Реферат Історія глобалістики та глобалізаційні процеси сьогодення
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
от 25%
Подписываем
договор
Історія глобалістики та глобалізаційні процеси сьогодення
1.
Західні та вітчизняні концепції глобалізації
Серед західних концепцій глобалізації найбільше виділяються два підходи. Перглобалісти (американські дослідники Дж. Най, Р. Кеохане, Т. Фрідман, С. Стрейндж, М. Дойл, японський дослідник Кеничи Омае) бачать історичну місі глобалізації в тому, що вона несе блага ринкового капіталізму та ліберальної демократії. Вони виступають апологетами глобалізації та проголошують час історичного кінця держави-націй як інституту. Автори наполягають на тому, що відбулася переструктуризація світу, де колишня система міжнародного поділу праці, яка була заснована на взаєминах між індустріально розвиненими світовими державами - СРСР і СІЛА, тими, що індустріально розвиваються, та нерозвиненими країнами, змінилася під впливом біполюсної структури - «переможцями» і «переможеними» [10].
Дж. Розенау й Е. Гідденс визначають інший, трансформаційний підхід, говорячи не про формування єдиного глобального співтовариства, а про тривалість, різну направленість та суперечливості процесів глобалізації. Вони не прогнозують відмирання держави, але так само, як і перші, уважають, що можна вести мову про становлення нової світової стратифікації, де центр світу буде створений багатими країнами, напівпериферія згодними зі створеним першими порядком, периферія - віднесені на узбіччя [10].
Що стосується вітчизняної глобалістики, можна відзначити, що до 1990-х років вона розвивалася в рамках марксистської парадигми й домінуючою тут була теза про обумовленість глобальних проблем «загальною кризою капіталізму». У межах нової соціальної моделі увага до ідеологічного протиборства поступилася місцем акцентуванню економічних, культурних, релігійних, національних розбіжностей, а на перший план висунулися культурно-цивілізаційні розходження в розумінні тенденцій і протиріч сучасного світу.
Нарешті, певну складність містить у собі й відомий економіко-технологічний детермінізм у розгляді як глобалізації, так і породжуваних нею проблем. Оскільки вони, у першу чергу, обумовлені економічними факторами, остільки значний спектр питань, пов'язаних із соціокультурними аспектами розвитку даних феноменів, або висвітлений у недостатньому ступені, або не висвітлений взагалі. Тим часом саме вони найчастіше визначають динаміку глобалізаційних процесів. Причина подібної парадоксальної неуважності до багатьох соціокультурних аспектів глобальних процесів - природність глобалізації в галузі економіки й фінансів, але непокора логіці економічної ефективності самої культури.
Вважається, що глобалістика як галузь знань, яка вивчає сучасний світ у його нерозривній єдності та різноманітті, доцільно було б розглядати розділи, що розкривають фундаментальні основи глобалістики, її теорію й методологію, сутність, основні напрямки та ведучі орієнтири становлення глобального світу. На особливу увагу заслуговують соціокультурні аспекти глобалізації, а серед глобальних проблем, породжених зростаючою взаємозалежністю світу, виділити не тільки ті, де виявляються погрози людству у вигляді екологічних або техногенних катастроф», але й такі, де фіксуються різні, у тому числі культурні, аспекти формування цілісності людства. Такими аспектами виступають скорочення поліваріантності культурного та соціального розвитку, культурна гомогенізація, формування монополярного світу.
Крім того, подібний підхід уважається багато в чому обґрунтованим і тому, що глобалізація та розвиток глобальних процесів - суперечливий процес, обумовлений як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами, не тільки логікою економічного, фінансового та політичного розвитку, але й - більшою мірою логікою розвитку культури, що спирається на особливе та часткове, а не є генералізацією загального та цілого. Тобто логіка розвитку культури багато в чому подібна до логіки розвитку процесів глобалізації.
Відразу відзначимо, що такий підхід не є загальновизнаним. Переважна більшість авторів з глобалістики взагалі не бачать взаємозалежності між негативними процесами в економіці, політиці, військовій сфері та розвитком культури.
Але такий підхід до глобалістики та предмета її вивчення є єдино можливим, що відповідає вимогам сучасності, підтверджується фактами. Для вирішення проблеми захисту культурної ідентичності в 1998 р. ЮИЕСКО розроблений міждисциплінарний проект «На шляху до культури миру», у якому особлива увага приділяється необхідності збереження полікультурності сучасного світу, що говорить про важливість збереження культурного різноманіття. Сьогодні багато досліджень, присвячених глобальним процесам саме в галузі культури (це проблеми альтернативних моделей глобалізації, регіональної субглобалізації й особливостей глобалізації на периферії), з середини 1990-х років стають центральними, привертаючи увагу як суспільної, гак і наукової свідомості. Як приклад можна навести дослідження Пітера Бергера та Самюеля Хангтингтона, що присвячені культурній динаміці глобалізації. В дослідженнях, авторами яких є Яньсянь Янь, Синь-Хуань Майклу Сяо, Тамоцу Аокі, Туласі Шринивасу, йдеться про специфіку глобалізаційних моделей у Китаї, Тайвані, Японії, Індії. Проблеми, які присвячені культурній глобалізації в Німеччині, Угорщині, ПАР, Чилі, Туреччини, висвітлені в роботах Хансфрида Кельнера, Хансз-Георга Зофнера, Яноша Ковача, Артуро Талавери, Фуата Кеймана
Тим часом у жодній з названих робіт та проблема, яким присвячені дані дослідження, а саме проблема культурної гомогенізації та виникнення монополярного світу, не розглядається як така, одо має безумовний статус глобальності. І як глобальна проблема комплексному осмисленню вона не піддається. Формування монополярного світу як глобальну проблему не сприймають, у першу чергу, ті дослідники, які наполягають на природності глобалізації в області культури й говорять як про факт, що відбувся, про існування глобальної культури. Це, у першу черг)', англомовні автори Р. Робертсон, М. Фічерстоун, М. Уотерс, Еі. Каволіс, цієї ж точки зору дотримується й вітчизняний дослідник А.Ф. Зотов.
З чим пов'язаний цей підхід? Швидше за все, з розумінням культури, що домінує в 1960-ті роки XX в. у рамках аксіологічної концепції, як сукупності матеріальних і духовних цінностей, що мають значущість для індивідів і відпрацьованих на практиці. Якщо трактувати культуру таким чином, можна говори про глобальну культуру. І дійсно, подібна точка зору багато в чому виправдана об'єктивним існуванням загальнолюдських культурних цінностей (архітектурних пам'ятників, музичних здобутків, шедеврів літератури й образотворчого мистецтва), залучення до яких сьогодні стало можливим завдяки розвитку мережевих технологій і масового туризму. Так само загальнолюдським уподобанням є й продукти наукової діяльності, а сама наука виступає, у певному сенсі, як глобальний феномен. Глобальною, точніше наднаціональною, є мережева культура, що складається з безлічі локальних утворень, які формуються не за національно-культурною ознакою, а за суб'єктивними інтересами та перевагами.
Крім того, існує певна група людей, що володіють світовим громадянством: це політичні діячі, великі вчені, спортсмени й діячі культури, в основному ж це великі бізнесмени й менеджери вищої ланки. Це співтовариство докладно описав М. Кастельс, що виділив як основну ознаку цієї міжнародної еліти доступ до інформації. Ця міфічна глобальна, інтернаціональна культура ігнорує культурну розмаїтість, створює певну ідентичність, пов'язану із приналежністю до структур керування інформаційною економікою, прагне до «уніфікації символічного оточення», гомогенізації стилю життя, нівелюванню культурних границь.
Але все-таки, вбачається, було б правильно казати не про глобальну культуру, а про субкультуру управлінської еліти, як, до речі, і позначає її Кастельс. Явища культури - надбання всього людства, тому про них можна казати, скоріше, як про якісь «фонди снігової культури», як про «культурного посередника» між різними культурними світами, завдяки якому й стає можливим діалог і розуміння. Таким чином, сама постановка питання про глобальну культуру представляється можливої тільки при досить істотних застереженнях [4].
