Реферат
Теорія держави і права
На тему:
Сутність держави

ЗМІСТ
1. Загальна характеристика державної влади
2. Основа та прояви державної влади
3. З’єднання і поділ влади
4. Функції і механізм держави
5. Державний орган
Список літератури

1. Загальна характеристика державної влади
Загальна характеристика влади.
Влада – це здатність і можливість однієї людини нав'язувати свою волю іншій.
Категорія здатності і можливості означає уміння, основу або фізичну здатність здійснювати владу.
Уміння – наявність у того, хто має владу необхідних навиків для її здійснення.
Основа – наявність у того, хто має владу, опори, на яку можна обпертися.
Основа влади може бути економічною (особисте матеріальне багатство), соціальною (наявність підтримки у певних соціальних груп), морально-ідеологічною (особиста харизма лідера) або легальною (наявність законних основ для володаря здійснювати владу).
Фізична можливість – відсутність у того, хто має владу перешкод, зв'язаних із здоров'ям, що здатні перешкоджати цій особі здійснювати владу.
Структура влади складається з трьох елементів:
Інтерес – особа зацікавлена в отриманні влади.
Інтерес може виявлятися подвійно: влада заради влади (характерно для правління Гая Юлія Цезаря) і влада заради досягнення мети (характерно для правління В.І. Леніна, що прагнув до світової революції і побудови комунізму).
Воля – здатність досягти влади.
Сила – здатність утримати владу.
Виділяється три різновиди сили:
1.                 Сила авторитету – особиста харизма лідера;
2.                 Сила прямого примусу – насильство над людьми (терор);
3.                 Ідеологічна сила – утримання влади за допомогою ідеології.
Державна влада та методи її здійснення.
Усе вищесказане відноситься до так званої політичної влади, тобто влади як здатності суб'єктів політичної діяльності нав'язувати свою волю масам.
Елементом політичної влади є влада державна.
Державна влада – здатність держави нав'язувати свою волю громадянам країни.
Це визначення можна вивести з визначення самої влади.
Методами здійснення державної влади признаються ті прийоми, за допомогою яких відбувається це нав'язування.
Традиційно теорія держави і права виділяє два методи здійснення державної влади:
Переконання – це метод активного впливу на волю і свідомість людини ідейно-моральними засобами для формування в неї поглядів і уяв, заснованих на глибокому розумінні сутності державної влади, її цілей і функцій.
Переконання має місце там, де особа, що піддається переконанню, внутрішньо погоджується з протилежними доводами, тобто коли особа подумки відзначає, що опонент правий.
Державний примус – психологічний, матеріальний або фізичний (насильницький) вплив повноважних органів і посадових осіб держави на особу із метою примусити її діяти з волі пануючого суб'єкта, в інтересах держави.
Державний примус буває двох типів:
Правовий примус – державний примус, вид і міра котрого строго визначені правовими нормами і який застосовується в процесуальних формах (чітких процедурах).
Наприклад, кримінальна відповідальність за скоєне навмисне вбивство.
Неправовий примус – державна сваволя.

2. Основа і прояви державної влади
Економічна, соціальна і морально-ідеологічна основа державної влади.
Економічною основою державної влади є майно, що знаходиться в державній власності
Її становить національний доход, валютний резерв, податки тощо.
Соціальною основою державної влади є суспільство з його класами і соціальними групами.
В будь-якій країні діють соціальні верстви, що підтримують державну владу.
Морально-ідеологічною основою державної влади служать уяви у суспільстві про державну владу, як зразково моральну, навіть якщо це не відповідає дійсності.
Ця основа забезпечується пануючою в суспільстві ідеологією і виявляється в леґітимності державної влади.
Державна влада й ідеологія.
Державна влада, що спирається лише на насильство і примус не міцна і недовговічна. Тому вона об'єктивно потребує ідеології
Ідеологія – система ідей, тісно пов'язаних з інтересом пануючого суб'єкта.
