вони підтриматуватимуть інтереси органів місцевого самоврядування базового рівня під чає формування при обласних радах відповідного колегіального органу.
Що ж до фінансового забезпечення реалізації державної регіональної політики то з цією метою слід створити відповідний державний позабюджетний фонд, він формуватися за рахунок частини податків, які є джерелами наповнення бюджету. Критерій їх відбору-тісний взаємозв'язок з регіональним рівнем економічної сфери, що виявляється через доходи та обсяги споживання населення. До цих податків можна віднести, наприклад, податок на додану вартість.
Адекватно моделі взаємодії суб'єктів управління, організаційного і фінансова забезпечення має бути скоригована і правова база функціонування механізму управління регіонального розвитку. Чинне законодавство, яке розмежовує повноваження органів регіонального управління, слід доповнити правовим актом про принципи та методи, фінансове та організаційне забезпечення регіонального регулювання.
Особливості перехідного етапу економіки України визначають специфіку інструментів регіонального управління. Для депресивних регіонів на сучасному етапі було б доцільним зробити акцент на застосуванні з класу економічних, підгрупи прямих опосередкованих допоміжних методів, а також класу змішаних методів. Розв'язання проблеми депресивних регіонів є завданням комплексним - як у плані цілей, так; термінів їх досягнення. У зв'язку з цим, а також враховуючи, що зазначені методи спрямовано на стимулювання попиту на ринках економічних ресурсів, їх можна класифікувати на інструменти регулювання середньо- і довгострокової дії.
Досередньострокових можна віднести головним чином методи економічного класу, до довгострокових - змішаного класу.
Арсенал економічних методів державної регіональної політики, що використовується сьогодні в Україні, може бути, з урахуванням зарубіжного досвіду, доповнений:
по групі прямих допоміжних методів - інвестиційними субсидіями фірмам, які створюють свої філіали у депресивних регіонах; по групі опосередкованих допоміжних методів - страхуванням державою позичок, отриманих підприємствами і органами місцевого самоврядування, наданням у безплатне або за мінімальними ставками користування малому бізнесу виробничих споруд і земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності. Включення цих методів обґрунтовується тією обставиною, що використання їх не потребує додаткових фінансових ресурсів з боку суб'єктів управління або їх обсяг не може бути надто значним.
До методів довгострокової дії на підставі зазначеного критерію доцільно включити. з групи економічних опосередкованих допоміжних методів - формування регіональних цільових фондів з метою проведення диверсифікації господарських комплексів депресивних регіонів (можливості використання цього інструмента управління розширюють ся з прийняттям нового Земельного кодексу України), а також усі групи з класу змішаних методів. Слід зазначити, що з групи методів, які включено до спеціальних економічних зон, для України, враховуючи тип і нинішній стан її економіки, в тому числі стан соціальної інфраструктури в регіонах, доцільно робити акцент на зонах, і в першу чергу - зонах вільного підприємництва та територіях пріоритетного розвитку.
Зазначені пропозиції щодо вдосконалення механізму управління регіональним розвитком, утому числі депресивними регіонами, мають концептуальний характер тому потребують дальшого детального опрацювання і конкретизації. Це залучення ширшого кола відповідних фахівців та належне фінансове забезпечення проведення майбутніх досліджень. Така робота має бути проведена під наглядом Міністерства економіки України із залученням спеціалістів регіональних органів управління та наукових установ відповідного профілю.
Список літератури
1. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник / За ред. В.В.Ковалевського, О. Л. Михайлюк, В. Ф. Семенова. — К.: Либідь, 1998, —С. 369—386.
2. Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. Є. П. Качана. К.: Вища школа, 1998.— С. 191—208.