Другий підхід до глобалізації культури менш радикальний. Тут глобалізація трактується як процес переважно цивілізаційний, а не культурний, а логіка глобалізаційних процесів в галузі культури підкоряється іншим законам, ніж в економіці, політиці, фінансовій сфері. Це пов'язане з тим, що якщо гомогенізація, універсалізація цивілізаційного матеріального компонента можлива, то в області духовного стримування досить проблематична.
Отже, якщо розглядати виникнення монополярного світу як глобальну проблему, то в ній можна виділити наступні аспекти.
Єдиним можливим способом взаємодії культур у сучасному світі стає діалог, тобто рівне партнерство, де як логіка розуміння виступає принцип додатковості. Тим часом глобалізація в тому вигляді, як вона існує сьогодні, є насамперед поширенням тих принципів, які визначають специфіку розвитку західного світу — логоцентричного та раціонального. Навіть кращі свої постулати, втілені, наприклад, у Декларації прав людини, західний світ нав'язував незахідному як політичні універсали. Але ні для кого не є секретом, що цінності, втілені в Декларації, залишаються абсолютно далекими іншому світу, особливо мусульманському та конфуціанському. А спроби ООН застосувати санкції проти тих країн, де порушуються європейські права, найчастіше виявляються засобами лобіювання егоїстичних політичних цілей лідерів світового співтовариства.
По-друге, глобалізація сьогодні виступає як поширення, насамперед, північноамериканської культури та відповідної їй системи пріоритетів, цінностей, зразків і ідеалів. Це й дозволяє говорити деяким дослідникам про те, що глобалізація виступає у формі американізації. Чи навіть навпаки, що американізація і є глобалізація. Як відомо, цей процес визначається як об'єктивними причинами, в тому числі економічною першістю США, так і суб'єктивними, а саме цілеспрямованим поширенням північноамериканської культури як «великого агента глобалізації» (про що, як відомо, писали 3. Бжезинський і Р. Стіл).
Разом із культурою поширюються і цінності західної цивілізації й її світоглядна програма, основу якої становить філософія позитивізму та прагматизму з її принципами інструменталізму й операціоналізму. В основі цієї світоглядної програми - доцільна діяльність як визначальна стратегія, інструментальність цінності розуму, що служить реалізації тактики досягнення успіху та визнання, відмова від розуміння основ буття на користь відпрацьовування методів вирішення проблемних ситуацій, що дозволяють найбільше ефективно адаптуватися до соціальних умов, що змінюються, сприйняття істини як відносна субстанція, що підкоряється інтересам даного моменту, раціональна етика, націлена, відповідно, на принцип «меліоризму», на поступове поліпшення соціального організму, нарешті, орієнтація не на духовний світ особистості, а на її інтереси й потреби.
Тут, звичайно, необхідно враховувати, що, незважаючи на розповсюджений міф про незмінну сутність Америки, пануюча в цій країні ідеологія також підвладна змінам. До найважливіших процесів П. Престогін відносить зниження значущості класової структури суспільства, затвердження популістської політики, що призводить до фрагментації суспільства, зниження відносної ролі США у світовому співтоваристві. Крім того, можна констатувати що в межах будь-якої культури, заснованої на інших принципах, американські цінності засвоюються поверхово, на рівні показового споживання, орієнтованого на принцип задоволення, а протестантські цінності, що складали інколи основу американської культури, не сприймаються зовсім. Причому (і це досить парадоксальний факт)північноамериканським мас-культом часто стають національні варіанти масової культури - радянська, японська, китайська, індійська тощо, які відстоюють власні системи цінностей і відтворюють власну картину світу.
Третя тенденція, що супроводжує формування монокультурного світу, - стрімке падіння статусу та компетенції національної держави з її економікою, соціально-політичними структурами, культурою. Регіоналізація, яка відбулася в рамках глобальної системи, позбавила державу монополії на владу. Цей факт як позитивний відзначають П. Престогін і Б. Нейчман. Зокрема, останній у своїй роботі „"Четвертий світ": нації проти держав" доводить, що в глобальному масштабі розвивається нова політична архітектура, яка ґрунтується на культурних кордонах національностей, де «держави приходять і йдуть, національності залишаються». Але подібний етноцентризм свідчить не про прогрес, а, скоріше, про архаїзацію культури, її повернення до доцивілізаційних форм існування.
Очевидно, що наростаюча універсалізація культурного життя не тільки не сприяє формуванню монокультурного світу, але, навпаки, приводить до явищ локалізації, яскравим прикладом яких сьогодні став принцип мультикультуралізму. Як показують деякі дослідники, зокрема Сейла Бенхабиб, принцип мультикультуралізму, що означає практику неконфліктного співіснування в одному соціальному просторі численних культурних співтовариств, виявляється не здатним до хоча б часткової нейтралізації впливу, що нівелює, глобалізації. Більше тою, цей принцип багато в чому суперечить принципам рівності, лібералізму та демократії. Він повертає національну культуру у той час, коли вона існувала у вигляді етнічної культури, нездатної до діалогу й розвитку, адекватним вимогам сучасності [4].
Руйнування традицій, зникнення звичаїв і обрядів, що фіксують і транслюють певну картину світу, свідчить про розпад цілої системи цінностей, соціальних зв'язків, які й складають
П'ятою є зміна співвідношення між високоспеціалізованою народною та масовою культурою, де остання домінує. Масова культура керує й елітарною культурою, й народною культурою, включаючи їх до системи культурної циркуляції тільки через адаптацію їхніх цінностей до масової свідомості та перетворюючи їх на продукти масового споживання. Масова культура в процесах глобалізації виступає в якості універсального культурного проекту. основи транснаціональної культури, що формується, стаючи інструментом руйнування національних культурних традицій. механізмом культурної експансії (якщо враховувати політичне та економічне лідерство США) й американізації культури. Використовуючись усюди, ця космополітична культура проникає крізь державні кордони, нівелює національні особливості та створює культуру гомогенну, масову, доступну всім і прийняту всіма, що претендує на роль універсальної культури епохи глобалізації.
Причому ця боротьба за сфери впливу в культурі є настільки ж напруженою та гострою, якою була боротьба за території та ринки збуту в межах індустріальної культури. Як досить цинічно відзначив представник Віакома, корпорації, що часом виступають діловим партнером, розвертають боротьбу тоді, коли мова йде про «отримання доступу до 50-60-ти мільйонів глядачів і слухачів», У цей час, як відзначає президент корпорації ВСЖУ у США Г. Стінгєр, «кожний будинок стає бойовищем». До кінця 90-х років XX ст. сфери впливу на ринках культурної індустрії були поділені між шістьма найбільшими транснаціональними корпораціями, що визначають світову інформаційну політику: 801ЧУ, Тайм Уорнер, Уолт Дісней, Сиграм, Ньюс Корпорейшн, Віаком. Характерно, ідо всі вони є власниками голлівудських студій, що стали об'єктами глобального значення, сприймаючи їх як «майстерні ідей», які визначають політику, естетику та формат всіх інших рівнів культурної індустрії - супутникового та радіомовлення, кабельних мереж, звукозапису, видавничої діяльності. Ця боротьба глобального масштабу виступає як боротьба за право визначати й здійснювати власну культурну політику.
Шостою істотною тенденцією, що супроводжує формування монокультурного світу, є розпадання природних зв'язків у культурі та порушення механізмів ідентифікації. Це виражається в кризі і національної, і політичної, і релігійної, і культурної ідентичності, коли людина втрачає здатність зіставити свій образ світу з загальноприйнятим у рамках етносу, нації, держави, класу чи будь-якої іншої спільності. І як маргінал, стає легко керованою. Ці процеси є загальносвітовими, але особливо яскраво вони проявляють себе в Росії, що перебуває в умовах пошуку нової ідентичності та самовизначення в межах нових границь, нової ідеології, нового економіко-політичного проекту.