Існує два головних види ідеологій:
Релігійна – заснована на релігійних вченнях і міфах (іслам в Ірані й Афганістані; синтоїзм у Японії).
Світська – заснована на пануючих у суспільстві теоріях і націлена на досягнення певних міфічних ідеалів (світле комуністичне майбутнє, Велика Американська Мрія).
Леґітимність і легальність державної влади.
Леґітимність – це прийняття населенням країни законної влади, а також визнання її права управляти соціальними процесами, готовність їй підкорятися.
В даному випадку категорія законності влади передбачає її утворення відповідно до процедури, що передбачена правовими нормами.
Нелегітимна влада визнається узурпаторською.
Узурпація – насильницьке протизаконне захоплення влади будь-якою особою або групою осіб, а також присвоєння собі чужих владних повноважень.
Прикладом узурпації є Чилі в період дії хунти генерала Піночета.
Юридичним виразом легітимності влади служить її легальність, тобто нормативність, здатність втілюватися в нормах права, обмежуватися законом, функціонувати в рамках законності.
3. Єдність і поділ влади
З'єднання влади – це об’єднання законодавчої та виконавчої (а іноді й судової) влади у одному органі. Приймаючи закон, такий орган сам стане організовувати його виконання.
Принцип з'єднання влади має ряд позитивних моментів:
1.     Забезпечує оперативне вирішення будь-яких питань.
2.     Виключає можливість перекладати відповідальність і провину за помилки на інші органи.
3.     «Звільняє» від боротьби з іншими органами за об’єм владних повноважень.
Однак, таке з'єднання веде до всевладдя і безконтрольності.
Принцип поділу влади – це раціональна організація державної влади в демократичній державі, при якій здійснюється гнучкий взаємоконтроль і взаємодія вищих органів держави як частин єдиної влади через систему стримань і противаг.
Державна влада при цьому ділиться на:
1.     Законодавчу (парламент) – прийняття законів і бюджету.
2.     Виконавчу (президент і уряд) – оперативне вирішення проблем, організація виконання законів, право вето.
3.     Судову – функція арбітра в суперечках про право.
Поділ влади є функціональною ознакою правової держави. Це обумовлено:
Самою необхідністю поділу повноважень.
Тим, що державі властива агресивність.
Системою стримань і противаг, на яку впливають:
1.     Зовнішні чинники (інші держави, політичні партії й руху тощо).
2.     Розподіл повноважень
3.     Поділ функцій держави.
4.     Різні терміни функціонування різних державних органів.
5.     Особливі повноваження судової влади.
4. Функції і механізм держави
Функції держави.
Функціями держави визнаються основні напрямки її діяльності.
В умовах СРСР існувала класифікація функцій держави, залежно від причин їх виникнення:
1.                 Ті, що випливають з класових протиріч.
2.                 Ті, що випливають з потреб суспільства.
Зараз переважаючою стала класифікація функцій держави за їх спрямованістю на:
І. Внутрішні – спрямовані в середину країни.
1.                 Охорона форм власності.
2.                 Охорона правопорядку.
3.                 Охорона навколишнього природного середовища.
4.                 Економічна.
5.                 Соціальна.
6.                 Інші (наприклад, розвиток науково-технічного прогресу).
ІІ. Зовнішні – спрямовані за межі країни.
1.                 Військова.
2.                 Взаємовигідна торгівля.
3.                 Підтримка миру.
4.                 Дипломатична.
5.                 Інші (прийняття участі у вирішення глобальних проблем сучасності: боротьба з міжнародною організованою злочинністю та тероризмом, вирішення проблем екологічного та демографічного характеру тощо).
Колись для СРСР були характерні наступні зовнішні функції:
1.     Всебічна допомога соціалістичним країнам.
2.     Підтримка національно-визвольного руху.
Держава повинна виконувати свої функції у властивих їй формах, застосовуючи у своїй діяльності різні методи.
Розрізняються наступні форми реалізації функцій держави:
Правова форма – відображає зв'язок держави і права, обов'язок держави діяти при виконанні своїх функцій на основі права й у рамках закону.