Руйнування національної й етнічної ідентичності приводить де формування нових ідентичностей, заснованих на інших принципах самоідентифікації. Так, якщо в 1960-ті роки М. Маклюен пророкував об'єднання людства за допомогою СМК в «глобальне село», практика показує, що сьогодні зростає кількість нових соціальних структур, що стають у ситуації тотальної дезінтеграції найбільш потужним об'єднуючим фактором. Прикладом подібних поселень є «село фаяк», досліджене шведськими авторами К.А. Нордстремом і Й. Риддерстрале. Це емоційне співтовариство нових інтелектуалів, засноване на єдності інтересів, життєвих позицій або професійних знань, тобто єдності біографії, що існує в мережевому просторі. Добровільно об'єднавшись, ці люди утворюють нові віртуальні поселення та відчувають спільність якщо не етнічну або іншу, то емоційну, засновану на єдності поглядів [4].
Якщо говорити про політико-культурну ідентичність, то в післявоєнний період (і до розпаду СРСР) у розвинених капіталістичних країнах вона характеризувалася ідеєю «вільного заходу», у країнах «другого світу» -- у термінах соціалізму, у країнах «третього світу» — у термінах «розвитку». Сформована в епоху холодної війни визначеність політико-культурної ідентичності була зруйнована. Сьогодні вона, як відзначає Н. Стивенсон, заміщується феноменом так званого «культурного Громадянства», заснованого на спільності споживання. І Громадянство, пише автор, виявляється меншою мірою пов'язаним нормальними правами й обов'язками і більшою екзотичних продуктів, голлівудських фільмів, популярної музики чи австралійських вин. «Виключення зі споживання цих продуктів означає виключення з громадянства в західному суспільстві» [3].
Що стосується релігійної ідентичності, то тут можна виділити дві тенденції. Як вважає Р. Селлерс, у рамках першої раціоналізація та технологізація світу об'єднується зі зростанням релігійності. У посткомуністичних державах буде підсилюватися боротьба між традиційними конфесіями та прийдешніми, у Китаї підсилиться боротьба з підпільною релігією, у США - між релігійним відродженням і рухом до постхристиянського суспільства, що пришли із Західної Європи. Друга тенденція - це явище релігійного синкретизму, прагнення відвідувати більш ніж одну церкву (так, у Північній Америці це 9% американців). Відгукуючись на ці потреби, багато церковних громад використовують у своїх обрядах синтез традицій індійських племен, буддистської терпимості до всіх форм життя, католицької віри в ангелів, прихильності мормонів ідеї загальної родини, ритуалів лютеранської церкви. Найбільш яскравим прикладом подібного синкретизму, як уважає автор, є рух прихильників Нового Століття [3].
Сьомою тенденцією, що супроводжує уніфікацію культури, є істотна трансформація національної специфіки мислення під впливом уніфікованого англомовного. Сьогодні поширення англійської мови стає умовою поширення універсального способу життя. Англійською мовою користуються сьогодні як засобом спілкування близько 1,5 млрд. людей, англійською у всесвітній комп'ютерній мережі зберігається більше 90% всієї інформації, більшість комп'ютерних програм і інструкцій до них написано англійською, англійська стає мовою світових технічних і наукових періодичних видань, мовою електроніки, медицини та космічних технологій. Сьогодні, як відзначає 3. Гідденс, ми всі хоча й живемо локально, але говоримо глобальною мовою. Тим часом мова - це потужне суспільне знаряддя, що формує через зберігання та трансляцію культури, традицій і суспільної самосвідомості даного мовного колективу етноси і нації. Кожна культура має власний вербальний арсенал, де розуміння відбувається, у першу чергу, на рівні інтонації й усього комплексу виразних засобів. Саме ж слово функціонує найбільш оптимально тільки в певному мовному контексті, що розкриває всі відтінки його значень, і виступає як історично обумовлене, де за кожним з них виступає весь спосіб єдиного народу з його ціннісними пріоритетами, його національним характером, традиціями, звичаями, мім та баченням світу [10].
І один тенденція розвитку культури в глобальному світі - це науково-технічного прогресу, вищим втіленням якого і нош ери електронно-мережевих комунікацій, з процесом розвитку соціальності. Це проявляється в «відставанні фактору від розвитку інформаційних технологій». Причиною тут стає, насамперед, розходження в рівнях володіння Інформацією» ч основним принципом нерівності є нерівність І це, безумовно, негативний процес. Але саме німині) (і інформація сьогодні стають вищими цінностями й аж ніяк не як інструменти розуміння істини, а як Інструменти реалізації всіх потреб. Сьогодні людина, що прилучається до знань, керується, у першу чергу, Інструментальною установкою на життєвий успіх. Так само, гру ментально, сприймається й моральність, що па етику соціально прийнятного поводження. Сьогодні можна констатувати величезний дисбаланс між активізмом і внутрішньою духовною порожнечею суспільства й «одномірної» людини.
Якщо розглядати глобалістику як міждисциплінарну галузь досліджень, де основним предметом вивчення є економічна, політична, інформаційна та соціокультурна цілісність іноді і на ти породжувані цими глобалізаційними процесами проблеми глобального масштабу, тоді необхідно визнати, що статус і повинні мати й ті проблеми, які пов'язані не тільки з порушенням природного функціонування сфери природи й сфери людини, але й з порушенням функціонування миру, створеного людиною, тобто світу культури.
Подібне розуміння пов'язане з тим, що такі традиції духовної культури, як цінності, змісти та значення, як картина світу, як символічного світу, не підкоряються прогресу та не піддаються уніфікації, генералізації та механічному сполученню, як помітили ще Якщо піке відбувається, можна говорити не про глобалізацію, скажімо, цінностей, а про заміну одних цінностей і відповідних їм культурних світів іншими, про поглинання однієї картини світу, однієї символічної системи іншою.
2.
Глобалізація і глобалістика: передумови виникнення та історичні аспекти розвитку
глобалізація глобалістика концепція суспільство
Пильної уваги заслуговує з недавнього часу у світовій і вітчизняній науки феномен глобалізації та предмет, який вивчає цей процес, - глобалістика. Це досить складний процес, що торкається всіх сфер людського буття й у деякі з них вносить корінні зміни.
Глобалістика як наука розглядає не тільки позитивні аспекти сучасних загальних процесів, але й розкриває тенденції, що загрожують катастрофічними наслідками людству. Виникнення глобалістики як нової області знання було пов'язане з кардинальними змінами, що охопили практично всі сфери життєдіяльності людства в 1990-ті роки
XX в. Ці зміни є наслідком розпаду біполярної системи й тріумфального ходу цифрових технологій, помножених на лібералізацію світової торгівлі. У результаті виникла інша, відмінна від усього існуючого колись картина миру, що зажадала від дослідників нових підходів до її сприйняття й адекватного наукового пояснення. Наукове співтовариство заговорило про глобалізацію як про процес трансформації традиційних міждержавних і соціальних відносин на новій технологічній і ідеологічній основі.
Спочатку глобалізацію сприймали лише як сукупність проблем, що стоять перед людством, головним чином породжених бездумним використанням природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища. Основоположниками теоретичних розробок в сфері глобалістики як науки про глобалізацію стали американські вчені Джей Форрестор і Денис Медуоз [2]. Ними були розроблені прогностичні моделі розвитку світу, що пророкували людству неминучу катастрофу вже в найближчому майбутньому. Ці прогнози хоча й грунтувалися на досить хибкій методологічній і технічній базі, проте викликали заклопотаність світового наукового співтовариства й інтерес до проблеми з боку широкої громадськості. Дотепер низка вітчизняних дослідників сприймає глобалістику як науку про взаємодію людства й природного середовиша, ідо у даний момент перебуває на грані екологічної катастрофи. У цьому визначенні на перший план висуваються соціоприродні процеси, які визначають філософію глобалістики. Ця філософія виходить із ідеї цілісності та єдності планети і живих істот, що її населяють, відповідно, у рамках цього підходу найважливішим завданням є вироблення якихось універсальних принципів людського буття, які дозволять уникнути екологічної катастрофи. У принципі, подібне трактування глобалістики має право на існування, але у такому випадку значно звужується предметне поле цієї нової науки, збіднюється її методологія й губиться універсальний підхід до вивчення проблем сучасного снігу, які не обмежуються винятково соціоприродними процесами.
Необхідно звернути увагу, що поняття «глобалістика» і «і юбалізація» відрізняються одне від одного. Глобалістика - це наукова дисципліна (науковий напрямок), а глобалізація - це найважливіша категорія цієї науки. Остання - це і об'єктивний процес, і результат, і інструмент проведення активної зовнішньої та внутрішньої політики транснаціональних компаній, міждержавних об'єднань, міжнародних неурядових організацій.
Як наука глобалістика повинна осмислювати світові процеси, пов'язані з прагненням «глобальної людини» (А. А. Зинов'єв) до цілісності, єдності, з прихованим бажанням зберегти життя на землі чи, у крайньому разі, пом'якшити так звані глобальні проблеми: демографічну, міжнародного тероризму, екологічну, поширення наркотиків і ін.
Ллє деякі аспекти глобалізації практично не розроблені. Мова йде про те, що багато великих зрушень і проблем в людській історії для свого вирішення чи управління ними вимагали осмислення не тільки на рівні еліт, але й на рівні масової свідомості. Однак є всі підстави вважати, що відносно глобалізації масова свідомість перебуває у формі невідання, незнання та нерозуміння суті процесів, які відбуваються. Глобальні проблеми демографічного, екологічного, економічного, ресурсного та іншого характеру не можуть знайти потрібного рішення без мас людей, що розуміють і усвідомлюють ці процеси.
Таким чином, одна з проблем світу, що глобалізується, полягає в необхідності формування нової світооглядної парадигми, що відповідає сучасному етапу розвитку людства.
Глобалізація має двоїсту природу, що проявляється «як сукупність процесів і з'єднуючих, і поділяюче людство, динамік конвергуючихся і дивергуючихся, що несуть відбиток універсальності та специфічності властивостей учасників цього процесу».
М. Чешков, один з фахівців в галузі глобалістики, спростовує думку про те, що глобалізація несе переважно позитивні зрушення, у тому числі в «третьому світі». «...Глобалізація, - пише він, - з одного боку, стимулює висхідний розвиток, а з іншого боку, заохочує зворотний рух (у різних його видах), а також рухи тупикові, інверсійні, що позбавляють розвиток його історично вироблених форм і відкидають його до архетипового стану» [3].
Аналіз показує, що глобалізація суспільства обумовлена цілою низкою факторів, з яких найбільш важливими є наступні:
• Технологічні фактори, пов'язані з бурхливим розвитком нових технологій і переходом розвинених країн світу до нового технологічного укладу суспільного виробництва. Висока ефективність нових технологій, які дозволяють не тільки впроваджувати високоякісну продукцію, але також і скорочувати при цьому витрати природних ресурсів, енергії та соціального часу, роблять ці технології все більш важливою та привабливою частиною світового ринку товарів і послуг. Тому їхнє поширення в глобальному масштабі і є однією з провідних тенденцій розвитку сучасної цивілізації. Прогнози свідчать про те, що в найближчі десятиліття ця тенденція буде тільки усилюватися.
• Економічні фактори, пов'язані з розвитком транснаціональних промислових корпорацій (ТНК) і все більшим поширенням міжнародного розподілу праці. Вже сьогодні основна частина високотехнологічної продукції впроваджується саме в рамках ТНК, що володіють значною частиною виробничих фондів і створюють більше половини всього валового продукту в світі. Розвиток ТНК спричиняє глобалізацію виробничих зв'язків, методів організації праці та збуту готової продукції, формування уніфікованої виробничої культури суспільства й відповідній цій культурі етики й нормативів поводження людей, а також теорії та практики керування трудовими колективами.
• Інформаційні фактори, пов'язані з розвитком глобальних мереж радіо та телебачення, телефонного та факсимільного зв'язку, комп'ютерних інформаційно-телекомунікаційних мереж і нових інформаційних технологій. Бурхливий розвиток засобів інформатики й їх усе більше проникнення в усі сфери життєдіяльності суспільства перетворили інформатизацію на глобальний соціотехнологічний процес, який у найближчі десятиліття буде, безумовно, залишатися домінантою науково-технічного, економічного та соціального розвитку суспільства.
• Революційна трансформація інформаційної сфери суспільства сьогодні активно формує не тільки новий, інформаційний спосіб життя сотень мільйонів людей на нашій планеті, але також і нові подання про якість життя, які багато в чому пов'язані з рівнем споживання інформації та інформаційних послуг. Майже на наших очах стрімко зростають комунікаційні можливості людини. Мобільний телефонний зв'язок, електронна пошта, глобальна інформаційно-комунікаційна мережа Інтернет, супутникове телебачення - всі ці нововведення дуже швидко засвоюються культурою сучасного суспільства, а ті, у свою чергу, трансформують цю культуру, вносять у неї не тільки нові інформаційні засоби та можливості, але також і нові етичні та правові норми, формують нові цінності. Сьогодні є вагомі підстави стверджувати, що в найближчі десятиліття на нашій планеті буде сформований принципово новий тип цивілізації — інформаційна цивілізація.
• • Геополітичні фактори глобалізації суспільства пов'язані, головним чином, з усвідомленням необхідності консолідації світового співтовариства перед загальними погрозами, протистояти яким ефективно можна, лише об'єднавши зусилля. Усвідомлення такої необхідності почалося ще в середині XX в., коли була створена Організація Об'єднаних Націй - перший досить впливовий міжнародний орган, призначений для запобігання військових конфліктів політичними методами.
• Сьогодні крім небезпеки таких конфліктів з'явилася нова глобальна погроза для стабільності світового співтовариства -міжнародний тероризм. Для ефективної протидії цій погрозі також необхідно буде виробити загальні для всіх країн юридичні норми та правила забезпечення міжнародної безпеки. Однак самим потужним фактором подальшої глобалізації суспільства в найближчі десятиліття може стати усвідомлення необхідності об'єднання зусиль світового співтовариства для боротьби з і нобальними погрозами екологічного характеру. Тут на перший план висуваються такі проблеми, як поява пустель п;і африканському й азіатському континентах, забруднення воді-, грунту та повітря промисловими відходами, знищення флори і фауни нашої планети в результаті господарської діяльності людини, засмічення навколоземного космічного простору тощо.
• Останні події, пов'язані з безпрецедентними в новітній історії повенями в ряді країн Європи та Південно-Східної Азії, повинні стати гарним прикладом для того, щоб сучасне суспільство переглянуло своє відношення до екологічних проблем і усвідомило, нарешті, їхню реальну небезпеку для свого майбутнього.
• На підставі вищесказаного можна зробити висновок про те, що сьогодні у світі діє ціла низка досить потужних і об'єктивних факторів, які і є основними причинами розвитку процесу глобалізації суспільства та сприяють його все активнішому поширенню на багато країн світового співтовариства. Аналіз внутрішньої природи цих факторів і тенденцій їхнього подальшого розвитку показує, що в найближчі роки дія цих факторів будг тільки підвищуватися. Тому й процес глобалізації суспільства, що вони спричиняють, буде також наростати.
• Глобалістика, як вказується в енциклопеді",
• «міждисциплінарна галузь наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізаці", породжуваних нею глобальних проблем і пошук шляхів затвердження позитивних і подолання негативних для льодини та біосфери наслідків цих процесів» [1].