а) Правотворча діяльність – підготовка і створення нормативно-правових актів, без яких реалізація інших функцій держави практично неможлива.
б) Правовиконавча діяльність – від неї залежить: чи будуть закони й інші нормативно-правові акти реалізовані чи вони залишаться лише на папері.
в) Правоохоронна діяльність – владна оперативна і правозастосовча діяльність по охороні правопорядку, прав і свобод громадян тощо.
Договірна форма. Це можуть бути конституційні й міжнародні договори.
Неправова форма – організаційно оформлена робота в процесі здійснення функцій держави (ознайомлення з заявами громадян).
Методи здійснення функцій держави різноманітні. Так, виконуючи охоронну функцію, держава використовує методи переконання і примусу.
Механізм держави.
Зв'язок між функціями держави та її механізмом нерозривна і пряма. Адже якщо механізм створюється саме для виконання функцій держави, то останнім у зв'язку з цим належить визначальна роль. Органи й установи держави змушені підбудовуватися до його функцій, що змінюються. Якщо, наприклад, у суспільстві беруть верх функції, що випливають із національних або класових протиріч, то після цього неминуче виходять на перший план, такі елементи механізму держави, як органи примусу і насильства.
Механізм держави – це цілісна ієрархічна система державних органів і установ, що практично здійснюють державну владу, завдання і функції держави.
Структура механізму держави мінлива і різноманітна. На наш погляд, в механізм держави включаються: державні підприємства (господарчі суб'єкти, що забезпечують економічну основу державної влади), державні установи (структури, що не мають владних повноважень, але виконують загальносоціальні функції в сфері науки, охорони здоров'я, освіти, економіки тощо. Наприклад, державна школа) і державні органи, що складаються з органів управління і органів примусу.
До органів управління відносяться: вищі органи держави (представницькі, глава держави, уряд) та їх структури на місцях (виконкоми, губернатори, голови адміністрації, місцеві ради народних депутатів тощо).
До органів примусу відносяться: органи правопорядку, суд, прокуратура, а також силові структури (армія, поліція, розвідка). Останні виконують рішення вищих органів держави, використовуючи, в тому числі, методи примусу.
Бюрократія і бюрократизм у механізмі держави.
Іноді механізм держави ототожнюють з бюрократією. Більше того, бюрократію та бюрократизм вважають однозначними явищами. Але це не зовсім так.
Бюрократія – це система державних інститутів і посад, а також осіб, професійно зайнятих управлінською діяльністю. Як соціальна група, бюрократія персоніфікує державний порядок, уособлює управлінські структури суспільства і має певні характерні ознаки, що прямо залежать від конкретного політико-державного режиму. В умовах бюрократії усі рівні перед єдиним порядком. Уніфікація перетворюється в гарантію проти недоліків державних чиновників і можливості зловживань, у гаранта стабільності в суспільстві. На Заході бюрократію розуміють як формальну модель організації, “раціональну” форму державної організації та управління суспільством, що забезпечує максимум продуктивності та ефективності дії управлінських структур. Таким чином, можна дати наступне визначення бюрократії:
Бюрократія – це раціональна організація державного управління, діяльності державного апарату на основі панування загальнообов'язкових регламентованих процедур, виконання яких не залежить від того, хто саме і стосовно кого їх виконує.
На відміну від бюрократії, бюрократизм – хвороба суспільства, що означає влада «бюро», тобто письмового столу, контори, «конторовладдя», інакше кажучи, – владу апарату, відірваного від народу.
Цим терміном позначається сукупність негативних явищ в діяльності державного механізму. – неуважного ставлення до інтересів і потреб простих людей, канцелярських методів роботи, тяганини, кар’єризму, формалізму, прагнення до привілеїв тощо.
Якщо чітку бюрократію можна вітати, то з бюрократизмом потрібно боротися. Методи боротьби різні (наприклад, критика).
Механізм держави часто ототожнюють з апаратом держави. Однак це уявляється не зовсім вірним. Апарат держави – це, скоріше, сукупність державних органів. Державні установи та підприємства до нього не включаються.