• Тим часом А.П. Федотов, представник природничонаукового напрямку в глобалістиці, зводить в основному нову галузь знання до управлінських аспектів. За його думкою, глобалістика - наука про керування позамежним станом нашої планети. Е. Г. Кочетов схильний звести глобалістику, міждисциплінарну дисципліну, до геоекономіки. Виникає необхідність вироблення узагальнюючої концепції, що розглядає світ як цілісне утворення. Паш світ (§1оЬе) - це світ світів: розвинені країни, країни, що розвиваються, країни як світостворения, постсоціалістичний світ. Це світи, які мають різні напрямки. Глобалізуючийся світ - це ще не глобалізованил світ. За словами А. Пушкова, тільки 70% живуть за правилами горезвісної глобалізації. Третина світу живе за своїми традиційними законами, що характерно для країн Африки та Латинської Америки [2].
• Разом з такими поняттями, як глобалізація, антиглобалізація, глобальна людина, глобапьна свідомість, планетарний світогляд та іи., входять у лексикон фахівців із глобалістики таке поняття, як глокалізація. Глокалізм (§1оса1ізгп) - сукупність процесів глобалізації та локалізації в розвитку людства. Глокальний — з'єднуючі всесвітні центри з периферією, те, що служить зв'язком, зближенням всесвітнього та місцевого. На прапорі XX в., вважає М. Епштейн, буде написано не «глобальність» і не «локальність», а « -локальність». Подібні симулякри, як глокалізм, відображають як інтеграційні процеси в науці, так і зміни в масовій свідомості суспільства в світі. В цьому зв'язку Р. Генон справедливо зауважує: «На тім рівні розумового змішання, якого вже досягло більшість людей нашого часу, будь-які сполучення слів, самим очевидним образом несумісних одне з одним, уже не викликають ні в кого здивування, що могло б хоч на мить змусити замислитися про цю несумісність».
• Кожного року розширюється проблемне поле глобалістики за рахунок включення знань, що накопичуються в різних областях природничих і гуманітарних наук (культурології, соціальної й етнічної психології, регіонознавства, міжнародних відносин та ін.), підсилюється рефлексія тих, хто працює в сфері глобалістики, зокрема осмислюються внутрішня логіка складної галузі знання, її багаторівневої структури, методів дослідження в їхньому сіііввідношєнні з досліджуваною об'єктивною реальністю [9].
• Глобалістика просто по визначенню не може претендувати на рзль універсальної теорії. Затверджується думка після багаторічного гносеологічного й онтологічного монізму, що не може бути єдиного методу, єдиної універсальної теорії, що претендує на єдино правильну, всеохоплюючу, прогностичну, пояснювальну й розуміючу думку, а повинен бути органічний багаторівневий (ешелонований) сплав різноманітних філософсько-теоретичних підходів і методів, у тому числі й постмодерністський.
• Методологія глобалістики розглядається як сукупність принципів і методів, а також процедур, на основі яких і проводяться дослідження та розробка сформульованих проблем.
• Глобалізація як процес - надзвичайно багатогранне явище. І глобалізація як наука — комплексна синтетична наука (наднаука, мсілиаука, сверхнаука). Оволодіння її результатами, їхнє осмислення та включення в систему факторів і мотивів поводження
• людини планети (а не тільки представника регіону, цивілізації, конфесії, колективу) вимагає також комплексної методології.
• Насамперед мова йде про принципи об'єктивності, історизму, додатковості, синергетики, герменевтики. Використовуються методи як загальнонаукові (системні, статистичні тощо), так і спеціальні, які перебувають на озброєнні окремих наук (наприклад, історико-порівняльний метод - один з основних методів історичної науки). Безумовно, при вивченні суспільства, природи, людини необхідний аналітичний метод, що дозволяє розчленувати, поділити на складові частини придатні у дослідженні процеси і явища, систематизувати їх по класах, видах тощо. Разом з тим при вивченні таких складних процесів, як глобалізація, і дисципліни -глобалістика, необхідно повною мірою використовувати холистський метод, що дає можливість представити цілісність, неподільність процесів.
• Обов'язковим засобом дослідження с цивілізаційний метод, що вимагає обліку й аналізу різноманіття в історичному розвитку та сучасному стані народів.
• Методологічна основа пізнання є багатокомпонентною, ієрархічно побудованою системою принципів, підходів, категорій та методів, що опираються на розуміння специфіки об'єкта та предмета науки.
• У цьому зв'язку глобалістика включає чотири рівні дослідження. Перший - філософсько-методологічний (макрорівень) (основні положення філософської теорії пізнання, діалектичної методології, онтології). Другий - мезарівень (основні принципи й методи наукового пізнання, теоретичні положення й норми наукознавства. Це наукова вірогідність, ціннісне втримування, орієнтованість на розкриття змістів, цілісний підхід у дослідженні пізнаваних об'єктів, виразність суб'єктивної позиції дослідника та його відповідальність за отримання достовірних результатів, логічна несуперечність, збіг результатів інтерпретації з даними інших досліджень і ін.).
• Третій - спеціально-науковий (фундаментальні підходи, принципи та методи гуманітарного знання, методологічні положення суміжних із глобалістикою наук - історії, економіки, політології, культурології, соціології, герменевтики, джерелознавства). Четвертий - конкретно-науковий (включає в себе обгрунтування особливостей об'єкта та розкриття предмета глобалістики, її логічної будови, системи принципів (детермінізму, єдності логічної й історичного, системності, об'єктивності, історизму, періодизації й т.д.) і методів категоріально-понятійного апарата.
Глобалістика - наука, що вивчає складні, нерівномірні, нелінійні системи, що складають „Універсум". Глобалістика зобов'язана, опираючись у тому числі й на синергетичний підхід, вивчати рухи в тупик, а також безвекторний (турбулентний) рух, у які ввергнуті взаємозалежні фізичний і людський рукотворні світи, що становить середовище перебування [8].
Відповідно до цих змін у самої глобалістиці намітилася нова тенденція, яка показує, що сьогодні в центрі уваги вчених і політиків перебуває проблема росту взаємозалежності сучасного світу.
Таким чином, глобалістику можна визначити як особливу галузь наукових досліджень, спрямованих на вивчення сутності, передумов, етапів становлення та тенденцій розвитку глобалізації, а також наслідків у вигляді породжуваних нею глобальних проблем, що мають загальнолюдську важливість і відображають весь комплекс взаємодій людей один з одним, із суспільством і із природою, що існує в умовах антропогенних перевантажень і виснаження власних ресурсів; крім того, глобалістика сьогодні виступає як галузь досліджень, що формує моделі керованого, науково й духовно організованого миру в єдності й взаємодії трьох основних сфер людської діяльності - економічної, екологічної й соціокультурної.
Подібні трансформації глобалістики, що відображають трансформації самого світу, природним слідством мають і рухливість її предметного поля, де вже з 1960-х років думка вчених із приводу предмета дослідження глобалістики розділилася. У цей час досить чітко виділилися границі двох основних підходів -вузького й широкого. Представники першого бачили предметом глобалістики вивчення актуальних глобальних проблем. Глобальна проблематика визначалася ними як «сполучення безлічі взаємопереплетених й взаємозалежних труднощів і проблем, що сформували таку ситуацію, у якій сьогодні перебуває людство». Основи цього підходу були закладені експертами Римського клубу. Ними ж у науковий апарат була введена й категорія «глобальні рішення», під якою стали розуміти погоджені, всеосяжні й одночасні дії, спрямовані на подолання глобальних проблем за допомогою вироблення ефективної стратегії та тактики.
Другий підхід - більш широкий, націлений на дослідження цілісності людства. Він досить різнорідний і поєднує різні концепції. Насамперед тут відрізняється подання самої глобальності, де в галузі економічних дисциплін, в галузі вивчення міжнародних відносин, в галузі соціології й історії виробляється власне розуміння глобальних феноменів. Але й у тих підходах, де переборюється частнодисциплінарні трактування глобальних феноменів, єдності подань не спостерігається. А. Аппадураї й Дж. Нейсбіт розглядають глобалізацію як систему «потоків» різних порядків, як сукупність різноманітних процесів. М. Уотерс визначає глобалізацію як сукупність матеріальних обмінів (у сфері економіки), інтернаціоналізації (у політичній сфері) і становленні глобальної культури.
В межах світосистемного підходу, найбільше повно представленого И. Валлерстайном, глобальний світ розглядається як: історична система, заснована на експансії капіталізму та структурно розчленована на центр, периферію та нанівпериферію. Зроблені спроби визначити такі поняття, як «глобальний спосіб виробництва», «глобальний процес утворення класів». У межах інтегрального антропосоціогенетичного підходу, обґрунтованого М. Чешковим, ядро глобальної сукупності утворять соціальний, природний та діяльний взаємоспіввіднесені початки. Відповідно, основне завдання глобапістики вчені бачать у комплексному вивченні світу при особливій увазі до людини як суб'єкта діяльності. Цивілізаційний, або культурологічний, підхід до глобалізації, запропонований Василенко, припускає розуміння останнього як творчого діалогу цивілізацій, а самої глобалістики - як науки, предметом якої є дослідження процесу глобалізації як становлення єдиного взаємозв'язаного світу через творчий діалог
Поєднує ж обидва підходи до предмета глобалістики - першого, більше вузького, і другого, широкого, більшою мірою спрямованого на вивчення глобальних трансформацій світу й, відповідно, проблем, породжуваних ними, - розуміння того, іцо ці проблеми, які виникають в умовах існування сучасного світу, виступають як глобальні і їхнє подолання припускає об'єднання зусиль усього людства.
Отже, глобалістика сьогодні - це наука, що проходить становлення, що формується паралельно тим процесам, які вона аналізує. Факт виникнення глобалістики визначається реальною ситуацією, що загострилася в світі, який постійно змінюється, динамікою якого стає динаміка саморуйнування, а також прагненням не лише осмислити об'єктивно, що здійснюються зміни, але й вплинути на ці процеси, нівелювавши їхні негативні наслідки. Саме ці обставини визначають актуальність глобалістики як самостійного напрямку наукових досліджень.
Разом з тим тут не можна не сказати про ті складності, з якими стикається вивчення глобалістики. І перша з них полягає в тому, що глобалістика сьогодні - це наука, яка розвивається, про що свідчить проблемне поле та предмет глобалістики, який сьогодні тільки-но складається. Про це свідчить також і недостатність комплексних досліджень з глобальної проблематики, і відсутність оформленої системи понять і категорій (де поряд із загальноприйнятими - такими, як «глобальні проблеми», «глобальна свідомість», «глобальна етика», «межі росту», «антропогенне навантаження», існують і досить специфічні), і наявність різних підходів до феномена глобалізації й глобальних проблем, і вироблення різними дисциплінами свого розуміння глобальних феноменів. Складний характер об'єкта дослідження та неминуча міждисциплінарність перешкоджають встановленню чітких границь предмета наукового аналізу та методів його вивчення.
Крім того, необхідно мати на увазі, що ті явища та процеси, які аналізує глобалістика, є стихійними, включають різні за напрямком та суперечливі, а часом взаємовиключні тенденції. Логіка розвитку цих процесів не підкоряється принципам класичного детермінізму й найбільше адекватно може бути досліджена за допомогою такого методу планетарної філософії, як нелінійна діалектика, що трактує розвиток як складний процес із не передбачуваними наслідками, допускає варіантність істини та припускає велику кількість рішень. Однак якщо науковий текст не тільки допускає, але й припускає дискусійність і наявність різних поглядів, прогнозів і оцінок явища, взаємодоповнюючих, а іноді - суперечливих, то в цьому випадку різноманітність світу повинна знаходитися в схемі законів.
Размещено на Allbest.ru
Спочатку глобалізацію сприймали лише як сукупність проблем, що стоять перед людством, головним чином породжених бездумним використанням природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища. Основоположниками теоретичних розробок в сфері глобалістики як науки про глобалізацію стали американські вчені Джей Форрестор і Денис Медуоз [2]. Ними були розроблені прогностичні моделі розвитку світу, що пророкували людству неминучу катастрофу вже в найближчому майбутньому. Ці прогнози хоча й грунтувалися на досить хибкій методологічній і технічній базі, проте викликали заклопотаність світового наукового співтовариства й інтерес до проблеми з боку широкої громадськості. Дотепер низка вітчизняних дослідників сприймає глобалістику як науку про взаємодію людства й природного середовиша, ідо у даний момент перебуває на грані екологічної катастрофи. У цьому визначенні на перший план висуваються соціоприродні процеси, які визначають філософію глобалістики. Ця філософія виходить із ідеї цілісності та єдності планети і живих істот, що її населяють, відповідно, у рамках цього підходу найважливішим завданням є вироблення якихось універсальних принципів людського буття, які дозволять уникнути екологічної катастрофи. У принципі, подібне трактування глобалістики має право на існування, але у такому випадку значно звужується предметне поле цієї нової науки, збіднюється її методологія й губиться універсальний підхід до вивчення проблем сучасного снігу, які не обмежуються винятково соціоприродними процесами.
Необхідно звернути увагу, що поняття «глобалістика» і «і юбалізація» відрізняються одне від одного. Глобалістика - це наукова дисципліна (науковий напрямок), а глобалізація - це найважливіша категорія цієї науки. Остання - це і об'єктивний процес, і результат, і інструмент проведення активної зовнішньої та внутрішньої політики транснаціональних компаній, міждержавних об'єднань, міжнародних неурядових організацій.
Як наука глобалістика повинна осмислювати світові процеси, пов'язані з прагненням «глобальної людини» (А. А. Зинов'єв) до цілісності, єдності, з прихованим бажанням зберегти життя на землі чи, у крайньому разі, пом'якшити так звані глобальні проблеми: демографічну, міжнародного тероризму, екологічну, поширення наркотиків і ін.
Ллє деякі аспекти глобалізації практично не розроблені. Мова йде про те, що багато великих зрушень і проблем в людській історії для свого вирішення чи управління ними вимагали осмислення не тільки на рівні еліт, але й на рівні масової свідомості. Однак є всі підстави вважати, що відносно глобалізації масова свідомість перебуває у формі невідання, незнання та нерозуміння суті процесів, які відбуваються. Глобальні проблеми демографічного, екологічного, економічного, ресурсного та іншого характеру не можуть знайти потрібного рішення без мас людей, що розуміють і усвідомлюють ці процеси.
Таким чином, одна з проблем світу, що глобалізується, полягає в необхідності формування нової світооглядної парадигми, що відповідає сучасному етапу розвитку людства.
Глобалізація має двоїсту природу, що проявляється «як сукупність процесів і з'єднуючих, і поділяюче людство, динамік конвергуючихся і дивергуючихся, що несуть відбиток універсальності та специфічності властивостей учасників цього процесу».
М. Чешков, один з фахівців в галузі глобалістики, спростовує думку про те, що глобалізація несе переважно позитивні зрушення, у тому числі в «третьому світі». «...Глобалізація, - пише він, - з одного боку, стимулює висхідний розвиток, а з іншого боку, заохочує зворотний рух (у різних його видах), а також рухи тупикові, інверсійні, що позбавляють розвиток його історично вироблених форм і відкидають його до архетипового стану» [3].
Аналіз показує, що глобалізація суспільства обумовлена цілою низкою факторів, з яких найбільш важливими є наступні:
• Технологічні фактори, пов'язані з бурхливим розвитком нових технологій і переходом розвинених країн світу до нового технологічного укладу суспільного виробництва. Висока ефективність нових технологій, які дозволяють не тільки впроваджувати високоякісну продукцію, але також і скорочувати при цьому витрати природних ресурсів, енергії та соціального часу, роблять ці технології все більш важливою та привабливою частиною світового ринку товарів і послуг. Тому їхнє поширення в глобальному масштабі і є однією з провідних тенденцій розвитку сучасної цивілізації. Прогнози свідчать про те, що в найближчі десятиліття ця тенденція буде тільки усилюватися.