5. Державний орган
Державний орган – це ланка (елемент) механізму держави, що бере участь у здійсненні функцій держави і наділений для цього владними повноваженнями.
Ознаки державного органу:
1.     Орган держави – частина єдиного механізму держави, міцно пов'язана з іншими.
2.     Орган держави складається з державних службовців.
3.     Орган держави має внутрішню структуру: управління, відділи тощо.
4.     У органа держави є компетенція – владні повноваження певного змісту та об'єму. Владні повноваження означають сукупність прав і обов'язків, яка дозволяє державним органам виконувати функції держави.
5.     Орган держави видає обов'язкові щодо виконання правові акти і забезпечує їх виконання.
6.     Для здійснення своєї компетенції орган держави має свою матеріальну базу фінансується з бюджету.
7.     Орган держави активно бере участь у реалізації функцій держави.
Класифікація органів держави:
За способом виникнення.
1.   Первинні – виникають у порядку спадкування або обираються (представницькі органи, глава держави).
2.   Похідні – створюються первинними органами (прокуратура, уряд).
За об'ємом владних повноважень.
Вищі – державна влада загалом поширюється на територію всієї держави.
Центральні – державна влада поширюється на територію всієї держави у певній сфері.
Місцеві – державна влада поширюється на певну адміністративно-територіальну одиницю (виконком).
Міжтериторіальні – територія, на якій здійснюються владні повноваження, не співпадає з адміністративно-територіальними одиницями (митниця, управління залізниць тощо).
За широтою компетенції.
1.         Органи загальної компетенції – правомочні вирішувати широке коло питань.
2.         Органи спеціальної компетенції – спеціалізуються на виконанні якоїсь однієї функції.
За способом формування.
1.      Виборні (парламент)
2.      Призначувані (прокурор).
За принципом поділу влади.
Законодавчі органи – організують прийняття законодавчих актів (парламент).
Виконавчі органи – організують виконання законів (уряд).
Органи правосуддя (суд).
Глава держави (монарх, президент).
За порядком прийняття рішення.
Колегіальні (парламент).
Одноособові (президент).

Список литератури
1.               Абрамова А.И., Боголюбов С.А., Мицкевич А.В., Пиголкин А.С., Путило Н.В. Теория государства и права: Учебник для юрид. вузов / Институт ЗСП при Правительстве РФ / А.С. Пиголкин (общ.ред.). – М. : ОАО "Издательский Дом "Городец", 2003. – 540с.
2.               Васильєв А.С., Борщевський І.В., Іванов В.В., Канзафарова І.С., Притченко Р.С., Труба В.І. Теорія права і держави: підручник. – Х. : Одіссей, 2007. – 447с.
3.               Зайчук О.В., Заєць А.П., Журавський В.С., Копиленко О.Л., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / О.В. Зайчук (ред.), Н.М. Оніщенко (ред.). – 2-ге вид., переробл. і доп. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 688c.
4.               Иванов В.В. Общая теория договора: [монография] / Институт государства и права РАН. – М. : Юристъ, 2006. – 237с.
5.                Канзафарова І.С. Теорія цивільно-правової відповідальності / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – О. : Астропринт, 2006. – 261с.
6.               Машков А. Проблеми теорії держави і права. Основи: курс лекцій. – К. : Четверта хвиля, 2008. – 464с.
7.               Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник для студ. вузов, обучающихся по спец. "Юриспруденция" / Институт государства и права РАН. Академический правовой ин-т. – М. : ИНФРА-М, 2002. – 539с.
8.               Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посібник / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. – Вид. 9-е, зі змін. – Л. : Край, 2007. – 188с.
9.               Трофимова З.В. Теория государства и права: Учеб. пособие для студ. и учащихся. – Донецк : ООО ПКФ "БАО", 2004. – 176с.
10.          Якушев А.В. Теория государства и права: Конспект лекций. – М. : ПРИОР, 2001. – 189 с.