• Економічні фактори, пов'язані з розвитком транснаціональних промислових корпорацій (ТНК) і все більшим поширенням міжнародного розподілу праці. Вже сьогодні основна частина високотехнологічної продукції впроваджується саме в рамках ТНК, що володіють значною частиною виробничих фондів і створюють більше половини всього валового продукту в світі. Розвиток ТНК спричиняє глобалізацію виробничих зв'язків, методів організації праці та збуту готової продукції, формування уніфікованої виробничої культури суспільства й відповідній цій культурі етики й нормативів поводження людей, а також теорії та практики керування трудовими колективами.
• Інформаційні фактори, пов'язані з розвитком глобальних мереж радіо та телебачення, телефонного та факсимільного зв'язку, комп'ютерних інформаційно-телекомунікаційних мереж і нових інформаційних технологій. Бурхливий розвиток засобів інформатики й їх усе більше проникнення в усі сфери життєдіяльності суспільства перетворили інформатизацію на глобальний соціотехнологічний процес, який у найближчі десятиліття буде, безумовно, залишатися домінантою науково-технічного, економічного та соціального розвитку суспільства.
• Революційна трансформація інформаційної сфери суспільства сьогодні активно формує не тільки новий, інформаційний спосіб життя сотень мільйонів людей на нашій планеті, але також і нові подання про якість життя, які багато в чому пов'язані з рівнем споживання інформації та інформаційних послуг. Майже на наших очах стрімко зростають комунікаційні можливості людини. Мобільний телефонний зв'язок, електронна пошта, глобальна інформаційно-комунікаційна мережа Інтернет, супутникове телебачення - всі ці нововведення дуже швидко засвоюються культурою сучасного суспільства, а ті, у свою чергу, трансформують цю культуру, вносять у неї не тільки нові інформаційні засоби та можливості, але також і нові етичні та правові норми, формують нові цінності. Сьогодні є вагомі підстави стверджувати, що в найближчі десятиліття на нашій планеті буде сформований принципово новий тип цивілізації — інформаційна цивілізація.
• • Геополітичні фактори глобалізації суспільства пов'язані, головним чином, з усвідомленням необхідності консолідації світового співтовариства перед загальними погрозами, протистояти яким ефективно можна, лише об'єднавши зусилля. Усвідомлення такої необхідності почалося ще в середині XX в., коли була створена Організація Об'єднаних Націй - перший досить впливовий міжнародний орган, призначений для запобігання військових конфліктів політичними методами.
• Сьогодні крім небезпеки таких конфліктів з'явилася нова глобальна погроза для стабільності світового співтовариства -міжнародний тероризм. Для ефективної протидії цій погрозі також необхідно буде виробити загальні для всіх країн юридичні норми та правила забезпечення міжнародної безпеки. Однак самим потужним фактором подальшої глобалізації суспільства в найближчі десятиліття може стати усвідомлення необхідності об'єднання зусиль світового співтовариства для боротьби з і нобальними погрозами екологічного характеру. Тут на перший план висуваються такі проблеми, як поява пустель п;і африканському й азіатському континентах, забруднення воді-, грунту та повітря промисловими відходами, знищення флори і фауни нашої планети в результаті господарської діяльності людини, засмічення навколоземного космічного простору тощо.
• Останні події, пов'язані з безпрецедентними в новітній історії повенями в ряді країн Європи та Південно-Східної Азії, повинні стати гарним прикладом для того, щоб сучасне суспільство переглянуло своє відношення до екологічних проблем і усвідомило, нарешті, їхню реальну небезпеку для свого майбутнього.
• На підставі вищесказаного можна зробити висновок про те, що сьогодні у світі діє ціла низка досить потужних і об'єктивних факторів, які і є основними причинами розвитку процесу глобалізації суспільства та сприяють його все активнішому поширенню на багато країн світового співтовариства. Аналіз внутрішньої природи цих факторів і тенденцій їхнього подальшого розвитку показує, що в найближчі роки дія цих факторів будг тільки підвищуватися. Тому й процес глобалізації суспільства, що вони спричиняють, буде також наростати.
• Глобалістика, як вказується в енциклопеді",
• «міждисциплінарна галузь наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізаці", породжуваних нею глобальних проблем і пошук шляхів затвердження позитивних і подолання негативних для льодини та біосфери наслідків цих процесів» [1].
• Тим часом А.П. Федотов, представник природничонаукового напрямку в глобалістиці, зводить в основному нову галузь знання до управлінських аспектів. За його думкою, глобалістика - наука про керування позамежним станом нашої планети. Е. Г. Кочетов схильний звести глобалістику, міждисциплінарну дисципліну, до геоекономіки. Виникає необхідність вироблення узагальнюючої концепції, що розглядає світ як цілісне утворення. Паш світ (§1оЬе) - це світ світів: розвинені країни, країни, що розвиваються, країни як світостворения, постсоціалістичний світ. Це світи, які мають різні напрямки. Глобалізуючийся світ - це ще не глобалізованил світ. За словами А. Пушкова, тільки 70% живуть за правилами горезвісної глобалізації. Третина світу живе за своїми традиційними законами, що характерно для країн Африки та Латинської Америки [2].
• Разом з такими поняттями, як глобалізація, антиглобалізація, глобальна людина, глобапьна свідомість, планетарний світогляд та іи., входять у лексикон фахівців із глобалістики таке поняття, як глокалізація. Глокалізм (§1оса1ізгп) - сукупність процесів глобалізації та локалізації в розвитку людства. Глокальний — з'єднуючі всесвітні центри з периферією, те, що служить зв'язком, зближенням всесвітнього та місцевого. На прапорі XX в., вважає М. Епштейн, буде написано не «глобальність» і не «локальність», а « -локальність». Подібні симулякри, як глокалізм, відображають як інтеграційні процеси в науці, так і зміни в масовій свідомості суспільства в світі. В цьому зв'язку Р. Генон справедливо зауважує: «На тім рівні розумового змішання, якого вже досягло більшість людей нашого часу, будь-які сполучення слів, самим очевидним образом несумісних одне з одним, уже не викликають ні в кого здивування, що могло б хоч на мить змусити замислитися про цю несумісність».
• Кожного року розширюється проблемне поле глобалістики за рахунок включення знань, що накопичуються в різних областях природничих і гуманітарних наук (культурології, соціальної й етнічної психології, регіонознавства, міжнародних відносин та ін.), підсилюється рефлексія тих, хто працює в сфері глобалістики, зокрема осмислюються внутрішня логіка складної галузі знання, її багаторівневої структури, методів дослідження в їхньому сіііввідношєнні з досліджуваною об'єктивною реальністю [9].
• Глобалістика просто по визначенню не може претендувати на рзль універсальної теорії. Затверджується думка після багаторічного гносеологічного й онтологічного монізму, що не може бути єдиного методу, єдиної універсальної теорії, що претендує на єдино правильну, всеохоплюючу, прогностичну, пояснювальну й розуміючу думку, а повинен бути органічний багаторівневий (ешелонований) сплав різноманітних філософсько-теоретичних підходів і методів, у тому числі й постмодерністський.
• Методологія глобалістики розглядається як сукупність принципів і методів, а також процедур, на основі яких і проводяться дослідження та розробка сформульованих проблем.
• Глобалізація як процес - надзвичайно багатогранне явище. І глобалізація як наука — комплексна синтетична наука (наднаука, мсілиаука, сверхнаука). Оволодіння її результатами, їхнє осмислення та включення в систему факторів і мотивів поводження
• людини планети (а не тільки представника регіону, цивілізації, конфесії, колективу) вимагає також комплексної методології.
• Насамперед мова йде про принципи об'єктивності, історизму, додатковості, синергетики, герменевтики. Використовуються методи як загальнонаукові (системні, статистичні тощо), так і спеціальні, які перебувають на озброєнні окремих наук (наприклад, історико-порівняльний метод - один з основних методів історичної науки). Безумовно, при вивченні суспільства, природи, людини необхідний аналітичний метод, що дозволяє розчленувати, поділити на складові частини придатні у дослідженні процеси і явища, систематизувати їх по класах, видах тощо. Разом з тим при вивченні таких складних процесів, як глобалізація, і дисципліни -глобалістика, необхідно повною мірою використовувати холистський метод, що дає можливість представити цілісність, неподільність процесів.
• Обов'язковим засобом дослідження с цивілізаційний метод, що вимагає обліку й аналізу різноманіття в історичному розвитку та сучасному стані народів.
• Методологічна основа пізнання є багатокомпонентною, ієрархічно побудованою системою принципів, підходів, категорій та методів, що опираються на розуміння специфіки об'єкта та предмета науки.
• У цьому зв'язку глобалістика включає чотири рівні дослідження. Перший - філософсько-методологічний (макрорівень) (основні положення філософської теорії пізнання, діалектичної методології, онтології). Другий - мезарівень (основні принципи й методи наукового пізнання, теоретичні положення й норми наукознавства. Це наукова вірогідність, ціннісне втримування, орієнтованість на розкриття змістів, цілісний підхід у дослідженні пізнаваних об'єктів, виразність суб'єктивної позиції дослідника та його відповідальність за отримання достовірних результатів, логічна несуперечність, збіг результатів інтерпретації з даними інших досліджень і ін.).
• Третій - спеціально-науковий (фундаментальні підходи, принципи та методи гуманітарного знання, методологічні положення суміжних із глобалістикою наук - історії, економіки, політології, культурології, соціології, герменевтики, джерелознавства). Четвертий - конкретно-науковий (включає в себе обгрунтування особливостей об'єкта та розкриття предмета глобалістики, її логічної будови, системи принципів (детермінізму, єдності логічної й історичного, системності, об'єктивності, історизму, періодизації й т.д.) і методів категоріально-понятійного апарата.
Глобалістика - наука, що вивчає складні, нерівномірні, нелінійні системи, що складають „Універсум". Глобалістика зобов'язана, опираючись у тому числі й на синергетичний підхід, вивчати рухи в тупик, а також безвекторний (турбулентний) рух, у які ввергнуті взаємозалежні фізичний і людський рукотворні світи, що становить середовище перебування [8].
Відповідно до цих змін у самої глобалістиці намітилася нова тенденція, яка показує, що сьогодні в центрі уваги вчених і політиків перебуває проблема росту взаємозалежності сучасного світу.
Таким чином, глобалістику можна визначити як особливу галузь наукових досліджень, спрямованих на вивчення сутності, передумов, етапів становлення та тенденцій розвитку глобалізації, а також наслідків у вигляді породжуваних нею глобальних проблем, що мають загальнолюдську важливість і відображають весь комплекс взаємодій людей один з одним, із суспільством і із природою, що існує в умовах антропогенних перевантажень і виснаження власних ресурсів; крім того, глобалістика сьогодні виступає як галузь досліджень, що формує моделі керованого, науково й духовно організованого миру в єдності й взаємодії трьох основних сфер людської діяльності - економічної, екологічної й соціокультурної.
Подібні трансформації глобалістики, що відображають трансформації самого світу, природним слідством мають і рухливість її предметного поля, де вже з 1960-х років думка вчених із приводу предмета дослідження глобалістики розділилася. У цей час досить чітко виділилися границі двох основних підходів -вузького й широкого. Представники першого бачили предметом глобалістики вивчення актуальних глобальних проблем. Глобальна проблематика визначалася ними як «сполучення безлічі взаємопереплетених й взаємозалежних труднощів і проблем, що сформували таку ситуацію, у якій сьогодні перебуває людство». Основи цього підходу були закладені експертами Римського клубу. Ними ж у науковий апарат була введена й категорія «глобальні рішення», під якою стали розуміти погоджені, всеосяжні й одночасні дії, спрямовані на подолання глобальних проблем за допомогою вироблення ефективної стратегії та тактики.
Другий підхід - більш широкий, націлений на дослідження цілісності людства. Він досить різнорідний і поєднує різні концепції. Насамперед тут відрізняється подання самої глобальності, де в галузі економічних дисциплін, в галузі вивчення міжнародних відносин, в галузі соціології й історії виробляється власне розуміння глобальних феноменів. Але й у тих підходах, де переборюється частнодисциплінарні трактування глобальних феноменів, єдності подань не спостерігається. А. Аппадураї й Дж. Нейсбіт розглядають глобалізацію як систему «потоків» різних порядків, як сукупність різноманітних процесів. М. Уотерс визначає глобалізацію як сукупність матеріальних обмінів (у сфері економіки), інтернаціоналізації (у політичній сфері) і становленні глобальної культури.
В межах світосистемного підходу, найбільше повно представленого И. Валлерстайном, глобальний світ розглядається як: історична система, заснована на експансії капіталізму та структурно розчленована на центр, периферію та нанівпериферію. Зроблені спроби визначити такі поняття, як «глобальний спосіб виробництва», «глобальний процес утворення класів». У межах інтегрального антропосоціогенетичного підходу, обґрунтованого М. Чешковим, ядро глобальної сукупності утворять соціальний, природний та діяльний взаємоспіввіднесені початки. Відповідно, основне завдання глобапістики вчені бачать у комплексному вивченні світу при особливій увазі до людини як суб'єкта діяльності. Цивілізаційний, або культурологічний, підхід до глобалізації, запропонований Василенко, припускає розуміння останнього як творчого діалогу цивілізацій, а самої глобалістики - як науки, предметом якої є дослідження процесу глобалізації як становлення єдиного взаємозв'язаного світу через творчий діалог
Поєднує ж обидва підходи до предмета глобалістики - першого, більше вузького, і другого, широкого, більшою мірою спрямованого на вивчення глобальних трансформацій світу й, відповідно, проблем, породжуваних ними, - розуміння того, іцо ці проблеми, які виникають в умовах існування сучасного світу, виступають як глобальні і їхнє подолання припускає об'єднання зусиль усього людства.
Отже, глобалістика сьогодні - це наука, що проходить становлення, що формується паралельно тим процесам, які вона аналізує. Факт виникнення глобалістики визначається реальною ситуацією, що загострилася в світі, який постійно змінюється, динамікою якого стає динаміка саморуйнування, а також прагненням не лише осмислити об'єктивно, що здійснюються зміни, але й вплинути на ці процеси, нівелювавши їхні негативні наслідки. Саме ці обставини визначають актуальність глобалістики як самостійного напрямку наукових досліджень.
Разом з тим тут не можна не сказати про ті складності, з якими стикається вивчення глобалістики. І перша з них полягає в тому, що глобалістика сьогодні - це наука, яка розвивається, про що свідчить проблемне поле та предмет глобалістики, який сьогодні тільки-но складається. Про це свідчить також і недостатність комплексних досліджень з глобальної проблематики, і відсутність оформленої системи понять і категорій (де поряд із загальноприйнятими - такими, як «глобальні проблеми», «глобальна свідомість», «глобальна етика», «межі росту», «антропогенне навантаження», існують і досить специфічні), і наявність різних підходів до феномена глобалізації й глобальних проблем, і вироблення різними дисциплінами свого розуміння глобальних феноменів. Складний характер об'єкта дослідження та неминуча міждисциплінарність перешкоджають встановленню чітких границь предмета наукового аналізу та методів його вивчення.
Крім того, необхідно мати на увазі, що ті явища та процеси, які аналізує глобалістика, є стихійними, включають різні за напрямком та суперечливі, а часом взаємовиключні тенденції. Логіка розвитку цих процесів не підкоряється принципам класичного детермінізму й найбільше адекватно може бути досліджена за допомогою такого методу планетарної філософії, як нелінійна діалектика, що трактує розвиток як складний процес із не передбачуваними наслідками, допускає варіантність істини та припускає велику кількість рішень. Однак якщо науковий текст не тільки допускає, але й припускає дискусійність і наявність різних поглядів, прогнозів і оцінок явища, взаємодоповнюючих, а іноді - суперечливих, то в цьому випадку різноманітність світу повинна знаходитися в схемі законів.
Размещено на Allbest.ru
